Трускавецький вісник № 18 (18) від 25 листопада 2008 р.

 
 

Трускавецький вісник № 18 (18) від 25 листопада 2008 р.

25.11.2008



 

У номері: щоденник з Португалії (частина друга), запит Лева Грицака стосовно зриву початку опалювального сезону, реклама.

Новини Трускавця

Всі ми там будемо

В найближчі чотири роки планується здійснення величезного обсягу робіт, а відповідно і великі грошові вкладення в розвиток та догляд за кладовищами на території територіальної громади села Станеля, а саме: до липня 2009 р. планують виготовити проектів  проведення електропостачання, водопостачання та водовідведення та будівництва огорож кладовищ Трускавця та Станелі, на 100 тисяч гривень потягне розробка карти та електронного варіанту двох кладовищ з фотографіями поховань та реєстрацією надгробків, до кінця 2010 р. планують провести роботи по електропостачанню, водопостачанню та водовідведенню. Охорона кладовищ обійдеться в 25 тисяч на рік, окрім того в 2009 р. буде придбано трактор-екскаватор за 75 тисяч, а в 2010 – спеціалізована машина-катафалк та пасажирська Газель загальною сумою 375 тисяч. А ще гроші підуть на асфальтування центральних доріжок, виготовлення проектів та будівництва капличок прощання з померлими та обслуговування кладовищ.

Дрогобич «наїжджає» на трускавецьких

Під час звіту виконавчих органів влади заступник мера (а мера в Дрогобичі то нема, всю владу узурпувала місцева «Наша Україна» зі своїми союзниками по коаліції) Богдан Іванців дозволив собі некоректні висловлювання на адресу п. Сергія Розори, який має свій бізнес у Трускавці (готель РН-клуб), звинувативши того, що не потрібно трускавецьким пхатися в справи Дрогобича. І це при тому, що п. Розора був депутатом Дрогобицької міської ради від Стебника і, не бажаючи далі дивитися на бардак в Дрогобичі, склав свій мандат, подібно як Вакарчук в ВРУ. Це не перший випадок, коли дрогобицькі можновладці дозволяють собі некоректні вислови не просто щодо трускавчан, а в деяких випадках і щодо трускавецьких посадовців. Схоже, що провінція починає вважати себе за метрополією, а це по крайній мірі просто смішно.

 

Без коментарів. Публікуємо уривки з депутатського запиту депутата Львівської обласної ради Лева Грицака від 9 жовтня 2001 року голові ЛОДА п. Гладію М. В. та депутатам ТМР.

«Шановний Михайле Васильовичу!

Шановні депутати Трускавецької міської ради!

Причиною цього звернення є попередження зриву  початку та перебігу слідуючого опалювального сезону для жителів будинків південно-східного району міста Трускавця та Трускавецької міської лікарні.

Протягом кількох останніх років міським головою п. Матоличем Б. М. постійно занижуються фінансування кошторису витрат міської лікарні, особливо по статті «Затрати на опалення та теплопостачання».

ДКП «Трускавецьтеплоенерго», що надає тепло на будинки №№ 17, 49, 51 по вул. Данилишиних, при безпринципній позиції міського голови, останні роки практично зовсім не розраховується за одержаний теплоносій. 

… Враховуючи те, що дохідна частина бюджету міста останні роки перевиконується, стає очевидним, що міський голова, користуючись особистими амбіціями, проявляючи безпринципність, зневагу до громадян міста, порушує виконання бюджету.

Критичність ситуації полягає в тому, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 31/17-106 від 17.07.2001 р. газ в цьому році подаватиметься тільки при відсутності заборгованості перед газопостачальною організацією.

На багаторазові письмові та усні звернення до п. Матолича Б. М. одержувались усні і письмові запевнення, що до початку опалювального сезону буде погашена заборгованість, що дало б можливість розрахуватися з «Торговим Домом «Газ України» за спожитий газ і заключити договір на поставку газу бюджетним організаціям на опалювальний сезон 2001 – 2002 рр.

Однак ця заборгованість не ліквідована, міський голова уникає не виділення коштів для ліквідації заборгованості.

Міська лікарня та жителі мікрорайону під загрозою несвоєчасного початку опалювального сезону.

Вказані дії міського голови є антигуманними і вимагають оцінки обласними керівними органами та міським депутатським корпусом.

Просимо провести перевірку правильності і законності виконання бюджету м. Трускавця, інформувати про це громадськість та зобов`язати п. Матолича Б. М. належно виконувати покладені на нього обов’язки.

Депутат Львівської обласної ради

Головний лікар санаторію «Карпати»  /підпис/   Лев Грицак

Сьогодні завершуємо публікацією щоденника молодої трускавчанки, яка перебуває в Португалії. Публікуємо без коментарів. Перша частина цього щоденника була опублікована в минулому номері «Трускавецького вісника».                                                                                                                         «20 жовтня 2007 рік»

Нарешті настав цей довгожданий день! Сьогодні ми з сім'єю їдемо в Португалію. Валізи вже зідрані, і ми стоїмо на пероні трускавецького вокзалу у колі найближчих родичів і друзів. Здається, я ще не дуже усвідомлюю що відбувається, чому це всі плачуть? Ми ж не назавжди мабуть зовсім ненадовго, потім обов'язково повернемося... І тут до мене із болем доходить, що ми їдемо на постійне проживання. що означає назавжди!!! По обличчі покотилися сльози... Звичайно ми приїжджатимемо по можливості хоча б раз на рік, але ж я покидаю Батьківщину. Їдемо в невідомість, залишаючи все найдорожче тут, у цьому невеличкому містечку на Заході України . Не уявляю свого життя деінде. З Трускавцем мене пов'язує все: тут я народилася, виросла. Я ж іще ніколи не покидала своє місто на довгий термін. Пам'ятаю, минулого року їздила в літній табір на море. За вісімнадцять днів мене так замучила ностальгія, що я вже не могла ні їсти, ні спати, лише хотіла повернутися

додому.

Ось і провідник каже, що пора сідати в поїзд. Останні обійми із рідними, друзями, останні прощальні слова та останній погляд, кинутий на місто. І щось так боляче защеміло в грудях. Невже я покидаю рідну домівку? Невже більше не побачу цих чудових обрисів гір та лісів на околицях, не ходитиму звичними стежинами, які знаю ще з дитинства, не бачитиму своїх друзів, своїх бабусю та дідуся? І так гірко, так нестерпно боляче стало. Ну чому ми, українці, не можемо бути щасливими на своїй рідній землі? Чому ми змушені покидати Батьківщину, свою домівку і шукати долі деінде, поневірятися по чужині, смиренно ковтаючи сльози та біль розлуки, ховати у скривавленому серці тугу за Україною? Коли вже покращиться ситуація нашій державі? - Ці питання вже перейшли в розряд риторичних: мабуть і  справді на них немає відповіді.

Поїзд рушив. Я раптом перестала плакати. Пустий погляд блукав по пробігаючих у вікні пейзажах, - на душі було порожньо.

«Марнота»

 

Де моє сонце?

Де дороги, якими часто так ходила?

Де мої давні перемоги?

- Все втрачено, все загубила.

Життя моє - це марнота,

Сама його я змарнувала,

В душі суцільна пустота,

І серце моє надірвалось.

 

Переплелися всі дороги

У нерозв'язаний клубок.

Ніхто не дав  перестороги,

Життя саме дає урок

 

Урок цей довжиною в вічність,

Коли ж пожнуть його плоди?

Коли я зможу зупинитись

Аби віддихатись, щоб знову йти?

 

Тепер закриті всі шляхи, Безвихідний цей лабіринт,

І світла в ньому не знайти,

Зі своїм страхом на один.

Все б'єшся в відчаї, в нестямі,

Як риба в лід, та все намарно                                                                                                    '

На глибині слізного океану

Безслідно зникнеш, як примара.

Ось я і підійшла до початку моєї історії. Ми сіли в літак і відправилися у незнану досі країну. Тепер все зміниться, тільки не знаю на краще чи на гірше. В голові пролітають різні думки, але я вже напевно знаю, що в реальності все завжди виходить інакше, тож краще дам собі спокій і трохи подрімаю. До посадки в Лісабоні залишилось 4 години.

"21 жовтня 2007рік"

 Ми в Португалії!

З аеропорту нас забрав батько. Оскільки ми прибули в першій годині ночі, то з вікна автомобіля перед нами повстав у всій своїй красі нічний Лісабон. Мільйонами вогнів горіло надзвичайно красиве місто. розташоване на пагорбах, об підніжжя яких розбивалися хвилі Атлантичного океану. Красиві старовинні будинки, вимощені бруківкою вулички навіть чимось нагадали мені Львів Аж ось ми під'їхали до великого моста. Тато  каже, що це міст Васко да Гама — найдовший у цілій Європі. Він простягається над річкою Тежу.

Як гарно довкола! А ще такий гарний м'який клімат,  коли ми від'їжджали з України, то було досить холодно, а тут зараз можна ходити у футболці Аж не віриться, що я в Португалії.

Наш автомобіль, наче на крилах, пролітав над дорогами, везучи нас у нову квартиру Не зважаючи на втому, ми оглянули наше нове житло. Нарешті у мене буде своя кімната, яку не доведеться ділити з братом та ще й така велика! Я втомлено повалилася на своє нове «королівське» ліжко і незчулася, як заснула.»

 

 

 

«28 листопада 2007рік

Ви знаєте, що таке ностальгія? Це коли відчуваєш нестерпний біль і тягар на серці. в тебе пропадає апетит, вночі не можеш заснути і постійно плачеш, а туга за Батьківщиною роз'їдає зсередини душу. Я не думала, що буде так важко.  Чужа мова, чужі люди, чужа культура. Я так сумую за Україною! Жодні слова не здатні описати цю тугу, її лише можна відчути.

Ми живемо біля океану і гір. Природа довкола надзвичайна, а мені все не вистачає Карпат,  українських зелених лісів,  нашої західної говірки ... Аж в грудях боляче щемить. коли згадую Україну. Та батьки кажуть, що не може бути й мови, щоб поверталися. Щодня дивимось   українські новини, а там нічого доброго. Корупція, безлад. високі ціни, проблеми з російським газом. Доки  будуть тривати  знущання над Україною і її народом? Доки будуть розбігатися по світі її сини і доньки? Знову ці питання без відповідей... »

 

Та я хочу, щоб ви знали - ми, емігранти, не є зрадниками чи пройдисвітами. Ми звичайні жертви, біженці, які змушені втікати від злої долі, бідності. безгрошів'я. Ми ніколи не зможемо знайти своє щастя і спокій. Життя на чужині - це марна спроба посипати цукром отруту, яка від цього може й стане солодшою, але все одно приводить до того самого фатального кінця. Звичайно є приклади людей, які змирилися і звикли жити за кордоном, але у всіх скалічені душі. З Батьківщиною кожну людину пов'язує невидимий ланцюг і коли хтось назавжди покидає домівку, то цей ланцюг рветься, залишаючи після себе невиліковні рани і порожнечу.

«Ностальгія»

Тягар на серці душу рве.

І сльози капають із скроней.

А з океану вітер дме:

«Ти не повернешся додому?»

- Ні, я не повернусь ніколи. Чужина стала моїм домом, Чужу говірку я плекаю,

З чужими снами засинаю.

 

Чи я пройдисвіт?

Так, напевно.

Пусте, нікчемнеє створіння,

Відрізала свої коріння.

Уже чужа серед своїх,

Та не своя серед чужих.

Життя ще довго буде гратись,

Душею в сторони кидатись,

Але все витерплю,

Я вірю - можливо осягнути мрію.

Коли помру, я стану вітром.

Я разом з диким, вільним птахом

Знов полечу на Україну

У сонячну, погожу днину.

 

І облечу усі Карпати,

Погомоню із рідними лісами,

Я завітаю в кожну хату,

Пограюсь з бистрими річками.

 

І полечу у рідну школу на подвір'я,

І принесу туди калинове насіння.

Укину в землю - хай росте, Багряним квітом зацвіте.

 

Тоді з полегшенням зітхну

Й на небеса навіки полечу,

Бо вже віддячу Батьківщині

За  мову, пісню і дитинство.

 

На цьому щоденник  обривається…

 

Реклама та оголошення

Громадська приймальня Блоку Юлії Тимошенко в місті Трускавець (вул. Мазепи, 21, офіс 27) працює щоденно, крім вихідних ( 9.00-13.00, 14.00-17.00).Тел.  6-94-51

 



Обновлен 09 июл 2012. Создан 09 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником