Трускавецький вісник № 5 (384) від 13 січня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 5 (384) від 13 січня 2012 р.

13.01.2012



 

У номері: Козир і собаки, Мандруємо яскравою країною, Чи вміємо ми бути християнами, Прямого вагону з Трускавця до Одеси не буде, Непроста ситуація з водопостачанням. Проект "Відкритий світ".

Новини Трускавця та регіону

З водопостачанням – ситуація непроста

Як інформує наше джерело в Бориславі, в зв’язку з поломкою двох двигунів на насосній станції в Рибнику виникли певні проблеми із водопостачанням міста нафтовиків. В Рибнику, який забезпечує левову частку води для міста, функціонували три двигуни і два потужні поламалися, залишився діяти тільки один малопотужний, а він не забезпечує необхідного тиску в системі. Та міський голова Борислава Володимир Фірман впевнений, що в найближчі дві – три доби ситуація покращиться, адже ремонтні роботи проводять і вдень, і вночі і то не одна бригада робітників.

А ТзОВ «Трускавецький водоканал» інформує, що сьогодні, 13 січня, в зв’язку із проривом водопроводу на Дрогобицькому кільці, буде відключено від водопостачання вулицю Сагайдачного.

Прямого вагону з Трускавця до Одеси не буде

Як інформує наш кореспондент із посиланням на джерело у Львівській залізниці, з 21 січня 2012 року знімають причіпний вагон на Одесу, яким можна було доїхати з Трускавця до цього мста без пересадок. Це робиться в рамках реорганізації Укрзалізниці. Вже зняли причепні вагони прямого сполучення від Трускавця на Москву, Луганськ, Дебальцево. Можливо, це і є те покращення транспортного сполучення курорту, про яке часто любить говорити Руслан Козир. Цілком очевидно, що робота управління розвитку курорту є вкрай потрібною та ефективною, приносить свої перші плоди.

В рамках підготовки до Євро-2012 дещо оновиться трускавецький залізничний вокзал. Ніхто його переносити на 500 метрів у сторону Стебника не буде, як це передбачає коригований Генеральний план розвитку нашого міста. Є намір пустити швидкісні, комфортабельні електропоїзди. На час Євро їздитиме потяг зі Львова до нашого міста, котрий оминатиме Стрий, час в дорозі становитиме не більше 1,5 години, а не 3, як тепер. Поміняють піктограми, будуть написи українською і англійською мовами. Персонал вже навчили англійської в рамках потрібного для них та для гостей Чемпіонату.

Нагадаємо, що залізнична станція Трускавець – станція лінійна, тупикова. Тут відбуваються тільки прийом і відправлення поїздів приміських і далекого сполучення, нема вантажно-розвантажувальних робіт. Це значить, що станція має обмежені права і можливості, а взагалі вона підпорядкована дирекції залізничних перевезень. Тому будь-яку проблему доводиться вирішувати у Львові.

У Волощі протестували проти нищення ТКСом дороги

Як інформує прес-служба Дрогобицької РДА, у середу, 11 січня, голова РДА Михайло Сендак провів робочу зустріч із мешканцями села Волоща, які організували акцію протесту – перекрили дорогу на автошляху Дрогобич - Волоща для важковагового транспорту фірми ТКС, яка проводить протипаводкові роботи в районі. Жителі Волощі вдалися до акції протесту, обурені тим, що машини, які перевозять багатотонні вантажі, знищили місцеву дорогу та спричиняються до руйнування прилеглих до дороги житлових будинків. Після тривалої розмови керівникові району вдалося переконати жителів розблокувати автодорогу. Натомість Михайло Сендак вчора мав зустрітися з керівництвом ТКС у Львові, де він перебував з робочою поїздкою.

«Відкритий світ» та «Майкрософт»

У четвер, 12 січня, в рамках міжнародної виставки досягнень новітніх технологій в освіті BETT - 2012 у Лондоні, відбулася зустріч керівника Національного проекту "Відкритий світ" Ігоря Куруса з глобальним директором Корпорації "Майкрософт" з програм державно-приватного партнерства і національних програм Джойсом Фернандесом. Про це «Трускавецький вісник» поінформувала прес-служба проекту, який охопить і школи Дрогобиччини (в тому числі СШ № 1 м. Трускавця). В ході зустрічі Ігор Курус підняв питання зниження вартості ліцензій на програмне забезпечення Корпорації "Майкрософт" в рамках реалізації Національного проекту "Відкритий світ", а також можливість співпраці по перепідготовці вчителів.

"Для нас важливо, щоб проект оперував  якісним як програмним так і апаратним забезпеченням. Корпорація "Майкрософт" пропонує перевірені і надійні програмні рішення, але вони коштують не малих грошей. Важливим компонентом успіху проекту є ціна комп'ютера, в яку входить і вартість ліцензій на програмне забезпечення. Тому, поряд з досягненнями Корпорації у надійності продукту, варто було б обговорити шляхи зменшення вартості комп'ютера, в тому числі й за рахунок зниження вартості ліцензії Майкрософт" - зазначив Ігор Курус. Джойс Фернандес натомість пообіцяв розглянути пропозицію української сторони і порадив вивчити шляхи зменшення вартості комп'ютера, які були реалізовані у Португалії у проекті "Магелан".

Керівник Національного проекту Ігор Курус також ознайомився з новими зразками комп'ютерного обладнання для учнів, розробленого Корпорацією "Інтел". Він відзначив позитив у тому, що розробник нового пристрою для учнів врахував позицію України, яка була висловлена на початку минулого року щодо санітарного-гігієнічних вимог і розробив модель комп'ютера з монітором у 10,1 дюйм.

Власна інформація

Мандруємо яскравою країною

У Трускавці завершився фестиваль «Яскрава країна». Тим, що це кольорове та незабутнє і щоразу неповторне дійство відбувається саме в нашому місті, завдячуємо Леву Грицаку та Наталії Пономаренко, котрі в 2010 році започаткували цю славну традицію. До честі сьогоднішньої міської влади, вона цю традицію продовжує і фестиваль «Яскрава країна в Трускавці» і далі проходить за підтримки міської влади Трускавця.

Що ж таке «Яскрава країна»? Найперше, це є назва Дніпропетровської громадської організації, керівником якої є п. Ольга Обласова. Та в ширшому розумінні це фестиваль, який збирає талановитих дітей та молодь зі всієї України (а віднедавна і з-за кордону), щоб дати путівку у творче життя на великій сцені.

Свято для дітей, яке можна назвати подорожжю яскравою країною (бо ж були і екскурсії, і прогулянки нашим чарівним Трускавцем, і дискотеки, і нові знайомства), тривало цьогоріч з 9 по 13 січня. На гадку приходить асоціація – на Різдвяні свята для дорослих була «Країна мрій» в Мамаєвій слободі з Олегом Скрипкою, а зразу після них – «Яскрава країна» для дітей у Трускавці. Та поруч із відпочинком на чарівному Прикарпатті – важка робота, вдосконалення майстерності, щоб показати себе під час прослуховувань з найкращої сторони. Солідне журі оцінювало виступи учасників різних вікових категорій протягом двох днів, 10 та 11 січня. Нелегка це була робота – обрати кращих з кращих, та із завданням журі справилося. Отже, 12 січня, Палац культури імені Шевченка – завершальний акорд фестивалю, акорд протяжністю в три години.

Гала-концерт розпочали, як і годиться, колядою – у виконанні народного фольклорного ансамблю «Любисток» з міста Шостка Сумської області. І це не випадково, адже саме солістка цього ансамблю Вікторія Чиж виборола гран-прі цьогорічної «Яскравої країни у Трускавці» в номінації «вокал» (в номінації «хореографія» гран-прі отримали улюбленці публіки – юні козаки із Хмельниччини, народний художній колектив України, ансамбль танцю «Подолянчик»).

Перед глядачами виступило понад 30 солістів та колективів, естафету від «Любистку» перейняв дитячий зразковий ансамбль «Колесо» з міста Дніпропетровська із композицією «Коляда» та вокальний ансамбль «Жайвір» зі Львова, який виконав в’язанку щедрівок. А далі – зимові мотиви: хореографічна композиція «Зима-красуня» від зразкового ансамблю танцю «Ассоль» із Харкова та пісня «Зима» у виконанні Грижук Аліни із Ковеля Волинської області. Із захопленням слухали присутні виступ гостя з Києва , члена журі Артура Боссо, а далі юну харків’янку Фечі Алкагю з піснею «Ямайка». Концертну програму продовжила пісня «Київська Русь» від Любові Франчук із Нововолинська. А завершили першу десятку виступів «Запорізький козачок» від ансамблю танцю «Вихиляс» із Запоріжжя та «Коломийка» наших трускавецьких «Золотих дітей» (керівники Ніна та Олександр Мойсеєнки, дитяча школа мистецтв).

«Циганська рапсодія» Гадзель Олени, солістки ансамблю пісні «Злагода» з міста Хмельницький, композиція «Забавушки» ансамблю «Лабіринт» із Яготина Київської області, «Балалайка» від Катерини Акінішної та ансамблю пісні і танцю «Забава» з Харкова, пісня «Зозуля» у виконанні Ольги Новікової з міста-побратима Трускавця Слов`янська, «Світ, який потрібний мені» від вокального ансамблю «Діти як діти» з Дніпропетровська – це 11 – 15 позиції в святковому гала-концерті. І після першої половини концертної програми на сцену запросили трьох іменинниць, адже «Яскрава країна» пам’ятає про всіх. Та й як забути при таких солідних спонсорах – «Житомирські ласощі», корпорація «Тигрис», молочна компанія «Галичина», видавництво «Зелений пес», компанія «Віта-пак», журнал «Домовичок», телеканал «Максі-ТВ», фірма «Данон», ну і звичайно ж, трускавецький санаторій «Карпати» на чолі з його генеральним директором Левом Грицаком. Втім, перелік спонсорів, приятелів «Яскравої країни», значно більший, до них можна віднести і ряд медіа-партнерів, і навіть міських голів Хмельницького, Львова та інших міст, котрі дбають про розвиток культури, за що їм було передано відповідні грамоти.

Другу частину концерту продовжили три номери на морську тематику. Композиції «На хвилях Чорного моря» виконали учасники ансамблю бального танцю «Хвилі надії» з міста Коломия на Івано-Франківщині, а «Морячки» - шоу-балет «Фрі-денс» із Хмельницького. Здавалося б, де ті Коломия та Станіславів, де той Проскурів, а де море. Але морська тематика появилася не випадково, адже вже в березні «Яскрава країна» проходитиме в морській столиці нашої державі – в місті-герої Одесі. Пісня «Матроси» (Артем Хоршин із м. Костопіль Рівненської області та ансамблю «Черевички» із м. Козелець Чернігівської області) завершила морську тематику «Яскравої країни у Трускавці». Втім, символічно було те, що наступна виконавиця – саме з Одеси (Анастасія Осипенко виконала пісню «Три веселі зайчики» в супроводі вокально-хореографічної студії «Овація» із Дніпропетровська). Першу двадцятку виконавців на гала-концерті завершив «закоханий ковбой» (назва пісні) Артем Костенко з м. Овідіополь Херсонської області.

Третій десяток виконавців, як і два попередні, не давав публіці розслабитися вона не шкодувала оплесків. «Очікування» від зразкового театру пісні і танцю «Забава» з Харкова, «Бабусин блюз» від учасниці студії «Фабрика зірочок» Анастасії Духненко з Бучі під Києвом, член журі Сергій Мокошов з Чернігова, колектив сучасного танцю «Позитив» з селища Чапаєве на Харківщині та інші виконавці тримали в напруженні всіх глядачів. І ось насамкінець – два останні виступи, пісня «Кажуть мені люди» та танець «Подолянчик». Це переможці, котрі отримали гран-прі. Та до вручення цих найбільших відзнак – більш ніж півгодинне вручення дипломів, грамот, нагород лауреатам, дипломантам, призерам – за треті, другі та перші місця в різних номінаціях та різних вікових категоріях. Здається, ніхто не був обділеним, адже саме так і має бути в яскравій країні дитинства – є найкращі, а всі решта теж задоволені.

Керівник «Яскравої країни» Ольга Обласова подякувала всім, хто долучився до проведення цьогорічного фестивалю в Трускавці, своє слово сказав і мер нашого міста-курорту, а на завершення член журі, народна артистка України, солістка Одеської філармонії, доцент Одеської музичної академії Лариса Стадниченко виконала пісню, під звуки якої та під оплески вдячної за чудове дійство глядацької аудиторії присутні покинули зал Палацу культури ЗАТ «Трускавецькурорт».

Та «Яскрава країна», як і в попередні роки, говорить Трускавцю не «прощавай», а «до побачення», країна дитячих мрій продовжує подорожувати країною Україною, різними її куточками, Дніпропетровськом, Одесою, Черніговом, Кримом, щоб розганяти хмари та прикрашати світ дитинства барвистою веселкою. І наша стаття-подорож «Яскравою країною», сподіваємося, матиме продовження, адже 2012 рік – це лише чергова станція чарівного експресу, котрий мчить не тільки через міста та через роки, але і через дитинство кожного, хто мав щастя захотіти на ньому покататися…

Володимир Ключак

Козир і собаки

До вирішення проблеми бродячих собак можна ставитися по-різному. Одні схвалюють відлови собак, інші критикують тих, хто викидає тварин на вулицю, ще інші шукають виходу із ситуації або ж байдуже махнуть рукою – ет, знайшли найбільшу проблему. Можливо, проблема бродячих тварин і не є найголовнішою для українських міст, в тому числі і для Трускавця, але вона існує, існує не перший рік і пробують її вирішити далеко не перший рік. За часів Австро-Угорщини і довоєнної Польщі в містах боролися з цим явищем за допомогою гицлів. І хоча ми тепер полюбляємо говорити про цивілізованість та нашу європейськість, та гицлі не перевелися.

Одне діло, як до вирішення проблеми бродячих собак ставиться пересічний мешканець міста, а інше, як її вирішує влада. Якщо позиції різко розходяться, то назріває конфлікт. Він спочатку набирає, мов той чиряк, аж врешті колись мусить луснути. І, здається, що в Трускавці настав той критичний момент, коли чаша терпіння зоозахисників перелилася через вінця і вони оголосили війну Козиру так само, як він оголосив війну безпритульним собакам. Хто не знає, хто такий Козир, то пояснюємо – це міський голова Трускавця від 2010 року.

Давайте спробуємо глянути на справу об’єктивно та неупереджено. Чи була проблема в місті до Козира? Була, однозначно. Чи вирішувалася вона? Вирішувалася та не вирішилася. Процес ішов, та завершення його не було. Якщо на «Трускавецькому віснику» ви уважно читали історичну розвідку про Раймунда Яроша, то там про цю проблему теж згадувалося. Псів виловлювали, але ніхто не протестував. Та не будемо заходити аж так далеко. За часів Лева Грицака собак теж виловлювали, за це мера вже критикували. Не так захисники тварин (бо вилови здійснювалися рідко, нерегулярно, в нічний час), як ті, хто цю тему хотів використати в боротьбі проти міського голови. Писали на цю тему в газеті, яка належала і дотепер належить пану Козиру.

Чому ж тепер захисники тварин так активно піднімають це питання? Може, тут теж є якась політична складова? Чи не тому «Трускавецький вісник» часто повертається до цієї теми? Хто за цим всім стоїть? Ці запитання можуть виникнути в голові у будь-кого. Спробуємо ж на них відповісти.

На нашу думку, головна проблема, котра сніговою кулею набирає обертів і вже встигла знеславити Трускавець на всю Україну, це не так відлови собак, як брехня від пана Козира та його команди. Коли на першій прес-конференції Руслана Козира в якості міського голови (лютий 2011, готель «Оскар») автор цих рядків задав йому запитання стосовно бродячих собак та їх відстрілу, то мер дуже розсердився і назвав проблему видуманою, буквально «фантазією одного журналіста, котра є в його уяві». Питання нами було задано не тому, що автор – великий любитель тварин в цілому чи собак зокрема. Його це запитання попросили озвучити члени Товариства захисту тварин, що ми й зробили. Однозначно, що відповідь міського голови нас шокувала, тож ми вирішили придивитися до справи пильніше і зав’язали тісніший контакт із захисниками тварин в нашому регіоні.

Що ж це за організація така і хто до неї належить? Юридично оформлена структура на Дрогобиччині налічує більше симпатиків, ніж членів. Ми познайомилися як з одними, так і з іншими, причому не лише в Трускавці, але і в Стебнику, Бориславі, Дрогобичі, а навіть із зоозахисниками Львова та Польсько-української спілки захисту тварин. Захисники тварин прекрасно розуміють, що бродячі тварини не повинні тинятися по місті, тим більше по курортному парку. Неодноразово вони зверталися до органів місцевого самоврядування. Та розмова у владних коридорах нагадує радше спілкування глухонімого з сліпим, або ж сумнозвісну формулу «я начальник – ти дурак». Вольєр, який мали збудувати то на території Стебника, то десь на околицях Трускавця (території КП «Наше місто»), то в Дрогобичі, наразі існує тільки у реальності віртуальній.

Отже, захисники тварин готові були взяти на себе багато чого – догляд за тваринами, їхню вакцинацію, годування тварин, лікування тварин, відповідальність за тварин. Єдине, що вони просили від влади (читай – Козира), так це не вбивати собак і допомогти із спорудженням вольєру. Тим більше, що кошти в міський бюджет на вирішення проблеми було закладено. Принаймні по 2 тисячі гривень оплачували трускавецькі владоможці за кожний приїзд гицлів зі Львова. Нагадаємо, що з квітня по липень цього року львівське ДКП «Лев» як мінімум сім разів виїжджало до нашого міста-курорту, відловлюючи собак (тобто, отримали 14 тисяч гривень). Частина з них до Львова живими не доїхала, частину винищили чи пустили «на ковбаси» (а може спалили), кількох собак трускавецькі зоозахисники привезли назад в місто.

На одній із понеділкових нарад в трускавецькій мерії один із чиновників зробив обмовку, говорячи про «відстріл» собак. Його швиденько почали виправляти, що «відлов», «вилов», але хто читав Зіґмунда Фройда, той знає, що обмовок без причини не буває. Отже, відстріл собак влітку йшов повним ходом. В 2010 стріляли гицлі зі Стрия, в 2011 – зі Львова (з ДКП «Лев» УЖКГіБ уклав відповідну угоду від 18.04.2011). Тоді й почалися протести трускавецьких зоозахисників. Замість прислухатися до них пан Козир вирішив діяти в телефонному режимі. Саме так було дано доручення «оформити по повній програмі» найбільш активну захисницю собак, пані Ліду Б. Жінку та її доньку почали переслідувати як охоронці в парку, так і окремі правоохоронці. Боротьба проти стихійної торгівлі в парку виливалася часто власне в боротьбу проти пані Ліди – інші, немісцеві, спокійно продавали гриби, сувеніри, інший крам. Охоронці бачили тільки захисницю тварин з її нехитрим товаром, котрим вона заробляла собі на життя. І на життя тварин, котрі чекають на шматок хліба від неї.

Пані Ліда не отримала дозволу від влади і на легальну торгівлю, незважаючи на те, що зверталася неодноразово, подавала документи на відповідну комісію. Жінку в очі називали «ненормальною», та прізвища цих «героїв» тут називати не будемо, адже жінка ці образи, яких зазнала в мерії, не зафіксувала належним чином. У провладній пресі тема перекручувалася і навіть на звіті за 2011 рік міський голова Трускавця звинуватив у пробуксовуванні вирішення проблеми саме … захисників тварин із Трускавця.

Та до звіту ще далеко, повернемося в літо-2011. У Трускавці триває відстріл собак, та здійснюють його вже не львів`яни, а мешканець міста Борислава. Зоозахисники зафіксували його машину, мають вдосталь беззаперечних фактів діяльності цього чоловіка, котра не просто суперечить чинному законодавству України, а є злочинною. Та жодні звернення до місцевої трускавецької влади результатів не дають. Ось така є передісторія того, чому зоозахисники почали «виносити сміття з хати». Спочатку писали в місцеві міліцію та прокуратуру, коли ж далі відстріли тривали, почали звертатися на рівні влади обласної, до правоохоронних органів області, звернулися до Прем`єр-міністра України Миколи Азарова, Президента.

Зауважимо, що не якісь «вороги Трускавця», не «попередники Козира», не вісник і не зоозахисники винні в тому, що проблема вийшла за межі міста і стала плямою на репутації курорту, адже нікому не вигідно показувати Трускавець саме в такому плані. Винна виключно місцева трускавецька влада і мер Козир особисто. Зоозахисники, яким спочатку обіцяли щось, а згодом почали просто ігнорувати, паплюжити їх, переслідувати, зневажати, а навіть нападати на них (є факт нападу гицля з Борислава на мешканку Борислава, захисника тварин, та погрози в її адресу), мусіли якось оборонятися. Не «Трускавецький вісник» шукав собі тему бродячих собак, а пан Козир з його прихильниками самі насильно впихнули цю тему – через захисників тварин. Адже кожна публікація, яка з’являлася на віснику щодо бродячих собак, була своєрідною реакцією захисників тварин, над якими хотіли просто познущатися окремі наші керманичі.

Та не вийшло. Згадками про Трускавець як місто, де знищують собак, рясніють польські ЗМІ. Зацікавлення проблемою виявила «Guardian» та інші західноєвропейські видання, особливо після публікації статті «SOS». Наступне звернення трускавецьких зоозахисників англійською під титулом «Help us» підлило масла в вогонь. Оскільки ми його ще не вміщували, то подамо тут фрагмент цієї статті.

«The town of Truskavets, Lviv region asks for help. Our dogs are mass killed. They die with a difficult death: foam at the mouth, convulsion and then death. At lasts about 15 minuts. We can`t stop it. We appealed to 11 instances of Ukraine. We also write during the whole year to our mayor Kozyr R. and the main killer – maniac of the dogs Lutsenko I., but there aren`t any results. We have photos and videos of the murders. All the dogs are killed and the town is empty. On the 30-th of December 2011 they killed the dog`s  family known to all Ukraine. They were 8: father-dog, mother-dog 3 red and 3 black puppies. Many people took pictures of them and gave them food.

My name is Lidiya Buha. I am the town-seated. I loved this dog`s family very much. They had vactination, dog-collars and passports. They were very calm. But the mayor ordered to kill them. Our mayor`s friend kills the dogs and we can do nothing. On the 30-th of December they also killed all the dogs near the market-place and all the dogs at the buvet. They died on our hands. It`s very difficult to see what they do with the dogs.

Please, send some commissions or checkings, link us with Maya fon Hohhentsollern and Brigitte Bardeaux and help us. You can find all our materials in the Internet».

Така правда, гірка правда про поводження з тваринами в Трускавці. І те, що цю правду не хотіла і не хоче визнавати міська влада курорту, посилює глибину проблеми. А щоб не бути голослівними, наведемо один лише факт. В день звіту пана Козира перед громадою питання відстрілу бродячих тварин було порушено. Він відповідав, що винні в першу чергу зоозахисники, а в цей час, 30 грудня 2011 року, під вечір, його приятель по полюванні, той самий мешканець Борислава І. Л. відстрілював тварин. Вбивства тварин продовжуються, причому не лише бродячих, але і свійських. Від отрути гинуть собаки і щеплені, і з ошийниками, і на прив`язі, фактів та доказів – понад міру. Факти вбивств тварин у Трускавці у своїх відповідях підтверджують представники правоохоронних органів. Прокуратура у своїй відповіді на звернення зоозахисників стверджує, що «на території міста Трускавця вилов безпритульних тварин проводиться не у встановлений для цього час, в присутності мешканців та відпочиваючих осіб, без жодного контролю та організації з боку Трускавецької міської ради…» (№ 07-167с-11 від 17.10.2011 за підписом прокурора Трускавця).

А зараз слово Лідії Б., захисниці тварин у Трускавці.

- В Трускавці масово знищують собак. В смертях тварин замішаний міський голова Руслан Козир та найманий ним вже півроку працівник Бориславського комунального підприємства «Еко-місто» Іриней Луценко. Наші багаторазові звернення в різні інстанції бажаного результату не дали – вбивства собак повторюються практично по кілька разів на тиждень. 30 грудня 2011 року жорстоко розстріляли собак на нижньому бюветі мінеральних вод – я ними опікувалася. Це була сім’я із 8 особин (батько, мати, 3 чорних та 3 рижих їхніх дітей), родина мала кличку Бусіки. Ними любувалися всі відпочивальники, жодної загрози вони не становили, були спокійні, поїли і йшли на об’єкт, де постійно перебували. Собаки були щеплені проти сказу 21 травня 2011 року, мали ошийники, паспорти. Одна із собак ощенилася тиждень перед смертю і в неї влучили отрутою на території неподалік від джерела «Юзя». Собака в конвульсіях впала у водостічну трубу, звідки відпочивальники хотіли її витягнути, але вона там втопилася. Маленькі тижневі цуцики теж були знищені. 30 грудня 2011 року теж розстріляли собак на верхньому бюветі, біля продуктового ринку, вони теж мали ошийники і привичку від сказу. Багато вбивств було скоєно і перед тим. Так, 20 грудня було вбито рижого сторожового пса на фірмі «Трускавецький край», пес знаходився в ошийнику неподалік від власної будки. В цей же день в господарському дворі санаторію «Кришталевий палац» було вбито дві собаки, а ввечері, о 19.30, вбито собаку неподалік гаражу військового санаторію у Трускавці. 25 грудня 2011 року вбито одну собаку біля пральні санаторію «Військовий» (стріляли ампулами і розкидали їжу). Протягом 15 – 20 грудня 2011 року вбито трьох собак на філії АТП ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт». Одну собаку вбито біля пансіонату «Полонина». Псів винищують не тільки біля санаторіїв, але і біля приватних помешкань, про що є відповідні докази – заяви мешканців у міліцію та прокуратуру. Навпроти церкви святого Миколая на будові від санаторію «Арніка» вбито пса на ланцюзі, який 12 років не спускався з ланцюга. Пес з розпухлим животом так на ланцюзі і помер. Перелік вбивств можна продовжувати, щодня він поповнюється новими жертвами Іринея Луценка, який вбиває тварин із маніакальною усмішкою на білій «Таврії», державний номерний знак 1259.

Отже, влада міста ніби задекларувала свою позицію – вона ЗА промоцію Трускавця як курорту, навіть як курорту європейського. Та всіма своїми діями вона шкодить нашому курорту більше, ніж Східниця й Моршин разом взяті. Бо куди не кинь – всюди клин, всюди соромно за такого міського голову і за таке «урядування». Причиною ж цього є те, що вся політика чинної трускавецької влади побудована не на правді, а на напівправді, або ж інколи на цілковитій брехні, як це маємо у випадку цього «собачого питання», котре вже набридло всім. Замість визнати очевидне – намагання спихнути вину на когось. От і маємо те, що маємо, як казав Леонід Кравчук.

Хтось запитає – а який вихід, чи існує він? Аякже. Вихід, на нашу думку, єдиний – обрати собі іншу владу. Змістити Руслана Козира з посади. Для прикладу, в Винниках під Львовом, міська виборча комісія розпочала процедуру відкликання депутата міськради Олега Наставського (від «Фронту змін», як і Руслан Козир), відповідне оголошення подано в газету «Ратуша».

Втім, інші думки теж мають право на існування, може можна піти менш радикальним шляхом. А насамкінець запитання – чи мисливець Руслан Козир, в якого, напевно, руки по лікті в крові диких кабанів, диких кіз, серничок та благородних оленів, не знає кодекс честі мисливця? Навіщо йому брати гріх на душу? Невже його не мучитиме совість (сподіваємося, вона в нього є), не будуть вночі снитися кошмари, де бродячі собаки благально дивитимуться йому в очі?

Звір не вбиває без потреби, тільки для їжі чи захищаючись. Людина – вбиває, хоча на горі Синай було сказано «Не вбий»…

На фото: собача родина Бусіків у жовтні 2011, 30.12.2011 всіх 8 собак було вбито.

Володимир Ключак

Чи вміємо ми бути християнами?

Ось уже більше тисячі років як християнство прийшло на колись поганські землі, які ми сьогодні з гордістю називаємо Україною. Християнство не було прийняте спонтанно, але це був тривалий процес входження (інкультурацїі) християнської віри в культуру, ментальність, побут мешканців землі Руської. Цей складний процес був успішно звершений Кирилом та Методієм, яких ми називаємо апостолами слов'ян. Так християнство міцно закорінилось на нашій Богом благословенній землі. Але залишки поганської релігії, яка повністю не згасла, і сьогодні мають місце у житті та ментальності людей, котрі називають себе християнами.

Про окремий тип такої ще поганської ментальності й поговоримо у цій статті, а саме - про різного роду обереги й талісмани...

Поганські «обереги» в християнському світі

Наші пращури погани, в силу того, що ще не знали правдивої віри, відчували потребу мати над собою щось, що володіє надприродною силою, якесь божество, яке може змінити те, що людині не під силу. Так народжується поганська релігія, яка робить богами матеріальні предмети, тварини чи сили природи. Такі предмети називаємо оберегами чи талісманами. Витоки поняття «оберіг» походять із культу богині-матері, який був поширеним, практично, в усіх народів. З ним пов'язана і етимологія слова «оберіг», дослідженням якого займався свого часу академік Б. Рибаков. Походить воно від слова «берегиня», що відповідає грецькому «земля» (давньоруська транскрипція - «берние», тобто земля, глина), богиня землі і її охоронниця. Берегиня - мати всього живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, вишивки з її орнаментами прикрашали святковий одяг, її зображення-амулети носили на шиї. Окрім образу Берегині, до українських орнаментів увійшли й інші тотемічні знаки часів язичництва. Загалом орнаменту на одязі приписувалась магічна сила «не впустити» хворобу в тіло.

Український письменник, Сергій Плачинда, в історичному романі «Київські фрески» описує, як воїни-роси, йдучи на ворога, отримували від своєї неньки материн оберіг у вигляді трикутної пластини із зображенням берегині та дівочий від нареченої — у вигляді круглої пластини із зображенням Лади - богині весни, яка була дружиною бога шлюбу. Оберіг на шиї, на грудях (біля серця) або на поясі був дуже поширеним. Контакт із тілом, а відтак постійне нагадування про себе, мали неабиякий позитивний психологічний ефект: це заспокоювало, а відтак надавало відваги, сили та впевненості. При віддаленні від домівки талісман ще й зігрівав, навіюючи спогади про батьківщину, про рідних.

Ще за епохи палеоліту людина носила на шиї підвішені на мотузці ікла хижих звірів, кістки мамонтів, камінчики, які повинні відлякувати злих духів. Пізніше, у добу язичницького культу бога-громовержця Перуна, за обереги правили мініатюрні амулети-сокирки (знак Перуна) та інші «шумні» предмети — металеві ключі, бубонці, брязкальця, ножі, ланцюжки, що кріпились на поясі, чи на плечі. Підвіски в намисті повинні були охороняти жінку від наврочення. Гуцули ще донедавна практикували після обряду першої купелі прив'язувати на праву ручку немовляти мішечок з часником і шматочком глини з печі — «надійний оберіг від дитячих хворіб».

Але і в наш час, коли християнство стало таким звичним і рідним всім, нам нерідко можна зіткнутись із унікальним і чужим християнству явищем, коли бачимо на руці немовляти червону нитку, яка ніби має захистити дитину від хворіб, або вроків, які нібито чигають на неї. Також трапляються люди, котрі твердять, що шпилька, яку вони носять на внутрішній стороні одягу, якимсь чином захищає їх від впливу негативної енергії, вроків. Зустрічаються талісмани із чудернацькими міфічними символами: різні камінці, які ніби наділені божественною силою, підкова над порогом оселі, або гроші, вмуровані в фундамент будинку, щоб захистити його мешканців від якогось лиха. Та, незважаючи на всі ті «запобіжні заходи», нещасні випадки і далі трапляються, завдаючи лиха багатьом. І як би все це не суперечило християнству, воно є у нашій українській культурі і побуті народу. Всіх залишків поганства і не перелічити, але можна назвати одним словом: фетишизм — віра у надприродні, божественні властивості матеріальних речей.

Християнська альтернатива язичництву XXІ століття

Тепер запитаймо себе: чи ми справжні, віруючі і практикуючі християни? Чи ми втілюємо в життя те, що часто визнаємо у «Символі віри»? Чи гідні ми так себе називати, коли ставимо творіння, матеріальні речі, які покликані служити нам, на місце самого Творця?

Перша заповідь Божа забороняє вшановувати інших богів, крім єдиного Господа: «Я — Господь, Бог твій ... нехай не буде в тебе інших богів крім Мене» (Вих. 20, 2-6). Катехизм Католицької Церкви повчає нас: «Перша із заповідей охоплює віру, надію, любов». Коли ж ми говоримо «Бог», то, по суті, ісповідуємо єство стале, незмінне, завжди однакове, вірне, досконало справедливе. Звідси випливає, що ми повинні обов'язково прийняти Божі слова і мати віру та цілковите довір'я в Нього. Він є всемогутнім, милостивим, безмірно творить добро. Чи хтось міг би не покладати на Бога всі свої надії? І чи хтось міг би не любити Його, розважаючи про скарби доброти любові, які Він нам дав? Звідси вираз, який Бог вживає у Святому Письмі, чи то на початку, чи в кінці своїх заповідей: «Я — Господь». Тому на нас лежить велика відповідальність, бо більший гріх чинять ті, котрі, прийнявши Христову віру, і далі у своєму житті покладають надію на магічні, нехристиянські ритуали, чи чарівні амулети, обереги, ніж наші предки язичники, котрі ще не знали віри християнської.

Бог у Старому Завіті неодноразово засуджував різні прояви ідолопоклонства, посилаючи своїх пророків до народу ізраїльського (Єз. 13, 18-23). У наш час також має місце проблема, яка полягає у відсуванні Бога на маргінеси свого життя, натомість матеріальним речам приписують божественні сили. Необов'язково бути великим чаклуном чи знати закляття, щоб брати участь у магії, і так грішити проти першої Божої заповіді. Бо кожен, хто носить амулети чи талісмани і вірить в їх магічну силу, - той вже грішить. Кожен, хто шукає рятунку від зла у речах (шпилька, червона нитка, амулети...), той, може, до кінця і не усвідомлюючи своєї провини, мотивуючи себе банальним «всі так роблять», чинить гріх, надіючись не на Господа — свого Творця і люблячого Батька.

Дуже важливо кожному зрозуміти, що сенс нашого життя має небесну перспективу, воно не завершується на землі, але ми живемо в надії й очікуванні Царства Небесного, що і визнаємо у Символі віри: «Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку». Образ того життя, яке ми очікуємо, і яке обов'язково колись прийде в повноті, ми можемо вже сьогодні наблизити, побачити Його духовними очима віри через споглядання ікони, бо вона є «вікном» у Царство Боже.

Вірні моляться перед іконою, але не до ікони, як фізичного тіла, а до особи, котра зображена на ній. Сама ж ікона, як місце тієї присутності, залишається річчю, а не ідолом чи божеством. Вона постала з потреби конкретизації релігійних почуттів і прагнення додаткового зв'язку з Ісусом, Матір'ю Божою та святими. До вшанування ікон спричинився не тільки їхній зміст, але й віра в те, що вона є місцем присутності благодаті, яка спливає на ікону через її посвячення, що призводить до того, що ікона стає чимось подібним до таїнства, завдяки чому створюється можливість зв'язку праобразу (зображеної постаті, особи) з образом (самим зображенням).

Духовність ікони можна описати як зображення віри в кольорах. Християнство спрямовує наші очі на Бога та духовні вартості. У тому допомагають нам ікони, адже вони зображають тайни Небесного світу та звертають наші духовні очі до Бога, у те Царство, яке вже є започатковане серед нас (Лк. 17, 21). Вони актуалізують цей небесний світ тут, на землі, між людьми.

Ікона не є тільки мертвим фізичним предметом, на відміну від талісманів, амулетів чи оберегів, але у житті Церкви вона стає живим словом, коли її народжено вірою Церкви й натхненим іконописцем, та коли ми з вірою вдивляємось у неї. Ікона фіксує не тільки минуле, зображуючи реальні історичні постаті чи події, але вона, силою Святого Духа, кличе вірних до їх справжньої Батьківщини - Небесного Царства (Лк. 12, 31). Ікона є носієм духовності, тому важливо мати ті «духовні оазиси» Царства Божого у своїх оселях, а відтак з вірою у молитвах звертатися до святих, котрі зображені на іконах і, споглядаючи, уприсутнювати їх у цьому світі, у своєму житті і так освячувати його. Тому наскільки більша користь нам, коли ми носимо на своєму тілі посвячені медальйони із зображенням святих, хрестики, які є величним знаменням перемоги Життя над смертю, Добра над злом, які є запорукою нашого воскресіння, аніж коли почитаємо і покладаємо надію у своєму житті на матеріальні речі, яким приписуємо магічну, божественну силу без Бога. I святі Отці у символі Розп'яття бачили могутню зброю, перед якою тремтить диявол. Тому коли ми з вірою почитаємо Хрест і з пошаною носимо його біля свого серця, то і сам Христос перебуває в нас, а ми - в Ньому.

У нашому народі є добрий християнський звичай, який сьогодні, на жаль, дещо знехтуваний, щоб матері благословляли свої дітей знаком Хреста, коли вони ідуть з дому, адже він є найкращим нашим «оберегом», який нас може охоронити від усякого зла, коли ми почитаємо його зі щирою вірою у Того, Котрий «смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Отож, роздумаймо над такими простими питаннями, з якими зустрічаємось кожного дня, і «не будьмо більше невіруючими, але віруючими»...

Тарас Каблаш, часопис «Слово» Дрогобицької духовної семінарії СДЄ УГКЦ

СБУ змінила правила вступу до своєї Академії

Основні зміни полягають у тому, що прийом заяв і звернень громадян України щодо вступу на навчання курсантами Академії здійснюється за їх місцем проживання (навчання) підрозділами кадрового забезпечення органів Служби безпеки України (відділ кадрів УСБУ у Львівській області, тел: (0322) 258-83-22).

До участі в конкурсі для зарахування на перший курс Національної академії за програмою підготовки офіцерів допускаються особи, які відповідають вимогам проходження військової служби і професійного добору співробітника Служби безпеки України. Вік кандидатів на навчання – від 17 до 21 року (17 років обов’язково повинно виповнитися в рік зарахування на навчання). Для військовослужбовців і військовозобов’язаних, які не мають офіцерських звань, вік 18-23 роки.

Громадяни України, які скеровані органами Служби безпеки України й прибули до Академії для участі в конкурсі-відборі для зарахування на навчання курсантами, проходять у навчальному закладі обов’язковий медичний огляд, психологічне обстеження, оцінку рівня фізичної підготовки.

Рівень фізичної підготовки оцінюється за виконанням трьох вправ: бігу на 100 м, 3000 м, підтягування на перекладині – для юнаків; бігу на 100 м, 1000 м, комплексної силової вправи – для дівчат. Фізична підготовленість вступників оцінюється як «залік» або «незалік». Мінімальна кількість балів сертифіката з профільних загальноосвітніх предметів, з якими вступник допускається до участі в конкурсному відборі для зарахування на навчання курсантом, – 160 балів. Детальну інформацію про Національну академію СБ України та правила прийому розміщено на офіційному сайті навчального закладу. В Академії функціонує телефонна лінія приймальної комісії з питань вступу на навчання – (044) 527-76-24.

Довідка СБУ. Національна академія Служби безпеки України – відомчий вищий навчальний заклад ІV рівня акредитації. Форма власності – державна. Ліцензія МОН України АВ № 529286 від 12.07.2010 року. Адреса навчального закладу: м. Київ, вул. Трутенка, 22.

Національна академія СБ України є єдиним у державі вищим військовим навчальним закладом з підготовки офіцерів контррозвідників для вирішення завдань протидії розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав та організацій на шкоду інтересам України.

Національна академія здійснює набір на підготовку фахівців для потреб Служби безпеки України на базі повної загальної середньої освіти за напрямами «Правознавство» – оперативні співробітники зі знанням іноземної мови, та «Філологія» – перекладачі-референти зі знанням двох іноземних мов.

Курсанти, які успішно виконали програму бакалаврату, на конкурсних засадах продовжують навчання для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра або спеціаліста.

У Національній академії СБ України крім англійської, німецької та французької запроваджено вивчення рідкісних мов: арабської, турецької, китайської, фарсі. Факультативно курсантами вивчаються румунська, польська, чеська, словацька мови. В академії СБУ зосереджено достатньо потужний науково-педагогічний потенціал. Мають наукові ступені і вчені звання 199 осіб, із них: 1 академік НАН України, 45 докторів наук, 43 професори, 153 кандидати наук, 65 доцентів, 32 старших наукових співробітників.

Щорічно в Академії на основі повної загальної середньої освіти набувають знання та вміння майже 700 курсантів і 600 студентів; отримують перепідготовку та підвищують професійно-кваліфікаційний рівень понад 1700 співробітників СБ України та інших міністерств і відомств. Випускники проходять військову службу в підрозділах Служби безпеки, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Прес-служба СБ України у Львівській області

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 14 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником