Трускавецький вісник № 97 (476) від 27 серпня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 97 (476) від 27 серпня 2012 р.

27.08.2012



 

У номері: Потрійна зневага; Про мовну ситуацію в Україні; У Стебнику замайорів національний прапор; Світила медичної науки з’їдуться до Трускавця; Святкування Незалежості з гіркуватим присмаком; В суботу – свято Першого Дзвоника.

Новини Трускавця та регіону

Світила медичної науки з’їдуться до Трускавця

Протягом 7-8 вересня в Трускавці проходитиме Міжнародна урологічна конференція «Актуальні питання урології». Як і минулого року, захід відбуватиметься в готельно-курортному комплексі «Карпати». Розпочнеться конференція 07.09.2012 р. о 18.00 науковою частиною, згодом професор Шуляк зі Львова прочитає присутнім публічну лекцію за матеріалами світових урологічних з’їздів за останні два роки. Натомість у суботу, 8 вересня, дискусія продовжуватиметься вже у форматі тематичних круглих столів.

Планується, що на Міжнародній урологічній конференції виступить і наш трускавчанин – Ігор Попович. Серед тем, які обговорюватимуться на конференції – захворювання простати у людей похилого віку, проблеми онкології та багато інших.

Пожежа біля церкви Покрови

Як повідомив під час понеділкової наради 27 серпня начальник Державної пожежно-рятувальної частини №7 м. Трускавця Володимир Гординський, минулої середи, 22 серпня, у Трускавці сталися дві пожежі. Перша з них – на подвір’ї церкви Покрови Пресвятої Богородиці на вулиці Дрогобицькій. Там спалювали сміття, але вогонь перекинувся на допоміжну споруду та пошкодив її. Також вогнем було знищено 5 кубів дошки. Пожежники загасили полум’я. В цей же день загорілося застраховане авто «Рено» на вулиці Заньковецької. Ймовірна причина – коротке замикання електропроводки. Машину вдалося врятувати.

У середу – велика толока

У середу, 29 серпня, відбудеться загальноміська толока. Про це «ТВ» повідомили у Бориславській міській раді. Причина – Борислав посилено готується до Міжнародного форуму нафтовиків та основних заходів із відзначення 625 річчя Борислава, котрі пройдуть найближчими вихідними 1-2 вересня.

Координатор толоки – Роман Тарнавський, начальник відділу гуманітарної політики Бориславської міської ради. тел. (03248) 5-02-35.

В суботу – свято Першого Дзвоника

Як поінформував начальник відділу освіти трускавецької міської ради Михайло Шубак, День Знань у Трускавці пройде у суботу, 1 вересня. Початок Свята Першого Дзвоника в НВК «СШ № 2-гімназія» о 9.00, в СШ № 3 о 9.30 і в СШ № 1 о 10.00.

Власна інформація

 

Трускавчанка здобула бронзу на Чемпіонаті світу з вільної боротьби

З 21 по 27 серпня 2012 року у Азербайджані (м. Баку) проводився Чемпіонат світу з вільної боротьби серед кадетів (14 років і молодші). У загальнокомандному результаті збірна України виборола ІІІ місце (57 очок). Чемпіонами світу стали борці з Японії 66 очок), друге місце у збірної Росії (63 очки).

Вагомий внесок для вдалого виступу збірної команди нашої держави на міжнародному рівні зробила вихованка Трускавецького ДЮСК «Спортовець» Мар’яна Колос, яка серед дівчат у ваговій категорії до 46 кг завоювала бронзову медаль та ІІІ місце, підтвердила норматив майстра спорту України, отримавши поразку лише в одному поєдинку із спортсменкою з Японії Кика Кагата (І місце і золота медаль). ІІ місце і срібло у цій ваговій категорії в активі представниці з Туреччини Айсе Ватансевер.

Свою спортивну діяльність Мар’яна Колос розпочала у Трускавецькому дитячо-юнацькому спортивному клубі «Спортовець», а рік назад була передана до Львівського державного училища фізичної культури для подальшого спортивного вдосконалення. У жовтні 2011 року Мар’яна Колос виборола першість на Чемпіонаті України з вільної боротьби і увійшла у склад збірної команди України.

Мар’яна в черговий раз висловлює щиру подяку всім, хто допомагав у сходженні до світових спортивних вершин - батькам, своєму першому тренеру Семену Гардію, який приймав безпосередню участь у її підготовці до цього Чемпіонату Світу, адміністрації Трускавецького ДЮСК «Спортовець», заслуженому тренеру України Олегу Сазонову (м. Львів), почесному голові правління Благодійного фонду «Трускавчани» Євгену Юнику, а також пасічнику Володимиру Ковбаснюку, який допомагав карпатським медом та продуктами бджільництва.

З 20 по 25 серпня 2012 р. у м. Стрию команда ДЮСК «Спортовець» брала участь у Відкритому Кубку Львівської області з тенісу «GALYCHNA CUP». Всього на турнір заявилися біля 80 учасників з Києва, Ужгорода, Івано-Франківська, Коломиї, Чернівців, Луцька, Львова, Стрия та Трускавця у вікових групах до 10, 12 та 14 років.

Чемпіонами Кубку Львівщини змагань стали вихованці відділення тенісу ДЮСК «Спортовець» Остап Шищак та Ніна Трускавецька, які вибороли першість у парному виді програми серед тенісистів до 14 років (тренер ДЮСК Ігор Микитин).

В особистому розряді Ніна Трускавецька завоювала срібну медаль (ІІ місце), а Остап Шищак поповнив свій арсенал нагород бронзовою медаллю (ІІІ місце).

Любомир Мацькович, директор ДЮСК «Спортовець»

Ініціатива кандидата Миколи Лагодича: стільки кандидатів-дрогобичан – хіба разом не зможемо допомогти місту?!

 

Микола Лагодич звернувся до міської влади Дрогобича з пропозицією допомогти місту своїми силами, силами інших кандидатів у депутати, хто згодиться приєднатись до ініціативи, вирішувати нагальні проблеми. Найгострішою проблемою міста і району, на спільну думку всіх дрогобичан, є дороги.

Саме тому найпершою пропозицією Миколи Лагодича став ремонт асфальтового покриття вулиці Самбірської. Пан Коростильов на камери заявив, що міська влада Дрогобича вітає всі без винятку інвестиційні пропозиції, які йдуть на користь місту і громаді.

Хоч із кандидатів на зустріч до заступника міського голови прийшов тільки Микола Лагодич, проте в телефонному режимі попередньо зголосилися допомагати, хто чим і скільки зможе, ще кілька кандидатів-краян. Це, зокрема, Віктор Возняк, Михайло Задорожний, Святослав Грабовський, Микола Гук.

Представник організації-підрядника заявив, що вул.Самбірську за належного фінансування зможе полагодити максимум до середини вересня.

Притому Микола Лагодич повідомив, що ремонт Самбірської – не перший і не єдиний проект, фінансований ним на вимогу громади. І йому дуже приємно, що влада Дрогобича відгукнулась значно швидше і зі значно більшим ентузіазмом, ніж міський голова того ж Трускавця. Бо трускавецька громада дуже чекає, що повалений вандалами пам’ятник Франкові буде відновлено до дня народження поета. Крім того, трускавчани сподіваються, що все ж таки буде відреставровано відрізані вандалами руки Лукаша і Мавки – символу курорту.

Після короткого ділового обміну думками всі присутні поїхали власне на вул.Самбірську оцінювати точніше об’єм робіт і визначати конкретні плани робіт.

Тетяна Сивак

Микола Гук очолив автопробіг до Дня Незалежності

В День Українського Прапора кандидат в народні депутати України Микола Гук разом з активістами Громадянської Української Коаліції, УНСО, ХДС здійснили автопробіг Дрогобиччиною. Колона автомашин була оздоблена українськими національними та червоно-чорними прапорами Визвольних змагань.

Розпочався автопробіг від пам’ятного знаку Борцям за волю України у Дрогобичі, проліг вулицями міста Котермака до Ратуші, далі – на Трускавець, Стебник, Борислав. В кожному місті були проведені короткі мітинги, на яких активісти автопробігу привітали громадян зі святом Українського прапора і Днем Незалежності, побажали їм віри в перемогу українських ідеалів, разом з мешканцями помолилися за добру долю України.

В Трускавці мітинг відбувся в сквері біля зруйнованого вандалами бюсту Івана Франка. Тут Микола Гук наголосив: «Це справа рук ворожих для українців політичних сил. Такими силами в нашій країні є регіонали, комуністи і шовіністи. Комуністи і регіонали нищать нашу рідну мову на лівобережжі Дніпра, плодять російські церкви, у яких українському слову співають анафему. Це регіонали і комуністи віддали Севастополь російським військам, готують до здачі газотранспортну систему. Вони руйнують Україну економічно і духовно. Замах на Франка – це замах на нашу українську душу. Це замах – на саму Україну. Але дух Франка – не знищенний! Це дух, що тіло рве до бою!.. Цей дух підніме нових Біласів, Данилишиних і Макомацьких. Підніме до помсти і боротьби за Франкову правду. І про це ми на цьому сплюндрованому місці складаємо присягу!».

В Бориславі мітинг відбувся біля пам’ятника Степану Бандері. Тут учасники акції поклялися бути вірними Україні, своїми вчинками гордо нести ім’я національного героя і не дозволити плямити ані слави, ані чести свого народу.

В Стебнику Микола Гук і його товариші вишикували свої автомобілі з прапорами біля площі Тараса Шевченка, взяли участь в заходах місцевої влади, підготовлених до Дня Українського прапора, поспілкувалися з ветеранами Національно-визвольних змагань, стебничанами.

Повсюдно колону автомобілів активістів Громадянської Української Коаліції радо вітали галичани. Гасло «Україна понад усе!», що його несли учасники автопробігу, є і їхньою життєвою позицією.

Прес-служба Миколи Гука

Місцева влада Дрогобича всупереч волі Президента незаконно підвищує тарифи

Жителі Дрогобича звернулися до голови Дрогобицької міської організації Партії регіонів, депутата Дрогобицької міської ради Сергія Гориславського із колективною скаргою щодо незаконного підвищення у місті тарифів на послуги ЖКГ. Зокрема, дрогобичани повідомили, що про підвищення тарифів вони дізналися з оголошень, які розклеєні у житлових будинках.

«Я обурений таким рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, адже воно прийнято з порушенням чинного законодавства. Міська влада Дрогобича мала б провести відповідні громадські слухання перед тим, як приймати подібні рішення, і пояснити мешканцям Дрогобича, чому саме чиновники хочуть підвищити плату за послуги ЖКГ», - наголошує Сергій Гориславський.

Окрім цього, за словами депутата, рішення про підвищення тарифів у Дрогобичі суперечить позиції Президента, який заявив про неприпустимість підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги.

«Рішення про підвищення тарифів у Дрогобичі є незаконним, тому я добиватимусь його скасування. Міська влада Дрогобича не врахувала ані думку людей, які і без того не отримують якісних послуг від комунальних служб, ані позиції керівництва держави. Щодня ми приймаємо десятки заяв зі скаргами щодо аварійності будинків та прибудинкових територій. Фракція Партії регіонів у Дрогобицькій міській раді наполягає на звіті виконавчих органів Дрогобицької міської ради та скасуванню незаконно підвищених тарифів», - заявляє Сергій Гориславський.

Прес-служба Львівської обласної організації Партії регіонів

Потрійна зневага

Протягом тижня часу, від 20 до 27 серпня, у Трускавці умудрилися тричі зневажити громаду. І це не просто слова. Це факти, які волають о пімсту до неба. Це факти, за які треба садити в тюрму і то довічно. Це знущання з «отих малих рабів німих», які не відважаться нічого сказати поза кухнею і чекають, що їхні думки озвучать журналісти.

Зневага перша – зневага Франка. У Трускавці 20 серпня невідомі скинули погруддя Великого Каменяра з п’єдесталу. Дивний збіг – в кінці минулого року громадяни Азербайджану купили суміжну земельну ділянку. А зараз цитата з тижневика «Каменярі»: «… нові власники вже пропонували міській владі за власний кошт встановити бронзовий пам’ятник Франку в якомусь іншому місці за умови, що сквер вони зможуть використовувати для власних потреб». Стає зрозуміло, чому міська влада сприяє панам Гулієвим (один – Імангулу Рустам-огли, другий – Мамед, директор Азтелекому, аналогу Укртелекому) – за сприяння в будівництві біля «Інтекс-маркету» та у сквері Франка бізнесмени з-за кордону збудують приміщення нового суду. Але дуже вже вислужується хтось перед іноземцями, та так, що робить їм ведмежу послугу. Бо вони хотіли сприяння, але напевно не коштом скинення Франка. Бізнес любить спокій, а не грубе варварство. А ось нова цитата з «Каменярів», пояснення начальника УЖКГіБ ТМР Юрія Терлецького вустами кореспондента: «…сенсу відновлювати бетонне погруддя у скверику нема – його можна хіба що трохи підреставрувати та встановити в одній зі шкіл міста». Сьогодні, в день народження Франка, у Трускавці влада його «вшановує» о 12.00 в Народному домі – бо дощ і на центральній сцені буде незручно. Натомість справжні поціновувачі його творчості поклали о 11.00 квіти до підніжжя постаменту. Бо влада міста на День прапора тільки про одного Франка забула – до всіх решта пам’ятників квіти понесли. Сьогодні ж пан Козир на 14.00 робить прес-конференцію з питання вандалізму над погруддям. Та як би не звинувачувала трускавецька влада в акті вандалізму якісь міфічні антиукраїнські сили, все повертається якраз таким чином і всі факти свідчать про те, що ті антиукраїнські сили – в мерії. Як сказав би Степан Бандера пану Козиру: «Та грець з тими моїми ногами, ти живих людей не рухай! І з Франком ти загнув!». Втім, не виключено, що під тиском громадськості влада Трускавця змушена буде відмовитися від своїх попередніх планів та повернути Франка на його історичне місце. А що тоді буде з планами азербайджанців – невідомо.

Зневага друга – зневага закону. У Трускавці відзначили День державного прапора. Здавалося б, все добре. Урочиста хода від пам’ятника Бандері до міської ради, виступи мера міста Руслана Козира та депутата ТМР кількох скликань Євгена Юника, потім хода на площу Незалежності. Та вухо різонуло «разом з нами участь у святкуванні Дня державного прапора бере кандидат у депутати від Об’єднаної опозиції «Батьківщина» Роман Ілик". Це сказала ведуча заходу, але звичайно ж, ініціатива належала не їй. Таким чином у трускавецькій мерії зневажили закони про вибори народних депутатів та про місцеве самоврядування, адже чиновникам не можна втручатися в передвиборчі перегони. А тим більше займатися агітацією на користь будь-якого кандидата. Якщо вже так хотіли виокремити присутність пана Ілика, то могли зазначити, що «з нами святкує голова ЛОО партії «Батьківщина» такий-то", а не надавати преференції одному кандидату в час, коли в святковій колоні були і інші. Стаття 3, пункт 5, частина 2 Закону України «Про вибори народних депутатів» гласить: «Рівність прав і можливостей кандидатів у депутати, партій - суб'єктів виборчого процесу брати участь у виборчому процесі забезпечується: …забороною втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у виборчий процес…».

Зневага третя – зневага Дня Незалежності України. Те, як цього року у Трускавці «відзначили» головне свято нашої держави, не витримує жодної критики. Фактично в цей день не було свята – відзначають в один голос як наші місцеві трускавчани, так і відпочивальники. На центральній сцені – тільки виступи ансамблю «Верховинка» та проспонсорованого міською організацією Партії регіонів виступу гурту «Сагайдачний». Ні феєрверку, ні урочистої частини, ні заходів для молоді, ні свята для старшого покоління. Бо все, на що спромоглася трускавецька влада – увіпхнути у будній день 23 серпня і несіння полотнища, і підняття національного стягу, і концертну програму, яку дивилися не більше півсотні людей, та й то переважно тих, хто стояв на площі з обов’язку. Такої ганьби Трускавець ще не пам’ятає з 1991 року – у всіх сусідніх містах святкували День незалежності України, а в Трускавці влада зробила собі вихідний, начебто вони перепрацьовувалася щодня. І тут вина зовсім не відділу культури, бо ноги ростуть вище…

Дорогі трускавчани, чого ще нам треба після цих трьох зневаг? Чого нам ще чекати? Вандалізму над пам’ятником Шевченку, одним або другим? Відкритого використання адмінресурсу на користь єдиного кандидата «кота Мурчика»? Чи може нас заставлятимуть працювати як рабів на найбільші свята держави, бо пан Козир сповідує принцип «робити – не гріх». Проте ми не забули заповідь «пам’ятай день святий святкувати».

І наостанок фраза трускавецького міського голови Руслана Козира з понеділкової наради 27 серпня: «Якщо їх ковбасить від того, то робимо ми правильно…». Панове трускавчани! А вас часом не ковбасить від того, що робить трускавецька влада?

Володимир Ключак

Про мовну ситуацію в Україні

Поговорити про мовну ситуацію в Україні з професором Фрайбурзького університету пані Юліане Бестерс-Дільгер, яка багато років керувала кафедрою славістики Віденського державного університету, я мав змогу ще торік. Пані професор — авторка праці «Мовна політика та мовна ситуація в Україні. Аналіз та рекомендації».

 Поштовхом до цього інтерв’ю стали роздуми про українську мову нашого міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, який, виступаючи якось на конференції Молодіжного собору громадянської згоди «Молодь та влада: перспективи взаємодії», одразу попередив: «Я прийшов до вас не як міністр, а просто як людина, яка так само, як і ви, хоче бачити цю країну успішною... Важко було б собі уявити — але давайте все ж таки пофантазуємо, займемося футурологією, — що було б з існуючою успішною державою Австрія, якби її політична та культурна еліта не побачила б для себе завдання важливіші, стратегічніші, ніж створення окремої австрійської мови та витіснення з буденного життя німецької? Навряд чи це можна уявити, однак напрошується аналогія. Адже, за словами наших націоналістів, без мови немає нації, а без нації — немає держави. Це вони твердять на кожному розі. Вибачте, а Австрія — не держава? Австрія — не нація? Австрія — не демократія? Мені здається, що можна доводити аксіоми, але тільки вправляючись у софістиці. При цьому наші доморослі націоналісти не помічають, що на їхній політичній карті, в їхньому спотвореному світогляді, крім кількох європейських держав, геть відсутні Австралія, Нова Зеландія і весь Новий Світ. Там розмовляють не по-американськи, не по-канадськи, не по-бразильськи, не по-мексиканськи, не по-новозеландськи, а розмовляють і творять нації по-англійськи, по-німецьки, по-португальськи, по-іспанськи. Отже, цих десятків націй не існує? Чи ми зараз вдаватимемося до аналізу європейських держав, у гіпотетичне врегулювання там мовної політики? Ми не аналізуватимемо досвіду Індії, яка пройшла тяжке колоніальне минуле, однак зуміла зберегти базу економіки й культури. Ви можете собі уявити, як конструктивно — у великих лапках — могли боротися ті ж австрійці з крадіжкою німцями в них самої назви «Дойчланд»? А в нас в історичних підручниках, у наукових дослідженнях обговорюється, хто в кого вкрав слова «Русь» та «руський». І займаються цим не пацієнти відповідних медичних установ, а особи, увінчані депутатськими мандатами, вищими академічними званнями, які, анітрохи не вагаючись, намагаються проголосити себе совістю нації...».

 - Пані професор, хочеться запитати, наскільки правомірні проведені міністром паралелі між мовною ситуацією в Австрії та Німеччині й тим, що відбувається з українською та російською мовами?

 - Щоб уточнити, зауважу: у виступі міністра поняття «російська мова» прямо не згадується, але, виходячи з контексту, можна дійти висновку, що в нього йдеться саме про російську мову. А паралелі між українською і російською та австрійським варіантом німецької в Австрії й німецьким варіантом німецької в Німеччині, під науковим кутом зору, некоректні. Міністр освіти і науки плутає, як у нас кажуть, «яблука» з «грушами» і таким чином вводить людей в оману.

 - Отже, займається демагогією…

 - Я проти навішування ярликів. Особисто мені ніколи не доводилося з ним зіштовхуватися, я не читала і, тим більше, не чула виступів цього діяча. Однак цитати, на які я натрапляла в пресі або в Інтернеті, підводять до думки, що пан Табачник — важливий ідеолог Партії регіонів. Пригадується, президент Янукович планував об’єднувати країну. Якщо його наміри були чесними, він міг би запропонувати панові Табачнику інший портфель.

- Повернімося до теми окремої австрійської мови, якої торкнувся міністр.

- Німецькою, крім Австрії, розмовляють у Німеччині та Швейцарії. Якщо не вникати в деталі диглосичної ситуації, то можна сказати, що у Швейцарії співіснують швейцарський різновид літературної німецької мови й діалекти, які для німецькомовних швейцарців є важливими чинниками їхньої самоідентифікації.

 - Що не завадило Швейцарії стати не менш успішною країною, ніж Австрія...

 - Саме так.

 - А як же з «яблуками» та «грушами»?

 - Спочатку треба сказати кілька нудних, але важливих речей. На відміну від України, де люди розмовляють рідною українською мовою, в Німеччині, Австрії та інших згаданих паном Табачником державах не розмовляють мовою, яка належить лише жителям цих країн. Австрійці розмовляють німецькою, але німецька є не лише їхньою «власністю», а належить і тим-таки швейцарцям, і німцям... Новозеландці розмовляють англійською, але англійська теж не лише їхня «власність». Як відомо, між англійською в Сполучених Штатах і англійською в Британії та Новій Зеландії є відмінності у вимові та словниковому складі. Але для лінгвістів це не окремі мови, а різновиди однієї мови. А українська, з лінгвістичного погляду, самостійна мова, і тому ми можемо, образно кажучи, назвати її «яблуком», тоді як німецька в Австрії чи, скажімо, німецька в Німеччині — це різновиди однієї й тієї ж мови, і тому це — «груші». Плутати «грушу» з «яблуком» не можна.

 - А «груші» на смак однакові, тобто рівноцінні між собою?

 - У германістиці існує поняття «плюрицентрична мова». Це означає, що німецька мова має кілька рівноправних, або, як ви кажете, рівноцінних центрів свого існування: це Австрія, Німеччина та Швейцарія. Кожна з цих країн має свій стандартний варіант, тобто свій стандартний різновид німецької мови. І жоден із цих трьох різновидів, під науковим кутом зору, не має жодних переваг перед іншими.

 - Але якщо жителі тієї або іншої країни шляхом референдуму захочуть називати мову, якою вони розмовляють, іменем своєї країни... Наприклад, якщо Ангола захоче назвати свою мову не португальською, а ангольською?

 - До таких побажань слід ставитися з повагою. Не виключено, що саме таку ситуацію ми можемо спостерігати через певний час у Бразилії. Так народжуються нові мови.

 - Отже, міністр Табачник помилився щодо Бразилії, і можливо з’явиться бразильська мова?

 - Така тенденція справді існує. На мою думку, міністр освіти внутрішньо не може прийняти того факту, що українська мова – самостійна мова, а не різновид або варіант якоїсь іншої мови. Тому, проводячи аналогії з Україною, він запитує, «що було б з існуючою успішною державою Австрія, якби її політична та культурна еліта не побачила б для себе завдання важливіші, стратегічніші, ніж створення окремої австрійської мови і витіснення з буденного життя німецької?» Міністр забув, що українцям не потрібно боротися за створення окремої української мови. Йому, можливо, не відомо й про те, що ще в 1904—1905 роках, відповідаючи на запит російського уряду, Російська академія наук, як і Харківський та Київський університети, зробила науковий висновок, що українська і російська є різними мовами і тому потрібно скасувати заборону друкувати книжки українською мовою. Втім, що це дві різні мови, філологи, у тому числі такий корифей світової славістики XIX століття, як професор Міклошич із Відня, знали вже давно.

- А як ви ставитеся до всіх цих суперечок, які дедалі ширше розгортаються останніми роками, про те, чия ж усе-таки була держава Київська Русь?

- Пан Табачник має рацію. Я вважаю, що сперечатися тут не варто. Центр східнослов’янської держави Русь містився в Києві, тобто, за сьогоднішніми політико-географічними поняттями, — на українських теренах. Але, виходячи з цього, говорити про якусь «давньоукраїнську Русь» було б хибно, бо в ті часи східні слов’яни ще не розділилися на три мовні групи. А це означає, що Русь була просто східнослов’янською. В Русі тих стародавніх часів говорили лише діалектами.

- Проте, навіть коли в якихось питаннях міністр Табачник і має рацію, чому його діяльність загалом у багатьох українців викликає роздратування?

- Я вже казала, що оцінювати міністра Табачника як фахівця не готова. Гадаю, добираючи недоречні приклади, він прагне подати бажання багатьох українців бачити українську єдиною державною мовою абсолютно зайвим чи й взагалі абсурдним. Я згодна з ним, що сьогодні, крім мовного питання, в України є й інші, не менш актуальні проблеми суспільно-політичного, соціально-економічного та інших сфер життя, однак не згодна, що для становлення української нації українська мова абсолютно не важлива.

- Але чому вона є такою важливою? Чому в прагненні побудувати свою незалежну державу «українські націоналісти» тримаються за мову навіть більше, ніж за територію? Ось письменник Андрухович готовий віддати Росії Крим і Донецьк, а російська мова як друга державна — це для нього немислимо…

 - Прагнення, як ви їх називаєте, «націоналістів» до єдності мови, нації та держави нічим не відрізняються від бажань інших європейських народів ще з часів Французької буржуазної революції 1789 року. Правда, ці бажання в багатьох із них уже давно стали реальністю. Як відомо, більшість національних революцій відбулася у ХІХ столітті. А українці почали пізніше за інших творити свою державність. Але в наш час створювати націю лише на мовному підґрунті, на базі етнічності — важко. Цьому, наприклад, часто суперечать міжнародні зобов’язання України.

- Згоден, але чому все-таки доля рідної мови завжди хвилювала українців більше, ніж австрійців?

- Мабуть, одна з причин — відсутність власної державності. Австрійці, наприклад, мали різні можливості історичної самоідентифікації. У них були багатонаціональна імперія, назву якої знали в усьому світі, престиж, корона, армія та, що дуже істотно, кордони. А в українців усього цього дуже довго не було. Головне, що в них залишалося і що важко було забрати, — це українська мова. Звідси й акцент на мову та страх втратити її як засіб самоідентифікації. Німецькомовному швейцарцеві нічого перейматися за долю німецької мови, бо у світі є інші німецькомовні країни. Франкомовному швейцарцеві також нема чого боятися за французьку, за нею — Франція. Та й статус російської мови у світі такий потужний, що всі страхи російськомовних в Україні за долю російської —невиправдані. Вона не пропаде. У російськомовного українця або етнічного росіянина в Україні за плечима — величезна Росія з її літературою, культурою, економікою та ЗМІ. Це україномовним українцям розраховувати на допомогу нізвідки.

- У литовців, латишів та естонців у чомусь схожа ситуація...

- Згодна, і вважаю, тому їхні уряди, дарма що ввійшли до Євросоюзу, не підписали й не ратифікували Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. До речі, попри всі труднощі, молоде покоління російськомовного населення там успішно опановує державну мову. Україна у мовних питаннях теж повинна виходити із власної ситуації.

- Виходить, українцям у певному сенсі треба захищатися від цієї Хартії?

- Річ у тому, що мовне рівноправ’я не приводить до мовної рівності. Таким чином, політика «позитивної дискримінації» російської мови могла б стати знаряддям, яке компенсує багатовікове фактичне нерівноправ’я української мови. Простіше кажучи, аби хоч якось вирівняти своє нерівноправне становище відносно російської, українській мові життєво важливо й надалі зберігати привілейований статус єдиної державної мови.

- Отже, українська як єдина державна мова для України дуже важлива!

- Безперечно. У міністра Табачника та його прибічників можна знайти некоректні паралелі з австрійськими умовами, але паралелей із ситуацією в Білорусі я не бачила. Таке порівняння було б для нього фатальним, бо ситуація з білоруською мовою саме й може допомогти прояснити проблему з українською. За часів перебудови білоруси надали білоруській статус єдиної державної мови. Згодом, 1995 року, «білорусизацію» було зупинено референдумом, який провели з ініціативи президента Лукашенка. Через неправильне розуміння ситуації з рівноправ’ям мов і «щоб не утискати права російської мови» білоруси вирішили надати їй, нарівні з білоруською, статус державної. Це й стало цвяхом у труну білоруської мови. Гіркий досвід білорусів має передусім цікавити українських політиків, а особливо президента Януковича. Звісно, якщо до своїх обіцянок дбати про українську мову він ставиться серйозно...

Володимир Бродзінський, Австрія

Довідка «Трускавецького вісника». Володимир Бродзінський народився в Трускавці. Закінчив Київський педінститут іноземних мов. Протягом останніх 15 років живе в Австрії, де працює консультантом в одній із недержавних організацій, яка займається проблемами міграції. Основне хобі — парапланеризм. Іноді пише. Друкувався в австрійських газетах Der Standard, Die Bunte, а також в українських виданнях: «Киевские ведомости», «Експрес», мав кілька виступів на Радіо «Свобода».

 

 

Святкування Незалежності з гіркуватим присмаком

«Дороги іншої не треба, поки зорить Чумацький Шлях. Я йду від тебе і до тебе по золотих твоїх стежках. Мені не можна не любити, Тобі не можна не цвісти. Лиш доти варто в світі жити, поки живеш і квітнеш ти! Україно, Україно, після далечі доріг вірне серце твого сина я кладу Тобі до ніг…».

Ці зворушливі слова пісні у виконанні Тараса Петриненка стали своєрідним гімном, без котрого не обходиться жоден День Незалежності в нашій державі. І ця пісня разом з багатьма іншими українськими авторськими та народними піснями створювала атмосферу справжнього свята, котре проходило у Трускавці. Фактично святкування Дня Незалежності України в місті-курорті проходило в основному 23 серпня, в останній робочий день перед великим вікендом, в День державного прапора.

Першими святкувати розпочали в ландшафтному парку «Підгір’я» (готельно-курортний комплекс «Карпати»). Зранку тут у вольєри запустили екзотичних птахів та диких тварин. Якось одразу появилося багато малечі з батьками – як відпочивальників, так і наших, місцевих, трускавецьких. З одинадцятої під звуки українських пісень розкладатися розпочали народні майстри – готувалися до майстер-класів. Фактично тут, біля «Карпат», святкування проходили до пізнього вечора. Ввечері тут виступали українські гурти.

Допізна відзначали Незалежність і на центральній площі міста. Міська влада організувала святкування після 16.00 – спочатку хода від пам’ятника Бандери, символічне підняття національного державного стягу, урочиста академія, концерт.  І таким чином на 24 серпня випало значно менше подій та заходів, а фактично, нічого особливого в цей надзвичайно важливий для нас, українців, день у Трускавці не відбувалося. В принципі, воно й на краще, адже вшанувати Незалежність можна не тільки під звуки концертної програми на центральній сцені, а і в інший спосіб – а який, так це визначає кожен сам для себе. Бо на колір та смак товариш не всяк.

В зв’язку з тим, що в жовтні будуть вибори, то й День незалежності кандидати різних політичних сил вирішили використати для збільшення своїх рейтингів – переважно вітаннями, від персональних у скриньку кожній «дорогій українській родині» плюс прізвище до загальних у пресі та на біг-бордах. Проте дехто так перестарався, що почав розвішувати свої агітаційні матеріали на стовпах та в інших не призначених для цього містах. І тут ми повністю підтримуємо владу Трускавця в тому, що повсюдно засмічувати наше місто політичною рекламою не потрібно. Є для цього визначені місця, тож треба там і агітувати. Порушників в мерії обіцяють карати.

День державного прапора, День незалежності – ці дні єднають українців різних політичних переконань. У Трускавці на святкову ходу 23 серпня прийшли представники різних політичних сил, але не всіх. З біля трьох сотень учасників ходи тільки біля третини прийшли добровільно, а не з обов’язку, як працівники різних відділів та управлінь мерії, установ культури та освіти. Переважали знайомі обличчя старшого покоління, котрі гордо носять у своїх серцях незламний дух націоналіста. Та після урочистого підняття прапора навпроти міської ради, після виступу міського голови, в якому той п’ять разів вжив слово «провокація», після трепетної промови депутата ТМР Євгена Юника кількість тих, хто продовжив ходу на площу Незалежності, помітно зменшилася – до якихось півсотні осіб. А на концертну програму, принаймні на її початок, залишилося і того менше. І це теж показник, наскільки нам дорога незалежність. Бо хтось не прийшов з поважних причин, оскільки дефіляда відбувалася в робочий час, а хтось просто не хоче світитися. Бо боїться можливих репресій. А були й такі, які просто не хочуть бачити теперішнього мера міста, тому й змушені уникати таких заходів. Що ж, це теж факт, якого не можна ігнорувати.

Бо несолодко нам живеться, а гіркоти ще додають доморощені манкурти, як це маємо у випадку з пам’ятником Франку у Трускавці. Його чиясь безжальна рука скинула з постаменту рівно тиждень перед річницею від дня народження Великого Каменяра. Скинула, бо заважав «розбудовувати» наш курорт, наш Трускавець. Хіба не гірко від цього?

А завершити наші роздуми хочемо так, як і розпочали – словами пісні. Пісні на слова Івана Франка, написані в 1880, тобто 132 роки тому. Але актуальність ці слова не втратили по сьогодні, особливо у Трускавці, де в 2009-2010 добре попрацювали російські політтехнологи.

«Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров

І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора

В рідну хату вносити роздор!

Хай пропаде незгоди проклята мара!

Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!»

Володимир Ключак

У Стебнику замайорів національний прапор

 

З нагоди Дня Прапора у Стебнику на майдані Тараса Шевченка розгорнули найбільший державний стяг на Дрогобиччині. Ця акція була приурочена до славної дати – сорок років тому у Стебнику сталася безпрецедентна подія: в ніч з 8 на 9 травня, коли радянська влада готувалася до відзначення Дня перемоги над фашизмом, у містечку замойорів синьо-жовтий прапор. Для місцевої комуністичної влади це було наче грім з ясного неба. Кадебісти кинулися тероризувати колишніх членів ОУН-УПА. А з’ясувалося, що прапор вивісили четверо старшокласників однієї зі стебницьких шкіл: Любомир Старосольський, Роман Калапач, Зеновій Дмитрів, Петро Ярунів. Від них чекали них каяття, а хлопці заявили, що діяли свідомо, протестуючи в такий спосіб проти повальної русифікації та переслідувань української інтелігенції.

Про героїчний вчинок своїх земляків стебничани не забули. І вирішили ювілей такої славної події відзначити урочисто. Святкове дійство відбулося за підтримки кандидата в депутати до Верховної Ради України Ігоря Куруса. Пан Ігор, виступаючи перед земляками на головній площі міста, закликав усіх поважати національні символи. В урочистостях також взяли участь міський голова Стебника Василь Пецюх, станична Братства ОУН-УПА Мирослава Тершівська, Зеновій Дмитрів, один із чотирьох героїв, котрі не побоялися в часи панування «великої і неподільної» висловити свій протест, дочка Президента Української Головної Визвольної ради Кирила Осьмака Наталя Осьмак. Так, пані Наталя, звертаючись до присутніх на майдані стебничан, наголосила: «Переважна більшість тут – молодь, яка виросла вже в незалежній Україні. Для неї синьо-жовтий прапор це щось природне, як повітря і вода. Я ж хочу нагади про те, що у Радянському Союзі кольори “блакитний” і “синій” вважалися націоналістичними. І коли українці хотіли вирізнитися своїм прапором – це інакше як злочин проти тієї держави не трактувалося». А Зеновій Дмитрів, учасник славної події сорокарічної давності, сказав: « Я вдячний, що пам’ятаєте про нас. У 1972 році я і мої товариші встановили у Стебнику прапор нелегально, а сьогодні ми робимо це відкрито. Я хочу подякувати всім і привітати з Днем Прапора».

Державний стяг площею 60 кв. м освятили священики Михайло Бучинський та Михайло Комарницький. Полотнище було розгорнуте на стіні Народного дому у Стебнику.

Ольга Куц

 



Создан 27 авг 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником