Трускавецький вісник № 37 (416) від 28 березня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 37 (416) від 28 березня 2012 р.

28.03.2012



 

У номері: Всі – на пікет міської ради, Афера з управляючими компаніями, Ця влада – не трускавецька, Про ідеальне комунальне господарство, Щоб іншим було неповадно (Про суд над М. Федисом).

Новини Трускавця та регіону

Всі – на пікет міської ради

Громадська мережа «ОПОРА» інформує жителів Трускавця, що сьогодні, 28 березня, о 18.00 біля магазину «Болоння» (вул. Стебницька – Стуса) відбудуться збори мешканців із приводу висловлення свого протесту проти підвищення тарифів з обслуговування будинків та прибудинкових територій.

Завтра, 29 березня, о 10.00 розпочнеться пікет сесії Трускавецької міської ради із вимогою скасувати рішення виконкому від 15 лютого 2012 р. ГМ «ОПОРА» закликає мешканців Трускавця не бути байдужими, прийти на 10 годину до міської ради  та взяти участь у цьому пікеті.

Власна інформація

Без коментарів

Ця влада – не трускавецька!

В рубриці «Без коментарів» публікуємо листа, який надійшов на адресу «Трускавецького вісника» електронною поштою.

«В публічних виступах керівників Трускавця часто звучить посилання на трускавецьку громаду, свої кроки влада міста пояснює турботою про мешканців міста. Гасло, під яким Руслан Козир ішов на вибори в 2010 році – «Чесна влада – заможна громада». Пройшло більше року від моменту приходу цих людей до влади в Трускавці і стає зрозуміло, що вони, ці люди, зовсім не репрезентують інтересів трускавчан - ні тих, хто в якийсь період життя переїхав сюди на постійне місце проживання, ні тим більше корінних.

Від закінчення ІІ світової війни міську владу Трускавця ніколи не очолював корінний трускавчанин. В останні тридцять років це були уродженець Полонного на Хмельниччині Болеслав Петровський, явно не трускавчанин Віктор Бурлаков, уродженець села Летня на Дрогобиччині Богдан Матолич, уродженець міста Чортків на Тернопільщині Лев Грицак. Теперішній міський голова Руслан Козир, хоча і є уродженцем Трускавця, та батьки його походять із Старосамбірського району (село Муроване). Хоча в Трускавці дуже багато людей говорять, що містом керує не Козир, а Петро Іванишин.

У міськвиконкомі завжди працювали іногородні. Та саме за урядування Руслана Козира кількість трускавчан, які працюють в органах місцевого самоврядування, знизилася до критичного рівня, що дає підстави запідозрити цю владу у свідомій політиці усунення мешканців Трускавця від впливу на ситуацію в місті. Громада трускавецька повірила Козиру, а він її зрадив і продовжує зраджувати, бо дбає не за громад, а відстоює чиїсь меркантильні інтереси. І наведені нижче факти тільки підтверджують ці підозри.

Спочатку про найвищих керманичів. Батько Юрія Яворського, заступника міського голови Трускавця – із Турківського району. Інші заступники мера теж явно не трускавецького походження – Петро Нестерівський невідомо звідки, а Валентина Бодак аж із Великої України. Секретар міської ради Петро Шумин – уродженець села Криниця Миколаївського району Львівської області. А зараз подамо хоча б десяток іногородніх, котрі у Трускавці займають керівні посади.

Керуючий справами виконкому ТМР Олег Ковальчин, житель міста Стебника.

Начальник відділу освіти ТМР Михайло Шубак, житель міста Дрогобича.

Начальник інформаційно-аналітичного відділу ТМР Валентина Гук, житель міста Дрогобича.

Завідувач відділу роботи зі зверненнями громадян Галина Кравець, жителька міста Дрогобича.

Завідувач юридичного відділу ТМР Оксана Хемич, жителька міста Дрогобича.

Завідувач відділу у справах сім’ї, молоді та спорту ТМР Віра Ільницька, жителька міста Дрогобича.

Завідувач загального відділу ТМР Рената Карп’як, жителька міста Борислава.

Завідувач відділу культури ТМР Тетяна Татомир, прописана в м. Старий Самбір.

Директор Трускавецького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Світлана Ковальчин, жителька міста Дрогобича.

Директор-головний редактор КП «Редакція міського радіомовлення» Леся Боднар, жителька міста Борислава.

Директор КП «Парк курортний» Іван Вачко, житель міста Дрогобича.

Директор КП «Трускавецький інформаційний курортний центр» Світлана Лутчин, жителька міста Дрогобича.

Директор КП «Трускавецьтепло» Руслан Крамар, житель міста Стебника.

Заступник начальника управління житлово-комунального господарства і будівництва ТМР Станіслава Намистюк, жителька міста Борислава.

Головний спеціаліст відділу землекористування ТМР Вікторія Весела, жителька міста Стебника.

Головний спеціаліст відділу у справах сім’ї, молоді та спорту ТМР Роман Коваль, житель села Раневичі Дрогобицького району.

Головний спеціаліст Служби у справах дітей Галина Галюлько, жителька міста Борислава.

З цих 17 іногородніх керівників, названих мною, 10 (тобто більше половини) отримали свої теперішні посади у трускавецькій владі вже за часів Козира

І це далеко не повний перелік. А зараз, для порівняння, подамо прізвища трускавчан (мешканців міста Трускавця, котрі і прописані, і проживають у ньому), котрі втратили роботу в органах місцевого самоврядування та в керівництві комунальних підприємств від моменту приходу Руслана Козира до влади. Ігор Петранич, Михайло Слободян, Василь Крук, Василь Стечкевич, Орест Лобик, Іван Гайванович, Василь Колотелюк, Наталія Кобись, Наталія Пономаренко, Ярослав Чистогорський, Олексій Балицький, Юрій Алієв, Омелян Дяків, Іван Положевець, Наталія Потічна, Омелян Юричко, Ян Ковальський, цей перелік можна продовжувати.

Козир вигнав із роботи нас, корінних трускавчан, які не були на керівних посадах. Я та мої товариші були звичайними простими роботягами в КП «Наше місто», а нас викинули на вулицю як непотрібних котів чи сміття. На роботу понабирали тільки своїх, сантехніків, які не вміють кран полагодити та столярів, які не відрізнять рубанка від киянки. А керівників стало набагато більше, які хіба за свою зарплату думають.

Душа мені болить, що з нами поступили як із якимось непотребом – і нікому поскаржитись, ніхто тебе не зрозуміє і нічим не допоможе. Каюся, що і я піддався омані та думав, що Козир буде кращий, ніж Грицак. Та не було там з кого обирати, то й маємо тепер біду і то чорну біду. Та ми не здаємося. Моя мета – дочекатися, коли Козир під свист та осуд піде з міської ради, а разом із ним ті всі чужинці, чужорідний для мого рідного Трускавця елемент. Бо іншого слова, ніж чужинці годі знайти. Знаю, що мою думку поділяє багато жителів міста, навіть у стінах міської ради чекають – не дочекаються, коли ж воно вступиться з міста, це прекрасне диво природи, яке «дбає» за всіх нас. Дякую тим, хто поміг мені зібрати ці всі дані і хто поміг це зібрати докупи. Ніколи не думав, що колись буду писати щось чи на когось, але життя заставило. У мене не залишилося іншого шляху, хіба боротися за зміну влади в Трускавці. Маю надію, що це є можливо зробити законним способом.

Більше нічого писати не буду, бо факти красномовні, говорять самі за себе. Всі вони взяті із відкритих джерел згідно законодавства про доступ до публічної інформації. Пане Андрію, прошу опублікувати мого листа на Вашому віснику, бо більше ніде нема можливості цього зробити.

Корінний трускавчанин»

Від «ТВ»: редактор вісника вніс у даний лист лише декілька суто стилістичних правок та відкоригував окремі неправильно написані прізвища. Вислови, які могли бути образливими для будь-кого чи містили прокльони та погрози, нами було видалено. Також видалено два абзаци, які стосуються особистого життя міського голови Трускавця та членів його команди, адже наша позиція є чіткою – ніколи не опускатися до рівня завідуючої відділу культури. Тому на все, що стосується особистого чи сімейного життя посадовців та інших публічних та непублічних осіб, у нас існує своєрідне табу.

 

Управляючі компанії – нова афера Руслана Козира?

Скандал, який виник у Трускавці після прийняття виконкомом нових тарифів з обслуговування будинків та прибудинкових територій, триває вже місяць. Люди незгідні (не хочуть) платити за новими тарифами, а КП «Трускавецьжитло» не може нормально функціонувати при старих тарифах. Відбуваються громадські слухання, до мерії надходять звернення, прохання та вимоги від дуже різних політичних сил. Готуються судові позови. Влада розмірковує, що ж робити. І при цьому всьому неймовірною виглядає думка, що ця «заворушка» може комусь бути дуже вигідна. Ви можете не повірити, але в першу чергу це може бути вигідно саме меру міста Руслану Козиру. Так як йому вигідний масовий перехід трускавчан на автономне опалення, так як йому вигідні здача у експлуатацію «Лісової пісні» без жодних ексцесів, так як йому вигідно приховувати всю правду про ситуацію із питним озером, так як йому та його заступнику вигідно робити базари на центральній площі міста, так як йому вигідно робити багато інших речей.

Отже, в першу чергу підвищення тарифів б’є рикошетом по очільнику КП «Трускавецьжитло», депутату міської ради, керівнику ТМО партії «Права воля України» Олександру Ткаченку. «Фронту змін», який у місті має владу і який представляє як член цієї партії міський голова Руслан Козир, дуже вигідно здобути голоси виборців-трускавчан, особливо ті, які в 2010 році отримала «Права воля України». І на виборах в жовтні 2012 до ВРУ, і особливо на майбутніх місцевих виборах.

З другої сторони, «турбота» міської влади Трускавця про жителів міста проявилася не лише у підвищенні тарифів, а й  у намаганні активізувати процес творення ОСББ. Та зовсім не про громаду головна думка влади, коли медовими вустами говорять про переваги ОСББ. Не буде перебільшенням сказати, що влада Трускавця і особисто Р. Козир готують аферу із управляючими компаніями, а інакше – готують нову кабалу для трускавчан, кабалу страшну та довговічну.

Спочатку пропонуємо Вам ознайомитися із уривками статті Володимира Бригілевича та Нестора Швеця із ЛГО «Центр досліджень місцевого самоврядування»), опублікованої в рамках реалізації проекту № 42704 «Громадські ініціативи  в  реформуванні  ЖКГ» за підтримки міжнародного фонду «Відродження». Стаття доводить, що наші підозри стосовно Руслана Козира не є аж такими безпідставними.

«Прийняття нового Житлового Кодексу викликає багато питань і страхів в українському суспільстві. Найбільше розголосу і збурення громадськості викликають питання, пов’язані з впровадженням управляючих компаній і зміна системи управлінням житлом. Які реальні загрози несе українському власнику впровадження управляючих компаній і чи взагалі необхідні ці компанії на українському ринку?

Перед тим як стверджувати необхідність створення ринку управительства в Україні, важливо зрозуміти, яку систему управління житловою нерухомістю буде запроваджено. Досвід Східної Європи представляє дві системи:

Обов’язкове створення житлових товариств у будинках, де появиться хоч би одна і більше приватизовані квартири. ЖЕКи реформуються в управляючі компанії і фірми з надання комунальних послуг з технічного обслуговування будинку (слюсарство, електрика, дрібно-ремонтні, прибирання територій і т.д.). Визначальним суб’єктом є житлове товариство, яке за договором наймає управляючу компанію, затверджує тарифи на утримання будинку і контролює якість надаваних послуг управляючих компаній. Відповідальність за наймання обслуговуючих фірм, контроль за їхньою роботою і звітність перед житловим товариством –це відповідальність управителя. Змінити управителя, або продовжити угоду на наступний рік це основне завдання зборів житлового товариства. Така модель характерна для Польщі.

Створення житлових товариств не є обов’язковим в будинках з приватизованим житлом. Управління житловою нерухомістю здійснюють реформовані ЖЕКи в управляючі компанії інтегрованого типу (здійснюють функції управління і надання комунальних послуг). Прийняття рішення про самоуправління чи наймання управляючої компанії відбувається зборами житлового товариства якщо воно створене в будинку. При відсутності житлового товариства управляючу компанію призначає орган місцевого самоврядування, а угоди підписуються управляючою компанією з кожним власником житла. Контроль за діяльністю управляючої здійснює кожний житель через підписання угоди і актів виконаних робіт. Змінити управляючу компанію можна рішенням більшості власників житла. Така модель характерна для прибалтійських країн: Литви, Естонії.

Перша модель передбачає дієвий контроль житлового товариства за управителем (управляючою компанією), котре в будь який час може змінити його за ініціативою правління житлового товариства на загальних зборах більшістю голосів. Тарифи на обслуговування і управління будинком для управляючої компанії затверджуються на загальних зборах терміном на один рік до наступного фінансового і робочого звіту. Змінити тарифи управитель може лише один раз на рік, обґрунтувавши і затвердивши на загальних зборах. Така система є стійка і передбачає зворотній зв’язок між житловим товариством і управляючою компанією.

Друга модель є більш вразливою і має слабий зворотній зв'язок між власником житла і управляючою компанією. При незадовільному виконанні послуг необхідна ініціатива більшості власників. Реально контролювати якість послуг управляючої компанії і надавачів послуг є досить важко, враховуючи інертність і неорганізованість власників які не здатні організувати житлове товариство. Друга система спирається на «законослухняних» власників житла і управителів, а також відповідальну систему місцевого самоврядування.

Аналізуючи Житловий Кодекс України зразка 2010 року, прийнятого в першому читанні 5.10.2010 складається враження вибору другого варіанту, де навіть незначні можливості впливу прибалтійського власника житла на управління будинком зовсім знівельовані. Якщо йдеться про законослухняність власників житла, то в Україні відновлюється нормальні у всьому світі механізм пені за невчасні платежі і можливості продажі житла і переселення в житло гіршої якості чи соціальне житло. Проте Україна пішла ще далі, ввівши державну житлово-комунальну інспекцію (ДЖКІ) з дуже широкими повноваженнями щодо приватного житла. Оскільки в Україні не сформована ні свідомість відповідального власника, ні почуття власності, то функції ДЖКІ не здаються перебільшеними для законодавця, коли без згоди власника і без рішення суду інспекція може зайти у приватну власність і в будь який час.

Для «законопослушності» управляючих компаній і надавачів послуг впроваджується система регулювань і сертифікацій, а також інвестиційний потенціал. Така система регулювання залишає всі важелі впливу на стороні влади, породжуючи тіньові схеми видачі сертифікатів і дозволів.

Тепер кілька слів про сертифікацію і інвестиційний потенціал управителів.

Сертифікація - це інструмент впорядкування ринку і створення важелів для його розвитку і стимулювання конкуренції. В Україні не створено ринку управителів і ринку якісних комунальних послуг, тому говорити про сертифікацію ще зарано. Спочатку треба розробити систему підготовки та навчання управителя і чітко прописати кваліфікаційні вимоги до управителів. Перехідний час на впровадження сертифікації 2-3 роки, як це показує східноєвропейський досвід.

Інвестиційна спроможність управляючої компанії здається ніби позитивним явищем для заохочення інвесторів, проте це непотрібний регулятор , який погубить розвиток малих і середніх фірм і приватних підприємців на ринку управительства і надання комунальних послуг. Замість інвестиційної спроможності управляючих фірм, які мають забезпечити фінансово розвиток цього сектору необхідно запроваджувати систему страхування будинків і діяльності управителів, а також систему дешевих і пільгових кредитів для термомодернізації житлових будинків. Інвестори прийдуть в сектор житлового управління, якщо там будуть створені зрозумілі правила гри, в іншому випадку інвестиційна спроможність це ворота для пропускання вибраних компаній на ринок українського управительства.

Найбільшою загрозою для розвитку ОСББ є власне сама вимога сертифікації і інвестиційної спроможності. Зрівняння вимог до комерційної діяльності управляючих компаній і безприбуткової діяльності ОСББ (самоуправління своїм будинком) щодо цих критеріїв є нонсенсом. Така норма ЖК погубить і так слабкі позитивні паростки недолугої української реформи ЖКГ. Східноєвропейська практика доводить, що сертифікація не вимагається при управлінні своїм майном.

Ліцензування для управління майном саме по собі є річчю хорошою і потрібною. Проте проблема криється в її формулюванні. Проект ЖК(ст.151-152) ставить однакові високі вимоги до всіх учасників ринку управительства. Тут не враховується різниця у можливостях безпосереднього самоуправління для ОСББ і компанії. Загалом, ЦКУ не містить особливих вимог чи ліцензій для управління майном, окрім певних застережень цивільного характеру – наявності й чинності договору.

Проте, на нашу думку, варто розмежувати вимоги для безпосереднього управління та вимоги до управителя чи управительської компанії. Окрім того, вимоги до безпосереднього управління слід чітко і вичерпно викласти в самому законі(зокрема не застосовувати суворі фін. вимоги, чи ліцензування як таке), а стосовно управительських компаній-застосувати повні вимоги з проекту ЖК, детально розписані в відповідній майбутній постанові КМУ, із застосуванням обов’язкового ліцензування. Таким чином створюються умови для полегшення функціонування ОСББ та безпосереднього управління.

Ліцензування управителів в Польщі було запроваджено в 1997 році на основі Закону «Про господарювання нерухомістю».Перед цим три роки з 1994 від початку приватизації і обов’язкового створення ОСББ житлові-експлуатаційні підприємства були реформовані в управляючі компанії і надавачів послуг без вимоги ліцензування. Спочатку створювався ринок управителів і ринок комунальних послуг, а потім вводилось ліцензування.

В Україні не назріли умови для впровадження ліцензування управляючих компаній:

1. Немає ринку управителів і ринку комунальних послуг;

2. Жеки не реформовані і будинки без створених ОСББ територіально прив’язані до житлових контор.

3. Не визначені кваліфікаційні норми за якими надаватимуться ліцензії;

4. Відсутня програма навчання управителів.

Такий підхід до впровадження ліцензій породить корупцію і продаж ліцензій начальникам ЖЕКів і новоспеченим управляючим компаніям, а також знищить ледь проростаючі паростки самоуправління ОСББ і Асоціацій ОСББ

З огляду на вищевикладене, стає цілком доречною та зрозумілою вимога наявності фінансової спроможності та інвестиційного потенціалу (термін потребує нормативного уточнення) у управительської компанії а не ОСББ при самоуправлінні.

Вибір постачальників послуг та спосіб формування тарифів за них (там де вони не встановлені згідно закону) - закріплений як цивільним законодавством, так і законом про ОСББ. Слід зазначити про певну специфіку стосовно договорів із монополістами, але навіть тут передбачено відповідними правилами користування відповідними послугами (електро-, водо-, теплопостачання) що укладення договору є добровільним. Торкаючись теми вибору постачальників послуг немонопольної сфери, слід зазначити, що наявність безпосереднього управління передбачає особисту зацікавленість у виборі постачальника, окрім того ОСББ має достатній вплив на своє правління через збори, тобто якщо постаратись, то свої права можна захистити. Водночас і з управительською компанією всі питання повинні бути врегульовані відповідним договором – а його дотримання – судовою системою.

Законодавець добивається створення ОСББ всюди у ББ і не дає альтернативи. На нашу думку, це підвищує роль закону про ОСББ і робить невідворотним та крайнє необхідним його вдосконалення. Тому дуже важливими стають питання набуття/втрати членства в ОСББ, відносин членів ОСББ та власне ОСББ, питання чинності статуту та механізми захисту інтересів як ОСББ в цілому так і конкретних його членів.

Питання вступу регулюється законом про ОСББ – членство на основі заяви за згодою ОСББ. Закон про ОСББ та Цивільний Кодекс мають передбачати право та можливість співвласників багатоквартирних будинків приймати спільні рішення встановленою більшістю голосів і без створення ОСББ як юридичної особи? Має передбачатися невід'ємність права участі в ОСББ від права власності на приміщення в будинку, де таке ОСББ створене».

Та є багато інших джерел, які підтверджують, що намагання трускавецької влади «реформувати» ЖКГ – це не що інше, як намагання діяти за російським сценарієм, силою увівши на ринок підконтрольні собі управляючі компанії, які би під виглядом «реформування» ЖКГ відмивали кошти, які би займалися підготовкою до виборів. Те, що у Трускавці планується створити кілька оаз ОСББ, на які виділятимуться кошти на вибори, а прикриттям будуть ОСББ та ЖКГ, є тільки справою часу. Так, за нашими даними, одна з таких оаз постане з ряду будинків на вулиці Івасюка, очолить її Андрій Кульчинський, депутат ТМР. Друга буде створена на Івасюка і ймовірним її очільником може стати Ігор Пілько, депутат ТМР. Третя охопить квартал вулиці Стуса (парні числа будинків) та кілька будинків на Данилишиних, «опікуватиметься» нею член виконкому, фронтозмінівець Ігор Паньків. Останньому пророкують крісло начальника КП «Трускавецьжитло» або після відставки Олександра Ткаченка, або ж при прискореному впровадженні інституту управляючих компаній у Трускавці. Ви ж бачите, що всі названі нами майбутні керівники угруповань ОСББ – люди з команди Р. Козира.

Та повернемося до досвіду управляючих компаній, зокрема, досвіду російського. Не зайвим буде нагадати, що Руслан Козир до обрання на посаду міського голови Трускавця був співвласником київської фірми з російським капіталом. А його бізнес, який тісно пов’язаний із ЖКГ та будівництвом, зміг розвинутися не в останню чергу завдяки змінам в законодавстві стосовно ЖКГ та будівництва.

Про те, які небезпеки стоять перед трускавчанами у випадку запровадження управляючих компаній в нашому місті, багато могла б розповісти київський юрист та правозахисник Тетяна Монтян. Тож Вашій увазі пропонуємо окремі вимоги із її інтерв’ю для УНІАН.

«Комунальні інспектори отримають право вриватися в квартиру з метою “профілактики”. А чим небезпечні такі комунальні інспектори? Вони втручатимуться в ту сферу діяльності, яка взагалі їх не має стосуватися, тому що є співвласники багатоквартирного будинку, сусіди – і все, що діється в домі, - це їхні проблеми, а не якихось зовсім сторонніх людей.

Новий ЖК для обслуговування будинків передбачає замість ЖЕКів послуги приватних фірм. Там пропонується обов’язкове обслуговування житлового фонду управляючими компаніями, причому безальтернативно. Тобто люди, які навіть самі організували ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків) чи кооператив, зможуть обслуговувати свої будинки самостійно тільки в тому разі, якщо відповідатимуть якимось міфічним “кваліфікаційним вимогам” Кабміну. Цих кваліфікаційних вимог Кабміну ще ніхто в очі не бачив. І є величезна підозра, що “пройти” ці кваліфікаційні вимоги можна буде тільки за допомогою корупційної складової. Якщо в будинку взагалі не створено ОСББ чи кооперативу – значить, місцеві органи нав’язуватимуть управляючу компанію. Ідеться про фактичне позбавлення людей права колективної власності. А який сенс мати власність, якщо ти сам не можеш нею розпорядитися?!

Це те саме, якби власників автомобілів зобов’язали на безальтернативній основі обслуговувати свої автомобілі тільки на певних СТО, які відповідають якимось там кваліфікаційним вимогам, та заборонили це робити самостійно. Люди самі мають визначати, як їм ремонтувати свої авто і як управляти будинком, у якому вони живуть.

Росія вже пройшла цей шлях. Там дня не проходить без повідомлення про те, що вбито чи поранено голову їхнього аналога ОСББ, який називається ТСЖ. Про те, що посміли підняти голос проти управляючих компаній і відверто завищених цін. У Росії управляючі компанії призвели до абсолютно безумних цифр у платіжках і до повної неможливості здихатись цих компаній».

Цей коротенький витяг показує, до чого може призвести пересаджування російського «досвіду» на трускавецький ґрунт. Руслан Козир прагне перетворити трускавчан на німе бидло, котра мовчатиме, коли піднімають тарифи, котре мовчатиме, коли створюють ОСББ без згоди мешканців, як це маємо місце у старих хрущовках на Івасюка. Пан Козир, напевно, сподівається, що це «бидло» мовчатиме, коли йому нав’язуватимуть ідею управляючих компаній, які визискуватимуть людей, а навіть позбавлятимуть їх їхнього майна, житла, а не виключено, що і життя. Тому так важливо не піддатися на спокусу нового «райського життя», яке нам обіцятимуть при створенні управляючих компаній, а логічно подумати – чи варто відмовлятися від послуг ЖЕКів, чи в нашому випадку КП «Трускавецьжитло». Звісно ж, що мешканці самі мають право обирати, які послуги вони замовляють і за що платять, а не так, як каже заступник керівника КП «Трускавецьжитло» п. Мирослав Мицько, що люди повинні платити за всі послуги, не маючи права обирати з переліку.

Знову слово Тетяні Монтян: «ЖЕКи теж неефективні… Тоді що робити? ЖЕК – це просто назва. Бувають дуже різні ЖЕКи. Це просто обслуговуюча організація, вона може працювати добре, а може й погано, залежно від того, хто і як її контролює і які умови оплати. Я знаю багато прикладів, коли ОСББ саме не займається обслуговуванням будинку, але уклало конкретний договір з ЖЕКом, приймає лише за актом виконані роботи й після того розраховується. І що ви думаєте? Ті самі ЖЕКи, які завжди байдикували, почали працювати нормально, бо ж інакше їм ніхто не заплатить! ЖЕКи працюють погано тоді, коли їх ніхто не контролює, коли в будинку немає колективного власника, коли люди не здатні об’єднатися й проконтролювати, чи надано їм ті послуги, за які виставлені рахунки. Якщо ж люди здатні об’єднатися, якщо вони здатні прийняти колективне рішення й колективно контролювати виконання робіт, ЖЕК працюватиме прекрасно, а якщо працюватиме погано, то можна найняти інший ЖЕК чи окремих людей для виконання певних робіт».

На жаль, проблема наших людей, зокрема і трускавчан, у тому, що нам важко об’єднатися. Ми не довіряємо одне одному, не вміємо приймати колективні рішення, не здатні досягати консенсусу, доходити якогось компромісу. Люди готові посваритися і влаштувати мордобій за будь-який дріб’язок, вони підозрюють кожного, хто готовий взятися за суспільно-корисну справу, у особистій матеріальні зацікавленості. А все чому? Тому що зараз у законі про ОСББ прописаний надто складний алгоритм прийняття колективних рішень. Тобто скористатися наявним алгоритмом можуть лише доволі просунуті люди. Якщо спростити цей алгоритм, то ним зможуть скористатися і звичайні громадяни. Спробуйте зараз зібрати збори за прописаною з законі про ОСББ схемою! Комунальна мафія робить усе, щоб так залишалося назавжди. Тетяна Монтян у вищезазначеному інтерв’ю пропонуємо один із шляхів виходу проблеми.

«Уявіть собі мініакціонерне товариство, яким насправді і є багатоквартирний будинок. Але як можна управляти акціонерним товариством, якщо не відомо, скільки акцій належить кожному акціонеру? Так само наші люди в багатоквартирних будинках не знають, яка частка будинку як цілісного майнового комплексу їм належить. Якби людина знала, яка її частка, вона б знала, скільки їй потрібно знайти союзників, аби прийняти якесь рішення. Зараз це зробити неможливо, тому що ані БТІ, ані будь-яка інша організація не обліковує багатоквартирні будинки як цілісні майнові комплекси з визначенням ідеальних часток співвласників.

Є ще одна проблема – в Україні немає можливості безперешкодно отримати доступ до інформації про інших співвласників багатоквартирного будинку. Тобто ви не може некорупційним шляхом дізнатися, як звуть ваших сусідів і як з ними зв’язатися. Хіба що вони особисто живуть у своїх квартирах і добровільно вам скажуть, що вони є справді власники і покажуть свої правовстановлюючі документи. А ви багато знаєте людей, які не злякаються це сказати й показати?! У нашому будинку простіше, бо в нас освічені люди, усі знають, хто я така, і за 11 років багато хто з сусідів зверталися до мене по якісь консультації.

А уявіть собі, як організувати ОСББ в хрущовці, де живуть бідні, залякані люди, багато хто здає своє житло, а ще – десь 15% неприватизованих квартир. А для створення ОСББ треба отримати згоду більш як половини співвласників будинку! І саме ці хрущовки найбільше потерпають від комунальної мафії.

У нас жоден жек не працює легітимно, бо в Цивільному кодексі написано, що будинок є співвласністю всіх власників приміщень у ньому й тільки співвласники мають право приймати колективні рішення щодо своїх будинків. Покажіть мені хоч один жек, який має бодай у якомусь вигляді колективне рішення співвласників, що саме цей жек має обслуговувати будинок! Тобто будинки обслуговуються жеками “по дефолту”, мовляв, а ми завжди обслуговували цей будинок. Але ж колективного рішення з цього приводу ніхто не приймав!

Крім того, приходять жеки-рейдери, замість “комунальних” жеків, що були завжди, кидають свої платіжки й “доять” нещасних людей, які навіть не підозрюють, як їх цинічно обманюють. І хто цим займається? Наша різнокольорова комунальна мафія, яка “кришується” політиканами від усіх без винятку політичних сил, бо їм усім вигідний такий стан речей».

Напевно, щоб розібратися із цим всім, потрібно бути юристом, комунальником, депутатом – так може видатися на перший погляд. Насправді ж потрібно не піддаватися пропаганді, не вірити жодному сову міського голови. У Трускавці ЖКГ реформували ще за часів Лева Грицака, а реформа а-ля Козир фактично зруйнувала КП «Наше місто», створивши не то комунальні, не то партійні «Трускавецьжитло» та «Трускавецьтепло». Ціни, тарифи зростають, та поки що люди залишаються у своїх помешканнях. Як ви думаєте, квартири у Трускавці дешеві чи дорогі? Чи є хтось, кому буде дуже вигідно виселяти неплатників, яких обзиватимуть «злісними»? Чому б не використати вчасний момент та не влізти на ринок, який є не просто прибутковим, а над прибутковим? І робити це намагаються будь-якими шляхами, в тому числі методом нав’язування нам думки про потребу творення ОСББ (і то будь-якою ціною, навіть не питаючи згоди мешканців), щоб згодом через інститут злочинних (рекетирських, а простіше кажучи бандитських) управляючих компаній вершити свої чорні справи у місті-курорті Трускавець.

Якщо люди згідні йти в кабалу, якщо люди не протестуватимуть, щоб їх продавали як рабів німих, як бидло, то це буде вибір людей. Трускавецьких людей. Бо вибір 2010 року – це теж їхній вибір і нема на то ради…

Підготував Володимир Ключак

Руслан Козир: «Якщо люди виявлять бажання платити за тарифом, умовно кажучи, в 1 копійку, то й роботи ЖЕК виконає на 1 копійку… Тарифи можуть бути від мінімальних – до досить значних, але ніхто не може людям їх нав’язати»

Пропонуємо читачам «Трускавецького вісника» перечитати статтю, яка появилася в бюлетені ТМР «Голос ради» в червні 2011 року. Руслан Козир тоді розповів про своє бачення реформованого (чи й нового) комунального підприємства у Трускавці. Читайте і насолоджуйтеся. В нас натомість є лише два запитання – чи дійсно ці слова сказав сам пан Козир і якщо так, то коли він був самим собою – у червні 2011, коли говорив, що «ніхто не може людям нав’язувати тариф», чи в лютому – березні 2012 року, коли тариф людям нав’язали всупереч волі людей. Додатково нагадаємо, що в травні 2011 пан мер обіцяв знижку тим жителям Трускавця, хто вчасно сплачуватиме за житлово-комунальні послуги.

«Ідеальне комунальне господарство – яке воно?

Від початку своєї каденції нова влада реформує комунальну галузь міста. Але досі ніхто докладно так і не пояснив, яким же воно буде – реформоване міське господарство. Як взагалі в ідеалі має виглядати житлово-комунальне підприємство, яке надає людям якісні послуги? – коментар міського голови Руслана Козира.

«Впевнено можу сказати, що реформувати комунальне господарство так докорінно, як ми собі запланували, ніхто на Львівщині ще навіть не ставив собі за мету. Є окремі спроби частково щось поміняти. При цьому усі просто намагаються примусити працювати стару систему в нових умовах. Ми ж створюємо нову систему праці і нову систему взаємовідносин між споживачами і комунальним господарством. Тобто в цьому плані Трускавець є першопрохідцем – ми торуємо шлях. За пару років за нами підуть усі. Змушені будуть піти, іншого шляху немає. Хоча нічого надзвичайного ми не вигадали, просто намагаємося привести нашу господарку у відповідність до нового житлово-комунального законодавства. Головна ідея наших напрацювань абсолютно проста й зрозуміла: люди мають не просто платити кошти, а оплачувати виконану роботу. Комунальне підприємство продає послуги – як в магазині: прийшов, вибрав, заплатив, отримав товар і чек. Оце і вся реформа.

Візьмемо хоча би один аспект – кошти, що надходять комунальному підприємству від плати за квадратний метр житлової площі, так звана квартплата. Раніше усі кошти від споживача збиралися в один котел, а потім на власний розсуд комунального підприємства перерозподілялися. Витрачалися безпланово, часто йшли взагалі невідомо куди, грішми людей покривалися збитки самого підприємства, виплачувалася незароблена заробітна плата і таке інше. Таким чином створювалися можливості для незаконних тіньових операцій, «відмивань». Має бути інакше: хто платить гроші – отримує конкретну послугу. Тоді не стоятиме питання: а за що я плачу?

Ми маємо разом з мешканцями вирахувати по кожному будинку кількість потрібних послуг і встановити – знов-таки разом з мешканцями – тариф на ці послуги. Для цього треба створити ініціативну групу (в ідеалі – ОСББ). Якщо люди виявлять бажання платити за тарифом, умовно кажучи, в 1 копійку, то й роботи ЖЕК виконає на 1 копійку. Якщо на бажання мешканців тариф становитиме, скажімо, 2 гривні, то відповідно і послуг буде значно більше. Тарифи можуть бути від мінімальних – до досить значних, але ніхто не може людям їх нав’язати. При цьому послуги надаватимуться різнорідні – від замітання під’їздів до їх побілки, від прибирання прибудинкової території до її озеленення. І найголовніше: якщо ці гроші зібрано, приміром, на Стуса, 7, то вони мають бути використані тільки на цей будинок і в жодному разі не підуть на інші послуги в іншому будинку.

Раніше ЖЕК тікав від людей – сьогодні час від нас вимагає йти до людей. Я хотів би закликати до активності. У нас люди ще по-старинці говорять: ЖЕК повинен, ЖЕК зобов’язаний… має бути інакше: ЖЕК виконає певну роботу за відповідну плату і щомісяця звітуватиме за цю роботу. Все прозоро, ніяких «відмивань».

Бюлетень Трускавецької міської ради «Голос ради», № 5 (249), червень 2011 року

 

Звернення до секретаря ТМР П. Шумина від «Громадянської позиції»

«Секретарю Трускавецької міської ради п._Шумину П.Є.

82200 Львівська область, м. Трускавець, вул. Бориславська 2

Шановний Петре Євстаховичу!

15.02.2012 р. Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради прийнято рішення № 23 «Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для житлових будинків м. Трускавець, які обслуговує комунальне підприємство «Трускавецьжитло»»  зі змінами та доповненнями. 

У відповідності до  ст.6 Закону України « Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Трускавецька міська організація політичної партії «Громадянська позиція» звернулася до Виконавчого комітету з вимогою перегляду вказаного вище рішення у зв’язку з цілим рядом порушень норм чинного законодавства, прав та інтересів громадян (копія звернення додається).

Відповідно до статті 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» ТМО ПП «Громадянська позиція»  просить Трускавецьку міську раду вжити заходів для врегулювання правовідносин між споживачами та виконавцями послуг з обслуговування будинків та прибудинкових територій на законній основі з дотриманням прав та інтересів громадян.

Дане звернення просимо вважати заходом досудового врегулювання конфлікту між споживачами та виконавцями послуг з утримання будинків та прибудинкових територій у м. Трускавці.

Додаток:

1.Копія звернення ТМО ПП «Громадянська позиція» до Виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 26.03.2012 р.

Голова ТМО ПП «Громадянська позиція»  /підпис/ В. Кіндракевич»

Від «ТВ»: у п’ятницю, 30 березня, гостем програми «Час місцевий з Ігорем Пільком» на телеканалі «Алсет» буде лідер ЛОО ПП «Громадянська позиція» Теодор Дяків. Початок програми, котра виходить на «Новому каналі» - 18.20. Звичайно ж, що обговорюватиметься значно ширший спектр проблем, ніж проблеми трускавецької комуналки чи підвищення тарифів у місті-курорті. Так що, перегляньте програму, яка обіцяє бути досить цікавою.

 

Щоб іншим було неповадно

28 березня в Дрогобичі в приміщенні суду на Лесі Українки, 23 відбулося судове засідання за позовом проректора з наукової роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка, професора Мирона Чернеця до підприємця Максима Федиса. Справа стосується казки, опублікованої на сайті «ДрогобичІнфо», в якій професор чи то впізнав себе, чи то був якимось чином принижений. Пан Чернець звернувся до суду, захищаючи власну честь та гідність та хоче отримати 50 тисяч гривень морального відшкодування. Суд наклав арешт на рахунки п. Федиса. Адвокат відповідача п. Олесь Рупінський звернувся до суду із клопотанням скасувати це рішення, адже арешт рахунків не дає змоги його довірителю займатися господарською діяльністю. Пан Федис втрачає довіру у партнерів, а тепер для нього сезон, адже підприємець працює в сфері будівництва. Суд у складі головуючого судді п. Гайдука вислухав аргументи сторін та оголосив перерву до 30 березня (16.00). Так можна було б коротко описати це судове засідання.

Оскільки суд, напевно, триватиме ще ду-у-уже довго, враховуючи факт, що невідомо ще, чи відповідач взагалі якимось чином причетний до справи, адже не являється власником доменного імені, то ми повертатимемося до цієї теми. Та сьогодні хочемо зробити певні попередні висновки, які розтлумачать, чому ми обрали для заголовку саме таке, а не інше, речення.

Слова «неповадно» немає в українській мові, але, вочевидь, кожному зрозуміло, про що тут йдеться. А йдеться про те, що цей випадок із судовим позовом повинен бути наукою для дуже багатьох – і для пана Чернеця, і для інших професорів, викладачів, а також і чиновників та представників влади. Але одночасно і для «ДрогобичІнфо», та не тільки для цього сайту, а й для журналістів всіх Інтернет-видань та газет. Також для суду, який повинен з честю знайти вихід із цієї ситуації, щоб і пан Чернець був контентний, і щоб пана Федиса не образити. І не лише для вищеперелічених осіб як в конкретному, так і в загальному значенні, а фактично для кожного, хто щось пише, чи про когось пишуть, хто подає до суду, чи хто ризикує отримати судову повістку.

«Я не розумію, для чого потрібно проводити фото- та відеозйомку, адже справа не є політична чи кримінальна», - заперечив пан Чернець проти клопотання сторони відповідача щодо дозволу знімати судовий процес на камеру. Суд прислухався частково і до відповідача, і до пана Чернеця та дозволив пресі використовувати диктофони, але знімати відео не дозволив. І хоча справа дійсно не є кримінальна (щодо того, політична вона чи ні, можна б подискутувати), та те, що вона резонансна, ні в кого не викликає сумнівів. І присутність в залі суду представників принаймні дев`яти видань свідчить, що пильний контроль супроводжуватиме цю справу аж до її завершення. Можливо, спалахи фото чи відеокамер спричинюють незручність для професора Чернеця, можливо, він при поданні свого позову дійсно не хотів аж такої уваги до своєї персони, та Рубікон перейдено, виклик кинуто і хоч-не-хоч професор в 2012 році став набагато популярнішою людиною, ніж він був за понад 40 років свого перебування в Дрогобичі. Принаймні особисто я не знав, не бачив і не чув п. Мирона Чернеця за всі свої п’ять років навчання в університеті, не стикався з ним і напевно б не цікавився, чи є в університеті ще якийсь проректор окрім пана Юрія Кишакевича. Та судовий позов пана Чернеця зробив його людиною публічною і то аж занадто. Тому від щирої душі можна пожаліти професора, якому навряд чи приємно чути чи читати про себе, як то кажуть, на кожному стовпі.

Незважаючи на те, чи виграє чи програє пан професор Чернець цю судову справу, а навіть якщо б він відкликав свій позов, та поїзд уже пішов. В певних журналістських колах він вже здобув собі репутацію ворога преси, ворога свободи слова. А в тих колах, де так не вважають, все одно відносно нього залишиться певна настороженість, якийсь осад,  хто б там що не говорив. І те, що на даний момент ще ніхто публічно не задекларував пану професору свою публічну підтримку, свідчить про фатальну помилку з його сторони. Не маючи жодної доказової бази, не бажаючи дослідити справу до кінця (а нагадаємо, що Мирон Васильович є проректором з наукової (!) роботи та відповідає і за міжнародні відносини), шанований нами професор подає позов до суду. Не знаючи, хто є власником сайту, напевно не розуміючи різниці між власниками, адміністраторами, дописувачами, модераторами, авторами… Як зазначив адвокат відповідача, можна подати було позов проти будь-кого в Дрогобичі і вимагати в цього будь-кого грошової компенсації.

З іншої сторони, «ДрогобичІнфо» матиме науку, адже хоча скандал певним чином і піднімає рейтинг сайту, його відвідуваність, та навряд чи комусь приносить надто велике задоволення ходити по судах. Самі приміщення суду (неважливо, чи це Дрогобич, чи Трускавець, чи Сколе, чи Львів, чи інше місто) з їхньою тіснотою, страшними стінами та стелею, облупаними дверима та фасадами, викликають не найкращі емоції. Клітка, перерви в судових засіданнях, юридична казуїстика, вправляння адвокатів у риториці, відчуття себе «під ковпаком» до приємностей навряд чи належать. Тож наступного разу перш ніж публікувати якісь «казочки», адміністрація сайту чи хто там відповідає за контент, наповнення Інтернет-ресурсу, повинні зважити на можливість таких позовів, як це має місце у стосунку до «ДрогІнфо» тепер.

Наступне стосується самого суду. Він не повинен бути об’єктом тиску з будь-якої сторони. Справи проти журналістів тим неприємні суддям, що вони передбачають широкий розголос. Виправдати в цій справі авторів казки означало б піддатися тиску ЗМІ, засудити цього автора для судді означало б майже автоматичні закиди у заангажованості чи навіть у покриванні тієї ж корупції, про яку та казочка вела мова. Та суддя не повинен бути між молотом та ковадлом, він повинен взяти до уваги абсолютно всі аспекти цього позову. Якщо автор казки в чомусь і винен, то при чому тут Максим Федис та арешт його рахунків? Якщо пан Чернець почувається ображеним, то слід зробити все, щоб людині стало легше – але не коштом першого-ліпшого офірного ягняти, яким хочуть зробити пана Федиса.

Тема свободи слова не випадково фігурує тут, здавалося б, у такій справі, де йдеться виключно про захист честі, гідності та ділової репутації пана проректора Чернеця М. В. На сьогоднішній день Інтернет в Україні – часто єдина можливість висловити свою думку, лакмусовий папірець того, що наша держава хоча й не є ще вповні демократична у плані європейської демократії (хоча «європейська демократія» теж може бути темою для дискусій), але й не скотилася до рівня Китаю, Білорусі чи й хоча б Росії. Навряд чи хтось із теперішніх студентів готовий дати свідчення в суді про факти корупції в університетах, в тому числі стосовно провінційного Дрогобича. Та реакція пана Чернеця, хоча є і зрозумілою, певною мірою викликає асоціацію із прислів’ям «На злодію шапка горить». Дилема – захищати свою гідність чи ні, є нелегкою. Мовчатимеш – скажуть, що не маєш що сказати на свій захист, протестуватимеш (в тому числі і через суд) – скажуть, що оправдовується тільки винний. Тому так важливо вміти не побачити себе героєм казки, а ще важливіше – жити та працювати так, щоб нікому  і на гадку не спало описувати вас як казкового персонажа. Хоча навіть порядні та кришталево чисті люди можуть стати жертвою політичних провокацій і тому ми ще на початку зауважили, що політичний аспект цієї історії зовсім відкидати не можна. Нагадаємо, що пан Чернець є членом партії «Батьківщина», а «ДрогІнфо» фактично єдине в регіоні видання, яке постійно публікує позиції ДМО Партії регіонів.

Подавати позов до суду на Інтернет-видання – це найгірша порада, яку будь-коли міг дати хтось пану Чернецю. При всій повазі до професора, таким своїм кроком він поставив хрест на власній кар’єрі, адже навряд чи розумний ректор захоче мати в своїй команді та ще й проректором людину, яка несвідомо уособлює в собі ворога свободи слова. Навіть якщо це слово разить гідність, навіть якщо воно суто містечкового рівня. Хочеться побажати пану Чернецю достойно вийти з цієї ситуації, в яку він сам себе загнав судовим позовом, та важко йому порадити, як це найкраще зробити. Професор потрапив у пастку, у вилочку, тому для нього найважливіше зберігати спокій та попросити поради не в людей чи юристів, а в Бога – як діяти.

Нормальна позиція людини, котра читає про себе в Інтернеті – це спробувати вияснити, хто написав, для чого написав і наскільки можна направити шкоду від написаного. В цьому мали б бути зацікавлені як особа, про яку десь є якась згадка, так і відповідальні за сайт люди. Про коментарі мова взагалі не йде, адже це – як написи на паркані, всілякі шавки підписують різні нісенітниці прізвищами знаних осіб або просто хамлять чи займаються провокаціями. Ну хіба когось дивує слово із трьох літер на дверях громадської вбиральні, або напис на стіні під`їзду, що така-то дівчина (йде ім`я) курва? Натомість стаття – інша річ. Та знову ж таки, якщо нема підпису, тобто нема автора, то така публікація фактично прирівнюється до анонімки, до того ж напису на паркані. І незалежно, чи правда там написана, чи подана суцільна вигадка, поважаюча себе людина не звертатиме на це жодної уваги. Для прикладу, як би мав особисто я реагувати на всілякі вигадки, які пишуть в коментарях (або і в статтях на своїх сайтах) ті бездарі, які не можуть змиритися, що «ТВ» став Інтернет-виданням № 1 в Трускавці? Як писав класик, шалійте, шалійте, скажені кати…

Прогнозувати, чим же ж закінчиться цей суд, не беремося. Є варіант, що позов буде залишено без розгляду, оскільки невідомо, хто повинен бути відповідачем. Інші юридичні моменти справи ми тут свідомо опускаємо. Навряд чи пан Чернець подаватиме ще один позов, адже він не самогубець. Пан Федис веде себе дещо некоректно по відношенню до професора. Міг би хоча б на засіданні суду не перебивати його з поваги до старшого віку та світлої голови і сивого волосся. Вони обидвоє до моменту суду не були між собою знайомі. Вони ніколи не стануть друзями, хоча й навряд чи будуть запеклими, затятими кровними ворогами. Цей суд проти журналіста, який є підприємцем – тотальне непорозуміння. Цей суд – це той випадок, коли не виграє ніхто, коли будь-яка перемога буде якщо не Пірровою, то принаймні не дуже етичною. Принаймні після закінчення суду ми не збираємося пити шампанське, бо навіть якщо і буде привід, то точно не буде бажання.

Бути людиною в кожній ситуації. Поважати право на іншу думку. Не ображати нікого і вміти попросити вибачення, якщо вже образив. А найголовніше – вміти стати на позицію іншого. Принаймні ми, перш ніж щось опублікувати, зважуємо – а як ми би відреагували, якби про нас хтось щось написав подібним чином.

Очевидно, що «Трускавецький вісник» навряд чи можна ставити за приклад для всіх, адже наше видання має свою специфіку, «ДрогобичІнфо» свою, інші Інтернет-видання регіону чи області – свою. Та етичний компонент повинен бути присутній завжди.

І насамкінець. «Трускавецький вісник» декларує свою підтримку Інтернет-ресурсу «ДрогобичІнфо». При цьому ми жодним чином не збираємося ні критикувати, ні розвінчувати, ні осуджувати пана професора Чернеця. Він мав право подавати до суду і він цим правом скористався, не думаючи про наслідки позову. Та всім, хто виявляє зацікавленість цією справою, повторюємо – приклад професора та дрогобицького сайту є показовим. Показовим у плані, щоб іншим неповадно було так робити. Бо краще вчитися на чужих помилках. Хоча на своїх наука краще лізе до голови.

Володимир Ключак

Це тільки у нас

 

Сталося дивно-парадоксальне: саме у ті величні дні, коли православні всього світу святкували Різдво Христове, біля під'їздів будинку по вул. Дорошенка, 19 зникли металеві решітки. Мешканців шокував негідний вчинок невідомого зловмисника. Чи розбагатів він за оті декілька кілограмів металу, вкраденого під час такого великого, справді світлого свята, нехай запитає себе сам, але те, що згрішив більше, ніж роздобув злочинним шляхом, - факт незаперечний.

У цій ситуації будь-які коментарі зайві, адже і так зрозуміло, що наважився на таке зухвальство не чужинець із далеких світів, а хтось із наших, місцевих злодюжок, придивляючись до всього, що десь «не так лежить».

Та є речі, які не те, що «не так лежать», а надійно припаяні зварним методом і, здавалося б, слугували б нам ще довгі-предовгі роки. Принаймні так мало б бути, але факти -річ незаперечна: немає нічого, що стало б недоступним для осіб з «липкими руками». Доказом цього є бар'єрна огорожа уздовж тротуару навпроти «Райффайзен Банку «Аваль» (вул. Грушевського, 2). Незважаючи на те, що це міцна огорожа зварного типу, все-таки знайшовся спокусник, котрий потроху розпилював її і частинами забирав. Напевно, трудився нічної пори, бо хто відважиться на таке серед білого дня та ще й у людному місці... Як результат чиїхось старань, із дванадцяти секцій шість уже зникли, решта перебуває у стадії своєрідного «розкорочення». Подібне злодіяння, яке важко пояснити з точки зору здорового глузду, коїться і біля Військового Меморіалу в районі вул. Чорновола. Хоча й розташована його територія у центральній частині міста, знахабнілий любитель металевого «промислу» викрав тут уже не одну секцію з огорожі. Можливо, це результат старань того самого, хто «орудував» біля банку «Аваль»: дуже подібний «почерк»...

Буваючи у країнах Європи, не один наш краянин мав нагоду переконатися, що місця захоронень, тим більше, військові меморіали, там вважають особливими, тому належно шанують та оберігають - нікому навіть на думку не спаде, аби осквернити пам'ять полеглих у роки війни чи взагалі померлих. Бо так виховані. На жаль, у нас ставлення до таких місць, названих по-релігійному «місцями світлими», чомусь кощунсько-зневажливе, аморальне. Не відають нелюди, що чинять. Власне, все оте недобре, що коїться з нами і довкола нас, не додає оптимізму, адже це тільки у нас деградовані «типи» можуть дозволити собі розкрадати елементи пішоперехідних містків, прокладених через річки і потічки нашого міста, спричиняючи зловмисними діями травмування людей. Це тільки у нас безслідно пропадають люки з каналізаційних колодязів, що також призводить до нещасних випадків. Це тільки у нас, «захворівши брухтоманією», можуть «металісти», навіть із ризиком для свого ж життя, обрізувати кабелі на лініях електропередач. Це тільки у нас любителі легкої наживи проникають до чужих осель, гаражів чи комірок, шукаючи там те, чого не залишали. Це тільки у нас, перестрівши десь у глухому закутку чи на вулиці, можуть силоміць відібрати у когось цінну річ або гроші, чи здійснити напад на листоношу. Це тільки у нас заради бодай якихось декілька сотень гривень деградовані «типи», віроломно увірвавшись до помешкання, можуть без докору сумління позбавити життя стареньких, навіть безпомічних, пенсіонерів. Це тільки у нас...

Можна навести безліч прикладів, котрі свідчать, що до порядного, чесного способу життя багатьом у нас ой як далеко! І від того прикро, боляче, гірко. Адже знаємо зі сторінок історії ще з часів Київської Русі, що наші прадавні предки завжди були щирими і гостинними, ділилися з ближнім останнім, що мали, у важку хвилину могли зігріти нужденного теплом свого серця й душі. А головне - вважали обов'язком кожного неухильно дотримувати Заповіді Божі.

Сьогодні ж - це рідкісні винятки. Звідси - зневіра й аморальність, злочини й розчарування. Кожного дня чуємо страхітливі новини по радіо й телебаченню і моторошно стає на душі.

Від багатьох, іноді навіть дуже впливових людей, доводиться чути: аби змінити світ на краще, треба починати із себе. Насправді ж ніхто не хоче змінюватися, тим більше - бути кращим, добрішим. Навіть не намагається цього робити. Стає очевидним: суспільна мораль, деградуючи, з кожним роком занепадає чимраз відчутніше, тож очікувати змін на краще не варто. Принаймні поки що... Власне, доти, поки не навчимося жити за принципом «Людина людині - друг і брат».

Ніна Чернишова, газета «Нафтовик Борислава»

 

У сільського голови Ясениці інша точка зору

Сільський голова Ясениці-Сільної Богдан Багрій вважає, що матеріал «Ясениця показала Курусу «червону картку», вміщений в регіональних Інтернет-виданнях, не відповідає дійсності, й вимагає спростування. Ось що він пише.

«Я відповідально заявляю, що жодне речення в цій статті не відповідає дійсності. 14 березня 2012 р. в приміщенні сільської ради зі мною зустрівся відповідальний секретар газети «Каменярі» Василь Мірчук, з яким ми говорили про можливу зустріч І. Куруса з громадою села. Я особисто сказав Василю Петровичу, що схід села в нас планується на 25 березня або на 1 квітня. Про точну дату сходу села йому буде повідомлено окремо і що така зустріч І. Куруса відбудеться. Ніхто не обговорював дату зустрічі 18 березня та й не міг обговорювати, бо 9, 11 і 18 березня в селі за участю ясеничан, керівників установ, організацій та учнів школи проводили заходи з нагоди 198-ї річниці від дня народження Т. Шевченка. А 18 березня відбувся мітинг біля пам’ятника Шевченку.

Що стосується роботи Народного дому та його директора, то хочу нагадати автору статті, що з 14.00 до 17.00 год. В Народному домі перерва й що вхідні двері не закриваються на «колодку», а на внутрішній замок.

Цинічна заява в статті про чи не найбільшу смертність по нашому селу – це неправда.

Шановний авторе статті! Що стосується політичної орієнтації, то в громади села вона українська: збільшення робочих місць, зайнятість молоді, розбудова й підтримка в належному стані інфраструктури села. Для цього громада робить багато добрих справ: за кошти громади газифікували село, побудували церкву, провели ремонт сільських доріг, Народного дому, амбулаторії тощо.

Богдан Багрій, сільський голова Ясениці-Сільної»

 

 



Обновлен 12 июн 2014. Создан 28 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником