Трускавецький вісник № 85 (464) від 27 липня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 85 (464) від 27 липня 2012 р.

27.07.2012



 

У номері: «У книзі не повинно бути згадки про Степана Івасівку…»; Бориславці на днях української культури в Кувейті; Ліфтове господарство.

Новини Трускавця та регіону

Олег Мельник очолив трускавецьких захисників Вітчизни

Як інформує Трускавецьке міське управління юстиції, на підстав поданих документів та заяви від 25.07.2012, відповідно до статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні», Трускавецьким міським управлінням   юстиції 27.07.2012 взято до відома  інформацію про обрання головою Трускавецького міського осередку Львівської області Партії захисників Вітчизни – Мельника Олега Михайловича.

Незвичний протест проти відсутності води

Як інформує газета «Нафтовик Борислава» з посиланням на Бориславський МВ ГУ МВСУ у Львівській області, у доволі незвичний спосіб виявили протест проти тривалої відсутності у їхніх оселях води мешканці центральної частини міста нафтовиків. Жителі будинків, розташованих по вул. В. Івасюка та на пл. Івана Франка заблокували рух автотранспорту. Група людей в кількості 50 чоловік шляхом безперервної ходьби по пішохідному переходу по вул. Т. Шевченка 11 липня близько 19-ої години, вимагаючи зустрічі із міським головою Борислава Володимиром Фірманом, заблокувала рух автомобільного транспорту у напрямку на Східницю. Після розмови із міським головою рух транспорту о 19.30 було відновлено. Чергова частина міліції вважає за необхідне повідомити, що будь-яке перешкоджання чи блокування руху транспорту вважається згідно норм діючого українського законодавства неприпустимим. Особи, які вчиняють подібні дії, притягуються до відповідальності. З метою недопущення випадків блокування руху транспортних засобів шляхом безперервного ходіння по пішохідному переходу, працівники міліції будуть використовувати регулювальників, а громадяни, які не будуть підкорятися його сигналам, притягатимуться до відповідальності.

Комунальному підприємству нанесена шкода у особливо великих розмірах

Як інформує газета «Нафтовик Борислава» з посиланням на Бориславський МВ ГУ МВСУ у Львівській області, матеріальної шкоди в особливо великих розмірах завдано посадовими особами КП « Бориславводоканал» цьому комунальному підприємству міста у період із лютого по квітень 2011 року. Факт розтрати комунального майна виявлено під час дослідчої перевірки, проведеної за поданням прокуратури м. Борислава. У ході перевірки було встановлено, що невстановлені посадові особи КП «Бориславводоканал» у період часу з лютого по квітень 2011 року, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинили розтрату комунального майна, яке належить цьому підприємству на загальну суму 568530 грн., заподіявши йому шкоди в особливо великих розмірах. За цим фактом порушено кримінальну справу. Проводиться досудове слідство.

 

Ігоря Куруса "допитали"  в "Чесно"

В п'ятницю Дрогобицька організація всеукраїнського руху «Чесно» продовжувала просівати крізь своє сито кандидатури майбутніх претендентів на депутатське крісло від мажоритарного округу № 121. Серед інших під пильне око учасників руху «Чесно» потрапив головний редактор тижневика «Каменярі» Ігор Курус.

 І. Курус дав відповіді на усі питання, які ставили представники руху "Чесно". Зокрема, це і сімейний стан, місце народження, особисте життя, родинні зв’язки, трудова діяльність, доходи і видатки. Багато запитань викликали публікації у різноманітних засобах масової інформації, зокрема, Ігор Курус повідомив, що біг-борди, які так роздратували багатьох політично активних громадян, коштують не мільйони, як стверджують його опоненти, а кілька десятків тисяч, гривень і доказав, що такі кошти в нього задекларовані.

Головний редактор тижневика «Каменярі» Ігор Курус заявив готовність і далі співпрацювати з рухом "Чесно" і сподівається на об'єктивну оцінку його дій.

Власна інформація

 

 

Міст через Тисьменицю встановлено!

Від початку робіт у цьому місці проминуло хіба півтора місяця — і вже маємо добру подію: міст біля заводу РЕМА у п’ятницю, 20 липня, встановлено. Він призначений не тільки для пішоходів: ним може їздити легковий транспорт до п'яти тонн. Виготовила сам міст фірма «Ваген-тур» зі Львова, а міцну й надійну залізобетонну основу встановлювала МПП «Збруч» із Дрогобича (керує нею бориславець Юрій Матківський).

Загальна кошторисна вартість цього життєво важливого об'єкту — близько трьохсот тисяч грн. Це вже серйозний крок до вирішення «мостової» проблеми в Бориславі.

Як прокоментував цю подію міський голова Володимир Фірман, об'єкт має бути готовий до Дня Незалежності. На перспективу він стане у пригоді тисячам бориславців - буде з'єднуючою ланкою між новими мікрорайонами і Губичами. Такий же міст є можливість встановити біля експериментального ливарно-механічного заводу. Все впирається в кошти. Влада розглядає можливості встановити тимчасовий об'їзний міст поблизу вулиці Героїв ОУН-УПА, його орієнтовна вартість - 700 тисяч гривень. Через нього зможуть переїжджати навіть 20-тонні машини. На жаль, ПАТ «Укрнафта» не дала позитивної відповіді на виділення коштів для виготовлення проектно-кошторисної документації.

Як зазначив В. Фірман, не тільки кошти є проблемою. На будівництво такого моста, що його зщойно встановили, потрібно два-три місяці, на «паперову» тяганину – близько року.

Міський голова попросив подякувати за надану допомогу технікою підприємцю, депутатові міської ради Олександрові Зваричу, всім, хто причетний до встановлення цього об'єкта.

Газета «Нафтовик Борислава»

 «У книзі не повинно бути згадки про Степана Васильовича Івасівку…»

 

У «Трускавецькому віснику» № 73 (452) від 5 липня 2012 року була опублікована замітка «Як Руслан Козир хотів «вимазати» з книжки Лева Грицака». В ній йшлося про видання книги Літописця В’ячеслава під назвою «Унікальність трускавецької «Нафтусі». Оскільки автору замітки приписували упередженість та необ’єктивність, то хочемо подати інформацію з перших вуст.

Отже, нещодавно в дрогобицькому видавництві «Швидкодрук» все ж вийшла книга «Унікальність трускавецької «Нафтусі». Вийшла за підтримки різних людей, та без жодного сприяння міської влади Трускавця, яка так розпинається про промоцію курорту. Матеріал-огляд про цю книгу вмістимо в одному з найближчих номерів «Трускавецького вісника».

На сторінці ХХХІІ додаткового тексту вміщена стаття Літописця В’ячеслава «Чому автор цієї книги є водночас її спонсором?», яку і пропонуємо Вашій увазі у повному обсязі.

«У першій декаді вересня 2011 року я звернувся до голови Трускавецької міської ради Р.Я.Козира із заявою, в якій є такі слова: «Щойно я написав науково-популярне видання «Унікальність трускавецької «Нафтусі», поява якого вже давно назріла. Основним героєм книги є «Нафтуся», яка майже два століття зцілює численні недуги в людей... У 2008 році завдяки попередньому меру Трускавця (Лев Ярославович Грицак. - Авт.) Літописець В'ячеслав видав книгу «Трускавець - володар «живої води» (обсяг 864 ст., іл..), яка вийшла «під шапкою» Міністерства освіти і науки України, конкретно науково-дослідного Інституту українознавства, і була рецензована трьома докторами наук на чолі з академіком В.Ідзьо. Необхідність появи нової книги... є вкрай потрібна як для численних курортників оздоровниці, так і для всіх, хто працює в сфері медицини. Читацька аудиторія цієї праці - населення України в цілому. Будь-ласка, посприяйте фінансове видати книгу, яка передусім конче потрібна для тих, хто приїхав зцілювати недуги в Трускавець і ознайомлення з якою обов'язково викличе велике зацікавлення в курортників близького і далекого зарубіжжя».

Тієї ж осені заступник міського голови Трускавця Ю.Яворський на моє звернення про друк книги власного авторства «Унікальність трускавецької «Нафтусі» ставить мене до відома: «Ми підтримуємо Вашу ідею щодо популяризації курорту Трускавець. Для прийняття рішення щодо можливості фінансової допомоги у виданні книги необхідно для ознайомлення з її змістом надати сигнальний примірник та вказати шляхи розповсюдження даної книги серед потенційних відпочивальників курорту».

У травні 2012 року, напередодні святкування Дня міста та 185-ої річниці курорту Трускавець, я особисто звернувся до теперішнього мера Р.Я.Козира стосовно друку книги. Це питання він доручив розглянути Валентині Іванівні Гук. Я залишив зверстаний робочий примірник майбутньої книги на її робочому столі і ми домовились, що на другий день я його заберу. Коли я прийшов за відповіддю наступного дня, то почув з уст В.І.Гук, яка, очевидно, говорила від імені мера, приблизно такі слова: «Ви знаєте, ми погортали вашу книгу, але її дещо треба переробити. Передмову написав В'ячеслав Умнов, але ми вам запропонуємо іншу кандидатуру. Ми не маємо нічого проти Умнова, він грамотний і розумний чоловік, але так треба. Також у книзі не повинно бути згадки про Степана Васильовича Івасівку. І, взагалі, треба надати ваш примірник книги діючому меру на ознайомлення. Ми можемо виділити вам 20-30 тисяч гривень, а тираж цієї книги збільшити до однієї або двох тисяч примірників». Я зрозумів, що й Лева Грицака, попереднього мера, треба із цього списку викреслити, хоча Валентина Іванівна вголос цього не промовляла. Я подякував їй за пораду і забрав робочий примірник. Більше в мене не виникало бажання заходити в мерію. У літню спеку, обливаючись потом, протягом півтора місяця я збирав рекламний збір по санаторіях, пансіонатах, готель-ресторанах, а також завдяки окремим жертводавцям, які представлені в цьому кольоровому блоці, необхідні кошти на друк книги. Парадоксальна річ: у появі моєї книги також не був зацікавлений генеральний директор ЗАТ «Трускавецькурорт» Віктор Миколайович Жданов, який керує майже десятком санаторіїв на теренах міста. Як кажуть, коментарі тут зайві, а читач сам зробить правильні висновки».

Підготував Володимир Ключак

Тривалість роботи ліфтів залежить від мешканців міських багатоповерхівок

Ліфти, безперечно, є досягненням цивілізації, що вносить у життя мешканців міських багатоповерхівок приємну зручність. Особливо необхідною вона стає тоді, коли вам за 50, 60 чи 70 років, або у будь-якому віці, коли у руках важкі господарські сумки. Власне, саме у такі моменти по-справжньому оцінюєш значення у багатоквартирному будинку ліфта. Мешканці бориславських багатоповерхівок користуються ліфтами (там, де вони працюють) багато років, проте особливо бережливим ставленням до них не відзначаються. Іноді зовнішній вигляд та санітарний стан цих засобів відлякує, - і бажання швидше дістатися до квартири зникає. Мусиш йти пішки, хоч це важко і довше, але значно надійніше та безпечніше. Адже не навчилися у нас шанувати людей та цінувати працю тих, хто опікується ліфтами у місті.

Ліфтове господарство Борислава налічує 57 підйомників. Ними упродовж декількох останніх років займається невеликий колектив працівників малого приватного підприємства «Бескид». До приходу на ринок надання послуг з обслуговування ліфтів «Бескиду», ними опікувалося спеціалізоване підприємство «Львівліфт», спеціалісти якого час від часу з'являлися в Бориславі. У більшості будинків ліфти не працювали, а ті, що перебували у робочому стані, були такі, що бридко дивитися, а тим більше торкатися кнопок. Люди постійно висловлювали невдоволення з приводу роботи ліфтів. За рік на адресу міської влади надходило близько 1700 звернень, у яких мешканці висловлювали своє невдоволення з приводу незадовільної роботи ліфтового господарства. Із приходом на ринок надання послуг із обслуговування ліфтів МПП «Бескид» ситуація у ліфтовому господарстві міста змінилася на краще. Зрозуміло, що до її поліпшення доклалася міська влада, яка для ремонту непрацюючих ліфтів залучила значні кошти із державного, обласного та міського бюджетів. Проте не можна не відзначити значні зусилля, які були вкладені для створення у місті спеціалізованої дільниці з ремонту й технічного обслуговування ліфтів МПП «Бескид»-

Виробнича діяльність із обслуговування ліфтів належить до робіт підвищеної небезпеки. Для набуття права займатися цим видом діяльності необхідна ліцензія, для отримання якої підприємство повинно обов'язково мати персонал висококваліфікованих працівників. Причому, вимоги до робіт із утримання та обслуговування ліфтового господарства чітко регламентовані Державними нормами і правилами, які, по суті, визначають мінімальний штат працівників підприємства, необхідний для отримання ліцензії.

Мінімальний штат працівників такого підприємства випливає безпосередньо з обов'язків, пов'язаних із дотриманням безпечного користування ліфтами у багатоповерхових будинках. До штатного розпису такого підприємства повинні входити мінімум 3 електромеханіки 3-5 розрядів та 3 ліфтери такого ж рівня кваліфікації. Існуючі норми не дають змоги зменшувати кількість ліфтерів та електромеханіків, оскільки вимогами з охорони праці заборонено виходити на ліфт одному ліфтеру чи електромеханіку. Окрім того, підприємство повинно забезпечити щоденну роботу аварійної служби, час роботи якої має дорівнювати часові роботи ліфтів - із 6 год. ранку до 24 год. ночі. А це відповідно до норм витрати робочого часу - 4 електромеханіки, 4 ліфтери та 4 диспетчери. А ще ж потрібен адміністративно-управлінський апарат, який, виходячи із того, що на такому підприємстві повинна на постійній основі працювати комісія із перевірки знань з охорони праці у складі не менше трьох чоловік - керівника підприємства, майстра дільниці та інженера-експлуатаційника. Доплюсовуємо до цього складу посаду бухгалтера, без якого немислима робота будь-якого підприємства. Набирається 22 чоловіки персоналу. На ліфтовій дільниці МПП «Бескид» нині працює, враховуючи суміщення посад, 15 спеціалістів, які, власне, опікуються ліфтовим господарством.

«Сьогодні у місті працюють 44 ліфти, - розповідає начальник дільниці з ремонту та технічного обслуговування ліфтів МПП «Бескид» Роман Мойшевич. - Ремонту потребують 4 ліфти, що знаходяться у будинках ДКП «ЖЕК № 2». Це ліфти у першому під'їзді будинку № 56, першому та другому під'їздах будинку № 39 та ліфт у 39-му будинку по вул. С. Коваліва. Ще дев'ять ліфтів потребують ремонту у будинках житлового фонду ДКП «ЖЕК № 1». До них належать підйомники трьох під’їздів будинку № 171, два ліфти у будинку № 171-А, три ліфти у будинку № 177 та ліфт другого під’їзду будинку № 148 по вулиці Володимира Великого. В основному це ліфти, що в експлуатації більше 25-ти років і на ремонт яких потрібні значні кошти. У план програми капітального ремонту цього року включено ліфти другого під’їзду будинку по вулиці С. Коваліва, 34 та 2-го під’їзду будинку № 148 по вул. В. Великого.

Ремонт цих двох ліфтів, за висловом пана Романа, є найменш затратний. Кошторисна вартість ремонту ліфта 2-го під'їзду будинку по вул. С. Коваліва, 34 складає 74 тис. грн., а кошторисна вартість капітального ремонту підйомного механізму у 2-ому під'їзді 148 будинку по вул. Володимира Великого - 42,7 тис. грн. Вартість капітального ремонту інших ліфтів буде значно вищою - в межах 120-130 тисяч грн. В основному це ліфти, що в експлуатації тривалий час і потребують заміни більшості деталей основних вузлів: редукторів, тягових канатів, шківів, обмежувачів швидкості, розсувних дверей, апаратів виклику, постів керування, вимикачів, дзвінків і т.п.

А ще начальник дільниці з ремонту та технічного обслуговування ліфтів розповів, що на термін експлуатації підйомників без ремонту суттєво впливає ставлення до них самих мешканців. Оплата за користування ліфтом здійснюється у розрахунку на один метр квадратний житлової площі квартир за винятком другого поверху і складає 47 копійок на місяць, де 41 коп. -вартість технічного обслуговування й ремонту ліфта, включаючи технічні огляди та електровимірювальні роботи, а 6 коп. - вартість електропостачання. За ці гроші можна хіба що утримувати ліфт у нормальному робочому стані. Кожна деталь сьогодні коштує дуже дорого. І тому бережливе ставлення до ліфтів із боку мешканців суттєво впливає на термін їх експлуатації.

- Практика роботи ліфтів у Бориславі довела, - продовжує розповідати пан Роман, - що використання терміналів для поїздок є виправданим. Термін експлуатації ліфтів, що обладнані терміналами для карток, збільшився на третину. На третину нижчою у таких ліфтах є споживання електроенергії, а відповідно на третину подовжився термін природного зносу основних елементів підіймального механізму. Виходячи із реалій сьогоднішнього дня, це дає можливості економити значні кошти, адже термін роботи ліфта без ремонту подовжується практично на рік. У ринкових умовах затрати на утримання та експлуатацію житла поступово перекладають на плечі мешканців, які фактично є реальними власниками багатоквартирних будинків. Практику шанобливого ставлення до майна треба популяризувати якомога ширше.

Петро Магур, газета «Нафтовик Борислава»

 

Більше не хоче бути мером

Володимир Фірман більше не балотуватиметься на посаду бориславського міського голови. Про це він заявив на прес-конференції, яка відбулася 27 липня цього року.

Мер також прокоментував звільнення з посад секретаря ради, першого заступника та головного лікаря бориславської міської лікарні.

За його словами, вже тепер колишньому секретареві ради, Ігореві Яворському, запропонували у Львові більш престижне і фінансово забезпечене місце праці. На його думку, в цьому немає нічого поганого, бо кожна людина шукає, де їй краще, де є можливості професійного росту.

Що стосується першого заступника, то, за словами міського голови, Руслан Зелінський був хорошим виконавцем, але не проявляв ініціативи.

Головний лікар Бориславської міської лікарні Василь Кочержат, упевнений Володимир Фірман, багато уваги приділяв своїй лікарській практиці як гінеколог та громадській роботі як депутат Львівської обласної ради.

Зазначимо, що Володимир Фірман і його команда прийшли до влади під прапором Фронту змін, завоювали не тільки місця міського голови та двох депутатів Львівської обласної ради, а й більшість у депутатському корпусі Бориславської міської ради. І хоча новий секретар міської ради Ігор Мельник переконував журналістів, що команда залишилась і діє як єдиний організм, усе ж певні сумніви залишаються. Крім того, бориславські більшовики ще не визріли до розуміння того, що владою слід ділитись і на відповідальних посадах мають бути професіонали, а не партійні функціонери. Ігор Мельник сказав, що пошук професіоналів триває. Зокрема, це стосується керівництва водоканалу. Так що, може, зголосяться охочі?

Але основною темою розмови були, звичайно, події, пов’язані з нещодавнім викидом нафти у Бориславі й забрудненням води в помешканнях на вулицях Коваліва і Володимира Великого та загазованістю міста нафтовиків. У мене склалося враження, що влада йде позаду подій, а не випереджає їх. Роздуми міського голови з цього приводу та його відповіді журналістам лише підтвердили цю думку.

Володимир Фірман переконаний, що в цій ситуації винні радше природні фактори, ніж конкретні виконавці. За його словами, як тільки поступив сигнал про потрапляння нафтопродуктів у воду, відразу була припинена її подача.

Що стосується загазованості, то міському голові мало не щодня доповідають про неї, причому до “чорного списку” додаються нові ділянки. На окремих скважинах загазованість перевищує 80 відсотків, хоча допустимою є норма в 6 відсотків. Вибух будинку в 1972 році на колишній вулиці Щорса (тепер вулиця Володимира Великого) може здатися дитячою забавкою порівняно з тією техногенною катастрофою, яка може очікувати на Борислав.

Ігор Мельник повідомив, що прийнята постанова Кабінету міністрів України щодо ліквідації загазованості в Бориславі. Передбачено надання 60 мільйонів гривень. Виділення коштів розраховане на 2013-2017 роки. Здається, міська влада дуже сподівається розв’язати всі проблеми за рахунок цієї постанови. Проте вже в листопаді цього року після парламентських виборів може помінятись уряд, а практика показує, що правонаступництво, в тім числі й щодо виконання рішень, не дуже практикується в нашій державі. Ми вже мали приклад 2001-го року. Тоді теж була прийнята постанова по ліквідації загазованості в Бориславі, на що мали скерувати 66 мільйонів гривень упродовж п’яти років. Кошти в повному обсязі не надійшли загазованість як була, так і залишилась, а в мікрорайоні Коваліва стоїть недобудована школа. Боюсь, що подібне чекає на нас і тепер, але в значно гіршому варіанті, враховуючи імовірну економічну кризу 2013-2014 років.

На мою думку, міська влада повністю не усвідомлює характер і масштаби імовірної техногенної катастрофи, що може трапитись у Бориславі. Вона плететься у хвості подій, а не випереджає їх. Є інформація про загазованість і діряві водопровідні труби, в які у будь-який момент знову можуть потрапити нафтопродукти. Стабільно з бориславського “білого дому” пишуться листи до Львова й Києва з такими ж стабільними відписками, але по суті нічого не змінюється. Бориславці стали заручниками злочинної київської та недалекої бориславської влади, яка ніяк не може усвідомити свою відповідальність перед виборцями – тими, хто за неї голосував, і тими, хто за неї не голосував.

Я, як і тисячі бориславців, не хочу жити на пороховій діжці з перспективою колись підірватися від загазованості. Можливо, вже настав час спонукати міську владу до більш рішучих дій, адже кожний утрачений день може всім нам дуже дорого коштувати. Слід визнати Борислав зоною екологічного лиха, що дозволить постійно скеровувати кошти з державного бюджету на ліквідацію загазованості в місті нафтовиків та розв’язання інших проблем. Саме міська влада повинна виступити з цією пропозицією у своїх зверненнях до президента, керівника уряду, Верховної Ради та в інші вищі інстанції. Саме міська влада повинна забезпечити комплекс заходів, які б гарантували кожному бориславцю безпечне й комфортне проживання в нашому славному місті.

Якщо цього не станеться, то, може, не варто чекати, поки Володимир Фірман добуде свою каденцію?

Анатолій Власюк

Борислав від техногенної катастрофи рятує роза вітрів

Біда приходить не відразу. Ми не вміємо вчасно помітити її ознак. А якщо й помічаємо, то безпомічно розводимо руками: мовляв, що ми можемо зробити?

Борислав знаходиться за крок від техногенної катастрофи. За двадцять один рік незалежності України влада палець об палець не вдарила, аби розв’язати цю проблему. Місцеві мешканці, здається, вже змирилися з тим, що живуть на пороховій діжці. Бездіяльність влади і байдужість бориславської громади можуть дійсно призвести до непоправного.

16 липня на вулиці Нафтовій у Бориславі стався викид нафти. Подібний, але більш потужний, трапився взимку на вулиці Дорошенка. Але нинішній відрізняється тим, що нафта потрапила у водопровідну мережу, бо з’ясувалося, що якраз у цьому місці був пошкоджений водогін.

Шкідливі викиди перевищили норму в 2,2 рази. Офіційно кажуть, що вилилося 400 літрів нафти. Біда трапилася в густонаселених мікрорайонах Борислава – на вулицях Коваліва та Володимира Великого. У “Бориславнафтогазі” стверджують, що аварія сталася внаслідок проведення ремонтних робіт на свердловині, в результаті чого на поверхню землі вийшла нафта. Проте спеціалісти, які побажали залишитися невідомими, стверджують, що на свердловині здійснювався так званий тампонаж, а до цього біля неї нафтовики виявили значне скупчення газу. Запам’ятаємо це: у Бориславі проблеми водопостачання пов’язані із загазованістю.

За свідченням очевидців, нафтовий фонтан сягав до десяти метрів. У результаті екологічного лиха значна частина мешканців Борислава залишилася без водопостачання. З ладу в багатьох квартирах на вулицях Коваліва і Володимира Великого вийшли побутова техніка – водонагрівні котли, пральні машини й таке інше, бо замість води по трубах текла нафта. Але найголовніше, що в Бориславі значно зросла загазованість.

Слід зазначити, що Борислав – єдине місто на планеті Земля, яке розташоване на нафтовому родовищі. Нещадна його експлуатація в ХІХ та ХХ століттях не могла минути даром. Нині Борислав розташований на сорока тисячах так званих шурфів і копанок і у будь-яку мить може провалитися крізь землю. Раніше шурфи й копанки копали вручну, видобували з них нафту, потім ці отвори засипали, але небезпека проваль залишилася й досі. Періодично ми це спостерігаємо й тепер. Глибокі прірви несподівано утворюються навіть у центральній частині міста – на вулиці Шевченка, на городах у людей. На щастя, ніхто не постраждав.

Газ є неодмінним супутником нафти. Загазованість Борислава завжди була високою, звідси – більша у відсотковому складі захворюваність бориславців на рак порівняно з мешканцями сусідніх міст. За оцінками старих нафтовиків, багатьох з яких уже немає в живих, Борислав рятує своєрідна роза вітрів. Борислав розташований у такій місцині, що вітри розвіюють загазованість. Проте навіть це не врятувало місто від трагедії, яка трапилася 1972 року. Тоді на вулиці Щорса (теперішня Володимира Великого) злетів у повітря хлібний магазин, загинули люди. Будинок, в якому я жив, розташований поруч, так що я став свідком трагедії. Тоді “Правда” і “Известия” вмістили коротенькі замітки про необережне поводження з вогнем, хоча насправді мова йшла саме про загазованість.

Я дивуюсь, як за сорок років після цієї трагедії ще не сталося більш масштабного лиха в Бориславі. Природа ніби випробовує нас на міцність. Але бездіяльність не може бути безкінечною.

У жовтні 2001 року вийшло розпорядження прем’єр-міністра України про надання Бориславу впродовж чотирьох років 66 мільйонів гривень на ліквідацію заборгованості. З них 26 мільйонів було надано на герметизацію свердловин, а 40 мільйонів – на завершення школи в мікрорайоні Коваліва, будівництво лікарні та 450 квартир з метою відселення людей із загазованої зони. Кошти не надійшли в повному обсягу, довгобуди стоять і досі, а проблема із загазованістю не розв’язана.

Ще однією проблемою Борислава, яка може стати важливим чинником техногенної катастрофи, є озокеритова шахта. Нині вона залита водою, там відбуваються некеровані процеси, не здійснюється вентиляція. Все це може призвести до непередбачуваних наслідків, враховуючий й те, що озокеритова шахта розташована в центрі міста.

Нині вже мало чергової Постанови Кабінету Міністрів України про надання коштів для ліквідації загазованості в Бориславі. Місто нафтовиків слід визнати зоною екологічного лиха з усіма висновками, що з цього випливають, у тім числі й з розв’язанням проблеми централізованого фінансування з Державного бюджету.

Нині влада й опозиція зайняті передвиборчою кампанією, так що сподіватися на розв’язання цієї проблеми не доводиться. Бориславців залишили сам-на-сам на пороховій діжці…

Анатолій Власюк

Бориславці на днях української культури в Кувейті

 

Не так давно наш відомий художник ~ бориславець Роман Ющак - був запрошений до складу української делегації, що взяла участь у відзначенні Днів української культури у далекому Кувейті. Своїми враженнями від перебування у цій маленькій екзотичній арабській країні ми попросили його поділитися з читачами нашого часопису, адже про неї знаємо хіба те, що там великі нафтові поклади і в не такому далекому минулому її намагалися окупувати війська іракського диктатора Саддама Хусейна. Тож який він, Кувейт, і зблизька, - про це й розповідає пан Роман.

- Поїхати до цієї екзотичної країни на святкування Днів української культури запропонували мені київські друзі - теж художники, з якими пов'язують творчі інтереси. Звичайно ж, згодився. Адже для художника ду-же важливо постійно пізнавати щось нове, пізнавати світ. І от мандрівка розпочалася. Кілька годин літаком - і ми на землі, що не так давно була лише пекучою пустелею, а зараз, завдяки розвіданим запасам нафти стала справжнім райським куточком.

У надсучасному аеропорту нашу делегацію зустріли і представники посольства України у цій арабській державі, і поважні представники місцевої влади. Чудові умови в готелі, все на дуже високому рівні.

Звичайно ж, однією з перших була зустріч з нашими колегами по творчості - кувейтськими художниками. Вражає, що вони мають всі можливості і для творчості, і для популяризації своїх творів — держава не на словах, а на ділі турбується про розвиток мистецтва. А от щодо художнього рівня, то, звичайно, їм ще далекувато до наших митців. Це й зрозуміло, адже якихось п’ятдесят років тому там була страшна бідність - спека, пісок і поодинокі оази. А малювати взагалі їм було заборонено священною книгою -Кораном. І тільки тепер починає розвиватися живопис. А оскільки, завдяки великим нафтовим покладам, країна дуже багата, для митців створено найсприятливіші умови - галереї, виставкові зали, друкуються дуже якісні каталоги, кілька з них подарували й мені.

Під час перебування в Кувейті нами опікувався прес-аташе нашого посольства, він був нам і за перекладача. Поселили нас у п'ятизірковому готелі, автомобіль надала національна рада з питань культури Кувейту. Тож ми – троє українських художників - мали всі можливості, щоб ознайомитися з країною. Вражень справді багато. Все було настільки насичено, що для мене один день розділявся ніби на два дні. Після обіду мені видавалося: все, що відбувалося в першій половині дня, - це ніби цілий повноцінний день.

Одразу ж по приїзді відбулася дуже цікава зустріч у незалежній спілці художників Кувейту, наступного дня - зустріч із представниками ще однієї спілки художників. А потім ми проводили майстер-клас для кувейтських митців. Виставка наших творів пройшла з дуже великим успіхом. Кожен із нас трьох представив на ній по десятку чи й більше своїх полотен. Я представив роботи з пейзажами Борислава, на одній навіть - наша нафтова «качалка». До речі, цю роботу таки купили. А один із типово українських краєвидів (це біля Лавочного, село Тернавка) придбав міністр закордонних справ Кувейту.

Під час майстер-класу я намалював традиційний східноукраїнський пейзаж, де є навіть оті знані з минулого хати із солом’яною стріхою. Робота зацікавила гостей, навіть фотографувалися ми біля тієї картини.

А увечері - прийняття в посольстві України. Нашу творчу делегацію приймало українське посольство в Кувейті. Спілкувалися, обговорювали плани на майбутню співпрацю.

Є у Кувейті і зовсім невеличка українська діаспора. Зокрема, зустрічалися ми з однією нашою землячкою, котра вийшла заміж за кувейтця. Як дізналися, вона все ж не має того статусу, що корінні мешканці. Там 1960 року пройшов перепис населення - дуже прискіпливий перепис. Досліджували кожну родину десь до п'ятого покоління. Створили відповідні реєстри. А кочівники-бедуїни не взяли участі у переписі. Не захотіли. Кинулися вже пізніше, коли там знайшли нафтові поклади і країна багатіла на очах. Але запізно, хоч і мешкають на території Кувейту, однак статусу корінних кувейтців не мають. А статус той дає дуже багато.  Достатньо того, що коли народжується дитина у сім'ї офіційно визнаних громадян, держава відкриває їй рахунок у банку, на який вкладено 100 тисяч доларів. Та є й багато інших соціальних гарантій.

А ще – там усі найважливіші заходи відбуваються вже увечері, бо увесь день спека та ще й достатньо невеличкого вітерця, щоб почалася піщана буря. Це справді малоприємна річ - пісок «висить» у повітрі, нічого не видно, тож вмикається вуличне освітлення, автомобілі теж вмикають світло фар.

Кувейт - це країна пісків. Щоб виросло бодай щось - усе потрібно постійно поливати. Але всюди чистота і порядок ідеальні, з нашою країною порівнювати важко.

То ж на третій день відбулася у величезній залі виставка наших художніх робіт. Прибули навіть члени королівської родини, зокрема, рідна сестра еміра Кувейту. Багато працівників ЗМІ - телебачення, радіо. Тобто наше перебування висвітлювали дуже потужно. Кожен з українських художників представляв високій гості свої полотна, звичайно, через перекладача, відповідав на її запитання. Потім поспілкувалися, так би мовити, на вільні теми. Гості придбали кілька полотен, у тому числі мої дві картини. А одне полотно поповнило експозицію музею сучасного мистецтва у Кувейті.

Вражень багато. Думаю, що розповідь про цю країну дістане продовження у моїх нових роботах, і то найближчим часом, доки у пам'яті ще живі яскраві спогади про цю чудову країну та її мешканців.

- Що ж, творчих висот Вам, пане Романе, і дякую за цікаву розповідь.

Підготував Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»

 

p class=/p



Обновлен 28 июл 2012. Создан 27 июл 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником