Трускавецький вісник № 45 (424) від 17 квітня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 45 (424) від 17 квітня 2012 р.

17.04.2012



 

У номері: короткі новини, Про книгу отця Олекси Пристая, Спортивні новини, Курорт виконує ще й невластиві функції, Трагедія Савіка Шустера.

Новини Трускавця та регіону

Не всі люди алкоголіки і наркомани, але всі алкоголіки і наркомани – люди

На сьогоднішній день ця проблема знайома для кожного з нас. Алкоголізм і наркоманія – це хвороба розуму, душі і тіла. Перестати пити та вживати наркотичні засоби – це добре, але потрібна зміна мислення. Програма «12 кроків» - це інструмент, яким можна скористатися для того, щоб кардинально змінити своє життя.

Запрошуємо до співпраці тих, кому це необхідно. Наша адреса: м. Трускавець, вул. Данилишиних, 62 (міська поліклініка), каб. 306 (3-й поверх). У кабінеті щовівторка та щоп’ятниці працюють групи взаємодопомоги. Графік роботи груп: з 16.00 до 17.30. Тут Вам нададуть можливість зустрітися з самим собою і отримати інформацію щодо питань проходження програми в реабілітаційних центрах України, а також щодо проблем ВІЛ-інфекції та СНІДу. З усіх цих питань просимо звертатись до міської поліклініки – в кабінет № 306 (третій поверх) та за тел. 0634098779 - п. Тарас, 0936137763 – п. Роман.

А щосуботи в кабінеті працюють групи взаємодопомоги для близького оточення залежних з 13.00 до 14.30 (контактний тел. 0631458407 – п. Іванна).

Консультації безкоштовні. Конфіденційність та анонімність гарантується.

Дітям – морозиво

У Світлий Понеділок у Трускавці пройшло ряд заходів під назвою «На Великдень – у Трускавець». На жаль, погода не дуже сприяла святкуванням. З центральної сцени міста трускавчан та гостей курорту вітав міський голова. Пройшов конкурс малюнку на асфальті, після якого дітей в холодну днину частували морозивом. Завершився цикл святкових заходів концертною програмою.

Віднайдена могила

16 квітня, у Світлий Понеділок, в с. Ямельниця Сколівського району відбулося освячення віднайденої могили полковника УПА, одного з керівників підпільної радіостанції «Афродіта», котра діяла в цьому селі за часів ІІ світової війни. Людина на псевдо «Шпак» спочивала в могилі на сільському цвинтарі, проте з часом могила була занедбана та забута. І лише нещодавно небайдужі ямельничани відновили її. Освячення відновленої могили відбулося під час традиційних панахид на кладовищах, котрі тривають у Великодній час. Чин окроплення цієї могили, а також братської могили воїнів УПА і могил священика о. Костянтина Ганущака та інших пастирів, котрі спочивають в ямельницькій землі, здійснив настоятель греко-католицької парафії св. Івана Богослова в Ямельниці о. Юрій Хамуляк. З коротким словом про події часів 65-річної давнини виступив п. Ізидор Гнатів.

Володимир Фірман зустрівся в Києві з першим керівником ПАТ «Укрнафта» Пітером Ванхеке

Як інформує газета «Нафтовик Борислава», у середу, 4 квітня, Бориславський міський голова Володимир Фірман побував у столиці України. Він мав відповідальні зустрічі з людьми, від яких багато в чому залежить доля Борислава. Особливу вагу мала півторагодинна зустріч із головою правління ПАТ «Укрнафта» Пітером Ванхеком. Мова йшла у першу чергу про використання попутного газу для потреб міста. Акцент зроблено й на поверненні прибуткового податку з таких потужних підрозділів підприємств міста Долини, як Бориславська експедиція, газопереробне виробництво, тампонажний цех.

Пітер Ванхеке подякував Володимирові Фірману за запрошення взяти участь у Міжнародному форумі нафтовиків, що відбудеться у вересні цього року в Бориславі з нагоди 625-річного ювілею міста, і підтвердив своє рішення взяти в ньому участь. Перший керівник ПАТ «Укрнафта» пообіцяв допомогти у створенні музею історії нафтової і газової промисловості Борислава просто неба, у вирішенні соціальних проблем прикарпатського міста нафтовиків.

Своєрідним продовженням зустрічі в Києві стала понеділкова нарада в НГВУ «Бориславнафтогаз», що її проводив директор департаменту з будівництва та науково-технічної політики ПАТ «Укрнафта» Володимир Троценко. В ній узяли участь, окрім головних спеціалістів із будівництва, міський голова Володимир Фірман і начальник НГВУ «Бориславнафтогаз», член виконкому міської ради Ігор Михайлишин.

Представник «Укрнафти» цікавився безпосередньо на місці станом реконструкції нафтовидобувних об'єктів на першому нафтопромислі та дільниці підготовки й перекачування нафти. Мова йшла і про можливості використання попутного газу для потреб міста. Це питання стане предметом розгляду на одному із засідань правлінь ПАТ «Укрнафта».

Володимир Троценко разом із Володимиром Фірманом та Ігорем Михайлишиним побували на об'єктах нафтовидобувної промисловості, обмінялися думками з питань, що складають взаємний інтерес.

Як заявив нашому кореспондентові міський голова, він задоволений із переговорів, що відбулися в Києві й Бориславі. Добре, що є розуміння: Борислав - древнє місто нафтовиків, є спільні проблеми, які мають разом вирішувати і «Укрнафта», й бориславська влада.

Запрошує Палац культури імені Шевченка

17 квітня, 20.00 - концерт заслуженої артистки України К. Бужинської.

18 квітня, 16.00 - концерт народного фольклорного ансамблю «Джерела Карпат».

19 квітня, 20.00 - концерт заслуженого артиста України О. Гаврилюка.

20 квітня, 20.00 - концерт народного артиста України В. Гришка.

21 квітня, 20.00 - концерт О. Алябіна.

23 квітня, 20.00 - концерт Н. Валевської.

24 квітня, 20.00 - концерт народного артиста Молдови І. Суручану.

Примітка: у програмі можуть бути зміни та доповнення. Інформація подається з газети «Трускавецькурорт».

Кращі танцюристи

Як інформує газета «Нафтовик Борислава», добрі новини привезли з обласних змагань із танцювального спорту «Кубок фламінго», юні танцівники Бориславського міського Палацу культури: вони вибороли дванадцять золотих, шість срібних і дві бронзові медалі. За високе визнання боролися 12 пар і восьмеро дітей - у категорії сольних виступів. Зокрема, золотими медалями в різних категоріях відзначено в парних виступах Андріана Кекіса та Іринку Рахвал, Юрія Юрківа і Марту Андрухів, Віталіка Георгієвського і Олю Гедро, Артема Піляка і Марію Янів, Василя Хруника і Настю Ступак, Тараса Завадського і Настю Мальчевську, а в сольних змаганнях - Катю Войтович, Настю Ільків, Віку Васютик, Марію Янів, Софію Свищ, Марію Ожубко.

Другі місця в парах і срібні медалі завоювали Назар Стефанчук і Юлія Левицька, Данилко Місоченко і Віка Придатько, Ігор Ригаль та Оленка Коник.

Треті місця та бронзові медалі - в Любомира Костика і Ксенії Підляшецької, Миколи Цибулька і Валентини Свищ.

Власна інформація

Добре слово про нашого голову

Ми, люди доброї волі Східниці, вдячні Богу за те, що зробили правильний вибір на виборах і селищним головою став Іван Піл як. Ця людина вартує великої шани, поваги і вдячності за її добрі справи. Є вимогливим не тільки до себе, але в міру можливості вміє спитати за виконану роботу інших. Наш селищний голова добре дбає про Східницю і її мешканців, вміє правильно вирішити різні питання і, як треба, допоможе. Він людяний, бо коли б до нього не прийшов, завжди знайде вільну хвилину, щоби вислухати, і старається, чим може, допомогти.

Наша Східниця була, як бідна дівчина боса в болоті, соромилася своєї зовнішності. Тепер приємно нею ступати, відпочивати і насолоджуватися не тільки красивою природою, але й прекрасним виглядом. Дороги гарні, нові тротуари, навколо чисто, весняні квіти тішать око. І тут велика заслуга селищного голови Східниці Івана Піляка.

Головне, що дбає про людей похилого віку. Зимою багато років у деяких місцях мало би бути поруччя, бо неможливо зійти, мусіли один одному допомагати, а то й падали, як була ожеледиця. Тепер є у тих місцях поруччя і за це ми, люди старшого покоління, і не тільки, дуже вдячні йому.

Ми, східничани, напередодні Великодніх свят, просимо Бога, щоби дав Іванові Піляку, родині і йому особисто міцне здоров'я, сили, терпіння, наснаги і мудро керувати. Бо нині нелегкі часи для усіх людей, а для керівників тим більше. Та й, зрештою, всім ще ніхто не догодив. Але просимо всіх, хто хоче, молитися за нашого керівника, тоді й Господь йому і нам допоможе. Бо нарікати легше всього, але чи це добре? Краще жити в мирі та злагоді.

Від імені багатьох східничан – С. Радванська, газета «Нафтовик Борислава»

У ситуації з водою бориславцям допоміг народний депутат Петро Писарчук

На початку квітня за недоплату боргу за електроенергію, використану в складному морозяному лютому, «Львівобленерго» знову від'єднало водонасосну станцію «Рибник» від подачі струму. Чотири доби Борислав і Східниця були без належного водопостачання: воду отримували тільки за рахунок локальних водозаборів.

У ситуацію втрутився міський голова Володимир Фірман: повертаючись із Києва, він вирішив зустрітися з керівниками «Обленерго», але безуспішно. Тоді перший керівник Борислава звернувся за допомогою до народного депутата України Петра Писарчука. Він і знайшов засоби впливу на енергетиків. У п'ятницю (6 квітня) ввечері вода вже пішла на місто. Володимир Фірман попросив через газету винести подяку Петрові Писарчуку за сприяння у непростій ситуації.

Газета «Нафтовик Борислава»

Вдалий дебют бориславських футболістів у Моршині

У неділю, 1 квітня, учні ДФК «Юність» виїжджали до м. Моршина для участі у календарному поєдинку з футболу на кубок місцевого спортивного клубу «Скала». У змаганнях за весняний кубок «Скали» взяли участь учні 1999 - 2000 років народження зі Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Тернопільської, Закарпатської та Рівненської областей.

У першому поєдинку, що відбувся в Моршині на футбольному полі зі штучним покриттям, наші юні футболісти зустрічалися з командою однолітків з міста Жидачева, у якій впевнено перемогли із рахунком 5:2.

Перша половина зустрічі для підопічних тренера-викладача Василя Криворучишака виявилася напруженою. Після забитого гола Андрія Калинчука бориславці не зуміли скористатися перевагою і пропустили дещо курйозний гол, проте на перерву бориславська команда пішла із перевагою в один м'яч: чудовий гол у ворота жидачівського голкіпера забив Ігор Свідзінський.

У другій половині зустрічі лівий захисник ДФК «Юність» Олег Луців провів у ворота суперників три прекрасні голи і рахунок зустрічі став 5:1 на користь юних футболістів із Борислава.

Усі спроби вихованців ДЮСШ із Жидачева змінити хід поєдинку на свою користь були безуспішними. Лише наприкінці другого тайму їм вдалося знайти «ключ» до воріт «Юності» та забити гол престижу, який не мав впливу на загальний результат матчу. Із рахунком 5:2 перемогли вихованці ДФК «Юність» із Борислава. Керівництво клубу висловлює щиру вдячність батькам юних футболістів, які надали допомогу в перевезенні дітей для участі в турнірі, та запрошує учнів шкіл до спортивних занять у клубі. Бажаючі записатися до дитячого футбольного клубу «Юність» можуть зробити це щоденно із 15.00 до 20.00, окрім неділі, на міському стадіоні «Нафтовик» по вул. Є. Коновальця. У суботу заняття в клубі проводяться із 10-ої до 15-ої години.

Тетяна Демко, учениця Дрогобицького педагогічного ліцею, газета «Нафтовик Борислава»

Бориславська ДЮСШ: спортивна хроніка березня

- 1 – 3 березня у Львові відбувся чемпіонат області з- боксу серед учнів ДЮСШ 1998-1999 років народження. Переможцями змагань стали Павло Юськів (ЗОШ № 4), Роман Риботецький (ЗОШ № 6) та Ростислав Кудрич (ЗОШ № 1), призером - Іван Кіндерись (ЗОШ № 1). Команду до змагань готували тренери Олег Загірський, Віктор Анісімов та Ігор Нинич. Вихованці тренера-викладача Віктора Анісімова Владлен Фецяк (ЗОШ № 1) та Олександр Васюков (ліцей) також стали бронзовими призерами чергового чемпіонату області з боксу серед учнів ДЮСШ 1996-1997 років народження, що проходив у Львові 7 -10 березня.

- 3 березня у Львові проходив чемпіонат області зі спортивної акробатики серед збірних команд ДЮСШ: серед переможців змагань - бориславці Дмитро Ямкін (ЗОНІ № 3) та Назар Сопотницький (ЗОШ № 8), серед призерів - Цвітка Кисіль та Костянтин Погребняк (ЗОШ № 3), Ярослав Желем (ЗОШ № 1), Вікторія Герцан (ЗОШ № 4) та Настя Сопотницька (ЗОШ № 8). Команду до змагань готували тренери-викладачі Георгій Чопик та Світлана Асланіді.

- 10 березня у Дрогобичі відбувся традиційний чемпіонат області з метання списа. На змаганнях, як завжди, не мала собі рівних вихованка тренера-викладача Анатолія Федорка, учениця Львівського училища олімпійського резерву, кандидат у майстри спорту Тамара Євдокимова, яка перемогла серед дівчат 1993-1994 років народження. Підтримали свого лідера і молодші за віком партнери: учениця ЗОШ № 7 Мар'яна Левчак посіла перше місце у змаганнях серед дівчат молодшого віку, відповідно срібним та бронзовим призером змагань стали підопічні тренера-викладача Олега Крижанівського - учні ЗОШ № 4 Ілля Журавчак та Ігор Желем.

- 15-17 березня у місті Червонограді проходив чемпіонах області з волейболу серед учнів ДЮСШ 1996-1997 років народження. В пасиві у наших волейболістів - одна поразка, в активі - три перемоги і третє місце за підсумком змагань. Команда ДЮСШ, яку готував до змагань викладач фізвиховання медичного коледжу Ігор Петрів, виступала у такому складі: Ростислав Кушнір та Роман Качмарчик (ЗОШ № 8), Володимир Титикайло та Ярослав Рентюк (гімназія), Олег Кулинич, Андрій Рівчак, Петро Троян, Ігор Смакула (ЗОШ № 1).

- 16-17 березня у Львові проходив чемпіонат області з кікбоксингу, в якому брав участь молодий бориславський спортсмен, вихованець заслуженого майстра спорту України Олега Загірського, нині тренер ДЮСШ, майстер спорту України Ігор Нинич, який і став переможцем змагань у ваговій категорії до 86 кг.

- 17 березня у Дрогобичі відбувся відкритий чемпіонат міста з метання списа. Серед призерів змагань - бориславці Ілля Журавчак та Ігор Желем (ЗОШ № 4).

- 20 березня у нашій ДЮСШ гостював Геннадій Віталійович Сарвіров, який з 1953 по 1957 рік працював викладачем Бориславського педагогічного училища, а у 1957 -1962 роках очолював спортивну школу міста. Розшукати і запросити в гості 83-річного Геннадія Віталійовича, який нині проживає у м. Ізмаїлі Одеської області, вдалося завдяки допомозі ветеранів спорту через мережу Інтернет. На зустрічі із тренерами та викладачами ДЮСШ колишній директор спортивної школи розповів про історію створення у Бориславі навчального закладу спортивного профілю та вагомий внесок працівників школи у розвиток дитячо-юнацького спорту міста.

- 23-25 березня у Ялті відбувся чемпіонат України з легкоатлетичних метань серед юніорів. Виступаючи у складі збірної команди Львівщини, бронзовим призером змагань стала Тамара Євдокимова. Зауважу: за останні два сезони Тамара двічі перемагала та ще сім разів була призером всеукраїнських змагань.

- 24-25 березня у Сам-борі проходив ще один чемпіонат області з боксу серед учнів ДЮСШ. Цього разу змагалися хлопчаки 1997-1998 років народження. Переможцями стали вихованці тренерів-викладачів Олега Загірського та Віктора Анісімова: Іван Кіндерись (ЗОШ № 1), Павло Юськів (ЗОШ № 4) та Роман Риботецький (ЗОШ № 6), призерами - учні тренера-викладача Ігора Нинича Ростислав Кудрич та Михайло Салій (ЗОШ № 1).

- 29-31 березня у місті Жидачеві відбувся чемпіонат області з волейболу серед учнів ДЮСШ 1997-1998 років народження. Команда ДЮСШ, яку готував до змагань тренер-викладач Володимир Рентюк, поступившись у матчі за третє місце команді львівського спортклубу «Автомобіліст», закінчила турнір четвертою.

- 31 березня вихованці відділення легкої атлетики брали участь у регіональному турнірі, що проходив у Дрогобичі. Переможцем став учень гімназії Олег Малиняк, а призерами - учні четвертої школи Марта Гудим, Ігор Желем та Ілля Журавчак, яких готував до змагань тренер-викладач Олег Крижанівський.

Костянтин Асланіді, методист ДЮСШ, майстер спорту, газета «Нафтовик Борислава»

 

«З Трускавця у світ хмародерів». Про твір отця Пристая

 «Можливо, що минуться дні сорому i ганьби народу, поневоленого не так хитрощами і перемогою ворогів, як нетямучістю своїх нездарних будівничих, проте нехай це залишиться пересторогою для майбутніх поколінь, що без любові Вітчини понад себе самого і понад свою партійно-політичну ідеологію, не буде власної держави ... Хто схоче збудувати власну державу, нехай виречеться свойого самолюбства і вузьких партійних інтересів, та нехай працює для спільної всім мети».

о. Олекса Пристай

Ця класична українська тетралогія спогадів чи пак мемуарів о. Олекси Пристая (1863-1944) за походженням із Трускавця, який далекого 1907 року, щоправда, з м. Коломиї подався на еміграцію у світ тих американських хмародерів, уже в радянські часи українська мова придбала іншу лексему, і той вираз о. Пристая тeпер мав би звучати «у світ американських хмарочосів», але з метою відтворення епохи ХІХ–ХХ ст. вживатиму тодішній вираз «хмародери». Тож одразу зазначу, що перший том цієї тетралогії завдяки ініціативі трускавчанина Руслана Козиря та доданої уже в наш час післямови Юрка Прохаська «Резиденції ностальгії», підготовлений у дрогобицькому видавництві «Коло», був підписаний до друку 29 липня 2010 року, і І том цього чотиритомника був віддрукований у однойменній друкарні, де і побачив світ у прикарпатсьому адміністративному центрі Дрогобиччини – м. Дрогобичі, що вже понад півстоліття часто іменується Дрогобиччина – Земля Івана Франка завдяки тому, що саме на Американському континенті, здається, 1963 року побачив світ І том «Дрогобиччини – землі Івана Франка» за редакцією Луки Луцева за походженням із села Грушова на Дрогобиччині.

Тетралогію «З Трускавця у світ хмародерів» о. О. Пристай створював на Американському континенті, але друкував її у Львові – перші три томи у друкарні «Діла», а вже четвертий том у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка. Не можу не згадати, пишучи про перше видання тетралогії в Україні, і того, що свого часу головний редактор «Франкової Криниці» світлої пам’яті Ігор Сусюк неводнораз з автором цих рядків обговорював проблему перевидання тетралогії «З Трускавця у світ хмародерів» у 90-х роках минулого ХХ ст., але фінансова ситуація не давала таких можливостей, важко було підшукати меценатів. Не можу тут не згадати і мрій ще одного колишнього трускавчанина Ореста Мацюка, знаного історика й археолога, який ділився зі мною заповітною мрією, як би це перевидати такий важливий твір о. Олекси Пристая. Власне це було тоді, коли ми працювали з п. Орестом Мацюком над гаслом про тетралогію для УЛЕ (Українська Літературна Енциклопедія), публікацію такої інформації підтримував проф. Микола Жулинський, але редколегія тієї літературної енциклопедії згодом винесла остаточний вердикт: неймовірно друкувати матеріал про тетралогію та і про о. Олексу Пристая, бо він не був членом Спілки письменників України. А скільки тих українських діячів не були жодними членами Спілки, але ж вони навіть з меншими надбаннями у порівнянні з о. О. Пристаєм нині фігурують у енциклопедіях. Пошлюсь ще на один факт – гаряче підтримував публікацію гасла в УЛЕ про о. Пристая поряд з М. Жулинським і знаний літературознавець, доктор філологічних наук Федір Погребенник (1929-2000). Але й досі не судилось ввести життєпис і спадщину цього трускавчанина до енциклопедичних видань. Щоправда, ще одна надія на ЕСУ, де за цю справу взялися академік Іван Дзюба та Микола Железняк.

У ЗДА, тобто у З’єднаних Державах Америки (США), о. Пристай працював у цілому ряді парафій УГКЦ, проводячи не лише релігійну, але й широку культурологічну та громадсько-політичну діяльність серед українських емігрантів. Його праця у США упродовж 1907-1941 рр. припадає на такі міста східно-американських штатів: Еду, Скрентон, Пасеїк, Гартфорд, Сірак’юз, Карнеґі, Баффало, Стемфорд, Нью-Гавен (саме у цьому місті була написана Передмова до тетралогії), Гудзон. Останнім місцем діяльності Олекси Пристая був Джонстаун – тут він здійснює місію духовного пастиря в період з 1939 р. по 1941 рік. Саме 1941 року у віці 78 років о. Олекса Пристай вийшов на пенсію. Завершилось земне життя цієї людини 17 січня 1944 року в місті Слоутсберзі, а похований о. Олекса Пристай у містечку Сірак’юз, що в штаті Нью-Йорк, де проминули літа його самовідданої праці з 1915 по 1918 рік.

Передмову написав і редакцію всього видання здійснив львів’янин доктор Лев Мидловcький, розкривши деякі секрети творчої робітні автора та загалом даючи високу оцінку цієї мемуаристики о. Олекси Пристая. Зокрема др. Лев Мидловський констатує: «В 62-ому році життя починає о. О. Пристай писати свої Спомини. Працює над ними цілих вісім років у тих вільних хвилинах, що їх небагато залишається священикові, а водночас громадському діячеві. Иноді – як це згадує в одному листі до мене – засиджується за працею навіть до 2-ої години вночі, очевидно з любови до неї і тому, що постановив закінчити її перед своєю смертю. І справді судилося о. О. Пристаєві, не тільки довести до кінця свій твір, а й започаткувати його видання друком».

Автор Передмови пише з великим захопленням про о. Олексу Пристая, глибоко аналізує його творчу майстерню, захоплено відгукується про своє сьогодення, закладаючи тим самим підвалини майбутньої української мемуаристики: «Об’єктивну вартість Споминів о. Олекси Пристая оцінить напевно фахова критика. Тому на цьому місці слід звернути увагу тільки на деякі, безсумнівно позитивні риси цього твору. Отже передовсім збагачується ним, досіль всетаки ще вбога українська мемуаристика, яка мусить врешті заняти чільне місце в нашій літературі. Зовсім ясно, що тут діло не в тому, хто пише свої спомини, але як пише їх, що в них приносить справді нового і цінного, та які напрямні подає нашому життю, на основі свого власного досвіду. З цього погляду булиб також вітані мемуари нашого пересічного селянина, робітника або міщанина. Тимбільше може зацікавити свою суспільність споминами о. Олекса Пристай, наш передовий американський громадянин і здоровий оптиміст, що має вже за собою сімдесят років віку, незвичайно багато переживань та досвід з двох континентів. З особливою цікавістю можемо очікувати тієї частини Споминів о. Олекси Пристая, де прийде на чергу його життя за Океаном, бо враз з цим матимемо цінні причинки до історії української еміґрації в Америці».

Коротко зазначимо, що І том Споминів, це передусім опис Трускавця, як рідної місцини малого Олекси, де пройшло його дитинство, де знайдемо винятково цікаві теми, як от: «Трускавець», «Загальний огляд», «Причинок до історії села», «Церква», «Школа», «Громадські установи», «Купелеве заведення», «Громадська управа». Частина перша: «Моє рідне гніздо» «Назва Трускавця, населення і положення», «Нафтуся – Маруся», «Трускавецькі хати», «Ноша Трускавчан», «Пори року на селі», «Трускавецькі сади», «Освіта і мораль», де повсякчас натрапляємо на хвилюючі і животрепетні картинки життя трускавчан й околиці.

Частина друга: «Діточі й хлопячі літа». Тут нас зацікавлять такі епізодичні замальовки, як «В батьківській хаті», «До сільської школи», «Малий гусій», «Пастуше життя», власне життя, яке згадуватиме вже у старшому віці о. Пристай на Американському континенті, згадуватиме як найкращу казку свого дитинства, так чарівно описану свого часу і Богданом Лепким. О. Пристай малює справжню казку пастушого життя восени, коли всі поспішали, щоб «спечи бульбу перед заходом сонця. Бо осінній день короткий як заячий хвостик...».

«В міській школі» - це третя частина І тому тетралогії. Тут мова про «Мій початок у Дрогобичі», коли юного Олексу оддали до міської школи. То була «чотирьохклясова народня школа о. о. Василіян... Батько..... носив туди на Службу Божу за худібку, а один раз за здоровля. При церкві, під одним дахом була ця школа. По кам’яній cтежці ми прийшли до двохповерхового мурованого дому, та до ще вищої церкви... Прочитавши листа, глянув пан директор на батька, а потім ніби мимохіть також на мене своїми пронизливими і такими як у щура очима. Врешті заговорив до батька, розуміється по польськи:

«Навіщо, ви господарю, записуєте такого цікавого хлопця до школи? З ньогож буде добрий господар, тільки дайте йому до рук батіг, ціп і косу. Тоді буде й вам поміч!»

Батько лише ждав такого.

«Так і я казав і тепер кажу те саме, прошу ласки Господа Бога і пана директора, але наші єґомосць отець канонік і пан учитель вчепилися мене. Завсіди одне й те саме: дайте й дайте, Федорій, свойого Олексу до школи до міста! Дайте! Три роки не дають мені спокою з цим. І щож мені бідному робити? Їх двох, а я сам один! А мій Олекса, це ж моя права рука в господарстві».

«Підчас іспиту з польської мови зраджувало обличчя учителя Остаповича повне вдоволення і чимале здивування, що хлопська дитина з українського села, в якому нема Поляків, вміє по польськи читати, писати й оповідати. А вже правдивою несподіванкою було для нього, для учителя Кунаніца і для директора, що цей непоказний сільський хлопчина, пастушок, відповідав так гарно при іспиті з німецької мови. Пани професори ухвалили одноголосно, щоби маленького трускавецького пастушка худоби приняти відразу до четвертої кляси народньої школи. Катехит о. Ралько приступив до пригніченого і зажуреного мойого батька, що стояв, як жебрак в куті канцелярії, і поклавши обидві руки на його рамена, ніби свойому приятелеві, сказав до нього вголос на цілу кімнату:

«Господарю, ви повинні радіти, що маєте такого сина. Я вам віншую! З нього будуть люде».

Подальші роздуми автора тетралогії о. Олекси Пристая над наслідками цього іспиту сільської дитини вразили буквально всіх. «...пани вчителі... знайшли в цього сільського пастушка таке знання, якого бракувало неодному їхньому школяреві в дорогому панському одязі і з ніжним пухоньким обличчям.

Колиб наші брати селяне, якщо читатимуть ці мої спомини, зрозуміли мою мову і добре, як-то кажуть, намотали її на вус, що хлопам-хліборобам потрібно науки, науки та ще раз науки, то малиб належну пошану серед міських людей».

Далі автор роздумує над тим, як би українські селяни домоглися певної освіти для своїх дітей. «Цих сорок міліонів освіченого і зорґанізованого українського хліборобського стану затерлиб сліди цього порівняння міських людей з псами, натомісць працювалиб враз зі своїм містом для власного добра і для добра своїх дітей та своєї вільної, соборної Батьківщини. Та тоді, коли це здійсниться, мене не буде вже між вами».

У «Споминах» о. Пристая порушено чимало інших проблем з його життя. Фраза із його «Споминів», коли директор школи, поляк за національністю, заявляє, що «З ньогож буде добрий господар, тільки дайте йому до рук батіг, ціп і косу». Уже з цієї єдиної «квінтесенції» можемо робити висновки, що польські освітяни прекрасно усвідомлювали свої завдання у Галичині: «Не допускати русинів-українців до книжки, до освіти». Вражає і підносить особистість цього звичайного сільського юнака така деталь, як прагнення провадити громадсько-просвітницьку роботу серед односельців. Про це він розповідає: «Я знав, що у Львові є Товариство «Просвіта», яке друкує українські книжочки і за одного ринського розсилає кожному; хто лише хоче мати їх. Згадавши це, я подумав, що треба починати від освіти моїх трускавецьких товаришів. Тому я намовляв цих селянських хлопців, щоби вступали до товариства «Просвіти», читали її книжки, і щоби довідувалися, на якій землі вони живуть, та яким повітрям дихають. Приїхавши на вакації з третьої ґімназіяльної, я приєднав до «Просвіти» двадцять членів, між іншим Федя Біласа, мойого доброго товариша з часів пастушення худоби у Воротищах, Гриня Біласа, що пізніше був громадським писарем і Федя Кісака... Цих «просвітників я скликав звичайно в неділю і у свято пополудні до хати одного з моїх шваґрів, до Івана Кривка або до Івана Костура».

 Подальші розділи «Споминів» - це «Частина четверта: Промощую собі шлях», де йде мова про перехід «До Стрия», навчання у Стрийській ґімназії і про «Стрийських педагогів», які виявились набагато гуманнішими, людянішими, прихильнішими до сільських хлопчаків, гімназистів з цього Карпатського Підгір’я. Цьому головним чином присвячена аналізована четверта частина І тому тетралогії: «Промощую собі шлях», коли автор опинився на навчанні у новому місті, На відміну від Дрогобицької ґімназії і її професорів у багатьох випадках шовіністичних поглядів, представників т. зв. польської еліти, Стрийська ґімназія і її професура відзначалася більшим демократизмом.

О. Пристай з захопленням описує нові місця, де він навчатиметься: «Новий, щойно викінчений будинок стрийської ґімназії на гарному місці, нові професори і шкільні товариші, нове місто, положене на рівнині з болонями і зі зарінками, зарослими лугами, та врешті зовсім нове оточення людей, це все відсвіжило мою душу і взагалі дуже гарно вплинуло на мене. Ріка Стрий більше нагадувала мені Дніпро, ніж занечищена кипячкою і бориславським брудом мала дрогобицька річка Тисьмениця ... Гори Карпати також далеко відбігли від міста, неначе ховаючись перед стрийським низом і тільки пригадували мені тепер, що я жив колись у їх підніжжі, як в тіни столітнього дуба».

Довгим і складним був шлях О. Пристая до Львівської духовної семінарії. Кількаразове звертання його до ректора семінарії о. А. Бачинського закінчувалося одним і тим же сказаним «зі звичайним притиском: «Нема місця!». І лише візит О. Пристая до митрополита Сильвестра Сембратовича, за походженням лемка, завершилося резолюцією з одного слова: «Приняти!». Але зустріч з о. А. Бачинським знову почалася з фрази «Я вже сказав...», і лише подана візитівка зіграла позитивну роль у житті трускавецького прохача Олекси Пристая та на завершення знов таки з притиском прозвучала фраза: «Завтра маєте вже обід в семинарії». І тоді так своєрідно вирішувались іноді болючі проблеми.

Опрацьовуючи І том «Споминів», я звернув увагу на те, що О. Пристай, вже живучи три десятки літ в англомовному світі, був винятково чутливий до законів української мови. На відміну від наших українських професорів сьогодення, докторів філологічних наук, не називаючи прізвищ, Олекса Пристай зі своєю духовною освітою, зустрічаючись із прізвищем В. Гаврилів, передає його у непрямих відмінках таким чином: «Разом з Василем Гавриловим ми оснували читальню «Просвіти» в Стриганцях». 9). Це цілком відтворює закономірності, які утверджували галичани наприкінці ХІХ – усе ХХ ст., коли друкували у Львові: Костомарів, Петрів, Данилів, але в решти непрямих відмінках відмінювали прізвища наступним шляхом – Костомарова, Костомарову; Петрова, Петрову; Данилова, Данилову. Зустрічаємо в І. Франка прізвище письменника Степан Ковалів, але у непрямих відмінках лише Степана Ковалева, Степану Ковалеві, а не те, як нині утверджують паралельно: Пономаріва або Пономарева.

І, зрештою, про причину з’яви «Споминів» о. О. Пристая, як про це писав сам автор: «Право й обов’язок написати спомини я сам знайшов собі, однак воно може не таке, що його вимагає учений світ, але на якого стало мене. Зрештою «не для людей і не для слави», як писав колись наш незабутній Тарас, а я за ним повторяю, бо справді пишу свої спомини не для слави, якої не прибуває по смерти, а з відчутного громадського обов’язку, щоби залишити грядучим поколінням образ цього, як жили їхні предки, чим займалися, як працювали на хліб насушний, як шанували добро, як зустрічали лихо, та яких засобів уживали в боротьбі з ворогами».

Ось такі зріють думки після з’яви І тому тетралогії о. Олекси Пристаї на його рідній Дрогобиччині, яку він прославив у віках, створивши такий нерукотворний пам’ятник, що продовжує свою ходу по Україні та по просторах Американського континенту як прекрасна пам’ять про життя і творчість українських емігрантів на Американському континенті у ХІХ-ХХ століттях. Мислиться, що нинішні покоління нових українських емігрантів, яких доля розкидала уже в ХХІ ст. по європейських, американських та азійських країнах і на Австралійському континенті, з інтересом перечитають тетралогію о. Олекси Пристая «З Трускавця у світ хмародерів» і, безсумнівно, ця книжка стане для нових поколінь українців своєрідним підручником чи пак біблією-енциклопедією у пізнанні інших незнаних країв, народів, звичаїв і культур у незнаних досі країнах проживання.

На завершення хочеться висловити думку, що було б прекрасно, коли б ініціатори спільного проекту громадської організації «Рада міста» (голова правління Руслан Козир) та історико-краєзнавчого клубу «Сива давнина» (очільник Микола Іваник) продовжили свій задум, віднайшли кошти та продовжили репринтне видання трьох наступних томів тетралогії «З Трускавця у світ хмародерів» о. Олекси Пристая.

Але на завершення цієї інформації про вихід у світ І тому тетралогії «З Трускавця у світ хмародерів» о. Олекси Пристая хочеться процитувати голову правління ГО «Рада міста» п. Руслана Козиря, з якою читач ознайомиться прямо на суперобкладинці.

«Кілька років тому я вперше тримав у руках книгу спогадів священика Олекси Пристая «З Трускавця у світ хмародерів» (Львів-Нью-Йорк, 1933 р.): пожовклі, подекуди пожмакані й затерті сторінки, вицвіла обкладинка… Тоді й з’явилася думка дати раритету друге життя, а відтак оберегти від руйнівної сили часу.На жаль, автор вже давно відійшов у Вічність і не побачить нового видання своєї книги, а головне, він не почує нашого «спасибі – за те, що –через час і простір – ми можемо побачити й відчути – чим жило наше рідне місто в ті далекі від нас часи, чим понад усе дорожили й пишалися наші прародичі, які свята святкували, як Бога славили …, як дітей виховували, який одяг носили, яку їжу смакували… Гнаний вітрами долі аж за океан, серед чужих людей і хмародерів отець Пристай зберіг у своїй душі світлу пам’ять про рідний Трускавець. Там, на другій півкулі землі, ввижалася йому його Україна і пахла «пастуша трускавецька бульба»… Читаймо! Вчімося! З цих сторінок промовляє наша історія». Руслан Козир

Іван Пасемко, Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії

Додаток. Лист до Івана Пасемка

Leo Iwaskiw — FW: Oleksa Prystay 12 квітня 2012 р.

ВШ. п-е Пасемко!

 Минулого місяця ми одержали тут листа від Преосв. Роберта Москаля, Єпископа-емерита української католицької епархії св. Йосафата в Пармі, Огайо.

Подаю в перекладі з англійської мови:

Мені було приємно побачити що редактор Америки в числі з 25-го лютого 2012 р. писав про працю отця Олекси Пристая п.з. «З Трускавця у світ хмародерів». Покійний редактор д-р Мидловський, який також редаґував цю працю, позичив мені цей тритомний твір багато років тому назад. В одному з цих розділів, отець Пристай писав про парохію в Карнеґі де він був парохом від 1-го червня 1917 р.

У своїх томах він присвячує один розділ карнеґійській парафії. Загалом, він користувався великою пошаною і був люблений своїми парафіянами. Він писав в гумористичному стилі. Він пише про намагання людей які мали схильність до православя. Вони збудували церкву не так далеко – в Бирґеттставн. Одначе, вогонь знищив їхню церкву. Вірні сприйняли це як знак від Бога і таким чином залишилися вірними Греко-Католицькій Церкві. Коли нажаль його перенесено з карнеґійської парафії, люди подарувалу йому золотий кишеньковий годинник. Його перенесено з парафії тому що місцеві люди, будучи непостійними, просили Єпископа Ортинського перенести його.

Покійний д-р Мидловський попросив свою жінку щоби по його смерті передати мені ці томи. Їх я маю в пармських бюрах.

Ви лементували факт що через смерть отця Пристая він не зміг передрукувати цей твір.

Коли я знайду їх у Пармі, я би хотів їх перевидати.

/підпис/

P.S. від Івана Пасемка. 12.04.2012 р. я отримав подану вище електронну пошту від редактора українського католицького тижневика «Америка» Левка Іваськова, у якій він інформує про резонанс цієї статті «З Трускавця у світ хмародерів», текст якої я надіслав доценту Дрогобицького педагогічного університету п. Ярославу Радевичу-Винницькому. Я з ним зв’язувався електр. поштою, то він надіслав мені лише І частину, а в «Америці» були надруковані 4 подачі. Оригінал цієї моєї ст., що бережеться у моєму комп’ютері, був власне надрукований паном Лео Іваськовим. Я сьогодні попрошу п. Ярослава Радевича-Винницького, щоб він Вам переслав. Якщо вважаєте за потрібне, то передрукуйте цю публікацію з «Америки», або мою ст. із комп’ютера.                             

Р.P.S. Було б непогано, якби Ви ознайомили з цими повідомленнями чи матеріалами голову правління ГО «Рада міста» п. Руслана Козира або оприлюднили все це, тоді він матиме можливості перечитати.

Від редакції «Трускавецького вісника». Стаття Івана Пасемка відредагована тільки в питанні ліквідації виносок та посилань, весь інший текст збережено без змін. Сподіваємося, що міський голова Трускавця Руслан Козир не проігнорує цей матеріал у частині звернення до нього з проханням перевидати наступні три томи спогадів отця Олекси Пристая. У разі відмови «Трускавецький вісник» як засновник премії імені отця Олекси Пристая (жовтень 2011 р.) готовий розглянути можливість перевидання цих книг та розпочати процедуру пошуку спонсорів для цієї справи.

 

Курорт виконує ще й невластиві функції

Статистика невтішна

«Буде здоров'я - буде все!» - говорять в народі і на свята чи в день уродин у першу чергу бажають здоров'я. Мабуть тому, що його найбільше бракує. Чи справді здоров'я в людей стає усе менше, ми запитали в завідуючої урологічним відділенням санаторію «Алмаз» Люби Васільєвої та заступника головного лікаря-директора санаторію «Кристал» Анатолія Медведєва.

Люба Володимирівна: Ми на практиці спостерігаємо, як збільшується кількість захворювань, зокрема в молодих людей. Помолоділа ішемічна хвороба серця, більше ендокринних патологій, що пов'язано з Чорнобильською катастрофою і т. д. Це все наслідок економічної та екологічної ситуації. Таке поняття як профілактика захворювань не здійснюється, оскільки перша ланка в системі охорони здоров'я, котра власне повинна займатися профілактикою - поліклініка - практично випала з системи. І люди тепер можуть навіть не здогадуватися про хворобу, звертаючись до медиків в останню чергу. Людям слід звернути увагу на воду, яку вони вживають, виключити з раціону сіль, різнобарвні хімічні напої, повикидати продукти, що продаються в плівках і перейти на натуральну сільську їжу.

Анатолій Михайлович: Справді стан здоров'я населення з кожним роком погіршується, а винні в цьому також і самі люди зі своїм малорухливим способом життя, автомобілями та комфортними меблями, що викликають застій у венах і як наслідок - хвороби. Якщо років ЗО тому найчастіше в хірургії робили операцію з видалення апендиксу, а жовчний міхур видаляли вкрай рідко, то зараз жовчний міхур видаляють значно частіше, ніж цей же апендикс. Ми прив'язані до комп'ютера і до телевізора, до останнього навіть вставати не треба - є пульт. За комфорт треба платити - спершу грошима, а потім здоров'ям. Також важливу роль відіграє якість води і харчування, яке здебільшого незбалансоване: сіль, хімічні харчові добавки, чіпси, майонези, газовані води, екзотичні іноземні фрукти, що насичені хімією, аби не псувалися в дорозі. Ми мало вживаємо морської риби, натуральних домашніх овочів, втрачаємо живе спілкування і впевненість у завтрашньому дні. Сьогодні ти працюєш, маєш якусь посаду, а завтра тебе можуть скоротити чи перевести на півставки. Люди менше сприймають радощів від життя, менше отримують позитивної інформації. Засоби масової інформації передають переважно негатив. Справді, таке життя, але треба якось цю інформацію збалансовувати і шукати щось позитивне. Ось всі ці фактори разом з поганою екологічною ситуацією і створюють вельми непривабливу картину стану здоров'я населення.

Вихід є

Так ситуація невтішна, але, якщо на цій песимістичній ноті завершити матеріал, буде справді чергова негативна інформація, котра так само негативно відіб'ється на нашому здоров'ї. Але ж в словах обох опитаних медиків вже є рекомендації, як, ведучи здоровий спосіб життя і харчування, можна опиратися захворюванням. А крім того є така річ як оздоровлення на курорті. Наскільки воно ефективне?

Люба Володимирівна: Ось цю занепадаючу ланку профілактики в системі охорони здоров'я взяв на себе курорт. Взагалі наш курорт не схожий на інші курорти світу тим, що взяв на себе невластиві функції. В Трускавці відпочивальників не лише обстежують, діагностують, а й оздоровлюють, здійснюють профілактику захворювань, а при потребі ще й лікують. На жодному курорті так не обстежують людей як у нас. Але ми повинні це робити, бо часто приїжджають необстежені відпочивальники з запущеними захворюваннями. Для декого курорт - це єдина оаза і остання надія. Є люди, що роками чекають на путівку, щоб оздоровитися. Не шкодують грошей, аби хоч раз в рік сюди приїхати і поправити здоров'я. І недаремно! Вже за 2-3 тижні оздоровлення ми спостерігаємо значне покращення стану. Наприклад, людям із хворими нирками, особливо тим, хто має одну нирку, багато медикаментів вживати не можна. Але тут ми можемо відмінити деякі препарати. Вживання мінеральних вод, особливо «Нафтусі» разом з іншими процедурами призводять до того, що значно покращується аналіз сечі, нормалізується артеріальний тиск, покращуються функціональний склад і мікроциркуляція нирок, виводяться токсичні речовини і продукти запалення. І все це призводить до покращення загального стану здоров'я.

Анатолій Михайлович: Аптека здоров'я не продає, його нам дають природні чинники. А тому безперечно оздоровлення на курорті благотворно відбивається на організмі/і ми постійно це бачимо. Тут у відпочивальників знімаються стреси, покращується якість життя, вимиваються шлаки з організму. Ось «Нафтуся» має жовчогінну, протизапальну, протисклеротичну дію, виводить шкідливі речовини з організму, є адаптогеном, нормалізує рівень цукру в крові та ін. На курорті здійснюється профілактика онкозахворювань, астенічних станів нервової системи, загострень, відбувається корекція нервової та імунної систем. Людина з Трускавця повертається значно здоровішою і бадьорішою.

Орест Лещишин, газета «Трускавецькурорт»

Хто зрадив трускавчан?

Пропонуємо читачам «Трускавецького вісника» в рубриці «Віднайдений документ» ознайомитися із текстом листівки від 19 грудня 2005 року. Справа стосувалася тоді підвищення тарифів на обслуговування будинків та прибудинкових територій.

«Політики від «Нашої України» зараз бігають по місту і влаштовують різні міні-мітинги, роблять із себе «істинних» захисників трускавчан.

Вони забули, що тільки «Батьківщина» надала конкретні пропозиції щодо тарифів на сесію 8 вересня цього року. Тоді депутати від «Нашої України» фактично провалили всі наші пропозиції і в тому числі про відміну тарифів. Чому? Тому що, з десяти депутатів їхньої фракції за відміну нових тарифів проголосувало лише 5, що було недостатньо для прийняття рішення.

В тих складних умовах ми змогли добитися відтермінування нових тарифів на житло на два місяці.

Тепер, почалася передвиборча компанія, в «Нашій Україні» згадали про народ і кинулися його захищати, не знати від кого і від чого.

Знову витягнуто на білий світ питання тарифів, які вже діють три місяці, прагнучи заробити на цьому політичний капітал.

Повідомляємо трускавчан, що ініціатором підвищення тарифів на комунальні послуги виступило керівництво облдержадміністрації, яке належить до «Нашої України».

В чому полягає позиція партії «Батьківщина»? Ми категорично не сприймаємо механічне підняття тарифів за житло, яке не привело до покращення послуг. В новому тарифі закладено вартість 16 послуг, які нав'язані КП «Наше місто». Реально надається від сили 5 - 6. Ми завжди наполягали і наполягаємо на оплаті за фактично надані послуги по кожному будинку окремо, і будемо вимагати проведення перерахунку нарахувань. З приводу цього головою фракції «Батьківщина» Андрієм Кульчинським зроблено депутатський запит до прокурора міста і якщо зараз нам це не вдасться то після виборів, спираючись на Постанову Кабінету Міністрів №560 від 12 липня 2005 року ми це обов'язково зробимо.

Так хто же зрадник інтересів трускавчан? Ті хто кидає людей на барикади чи ті хто намагається працювати над вирішенням проблем міста?»

Інформаційний бюлетень «Батьківщина. Трускавець» від 19 грудня 2005 року

 

Трагедія Савіка Шустера: від свободи слова до обслуговування влади

Свобода слова – як вагітність: вона або є, або її нема.

В Україні нема свободи слова. Є можливість говорити те, що вважаєш за потрібне. Без особливих наслідків для себе. Без відчуття провини за відверту брехню. Олігархи окупували засоби масової інформації, ведуть тотальну війну проти українців, відстоюючи власні інтереси. Слово стає найпотужнішою смертельною зброєю.

Коли в Україні з’явився Савік Шустер, повіяло новизною. Це було як на початках горбачовської перебудови, коли здавалося, що можна все. Однак косметичний ремонт Системи швидко розвіяв будь-які сумніви щодо справжніх намірів ідеологів перебудови. Не можна нове вино наливати в старі міхи. Це ще в Біблії сказано.

Західні віяння, привнесені Савіком Шустером, нагадували золоті часи Влада Лістьєва. Однак нині улюбленець президента Януковича ризикує менше, ніж тоді, коли перебував у гарячих точках. Відбулась елементарна підміна понять, і нам замість свободи слова пропонують небезпечний для мізків сурогат, глянцева обгортка якого лише нагадує те, що мало би бути насправді.

В Україні Савік Шустер почуває себе комфортно. Особливо з Віктором Януковичем. Він уже навіть і не приховує, що працює на цю владу. Ні, зовні все виглядає нібито пристойно. Можна навіть покартати чергового речника Партії регіонів чи привселюдно показати тупість іншого. Але все робиться з озиранням на Гаранта Конституції, з його мовчазної згоди. Савік Шустер інтуїтивно відчуває потреби президента, робить маленькі кроки, аби підштовхнути його до розуміння якоїсь проблеми, але ніколи не переступає межі. “Чуйка” в нього фантастична!

Підміна свободи слова розмовами про неї почалась у Савіка Шустера зокрема і в Україні загалом ще за Ющенка. Переможцю Помаранчевої революції треба було показати на весь світ, що в Україні народилася свобода слова, що це завоювання саме нової влади. За великим рахунком, кардинальних змін у цій царині порівняно з кучмівським режимом не сталося, бо загальноукраїнські газети олігархів і далі гнули свою лінію, пристосовуючись до нових умов, а на місцях залишилася монополія мерів і голів райдержадміністрацій: газети писали те, чого потребували “замовники музики”.

Савік Шустер доволі швидко вписався в контекст тих подій, бо некомфортне існування в Росії загрожувало не стільки його фізичному, скільки матеріальному благополуччю. Путінський режим не потребує свободи слова. Навіть інакша думка – не обов’язково альтернативна чи опозиційна – йому не до вподоби. Бачення речей очима європейця, а, точніше, всесвітнього космополіта, людини без батьківщини і прив’язки до національного, не дозволяли Савіку Шустеру залишатися в Росії.

Інша справа Україна – терра інкогніта! Тут був непочатий край роботи, й інформаційному менеджерові Савіку Шустеру гріх було оминати такий ласий шматок. Спочатку його “заносило”, і представники тих сил, кого ми звично зараховуємо до національно-демократичних, висловлювали йому своє “фе” – і більше не потрапляли до прямого ефіру. Тепер вони притерлись один до одного – “вічні” депутати і Савік Шустер, - так що навіть представники “Свободи” є його бажаними гостями.

Навіть неозброєним оком можна помітити лише неприязнь з боку Савіка Шустера до комуністів, - і в цьому його “європейськість”. В усьому іншому – теж-європейські подвійні стандарти та ще “образа” на Росію, яка виштовхнула його зі свого інформаційного простору.

Якщо я скажу, що Савік Шустер не зчувся, коли став обслуговувати владу, - це буде неправдою. Він просто був запрограмований на це, бо зовнішній і внутрішній комфорт не схиляють до опозиційності. Можна піднімати гострі теми про вбивства, зґвалтування, навіть політичні репресії, - але це радше прерогатива так званої жовтої преси, котра хоче привернути до себе увагу. Завдання свободи слова трохи інше – докопатися до суті істини. Так виходить, що без жорсткого бичування влади – нинішньої і минулих, - винної у багатьох процесах, які нині відбуваються, це неможливо зробити.

Україна не завагітніла свободою слова. Боюсь, що вона вже втратила здатність до її народження…

Анатолій Власюк, часопис «Тустань»

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 17 апр 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником