Трускавецький вісник № 105 (484) від 11 вересня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 105 (484) від 11 вересня 2012 р.

11.09.2012



 

У номері: Щити туроператорів демонтовано; Про Віктора Конца та Миколу Лагодича; Байкер-паті у Трускавці; Проблеми та перспективи Бориславського родовища; У Стебнику приватизовують тротуари; Партія регіонів захищатиме свою честь у суді; Інтерв’ю з Ернстом Льюдерманом; Вшануймо Героїв.

Новини Трускавця та регіону

Партія регіонів захищатиме свою честь у суді

Як повідомив голова ТМО Партії регіонів Лев Грицак, юристи Партії регіонів розглядають можливість подання до суду за наклепи та брехню, котру розповсюджує у своїх газетах та листівках міський голова Трускавця Руслан Козир. Справа стосується ситуації із погруддям Івана Франка. Нагадаємо, що в акті вандалізму над пам’ятником представники міської влади та Руслан Козир особисто спочатку завуальовано, а потім відкритим тестом звинувачували міську організацію Партії регіонів та Лева Грицака як «антиукраїнські сили». Також Лев Грицак не виключив можливості подання до суду на кандидата в депутати Миколи Гука, який теж безпідставно звинувачував регіоналів у поваленні пам’ятника. Отже, за брехню доведеться Руслану Козиру та Миколі Гуку відповідати перед судом.

Трускавецька влада не може – Партія регіонів зробить

Як повідомив голова ТМО Партії регіонів Лев Грицак, в зв’язку з тим, що міська влада Трускавця не здатна відремонтувати відрізок дороги неподалік Міжнародної клініки відновного лікування професора Козявкіна, цю частину вулиці Помірецької Трускавецька міська організація Партії регіонів заасфальтує власним коштом. «Соромно перед гостями курорту, що ця вулиця за останні роки перебуває в такому занедбаному стані», - зазначив Лев Грицак.

«Трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат» – це наша спільна справа. Об’єднуємося!»

Як інформує прес-служба Трускавецького міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат», 12 вересня о 12.00 в залі засідань Трускавецької міської ради відбудеться прес-конференція «Трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат» – це наша спільна справа. Об’єднуймося!». Кінофестиваль проходитиме у курортному місті Трускавець з 5 до 10 жовтня.

Фестивальний рух у світі – справа не молода і має чимало прикладів, коли слава торкнулася не тільки міста чи селища, в якому проводиться, а й регіону. Найбільш відомий кінофестиваль – Канський – проводиться в курортному містечку Лазурового берега Франції з населенням всього 70 тисяч мешканців. Міжнародний кінофестиваль в Карлових Варах – містечко в Чехії з населенням більше 50 тисяч осіб. Міжнародний кінофестиваль в Локарно – курорт на півдні Швейцарії з населенням 15 тисяч осіб. І так можна наводити безліч прикладів, ці фестивалі об’єднує одне – всі вони мають більш ніж 50-річну історію. На декілька місяців фестивалі об’єднують багатотисячні колективи національних кіновиробників, компаній-партнерів, а також численних відвідувачів.

Вже втретє у Трускавці проводитиметься кінофестиваль, який об’єднує понад сотню компаній, десятки національних і регіональних ЗМІ та тисячі відвідувачів.

Долучіться і ВИ! Внесіть свою лепту! Фестиваль відкритий до співпраці та нових відвідувачів! Деталі на сайті www.koronakarpat.com.ua

На прес-конференції кінофестиваль представлятимуть: Олег Карпин, генеральний директор ТМКТФ «Корона Карпат» (тематика виступу: «Програма кінофестивалю, запрошені гості й учасники» і «Кінофестиваль об’єднує Трускавець». До участі також запрошені Валентина Бодак та Юрій Яворський, заступники міського голови Трускавця.

Щити туроператорів у парку демонтовано

Як інформує наше джерело, вчора, 10 вересня, в курортному парку були демонтовані рекламні щити туроператорів. Намагання зробити це кілька тижнів тому, напередодні Дня Незалежності України, не увінчалося успіхом, адже підприємці на руках мали рішення трускавецького суду, яке забороняло здійснювати такий демонтаж. За неперевіреною інформацією, трускавецька влада подала позов до Апеляційного суду та виграла справу.

До речі, демонтаж щитів туроператорів було здійснено у білий день. На захист трускавецьких підприємців не став жоден з депутатів міської ради. Нові місця для туроператорів влада пропонуватиме на новому ринку біля центральної площі Незалежності, який відкрили у суботу, 8 вересня.

Прес-конференцію збирає кандидат у депутати Михайло Сендак

В середу, 12 вересня у приміщенні часопису “Галицька зоря” (м. Дрогобич, вул. Шевченка, 14) відбудеться прес-конференція кандидата в народні депутати України Михайла Сендака. Початок – об 11.30 год..

Власна інформація

 

Одіозний екс-мер Дрогобича зібрав на мітинг проти Партії регіонів аж вісім студентів

Цілковитим фіаско завершилася недолуга спроба колишнього міського голови Дрогобича М. Гука, який сьогодні є кандидатом у народні депутати по 121 виборчому округу, організувати провокативний мітинг проти Дрогобицької міської організації Партії регіонів.

Сьогодні зранку на мітинг, організований паном Гуком у центрі Дрогобича біля пам’ятника Тарасові Шевченку, заледве зібралося восьмеро студентів, які прикривали свої обличчя плакатами. На чолі з паном Гуком молоді люди кілька разів вигукнули лайливі вислови, після чого мітингувальники розійшлися.

«Перехожі дрогобичани не поспішали підтримувати такий горе-мітинг, позаяк більшість із них добре пам’ятають господарювання у місті пана Гука, у період мерства якого міський бюджет Дрогобича зазнав чималих розкрадань. За підрахунками дрогобицьких ЗМІ, у роки мерства пана Гука було розбазарено близько 50 мільйонів бюджетних коштів», - розповідає голова Дрогобицької міської організації Партії регіонів, депутат Дрогобицької міської ради Сергій Гориславський.

Водночас, за словами Сергія Гориславського, жителі Дрогобича перестали довіряти політикам, які на мітингах кричать про загрози державності, а самі тим часом намагаються «прихватизувати» комунальне майно та землю.

«До мене як до депутата міської ради постійно звертаються дрогобичани, які вже зневірились у місцевих псевдо патріотичних політиках. Вони розказують і про незаконні рішення місцевих чиновників, і про свавілля місцевої влади, про незаконне закриття медичних і освітніх закладів, яке ініціюють депутати з так званих опозиційних сил, і про невиплату комунальникам заробітної плати. У межах своїх повноважень, я намагаюсь їм допомагати і вирішувати місцеві проблеми. Мені дивно, чому ті люди, які сьогодні керують і керували містом та районом у попередні роки, просто ігнорують проблеми громади, розказуючи при цьому про свій патріотизм?», - наголошує Сергій Гориславський.

Прес-служба ЛОО Партії регіонів

Проти Миколи Лагодича опоненти застосовують чорні піар-технології

 

Кандидат в народні депутати Микола Лагодич, рейтинг котрого невпинно зростає, минулої п’ятниці, 7 вересня, вдруге скликав прес-конференцію. Причиною цього послужило використання проти нього опонентами чорних технологій: у міліції зареєстрована заяву, у котрій Миколу Лагодича звинувачують у підкупі виборців. Причому заява вражає своїм цинізмом, адже скаржаться заявники на організацію святкування найсвятішого для українців – Дня Прапора та не менш феєричного святкування Дня Незалежності за участі загальнонародного улюбленця Дзідзя. Кому не подобається активність та меценатство Миколи Лагодича? Чому добрі справи на благо громади, які він робив і робить багато років поспіль комусь стали кісткою у горлі напередодні виборів? Чому опоненти, замість того, щоб робити щось корисне на благо людей, займаються обливанням бруду? Про це та багато іншого Микола Лагодич розповів на зустрічі із журналістами. Далі – пряма мова Миколи Лагодича.

Наші справи – це десятки вилікуваних дітей, побудовані храми, музеї, дитячі садки та дороги

Я займаюся благодійною діяльністю більше 10 років. Саме для цього було створено Благодійний фонд «Лагодич і сини». Саме цей фонд виділив кошти на лікування та складні операції десяткам важкохворих дітей, будівництво каплички в с. Довге, профінансував музей сакрального мистецтва в Дрогобичині, бойківської вишивки та ряд інших справ які не афішувались. Коли в 2007 році Дрогобич та Стебник погрузли в смітті, лише завдяки тому, що ми дали 20 тисяч гривень на церкву в с. Брониця, сільська громада дозволила й надалі використовувати сміттєзвалище. Фонд Лагодича виділив 25 тисяч гривень і був одним із перших, хто протягнув руку допомоги потерпілим під час вибуху газу по вул. Самбірській. Де були тоді ті, хто сьогодні рветься до влади? Замість того, щоб поливати мене брудом, краще б самі працювали і допомагали людям. Нещодавно до Миколи Лагодича звернувся комітет порятунку Дрогобицької лазні. Комунальне підприємство, не змогло оплатити за газ і вимушене було закритись. Проте, виявилось, що послугами лазні користуються тисячі людей, вони звернулись до Миколи Миколайовича по допомогу. Благодійний фонд Микола Лагодич і сини оплатив 20 тис боргу і лазня запрацювала. При чому, Микола Миколайович заявив, що благодійний фонд не тільки буде оплачувати рахунки і надалі, а ще й відтепер, щоп’ятниці усі соціально не захищенні верстви населення зможуть безкоштовно користуватись послугами лазні.

Ми об’їхали багато довколишніх сіл, розпочали будівництво дитячих садочків, ремонти доріг в с. Михайлевичі та по вул. Самбірській у Дрогобичі, будуємо фонтан центрі міста та багато іншого, в той час як другі кандидати приїжджають в села до людей і привозять якийсь подарунок за 50 доларів і багато обіцянок. Більшість із них вже були у владі і у Львові, і в Києві. Хто з них допоміг в конкретні ситуації, з тим же сміттєзвалищем, чи з вибухом по Самбірській? Ніхто. І тепер, після цього всього оця заява в міліції. Мені було вкрай неприємно давати показання за таких обставин. Вони не зупинилися навіть перед тим, що є святе для українців - це прапор і День Незалежності. Але незважаючи на це Микола Лагодич не збирається використовувати чорні піар-технології проти опонентів, а його відповідь на це буде ще активніша праця на благо регіону та громади.

Якщо б кожен із 21 кандидата робив те, що я, то більшість проблем району були б вже вирішені

Я вкотре закликаю: «Хлопці, давайте робити щось конкретне для людей!». На мою пропозицію долучитися до фінансування ремонту дорожнього полотна по вул. Самбірській не відгукнувся жоден кандидат, тож роботи ведуться виключно коштами благодійного фонду «Лагодич і сини». Але мало того, що ніхто не долучається, а ще й чинять перешкоди. В Трускавці ми хотіли профінансувати ремонт погруддя Івану Франку та облаштувати довколишній скверик, однак місцева влада чомусь цього не захотіла. Пам’ятник світового генія валяється на смітнику, кандидати попіарилися біля нього, на тому все й стало. Моя пропозиція для трускавчан залишається в силі, і ми готові виділити необхідні кошти. Якщо б кожен із 21 кандидата робив те, що я, то більшість проблем району були б вже вирішені. Якщо б хоч хтось один із кандидатів робив для громади те, що роблю я протягом останніх років, а це мільйони інвестицій в економіку, робочі місця, то я з радістю б зняв свою кандидатуру, адже депутатство для мене не самоціль. Але на сьогодні мені відомо лише про те, що один кандидат профінансував стадіон в Стебнику, а інший, будучи депутатом обласної ради, добився скерування коштів на потреби сільських громад. Але ми живемо тут не лише до виборів,а постійно, тому й працювати треба постійно, а не за пів року до виборів.

Чим більше віддаю людям, тим більше повертається

Моя команда – це моя сім’я та мої друзі. В своєму житті я чітко засвоїв просту істину: чим більше віддаєш, тим більше повертається. Тому для мене витратити кілька десятків мільйонів гривень на благо людей – це не проблема.

Всі гроші йдуть на конкретні справи. Ми свідомо уникаємо розклеювання агіток та різного роду листівок. Звісно, це також планується, але не в таких масштабах, як роблять інші кандидати. Все, що вони розклеюють та роздають коштує десятки мільйонів гривень, і все на вітер, замість того, щоб допомогати людям.

Для мене перемога не самоціль . Самоціль – заставити всіх,хто сюди прийшов, працювати. Якщо вони до цього нічого не робили, то нічого вже й не зроблять . Тому маємо таку картину, що 70-80% людей не знають за кого голосувати.

В своїм житті я нікого не зрадив, не поступив підло

У майбутньому парламенті, в разі мого обрання, я служитиму Україні. Хочу бути націоналістом не тільки на словах, а й на ділі. Бачу націю і багатою, і щасливою. Я ніколи не зраджу своїх виборців, бо я тут виріс сам, тут живе вся моя сім’я. Чи може хтось мені дорікнути, що я когось зрадив, підвів? Жодного разу я не поступав підло. Не було також і такого випадку, щоб хтось мені свою волю нав’язував. Для мене авторитетом є лише Бог і думка людей. Я йду з чистим серцем і душею та конкретними справами, а люди вже самі зрозуміють. І ці заяви в міліцію – вони не тільки не зупинять мене, а навпаки заставлять працювати з подвійною, а то й з потрійною силою. Вони роблять спекуляції на найсвятішому… Я ж іду своїм курсом, своїм шляхом і ніяких дій в їхню сторону не буде.

У Верховній Раді хотів би очолювати комітет з фінансів

У Верховній Раді буду співпрацювати виключно із тими, хто стоїть на позиції українськості. За політичних соратників у Верховній Раді охоче б вибрав ВО «Свобода» та партію УДАР Віталія Кличка. Мені близька національна ідеологія «свободівців» та рівняння на європейські стандарти «ударівців», їхні заяви щодо підтримки розвитку малого та середнього бізнесу. Пріоритетним в законодавстві вбачаю те, що необхідно зробити рівномірний розподіл коштів із бюджету в регіони, в місті повинно залишатися хоча б 60% коштів. Також обов’язково відстоюватиму закон про страхову медицину, її треба запроваджувати вже, бо без цього не обійтися. А загалом в українському законодавстві на даний час наприймали стільки законів, що треба спочатку розібратися із тими, які є, щоб вони працювали для людей. Себе в парламенті бачу виключно головою фінансового комітету, щоб виділяти на Дрогобиччину максимум коштів.

Володимир Ключак

Віктор Конц: «Я йду до Верховної Ради України, щоб виконувати волю громади Дрогобиччини»

/Інтерв'ю з кандидатом у народні депутати/

Віктор Конц - корінний бориславець, тут народився і вихований у трудовій родині, закінчив першу середню школу. Звідси й отримав путівку в самостійне життя. Вирішив піти шляхом батька - відомого в Бориславі будівельника Ярослава Конца - вступив у Львівський будівельний технікум, на відділення промислового і цивільного будівництва. А далі підкорив ще два вищі навчальні заклади - Львівський Національний університет імені Івана Франка (юридичний факультет) і Львівський державний інститут (тепер університет) внутрішніх справ. Отже, він - фахівець у будівництві та правознавстві.

Ось уже десять років В. Конц працює у столиці України. Та на вихідні приїжджає до Дрогобича, де його чекають дружина і син-школяр.

Напутнє батькове слово — на все життя

Нашу розмову з кандидатом у народні депутати ми розпочали з такого запитання:

- Пане Вікторе, що найбільше ріднить Вас із Бориславом? Дитинство, юність, добра пам'ять про сокровенне?..

- Ріднить мене багато моментів. Тут пройшли прекрасні роки дитинства та юності. Тут мене зростили й виховали батько й ненька. Тут і донині живе і працює багато моїх шкільних друзів. Але Борислав для мене дорогий ще й тим, що я в ріднім місті не просто починав трудову дорогу, а й формувався, як особистість. Хоч і закінчив успішно будівельний технікум, два роки працював мулярем. Будував у рідному місті житловий дім на вулиці 600-річчя Борислава та ще один промисловий об'єкт. Це при тому, що батько працював керівником будівельного управління № 43. Але власне він наполіг на тому, аби я гартувався в робітничому середовищі. Бо той гарт - на все життя.

Батько був особливою людиною. За більш як тридцять літ праці в будівництві він виріс від рядового будівельника до начальника управління — побудував у місті нафтовиків цілі мікрорайони — Стефана Коваліва, Володимира Великого, 600-річчя Борислава. Люди й сьогодні добрим словом згадують про нього. А ми всі були в батька, як за кам’яною стіною. Але це не означало, що він надмірно опікувався нами, дітьми. Я працював рядовим будівельником і не відчував ніяких привілеїв із його боку. Назавше запам'яталася його настанова: що б ти не робив, маєш бачити результат своєї праці. Ці та інші батькові напутні слова не раз допомагали мені долати труднощі. І тоді, коли вперше взяв до рук кельму, і тепер, як я досяг певного становища в житті - працюю на відповідальній ділянці роботи в Києві. І відчуваю, що ще далеко не реалізував себе у служінні людям.

- Очевидно, ця обставина стала визначальною, коли Ви твердо вирішили йти в народні депутати?

- Саме так. Безмежно люблю будівництво і людей, які не руйнують, а зводять нові будови. Це й у прямому, й у переносному значенні. Ми ж не просто будуємо, а будуємо ще таку молоду державу. Але ж як складається: хтось у поті чола будує, а хтось користується плодами отого будівництва.

Віктор Конц вже два роки працює на Борислав

- Я майже два роки підтримую добрі стосунки з Бориславським міським головою Володимиром Фірманом, - продовжив далі розповідь кандидат у народні депутати. - Бачу його щире прагнення щось зробити для міста, велике бажання відродити Борислав. Із ним знаємося поза двадцять років, ще з юнацьких літ, коли разом ходили у спортзал. І коли пан Володимир ще на початку своєї каденції вийшов на мене в Києві, я охоче допомагав йому в питаннях енергозбереження й водопостачання, бо твердо знав: це в інтересах усієї бориславської громади, частинкою якої я й донині себе вважаю.

- Отже, Ви «засвітилися» в Бориславі не напередодні виборів, а ще задовго до цих політичних баталій?

- Власне, я допомагав команді Володимира Фірмана це з перших місяців каденції. Але більш зримо відчувається моє сприяння в останні місяці. Допоміг трубами на локальному водозаборі «Ріпне». Допоміг придбати насоси у дев'ятиповерхові будинки на вулицях Стефана Коваліва і Володимира Великого. Я не перебільшую: Володимир Фірман і його однодумці упритул наблизилися до вирішення проблеми цілодобового водопостачання. Теперішній міський голова - технічно грамотний, і це допомагає йому знаходити найоптимальніші рішення.

Долучився я до ще кількох добрих речей, пов'язаних із підготовкою до 625-річного ювілею міста. Маю причетність до відкриття пам'ятника святої Варвари, до ремонту міського Палацу культури, є співорганізатором Міжнародного форуму нафтовиків. І ще один момент: щойно вийшло небачене досі місцеве видання: фотоальбом «Борислав - наше місто». Тут теж мій значний внесок. Хочу не словом, а конкретним ділом допомагати Бориславу, Дрогобичу, всьому краєві гідно відроджуватися.

Але повернемося до водопостачання. Останнім часом В. Фірман серйозно перейнявся проблемами ще одного водозабору – «Валька». Виявилося, що тут замулило 400 метрів труби, до того ж вона в декількох місцях має тріщини.

Я не вірю, щоб у місті, яке стоїть на нафті, неможливо було б не побудувати нормальні комунікації, нормальні сучасні дороги.

Рентні платежі мають залишатися на місці

- Але ж у нас же система влади, на противагу цивілізованому світові, що такі міста, як Борислав, просто грабують, — це запитання ми адресували кандидатові в народні депутати. — Майже всі податки перекачують до центру, а звідти спробуй-но їх вибити. Якщо Вас, пане Вікторе, оберуть народним депутатом, що Ви зробили б, аби змінити цю систему влади? З чого почали б?

- А почав би я із рентних платежів за видобування нафти і газу. Ми разом із Володимиром Фірманом підрахували, що тільки за перше півріччя цього року бориславські нафтовики заплатили в державний бюджет 26 мільйонів гривень. За рік це понад 50 мільйонів.

Якби ці кошти залишалися на місці, то Борислав із них отримав би половину, решта перепала б Східниці, Дрогобицькому та деяким іншим районам. Скільки добрих справ можна було б зробити, але все впирається в кошти! Отже, цей пункт найвагоміший. Буду шукати в парламенті однодумців, і надіюся знайти, бо така ситуація з податковими платежами в усій державі.

- Ми, очевидно, друкуватимемо передвиборні програми кандидатів у народні депутати у 121-му Дрогобицькому окрузі. Хотілося б почути ще декілька стержневих моментів Вашої програми...

- Важливий пункт: формування бюджету знизу доверху. Бо ж виходить досить таки парадоксальна ситуація: Борислав на фоні області на душу населення сплачує найбільше в державну казну, а отримує чи й не найменше. Отже формування бюджету в нас поставлено з ніг на голову.

У Бориславі більш як півтора століття видобувають нафту, нинішньому містові та його мешканцям зосталися хіба наслідки варварського видобування -- екологічні проблеми. Ось чому тема екологічного захисту всього краю так само має домінувати в моїй депутатській роботі.

«Скажу виборцям так: ви є моєю партією»

- Пане Вікторе, у майбутній Верховній Раді до якої політичної сили Ви збираєтеся примкнути?

- Я буду сам по собі, позафракційним. Не хочу залежати від жодної політичної сили, залежним завше буду від виборців, якщо вони мені виявлять високе довір'я - їм і буду служити, наскільки мені дадуть можливість, знання і практичний досвід. Щоб ніхто не диригував паличкою чи вказівним пальцем, як я маю голосувати за те чи інше питання. Словом, скажу виборцям так: ви є моєю партією. Ви, а не партійні функціонери, які ще вчора домовлялися про коаліції, а сьогодні оголошують один одного ворогами.

Свій обов'язок бачу в тому, щоб протидіяти корупції на всіх щаблях влади, утверджувати нормальну податкову політику. Я був у такій маленькій державі, як Сінгапур. Там п'ять мільйонів населення. Країна економічно процвітає. А там тільки чотири види податків. У нас же - поза сто. Так що над Податковим кодексом ще доведеться попрацювати.

Тепер щодо нормального інвестиційного клімату. Чому до нас не йдуть інвестори? їх так само відлякує корупція. А без інвестицій в нас ніякого прогресу не буде.

- Пане Вікторе, Верховна Рада нинішнього скликання наламала багато дров. Передала Росії в довгострокову оренду Севастопіль. Замахнулася на українську мову як єдину державну. Вищі чиновники Кабміну постановили переписати українську історію — на догоду Москві. Роблять усе для того, аби пришвартувати Україну до Росії. Яка Ваша позиція щодо цих питань?

- Щодо української мови - це питання навіть не підлягає обговоренню. Це - аксіома: в нас одна і єдина державна мова - українська. Буду твердо відстоювати позицію, що хибний закон про мови треба змінити таким чином, аби він сприяв всебічному розвиткові української мови, як єдиної державної. Ніяких офіційних «языков». І ще одне: даю тверде слово, що відстоюватиму інтереси суверенної України. Таким виховали мене батьки й від цієї позиції я не відійду.

- Відомо, що Ви – меценат не тільки для бориславців і на Дрогобиччині. Вас знають, як добродійника, й у Києві, й у всьому Бойківському краї...

- Хай про мене краще скажуть люди. Бо це мій обов’язок: якщо можу, допомагаю храмам і музеям, школам і бібліотекам. Хіба штрих додам: допоміг реставрувати римо-католицький храм у Києві (богослужіння там, до речі, українською мовою).

А те, що допоміг Львівському земляцтву в Києві віднайти стару бойківську хату для музею просто неба в Пирогово - це просто мій обов'язок як члена земляцтва. Об'їздив Турківський і Сколівський райони і знайшов 15 варіантів. Порадився з головою Всесвітнього конгресу бойків Петром Косачевичем - і вибрали найкращий. Після наших пояснень господарі погодилися безкоштовно передати хату в музей. На старенькій хаті буде увічнено їхні імена. До всього цього, я домовився з керівником Львівської залізниці Богданом Піхом, що розібрану хату залізничники таки доставлять частинами до Києва.

Сокровенне про родину і рідну школу

- Декілька днів тому під час першого шкільного дзвоника Ви, пане Вікторе, побували на цьому величному святі педагогів і дітвори в рідній для Вас першій школі. Про що і про кого найбільше згадували?

- Про учителів. Надія Лук'янівна Крижанівська була першою нашою вчителькою, стала для нас другою матір'ю. Любов до української мови і літератури прищеплювала Катерина Улянівна Хорошилова. Запала нам у душу і Віра Яківна Антонішак... У школі я найбільше любив мову, літературу, історію, географію. Шкільні роки - це направду незабутнє. Пройшло мало не чверть віку, а стояли оті світлі життєві кадри перед очима, як наяву.

- За чим Ви найбільше шкодуєте?

- Болить мене душа, що мало уваги приділяв батькам. Завжди відкладалося на завтра, на потім. Життя - як марафон: усе бігом та бігом. А коли батька не стало, я зрозумів: скільки важливих розмов із ним у нас не відбулося. Бережу тепер маму - вона замешкує у Трускавці. Тепер вона очолює спільноту матерів молитви за дітей при церкві святого пророка Іллі в місті-курорті. Взагалі, батьки в мене були високоморальні, вчили бути порядним, виконувати заповіді Божі. Все життя буду їм вдячним за це. І вже за цією традицією ми із дружиною виховуємо свого сина-школяра.

- Дякуємо, пане Вікторе, за цю розмову. Нехай Вам Господь допоможе у всіх Ваших справах в ім'я Борислава та України!

- Дякую і я вам!

Розмовляв Роман Соловчук, газета «Нафтовик Борислава»

 

 

У Бориславі презентували фотоальбом "Борислав- наше місто", який вийшов у світ завдяки сприянню Віктора Конца

У рамках першого Міжнародного форуму нафтовиків, який проходив 7-9 вересня в Бориславі, було презентовано фотоальбом, присвячений 625-й річниці Борислава. Видання побачило світ завдяки сприянню нашого краянина, кандидата в народні депутати України від Дрогобицького округу Віктора Конца.

Борислав ще не мав такого альбому і це визначна подія й достойний подарунок бориславчанам до 625-тиріччя міста. Розкішне повноколірне видання на 152 сторінках розкриває всю історію Борислава. Є й своє ноу-хау: на кожній сторінці - логотип, який відповідає певному історичному періоду. Альбом виданий трьома мовами. Комплект фотоальбому подарований бібліотекам міста та всім школам Борислава та Східниці. Присутні на презентації мешканці та гості Борислава також його безкоштовно отримали. Окрім того, фотоальбом "Борислав - наше місто" подаровано Архієрею Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ярославу Прирізу та Папському нунцію, архієпископу Томасу Едварду Галліксону і усім священикам, що були присутні на богослужінні за місто Борислав. У планах – представити цей фотоальбом на Форумі видавців у Львові.

На презентації видання заступник міського голови Борислава Сергій Оленич сказав, що авторським колективом проведена ґрунтовна робота. Щоб видати його, потрібно було витримати логічний та послідовний аспекти, тому на підготовку затрачено чимало часу. "Ідея видання фотоальбому виникла в міського голови Борислава Володимира Фірмана. Але брак коштів часто зупиняє нас у наших починаннях. Тому велике спасибі нашому меценату, кандидату в депутати до Верховної Ради Віктору Концу, який взяв на себе всю фінансову складову при випуску цього фотоальбому. Були побоювання: чи побачить видання світ до святкування 625-ї річниці міста. На щастя, все вдалося", - сказав Сергій Оленич.

"Я радий з того, що зумів долучитися до збереження історії нашого міста. Фотографії – це не просто зупинка часу, це люди минулого і сучасного з їх енергетикою, це миті тріумфу і розпачу нашого міста. Кожна світлина – це пам'ять, історія, це можливість побачити своє місто новими очима і зрозуміти: попри низку проблем, Борислав все-таки достойний бути європейським містом," - сказав у своїй промові Віктор Конц. Окрім того, кандидат в народні депутати подарував центральній бібліотеці Борислава комп'ютерний комплекс, який перетворить книгозбірню на сучасне інформаційне середовище. Завідувач центральної бібліотеки подякувала за подарований комп'ютерний комплекс та побажала місту щедрих меценатів та вдячних читачів.

Коротенько про фотоальбом. Світлини, які увійшли до нього поєднують одразу декілька епох: від середньовіччя до сучасності, останні фотографії – червень 2012 року. У вступній частині описано найяскравіші сторінки історії Борислава. Цікавою є світлина пожежі нафтогазової свердловини "Ойл Сіті". Ця свердловина була найбільшою у світі, з неї нафта текла рікою. Коли в неї влучила блискавка і нафта загорілася, то свердловина горіла три тижні. Всі газети світу писали про те, що в Бориславі вибухнув новий Везувій. Пожежу бачили від Самбора до Стрия. Подивитися на неї люди прибували не тільки з округи, України чи Європи, а навіть з Австралії.

У фотоальбомі також розміщено фотографії відомого у всьому світі Девіда Рокфеллера, який у Бориславі мав свої свердловини.

Унікальні фотографії дерев'яного Барабського мосту. Під час повені у 1927 році міст був зруйнований. Завдяки дружині президента Польщі і залучених нею нафтовиків, які працювали в Бориславі, було побудовано сучасний залізобетонний міст. Завершення польського періоду представлено фотографією нічного Борислава 30-х років минулого століття. Цікаво, що кожна свердловина, копальня, десять газопереробних заводів були освітлені – Борислав, ніби сучасний Лас-Вегас, світився уночі. У виданні широко представлено фотографії славетного нафтового промислу та його робітників, зображення найдревніших церков, вітражів, іконостасів, інших святинь. Окрасою фотоальбому «Борислав – наше місто» стали пейзажі. Місто Борислав на панорамних світлинах виглядає по-новому.

Прес-служба Віктора Конца

Байкер паті -2012: драйв, рок, вогонь

 

 

Вже сьомий раз у Трускавці масово і видовищно відбувається закриття байкерського сезону. Байкер-паті на Прикарпатті-2012, яке проходило 7-9 вересня на Бориславському озері та на центральній сцені, в клубах та просто на дорогах курорту, не можливо бути не побачити і не почути. Організатори злету – Дрогобицький клуб «LIONS MC» - подбали, щоб байкер-паті було цікавим не лише романтикам та авантюристам доріг, а й трускавчанам та гостям курорту.

Так, в суботу, 8 вересня, багато глядачів на центральній площі біля сцени зібрали показові виступи стантрайдерів – каскадерів на мотоциклах - команди FIGHT VARS. Їзда стоячи, на одній нозі та довіра асистентки, яка повністю віддала себе в руки каскадеру на залізному коні, просто вражали людей, більшість з яких бояться просто проїхатися на мотоциклі. Дорослі та діти також з задоволенням фотографувалися з колоритними байкерами з різних куточків України та Польщі та з молодим левеням. Учасників, гостей та глядачів свята привітав Михайло Задорожний, під патронатом якого проходило цьогорічне байкер-паті.

На Бориславському озері, де розмістилася база байкарів – намети та кухня - в цей час було не так людно, але не менш цікаво. В рамках байкер-паті Трускавецький яхтклуб «Трускавецька хвиля» вивіз на озеро кілька яхт і каное, щоб показати, що в нашому місті є і такий вид спорту та хобі. Всі бажаючі могли абсолютно безкоштовно повеслувати на каное та спробувати впіймати вітер на яхточці монотипу з життєствердною назвою «Оптиміст». Віддячити можна було лише добровільною пожертвою на розвиток яхтклубу. Тут пускали також електричні гідроплани річної роботи.

А ввечері на найстійкіших чекав рок-концерт на центральній сцені міста за участі таких гуртів як «Брем Стокер» (м. Рівне), «Механічний Апельсин» (м. Дрогобич), інших та шоу-програма Театру вогню.

Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір’я»

З ювілеєм, нафтовий Бориславе!

Уславленому на цілий світ нафтовому місту – 625! Минулими вихідними Борислав урочисто відсвяткував свій ювілей. Святкування тривало три дні поспіль, 7-9 вересня. При цьому святкували не тільки бориславці і мешканці навколишніх населених пунктів, а й гості, котрі приїхали у нафтове місто з різних куточків світу.

Визначальною, вагомою і особливо важливою частиною урочистостей став Міжнародний форум нафтовиків, який вперше за часи Незалежності відбувся у Бориславі. До речі, ще за польських часів схожих зібрань у місті нафтовиків проводилося чимало. Перше таке зібрання відбулося ще 1904 року. Це й не дивно. Адже Борислав – це єдине в світі місто, що розташоване на діючому нафтовому родовищі. В цьому унікальність міста, і в цьому його біда. Бо через багатолітній безсистемний, хаотичний і варварський відбір нафти, у Бориславі виникла велика проблема техногенно-екологічного характеру. Тож міська влада Борислава, зокрема діючий міський голова Володимир Фірман, сподівається, що проведення такого форуму стане першим кроком у вирішенні економічних та екологічних проблем міста.

Власне під час науково-практичної конференції «Стан, проблеми та перспективи нафтогазової промисловості України», яка була головною частиною Міжнародного форуму нафтовиків, і обговорили всі питання, пов’язані з промисловим видобутком нафти, відбором супутнього газу, створенням сприятливого інвестиційного клімату для розвитку нафтогазовидобувної промисловості. Участь в обговоренні приймали науковці і нафтовики, геологи й екологи, дослідники і представники різних ешелонів влади, а також учасники закордонних делегацій з Італії, Німеччини, Польщі, Великобританії.

Додамо, іноземці шоковані!.. Вони не розуміють, як люди у час світового дефіциту енергоресурсів можуть ходити по нафті і не бути при цьому доларовими мільярдерами. За твердженням багатьох науковців і нафтовиків, наприклад, колишнього нафтовика і дослідника Омеляна Солецького, з Бориславського родовища відібрано лише 30% запасів «чорного золота», по решті і досі бориславці просто ходять. Після таких цифрових даних і самим дивно, чому ж Борислав, а з ним і весь Дрогобицький район так не схожі, наприклад, на Саудівську Аравію?

Але головне питання не «чому?», а головне питання – «як це змінити?». Способом пошуку змін стала резолюція Міжнародного форуму нафтовиків. Як розповів нам один з активістів конференції, еколог Мирон Цайтлер, у ній йдеться про необхідність дорозробки Бориславського нафтового родовища, адже це сприятиме не тільки економічному розвитку регіону, але й зменшенню екологічних проблем; а також визначено, що треба підготувати звернення до Кабінету міністрів України про те, щоб частина рентної плати від видобутку нафти залишалася на місцях, бо якраз за ці кошти можна було б вирішувати техногенно-екологічні та соціальні проблеми міста. Крім того, у резолюції пропонується паралельно розвивати відновлювальну енергетику, при цьому використовуючи ті ресурси, які щедро надає сама природа, рекреаційну зону та туристичну сферу. А ще – проводити Міжнародні форуми нафтовиків щорічно.

В такий спосіб можна сказати, що під час форуму нафтовиків у Бориславі окреслили шляхи, якими мало б рухатися місто. Проблема лише у тому, що для поступального руху просто необхідна підтримка на державному рівні, але наразі невідомо, чи прислухаються до думки науковців, нафтовиків і фахівців з України та з-за кордону у високих київських кабінетах? Та не все так погано, адже за біблійною мудрістю: відкривають тим, хто стукає. А стукати у всі двері і кричати про свої проблеми і клопоти Борислав нарешті почав.

Підтвердженням цього є хоча б те, що рамках святкування 625-річчя міста, крім Міжнародного форуму нафтовиків, провели цілий комплекс заходів, пов’язаних саме з історією, сучасним станом і перспективами Бориславського нафтового родовища. Зокрема, у міському парку культури та відпочинку освятили територію і заклали камінь на місці, де згодом має постати музей-скансен історії нафтогазоозокеритовидобутку. Для музею під відкритим небом територію парку обрали не випадково. Колись на місці нинішнього парку був цілий ліс копанок та свердловин. Цей район міста називали «Дучки», і саме звідти почався промисловий видобуток нафти у Бориславі. Ще й зараз просто посеред міського парку працюють нафтові качалки. Тож сам по собі Бориславський парк культури та відпочинку є справжнім музеєм нафтової промисловості славного Галицького Клондайку.

Ще одним способом відродити унікальну славу нафтового міста став фотоальбом «Борислав – наше місто». Його презентація теж відбулася у рамках ювілейних святкувань. На 150 сторінках цього фантастичного за оформленням і поліграфічним виконанням видання вміщено сотні фотографій різних періодів існування міста - від першої писемної згадки про нього і до наших днів. Нагадаємо, що вперше у писемних джерелах Борислав згадується 19 березня 1387 року у грамоті польської королеви Ядвіги. Сама грамота до нині не збереглася, але зберігся запис у реєстраційній книзі про її видачу. І фото цього запису відкриває фотоальбом «Борислав – наше місто». Додамо, що ініціатором такого видання є міський голова Борислава Володимир Фірман, а упорядниками історики-краєзнавці Роман Тарнавський та Олег Микулич і фотограф Ігор Шоха. Альбом трьохмовний. І вступне слово і всі підписи під світлинами відтворені українською, польською та англійською. Тож ознайомитись з Бориславом і його історією тепер можуть мешканці різних куточків планети.

Звісно, будь-яку історію завжди творять люди. Тож у рамках святкування ювілею нафтового Борислава згадали і про тих, хто розвивав нафтовидобуток у Галицькій Каліфорнії. На адмінібудинку управління НГВУ «Бориславнафтогаз» ПАТ «Укрнафта» відкрили меморіальну таблицю Емануїлу Чекалюку. Це - видатний вчений, автор 14 винаходів, котрий дуже багато зробив для розвитку саме бориславського нафтовидобутку. Уявіть собі, син священика, брат вояка УПА, котрий своїми здібностями, своїми винаходами, своїм розумом робив так багато, що навіть радянська система була змушена дати йому можливість працювати і розвивати нафтовидобуток.

Але, як кажуть, не хлібом єдиним. Так і Борислав як місто і колись, і сьогодні жив і живе не лише нафтою, а й іншими напрямками людської діяльності. Усе багатство талантів, здібностей і Божих дарів намагалися продемонструвати бориславці святкуючи 625-річчя рідного міста. Тож у рамках святкування провели погашення ювілейного конверту «625 років Бориславу», подячний молебень біля відкритого тиждень тому пам’ятника святої Варвари, виставку робіт митців Борислава «Тобі, рідне місто моє» та виставку-продаж декоративно-ужиткового мистецтва. За ініціативою міської організації «Союз Українок» у нафтовому місті пройшов перший парад вишиванок. А ще до Дня міста, Дня фізичної культури та спорту і Дня працівників нафтогазовидобувної промисловості провели спортивні змагання, зокрема, футбольний турнір всіх поколінь, матчеву зустріч з кікбоксингу, футбольний турнір «Кубок нафтовиків» та ХV спартакіаду серед людей з особливими потребами. Ну і звісно, яке ж ювілейне свято без концертів. Співали і танцювали у Бориславі три дні поспіль. У п’ятницю, 7 вересня, відбувся концерт до Дня нафтовика, у суботу, 8 вересня, мистецький фестиваль «Борислав сміється», за участю заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні та танцю України «Верховина» та Ярослава Музики, а у неділю, 9 вересня, концерт артистів української естради, який відкривали місцеві виконавці, а згодом глядачів порадували своїм талантом відомі артисти, серед них Заслужена артистка України Ірина Зінковська, Василь Мельникович, Степан Гіга (молодший), Назар Савко, Марічка Яремчук та гурт «Рокеш».

Додамо, що під час недільного концерту зі святом бориславців вітали офіційні особи, серед них міський голова Володимир Фірман, голови сусідніх населених пунктів та кілька кандидатів у народні депутати по нашому 121 виборчому окрузі. А після вітань відбулася церемонія нагородження людей, котрі своїми зусиллями і своєю плідною працею зробили значний вклад в життя міста нафтовиків.

Особливо приємно відзначити, що нагороду того вечора отримав і наш головний редактор Ігор Курус. Йому міський голова Борислава Володимир Фірман дякував, за допомогу у вирішенні проблем водопостачання міста нафтовиків. Нагадаємо, Ігор Курус допоміг прокласти трубу з локального водозабору «Ріпне» до магістрального водогону, що покращити якість водопостачання у центральній частині Борислава. А також саме наш редактор потурбувався про те, щоб після аварії на нафтовій свердловині, у результаті якої нафтопродукти потрапили у водопровідну мережу міста, бориславці не залишились без води. Тоді Ігор Курус організував і повністю профінансував роботу однієї водовозки, якою воду підвозили у мікрорайон Коваліва. Тож ми вітаємо, нашого керівника з тим, що за свої зусилля він отримав заслужену нагороду.

А щодо святкових заходів у Бориславі, то завершилися вони, як і належиться гарним феєрверком. Нічне небо над містом освічували тисячі яскравих вогників, і на обличчях людей спалахували усмішки. Тисячі бориславців у ці святкові дні отримали море позитивних емоцій, дізналися багато цікавого про рідне місто, просто гарно відпочили. Серед усіх перепетій сучасного шаленого життя, так важливо отримати ту іскорку позитивних емоцій, щирої простої радості, відчуття свята, про яке захочеться не раз згадати.

Наталка Кучер, тижневик «Каменярі»

«У Стебнику приватизовані тротуари», - вважає продавець магазину

Ще минулого року писав про маршрутки, які полюбили курсувати стебницькими тротуарами. І ось новий парадокс на тому ж місці. Нещодавно впритул до тротуарної алеї відкрився невеликий продуктовий магазин. І вже з перших днів роботи почали виникати певні труднощі. Пішоходам дорогу перекриває транспорт, який доставляє продукти до цієї торгової точки. Персонально мені двічі доводилось просити водіїв від’їхати на 2 метри з тротуару, оскільки обходити їх доводиться по траві та болоті. Вони спочатку обурювались, проте вникали в ситуацію і слухняно поступалися пішоходам. Та останнього разу ситуація вийшла з-під контролю. На прохання з’їхати з тротуару, водій став цинічно хамити, мовляв «а що ти мені зробиш, де хочу, там і стою». Звертаюсь з аналогічним проханням до продавця магазину. У відповідь чую, що прилегла територія - це приватна власність, і я не маю права висувати якісь претензії. Далі усе як в кіно: берусь за фотоапарат, а водій в той же момент намагається застрибнути в автівку і зникнути з кадру. На рух з магазину вибігла продавець з заявою, яке право маю знімати. Представившись журналістом, у відповідь чую «В такому разі я подам на вас до суду за те… за те, що ви мене обплювали»…

Думаю, коментарі зайві. Хоча прикро, що досі пішоходи навіть на тротуарах залишаються безправними. А особливо коли тротуари є «приватизовані». Насправді, якщо такий факт з приватизацією має місце, думаю, працівникам прокуратури цікаво його буде перевірити, адже це грубе порушення чинного законодавства. Якщо ні – за справу мали б взятися працівники ДАІ та міські органи влади. І, врешті, не розумію власника магазину: перекриваючи доступ потенційних покупців до бізнесу, він фактично здійснює самогубство своєї справи. Очевидно, це Стебник і тут багато парадоксів…

Ярослав Баран

Ернст Льюдерман: «Незважаючи на економічні успіхи, недотримання прав людини може відкинути Україну до того рівня відносин з ЄС, на якому перебуває Білорусь»

Нещодавно Дрогобич відвідав Ернст Льюдерман – представник Німецько-українського товариства «Райн Некар» (Мангайм, Німеччина), яке тісно співпрацює з українськими благодійними організаціями в гуманітарній сфері. Так сталося, що протягом 8 років пан Ернст співпрацює також з БФ «Карітас» СДЄ УГКЦ, надаючи посильну допомогу, і його візит тривав саме в цю організацію. Варто згадати, що пан Ернст має українське коріння, спілкується вільно українською і за фахом є істориком. Тож скориставшись нагодою, спілкуюся з ним про стан благодійності в Україні і загалом про проблеми України у міжнародному середовищі.

- Пане Ернст, що вас цього разу привело в Україну?

- Ми з дружиною вже на пенсії і весь позапрофесійний час намагаємося приділяти благодійності. Власне для цього ми створили Німецько-українське товариство, яке я очолюю. Моя дружина мені в цьому допомагає. Для прикладу, вона активно співпрацює з католицькими та жіночими організаціями в Німеччині. І фактично завдяки її зв’язкам вдалося свого часу назбирати кошти для підтримки реабілітаційного центру «Назарет», а сьогодні ми активно підтримуємо ще один проект «Карітасу» – притулок для бездомних «Наша хата». І, власне, ми приїхали подивитися на плоди своєї праці. Ви мабуть не знаєте, але ще три роки тому я організував волонтерів з Німеччини і сам брав посильну участь в межах своїх можливостей на будівельних роботах цього проекту.

- 8 років співпраці з «Карітасом» – чи відчувається прогрес?

- Ми сьогодні були на обході і я справді вражений і задоволений, що все-таки вдалося побудувати цей великий будинок для добрих справ. Я переконався на власні очі, що робота колективу «Карітасу» є надзвичайно плідною. Для нас, спонсорів у Німеччині, є важливо знати, що наші кошти раціонально використовуються. Ми отримуємо регулярні звіти і знаємо, на які потреби йде допомога.

- Окрім «Карітасу», які ще проекти підтримуєте в Україні?

- Уже понад 10 років займаємось організацією відпочинку чорнобильських дітей у Німеччині. І так триває рік за роком. За цей час налагодилося багато особистісних зв’язків між українськими і німецькими дітьми, що надзвичайно приємно.

- А що змінилося в Україні і які враження про Україну сьогодення?

- Досить складне питання. З одного боку щось все-таки рухається вперед. Пригадую, три роки тому дорога зі Львова до Дрогобича була взагалі ніякою, а сьогодні вона в досить пристойному стані. Проте з іншого боку як історик східноєвропейської історії і українознавець зі своїх спостережень можу констатувати, що Україна найбільше постраждала від світової економічної кризи у порівнянні з іншими країнами регіону. Та знову ж, вона найшвидше оговтується у порівнянні з країнами СНД. Свідченням того є запропонована Європейським Союзом угода про асоціацію. Але, на жаль, є ще і третя негативна сторона: уряд України має надзвичайно негативний імідж в Європейському Союзі через недотримання прав людини. Я з ними також одностайно і недвозначно згідний, оскільки не може бути інакшої позиції, якщо порушуються права людини. Європа наразі покладає останні надії на парламентські вибори зі сподіваннями змін на краще, і повернення до засад правової держави, яких, на думку європейських спостерігачів, немає. І незважаючи на економічні успіхи, такий стан справ може відкинути Україну до того рівня відносин, на якому перебуває Білорусь.

Розмовляв Ярослав Баран

Бориславське нафтогазове родовище – ретроспектива та перспективи

Історія розвідки та експлуатації Бориславського нафтогазового родовища свідчить про практичну «невичерпність» запасів завдяки сучасним процесам вертикальної міграції флюїдів з глибинних горизонтів земної кори. Запропоновано провести комплекс досліджень на основі дешифрування космічних знімків та високоточної об'ємної сейсміки з метою підвищення ефективності процесу видобування та пошуку нових невеликих в плані але значних за запасами покладів нафти і газу у Бориславському нафтопромисловому районі.

/Ключові слова: нафта, газ, озокерит, К. Толвінський, В. Тейссейре, розлом, Карпатська геологічна станція/.

Майже усім геологам-нафтовикам відомо, що одним з найбільш продуктивних і довгоживучих нафтопромислів у Європі є Бориславське нафтогазове родовище. Воно було відкрито більше 150 років тому й встигло пережити зльоти й падіння, періоди хижацького видобутку й занепаду. Історія відкриття, розвідки й експлуатації покладів вуглеводнів в межах міста Борислав досить повчальна, а симбіоз на одній і тій же площі земної поверхні двох абсолютно різних формацій — 40-тисячної міської агломерації й нафтового промислу являє собою унікальне явище у світовій практиці, яке ще чекає свого дослідника.

Борислав став «притчею во язицех» 1855 року, коли львівський підприємець, такий собі Роберт Доме, натрапив на жили озокериту, що знаходились посеред соленосних аргілітів. З трьох невеликих шахт було видобуто 6 центнерів цієї сировини [Тоłwińskі, 1937].

Подальший розвиток нафтовидобувної справи був пов'язаний з озокеритом, розробка якого з 1860 року почала відігравати домінуючу роль, переживаючи деякі коливання, згідно кон'юнктурі та правових норм.

Озокерит – цінна сировина для виготовлення свічок та ізоляторів, він має більшу температуру плавлення, ніж парафін Його використовують також для приготування різних мастил і мазей для технічних і медичних потреб; у будівельній промисловості.

Цікавий факт – оболонка першого трансатлантичного телефонного кабелю, який з'єднав Старий та Новий Світ, містила у своєму складі озокерит з Борислава.

Нафта в ті часи ще не користувалася великим попитом, її добували, головним чином заради гасу для гасових ламп; працездатний бензиновий двигун внутрішнього згоряння ще не було винайдено.

Максимум видобутку озокериту припадає на 1873 рік, коли було видобуто 19 650 тон цього мінералу.

У ті часи Борислав був місцем, до якого з різних сторін стікалися всілякі «елементи», які шукали легкого заробітку, методи ж видобутку були дуже примітивними і взагалі неконтрольованими, так, що про раціональну експлуатацію підземних багатств з геологічної, гірничої, екологічної та інших точок зору не могло бути й мови.

«Кожний копав як хотів і як умів. Колодязь біля колодязя, шахта біля шахти... Бориславська котловина виглядала як продірявлене решето... Мільйони відер у безперестанному русі. З раннього ранку до пізньої ночі увесь простір заповнено тисячами укритих сажею робітників, подібних до підземних духів, що добувають заклятий скарб» [Геология и полезные ископаемые западных областей УССР, 1941].

1874 року гірничий комісар Е. Віндакевич (Е. Windakiewicz) зробив інспекцію усіх галичанських промислів і у його звіті знаходимо багато цінних даних, у тому числі стосовно гірничої справи у Бориславі [Е. Windakiewicz, 1875].

Інспекція Віндакевіча "виявила на бориславських промислах цілий ряд технічних, економічних, гігієнічних і т. п. недоліків. У відповідності до суспільної і незалежної точок зору було необхідно упорядкувати промислові стосунки: «...усі згодяться, що введення порядку наштовхнеться на великі перепони і тільки залізною рукою, а, якщо потрібно, то і з військовою допомогою можна його навести» [Тоłwińskі, 1937].

Нові гірничо-адміністративні приписи, які було запроваджено у 1886 р., почали регулювати видобуток озокериту і нафти.

Таким чином, рішуче втручання уряду загальмувало стихійне знищення довкілля. Але ситуація залишалася складною. Величезні території було вкрито густою мережею колодязів і шахт, відвалами, навкруги— багно насичене нафтою, повітря просякнуте сірководнем, по вулицях тинялися сотні обірваних, голодних і брудних робітників.

«Хто був у Бориславі, цій галіційській Каліфорнії, — писав російський інженер С. Гулішамбаров, що відвідав місто у 80-х роках XIX ст., — хто бачив тутешнього робітника, який ледве нагадує людський образ, хто був присутній при ведені роботи, той бачив пекло Дайте, і якщо вийшов звідтіля цілий і неушкоджений, то кинеться прожогом втікати далі від цієї пастки. Стан озокеритової справи у Бориславі такий жалюгідний, роботи ведуться так примітивно, робітники такі злиденні і принижені, промисловість знаходиться на низькому рівні і взагалі вся бориславська обстановка так різко дисгармонує з усім тим, що прийнято називати європейським; важко повірити, що Борислав знаходиться у центрі Європи, а не де-небудь у глухій частині Азії або Африки».

Винахід гасової лампи (Ігнатій Лукасевич й Ян Зех, 1853) і працездатного бензинового двигуна внутрішнього згоряння (Готліб Даймлер, 1882), створення технології перегонки нафти ознаменували собою початок інтенсивної розвідки та експлуатації Бориславського нафтогазового родовища

У 1893 році такий собі Мак Гарвей розпочав буріння першої глибокої свердловини «канадським» (тобто обертовим) методом, і через рік кількість видобутої за рік продукції сягнула цифри у 15 цистерн, тобто 150 000 кг. З того часу розвиток Бориславських нафтових промислів набирав все більших темпів, що було пов'язано з освоєнням більших глибин. Глибина свердловин вже досягала 1000м, а загальна кількість нафти самого лише Бориславського родовища на початку позаминулого сторіччя з надлишком забезпечувала потреби усієї австро-угорської монархії [Atlas geologiczny Galicyi, 1906].

Однак, на загал техніка і технологія буріння та експлуатації свердловин залишались відсталими: багато свердловин продовжували бурити ударним способом, тільки 1/5 з них було обладнано насосами,— на інших нафту видобували желонками і свабами, значну кількість отворів експлуатували фонтанним способом, випускаючи у повітря газ і, тим самим, знижуючи пластовий тиск.

Вскриття нафтогазового покладу Бориславської складки часто супроводжували аварійні викиди продукції, які іноді ставали справжніми екологічними катастрофами. Одна з найбільших аварій трапилась у червні 1908 року на свердловині «Ойл Сіті».

В результаті хижацької розробки надр надзвичайно сильно страждали ґрунти і повітряний басейн внаслідок явища, яке зараз отримало назву загазованості, тобто забруднення природним газом (перш за все — метаном та його гомологами, а також сірководнем, двуокисом вуглецю тощо).

«Свідки перших років експлуатації бориславських промислів добре пам'ятають яку велику кількість супутнього газу випускали у повітря так, що шум з яким він виходив зі свердловин, було чути здалеку. ... Можна, лишень, уявити собі яку величезну кількість газоподібних вуглеводнів було безповоротно втрачено, - писав К. Толвинський, — ...Загалом продукція за останні 20 років склала 5314357000 м3. Беручи до уваги приблизну кількість газу, який було випущено в атмосферу у першому періоді експлуатації Борислава, витрати якого, принаймні, складають таку ж цифру, можна зробити висновок, що Борислав видав майже десять кубічних мільярдів природного газу» [Тоłwińskі, 1937].

Нікому непотрібний газ виходив через бурові вежі нібито через великі комини у повітряний простір і, завдяки переломленню світла, його було видно неозброєним оком на великих відстанях. Але коли наступало літо і розпочиналися грози не обходилося без пожеж, і іноді по кілька десятків свердловин ставало жертвою блискавиць і вогню.

1912 року Юзеф Болеслав Гжибовський -«батько польської мікропалеонтології» заснував «Карпатську геологічну станцію» (Karpacka Stacja Geologiczna, Карпатський геологічний інститут, або ж Науково-дослідний нафтовий інститут у Бориславі (The Petroleum Research Institute near Boryslaw). Він описав геологічну будову Бориславського родовища і був одним з перших хто звернув увагу на роль розривних порушень у процесі вертикальної міграції вуглеводневих флюїдів.

«Тільки наявністю розломів можна пояснити ті надзвичайні викиди нафти, які відбуваються час від часу в Бориславі. Про те, що розломи зв'язані між собою й те, що кілька свердловин могло потрапити у один з них, свідчить факт взаємозв'язку двох надзвичайно продуктивних свердловин «Етна №1» й «Микульский Перутц №3» («Фейлер»), які неодноразово перехоплювали один у одного продукцію» [Atlas geologiczny Galicyi, 1906].

Таким чином на прикладі Бориславського нафтогазового родовища вперше було висловлено припущення про важливу роль розривних порушень у процесах міграції нафти.

Наступне відкриття зробив у 20-х роках минулого століття німецький підприємець і політик доктор Альфред Пфафф — тодішній директор Бориславського промислу, який, напевно, був одним з перших, хто звернув увагу на те, що фактична кількість отриманої з бориславського пісковика нафти виявилася більшої, ніж її об'єм, розрахований за даними про поровий простір [Pfaff, 1926].

В 20-30-х роках 20 ст. колосальну роботу на промислі проробив видатний геолог Константан Толвінський. Реанімувавши власним коштом занедбану під час першої світової війни Карпатську геологічну станцію, він очолив дослідження геологічної будови і нафтогазоносності Карпат, приділивши багато уваги Бориславському нафтопромислу, п. Толвінський скрупульозно зібрав відомості про усі свердловини, про їхню продукцію, побудував детальні геологічні й структурні карти, карти інтегральної продукції тощо.

У 1955 році М, Р. Ладиженський розрахував, що, згідно з вихідними даними про площу, пористість, потужність нафтовміщуючих порід загальний об'єм нафти повинен складати приблизно 4 500 000 куб. м [Ладыженский, 1955].

Однак всупереч цим розрахункам за станом на 1995 рік з бориславського пісковика було видобуто 12 000 000 т нафти. На 2004 рік загальна кількість видобутку перевищило 32 млн. т.

Отже можна зробити висновок, що Бориславський нафтопромисел являє собою типовий випадок родовища, яке утворилось в зоні вертикальної деструкції земної кори. Йому притаманні наступні характерні для таких родовищ риси: багатоярусність покладів, переважно тріщинуватий тип колекторів, потужний газовий фактор (згадаймо яка газова шапка була розкрита першими свердловинами на початку 20 століття!).

Виходячи з цих міркувань є всі підстави вважати, що Бориславське родовище проіснує ще багато років.

Що потрібно зробити? Провести аерокосмогеологічні дослідження з використанням багатозональних космічних знімків великої роздільної здатності, а також ВОС. Відшукати геосолітонні трубки, канали струменевої вертикальної міграції флюїдів. Свердловини, розташовані в їхніх межах реанімувати, можливо закласти нові.

Переглянути методику підтримки тиску шляхом закачування води. Малодебітні свердловини ліквідувати.

Провести ВОС на усю ширину зони деструкції (~5 км) від північної границі м. Борислав до долини р. Стрий на півдні з метою пошуку геосолітонних трубок подібних до тієї, що була ймовірно вскрита свердловиною Східниця-3.

О. І. Кудряшов, А. Г. Мичак, В. Є. Філипович, збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Стан, проблеми та перспективи нафтогазової промисловості України»

Бориславське вуглеводневе родовище: проблеми для роздумів

У Бориславсько-Покутському нафтогазоносному районі найбільш вулеводневмісним є Бориславський вузол родовищ у всіх ярусах складок північно-західної частини Бориславсько-Покутської зони, а також Орівської і Берегової скиб Складчастих Карпат на глибинах від 0,3 до 5,8км (Атлас..., 1998). Відкрите тут наприкінці XIX ст. Бориславське вуглеводневе родовище належить до найбільш крупних і продуктивних.

На його прикладі й окреслимо низку проблем, пов'язаних з тривалим видобутком вуглеводнів у старих нафтогазоносних регіонах.

Незважаючи на те, що район добре вивчено, завданнями, які потребують швидкого вирішення, залишаються визначення подальших перспектив нафтогазоносності і джерел вуглеводнів та їхнього знаходження і встановлення негативного впливу на довкілля вуглеводнів, що неконтрольовано мігрують на денну поверхню з глибин.

Мешканцям Борислава вуглеводневі сполуки, які заповнюють пивниці, криниці та насичують ґрунти, створюють множину клопотів. А з врахуванням факту їхньої активної взаємодії з киснем, то вони ще є й вибухонебезпечними. Леткі вуглеводневі гази з домішками інших сполук отруюють атмосферу, що уже привело до зростання захворюваності у місті.

На нині немає чіткого розуміння факту можливості ліквідації збільшеного нагромадження вуглеводнів у районі Борислава. До цього додається і проблема подальшого надходження нових вуглеводнів із глибоких надр Землі. На цьому питанні зупинимося детальніше.

Створеною нами "фізико-хімічною моделлю синтезу вуглеводнів і способом геохімічного пошуку їхніх покладів" стверджено, що зі сторони мантії під дією потужного імпульсу тектоногенної енергії у літосфері Землі виникає глибинний розлом, у сформовану порожнину у напрямку земної кори втілюється високотемпературний флюїд з мінеральною і вуглеводеньвмістною складовими і в контактних породах утворюється множина макро- і мікротріщин, закономірно орієнтованих за радіусами від центра цієї області. Наявність великих тисків, високих температур, активних каталізаторів, високовольтного електричного поля та інших складних фізико-хімічних чинників привела до різкої зміни складу флюїду, усі леткі якого розклалися на окремі атоми і радикали, зокрема, на атомарні водень, вуглець і CnHm-радикали, що з часом синтезували складні вуглеводні. Синтезовані за таким механізмом метан та Інші вуглеводні разом з мінеральною складовою флюїду були джерелом великої теплової енергії та переносником (разом з іншими леткими сполуками) значних вихідних мас речовини, з якої утворилися кварц-карбонатні породи, досконалі кристали мінералів тощо.

Оскільки ці мінерали та породи формуються у середовищі глибинного високотемпературного вуглеводневого флюїду, його захоплення дефектами у новоутворюваних прожилкових мінералах, які заліковують макро- і мікротріщини у контактних породах, є фактом.

Отож, передусім необхідно знайти ті розломи й відповідно вуглеводневі родовища, які сформувалися після тектоногенної активізації. З цією метою потрібно поновити пошукове параметричне буріння в околі глибинних розломів, що оконтурюють Бориславський вузол родовищ вуглеводнів.

Шляхи надходження вуглеводнів потрібно визначати за "новою технологією визначення перспективи нафтогазоносності локальної площі". Суть її у тому, що міграція і нагромадження вуглеводнів в осадових товщах супроводжується розвитком у вмістних породах прожилково-вкрапленої мінералізації та цементації полікристалічних порід з певним складом флюїдних включень у твердих тілах. Інтенсивність насичення прожилкових мінералів флюїдними включеннями і спектр речовинного складу останніх мають прямий зв'язок з характером і масштабом покладів вуглеводнів. При цьому газо- і нафтогазонасиченість прожилкових мінералів, зокрема карбонатів, на порядок і більше вища від тих величин, які отримано аналізом породи з ореолів покладів, а речовинний склад флюїдних включень у прожилкових мінералах більш повно характеризує поклад.

Роботи такого плану повинні фінансуватися Національною академією наук України, а Інститут геології і геохімії корисних копалин НАН України (м. Львів) слід затвердити головним виконавцем, бо на нині це єдиний Інститут, у якому створено і успішно розвивається новий науковий напрямок у геології та розроблено нові технології пошуку корисних копалин, зокрема і вуглеводнів.

Отож, на прикладі Бориславського вузла родовищ вуглеводнів, які постійно поповнюються-підживлюються самими надрами, що актуальне і для всіх інших нафтогазоносних регіонів, показано необхідність застосування нових підходів для вирішення означених проблем.

Йосип Сворень, Ігор Наумко, Інститут геології і геохімії горючих корисних копалин НАН України, збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Стан, проблеми та перспективи нафтогазової промисловості України»

Оголошення

У неділю, 16 вересня, о 12.00 відбудеться вшанування пам’яті Героїв, які боролися і полягли за волю України та поховані в братській могилі на горі Бренів, в урочищі Марґоличі біля села Орів Сколівського району Львівської області. Біля могили полеглих у каплиці Пресвятої Богородиці буде відправлена Свята Літургія з панахидою. Після цього буде запалена Ватра Пам’яті. Перед урочистостями буде відкриття з посвяченням новозбудованої дороги від центру села Орів на гору Бренів. Меморіальний комплекс на горі Бренів має статус Державного історико-архітектурного, занесеного до реєстру нерухомих пам’яток України під № 1805-ш від 08.06.2000 р. та охороняється відповідним Законом України.

Шановні співвітчизники, дорогі краяни! Просимо взяти активну участь у вшануванні пам’яті наших Героїв.

Організаційний комітет

 



Создан 11 сен 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником