Трускавецький вісник № 154 (1075) від 27 вересня 2015 р.

 

Трускавецький вісник № 154 (1075) від 27 вересня 2015 р.

27.09.2015



У номері: Інтерв`ю з Петром Судою та Мар`яною Родіоновою; Ігор Кісак зустрівся з представниками ОБСЄ.

Новини Трускавця та регіону

Ігор Кісак зустрівся з представниками ОБСЄ

Як інформує сайт TruskavetsToday, нещодавно кандидат на посаду міського голови Трускавця Ігор Кісак мав зустріч з представниками ОБСЄ. Пан Ігор пообіцяв співробітникам ОБСЄ, що буде допомагати їм у виявленні корупції та фальсифікації на виборах у Трускавецьку міську раду. Ігор Кісак заявив, що готовий до боротьби та перемоги.

Власна інформація

Вікторія – це перемога

Понад 8 тис. км океану та суші розділяють місто Сіетл у США та наші Стебник і Дрогобич, проте між ними встановлено тісний зв’язок. У Сіетлі живе і працює Вікторія Радіонова, у Стебнику живуть її батьки Олександр і Тетяна, а в Дрогобичі – сестра Мар’яна із своєю сім’єю.

Вікторія Радіонова не просто одна із мільйонів наших заробітчанок, яких доля розпорошила по далеких світах. Вікторія – висококласна циркова артистка, акробатка, яка своєю майстерністю підкорила циркові арени і серця глядачів усього світу. І ось тепер, як стало відомо з Інтернету, наша краяна стала фіналісткою конкурсу «Америка має талант». Це ж як карколомно треба було виступати, щоб змусити перенасичених видовищами американців проголосувати за українську дівчину і надати їй шанс вибороти найпочесніший у США титул найталановитішої?!

Про це та інше ми і ведемо розмову із сестрою Вікторії Мар’яною Рибак, яка, до речі, теж акробатка і теж дуже талановита. Отже, слово Мар’яні.

- Ми з Вікою народилися у Стебнику, хоча батько наш дрогобичанин, а мати – з Борислава. Коли Вікторії виповнилося 4 роки, батьки віддали її до циркової студії при Народному домі «Просвіти» в Стебнику. Через 2 роки до цієї студії пішла і я. Нам дуже поталанило, адже ми вчилися у прекрасних фахівців-педагогів, які виховали багатьох талановитих акробатів для цирку і спорту. Це Лариса Грицик, Микола Добровольський, який згодом перебрався до Трускавця, де і сьогодні веде циркову студію «Каскад».

Після закінчення циркової студії «Каскад» Вікторія з першої спроби вступила до київського циркового училища, яке готує класних циркових акробатів у різних жанрах. Циркова акробатика – це суперважкий вид циркового мистецтва, який вимагає постійної напруженої роботи до сьомого поту м`язів, кісток та інтелекту. Щоб поставити акробатичний трюк, відшліфувати його до автоматизму і винести на суд глядачів, треба багато праці, часу, терпіння – фізичного і душевного.

Усього цього у Віки було вдосталь і тому після закінчення циркового училища їй, як кращій випускниці, запропонували контракти з цирковими трупами Туреччини, Японії, Німеччини, де Віка пропрацювала кілька років.

У Німеччині вона познайомилася з Майклом Бажезе, французом, який став її чоловіком і партнером по виступах, адже він теж цирковий акробат. Під час гастролей у різних країнах пару Бажезе – Радіонова запримітили американські менеджери і запропонували роботу у цирках США. Там Віка і Майкл поставили такі суперважкі акробатичні трюки, що Америка буквально була вражена. Вихід до фіналу престижного конкурсу підтверджує сказане.

- Чи підтримуєте з Вікою зв’язок?

- Постійно, незважаючи на занятість Віка завжди цікавиться тим, що відбувається у нас в Україні, в родині, взагалі переймається всіма нашими турботами. Віка – велика патріотка рідної землі і свого чоловіка Майкла навчила української мови, так що тепер по скайпу Майкл завжди вітаючись вимовляє «Слава Україні».

- Чи тобі не жаль, що твоя доля склалася інакше?

- Я на два роки молодша. Коли я закінчила середню школу, постало питання, куди іти далі. Мені так само світило Київське циркове училище, адже виконувала всі трюки разом із Вікою. Але доля розпорядилася інакше – я познайомилася з Ігорем, моїм чоловіком. Він, до речі, теж акробат, сім’я у нас спортивна. Виховуємо двох дітей – Вікторію і Ромчика, які займаються акробатикою в Дрогобицькій спортивній школі. Маємо свій бізнес, живемо дружно і щасливо.

Можливо, моля маленька Віка досягне таких висот, як і її тітка. Це і буде здійсненням усіх моїх мрій. А тепер я і вся наша велика родина у Стебнику, Дрогобичі та Бориславі усім серцем підтримуємо сестру Вікторію і бажаємо їй найуспішніше виступити у фіналі і цим прославити всіх нас і нашу Україну.

Від себе додаю, що не тільки Стебник і Дрогобич, але й уся Україна буде щиро вболівати за нашу краянку. Всі ми бажаємо їй вдалого виступу, адже Вікторія – це перемога!

Богдан Британ, газета «Галицька Зоря»

Петро Суда: «Автокрановий має перспективу»

Нещодавно «Галицька Зоря» розповідала про ситуацію на «Дрогобицькому заводі автомобільних кранів». Детальніше про це ми попросили розповісти першого заступника міського голови Петра Суду, який днями зустрічався із власниками підприємства.

- Сьогоднішня ситуація на автокрановому заводі – неоднозначна. Зараз підприємство не працює. Його майно – у кредитній заставі, через заборгованість електроенергія від цехів відімкнена ще з лютого 2014 року.

7 вересня на ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» відбулися перші збори кредиторів. Міську владу на зборах представляв я та керуючий справами виконкому Володимир Годяк.

Учасники зібрання підтвердили ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.06.2015р., який порушив процедуру про банкрутство ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» і розпочав процедуру розпорядження майном. Однозначно, це недобра ситуація для Дрогобича, адже зараз на підприємстві є майже 400 працівників, ще майже 900 осіб тимчасово не працюють. Під час зборів кредиторів прийняли рішення відтермінувати на місяць процедуру банкрутства заводу, а в ЗМІ офіційно оголосити про пошук інвестора, який міг би вкласти кошти у підприємство й відновити його роботу.

За підсумками наради також обрали членів та голову комітетів кредиторів, постановили забезпечити охорону заводу для збереження майна підприємства та проведення інвентаризації.

- Як Вам вдалося зустрітись із власниками автокранового заводу?

- Про зустріч із власниками ПАТ «ДЗАК» Ігорем Заліском та Сергієм Коваленком із Дніпропетровська я домовився під час зборів. Зустрілися ми 17 вересня на території заводу. Я також оглянув цехи підприємства у супроводі технічного директора ПАТ «ДЗАК» Михайла Якиміва. Одразу хочу заспокоїти працівників заводу та дрогобичан: цехи опломбовані, обладнання збережене, територія підприємства охороняється.

Згодом я мав тривалу розмову з власниками. Вони запевнили, що зацікавлені у відновленні виробництва. На «ДЗАКу» розробили програму «Український кран». Також мені продемонстрували цілий пакет документів і листів, із якими адміністрація заводу зверталася і до Прем’єр-міністра України, і до голови Львівської облдержадміністрації щодо можливості виготовлення автокранів для потреб Міністерства оборони. На документах – візи Прем’єр-міністра А.Яценюка із дорученням відповідним міністерствам вивчити це питання.

Нещодавно надійшла відповідь від Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України – вони готові замовити 350 кранів, із яких 60 скерують у зону проведення АТО. Це замовлення – фактично половина з того, що підприємство виготовило у 2007 році (744 автокрани). До речі, у 2007-му на автокрановому була найвища середня зарплата у Дрогобичі – 2200 грн. До міського бюджету щомісяця надходило 700 тис грн. податку з доходів фізичних осіб. Керівництво заводу планувало розширення виробничих площ, але через фінансово-економічну кризу 2008 – 2010 років обсяг виробництва автокранів різко скоротився.

Під час спілкування з власниками ПАТ «ДЗАК» ми також обговорювали можливість виготовлення на базі цеху гідроциліндрів амортизаторів для автомобілів. До речі, днями Держприкордонслужба надіслала пропозицію про закупівлю 50 нових дрогобицьких автокранів.

Але для відновлення виробництва є суттєва перешкода: на все майно накладений арешт через банківську заставу. Якби знайшовся інвестор, готовий вкласти кошти у розвиток підприємства, арешт би зняли і можна було б починати роботу.

До речі, власники «ДЗАКу» навіть запропонували передати контрольний пакет акцій товариства державі, якщо вона виступить у ролі інвестора і допоможе фінансово вийти зі скрутної ситуації. Вартість одного автокрана – 2 –2,5 млн. грн. Тож розблоковане підприємство, маючи замовлення, досить швидко вилізло би з боргової ями.

- Чи велика заборгованість із виплати заробітної плати?

- Офіційна заборгованість із виплати зарплати працівникам становить 7,1 млн грн., ще майже 3 млн. грн. – борг зі сплати земельного податку. Окрім того, підприємство має повернути банківські кредити.

- А в період простою працівникам нараховують зарплату?

- Не можу цього стовідсотково гарантувати, бо всіх документів не мав змоги побачити. Але, за словами власників, працівникам нараховують 2/3 від зарплати, щоби зберегти фахівців, які при потребі повернуться до роботи у найкоротший термін. Керівництво заводу запевнило мене, що дуже дорожить колективом.

- Петре Станіславовичу, а чому підприємство дійшло до банкрутства?

- За словами власників заводу, одна з причин – дуже жорсткі умови щодо сплати майже трьох мільйонів доларів США кредиту та відсотків, у які ПАТ «ДЗАК» поставив російський «ВТВ-Банк». Додайте сюди ще стрімке падіння курсу гривні. Через це більшість обігових коштів довелося витрачати на погашення кредиту, отже, виникла заборгованість з усіх інших платежів. Ще два банки, які також дали кредит заводу, – це «ВБР», який пов’язують із сином колишнього президента Януковича, та «Укргазбанк».

І ще один цікавий факт. На засіданні РНБО у Києві продемонстрували секретний російський документ, знайдений Службою Безпеки України. У ньому – перелік із 32-х українських підприємств, які передбачалося знищити економічно. Серед них – і Дрогобицький автокрановий. Тож, очевидно, згідно із цим планом наш завод почали «душити» з лютого 2014 року, коли розпочалася війна.

- На Вашу думку, якщо б завод запрацював, можна розраховувати на збут продукції у майбутньому?

- Війна рано чи пізно закінчиться. Сподіваємося, що це станеться якнайшвидше. Доведеться відбудовувати зруйновані обстрілами міста на Сході України. Для чого державі купувати автокрани за кордоном, якщо Україна може виготовляти свої? Тож наш завод має перспективу і треба зробити усе можливе, аби його зберегти.

Думаю, варто прийняти звернення від сесії міської ради до керівництва облдержадміністрації та глави Уряду, щоби при формуванні Держбюджету-2016 передбачити кошти на закупівлю наших автокранів.

- А яка ситуація на інших дрогобицьких підприємствах?

- Днями я зустрівся з керівництвом ПАТ «НПК-Галичина». Ми обговорювали перспективу відновлення на заводі переробки нафти, оскільки є попередні домовленості про постачання сировини з Азербайджану, Ірану, Іраку. Однак і тут існують «підводні течії», які цьому перешкоджають. Причому у них знову відчувається російський слід. Та будемо сподіватися, що одне з найпотужніших підприємств області таки запрацює.

Наступною у моєму робочому графіку є ще одна поїздка на ПАТ «НПК-Галичина», а згодом – на «Дрогобицький машинобудівний завод». Словом, є над чим працювати, аби посприяти нашим підприємствам у відновленні роботи, щоби дрогобичан мали робочі місця і заробітну плату. Робитиму для цього усе можливе.

Ярослав Грицик, газета «Галицька Зоря»



Создан 27 сен 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником