Трускавецький вісник № 38 (417) від 30 березня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 38 (417) від 30 березня 2012 р.

30.03.2012



 

У номері: Руслан Козир та «Лісова пісня», Пікет міської ради, Із сесії ТМР, Не дамо закрити Бориславську лікарню, Про коней, Театр «Альтер», Ліфти не працюють, Юрій Яворський робить останнє китайське попередження конкурентам – стихійним торгівцям, Податкова закликає подати декларацію про доходи, Музей Франка на Трипільській землі.

Новини Трускавця та регіону

Чаша переповнюється

У середу, 4 квітня в Народному домі Трускавця відбудеться зустріч із поетом, лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка Романом Лубківським та презентація книжки «Чаша непокори». Акцію організовують відділ культури ТМР, Товариство «Просвіта», Народний Дім та видавництво «Коло». Початок о 16.00.

Руслан Козир порушив закон про місцеве самоврядування?

На сесії Трускавецької міської ради 29 березня сенсацією став виступ депутата Богдана Процишина. На слайді депутат продемонстрував документ, який свідчить про здачу мером Козиром інтересів міста. Пан Козир провів кулуарні домовленості з ТзОВ «Інвестиції і консалтинг» (стосовно об`єкту «Лісова пісня») і підписав документ, за яким вищезгадана компанія, котра включила свій об’єкт у перелік приймаючих Євро, не сплатить абсолютно нічого як пайову участь у розвитку міста, зате місто має сприяти погодженню документації, рекламуванню об’єкта, сприянню компанії. Словом, документ – кабальний та незрозумілий, від нього навіть тхне корупцією. Депутат пропонував звернутися до прокурора, наполягав на поіменному голосуванні. Поіменне не пройшло, а в звичайному лише 22 депутати підтримали депутатський запит до прокурора, що означало одне: питання не пройшло. Гадаємо, це не завадить депутату Процишину надіслати запит до прокурора міста щодо перевірки документу в сенсі порушення міським головою Трускавця законодавства про місцеве самоврядування від власного імені, а не від всієї ради.

Одразу після виступу депутата Процишина виступив депутат Ігор Пілько, який в першу чергу зазначив, що ВІН є депутатом на цьому мажоритарному окрузі, згодом вищеназваний документ назвав «не найкращим», а далі висловив думку, що в прокуратуру звертатися не слід. Із дискусії виплило, що одним із пунктів документу є той, що документ – конфіденційний.

Нагадаємо, частина мешканців Сагайдачного та пайовиків у «Лісовій пісні», які мають претензії до забудівника стосовно порушення їхніх прав, вважає лобістом цього питання секретаря ради Петра Шумина, котрий свого час «лягав під трактор», не дозволяючи під’єднання до каналізаційної мережі міста.

У Трускавці збудують другу церкву УПЦ КП

На сесії Трускавецької міської ради 29 березня депутати першим питанням порядку денного розглянули ситуацію навколо земельної ділянки по вулиці Івасюка, де вже давно парафія УПЦ КП мала намір збудувати храм. Питання вже давніше розглядалося на земельній комісії, але депутати виступали проти будівництва в цьому житловому мікрорайоні храму, та й не всі мешканці в захопленні від цього. Тому православні віряни прийшли зі своїм настоятелем на сесію. Причина того, що в Трускавці повинна постати друга церква УПЦ КП (перша вже діє неподалік автостанції, на вулиці Дрогобицькій) – пенсіонерам з Івасюка та Данилишиних важко добиратися аж в інший кінець міста на Богослужіння. Отже, згоду депутатів церковна громада отримала, потрібно дальше виробляти документацію та згодом приступати до будівництва храму.

Сакура біля міської ради

У четвер, 29 березня, діти-інваліди з дрогобицького товариства «Дивовижні долоні» (діє при БФ «Карітас СДЄ УГКЦ) посадили біля приміщення Дрогобицької міської ради деревце – японську сакуру. В акції брали участь знаний дрогобичанин Хосе Турчик, журналіст Анатолій Власюк, начальник Служби у справах дітей Дрогобицької міської ради Орест Лобик, голова Товариства охорони природи Дрогобицького району Володимир Саратовський та інші. Акція тривала опівдні.

До речі, на одному із засідань Дискусійного клубу Дрогобича Хосе Турчик піднімав тему збереження у Дрогобичі екзотичних дерев та кущів та пропонував спільними зусиллями подбати поро озеленення міста. Бо де ділися сто тисяч дерев, висаджених у Дрогобичі торік, важко сказати.

Ліфти не працюють

Як повідомив у своєму депутатському запиті депутат Трускавецької міської ради Василь Белз, не працюють ліфти в окремих під’їздів будинків 1, 16 та 18 на Стуса, 9 на Данилишиних, а також у кількох будинках на вулиці Стебницькій. Причина – крадіжка обладнання. Депутат звернувся до КП «Трускавецьжитло» з вимогою полагодити ліфти, адже їхня поломка спричиняє багато незручностей, особливо для вагітних, жінок з дітьми, пенсіонерів, інвалідів. Також прозвучали слова побажання посилення роботи правоохоронних органів з метою виявлення зловмисників, котрі здійснили крадіжку електромагнітних гальм кабін ліфтів.

Також депутат зачитав звернення від мешканців будинків 14 та 16 на вулиці Стуса, в якому жителі Трускавця засудили підвищення тарифів з обслуговування будинків та прибудинкових територій і заявили, що взагалі не будуть платити за надані послуги. За словами депутата, це звернення підписало понад 50 мешканців двох вищезазначених будинків.

У Трускавці реорганізовано податкову

Як інформує газета «Франкова криниця Підгір’я», на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 981 від 21 вересня 2011 року «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» завершено реорганізацію Державної податкової інспекції у місті Трускавець.

Відтепер податкова у нашому місті-курорті матиме дещо розширену назву: Державна податкова інспекція у місті Трускавці Львівської області Державної податкової служби. Державна реєстрація реорганізованої установи здійснена 16 березня 2012 року. Про це повідомляють офіційні джерела податкової служби.

Внаслідок реорганізації податкової інспекції у Трускавці є нова посадова особа – перший заступник. Про інші кадрові зміни у трускавецькій податковій інформація не надходила. Цього не скажеш про податкову у сусідньому місті Бориславі – там її реорганізовано у філію Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції.

Минулий рік трускавецькі податківці завершили з високим показником податкових надходжень до бюджету – він становив понад 111 відсотків. Як зазначають відповідальні працівники податкової у Трускавці, такий результат досягнуто внаслідок доброї співпраці з платниками податків. Серед кращих платників податків у Трускавецькій ДПІ називають санаторій “Карпати”.

Прийом громадян в управлінні юстиції

Як поінформували нас у Трускавецькому міському управлінні юстиції, 18 квітня 2012 року з 14.00 до 18.00 год. в приміщенні ТМУЮ, що знаходиться за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 72 відбудеться прийом громадян за участю начальника Головного управління юстиції у Львівській області - Багряка А.С. та першого заступника начальника Головного управління юстиції у Львівській області - Квятковського М.Л.

Попередній запис на прийом можна здійснити в приймальні Трускавецького міського управління юстиції або за телефоном 6-89-58, щоденно, крім суботи та неділі.

Голова Дрогобицької РДА прозвітував перед депутатами

Як інформує прес-служба Дрогобицької РДА, 29 березня розпочала свою роботу у пленарному режимі XVI сесія Дрогобицької районної ради. Засідання провів голова районної ради Михайло Сікора. Відповідно до порядку денного сесії зі звітом про виконання Програми соціально-економічного та культурного розвитку району за 2011 рік виступив голова райдержадміністрації Михайло Сендак. Депутати взяли звіт голови РДА до відома. Сесія не підтримала пропозицію фракції ВО "Свобода" про визнання незадовільною роботи голови райдержадміністрації ("за" проголосувало лише 11 депутатів).

Дрогобичани 1 квітня протестуватимуть

1 квітня 2012 року о 13.00 год. біля Ратуші в Дрогобичі відбудеться акція протесту «Відкрий стадіон!». Причиною акції є затримка відкриття стадіону, який попервах планували відкрити 1 листопада 2011 року, потім перенесли на 1 квітня 2012, а тепер знову переносять на невизначений час. Акція відбудеться під гаслами «Обіцяли Євро – зробили руїну! Будівельникам – зарплату, вболівальникам – стадіон! Пообіцяли – виконуйте!»

Власна інформація

Щирою молитвою бистричани провели у Вічність Атену Пашко

З глибоким сумом мешканці села Бистриця сприйняли повідомлення про смерть нашої відомої краянки, колишньої односельчанки, вірної греко-католички, відданої української патріотки, активної громадської діячки, поетеси Атени Василівни Пашко.

Бувало, дзвонить вона з Києва до своєї родички Ольги Семків чи вірної по духу подруги і одноплемінниці Марії Поліщук і питає: "Як там живуть-поживають дорогі мені Пруси і весь мій сільський люд? Що нового у вас?".

Дуже вона любила село і його стару назву Пруси, яке пізніше перейменували в Бистрицю. Тут вона навчалася у початковій школі, де працювали вчителями її батьки, тут вона захоплювалася чудовими сільським краєвидами, бистроплинною і чистою річкою Бистрицею, тут у неї появилися перші поетичні рядки та незборима любов до Батьківщини. Пані Атена старалася приїхати в село кожного року, особливо на Великдень. Тоді вона обов'язково йшла поклонитися батькові, який спочиває тут на цвинтарі, помолитися у церкві, відвідати своїх родичів і давніх друзів. Навіть у роки радянської стагнації вона разом із своїм чоловіком і невтомним борцем за Незалежність В'ячеславом Чорноволом під неослабним наглядом таємних і явних агентів приїжджала до свого рідного села і відверто розмовляла з людьми на наболілі теми. Усе своє життя вона прагнула бачити свій рідний край незалежним і вільним, а своє рідне село - гарним, чистим, привітним; односельчан - освіченими, щасливими, вірними своїй церкві, бо й сама до кінця свого життя була щирою християнкою.

Мешканці села за участю отця Василя Полянка щиро молилися за упокій своєї славної односельчанки Атени Пашко. За пропозицією сільського голови Ярослава Комара бистричани зібрали пожертву, аби найняти Службу Божу за неї в одному з греко-католицьких храмів столиці, а на могилу в Києві покласти квіти. Побажання громади села виконала пані Марія Поліщук, яка світлою незабудкою вплела у цей прощальний вінок теплі слова свого серця: “Усе. Замовкла, стихла, відболіла й на серці шрами врешті уляглись. Та не здійснилось те, чого хотіла, але здійсниться, вірила, колись!”

Громада села Бистриця (Пруси)

Пікет, сесія та червоні депутати

З червоними депутатами я загнув. Ніхто з них не був кольору куртки Євгена Бродзінського, лідера ГМ «Опора» у Трускавці. Нікому не було соромно. Майже ніхто з них не став захист людей, котрі у четвер, 29 березня, прийшли під міську раду вимагати відміни рішення виконкому про підвищення квартплати. Майже ніхто з них до людей і не підійшов. Складалося враження, що вони совісті і не мали ніколи. А від демагогії було просто гидко, хотілося вирвати, плюнути та й вийти. Що люди й зробили. Правда, без відригувань та плювків.

Зранку біля десятої кілька десятків трускавчан, переважно похилого віку (бо ж будній день) прийшли на пікет. Сказати, що з ними ніхто не спілкувався, було б неправильно. Мер Руслан Козир, обласний депутат Петро Іванишин, заступник Юрій Яворський. Ніби все. Потім підійшли ще Мирон Мицько, член виконкому та заступник керівника КП «Трускавецьжитло» і Петро Нестерівський, ще один заступник мера. Стояла обабіч і думала, напевно, як хтось сміє приходити заважати проводити реформи, ще одна жіночка з команди мера. Міські ж депутати або чекали в сесійній залі (Народний дім), або курили під залою.

Розмова мера з народом не була довгою. «Я вам пенсії не встановлюю» - це до пенсіонерів, котрі запитували, з чого ж їм сплачувати квартплату та «Було їх вести до того, хто вас фінансує» - це до Євгена Бродзінського, котрий відксерював написані від руки оголошення, щоб організувати людей, пробудити в них громадянську свідомість. Цікаво, а хто, на думку пана Козира, фінансує Євгена Бродзінського? Невже і тут він бачить «руку Грицака»?

Коли ж хтось запитав пана Козира, за що він отримує премію, голова просто гонорово від людей втік. Вірніше, пішов із гордо піднятою головою розпочинати чергову сесію. Люди – за ним. Правда, в залі вже була одна група людей – парафіяни УПЦ КП, котрі домагалися отримати земельну ділянку на Івасюка під будівництво церкви. Домоглися та отримали, адже присутність людей – це певного роду тиск. Хоча краще будувати церкви, ніж тюрми.

Та головним в цей день стало тарифне питання, хоча його ніхто й не пропонував навіть включити до порядку денного. Депутати повторювали один одного, говорили гучні фрази, бідкалися над долею людей. Запевняли, що потрібно створювати комісію, обговорювали, хто в тій комісії має бути, дискутували, чи приймати рішення про скликання позачергового виконкому чи ні і коли той позачерговий виконком скликати. Фактично один лише Ігор Ластовецький, депутат від КУН, виступив за негайну відміну рішення виконкому. Та це був голос волаючого у пустелі. Відверто розчарували такі «захисники народу» часів попередньої каденції як п. Пілько та п. Шиманська. Перший пропонував розглянути ситуацію за закритими дверима, без участі преси та громадськості (сам ніби й журналіст) і в жодному разі не відміняти рішення виконкому, бо це «крок назад». Друга запевнила, що не лише 8 депутатів, котрі підписалися під пропозиціями виходу із ситуації, є за людей, а що «тут всі за людей».

«Ви їх сюди привели, ви їх звідси і виведіть» - наче про якусь отару говорив про людей перший чоловік міста до пана Бродзінського. Секретар ради Петро Шумин зачитав пропуски депутатів, але з дуже дивною логікою. Виявилося, що найбільше пропусків має Європейська партія – і це при тому, що пан Євген Юник є одним із найсумлінніших депутатів. «Потягнула» вниз статистику пані Зануда. Депутат, який не пропустив жодного засідання – Олег Ярема з УНП. Пофракційно найменше пропусків у «свободівців».

Депутати досить некомфортно себе почували у присутності мешканців. Здавалося, що й мешканцям було соромно, що вони обрали собі ТАКИХ слуг народу. Ніби й вибирати було з кого. Коли люди покинули зал, то зітхнули з полегшенням, що вийшли з такої задухи як в прямому, так і в переносному значенні. Зітхнули і депутати, як ті жаби, коли бачать, що бузьки відлетіли. Розпочалася «звичайна» робота, коли все визначено наперед, коли кнопкодави лише здійснюють запрограмовані механічні рухи. Фінансова ситуація, порядок денний, робота на благо громади.

Людей позбулися, та проблема залишилася. Намагання перевести все в політичну площину, мовляв, є замовник акції, який все проплачує, є недолугою потугою міської влади перевести стрілки, вкотре шукати винних. Це нагадує анекдот, як Івасьо шукав цицьки у Мариськи ззаду, бо спереду вже шукав, та «їх там нема». Проблема соціальна, а не політична. Проблема гостра ще й тому, що жодне інше місто регіону чи області не знає цієї проблеми – ніде тариф на квартплату не підвищували з початку 2012, та ще й втричі, як це є в Трускавці. Трускавецький «Фронт змін» хоче імпічменту Президента – заявив під час депутатських запитів чи то формування порядку денного пан Сергій Мицик. Більшість трускавчан не проти б замінити слово «Президента» у цьому словосполученні на «міського голови Трускавця». Принаймні тоді б у залі були бурхливі оплески. Втім, без оплесків теж не обійшлося – двоє-троє депутатів рідкими аплодисментами зустріли інформацію від міського голови, що Трускавець якась там міжнародна екологічна комісія визнала найчистішим містом України. Принаймні хоч якась добра новина, якщо інформація відповідає дійсності.

Володимир Ключак

Юрій Яворський: «Що ви робите в першій санітарній зоні? Щоб я вас тут більше не бачив!»

Якщо хтось подумав, що заступник мера Трускавця звернувся з такими словами до когось із відпочивальників, то мусимо зазначити, що до цього поки що не дійшло. І навряд чи дійде, адже відпочивальників на даний час у місті найменше за останні десять – п'ятнадцять років, незважаючи на «потуги» профільного заступника. Та це може бути й тому, що «тужаться» чиновники не так, як потрібно. В час, коли керівники санаторіїв шукають відпочивальників самостійно, забивши на словесну поносію-промоцію від «спеців», заступник міського голови особисто ходить відловлювати стихійних торгівців. І слова, винесені в заголовок, були сказані особисто Юрієм Михайловичем до найвідомішої трускавецької зоозахисниці Лідії Буги. Причому заступник мера навіть своїм вільним часом пожертвував, адже замість відпочивати після трудів праведних, зустрічі з пікетувальниками та тяжкої сесії, він вийшов на лови далеко після 17.00.

Отже, четвер, 29 березня 2012 року, 18.30. Пані Лідія знала, що добра чекати не слід. Вже віддавна її фотографують. Разом з її нехитрим крамом, яким вона змушена приторговувати, щоб заробити на хліб собі та тваринам, котрих місцева влада присудила на поголовне винищення. Особливо старається охоронець парку Олександр Борисов. Це про нього ми писали, що він фотографував пані Ліду, навіть забіг за її донькою в жіночий туалет, щоб зняти на відео. Останні дні «фотосесія» продовжувалася. Цілком можливо, що робив це охоронець не з власної волі, а за чиїмось дорученням. Тим більше, що й пані Ліда на фото фіксує зловмисників, котрі вбивають тварин у Трускавці. Знаного всім зоозахисникам гицля з Борислава Іринея Л. пані Ліда спіймала фактично на гарячому в середу. 28 березня. Повідомила Львівське товариство захисту тварин. Його голова п. Андрій Курач за посередництвом обласного депутата Петра Іванишина отримав номер телефону мера Трускавця Р. Козира. Міський голова відхрещувався як міг: влада Трускавця до відстрілів собак чи замовлень бориславського гицля не має абсолютно нічого. Та досвід пані Ліди вчить не довіряти таким гарячим запевненням.

Вбиті собачки неподалік церкви святого Миколая, вбиті тварини позаду «Львівхолоду», замордовані пси на Сагайдачного, є факти вбивств бродячих та свійських тварин на Івасюка, Данилишиних, Стуса, Мазепи. Пані Лідія б`є на сполох, не боїться підписуватися своїм прізвищем, звертається в Товариства захисту тварин, у тому числі і міжнародні, співпрацює з мас-медіа, пише заяви у міліцію, прокуратуру, навіть Азарову було подано колективну заяву. Жінці неодноразово погрожували: всі будуть торгувати, а ти ні. Дозволи отримували підприємці із Закарпаття, Франківщини, Волині. Трускавчанці ж дозволу торгувати не дали.

Хоча б півгодини на день постояти з крамом, щоб за вторговане купити кісточок бродячим тваринам. Хоча б заробити кілька гривень, поки влада не поставить «своїх», котрі навряд чи задурно отримали в січні та отримають у квітні «злачні» місця на центральній курортній площі, де торгуватимуть казна-чим. Невже відпочивальники їдуть на курорт, щоб «милуватися» такою торгівлею «європейських ярмарків»?

Та повернімося до головного. Отже, в середу до пані Ліди підходить пан Яворський (разом із парковим охоронцем) і каже: «Я перший заступник міського голови… Що Ви робите тут, в першій санітарній зоні? Щоб я Вас тут більше ніколи не бачив. Інакше викличемо міліцію і конфіскуємо весь товар».

Можливо, пан Яворський правий, можливо, за ним закон і він уявляє себе найвищим вершителем правосуддя, головним лікарем санстанції, начальником податкової, мало що не мером і головним правоохоронцем в одній особі. Не будемо його опускати на грішну землю, критикувати. Можливо, він думає, що робить дуже правильно, що від того, що пані Ліда не буде торгувати, вирішаться всі проблеми. Тим більше, що в мерії одного разу пані Ліді вже сказали: «Через Вас одну та через Ваших собак до Трускавця на Євро не приїде ніхто». Тобто у владі знайшли ворога № 1, бен Ладена в спідниці.

Далі продовжувати не будемо. Звернемося до Юрія Михайловича: «І не соромно Вам, пане Яворський? Може товар пані Лідії потрібен Вам для пана Антона І. з Німеччини? Чи пасує Вам, заступнику мера, бігати за людиною, котра заробляє собі на шматок хліба? Краще в той час Ви б почитали книжку свого батька – вона, можливо, навчила б вас хоч трішки доброти, гуманності, любові та того, що інколи краще нічим не займатися, ніж бути надміру запопадливим…».

Інформацію про випадок із п. Яворським для «Трускавецького вісника» надала пані Лідія.

Володимир

А сто років тому у нас був джаз-фестиваль

Дивлячись на модерний і привабливий зовнішній стиль готелю «Сенатор», що на вулиці Бориславській, 10, аж ніяк не очікуєш, що інтер’єр його є приємною і несподіваною протилежністю. Тут весь декор виконано різьбою по темному дереву у стилі прикарпатського бароко, що на фоні світло-кавових стін створює урочисту і загадкову атмосферу палацу княжої доби. Доповнюють цей колорит встановлені у вестибюлі на стінах репринтні світлини видів шляхетного минулого Трускавця, що, на наш погляд, говорить про смаки, захоплення давниною цілком сучасного і прагматичного керівника готелю пана Сергія Кнюха. Ще більше переконуюся в тому, коли відкрию його невеличку таємницю – невелике зібрання давніх документів з історії нашого краю, нашого міста.

Ось цікава книга про Трускавець за 1909 рік польською мовою. Називається вона «Трускавец заклад здройово-компєльови в Галіції». Автор її др. Тадеуш Прашіл. Зрозуміло, йдеться в ній про тодішні засоби лікування, спосіб діяльності курорту, поради терапевтичні, що є завжди актуальним і важливим для відпочивальників, а також про вартість процедур і обслуговування.

Важливо те, що пан Сергій має задум цю давню цікаву і потрібну книгу перекласти українською мовою і дати можливість познайомитись з нею сучасним читачам = відпочивальникам.

Викликає інтерес «Декрет Галицького Революційного Комітету про скасування державної мови», підписаний головою Галицького Ревкому В. Затонським у серпні 1920 року у Тернополі. Текст цього документу дуже перегукується із проблемами сучасної мовної політики уряду в Україні.

Ось цікава кольорова рекламна афішка Трускавця 30-х років минулого століття. На ній екзотично одягнуті корпулентні пан і пані смакують з гасових ламп чудодійну воду «Нафтусю».

Про культурне життя Трускавця минулого століття розповідають світлини за 1915 рік. Тоді, як виявляється, на курорті відбувся перший фестиваль джазових оркестрів Львова. Відня. Варшави, Кракова. На фото – елегантно одягнуті музиканти зі своїми ніколи не старіючими інструментами, які би і зараз викликали чималий ажіотаж у місті. Зараз ведеться пошукова робота, зокрема, з краківськими фахівцями щодо встановлення назв джаз-груп та імен їх учасників, які брали участь у цьому фестивалі. Напевне, вартувало б у Трускавці відзначити столітній ювілей з нагоди такої події і взагалі, відновити на європейському рівні такі фестивалі.

Цікавим є знімки за 1939 рік, на яких бачимо тріумфальний вступ потужної Радянської армії у Львів, керівників КПбУ Хрущова, Корнійця, Тимошенка, Бурмістренка під час Народних зборів Західної України, командуючого 8-ого механізованого корпусу генерал-майора Гобишева та його заступника по політичній роботі Попеля.

Є копія унікальної фотографії, на якій зафіксовано розстріл німцями дрогобичан на площі Ринок у 1944 році, який через вікно, що виходить на вулицю, зафіксував сміливий мешканець квартири.

Має пан Сергій оригінал путівки на лікування у санаторій «Кришталевий палац» за вересень 1943 року. Надрукована вона трьома мовами – німецькою, українською і польською. Вказано тут ціна за два ліжка, грошовий додаток за послуги; додаток за паливо, починаючи від першого листопада до 30 квітня; за страви і напитки, подані до кімнати та інше. Відпочивальникові нагадують, що про свій від’їзд він повинен повідомити до 12 години, звільнити кімнату не пізніше 18 години. В протилежному разі належиться оплата за наступну ніч. Так як це був воєнний час, то «за затемнення відповідає сам гість».

Є у пана Сергія інші цікаві документи минулих часів, з яких він хоче зробити копії і подарувати музею історії міста.

Андрій Говіщак

Не дамо закрити Бориславську лікарню

Ймовірне утворення Дрогобицького шпитального округу стало провідною темою 32 сесії Бориславської міської ради, яка відбулася 29 березня. І це попри те, що жодне питання, яке стосувалося б центральної міської лікарні у порядку денному не стояло. Проте для міста нафтовиків питання майбутнього медицини стоїть настільки гостро, що особливих приводів для обговорення не треба.

Головний лікар центральної міської лікарні, депутат Львівської обласної ради Василь Кочержат звернувся до депутатів і мешканців міста навіть не з проханням, а з мольбою про допомогу. У своєму виступі на сесії він пояснив, що є розпорядження голови ЛОДА, щодо утворення на Дрогобиччині єдиного шпитального округу. Як відомо, ідея такого утворення належить міському голові Дрогобича Олексію Радзієвському. За словами Василя Кочержата, запропоновані зміни у медицині регіону є реальною загрозою закриття Бориславської лікарні. Згідно, з пропозиціями п. Радзієвського, у Бориславі залишаться лише кілька відділень лікарні, зокрема, гінекологічно-пологове, швидка допомога, поліклініка, терапевтичне та ендокринологічне відділення. А у разі необхідності отримання інших медичних послуг бориславцям доведеться звертатися в інші міста регіону. Тож ймовірне утворення Дрогобицького шпитального округу стосується всіх без винятку: і бориславців, і мешканців та відпочивальників Східниці, і пацієнтів з довколишніх гірських сіл, які лікуються, зазвичай, у бориславських відділеннях ЦМЛ.

Щодо самої ідеї утворення на території нашого регіону шпитального округу, то і тут ще багато запитань без відповідей. Проект такого реформування медицини для України є пілотним. Наразі його випробовують лише у 4-ох регіонах: Київ і три області. При цьому, за інформацією головного лікаря Бориславської центральної міської лікарні, депутата Львівської обласної ради Василя Кочержата, Донеччина вже відмовилася від такого проекту, бо утворення шпитальних округів призвело до масового закриття амбулаторій та пунктів медичної допомоги, а мешканцям регіону стало набагато важче добиратися до централізованих медичних закладів, і через це навіть підвищилася смертність, особливо серед літніх пацієнтів, яких просто не встигали доставити до лікарень. Також, як розповідає головний медик міста нафтовиків, ще немає чітких критеріїв утворення шпитальних округів і немає ніяких даних, які б доводили їх ефективність. Натомість складнощів є чимало, адже треба перерозподіляти обладнання, матеріально-технічну базу, кадровий потенціал; невідомо за якими ліцензійними документами працюватиме новостворене об’єднання; незрозуміло куди, коли і як скеровувати пацієнтів. Додається до цього всього ще й юридична колізія – Конституція України і чинне законодавство у сфері охорони здоров’я забороняє закриття медичних закладів. У статті 49 (частина третя) Конституції України вказано: «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». З огляду на це відділення центральної міської лікарні не можна закривати.

Ще один аргумент на підтримку окремої Бориславської лікарні – це географічні особливості міста нафтовиків, яке за площею є другим в області після Львова. «Не хочеться нікого лякати, - каже Василь Кочержат, - але якщо утворять шпитальний округ, то за хімзаводом можна створювати кладовище, бо по наших дорогах люди з інфарктами та інсультами до Дрогобича не доїдуть».

Потрібна Бориславська лікарня і майбутнім медпрацівникам, адже саме у Бориславі працює медичний коледж найвищого рівня акредитації, і на базі відділень центральної міської лікарні майбутні медики вивчають професію на практиці.

А беручи до уваги ще й те, що на стаціонарному лікуванні у Бориславі постійно перебувають не тільки мешканці міста та смт. Східниця, а й сіл регіону, керівництво Бориславської ЦМЛ пропонує утворити у місті окремий міні-шпитальний округ. Також головний медик Борислава Василь Кочержат запевняє, що вже розпочато роботи з оптимізації у медичних установах, для цього акцент планують робити на організації пунктів первинної медико-санітарної допомоги, що наблизить медицину до людей, бо це покращить якість надання медичних послуг і сприятиме виявленню захворювань вже на ранніх стадіях. Позитивний досвід у місцевих медиків, як запевняє В. Кочержат, вже є, бо півроку такий пункт успішно працює на вул. Коваліва, і результати його роботи радують. Тож завдання бориславської медицини – зберегти те що є, вдосконалити і покращити його.

Є і ще один момент, який не можна випусти з уваги. По-перше, якщо частину відділень Бориславської ЦМЛ закриють, то найбільш ймовірно, що медичний та обслуговуючий персонал поповнить лави бориславських безробітних. По-друге після утворення Дрогобицького шпитального округу податки з доходу фізичних осіб, тобто із зарплати, яку отримують працівники ЦМЛ, вже не надходитимуть у бориславський бюджет. І це теж проблема, бо цього року Борислав вже втратив чотирьох потужних платників такого податку: Бориславська експедиція Прикарпатського УБР, газопереробний завод, тампонажне управління та ПАТ «Укртелеком». Як повідомив на нараді у міського голови начальник фінансового управління Бориславської міської ради Юрій Петрів, рівень виконання бюджету зараз становить 85% до контрольних цифр Мінфіну, а це лише 50% до планових показників. Суть проблеми проста – централізація та укрупнення різних структур призводить до того, що податки не поступають у міський бюджет, а відповідно – нема грошей навіть на забезпечення першочергових потреб міста.

Обговорюючи усі ці проблеми, які можуть спіткати Борислав у разі утворення Дрогобицького шпитального округу, місцеві депутати були, як ніколи, одностайні. Так, депутат Головчак закликав мешканців підтримати медиків і владу у цьому питанні, а медичних працівників – працювати так, щоб люди хотіли лікуватися саме у Бориславі. Депутат Михайло Лазар підкреслив, що у нашому регіоні не може бути утворений ніякий шпитальний округ, бо пілотний проект проходить випробування лише у Києві та трьох областях України, й утворити шпитальний округ з центром у Дрогобичі, коли такого нема більше ніде на Львівщині, не законно. Крім того, п. Лазар каже: «Ну не може мер Дрогобича вирішувати, що і як буде у Бориславі. Хай керує собі у Дрогобичі.» Щодо рішення колегії ЛОДА, то згаданий депутат переконаний, що у нашому суспільстві все-таки влада народу, і таке рішення облдержадміністрації треба виносити на сесію обласної ради, і відстоювати бориславську лікарню там. «Ми тут влада, і будь-яка реорганізація не може відбутися без нашого рішення, і не треба нам боятися ніяких губернаторів і чужих мерів» - підсумовує Михайло Лазар. Ще один депутат-медик Олег Городиський запевняє, що бориславська громада та всі пацієнти місцевих лікарень підтримують медиків у питанні збереження окремої бориславської медицини, на сесії він дякував їм за це. Депутат Володимир Хауляк наголосив на ще й на тому, що у Бориславі в 6 разів більше мінеральних вод, ніж у Трускавці та Східниці разом, і якщо закриють центральну міську лікарню в місті нафтовиків, то про перспективи Борислава як рекреаційної зони можна забути. Також пан Хауляк обурюється через те, що, захищаючи інтереси свого міста, дрогобицька влада знищує Борислав. «Ми маємо переживати один за одного. Ми – один народ. Так навіть вороги в Україні не поступали» - каже депутат. До дій закликає ще один бориславський обранець Василь Піх. Він сказав так: «Треба створювати делегації і їхати відстоювати свої позиції – робімо, треба страйкувати – давайте будемо страйкувати». А Бориславський міський голова Володимир Фірман на завершення обговорення подякував депутатам за активність у відстоюванні інтересів Борислава та громади міста.

У результаті вирішили спільними зусиллями сформувати звернення до всіх можливих інстанцій, висловити свою позицію і розіслати документ куди тільки можна.

Чи дасть таке звернення якийсь результат? – наразі не знає ніхто. Проте з огляду на єдину позицію розрізненого депутатського корпусу Бориславської міської ради вже зрозуміло, що мовчки у підпорядкування Дрогобича бориславську медицину не віддадуть.

Наталка Кучер, тижневик «Каменярі»

"Коням фуражу є стала норма!" - строга думка кучера Мирона

Без намагання жодним чином применшити беззаперечної значимості у рекреаційних справах участі професійних гідів, беруся стверджувати, що по всій території широковідомої української оздоровниці Трускавець ця роль міцно закріпилася за кучерами. Мовою офіційних паперів такий доволі екзотичний на поточному історичному відтинку фах реєструється як "Їздовий гужового транспорту", але сюди можна відносити також візничих, що мають стосунок виключно до вантажних перевезень. Про них тут мова не йде, а йде виключно про візників, так би мовити, VIP-класу; хоча задоволення поекскурсувати містом на кареті чи санях може собі дозволити за умови не вельми навіть і великого (гривень так на 50-150 в залежності від складності маршруту) бажання кожен.

 Для новоприбулих це - прекрасна нагода пересвідчитися, що оповіді про казкову самобутність бойківського дерев'яного зодчества та чарівну мальовничість численних куточків живої природи Трускавця - не міф який-годі, а втілена правда. При нагоді ж, розговоривши кучера на кінські теми, - можна розвінчати, принаймні для себе особисто, навіяні в ту сферу деякі міфи літературного походження. Як ото я, наприклад, поспілкувавшись із досвідченим візником паном Мироном, дійшов нарешті того висновку, що якщо відомий російський поет Сергій Єсенін колись і годував якусь кобилу "золотом вівса" зі свого циліндра, то тим він анітрохи не сприяв полегшенню важкої її долі. "Скоріш навпаки, - спростовує надуманість "озорного гуляки" пан Мирон, - бо чогось більш раціонального від спеціально скроєної торбини, яка й надягається на голову коневі відповідним чином, годі і придумати! А придумана вона ще за царя Гороха, коли води на землі було троха." Та й справді, якщо тверезо обміркувати стан речей, стає очевидним: хіба ж могли московські ямщики у ті буремні революційні роки сподіватися суто на милість захмелілих гульвіс і очікувати, коли ж котрийсь із них надумає підставити свого головного убора, щоб отримати порцію вівса для годування коней?

 "А ще, - продовжує свою думку трускавецький кучер, - важливо давати вівса коням рівну норму. Особливо небезпечно перегодувати." - "Інших кормів такі перестороги також стосуються?" - "Ні, сіна можуть їсти допоки відчують, що вже наситилися. Влітку після сіна ще й по кошику травички зеленої з росою кожному на десерт - від того покращується травлення. Вона їм смачна, тому і їдять, хоч уже й ситі. Так само й овес їли би і їли, а це ж доволі калорійний продукт, його надлишок перевантажує серце; надлишок білків, у свою чергу, може спричинитися до набряків у суглобах. Ось так може трапитися, що кінь над ранок уже не годен піднятися. Бували випадки, що вже ніякої ради дати собі з таким загодованим конем не можна було."

 Тут варто зазначити, що теж із сивої давнини на Галичині ведеться ставлення до гривастого на рівні члена сім'ї. Вважалося неприпустимим забивати ні скаліченого, ні навіть інфікованого сумлінного трудівника: тримали тварину на постої, поки вона сама не "впаде", - а саме таким словом позначається загибель коней на відміну від великої і малої рогатої худоби, кішок, кролів, птиці і навіть вірних служак - собак, які врешті-решт "дохнуть". Щоправда, прихід Радянської влади з її радикальними нововведеннями свого часу позбавив людей можливості піклуватися про безнадійно підупалих коней. Та про що тут можна говорити, коли до умов утримання навіть і цілком здорових візничим було зась. Не викликає сумнівів, що за таємними директивами ЦК КПРС над кіньми проводилися такі ж тотальні експерименти, як і з водоймами, і з ґрунтами, і, зрештою, чи не в найбільшій мірі - із людьми.

Три роки тому пан Мирон звільнився з посади "Їздовий..." кінно-спортивної бази при санаторно-оздоровчому комплексі "Карпати". Вирішив організувати власний бізнес на тих же ж підставах, хоч до повноцінного забезпечення матеріальною базою для отримання суттєвого зиску було ой як неблизько! "Спершу, - рoзповідає пан Мирон, - я придбав на базарі в Коломиї залізний каркас давньої-прадавньої брички: з першого погляду просто металобрухт. Але, збивши нормальний верх і все докупи склавши та добре змастивши рухомі частини, кілька літ можна було би нею їздити. Поїздив рік, і трапилася нагода продати. У Київ - там цінують старовину. А тут більше бракує відчуття свіжості, новизни, прогресу. Ото, частково за виручені від продажу брички, частково свіжозароблені гроші замовив у Польщі на заводі Стефана Смолярчика новеньку карету з відкидним капюшоном." - "І в яку суму обійшлася Вам ця обнівка?" - " Якщо врахувати доправлення під саму хату, - то десь так тисяч десять "зелених" винесла." - "І не лячно Вам було в сам розпал Всесвітньої економічної кризи з такими коштами розставатися?" - " Потрачуся, гадаю, раз, - і що скоріше, то краще: моя "Viktoria" і мені набагато зручніша, і пасажирам." На зауваження, що коні наразі впряжені у живописні ґринджоли, я дізнався, що це вже плід столярної майстерності місцевих умільців, а на сумнів щодо придатності прав їздового до водіння саней, що тут ситуація аналогічна, коли звичному їздити верхи охляп доводиться сідати в сідло (тобто набагато все спрощується). "Інша справа, - завів розмову пан Мирон про наболіле, - що деякі місцеві мешканці, якби взяли до рук владу, то не дали би жодного права працювати з кіньми в межах міста. Один кандидат на пост міського голови навіть робив такий пункт визначальним у своїй передвиборній програмі: буцімто припиню стихійні ринки, покладу заборону на паркування транспортних засобів посеред вулиць, а гужовий транспорт - узагалі видворю. Починав би він, звичайно, з нас. Та, слава Богу, не пройшов на виборах. Проте сформував групу однодумців серед депутатів, яка настояла на тому, щоб заборонити нам паркуватися обіч центральної площі, а хіба що на оцьому схилі поблизу костелу.

До речі, в Польщі і по містах не гидують кіньми, що від них неприємно пахне і що ними можна орати. Тут варто сказати, що у деяких клініках, і така одна є навіть у Трускавці, людей, а особливо дітей, лікують через спілкування з кіньми. Доведено, що запах кінського поту і навіть кобиляка сприяє полегшенню дихання у людей при астмі чи інших якихось дихальних недугах. Я тут не кажу про те, щоб кінським гноєм засіяти усі дороги, навпаки, ми дуже ретельно слідкуємо, щоб за нашими кіньми не залишалося жодного сліду. Вони у нас привчені до того, щоб одночасно зупинитися на безпечному відтинку дороги, коли один із пари відчуває потребу до випорожнення. Він тоді здіймає хвоста в очікуванні, поки їздовий піднесе сачок так, щоб успішно виловити ці кобиляки. По відношенню до тварин ми тут виявляємо навіть більшу гуманність, ніж у країнах Західної Європи: там же ж такі шкіряні мішки просто прив'язують до кінських хвостів, - і вони іноді "катаються" з тими "яблуками" в cобі до пів дня. Але частково це також необхідно: на деяких дорогах великих міст напружений рух транспорту. Тут же ж - зовсім інша справа: машин на вуличках зазвичай не буває, і ми навіть можемо щоразу витрусити гній просто через огорожу на обумовлену ділянку чийогось городу. Адже це дуже цінне органічне добриво. Згодом на ньому виростуть квіти, якими зможуть милуватися наші пасажири." - "Значить, Ви дбаєте, щоб Ваші клієнти отримували від поїздок на кареті чи санях якнайбільшу порцію естетичної насолоди? Як, на вашу думку, цей аспект може в подальшому позначитися на їхньому самопочутті? Надлишок позитивних вражень не може зашкодити організмові людини, як, наприклад, сала, цукру чи меду?" - "Позитивні враження самі по собі - жодним чином! Хіба що вони навмисно провокуються, щоб "під ту марку" запропонувати якісь сумнівні речі. Такої "крутої реклами" нині чи не на кожному розі надивитися по гичку можна." - "А з чим у Вашій свідомості перш за все пов'язується відчуття прекрасного?" - "Ну, можна так сказати, з кіньми далеко не в останню чергу..." - "Мої оплески Вашому гумору! А чи не погодилися б Ви iз твердженням, що немає нічого красивішого від поєднання прагнення до вселенської Істини, вияву Доброти до усіх на світі сущих живих істот і прояву Терпіння в будь-якій життєвій ситуації?" - "Напевно, що так." - "Що би Ви в такому випадку сказали про одну владну партію, яка жорстоко переслідує громадян своєї країни єдино за таке-от благородне прагнення?" - "Мої симпатії ніколи не виявляться на боці такої партії!" - "Так можна зрозуміти, що Ви пропонуєте людям спілкування з кіньми як шлях духовного повернення до витоків нашої цивілізації, - коли власне кінська сила являла собою основний рушій суспільного прогресу. А як натомість Ви відноситеся до сприйняття древньокитайських традицій літочислення? Чи схвалюєте Ви, що на Україні тепер кажуть: "рік Дракона", "рік Змії", "рік Коня"..?" - "Можливо, в тому і є трохи якогось позитиву, якоїсь розваги, але чогось суттєвого за великим рахунком у таких-ось процесах я просто не вбачаю." - "То Вас ніщо не схиляє до думки, що саме культура Піднебесної свого часу зумовила суспільний прогрес людства?" - "Я не доказую, що світ починався від України, але що від Китаю - теж з тим не згідний."

 Ще мені, на свій подив, вдалося вияснити, що трускавецький водій ґринджол та карет пан Мирон за умови надання навіть повністю безкоштовної путівки, скажімо, в Пальма-де-Мальорку, не був би в захопленні від перспективи провести також оплачувану на 100% середньоарифметичної виручки відпустку далеко від своїх коней. От якби з кіньми разом, - то тоді можна було би ще й подумати: хоча, зрештою, якщо надовго від'їхати від цієї землі, то "вона може й образитися та не буяти вже згодом так рясно та яскраво квітами". Зі всього видно, що людина почуває себе міцно на місці, - а ще й "постійно покращує стан свого здоров'я шляхом гіпотерапії, чи то пак, гіпопрофілактики". Цього, власне, й побажав говіркий та дотепний їздовий гужового транспорту усьому людству наостанок.

 Як на мене, до таких-ось побажань і до їх посильної реалізації кожному більш-менш свідомому громадянину варто було би нині прилучатися: бо які ж тут можуть бути ще протипоказання?

Віктор Гаврилів, вільний журналіст, м. Стебник

Знайомство з «Альтером»

В одній із порівняно добрих, себто не надто заідеологізованих кіношних пісень радянського періоду приспівом слугує мотив "хто шукає - знайде той завжди". Якщо не надто прив'язувати себе до жорсткої конкретики слів, то чи я давно бажаний для себе поетичний гурток, чи поетичний гурток нині бажаного для себе мене, - хтось когось знайшов-таки надвечір минулої середи. Варто також уточнити, що передостання восьмушка доби знаменувала безпосереднє спілкування місцевих аматорів красного письменства, а процес мого ознайомлення з розрізненими файлами "досьє" громадської організації "Літературно-мистецьке об'єднання "Альтер" розпочався десь опівдні тої самої середи з анонсу Інтернет-газети "Майдан" про підготовку власне письменницько-читацького заходу "Пологи" у приміщенні Дрогобицького молодіжного театру "Альтер" (скорочено - Альтер-хол).

Щоб не приходити з порожніми руками й не нести на суд мовно-вишуканої громадськості якийсь минуловічний сніг, я тут же ж, не виходячи з кімнати, а лиш прикривши тимчасово ноутбук, вилив свою думку на папір так, мовби творчий вечір уже відбувся й залишилося підвести внизу чітку риску. Певно, що така моя потуга де в чому виявилася вартою загальної уваги, - поезія "Перша зустріч - незабутня" з-посеред інших виявлена на сайті "Yungsou", - і з нею може ознайомитися кожен віртуальний гість. Шедеври, що шляхом закритого голосування визнані найкращими, також посядуть гідне місце на сайті Дрогобицького Майдану.

Популяризацією творів своїх колег електронними версіями, одначе, організатори художньо-літературних "пологів" вирішили не обмежуватися. Невдовзі планується вихід першого номера ексклюзивного альманаху "Альтернатива", в якому мають побачити світ широкої читацької аудиторії окремі зразки віршованих і прозових жанрів. Плануються також публічні декламації, - коли буде проходити свято гаївок, та під час інших масових розважальних заходів.

Більш того, обставини місця та часу впритул підводять до вирішення проблеми непристосованості приміщення молодіжного театру до прийому наявної кількості навіть одних тільки потенційно активних учасників "пологів", адже в означений момент були присутні явно не всі "підпільні кіндрати" відточеного слова. А хотілося б і просто глядачів, просто гостей часом запросити. Отож, у подальшому, скоріш за все, молоді письменники виступатимуть зі своїми творами серед зелені деревонасаджень, - а під наступний осінньо-зимовий сезон до високих стін залу Альтер-холу, можливо, вдасться прилаштувати дерев'яні конструкції, аналогічні театральним балконам та бельетажам.

Вірогідність виявлення охочих взятися за організацію таких будівельних удосконалень напевно що перебуває у прямій залежності від бажання учасників літературного об'єднання удосконалювати власну майстерність.

Адже відчувається ще в окремих авторів чи то "легка" готовність віддати струнку ідею твору на поталу раціональній формі, чи то - нехтування загальними вимогами до конструкції твору на догоду пафосності або просто показовій емоційності. Також не може не насторожувати процес "злиття" поезії та прози: годі часом відрізнити, чи то "поезія в прозі", а чи навпаки. Особисто не виявляючи смаку до таких "гібридів", я не бачу й у творцях їх спільників собі. Зрештою, як правильним від давніх-давен вважається, про смаки не сперечаються.

Насамкінець залишається побажати, щоб до Альтер-холу від "пологів" до "пологів" усе більше оббивалися пороги, - а при самих "пологах" насправді яблуку ніде було впасти. Що найбільш цікаво, - як то все буде вестися під час екзаменаційних сесій? А ще, - коли яблука власне почнуть опадати, - тобто під час літніх вакацій? - Адже переважна більшість новописьменницького товариства - зі стаціонарно-студентських середовищ, а переважна більшість тої більшості має постійне місце проживання далеко від Дрогобича. Та в цьому випадку, одначе, не годиться бігти поперед батька, - краще вже довіритись велінню часу, - тут уже, як кажуть, поживемо - побачимо.

Віктор Гаврилів, вільний журналіст, м. Стебник

Музей Івана Франка на Трипільській землі

/Халеп’є вітає нащадків і шанувальників Івана Франка/

9 вересня 2011 р., у п’ятницю, Музей Івана Франка, що розташувався, мабуть, на найдавніше обжитих людиною теренах центральної України у с. Халеп’є на Київщині, яке поряд з закарпатським Королевом та Мезином на Чернігівщині репрезентують ту найдревнішу Україну далеких донашоерівських часів, коли наші пращури чи їхні попередники фігурували під зовсім іншими іменами в давню епоху ще до побудови єгипетських пірамід, де вічний Ніл, як наш могутній Дніпро, обмивали кожен свої береги чи пак кручі. Сюди до Музею, створеного з ініціативи колишнього голови Обухівської райдержадміністрації Анатолія Миколайовича Шафаренка за активної участі одного із нащадків Франкового роду – Роланда Франка, згаданого 9 вересня зібралися, крім Франкового внука Роланда Тарасовича, посланці Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, СШ № 209 м. Києва, Музею Миколи Лисенка, представники засобів масової інформації i низки громадських організацій столиці України та області. У музеї всі учасники зійшлися у найбільшій залі цього закладу, і ведуча Алла Лукашенко як найпершому надала слово Роландові Франку, який щиро привітав усіх присутніх, побажавши якнайглибше пізнати спадщину двох національних геніїв України – Тараса Шевченка та Івана Франка, бо українці, - відзначив Роланд Тарасович, - віддають завжди найвищі почесті тим двом національним геніям, двом найбільшим велетам в історії української літератури, творцям однієї із найбільших європейських націй у Центрально-Східній Європі. У березневі дні кожного року українці Наддніпрянщини йдуть з поклоном на Канівські гори, щоб схилити свої голови перед пам’яттю Великого Кобзаря, а в Галичині у травневі та серпневі дні щоріч галичани, волиняни, буковинці, закарпатці та подоляни, посланці українства із Польщі, Словаччини, Чехії, Румунії, Сербії, Хорватії, Словенії, Болгарії та Угорщини збираються у Нагуєвичах, щоб віддати почесті тому, хто гідно продовжив справу Великого Тараса. Але цього року склалося так, - відзначив п. Роланд, - що земляки запросили мене на 28 та 29 серпня 2011 р. прибути до рідного села І. Франка Нагуєвичів, тому цьогоріч довелося провести наші щорічні Франківські урочистості в с. Халеп’є у вересневі дні.

Тож саме сьогодні, коли ми напередодні ювілейної дати 80-річчя від дня народження Роланда Франка, тобто напередодні 28 березня 2012 р., хочеться повідати, чим нині живе один із нащадків родини Великого Каменяра, як він у дусі свого дідуся продовжує «лупати сю скалу». То була тривала з багатьма деталями життя і творчості І. Франка лекція, яку з великим інтересом вислухали численні гості, що зібрались у Франковому музеї на Трипільських землях. Роланд Тарасович, розповідаючи присутнім про шкільні та студентські літа свого дідуся Івана Франка, зупинився і на важливому питанні – створенні родини, яка у кожної людини, використовуючи знане англійське прислів’я, це прислів’я, можливо, зринуло в пам’яті саме тому, що Роланд Тарасович провів тривалі літа в Англії на посту радника Посольства України у Великобританії, тож у цьому прислів’ї стверджується, що сім’я є своєрідною фортецею, яка стоїть на сторожі життя і творчості поета, митця, художника. А тим, чия основна увага присвячується подоланню творчих Говерл чи Парнасів, гірських плаїв і верховин, ой як важливо, щоб поряд була надійна рука, опора. І коли у Франка не з його вини не склалися нормальні стосунки ні з Ольгою Рожкевич, ні з Уляною Кравченко, яка спершу працювала у Бібрці на Львівщині, а потім у Сільці поряд із Трускaвцем на Дрогобиччині, так само трапилося у його стосунках з полькою Йосипою Дзвонковською, то Франко вирішив – йому необхідно по-іншому розв’язувати це питання. Саме тоді поет став пояснювати своїм друзям, що підшукувати «йому жінку серед галичанок немає чого. Треба податись на Велику Україну, бо, що не кажи, світу не тільки того, що у вікні» [1,3]. Саме так пояснює цей свій житейський крок нині чи не найавторитетніший знавець життя і творчості І. Франка Роман Горак у цитованій вище книжечці «Нащадки Івана Франка». У реалізації цієї проблеми особистого життя Іван Франко прагнув поєднати Західну Україну з Великою Україною, бо сподівання на те, що вдасться дістати від О. Партицького журнал «Зорю», розтрощило, здається, всі його сподівання. Журнал перехопило Товариство ім. Шевченка. Тож тепер хіба необхідно закладати свій журнал. Дізнався Франко, що такі кошти можна було заробити, коли написати для німецьких видавців історію української літератури. А таку історію можна було створити хіба що в київських архівах. І. Франко тричі побував у Києві, хоча ці візити, безсумнівно, викликали підозру як з боку російських жандармів, так і з боку австро-угорських правоохоронних органів. У Києві він познайомився з українцями, які гуртувались навколо київської «Громади». Тут же І. Франко познайомився з Ольгою Хоружинською, яка була сестрою дружини члена київської «Громади» Єлисея Трегубова. Таким чином, Франкові вдалося розв’язати це болюче питання щодо створення родинного вогнища – незабаром вони, Іван Франко та Ольга Хоружинська, побралися. Але, як пише Р. Горак у згадуваному своєму есе «Нащадки Івана Франка», що вийшло у «Франковій Криниці» ще за часів редакторства Ігоря Сусюка, для київських «громадівців» «…даний шлюб був символом єднання роздертої між двома імперіями, Австро-Угорською та Російською, Західної і Східної України. Найстарший член «Громади» Павло Житецький так і говорив, піднімаючи тост за молодих, що даний шлюб є запорукою здійснення одвіковічної мрії українського народу до возз’єднання. Даний тост підхопили інші промовці, і весілля стало ставати подібним на своєрідний вид віча. Забігали філери і губернаторство було «в курсе дела», що робиться на «свадьбе австрийского подданного с дочерью титулярного советника» [2,7]… Щоправда, царська жандармерія у Києві, вивідавши про зміст промов на цьому Франковому весіллі, де саме проголошувались ідеї про єднання цього західного українського П’ємонту-Галичини з Великою Україною, почало докладніше розслідування, то частина учасників тієї урочистості змушена була шукати порятунку за кордоном у тій же австро-угорській тюрмі народів, що було звичайнісінькою російською брехнею на адресу Австро-Угорщини, яка створила чи не найкращі умови існування для слов’янських народів у Європі хоча б у питаннях освіти. Згадаймо тут ще раз знану цитату Івана Франка із журналу «Радикал» у його статті «Успіхи панславізму»:

«Велика, сильна і потужна Росія, - писав «Радикал», - взяла на себе стосовно балканських держав ролю сіяча заворушень і непорядків. Російські агенти, утримувані коштом російського бюджету, готують бомби, гострять кинджали, набивають револьвери, пишуть бунтівні прокламації – одним словом, поводяться справді, як шпигуни, метою яких є вчиняти вбивства і підбурювати до повстання», - а далі автор статі запитує «Хто це такий прагне нас рятувати і звільняти? Ви, країна деспотів і рабів, ви «холопи», що залежать від волі одного пана, хочете звільняти вільні і конституційні держави? Ви, що протягом довгих віків керовані з допомогою цензури, шпигунів, батогів і подібних засобів тиранії, хочете звільняти вільних синів Балкан, котрі у найтемнішу добу турецького панування користувалися більшою особистою свободою і виявляли більшу особисту незалежність, ніж ви зараз у вашому власному краї! Чи ж ви не бачите, якою мірою ви смішні і жалюгідні у невластивій для вас ролі «визволителів»? Ліпше подивіться на себе самих! Якнайшвидше очистіть свій власний дім від бруду, розбийте свої власні кайдани, а потім тільки закликайте нас до якої-небудь спільної праці. Подивіться на своїх убогих селян, що помирають внаслідок хронічного голоду. Погляньте на плачевний стан своїх громадянських свобод, на свою пригнічену і здеморалізовану пресу, на свої університети, в яких задушено свободу науки – погляньте на це все і визнайте, що у вас нема нічого, з чим можна гідного стати перед очима цивілізованого світу.

А якщо так – тоді геть! І поки не станете людьми, не звільнитесь від ганебної неволі і тиранії, не зітрете з себе плями, на яку накладає на вас деспотизм, доки не вийдете зі стану злочинності – доти не смійте показуватися перед цивілізацією!» [3,56-58]…

Нині хіба напрошується єдине «…не смійте показуватися перед «європейською» цивілізацією!».

І. Франко висловлює ще одне цікаве твердження про те, що «централістський панславізм» або ж офіційна Росія, звільняючи частину Болгарії з-під турецького ярма, сама накидала болгарському народові своє панування: «Болгарське князівство, недавно звільнене від турків, російський царизм одразу почав організовувати, як російську губернію, з усіма атрибутами російського способу правління, адміністративним порядком і неуникненним «мордобоєм» [4,61]…

Зупинившись на цих особистих житейських планах І. Франка та на його трьох поїздках до Києва, які переконали його в тому, що українці в підросійській Україні не мають жодних можливостей друкувати свої твори українською мовою, тоді як в Галичині в умовах Австро-Угорської імперії у той час діяла порівняно широка мережа освітніх закладів, галицькі інтелектуали та студентська молодь гостро ставили вже питання про українізацію хоча б Львівського університету, про відкриття українських кафедр мови, літератури, історії України, вже діяла мережа газетних та книжкових видавництв як для австрійців і угорців, так і для решти народів, тобто для слов’янських народів імперії, що були окуповані і мешкали в умовах цієї країни. Як автор цих роздумів стверджую, що мої батьки, 1890 та 1905 рр. народження, вдруге повторюю цю думку, що мої батьки народилися і виховувалися в умовах Австро-Угорщини, але таки навчилися української грамоти у галицьких школах Австро-Угорщини, що перебували, щоправда, під певним ідеологічним пресом чи контролем місцевої польської адміністрації, а люди того ж віку в Києві, взагалі на Наддніпрянщині, які виховувались в умовах царської Росії, не знали не те що української грамоти, не знали вони і російської грамоти. То на якій підставі заявляли вожді більшовизму, що «Австро -Венгрия – это тюрьма славянских народов?», якщо у тій в’язниці неслов’янські цісарі чи кіралі набагато краще організовували освітнє, наукове, політичне та громадське життя у порівнянні з батюшкою-царем на просторах Російської імперії.

Зрештою, тут не можу утриматися від однієї розповіді мого батька з періоду Першої світової війни, коли він разом із віденцем Гайнріхом, несучи нічну варту на Тирольських горах, були важко травмовані сніговою лавиною, лікували переломи ніг, здається, у словацьких Тепліцах, то австро-угорський офіцер, відвідуючи своїх підопічних у лікарняній палаті, видно, непогано знаючи мого батька, висловив йому щире співчуття у зв’язку з кончиною поета Івана Франка. Щоправда, батько згадуючи той факт, казав мені, десятикласникові, що той офіцер, розповідаючи про передчасну смерть нашого поета, казав йому про якусь кондолєнцію. Про ту латинську кондолєнцію я довідаюсь згодом на лекціях Івана Івановича Андрейчука з латини у Франківському університеті, хоча покоління моїх однокурсників називало його Андрійчуком, а нині знаний український поет та перекладач Андрій Содомора на шпальтах львівського «Дзвону» іменує його Анрейчуком. Очевидно, у Галичині була якась церковна традиція називати церковних осіб, як це було з Андреєм Шептицьким, саме так. Згадуючи нині про цей випадок, запитую часто себе, чи хоча один російський офіцер радянської армії висловив нашим українським військовослужбовцям ту кондолєнцію-співчуття, скажімо, під час смерті Максима Рильського, Павла Тичини або Василя Симоненка.

Якось розповідаючи автору цих рядків про історію створення Музею І. Франка у старовинному Халеп’ї, Роланд Тарасович підкреслював особливе значення і роль відомого українського державного і громадського діяча, історика та краєзнавця, д. і. н. академіка НАН України Петра Тронька саме тоді, коли вже ось-ось мав відкриватися музей, то тоді виступили на арену деякі обласні радянського штибу ідеологи, стверджуючи, що в Халеп’ї та на Обухівщині І. Франко ніколи не бував, місцевий люд практично не знає І. Франка, більшість не збагне того, навіщо було створювати таку інституцію у цьому краї. Тож саме лист, створений з ініціативи Роланда Франка і підписаний академіком Петром Троньком на адресу відповідних урядових інстанцій України, дав можливість таки відкрити саме тут, на Наддніпрянщині, ще одне культурологічне вогнище в центральній Україні, що пов’язане з іменем І. Франка. А щодо потреби створення читалень, бібліотек, музеїв чи інших культурологічних закладів, пов’язаних з іменем І. Франка, то хочеться підкреслити, що втілюючи в життя Франкові ідеали, ми тим самим знайомитимемо нові покоління українців з демократичними ідеями цього українського гуманіста і патріота, який кожним своїм і художнім, і публіцистичним, і історичним, і філософським, і науковим твором роз’яснював і навчав своїх співвітчизників, як необхідно відстоювати свої національні права не лише на своїх етнічних землях, але як відстоювати права українців у тих 65 країнах проживання, де опинилися українці внаслідок особливо тих історичних катаклізмів, що були породжені передусім Першою і Другою світовими війнами, колективізацією народного господарства на межі 20-30-х років та небувалим штучним голодомором у 1932-1933 рр. ХХ ст. переважно на українських етнічних землях.

Різноаспектиним та інформаційно насиченим був виступ депутата Київської обласної ради народних депутатів, ініціатора багатьох культурологічних починань на Обухівщині Анатолія Шафаренка, який зупинився на питаннях сівозмін, які застосовували трипільці у процесі сільгоспробіт, повідомив про відкриття 67 меморіальних дощок видатним діячам цього краю, відзначив велику роль у піднесенні культури Обухівського краю знаного вітчизняного археолога чеського походження Вікентія Хвойки (1850-1914), який 1896 р. відкрив перші місцезнаходження трипільської культури, а також пам’ятки культури полів поховань зарубинецького і черняхівського типів (1898-1901), він же дослідив пізню палеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20000 рр. тому на Подолі, здійснив розкопки в Києві, Білгородці Київської обл., висунув концепцію про автохтонність слов’янського населення у Середньому Подніпров’ї, що відіграла важливу роль у розвитку історичної науки. В. Хвойка був одним із засновників «Міського музею старовини і мистецтва (тепер Київський державний історичний музей)».

Серед тих, що виступили в Музеї Івана Франка у Халеп’ї, були Наталія Булаєвська, проф. Київського Національного університету ім. Т. Шевченка Григорій Савченко, автор цих рядків, який зупинився на започаткованій 2007 р. Всеукраїнській науковій конференції «Нагуєвицькі читання», ініціаторами яких виступили науковці Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, і ті читання за останні роки набули значного резонансу не лише в Україні, але і в Центрально-Східній Європі та Північній Америці, зокрема у таких країнах, як Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Сербія, Хорватія, Словенія, США та Канада. Уже побачили світ Матеріали Міжнародної наукової конференції «Нагуєвицькі читання-2006», «Нагуєвицькі читання-2007», «Нагуєвицькі читання-2008», «Нагуєвицькі читання-2009», «Нагуєвицькі читання-2010» завдяки активній діяльності Оргкомітету конференції, зокрема голові д. філол. н. проф. Петрові Іванишину, членам комітету д. філол. н. проф. Петрові Кононенку, акад. НАН України проф. Віталієві Дончику, канд. філол. н. директору Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка доценту Святославу Пилипчуку, к. філол. н., завідувачу відділу франкознавства Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Миколі Легкому, к. філол. н., керівнику Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова доценту Олегу Багану та ученому секретарю Оргкомітету, к. філол. н., доценту Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка, ст. науковому співробітнику ННДІУВІ, голові Благодійного фонду ім. Івана Франка доценту Ярославові Радевичу-Винницькому. Щоправда, дещо затримується вихід «Нагуєвицьких читань-2011». Але мислиться незабаром усе піде своїм шляхом.

Після завершення цієї Франківської акції у старовинному Халеп’ї на Обухівщині були можливості переконатися, як місцевий люд, взагалі відвідувачі цього закладу високо шанують творчість цього українського барда, ученого та культуролога, як проймаються великою пошаною і любов’ю до того, хто віддав стільки сил і енергії в ім’я майбутнього України, в ім’я єднання Сходу і Заходу України. Всі ми, учасники того дійства на Трипільській землі, переконалися, як місцеві мешканці, відвідувачі цього закладу високо шанують творчість цього українського барда, велета духа та науки, навіть багатьох наук, культуролога, що проявив себе розмаїттям своїх зацікавлень, як відзначалися такими своїми розмаїтими інтересами учені, митці, поети, філософи епохи Ренесансу чи пак Відродження, скажімо, Леонардо да Вінчі, Аліґієрі Данте, Джордано Бруно, як ці наші сучасники на давніх трипільських просторах проймаються великою пошаною і любов’ю до того, хто віддав стільки сил і енергії в ім’я майбутнього України, як цей український Прометей сучасності чинив усе можливе і неможливе для органічного поєднання Сходу і Заходу України, чинив те, щоб цей край понад Прип’яттю та Десною, понад Сеймом, Сулою та Ворсклою, понад Серетом та Латорицею, понад Дніпром та Дністром, став єдиним, міцним і незборимим, щоб зумів протистояти не лише недругам, але чи не найважливіше – зумів вистояти у борні супроти своїх домашніх ренегатів, перевертнів, національних негідників та національних злочинців, що таким букетом прикрашають Україну у не менш складному ніж ХХ і в ХХІ столітті.

Іван Пасемко, лауреат премії Фонду Воляників-Швабінських при Фундації УВУ в Нью-Йорку

Сила хортингу в сузір’ї бойових мистецтв

23 березня в київському Палаці спорту відбулося унікальне за масштабністю та видовищністю дійство, яке можна побачити лише один раз на рік – ІІІ Олімпіада бойових мистецтв, організована Міжнародним союзом бойових мистецтв. Всеукраїнські та міжнародні змагання з кікбоксингу та тайського боксу, кунгфу саньда та бойового самбо, карате кіокушин та карате шотокан, комбат дзю-дзюцу та сьогу будо відбувалися одночасно на восьми татамі та рингу. Загальна картина була справді грандіозною: на величезній площі протягом дня тривали двобої та показові виступи за правилами свого виду бойового мистецтва та в єдиній гармонії спорту та сили духу. Тут можна було побачити чоловіків і жінок, запальних молодих спортсменів та філософськи спокійних бійців в категорії «50 плюс», де 50 – це не вага, а вік.

В рамках Олімпіади бойових мистецтв пройшов і другий Чемпіонат України серед чоловіків та жінок з відносно молодого, але найбільш наближеного до реального життя бойового мистецтва – хортингу. Адже розробка хортингу як виду спорту була скерована на всебічний розвиток особистості та ефективний самозахист в екстремальних ситуаціях. Тому в хортингу дозволені удари руками і ногами, кидки, боротьба в стійці та партері, больові прийоми. На Чемпіонат з’їхалося 150 учасників змагань з різних регіонів України. З показовими виступами демонстрації техніки зі зброєю та без на Чемпіонаті України з хортингу в рамках ІІІ Олімпіади бойових мистецтв виступили і представники Львівської області, зокрема, Дрогобицького осередку хортингу Денис Іваницький та Віталіна Коссак. Всіх учасників змагань привітав засновник хортингу Едуард Єрьоменко.

Іра Циган

Своєчасно сплачені податки – забезпечення добробуту кожного трускавчанина

ДПІ у висловлює вдячність громадянам, які вже задекларували доходи, отримані протягом 2011 року та запрошує до декларування кожного громадянина, який має задекларувати отримані доходи, та у якого виникає право на податкову знижку.

Обов’язкове подання декларації про майновий стан і доходи, отримані в 2011р., передбачено для тих громадян, які отримували доходи не від працедавців, та доходи, з яких протягом року податок не утримувався, зокрема:

- доходи у вигляді спадщини та подарунків;

- доходи від нерезидентів (іноземні доходи);

- доходи від здійснення операцій з інвестиційними активами (продаж цінних паперів, корпоративних прав та інше);

- благодійна допомога;

- доходи від надання майна в оренду фізичним особам;

- доходи у вигляді виграшів у гральних закладах;

- доходи, отримані від фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності;

- інші доходи, які не були оподатковані протягом року за місцем виплати доходу.

Завітайте у зручний для Вас час до податкової інспекції за місцем проживання, де створені всі необхідні умови для вчасного подання декларацій, та безкоштовно отримайте бланки декларацій та консультації по їх заповненню.

Висловлюємо Вам щиру подяку за Ваш свідомий крок – декларування доходів.

Нагадуємо, що своєчасно сплачені податки – це шлях до підвищення добробуту кожного жителя нашого краю.

Як визначено Податковим кодексом України, фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня 2012 року сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Задекларуйте свої доходи, отримані протягом 2011 року, до 1 травня 2012 року!

Сектор взаємодії із ЗМІ та громадськістю ДПІ у м. Трускавці Львівської обл. ДПС

 

Привітання з Днем народження

Вірні трускавецької римо-католицької парафії Успення Пресвятої Діви Марії вітають сьогодні з Днем народження отця Вєслава Маєвського.

Дорогий отче Вєславе! Нехай цей день принесе Вам безліч щирих теплих посмішок рідних та друзів. Бажаємо, щоб Господь і надалі рясно благословляв Вас в особистому житті та у праці в Його винограднику. Щоб мудрість, яку Господь Вам подарував, Ви реалізували на славу Господа та Його Святої Церкви. Нехай ласка Божа завжди перебуває з Вами, і кожен день нехай Вас оточує любов, повага, розуміння ближніх. Щоб ні роки, ні обставини не стерли з Вашого обличчя щирої посмішки та розуміючого, доброго погляду.

 

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 30 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником