Трускавецький вісник № 71 (450) від 2 липня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 71 (450) від 2 липня 2012 р.

02.07.2012



 

У номері: Руслан Козир та вибори у Верховну Раду; Статті на футбольну тематику; Біофак переїжджає з Трускавця до Дрогобича; Фальшивий старт Миколи Гука; Вибори по-сендаківськи; Згадаймо історію свого краю. 

Новини Трускавця та регіону

 

У Стебнику – велика пожежа

Сьогодні, у понеділок, 2 липня, біля 12.30  в місті Стебнику сталася величезна пожежа, інформує наше власне джерело. Загорілися дерев`яні склади в мікрорайоні Куба, яких є чимало і де люди утримують інвентар, птицю, запаси тощо. Пожежу ліквідовували пожежники зі Стебника та Дрогобича. Густі чорні хмари диму від цієї пожежі було видно з сусіднього зі Стебником Трускавця. Причину пожежі наразі не встановлено.

Руслан Козир та вибори в Верховну Раду

 

Міський голова Трускавця Руслан Козир під час прес-конференції, яку він провів 27 червня, не підтвердив і не спростував чутки про свою участь у виборах до Верховної Ради України. «Чекайте, аж опублікують списки, тоді побачите», - зазначив п. Козир. Водночас на запитання кореспондента «Трускавецького вісника» про нібито його 59-й номер у списку об’єднаної опозиції (квота «Фронту змін») мер Трускавця висловив подив, що його позиції оцінюють так низько. Окрім того Руслан Ярославович підтримав давню позицію «Трускавецького вісника» про потребу творення в Києві потужного лобі, яке б відстоювало інтереси Трускавця, Дрогобича, Борислава, Стебника і всього нашого регіону.

Також під час прес-конференції Руслан Козир розповів про плани перетворити фан-зону, яку сьогодні закривають, у WF-зону, про ремонт резервуару питної води та плановий ремонт кількох трускавецьких вулиць, про бродячих тварин, про тенденції в авіаперевезеннях, про соціальну, екологічну та економічну політику міської влади. На завершення зустрічі з журналістами мер міста-курорту подякував за критику та добрі поради, а водночас попросив не писати про Трускавець нічого поганого. «Маємо завдання разом з вами працювати на розвиток міста. Працювати на себе, на свою родину, своїх батьків, будувати Україну для себе», - патетично завершив свою думку міський голова.

Микола Гук пропонує Олексію Радзієвському йти у відставку

Завтра, 3 липня, о 11.00 проведе свою прес-конференцію міський голова Дрогобича V демократичного скликання Микола Гук. Тема прес-конференції: «Відкритий лист Олексію Радзієвському: Ідіть у відставку!». У прес-релізі, надісланому на адресу «Трускавецького вісника», вказано, що «за два роки перебування на посаді міського голови О. Радзієвський: втратив стадіон; знищив місцеву футбольну команду; дозволив зруйнувати 3 км дорожнього покриття вул. Трускавецької; украв у громади пам’ятку архітектури; нищить історичний центр міста; саботує подальший розвиток відділення гемодіалізу та введення в дію магнітно-ядерного резонатора і двох апаратів «штучної нирки»; намагався закрити онкологічну лікарню; скорочує працівників, переводить на менші зарплати – у такий спосіб намагається виконати бюджет; звільняє фахівців-професіоналів, бере на роботу «своїх» людей; принижує дрогобицького товаровиробника, завдає збитків громаді; інші зловживання». Нагадаємо, що біг-борди із слоганом «ГУК!» появилися не тільки в Дрогобичі, а й у Бориславі, селах Дрогобицького району. Миколу Гука називають претендентом у народні депутати від Дрогобиччини як висуванця ХДС.

Біофак остаточно переїжджає з Трускавця до Дрогобича

«Трускавецький вісник» у новині «Трускавець може втратити статус університетського міста» вже інформував про те, що біологічний факультет Дрогобицького педагогічного університету має намір переїхати з Трускавця до Дрогобича. На жаль, це виявилося правдою. Проте біофак не переїжджає на фізмат, бо концепція створення єдиного природничого інституту на базі фізико-математичного, загально-технічного та біологічного факультетів потерпіла фіаско через амбіції окремих осіб. Тож деканат та ряд аудиторій біофаку буде розміщено в колишній віллі Яроша в Дрогобичі, натомість лабораторії цього факультету планують розмістити в колишньому єврейському сиротинці, де вже резидують історичний факультет та факультет менеджменту та маркетингу.

До речі, до Дрогобича буде перебазовано і соціально-гуманітарний факультет ДДПУ, проте не на факультет початкових класів, як могло б здаватися спочатку, а в ту ж віллу Яроша (деканат та кілька аудиторій на другому поверсі), а також у головний корпус педуніверситету та на філфак, де студенти займатимуться в другу зміну. Така політика нового ректора ДДПУ Надії Скотної є вимушеною в зв’язку з потребою проводити оптимізацію.

Власна інформація

До Дня Конституції України

27 червня  в міському Палаці культури Борислава відбулась урочиста академія та святковий концерт. Участь в заході, зокрема, взяли – міський голова Володимир Фірман, секретар міської ради Ігор Мельник, представники виконавчих органів місцевого самоврядування та державних органів, депутати міської та обласної рад різних скликань, громадськість.

Основну доповідь виголосила начальник міського управління юстиції Ірина Клонцак. Міський голова вітаючи всіх бориславців та східничав зазначив: «Довгий і складний шлях політичного самовизначення засвідчив невмирущу волю українців мати свою державність, бути суверенним серед інших вільних народів Європи і світу. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цього український народ. Витоки конституційного мислення йдуть від видатних державотворців – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Павла Скоропадського. Вшановуючи великих попередників, ми не можемо не згадати і наших сучасників – державних діячів та політиків, які багато зробили для прориву України в нову якість – від Декларації про державний суверенітет до Конституції незалежної України, прийняття якої, стало могутнім акордом у самоствердженні України як держави-нації. У такий спосіб було одержане своєрідне свідоцтво, яке підтвердило кардинальні зрушення не лише в ментальності, а й в реальному житті українського народу» .

 Концертні номери підготували учасники художньої самодіяльності Палацу культури, вихованці дитячої школи мистецтв та будинку дитячої та юнацької творчості.

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

Бориславські театрали – найкращі в Україні

Тріумфом для Бориславського народного театру імені Петра Телюка закінчився Всеукраїнський конкурс театральних колективів, який проходив у місті Очаків Миколаївської області з 22 до 30 червня цього року. Наші краяни вибороли перше місце з-поміж понад тридцяти народних театрів з усієї України.

До цього успіху бориславські самодіяльні актори готувалися давно. Засновником і керівником театру був Петро Телюк, який нещодавно помер. Його заповітною мрією було повезти колектив до Очакова. Учні втілили цю мрію в життя і гідно вшанували пам’ять свого вчителя.

На жаль, бориславська влада не виявила великого зацікавлення в тому, щоби взагалі відбулася ця поїздка, а один із очільників навіть договорився до того, що, мовляв, актори за рахунок бізнесменів хочуть відпочити на морі. Внески місцевих підприємців були незначними. Левову долю коштів на поїздку збирали самі театрали, виступаючи в навколишніх містах і селах з п’єсами, на корпоративних вечірках. Актори і театральне спорядження ледве вмістилися в орендований бус.

Успіх бориславських театралів, які прославили рідне місто на всю Україну, спонукає їх до взяття нових висот. Ось тільки влада повинна повернутись обличчям до самодіяльних акторів, які творять славу Борислава.

Анатолій Власюк

Студенти Університету третього віку побували у Східниці

У Дрогобицькому територіальному центрі соціального обслуговування самотніх громадян від травня функціонує Університет третього віку, де навчаються люди пенсійного віку. Основним принципом організації навчання є отримання тими, хто здобуває знання, задоволення від навчального процесу.

Для цього викладачі біологічного факультету ДДПУ ім. І. Франка, зокрема завідувач кафедри біології, доктор біологічних наук, професор Микола Кузьмак та його колеги, використовують різноманітні методи навчання. Зокрема, 19 червня для слухачів факультету «Основи медицини та здоровий спосіб життя» була проведена екскурсія у Східницю.

На початку директор терцентру Марія Лютик наголосила, що екскурсія проводиться з метою кращого засвоєння теоретичного матеріалу, її вдалося здійснити за сприяння міського голови Дрогобича Олексія Радзієвського, за що учасники заходу щиро вдячні. Згодом пані Марія надала слово соціальному працівникові відділення соціально-побутової адаптації терцентру Ніні Фроловій, яка виступила у ролі екскурсовода. «Студенти» мали нагоду послухати цікаву та змістовну розповідь про лікувальні властивості джерельних вод селища Східниця. Слухачі факультету відвідали 5 джерел мінеральних вод, попили цілющої води. Задоволені та щасливі, з яскравими враженнями усі повернулися додому.

Газета «Галицька зоря»

Запрошуємо на прощу

Пасторально-місійний відділ УГКЦ та БФ «Карітас» СДЄ всьоме організовують Міжнародну пішу прощу родин мігрантів із Самбора у Зарваницю. Паломництво відбудеться з 03 – 12 серпня 2012 р. за маршрутом та програмою, вказаною на сайті www.palomnyk.at.ua

Про початки та ідею прощі розповідає виконавчий секретар відділу, о. Василь Поточняк.  «Цю ідею ми запозичили із пішого паломництва Львів-Унів, яке щороку у серпні організовує о. д-р Юстин Бойко», - говорить священик і  додає, що саме вона стала поштовхом до організації 10-денної пішої прощі родин мігрантів Самбір - Зарваниця.

Зауважимо, що перша така проща відбулася у 2006 році, участь в якій взяло 22 особи. Про це паломництво священик згадує так: «Ми йшли на той час без мікрофонів, катехизували один одного, дорогою зустрічали людей, які нам дякували і гарно нас приймали. З часом до прощі почали долучатися інші. Сьогодні у співпраці з о. Ігорем Козанкевичем, директором БФ «Карітас» СДЄ, колишніми та теперішніми заробітчанами, а також людьми, які хочуть помолитися і відновити віру в Бога, ми вже всьоме організовуємо Міжнародну пішу прощу родин мігрантів та всіх охочих Самбір - Зарваниця», - говорить секретар відділу.

Щорічна зміна маршруту теж має свою мотивацію. Священик зазначає, що її метою є міняти маршрут настільки, щоб не потрапляти в ті самі місця. «За ці роки ми може двічі чи тричі проходили тими самими селами чи містами. Маршрути міняємо свідомо, бо хочемо ділитися з усіма», - зауважує секретар.

Ціллю  цього паломництва, за словами організатора, є розвивати віру в Бога, бо «життя тих 5-7 млн людей, котрі виїхали з 90 років, є трагічним, через роз’єднання сімей, і, практично, ніхто за це не несе відповідальності, - наголошує священик. Внаслідок такого стану речей в Україні спиті села, а це є тягарем і випробуванням для родин. «Ми побачили, що цей тягар, який ліг на наші душі, на душі наших ближніх, на нашу державу потребує глибшої жертви, ніж просто «Господи помилуй», його треба виганяти молитвою і постом», - наголошує о Василь.

Щоб гідно скласти Богові цю жертву, першими правилами прощі були: не нарікати, не сумувати, а дякувати і радіти. «Нас у це паломництво ніхто не примушує: ідемо і жертвуємо сном, втомою, недосипанням, недоїданням, різним ставленням до нас і між собою, але тут ми вчимося по-Божому жити і по-Божому реагувати», - підсумовує секретар відділу.

Іванна Рижан

Чотири статті на футбольну тематику

Ігор Гіщак: «Поразки збірної – аж ніяк не провина тренера»

Про ЄВРОатмосферу з перших уст…

Євро-2012 добігає до завершення. Кажуть, український кордон за цей період перетнули 4 мільйони вболівальників, серед яких наш колишній земляк Ігор Гіщак. Будучи громадянином Німеччини, він не зміг не скористатися нагодою відвідати рідні землі та повболівати за збірні колишньої і теперішньої батьківщини. Багато старожилів Дрогобиччини пам’ятають пана Ігора, як гравця дрогобицької Галичини. Проте загалом доля нашого співрозмовника склалась так, що йому довелося грати у багатьох футбольних командах України. Спочатку це був СК «Львів», потім СК «Карпати», далі «Торпедо-Луцьк», а також Долина, Чортків, Воля Баранецька. З 1993 року Ігор розпочинає виступ за дрогобицьку «Галичину», де відіграв 4 роки. У 1997 році виїжджає до Німеччини, де потрапляє у дочірню дортмутську команду «Борусія-Емсдеттен». Під завершення футбольної кар’єри наш співрозмовник виступає за команду «Емсдеттен 05», з якої і розпочав тренерську кар’єру. До речі, за цю команду тепер виступає його син Ростислав. Тож з Ігорем говоримо про Євро, про враження німецьких фанів та про гру нашої української збірної…

- Ігорю, коли ти довідався про те, що Євро-2012 буде відбуватись в Україні, які були твої перші враження?

- Звичайно, я був задоволений. Такі конкуренти: Італія, Австрія, а виграла Україна і Польща - справжній ДжекПот. Окрім того мені випадає нагода відвідати Батьківщину і родичів, а також побуваю на футболі. Ніби і не є фанатом німецької збірної, але цю команду поважаю, тож побачити її гру у Львові, у рідному для мене місті (в якому прожив 13 років) – справжнє задоволення.

- Пройшли роки і ти їдеш на Євро-2012. Перша перешкода на шляху – перетин митниці. Чи відрізнявся він від попередніх мандрівок в Україну?

- Безумовно. Попередні роки пам’ятаю постійні проблеми з митним контролем навіть для громадян країн Шенгену, які мали б користуватися зеленим коридором. А в результаті простоювали на кордоні по 6-8 годин. Цього разу очевидно разом з поляками була організована прискорена процедура по перетину кордону і ми його перетнули за якихось 15-20 хвилин. Звичайно у митників виникали проблеми з іноземцями, оскільки вони час від часу не могли з ними порозумітися. Я вважаю, що на митниці мають працювати люди, які вільно володіють бодай англійською мовою, а не двома-трьома фразами. Ми з дружиною стали свідком такої історії, як французи бігали з паспортами і намагалися зрозуміти, що їм далі слід робити. Вони ж взагалі ніколи не бачили митниці українського формату, через відсутність таких в Європі. Відповідей вони від митників так і не отримали. На щастя, водієм цієї французької делегації був німець, і вже з нашою допомогою вони зрозуміли, що бігати нікуди не треба, а варто очікувати в машині на прихід митника.

- Знаю, Ігорю, що ти прибув власним автотранспортом. Наскільки Україна дорогами була готова до Євро-2012?

- Якщо брати до уваги сільські дороги, я думаю про це не будемо говорити. А центральну магістраль від кордону до Львова все-таки зробили. Звичайно, до європейських стандартів вона не дотягує через відсутність на багатьох ділянках дорожньої розмітки. Проте відсутність ям дозволяло розганятися іноземним вболівальникам до європейських швидкостей. Нас обганяли голландці, англійці…

- А на яких матчах тобі вдалося побувати?

- Я потрапив на Євро-2012 як представник німецького фанклубу. Через цю організацію оформляв усі документи і врешті мені було запропоновано пакет квитків на усі три матчі групового турніру за участю збірної Німеччини. Оскільки до Харкова було трохи далекувато їхати, я відмовився від матчу «Голландія – Німеччина». А ось на матчах «Португалія – Німеччина» і «Данія – Німеччина» став свідком грандіозного футбольного шоу.

- Які враження від львівського стадіону?

- Зазначу, що під час першого матчу «Португалія – Німеччина» виникало багато проблем через те, що стадіон просто був не готовий до проведення такої події. Це дуже здивувало німецьких вболівальників. І я їх розумію, адже у Німеччині не раз доводилось бувати на подібного роду змаганнях (зокрема в Дортмунді), де всі організаційні моменти було зреалізовано на набагато вищому рівні. Видно для України це вперше і тут не звикли наразі до високих футбольних стандартів проведення матчів.

- А які власне проколи були в організації цього матчу?

- Вболівальники прибувають на стадіон задовго до початку гри. Так от, на мою думку організатори втратили безліч коштів через те, що на такій відкритій території не передбачили організовану парковку. З кожної машини нехай по 20 грн. І порядок біля стадіону і надходження до бюджету. Насправді ж ми спостерігали величезні затори і кілометрові черги автомобілів, які паркувалися обабіч дороги.

Та все ж десь вболівальники припаркувалися і рухаються під стадіон. Зрозуміло, їх в споруду не одразу пускають і вони тусуються на прилеглій до стадіону території. Так от декілька тисяч і ні одного біотуалета у радіусі кілометра. Це був другий прокол. І шкода було цієї природи довкола стадіону, яка мала все стерпіти через відсутність біотуалетів, про які організатори просто забули. Наступний прокол стався, коли вболівальників пустили на стадіон. Зрозуміло, вони першим ділом до вбиральні. А тут на них очікувало інше диво техніки: у туалеті другого сектору монтери забули сховати комунікаційні кабеля, які звисали снопами над головами бідних німців. До речі німецькі вболівальники таке бачили вперше. Вони навіть стали з цим фотографуватися і вже їхні світлини пішли мандрувати Інтернетом. Але найбільшим стратегічним проколом цього матчу було те, що вболівальники голодними залишали стадіон. Так сталося, що хотдогів у стадіонних буфетах вистачило рівно на перший тайм. У перерві вболівальникам пропонували лише чіпси та попкорн, що призвело до претензій, мовляв, вони прийшли не в кіно, а на футбол.

 Та все ж на наступному матчі дані недоліки були усунуті: під стадіоном рядами тягнулися біотуалети, на місці кабелів висів здоровенний бойлер, а хотдогів у буфетах тепер вистачало на всіх. І вже дрібницею здавалось незнання охоронцями іноземної мови. Зокрема, хотілося б, щоб на матчах такого рівня вони знали не лише ламану англійську, але й володіли німецькою. Знаючи, що у Львові гратимуть збірні Німеччини, Голландії, Данії, про німецькомовних охоронців варто було подбати, адже мешканці цих країн добре розуміють німецьку, а не кожен німець чи датчанин знає англійську. В результаті непорозуміння переростали в затримки та довжелезні черги перед матчем, до чого європейські вболівальники також не звикли. Вони не можуть дозволити собі запізнитись на матч. Як крайність, вони мають вийти на стадіон разом зі своєю командою. А загалом незважаючи на недоліки іноземні вболівальники задоволені і вражені спортивною спорудою.

- Ігорю, яка на твою думку різниця між українськими і німецькими фанами?

- З українськими фанами під час Євро так і не довелось поспілкуватися. Хоча вважаю, якщо ти патріот своєї країни, то свій патріотизм маєш реалізовувати у підтримці своєї команди, а не якоїсь зарубіжної. Щодо німецьких фанів, думаю, вони набагато сильніші. Насамперед вони мають більше досвіду. По друге, вони більш зорганізовані. Вони знають набагато більше пісень підтримки. Вони знають, що співати своїй команді, коли команда програє. Коли команда грає на високому рівні, вони співають інші пісні, які підбадьорюють гравців. Вони мають своїх спеціальних «заводіл», які великими барабанами та великими трубками заводять маси. Хоча ФІФА заборонили використання таких великих фанатських прибамбасів, але у Львові десь охорона не допрацювала і німецькі фани зуміли пронести все це на стадіон. Навіть були вболівальники з петардами. Тобто загалом німецькі і англійські фани є у світі найкращими. Хоча німецькі не настільки запальні (якщо їх не чіпати), проте вболівати за рідну команду вони вміють на високому рівні. Як приклад, познайомився я тут з одним німецьким вболівальником з міста Фульде, якому 75 років. Питаю «де Ви вже побували з німецькою збірною?». Той відповів, що встиг відвідати Америку, Бразилію. Сам він пенсіонер, любить футбол і старається підтримувати свою команду якнайчастіше.

І ще хочу наголосити, що німецька федерація футболу активно дбає про комфорт та підтримку своїх фанів. Ось для прикладу, якщо ти стаєш членом офіційного фанклубу, ти вже отримуєш знижку на квитки за участю збірної. Якщо ти долучаєшся до волонтерського руху – скидки ще значніші, а також певні пільги на проживання у готелях. Звичайно, відбір туди також строгий. Судіть самі, щоб стати учасником німецького фанклубу, мені довелося заповнювати анкету, у якій аж 63 запитання.

- Чи довелося чути від німців враження про Україну?

- Вражень у них дуже багато. Навіть довелося спілкуватися з німецькими турками і ті зазначають, що дуже піднесена, ненапружена і м’яка атмосфера усіх матчів, де вони побували. Найбільше їх вражала відсутність у міліції та охорони кийків та спецзасобів, що виглядало на диво миролюбно. У більшості з ким спілкувався поталанило з житлом, оскільки мешкали на приватних квартирах. Один датчанин правда скаржився на відсутність води у Львові, що їм мовляв відключили водопостачання. Проте було багато дощу і він з друзями встиг помитися надворі. Розумієш, вони приїхали відпочити, і незважаючи на всілякі дрібні побутові негаразди, вони отримують своє колосальне задоволення. Усі знають, що так відпочивати, як футбольні фани не вміє ніхто. І коли вони переступають поріг стадіону весь негатив залишається за його порогом. Там гра, піднесення і море адреналіну.

- Станом на той час, коли ми стобою спілкуємось – знаємо що збірна України вже все втратила. На твою думку, як професійного футболіста, що все-таки бракувало нашій збірній?

- Нашій команді бракувало двох моментів: везіння і класу. Хоча везіння без класу не буває. Ніби в Україні і є хороші гравці, але клас команди не відповідає вимогам. Ця ситуація нагадує мені збірну Голландії. У ній кожен з гравців індивідуально є просто зіркою, проте гра команди була ніякою. Це вперше коли збірна Голландії не здобула очків на чемпіонатах. Щодо збірної України, можливо десь переоцінили свої можливості після першої перемоги і вірили, що пофартить і далі. Звичайно в останній момент нам не на користь груба помилка арбітра, який не зафіксував взяття воріт. Але майстерність є майстерність, а ще помножена на бажання. Ось шведи у матчі з Україною по майстерності нічим не поступалися нашим, але якщо так проаналізувати гру нашої збірної, в усіх матчах ми першими пропускали гол у власні ворота. Можливо, якби ми першими забили, тоді б і смак гри вийшов зовсім інакший. З власного досвіду знаю, коли першими забиваємо м’яч, тоді і захист себе почуває набагато впевненіше, а відповідно зростає більше шансів забити ще один м’яч. Це один момент. Інший – склад команди. На мою думку, в Україні є набагато кращі футболісти, які б могли стати гравцями збірної. Не всі футболісти збірної відповідають потрібному рівню, дуже багато «суєти» у їхній грі. Ну і шкода, що збірна не мала змоги грати у Львові, стадіон якого є фартовим для нашої команди.

- Часто провину за поразки в Україні закидують головному тренеру збірної. Хто ж все-таки відповідальний за ситуацію?

- На перший погляд ніби тренер. Але переконаний, що за його плечима стоїть ще багато людей, які диктують кого брати, а кого ні. Тому тут аж ніяк не провина Олега Блохіна. Олег Блохін був, є і буде висококласним футбольним фахівцем, яких в Україні немає і скоро не буде. Різниця між ним і, скажімо, Шевченком у тому, що Андрій розвивався і прогресував за кордоном. Тут йому би просто не дали прогресувати, а Олег Блохін став тим, ким він є, власне в Україні. Тому не треба шукати заморських тренерів, а по максимуму використовувати своїх фахівців і їм довіряти. Ось, для прикладу, у грі з французами, на мою думку, варто було грати жорсткіше, незважаючи на картки, а не переводити рейки на тренера. Зрозуміло, що французи класом значно вищі, але є один неписаний у футболі закон «дисципліна б’є клас». Як приклад німецька збірна: вони можуть 15-20 хвилин катати м’яч, не роблячи ніяких активних дій, а потім дружно раптово йдуть в атаку, роблячи 2-3 гольові моменти. Потім знову затихають і через якийсь невідомий час вчергове дивують суперника. Ця схема мені нагадує тактику покійного Лобановського, якого за це часто картали. Проте, як показує час, тактика була і є ефективною. Взагалі у висококласних командах, таких як збірна Англії чи англійські команди, там гравці грають не усіх 90, а іноді 95-100 хвилин. У нас видно залишився радянський менталітет – дочекатися свистка арбітра. Насправді треба було боротися до кінця. Таку помилку ми допустили в грі з французами. Французи домінували лише в тих моментах, коли ми їм давали грати.

- Ігорю, чи довелось тобі бачити стадіон у Дрогобичі, на якому ти свого часу грав?

- Думаю, хворобливий стан стадіону відображає те, що загалом робиться в Україні. Я точно не знаю цієї історії, але з чуток довідався, що стадіон мали підготувати як тренувальну базу для команд, що мали проживати у Трускавці. Гроші були виділені колосальні, але змінилась влада, змінились обставини і ані грошей, ані стадіону. Признаюсь, відверто прикро, що так сталося. Я колись читав інтерв’ю Василя Малика (який тренує команду у Миколаєві), у якому він розповідав, що йому було б зручніше піднімати дрогобицький футбол, традиції якого є значно древніші, аніж в Миколаєві. Але тут без спонсорської допомоги нічого робити. Дортмундська «Борусія» без спонсорів також нічого не варта. Пам’ятаю, Роман Русевич мав надію створити у Дрогобичі фанклуб зі своєю атрибутикою, але і йому не дали це довести до логічного розв’язку. Покійний Лев Броварський також робив спробу підняти дрогобицький футбол, і знову не вийшло, очевидно через брак людей на Дрогобиччині, які б марили футболом. Боляче дивитись, що у такому місті на тлі всеукраїнських негараздів спорт поставлено на рівень виживання.

- Ти бачив Євро-2012. Яку б оцінку за п’ятибальною системою ти поставив Україні за його проведення?

- Ну, за всю Україну я не можу говорити, а лише поділюся враженнями про те, що бачив у Львові. Незважаючи на недоліки, я б поставив четвірку з плюсом, оскільки атмосфера футбольного свята та отриманий адреналін знівелювали усі прорахунки та негаразди.

Ярослав Баран

У Стебнику відкрили стадіон за три місяці

Те, що в Дрогобичі не спромоглися зробити за три роки, в Стебнику зробили за три місяці. У четвер, 28 червня, в місті калійників відбулося відкриття стадіону, початок реконструкції якого священики о. Михайло Бучинський та о. Михайло Комарницький благословили 22 березня.

Того березневого дня вони не тільки окропили футбольне поле, а й благословили ініціатора, натхненника та інвестора реконструкції, головного редактора тижневика «Каменярі» Ігоря Куруса. Тому через тиждень, 31 березня, коли в Народному домі міста відбулися загальні збори ФК «Стебник», пан Курус не відмовився від пропозиції стати президентом клубу. Того дня збори також обрали Сергія Лукача головним тренером, Івана Бішка – тренером, а Олега Оринича – тренером юнацької команди.

Тож і реконструкція стадіону, й формування команди проходили паралельно. Треба нагадати, що Стебник раніше мав і добру футбольну команду, й непогану футбольну арену по дорозі до Трускавця. Цей стадіон Стебницька міськрада віддала курортному місту під електричну підстанцію. Натомість Трускавецька міськрада пообіцяла збудувати інший. Та за виділені гроші вдалося провести хіба дренаж поля, а на трибуни та побутові приміщення коштів не вистачило. Тож, ставши інвестором, Ігор Курус тепер мусив подбати про огорожу, трибуни, роздягальні, душові, суддівську кімнату. І за три місяці все це постало, хоча на перших порах мало хто вірив, що можна вкластися в такі короткі терміни. В час, коли проходила реконструкція стадіону в Стебнику, завирували пристрасті навколо провальної реконструкції стадіону в Дрогобичі. Та, незважаючи на це, перший етап реконструкції стадіону ФК «Стебник» виконано. В цьому пересвідчилися тисячі стебничан та гостей міста, котрі на День Конституції взяли участь в урочистостях з нагоди відкриття стадіону.

Коли весь стадіон стоячи виконав гімн України, а священики окропили трибуни та поле, всі присутні завмерли в очікуванні. Напередодні президент ФК «Стебник» Ігор Курус пообіцяв, що в урочистостях візьме участь одна із суперзірок українського футболу. Та ось ведучий оголошує, що до слова запрошується один із найвідоміших футболістів з київського «Динамо» Іван Яремчук. Трибуни зустрічають чемпіона СРСР, володаря Кубку СРСР та Кубка кубків Європи, майстра спорту міжнародного класу такими оплесками, що, здається, вікна в будинках по сусідству зі стадіоном починають деренчати. Він дякує стебничанам за щирість, а Ігореві Курусу за запрошення, бо навіть його вражають обсяги робіт, виконані всього за три місяці.

А далі на поле виходять команда ФК «Стебник» та збірна Борислава. Трибуни аж шаленіють, коли на початку матчу два м’ячі влітають у ворота бориславців. Стебницькі «ультра» вболівають майже так, як львівські фанати на стадіоні «Україна». Пісні, гасла, жива хвиля – все це заводить спортсменів. Але не тільки зі стебницької команди. Прокидаються бориславці й зрівнюють рахунок. Далі вони перехоплюють ініціативу й утримують її до завершення матчу. Відчувається, що стебницькі футболісти просто «перегоріли» від психологічної напруги. Матч завершується з рахунком 3:4 на користь команди з Борислава. Команда ФК «Стебник» похнюплена. Та «ультра» підтримують її, співаючи «Ще прийде час… І стане Стебник чемпіоном». Всі вірять, що такий час справді настане, а на поле вже виходять артисти, серед яких юне обдарування Роман Салань, танцювальний колектив «Верховинка» з Дрогобича та багато інших. Трибуни тепло вітають їх оплесками, а коли в розпал свята на поле виходить заслужений артист України, депутат Львівської обласної ради Тарас Курчик, шквал оплесків, здається, хоче заглушити навіть потужні динаміки.

Допізна звучали на стадіоні музика та спів. А звершилося свято, яке подарував стебни чанам та гостям міста президент ФК «Стебник», головний редактор тижневика «Каменярі» Ігор Курус, яскравим феєрверком.

Дмитро Федан

Збори традиційно провели на Закарпатті

Рівно тиждень юні спортсмени ФК «Трускавецькурорт», а саме футболісти 2000-2002 років народження, провели на Закарпатті, в місті Воловець, в рамках підготовки до нового сезону 2012-2013 років. З чим повернулися трускавчани з мальовничого Закарпаття і чи задоволений поїздкою тренер - читайте далі.

Проводжали своїх домочадців їх батьки з усмішкою на вустах, зустрічали ще більш радісно. Адже батьки та діти не бачилися цілий тиждень. Розмовляли лише по телефону. Заскучав за рідною домівкою й тренер команди Іван Павлик.

- Я чудово провів ці дні зі своїми підопічними. Завдяки керівництву ЗАТ «Трускавецькурорт» та профспілковому комітету товариства умови для підготовки у нас були прекрасні: проживання в чотиризірковому готелі з триразовим калорійним харчуванням. Але, як то кажуть, всюди добре - а вдома краще! - зізнається Іван Іванович.

Нагадаю, що дитяча футбольна команда ЗАТ «Трускавецькурорт» щороку проводить свої передсезонні збори або на Закарпатті, або на Чорному морі, паралельно беручи участь в різноманітних міжнародних турнірах, щоразу привозячи додому нагороди різного ґатунку. Останнім часом наші спортсмени облюбували собі саме Мальовниче Закарпаття. Як розповідає І. Павлик, трускавчани побували і в с. Кам'янка, і в Ужгороді, і цього року у Воловці - скрізь красиво, чудова природа, гори, водоспади. Одним словом, чарівне Закарпаття і прекрасний відпочинок.

«Ми провели тижневі підготовчі збори, якими залишилися цілком і повністю задоволені. І умови, і погода сприяли цьому. Тренувалися двічі-тричі на день на стадіоні з чудовими натуральним та штучним газоном, футбольними полями. Я бачу перспективу для моїх найменших колунів. Це дуже хороші діти, самовіддані та цілеспрямовані. Дякую батькам за те, що виховали їх такими», - констатує тренер команди.

До речі, з двох інших вікових категорій 1997-98 р. н. та 1999-2000 р. н. формуватиметься одна група футболістів, які представлятимуть Трускавець у Чемпіонаті Львівської області. Нагадаю, що юні таланти шкіряного м'яча 2000-2002 р. н. виступають у відкритій першості області, організованій спільно ФСТ «Спартак» та федерацією футболу м. Трускавця, і в дебютному сезоні вибороли срібні нагороди, посівши друге місце вслід за ФК «Самбір».

Нібито все. Розповів те, що знав - стисло та лаконічно. Про Воловець, його водоспади, пам'ятки архітектури й мальовничі краєвиди читайте в наступних випусках часопису.

Наостанок додам, що офіційним перевізником ФК «Трускавецькурорт» є фірма «Україна» - найкращий туристичний бренд м. Трускавця, а титульним спонсором являється ДПІ міста-курорту.

Віктор Стецько, газета «Трускавецькурорт»

Феномен футболу

Майже сорок років тому мені довелось писати курсову роботу з предмету "Спортивні ігри". Її тема звучала так: "Феномен футболу". Викладач, який обрав цю тему, з точки зору тодішньої системи, мав би вважатись провокатором і дисидентом. Не могло бути апріорі ніякого феномену футболу, як, до речі, і сексу, в країні розвинутого соціалізму. Говорилось і писалось про популярну гру.

Курсову написав, використовуючи всі свої знання з педагогіки, соціології, різноманітних напрямів психології, включаючи дослідження з етнопсихології, яка вивчає особливості менталітету окремих народів. Не забував і про політичну складову і не мало важливу роль амбіційних олігархів, президентів і т. п. Коли викладач дочитав до того місця, де я навів приклад, як донья Розіта, що була кухаркою і вболівала за "Ingenengbente" баняком розбила голову своєму господарю, сеньйору раулю, за те, що він вболівав за "Boku" (справа в тому, що в Буенос – Айресі "Ingenengbente" виступали завжди в червоному і, тим самим, втілювали робітничий рух, а "Boku" - підтримують багаті), обличчя доцента стало багровим, бо ввін здогадувався, що далі може йти мова про "Динамо" Київ та "Динамо" Тбілісі, як символи своїх народів і на то немає ради…

Футбол, як гра, на відміну від інших видів спорту, - найдемократичніший. Його грають всі: багаті й бідні, високі й низькі, худі й товсті, "білі" й афроамериканці і т. д. – головне, щоб було бажання.

Неофіти говорять: два десятки дурнів бігають за одним м`ячем. Ні, братці, футбол, якщо нас не дурять, - це війна. А ми, вболівальники, учасники цієї війни на стороні "наших" і хоч часто з пляшкою пива та на дивані, все ж позбуваємось адреналіну. Феноменально…

Зовсім не є дивними багатомільярдні вливання у футбол. Скандали в національних чемпіонатах, кримінали на тоталізаторах – все це ще більше загострює інтерес до цього феномену. На цю тему можна говорити безконечно, бо як сказав великий Пеле, порівнюючи футбол та шахи: "В шахи грають всі, але ніхто не розуміє. Футбол грають менше, але його розуміють всі".

Що стосується нашої незалежної України і футболу, то ми пройшли шлях, від спроби його розвитку елементами радянської системи до теперішнього, чисто комерційного, стану, який, на жаль, не завжди відповідає економічному стану держави і добробуту населення. Був час, коли на вищих щаблях керівництва України розглядався футбол, як серйозний чинник, щоб перетворити його в національну ідею. Як на мене, це було б реально, якби робилось чистими руками, з довірою.

Хочу сфокусувати увагу всіх небайдужих до стану розвитку цієї гри на Дрогобиччині. Поставте, насамперед, собі питання, чи заслуговуємо м на великий футбол? Чи зможемо ми, нарешті, знайти і виховати своїх визначних гравців? Чи, може, футбольні небожителі плодяться хіба на Піренеях, а, може, баварське пиво і ковбаски є складовою успіху німців, а, може, латиноамериканці мають особливу структуру м`язового волокна. Га?

Що ми всі разом можемо зробити? Нічого? Неправда! Висловлюйте свою думку, нещадно критикуйте, лише не мовчіть!

Хосе Турчик, газета "ДрогІнфо", www.droginfo.com.ua

Не задля красного слівця

Рано чи пізно на адресу керівника будь-якого рангу лунатиме критика, бо ще той не вродився, щоб всім угодив, а тим паче, коли в неї виборна посада та й ще вона при владі дві каденції. Так склалося у житті Лева Ярославовича Грицака, що двічі поспіль він керував курортним містом Трускавець. Своїх конкурентів у виборному марафоні перемагав завдяки сильній концентрації зусиль на спурті дистанції. І жоден з них не апелював з приводу своєї поразки. А ось на третіх виборах на посаду міського голови Лев Грицак програв Руслану Козиру. Він міг вкотре вступити в одну і ту ж річку, але, очевидно у глибині душі, він не надто переймався своєю перемогою. Не можна сказати, що п. Грицак вичерпав себе у ролі адміністратора і менеджера міста,бо його повернення на попередню для себе посаду керівника санаторію «Карпати» спростує цю гіпотезу. Лев Ярославович знову вдихнув новий подих в оновлювану стратегію закладу. І це властиво сильним особистостям, котрі досягнувши певних висот шукають для себе чергових, але вищих. Санаторій оновлюється, реставрується, розбудовується.

Лев Грицак міг би нині спокійно спочивати на лаврах. Адже він достатньо заможна людина, у нього ділове виробниче оточення, позитивна репутація. Але п. Грицак не зачерствів, він пам'ятає, що поруч у людей, суспільстві є скрута, тому не можна на всі задвірки закривати свою душу і серце. Тим поготів, що головним цензором його життя є мати Христина. Жінка, котру шанують і поважають у Чорткові, християнка, до порад і слів якої прислухаються священнослужителі. Бо родина Грицаків на Тернопільщині є одним із скрижалів української історії.

Вміймо радіти і пишатися з успіхів наших краян, коли вони відроджують галицькі духовні традиції і дещицю своїх статків скеровують на суспільне благо. І нещодавно чергову пожертву зробив Лев Ярославович: допоміг відремонтувати лікарні у Трускавці і Стебнику. Цій людині слави за цей жест не потрібно, але для історії цей факт варто зафіксувати...

Володимир Турмис, газета «Галицька зоря»

Націоналістичні акценти Ігоря Куруса

Чим ближче до виборів, тим більш радикальними стають погляди Ігоря Куруса.

Принаймні, на телеканалі ZIK у передачі “Доміно”, що відбулася 30 червня цього року, він виглядав навіть переконливіше, ніж відомий ідеолог “Свободи” п. Михальчишин.

З огляду на дату (71-ша річниця відновлення української державності), ведучий запропонував драстичну тему, що стосувалась імовірного проведення Нюрнбергу-2. І якщо п. Михальчишин осідлав свого улюбленого коника, звично говорячи про люстрацію та інші подібні речі, то Ігор Курус запропонував інший варіант розв’язання цієї проблеми.

На думку ймовірного кандидата в народні депутати України по Дрогобицькому виборчому округу, слід окремим громадянам, які постраждали від сталінських репресій, подавати позови до Російської Федерації – держави, яка стала правонаступницею СРСР. Щоправда, Ігор Курус не згадав про нещодавні подання деяких польських родин до Європейського суду з приводу так званої Катинської справи, але механізм уже запущено. Мабуть, цим мали би скористатись юристи різноманітних політичних сил, які на час передвиборчої кампанії надаватимуть безкоштовні консультації людям. Проте боязнь звертання до “російської теми” багатьох відлякує, а тому навряд чи опозиціонери захочуть “зачіпатися” з Росією, зважаючи на невизначеність результатів майбутніх виборів.

Дещо сумнівною виявилась інша теза Ігоря Куруса стосовно того, що історією повинні займатись історики. Вона не нова, але за великим рахунком її озвучують тоді, коли не хочуть говорити про минуле, бо це невигідно окремим політичним силам, які розв’язують свої меркантильні проблеми вже сьогодні. До речі, історики вже багато зробили щодо висвітлення сутності сталінських репресій, проблем Голодомору як геноциду, ролі ОУН та УПА в Другій світовій війні й таке інше. Чимало документів є у вільному обігу, з ними можна познайомитися в Інтернеті чи прочитавши статті в засобах масової інформації та монографіях. Тобто справа не в браку інформації, аби визнати злочинною комуністичну ідеологію й юридично оформити це на процесі Нюрнберг-2, а в політичній волі можновладців. І тут ініціатива Ігоря Куруса щодо імовірного механізму виплати компенсацій жертвам сталінських репресій може стати першим кроком на довгому шляху до встановлення історичної справедливості. Важливо також врахувати всі “за“ і “проти” згадуваного вже позову польських родин до Європейського суду з приводу Катинської справи.

Якщо раніше Ігор Курус надавав перевагу так званій соціальній складовій у своїй фактично передвиборчій кампанії, то тепер усе більше робить акцент на національних чи навіть націоналістичних проблемах. Доказом цього є його участь у програмі “Доміно” та виважені погляди, гідні справжнього політика, та ще й щодо такої непростої теми. Побачимо, чи це лише політична необхідність, пов’язана з виборами, чи справжні ідеологічні погляди Ігоря Куруса.

Анатолій Власюк

 

Фальшивий старт Миколи Гука

Дрогобич і села Дрогобицького району обклеєні своєрідними плакатами. На червоно-чорному (бандерівському) тлі виведене лише одне слово – “ГУК”.

Схоже, колишній міський голова Дрогобича хоче нагадати електорату про своє існування. Втім, у цьому немає потреби, бо дрогобичани не забули про невдаху-мера, який дискредитував український націоналізм і виявився цілковитим нулем у розв’язанні господарських проблем міста.

Як відомо, Микола Гук заявив про свої претензії на мандат народного депутата України від Дрогобицького виборчого округу. У нього є сталий електорат приблизно на рівні п’яти відсотків у Дрогобичі й Стебнику, який голосуватиме за свого улюбленця, що би про нього не говорили опоненти. Схоже, він сподівається поназбирати дещицю голосів і в інших населених пунктах Дрогобиччини, де про його подвиги знають менше, аби таки потрапити до Верховної Ради України.

Очевидно, Микола Петрович хоче взяти реванш – насамперед в Олексія Радзієвського – за свій програш на виборах міського голови Дрогобича в 2010 році. Тоді перемогти в нього не було жодних шансів, бо дрогобичани і стебничани побачили, яку руїну після себе він залишив. Проте нині Гук має надію на успіх, бо нинішня влада виявилася більш злодійкуватою, ніж та, що була за Гука.

Боже провидіння зробило так, аби дрогобичани і стебничани свого часу обрали Миколу Гука міським головою Дрогобича. Він не пройшов випробування владою. Всі остаточно переконалися, що жодного стосунку до українського націоналізму цей тип не має, а його менеджерські здібності в управлінні господаркою є нульовими, якщо не мінусовими.

Фальшивий старт Миколи Гука на націоналістичному тлі свідчить про те, що він вкотре спекулюватиме святою для кожного українця ідеєю, аби розв’язувати власні проблеми і збагачуватися за рахунок мандату народного депутата України. Цей політичний пройдисвіт вивчив напам’ять окремі цитати з Івана Франка, Василя Стуса, Ліни Костенко, які постійно використовує у своїй пропагандистській діяльності, приміряючи велич геніїв до своєї ницої натури.

Як на мене, електоральних зусиль, підлості й агресивності не вистачить, аби Микола Гук переміг. Тому не виключено, що він піде в “тінь” і стане так званим технічним кандидатом, прокладаючи за гроші дорогу в депутати більш удатному претендентові. Якщо вже не зробив цього…

Анатолій Власюк

Буревій по-сендаківськи

Мешканці Волощі, Тинова і Задів марно очікують на повноцінну компенсацію від шкоди, заподіяної буревієм, що нещодавно пронісся над цими селами Дрогобицького району. Сильний град пошкодив дахи більшості будинків, до коріння висік городину.

Голова Дрогобицької районної державної адміністрації Михайло Сендак здійснив помпезну поїздку до постраждалих сіл, запевнивши мешканців, що всі понесені ними втрати будуть відшкодовані. Щоправда, в цьому відразу засумнівалися волощани, звинувативши колишнього директора дрогобицького автотранспортного підприємства у всіх мислимих і немислимих гріхах, а щонайбільше – у злодійстві. Михайлові Сендаку довелося в буквальному розумінні цього слова втікати від людей, аби не нарватися на ще більші неприємності.

Найлихіші передчуття не підвели волощан, бо обіцяної повноцінної допомоги вони не отримали й досі. Тепер їм кажуть, що на днях або й раніше засідатиме Кабінет Міністрів, який повинен розв’язати проблему фінансування, а кошти, виділені з обласного бюджету, мовляв, уже закінчилися. Щоправда, сім’ям виплатили по 500, 750 і 1000 гривень залежно від розміру пошкоджень, хоча багато хто й досі достеменно не знає, якими критеріями послуговувались оцінювачі.

Непрозорість виплат, крутійство влади призвели до народних бунтів, що вилилось у скандали під стінами райдержадміністрації. Людей обурювало й те, що про відшкодування за посічену городину ніхто й не заїкався, а грошей на відновлення дахів дали сміхотворно мало. Досить сказати, що для встановлення нового шиферу чи бляхи потрібно від 12 до 20 тисяч гривень, залежно від площі даху. Навряд чи кабмінівських коштів вистачить, аби покрити ці витрати.

Суто формальною стала поїздка на Дрогобиччину й голови Львівської обласної державної адміністрації Михайла Костюка. Знову ті ж обіцянки допомоги (правда, у значно вужчому колі людей, враховуючи сумний досвід Михайла Сендака) – і жодної відповідальності державного службовця високого рангу за пустопорожню балаканину.

Люди бояться, що надані державою гроші в повному обсязі так до них і не дійдуть, а осядуть у кишенях чиновників. Уже не є секретом, що Михайло Сендак має намір балотуватися до Верховної Ради України по Дрогобицькому виборчому окрузі. Для багатьох стало аксіомою те, що він збиратиме кошти на агітацію з багатьох джерел. Цинічному політиканові впродовж усього його життя було начхати на біди простих людей. Тому і в цьому випадку не доводиться сподіватися на те, що проблеми постраждалих від буревію він сприйме близько до серця.

Анатолій Власюк

Міліція перевірить продавців тютюну та алкоголю

 

У рамках профілактики правопорушень Бориславський міський відділ міліції спільно із відділом торгівлі та побутового обслуговування населення проведе перевірку дотримання правил торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами у торгових закладах міста. Головний спеціаліст відділу торгівлі та побутового обслуговування населення Олег Журавчак пояснив, що відповідно до рішення виконавчого комітету № 277 від 19 вересня 2011 року «Про заборону роздрібної торгівлі в нічний час доби алкогольними, слабоалкогольними напоями (окрім безалкогольних) на території м. Борислава» торгівля алкогольними напоями, пивом та різноманітними «енергетиками», що у своєму складі містять алкоголь, дозволена із 10-ої години ранку до 22-ої вечора. А у закладах ресторанного господарства - із 10-ої до 23-ої години. Окрім того, нормативно-правова база, що регулює продаж цих товарів в Україні, чітко вказує, що реалізовувати алкогольні та тютюнові вироби можна лише особам, які досягнули 18-річного віку.

На жаль, цих жорстких обмежень дотримуються не всі торгові заклади міста.

Причому, за висловом начальника міськвідділу міліції Володимира Яріша, алкоголь на території міста не лише продають із грубим порушенням правил торгівлі. Є низка торгових закладів, де алкогольними виробами торгують упродовж доби. Продають пляшками та на розлив, що є грубим порушенням правил торгівлі цими товарами. Цьому ганебному явищу міліція зобов'язана покласти край. Усі суб'єкти підприємницької діяльності Борислава та Східниці, які торгують підакцизними товарами, повинні чітко розуміти, що при виявленні фактів порушення правил торгівлі алкогольними та тютюновими виробами торгові заклади будуть піддані комплексній перевірці та порушуватиметься питання про позбавлення їх права на торгівлю алкогольними і тютюновими виробами. При повторному порушенні існуючих правил торгівлі цими товарами такого суб'єкта підприємницької діяльності права можна позбавити здійснення торгівельної діяльності.

Порушення правил торгівлі алкогольними виробами, на переконання майора міліції Володимира Яріша, тягне за собою проблеми, пов'язані із дотриманням законності на території міста та курортного селища Східниці. Більше тридцяти відсотків звернень у чергову частину пов'язані із вживанням алкоголю. Це так звані правопорушення, пов'язані із насильством у сім'ї. Здебільшого вони починаються із того, що чоловік по дорозі додому перехилить чарку-другу, а, прийшовши додому, під дією алкоголю починає тероризувати дружину та членів родини. Доведені до відчаю зухвалою та неадекватною поведінкою пияка, люди телефонують у відділ і благають захистити їх від насильства п'яного чоловіка чи члена родини, який не контролює свої дії. Проте коли на місце події приїжджає слідчо-оперативна група, з'ясовується, що жодних претензій учасники сімейного чи родинного конфлікту один до одного не мають. Більш того, громадяни, які звертаються за допомогою до міліції, можуть через десять хвилин стверджувати, що нічого подібного не було: міліцію ніхто не викликав, а чоловік чи член родини спить і жодних претензій до нього немає. Бувають випадки, що на одну адресу слідчо-оперативна група упродовж однієї ночі виїжджає декілька разів, і щоразу заявники відмовляються від своїх претензій. Це дуже ускладнює роботу міліції.

Начальник міського відділу міліції також розповів, що згідно проведеного ним аналізу роботи відділення громадської безпеки левову частку службового часу дільничних інспекторів займає профілактика правопорушень, а все зводиться до налагодження стосунків між чоловіком і дружиною, батьком і сином, зятем і тещею, свекрухою і невісткою чи навпаки. Причому трапляються випадки, коли син б'є матір, жінка - чоловіка, а невістка - свекруху і навіть тестя разом із чоловіком. А ще головного міліціонера Борислава вражає людське хамство та прагнення перекласти вирішення власних родинних проблем на плечі правоохоронців. «Люди, - продовжує Володимир Яріш, - чомусь не можуть чи не хочуть зрозуміти, що залякування міліцією ніколи не відродить у родині втрачене взаєморозуміння, а навпаки -ще більше поглибить прірву, зробить людей ворогами. Це страшно, коли під одним дахом живуть люди і не можуть порозумітися, бо не чують один одного».

Специфіка міліцейської роботи полягає в тому, що правоохоронці працюють за фактом порушення закону. «Буква закону, - наголошує начальник міського відділу міліції - від нас, правоохоронців, вимагає, щоб кожний порушник поніс справедливе покарання. Якщо порушення закону не було, значить у чергову частину надійшов хибний виклик, за який до адміністративної відповідальності, відповідно до діючих норм чинного законодавства, повинна бути притягнута особа, яка звернулася у чергову частину із хибним викликом».

Власне, бориславські правоохоронці планують застосовувати цей принцип до громадян міста, які люблять втягувати міліцію у розв'язання родинних стосунків. Кожен, хто звертається за допомогою до працівників міліції, має чітко усвідомлювати, що слідчо-оперативна група, яка приїде на місце події, обов'язково притягне до відповідальності порушника громадського спокою. Якщо ж такого не виявиться, то до адміністративної відповідальності за неправдивий виклик буде притягнуто особу, яка звернулась у чергову частину.

Начальник міськвідділу міліції сподівається, що заходи, спрямовані на боротьбу із порушеннями правил торгівлі алкогольними та слабоалкогольними напоями у Бориславі, та практика притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які звертаються до міліції із хибними викликами, сприятиме відновленню у багатьох бориславських сім'ях родинного спокою та благополуччя, адже спонукатиме їх не втягувати у вирішення родинних стосунків міліціонерів, а шукати порозуміння між собою. А це дасть змогу зосередити основні зусилля міського відділу міліції на розкритті майнових злочинів, боротьбі із незаконним обігом наркотиків та злочинів у сфері економічної діяльності.

Петро Магур, газета «Нафтовик Борислава»

Згадаймо історію свого краю

Борислав якесь дивне місто, що дає можливість чи то стимул реалізувати себе кожній талановитій людині. Щось є у цьому повітрі, в цій землі, в цих горах, що оточують його зусібіч. Це край великих воїнів (згадайте героїв УПА), великих патріотів (згадайте командирів Січового Стрілецтва), потужних творчих постатей (згадайте Стефана Коваліва і цілу плеяду великих українських письменників, які вписали свою сторінку в історію літератури України - Іван Гнатюк, Ігор Нижник, Євген Титикайло).

Наше місто таки має чим гордитися. А вся історія Борислава скурпульозно зберігається за стінами будинку, що попри свою трагічну біографію, нині є краєзнавчим музеєм міста. Саме в експозиціях музею зараз зібрані найвагоміші знахідки історичного минулого, арти-факти, що стосуються далеких століть, зброя, якою енкаведисти розстріляли чотири десятки наших земляків у червні 1941 року і речі отих жертв. Тому й заходиш до музею, неначе до храму. Це наша історія, це історія Борислава. Важливим

є те, що у музеї, попри брак вільних приміщень, все ж знайшовся куточок для своєрідної художньої галереї. Тут свого часу виставляли свої твори знамениті художники Дмитро Ланяк, Роман Ющак, Віктор Євстіфеєв. А зараз мають можливість донести до людей свої здобутки вже зовсім юні вихованці нашої художньої студії школи мистецтв.

І виставка художніх творів уже юної генерації бориславських митців, звичайно ж, не пройшла повз увагу громадськості міста, тих небагатьох людей, які можуть зрозуміти мистецтво, можуть оцінити, можуть підтримати. А оцінити таки є що. Експозиція художніх творів Наталії Дерези та Тетяни Бохонок - вихованців художньої студії школи мистецтв, - це направду вартісні полотна.

На жаль, поціновувачів замало. Як сказав директор краєзнавчого музею Юрій Панів, ми недооцінюємо своїх талановитих людей. А от коли нас відвідали туристи з інших країн - Франції, Польщі, Німеччини, - то направду захоплюються. Що там казати, є талановиті люди, є якісні художні твори, але мистецтво потребує фінансової підтримки. А така підтримка є тільки з боку міської ради, щоб підтримати наш краєзнавчий музей на «плаву». А ще допомагають у підтримці Роман Яворський та Олег Городиський. Таки є люди, які розуміють значимість міського музею для нинішнього дня і майбутнього нашого міста. І тільки при допомозі цих людей музей зможе гарно репрезентувати наше місто і під час святкування ювілею - 625-річчя Борислава, і під час Міжнародного форуму нафтовиків.

А зараз, як наголосив Юрій Панів, йде велика робота, щоб створити експозицію культури та історії Бойківщини - того надзвичайного, потужного, талановитого, героїчного часу, що одвіку жив на цій землі, оберігав її від чужоземних зайд, і творив справжні шедеври архітектури (згадайте, лиш бойківські давні церкви), і малярства, і художнього слова. Нам, бойкам, не потрібно утверджувати свою значимість для української історії. Достатньо назвати лише геніального Івана Франка, Стефана Коваліва, великих воїнів — Степана Бандеру і Романа Шухевича. Цей перелік може бути продовжений до безкінечності.

Тож, якщо вдасться до ювілею міста створити бодай експозицію, присвячену минулому нашого краю - Бойківщини, то, думаю, наш краєзнавчий музей повністю реалізує свою високу місію - зберегти історію рідного краю, нашої культури, нашої Бойківщини. Директор Юрій Панів запевнив, що для цього робиться дуже багато.

А наразі запрошуємо усіх бориславців та гостей міста завітати до міського музею, не шкодувати тієї гривні за вхід, і перед історичними пам'ятками, разом зі своїми дітьми й онуками, вклонитися минулому і задуматися про майбутнє своєї рідної землі.

Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»

 



Обновлен 10 июл 2012. Создан 02 июл 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником