Трускавецький вісник № 94 (473) від 20 серпня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 94 (473) від 20 серпня 2012 р.

20.08.2012



 

У номері: Вандали знищили пам’ятник Івана Франка; У Трускавці призначили присяжних; Микола Лагодич йде, щоб перемагати; Вкрадена стаття; Звернення міського голови Борислава Володимира Фірмана; Михайло Задорожний проведе прес-конференцію; Підприємці готові пікетувати сесію; Колпець – частина свого світу; Несміла як лілея біла – про Ольгу Рошкевич.

Новини Трускавця та регіону

Підприємці готові пікетувати сесію

У п’ятницю, 17 серпня, представники туристичних фірм не дозволили комунальникам з КП «Парк курортний» встановлювати паркан, котрий обмежував би їхнє ведення підприємницької діяльності. Підприємці Богуцький, Яксманицька, Грицик та декілька інших пред’явили начальнику УЖКГіБ ТМР Юрію Терлецькому та директору КП «Парк курортний» Івану Вачку ухвалу трускавецького міського суду, яка забороняє демонтувати рекламні щити пана Степана Сенишина. На думку підприємців, огородження їхніх робочих місць парканом нібито з метою ремонту партерної частини парку має на меті витіснити їх з бульвару Торосевича, щоб розчистити місце для монополії однієї туристичної фірми.

На місце події прибула міліція, в тому числі ознайомився із ситуацією заступник начальника Трускавецької МВ ГУМВСУ Віталій Малицький. Прибув на місце і один з депутатів ТМР. Наразі роботи по встановленні паркану призупинені, але підприємці бояться, що влада може паркан встановити вночі і поставити їх перед фактом. Не виключено, що на сьогоднішню сесію (20 серпня), присвячену питанню призначення присяжних засідателів, підприємці прибудуть з лозунгами та вимогами не знущатися з них. А про те, скільки слів і яких саме слів було сказано на адресу мера Руслана Козира, вже й мовчимо – суто з етичних міркувань.

У Кармазіна зацікавилися діяльністю трускавецької влади

Літописець В’ячеслав, котрий є автором книг «Трускавець – володар живої води» та «Унікальність трускавецької «Нафтусі», збирає матеріали для книги про східницьку «Нафтусю». Про це «ТВ» повідомив сам автор. Також Літописець зазначив, що після офіційної заяви очільниці інформаційно-аналітичного відділу ТМР  Валентини Гук стосовно даної книги діяльністю трускавецької влади зацікавилися в Партії захисників Вітчизни (очолює народний депутат Юрій Кармазін).

Трускавчанин – під 12 номером у списку Ліберальної партії

Трускавчанин Володимир Саратовський балотується кандидатом у депутати Верховної ради України за партійним список Ліберальної партії (під № 12). Про це «ТВ» повідомив сам кандидат.

Нагадаємо, що за партійним списком УНА-УНСО до парламенту України балотується журналіст із Трускавця Руслан Солонець, а постійний автор «Трускавецького вісника» Святослав Грабовський є єдиним трускавчанином із всіх кандидатів на мажоритарному Дрогобицькому виборчому окрузі № 121.

 

Проводить прес-конференцію Михайло Задорожний

Завтра, 21 серпня, о 12.00 в приміщенні райспоживспілки в Дрогобичі проведе свою прес-конференцію для засобів масової інформації кандидат у депутати Верховної ради України Михайло Леонович Задорожний (самовисування).

Власна інформація

 

 

Звернення міського голови Борислава

Лічені дні залишилися до відзначення 21-ої річниці Незалежності України, а відразу ж святкуватимемо ювілей міста - 625-річчя першої писемної згадки про Борислав. У неділю, 2 вересня, на велике свято прибудуть папський нунцій із Риму, чотири єпископи УГКЦ, десятки священиків, загалом очікується збір наших краян і гостей - щонайменше десять тисяч осіб.

А у дні відзначення Дня міста і святкування нафтовиків відбудеться міжнародний форум. До нас прибуде десять іноземних делегацій.

Охайно має бути біля кожної фірми й на кожному обійсті, біля кожного дому. На жаль, подекуди ще видніються не кущі троянд, а хащі бур'янів. То ж, давайте, всією громадою долучимося до того, аби не червоніти за місто й за самих себе перед тисячами гостей, що завітають з вершин і низин нашого Підгір'я, а також із багатьох країн.

Візьмімо за основу те, який гарний імідж під час футбольного чемпіонату «Євро-2012» зробили для України звичайні люди. В багатьох європейських країнах позитивно оцінили нашу гостинність, по-новому відкрили для себе нашу державу. То ж будьмо європейцями за духом, якщо хочемо стати європейською країною. Докажемо, що Борислав - європейське місто, що й у нас, бориславців, висока внутрішня культура. Закликаємо Вас до цього, дорогі краяни!

Бориславський міський голова Володимир Фірман

Вкрадена стаття

Вийшов у світ другий номер часопису «ГУК» Громадянської української коаліції, яку очолює кандидат у депутати ВРУ, екс-мер Дрогобича Микола Гук. Прикро про це говорити, але у газеті вміщено статтю «Микола Гук: «Йтиму до перемоги заради України», котра є просто обрізаним та трішечки переробленим варіантом статті «Микола Гук готовий вмерти за Вітчизну» («Трускавецький вісник», 20.07.2012 р.). Дана стаття Володимира Ключака була опублікована і в газеті «Франкова криниця Підгір’я» у скороченому варіанті під назвою «Микола Гук: «Кожен третій з «Батьківщини» став тушкою…» (газета «Франкова криниця Підгір’я», № 28 (177) від 27 липня 2012 р.). І ось тепер, у серпні 2012 з’являється стаття у газеті «ГУК» за підписом Григорія Кондратенка, де нахабно вкрадено статтю Володимира Ключака. Прикметно, що в цьому ж номері газети поряд з вищевказаною статтею вміщено і статтю за підписом вже Григорія Кіндратіва. Очевидно, що за цими двома псевдонімами ховається одна і та ж людина.

Висловлюємо глибокий жаль з того приводу, що кандидат Микола Гук, лауреат Золотої премії Є. Далас «Українській армії – українську мову», дозволив собі у своїй газеті допускати відвертий плагіат. Гадаємо, нічого б не сталося, якби цю статтю було опубліковано під справжнім прізвищем автора, а не під псевдонімом. Такий крок не личить офіцеру і суперечить не просто журналістській, а й звичайній людській етиці. Якщо ще перед виборами у стратегії пана Гука допускається крадіжка інтелектуальної власності, то що може бути згодом, коли ця людина стане народним депутатом? До перемоги заради України треба йти чесно, не крадучи нічиїх статей. Тим більше, що оригінал газети «Франкова криниця Підгір’я» з розміщеною статтею Володимира Ключака пану кандидату був переданий і він мав можливість з ним ознайомитися.

Володимир Ключак

“Темна конячка”

 

Серед кандидатів у народні депутати по Дрогобицькому виборчому округу знаходимо Віктора Ярославовича Конца. Знаємо лише, що він народився в Бориславі 29 вересня 1972 року. Має вищу освіту, працює завідувачем сектору зв’язку Управління спецтелекомунікацій Державного управління справами. Це сумнозвісна ДУСЯ, яка обслуговує найвищих можновладців України. Віктор Конц є безпартійним, проживає в Києві, йде самовисуванцем.  Дехто вже назвав його “темною конячкою”, представником партії влади. Взагалі Дрогобицький виборчий округ для багатьох в Україні є чи не найзагадковішим. Тут нема яскравого представника від опозиції, а будь-який самовисуванець може розглядатись як представник партії влади.

Часопис «Тустань»

Анонс святкування Дня незалежності

З нагоди відзначення Дня Державного Прапора та Дня незалежності України в місті Бориславі відбудуться наступні заходи: 23 серпня о 10.00 – урочиста церемонія підняття Великого Державного Прапора України (площа перед міською радою); 16.00 – урочиста академія та святковий концерт (Будинок дитячо-юнацької творчості). 23-24 серпня з 10.00 до 17.00 на спортивно-оздоровчому стадіоні «Нафтовик» відбудеться Всеукраїнський дитячо-юнацький турнір з футболу. 24 серпня в актовому залі ЗОШ № 4 пройде Регіональний турнір з шахів, початок турніру о 14.00. А 24 серпня на літній сцені міського Палацу культури відбудеться святковий концерт за участі юних талантів Борислава та артистів української естради, початок о 17.00. О 21.00 розпочнеться святкова дискотека для молоді.

«Укрпошта» виготовила конверт до 625-річчя Борислава

З нагоди 625-ти річчя Борислава «Укрпошта» виготовила маркований конверт «625-річчя Борислава». Погашення маркованого конверту «625-річчя Борислава» відбудеться у рамках Міжнародного Форуму Нафтовиків, який проходитиме 7-9 вересня. Погашення маркованого конверту проводитиметься спеціальним штемпелем. Нагадаємо. 9 вересня місто Борислав святкуватиме своє 625-річчя. В рамках відзначення ювілею в місті відбудеться Форум Нафтовиків.

Як зазначає міський голова Володимир Фірман: «Фактично, заходи, приурочені ювілею, відбуваються круглий рік. Але основні відбудуться у вересні. Це і Святкове Богослужіння за рідне місто за участі папського нунція та єпископів УГКЦ; освячення фігури святої Варвари; презентація фотоальбому; освячення території скансену; концерти, конкурси. А сьогодні вся наша увага приділена благоустрою міста. Зокрема, йде поточний та капітальні ремонти окремих автомобільних доріг міста, відновлюємо фонтан біля міського Палацу культури. Та й зрештою, сам Палац культури на сьогодні виглядає як основний будівельний майданчик. Йдуть роботи по благоустрою літньої сцени, побілка внутрішніх приміщень, ремонт санвузлів, побілка фасаду. Маємо надію гідно зустріти ювілей, адже очікуємо багато гостей».

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

 

У Стебнику розгорнуть найбільший на Дрогобиччині прапор

Найбільший державний стяг на Дрогобиччині буде розгорнуто у Стебнику з нагоди Дня Прапора на майдані Тараса Шевченка. Акція, яка відбудеться за підтримки кандидата в депутати до Верховної Ради України Ігоря Куруса,  розпочнеться о 10 годині ранку 23 серпня.

До речі, саме стебничани мають гордитися тим, що чи не вперше у державі ще в радянські роки над містом замайорів національний стяг. Трапилося це 9 травня 1972 року, коли СРСР святкував День перемоги над німецьким фашизмом. Троє молодих людей, серед  яких Любомир Старосольський, Роман Калапач, Зеновій  Дмитрів та Петро Ярунів встановили жовто-блакитний прапор на найвищій трубі однієї із котелень.

Тому закликаємо всіх стебни чан та небайдужих мешканців Дрогобиччини взяти участь у святі.

Ольга Деркач

Михайло Янковський закликає дрогобичан подавати пропозиції для порятунку промислового потенціалу регіону

 

Заступник голови Львівської облдержадміністрації, кандидат у народні депутати України по 121 виборчому округу Михайло Янковський проінспектував промислові підприємства Дрогобиччини, доведені до руйнації місцевою владою. На переконання Михайла Янковського, відновити промислову славу регіону можна, проте для цього потрібний державницький підхід відповідальних осіб.

Михайло Янковський закликає жителів Дрогобиччини подавати йому пропозиції щодо того, як врятувати промисловий потенціал регіони. «Потрібно спільно вирішувати наявні проблеми», - переконаний він.

Прес-служба ЛОО Партії регіонів

 

Служба 102 Борислава повідомляє

У період із першого по одинадцяте серпня цього року в місті скоєно дев'ять крадіжок та одне пограбування. Маємо також вісім випадків погроз фізичною розправою, одне хуліганство, одну дорожньо-транспортну пригоду, вісім випадків нанесення громадянам міста тілесних ушкоджень, одне вилучення зброї, один злочин по лінії боротьби із економічною злочинністю, шість випадків настання смерті, сім випадків пошкодження майна та ще шість злочинів, які віднесені до категорії інших порушень закону.

Завдяки проведеним оперативно-розшуковим заходам розкрито один злочин за фактом крадіжки та одним пограбуванням. Працівники міського відділу міліції встановили осіб зловмисників, які погрожували громадянам міста фізичною розправою, причетні до вчинення хуліганських дій та нанесли тілесні ушкодження. Розкрито також злочин за фактом по лінії боротьби з економічною злочинністю. За вісьмома фактами крадіжок, сімома випадками навмисного пошкодження майна, двома випадками настання смерті та ще шістьма злочинами, які віднесені до категорії інших порушень закону, проводяться дослідчі перевірки.

Мобільний телефон марки «Nokiа» із стартовим пакетом оператора мобільного зв'язку «Київстар» 5 серпня близько 12.00 став легкою здобиччю невідомого зловмисника поблизу будинку № 22 вул. М. Грушевського. Необачний власник залишив його на короткий час у незачиненому салоні автомобіля. Тож для здійснення крадіжки невідомому злочинцю не потрібно було докладати додаткових зусиль.

Жертвою власної безпечності стала також гр. К., яка залишила поліетиленовий пакет із мобільним телефоном у незачиненій на ключ комірці для зберігання особистих речей магазину «Барвінок». Невідомі зловмисники зуміли скористатися невиправданою безпечністю пенсіонерки і викрали кульок із особистими речами гр. К. Через якийсь час поліетиленовий пакет із особистими речами ця громадянка побачила на огорожі поблизу магазину «Барвінок», але мобільного телефону в ньому не було. За фактами вказаних крадіжок проводяться дослідчі перевірки.

У ході перевірки працівники міліції будуть також з'ясовувати, що стало причиною сутички між двома співробітницями НГВУ «Бориславнаф-тогаз», що сталася першого серпня. У приміщенні кошторисного відділу інженер управління гр. К. вчинила конфлікт із лаборантом підприємства гр. В., у ході якого нанесла останній тілесні ушкодження та заволоділа її мобільним телефоном марки «LG GX-300» вартістю близько 1000 грн. Про факт заподіяння гр. К. тілесних ушкоджень та матеріальної шкоди чергову частину повідомила одна з учасниць конфлікту - лаборант НГВУ гр. В. Під час виїзду на місце події слідчо-оперативної групи факти нанесення матеріальної та моральної шкоди лаборанту НГВУ підтвердилися. Гр. К., дії якої кваліфіковані, як грабіж, дала правдиві покази та була відпущена за місцем проживання.

Золоті вироби вартістю близько 5000 грн. та гроші у сумі 450 грн. викрали невідомі зловмисники із приватного помешкання гр. М. по вул. Трускавецькій. Невідомі злочинці проникли у будинок, відігнувши рухому раму металопластикового вікна, звідки, скориставшись відсутністю господарів, здійснили крадіжку. За цим фактом порушено кримінальну справу. Проводяться оперативно-розшукові заходи.

Газета «Нафтовик Борислава»

У Трускавці вандали знищили пам’ятник Івана Франка

 

У Трускавці вже немає пам’ятника Івана Франка. В ніч із 19 на 20 серпня 2012 року погруддя «впало» з постаменту та розбилося вщент. З 2010 року це далеко не перший випадок руйнації пам’ятників та пам’яток у Трускавці. За останні два роки не лише самознищилося кілька скульптур у курортному парку, але і відпав чомусь шматок обличчя з пам’ятника Романові Різняку-Макомацькому, вітром віднесло в невідомому напрямку металеві руки Лукаша та Мавки, повідлітали пальці в Юзі.

Наш кореспондент побував на місці події 20 серпня о 9.30, там вже працювала слідчо-оперативна група Трускавецького МВ ГУМВСУ у Львівській області під керівництвом начальника трускавецької міліції Івана Малиша. За словами Івана Петровича, ще вночі патрульна машина проїжджала повз пам’ятник і нічого підозрілого видно не було. Однією з версій, які розглядатиме міліція – падіння пам’ятника внаслідок руйнування матеріалів, з якого він був зроблений.

На нашу думку, пам’ятник знищили вандали – цілком свідомо, за чиєюсь вказівкою. Потрібно замислитися – кому це вигідно. Не таємниця, що з кінця липня навколо погруддя Івана Франка розгорівся цілий скандал, пов’язаний з намаганням представників влади демонтувати пам’ятник Франку та встановити новий («у повний ріст») неподалік музею Михайла Біласа. З цього приводу на «Трускавецькому віснику» появилася стаття «Це ж як треба ненавидіти Франка!», яку згодом передрукувала газета «Трускавецькурорт».

Хто б не був замовником варварського скинення погруддя Івана Франка з постаменту та його цілковите знищення, та факт залишається один: напередодні святкування річниці від Дня народження нашого земляка Івана Франка у Трускавці не стало пам’ятника Великому Каменяреві.

Володимир Ключак

Без коментарів. «Із засідання містобудівної ради

Як зазначив головний архітектор Трускавця Олександр Грищенко, бюст Івана Франка в Трускавці, що розташований на роздоріжжі вулиць С Бандери та І. Франка, не відповідає ні естетичним, ні містобудівним нормам. Крім того він вже зазнав руйнації. Оскільки не був виготовлений з природних матеріалів.

Тож на засіданні містобудівної ради Трускавця скульптор Іван Самотоз та архітектор Василь Каменщик представили макет нової скульптури Каменяра в повен зріст і пропозицію щодо його розміщення на розі вулиць Т. Шевченка і С. Бандери між музеєм М. Біласа та екскурсійним бюро. В результаті широкого обговорення вирішено проект взяти за основу. Доопрацювати згідно внесених зауважень і представити на розгляд художньої ради керамічно-скульптурної фабрики. Після цього проект встановлення пам’ятника Іванові Франку буде виноситись на розгляд сесії міської ради».

Офіційний сайт Трускавецької міської ради. Дата публікації – 23 липня 2012 р.

 

У Трускавці з п’ятнадцяти присяжних дев’ятеро – депутати міської ради

У понеділок, 20 серпня, завершилася ХХІ позачергова сесія Трускавецької міської ради. Присутні 26 депутатів затвердили присяжних засідателів. З 15 присяжних 9 – депутати міської ради. Це Андрій Кульчинський (головний лікар трускавецької міської лікарні), Ігор Стасик (завідувач терапевтичним відділенням поліклініки), Михайло Хомич (голова ОСББ на вулиці Стебницькій, працівник КП «Трускавецьжитло»), Олександр Ткаченко (директор КП «Трускавецьжитло»), Володимир Симович (підприємець, голова ОСББ «Колос»), Богдан Процишин (приватний підприємець), Володимир Наконечний («Будівельні технології ХХІ століття»), Євген Юник (ЗАТ «Трускавецькурорт»), Ігор Гарванко (ТзОВ «Інвестиції і консалтинг»). Інших шестеро, яких депутати призначили присяжними – Тарас Матолич (старший науковий співробітник Інституту стратегічних досліджень у Львові, син екс-мера Трускавця та теперішнього першого заступника глави Львівської ОДА Богдана Матолича), Мирослав Гумега (керівник ДП «Кришталевий палац»), Тарас Кутельмах (директор філії з теплопостачання ЗАТ «Трускавецькурорт»), Руслан Пономаренко (головний лікар БОЛ-2 ЗАТ «Трускавецькурорт», чоловік депутата з «Батьківщини» Наталії Пономаренко), Галина Чайковська (пенсіонер, керівник громадської приймальні «Батьківщини» в Трускавці), Володимир Чуба (заступник головного лікаря міської лікарні Трускавця).

Таким чином вже маємо 15 присяжних у Трускавці. Серед тих, кому забракло голосів під час голосування 20 серпня, щоб стати присяжними – депутат ТМР і приватний підприємець Галина Шиманська-Карп’юк, екс-депутати ТМР (минуле скликання) Ігор Нич (керівник трускавецької дитячої школи мистецтв) і Теодозій Сидір (ЗАТ «Трускавецькурорт», курортна поліклініка № 2), двоє працівників ДП «Кришталевий палац» (Іван Прохна і Валерій Антощук), директор музею М. Біласа Олена Білас-Березова, керівники «Арніки» і «Аркади» Микола Мацько і Микола Пирцус, керівник «Джерела» Сергій Саранча, голова трускавецького «Пласту» Олег Рега. Відкликали свої заяви троє депутатів – Анатолій Стародуб, Сергій Мицик та Віктор Павлик.

Насамкінець хочеться побажати новопризначеним присяжним, щоб у них було роботи по мінімумі, щоб у Трускавці не траплялося таких справ, за яких садять довічно.

Володимир Ключак

«… Несміла, як лілея біла…»

 

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Іван Франко

Так, саме такою вона була у свої сімнадцять, коли ще не зіткнувшися із суворою прозою життя, безтурботна і мрійлива, оточена теплотою попівського, напівпатріархального сімейства, начитавшися зарубіжних любовних романів, давно вже вимріяла собі казкового принца, що приїде колись до неї на білому коні.

Тож була, як і її молодша сестра Михайлина, немало шокована, коли одного дня, за словами тієї ж сестри, заявився до них «в чорнім довгім сюртуці, в крацястих штанях, в чоботах з довгими халявами, а від того убрання відбивав чорний м’який капелюх з широкими крисами… на плечі палиця з пакунком в крацястій хустині».

Та вже через декілька днів перестала замічати все це. Зате він відразу закохався в цю струнку, трохи нижчу за нього, з чорними, оксамитовими очима, із чудово окресленою голівкою, тонкими рисами обличчя з рівним, темно-русою гривкою модно затіненим чолом. Та найбільше його полонили ті горді палаючі очі двочі.

Такою він її вперше побачив літом 1874 р. Із слів його автобіографії: «скінчивши сьомий клас, я перший раз не поїхав додому пасти худобу та допомагати при збірці сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия, а відси рушив сільським трактом до Синевідська на Побук, Бубнище, Тисів, Церковну, Мізунь, Велдіж, зайшов до Лолина…».

З цього часу Іван Франко залишить своє серце в Лолині, бо подарує «білій лілеї» - Ользі Рошкевич:

«Днесь не могу й серця свого

Дарувати вже Тобі,

Бо Твоє вно з часу того,

Як єм перший раз Тя вздрів,» - напише він в одному із перших листів до неї на день її ангела. Відтепер таких листів буде немало.

Ольга Рошкевич народилася 11 лютого 1857 р. в с. Угорники (тепер мікрорайон Івано-Франківська) в родині священика Михайла Рошкевича. Згодом родина переїхала до Лолина (тепер Долинського р-ну). Ольга мала ще молодшу сестру Михайлину та двох братів – Ярослава та Богдана, який помер у 12 років.

Вище згаданий вояж до Лолина Франко здійснив на запрошення Ярослава, репетиторством якого займався у Дрогобицькій гімназії. Тут він зазнав свого першого світлого почуття до Ольги. Його полонила не тільки її врода і чарівність, а й її освіченість, широта інтересів, залюбленість у народний фольклор. Так, вже в першому листі до неї (15-23.09.1874) він бідкається: «…Оте я одну річ забув!.. А іменно, що я пані обіцяв попереписувати і прислати деяких з півкопи пісень…». Однак Франкове захоплення Ольгою не відразу знайшло взаємність. Так, у другому ж листі (02.05.1875) після другого свого візиту до Лолина на Великодні свята він докоряє їй: «Чому Ви, власне, у своєму листі до мене назвали мій попередній лист до Вас нещасним, а мене самого у листі до Ярослава – антипатичним ментором?».

З третього Франкового листа (26.05.1875) випливає, що Ольга уже дещо змінила своє ставлення до нього. На це вказують такі Франкові слова: «Мій Боже! Як несподівано для мене прийшли Ваші солодкі визнання, - якою радістю, якими сподіваннями вони сповнили моє серце!». Окрилений Франко після цього не раз побував у Лолині. Згадує Михайлина Рошкевич: «На першім році фільозофії привозив книжки до читання: Нечуя, Марка Вовчка, Тургенєва, Лермонтова і інші… На другім році привозив по найбільшій часті російські, німецькі і французькі. Гейного любив часто наголос читати. Золя під той час захоплював єго дуже, просив сестру, щоби переводила, і у нас завелось літерствовання. Франко, як звичайно, читав і писав, а сестра переводила Золя…». Під його впливом Ольга стала перекладати українською мовою твори Е. Золя «Довбня» (1879), П. Ланської «Обрусителі» (1885), записувала пісні. 1886-го року опублікувала в опрацюванні І. Франка «Обряди і пісні весільні люду руського в селі Лолин», пісню «Цісаревич Рудольф». Записані нею в Лолині прислів’я і приказки І. Франко надрукував у «Галицько-руських приповідках» (1901-1905). Він присвятив О. Рошкевич свою першу збірку «Баляди і розкази» (Львів, 1876).

Та їм не судилося бути разом. Після арешту І. Франка (11.06.1877) ставлення о. Михайла Рошкевича, батька Ольги, до нього різко змінилося, від прихильності до повного несприйняття. Він твердив дочці, що її наречений ніколи не буде працювати на університетській кафедрі. А ось вона на все життя залишиться ославленою. Батько вимагав, аби І. Франко звільнив Ольгу від даного нею слова, що стане його дружиною.

У цей час почав свататися до О. Рошкевич Володимир Озаркевич. Про це сестра Михайлина писала: «Старання шваґра о сестру тягнулося щось близько два літа. Спочатку наклонювали сестру, а далі врешті зрезигнували всі, ніхто її не заохочував.

Восени того року поїхала сестра зі мною до Іваниківки коло Станіславова, де наш вуйко був парохом. Ми поїхали от так собі лиш на празник, а зісталисьмося там майже цілу зиму. Писав Франко до Іваниківки цілком свобідно, без жодних перешкод. Несподівано з’явився в Іваниківці й Озаркевич і був через пару днів… Не лиш я, але й вуйко, і єго родина були переконані, що сестра не вийде за Озаркевича.

Тої зими порозумілися Франко з сестрою, і она поїхала до Львова з вуєчним братом, правником, сином вуйка. У Львові був мамин брат урядником, до него заїхали і в єго домі бачилися з Франком, котрий приїхав з моїм братом. Яке було їх порозуміння, того вже не знаю…

Листи одержувала сестра стало від Франка, а так само він від неї. Навесні знов приїхав Озаркевич і відтак єго приїзди частіше повторялися. В тім часі писав Франко до Озаркевича, а що писав, то пізніше о много літ казав мені др. Євген Озаркевич, а також Величкова, але то вже не потрібно повторяти. Одного разу каже до мене сестра, що рішилася і вже сказала Озаркевичеви, що вийде за него. Не вірила-м в першій хвилі, а як зачала переконуюче говорити, здивувалам-ся. На моє здивування зачала плести такі нісенітниці, шо-м ся обурила. Восени, 14 вересня 1879 р., відбувся шлюб, а мені відтак хтось оповідав (здається, Олеськів, як приїхав до нас на другий рік на вакації), що Франко розхорувався в день шлюбу і дістав вибух крові. Сестра твердить, що то неправда.

Не знаю, в який спосіб розійшлися. Сестра казала, що она прийшла до переконання, що не будучи підготовленою до якогось самостійного життя, була би для него тягарем в єго ідейній праці. Рішучість наступила по одержанню такого листа: «Моя доля – вітер в полі, не можу я Тебе з собою взяти». Той лист спонукав, що сестра рішилася вступитись єму з дороги. До написання такого листа мусіло спонукати єго якесь зденервуванє, а чи ту завинив батько, чи, може, сестра – сего вже не знаю».

Після шлюбу Ольга переїжджає з Лолина в Белелую до чоловіка, що залишився сотрудником у свого батька, котрий послував у Відні.

Після одруження Ольга продовжувала час від часу зустрічатися із І. Франком у Коломиї (1 березня 1880 р.), у Львові, листувалася з ним. Михайлина згадувала: «Часом перебувала у сестри в Белелуї. Зауважила-м, що час від часу Франко пише, а шваґер вручає сестрі листи не нарушені. Сестра відписує…».

У серпні 1884 р. І. Франко побував в Озаркевичів у Белелуї разом із гостями з Києва – письменником Олександром Кониським та студентом Київського університету Федором Миколайчуком, родом з Херсонщини. Згодом Ольга прив’язалася до свого мужа, тим більше, що він на те заслужив. Як вона його стратила, котрого мала завше у своїй пам’яті, не хотіла оприлюднювати свої взаємини з Франком. Листи І. Франка до Ольги Михайлина, виконуючи волю сестри, поклала в її труну.

Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла до нього попрощатись, благав її. Вона вислухала Михайлину, що переказувала його просьбу, з очей її потекли сльози, але сказала твердо і рішуче: «Ні».

Його несли перед її вікнами. Ольга підійшла до вікна, відхилила фіранку і тремтячою рукою поблагословила його на вічний спочинок.

Не судімо її строго за те, що не прийшла до нього востаннє. Не могла, не мала сил змусити себе. Адже він, либонь, хотів побачити її тою колишньою, в якій найперше втілив свій ідеал. Та тої колишньої Ольги вже не було, а вона, теперішня Ольга, лише в душі берегла оту колишню, трохи відважну, трохи наївну Ольгу, яка хотіла встати за нього на бій, і цей бій програла. Боялася, що, дивлячись на нього, безпомічного, хворого старця, зітре, може, назавжди такий дорогий для неї спомин про того, що прийшов колись замість принца на білому коні у маленький бідний Лолин, щоб сказати їй несміле «люблю». І любив все життя, шукав її в інших жінках. Та так і не знайшов. Вона знала про це, про це підказувало все життя її, віддане тільки йому серце. Та їм не судилося бути разом. Якось він, ще у 1880 р. замість неї написав:

Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Як писав Р. Горак: «Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він сплів зі свого болю найкращі поезії – вона ж на сім замків закрила своє горе…».

Померла Ольга Рошкевич 30 травня 1935 р. в с. Миклашеві коло Винник і забрала в могилу таїну мінорної музики двох сердець, яким не судилося проспівати її разом.

Орест Гаврилів, член НСЖУ

Микола Лагодич: «Я йду, щоб перемагати!»

«17 серпня відбулася перша прес-конференція Миколи Лагодича, відомого мецената і підприємця, в якості кандидата в народні депутати України від Дрогобицького округу.

Микола Миколайович вирішив проводити першу прес-конференцію у майже готовому до відкриття будованому ним торговельному центрі - майбутньому місці роботи кількох сотень людей. Саме так він позиціонував себе і в якості майбутнього державного діяча: як людина, що має жорсткий намір підняти економіку регіону, вивести Дрогобиччину з ганебного переліку депресивних регіонів.

Як людина, до котрої вже більш як десять років дрогобиччани звикли звертатися за найтяжчих обставин по допомогу, Микола Лагодич добре знає, чим живуть краяни: з якими проблемами стикаються люди щодня, яким труднощам протистоять. І головне, Микола Лагодич має чітке знання, що і як слід змінити в регіоні, в області, в загальнодержавному законодавстві і в способі управління державою, аби ті^ труднощів в людей стало значне менше.Корінний «дрогобичанин», син фрезерувальниці і електрозварювальника, збудував себе і свою долю сам. Все життя орієнтувався передусім на дві Божі настанови: бути справедливим і зберігати моральність за будь-яких умов. Власне, межа несправедливості і аморальності в нинішній політиці і спонукала Миколу Лагодича більше не сподіватись на чиєсь бажання і вміння працювати на добробут цієї країни, а самому іти і будувати країну. Це один з головних принципів життя і роботи Миколи Лагодича: хочеш, аби було зроблено добре, - зроби то сам.

Отже, так само як і переважна більшість краян, розчарувавшись у нинішніх політиках, Микола Лагодич вирішив, що більше не може довіряти долю своєї землі, своєї Батьківщини тим, хто такою мірою підвів громаду. І має сподівання, і сподівання обґрунтоване, що громада його підтримає і довірить іти у владу».

Це був прес-реліз від кандидата у депутати ВРУ Миколи Лагодича, а зараз розповімо про сам перебіг прес-конференції. Отже, Миколі Лагодичу вдалося на свою прес-конференцію зібрати стільки журналістів, скільки жоден кандидат на цих виборах до нього ще не збирав. Вступне слово кандидата було коротким, зате згодом журналісти і не-журналісти більше години часу ставили запитання, на які хотіли почути відповідь.

Отже, 41-річний корінний дрогобичанин, батько трьох дітей (два сини сиділи на прес-конференції поряд із паном Миколою), успішний підприємець, котрий, за його словами, разом із сім’єю за останніх 10 років задекларували біля 17 мільйонів гривень чистого доходу і сплатили при цьому всі необхідні податки, друг багатьох відомих людей, колишній депутат Дрогобицької міської ради. Він в 2006 залишив політику, розчарувавшись у політичних партіях, зокрема, силі Володимира Литвина, до якої колись був прихильний. Тепер пан Микола каже: «Найгірше, що міг Литвин зробити, він тепер зробив» - це про підписання мовного закону. Давній друг Михайла Сендака не став очільником штабу голови Дрогобицької РДА, бо бачить перспективу розвитку Дрогобиччини за людьми молодими, в яких інше мислення. Порівнюючи себе із синами, він відзначає перевагу молодого покоління в розумінні новизни ситуації, в новітніх технологіях, техніці, комп’ютерній сфері. А взагалі молодь, за словами Миколи Лагодича, не думає, як вкрасти, а як заробити і тому молоді треба давати зелене світло.

«Я бачу, що весь потенціал міста та регіону не використовується, а бездарно експлуатується», - зазначає кандидат і говорить про своє бачення шляхів вирішення проблем безробіття, розвитку сільськогосподарського виробництва, пропагування зеленого туризму, промоції курортів Східниця та Трускавець, а найважливіше – залучення інвестицій і то на сотні мільйонів доларів. За приклад пан Лагодич наводить факт, що щодня наш регіон витрачає на продукти харчування 7 мільйонів доларів, а продукти ж то привізні. А якби були наші, дрогобицькі, екологічно чисті? Свій бізнес він розпочинав із випічки хліба, який продавав у селах Лужок, Волоща, Новошичі, Биків і знає, що шлях успіху та розвитку – це міць малого та середнього підприємництва. Та були різні часи, навіть дуже складні, коли Медведчуки душили та забирали бізнес, «знущалися над підприємцями», як каже пан Микола, а бандитські елементи безкарно викрадали документи та захоплювали об’єкти, як це було у випадку із «Прометеєм». Та все минає і тепер із новими власниками «Прометея» у пана Миколи хороші партнерські стосунки і для міста вони будують фонтан (заплановане відкриття на День міста Дрогобича 21 вересня), хочуть спорудити модернову автобусну зупинку неподалік торгового центру, збудованого підприємцем, де і проходила зустріч з пресою.

Микола Лагодич спростовує думку, буцімто він є чиїмось технічним кандидатом або ж що він просто має приціл на майбутні місцеві вибори у Дрогобичі. Та при цьому кандидат не відкидає можливості зняття своєї кандидатури на користь більш рейтингового. На Дискусійному клубі саме Микола Лагодич запропонував всім іншим кандидатам підписати меморандум про чесні передвиборчі перегони на Дрогобиччині, проте до самого руху «Чесно» в Дрогобичі ставиться скептично, кажучи: «Рух «Чесно» – дуже хороша ідея, але, як говорили класики, кадри вирішують все. Люди, які працюють в русі «Чесно», самі викликають багато запитань як колишні члени Комуністичної партії, колишні працівники правоохоронних та силових структур… Я не довіряю їм і сповідатися перед ними я не збираюся».

Пан Лагодич розповідає журналістам про плани відкриття безплатних автобусних маршрутів із вулиці Коновальця та вулиці Самбірської до центру міста і говорить про перешкоди, які йому чинить влада в цьому питанні, переконує, що готовий іти на барикади, якщо це буде потрібно і як не банально це звучить – навіть вмерти за ідею, щоб бути навічно викарбуваним у пам’яті дрогобичан. Він любить свій край, в якому народився і виріс, для якого працює і за який думає, тому й відверто говорить, що для нього неприйнятним є те, що так званого єдиного кандидата від об’єднаної опозиції висунули без погодження з КОДом дрогобицьким, просто-напросто ігноруючи думку місцевих мешканців. Цим, за словами Миколи Лагодича, об’єднана опозиція нічим не відрізняється від партії влади, котра діє так само. Дивується Микола Лагодич, що московські політтехнології дають ефекти і невідомий досі уродженець Стебника та житель Києва Ігор Курус здобуває підтримку та навіть вважається одним із фаворитів перегонів. На запитання, кого ж вважати «демократичним» кандидатом, пан Микола відповідає, що для виборця не є проблемою відрізнити провладних кандидатів від тих, хто дійсно йде від народу. «Моя команда – це моя сім’я, мої друзі», - зазначає кандидат, та прізвища друзів-підприємців називати не поспішає, щоб на них не чинили тиск.

«Я йду, щоб перемагати і буду робити для цього все», – на такій оптимістичній ноті завершує Микола Лагодич прес-конференцію, журналісти роблять його знімок із посвідченням кандидата та йдуть за багатий стіл, бо така вже традиція передвиборчих прес-конференцій.

Володимир Ключак

Колпець – частина свого світу

Там, де тепер сучасні будівлі по-новому «фарбують» простір, колись існувала зовсім інша самобутність: Монастир XV ст., дерев'яні храми. І все це на віддалі 6 км від Дрогобичі за Гіркою і Сільцем, де існує мальовниче село Колпець, що квітне весною у просторі своїх садів. Правда, лише в книжках і в людські пам'яті чи у назві Колпецького лісу. Тому Ви не знайдете на карті його, лише пізнаєте як назву району Стебника, з яким творить разом долю з 1976 року.

Не тільки Дрогобич славиться дерев'яними храмами, в Колпці їх було не менше. Одним із них є церква майстра Ілька Дум'яка, що красиво увінчував село з 1818 року на горбочку. Саме від горбка, невеликої гори, що по-словацьки - «копець», скоріш за все походить назва, хоча не можна відкидати і слова «купець». Окрасою села, як ми вже мовили, були дерев'яні храми. І серед них церква «Введення Діви Марії в Храм», яка веде свою тривалу історію з минулого. Також історія не творилася без церковних фундаторів, які й до сьогодні не перевелися у славному Стебнику.

Ще в 1932 році розпочалося будівництво нової церкви. І фундатор Микола Терлецький організував громаду, щоб спільно будувати храм. Робота посувалася добре, але воєнні лихоліття не дозволили завершити будівництво. Тож миряни ходили молитися до старого храму. Непересічною особистістю став о. Йосиф Маринович, котрий в 1946 приїхав у Стебник і привіз дзвін та копію Кальварійської Богоматері, що й до сьогодні ще є. Незважаючи на релігійні переслідування, о. Йосиф зумів організувати громаду для завершення храму, навіть звертався за різними дозволами до Московського патріарха. І цьому сприяв директор місцевого заводу, про це знала влада. Уявіть собі, яка віра в цих людей була в період наступу на християнство, що стебни чани не відступили! Після торжественного відкриття в 1954 році у храмі відбулася перша літургія. Та через сім років церкву закрили, а ще три роди згодом сталася чергове нещастя - пожежа, яка знищила в4се, окрім дзвіниці, яку громада як символ зберігає по цей день.

З Незалежністю мешканці Колпця знову приступили до будівництва церкви, відновлення якої завершили у 2000 році і освятили 3 грудня, Нагадаємо, що храм зводили своїми силами за кошт громади. А громада тут дружна, вміє берегти традиції, що тягнуться з сивої давнини.

До речі, ще в 1915 році тут віднайшли єгипетські буси, виготовлені в третьому тисячолітті до нашої ери. А поруч, у Стебнику, залишилися стоянки пастухів, яким близько 4500 років.

Звісно, всю історію села не викладеш на одному аркуші паперу, тому промайнемо уявою крізь тисячоліття й опинимося в минулому столітті, коли через село була прокладена залізниця та діяв соляний промисел. Мало хто знає, але соляну ропу на поч. XX ст. подавали трубами звідси аж до Дрогобицького сільзаводу. Тому на гербі села зображено п'ять купок солі, Саме сіль рятувала, мешканців села від голоду в роки війни. Та, незважаючи на багату землю, багатьом жителям села довелося шукати кращої долі по світах. Багато із них розсіялось по світу в далекій Австрії, Франції, Польщі, Росії. Серед них і Осип Тарнавський – талановитий різьбяр, котрий виїхав до Австралії, де й помер.

Та всі вони ніколи не забували рідного села. Не могли забути, бо в пам'яті оживала не тільки земля, а й дещо більше — той дух, який оселився в серцях Завдяки вірі, до якої приходили через, храм. Тому й не дивно, що жителі Колпця так ревно ставляться до своєї святині.

Артур Сом, тижневик «Каменярі»

 



Создан 20 авг 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником