Трускавецький вісник № 2 (246) від 4 січня 2011 р.

 
 

Трускавецький вісник № 2 (246) від 4 січня 2011 р.

04.01.2011



 

У номері: Підсумок десятиріччя, Підсумок 2010 року в Дрогобичі, Вшанування Бандери забули проанонсувати, Віддайте кесарю кесареве, Підприємці, захищайте свої права, Історія одного Різдва, Єпархзія має свій герб, Здали "Галич".

Новини Трускавця та регіону

Вшанування Бандери забули проанонсувати

1 січня у Трускавці відбулося вшанування пам’яті Провідника ОУН Степана Бандери в 102-у річницю від дня його народження. Наше видання вже звинуватили в тому, що ми проанонсували заходи, які відбувалися в Дрогобичі і спеціально проігнорували події в Трускавці. Офіційно заявляємо, що жодної інформації про вшанування пам’яті Бандери в нашому місті нам не було надіслано чи повідомлено про захід у будь-який інший спосіб. Жодна з газет, які видаються у Трускавці чи регіоні, теж не повідомила про цю подію власне з тої ж причини. Відповідно через відсутність на місці події ми не могли підготувати розширений репортаж, обмежившись виключно інформацією, наданою ТМО «ВО «Свобода» - ця новина була вміщена у попередньому номері вісника.

«Це так символічно, що у перший день Нового року ми зібралися біля пам’ятника славного сина України, Провідника нашої нації – Степана Бандери. Це святе місце має об’єднати нас у спільному прагненні працювати на благо нашого рідного міста Трускавця, на благо України», – так заступник мера Трускавця Валентина Бодак розпочала свій виступ до громади міста, повідомляє прес-служба ТМР. Панахиду відслужив о. Володимир із церкви Покрови, в заході взяли участь і представники молодіжних організацій «Пласт» та «Українська молодь – Христові».

Попереду – фестивалі

Під час Різдвяних свят Трускавець прийматиме гостей двох фестивалів – фольклорного фестивалю вертепів «Ой радуйся, земле» та пісенного «Яскрава країна у Трускавці-2011». Наше видання готове опублікувати репортажі про дані заходи, надіслані нам, а також матеріали від організаторів, зокрема про підсумки, нагородження, враження тощо.

Відкриття фестивалю «Яскрава країна в Трускавці» відбудеться на центральній площі нашого міста в неділю, 9 січня.

Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ має свій герб

Нещодавно було затверджено герб Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, повідомляє прес-служба єпархії. У центрі композиції герба Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ розміщений щит, який розділений на дві частини ламаною горизонтальною лінією. У верхній частині щита на срібному тлі зображено ікону Богородиці у синій туніці та пурпурному мафорії із золотим німбом. Обабіч німба – грецькі літери „МР” (праворуч) і „ΘΥ” (ліворуч) червоного кольору. У руках Божа Мати тримає обрамлений золотою тасьмою срібний покров-омофор, на якому – золотий хрест. У нижній частині щита на зеленому тлі зображена тризрубна дерев’яна церква золотої барви. Щит увінчаний золотою митрою з червоним підкладом і розміщений на покладених навхрест золотому процесійному хресті та єпископському жезлі. Поверх них - золотий ланцюжок з панагією внизу щита.

Герб Самбірсько-Дрогобицької єпархії паритетно поєднує в собі образ і символ, притаманні для християнської іконографії. Він має два плани: верхній і нижній, які символізують Небесну та Земну Церкву. Небесний план представлений срібним тлом, що вказує на чистоту і непорочність, до яких маємо прагнути. Зелене поле, що репрезентує земний план, акцентує на особливостях розташування єпархії, яка багата на гірський і лісовий ландшафт. Ламана лінія між небесним і земним планами схематично відтворює вершини гір, бо значна частина єпархії знаходиться у передгір’ї Карпат.

На небесному плані споглядаємо постать Пресвятої Богородиці як Оранти і Покровительки. Три золоті зірки на пурпурному мафорії символізують Її Дівицтво перед, під час і після Христового воплочення, яке сталося через Неї. Своїм омофором Богородиця покриває територію єпархії і, зокрема, храм. Як Матір Божа (на це вказують грецькі літери „МР” і „ΘΥ”), Вона є Матір’ю Христової Церкви та Покровителькою місцевої Церкви – Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Піднесені вгору руки Оранти символізують заступництво та молитву Небесної Церкви за Земну.

У центрі земного плану розміщено стилізоване зображення церкви, характерної для місцевої архітектури. Трикупольність храму символізує Пресвяту Трійцю, що Її – як досконалу спільноту Божественних осіб Отця, Сина і Святого Духа – має наслідувати спільнота Церкви. Пресвяте таїнство Євхаристії, звершуване у храмі, є центром, джерелом і вершиною існування та розвитку Христової Церкви. Першим у євхаристійній любові є єпархіальний єпископ. Саме тому щит герба розміщений на знаках єпископської влади (жезлі, патериці та панагії) як на фундаменті, адже «де буде єпископ, там повинен бути й народ, так само й де Ісус Христоc, там і Католицька Церква» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до смирнян, 8). Як головний предстоятель земної Євхаристії, єпископ очолює місцеву Церкву (митра поверх щита). Всі знаки єпископської влади, неначе промені, розходяться від храму в різні боки. Це означає, що єпископська влада живиться євхаристійною любов’ю та слугує її зростанню на всій території єпархії і поза нею. Виступ знаків єпископської влади за щит символізує те, що служіння єпископа не обмежується лише єпархією: він представляє свою місцеву Церкву і за її межами, творячи у сопричасті з іншими єпархіальними єпископами помісну Українську Греко-Католицьку Церкву.

Відродимо разом чудові українські традиції

Чи чули Ви про маленьких колядників? Невже не чули? Колись давно на Україні їх було дуже багато. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, піймавши чарівним неводом найяснішу зірку і викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку. Отож, 7 січня о 17.00 у церкві Покрови Пресвятої Богородиці м. Трускавця відбудеться духовний концерт “Христос Рождається!”. Даруватиме для нас своє мистецтво гурт “КАНА” із м. Київ. Запрошуємо молодь разом заколядувати. Музичний супровід джазу та року приємно вразить кожного, хто завітає у церкву.

За черги під кабінетом керівники можуть позбутися роботи

Голова Дрогобицької РДА Михайло Сендак висловив своє невдоволення виконавською дисципліною чиновників, повідомляє прес-служба РДА. За  словами очільника району, керівники нехтують жителями села, які за довідкою чи вирішенням якогось питання вистоюють під кабінетами тривалий час у черзі. "Якщо людина, що приїхала за 30-50 кілометрів, простоїть під кабінетом будь-якого чиновника більше 15 хвилин, то цього ж дня він буде покараний згідно закону", - заявив Михайло Сендак.

У Дрогобицькому районі викривають корупційні схеми

На останньому засіданні колегії голова Дрогобицької РДА Михайло Сендак заявив, що він рішуче виступатиме проти різних корупційних схем, зокрема і щодо землі та майна. Під час розгляду третього питання порядку денного «Про розвиток торгівлі та основні напрями вирішення проблемних питань» виникла жвава дискусія навколо ситуації в Дрогобицькій райспоживспілці. Про це повідомляє прес-служба РДА.

Як стверджує Михайло Дмитрович, досі працює ще стара корупційна схема. Підприємці сплачують податок за землю частково. Це підтвердив і заступник начальника ДПІ у Дрогобицькому районі Віталій Скоропад: «Підстави на перший погляд законні. Райспоживспілка – платник єдиного податку. Однак, земля в межах населеного пункту є власністю місцевої громади. І тут давно своє слово мали б сказати сільські, селищні голови та земельне управління. Адже мають бути укладені договори оренди земельних ділянок. Якщо будуть укладені договори оренди – пільга для єдинщиків не діє. Адже пільга розповсюджується виключно на власників земельних ділянок згідно ст. 2, ст. 5 ЗУ «Про плату за землю». Якщо Райспоживспілка сплатила 3,5 тисяч гривен земельного податку з 0,6 га, то орендної плати з усіх 9 га було б у 100 разів більше». Крім того очільника району цікавить, чому споруджені за кооперативні кошти селян споруди тепер не є власністю сільських громад. І як це так, що в смт. Мединичі, де мешкає біля 5 тисяч осіб, немає власного клубу? «Я прийшов сюди працювати головою Дрогобицької райдержадміністрації, і покликаний навести порядок та поламати корупційні схеми у всьому, що є на території району. Для розв’язання таких питань існує прокуратура, податкова адміністрація, міліція і суд. Як говориться у відомому кінофільмі: «Злодій повинен сидіти в тюрмі»», - наголосив керманич району Михайло Сендак.

Власна інформація

Пройшло, неначе повів вітру…

Коли в «Трускавецькому віснику» в середині грудня появилася стаття «2010: що запам’яталося», дехто дивувався – чи не зарано робити ще підсумок року, коли до його кінця залишалося два тижні? Адже переважно озираємося назад та аналізуємо перемоги та поразки, плюси та мінуси або в останній день старого року, тобто 31 грудня, або ж вже на початку нового. Але при всій щоденній суєті якось забулося, що кінець 2010 –це не тільки кінець року, а й кінець цілого десятиліття. Першого десятиліття в третьому тисячолітті від Різдва Христового.

Коли планета зустрічала 2000 рік, світ охопила дивна ейфорія, яка межувала з істерією. Ніби рубіж переходу з 31 грудня одного тисячоліття в 1 січня іншого мав стати Рубіконом людства або ж початком нової «золотої» ери. Насправді ж як і тоді, 10 років тому, так і тепер, з 2010 на 2011 рік, нічого аж такого не відбувалося. Хіба 31 грудня відрізняється від 1 січня якимось особливо іншим температурним режимом, радикальною зміною наших стосунків до себе, до праці, до грошей, до речей, до інших людей? Хіба важливі події не приходять до нас несподівано, незаплановано, в середині, на початку чи в кінці року і без шампанського, салатів, мандаринів та феєрверків?

Тим не менше пройдене, прожите перше десятиліття третього тисячоліття вартує того, щоб про нього згадати на початку десятиліття другого. У Трускавці за цей час відбулося багато змін, як в політичному, так і в економічному, культурному, соціальному житті, в  інших вимірах нашого буття. Розпочиналося це десятиліття ще з мером Богданом Матоличем. Потім, як писав сам Богдан Михайлович у своїх спогадах перед виборами в 2010 році, його проводжали до Львова із квітами та сльозами на очах. В 2002 році мером обрали тодішнього депутата обласної ради, головного лікаря санаторію «Карпати» Лева Грицака. А в 2006 вдруге трускавчани доручили йому цей високий пост. І ось, в 2010 міським головою став Руслан Козир.

А ще це десятиліття – із яскравим спалахом Помаранчевої революції, в якій трускавчани взяли активну участь. А ще формується партійна система, відходять в тінь старі лідери, а появляються нові партії, нові кадри, формується інформаційний простір міста, остаточно розподіляються сфери впливу. Але чи вже так остаточно? Відходять у вічність одні люди, натомість народжуються немовлята, одні з яких стануть злодіями та бандитами, інші – священиками, бізнесменами, лідерами цього міста, а можливо й лідерами нації.

Місто розбудувалося до невпізнання, змінилося, в Трускавці появилася та закріпилася структура ЗАТ «Трускавецькурорт», в багатьох санаторіях залишилися ті ж керівники, що і були, в деяких натомість відбулося вже по кілька змін. Виросли як гриби після дощу нові вілли, готелів, ресторани, кафе, розбудувалися промисловий та продуктовий ринки, з’явився на мапі Трускавці дерев’яний ринок «Вернісаж» («Дукан»), продовжується розбудова міста (житлова) у напрямку Станилі.

Замість радянських великих плит на тротуарах – нова бруківка, подекуди вона вже перестала бути новою, бо час старить не лише людей. Старі дерева зрізають, нові виростають, трава коситься чи й не коситься, земля продавалася, а разом з нею і майно міста, кошти спрямовувалися на ті чи інші потреби – в плині часу важко було відстежити, що ж пішло реально на користь на 100%, а де спритною рукою у громади було забрано те, що належить їй по древньому праву, але що варто відсудити по закону. Бо закони так часто змінювалися, подібно як і правила гри, що щораз більшою ставала спокуса знаходити шляхи обходити їх, ніж дотримуватися.

Місто за цей період бачило різних начальників міліції, податкової, різних начальників відділів та управлінь, вікна замінювалися на пластикові, а двері із оббитих дерматином на металеві, дерев’яні, броньовані. Багато трускавецьких олігархів спорудило собі будиночки, в яких розмістилася б не одна сім’я, маленькі діти за цей час повиростали, поодружувалися та повиходили заміж, народили своїх дітей. Але як формувалася в трускавецьких надрах «Нафтуся», так і продовжує формуватися, як сходило сонце та огрівало праведних та негідних, так і сходить та гріє. Тільки більше хвилювання відносно глобального потепління, світових катаклізмів, які, усвідомлюємо, можуть бути і нашим уділом – через провалля від Стебника, загазованість від Борислава.

А ще за цих 10 років небачений підйом економіки і раптова криза, кредити та неможливість їхнього повернення, ріст зарплати та життєвого рівня із зростанням цін. За цих 10 років долар зріс в кілька разів, ми познайомилися з новою грошовою одиницею Євро, навчилися не бути наївними та не довіряти надміру нікому, приклад – та ж Помаранчева революція плюс кілька місцевих виборів.

Трускавець вступив у друге десятиліття, але навряд чи стане воно новою «золотою» епохою для міста. Принаймні не видно причин, чому так мало б відбутися. Проблеми перейшли із першого десятиліття – вода, теплопостачання, обмаль землі через позицію сіл-сусідів, до них можуть долучитися і інші. Хотілося б, звичайно, щоб всі оптимістичні побажання, зроблені в Новорічну ніч, здійснилися, але все-таки варто залишатися реалістом, адже не програв і той, хто спокійно проспав цю ніч, в магічну силу якої людей змушують вірити комерціалізовані структури, маніпулюючи нашою свідомістю.

Ніхто не прийде і не збудує рай в нашому місті, як і не збудує його для окремо взятої сім’ї. Тільки з Божим благословенням можна розпочинати роботу на благо своє, міста, держави. І плануючи максимум, всіх сил докладати, щоб виконати програму мінімум, докладаючи всі сили для збагачення фінансового, пам’ятати, що є значно важливіші речі – здоров’я, мир у сім’ї, чиста совість. А все решта додасться, якщо воно дійсно необхідне.

З Новим Десятиліттям!

Володимир Ключак

Підсумки 2010 року у Дрогобичі

Минув 2010 рік. Який він був для Дрогобича? Різний. Неординарний, однозначно. Хочеться вірити, що саме в цьому році для міста відбулися зміни на краще. Але рік складається з місяців, багатих на події. Тож підсумуємо основне з того, що відбувалося в Дрогобичі у 2010 році.

У січні вся країна жила виборами Президента. І Дрогобич не став винятком. А вже після виборів люди облишили політику і з цікавістю спостерігали за конкурсом "Красуня Прикарпаття 2010".

Лютий був сакраментальним питанням для влади - всі обурювалися станом вулиць у місті; а також, відходячи від справ буденних, думали, кого ж можна назвати українською елітою.

Голосно кричать не лише березневі коти, а й політики - Ваврин смішив усіх своїм закликом "іти на барикади" невідомо,за що і за чиї інтереси. За ним тодішній мер міста Микола Гук провокував людей безглуздими витратами з дірявого бюджету та профанічними ідеями відносно суспільного життя. Та найбільше березень запам’ятався плакатами, що встановлювали "гриценківці".

Квітень - це базар. Дійсно, так, у той час все місто було розбурхане звістками про закриття ринку на центральних вулицях Дрогобича. Як прихильники, так і супротивники цього рішення - всі слідкували за новинами: базару бути чи ні?

У травні нарешті тодішня міська влада розродилася бюджетом Дрогобича на 2010 рік. Звісно, вони залежали від столиці та області, проте... А рискою під бездарним керівництвом Гука містом стала заява йому міських громадських організацій.

З червневих публікацій найбільше привернула увагу читачів вічна тема дрогобицьких доріг і як на цьому роблять великі гроші нехороші люди. У повітрі запахло виборами міських голів та депутатів до місцевих рад, тож мешканці міста вже почали думати, хто ж буде наступним мером Дрогобича?

Липень - гаряча пора. Доречним для жителів міста стало відкриття водойми для купання по вулиці Франка (у "Заліссі"). Також уперше вголос прозвучала кандидатура Олексія Васильовича Радзієвського як кандидата на майбутніх виборах.

У серпні галасу і розбрату між релігійними конфесіями міста наробили несвідомі (або навпаки, надто свідомі) дітлахи своїми малюнками на дорозі. А щодо теми майбутніх виборів, то стало зрозуміло: Гукові другий термін "не світить".

Вересневий дзвінок покликав дітей до школи. Разом з уроками розпочалися і шкільні фуршети - саме так називає їх громадськість міста. Водночас, люди дізналися, чому не слід вірити обіцянкам дрогобицької Пори.

У жовтні майбутні вибори вже бриніли в повітрі. Говорили практично винятково про майбутнього мера і депутатів міської ради. Дрогобич жив виборами, сподіваючись на кращу долю.

Листопад показав новий склад міської влади. І тільки. Засмутив місто вбивством молодого хлопця. Та найбільше резонансними, як не парадоксально, стали публікації про директора ЗОШ №10 С.Харитонову та освітянську верхівку Дрогобича.

Грудень прийшов зі снігом. І новим сумом: Дрогобич прощався ще з одним убитим юнаком, який помер через нещасний випадок біля "Шосе". А читачі Дрогобич Інфо засуджували нечесну діяльність бізнесмена, що ошукує клієнтів, як написала наша читачка.

Написано про всі найважливіші події 2010 року. Якщо коротко - рік як рік. Що було - відійшло в минуле, залишивши свій слід у теперішньому. Традиційно бажаємо Вам, шановні читачі, нехай рік прийдешній буде кращим за попередній. Як для нас всіх, так і для Дрогобича.

www.droginfo.com.ua

Віддайте кесарю кесареве

Всяка влада є від Бога… Саме за цю відому всім біблійну істину наше видання зазнавало нещадної критики перед виборами 31 жовтня 2010 року. Мовляв, служимо Грицаку, а владу потрібно змінювати – це говорили ті ж, хто обрав цю владу в 2002 і переобрав у 2006. І ось пройшли вибори і влада в Трускавці змінилася – новий мер, нові депутати, а з грудня – новий секретар ради, нові заступники, після свят чекаємо на нових начальників відділів. Але система залишилася і ті, хто був ну дуже вже незадоволений Левом Грицаком як міським головою, раптом «прозрів», усвідомив, що справа тут не так в особистостях, як у повноваженнях, можливостях реально втілити наміри у життя.

Руслан Козир не є нічим кращий і не є нічим гірший, ніж був Лев Грицак. Це можна було б сказати і про Євгена Юника, якби на його підтримку знайшлося якихось 200 голосів більше, і про Богдана Матолича, якби доля судила йому повернутися на пост керманича Трускавця, і про Юрія Яворського чи будь-кого іншого. Чому? Та тому, що обраний керманич – це всього лише гвинтик у системі, під яку він змушений буде підлаштовуватися, інакше ця система його просто покришить. Кожен мер – людина зі своїми плюсами та мінусами, але кожен теж (навіть такі мери як Черновецький у Києві, Гук у Дрогобичі та Калапач у Стебнику) – це і допуст Божий. І в залежності від того, чи добре він керує для громади, чи добре тільки для себе, можна вже судити, чи цей допуст є благословенням чи прокляттям.

Громада має таких провідників, яких вартує. Був час, що трускавецька громада вартувала Панкова, хоча ніхто його не обирав – інші тоді були часи, не такі як тепер. Був час, що громада нашого міста вартувала того, щоб нею керував Петровський, Бурлаков, Матолич, потім люди обрали собі за мера Лева Грицака. І навіщо критикувати тих, хто владу хвалить чи критикує, хіба не для того існують різні ЗМІ, щоб подати інформацію про ту чи іншу людину, як вони вважають за потрібне? Подібно з Русланом Козиром – хіба похвала його починань чи критика його дій суттєво вплине на систему влади? І це вже суто суб’єктивна позиція, чи дослухається та чи дослуховується керманич міста до голосу народу, бо тут відкривається величезне поле для маніпуляцій та спекуляцій – одну публікацію можуть вважати «думкою громади», бо це вигідно, а іншу вважатимуть «приватною думкою одного», навіть якщо так думають і тисячі.

Владу потрібно шанувати – позиція дуже розумна. Але що означає «шанувати»? На нашу думку, пошана (чи повага) до влади – це не дуполизтво і не бігання з лупою для пошуку позитиву або ж із сокирою, щоб все «рубати з плеча». Пошана – це врахування позиції влади як системи, яка панує над нами через закони примусу, схвалені суспільством, проте не обов’язково висвітлення цієї позиції як єдино правильної. Втім, навіть не обов’язково позицію влади висвітлювати, все одно при поданні інформації така позиція проглядається, навіть якщо вона і трансформована через призму бачення проблеми конкретним «писакою».

Перша, друга та третя влада повинні нормально співіснувати із так званою четвертою, тобто пресою. Але приклад прийняття  закону про захист персональних даних, який вступив в Україні в силу з 1 січня 2011, показує, що не хоче нормально співіснувати з пресою саме влада. Не суспільство, не територіальні громади, а саме влада, яка боїться, щоб преса не порушувала її спокій, щоб не виходила за рамки, для яких є термін «межі пристойності» і які кожен чиновник воліє сувати так, як сам хоче.

Цензура та тотальний контроль із використанням механізму залякування (навіть на рівні підсвідомому) через правоохоронні органи ніколи до нічого доброго не привели. Повинен бути внутрішній самоконтроль, а впровадження цензури не сприяє його формуванню, а намагається зламати особистість, деформувати її до потрібного їй стану. Це як ті ніжки в дітей китайських аристократів, які формували маленькими для краси за допомогою тісного взуття чи перев’язування, але які по суті були звичайною інвалідністю. Так і тут – влада хоче зробити ЗМІ «красивими», не вказуючи, що ця «краса» буде коштом здоров’я.

У Трускавці з початку третього тисячоліття не було проблем зі свободою слова. Маються на увазі серйозні проблеми. Споживач міг обрати собі з різноманіття те, що йому до вподоби і відкинути відверту пропаганду або ж трансформувати її у своїй свідомості на потрібний лад. Інколи були випадки непорозумінь або спроб утиску тих чи інших «непокірних», можливо навіть і якісь залякування чи підкуп, але це не дуже впливало на загальний результат. Окремі ж речі були роздуті і про них інакше, ніж як «багато галасу даремно» і не скажеш. І це добре. Як би не критикували попереднього міського голову Трускавця, але за нього рівень свободи слова в цілому був значно вищий від середньостатистичного по Україні. Інша річ, що не кожен стикався з набагато гіршою ситуацією. І інша річ, що стан зі свободою слова в нашому місті не був ідеальним, хоча і тепер навряд чи хтось ризикне назвати його ідеальним та ставитиме Трускавець за приклад зразкового в цьому плані міста.

Мер розпочав свою діяльність майже два місяці тому і наше завдання – не критиканство і не підлабузництво. Нормальна співпраця при тому, що він, можливо, ненавидить наше видання, а ми теж не були надто прихильні до нього. Нормальні стосунки людей, в яких різне завдання і різне бачення, але одна мета – зробити краще не тільки собі, але і іншим. Вступаючи в Новий 2011 рік, хочеться віддати кесареве кесареві, тобто визнати, що ця влада на місцевому рівні є, хотілося нам того чи ні і що вона повинна мати підтримку у добрих починаннях не лише від «своїх». Водночас хочеться віддати і Богові Боже – пам’ятаючи про заповіді та правила, не мовчати, коли їх порушуватимуть у брутальний спосіб.

Ми та влада не житимемо у паралельних світах, ми живемо разом, в цьому місті, яке є рідною спільною домівкою для таких різних неподібних між собою людей. Шануючи владу, очікуємо, що вона, ця влада, теж шануватиме – не обов’язково наше видання (про це мова не йде). Шануватиме своїх громадян, які трохи більше двох місяців тому вирішили поставити своїми керманичами саме цих людей.

Всяка влада є від Бога… Перечитуючи думки трускавчан у коментарях, інколи хочеться просто щось додати до цих слів типу «і нема на то ради». Проте зразу пригадується, що нема нічого нового під сонцем і нова влада стане колись старою і колись обов’язково її змінять, хоча невідомо на кращу чи на гіршу. І прийде час, що не стане нас, а влада залишиться і будуть ті, хто її хвалитиме і хто критикуватиме.

А на завершення додамо фразу від святого Августина, яку варто взяти на озброєння трускавецькій владі. «Люби і роби, що хочеш!». Якщо любов до громади Трускавця, яка декларується чинним мером міста, є справжньою і його думки поділяє його команда, то їм все-таки варто дати шанс показати, чого вони варті.

Володимир Ключак

Здали "Галич"

Колись славне князівське місто Галич непрошені гості не могли взяти ні підкупом, ні підкопом. Відстоюючи цю твердиню, наші предки не шкодували життя.

Трускавецький "Галич" - гарний, престижний ресторан, що на вулиці Стебницькій, здали безкровно, на взаємовигідних умовах. Здали в оренду нашим добрим друзям - азербайджанцям. Звичайно, у вік бізнесу, "розквітаючого" в Україні капіталізму, такі операції, можливо, і схвальні. Однак, що зачіпає, як кажуть, за живе, - так це те, чому так відразу поступилися гарною назвою "Галич". Адже новий господар відразу його перейменував на "Старий Баку", і, як вірний мусульманин, на причілку ресторану поставив свої символи - півмісяць і восьмикутну зірку. Кажуть, що буквально з перших днів ресторан під цією назвою прибавив у клієнтах, в основному відпочивальниками із Азербайджану.

Не для афіші ресторану скажемо, що нові господарі віддають належне українській кухні, але буде тут великий вибір і азербайджанських страв, і гарна музика.

Продовжуючи цю тему, хочеться звернути увагу на те, що це не перший випадок у Трускавці, коли заїжджі бізнесмени з країн СНД, відкриваючи у нас свою справу, змінюють українські назви орендованих чи збудованих підприємств на свої вподобання. Цікаво, чому? Може, українські назви такі непривабливі? А може, вони великі патріоти своєї країни і на чужій території так утверджують свою присутність? Що ж, це похвально. А як бути нам, українцям? Завжди і в усьому поступатися, лиш би свіжа копійка була? Так можна і рідну маму продати, і рідну мову, і віру. Так, наприклад, віллу "Вікторія" київські власники перетворили на "Набі", вілла "Марія" стала " Сані"", кінотеатр "Червона Калина " назвали Міленіумом", санаторій "Прикарпаття" став "Ріксос", правда з приставкою "Прикарпаття". Тут, мабуть, дійшли до якогось консенсусу. І правильно. Так мало би бути в усіх інших випадках. Новозбудований ресторан назвали якимось колючим наріччям "Ё-Моё". А готель, де колись була міська лазня, став "Оскаром".І поставили ще тут скульптуру на весь ріст голому чоловіку. А хто він такий? Що зробив доброго для Трускавця, для України? Ще один готель дістав дивовижну назву "Шале Грааль". А ну, спитаймо трускавчан, що ті назви означають. Ніхто вам не дасть на це певної відповіді. Ось, наприклад, цей же "Оскар" переводиться як "Божий спис" і було популярне в Скандинавії як чоловіче ім’я. "Ё-Моё"- це вигук здивованого мешканця російської глибинки. "Міленіум"- означає тисячоліття. Це час, коли ангел Господній скує сатану на тисячу літ, а на землі буде царювати Ісус. "RIXOS"- турецька назва одного із семи героїв, який заснував місто Перге ще тисячу років до нової ери. Цим іменем названо мережу турецьких готелів. "Шале-Грааль" - складне слово, перша частина означає невеличкий заміський будинок для відпочинку, "Грааль" має різні тлумачення, одне із них стосується таємничого християнського артефакту - чаші, з якої Христос подавав вино апостолам.

Словом, доходимо до того, що скоро і Трускавець, якщо його продамо, не буде Трускавцем, а якимось "Ё-Моёполісом", або "Ахметостан". Правда, ми це уже проходили. Адже Львів був колись Львув, Львов, Лемберг, а Україна - Малоросія, Малопольска, Галіція. І нічого, пережили. Переживемо і це. Бажано лише, аби міська влада та громадські організації міста на це належним чином реагували.

Андрій Говіщак, газета «Франкова криниця Підгір’я»

Роман Ковальчин: “Підприємці, захищайте свої права!”

У Дрогобичі діє «Координаційна рада громадських організацій підприємців Дрогобиччини». Про мету створення та діяльність цієї організації розмовляємо з головою Координаційної ради Романом Ковальчиним.

- Пане Романе, хто входить до складу Координаційної ради?

- До складу «Координаційної ради громадських організацій підприємців Дрогобиччини» входять голови всіх громадських організацій підприємців міста. Пріоритетом Ради є захист прав підприємців. А тому ми пропонуємо всім підприємцям для захисту своїх інтересів вступати до складу існуючих громадських організацій або створювати свої громадські організації за профілем діяльності. Ми допоможемо в реєстрації громадської організації, надамо пакет документів, а для цього необхідно звернутися за телефоном (067) 672-21-80. У зв’язку з тим, що підприємцям самостійно важко захищати свої права, при Координаційній раді підприємців створюється програма підтримки підприємців «В єдності – сила», а також відкривається громадська приймальня для підприємців.

- З якою метою створена громадська приймальня?

- Однією із її функцій буде збір інформації про незаконні дії контролюючих органів щодо підприємців та надання правової допомоги. При громадській приймальні буде виходити газета, а також будуть свої години на радіо, телебаченні. Приймальня розпочала свою роботу. Вже оскаржено в суді десятки вимог до підприємців від Пенсійного фонду, готуються матеріали в прокуратуру та головне управління юстиції щодо неправомірності таких дій. У випадках порушення діючого законодавства контролюючими органами та безпідставних утисків підприємців буде проводитись виїзд журналістів та юриста на допомогу підприємцям. Номер телефону громадської приймальні (067) 244-45-46, адреса: м. Дрогобич, вул. 22 Січня,37а (навпроти райвідділу міліції).

Кожен підприємець, який стане учасником програми підтримки підприємців «В єдності – сила”, отримає пластикове посвідчення, а також отримає свідоцтво про те, що він захищений. Це свідоцтво застерігатиме контролюючі органи, що при порушенні ними чинного законодавства вони будуть мати справу не з одним підприємцем, а з організацією, яка зможе відстояти його законні інтереси.

На загальних зборах підприємців, які проходили 9 грудня в Будинку культури, було прийнято рішення про надання кожним підприємцем благодійного внеску в розмірі 360 грн. на рік, тобто 1 грн. у день. Щоб стати учасником програми «В єдності – сила», потрібно внести на рахунок ці кошти. Тоді підприємець автоматично отримує можливість безоплатних консультацій та юридичний захист. Запрошуємо всіх підприємців, на яких чиниться будь-який тиск контролюючими органами, звертатися за телефоном у громадську приймальню.

Для функціонування громадської приймальні відкрито рахунок у банку, на який кожний може внести свій благодійний внесок: ПАТ «УкрСиббанк», р/р 26009306337400, МФО 351005, м. Харків, Код ЄДРПОУ 36527576 з обов’язковою поміткою (добровільна пожертва від …). Відділення банку розташоване на вул. Стрийській,83. Просимо долучитися до нашої акції також юридичних осіб та внести добровільну пожертву.

- Податковий кодекс об’єднав підприємців для спільних протестів. Чи триватиме процес об’єднання й надалі?

- 17 грудня в Києві прийнято рішення про створення «Ради підприємців при Верховній Раді України», куди запрошено і представника «Координаційної ради громадських організацій підприємців Дрогобиччини». Це свідчить про те, що робота нашої Координаційної ради підприємців оцінена належним чином. Адже такої структури як у Дрогобичі ще в Україні нема. Тепер ми, фактично, будемо мати прямий зв’язок із найвищим законодавчим органом в Україні.

На зборах Координаційної ради підприємців, які проходили 23 грудня 2010 ро-ку, було погоджено кандидатуру Сергія Алимова в члени Ради підприємців при Верховній Раді України. Ми маємо надію, що на черговій сесії Дрогобицької міської ради депутати проголосують за те, щоб ввести до складу виконавчого комітету Дрогобицької міськради представника «Координаційної ради громадських організацій підприємців Дрогобиччини» як єдиного представника багатотисячної армії підприємців міста. На зборах Координаційної ради до виконкому вирішили делегувати голову Координаційної ради підприємців Романа Ковальчина. Тепер слово за міським головою та депутатами.

Ми запрошуємо до співпраці юристів, журналістів, інших фахівців, яким не байдужа доля підприємництва.

Ярослав Грицик, газета «Галицька зоря»

Історія одного Різдва

Маленький хлопчик, історію якого ви бачите, народився саме перед Різдвом. І текст, написаний нижче, - не матеріал, замовлений редакцією, а просто історія однієї родини, яка не зовсім звичайно пережила своє власне Різдво. Щоправда, безпорадність очікувала на молоде сімейство не в хліву, а у відділенні патології вагітності - але попереду все одно було різдвяне Диво... Диво, що перетворило поразки на перемоги.

Напевно, неможливо під час вагітності не уявляти, як відбуватимуться пологи. Неможливо уникнути розповідей оточення, не читати про це в книжках, не бачити у фільмах... Мені, молодій мамі, пощастило: я натрапляла переважно на позитивні враження, та й довіряла більше їм. "Головне - правильно дихати і нічого не боятися, тоді все відбудеться майже безболісно", - йшлося в позитивних настановах. Озброївшись ними, я малювала в уяві картину подій: в мене починаються перейми, я повідомляю про це чоловіка, хоч би де він був тоді, закінчую пакувати речі, роблю чоловікові каву й канапки, ми викликаємо "швидку" і вирушаємо в пологовий. Весь цей час я не забуваю дивитися на годинник, слідкуючи за частотою й тривалістю переймів, а також - дихаю і не боюся!

...Але вся ця ідилія почала руйнуватися вже тоді, коли пологи ніяк не починалися, і наді мною нависла перспектива відлежати енну кількість днів у відділенні патології вагітності. І цього досвіду я все ж таки не уникла. Замість того, щоби блаженно збиратися до пологового, заміряючи інтервал переймів, я збиралася туди в гірких сльозах з почуттям безвиході. Замість того, щоби провести останні дні вагітності в рідній обстановці поруч із коханим і турботливим чоловіком, я провела їх в оточенні чужих людей, яких цікавив тільки мій тиск вранці та серцебиття малюка ввечері, і які на цілий день забували про моє існування.

Уже тоді все почало розвиватися не за моїм сценарієм. На додачу пологи почалися не з регулярних переймів, а з відходження вод, що теж перевернуло уявний порядок. Далі вже пішла поразка за поразкою. Спочатку виявилося, що дихання допомагає не дуже, та й дихати діафрагмою в мене не виходить, потім розбилися на друзки мої упередження щодо анестезії (а ще на дрібніші друзки - моя уявна стійкість до болю), і я попросила її. Я не змогла до кінця залишатися активним учасником своїх пологів і думати тільки про малюка, не зуміла правильно тужитися...

 Все пішло шкереберть. Коли мене зашивали, я лежала й думала: так не мало статися... Питала себе: чому так сталося, і хто винен? Адже ми з чоловіком щодня молилися про добрі пологи, так багато людей молилося з нами і за нас впродовж вагітності, а особливо - в той вечір і в ту ніч. Чому ж тоді ці пологи стали такою грандіозною поразкою? І відповідь прийшла сама - це поразка, у якій проявилася значно більша перемога!

Так, саме перемога. Бо можна помічати й застановлятися тільки на баті, на невиправданих сподіваннях, на втомі, а можна подивитися трохи глибше і побачити... Я пробула в лікарні серед чужих мені людей, дуже чужих за духом, за світоглядом, зовсім інакших, але в ті дні я трошки доторкнулася до їхнього життя і дала змогу їм торкнутися мого. Я погодилася на епідуральну анестезію - й тепер ніколи не буду ставитися упереджено до жінок, які роблять так само. Пережила нестерпний біль, але й через це отримала нагоду пожертвувати його в доброму намірі. Не змогла правильно дихати і тужитися, та тепер можу всім сказати: пологи - це важка праця, і що ретельніше до них підготуватися заздалегідь, то краще вони відбудуться. Мені зробили епізіотомію (спеціальний хірургічний розріз. - Прим. ред.), зате синочок народився сам, в останню мить уникнувши щипців і вакууму, що їх лікарі вже тримали напоготові.

І всі ці перемоги, що стоять за, здавалося би, поразками, стали реальні саме завдяки нашій з чоловіком щоденній молитві, завдяки молитвам десятків людей!.. Завдяки диву, яке того вечора мій чоловік подарував невідомій сім'ї з нашого міста: він урятував від смерті на морозі їхнього батька. Будучи сильно захмелілим, чолов'яга лежав у снігу без тями на майже безлюдній стежині, котрою чоловік прямував із пакунками до пологового. Коханий пам'ятав, як рік тому за таких само обставин помер наш знайомий - той був тверезий, послизнувся на дорозі, впав, знепритомнів і замерз: до нього просто ніхто не підійшов. Тож тепер чоловік, навіть знаючи про мої перейми щотри хвилини, не пройшов повз того бідолаху, зв'язався з його рідними, щоб за ним приїхали...

Після пологів вже минув час, і те, що вважалося поразкою, стирається з пам'яті, а кожна перемога продовжує приносити свої позитивні плоди. Зрештою, як писала Ліна Костенко, "кожен фініш - це, по суті, старт". І завершення тієї моєї історії - це тільки початок ще ДИВОвижнішої історії, зовсім нової, складнішої... Але радіснішої.

Зі щоденника щасливої мами, «Католицький вісник»

Зроби правильний вибір

Життя - складне й незрозуміле...

У спадок чи як дар воно?

Із покоління в покоління

Існує в нім добро і зло...

Життя - найцінніший скарб, дарований Богом людині. Господь подарував нам життя, пожертвувавши своїм. А як ми віддячимо Йому за Його жертву? Серце стискається від жалю і страху, коли дивлюся на своїх однолітків. Сучасна молодь зовсім забула, що таке Боже Слово, Божий храм. Звичайно, важко утримуватися від спокуси, коли все стало доступним. Комп'ютерні технології панують над людьми. Важко усвідомити, яким стане наш світ у майбутньому, якою стане людина майбутнього. Видатна українська поетеса Ліна Костенко писала: "Єдиний, хто не втомлюється, - час. А ми живі, нам треба поспішати Зробити щось, лишити по собі..."

На мою думку, головне - жити чесно, щоб потім не було соромно за свої вчинки. Кожна віруюча людина хоча б раз на день подумки звертається до Бога, просячи у Нього допомоги. Всевишній допомагає лише тим, хто з вірою і любов'ю молиться до Нього, відвідує храм. У молитві душа знаходить спокій.

Нинішня молодь України дедалі більше відчужується від Церкви. Ми забуваємо, що життєві негаразди переслідують нас щодня. Треба щиро просити Господа, щоб дарував нас мудрість, радість і наснагу. Підносячи руки і серце до Господа, ми повинні дякувати Йому за своє життя.

Життя - це дар, дорога, нива,

Це смуток, радість і любов.

Благі літа, які із миром

Дарує щедро людям Бог.

Час летить, не стишуючи галопу... Світ змінюється, змінюється і людина, але любов до Бога залишається вічною. І що раніше молодь це усвідомить, то більше буде шансів урятувати свою душу.

Літа, мов птах, летять у вирій.

Сивіють скроні, не той стан.

Не зволікай, живи у мирі,

Рятуй себе від свіжих ран.

Впусти у своє серце Бога

Й молися щиро до Творця,

Хай дасть всім сили у дорозі

До вічного із Ним життя.

Юліанна Воронич,  «Католицький вісник»

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 12 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником