Трускавецький вісник № 16 (260) від 10 лютого 2011 р.

 

Трускавецький вісник № 16 (260) від 10 лютого 2011 р.

10.02.2011



 

У номері: А нам з тобтою своє робити, У Трускавці буде пам`ятник бджолі, Допоможімо Руслану Козиру у справі промоції, Прес-конференція мера в "Оскарі", Страйки -= виклики новій владі, Свобода слова грошей не коштує.

Новини Трускавця та регіону

В Трускавці буде пам’ятник бджолі

У Трускавці планується створити музей бджільництва та народних ремесел. Про це 9 лютого повідомив директор готелю "Клуб рН" Сергій Розора під час проведення презентації стратегії розвитку курорту до 2020 року. Він зазначив, що буде теж встановлено півтораметровий пам’ятник бджолі, яка через певний період часу ворушитиме лапками та хитатиме головою. Сергій Розора також закликав пропагувати Трускавець як центр здоров’я, що він успішно і робить групами фізкультури та зацікавленням відпочиваючих ходінням по розпеченому вугіллі. Також вже створено сайт із панорамними зображеннями Трускавця.

Вмілий управлінець зазначив, що він не хотів би, щоб стратегію розвитку курорту Трускавець чекала доля плану розвитку Дрогобича, розробленого ним спільно із Миколою Походжаєм та Володимиром Кондзьолкою за кошти гранту. Цей проект так і не був реалізований попередньою владою міста Котермака.

По 15% - на рекламу Трускавця

Міський голова Руслан Козир пропонує по 15% рекламного бюджету кожного суб’єкту господарювання виділяти на промоцію міста. Ці кошти повинні витрачатися ефективно, з максимальною віддачею, про це йшла мова 9 лютого на презентації плану промоції нашого курорту на найближчі 10 років.

Зустріч із головою РДА

В п’ятницю, 11 лютого, о 12.00 проведе чергову прес-конференцію голова Дрогобицької РДА Михайло Сендак. В Дрогобицькому районі є немало проблем, проте багато вже було зроблено за останніх півроку. Детальніше про діяльність районної влади розповідатимемо в наступних номерах нашого видання.

У Дрогобичі відбулася презентація журналу "Альтернативи"

9 лютого у Дрогобичі в молодіжному клубі "Альтер" відбулася презентація журналу "Альтернативи", який є першим в місті щомісячником культурно-мистецького та суспільно-наукового спрямування. Про це повідомив відділ внутрішньої політики ДМР.

"Альтернативи" створюються власними силами видавничого колективу громадської організації "Творче об'єднання "Альтер", створеної на базі одноіменного студентського театру при Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. І.Франка. Зі слів одного з промоторів журналу Андрія Юркевича, вміст часопису становитимуть, серед іншого, статті на краєзнавчу тематику, прем'єрні перклади українською мовою творів світової літератури, дослідження історії та культури міста і довколаміського середовища, меморіали та розповіді про подорожі дрогобичан по різних континентах, враження про Дрогобич і його події від відомих постатей, есеї. інтерв'ю, роздуми...

Власна інформація

Помер екс-голова Львівської ОДА Петро Олійник

Помер колишній голова Львівської ОДА Петро Олійник. Петро Олійник обіймав посаду голови Львівської держадміністрації три роки – з лютого 2005 року до лютого 2008 року.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2007), польським орденом «Кавалерський хрест за заслуги перед Річчю Посполитою». Працював радником Президента України.

www.zik.com.ua

Страйки - виклик новій владі

Страйки на Заході - річ буденна. Так люди висловлюють своє ставлення до роботодавця (здебільшого в цій ролі виступає держава), бо, на їхню думку, не виконуються взяті на себе зобов’язання.

У нас страйки ще не стали звичною нормою волевиявлення, а тому сприймаються державою (точніше, можновладцями, які її уособлюють) як акт ворожий, скерований насамперед проти влади. Зазвичай так воно і є, бо як можна поважати державу й можновладців у ній, якщо тобі не хочуть віддати те, що ти заробив, або здерти три шкіри з того, що ти можеш заробити?

Для Дрогобиччини страйк теж нове явище. Страйк підприємців, які торгують на базарі, чи протест проти Податкового кодексу брати до уваги не будемо, бо там були трошки інші мотиви. Поговоримо про страйки працівників “Нашого міста” в Трускавці й “Водоканалу” в Бориславі.

У цих містах до влади прийшли представники “Фронту змін”. Сила буцімто опозиційна до Партії регіонів. Так чому ж висловлюють своє “фе” прихильникам Арсенія Яценюка?

Попри видимість причин, що призвели до страйку, відповідь на це питання лежить у зовсім іншій площині. За великим рахунком, “Фронт змін”, чи “Свобода”, чи БЮТ, чи Партія регіонів, чиї представники керують у містах і містечках України, абсолютно нічим не відрізняються один від одного. У них ті ж самі більшовицькі методи керівництва, відсутність професіоналізму, жадоба до швидкого збагачення й ігнорування інтересів простої людини - попри риторику, що новітні можновладці мало не цілодобово працюють задля зростання добробуту свого електорату.

Згадані вище підприємства є комунальними, а тому міські влади Трускавця та Борислава вповні несуть за них відповідальність. За інформацією з багатьох джерел, працівники “Нашого міста” і “Бориславводоканалу” здебільшого голосували не за нинішні команди можновладців. Я далекий від думки звинувачувати Руслана Козира та Володимира Фірмана в дрібній помсті тим, хто бачив у кріслах міських голів інших людей, але на практиці знаю, що така дріб’язковість засідає в головах політиканів на підсвідомому рівні.

Як би там не було, але міські голови повинні розв’язувати проблеми не лише тих, хто за них голосував, а й опонентів, і дріб’язковості чи тим більше помсті не повинно бути місця. Зрештою, мова йде про тисячі сімей, які в результаті необдуманих дій влади можуть залишитися без засобів до існування.

Приводом до страйку як в Трускавці, так і в Бориславі, послужила невиплата заробітної плати. Якщо в КП “Наше місто” мова йшла про заборгованість за останні чотири місяці 2010 року, то в КП “Бориславводоканал” працівникам заборгували за 2009 і 2010 роки (!). Не будемо зараз казати, куди дивилися попередні влади і особливо прокуратури цих міст, адже мова йде насамперед про кримінальні діяння. Не звертатимемося й до моральної складової колишніх керівників, які ходять до церкви, але забувають про смертельний гріх - невиплату зарплати, гріх, що волає помсти до неба. Поговоримо про нинішню владу, яка взяла на себе зобов’язання влади попередньої й обіцяла розв’язати чимало проблем.

На жаль, замість реформ і в Трускавці, й у Бориславі пропонують так звану оптимізацію. Мова йде про банальне скорочення, а, точніше, звільнення людей з роботи. Справді, економити треба, в тім числі й вивільняти тих, хто непрофесійно виконує свої обов’язки чи просто розлінився за багато років і не вміє працювати. Але якби ж то за цими діями йшли професійні рішення досвідчених менеджерів! На жаль, цього нема. Міські голови пішли найкоротшим шляхом: всюди поставили особисто відданих людей. Професіоналів знову відсунули від керівництва, надавши перевагу лояльності неефективних менеджерів.

Розв’язати комунальні проблеми Борислава й Трускавця практично неможливо без великих грошей. Партія регіонів їх не дасть, бо занадто багато треба вкласти на Сході Україні, де знаходиться основний електорат цієї політичної сили. Сподіватися на іноземних інвесторів теж не доводиться, бо хто ж захоче співпрацювати з непрофесіоналами? Та й давати відкати за сумнівні оборудки на Заході не прийнято.

Ось тому й залишається єдине: тиснути на людей, які й так роблять усе від них можливе, не отримуючи зарплати. Звичайно, можна їх і застрашити, вліпити догани і навіть кримінальні справи порушити. Але рано чи пізно, якщо проблема не буде розв’язана по суті, ті ж люди знову вдадуться до страйків. Не тому, що вони не люблять цю владу (а таки вже не люблять), а тому, що хочуть жити нормально. Це міські голови Трускавця й Борислава можуть дозволити собі хоч рік не отримувати заробітньої платні на роботі, бо мають інші джерела фінансування, та й запаси попередніх років спокійнісінько лежать собі в банках і їсти не просять. А рядовому комунальнику треба бодай тричі на день харчуватися, та й сім’ю забезпечити. Який з нього годувальник, якщо він два роки не отримував зарплату?! Я дивуюсь, як ці люди ще взагалі ходять на роботу.

Методи фронтозмінівців у Бориславі й Трускавці не відрізнятимуться від методів регіоналів загалом в Україні. Під маркою турботи про людей насправді йдеться про ще більше особисте збагачення. Влада для будь-якої політичної сили, яка  керує тим чи іншим містом, завжди була, є і буде звичайнісіньким бізнесом. Стратився на виборчій кампанії - треба відмити “бабки” й отримати прибуток. Мав гуртівню - будеш мати п’ять. Мав фірму - будеш мати ще декілька. Звичайнісінька арифметика, навіть не вища математика. Мораллю тут і не пахне. Чим швидше ми це усвідомимо, тим більш нормально й адекватно сприйматимемо нинішню владу. Хлопці прийшли банально заробити. А наші страйки їм до файки, комунальних проблем вони все одно не розв’яжуть...

Анатолій Власюк, часопис "Тустань"

Руслан Козир спілкується з журналістами

В середу, 9 лютого, в ресторані "Оскар" відбулася перша прес-конференція мера Трускавця Руслана Козира за час його каденції. Участь в ній взяли журналісти із Трускавця та Дрогобича. Присвячена вона була двом питанням – ситуації в КП "Наше місто" та в курортному парку. Більш ніж півторагодинне спілкування із журналістами показало, що Руслан Козир проводитиме політику свого попередника Лева Грицака, а саме боротиметься із стихійною торгівлею в парку, дбатиме за збереження нашого основного багатства – мінеральних вод та живої води "Нафтусі", а також реформуватиме комунальне господарство Трускавця.

Руслан Ярославович відмітив безгосподарність управлінців КП "Наше місто", чиї зарплати у кілька разів перевищують посадові оклади простих працівників цього підприємства, наголосив на потребі невідкладної оптимізації штату, реструктуризації та реорганізації з метою більш ефективної діяльності. Він висловив жаль, що ніхто з місцевих підприємців не ангажується інвестиціями в цю галузь, а в тендерах беруть участь іногородні (навіть є представники Києва). Також мер міста зазначив, що двоє представників його фірми "Арко" (бухгалтер та юрист) виконують у КП "Наше місто" дорадчі функції, а ніхто з управлінців комунального підприємства не має наміру співпрацювати із владою, а навпаки, "займаються саботажем".

Стосовно ситуації у курортному парку, то міський голова зазначив, що війна із стихійною торгівлею проходить в рамках закону і екологічно чистою продукцією потрібно торгувати у встановлених для цього місцях. Лев Ярославович теж боровся із стихійною торгівлею, але це явище можна порівняти із гідрою, коли одну голову відрубуєш, а виростає кілька нових. Руслан Козир висловив сумнів, що в парку повинні бути фотографи, художники та кінні екіпажі, натомість про можливі вигнання з першої санітарної зони жебраків та вуличних музикантів чути йому не доводилось. На наше запитання, чи проводиться відстріл собак, він відповів, що це всього лише плід фантазії одного журналіста і зазначив, що виловом бродячих псів займається стрийський комбінат, який має на це ліцензію, а що далі робиться із цими собаками, йому невідомо. "Якщо у вас є докази відстрілу (фото, відеоматеріали), то пред’явіть їх, а потім говоріть щось подібне", обурився голова.

Руслан Козир зазначив, що якість "Нафтусі" є найкращою за останні тридцять років і жодної загрози джерелам немає (це дані від ЗАТ "Трускавецькурорт", який є монополістом на видобуток мінеральної води). Дебет води втричі перевищує її теперішнє споживання, так що всім нам спільно потрібно думати про заповнення курорту, адже від цього залежить теж добробут пересічних трускавчан. Після закінчення прес-конференції мер поспілкувався з представниками преси у неофіційній обстановці за горнятком чаю.

Володимир Ключак

Допоможімо Руслану Козиру

В середу, 9 лютого, у післяобідній час в приміщенні Народного Дому пройшов неординарний захід – представлення стратегічних напрямків розвитку та промоції курорту Трускавець, яке здійснили міський голова Трускавця Руслан Козир та знайомий нам ще з часів конференції в «Женеві» минулого року Денис Богуш, київський піарщик. Захід тривав трохи більше години, його початок був дещо нуднуватим через велику кількість загальних фраз, проте згодом стало значно цікавіше.

Тема, яка об`єднала всіх присутніх у залі (а це депутати, члени виконкому, керівники та представники санаторіїв, готелів, турфірм, мас-медіа) – промоція нашого курорту. Неодноразово «Трускавецький вісник» торкався цієї теми, пробувала щось робити в цьому напрямі попередня влада, розуміє важливість та насущність проблеми і теперішній міський голова. Фактично ця тема може стати об’єднавчим фактором різних політичних сил, бізнесових структур, опонентів різного штибу, адже всі ми зацікавлені в тому, щоб курорт розвивався, щоб Трускавець був відомим, щоб до нас приїжджали відпочиваючі і поверталися додому із позитивними враженнями та бажанням відвідати наше місто знову і знову. І ЗАТ «Трускавецькурорт», і відомчі санаторії, і «Карпати», і «Дніпро-Бескид», і «Ріксос», і малі вілли, пансіонати та готелі прагнуть отримати прибуток, а для цього потрібно вкладати в рекламу. Пригадується ініціатива Лева Грицака по налагодженні та посиленні співпраці з Італією і боляче було спостерігати, як прохолодно до цих ідей віднеслися в окремих санаторно-курортних закладах. Щось подібне відчувалося і сьогодні – ніби всі підтримують, але невідомо як справа рухатиметься далі, якщо питання торкатиметься гаманця. Про потребу серйозного сприйняття керівниками важливості вироблення стратегії розвитку курорту, його брендингу, промоції та позиціонування в Україні, СНД, Європі та світі говорила депутат ТМР Галина Шиманська, питання важливості позиціонування Трускавця як столиці здоров`я підняв керівник готелю «Клуб рН» Сергій Розора, про необхідність визначитися із сумою, яка може бути виділена на цей проект в цілому і зможе виділятися щороку владою та бізнес-структурами міста, сказав головний редактор «Трускавецького вісника» Володимир Ключак.

Проте обговорення було вже після слайд-шоу та доповіді Дениса Богуша, який наводив приклади успішних проектів у цьому напрямі в Одесі часів мерства Гурвіца, в Кіровоградській області, в Бахчисараї, де планували спорудити парк динозаврів. Понад мільйон доларів витратив Моршин і то тільки на промоцію торгової марки води, фактично з нуля розрекламував Коломойський всім відомий тепер гірськолижний курорт Буковель. Трускавець не мусить починати з нуля, наш курорт знають в країнах СНД, в Польщі, проте нагадувати про нього потрібно знову і знову – унікальністю живої води «Нафтусі», лікуванням захворювань сечостатевої системи, цукрового діабету, хорошою внутрішньою інфраструктурою, досить непоганим транспортним сполученням, рекреаційними можливостями, всім тим, що може привабити потенційних туристів. Не лише доходяги мають їздити в Трускавець, а ті, хто тепер чомусь обирає курорти Єгипту, Туреччини, Криму, Балкан. Над цим потрібно працювати.

Для Трускавця характерні і певні проблеми, які стосуються санаторно-курортної галузі в цілому, в світі Україна як держава теж має не надто привабливий імідж (країна Чорнобиля та дешевих повій), проте проблеми потрібно долати, а негативний імідж поступово змінювати на позитивний. Окрім позиціонування Трускавця як чисто бальнеологічного курорту можна працювати над програмами «Літо в Трускавці», «Різдво в Трускавці», «Вікенд в Трускавці» тощо, необхідно теж вирішити загальноміські проблеми якості доріг, водопостачання, сміття, бо це теж впливає на загальне враження відпочиваючих – на цьому наголосив представник готелю «Маріот Медікал Центр». Про необхідність використання лікувальної солі «Барбара» та бориславського озокериту в лікувальних цілях говорив директор БОЛ-1 Євген Юник, про те, що кожна трускавецька родина спільно із всіма місцевими ЗМІ повинна брати активну участь в творенні курорту, сказала головний редактор «Твоєї трускавецької газети» (ця газета недавно пережила процедуру ребрендингу) Леся Дідик, а профільний заступник голови Юрій Яворський отримав вказівку від мера створити робочу експертну групу, яка цим питанням займатиметься систематично.

Цілком очевидно, що міський голова Трускавця потребує нашої підтримки в цьому починанні – підтримки, без якої йому буде вкрай нелегко впроваджувати в життя програму промоції, про яку, до речі, у своїх передвиборчих гаслах згадували всі без винятку кандидати на пост мера. Розробка логотипів міста, творення полілінгвістичного сайту з нормальним дизайном та наповненням, реклама Трускавця на радіо, телебаченні, бордах та бредмауерах, реклама на Схід та Захід, на Польщу, Молдову, Вірменію та Грузію, Середню Азію та Російську Федерацію, доведення загрузки санаторно-курортних закладів до 85 – 100% круглорічно – це те, що потрібно не тільки одному пану Козиру. Тому кожен, кого хвилює не тільки теперішнє міста, а і його майбутнє, повинен зголоситися  до роботи в вищезгадуваній групі і подати свої пропозиції, якими б наївними чи абсурдними вони не здавалися, внести свою лепту в загальне діло. До речі, республіка з латинської так і перекладається – «загальне діло» чи як казали давно, «річ посполита». Тільки спільно можна прорватися не лише на європейський, а і на світовий рівень. Автор цих рядків висловлює готовність допомогти Р. Козиру та його команді власне в напрямку промоції курорту, незважаючи на категоричне несприйняття його внутрішньої політики.

Володимир Ключак

Парк чистять, фотки летять

Так, справді тривогу від планів і дій нової влади відчувають не лише торгівці в курортному парку, а й такі, здавалось би, незмінні і необхідні «працівники», своєрідні атрибути парку як фотографи. «Очищення» серця Трускавця, курортного парку від усього зайвого – топ-тема останніх тижнів, яка навіть часом затьмарює проблеми комунальної сфери. Але те, що ці спроби приймуть такий нездоровий характер, і очищення перетвориться в «зачистку», в порушення вироблених роками традицій курорту, не очікували навіть найбільш проінформовані оптимісти.

Фотографів, які по 25 років простояли на одному місці – на алеї біля музичної альтанки на бульварі Торосевича, з квітня місяця ніби хочуть «виселити» разом з торгівцями і операторами турфірм на інший бульвар – Юрія Дрогобича, який йде від «Злати» до курортного парку. Так, до роботи фотографів можуть бути претензії чи зауваження, але саме ці люди десятиліттями друкують відпочивальникам згадки про перебування в нашому місті з незмінним підписом внизу «ТРУСКАВЕЦЬ» і актуальним роком. Це фактично один з засобів неофіційної реклами курорту, який діяв задовго до появи  профільного заступника з цього питання у міського голови. І від переселення фотографів курорт більше втратить, ніж здобуде. Адже курортний парк – це, як на морі набережна чи пляж, а нікому ж в Ялті чи Одесі не приходить на думку виганяти звідтам фотографів з мавпочками чи папужками. Бо така послуга потрібна відпочивальникам, приносить їм радість і користується попитом. Показово також, що попит на професійну фотографію не меншає з появою цифрового фотоапарата практично в кожній сім’ї. Це вже справді традиція, адже у професійного фотографа виходить не просто світлина, а така своєрідна відкритка на пам’ять. І, звичайно, таке фото не зробиш ні в житловому мікрорайоні, ні біля ринку продуктового чи дерев’яного, а саме в найцентральнішій і найкрасивішій частині  міста – в курортному парку.

Сподіваємось, владоможці як слід проаналізують ситуацію, здоровий глузд візьме верх над незрозумілими принципами чи амбіціями, а відпочивальники надалі зможуть зупинити мить відпочинку в курортному парку.

До речі, на прес-конференції з проблем комунальної галузі та курортного парку, яка відбулася 9 лютого в ресторані «Оскар», міський голова на запитання чи доцільно виселяти фотографів з курортного парку відповів, що не знає жодного фотографа, який має дозвіл стояти в курортному парку.

Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір`я»

Освіта атестується і сподівається на батьків

Саме так можна окреслити основні тези робочої наради з керівниками освітніх установ міста, яку у вівторок, 8 лютого, провів завідуючий відділом освіти Орест Лобик. Та, сподіваємось, деякі аспекти робочих освітянських питань будуть цікаві широкому загалу трускавчан, адже проблематика довкілля та шкільної освіти торкається ледь не кожної родини – діти якщо не в садочку, то ходять в школу.

Так, законодавець більш жорстко підійшов до питання атестації педагогічних працівників. Детально про всі зміни і нововведення поінформувала колег завідуюча методичним кабінетом відділу освіти Галина Татаревич. Нагадаємо, вчитель після закінчення вищого навчального закладу починає свій трудовий шлях в школі зі спеціаліста, пізніше з досвідом і професійним ростом може здобути першу, другу та вищу категорію, що відбивається також на підвищенні заробітної плати. Нове Положення про атестацію вимагає від вчителів стрімкого руху в ногу з часом, системного підвищення власної кваліфікації, освоєння та використання сучасних комп’ютерних технологій. Відтепер стаж не є визначальним у присвоєнні категорії. Визначальною є лише якість праці вчителя. Так, педагог, який у своїй роботі не використовує інформаційно-комунікаційні технології, не може мати вищу категорію. В характеристиці вчителя, яку під час атестації пише керівник, має бути не опис, як педагог виконує свої посадові обов’язки, а перелік здобутків, інноваційних оригінальних ідей, які запровадив і якими ділиться з вихованцями та колегами той чи інший освітянин. Дещо збільшується також кількість паперів і чисто бюрократичних моментів, які необхідно врахувати керівникам при проведенні атестації своїх працівників. Якщо раніше вчитель, який працює за сумісництвом у двох школах, атестувався в одній і присвоєна йому категорія і звання діяли у двох навчальних закладах, то тепер потрібно атестуватися окремо. Зі всіма документами вчителя необхідно ознайомлювати під підпис і за результати атестації, присвоєні категорії і обґрунтованість витрат на зарплату педагогам керівник несе персональну відповідальність перед КРУ. Тут, в оптимізації витрат, мабуть, і є одна з причин такої суворості у підході до атестації працівників освіти. З одного боку держава намагається навести жорсткий порядок в освіті, спонукає кожного вчителя поглянути на свою роботу і оцінити її у відповідності до вимог і викликів нової інформаційної епохи, задуматися про майбутнє, плани і перспективи, куди рухатися самим і вести своїх вихованців. Та разом з тим відчувається, що в цьому питанні важливе фінансове підґрунтя – законодавець прагне досягти економії коштів через пониження категорій вчителів.

Про брак коштів і на міському рівні говорив освітянам міський голова Руслан Козир. Він разом зі своїм заступником Валентиною Бодак завітав на нараду і скерував педагогів на активізацію роботи з батьками та відродження традицій меценатства, створення при освітніх закладах наглядово-опікунських рад. Бюджетних коштів з труднощами вистачає лише на захищені статті – зарплату, енергоносії, Тож потрібно залучати батьків до проведення ремонтів класів, заміни світильників та інших нагальних питань школи. «Ніхто не прийде, манни з неба не насипле. Батьки мають гроші на мобільні телефони дітям, «Міленіуми», тож можуть допомогти і школі, де навчаються їх нащадки»,- переконаний міський голова.

Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір`я»

Ситуація важка, але не безнадійна

Навіть прийнявши Державний бюджет у грудні минулого року, реформи новій владі даються поки що важко. Пертурбації в пенсійному фонді та соціального страхування, їх повільне вирішення негативно відбиваються, зокрема, на санаторно-курортних закладах. Ця проблема також не оминула одне з найбільших підприємств галузі - ЗАТ «Трускавецькурорт».

 Наприкінці минулого місяця відбулося спільне засідання ради директорів та профкому ЗАТ «Трускавецькурорт», на якому було обговорено фінансовий стан товариства та ситуацію, що склалася у зв'язку з низькою завантаженістю санаторіїв відпочивальниками.

Генеральний директор підприємства Віктор Жданов у своєму виступі, зокрема, зазначив, що в першому кварталі 2011 року путівок Фонду соціального страхування, можливо, не буде. А тому необхідно виважено підійти до проблеми та вжити запобіжні заходи. «У зв'язку з низькою завантаженістю санаторіїв ЗАТ «Трускавецькурорт», в цілому на 35-38%, та з метою ефективного використання трудових, фінансових та енергетичних ресурсів тимчасово до 01.04.2011р. було заплановано зменшити завантаженість  санаторіїв «Янтар» та «Рубін» відпочивальниками і сконцентрувати їх заїзди до санаторіїв «Кристал», «Алмаз» і «Весна», - зазначив В. Жданов. Останнім   часом   хтось поширює містом чутки про нібито підготовку до продажу об'єктів ЗАТ «Трускавецькурорт»  -  санаторіїв «Янтар» та «Рубін», скорочення  працівників  і  таке інше.  На  спільній   нараді генеральний директор товариства однозначно від імені Наглядової ради і від ради директорів заявив, що ніхто нічого не продає та продавати не планує. Це також підтвердив і голова профкому ЗАТ «Трускавецькурорт» Іван Терещук. Більше того,  директорам   напрямків,  начальнику відділу кадрів разом з керівництвом філій санаторіїв «Рубін», «Янтар», «Алмаз», «Кристал», «Весна», «БОЛ «Медичний центр № 2» та дієтїдальні «Веселка» дано завдання забезпечити в першому кварталі поточного року вихід у щорічні відпустки працівників даних філій, скоординувавши їх графік. «Ми розуміємо, що за працівниками оздоровниць «Янтар» та «Рубін» стоять сім'ї, які треба годувати. Саме тому ми прийняли рішення про надання щорічних відпусток усім, хто працює в цих закладах, а хто не має права на відпустку, нами передбачено переміщення на роботу в інші філії окремих категорій працівників цих двох санаторіїв упродовж лютого та березня 2011 року. Головне в цій ситуації зберегти трудові колективи та не вдаватися до скорочення, - довів до відома присутнім на спільному засіданні ради директорів та профкому ЗАТ «Трускавецькурорт» Віктор Жданов.

Зрозуміло, що завантаженість «Янтаря» та «Рубіну» з ряду причин значно нижча за інші оздоровниці товариства. Тому й було прийнято рішення в подальшому зменшити їх робочі об'єми. Однак ситуація дещо змінилася на краще і сьогодні у санаторії «Янтар» працює терапевтичний корпус і відповідно обслуговуючий персонал, а також один корпус санаторію «Рубін».

Також керівництво товариства намагається ефективно використати той час, доки не має повної завантаженості вище названих оздоровниць. Директорам філій доручено провести поточний ремонт номерного фонду та завершити роботи до масового приїзду відпочивальників.

Звісно, не мовчали на засіданні й присутні члени профкому, голови профбюро. А це Іванна Варивода - голова профбюро санаторію «Янтар», член профкому, Теодозій Сидір - голова профбюро КП № 2, член профкому, Ольга Бугрій - голова профбюро санаторію «Кристал», член профкому та інші. Вони прийняли активну участь в обговоренні гострих та наболілих питань.

Але, як вже зазначено, гендиректор ЗАТ «Трускавецькурорт» Віктор Жданов дав вичерпну інформацію стосовно ситуації, яка склалася, та пообіцяв, що керівництво зробить усе можливе, аби не допустити в майбутньому припинення діяльності оздоровниць та вивільнення працівників. До речі, перед цим у «Янтарі» та «Рубіні» було проведено збори трудових колективів. Люди з розумінням відносяться до ситуації та готові спільно подолати тимчасові труднощі на зло злим язикам.

Зараз ведуться переговори з відповідальними особами ФССУ та Міністерства праці України щодо підписання договорів на путівки в 2011 році.

Ми ж обов'язково інформуватимемо читачів нашої газети про перебіг подальших подій. Сподіваємося, новини будуть тільки приємними.

Віктор Стецько, газета «Трускавецькурорт»

Екологічне знищення Дрогобиччини

Вже минуло достатньо часу, аби зрозуміти, на що здатна нова влада на Дрогобиччині й якими можуть бути сумні наслідки так званого її господарювання.

Нові можновладці розв’язують проблеми, які не були подолані старою владою, через свій непрофесіоналізм породжують нові й далі свого носа не бачать. Глобальні проблеми, від яких залежить здоров’я і навіть життя мешканців Дрогобиччини, їх, здається не цікавлять.

Ні, я не думаю, щоб вони були самогубцями чи вже аж так відверто нехтували нагальними інтересами десятків тисяч людей. Але через свою захланність і недалекоглядність навіть не приступають до розв’язання цих украй важливих проблем, без чого важко собі уявити подальший розвиток і навіть саме існування Дрогобиччини.

За великим рахунком, можливо, й не усвідомлюючи цього, вони стають заручниками геополітичної гри, кінцевим результатом якої має стати знищення української нації як такої. Дрогобиччині в планах антиукраїнців відведена значна роль. Саме земля Івана Франка на мапі України є визначальним ризиком для наших ворогів, бо так склалось історично, що власне на цій благословенній землі народжуються державотворчі ідеї, які згодом охоплюють всю націю. І тому саме на Дрогобиччині селекціонують у значній кількості перекінчиків, манкуртів, хрунів, щоб дискредитувати не лише ідеї нашого геніального Світоча Івана Франка, людини воістину планетарного масштабу, а й звести нанівець працю тисяч і тисяч патріотів і націоналістів Дрогобиччини, які через недолугу політику місцевих можновладців змушені заробляти на кусник хліба, а не “бавитись” в утвердження справжньої незалежності України.

Саме неусвідомлення своєї високої місії на священній землі Дрогобиччини й призводить до того, що ми сьогодні фактично маємо. І насамперед це стосується екологічних проблем, а в широкому значенні цього слова - виживання землі, на якій ми існуємо.

Найбільш жорстко і заглиблено екологічні проблеми виражені в Бориславі й Стебнику, у цих забутих Богом містах, які потихеньку конають у важких муках, і нікому до цього нема діла. Не менш запущеною є розв’язання проблеми в Дрогобицькому районі, де земля в буквальному розумінні цього слова вмирає, бо не використовується за призначенням. Недалеко втекли і Дрогобич з Трускавцем, і не слід спокушатися їхнім відносним благополуччям. Більше того, вони  напряму залежать від сусідніх територій, але дрогобицькі й трускавецькі можновладці ніяк не можуть зрозуміти, що не розв’яжуть власних, в тім числі й екологічних, проблем, якщо ці проблеми не будуть подолані в тих же Бориславі й Стебнику. Саме Дрогобич і Трускавець повинні очолити розв’язання екологічних проблем в нашому регіоні, це має стати визначальним напрямком їхніх дій, їм необхідно бути не лише ідейними поводирями, а й практичними організаторами цієї важкої роботи, бо пасивність і навіть нехтування проблемами сусідніх територій може призвести до сумних наслідків для самих дрогобичан і трускавчан. Насамкінець, говорячи про глобальні проблеми екології на Дрогобиччині, не слід забувати і  Східницю, яка чомусь завжди випадає зі стратегічних планів будь-яких можновладців, а розглядається лише як ласий шматок землі.

Сказати, що влада Дрогобиччини не знає про екологічні проблеми, значить нічого не сказати. Але це знання нагадує мені знання учня, який не вивчив уроку, і щось там лепече собі, а суворий вчитель сумно посміхається і ставить трієчку (чи то пак уже тепер шестірочку), аби й собі не псувати настрою, й нерадивого школяра не дуже засмучувати. І якщо з незнанням конкретної теми будь-якого предмету ще можна змиритися, бо важко спрогнозувати, як це відгукнеться цьому школярикові в майбутньому, то трієчка-шестірочка з екологічної проблематики вилазить боком тисячам і тисячам мешканців Дрогобиччини.

Щоправда, інколи влада імітує бурхливу діяльність на ниві екології, особливо коли на розв’язання цих проблем виділяють енну суму грошей, але це нагадує вже студента, якому мало навчального року, аби засвоїти матеріал, а тому доводиться зубрити в ніч перед екзаменом і писати шпаргалки, аби наступного дня після іспиту забути про все на світі й залити алкоголем чергову оцінку в заліковій книжці. Ось так і наша влада пише шпаргалки в останню ніч, пропонуючи, що і як можна зробити на екологічній стезі, не забуваючи про відкати можновладцям з верхніх ешелонів  і про себе, коханих. Потім це все закріплюється гучними застіллями, а екологічні проблеми й далі чекають кращих часів для свого розв’язання. Воістину влада рубає гілку, на якій сидить. Мені не шкода такої недолугої й захланної влади, нехай гепається об землю скільки їй завгодно. Але ж мова йде про людей, які страждають і гинуть від цієї недолугості й захланності.

Найбільш гостро екологічна проблема виражена в Бориславі. Це єдине місто на планеті Земля, яке знаходиться на нафтовому родовищі. Тисячі шурфів і копанок, які залишилися за минулі сто п’ятдесят років, рано чи пізно можуть призвести до глобальної катастрофи, коли за ефектом доміно місто провалиться і загинуть десятки тисяч людей. Як минула влада не усвідомлювала важливість життя бориславців, можливість самого існування Борислава, так і нинішня йде цим шляхом. Ніби розв’язуються поточні проблеми, але ж основна - життя в Бориславі - схоже, навіть не піднімається.

Замість того, аби кардинально розв’язати проблеми з копанками і шурфами, знайти інженерне вирішення і, найголовніше, великі гроші, попередні влади “лікували” наслідки “хвороби”. Так, за влади Івана Удовенка вдалося добитися скерування коштів з державного бюджету на ліквідацію наслідків загазованості. Здавалося б, добра справа, але попри це абсолютна кількість грошей пішла на будівництво, а не на власне розв’язання цієї архіважливої проблеми. Наслідки цієї політики ми бачимо й досі. Стоїть недобудованою школа в мікрорайоні Коваліва, лікарня на Бані, а проблема загазованості залишилась. Якби не специфічна роза вітрів, яка панує над Бориславом, місто вже би давно вибухнуло, як порохова діжка. Бог попереджає нас, дає нам шанс вижити, а можновладці рахують грубі гроші у своїх кишенях, тоді як бориславці обирають саме таких керівників. Влада від Бога? То Борислав і бориславці просто приречені на зникнення з лиця землі? Не хочеться вірити в такий фаталізм...

Друга бориславська проблема - озокеритова шахта. Бомба сповільненої дії в самому центрі міста. Вона вже давно не працює, й ніхто достеменно вам не скаже, в якому стані знаходиться колись єдина на теренах Європи ця гордість українців. Ні попередня влада, ні нинішня не збирається докопуватись, чому за влади Миколи Тустановського це перспективне підприємство було вщент знищене.

Взагалі що не бориславська влада, то не поступ уперед, а солідний відкат назад. За покійного Олега Іваницького чимало коштів пішло на ліквідацію наслідків повені 2008 року, які можна було використати на розв’язання багатьох екологічних проблем. Розікрали безбожно, і ніхто не поніс за це покарання!

Дивлюсь я на нинішню бориславську владу, й інтуїція підказує мені, що знову нами керують спекулянти. То не діло: мати гуртівню - тут купив, там дорожче перепродав (типова спекуляція). Тут треба мислити, як заробити без спекуляції, в тому числі й на святих для бориславців речах. А якщо новоявлені нувориші накидають оком, скажімо, на приміщення школи, колишнього військового комісаріату чи відділу культури, які можна в нинішніх умовах й за сприяння влади (бо самі - влада!) за безцінь придбати, то скажіть мені, будь ласка, чи думатимуть вони про розв’язання екологічних проблем. Навіть інстинкт самозбереження в них не спрацьовує! Адже живуть тут з родинами, їхні фірми й фірмочки розташовані в Бориславі, а не деінде...

Аналогічне мислення й у стебницької влади. Замість того аби задіяти всі внутрішні й зовнішні ресурси щодо приватизації “Полімінералу”, завдяки якому (тоді це ще був калійний завод) місто існувало, длубаються у проблемах вивезення сміття, латання доріг, ремонту ліфтів. Як бориславські можновладці, так і вони, не задіюють потужний ресурс всеукраїнських мас-медіа, аби довести до відома громадськості критичну ситуацію, не спілкуються з потужним депутатським лобі, яке здатне на законодавчому рівні бодай поставити цю проблему в сесійній залі Верховної Ради України. Обзавівшись цілим гроном заступників, міські голови практично не вилазять з Борислава і Стебника, хоча мали би днювати й ночувати в Києві та Львові. Проте тому ж Києву вигідніше капнути декілька мільйонів буцімто на розв’язання екологічних проблем, як це було, коли стався зсув дороги на Трускавець і під землю пішов чималий шмат землі, бо можна сподіватися на відкати, ніж глобально розв’язувати цю проблему. А місцеві можновладці підігрують в цій нечесній грі, артистично закочуючи очі до неба (що ми можемо зробити, якщо Київ не розв’язує цю проблему?) й справно рахуючи грошенята від тих же відкатів.

Темою окремої статті в нашій газеті стане нераціональне, м’яко кажучи, використання земель у Дрогобицькому районі, а фактично - свідоме нищення гумусу, позбавлення землі родючості. Також говоритимемо про ймовірну екологічну катастрофу в Східниці, яка й досі якось існує без єдиної системи каналізації, а це рано чи пізно може призвести до зникнення цілющих джерел Нафтусі. Писатимемо й про екологічні проблеми Дрогобича й Трускавця. Екологічна тема стає головною...

Анатолій Власюк, часопис "Тустань"

Свобода слова грошей не коштує

Проблема між можновладцями - так би мовити, владою першою - і засобами масової інформації - четвертою владою - існувала завжди. Суть цієї проблеми зводилася до того, що перша влада давала дозовану інформацію владі четвертій й не сприймала усього, що виходило за межі цього.

За великим рахунком, так залишилось і нині. Щоправда, за радянських часів попри дозованість інформації журналіст міг написати не просто критичну статтю, покритикувати начальника і навіть прокурора, але, найголовніше, сподівався на реакцію після своєї публікації. Нехай вона була показною, але була. Начальнику могли вліпити догану, прокурора зняти з посади, а звичайній людині хоч чимось допомогти. Це все було в рамках дозованої інформації, але будь-хто міг сподіватися на те, що після публікації в газеті його справа нарешті зрушить з мертвої точки, а кривдники будуть покарані.

Ця наївна віра в справедливість у багатьох людей живе й досі. Хоча відійшов у Вічність Радянський Союз, але й нині до мене, як і чверть століття тому,  звертається зі скаргами на можновладців чимало людей. Десь у душі вони усвідомлюють, що нічого з цього не вийде, що їхня проблема розв’язана не буде, а винуватця не покарають, але як потопельник хапається за соломинку, так і вони хочуть бачити бодай моральну віддушину в цьому жесті відчаю.

Я, як і вони, знаю, що нині добитися справедливості, а тим паче після газетної  публікації, практично неможливо. Можна нажити собі лише ще одного ворога з когорти можновладців, який або не відреагує взагалі на твою писанину, або затягає по судах, кажучи на біле чорне чи навпаки. Знаючи нашу судову систему, можете не сумніватися, на чиєму вона боці - простого смертного чи грошовитого можновладця. В ситуацію могла би втрутитись прокуратура, для якої газетна публікація має стати сигналом до дії.  У дев’яти випадках із десяти поважні прокурори вдають, що статей, в яких є натяк на злочин, вони не читали. А нема статті - нема криміналу.

З великою долею іронії я сприйняв нещодавнє рішення Верховної Ради України про доступ до інформації. Тепер, з’ясовується, кожний може достукатися до можновладця за потрібною йому інформацією, а відповідь отримати упродовж п’яти днів. Все це було би смішно, якби не було так сумно...

І зараз існує чудова 34 стаття Конституції України, за якою кожен має право на інформацію, її отримання і розповсюдження. Так само ми маємо право на життя, безкоштовну освіту і медицину. Взагалі українська конституція, як і сталінська свого часу, є однією з найкращих на планеті Земля. Але це утопічна конституція, бо законодавець свідомо не визначив механізмів, як втілювати в життя те чи інше наше, таки конституційне, право.

Але повернемося до останнього закону, вже підписаного президентом (з маленької літери, бо вважаю Януковича антиукраїнським, а не державним діячем) України. Не поділяю захвату своїх колег-журналістів з приводу того, що це крок уперед у поступі свободи слова. Почнемо з того, що слова Віктора Ющенка, буцімто після Помаранчевої революції в Україні запанувала свобода слова, є байкою, як і саму Помаранчеву революцію за всіма класичними ознаками не назвеш власне революцією. Газети залишилися в руках або олігархів, або не вийшли з-під контролю влади. Саме олігархи й влада їх фінансують. Хто платить гроші, той і замовляє музику. Про яку свободу слова ви говорите? А ще на тлі самоцензури журналістів, які бояться власної тіні, аби навіть ненароком не сказати кривого слова про власть імущих.

Але й до цього закону про доступ до інформації, який вступив у дію минулого тижня, існувало й існує чимало гарних законів про інформацію, пресу й засоби масової інформації. Якщо вірити цим законодавчим актам, в Україні інформація просто валяється під ногами, але людям ліньки нагнутись, аби її підняти. Насправді все з точністю до навпаки, і витягнути будь-яку інформацію з можновладця дуже складно. Хіба би був уже останнім дурнем. Таких теж багато трапляється при владі, але й у них спрацьовує інстинкт самозбереження, а тому на заборонені теми вони не теревенять.

Я би повірив, що у нас дійсно є свобода слова, якби будь-яке рішення влади було опубліковане, розміщене на інтернет-сайтах. Повторюю, будь-яке, тобто всі без винятку. Навіщо тоді всі ці закони, якщо можна просто прочитати? Та ще якби була кримінальна відповідальність за приховування інформації, - взагалі супер. Не чиновнику визначати, яка інформація є важливою, а про що можна змовчати. Нехай люди визначають, що їм потрібно. Виклади всю інформацію. Не зробив цього - до в’язниці! Проте народжені в радянському інформаційному просторі навіть не можуть допустити, як це вся інформація може стати доступною всім без винятку людям! А навіщо ви тоді, нешановні можновладці, говорили про доступність і прозорість влади? Хіба би наївний повірив, що таке може трапитись в авторитарному суспільстві.

Мені можуть заперечити, що є таємна і службова інформація. Щодо службової, не повинно бути жодних перепон, бо часто-густо з цієї службової інформації народжуються антинародні рішення. Якби ми знали, що нам готують можновладці, як вони мислять, то багатьох небажаних для громадянського суспільства речей можна було би уникнути вже на цій стадії. Та й таємна інформація не завжди виявляється такою насправді, як і конфіденційна чи особиста стосовно тієї чи іншої особи. Якщо в місті є небезпечне виробництво або міський голова псих чи хворий на сифіліс - то чому про це не повинна знати громадськість?!

Свобода слова в Україні настане лише тоді, коли журналісти будуть свідомі свого високого призначення, а не служитимуть тим, хто їм платить гроші, коли олігархи і влада усвідомлять, що вони повинні будувати громадянське суспільство, а не лише красти гроші в людей, коли самі люди усвідомлять себе великою громадою, яка спільно будує Україну й просто жити не може без свободи слова, як без повітря.

Журналіст нині - принижена особа. Отримуючи мізерну платню, він змушений заглядати в рот роботодавцю. Яка може бути свобода слова, якщо нема вільної думки? Почати треба з найпростішого - довести зарплату журналіста до середньої в промисловості й закріпити це законодавчо. Так само законодавчо має бути закріплено, що зарплата головного редактора не може в рази перевищувати зарплату журналіста. (Зазначу в дужках, що я маю на увазі комунальні й державні газети, а не приватні). Але й це не вихід! Вже від самого журналіста залежить, наскільки розкутою є його думка. Нині ж, на жаль, спрацьовує самоцензура, коли думки - якщо вони є - не можуть бути викладені на папері, бо в іншому випадку можна позбутися роботи. Звідси випливає інший висновок: журналіст повинен мати право для безболісного переходу в іншу редакцію, а для цього слід створювати, власне, незалежні видання - незалежні від олігархів і влади. Хто це має робити? Громада, яка повинна бути зацікавлена, аби події в тому чи іншому містечку висвітлювались з різних точок зору. Справа навіть не в грошах. Насамперед громада має визріти, має усвідомити, що без свободи слова не можна жити, як без води чи їжі. Але, очевидно, наші громади ще не задихаються остаточно від брехні, й такий стан справ їх абсолютно задовільняє. Нарешті мають залишитися поза законом державні й комунальні видання. Не можна за рахунок платників податків обслуговувати владу. Такої ганьби нема в цивілізованих країнах. Боляче буде відпускати ці газети у вільне плавання, але якщо ми будуємо ринкову економіку, на це треба зважитися.

Що стосується влади й олігархів, то наївно було би сподіватись, що вони, усвідомивши важливість свободи слова, дадуть можливість себе критикувати й добровільно відмовляться від втручання в редакційну політику, залишивши лише фінансування. На жаль, наша влада й олігархи ще не відчувають себе насамперед меценатами в істинному розумінні цього слова. Вкравши мільйон, вони дають тисячу гривень на благодійництво, але при цьому журналісти пишуть замовні статті й вихваляють цих псевдомеценатів.

За великим рахунком, громаді не до свободи слова. Люди знаходяться у вічних пошуках заробітку. Часу й сил вистачає лише на те, аби переглянути якусь газету (як правило, місцеву, де події висвітлюються однобоко, з точки зору влади) і подивитись телевізор, де новини на будь-якому каналі подаються з точки зору олігархів. Зазомбованій таким чином людині свобода слова, незалежні видання не потрібні.

Чи є вихід з цієї ситуації? Насамперед він лежить в економічній площині. Фінансово незалежна людина і мислить вільніше. Можновладець уже не зможе найняти журналіста за якихось 800 гривень, як це є зараз у маленьких провінційних містечках, і не змусить за таку символічну платню писати йому оди. Фінансово незалежний журналіст не піде в рабство до олігарха, якщо буде мати альтернативу - писати так, як думає. Тому законодавець повинен подумати, як зробити так, аби будь-який журналіст мав гарантовану мінімальну зарплату, яка повинна бути в рази вищою від офіційної мінімальної.

Свобода слова не коштує грошей, але є дуже дорогою. За її відсутності народжуються диктатури, а люди не можуть добитись елементарної справедливості. За рівнем свободи слова можна судити про економічний рівень тієї чи іншої країни, бо це взаємопов’язані показники.

Анатолій Власюк, часопис "Тустань"

А нам з тобою своє робити…

Всі українці хочуть змін у соціумі і державі – жити краще, заможніше, щоб у суспільстві панувала справедливість і верховенство закону. Щоб своїм громадянством можна було пишатись, а не сором’язливо ховати очі чи кривитись, вимовляючи: я з України.

Коли намагаєшся зробити людей кращими, добрішими, моральнішими, то в процесі цієї роботи, на певному етапі неодмінно виникає бажання їх усіх перестріляти! Це аксіома.

Коли зіштовхуєшся лицем до лиця з усією цією тупістю, жадібністю, пофігізмом і вічним плачем, що все «не так як треба», знаєте, якось все стає «по барабану». Нехай пенсіонери і далі ниють, що у них мала пенсія, забуваючи про своїх онуків, яким гроші потрібні значно більше. Нехай батьки продовжують бідкатись, яке дороге навчання в університетах, не звертаючи уваги, що їхні діти замість бібліотек і репетиторів відвідують нічні клуби. А студентам успіхів в довгих і жалісливих розповідях про «дорожезну» сесію, при цьому не забуваючи дати «на лапу» викладачу-хабарнику.

Всі хочуть їздити по європейських дорогах, але при цьому ніхто не хоче, при порушенні правил дорожнього руху, відповідати за європейськими законами, перед якими всі рівні. Мріючи про європейські зарплати, якось забувають про те, що податки при цьому також прийдеться сплачувати по-європейськи, причому вчасно.

Найбільше мене бісить тупо небажання переважаючої частини населення вчитись і розвиватись, навіть заради свого ж блага. Я майже на 100% впевнений, що якби всіх українців масово переселити в гіпотетичну «ідеальну країну», дати їм стартовий капітал і величезний запас природних ресурсів, через декілька років вони все одно роздерибанили б усе, що можна, влізши при цьому в борги і знову почали плакати як їм погано живеться.

Наше суспільство вже не перевиховати методами розмов і доган. Потрібно діяти за принципом сили але «м’якої», щоб застосовувати каральну машину закону лише тоді, коли це справді обґрунтовано, але застосовувати в обов’язковому порядку. Щоб кожен знав – відповідати прийдеться в будь-якому випадку.

Колись один мій знайомий, на мою репліку, що злодії і хабарники серед чиновників, як таргани – їх не можна перевиховати, можна тільки передавити, – відповів, що будучи на їх місці, крав би так само. У відповідь я спитав його, чи крав би він, якби знав, що навіть за найменший хабар отримає декілька років тюрми з конфіскацією майна і при цьому не допоможуть ні гроші, ні зв’язки? У відповідь я отримав: ні, бо боявся би.

Звичайно, корупція буде завжди, поки існуватиме рід homo sapiens, але і можливість знизити її до мінімального рівня, слід використати по-максимуму.

В Сингапурі практично повністю викорінили корупцію. Коли Лі Куана Ю (прем’єр країни) спитали, як йому це вдалось зробити,  усміхаючись він відповів: «А що тут складного? Посадив двох своїх друзів, інші все самі зрозуміли». Ця фраза вже стала афоризмом.

Якщо немає з кого брати прикладу, станьте самі прикладом для наслідування. Врешті-решт, як це не дивно, ще залишились викладачі, які не беруть хабарів. Хоч рідко, але зустрічаються ввічливі і чесні міліціонери, сумлінні чиновники, самовіддані лікарі. Люди, що готові працювати заради ідеї, яких справді можна назвати прикладом для наслідування.

Перед тим як вимагати щось від держави, жалітись, що вона для вас нічого не зробила, спитайте себе: а що зробили для цієї країни Ви? Закладіть фундамент ідеальної країни, почавши з цеглинок, сформованих у своїй власній свідомості, спонукаючи до цього найближче оточення.

Для того, щоб у кожної людини була можливість повною мірою реалізувати свої здібності у суспільстві, потрібне суспільство, яке здатне ці здібності оцінити.

Держава – це не якась міфічна формація, що існує десь там, поза межами нашого впливу. Держава – це кожен з нас!

 

Душа прокинулась, та й питає

Сама у себе – чому одна?

Немає в кого спитати – золото замість тата,

Замість мами – глуха стіна.

 

І тихо, тихо навколо стало…

Кудись поділися голоси…

Часи веселі настали, нас лишилось так мало.

Ну їх, брате, такі часи!

 

Та нам з тобою своє робити,

Відкрити очі і далі йти!

І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити.

Хто ж тоді, як не ми, брати?!!

В. Федоричак

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 12 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником