Трускавецький вісник № 56 (435) від 15 травня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 56 (435) від 15 травня 2012 р.

15.05.2012



 

У номері: Відбулася проща до Грушева; Кримінальні новини; Завітайте до Єпархіального музею; Юрію Бачі – 80; Третя ходка Путіна; Арсеній Яценюк став на захист інтересів Борислава.

Новини Трускавця та регіону

Ремонт доріг та тротуарів на особистому контролі міського голови

14 травня на оперативній нараді у Ратуші міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський вкотре чітко визначив три основні напрямки роботи, що стоять перед департаментом міського господарства: це ремонт доріг та тротуарів міста Дрогобича, а також виконання програми «Фасади Дрогобича». Про це інформує офіційний сайт ДМР. Олексій Радзієвський висловив своє невдоволення щодо недостатньої роботи у згаданих напрямках. Очільник міста вкотре акцентував увагу на жахливому стані, у якому знаходяться дороги нашого міста, зокрема, вулиці Козловського, І.Франка, Трускавецька, Шевченка тощо. Міський голова звернувся до директора департаменту міського господарства Андрія Яніва з проханням врахувати всі зауваження та взяти під особистий контроль виконання згаданих завдань. «Я не маю права не виконати те, що обіцяв своїм виборцям», - наголосив мер Дрогобича.

 

 

Зменшення заборгованості із виплати заробітної плати на 38,2%

За інформацією начальника управління соціального захисту населення Бориславської міської ради Ірини Цапів у порівнянні з початком року у Бориславі зменшилась заборгованість із виплати заробітної плати на 38,2% або 1,306 млн. грн.

 Згідно даних управління соцзахисту заборгованість по виплаті заробітної плати станом на 1 травня становить 2,112 млн. грн., а на початок року заборгованість по зарплаті становила 3,419 млн. грн. Зокрема, у квітні підприємства – боржники зменшили заборгованість з виплати заробітної плати своїм працівникам на суму 0,738 млн. грн., або 25,9% у порівнянні з попереднім місяцем.

У Бориславі заборгували заробітну плату своїм працівникам: п'ять економічно активних підприємств - на суму 1,221 млн. грн.; три підприємства-банкрути - на суму 0,847 млн. грн. та одне підприємство економічно неактивне - на суму 44 тис. грн.

Провалився каналізаційний колектор

 

За інформацією начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Бориславської міської ради Володимира Прідуна 10 травня 2012 року о 18 год. 00 хв. в центральній частині міста Борислава, на перехресті вулиць Д. Галицького, Володимира Великого, Шкільної та Грушевського стався провал бетонного каналізаційного колектору ø500 мм, в результаті якого на проїжджій частині утворився отвір діаметром 1 метр, а під проїжджою частиною вимита в ґрунті пустота висотою близько трьох метрів та шириною близько 3 метрів. На яку довжину зруйновано колектор встановити в даний час неможливо.

Колектор знаходиться в центральній частині міста та несе найбільше транспортне навантаження. Після руйнування автомобільного моста через р. Тисмениця по вул. Героїв ОУН-УПА під час повені у 2008 році через нього проходять основні транспортні потоки. Подальше руйнування колектору може призвести до блокування каналізації та викиду каналізаційних стоків (в тому числі фекальних) на поверхню та підтоплення прилеглої території і будівель.

Поруч із каналізаційним колектором проходить водопровід, який у випадку просідання ґрунту може бути пошкоджено. Внаслідок можливого пошкодження водопроводу без водопостачання залишаться частина мешканців прилеглих вулиць. Неподалік від вищезгаданого перехрестя знаходиться цех телекомунікаційних послуг №1 ЛФ ПАТ «Укртелеком». Тому поблизу колектора проходить значна кількість телекомунікаційних мереж, які у випадку аварії можуть бути пошкоджені.

На сьогоднішній день складено дефектний акт та завершено проектно-кошторисну документацію на загальну суму 99,272 тис. грн. та підготовлено звернення до Львівської облдержадміністрації про виділення коштів з резервного фонду. Як зазначив міський голова Володимир Фірман, «ситуація складна і вона потребує комплексного вирішення».

50 тисяч гривень чекає на переможця прем’єр-ліги чемпіонату Дрогобицького району з футболу

За такий трофей футболісти Дрогбиччини ще не змагались. Приймаючи участь у засіданні ради федерації Дрогобицького району почесний президент ФФУ Дрогобицького району, головний редактор тижневика «Каменярі» Ігор Курус висловив подив розвитком футболу в краю. Йдеться про перспективи розвитку наших футболістів. Адже усі СДЮШ міст випускають футболістів, які пізніше або грають на першість району, або їдуть грати в інші райони. А грати у команді майстрів мало хто має можливість. «Я не розумію, чому набагато менші Жидачівський чи Миколаївський райони представлені у першості області 4-5 командами, а Дрогобиччина лише 2 командами? Чому не має команди багатий Трускавець, де команда 80-тисячного Дрогобича? Соромно дивитися, коли села інших районів представлені в обласній першості, а наші деякі міста взагалі не мають футбольної команди?», - запитував Ігор Курус. Для того, щоб підняти престиж районної першості і збільшити кількість команд краю в першості області пан Курус вирішив заохотити футболістів. Ігор Федорович заявив, що команда, яка цього сезону займе у прем’єр-лізі району перше місце отримає від нього грошову винагороду у 50 000 гривень для участі наступного сезону в першості області. "Сподіваюсь, що моя ініціатива буде підтримана іншими небайдужими до розвитку спорту в районі краянами", - заявив Ігор Курус.

Ігоря Куруса обрано почесним президентом федерації футболу Дрогобицького району

14 травня у Дрогобичі відбулося засідання ради федерації футболу Дрогобиччини. В ході засідання голова федерації Василь Кобільник поінформував присутніх про хід районних змагань з футболу, а також про деякі зміни у регламенті змагань. Зокрема, цього року в районі футбольні команди будуть змагатися у чотирьох лігах: прем’єр-лізі, вищій лізі, першій і другій лігах. Матчі прем’єр – ліги відбуватимуться по неділях. Інші матчі по святкових днях й інших днях за домовленістю команд. Василь Кобільник презентував Довідник – календар змагань з футболу Дрогобицького району. В ході засідання Василь Кобільник представив партнера федерації футболу – тижневик «Каменярі». За словами пана Кобільника тижневик «Каменярі» минулого року активно підтримував футбольні змагання й навіть ініціював започаткування турніру «Кубок «Каменярів», в якому перемогли футболісти Ясениці Сільної. Пан Кобільник висловив сподівання на подальшу співпрацю з тижневиком і запропонував обрати головного редактора тижневика «Каменярі» Ігоря Куруса почесним президентом федерації футболу району. Ця ідея одноголосно була підтримана учасниками зібрання. За словами почесного президента федерації футболу Дрогобицького району, президента ФК «Стебник», головного редактора тижневика «Каменярі» Ігоря Куруса, ФК «Стебник» братиме участь у першості області, відтак після першого кола будуть зміни у команді. «Коли я був ще юним хлопцем і грав у футбол, то ми на полі віддавалися до останнього. Тому я не розумію, як на поле може виходити футболіст, який отримує гроші і тікає від м’яча. Ми проведемо заміни у команді. В ФК «Стебник» будуть грати місцеві футболісти, яким притаманне відчуття патріотизму за край, а не лише бажання заробити», - заявив Ігор Курус. Окрім цього Ігор Курус поінформував присутніх про хід будівництва стадіону у Стебнику. В ході засіданні також взяв участь депутат обласної ради Михайло Задорожний. Пан Михайло розповів про хід виконання програми з розвитку футболу області, а також дав рекомендації, як шукати гроші у районних і сільських бюджетах для потреб футбольних команд.

Відбулася загальноєпархіальна проща до Грушева

 

Як інформує офіційний сайт Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, 13 травня у с. Грушів відбулась загальноєпархіальна проща до Чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Щороку, у другу неділю травня, до Грушева прибувають тисячі паломників, щоб занести свої молитви до Бога, який прославив Богородицю у цьому святому місці.

«Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна комуністична система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом», - зазначив у своєму зверненні до вірних під час Божественної Літургії Преосвященний владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії. «Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі», - додав архієрей і пригадав вірним про буремні події кінця 80-х - початку 90-х років минулого століття, коли поява Богородиці у Грушеві стала провісником відродження УГКЦ та незалежності України. У той час десятки тисяч паломників з різних кутків тодішнього Радянського союзу, незважаючи на заборони та переслідування з боку атеїстичної влади, приходили до Грушева і скріплювали свою віру в Бога.

Під час проповіді єпископ привітав з Днем Матері усіх матерів, бажаючи, щоб їх материнство було милим Богові та людям: «Ви звершуєте величне служіння – виховуєте своїх дітей, а тому прошу Вас виховувати їх добрими християнами, патріотами свого краю, провідниками народу, гідними синами та дочками Вашого материнства».

Зазначимо, що кожного року до Грушева також прямує піша хода. Цього року піша проща розпочалась рано-вранці біля катедрального храму Пресвятої Трійці. Близько 400 паломників у супроводі священиків о. Олега Кекоша та о. Василя Чави, а також семінаристів Дрогобицької семінарії під спів духовних пісень та читання молитов, вирушили до чудотворного місця у Грушеві. Упродовж паломництва прочани приступали до таїнства сповіді. Рівно ж кожен мав нагоду поділитись з іншими досвідом віри у Бога.

Власна інформація

Кримінальні новини

16-річний зловмисник дев’ять разів обкрадав помешкання громадян

Дрогобицькі правоохоронці затримали неповнолітнього квартирника, за плечима якого 9 фактів крадіжок з помешкань громадян. Свою злочинну кар’єру 16-річний мешканець Дрогобича розпочав ще у 2007 році.

П’ять років назад, ще в 11-річному віці, хлопчину міліціонери могли налякати лише попередженнями та адміністративними протоколами. Проте усі профілактичні заходи не мали ніякого впливу − полишати звичку хлопець наміру не мав. Так, наприкінці лютого цього року юнак викрав мідний провід та мікрохвильову піч з квартири в одному з будинків міста. Тоді хлопець драбиною потрапив у помешкання. Попри всі намагання знайти щось цінне, окрім трьохфазового кабелю та мікрохвильовки нічого вагомого він не виявив. Викрадені речі злодій сховав у кущах неподалік свого будинку. Наступного ж дня мікрохвильову піч він продав на ринку за 150 гривень, а мідний провід відніс на пункт прийому металобрухту, де отримав 200 гривень.

Однак цього йому виявилось замало. Так, вранці 7 березня неповнолітній зловмисник вирішив «обчистити» ще одне підсобне приміщення. Помітивши зварювальний апарат, лиходій, довго не роздумуючи, взяв та потягнув додому. Зварювальний апарат був на чотирьох колесах, тому пересувати його було не важко.

Нині слідчі порушили кримінальну справу за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка). Слідчі дії тривають.

51-річний чоловік помстився знайомому, який втопив його цуцика

Недільного вечора в чергову частину Дрогобицького райвідділу міліції надійшло повідомлення від жителя одного зі сіл району, який повідомив про виявлення закривавленого тіла свого односельця.

Виїхавши на місце події, представники слідчо-оперативної групи з’ясували, що 51-річному чоловікові наніс ножове поранення його 54-річний знайомий, який проживає у цьому ж селі. Затриманий підозрюваний, який працює водієм в одному з управлінь технологічного транспорту на Львівщині, зізнався у скоєному. Наразі підтверджено той факт, що під час скоєння вбивства він перебував у стані алкогольного сп’яніння.

Свою дику поведінку чоловік пояснює тим, що напередодні знайомий втопив його цуценя. Тому ввечері 13 травня він прийшов до останнього, щоби у всьому розібратись. Проте звичайна розмова різко переросла у сварку, після якої незваний гість схопив кухонного ножа та умисно наніс господареві будинку удар у шию. Від масивної втрати крові чоловік помер на місці. Свідками того, як зловмисник вибігав з будинку, стали рідні діти померлого, які і розповіли пізніше міліціонерам про побачене.

Нині стосовно затриманого порушено кримінальну справу за ознаками ч.1 ст. 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство). Він перебуває в ІТТ Дрогобицького РВ ГУ МВС України в Львівській області. Слідчі дії тривають.

Відділ зв’язків з громадськістю ГУ МВС України у Львівській області

Завітайте до музею

«Блаженний Папа Іван Павло ІІ та Україна». Саме таку назву має виставка, котра нещодавно відкрилася у Єпархіальному музеї Трускавця. Присвячена вона одинадцятій річниці паломництва світлої пам’яті Івана Павла ІІ, першого Папи-слов’янина, на українську землю. Саме в червні 2001 року Папа відвідав Київ та Львів, благословив Україну. Окрім зустрічей з предстоятелями українських церков та найвищими владними мужами, Папа зустрівся і з нами – вірними католиками. Пригадуєте загальне піднесення на львівському іподромі в ті червневі дні? А зустріч на Сихові?

Тому варто відвідати виставку в Єпархіальному музеї, котра триватиме там до кінця травня. «Виставка надана до експонування Інститутом історії Церкви Українського Католицького Університету, - розповідає директор музею Тарас Шафран. – Нещодавно в нашому Єпархіальному музею було розгорнуто виставку про Патріарха Йосифа Сліпого, тож теперішня виставка – наче її символічне продовження».

Вісім банерів займають в музеї окрему кімнатку. Хронологічно показані події, які пов’язують Папу Івана Павла ІІ та Україну. На першому – беатифікація та канонізація українських блаженних та святих (зокрема, закарпатського єпископа Теодора Ромжі, отця Омеляна Ковча, блаженну сестру Йосафату Гордашевську та сотні і тисячі знаних та незнаних мучеників за віру та Церкву Христову). Другий банер присвячено контактам Папи Івана Павла ІІ та Патріарха Йосифа Сліпого, цього мужнього ісповідника віри. На третьому бачимо зустрічі Папи з українською діаспорою в різних країнах світу – у Польщі, США, Канаді, Аргентині. Четвертий банер присвячено легалізації УГКЦ, п’ятий – святкуванню 1000-річчя хрещення України-Русі, шостий – святкуванні 400-ліття Берестейської унії та 350-ліття возз’єднання Закарпаття з Апостольською Столицею. Сьомий банер повністю присвячений подіям 2001 року, тобто, візиту Папи на українську землю. Останній, восьмий банер показує, що Україна пам’ятає як цей папський візит, так і моральні настанови Святішого Отця.

А насамкінець хочемо привітати працівників музеїв Трускавця та регіону із їхнім професійним святом та повідомити, що в Художньому музеї Михайла Біласа теж розгорнуто нову виставку, яка носить назву «Трускавець очима художників».

Володимир Ключак

Словацький україніст Юрій Бача відзначає  80-річний ювілей

Перед тим, ніж сказати пару слів до ювілею відомого та визначного представника українців Словаччини Юрія Бачі, варто звернути увагу на надзвичайно складні умови нашої української національної меншини в Словацькій Республіці на сучасному етапі розвитку. Як не раз доводив і висловлювався наш ювіляр: ″Історія свідчить, що жоден режим, в якому аж дотепер довелося жити русинам-українцям за Карпатами, не прагнув їхнього розвитку, а лише різними способами, темпами та методами працював на їхню асиміляцію та остаточну ліквідацію″. Загально відомо, що ″легко українській людині та розвиткові українського народу майже ніколи не було, нехай вони жили в Україні чи поза її межами. Проте сучасний стан української справи як у себе вдома, так і всюди у світі - надзвичайно складний. Спричиняється до того як характер та діяльність сучасної переважно антиукраїнської влади в Україні, становище країн проживання до українського населення в їхніх країнах так і особливості сучасного стану, потенціалу чи можливостей самих українських громад в різних частинах та державах світу.″

  Юрій Бача – відомий публіцист, словацький  україніст, професор літературознавства, письменник, лауреат Міжнародної літературної премії імені Богдана Лепкого, який за свою творчість і активну політичну діяльність, зокрема за перевезення до Чехословаччини в 1966 р. і поширення в цій країні праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та за відправлення  її на Захід, був засуджений на чотири роки арешту та на повних двадцять років вилучений із суспільного життя, – 13 травня ц. р. Юрієві Бачі виповнюється 80 років життя та понад 60 років громадсько-політичної діяльності (перші гостро критичні його публікації з’явилися у пресі, коли йому було 17 років). 

Слід сказати, що ювіляр Юрій Бача – автор понад десятка книжкових та до тисячі поза книжкових публікацій – наукових, науково-популярних, художніх та зокрема публіцистичних, ″найстрашніші″ з яких у свій час обговорювалися в найвищих партійних органах Праги, Братислави, Кошиць, Києва і Москви та навіть на історичному засіданні московського Політбюро ЦК КПРС та празької Президії ЦК КПЧ в Чіерній на Тисі, саме репортажем ювіляра Ю. Бачі «Здрастуй, Україно!» перший секретар ЦК КП України Петро Шелест вимахував на цій «історичній нараді» як зразком ″антисоветской писанины″! 

Зокрема відомі книжкові публікації ювіляра: «Літературний рух на Закарпатті середини 19 ст.» (Пряшів, 1961), «З історії української літератури Закарпаття та Чехо-Словаччини» (Пряшів-1998), збірка оповідань «А матері твоїй завиджу» (Пряшів-1991), роман «Олекса» (Київ-1993), «Листи самому собі» (Пряшів-1997), книга статей про Україну «Добрий день, Україно!» (Пряшів-2002). З публікацій останніх років не можна не згадати великих два томи його ″Вибраних творів″ прози та поезії (Ужгород, Видавництво «Мистецька лінія» - 2006 р., 555 стор.) і наукових та публіцистичних творів (Ужгород, Видавництво «Мистецька лінія» - 2008р., 595 стор.). Прикро, що третій том найважливіших підсумкових матеріалів із цієї серії, зокрема біографічно-мемуарних робіт (548 стор.), майже два роки лежить у видавництві того ж Ужгорода, бо ″немає коштів″  на його видання!

 Ю. Бача – людина приблизно того ж покоління, що  і його колеги у закордонні: проф. Євген Федоренко, проф. Тарас Гунчак (США), проф. Стефан Козак (Польща), українські співвітчизники Іван Дзюба, Михайло Горинь, Роман Іваничук, Дмитро Павличко, Іван Гущак, Іван Білик, Іван Ющук та низка інших близьких ровесників, хто мав певне відношення до шестидесятників, хто зазнавав переслідувань ще до смерті жорстокого Торквемади та, зокрема, згодом, – коли настали часи ″злиття всіх радянських людей в одну-єдину біомасу″, тобто в часи, коли ті складні процеси, що відбувалися в СРСР, червоною мітлою захопили і наших національних побратимів в Польщі, Чехо-Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії та інших країнах так званого «соціалістичного табору».

Однак до нині в нашій Україні мало хто знає чи  пам’ятає про такі події та таку діяльність наших побратимів, зокрема в Словаччині, зокрема про згадуваний вражаючий факт обговорення болючого викрику – репортажу ″Здрастуй, Україно!″ – волання до світової громадськості, скажімо, Європи простого селянського хлопця  ″з нікому невідомих Кечковець″ на найвищій нараді найвищих представників та керівників усього соціалістичного табору, що зібрались під керівництвом багато зіркового Героя Радянського Союзу Леоніда Брежнєва.

Тому, друкуючи свої «Вибрані твори» у «Мистецькій Лінії» (Ужгород - 2008), Ю. Бача повним правом включив у ці справді ″вибрані твори″ згадане «Здрастуй, Україно!», своєрідну рекомендацію до якого подав член-кореспондент НАН України проф. Микола Ільницький, захоплений у тих далеких роках нелегальний читач заборонених чи самвидавним способом переписаних творів автора і написав: «Рекомендувати ім’я автора Юрія Бачі українському читачеві… немає потреби. Юрій Бача знаний в Україні з середини 60-х років від часу такої короткої і такої пам’ятної «празької весни»… До Львова (як і до інших міст України)… доходили… «Дукля», «Дружно вперед», «Нове життя», у яких друкувалися… гострі й пристрасні критичні та публіцистичні статті про долю українського населення в Чехословаччині, відповідальність за його майбутнє… Ці газети й журнали переходили з рук у руки насамперед завдяки статтям Бачі, які … перегукувалися з тодішніми виступами… Івана Дзюби».

Наведемо лише натяк на характер ″антисоветской писанины″ нашого ювіляра. ″Коли я повертався з України і мене питали, як там живуть люди, я не для жарту запитував: а про кого вам розповісти? Про тьотю Катю, яка за 250 старих карбованців прибирає кімнати нашого гуртожитку і, щоб якось вижити в своїй підвальній кімнатці, ще й пере білизну іноземним студентам, чи про тих, які отримують у сто (а то й у двісті!) разів більше від тьоті Каті і мають квартири з восьми-десяти кімнат, прислугу, автомашини, дачі,  що за матеріальним достатком вже давно живуть в комунізмі, розкривати радянську дійсність?

Просто в Радянському Союзі через цілий ряд причин виникла значна різниця між життєвим рівним мільйонів колгоспників, різних допоміжних низькооплачуваних робітників і між рівнем, може, десятків тисяч працівників інших галузей життя, внаслідок чого не було єдиного уявлення про радянське життя та його рівень (підполковник П., який працював в Київському університеті, наприклад, за два відірвані пальці руки діставав куди більше пенсії, ніж студент за втрачені очі і за одірвані руки).».

Пройшли нелегкі дні та й довгі роки, коли Юрію Андрійовичу довелося відсидіти в’язничний термін, а потім працювати водієм, комірником, працювати на різних допоміжних тимчасових роботах, маючи у кишені декрет про звільнення навіть з таких ″професій″.., аж поки – після двадцяти років – не надійшла оксамитова революція. Частковим документом про ті нелегкі роки є хоча б його ″Листи самому собі″, писані від 1973 року до 1994 року та видані окремою книгою у 1997 році та, зокрема, його надміру критичний аналіз (78 сторінок машинопису) політики комуністичної партії Чехословаччини від 1971 року, який він, як його особисте ″Моє розуміння справи″ надіслав прямо ЦК КПЧ у Прагу на шість років раніше за чеську колективну ″Харту 1997 року″.

На жаль, досі, здається, ніхто з українських літературознавців, ні з словацьких фахівців не вдався до аналізу цих цікавих роздумів, коли ти, спеціаліст гуманітарної сфери, змушений у країні розвиненого соціалізму упродовж п’яти-десяти, а то й 20 років зі званням доцента чи професора, як це було з Юрієм Бачею, забезпечувати для заводу тонни вугілля, центнери паперу, але й десятки різних інших товарів.., або як було з Миколою Мушинкою, Михайлом Шмайдою, які довгі літа  випасали громадське стадо худоби. Щоправда, нині через літа можна пожартувати, що у п. Юрія Бачі у порівнянні з М. Мушинкою та М. Шмайдою була трохи інтелектуальніша справа, бо була зв’язана з промисловістю, а у двох наступних лише з традиційним для українців сільським чи тваринним господарством.

Або будемо надалі мовчати, закусивши губу, бо навіть в країнах ″постсоціалістичного періоду″ панують порядки, які не дозволяють прокричати, що ″й сьогоднішні королі не менш голі, ніж були оті Дураковські, Надутовські, Праздноглавські чи й прямо Ословичі, про яких ″навіть такий поміркований та невлічимо заплутаний у політичні та язикові доктрини, яким був наш найбільший будитель Олександр Духнович″ (Іван Франко) насмілився прокричати правду на весь голос″?

Якщо ми вже звернулися до такої старовини, як понад двохсотрічний Олександр Духнович, то тут не можу не повернутись до знаної конференції, у якій взяв участь Ю. Бача, де питання долі і подальших шляхів розвитку української меншини у Словаччині вже давно змусили п. Юрія задуматися над цією проблемою. Нещодавно я проглядав Збірник матеріалів наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня смерті Олександра Духновича (1865-1965), де від України брали участь акад. Євген Кирилюк, проф. Олександр Мазуркевич та ін. Матеріли конференції вийшли окремим Збірником у Пряшеві 1965 р. Уже тоді у своєму виступі на конференції «Олександр Духнович і наша сучасність» Ю. Бача заявив: «Доля українського населення Чехословаччини склалася так, що ще й сто років після смерті видатного діяча періоду національного відродження  процес національного відродження цього населення не завершено. Українці Чехословаччини свідомі свого слов’янського походження, в основному свідомі своєї «руської» належності, проте не всі ще й сьогодні свідомі своєї приналежності до українського народу, його мови, культури, історії тощо». Далі оратор перелічує чотири позиції причин такого становища, називаючи передусім майже тисячорічну відірваність українського населення Чехословаччини, до 1945 р. і українського населення Закарпаття від свого українського народу, і перебування цього населення в інших державних зв’язках, як правило, ворожих до «руських» племен. Акцентує автор увагу і на прямій забороні прав українського народу на самостійний вільний всебічний розвиток свого національного культурного і державного життя. Борються з тим явищем на Пряшівщині уже століттями  освітяни, працівники культури, науковці, україністи, політики, але подолати цей процес, зрозуміло, дуже важко, бо ж прагматизм простого селянина чи робітника бере верх і спростовує всіляку логіку: дитина закінчує 12 клас чи середній технічний заклад, отримує словацький або український атестат зрілості – куди ж їй краще податися або кому приділятиметься більша увага адміністрацією ВНЗ. Зрозуміло, що з тими, хто навчався державною словацькою мовою. Ось з такими проблемами мають справу україністи цього регіону, і українці та і русини того найзахіднішого регіону проживання українців…

На завершення про цю одіссею професійної заборони у, здавалось, демократичній Чехо-Словаччині, які довелось пережити майже упродовж 20-річчя колись шанованому професорові україністики, активному громадському діячеві КСУТ-івського товариства, знаному письменникові Юрієві Бачі. Цей фахівець щонайвищої категорії, бо коли він брався за викладання історії української літератури у Пряшівському університеті, за викладання університетського курсу історії словацької літератури, практичного курсу словацької мови, історичної граматики тієї ж словацької, свідком чого був безліч разів автор цих рядків у Київському славістичному університеті, то методика викладу кожного із цих курсів завжди була не лише дохідливою, але й привабливою. Студенти не лише сприймали до глибини манеру викладу окремих дисциплін, цього професора, але в них на підставі багатої інформації народжувалась низка питань, вони прагнули якнайкраще опанувати матеріал, а згодом на практичних заняттях та семінарах демонстрували таке розуміння практики застосування лексем, побудови складних синтаксичних конструкцій, розуміння складних процесів з історії мови, особливо коли порівнювати ці процеси з іншими слов’янськими мовами, у таких випадках логіка їхньої відповіді, активні дискусії, їхня доказова база, аргументація свідчили про те – це не було автоматичне заучування чи зазубрювання, а глибоке розуміння вивченого, глибинне опанування досі зовсім незнаного. Тож така обдарована людина, практик і теоретик після свого звільнення з роботи на філософському факультеті Пряшівського університету ім. П. Й. Шафарика у квітні 1971 р. змушена була довгі літа тинятися зі своїм безробіттям. Нині можна хіба дивуватись чи обурюватись, з якими застереженнями діяла тоді КПЧС-Комуністична партія Чехо-Словаччини. Розумію, можливо, на посаду якогось ідеолога, чи літератора не можна було давати згоди, а як не прийняти на посаду нічного сторожа, де на будівельному майданчику необхідно було наглядати за піском, гравієм або цеглою. І досі не відаю, чи такі ж проблеми були у Миколи Мушинки та Михайла Шмайди під час влаштування на пост пастуха громадської худоби, але таке ж переслідування у минулому звільнених ідеологічних працівників в СРСР та в ЧССР свідчить про те, що комуністична ідеологія як не трималась, як не відстоювала свої постулати, все – таки змушена була згодом визнати свою поразку, хоча, на жаль, ми ще й нині є свідками таких же сумнівних дій колишніх комуністичних ідеологів, які й досі сповідують ті ж прогнилі догми, без застосування яких інші домоглися значніших успіх у побудові досконалішого та раціональнішого  суспільства…

Про те, як поставились до долі Ю. Бачі не лише в українському зарубіжжі, але взагалі у неслов’янських країнах, у цьому випадку скористаюся свідченнями колишнього студента Юрія Бачі, тобто свідченнями магістра Людвіка Шолтеса, котрий  2005 року  створив широко аспектний і змістовний життєписний нарис «Феномен Юрія Бачі».  «Зате по-іншому поставилося до Юрія Бачі українське закордоння, - пише мр. Людвік Шолтес. – Як  він сам пізніше написав, «літо 1990 р. нагородило його за попередні два десятиріччя, під час котрих він не мав змоги сказати слово». Протягом 1990 року він брав участь у Міжнародній науковій конференції про ситуацію в Україні в штаті Іллінойс у США, в Києві на Першому всесвітньому конгресі українців та ще в тому ж році також на Міжнародній конференції «Україна і Росія», яку організував саме Іван Дзюба як голова Української асоціації україністів.

Від 1990 року Юрій Бача дедалі активніше залучався до українського життя за кордоном, більше в Україні, ніж удома, у Словаччині. Влітку 1990 року та в кількох наступних роках він викладає в Українському Вільному Університеті у Мюнхені, у 1991 бере участь у Міжнародній конференції в Ужгороді, у 1993 році виступає на міжнародних наукових конференціях у Львові та Ужгороді – і так щороку, аж дотепер.

У лютому 2003 року їде в Київ, викладає у Славістичному університеті та одночасно веде переговори стосовно 200-ї річниці від дня народження Олександра Духновича. У серпні цього ж року бере участь у Світовому Конгресі Українців у Києві і виступає з доповіддю у Комісії з людських прав та на пленарному засіданні з проблематикою становища українців Словаччини. У вересні 2003-го року виступає у Дрогобичі на Міжнародній науковій конференції про бойків, звідти їде на фестиваль «Бойківська ватра» у містах Долина та Черняхів та виступає з доповідями  у Дрогобицькому педінституті. Ще наприкінці 2003-го року в Національному університеті імені Івана Франка у Львові виступає з лекціями перед студентами-журналістами та філологами та проводить літературний вечір у Спілці письменників.

Життєві ювілеї – це перш за все великі нагоди, якими слід скористатися″ – це теж думка чи спостереження нашого ювіляра Юрія Бачі. То що, коли б ми, врешті-решт, скористалися з таких нагод і бодай при визначних життєвих ювілеях ″простих селянських хлопців″, які вийшли у світ ″з нікому невідомих Кечковець і видряпалися на гору, з якої видно як немалі проблеми широкого світу, так і бодай окремі способи боротьби за право людини на вільне й самостійне життя″ сказали незле, тихе слово про таких наших попередників та сучасників?!

Іван  Пасемко, м. Київ, науковець відділу міжнародного менеджменту українознавства  ННДІУВІ, лауреат премії Фундації УВУ в Нью-Йорку

 

Арсеній Яценюк став на захист інтересів Борислава

Під час роботи 35-ої позачергової сесії Бориславської міської ради депутатом міської ради від «Фронту змін» Віталієм Головчаком ознайомлено всіх присутніх зі зверненням народного депутата України Арсенія Яценюка щодо не закриття відділень Бориславської центральної лікарні до Віце-прем’єр-міністра, Міністра охорони здоров’я Р. Богатирьової .

Нагадаємо, що депутати Бориславської міської ради звернулись до урядовців усіх рівнів та народних депутатів зі зверненням щодо недопущення закриття відділень центральної міської лікарні м. Борислава та створення єдиного госпітального округу.

Подаємо повний текст звернення народного депутата України Арсенія Яценюка.

«Віце-прем'єр-міністру – Міністру охорони здоров'я України Богатирьовій Р.В.

Депутатське звернення в порядку ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України»

Шановна Раїсо Василівно!

До мене як народного депутата України надійшло звернення від депутатів Бориславської міської ради Львівської області, яке було прийнято на 33 позачерговій сесії Бориславської міської ради, з проханням вжити невідкладних заходів реагування щодо недопущення скорочення медичних відділень Центральної міської лікарні міста Борислава та забезпечення реалізації конституційного права на охорону здоров'я мешканців м. Борислава Львівської області.

Як зазначається у даному зверненні, Голова Львівської обласної державної адміністрації у своєму дорученні від 05.03.2012 року № 25/0/6-12 поставив вимогу оптимізувати мережу медичних закладів регіону шляхом створення єдиного медичного простору в термін до 1 червня 2012 року.

Слід наголосити, що однією з найбільших екологічних проблем м. Борислава є постійне забруднення ґрунтів, поверхневих та підземних вод високо мінералізованими водами та шкідливими солями у зв'язку з діяльністю нафтогазопромислових підприємств. Як наслідок, показники онкологічних захворювань, захворювань органів дихальних шляхів суттєво перевищують середні показники по країні.

Окрім цього, медичні заклади м. Борислава обслуговують територію прилеглих населених пунктів Дрогобицького, Сколівського, Старосамбірського районів Львівської області. Зокрема, у минулому році 1217 осіб, що проживають на території прилеглих населених пунктів, отримали медичне обслуговування.

Згідно статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх "форм власності.

Статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлено, що держава сприяє розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності. Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Згідно Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 467/2011, Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я.

Керуючись статтями 6, 16 Закону України «Про статус народного депутата України», прошу Вас надати офіційну інформацію щодо запланованої оптимізації мереж медичних закладів м. Борислава Львівської області, у тому числі зазначити:

1) Чи планується скорочення чисельності лікарів та інших медичних працівників медичних відділень Центральної міської лікарні м. Борислава?

2) Чи планується зменшення кількості стаціонарних лікарняних місць у медичних відділеннях Центральної міської лікарні м. Борислава?

3) Чи погіршаться умови надання медичного обслуговування для жителів м. Борислава?

Про результати розгляду даного звернення прошу повідомити мене у встановлені законом строки.

З повагою, А.П. Яценюк»

Третя ходка Путіна

 

У понеділок, 7 травня, Володимир Путін утретє прийняв присягу як президент Росії.

Фактично він керує вже дванадцятий рік, коли Єльцин поставив чекіста біля керма влади – в обмін на особисту недоторканість. Путін планує керувати ще мінімум дванадцять років, адже тепер термін президентських повноважень подовжено до шести років. Брежнєв з його вісімнадцятилітнім правлінням нехай сховається!

Нині Путін носиться з ідеєю створення Євразійського союзу. Навіть автор цієї ідеї, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, відмовився від неї, зрозумівши, що вкладає в неї російський президент. Фактично мова йде про відновлення Російської імперії в нових умовах, де інородцям нададуть рабські права.

Особливе місце у планах Путіна займає Україна. Великодержавні російські шовіністи, до яких, безумовно, належить і Путін, розуміють, що без України новітня Російська імперія не відбудеться.

Україна потрібна Росії не як стратегічний, а тим більше рівноправний партнер, а як насамперед сировинний придаток, з якого можна випомпувати все задля власної вигоди. Недаремно вічний кандидат у президенти Росії Володимир Жириновський, який періодично озвучує найбільш одіозні плани Кремля, висунув ідею про створення двох федеральних округів Росії на теренах України.

У цій ситуації закінчився спокійний час для українського президента Віктора Януковича. Вже 15 травня він матиме зустріч з Володимиром Путіним. Звісно, все не зведеться до банальних привітань та святкувань з нагоди вступу на посаду російського президента.

З наскоку не розв’язавши питання ціни на російський газ, тепер Януковичу слід очікувати більш рішучого натиску з боку Росії. Це і проблема здачі української газотранспортної труби, і проблема введення російської мови як другої державної, й інші проблеми. Як далеко він піде на поступки, можна лише здогадуватися. А поступки будуть однозначно.

Путін має принаймні півроку, допоки відбудуться вибори і сформують новий склад Верховної Ради України, аби витиснути з Януковича все, що можна. Обставини для цього складаються сприятливі. Опозиція попри гучні заяви про об’єднання й майже стовідсоткову упевненість в перемозі на парламентських виборах насправді роз’єднана, як ніколи, і кожна політична сила думає про якнайбільшу кількість депутатських мандатів. Є лише ідея створення більшості і повалення діючої влади, але жодної ідеологічної складової ніхто не називає. Опозиція діє за тим же принципом, що і Партія регіонів: влада заради влади, а після нас хоч трава не рости.

Напередодні президентських виборів у Росії Путін надрукував ряд статей у різних газетах, в яких виклав своє бачення розвитку ситуації. Складається враження, що опозиція цього не читала. Принаймні серйозного аналізу написаного Путіним, спроби критики чи бодай дискусії з ним (а було ж достеменно відомо, що він стане президентом, і тут жодних ілюзій не могло бути!) не відбулося. Навіть неозброєним оком видно, що опозиція, якою б войовничою вона не видавалася навіть у власних очах, все ж боїться Росії. Бо, маючи намір захопити владу, доведеться зіштовхнутися з імперськими амбіціями і войовничими намірами Росії, а в опозиції наразі не видно ні тактичного, ні стратегічного плану протидії. Можна, звісно, казати: не віддамо газову трубу, - а механізмів цього нема. Та й проросійська завуальованість української опозиції не дозволяє виробити єдиний план дій.

Ситуація в Росії не є вже такою сприятливою для Путіна, як, скажімо, ще рік тому. Медведєв, обдуривши ліберальну громадськість, яка повірила у його демократичність, виплодив для Путіна нову проблему, якої не було: широкий спротив тієї ж ліберальної громадськості. Тому Путіну важливо зламати спротив України ще до того, як всередині Росії почнеться справжній бунт проти його режиму. Сподіватися на демократизацію Росії не доводиться, бо диктатор, яким, безумовно, є Путін, ніколи не віддасть свою владу добровільно. Його не страхатимуть приклади Чаушеску чи Каддафі, бо всередині кожного диктатора живе надія, що він не такий, що він не допустить до такого розвитку подій, що він, у крайньому випадку, зможе зберегти своє дорогоцінне життя.

Україна своєю безкомпромісністю могла би підтримати демократичну Росію, яка виступає проти режиму Путіна. Проте російський диктатор переконаний, що йому вдасться зламати Януковича. Останні події, на жаль, свідчать, що він має рацію. Перед Януковичем фактично постав вибір усього його життя: або він стає патріотичним президентом України, або погоджується на роль генерал-губернатора, як це було під час підписання Харківських угод чи угод по Чорноморському флоту.

Врешті-решт, у Януковича повинен спрацювати принцип самозахисту і самозбереження, якщо вже інших гальмівних процесів у нього не відбувається. Вся історія українсько-російських відносин свідчить про теорію “молодшого і старшого брата” і завжди закінчувалася побиттям малоросів. І лише коли Україна показувала гідність і силу, Росія змушена була з цим рахуватися. При цьому мова йде саме про гідність і силу, а не впертість і злосливість Януковича.

Як би там не було, а найближчим часом нас чекають непрості стосунки з Росією.

Анатолій Власюк, часопис «Тустань»

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 15 мая 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником