Трускавецький вісник № 33 (412) від 19 березня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 33 (412) від 19 березня 2012 р.

19.03.2012



 

У номері: Пожежа на Стебницькій, 62, громадські слухання мешканців вуулиці Івасюка, Про позов п. Ченця до суду, Влада не вміє заробляти гроші для громади, Продовжуючи тему вбивств собак у Трускавці, Трускавецьку лікарню потрібно відстояти, Вшанування Шевченка.

Новини Трускавця та регіону

Влада не вміє заробляти гроші … для громади

Неодноразово перед депутатами міської ради поставало і особливо гостро постає зараз питання наповнення міського бюджету. Одним із джерел доходів до міської скарбниці були рекламні щити. Та влада на чолі із профільним заступником мера Трускавця Юрієм Яворським повела нещадну боротьбу із рекламним бізнесом Трускавця, прикриваючись потребою впорядкування реклами та тим, що на щити, банери та сіті-лайти скаржаться відпочивальники. В місті демонтовано багато рекламних конструкцій і окрім того, що відкривається непривабливий вигляд, втрачається прибуток для міста. Тому владі варто переглянути свою позицію, коли курку, яка несла золоті яйця, не просто зарубали, а й зарубану викинули на смітник, не пустивши її хоча б на гриль. Цей фотофакт (знято 17 березня на Стебницькому кільці) показує, наскільки «привабливішим» стає наше місто після демонтажу рекламних щитів.

Те, що потрібно всім підтримати

Традиційно з початком весни влада закликає мешканців проявити високу громадянську свідомість та звернути увагу на благоустрій. Не став винятком і цей рік. Трускавецька влада звертається до мешканців міста внести свою лепту, щоб наш Трускавець був чистим, прибраним, затишним, тим більше, що невпинно наближаються Великодні свята. Чудова тепла весняна погода сприяє тому, щоб навести порядок не тільки вдома, на сходовій клітці чи всередині під`їздів та будинків, але й прибрати на вулиці, облагородити хоча б прибудинкову територію. А для цього потрібно не так багато – трішки часу, небагато коштів, а головне – бажання. Тож «Трускавецький вісник» підтримує ініціативу трускавецької влади та закликає трускавчан взяти активну участь у місячнику благоустрою, який вже розпочався. Трускавець – наш спільний дім, тож подбаймо, щоб у ньому було охайно, зручно, чисто. І не забуваймо, що чисто не тільки там, де прибирають, але де не смітять.

Мама у мами вкрала 200 гривень … та про інші крадіжки

Як інформує газета «Нафтовик Борислава» із посиланням на Бориславський МВ ГУ МВСУ у Львівській області, грошову купюру номіналом 200 грн. викрала невідома особа в гр. С. у приміщенні дитячої лікарні Борислава, де вона перебувала разом зі своїм сином на лікуванні. Про крадіжку потерпіла повідомила чергову частину телефоном. У ході проведення оперативно-розшукових заходів встановлено, що крадіжку грошей здійснила гр. О., яка також разом із дитиною знаходилася на стаціонарному лікуванні у дитячій лікарні. Під тиском незаперечних доказів гр. О. зізналась у скоєному. Викрадену грошову купюру вилучено. Зловмисниця опитана та залишена у дитячій лікарні для завершення курсу лікування дитини.

Металевий сейф із документами викрали у ніч на 2 березня невідомі злодії зі службового кабінету приватної вілли «Юран» у курортному селищі Східниці. За фактом крадіжки проводяться оперативно-розшукові заходи.

У місті продовжують крадіжки металу. Другого березня, шляхом розбивши навісного замок невідомі особи проникли у підсобне приміщення по вул. Чхаїдзе, що належить гр. П., звідки викрали саморобний зварювальний трансформатор та 25 метрів мідного кабелю. Третього березня невідомі зловмисники викрали металеву будку розміром 1,5 на 1,5 метра, що знаходилась по вул. М. Гоголя.

Сьомого березня із господарської будівлі гр. С. по вул. Городище викрадено металеві труби, а десятого березня із приміщення сараю по вул. П. Дорошенка невідома особа викрала 12 металевих труб довжиною 2 метри, чим завдала господарю матеріальної шкоди на загальну суму 1000 грн. За фактами крадіжок проводяться оперативно-розшукові заходи.

У ході відпрацювання території міста щодо запобігання та протидії злочинам у сфері здійснення операцій із металобрухтом працівники міліції затримали гр. Я., який здав брухт кольорових металів гр. П., за що отримав від нього 50 грн. У ході проведення огляду нежитлового приміщення по вул. Січових Стрільців (територія колишньої меблевої фабрики), яке належить гр. П., працівники міліції виявили 4 тонни металобрухту та 7 кг брухту кольорових металів. Під час опитування гр. П. пояснив, що здійснює діяльність із приймання брухту чорних і кольорових металів без ліцензії та інших дозвільних документів на право здійснення підприємницької діяльності у цій галузі. За цим фактом порушено кримінальну справу. Триває слідство.

І знову про вандалів

Те, що в місті Трускавці протягом 2012 року було здійснено як мінімум три факти вандалізму, повинно викликати занепокоєння не лише правоохоронців, а й кожного мешканця. Адже це свідчить, що не все гаразд із культурою, в тому числі культурою політичною, що щось потрібно із цим робити. Якщо факт обляпування чорною фарбою вітального біг-борда Президента України дехто не сприймає як акт вандалізму, то пошкодження таблиці в честь Романа Різняка-Макомацького в день її встановлення 8 березня – явно антиукраїнська, антинаціоналістична акція. Не говоримо вже про «культуру графіті», коли невідомими зловмисниками було розписано стіни адміністративних та інших будинків Трускавця, зокрема Народного дому.

Та найбільш обурливим фактом є пошкодження на початку березня скульптурної композиції «Лукаш і Мавка» в курортному парку. Кому заважали руки героїв «Лісової пісні» Лесі Українки? Чи їх спиляли, щоб здати на метал?

Композиція «Лукаш і Мавка» є пустотілою задля здешевлення виготовлення (так само, як і пам’ятник Бандері), тому реставрувати її буде нелегко. Та й хто візьметься за ці роботи, хто їх профінансує? А от взятися за зловмисників, відшукати їх та покарати, щоб інші добре подумали перед вчиненням актів вандалізму, мали б наші трускавецькі правоохоронці. Цікаво теж, чим займаються хлопці в куртках із написом «Охорона» в курортному парку? Охороняють одних стихійних торгівців та не дають торгувати іншим? Може, на них покласти б функції нагляду за пам`ятниками та пам’ятками?

Борислав розпочав святкування

Сьогодні, 19 березня, минає 625 років від першої писемної згадки про Борислав. Згадується місто у грамоті польського короля Ягайла. В Палаці культури Борислава проходить урочиста Академія з цієї нагоди, цього року в місті відбудеться також ряд вагомих заходів, приурочених власне цій події – ювілею міста. «Трускавецький вісник» планує і в подальшому розміщувати ряд матеріалів про давній та сучасний Борислав – нашу медіа-підтримку ми даруємо безкоштовно для наших сусідів.

Нагадаємо, що у 2010 – 2011 роках за кількістю публікацій про Борислав «Трускавецький вісник» вийшов на перше місце з усіх не бориславських Інтернет-видань. Окрім власних кореспондентів у цьому місті ми на безкоштовній основі здійснюємо перепублікації із єдиної суто бориславської газети «Нафтовик Борислава», котра поки що не має власного сайту, а також співпрацюємо із іншими виданнями, котрі висвітлюють життя міста нафтовиків.

Власна інформація

Трускавецьку лікарню потрібно відстояти!

Не перший раз «Трускавецький вісник» піднімає тему міської лікарні. Справа в тому, що триває процес реформування медицини, з 1 червня розпочнеться творення єдиних госпітальних округів. Ще в кінці 2011 року під час прес-конференцій троє антагоністичних між собою дрогобичан (мер Дрогобича Олексій Радзієвський, голова Дрогобицької РДА та депутат облради від Партії регіонів Михайло Сендак, депутат облради від «Свободи» Михайло Задорожний) не бачать іншого шляху реформування медицини, ніж творення єдиного дрогобицького госпітального округу, із збереженням районних лікарень та закриттям лікарні трускавецької. Вірніше, у Трускавці планується залишити поліклініку та єдине урологічне відділення, закривши хірургію, терапію та інші відділення, чого аж ніяк не можна допустити.

Наше видання примусило відреагувати на такі заяви і теперішнього головного лікаря трускавецької лікарні Андрія Кульчинського. В інтерв`ю одній із трускавецьких газет пан Кульчинський заявив, що лікарню у Трускавці не закриють, бо … санаторій «Карпати» ремонтує палати та коридор хірургічного відділення, тож ніби і самі ЗМІ не вірять у те, що пишуть. Дай Боже, щоб так воно і було, щоб лікарня у Трускавці функціонувала так, як і дотепер, без жодних знижень її статусу до філії дрогобицької лікарні чи навіть до різкого скорочення відділень, які функціонуватимуть у Трускавці. Адже в першу чергу може постраждати наш престиж.

Дивує інше. Пан Кульчинський цю тему піднімає дуже знехотя, розкидаючись нездоровим оптимізмом. Нехай не ображається цей депутат, та своїми висловлюваннями (в тому числі і під час зборів мешканців на вулиці Івасюка 17.03.2012) він дуже нагадує Арсенія Яценюка – ті ж інфантильність, комсомольський ентузіазм, «єдино правильне бачення» ситуації, хто винен та що робити, а в результаті – тотальна некомпетентність та дії зовсім не в інтересах людей. В ситуації з трускавецькою лікарнею пан Кульчинський мав би розповісти громаді – що ж ним особисто було зроблено, щоб місто не втратило цей заклад. Не менш дивним є і те, що з цього приводу жодного разу не виступив та не роз’яснив ситуацію чинний мер міста.

А щоб нас не звинуватили у перебільшенні чи роздмухуванні проблеми, наведемо для прикладу коментар чинного міського голови Борислава Володимира Фірмана стосовно можливого закриття бориславської лікарні (окремих її відділень) у зв’язку із реформуванням медичного простору України. Цей коментар було опубліковано в газеті «Нафтовик Борислава» за 16 березня 2012 року.

«Є розпорядження голови Львівської облдержадміністрації Михайла Костюка від 5 березня цього року, в якому один із пунктів гласить: у термін до 1 червня 2012 року на базі міст Дрогобича, Трускавця, Борислава і Дрогобицького району створити єдиний медичний простір. Перед появою цього документу, 21-22 лютого, Борислав відвідала комісія обласної санепідемстанції. У приписі після цієї перевірки - 139 пунктів. Отже, комісія обласної СЕС до нашого міста приїжджала не випадково: вивчала ситуацію на місці. У приписі найбільше претензій до хірургічного, травматологічного, другого корпусу інфекційного та терапевтичного відділень. Услід за перевіркою я разом із заступником міського голови з гуманітарних питань побували в цих відділеннях. Якщо відверто - ситуація невтішна. До кожного з цих підрозділів медицини серйозні претензії. Якщо ми інтенсивно не попрацюємо на поліпшення умов лікування в цих відділеннях, то їх подальша доля під великим знаком запитання. Зрештою, мешканці Борислава й самі можуть підтвердити, що в нашій медицині далеко не все гаразд. Тут варто зазначити ще один момент: у всій державі тепер проходить реорганізація системи охорони здоров'я. Зрозуміло, не обмине вона й нас. Наскільки нам, бориславцям, вдасться відстояти наші позиції в реґіоні, покаже час. Але це залежить і від нас також».

Як бачимо, є розпорядження голови ЛОДА, комісії зі Львова вивчають ситуацію на місці і закриття ряду відділень трускавецької лікарні – не чиясь видумка, а реальна можливість. Позицію Трускавця в регіоні потрібно відстоювати, та хто це буде робити? Є реальна загроза закриття трускавецької лікарні як окремої одиниці. Щоб не допустити цього, потрібно мобілізувати зусилля. І не приховувати від громадськості можливість такого факту, а навпаки – доводити до відома трускавецької громади всю інформацію щодо дій навколо трускавецької лікарні. Бо можна приховувати факти примушування робити ремонти в лікарні за кошти працівників, можна декларувати, що відремонтовано ліфт (на ремонт минулого року виділено колосальні суми, їх освоєно, а ліфт і далі не працює), але не можна у таких стратегічних планах пускати громаді пилюку в очі, що ніби нічого не відбувається, що все нормально. Хотілося б, щоб все було нормально, але для цього потрібно не мовчати, а діяти. А в нас багато тих, хто вміє гарно говорити, а от результатів від цих слів – жодного.

Володимир Ключак

Обирати – право громади!

У суботу, 17 березня, на території між будинками 3 та 5 на вулиці Івасюка у Трускавці відбулися громадські слухання з питання підняття тарифів на обслуговування будинків та прибудинкових територій. Ведучим слухань був лідер ГМ «Опора» у Трускавці, мешканець цього мікрорайону Євген Бродзінський. Оскільки на слухання зібралося чимало людей (точну кількість важко назвати, оскільки в процесі одні відходили, інші долучалися), то влада Трускавця не відважилася їх назвати нелегітимними. Тим більше, що букви закону було дотримано, владу попереджено. Від влади на слухання прибули заступник міського голови Петро Нестерівський, керівник УЖКГіБ ТМР Юрій Терлецький, заступник начальника КП «Трускавецьжитло» Мирослав Мицько, керівник КП «Трускавецьтепло» Руслан Крамар, генеральний директор ТзОВ «Трускавецький водоканал» Володимир Возняк, депутати ТМР Андрій Кульчинський, Ігор Стасик, головний спеціаліст відділу культури ТМР Олег Дьорка, головний спеціаліст інформаційно-аналітичного відділу ТМР Станіслав Гайдер. Мера не було, причина за версією представників влади – якесь відрядження («але він їде»), а за версією громади – боязнь спілкування з людьми («поїхав десь на сафарі, що йому люди»).

Найбільше довелося роз`яснювати ситуацію по тарифах заступнику начальника КП «Трускавецьжитло», котрий намагався переконати людей у тому, що підвищення тарифів на квартплату втричі – законне та необхідне. Його підтримав і заступник мера. Натомість депутат Андрій Кульчинський поінформував, що на базі цих будинків будуть створюватися ОСББ. Мешканці були шоковані такою заявою, а ще більше тим фактом, що нібито більшість підписів уже зібрано. «Якщо буде треба, то я в паперах знайду і ваш підпис», - відповів пан Кульчинський одній наполегливій пані, яка виступила проти подібного втягування у кабалу, прямо звинувачуючи депутата-мажоритарщика у особистій вигоді від створення ряду ОСББ. Ця пані висловила думку, що підписи більшості «прихильників» ОСББ підроблені так само, як і її підпис.

Кожен із присутніх мешканців прагнув задати представникам влади запитання – за що платити? Чому так дорого? Зарплати та пенсії ніхто ж не піднімає. Та розмова нагадувала бесіду сліпого із глухим. Слухання поволі перетворювалися у базар. І тут слово взяв відомий правозахисник та громадський діяч зі Львова Теодор Дяків. Він спокійно та виважено довів мешканцям, що вони могли б сплачувати суму … у вісім разів меншу. Бо платити треба тільки і виключно за ті послуги, які виконуються. За вивезення сміття, за електрику (освітлення в будинку, на сходових клітках та в під`їзді), за очистку димвенканалів, за дератизацію, якщо є потреба. І все. Натомість місцева влада тягне свою руку (часто дуже липку) у кишені мешканців і це не тільки у Трускавці, так по всій Україні. Законодавство дає право мешканцям самим обирати ті послуги, які їм потрібні. Бо прибрати сходові клітки, під`їзди чи прибудинкову територію мешканці можуть і самі. Та часто вони це і роблять, а змушені платити невідомо за що такі страшні суми ЖЕКам. Ми ж платимо за прибирання прибудинкових територій, які інколи становлять колосальну площу з невідомо якої причини (була навіть пропозиція кожному мешканцю цю площу виділити в натурі, щоб можна було землю приватизувати), за ремонти, за столярні роботи, роботи маляра, муляра, штукатура, за прибирання під`їздів, за аварійно-диспетчерську службу, за ремонт внутрішніх мереж водопостачання та каналізації, за побілку та багато інших пунктів.

Тут доречно буде сказати, що у Трускавці квартплата повинна б бути ще нижчою, ніж говорив пан Дяків, адже за вивезення сміття ми вся сплачуємо окремо, цю послугу здійснює фірма «Ком-Еко-Борислав».

Та повернімося до виступу пана Дяківа. Він посилався виключно на документи, зокрема на Постанову Кабінету міністрів України № 869, що збило із пантелику представників трускавецької влади. Вони ж бо готувалися, що буде посилання на Постанову № 529, яку частково відмінено. Бо саме на Постанову № 529 є посилання у статті «ТВ» «Як врегулювати стосунки мешканців та ЖЕКів?», та це був суто тактичний хід нашого видання.

Тож пан Дяків закликав мешканців Трускавця гуртуватися у питанні захисту своїх прав – прав, гарантованих нам державою, Конституцією та законами України. Пан Мицько пробував йому заперечувати, що обирання мешканцями послуг – незаконно, що одним із законних шляхів є створення ОСББ, хоча це і вийде дорожче, бо потрібно буде оплачувати голів ОСББ, правління, бухгалтерів, надавати офіс, купувати оргтехніку (комп`ютер, сканер, принтер, телефон, ксерокс тощо). Врешті-решт пан Мирослав звинуватив пана Дяківа у маніпулюванні законами та вигукнув, що «в кожному законі є свій закон», після чого залишив громадські слухання.

А слухання продовжувалися. Мешканці вигуками «Ганьба Козиру!», «Геть!» та «Відмінити тарифи!» фактично одноголосно підтримали резолюцію громадських слухань. Отже, трускавецька громада в особі мешканців кількох будинків на вулиці Івасюка ухвалила, що виконком повинен відмінити своє рішення від 15 лютого 2012 року щодо підвищення тарифів з обслуговування житла та прибудинкових територій, а депутати Трускавецької міської ради повинні зібратися із цього питання на позачергову сесію. Текст рішення громадських слухань зачитав Євген Бродзінський. Доповнення вніс юрист Микола Пилипів – якщо влада ігноруватиме позицію громади, то буде ініційовано референдум про відставку трускавецького міського голови Руслана Козира та всього депутатського корпусу Трускавецької міської ради.

Заступник міського голови Петро Нестерівський під час свого нетривалого виступу (бо люди обурювалися моралізаторськими напучуваннями Петра Васильовича) звинуватив ініціаторів громадських слухань у тому, що причиною слухань є майбутні вибори, а не якась турбота про мешканців. Та самі ж мешканці заявляли, що тут не пахне ніякою політикою, адже йдеться про їхні гроші, які влада у них безсоромно витягає із кишень. «ГМ «Опора» не є політичною партією і не бере участі у виборах», - так коротко відповів на цей закид Євген Бродзінський. Та й лідер ЛОО ПП «Громадянська позиція» Теодор Дяків у своєму виступі жодного разу не назвав своєї політичної сили, представили його теж як правозахисника. Не виступав зовсім і лідер «Громадянської позиції» Трускавця Василь Кіндракевич, хоча і був присутній на цих зборах громадян. Натомість пояснити людям свою позицію попробував депутат ТМР Руслан Крамар, який є керівником КП «Трускавецьтепло» та головою комісії з питань ЖКГ Трускавецької міської ради. Проте Євген Бродзінський витягнув стару газету, яка в нього чисто випадково виявилася під руками, в якій кілька років тому пан Крамар висловлював позицію, зовсім протилежну до теперішньої.

Слухання відбулися при прекрасній теплій весняній погоді. У 1848 році розпочалася «весна народів», зрушення були колосальними. Бо назріла революційна ситуація, коли верхи не можуть, а низи не хочуть. У Трускавці верхи теж не можуть. Не можуть відстоювати інтереси громади, людей, які їх обирали. Імпотенція наступила дуже швидко, а може її прискорили намагання занадто багато вкусити, відкусити, ігноруючи думку громади. Весна – пора пробудження. Прокидається природа, скоро зазеленіє земля. Пора прокидатися і громаді, досить їй вже спати. І першою ластівкою, котра звістила прихід весни до трускавецької громади, і стали громадські слухання 17 березня 2012 року.

У підсумку можна сказати, що громада висловила своє прагнення – прагнення самостійно вирішувати, обирати, що їй потрібно, а що ні, що вона замовлятиме і за що їй платити. І приклад Львова, в якому біля 200 будинків зітхнули з полегшенням, скинувши гніт примусових послуг від ЛКП та не прийнявши ярма ОСББ, є для нас показовим.

Володимир Ключак

Продовжуючи тему вбивств собак у Трускавці

 «Трускавецький вісник» неодноразово піднімав тему жорстокого поводження із тваринами та вбивств бродячих тварин у місті-курорті Трускавець. Кожного разу ми опиралися на свідчення зоозахисників, організацій захисту тварин, на побачене власними очима чи почуте на власні вуха. В нашому розпорядженні нагромадилися не лише фотоматеріали, але і ряд документів, у тому числі заяв від звичайних мешканців міста, чиїх домашніх улюбленців було просто-напросто розстріляно. А що вже казати про бездомних тварин, коли винищують тварин домашніх!

На щастя, трускавецькі зоозахисники мають підтримку і Західноукраїнського товариства захисту тварин. Вашій увазі пропонуємо ознайомитися із документом, який свідчить, що вбивства тварин у місті-курорті Трускавець – це не «фантазія одного журналіста», як говорив під час прес-конференції в «Оскарі» 09.02.2011 р. мер Трускавця, а реальність. На жаль.

«Західно-українське товариство захисту тварин. Реєстраційне свідоцтво № 222 від 18 травня 1995 року. 79011 Львів , а/с 10182; 0503709293, 0677887291. Львів, 06 березня 2012 р.

Начальнику Управління МВС України у Львівській області

79007 Львів. пл. Ген. Григоренка, 3

Копія: Прем'єр-міністру України н. Миколі Азарову

01008 м. Київ. вул. Грушевського, 12/2

24 січня 2012 року до ГО ЗУТЗТ письмово звернулись мешканці м. Трускавець Н. Соловчук, Л. Буга, Н. Петрицин, Й.Сокіл, Романко, Зуймич з проханням їм допомогти (ксерокопія звернення додасться).

Протягом лютого місяця члени ГО ЗУТЗТ моніторили перебіг розгляду міліцією звернення мешканців будинків №22 та №24 на вул. Сагайдачного у м. Трускавець (ксерокопія заяви додається) - кожні 3 дні дзвонили до контактної особи Лідії Буги.

Оскільки трускавецька міська міліція заяву громадян прийняла, ми сподівались на її розгляд згідно Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження" та статті 299 Кримінального кодексу України.

Однак розгляд справи затягується, а ситуація з бездомними та бродячими тваринами у м. Трускавець не покращується.

Просимо взяти під свій особистий контроль розгляд справи за заявою мешканців будинків № 22 та № 24 на вул. Сагайдачного у м. Трускавець та письмово повідомити ГО ЗУТЗТ про результат.

Це зараз особливо актуально у світлі звернення Прем'єр-міністра України Миколи Азарова до керівників обласних держадміністрацій та міських рад від 07.02.12 № 1506-О-2-12.

З повагою, Президент ГО ЗУТЗТ /підпис/ Курач Андрій Ярославович»

А ось наступна інформація від свідка, яка доводить, що вбивства тварин у Трускавці тривають. Редакція автентичні прізвища замінює на літери з метою безпеки осіб, які надали інформацію.

«8.03.2012 р. о 17 годині я вигулювала біля будинку свою собаку. До неї ще підбігли собачки і враз на центральній дорозі, по вулиці Стуса зупинилася біла «Таврія» ВС 1259 СК. З неї вийшов гицель Іриней Л., в руках мав щось темне і прямував до собак, але біля мене постійно є фотоапарат. Я почала цей фотоапарат однією рукою наводити на Л., бо в другій руці у мене був поводок, за який я тримала свою собаку. Л. зрозумів, що його фотографують, різко сів у машину і попрямував по вулиці Данилишиних. Я зателефонувала до п. Наталії С., зоозахисниці з Борислава, яка була по справах у Трускавці і попросила тримати його на контролі, а сама швидко побігла додому, залишила там свою собаку і зателефонувала до п. Павліни (вказано номер телефону), під будинком якої є собаки, яких вона підгодовувала. Та було вже пізно – одна з трьох собак, пес по кличці «Рекс» був уже вбитий. Це було нами зафіксовано 8 березня о 17.30. Наталія С. (вказано номер телефону) наступного ж дня подала заяву з цього приводу в Трускавецький МВ УМВСУ. До речі, вбивства тварин п. Л. біля будинку 21 на вул. Данилишиних у Трускавці скоюються вже не вперше, одну із собак там було вбито біля двох місяців тому.

В ніч з 12 на 13 березня Л. І. о 1 годині ночі знову вбивав собак у Трускавці, зокрема на вулиці Івасюка. Його з кухонного вікна зафіксувала п. Любов Г. (вказано номер телефону) і здійснила виклик у міліцію, тим більше, що було чути писк собак, яких вбиває Л. Коли міліція виїхала, то Л. на місці вже не було. Трупи собак гицель забрав із собою на своїй білій «Таврії» ВС 1259 СК.

Вбивства собак у Трускавці тривають безперервно. Так, в період між 7 та 19 січня було вбито сторожову собаку породи «боксер» (кличка «Джеся») на будові нового готелю «Міротель». Її вбили у білий день на вулиці Шевченка, швидше за все отрутою, бо її почало кидати і вона сконала у страшних муках. Орієнтовно в той самий період вбили собаку рудої окраси віком 1 рік 2 місяці на верхньому бюветі.

Було ряд вбивств і на вулиці Сагайдачного та прилеглих до неї. Так, у міську прокуратуру зверталися мешканці вул. Я. Мудрого, та заяву у них не прийняли. В цій заяві очевидці п. Ірина Г. та п. Лідія З. розповідають про жорстоке поводження із собакою по кличці Пепа. Справедливості ради потрібно зазначити, що це жорстоке поводження не є справою рук п. Л., адже він вбиває тварин, не залишаючи їх живими та покаліченими. Мова, напевно, йде про якогось маніяка, людину із відхиленнями психіки, яка має задоволення від знущання над тваринами. Так, собака Пепа після 10 днів її відсутності 5 березня 2012 року була виявлена зоозахисниками з переламаними двома задніми лапами, із чисельними ножовими пораненнями, глибокими надрізами. В такому стані тварину вкинули у підвальне вікно, закривши його важкими бетонними плитами, щоб тварина довше мучилася та померла з голоду.

У січні 2012 року в тому ж районі було вбито трьох цуценят із застосуванням особливої жорстокості, а згодом, теж у січні – ще шість цуценят. Підозрюємо, що ці вбивства та знущання над тваринами здійснила одна й та сама особа».

Таким чином бачимо, що зоозахисники тримають на контролі кожен випадок із вбивствами тварин у Трускавці. Дуже неприємно вкотре піднімати цю тему, та до того часу, поки місцева влада Трускавця ігноруватиме позицію зоозахисників, у них немає іншого виходу, ніж інформувати громадськість, розголошувати про порушення норм чинного законодавства України у сфері захисту тварин. Трускавецька влада повинна усвідомити, що своїми діями вона завдає непоправної шкоди курорту, адже творити його позитивний імідж – це завдання всіх нас. А про який позитивний імідж можна вести мову, коли не вирішується так багато питань. І собаче – одне із них.

Підготував Володимир Ключак

Пожежа на Стебницькій, 62

У суботу, 17 березня, близько 14.30 сталася пожежа на вулиці Стебницькій, 62. З невідомої остаточно причини загорівся електрощиток на другому поверсі першого під`їзду будинку. Ось що розповідає мешканець другого поверху, який виявив загоряння: «Я дивився телевізор і раптом почув якийсь дивний звук, ніби на коридорі хтось сильно чимось гримнув. Пропало світло і я вийшов, щоб подивитися, в чому річ. Бо я спочатку подумав, що це хтось поліз у щиток і помилково від`єднав від моєї квартири електроживлення. Побачивши, що сталося загоряння, я одразу ж повідомив голову нашого ОСББ.

Голова ОСББ «Віра», що на Стебницькій, 62, пані Анна Бєляєва так прокоментувала ситуацію: «Швидше за все сталося коротке замикання, але це ще потрібно вияснити спеціалісту, якого ми викличемо. Вимкнувши рубильник на весь будинок, я викликала пожежників. Пожежа пошкодила електрощитові, яку потрібно буде замінити з першого по третій поверх». В момент перебування на місці події нашого кореспондента о 14.45 машина СПДЧ-12 вже від`їжджала, оскільки пожежу було ліквідовано, натомість прибули двоє працівників електромережі (черговий та водій – єдині, хто працює на вихідні), глянули на те, що сталося та поїхали геть. Вони повідомили, що до трускавецької дільниці РЕМ представники ОСББ можуть звернутися аж із понеділка, бо субота та неділя – вихідні.

Цікавимося у голови ОСББ, чи чекатиме вона аж до понеділка, щоб відновити електропостачання будинку.

- Однозначно ні. Зараз будемо шукати приватного електрика, котрий погодиться виконати ці роботи. До речі, я неодноразово піднімала перед міською владою питання безпеки електрощитових. Цього року кошти на ці потреби нарешті виділили, наш будинок мав би отримати теж. Але поки що ці гроші – тільки на папері.

Натомість заступник міського голови Трускавця Петро Нестерівський повідомив нашому кореспонденту, що в цьому ОСББ перед пожежею сталася крадіжка, в результаті якої є проблеми з ліфтами. Петро Васильович висловив припущення, що деталі викрали мисливці за кольоровим металом.

На щастя, пожежа на Стебницькій, 62, причиною якої найправдоподібніше стало коротке замикання, сталася в білий день, мешканці оперативно викликали пожежників та відключивши рубильник від електроживлення самостійно розпочали ліквідацію вогнища загоряння. Проте збитків ОСББ все одно зазнало. Та чи допоможе влада цьому ОСББ? Адже логічно ставила питання пані Анна Бєляєва на Раді ветеранів, що кошти, які виділяються міською радою на потреби об`єднань співвласників, ділять за незрозумілим принципом.

До речі, голова кількох ОСББ, які створені без відома багатьох мешканців кількох будинків на вулиці Івасюка, незаконно призначений на посаду головного лікаря міської лікарні депутат ТМР Андрій Кульчинський під час зустрічі із мешканцями цього ж дня вважає факт виділення максимуму коштів із міської казни власне на його ОСББ правильним.

Володимир Ключак

Судові справи, або скільки коштує честь професора?

За останні декілька років збільшилася в Україні кількість судових позовів до преси. Не виключенням є й Інтернет-сайти. Так, згідно Єдиного державного реєстру судових рішень з 2009 по 2011 рр. налічується 64 позови на Інтернет-ЗМІ, з них на захист честі, гідності, ділової репутації, і спростування недостовірної інформації — 34 справи. Згідно повідомлень Інституту масової інформації (ІМІ) в лютому місяці цього року різко зросла кількість випадків нападів на журналістів та посилилась тенденція щодо тиску на ЗМІ у порівнянні з минулим місяцем. ІМІ зафіксував 6 випадків тиску, а також 6 нападів на представників мас-медіа.

У січні 2012 року таких правопорушень було значно менше: нападів – 2, а економічного тиску – 1 випадок. Дифамація є звичною у всіх демократичних країнах, де існування свободи слова не викликає сумніву. Небезпека цій свободі загрожує, коли позивачами стають посадові особи, політики, які прагнуть покарати критиків чи приховати суспільно важливу інформацію, підкорити своїм авторитарним режимом волю журналістів чи взагалі поставити крапку на існуванні неугодному їм ЗМІ. Доказом цьому стали вже відомі нам т.зв. "темники" і навіть законопроекти (згадаймо про нещодавнє інтерв’ю голови НКРЗ Петра Яцука виданню "Комментарии" про намір обкласти новим податком користувачів Skype і інших інтернет-месенджерів).

Схоже на те, що подібне торкнулося й дрогобицького медіа-простору, де позивачем в суді виступає проректор Дрогобицького державного педагогічного університету Мирон Чернець, а відповідачами – головний редактор газети "Гомін Галичини" Анна Баневська та Інтернет-сайт "Дрогобич Інфо".

Своїм обов’язком вважаю за доцільне проаналізувати суть позову, його мотивацію, ґрунтовність та етичні аспекти, а за честь – довести безпідставність і безглуздість прагнень позивача. Іншими словами, підтримати колегу Анну Баневську та спростувати висунені обвинувачення на її адресу.

Отже, розпочнемо з фактів. 16 січня цього року на сайті "Дрогобич Інфо" появилася стаття "Казка про азійсько-дрогобицьку університетську династію, або чому до влади рвуться невдахи і банкрути". Через три дні – в № 1-2 за 19 січня в газеті "Гомін Галичини" була опублікована аналогічна стаття за підписом Дідусь Панас. Повідомляю читачів, що дане видання є рекламно-інформаційним, левову частку якого складають реклама і оголошення. Як розповіла автору цих слів редактор Анна Баневська, з метою урізноманітнення змісту газети було вирішено опублікувати таку статтю. На її думку, це – художній твір розважального характеру, виражений у формі алегорії з гумористичним підтекстом, де відсутні образи конкретних фізичних чи юридичних осіб, однак при цьому у глузливій формі викривається проблема сучасного українського суспільства – корупція, зокрема – в освіті. Цією публікацією редактор не виношувала жодних умисних бажань завдати комусь конкретно прямої чи непрямої моральної або матеріальної шкоди; не задовольняла якихось корисливих цілей, не знайома була з позивачем Мироном Васильовичем Чернецем та не вбачала у статті можливість зазначення його завуальованого імені як дійової особи у "Казці". Основну мету, яку виношувала журналістка – це розважити читачів. Неймовірно, але минуло два місяці з часу появи цієї "казки" в газеті, та Мирон Чернець не звернувся особисто з претензією до редактора "Гомону Галичини" з вимогою дачі пояснень чи публікації в газеті спростування, як він вважає, недостовірної інформації на його адресу. Ні особистою явкою, ні телефонним дзвінком. Про поданий на неї позов у суд про відшкодування моральних збитків Анна Баневська довідується вже з отриманого листа з суду.

Безумовно, повинен критично зауважити, що і редакція сайту "Дрогобич Інфо", і так само редактор "Гомону Галичини" припустилися професійної помилки, опублікувавши такий пасквіль. Слід розвиватися, а не публікувати все гамузом, що надсилають, прирівнюючи таким чином інформаційні новини авторства професійних журналістів та провокаційні, а деколи й анонімні опуси невідомих осіб. Це – неправильно. Це – невірний крок, що гальмує професійний розвиток того чи іншого засобу масової інформації. В такому випадку доводиться фактично відповідати особисто редакторам, а не невідомим авторам дописів. На жаль, застереження на кшталт "За зміст статей відповідальність несуть автори" в таких випадках вже перестають виступати в ролі гарантованої "броні" на судових процесах. Винятком є форум, тобто спілкування читачів, де кожен висловлює свою думку on-line без цензури (крім фільтру на лайливі слова та прямих образ) – в такому випадку відповідальність редакції зводиться майже до нуля. Проте принципова позиція засновника сайту "Дрогобич Інфо" - свобода слова, надання можливості кожному висловити свою позицію чи бажання висвітлити актуальну проблему з того чи іншого питання базується на демократичних засадах, декларованих статтею 34 Конституції України.

Але повернімося до суті позову. У своїй заяві Мирон Чернець зазначає:

"Відповідач порушив вимоги ст. 302 ЦК України, яка передбачає Право на інформацію, "2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися у її достовірності". Дана інформація принижує мою честь, гідність та ділову репутацію, бо в ній в порушення чинного законодавства без мого дозволу використано моє прізвище – Чернець. Там зазначено так: "Далі за сюжетом казки мало б ітися про інших сірих персонажів від убогої царської влади, які обовванюють, крадуть, беруть, друть з бідного народу десять шкур та рвуться до подальшого вічного корита (Великий Магістр Нью-Йоркської какадемії Монах-Чернець, ….). На жаль, обсяг казки не дозволяє довше оповідати, щоб розкрити підле нутро хитрих, підступних і дешевих людців, які створили фінансово-сімейні клани, п’ють народну кров, патологічно бояться змін і далі хочуть керувати". Використовуючи моє ім’я (прізвище) автор публікації порушив вимоги ст. 296 ЦК України, яка передбачає право на використання імені і зазначає: … 2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою… Проте я не давав своєї згоди на використання мого прізвища в опублікованому "творі".

Далі позивач, проводячи паралель зі своїм статусом і наведеними в статті персонажами, розповідає про себе наступне (цитую дослівно): "…Я ніколи не рвався до жодного "корита" і не був біля нього, маю заслужений авторитет у колективі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, в якому працюю понад 40 років, а також, що багатьом відомо, був членом Нью-Йоркської академії наук (не якимось Великим Магістром Нью-Йоркської какадемії), членом Польського наукового трибологічного товариства, професором Республіки Польщі, тобто моє прізвище-ім’я широко відоме в наукових колах України, Європи та світу, а тому його використання в такому "літературному опусі" паплюжить і принижує мене та завдає величезної моральної шкоди, як мені так і моїм близьким. Своїми діями відповідач порушив недоторканість моєї ділової репутації, що полягає в неправдивій оцінці та поширенні недостовірних відомостей, що стосуються моєї ділової репутації… Оскільки відповідач не вказує автора поширеної ним "Казки…", то він повинен нести відповідальність за її поширення (повчально для ЗМІ – Ю. Федчак), що передбачено п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1)… Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила… Діями відповідача мені завдано значну моральну шкоду, яка полягає в тому, що принижено мою честь, гідність і ділову репутацію, я пережив нервове потрясіння після прочитання поширеної відповідачем неправдивої інформації про мене, зазнав душевних страждань, це негативно вплинуло і на членів моєї сім’ї, а також на мої відносини зі співробітниками, колегами у Дрогобичі і за його межами та знайомими, бо окремі з яких почали кепкувати з мене і уникати зі мною контактів…". "Прошу: …визнати інформацію опубліковану відповідачем (газетою "Гомін Галичини") 19 січня 2012 р.: "Казка про азійсько-дрогобицьку університетську династію або Чому до влади рвуться невдахи і банкрути" неправдивою до мене, Чернець Мирона Васильовича, та зобов’язати його (редактора – Ю. Федчак) подати ґрунтовне спростувати на головній сторінці у письмовому вигляді. Стягнути з відповідача в мою користь в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди 50000 грн., понесені мною судові витрати і витрати на послуги адвоката… 1.02.2012 р. Чернець М.В.".

Воістину, прекрасні досягнення в дрогобицького професора Мирона Чернеця за сорокарічний досвід педагогічної праці в університеті! Однак недаремно цитував деякі рядки позовної заяви, щоб звернути увагу навіть на взаємозаперечливі докази у самій заяві. З однієї сторони автор начебто вказує на помилковість фактів у статті (член Нью-Йоркської академії наук, а не Великий Магістр Нью-Йоркської какадемії), тобто певним чином начебто визнає те, що імена чи назви вказані вигадані, несправжні, а фактично неіснуючі, як це і бачить пересічний читач, але з іншої сторони ототожнює свої ім’я та прізвище з Монахом-Чернецем. Але ж тут лише написано "Монах-Чернець", а не Мирон Чернець! Однак з цього випливає, що таким чином на редактора газети "Гомін Галичини" Анну Баневську, а так само і на шеф-редактора Інтернет-сайту "Дрогобич Інфо" Максима Федиса з позовними заявами про відшкодування моральних збитків (у випадку задоволення судом позову в частині виплати моральної компенсації у сумі 50 000 грн.) отримають чудову нагоду звернутися й ті працівники Дрогобицького державного педагогічного університету, які в іменах персонажів вбачатимуть свої (згадаймо про Пана Миколку-дурника, Іванка-пиячка, Миронка-бджоляра, Марічку-чортополох, Танька-облігація, Вася Гой-чук тощо). Іншими словами, гіпотетично якщо навіть серед прибиральниць університету працює п’ять Марічок, тоді і в них з’явиться шанс претендувати на кругленьку суму. Відтак і високі посадові особи держави Україна могли б розпочати масу судових позовів на сучасних гумористів, у творах яких запідозрять побіжне згадування відомих прізвищ чи імен, що відтак буде розглядатися як посягання на їх честь і гідність. Ой, і лихо ж тоді буде новоспеченим остапам вишням!

Невідомо також і те, хто набирав і редагував заяву, адже помилок різного ґатунку в ній доволі, зокрема в деякому моменті Україна написана з малої букви(!). Врешті-решт хочеться побачити арифметичні розрахунки та формулу, за якою набігла така сума. А чому б, наприклад, одразу не 100 000 гривень на користь законослухняного професора?

Тепер з’ясуймо обґрунтування суми позову та причинних аргументів.

Наскільки глибокою була психоемоційна травма у Мирона Чернеця і як професор університету долав її? В ст. 23 "Відшкодування моральної шкоди" Цивільного кодексу України, на яку в заяві посилається позивач, визначено, що розмір моральної шкоди не залежить від розміру матеріальної; чітко встановлено перелік – в чому полягає моральна шкода:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування тощо. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з цього, логічним буде наступне запитання: як же ж визначити ступінь глибини страждань Мирона Чернеця від "Казки…"? Чим глибше – тим дорожче? Цікаво, на скільки днів професор пішов у вимушену відпустку для лікування від викликаної публікацією депресії? Скільки днів, де саме лікувався та скільки грошей було витрачено на ліки та послуги в медичному закладі?.. Чи відомо позивачеві, що для задоволення позову суд буде змушений звернутися по допомогу до спеціалістів для проведення над ним судово-психологічної експертизи? При цьому незалежному експерту доведеться відповісти на одне з принципових запитань: чи є ситуація, яка досліджується по справі, психотравмувальною для підекспертного та наскільки глибокою? Крім цього, в суді доведеться дослідити також всі інші обставини, які потягли за собою наслідки для потерпілого, крім душевних страждань. Логічно, при цьому доведеться вислухати свідчення колег по роботі, родичів, друзів і, можливо, деяких студентів, щоб з’ясувати всю повноту картини щодо психологічного розладу професора після прочитання ним статті. Свідки повинні розповісти, яким чином це відобразилося на його викладацькій роботі в робочий час (хоча в такому випадку в цивілізованих державах працівники відбувають у відпустку на лікування). Отже позивач повинен буде на суді представити докази (довідку про лікування, квитанції про куплені ліки і т.д.), надати інші докази, що підтверджують позов; довести наявність суб'єктивного права, за захистом якого він звернувся, довести, що воно дійсно порушено.

Останнім часом стало мало не модою позиватися в суд, особливо до ЗМІ, великих торгових підприємств чи компаній повітряного транспорту, і навіть держави. Але погодьтеся, дрогобицька газета "Гомін Галичини" чи Інтернет-сайт "Дрогобич Інфо" - не "The New York Times" і не бюлетень якогось олігарха. Ці видання ніким не фінансуються і не дотуються, а працюють на самовиживанні, за рахунок реклами, а найчастіше – собі в збиток. А кількість рекламодавців, як відомо, після обвалу української гривні у 2008 році зменшилася у декілька разів. Тому намагання легко заробити на місцевих представництвах незалежних ЗМІ, нехай і вишукуванням будь-яких зачіпок не додає честі нікому, а може навіть призвести до протилежного ефекту.

І все-таки, чому в цьому скандалі засвітився професор, ім’я якого ще жодного разу не оголошувалося досі на сайті "Дрогобич Інфо"? Абстрагуючи питання, чомусь виникає інше припущення: а чи не замаскований цей позов під "моральні страждання" начебто ображеного професора насправді тиском на редакцію особами, діяльність сайту котрим вже останнім часом добряче дошкулила? Розмірковуючи без рожевих окулярів, неважко збагнути, що "друзі сайту" у форумах – це загалом віртуальні дописувачі, за словами яких стоїть банальне ай-пі (IP) та вигадане ім’я, і більш нічого. А ось з ображеним честолюбством відомих нам публічних персоналій (депутатів, успішних підприємців, чиновників) є реально ряд осіб. У кожного з них в душі криється затаєна образа і бажання помститися "кривдникові" при першій же нагоді, і з цією метою можна вдатися до будь-яких засобів, розмінною монетою яких і могла стати "моральна травма" професора ДДПУ. Але це лише моє суб’єктивне припущення, більш нічого.

Врешті-решт хочеться вірити, що позивач, керуючись здоровим глуздом та виявляючи бажання чимскоріш "замнути" штучно розбурханий конфлікт відмовиться від поданих претензій. Адже з однієї сторони на шальках терезів стоїть в сумі 100 000 грн. відшкодування моральних збитків для одного професора та подальша доля двох незалежних ЗМІ, а це – понад 30 000 читачів та самовіддана праця двох редакцій – з іншої сторони.

Попри все яке б не було рішення суду в даній справі, події стосуються іншого – корупції у ДДПУ ім. Івана Франка. Іншими словами, проблема залишається, і її пора вирішувати. Тож так звана "Казка" - це не наклеп чи намагання когось конкретно образити чи публічно зганьбити, а спроба привернути увагу суспільства, влади, СБУ і прокуратури на стан справ у виші. У даному випадку – сатиричним пером.

Наостанок цитую витяг Звіту на сайті Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової: "Головним інструментом реалізації права людини на об’єктивну, неупереджену інформацію є незалежні засоби масової інформації. Проте в Україні ЗМІ дедалі частіше використовувалися не стільки для об’єктивного, неупередженого інформування населення, скільки для задоволення відомчих та кланово-олігархічних інтересів. У мас-медіа майже неможливо було висловити свою думку не лише простій людині, а й відомим державним та політичним діячам, котрі мають свій, незаангажований погляд на події сьогодення. Особливо недоступними ставали центральні видання та національне телебачення.

Наслідком такої ситуації стало поглиблення безконтрольності в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, які не зацікавлені в розвитку і підтримці незалежних засобів масової інформації". "…Засоби масової інформації втрачають належні їм у демократичному суспільстві функції посередника між владою та суспільством, перетворюються на знаряддя політичного впливу та маніпулювання. Тому як необхідний крок до реальної демократії саме незалежна журналістика завжди була життєво важливою для народу нашої країни".

Судове слухання – 28 березня. Часу на роздуми залишилося небагато.

Юрій Федчак, «ДрогобичІнфо»

Шевченко як символ України

Незважаючи на те, що більше тижня часу минуло від офіційного вшанування Тараса Шевченка з нагоди його 198-ліття, трускавчани теплого весняного дня неділі 18 березня знову зібралися, щоб вшанувати Великого Кобзаря. Цього разу свято проходило в Народному домі і на диво було дуже багато людей. Це тішить, що байдужість та меркантильність не повністю ще заполонила серця свідомих громадян.

Соковита та барвиста Шевченкова мова лунала із вуст як дітей, так і дорослих. Знайомі соціальні твори «Катерина», «Мар’яна-черниця» чергувалися із ліричними «Сонце сідає» та «Зоре моя вечірняя». Урочисто та з пієтизмом виконували «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») всі присутні на чолі із народним хором «Воля» (керівник Марта Пагута). Працівники Народного дому та різноманітних його колективів, учні школи мистецтв та загальноосвітніх шкіл, вихованці Будинку учнівської творчості – всі внесли свою лепту у вшанування Тараса, котрий зі сцени дивився вічно молодий (згадаймо, що Шевченко помер у віці 47 років, тому його класичний портрет із вусами та у шапці навряд чи реальний один до одного).

Навряд чи варто описувати хід концерту 18 березня, адже суть не в сценарії, а в нашій пам’яті про Шевченка як одного із символів України. Його «Кобзар» недарма так високо цінують українці, адже він і був, і є, і залишиться актуальним, позачасовим. Шевченка цитують, Шевченка читають, Шевченка намагаються знищити чи перекрутити, але пам’ять про нього незнищенна. «Твоя кобза ще не вмерла, на ній струни всі дзвенять і про твою вічну славу всі народи гомонять», - співається в пісні.

І надзвичайно приємно, що у Трускавці вшанування Шевченка не обмежили одним днем. Адже варто про Тараса та про його слова пам’ятати не тільки у березні та травні, а жити цими словами на щодень. Можливо, тоді дочекаємося й України української, а не писаної іноземними політтехнологами.

Володимир Ключак

До теми. Сучасність поезії Тараса Шевченка

Чимало років минуло зі смерті прославленого українського письменника, художника та національного героя Тараса Шевченка, але він продовжує ворушити свідомість країни своєю запальною пристрастю до “нашої землі, що нам не належить”. Заворушилися і студенти біологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка.

7 березня на біологічному факультет, що у м .Трускавець, відбувся вже традиційний вечір шевченківської поезії, який організувало студентське самоврядування. До участі були запрошені не тільки студенти, але й викладачі. Кожен учасник підготував поезію, яка, на його думку, є актуальною в сучасному суспільстві.

Дійство відбувалося за круглим столом. Кожна декламація викликала сплеск емоцій, які переростали у дискусії. Розпочався вечір символічним запаленням свічки, адже пам'ять жива доти, доки горить свіча. Родзинкою вечора було акапельне виконання твору “Бандурист” студенткою другого курсу Павляк Іванною.

Усі учасники брали активну участь в обговоренні і зробили висновок, що Т.Г.Шевченка певною мірою можна вважати ще й пророком. Побувавши на цьому вечорі, можна подумати, що його твори написано не близько 200 років тому, а буквально вчора. Настільки детально та правильно описана сучасна країна та суспільство в його поезіях.

Завершився вечір декламацією поезії “Заповіт”.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Так, саме в цей вечір за родинним столом і здійснився заповіт великого прославленого українця - Тараса Григоровича Шевченка. І доки ми, хоча б раз в рік, у дні його пам’яті, відкриватимемо Кобзаря та гортатимемо сторінки його поезій, цим самим віддаватимемо йому шану.

Часопис»Тустань»

Герої є, були і вічно будуть

Чи знаєте ви край, де вічна тьма неволі

Вергла на скорбний люд полуду сліпоти?

Петро Карманський

Я хотів би висвітлити морфологію території і комунікаційні схеми українських сіл Дрогобиччини, згадати події під час австрійської, польської, німецької і радянської окупації. Яка окупація робила саме більше “добро”, постараємося згадати в розмові з учасником національно-визвольних змагань Ярославом Яворським. Звернемо увагу на вплив ідеологічних тенденцій на мешканців і роль церкви в історії сіл.

Всі села Дрогобиччини були однаково налаштовані проти окупаційних режимів. Були по селах різні люди, які захоплювалися ідеями соціалізму, а також маленька частка нелюдів – комуністів, яких підтримували наші “старші брати” з ідеєю злочинного комунізму.

Ярослав Яворський прочитав ці слова біля пам’ятника Степану Бандері в Дрогобичі 01.01.2012 року, якого сила духу і велич були сприйняті присутніми.

Ім’я Бандери - це сила духу,

Незламна віра в майбутнє.

Вона дзвенить тобі до вуха

І дзвоном в серці б’є могутнім.

Хвала тому, він був у дні лукаві

Недолю нації ввібрав.

В її кермі життя поставив

І нею волю гартував.

Ми хоч світоглядами різні є,

Ідім на зустріч нової ери.

Єднаймося для добра народу і України вільної

Під прапором ідей Степана Бандери.

Слава йому – він величина,

Для щастя націю кував.

Він душу й тіло в злу годину

В жертву на вівтар поклав.

Хоркавців Федір Йосифович, упіст, перший голова Дрогобицької станиці братства ОУН-УПА, дав рекомендацію організувати Конгрес Українських Націоналістів (27.12.1992р.), що було виконано установчим зібранням. Першим головою КУН був Микола Малинівський, секретар Йосифів Й.В., члени проводу: Іван Жук, Остап Мороз, Федір Хоркавців, Яворський Ярослав та ін.

У селі, де народився Ярослав Яворський, були люди різних поглядів. Там неодноразово бував наш видатний краянин Іван Франко, Михайло Павлик та інші. У Ярослава вкоренились революційні ідеї, сильний дух нації, про які я знаю. Він живе ідеями Каменяра, висвітленими у працях “Великі роковини”, “Вічний революціонер”, “Каменярі” тощо.

Дрогобицька українська гімназія (тепер СШ №1), яка була побудована на кошти, зібрані свідомими українцями Дрогобиччини, стала центром націоналістичних молодіжних рухів. Землю під забудову теж дали патріоти України. Я пам’ятаю, коли сперечалися, хто більше дав, то дивилися по списку та хотіли бути вищими меценатами. Тепер треба вчитися нашим нелюдам, які транжирять тисячі, а пару гривень на видання книжок не дають. Тут діяла підпільна організація “Крути”, до якої входили Ярослав Яворський, Мирон Захарія, Роман Щербак, Василюк та інші. Тут також діяла підпільна організація “Юнак”, до якої належали Гудз, Роман Білик. Цими організаціями керував Левко Грущак (Лев). Загинув у нерівній боротьбі, похований у рідному селі Унятичах. Про нього будемо говорити окремо. Це сотенний ОУН-УПА.

На зміну старшому поколінню прийшла молодь. Як згадує Ярослав Яворський, у другій половині 40-х років багато хлопців з Добрівлян навчалося у дрогобицькій СШ №1 (колишня українська гімназія ім. І. Франка). В жовтні 1946 р. під керівництвом проводу обласної ОУН(р) з числа учнів старших класів цієї школи сформовано Молодіжну націоналістичну організацію СШ №1 “Крути” в яку увійшли юнаки з Добрівлян: . Щербак Роман (1929 .), псевдо Помста, 2. Захарія Мирон Якович (1929 .), 3. Яворський Ярослав Панькович (1929 .). Група у складі чотирнадцяти чоловік переважно розповсюджувала листівки, приготовлені проводом обласної ОУН(р), що викривали нових окупантів. Є підтвердження, що група “Крути" була пов’язана з УПА, планувала замах на кандидата в депутати Середу. Але, як пише Р. Пастух, молоді підпільники недостатньо суворо дотримувалися вимог конспірації, і хоча ОУН(р) виявила донос на групу “Крути”, не встигла попередити її членів. Відтак 6 лютого 1947 року просто в класах СШ №1 було арештовано усіх юних підпільників. Члени групи відмовилися від адвокатів та касаційних заяв. Незабаром, 17 квітня 1947 р., трибунал Дрогобицької області виніс Р. Щербаку як заступнику керівника групи смертний вирок. Однак прокурор СРСР визначив усім однакове покарання: 10 років виправно-трудових таборів. Я. Яворського було звільнено з-під варти за відсутністю доказів.

Незважаючи на черговий провал і жертви, мединицький районний провідник “Нестор” створює нову підпільну групу, до якої з Добрівлян увійшли: 1. Яворський Ярослав Панькович, студент; 2. Романишин Роман Матвійович (1930),робітник; 3. Літинський Василь (1930), студент (після заслання мешкав у Стебнику, похований у Добрівлянах); 4. Берегуляк Євген Миколайович (1931), робітник.

Група не встигла провести жодної акції, бо у липні 1948 р. уже була арештована. За геройську поставу трибунал жорстоко покарав підпільників – 29 вересня 1949 р. усіх засудив на 25 років ув’язнення з позбавленням громадянських прав ще на 5 років. Але боротьбу з режимом добрівлянці продовжували в таборах Воркути, Кінгіру та інших. Як подвиг молодих добрівлянців розглядає описані події газета "За вільну Україну". Позитивно оцінив кожен крок і їх учасник Я. П. Яворський.

Ярослав Панькович Яворський, рідний брат о. митрата Степана Яворського, народився у 1929 р. в сім’ї Панька і Катерини Яворських. Під час німецької окупації закінчив початкову сільську школу і продовжив навчання в Дрогобицькій гімназії. Середню освіту завершив у роки радянської окупації і додатково навчався в механічному технікумі, а далі пройшов три роки студій у Львівському політехнічному інституті. Український патріотизм прищепили йому, як згадує Ярослав Панькович, ще учителі Добрівлянської школи, а пізніше – професори і викладачі української гімназії в Дрогобичі. За участь в юнацькій підпільній організації та за зв’язок з націоналістичним підпіллям і боївками УПА у 1949 році його арештовано НКВД і засуджено Військовим трибуналом на 25 років таборів і 5 років позбавлення громадських прав. Заслання відбував у таборах Казахстану (м. Коунрат, Балхаш, Джезказган). Згідно з указом Верховної Ради СРСР у 1956 р., був звільнений і повернувся в Дрогобич. Працював інженером на Дрогобицькому долотному заводі. Тепер живе в Дрогобичі, бере активну участь у громадському житті.

Йосип Йосифів, газета «Тустань»

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 19 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником