Трускавецький вісник № 62 (983) від 20 квітня 2015 р.

 

Трускавецький вісник № 62 (983) від 20 квітня 2015 р.

20.04.2015



У номері: «Кришталевий Трускавець-2015» визначив переможців; Інтерв`ю з кіборгом Василем (позивний Вай-Фай); Трускавець відремонтує БТР; Валевську знову пікетуватимуть.

Новини Трускавця та регіону

Трускавець відремонтує БТР

У четвер, 16 квітня, до Трускавця привезли БТР. Мета – доведення до робочих кондицій та повернення в бойовий стрій. Про це на своїй сторінці в мережі Фейсбук інформує депутат Трускавецької міської ради Ігор Пілько.

«Це така нова форма волонтерства, підказана старими добрими друзями. Завдання непросте, проте заручився підтримкою багатьох добрих та небайдужих людей і впевнений, що нам все вдасться. Запрошую до співпраці небайдужих трускавчан, а таких вже знайшлося чимало. В першу чергу колектив Трускавецького клінічного військового санаторію, його керівник Василь Вовчанський, який люб'язно погодився надати свою базу для ремонтних робіт. Особлива подяка Богдану Володимировичу Склінару, котрий завідує автомобільним господарством санаторію і з перших хвилин заопікувався нашим підшефним БТРом наче рідним. Велика подяка Анатолію Томашівському, керівнику ГО "Майдан Трускавця", Валентину Домбровському (ТзОВ "Терен") та Павлові Гурбі (фірма "Плеяда") за допомогу в організації транспортування, як і нашим друзям з Борислава, а також компанії "ТКС", зокрема Оресту Сарахману, які надали підйомний кран для розвантаження БТРа. Зараз визначаємо об'єм та планування робіт. Створили ініціативну групу "БТР для армії руками трускавчан", яка буде займатись забезпеченням робіт та збором коштів. До складу групи погодились увійти хлопці, котрі вже воювали в зоні АТО і вже встигли оглянути новоприбулий БТР, зокрема Іван Курій та Леонід Федевич, депутати міської ради Богдан Процишин, Михайло Хомич і Ваш покірний слуга, тобто я. Напрацьовуємо різні способи залучення трускавчан до участі у цій добрій справі і вже незабаром ви про них дізнаєтесь. Погодили з керівником групи волонтерів Тарасом Лужецьким використання його реквізитів для збору коштів на ремонт БТРа. А тепер - до праці», - інформує Ігор Пілько, закликаючи таким чином всіх небайдужих долучатися до відновлення бойової машини для потреб української армії.

У Трускавці відбудеться семінар щодо практичного застосування податкового кодексу

У вівторок, 21 квітня, в Трускавецькому відділенні Дрогобицької ОДПІ (м. Трускавець, пл. Чорновола, 2) відбудеться семінар за участю Дрогобицької ОДПІ. Тема семінару: «Практичне застосування податкового кодексу. Запровадження застосування реєстраторів розрахункових операцій для платників єдиного податку». Поч. семінару о 11.00.

Валевську знову пікетуватимуть

Співачку Наталію Валевську, котра планує у понеділок, 20 квітня, о 20.00 виступити з сольним концертом в Палаці культури ім. Шевченка у Трускавці, пікетуватимуть громадські активісти. Плакат із закликом прийти на творчий вечір і мати при собі «шини та сірники» активно поширюється в соцмережах. Це вже не перший пікет трускавчанами цієї співачки, котра відзначилася своєю участю в концертах на підтримку Антимайдану в грудні 2013 р.

В Бориславі залякують активістів?

У неділю, 19 квітня, у Бориславі близько 3 год. ночі невідомими особами була вчинена спроба викрадення з приватного гаражу автомобіля, який належить бориславському активісту Віктору Р. Інформацію про це в мережі Фейсбук подали громадські активісти Борислава. Зі слів Віктора, три тижні тому йому надходило попередження-залякування, щоб він мав на увазі, що є люди, яких критикувати не бажано.

В Бориславі – новий начальник міліції

Як інформує наше власне джерело, минулого тижня в Бориславі було призначено нового начальника міліції. Очолив Бориславський МВ ГУ МВС України у Львівській області Микола Фарима, який в 2012-2014 рр. обіймав посаду заступника начальника міськвідділу. Представлення колективу відбулося 17 квітня.

Проти цієї кандидатури застереження мали громадські активісти Борислава. Є інформація, що Микола Фарима цього тижня може написати рапорт на звільнення з посади очільника бориславської міліції.

Власна інформація

У відносинах з Трускавцем Дрогобич не хоче бути меншим братом

24 квітня спливає останній день терміну, у який Дрогобицький водоканал зобов’язався заплатити 1 млн. грн. ПАТ «Львівобленерго». Якщо цього не станеться, воду, найпевніше, знову перекриють.

Про це сьогодні, 20 квітня, заявив керівник підприємства Роман Шагала. Увесь борг водоканалу за електроенергію становить 2,1 млн. грн. Це при тому, коли заборгованість Трускавця перед КП «Дрогобичводоканал» сягає 8,9 млн. грн.

«Мене у цій ситуації найбільше хвилює ігнорування проблеми Трускавцем», - висловився в. о. міського голови Тарас Метик. - На спільній сесії я не побачив, що до нас ставляться як до партнерів, швидше нас сприймають за тих, яких заганяють у боргову яму. Дрогобич не хоче бути ні меншим братом, ні меншим сусідом. Ми хочемо жити на засадах партнерства».

Нагадаємо, спільна сесія Дрогобича та Трускавця, що відбулася у п’ятницю, 18 квітня, була безрезультатною, ніякого спільного рішення обранці двох громад не дійшли.

Відділ забезпечення діяльності виконкому Дрогобицької міської ради

Роман Ілик пішов з посади голови львівської обласної «Батьківщини»

Роман Ілик склав повноваження голови Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина». Відповідну заяву подано лідеру Партії Юлії Тимошенко.

У заяві Р.Ілик наголошує, що має намір більше сконцентруватись на професійній та громадській діяльності. Про це повідомляє прес-служба ЛОПО ВО «Батьківщина».

«Для мене було великою честю представляти у Верховній Раді України VII скликання інтереси Партії та мешканців 121 виборчого округу Дрогобиччини, з якими ми спільно боролися під час Революції Гідності, і сьогодні, разом, підтримуємо учасників війни на сході України та їхні родини.

Позачергові парламентські вибори завершилися переконливою перемогою патріотичних, проєвропейських політичних сил. У ВРУ VIII скликання створено демократичну коаліцію, яка реалізовує прагнення українського народу жити у вільній, мирній, європейській державі. Партія ВО «Батьківщина» – повноцінний член владної коаліції.

Беручи до уваги те, що в подальшому маю намір сконцентрувати свою роботу на громадській та професійній діяльності, керуючись європейськими нормами демократії та Статутом Партії, складаю з себе повноваження голови Львівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина».

Хочу щиро подякувати Вам, Юліє Володимирівно, як лідеру «Батьківщини», усім партійцям за спільну роботу, особливо в умовах жорсткої опозиції, та Вашу довіру», – зокрема, зазначено у заяві.

ЗІК

Учасникам Всеукраїнської Вистави «Боротьба з корупцією»

/коротка п’єса від Президента до мента/

Безрукий вытащил кинжал и за безногим побежал, слепой увидел это дело и глухому рассказал.

Зенон Ших

«Кришталевий Трускавець-2015» визначив переможців

18-19 квітня у Трускавці відбулося свято музики та танцю, мистецьке дійство, котре завдяки невтомності та наполегливості організаторів проходить в нашому місті-курорті вже вдев`яте. Фестиваль «Кришталевий Трускавець-2015», незважаючи на складні економічні та воєнні часи, зібрав учасників з різних куточків України, чим вкотре довів свій високий рівень та довіру. Найбільше були представлені Львівщина, Одещина та Івано-Франківщина.

Гала-концерт фестивалю пройшов 19 квітня в концертному залі готельно-курортного комплексу «Карпати». А 18 квітня проходили відбіркові прослуховування.

Серед учасників фестивалю – циркові колективи зі Львова та Трускавця (Зразкова циркова студія «Львівські віртуози», кер. Віктор Кізлик та наш знаменитий «Каскад», кер. Микола Добровольський, а також виступила Соломія Добровольська, кер. Марія Дачишин), танцювальні колективи «Калейдоскоп» (м. Овідіополь Одеської обл.), «Сузір`я» (м. Южний Одеської обл.), «Вишиванка» (м. Перегінськ, Івано-Франківської обл.), «Первоцвіт», «Пролісок», «Перлина» та «Золоте левеня» (м. Львів), «Fashion», чимало співаків та виконавців чудових творів на фортепіано та саксофоні. Серед виконавців варто відзначити Віталія Качмара (саксофон) та Ксенію Гергол (фортепіано), Уляну Фролонкову та Аріадну Резву з Одещини, Надію Стенгач (скрипка), Арину Самунь (фортепіано), а також наших краян Софію Стецишин, Ілону Максимович (обидві – Трускавецька дитяча школа мистецтв), Ярину Терлецьку (Стебницька музична школа), зразковий ансамбль сучасного естрадного танцю «Free Dance» (Дрогобицька спеціалізована школа №2, кер. Йосиф Карпін).

Володаркою Гран-прі по вокалу стала Уляна Дубас, яка погодилася відповісти на кілька запитань «Трускавецького вісника».

- Пані Уляно, тож куди поїде цьогорічний головний приз фестивалю «Кришталевий Трускавець-2015» в номінації «вокал»?

- В м. Долина (Івано-Франківська обл.), я звідти родом, там проживаю.

- Це Ваша перша нагорода?

- Ні, я вже брала участь і отримувала престижні відзнаки на багатьох інших фестивалях та конкурсах, зокрема «На хвилях Світязя», «Прикарпатський зорепад», «Золотий тік», «Гомін Карпат» та ін.

- У Трускавці і в наших «Карпатах» Ви вперше?

- Так, це прекрасне місце, мені тут дуже сподобалося. Чудовий санаторій – я не очікувала чогось такого побачити.

- А звідки Ви дізналися про проведення фестивалю «Кришталевий Трускавець-2015»?

- Мені повідомили про це у відділі культури в м. Долина. Участь у фестивалях допомагає піднімати свій рівень, покращувати тонус, тримати себе в формі, тому я вирішила приїхати до Трускавця.

- З якою піснею Ви виступили в конкурсній програмі?

- Це пісня «Je suis malade» (Лара Фабіан)…

Уляна Дубас робить фото на пам`ять з Оксаною Сопілкою, володаркою Гран-прі «Кришталевий Трускавець-2013», яка цьогоріч є спеціальним гостем фестивалю, а також з меценатом Андрієм Саланем. Андрій Салань та його дружина Ярина (батьки співака Романа Саланя) вже біля десяти років підтримують «Кришталевий Трускавець». Ось і цього року, незважаючи на складні часи в Україні, родина Саланів виступила в якості спонсора – забезпечила нагороди (статуетки «Ніка») для лауреатів та переможців фестивалю. «Мені подобається допомагати дітям, тому ми з дружиною підтримуємо цей фестиваль», - скромно каже Андрій Салань.

Бачимо тут і нашу трускавецьку зірку Романа Саланя. Після мутації голосу він знову почав співати, має хороший м`який баритон. Але участь в фестивалі «Кришталевий Трускавець-2015» він взяв вже не як учасник, а як член молодіжного журі.

Щодо головного журі, яке і визначило переможців, то очолив його Заслужений діяч естрадних мистецтв України, український поет-пісняр, завідувач редакції розважальних програм Національної радіокомпанії України, президент творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України», віце-президент Міжнародного союзу діячів естрадного мистецтва, лауреат мистецьких премій ім. С. Гулака-Артемовського, А. Малишка, член Національного музичного комітету України, керівник Агентства охорони прав виконавців Віктор Герасимов. Не менш титулованими були й інші члени журі, які і визначили по справедливості хто яке місце повинен отримати, а кому ще потрібно попрацювати над собою.

Насамкінець зазначимо, що участь у фестивалі «Кришталевий Трускавець-2015» взяло 54 учасники, з них біля 40 виступило на гала-концерті. Ведучою гала-концерту була Зоряна Петрас (до речі, теж співачка), яку Віктор Герасимов назвав «найчарівнішою ведучою Галичини». Цьогорічний «Кришталевий Трускавець» проходив в готельно-курортному комплексі «Карпати» під патронатом генерального директора оздоровниці Лева Ярославовича Грицака.

Володимир Ключак

На фото:

Перед гала-концертом.

Голова журі Віктор Герасимов, меценати Ярина та Андрій Салані, ведуча Зоряна Петрас.

Глядачі.

Перед виступом.

Нагородження лауреатів та переможців.

Фото на згадку.

Із виступів на сцені.

Танцювальний колектив «Золоте левеня», м. Львів.

Саксофоніст Віталій Качмар, м. Южний, Одеська область.

Оксана Сопілка, володар Гран-прі фестивалю «Кришталевий Трускавець-2013», спеціальний гість фестивалю «Кришталевий Трускавець-2015».

Володар Гран-прі фестивалю «Кришталевий Трускавець-2015» Уляна Дубас.

Уляна Дубас, Андрій Салань, Оксана Сопілка.

 

Кіборг Василь (Вай-Фай): «Ми постійно чули «Хахоль, шашлик із тєбя дєлать будєм»

Сорокачотирирічний кіборг Василь Гриник (позивний Вай-Фай) став відомий після того як розповів жорстоку правду про ситуацію в Донецькому аеропорту. Тут чоловік провів 13 днів, які він ніколи не забуде. Події 6-18 січня 2015 р. до сьогодні стоять перед його очима.

З кіборгом Василем спілкуємося 17 квітня в Центрі медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький».

 - Пане Василю, розкажіть детальніше про те, як ця війна торкнулася Вас особисто?

- В серпні 2014 року я отримав повістку щодо мобілізації і був направлений на Яворівський полігон (80 аеромобільна бригада третього батальйону). Згодом мене як старшину роти відправили в зону АТО для виявлення та знищення сепаратистів.

В Донецький аеропорт ми зайшли 6 січня з напряму Пєсок так званим «позорним» коридором. Був дозвіл пронести з собою 30 патронів на 14 днів і три пустих магазини. І не більше. Отак ми йшли воювати і захищати аеропорт.

Так і хочеться запитати будь-якого генерала – чи стало б йому під час війни на один день по два патрони?

Перше бойове хрещення ми пройшли на самісіньке Різдво, 7 січня. Тоді й були перші поранення, перші контузії. До 14 січня бої були надзвичайно сильні.

13 січня від сьомої ранку до восьмої вечора терористи безперервно поливали нас вогнем – і то не тільки стрілецькою зброєю (кулеметами та автоматами), а ще й гранатометами. Але захопити наші позиції вороги не змогли. Також вони почали обстрілювати аеропорт з двох танків – із сходу та з півдня. І так вони валили метр за метром, стіна за стіною.

Я багато бачив на своєму віку, зазнав обстрілів у Баку в радянські часи, але того, що було там, в Донецькому аеропорту, забути неможливо. Відірвані руки, ноги, челюсті… Наші важко поранені хлопці помирали на руках, не дочекавшись вивезення з терміналу.

Танки завалили вхід і вихід з підвального приміщення, де знаходилася частина терористів. В підвалі – банда Гіві, на першому поверсі ми, на другому – сепаратисти, на третьому – діюча російська армія. Така ситуація…

Це було 14 січня. Зрозумівши, що стрілецькою зброєю нас не візьмуть, вони почали нас труїти газами. 15, 16, 17 січня… Рятували нас хіба що вологі серветки, через які ми дихали, притискаючись до землі.

До цього всього додавалася ще психологічна атака, тиск на нас зі сторони ворога. Ми постійно чули: «Хахоль, ти єщьо жівьошь? Хахоль, ми шашлик із тєбя дєлать будєм». Я бачив ці обличчя монгольської зовнішності і це не були росіяни, це були дагестанці, осетини, кадировці. А от в тому, що керували ними досвідчені російські офіцери, я не сумніваюся.

Ще одне – коли ми потрапили в аеропорт, то ми навіть не мали його схеми, плану. А в ворога ці схеми були. Та найгірше, що в нас не було того, що за всією логікою повинно було бути обов’язково – прикриття! А нас ніхто не прикривав.

18 січня нас вивезли з цього пекла. Три «двохсоті» і двадцять один «трьохсотий»…

- В ці останні дні Ви й були поранені?

- Так, свої поранення в Донецькому аеропорту я отримав 16 січня. В цей день у мене було два поранення. Перше – гранатою в бронежилет. Удар був настільки сильний, що мене відкинуло під машину. Правда, мені повезло дужче, ніж командиру роти, в якого в тілі тоді застрягло 27 осколків. Але, слава Богу, вижив і він, хоча нерви на руці перебиті…

Це сталося близько пів дев`ятої вечора і під машиною я пролежав десь до сьомої ранку, коли мої побратими мене забрали з-під тієї машини та під прикриттям доставили в аеропорт.

- Зразу після вивезення з Донецького аеропорту Ви дали інтерв`ю для телеканалу «112»…

- Коли я був в аеропорту, то виходив на зв'язок під позивним Wi-Fi (Вай-Фай). Після того, як нас вивезли, мене доправили в Дніпропетровський госпіталь і звідтам я дав інтерв’ю для телебачення. В Дніпропетровському госпіталі я був два дні, потім мене доправили до Львова. Потім я проходив реабілітацію вдома.

- А як Ви потрапили до Трускавця?

- Вдома мені стало гірше. Особливо після того, як я почув про загибель командира відділу, якого я називав «Зять». 21-річний хлопчина був.

Сильні головні болі, запаморочення. Я знову звернувся у Львівський госпіталь і звідти мене скерували у Трускавець, в військовий санаторій.

- Чи є якийсь ефект від реабілітації?

- Так. Особливо від голкотерапії, яку робить доктор Кім з Кореї – за три-чотири сеанси зняли головний біль. Щоправда, біль ще є, але вже не такий різкий та сильний, а тупий, ниючий. Зміна обстановки теж сприяє реабілітації.

- Плануєте повертатися в зону бойових дій?

- Це вирішить військово-лікарська комісія. Станом на сьогоднішній день я ще далеко не в тій формі, в якій був перед пораненнями. Навіть якщо йду від бювету сюди, в санаторій, то голова паморочиться, а це ж всього лише невеличка гірка, підвищення. Так що це залежатиме від фізичного стану.

- Одужуйте, пане Василю. Низький Вам уклін від імені всіх нас, цивільних українців!

Спілкувався Володимир Ключак

До теми. Коли в душі є Бог, а в серці – Україна…

Їх називають «кіборгами» або ж «термінаторами». Захисники донецького аеропорту – герої сучасної України. Рішучі. Сильні. Хоробрі. Обороняючи важливий об’єкт стратегічного значення, вони розуміли, що серед мільйонів куль чи осколків може бути одна їхня, тобто та, від якої загинуть. Але незламні, вони сміливо брали до рук зброю та йшли у бій з проросійськими найманцями й терористами.

Впродовж декількох місяців увага всього світу була прикута до захисників летовища. Зустріч із кіборгами – честь, адже ці люди стали символами надзвичайної витримки та мужності. Нещодавно в Сарненський РДА познайомилася з Василем Гриником, бійцем 3 батальйону 80 аеромобільної бригади, який впродовж двох тижнів обороняв аеропорт від вторгнення проросійських окупантів. Про солдата з позивним «Вай Фай» чула від колег журналістів, тож одразу впізнала його. Чоловік посміхнувся й потиснув мені руку. Вже в перші секунди знайомства зачарував поглядом - у нього дуже добрі очі. Потім була до сліз терпка розповідь про пережите під час оборони аеропорту.

Василю Гринику 44 роки. Він закінчив Вінницький залізничний технікум, 20 літ присвятив залізничній справі. Три останніх працював у ККНК «Технобуд». Роботу свою любив, як і Україну. Тому, коли розпочалась мобілізація, сповістив рідним, що тільки-но отримає повістку, теж піде захищати Вітчизну. Мобілізували Василя Федоровича в серпні минулого року. Пройшовши навчання на Яворівському полігоні, разом із бойовими побратимами відправився в Костянтинівку Донецької області, був у складі 80 аеромобільної бригади. Там не лише захищав місцеве населення, а й через духовні шляхи, як зауважив при розмові, шукав підхід до жителів, навертаючи їх насамперед до Бога та прищеплюючи любов до рідної України. Річ у тім, що Василь Федорович – православний християнин і живе за канонами віруючої людини. Перебуваючи на військовій службі, у неділю та на свята ходив до церкви, там читав часи й апостола. Здивувалася такій його поведінці в зоні АТО, і, як виявилось, жителі Костянтинівки теж були вражені тим, що солдат відвідував храм, навіть, співав у хорі. Запитала у Василя Федоровича, що відчував після відвідин церкви в тій місцевості, на що відповів: «Я бачив, що люди змінювалися, а ще молився, щоб у випадку, якщо загину, бути готовим предстати перед Богом». Після почутого на очі навернулися сльози. Мабуть, це найщиріший прояв віри в Бога, що бодай колись доводилось мені чути від людей.

Донецький аеропорт – це пік, Еверест, пекельний колодязь і дно цієї криниці, це війна українців за незалежність. Звідти живими повернулися не всі. Це пекло, в якому йде боротьба між добром і злом всі 24 години на добу. Кореспондент «Los Angeles Times» Сергій Лойко, який провів пліч-о пліч з кіборгами в аеропорту 4 дні, писав: «Кіборги, як кажани, навчилися відчувати та бачити в темряві. Там навіть курити треба вміти грамотно, якщо ж абияк, снайпер вб’є тебе на третю затяжку. Ніякого освітлення – вночі суцільна темрява. Але це не означає, що всі сплять. Там навіть спати важко, бо дуже холодно. Там немає дров або «буржуйок», нічого такого. Вони змінюють один одного кожні дві години, а сплять у касках і бронежилетах не заради захисту, а щоб хоч трохи зігрітися. Бійці дуже економлять питну воду, тому що вона доставляється на бронетранспортерах під обстрілом. Бій ведеться там майже весь час, постріли лунають постійно».

Те, що донецький аеропорт – це пекло, в якому 10 секунд можуть вирішити твою долю, Василь Гриник розумів. «Там смерть дихала в обличчя нам цілими сутками. Я дуже багато молився», - скаже пізніше чоловік. Коли приїхав у майже зруйноване сепаратистами летовище, то побачив простріленим кожен його квадратний сантиметр. Був вражений від загальної обстановки, адже ворог окружав із усіх боків. Відступати не мали куди. Навколо будівлі теж стояли позиції окупанта, крім того, все прострелювали снайпери. Спочатку страх переповнював, потім звикали до постійних обстрілів. Це ставало, навіть, звичним. Хоча життя там зовсім втрачає свою цінність, один необдуманий крок – і ти отримаєш кулю від снайпера.

- Тату, ми тебе вимолимо, - писала донька Василю Федоровичу. Він досі зберігає ті повідомлення, а коли розповідає про них, плаче, адже ці слова додавали віри й снаги боротися далі.

«Цей аеропорт, то абсолютно інший світ. У природі дощ так не йде, як нас обстрілювали з гранатометів, АГСів, кулеметів, мінометів, і «Гради» були, а також танки. Крім того, противник травив газом», - розповідає боєць. Реакція організму на нього - рвотний рефлекс і сльози. Коли відчували це, падали на землю й пробували дихати через тканини, позаяк протигазів не вистачало. І єдиним порятунком тоді стали вологі серветки. Ними накривали обличчя й відстрілювались. Димові шашки погіршували видимість території українським військовим, отож ворог так міг завоювати нові позиції. Працювали там лише висококваліфіковані військові, тобто професіонали, а не звичайні сепаратисти. Василю Федоровичу якось навіть вдалося розпізнати голоси кадировців, зокрема вислови «Аллах акбар». Окупанти, до речі, постійно й морально тиснули на українських військових.

З ким борються військові Збройних сил України? Через об’єктив Сергія Лойка пройшла війна в Іраці, Грузії, Афганістані, Чечні і в Україні. Він написав про АТО ось так: «Забудьте про те, що це громадянська війна. З тієї сторони Гіркін, Бабай, Моторолла, Гіві, Бєс… Хто з них український громадянин? І це не АТО. У своїх репортажах я ні разу не використав це слово, я бачу війну, розказую про війну, і це не АТО. Ця війна була вигадана, висмокчена з пальця. Я був на багатьох війнах по всьому світові - 25 відряджень. І ця найбезглуздіша війна з точки зору причин. І вона перетворилася на велику війну українців за незалежність. Ніяких причин зсередини України для неї не було, взагалі ні однієї».

Героїзм в аеропорту відбувався на кожному кроці. Добровольці з вірою в Бога та Україну готові були покласти душу й тіло за те, щоб відстояти цей об’єкт. І багато з них не повернулися додому живими. Василь Гриник не ділився подробицями загибелі побратимів, надто болюча тема, але на його очах гинули молоді та відважні герої, за життя яких боролися. Я дивилася в його очі й розуміла, наскільки висока ціна свободи України і що ці військовослужбовці - істинні патріоти.

Ті, хто пройшов це пекло, – люди, з якими Україна може будувати нову незалежну державу. Цінності в них правильні та справжні. Пригадала розповідь американського колеги, який описав героїзм і людяність українських кіборгів кількома рядками: «Загорівся танк, і три українських танкісти вистрибнули з нього, палаючи, однак снайпер їх одразу вбив, нікого не підпустивши. Коли стемніло, їх побратими витягли тіла двох танкістів, а третє було розірване мінометним пострілом і вони його не знайшли. І потім, під час наступного бою, і під час розвантаження бронетранспортера один із бійців побачив, страшно казати, шматок стегна цього танкіста і повідомив про це командиру. Хлопці сказали, що його потрібно забрати й відправити додому рідним. На що командир, розуміючи всю небезпеку, промовив: «Хлопці, я розумію, що ви хочете доставити танкіста додому, але для того, щоб відправити частину мертвого тіла незнайомого солдата назад, ви будете ризикувати своїм життям, але я вам заборонити не можу, хто хоче піти і зробити це?». І всі, хто був поруч, а там було понад 20 осіб, підняли руки, й коли почався наступний бій двоє воїнів вибігли на злітну смугу, залишивши свою зброю на землі, знайшли пустий ящик від патронів, поклали туди залишки танкіста, прив’язали його до бронетранспортера, повернулися і вступили в бій, і це все за 30 секунд. Вони ризикували своїм життям заради мертвого товариша, щоб його сім’ї було кого поховати». Ось така реальність. Звичайно, загиблих було багато, більше ж поранених. Смерть чатувала поруч. Вона була всюди. Хто буде наступним? Чи побачу я рідних? Боже, допоможи. У кожного з бійців були свої думки.

«Болить душа, за тих, хто загинув, за тих, хто в полоні чи зник безвісти, - повів далі розмову чоловік, змахуючи сльози з обличчя. Він досі пам’ятає той злощасний бій, що тривав з 20.00. вечора до 7.30 ранку. Тоді й був поранений в плече та голову осколком міни та гранати. Понад 10 годин провів під автомобілем, стікаючи кров’ю, поки побратими почули його й забрали в термінал. Василя Гриника госпіталізували в Дніпропетровський військовий шпиталь, затим відправили у Львівський медичний заклад, де фахівці його прооперували.

- Здається, перебуваючи в аеропорту, я ніколи не припиняв молитися, - ділиться сокровенним боєць. – Мабуть, у цьому його спасіння. Зрештою, воїна дуже підтримували молитвами дружина Ірина й донечки Марія та Євгенія. Молилися за нього у храмах, домівках, всі, хто знав.

Василь Федорович безмежно вдячний волонтерам і просто небайдужим людям за молитви, моральну та фінансову допомогу. Зокрема, висловлює щиру вдячність керівництву ККНК «Технобуд», Клесівської селищної ради, держлісгоспу, ЗОШ І-ІІІ ст. і школи-ліцею, учням, які писали листи вдячності, що дуже надихали «кіборга», читав їх зі сльозами на очах. А також представникам Сарненської РДА та районної ради, священикам, друзям, рідним…

…У кабінеті сиділи двоє: я і «кіборг» Василь Гриник. Він розповідав про війну на сході України і смерть, що ходила за ним слідом, мов рикаючий лев. Вона стояла там поруч із кожним бійцем. Він досі пам’ятає очі молодих хлопців, які світилися від безсоння й адреналіну, і сумними ставали від раптової загибелі побратимів. Чоловік говорив про це і час від часу витирав із обличчя непрохану сльозу. Військовий обов’язок він, як решта бійців, виконав гідно. Кажу Василю Федоровичу: «Ви - герой», а він відповідає: «Ні, я раб Божий». Клесівський «кіборг» – звичайна людина, в душі в якої є Бог, а в серці - Україна.

Ольга Лотоцька, Сарненські Новини



Создан 20 апр 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником