Трускавецький вісник № 161 (1082) від 6 жовтня 2015 р.

 

Трускавецький вісник № 161 (1082) від 6 жовтня 2015 р.

06.10.2015



У номері: Інтерв`ю із Зоряною Скибак; Презентація книг; Літературний клуб; Добрих справ не перелічити.

Новини Трускавця та регіону

У Дрогобичі презентують книгу політв’язня

Напередодні свята Покрови, у вівторок, 13 жовтня, в Дрогобичі відбудеться презентація книги політв’язня Миколи Петрущака. Про це на засіданні Літературного клубу Дрогобича повідомила п. Марія Головкевич, працівник музею «Дрогобиччина», волонтер, активний громадський діяч.

Микола Петрущак є членом Проводу Всеукраїнського Братства вояків ОУН-УПА. Презентація його книги розпочнеться 13.10.2015 о 15.00 в приміщенні фізико-математичного факультету Дрогобицького педуніверситету ім. Франка.

Власна інформація

Моя «Громадянська позиція»

Сьогодні ми спілкуємося з кандидатом у депутати Трускавецької міської ради від партії «Громадянська позиція» Зоряною Степанівною Скибак. Це молода жінка з вищою освітою (закінчила Київський Національний університет харчових технологій), має чималий досвід у будівництві. Її хобі – дитяча анімація. Заміжня, виховує двох дітей.

- Пані Зоряно, скільки часу Ви вже живете у Трускавці?

- У Трускавці я вже восьмий рік. Хоча я не є уродженка Трускавця, але полюбила це місто завдяки його красі, привабливості, всесвітній відомості.

Тут живе моя сім`я – мій чоловік, мої діти. Я молода мама і багато спілкуюся зі своїми ровесниками. Коли гуляю з дітьми, сиджу на лавочці, то спілкуюся з людьми старшого віку. Тому знаю і розумію проблеми Трускавця.

Напевно, як і у кожної молодої та перспективної людини, мені хочеться змін в нашій державі, хочеться чогось кращого. Я би хотіла, щоб у нашому місті була фундаментальна база для всебічного розвитку дітей. І це бажання не тільки моє, а й багатьох молодих трускавчан, моїх однодумців.

- А чому йдете саме від «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка?

- Анатолій Гриценко обрав дуже гарну стратегію. Він не робить ставку виключно на досвідчених, старших осіб, чи тільки на молодь. У його команді є місце і для старших, які вже чогось досягли і можуть поділитися життєвим досвідом, і для молодих, які щойно стають на дорогу активного життя.

- А хто у Трускавці формує команду «Громадянської позиції»?

- В нас підібралася дуже хороша команда у яких є загальні бачення розвитку Трускавця, і мені приємно перебувати в середовищі таких людей, бо є в кого черпати досвід.

- Богдан Михайлович іде в міську раду?

- Ні, він дає дорогу молодим, але ділиться із нами своїм досвідом, і за це йому величезне дякую.

- Пані Зоряно, а по якому окрузі балотуєтеся Ви?

- Це округ № 1, в який входять будинки №№ 3, 3А, 3Б, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 15А, 17, 19Б, 21, 24, 25, 25А, 26, 28, 30 та 32 на вул. Мазепи. Це округ досить великий, 760 виборців. Найголовніші проблеми, які хвилюють мешканців – це підвали, дахи, каналізаційні труби і забудови в «неправильних» місцях, всупереч Генплану. Для вирішення цих проблем потрібні кошти. Наше місто не є бідним, адже це всесвітньовідомий курорт, кошти є, але куди вони йдуть? Невже вони стікають по стічних дірявих трубах? Має бути правильне спрямування коштів – вони мають іти на нагальні потреби. Це має бути постійно – не тільки перед виборами.

- Тобто, за коштами має бути суворий контроль?

- Тільки так. При розподілі коштів міського бюджету потрібно виключити корупційну складову. І тоді результат буде в тому місці, в якому він потрібен.

- По округу зрозуміло, а які, на Вашу думку, загальноміські проблеми треба вирішувати в першу чергу?

- Як молода сім`я ми часто з дітьми гуляємо в парку. Парк вимагає негайної капітальної реконструкції. Скульптури там понищені, пішохідні доріжки та сходи в поганому стані. Варто відновити теренкури…

 Дітей взагалі нема куди повести – це факт. В нас курорт, а з дітьми нема куди піти, особливо в холодну пору року, взимку. Нема дитячого кафе, нема дитячого розважального центру (бо ігрові автомати – це хіба викачування грошей). Було б добре, щоб у Трускавці були і велосипедні доріжки…

Потрібно врегулювати цінову політику, бо ціни у Трускавці просто зашкалюють. Ціни розраховані на відпочивальників і є вищими, ніж у сусідніх містах, інколи в кілька разів. Одяг не купиш, продукти також, купуємо товари в інших містах, а це ж впливає на нашу економіку.

Я не хочу багато обіцяти, писати цілі стоси паперів. На мою думку, кінцевий позитивний результат – це найважливіше. Я живу в цьому місті, люблю його і хочу, щоб воно було красивим, щоб у ньому було приємно та комфортно жити.

Просто пройти і не працювати ефективно – тоді мені буде соромно дивитися усім в очі.

Спілкувався Володимир Ключак

Благословенні душі, що вміють випромінювати…

Книга з такою назвою вийшла нещодавно у видавництві «Свічадо». Її презентація проходила у неділю, 4 жовтня, в Дрогобицькій центральній бібліотеці імені В`ячеслава Чорновола.

Невеличкий відступ – дрогобицька бібліотека має чудову світлицю, де можуть проводитися масштабні заходи. У Трускавці, на жаль, бібліотечну світлицю «спіонерили» діячі, в яких замість очей – долари. Зустрічі в бібліотеці Трускавці проходять в читальному залі, бо у світлиці – заняття з танців. Сумно…

Та повернімося до презентації книги «Благословенні душі, що вміють випромінювати…». Перше її представлення відбулося 12 вересня цього року на Форумі видавців у Львові. Книга присвячена двом непересічним постатям в історії українського національно-визвольного руху ІІ половини ХХ століття – Зеновію Красівському та Олені Антонів. Зеновій Красівський – один із засновників підпільної організації Український Національний Фронт, редактор журналу «Воля і Батьківщина», політв’язень радянських тюрем і концтаборів (1949-1985 рр. з перервами), член Української Гельсінкської Спілки. Олена Антонів – дружина В`ячеслава Чорновола, а згодом дружина Зеновія Красівського, правозахисниця, розпорядник Фонду Олександра Солженіцина в Західній Україні для допомоги політв’язням та членам їхніх родин, опозиційна діячка.

Двогодинна зустріч-презентація не втомлювала, а давала наснагу на прикладі цих двох героїчних постатей, яким присвячена книга. В кожному виступі відчувалася любов та повага до пана Зенка Красівського і пані Олени Антонів, відчувався смуток, що їх вже немає в живих.

Презентацію проводив віце-ректор Українського Католицького Університету, відомий правозахисник Мирослав Маринович. Участь в заході взяли такі відомі в Дрогобичі люди як Мирослав Глубіш, Михайло Ваврин, Сергій Матійко, Тарас Метик, Омелян Вишневський, Петро Суда, Богдан Гринчишин, Олена Куртяк, Михайло Задорожний, Хосе Турчик, Ярослав Радевич-Винницький та багато інших.

Спочатку до слова були запрошені упорядники книги – редактор Люба Маринович (дружина п. Мирослава) та історик Юрій Зайцев.

- З пропозицією видати таку книгу про пана Зеня Красівського до нас звернувся Євген Сверстюк, - пригадує п. Люба Маринович. – Він зателефонував десь 2-3 роки тому і я відразу погодилася.

Літературний редактор книги наблизила присутнім постать Зеновія Красівського, розповіла про трьох жінок, які відіграли важливу роль в його життя. Перша, дружина Стефанія, покинула п. Красівського, як тільки він був ув’язнений. Друга, Айріс Акагоші із США, ніколи його не бачила і тільки один раз спілкувалася з ним по телефону. Але вона була його світочом, надією, яка підтримувала в’язня у важкі часи. Третя, Олена Антонів, стала його вірною супутницею.

 Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України Юрій Зайцев розповів, що він займається рухом Опору в Україні постсталінського періоду, тому само собою зрозуміло, що постать Зеновія Красівського для нього знана. Коли історик почав глибше досліджувати тему діяльності підпільної організації Український Національний Фронт, яка діяла в 1964-1967 рр., то ближче пізнав історію не лише Дмитра Квецка, Богдана Равлюка, але і Зеновія Красівського. І Красівський, і Равлюк походили з Витвиці, села в Долинському районі на Івано-Франківщині, тобто вони були земляками.

Перший номер журналу «Воля і Батьківщина» вийшов 17 жовтня 1964 році в хаті, яку між собою навпіл ділили Михайло Мелень та Зеновій Красівський. Всього вийшло 16 чисел цього часопису, з них більшість у підпільній друкарні біля гори Лютої (с. Слобода Болехівська). Організація була викрита через необережність одного з розповсюджувачів самвидаву, її члени заарештовані та покарані різними термінами ув’язнення. Квецко отримав 20 років, Красівський – 17. Після п’яти років в’язниці (1967-1972) Красівського запроторили у психлікарню на довгих шість років (1972-1978). На «поруки» його взяла майбутня дружина, Олена Антонів.

Історію про те, як виривали Зеновія Красівського з лап совєтського Молоха, розповіла п. Марія Гель, дружина відомого діяча руху Опору Івана Геля. Її уривчасті спогади доповнили мозаїку життя цієї патріотичної пари, викладену істориком Юрієм Зайцевим. Виступив і політв’язень Зорян Попадюк, який коротав тюремні будні з Мирославом Мариновичем та Зеновієм Красівським. Насамкінець своїми спогадами про Зеновія Красівського поділився модератор зустрічі-презентації Мирослав Маринович.

- Більшовизм нас навчив, що ворога треба знищити. У Зеня Красівського було те, що називається лицарством – навіть з ворогом він був сам собою. Те, що ворог веде себе негідно, не означає, що і ти так маєш себе вести, - пригадує мудру життєву позицію старого «зека» Красівського Мирослав Маринович, який познайомився з ним, будучи молодим «зеком».

- Їхнє життя було служінням, - завершує розповідь про Зеновія Красівського та Олену Антонів Мирослав Маринович.

Серед спогадів про З. Красівського – не тільки роздуми про широту його мислення, широту душі, але і окремі гумористичні моменти. Це ж треба додуматися – намазати пам’ятник Леніну ведмежим салом, щоб всі пси на нього гавкали, як це зробив З. Красівський.

Олену Антонів Красівський називав «найбільшим даром від Бога». Її трагічна смерть фактично на очах у Зеновія стала для політв’язня непоправною втратою. Та попри це він зберіг світлість духа, залишився тим, що випромінює світло своєю присутністю. Такою ж була і Олена Антонів.

Книга «Благословенні душі, що вміють випромінювати…» обсягом біля 1000 сторінок містить багато документів, зокрема архівних документів КДБ, а також 366 ілюстрацій.

Володимир Ключак, фото автора та Сергія Матійка

На крилах поезії та музики

- Ми об’єднуємо не лише тих, хто пише, а тих, хто творить взагалі – творить поезію, прозу, співає, малює, займається публіцистикою.

Так про Літературний клуб, друге засідання якого відбулося у Дрогобичі в неділю, 4 жовтня, сказав один з його учасників, Олег Стецюк, історик, пошуковець, редактор сайту «Drohobyczer Zeitung».

Спроби об`єднати творчих людей міста Котермака були і раніше, але не надто вдалі. Можливо, причина – в інтравертності дрогобичан, каже Олег Стецюк. Він вважає, що нам бракує відкритості на світ, екстравертності. А ще юнака болить те, що відомими дрогобичани стають переважно поза межами рідного міста. Невже спрацьовує принцип «Нема пророка у своїй вітчизні»?

Літературний клуб «Pro Patria» у Дрогобичі – це проект, який не був створений в один день чи одною людиною. Але його хрещеним батьком, без сумніву, є дрогобичанин Юрій Федчак. Стартувавши з літературного конкурсу на сайті «ДрогобичІнфо», проект пройшов трансформацію і зараз має на меті об`єднати всіх людей культури, які люблять Дрогобич і які той Дрогобич в культурному плані творять.

На відміну від погоджувальної ради та першого засідання Літклубу, друге його засідання не було чисельним. Причина, можливо, криється в передвиборчому марафоні, який так чи інакше зачіпає всіх нас. А ще, можливо, у втомі та зневірі, які охопили наш народ після піднесення Революцією Гідності. Але ті, хто завітав на Літературний клуб 4 жовтня, відразу відзначили прогрес та новизну. Одне з нововведень – поезія читається не «насухо», як раніше, а під звуки музики. Інше – чергування поезії та прозових виступів, можливість виступу для всіх.

- Робимо ставку на молодь, щоб передати їй штурвал «корабля», - каже вчителька Галина Жубіль. – Нам треба стати душею Дрогобича, цього великого міста талантів…

Пані Галина зачитує свій вірш «Коли я піду…» і під впливом її ніжного голосу та чарівних звуків скрипки та фортепіано вимальовуються образи горнятка від кави та рожевого гребінця, які з часом втрачають частку власника, а далі виринає сам образ цього власника – закоханої жінки.

Духовний зміст наповнює твори іншого дрогобичанина, Степана Якима. Цю знану в місті людину нема потреби представляти – це багатолітній директор механічного технікуму, якого люблять та поважають і випускники, і викладачі. Вчитель з 1970 року, майстер на всі руки та автор дисертації «Західні землі України в Другій світовій війні: військово-історичний аспект (1939-1944 рр.)» тепер стає відомий і як поет. Кілька своїх творів, які писав «в шухляду», Степан Степанович зачитує для аудиторії, котра зібралася в недільний полудень у Народному домі Дрогобича.

Наступне засідання Літературного клубу «Pro Patria» організатори планують провести 18 жовтня, до свята Покрови та Дня захисника Вітчизни. В рамках заходу пройде і благодійна акція.

- Наші люди останнім часом збайдужіли, - каже Галина Жубіль. – Якщо раніше кошики для збору товарів для наших військових у «Сільпо» були переповнені, то зараз буває, що за день і один повний кошичок не назбирується…

На Літературний клуб 18 жовтня планують запросити не тільки творчих людей, але і представників влади, волонтерів і воїнів.

Володимир Ключак, фото автора та Сергія Матійка

Добрих справ стільки, що не перелічити…

Делегація Трускавецької міської асоціації інвалідів завітала 5 жовтня в готельно-курортний комплекс «Карпати», щоб висловити вдячність генеральному директору оздоровниці Леву Грицаку. Вдячність не лише за нещодавню допомогу до Дня людей похилого віку, а за те, що завжди підтримував і підтримує, допомагав і допомагає, за те, що шанує і поважає людей, за те, що сам є Людиною з великої літери. Приклад Лева Грицака є показовим – людям можна і треба допомагати не лише під вибори чи задля піару. Нагадаємо, що Лев Грицак не балотується ні на міського голову, ні на депутата міської чи обласної ради.

- Мені неодноразово задають питання - за кого будете голосувати? – каже голова Трускавецької МАІ Надія Заблоцька. - Хочу відразу відповісти – Трускавецька міська асоціація інвалідів ЛОАІ ВОІ СОІУ згідно статуту нашої організації є нейтральною в релігійному та політичному відношенні. Тому заявляю відкрито – агітацією не займаємося і вважаємо, що кожна людина має своє бачення і свої уподобання. Трускавецьку МАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ більше хвилює доступ до виборчих дільниць та трафаретів зі шрифтом Брайля, хвилює, щоб у виборах взяли участь всі громадяни з інвалідністю міста Трускавця. Нас хвилює, чи на цьогорічних виборах без уваги залишаться незрячі, також є вірогідність, що на виборах не зможуть проголосувати літні люди. Хвилює нас також, чи належним є забезпечення доступу до голосування для людей з інвалідністю, в тому числі для ветеранів та людей похилого віку.

- Чи балотується хтось із членів ТМАІ? – запитуємо п. Надію.

- Трускавецька МАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ на вибори не висувала свого представника, але нам стало відомо, що один із засновників Трускавецької МАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ, Бучацький Мирон Володимирович, йде кандидатом у депутати міської ради. Така інформація втішила членів асоціації інвалідів. Бо наші проблеми Мирон Володимирович знає і є надія, що буде їх долати, що буде відстоювати наші інтереси. Ми підтримаємо тих кандидатів, які боротимуться за наші права та інтереси на ділі, а не на солодких обіцянках із передвиборчих програм. Підтримаємо того, хто не буде вирішувати економічні проблеми за рахунок соціально незахищеної категорії громадян. Ми підтримаємо кандидата, який служитиме людям, дбатиме про гідне життя інвалідів, який зможе якісно змінити життя цих людей, зробити його комфортним.

- Ми маємо на це право і вимагатимемо дотримання наших прав! – каже Надія Заблоцька. - Терпіти бездіяльність деяких представників української влади і їх цинічне відношення до інвалідів стає дуже важко. Сьогодні настала пора усвідомлення спільної відповідальності тих людей, що працюють при владі, тих, хто має опікуватися соціальними проблемами та українським суспільством щодо виконання зобов’язань держави перед людьми, що мають інвалідність. Свідомість української влади – це похідна від свідомості народу. Сама постановка питання «місце інваліда в суспільстві» є по суті некоректною і принизливою. Адже вона немов натякає, що є людина-інвалід, а є суспільство. І вони ніби є окремо. В такому разі вся суть соціалізації інваліда, його успішної адаптації в суспільстві полягає в співіснуванні двох паралельних світів: загального, де плани на майбутнє коригуються відповідно до уподобань та фінансових можливостей людини, і світу інвалідів, де поняття «можливість», «людина з обмеженими можливостями» означає не тільки можливість рухатися куди хочеться, мати спроможність профінансувати свої власні потреби і бажання, але й фундаментальне право людини зайняти таке місце в суспільстві, якого вона гідна.

- Хочу від імені членів Трускавецької МАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ подякувати Леву Ярославовичу Грицаку, який ще жодного разу не відмовив нам у допомозі, незалежно від того чи є головою міста, чи очільником санаторію. Всіх добрих справ Лева Ярославовича для інвалідів не перечислити, бо їх насправді багато і не тільки за моєї пам`яті. Покійна голова Трускавецької асоціації інвалідів, світлої пам`яті Казьміна Світлана Миколаївна рекомендувала Лева Грицака як людину інтелігентну, надзвичайно тактовну і делікатну. Тому неприємно чути образливі слова на його адресу. Ми хочемо стати європейцями, отже повинні подавити у собі цю безпідставну ненависть. Не можна все змішати і перекреслити. Добре було б, якби і інші керівники оздоровниць, підприємств так пам`ятали про людей з інвалідністю. Нещодавно до Дня людей похилого віку Лев Ярославович надав нам 90 продуктових наборів. Коли ми їх носили роздавати, то люди дивувались, з недовірою перепитували, чи це не підкуп, були такі, що навіть заплакали. Люди дякували, що про них пам`ятають, бажали здоров`я, - розповідає п. Надія. - Актив асоціації в першу чергу приймає рішення на користь малозабезпечених, фіксованих членів, активних в діяльності асоціації, тим, хто звертається по допомогу і хто дійсно її потребує.

Делегація Трускавецької міської асоціації інвалідів прийшла в «Карпати» подякувати Леву Грицаку за те, що ніколи не забуває про потреби тих, хто потребує допомоги. Оскільки Лев Ярославович перебував 5 жовтня у відрядженні, то поважних гостей з ТМАІ прийняв перший заступник гендиректора «Карпат» Юрій Грицак.

- Я обов’язково передам Леву Ярославовичу Ваші щирі та теплі слова, - розчулено дякував гостям за візит Юрій Львович.

Володимир Ключак



Создан 06 окт 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником