Трускавецький вісник № 107 (486) від 14 вересня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 107 (486) від 14 вересня 2012 р.

14.09.2012



 

У номері: Франко впав сам; У чому помиляється вчителька Руслана Козира; «Голос ради» мав би втратити статус офіційного видання; На думку депутатів не зважають; Матеріали про Романа Ілика та Михайла Янковського; Думка Олега Тягнибока; Поганство та християнство не сумісні; Про свободу віросповідання; Активна позиція Союзу Українок.

Новини Трускавця та регіону

У чому помиляється вчителька Руслана Козира

В одній із місцевих газет вчителька пана Козира Анастасія Журавська опублікувала статтю під назвою «Борислав сміється», а Трускавець плаче». В ній вона звинуватила Лева Грицака, попереднього міського голову Трускавця, начебто це він викупив у міста ділянку вище скверика, де знаходилося погруддя Франка. Вчителька вжила слово «кажуть», що означає непідтверджену інформацію. Та це не дивно, бо саме це слово «кажуть» вжила стосовно продажу земельної ділянки і автор публікації в офіційному виданні ТМР. Так що стає зрозуміло, де знаходиться джерело наклепів та дезінформації громади – в одному з кабінетів мерії.

Як виявилося, ні Лев Грицак, ні жоден з членів його родини ніколи не мали у своїй власності цієї земельної ділянки і не мали наміру її купувати. Про це свідчать і документи з різних років саме по цій ділянці, які нам довелося побачити.

Свого часу цікавився цією ділянкою депутат міської ради Петро Іванишин (тепер – депутат обласної ради), адже він не міг приватизувати батьківську землю по Франка в зв’язку з тим, що садиба знаходиться в першій санітарній зоні. Але і він не купував цієї ділянки.

Лев Грицак погодився дати коментар для нашого видання, зазначивши: «Інформація про мою нібито причетність до цієї ділянки, яку у своїй статті подає вчителька Анастасія Журавська, не відповідає дійсності. Багато чого кажуть, але чи все це правда? До речі, у цій статті я зауважив ще одну неточність, що начебто ЗАТ «Трускавецькурорт» не хоче віддати свою землю під пам’ятник Франку навпроти міської ради. Це теж не відповідає дійсності, бо наскільки мені відомо, відбулися два засідання містобудівельної ради з цього питання і «Трускавецькурорт» погодився надати цю ділянку. Проте кожному властиво помилятися. Тому не дивно, що вчителька просто повторила цю неперевірену інформацію».

З депутатами ніхто не рахується, на їхню думку не зважають

Як інформує наше джерело, неподалік питного озера по вулиці Городище постали так звані «форельники». Їх добре видно з висоти пташиного лету. Територія навколо озера успішно освоюється, начебто озеро вже повністю переведено у статус відпочинкового (рекреаційного) чи купального. Насправді ж, за деякими даними, з озера час від часу продовжується забір води, адже труби, закуплені ще за часів мерства Лева Грицака, фактично продовжують стояти на своєму місці на Стебницькій ось вже два роки після зміни влади в Трускавці. Це велике щастя, що ще досі не зареєстровано якихось страшних хвороб, адже озеро фактично не виведене зі статусу питного.

Нагадаємо, що під час обговорення та прийняття Генерального плану Трускавця депутати поставили вимогу, що зміна статусу озера на вулиці Городище може наступити тільки після вирішення проблеми водопостачання у Трускавці. Та навряд чи хтось у виконавчих органах хоче сприймати депутатів серйозно. Вода використовується всупереч забороні санітарно-епідеміологічної служби, забудова неподалік озера триває, землі перепродуються, створюються «форельники», словом, все відбувається так, начебто проблема водопостачання у Трускавці вже повністю вирішена і озеро перебуває у статусі рекреаційного. А депутатам відвели, напевно, тільки роль «кнопкодавів», які мають обслуговувати інтереси «чесної влади».

Власна інформація

Конфлікт на стику інтересів

На засідання виконавчого комітету Трускавецької міської ради, що відбулося 11 вересня, було винесено ряд важливих питань. Виконкомівці планували обговорити стан підготовки міста до роботи в осінньо-зимовий період, затвердити плату за навчання в школі мистецтв, мережу навчально-освітніх закладів міста, організацію дитячого харчування у школах, затвердити норми вивезення твердих побутових відходів, та інше.

Перш, ніж перейти до обговорення зазначених у порядку денному питань, виникла потреба у його доповненні. Це зробив керуючий справами виконкому Олег Ковальчин. Тут попросив слова генеральний директор ЗАТ «Трускавецькурорт» Віктор Жданов. Він запропонував внести в порядок денний питання про надання дозволу на введення в експлуатацію спортивного комплексу «Міротелю». Бо уже місяць, як цей об’єкт готовий до пуску, та дозволу з міської ради на це нема.

Міський голова Руслан Козир нагадав гостеві, що такі питання виконком обговорює згідно встановлених процедур. А ще нагадав про те, що ЗАТ «Трускавецькурорт» згідно свого гарантійного листа від 29 березня 2012 року за №729 мав протягом квітня-травня 2011 року провести ряд робіт по благоустрою та відремонтувати ділянку дороги на вулиці Тараса Шевченка. Однак ці роботи поки що не виконані.

Словом, виникла критична ситуація, в якій мають розібратися між собою обидві сторони, бо йдеться про інтереси міста і товариства. Наразі у дозволі на введення в експлуатацію даного комплексу ЗАТ«Трускавецькурорту» відмовлено. Далі засідання виконкому проходило згідно регламенту.

Андрій Говіщак, газета "Франкова криниця Підгір`я"

У Стебницькій лікарні впровадять телемедицину

У Стебницькій міській лікарні готуються до запровадження телемедицини. Для цього до медичної установи заводять швидкісний Інтернет. «Приємною несподіванкою став візит до лікарні Віктора Конца, - розповідає головний лікар Роман Пукало. – Він подарував два потужних комп'ютери, які повністю відповідають параметрам, що їх вимагає телемедицина. Отже, практично основне у нас вже є для запровадження нової форми діагностики і лікування важкохворих». Зі слів очільника лікарні, незабаром перед стебницькими ескулапами відкриються реальні перспективи співпраці з «світилами» української медицини, що неодмінно позначиться на ефективності лікування людей.

Іван Тихий, «Дрогобицьке земляцтво»

До 625-ї річниці Борислава та Дня фізичної культури і спорту

 8 вересня 2012 р на спортивній базі Бориславського ДЮСШ відбулась матчева зустріч з кікбоксингу серед команд: СК «Еней» Дрогобич, Бориславське ДЮСШ, СК «Фаворит» Стебника, СОТ «Гладіатор» Борислав. Зустріч організована відділом гуманітарної політики міської ради, Бориславським ДЮСШ і СОТ «Гладіатор».

У рамках турніру відбулось 15 поєдинків кікбоксерів різних вагових категорій, які боролись за перемогу у версіях фул та лайт контакту. Турнір відбувся на хорошому організаційному рівні та з високим представництвом спортсменів, зокрема: два майстри спорту України та чотири чемпіони України у різних версіях. Переможці поєдинків та всі учасники нагороджені пам’ятними призами організаторів змагань та Президента СОТ «Гладіатор» Юрія Флюнта.

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

На Львівщині пройде акція з профілактики та раннього виявлення онкологічних захворювань чоловічої статевої сфери

 Головне управління охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації з 17вересня  до 2 жовтня 2012 року проводить акцію «Дні профілактики онкозахворювань статевої сфери у чоловіків».

Головна мета акції – максимальне залучення до профілактичних медичних обстежень чоловіків з метою раннього виявлення захворювань статевої сфери. Такий захід проводиться в області вже шостий рік поспіль.

Під час минулорічної акції в області було обстежено понад 19 тисяч осіб. У результаті проведених обстежень виявлено 117 хворих на рак простати. 1 971 чоловік пройшов обстеження на рак яєчок. Виявлено 17 хворих. Тож лікарі закликають: не легковажте зі своїм здоров’ям! Пройдіть профілактичні обстеження в урологічних кабінетах поліклінік за місцем проживання.

Контактні телефони для отримання додаткової інформації: Боржієвський Андрій Цезарович – головний уролог ГУОЗ ЛОДА, професор кафедри урології ЛНМУ ім. Д. Галицького – сл. 278-66-62,  моб.050 317 19 29.

Прес-служба Львівської ОДА

Франко впав сам?

Із Трускавецького міського відділу міліції надійшла відповідь стосовно погруддя Івана Франка. Лист (вих. № 6293 від 03.09.2012 р.) за підписом начальника Трускавецького МВ ГУМВСУ, підполковника міліції Івана Петровича Малиша отримали Богдан Гуцило, краєзнавець, котрий перший звернувся в міліцію стосовно акту вандалізму над Франком, а також голова ТМО Партії регіонів Лев Грицак, котрий другим звернувся у правоохоронні органи з проханням знайти винуватців злочину. Трохи згодом до правоохоронних органів звернулася і місцева трускавецька влада. Отже, подаємо текст відповіді.

«Повідомляємо Вас про те, що Ваші повідомлення та заява зареєстровані в ч.ч. Трускавецького МВ ГУМВСУ у Л/о в ЖРЗПЗ-1309, від 20.08.2012 р. та ЖРЗПЗ-1309/2, від 22.08.2012 р.

В порушенні кримінальної справи за ст. 298 КК України (нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури) відмовлено, згідно ст. 6 п.2 КПК України, в зв’язку з відсутністю складу злочину, так як згідно звіту про проведення технічного обстеження про стан конструкції пам’ятника І. Франка по вул. І. Франка в м. Трускавці встановлено, що споруда знаходиться в незадовільному стані, тобто конструктивні елементи в цілому непридатні до експлуатації. В результаті обстеження виявлено, що на протязі тривалого часу експлуатації відбулося вивітрювання цементного шва між постаментом та погруддям, яке спричинило перемінне змочування та замерзання води, що стікала з погруддя в шов. Цементний розчин, який знаходився в тілі погруддя повністю зруйновано. Основною причиною по втраті несучої здатності погруддя в проектному положенні були допущені помилки проектної або будівельної організації при проведенні будівельно-монтажних робіт, а саме армування, яке б з’єднувало постамент з погруддям Механічних пошкоджень на погрудді не виявлено, тобто падіння відбулося без механічного зовнішнього втручання».

Лев Грицак, один з тих, хто перший вдарив на сполох у зв’язку з актом вандалізму, не погоджується із висновками та доказами, наведеними у листі-відповіді. «Я бачив по Інтернет-телебаченні стан погруддя перед тим, як його забрали на вантажівку і моя думка така, що пошкодження тильної частини погруддя були спричинені якимось важким предметом. Руйнування погруддя не можна приписувати виключно недбалості транспортного перевезення. Відповідь з міліції мене не переконала і я, як і багато інших трускавчан, продовжую вважати, що все-таки було здійснено акт вандалізму».

Нагадаємо, що ряд трускавчан, в тому числі представники місцевої влади, окремі кандидати в народні депутати, а також вчителька пана Козира Анастасія Журавська, висловлювали сумніви у тому, що правоохоронці знайдуть винуватців акту вандалізму. Як бачимо, відповідь з міськвідділу міліції показала, що в цьому плані антагоністи та опоненти були праві. Винного навряд чи знайдуть, тим більше, що версія про «самопадіння» погруддя, котру правоохоронці озвучували зранку 20 серпня, так і залишилася їхньою головною (а може і єдиною) версією події.

Підготував Володимир Ключак

«Голос ради» мав би втратити статус офіційного видання

Фактично в кожному номері бюлетеня Трускавецької міської ради «Голос ради» подаються явно тенденційні публікації, в котрих автори висловлюють суто суб’єктивну думку, котра далеко не відповідає дійсності. А газета – не така, як «Трускавецькурорт», «Джерела Трускавця» чи «Франкова криниця Підгір’я», тобто, її засновниками, власниками чи інвесторами не є якісь підприємства, як «ЗАТ «Трускавецькурорт», «Арко Інвестмент» чи «Карпати», а ГРОМАДА, яку представляє депутатський корпус. Та депутати жодного впливу на формування газети не мають, як, до речі, не мали і за попередньої влади.

Окремі публікації носять відверто наклепницький та провокативний характер, ображають честь і гідність не лише представників окремих політичних сил, а й окремих депутатів, підприємців, журналістів, а також мешканців міста. За прикладами далеко ходити не потрібно. Візьмімо хоча б кілька номерів цього видання за 2011 рік. До таких публікацій належать «У каламутній воді безгосподарності» (№ 1 (246) за березень 2011 року), «Молодильні яблука від «Нафтусі» і снігова каша від опозиції» в цьому ж номері, «Про відкати і моральні принципі» та «Піар у ручному режимі» (№ 2 (247) за березень 2011 року), «Аптеки проти хворих» (№ 4 (248) за квітень 2011 року), «Докермувалися…», «Депутатський запит унтер-офіцерської вдови» та «Стражі правопорядку, агов, де ви?» (№ 7 (251) за жовтень 2011 року).

Ситуація не покращилася, а навіть значно погіршилася в 2012 році. Як зазначив депутат Ігор Струбіцький (фракція «Свободи» в ТМР), його слова були перекручені і подані зовсім в іншому контексті, ніж було сказано ним. І це не перший депутат, якого образили в офіційному бюлетені міської ради (читай пасквіль на депутата Юрія Алієва в матеріалі «Депутатський запит унтер-офіцерської вдови» за жовтень 2011 року). Видавці видання дозволили собі «наїзд» на знаного в місті підприємця у статті «Круглий стіл як засіб порозуміння, або Технологія досягнення мети від … підприємця Розори». А стаття «Шукаємо безкоштовний сир, або Коли перемога стає поразкою» викликала шквал обурення трускавчан і … репресії проти них. Так, інвалід та ветеран Василь Веклич за те, що дозволив собі розкритикувати статтю в «Голосі зради», як він назвав цю газету, дописавши одну літеру всередині назви, був позбавлений слова під час обговорення Концепції гуманітарного розвитку. За що? За те, що ходив шукати справедливості у «Франкову криницю Підгір’я» та викрив брехню від пані Валентини Гук, автора цієї статі про «безкоштовний сир».

Та справжній цинізм проявився тепер – у виході бюлетеня № 14 (258) за серпень 2012 року. Є там на останній четвертій сторінці публікації «Технологія качки» та «Підприємець варить воду». Аж просяться, щоб їх почитати. Але найцікавіше всередині. Фактично внутрішні друга та третя сторінки присвячені подіям навколо акту вандалізму над Франком. Якщо таке писати у офіційному виданні міської ради і якщо депутати дозволяють собі робити вигляд, що нічого не відбувається, то можна тоді говорити виключно про свавілля міського голови і однієї особи, котра обслуговує його піар-інтереси – Валентини Гук. А щоб наші заяви не були голослівними, пропонуємо ознайомитися з повним текстом цього пасквілю, опубліковано в офіційній газеті і подумати: а що буде далі, чого ще чекати від «офіційного видання»? Це ж не особиста газета однієї людини, хоча пан Козир має і власну газету. То чому б цю гидоту не публікувати там? Окрім того, для ілюстрування статті використано дві фотографії авторства Володимира Ключака і про це – жодної згадки. Депутати та громада мовчки ковтають образи від ОФІЦІЙНОГО ДРУКОВАНОГО ОРГАНУ ТРУСКАВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. Ніхто – анічичирк. Хоча зрозуміло, що видання бюлетеня в ТАКОМУ форматі грубо порушує ряд норм чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу.

Згідно ст. 302 ч. 3 Цивільного кодексу України, «інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових повноважень, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною». Пані Гук є посадовою особою – начальником інформаційно-аналітичного відділу Трускавецької міської ради. Бюлетень, в якому подано нижченаведену статтю – теж офіційний друкований орган. Робіть висновки, панове депутати, політики, підприємці. Чи може в нас немає толкових юристів? Хотілося б почути їхню думку стосовно публікації «Великий Каменяр у труні своїй перевернувся б, якби на його пам’ятник пішли гроші з рук, на яких кров нашої рідної мови!».

Володимир Ключак

До теми. Великий Каменяр у труні своїй перевернувся б, якби на його пам’ятник пішли гроші з рук, на яких кров нашої рідної мови!

Про падіння у Трускавці погруддя Івана Франка не чув лише глухий і не читав хіба що сліпий. А засоби масової інформації висвітлювали цей факт так докладно, як не висвітлювали святкові заходи та урочистості з нагоди найбільших річниць від дня народження Каменяра.

Візьмімо тезу однієї з пасквільних публікацій: «Франко стояв на перехресті приватних інтересів. Тому і упав». Цілком справедливо! Але чому б не зазвати речі своїми іменами: на перехресті яких інтересів і особливо, чиїх саме? Кому у Трускавці було вигідно звергнути національного генія з його п’єдесталу?

Ставити в вину це «падіння» ЗАТу «Трускавецькурорт», якому раптом, не сіло-не впало, заболіла доля погруддя, було б не мудро. Вони скоріш за все просто використали ситуацію, щоб хоч словесно помститися міській раді за те, що не дозволила «взути» громаду. Тим, хто не в темі, пояснюю: «Міротелю» треба було рекреаційної зони (бо він п’ятизірковий). Поруч, на майдані Кобзаря, біля музею Михайла Біласа, є шматок землі, який і планувалося перетворити на рекреаційну зону, тобто облаштувати сквер, у якому могли б відпочивати не лише постояльці готелю, а й пересічні трускавчани: і «Міротелю» добре, і громаді непогано. Отож, ЗАТ обіцяє встановити тут, у сквері, пам’ятник (не погруддя, а пам’ятник!) Івана Франка і благоустроїти сквер, за логікою, в українському стилі. У результаті та обіцянка стає цяцянкою. Бо готовий проект благоустрою являє собою симбіоз невідомо яких архітектурних напрямків з яскраво вираженими елементами антиукраїнського хай-теку, а замість пам’ятника десь на задвірку майдану Кобзаря, під парканом на каналізаційному колекторі, за проектом, мав би постати… бюст заввишки 60 см праці рук учня-двієчника мистецької школи. На засіданні містобудівної ради цей проект був підданий заслуженій критиці і відхилений. ЗАТ, звісно, роззлостився, адже альтернативні пропозиції містобудівної ради влітали йому в добру копієчку. Ну от тепер і мститься.

Взагалі-то, ЗАТу завжди було начхати на всі трускавецькі пам’ятники разом взяті. Вони ледь спромоглися полагодили підпірну стінку біля пам’ятника Шевченку, та й то по бартеру: ми вам підпірну стінку, а ви нам – дозвіл на автостоянку у пішохідній зоні. ЗАТ у Трускавці – це священна корова. Їм на мозоль наступити – собі ж на шкоду. Але ж і на поводу йти – громаду ганьбити. Втім, справа тут в іншому. Знайшлися спонсори, які виявили бажання подарувати Трускавцю величний бронзовий пам’ятник Івану Франку і благоустроїти сквер на майдані Кобзаря, а ЗАТ при цьому залишається не при ділах і без скверу. Саме цього ЗАТ і не зміг пережити, тому почав ставити палиці в колеса. Робимо висновок: перший вагомий приватний інтерес, на який наступив наш Каменяр, цілковито належить ЗАТу. Втім, звалити його за це з постаменту – ні, це для ЗАТу занадто.

Аналізуємо далі: кому ще вигідне «падіння» погруддя Івана Франка? Міська влада? Вона, як та невістка, завжди і до всього причетна і винна навіть якщо невинна. Отже, який такий власний інтерес могла переслідувати теперішня влада на чолі з міським головою і що могла б отримати від подібного акту вандалізму? Під погруддям разом з площею скверу менше двох соток(!). Хто там що заробить, якщо і надумають продати? Це вам не 137 га землі, від продажу яких можна дістати відкат у шість мільйонів. Все, що можна було вигідно продати, вже давним-давно продано – ще за колишнього голови. Якщо би у планах теперішніх і було перенести погруддя Франка в інше місце, то сам здоровий глузд підказує, що робити це треба цивілізовано, а не в такий дикунський спосіб, накликаючи на себе дзявкотіння усяких дармоїдів, які годуються від національного ідеалу. Зруйнував бюст Франка, безперечно той, хто і був зацікавлений в цьому дзявкотінні, більше того, шукав способу зчинити його, інакше кажучи, шукав інформаційного приводу для само-піару. Як бачимо, знайшов.

Тепер наступне. У притул до земельної ділянки, на якій стояло погруддя Франка, підходить приватна земля, яка була продана ще у 2003 році, тобто за колишнього міського голови. І тут – увага!: продана фірмі, за якою, як кажуть знаючі люди, через підставних осіб стояв сам колишній міський голова. Недавно ця земельна ділянка перепродана іншим власникам, і злі язики кажуть, що (знову через підставних осіб) до акту купівлі-продажу має безпосереднє відношення сам «колишній». А якщо згадати народну мудрість про те, що найголосніше «тримай злодія» кричить сам злодій, і врахувати звідки ми чуємо найбільше галасу щодо руйнування бюсту Великого Франка, то слід припустити, що ноги (чи то роги) ростуть саме звідти.

Ще одне. Йдуть вибори. Очевидно, що Партії регіонів на наших теренах мало що перепаде. На тлі прийняття закону про мови місцеві регіонали борсаються в політичному багні і так-сяк позитивно засвітитися могли би тільки завдяки якимсь піар-акціям та брудній пропаганді. Не треба бути визначним політтехнологом, щоб розуміти: зруйнувати пам’ятник історичній постаті, яка має для місцевого люду надзвичайну духовну цінність, – технологія перспективна. Голова місцевих регіоналів, він же колишній міський голова криком кричить про цінність Франка для трускавецької громади. Але, погодьтеся, наскільки неприродно чути такі речі з уст партійного лідера, партія котрого на державному рівні нищить безоглядно усі українські національні цінності.

Тут попутно виникає кілька питань: коли колишній міський голова лобіював серед депутатів продаж комусь(?), читай, собі самому, – земельної ділянки, що впритул приступала до зруйнованого погруддя Івана Франка, – він що, не думав про те, що на приватній території приватний власник може будувати що завгодно (а хоч би й громадський відходок – адже це його приватна територія)? Де тоді були очі «колишнього», його розум, національне сумління зрештою? А може, він на те й розраховував, що рано чи пізно там хтось щось почне будувати, і ця приватна споруда або налізе на саме погруддя Каменяра, або постане питання про його перенесення?

Часто цитується фраза, яка прозвучала на засіданні містобудівної ради: бюст не відповідає естетичним і містобудівним нормам. А хто заперечить? Стояв бідний Франко на околиці (думок і шляхів) з незапам’ятних часів (з 1955 року), при тому ще й виготовлений з дешевого матеріалу – у ті часи на бронзу могли претендувати тільки послідовники певної ідеології. Отже, стояв Франко у трускавецькому скверику понад пів століття – немитий, нечесаний, не ремонтований. Яким же нормам він може відповідати? Певне, що не відповідає, – і не лише естетичним та містобудівним, ще більше не відповідає морально-етичним нормам життя національно свідомого громадянина незалежної України, який шанує своїх героїв! І не відповідає вже давно – років, може, з 20! Але сказане про невідповідність нормам не означало, що треба його поламати і викинути. Сказане означало, що Великий Франко заслуговує на краще пошанування. І тільки. А про погруддя йшлося, що його треба відновити і передати, наприклад, одній із шкіл з присвоєнням школі імені Івана Франка. Що у цьому поганого? А в центрі, на майдані Кобзаря, саме там, де ЗАТу не вдалося «розвести» громаду на бюст замість пам’ятника, встановити Вічного революціонера у бронзі, на повен зріст – так, щоб на віки. Як належить нації шанувати велетів духу.

До речі, уперше за багато останніх років про солідний пам’ятник Івану Франку почали говорити серйозно саме з приходом нового міського голови. Хоча поставити новий пам’ятник – не бюст, а саме пам’ятник – належало б ще тоді, коли бюджет розвитку міста вираховувався десятками мільйонів. Замість того, щоб розробляти проекти, які є сьогодні морально застаріли і такими, які неможливо реалізувати. Такі, приміром, як пам’ятник «Свобода», – за розробку проекту якого було заплачено близько 200 тис. громадських грошей. Ще тоді кошторисна вартість пам’ятника становила понад 8 млн. грн., сьогодні, напевне, усі 12 млн. Де взяти таких грошей? Але, як бачимо, цей проект і розроблявся з такою метою, щоб ніколи не бути реалізованим. Адже тоді, у 2003 році, були інші пропозиції, значно дешевші і нічим не гірші. Як скажімо, проект скульптора Ропецького, затверджений ще 1996 року, – цей проект уже був би реалізований. Але колишній міський голова (без громадських обговорень, слухань та засідань містобудівних рад) віддав перевагу дорожезному проекту Скопа-Ярича, де архітектором був його добрий товариш, який у санаторії «Карпати» постійно має якусь роботу. Той самий, котрий, очевидно із вдячності своєму роботодавцю, тепер обливає брудом своїх колег-скульпторів, яким сам, як кажуть, і в підметки, не годиться. От вам – і часи, і норови.

Десь там у тих же пасквілях прослизнула думка, що власникам земельного наділу, що примикає до скверу, таке якби також вигідно звалити погруддя. Ну що тут скажеш… У принципі… у наші часи, та з такими норовами… Втім, однак не віриться. Якби ті власники направду хотіли таким чином пришвидшити вирішення свого земельного питання, то розтрощили б бюст, а не лише звалили, адже мусили б передбачити, що він повернеться на своє місце.

До речі! Бюст Івана Франка, який упав, як виявилося, ніде не перебуває на балансі. Тобто ніхто не знає його балансової вартості, ніхто не відповідає за його збереження. Нонсенс, але міська рада юридично навіть не має підстав звертатися у правоохоронні органи! І це стосується не тільки даного бюста, це стосується багатьох інших пам’ятників і пам’яток. Від минулої влади залишився цілковитий бардак в документації такого роду. І чомусь «колишньому» не приходило до голови навіть інвентаризувати пам’ятники, не те щоб подбати про їхнє збереження. Уже другий рік поспіль відділи та управління міської ради намагаються все це впорядкувати. Отаке відношення до пам’ятників було у тих, хто сьогодні так завзято їх обороняє… не інакше як від самих себе.

Але попід вибори ставлення до всього міняється. І до пам’ятників також. Пригадується, за дві попередні каденції було встановлено аж… один пам’ятник – Андрею Шептицькому. Та й той виявився лише бюстом, але й такому здобутку громада має завдячувати саме виборам.

Наразі пошкоджене погруддя Івана Франка зберігається в одному з технічних приміщень КП «Парк курортний». Ніхто не збирався, навіть на думці не мав його викидати. Навпаки, планується відновити і повернути поки що на старе місце.

…І отут має початися найцікавіше. Уже кілька абсолютно різновекторних політичних сил і незалежних кандидатів у депутати виявили бажання своїми власними коштами відновити погруддя і встановити його на постамент. Бач, як всі відразу стали патріотами! Дивна річ, як активізує патріотизм виборча вакханалія! Благо куштуватиме цей «патріотизм» якусь тисячу-півтори, це ж не бронза і не мармур – гроші невеликі – зате піару… на всю Україну. Уявляєте, в усіх можливих ЗМІ, на ЗІКу у першу чергу, великим шрифтом: така-то партія відновила у Трускавці сплюндрований пам’ятник Івану Франку… Але про те, що перед тим вона сама його і сплюндрувала – про це скромно промовчать.

Післямова. У заяві міських регіоналів за підписом їхнього голови читаємо: «Партія регіонів стає на захист інтересів громади...». Блюзніри! Саме ця партія нав’язала нам, українцям, закон про мови, який стає початком руйнування нашої держави, – і сліпий вже бачить ланцюгову реакцію, що пішла східними теренами – це що, в інтересах трускавецької громади? І тепер вони нам захищають Франка?! Захистять так само, як мову захистили?! Геть від Франка! Ви не маєте права навіть вголос вимовляти це святе для українців ім’я. Це все одно, що злочинцю-вбивці філософствувати про цінність життя або найбільшому у світі грішнику говорити про моральні чесноти.

Ладно, верещать усілякі лідери різних партійок – є привід, чому б і не попіаритися. Але голові міського осередку провладної партії, який саме у часи свого перебування при владі став одним з найбагатших людей у місті, який, маніпулюючи земельним ресурсом міста, жодної копійки не потратив на збереження погруддя Івана Франка і таким чином довів його до ганебного стану, захищати те, що сам зруйнував, – це наруга над громадою та її духовним генієм. Геть від Франка!

Більше того. Місцеві регіонали пропонують своїм коштом відновити погруддя, ба! навіть розробити новий проект пам’ятника… Це що, компенсація за нищення української мови і створення реальної загрози цілісності держави? Та Великий Каменяр, Вічний революціонер у труні своїй перевернеться, якщо ми, українці, візьмемо гроші на його пам’ятник з рук, на яких кров нашої мови!

Ще одна післямова. Отже, які і чиї саме інтереси стояли біля Франкового погруддя, – ясно, як день, – тут зійшлися і об’єдналися інтереси двох монстрів, які тривалий час годуються від добра трускавецької громади. Один з них – ЗАТ «Трускавецькурорт», який відвойовує собі шматок землі на майдані Кобзаря, аби не допустити сюди, в історичний центр міста, Івана Франка. Другий монстр – колишній очільник міста, місцевий олігарх, якому належить чи не третина Трускавця, який розбагатів за рахунок міста, а тепер вибілює перед громадою свої гріхи, замулюючи їй очі пропагандистськими заявами. Останній ще й посилає команди «фас» крикунам-писакам від журналістики та просто крикунам – лідерам, не визнаним громадою, політикам, що не відбулися, і новітнім політиканам. А ті, у свою чергу, як ті круки, кидаються на поживну у виборчій кампанії тему. Цілком можливо, вони й звалили погруддя Івана Франка.

Валентина Гук, офіційний бюлетень Трускавецької міської ради «Голос ради», № 14 (258) за серпень 2012 р.

Біографія та програма Михайла Янковського, кандидата в народні депутати по 121 Дрогобицькому одномандатному виборчому округу від Партії регіонів

Біографія

Заступник голови Львівської обласної державної адміністрації. Пенсіонер органів внутрішніх справ.

Дитинство Михайла Петровича Янковського минуло у рідному селі Таужна на Кіровоградщині. Там він народився 3 січня 1955 року.

Батьки були сільськими інтелігентами: мати працювала у сільській раді, батько був бригадиром у колгоспі. Зростав серед краси квітучих садів. Каже, що й досі найулюбленішою стравою вважає вареники з вишнями. І в дворі власного помешкання у Львові посадив вишні і виноград - маленький спогад про батьківську землю і роки дитинства.

З дитинства вабило море: незвідане, бурхливе і безмежне. Хотів стати моряком: вступав до Одеського вищого морського училища. Не склалося. Відтак пішов працювати звичайним робітником у локомотивне депо. У18 років став солдатом: служив у Білорусі в ракетних військах. Коли вже рахував дні до демобілізації, у журналі побачив оголошення про запрошення на вступ до навчання у школу міліції: прийняв рішення стати правоохоронцем.

У 1982 році закінчив Київську вищу школу МВС СРСР за спеціальністю «правознавство», отримавши кваліфікацію «юрист». У 2002 році завершив навчання в Інституті післядипломної освіти Дніпропетровського державного технічного університету залізничного транспорту, де здобув фах економіста. З 1989 до 1990 року Михайло Янковський очолював відділ по розкриттю злочинів проти особи, розшуку злочинців управління карного розшуку УВС Львівської області. 31990 до 1997 року працював начальником Трускавецького МВ У МВС України у Львівській області.

Звання генерал-майора отримав у 41 рік. Став молодим перспективним генералом молодої незалежної України: працював в управлінні внутрішніх справ Львівської області, був на високих посадах у столиці, має досвід дипломатичної роботи у Болгарії та Російській Федерації.

Згодом, у 1999 став першим проректором Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. З 2003 до 2005 року обіймав посаду начальника управління МВС України на Львівській залізниці. У 2007-2008 роках - перший заступник начальника управління МВС України на транспорті - начальник кримінальної міліції у місті Києві. З 2008 до 2010 року - перший заступник начальника Департаменту громадської безпеки МВС України у місті Києві. З 2010 до 2011 року керував Головним управлінням по роботі з персоналом Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниці» у місті Києві.

Протягом 2005-2006 років був повноважним представником України у Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (м. Москва).

З лютого 2012 року Михайло Янковський працює заступником голови Львівської обласної державної адміністрації. При цьому незважаючи на специфіку роботи у силових структурах, Михайло Петрович завжди відзначався людяністю, вмінням спілкуватися з людьми та розуміти їх.

Член Партії регіонів.

Програма кандидата

Я, Янковський Михайло Петрович, кандидат у народні депутати від Партії регіонів зобов’язуюсь сприяти покращенню ситуації в Україні загалом та в окрузі № 121 зокрема через створення та прийняття відповідних законопроектів, котрі стануть додатковим чинником реалізації існуючої програми Президента «Україна для людей», сприятимуть розвитку нашого краю. Відстоюватиму позаблокований статус України як гарантію безпеки держави і громадянина, євроінтеграцію як стратегічний зовнішньополітичний вектор України, використання рідної мови на територіях компактного проживання нацменшин.

1. Подолання безробіття

Проблема працевлаштування нині стоїть на першому місці. Домагатимусь прийняття Закону «Про перше робоче місце». Його завдання - не лише збереження існуючих та створення нових робочих місць, а насамперед зменшення безробіття та кількості трудових мігрантів серед молоді.

2. Доступність якісного медичного обслуговування, незалежно від місця проживання

Доступне якісне медичне обслуговування — одна з основ збереження здоров’я кожного з нас. Домагатимусь прийняття Закону «Про доступну якісну медицину на місцях». У ньому необхідно передбачити зміни системи фінансування медицини на місцях, реформувати підхід до оплати праці медичних працівників та їх відповідальності за здоров’я кожного українця.

3. Розвиток системи якісної освіти

Якісна освіта — основа розвитку кожного людини. Необхідно передбачити доступність та якість освіти, котра є основою для подальшого працевлаштування випускників навчальних закладів усіх рівнів та форм власності. А також — за державний кошт перекваліфікацію фахівців з вищою освітою, професії яких втратили актуальність на ринку праці.

4. Будівництво та ремонт доріг і мостів місцевого та державного значення

Від якості доріг залежить життя кожного з нас. Особливу увагу потрібно зосередити на будівництві та ремонті доріг, які пошкоджено внаслідок руху лісовозів гірськими селами Дрогобицького району та важкої техніки підприємств ПАТ «Укрнафта». Державного фінансування потребує відновлення автомобільних мостів через р. Тисмениця та Понерла.

5. Розвиток села

На законодавчому рівні домагатимусь створення прозорого ринку землі та умов, які дозволять у найближчі роки подвоїти інвестиції у сільське господарство. Це дасть додаткові кошти на будівництво шкіл, доріг, газифікацію сіл і дозволить створити нові робочі місця у кожному селі.

6. Розвиток туристичних можливостей регіону

Як народний депутат дбатиму про збереження та вшанування сторінок нашої історії, особливо це стосується постатей Івана Франка, Михайла Біласа та інших. Займатимусь розвитком туристичної привабливості нашого краю як додаткового чинника створення робочих місць та розвитку підприємництва. Сприятиму подальшому розвитку курортів у Східниці та Трускавці.

7. Надання особливого статусу місту Борислав

Малі міста та містечка потребують особливої уваги у плані створення нових робочих місць, залучення інвестицій, реформування системи житлово-комунального господарства, будівництва доріг. Першочерговим вважаю надання на державному рівні особливого статусу місту Борислав. Це дозволить вирішити питання збереження економічного потенціалу міста, покращення його екологічного стану та зменшення захворюваності мешканців Борислава і прилеглих сіл. Цей статус дозволить вирішити питання очисних споруд, каналізації, водопостачання, ремонту об’єктів соціальної сфери.

8. Розвиток охорони довкілля

Вирішити питання будівництва сучасних сміттєзвалищ. Запровадити програму ліквідації негативних для довкілля наслідків діяльності підприємств на території Дрогобицького району.

Берегти і примножувати все те, що нам залишили батьки і що є душею нашого народу.

З повагою до людей та турботою про наше спільне майбутнє,

Михайло Янковський, газета «Львівський регіон»

Роман Ілик: «Я вірю у мудрість наших людей і їхній правильний вибір»

Мабуть, нема особливої потреби представляти нашим читачам Романа Ілика. Він, що називається, виріс на наших очах.

Ми говорили про медицину як найбільш близьку йому тему, адже за фахом Роман Романович – лікар, про політику, бо він балотується по Дрогобицькому виборчому окрузі № 121 від об’єднаної опозиції, про особисте. Ось таке вийшло замкнене коло.

Роман Ілик видався мені відвертою людиною, не уникав відповідей на запитання, тому вітаю його з дебютом на сторінках “Тустані”. Сподіваюся, що наш вибагливий читач гідно оцінить те, що я хотів запитати, і те, що відповів мій співрозмовник.

“Місто Борислав не треба перетворювати на місто-привид”

- Пане Романе, чому Ви вирішили балотуватися до Верховної Ради України?

- Розпочну з того, що за фахом я лікар. Більше десяти років викладаю в Львівському Національному медичному університеті імені Данила Галицького. Минулої каденції Львівської обласної ради працював головою комісії з питань освіти та науки, був першим заступником голови обласної ради. Маю досвід роботи в управлінні, політичній діяльності, є знання у медицині, освіті.

У депутатській діяльності все це буде корисним. Балотування стало логічним продовженням моєї політичної діяльності на посаді голови партії. Щодо Дрогобиччини, то її проблематику добре знаю і бачу, як це можна розв’язувати з точки зору органу законодавчої влади.

Ми за двадцять один рік незалежної України не мали жодного разу свого обранця, свого краянина в парламенті. Як ви знаєте, й Івана Франка свого часу не обрали до парламенту. Така об’єктивна реальність. Але впевнений, що в наших силах це змінити.

- Ви народилися в Бориславі, росли в Дрогобичі. Тепер Львів, потім, мабуть, буде Київ. Вам можуть закинути, що Ви ніби наш, але ніби і не наш. Ось що би Ви сказали з цього приводу своїм опонентам?

- Історія мого народження є досить цікавою, до речі. Ви знаєте, що періодично наші медичні заклади зачиняють на так звану профілактику. Якраз подібне випало на той час, коли я народився. Батько й мати проживали в Дрогобичі, але пологовий будинок тут зачинили на профілактику, і я народився в Бориславі. Тому реальним місцем народження записано Борислав, але я дрогобичанин. Тут ходив до школи, згодом знову ж таки повернувся до Борислава, бо вчився в медичному училищі, закінчив Івано-Франківський медичний інститут і працював у Дрогобичі. Лише чотири останні роки працюю у Львові.

- Як перший заступник голови обласної ради Ви були куратором Борислава. І тоді, мабуть, найбільше пізнали бориславські проблеми?

- Трошки не так. Коли нас обрали до Львівської обласної ради, фракція територіально закріпляла депутатів від “Батьківщини”. Мені дуже хотілося бути закріпленим за Дрогобичем, тому що я вважаю себе корінним дрогобичанином. Тут я працював на державній роботі, тут у мене була приватна медична практика, тут знаю багатьох людей, яких лікував. Але треба було підсилити позиції по Бориславу. Тому фракція прийняла рішення закріпити мене за цим містом. За весь час каденції я вивчав і розв’язував саме бориславські проблеми.

- Назвіть, будь ласка, основні, на Вашу думку, проблеми Борислава і механізми, як їх розв’язати, коли Ви станете народним депутатом України?

- Якщо коротко, то це передусім дороги, вода, високі комунальні тарифи, це екологія, яку взагалі треба виділити окремим пунктом, проблема сміттєпереробки. Можемо додати неосвітлені вулиці, низькі заробітні плати, відсутність садочків, центрів дозвілля для молоді, але пріоритетними є ті, що я назвав першими.

- Ось, наприклад, загазованість Борислава, це входить до кола екологічних проблем. Який механізм, як розв’язати цю проблему?

- Так, Борислав з точки зору екології – це складне місто. Я думаю, що ми можемо тут порівнювати тільки зі Стебником, який теж має схожі проблеми.

Самотужки, навіть на рівні області ці проблеми не вирішити, бо вони потребують серйозного фінансування. Тут якраз потрібно працювати у Верховній Раді і домагатися прийняття конкретних законопроектів, які дозволять цільово отримувати державні кошти. Зараз міські голови цих міст вимагають визнати міста зоною екологічного лиха. Думаю, що Борислав повинен обов’язково отримати надзвичайний статус, і я зроблю все від мене залежне, щоб так воно і було.

- Деякі експерти кажуть, що скільки би грошей не вкладав у Борислав, все одно нічого не вийде, тому що Борислав – єдине місто на планеті, яке знаходиться на нафтовому родовищі, там є багато шурфів, копанок. Вони говорять, що ліпше переселити мешканців у якесь інше місце, це обійдеться дешевше, а це місто законсервувати. Наскільки реальною є така точка зору?

- Знаєте, в Греції на острові Кіпр є місто Фамагуста, яке свого часу покинули всі його мешканці. І воно стоїть зараз як місто-привид. Я думаю, що ніхто з нас не бажав би Бориславу такої долі.

Спочатку треба зробити все від нас залежне, можливе і неможливе, щоб врятувати місто. Покинути його – це вже …може бути останнє рішення.

“З 2010 року я вже не займаюсь медичною практикою”

- Ви закінчили Бориславське медучилище. Який фах?

- Фельдшер. Училище закінчив з відзнакою, тому мав можливість, не йдучи до лав армії, вступати до інституту. Склав на відмінно один іспит і мене відразу зарахували.

- Нині про Бориславське медучилище ходить багато чуток. У радянські часи не було такого хабарництва, як зараз. Бориславці воліють поступати до аналогічних медичних закладів на Сході України чи навіть у Росії, ніж у себе вдома. Можливо, ці чутки, як завжди, дещо перебільшені, але не буває диму без вогню. Корупція в медицині – наскільки вона є розвинутою і як з нею боротися?

- Щодо хабарництва. Думаю, не варто керуватися чутками. Ми ніколи не поборемо цю українську біду, якщо будемо так підходити до цього питання. Тому, якщо хтось має конкретну інформацію, стикнувся з цією проблемою, нехай звертається в правоохоронні органи, а не розпускає чутки. А загалом там, де ще присутній людський фактор при вступі, про такі речі будуть говорити. Тому треба змінювати саму систему, позбуватися вступних іспитів і приймати дітей на основі рейтингу атестатів.

Бориславське медичне училище зараз є медичним коледжем. До речі, якраз я був одним із ініціаторів здобуття цього статусу і всіляко допомагав колективу його отримати. Я й надалі підтримую тісний зв’язок з педагогічним колективом, з директором коледжу. І наскільки мені відомо, насправді там хороша атмосфера. Коледж дає гарні знання. Це факт. Знаю, бо моя донька теж закінчувала цей заклад свого часу і успішно після цього поступила в інститут.

- І Ви нічого не платили?

- Ні, не платив.

- Може, Вам пішли назустріч, бо Ви медик?

- Та ні! Ось дуже цікаво, до речі, навести приклад Івана Вакарчука. Як людина, освітянин, одним лише законодавчим кроком зміг змінити ситуацію в країні! Саме завдяки йому був прийнятий закон про вищу освіту, який перевернув українську освіту з голови на ноги і зняв проблему хабарництва у цій площині завдяки введенню зовнішнього незалежного оцінювання. Будь-яка дитина, в тому числі моя донька, отримала шанс на чесне і справедливе зарахування до вищого навчального закладу.

- Але Ви ж не будете заперечувати, що в медицині все-таки є хабарництво?

- Є.

- І як це подолати?

- Дуже просто! Ось хоча би таким чином, як зробив це я. Створив приватну медичну установу. Приходячи сюди, людина знає, за що і скільки повинна заплатити і який рівень послуг вимагати. Завдяки таким клінікам розвантажується і державний бюджет, до речі. По-перше, вони створюють достойні робочі місця для медиків, по-друге – заробляють на себе самі, а не чекають подачок від держави, навпаки – ще й поповнюють місцевий та державний бюджети. По-третє, люди, які сюди приходять, вже не йдуть у державні установи і звільняють місця для тих, хто таки змушений лікуватися за державний кошт.

- Ви стоматолог, маєте фірму “Рома” в Дрогобичі, але кажуть, що вона одна з найдорожчих на наших теренах. Найдорожча чому – бо якісна? Чи найдорожча тому, що нема порівняння з іншими?

- Наша клініка вже європейського зразка. Тут створені умови для найприскіпливішого хворого – від психологічного до сервісного комфорту. Кожен наш клієнт отримує індивідуальний підхід до лікування. У нас працюють найкращі фахівці свого профілю. Ми націлюємо людей на те, що треба системно займатися своїм здоров’ям. Лікувати не наслідки, а знаходити причину і її ліквідовувати. Я гордий тим, що наша клініка одна з кращих в регіоні.

Звичайно, ціни у нас не є низькі, але це якщо рівнятися на державні установи. Якщо ж брати до уваги приватні, то наші ціни навіть нижчі.

Нагадаю, що з 2010 року я вже не займаюсь медичною практикою. Я склав свої повноваження, повністю переписав нерухомість і підприємства, які були у моїй власності. Цей проект очолювали після цього ще троє людей. Це були члени нашого колективу, які безумовно мали на це підстави. Лише потім керівником стала моя донька.

- Це було викликано наїздами на Вас з боку правоохоронців?

- З одного боку, так. З іншого – коли залишаєш підприємницьку діяльність, розумієш, що хтось має цим процесом керувати. Але тут є один такий беззаперечний факт: не завжди хороший, кваліфікований лікар є вмілим керівником. Тому вибрати достойного управлінця не просто.

- А чому саме донька? Можливо, гени передалися?

- Вона закінчила медуніверситет, прийшла сюди, працювала звичайним лікарем. Попрацювавши кілька років, пройшла тут практику, інтернатуру, тому що ми є базовими для Львівського медуніверситету. У нас студенти можуть проходити практику, так ми готуємо сучасних молодих спеціалістів.

Оленка здобула медичний досвід, побачила і зрозуміла колектив, окрім того, має необхідні риси характеру для керівника – цілеспрямована, організована, комунікабельна, вміє об’єднати людей. А ще, що дуже важливо, любить свою справу і не байдужа до неї.

Звичайно, у неї інший стиль управління, ніж у мене. Але вона досягає хороших результатів у роботі - і це найважливіше.

- Отже, вона продовжила Вашу справу. І все гаразд з фінансової точки зору?

- Ви знаєте, скажу вам відверто, не вникаю глибоко в ці речі. За п'ятнадцять років підприємницької діяльності, на щастя, я зумів забезпечити собі можливість не жити за рахунок дитини.

“Сімейних лікарів треба, мабуть, втричі більше, ніж сьогодні маємо”

- Звичайно, Ви погодитеся, що потрібна медична реформа, але просто, мабуть, ніхто не знає, яка саме, і тим більше в умовах України. Дивіться, яка може бути медична реформа, якщо, скажімо, в дрогобицькій лікарні хворим навіть не дають хліба? В інших навколишніх лікарнях – бориславській, трускавецькій – грошей вистачає, а в Дрогобичі нема. Якою має бути медична реформа, так, щоб на всі випадки життя?

- Дуже гарне запитання. Коли ми говоримо, що на одного хворого в день на лікування і харчування виділяють трохи більше десяти гривень, то про який рівень медицини тут можна говорити?

На мою думку, без державного медичного страхування нам проблему не вирішити. Що треба зробити на законодавчому рівні? Кожен українець повинен знати, що сплачуючи щорічно невеликі внески, він має гарантоване право на відшкодування витрат за лікування. Якщо вам лікар, наприклад, виставляє рахунок на чотириста гривень, то двісті покриває держава, а двісті – доплачуєте ви. Можливі й інші співвідношення, залежно від того, яку програму ви виберете. Це перше.

Друге теж важливе з точки зору законодавчої ініціативи, і я обов’язково буду цим займатись, - це питання соціального захисту пенсіонерів. Людина сьогодні, пропрацювавши багато років на різних підприємствах, сплативши податки у всі фонди, стає пенсіонером і стикається з об’єктивною реальністю - вона нікому не потрібна. І коли раптом необхідне дороге лікування, змушена бігати до чиновників, друзів, оббивати пороги багатіїв для того, щоби зібрати гроші. Держава повинна гарантувати людям захищеність. Тоді не так лячно, якщо раптом станеться біда.

З другого боку, крім державного, має право на існування і приватне страхування. Тобто частина державного страхування, частина – приватного, і ти взагалі тоді не платиш за лікування. Такі моделі успішно працюють як в Європі, так і у світі.

- Гаразд. А як сімейна медицина? Як Ви до цього ставитеся? Партія регіонів каже, що нібито це вже реформа. А мої друзі з Вінничини, де запроваджена ця так звана сімейна медицина, кажуть, що немає універсальних лікарів, і коли пацієнти приходять, лікарі не знають, до якого спеціаліста їх направити. В мене складається враження, що це профанація цієї нібито сімейної медицини, яку пропонує Партія регіонів.

- Найбільша проблема, коли реформа опиняється в руках людей, які починають її дискредитувати.

Коли ми говоримо про сімейну медицину, то повинні розуміти, що це необхідна ланка, і сімейних лікарів треба, мабуть, втричі більше, ніж сьогодні маємо. Що це є за лікар? Це насамперед хороший фаховий спеціаліст, якому ми довіряємо. Він виконує своєрідну роль диспетчера, який скеровує пацієнта до потрібного закладу і спеціаліста.

На жаль, сьогодні наші хворі не йдуть до лікарів, вони біжать в аптеку за порадою, а тому часто лише заліковують хворобу, переводять її з гострої форми в хронічну.

Сімейний лікар знає вас дуже добре і може проаналізувати причини хвороби, і з чим вона пов’язана, саме він приймає рішення про те, які обстеження треба пройти і до якого конкретного фахівця звернутися. При такому підході є надія вилікувати хворобу, а не залікувати її симптоми.

- Просто існує недовіра до місцевих лікарів.

- Тому й треба говорити про те, що сімейний лікар насамперед повинен викликати довіру. Він повинен бути хорошою людиною і висококласним фахівцем.

- Але довіра до місцевих лікарів є не лише на провінційному рівні, але й на київському. Нещодавно я дивився телепередачу про Анатолія Хостікоєва, відомого артиста, чоловіка Ольги Сумської. Лікарі йому поставили страшний діагноз, хоча в нього був поліартрит. Лікарі довели його до такого стану, що він вже був інвалідом. Він поїхав на лікування до Німеччини, йому сказали, що в нього поліартрит, це лікується буквально за місяць, вилікували, поставили на ноги, як кажуть, у прямому розумінні цього слова, бо він вже не міг ходити. Тобто лікарські помилки, неправильні діагнози є й на київському рівні, а не лише на провінційному.

- Так, на жаль, такі випадки трапляються. Дуже важливо, аби з кожної такої помилки робились серйозні висновки. Не дай Боже, щоби така помилка знову повторювалася.

“Вірю в те, що буде парламентська більшість і ми змінимо життя в країні”

- Давайте все-таки поговоримо про політику, тому що маємо політичні вибори. Ось дивіться, в одній з телепередач на ЗІКу Ви сказали, що буде заява від “Свободи” про само-висуванців. Олег Тягнибок назвав Михайла Задорожного зрадником, хоча Михайло Задорожний стверджує, що Олег Тягнибок цього не говорив. Я розумію, є партійні домовленості між “Свободою” і об’єднаною опозицією. Але простий обиватель думає, що все-таки і “Свобода” хороша, і “Батьківщина” хороша, і чому між партійцями немає єднання, і чому відразу треба називати Михайла Задорожного зрадником? Чи це не перебільшено і чи це не нашкодить, в тому числі й Вам? Як Ви думаєте?

- Скажу про себе. Я з 2006 року є членом партії “Батьківщина”. Незалежно від того, чи був просто депутатом, чи головою комісії, чи першим заступником голови Львівської обласної ради, я своєї партійної приналежності не змінював. Коли стояло питання про те, що “Батьківщину” не пускали на минулих виборах до місцевої ради, не проміняв свій квиток на мандат. Хоча ви розумієте, що привабливих пропозицій надходило багато. Для мене це – не самоціль. Важливішими є мої ідеї, переконання, і відданість тим партійним речам, до яких я пристав. Тому, коли ми говоримо про те, що незалежно від того, чи “Батьківщина” в опозиції, чи при владі, чи знову в опозиції, моя позиція залишається не змінною. Чи Тимошенко є прем’єр-міністром, чи так, як зараз, за ґратами, був і залишаюся активним членом партії “Батьківщина”, в тому числі й головою обласної партійної організації.

І зараз, коли ми обираємо депутатів до нового парламенту, важливо, щоб це були ідейно переконані люди, надійні, а не політичні флюгери. Чому? Якщо порівнювати Верховну Раду з іншими радами - міськими, районними, обласними, то треба розуміти, що тиск на людей, які туди йдуть, він не те що подвоюється, він у сотні разів більший.

Тому дуже важливо, аби кожен партієць дотримувався партійної дисципліни. І якщо є рішення, прийняте партією на всеукраїнському рівні, то необхідно йому підпорядковуватись. Якщо не згоден – виходь з партії. Іншого не дано.

Приходить час, коли власні амбіції повинні відійти на задній план.

- Тобто Ви вважаєте себе людиною команди і Ви переконані, що нема такого тиску, щоби Вас можна було зламати, щоби Ви проголосували проти своєї совісті?

- За ці два роки мені довелось пройти немало випробувань: від переслідувань прокуратури, викликів на допити і завершуючи голодуванням. Коли, на знак солідарності з Юлією Тимошенко, ми жили два тижні в наметах біля пам’ятника Шевченка.

Тому випробування ці вже пройдені. І тут уже не говорити треба, а діяти.

- Але ще не було основного випробування – славою. Як кажуть, Крим, Рим і мідні труби. Ще не було мідних труб. А раптом Ви не зможете якраз випробування славою пройти?

- Я був депутатом обласної ради, головою комісії, першим заступником голови обласної ради. Хто зі мною працював, знає, що я не змінююсь залежно від статусу, є набагато важливіші речі. Посада сьогодні є, а завтра нема. Залишається людина, яку або будуть поважати, або ж зганьблять. Про це треба завжди пам’ятати.

- Розумієте, наші люди вже бояться. Обпеклись, як кажуть, на гарячому, на молоці, й дують на воду. І вони бояться, щоби з Дрогобиччини, саме з Дрогобиччини, яку ще називають П’ємонтом у П’ємонті, саме з такого найбільш ідейного і революційного регіону в Україні, не вийшла людина-тушка. Маємо приклад Лавриновича, який може стати Головою Верховної Ради й захищати інтереси Партії регіонів і Януковича, маємо Димінського. Вони все-таки перейшли з національно-демократичного табору в про-владний. І є ще такий варіант, треба до всього бути готовим, що в парламенті все-таки не буде демократичної більшості, що все-таки Януковичу вдасться якось зберегти ту більшість недемократичну, і тоді невідомо, як поведуться ті люди, які йшли, власне, не за партійними списками, а по мажоритарці. Як бути в цьому випадку? Що би Ви могли сказати виборцям Дрогобиччини, якщо Ви станете народним депутатом, щоби вони не переживали, що Ви можете стати “тушкою”?

- Хочу людям сказати одне – не за словами судіть про кандидатів, а за ділами. Чим вибори стають все ближчими, красиво говорити навчились усі. Усі стали опозиціонерами і борцями за свободу, мову, і тільки думають, як допомогти людям. А ви поцікавтесь, чим займалась людина рік-півтора тому. Де і з ким працювала, що говорила і ким була. Лише тоді зробіть висновки.

Уся небезпека цьогорічних виборів на заході України якраз і лежить в площині мажоритарних округів. Влада добре розуміє, що регіонали тут не пройдуть, тому робить ставку на вовків в овечих шкурах. Їм дозволили все: і Януковича критикувати, і Юлю називати героєм, клястися у вірності опозиції і т.д. Бо важливий тільки результат, аби після проходження в парламент ці “народні обранці” вступили у фракцію регіонів, і вони такі обіцянки вже дали. На таких кандидатів працює потужний адміністративний, фінансовий ресурс. Вони готувались до цих виборів ретельно: будували стадіони, роздавали матеріальні допомоги, помагали дітям і т.д.

Тому прошу своїх земляків, будьте пильними. Ситуація політична в Україні настільки загрозлива, що наступних виборів може і не бути, вони просто проголосують за те, щоб обирати президента в парламенті. І тоді можна забути про будь-яку демократію. Попри все я вірю у мудрість наших людей і їхній правильний вибір.

Вірю в те, що буде парламентська більшість і ми змінимо життя в країні. Інакше не може бути.

“Всі ми розуміємо, як важлива боротьба за кожен голос виборця”

- Ось дивіться, на нашому окрузі є 21 кандидат. Є такі, - можливо, люди не зараз це зрозуміють, можливо, трошки пізніше, - є відкриті від Партії регіонів як Янковський і Сендак, є такі скриті, підсадні качки, як кажемо, один від прем’єр-міністра Азарова, другий від голови Ради національної безпеки та оборони України Клюєва, третій від глави президентської адміністрації Льовочкіна (бо в Партії регіонів теж є різні групи впливів), і так далі. Але є й дійсно від національно-демократичних сил, проте вони мають амбіції, розуміють, що вони не пройдуть, але будуть пропагувати свою партію, свої ідеї, а потім багато з них заявляють, що наприкінці вересня – на початку жовтня побачать, які рейтинги, і тоді знімуть кандидатури на користь найбільш рейтингового, але це не означає, що люди, які будуть стояти за тими кандидатами, проголосують дійсно за більш рейтингового. Який знайти аргумент, щоби ці кандидати в депутати трошки збавили свої оберти, свої амбіції, щоби вони дійсно повірили, що Ви як представник від об’єднаної опозиції є найбільшим виразником інтересів дрогобиччан у нашому регіоні?

- Усе це виборчі маніпуляції. Скажу так – усі, хто хотів об’єднатися, – об’єдналися. Це не був процес кількох днів. Це був тривалий, багато в чому непростий об’єднавчий процес, завдяки якому маємо союз восьми демократичних опозиційних партій. Такі лідери як Тимошенко, Яценюк, Гриценко, Кириленко, Тарасюк та інші змогли відмовитись від амбіцій, пішли на компроміси, щоб вперше в історії незалежної України створити потужну опозиційну силу.

Вони продемонстрували, що ми не тільки можемо об’єднатися, а ще й координувати дії з іншими партіями, такими як “Свобода”, наприклад. Тому маємо об’єднання, початок якому був покладений 22 січня на Софіївській площі. Відразу ж 1 лютого Львівщина показала приклад, і я радий, що став одним з ініціаторів об’єднання Фронту змін, “Батьківщини” і “Свободи” у нашому регіоні.

І тепер кожен мажоритарний кандидат від об’єднаної опозиції – це людина, якій довірили боротись за перемогу десять партій. Це не є позиція чи захцянка когось одного, ти несеш відповідальність за усіх. І всі ми розуміємо, як важлива боротьба за кожен голос виборця, за перемогу на кожному окрузі.

Під час минулих виборів була запущена технологія, яка називалася “проти всіх”, яка привела до влади Януковича. Зараз будуть нові технології, і вони вже працюють. Одна з них - яка породжує байдужість і зневіру людей. Мовляв, одні нічим не кращі від інших. Чого йти на вибори, якщо нічого не зміниться? Так влада сподівається понизити активність виборців.

- До речі, а чому Ви відмовилися від прохідного місця, а пішли на мажоритарний округ? Вас за це похвалив Турчинов.

- Так, це якраз був той випадок, коли Турчинов безпосередньо перед десятками телекамер сказав про те, що все-таки це безпрецедентний випадок, коли відмовляються від прохідного місця в списку заради балотування на мажоритарному окрузі. А місце було дійсно прохідне – 53-тє. Після того, як не зареєстрували Тимошенко і Луценка, воно стало 51-шим.

Ніколи в житті не шукав легких шляхів. Ви знаєте, що наш округ ще називають “округом смерті”. І коли я побачив соціологію по ньому, то зрозумів, що як керівник партії мушу боротися, аби здобути перемогу. Думаю, що це буде серйозне випробування навіть для такого молодого політика, як я. Але така боротьба дає хорошу путівку в майбутнє.

До того ж, мені важливо заручитися підтримкою земляків, а не заховатися за спинами однопартійців. Тому, до речі, перемога на мажоритарці є набагато ціннішою, статус народного депутата-мажоритарника є набагато вищим, ніж того, хто пройшов за партійними списками.

- Пане Романе, але тут ще такі були чутки, це можна знайти в Інтернеті, особливо в коментарях, не стільки в самих статтях, що – я те, що читав, те й кажу, – що Турчинов і Яценюк торгували, вибачте за такі слова, прохідними місцями в списку, а вже на мажоритарці сам кандидат знає, скільки йому треба заплатити грошей, набагато менше, ніж за прохідне місце в списку. Наскільки це реально і наскільки це стосується Вас?

- Це неправда! Неправда тому, що мажоритарників об’єднана опозиція визначала дуже просто. Поважні інституції робили соціологічні опитування на округах, в тому числі й на Дрогобицькому виборчому окрузі. І коли була розмова за декілька днів до з’їзду про те, що найбільше шансів на проходження по 121-ому окрузі має Роман Ілик, я не довго вагався, щоби прийняти це рішення.

Тут ще важливо, що люди, окрім ідейної переконаності, хочуть бачити вихідців з території. Якщо ми розуміємо, що це політик, який тут народився, виріс і його всі знають, то є велика імовірність, що його підтримають люди ще більше. Щодо нашого району, то ми ще не мали свого народного депутата в парламенті, були лише заїжджі. Але люди тепер побачили, що такі кандидати перед виборами роздають, однією рукою засівають округи, а другою - в парламенті натискають кнопки і позбавляють їх пенсій і заробітних плат.

Окрім того, якщо депутат є земляком, то не втрачається з ним зв'язок, і люди завжди можуть звернутися до нього.

- У нас, у Дрогобичі, ще така ситуація. Ви єдиний кандидат від об’єднаної опозиції, але, наскільки мені відомо, КОД, Комітет опору диктатурі, ще не визначився з кандидатурою. Як це пояснити? Чому така розбіжність між об’єднаною опозицією і КОДом? Інші політики там зібрались?

- Перед вами сидить людина, яка була від самого початку створення КОДу. До речі, КОД утворювався на Львівщині як дійсно Комітет опору диктатурі, головним завданням якого було звільнення Юлії Тимошенко, бо він був утворений відразу на другий день після її ув’язнення. На жаль, я не бачив “активних” членів КОДу під Качанівською колонією, Лук’янівським СІЗО чи Печерським судом. Знаю, бо не пропустив жодної масової акції на підтримку нашого лідера. Тому вже перше завдання вони не виконали.

По-друге, КОД від самого початку був тим комітетом, який лише координував дії політичних партій. Сам він не є суб’єктом виборчого процесу і юридично не може мати свого висуванця.

“Я дуже щасливий, що маю трьох дочок”

- Про політику, мабуть, досить. Давайте такий особистісний зріз візьмемо. Ну, робота роботою, політика політикою, а ось чим Ви любите займатися у вільний від роботи і політики час? Чи взагалі у Вас зараз є вільний час?

- Його дуже мало, хотілось би мати дещо більше. Коли вчився в середній школі, то ходив до художньої школи, малював, мені й досі подобається живопис. Цікава мені геральдика, захоплююсь гірськолижним спортом.

Ще зі студентських років ходжу в спортзал, і це, крім фізичної підготовки, допомагає розвантажуватися і психологічно.

- Хто Ваша дружина, чим вона займається?

- Дружина моя працює бухгалтером на одному з приватних підприємств, маю трьох доньок. Старша – лікар, середня уже зараз закінчує останній курс в медуніверситеті, найменша ходить до школи. Мені приємно, що доньки пішли моїм шляхом, обравши професію лікаря, мабуть, я є для них авторитетом (посміхається).

- Було розчарування, що три доньки? Мабуть, сина хотілося?

- Чи хотілося сина? Так, звичайно, особливо в молодості. Але згодом ти розумієш, що це насправді не має жодного значення. Я дуже щасливий, що маю трьох дочок.

- Коли Ви твердо вирішили балотуватися в народні депутати України, що Вам сказали дружина, старші доньки?

- Відверто кажучи, вони не в захопленні від того, чим я займаюся. Тут якраз є дуже цікавий приклад того, коли голодував у Львові, десь там на п’ятий день чи на шостий…

- … коли забрала швидка?

- … ні, забрала на десятий. А в той день приїхала старша донька з Дрогобича, заглянула в намет увечері, де я жив, а це була вже десь година дев’ята вечора, подивилася, в яких умовах це все відбувається. Бачу, на очах з’явилися сльози. І відразу дала таке, на мій погляд, дуже просте запитання: “А для чого це все потрібно?”.

Для чого це все потрібно людині, яка наче має як представник середнього класу достатньо всього? Відповів, що робимо це заради таких, як ти, молодих. Бо якщо сьогодні комусь цим не займатися, то дуже скоро ми будемо жити вже зовсім в іншій Україні. І це не буде демократична європейська країна, а авторитарна колонія нашого північного сусіда.

Думаю, вона зрозуміла мене. Бо насправді усі ми мріємо жити в нашій державі, мріємо, аби вона була багатою, вільною, сильною. Такою, щоб усі ми гордо казали: “Я - українець!”.

Анатолій Власюк, www.tustan.io.ua

Про свободу віросповідання

Напередодні виборів, окрім економічної стабільності, багатьох виборців цікавлять і питання релігійного змісту, зокрема дотримання права віруючих на свободу віросповідання. Саме про це довідувався у кандидатів в депутати до ВРУ по 121 виборчому округу наш кореспондент Руслан Цехмейстер, поставивши їм запитання: Якщо ви пройдете до Верховної Ради, як ви будете забезпечувати право на віросповідання?

Святослав Грабовський: «Хоча в основному законі і прописано, що держава і церква відокремлені, але кожен з нас розуміє, що насправді так не є. А тому питання церкви і віросповідань одні з найважливіших у державному будівництві. Я категорично проти тих напрямків віросповідань, які пропагують не брати участь у виборах, таким чином не беручи участі у політичних процесах у країні. Підтримуючи віросповідання людей, ми маємо пам'ятати і про наші традиційні українські християнські цінності, і акцент потрібно робити саме на українських церквах. Я категорично проти існування різного роду культів і сект, які використовують психотехніки для залучення прихильників. Як прихильник прозорості дій у всіх сферах, так само вважаю, що прозорість фінансової політики церков є одним з показників їх чесної діяльності і підзвітності віруючій громаді. Вважаємо, що дуже обережно потрібно підходити до нетрадиційних для України віросповідань (буддизм, іслам тощо)».

Микола Лагодич: «Буду захищати свою національну греко-католицьку церкву. В який спосіб ми будемо це робити? Чи через законодавчі ініціативи, чи за допомогою пропаганди і фінансування розбудови церков - це вже наступне запитання, але те, що ми будемо над цим працювати, це однозначно. Мій напрямок-віруючі. Я вважаю, що, якщо ми будемо водити дітей до церкви, проповідувати в школах, ми зможемо нашим дітям і нашій молоді прищепити віру. Але це має бути чесно і справедливо, щоб дитина зрозуміла, що таке віра. І коли ми до цього дійдемо, то віра зробить нас і щасливими, і багатими. Можливо, хтось скаже, що багатим бути не дуже добре. Але в Старому Заповіті у євреїв, якщо людина була багатою – це завжди виражало дар Бога. Тому зробимо так, щоб цей найбільший дар Бога наших людей досягнув».

Ігор Курус: «Я би хотів, щоб в Україні була одна помісна церква. І мені найближча греко-католицька церква».

Віктор Конц: «Кожна людина має право на свою віру, свою релігію та на своє відношення до інших людей. Я думаю, тут не потрібно ні на кого тиснути. Кожна людина приймає рішення, до якої конфесії вона хоче належати і як вона має ходити до церкви та спілкуватись на релігійну тему».

Газета «Добра Новина»

Союз Українок – активна позиція у виборах

Дрогобицька міськрайонна громадсько-просвітницька організація Союзу Українок завжди бере активну участь у житті міста, не стоїть осторонь політичних подій в Україні.

Одними із перших союзянки Дрогобиччини, схвильовані долею України, прийняли Звернення до Президента України і Верховної Ради на захист української мови і недопущення прийняття горезвісного «мовного» закону. Членкині Союзу Українок неодноразово обиралися до органів місцевого самоврядування, очолювали дільничні комісії, були активними членами комісій та спостерігачами від блоку демократичних сил національного спрямування.

Мешканцям Дрогобича і району добре відома принципова позиція і активна діяльність наших осередків. Завжди, коли починаються передвиборчі баталії, усі кандидати прагнуть зустрічі із союзянками.

Днями у Дрогобицькому офісі громадсько-просвітницької організації Союзу Українок відбулися перші зустрічі із кандидатами в депутати до Верховної Ради України по 121 виборчому окрузі.

Першими на зустріч зголосилися наші краяни – уродженець Дрогобицького району, головний консультант Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, член Партії захисників Вітчизни Павло Барнацький та депутат Львівської обласної ради, дрогобичанин Тарас Курчик.

Зустріч із Павлом Барнацьким одразу набула певної гостроти. Cоюзянки порушили низку економічних, господарських та соціальних проблем, цікавилися відмовою ЦВК у реєстрації діючого народного депутата Юрія Кармазіна, довіреною особою якого є Павло Барнацький.

Активне втручання сьогоднішнього кандидата у вирішення багатьох проблем Дрогобиччини отримало одностайне схвалення. На зустріч прийшли і підприємці з Дрогобицького ринку з подякою Павлу Барнацькому за дієву юридичну допомогу у вирішенні проблем.

Розмова із знаним співаком-дрогобичанином, заслуженим артистом України Тарасом Курчиком була не менш гострою, ніж перша. Свій виступ кандидат побудував як звіт депутата обласної ради. Ніхто ще не забув тих останніх добрих справ діючого депутата Львівської обласної ради – організований ним концерт у Дрогобичі на захист української мови, 60 інвалідних візків, вручених нещодавно мешканцям Львівщини, постійну допомогу виборцям Дрогобиччини. Однак робота у Верховній Раді – законотворча. Чи готовий молодий дрогобичанин до такої праці, чи усвідомлює величезну відповідальність? Хвилює союзянок і те, чому від табору національно-демократичних сил так багато на окрузі самовисуванців?

Відповідь отримали із обох сторін виважену і помірковану. Зустрічі із виборцями спонукають нині кожного кандидата до активнішої громадянської позиції, до глибшого розуміння проблем кожного, кому доводиться дивитися у вічі, приймати його проблеми і намагатися посильно допомогти у їх вирішенні. Звичайно, буде переосмислюватися і особиста позиція. І якщо прийде час, то слід поступитися особистою позицією на користь загальній справі.

Звертаємося до всіх дрогобичан із проханням найактивніше брати участь у зустрічах із кандидатами, обговорювати наші спільні проблеми і разом намагатися знайти їх вирішення… Аби кожен свій голос віддати свідомо, а не за дрібну подачку чи пусті передвиборчі обіцянки…

P.S. Учасниками наступних зустрічей у Союзі Українок будуть кандидати в народні депутати Ігор Курус і Тарас Гентош.

Прес-служба Союзу Українок, газета «Галицька зоря»

Олег Тягнибок: "Саме система, побудована на хабарах, "відкатах" і розкраданні державного майна є основою влади "регіоналів"

"Корупція в нинішній Україні є раковою пухлиною, яка роз'їла все суспільство. Корупцією наскрізь просякнуті державний апарат, правоохоронні органи, освіта, медицина. Більше того, корупція в Україні є необхідною умовою існування кримінально-олігархічного режиму. Саме система, побудована на хабарах, "відкатах", розкраданні державного майна є основою влади "регіоналів". Про це заявив лідер Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок, перебуваючи 13 вересня 2012 року на Вінниччині.

Олег Тягнибок, зокрема, зазначив: "Ті факти, що потрапляють у пресу, засвідчують колосальний розгул корупції в Україні. Так, 2011 рік запам'ятався гучними справами проти кількох високопосадовців. Це голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг Василь Волга (його підозрюють в отриманні хабара в розмірі 0,5 млн. дол.), директор Державної служби зайнятості Володимир Галицький (під час обшуків у кількох банківських скриньках, які належали вказаному чиновнику та кільком його співробітникам, було виявлено валютні цінності на загальну суму в 7,5 млн. дол., велику кількість золотих годинників і дорогоцінних каменів), а також колишній голова Шевченківської райдержадміністрації Києва Віктор Пилипишин, якого підозрюють у перевищенні службових повноважень, у результаті чого громаді Києва було завдано збитків на 15 мільйонів гривень. Утім, без сумніву, ці справи є лише верхівкою айсберга. Влада "регіоналів" ретельно оберігає "своїх" від заслуженої кари. До того ж, навіть найбільш резонансні кримінальні справи проти корупціонерів у разі потреби просто "спускають на гальмах". Так, вже згаданий фігурант такої справи Віктор Пилипишин нині балотується від влади до парламенту як мажоритарник.

Притчею во язицех уже стали історії про тотальну корупцію на вітчизняних митницях. Цілком очевидно, що без покривання вищого керівництва корупція у таких масштабах є просто неможливою.

Навіть за межами України вже зрозуміли цю ситуацію й зауважують постійне зростання корупції в Україні та називають "сім'ю" Віктора Януковича найбільшим джерелом корупції в Україні.

На разі влада лише декларує боротьбу з корупцією. Переважно справи проти чиновників-корупціонерів якщо й порушують, то потім швидко закривають. Навіть Генпрокуратура визнає, що лише один із десяти "схоплених на гарячому" корупціонерів потрапляє до в'язниці, а така міра покарання як конфіскація майна щодо корупціонерів не застосовується взагалі. 2011-го року виявлено близько 17 тис. посадових злочинів. Утім, того ж таки 2011 р. до кримінальної відповідальності було притягнуто лише… 1330 осіб. Олігархічний режим вже до того довів країну, що українці сприймають корупцію ледь не як звичайне явище.

З метою подолання корупції "Свобода" пропонує: встановити обов'язкову перевірку з допомогою поліграфа ("детектора брехні") держслужбовців та кандидатів на виборні посади на причетність до корупційних дій; ухвалити спеціальний антикорупційний закон про контроль не тільки доходів, але й видатків державних посадовців та членів їхніх сімей; запровадити в кримінальному законодавстві принцип "чим вища державна посада, тим вищий рівень відповідальності за скоєний злочин".

Прес-служба ВО "Свобода"

Поганство і християнство не сумісні

До чого тільки не вдаються люди і що тільки не вигадають, аби побільше заробити. Починають вірити у всіляких домовиків та інших демонів. Люди не розуміють того, що через ось такі речі вони вступають у лави диявола і починають йому служити. Не замислюючись над тим, що попереду їх чекає вічність у раю чи у пеклі, люди стали далекі від Божих заповідей та цінностей, які записані у Біблії.

«Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вихід 20:4).

Багато людей говорять своїми вустами, що вірять у Бога, а на справах вони далекі від Нього. Ми провели репортаж-дослідження на тему сатанинських ритуалів та поклоніння ідолам у Трускавці. Трускавчани втратили віру у всяку владу та у власні сили, а до віри в Бога дороги знайти не можуть. Називаючи себе християнами, не мають навіть основних Біблійних понять і тому частенько віддають душу дияволу через різноманітні ритуали. Такий висновок зробив для себе кореспондент «Доброї Новини» на підставі деяких забобонів, що побутують серед місцевих людей та відпочивальників. Що ж, заробляння грошей справа важка, коли окрім грошей в житті більш немає цінностей. Тому люди у Трускавці і не тільки роблять речі, які не мають нічого спільного з вірою у Христа Ісуса. Зокрема, дехто з туроператорів міста-курорту задля успіху у їхній діяльності вдається до неймовірних ритуалів. Як розповіла одна із представниць цього виду обслуговування, котра сама не вірить у забобони, бо вважає їх великим гріхом, варто прийти до бювету зранку й глянути на це видовище збоку. Тут і обтирання кутів рекламного щита, і скроплення водою, і таке інше... Про те, що люди мають схильність до забобонів, свідчить і той факт, що на сувенірному ринку Трускавця є повно речей, які призначені для здійснення язичницьких ритуалів, або мають служити в якості амулетів. Крім дерев’яної підкови та мітли для виганяння з хати нечистого, тут можуть запропонувати і самого представника злих сил - домовичка, який дивним чином мав би допомагати людям. Хоч самі продавці такого краму кажуть, що це їхній бізнес і самі в це мало вірять. Це нагадало нам той випадок, який стався з апостолом Павлом у Ефесі. «Бо один золотар, Дмитро на ім'я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав, згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо. І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені. І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ. Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика! І місто наповнилось заколотом. І кинулися однодушне до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян.» (Дії 19:24-29) Для декотрих людей це бізнес, який приносить прибуток і тільки попробуй скажи таким людям, що це просто куски дерева чи купа соломи, одразу почнуть доказувати інше, про те, що ці ідоли помагають, хоча у це самі вони рідко вірять. Шкода звісно покупців, які стають «лохами» через розповіді торгашів «ідолянським крамом». І що тільки не вигадують, і які тільки байки не придумують, аби набити кишені і ввести людей в оману та духовний блуд. Забобонами і віруваннями обросли також трускавецькі мінеральні води, попри їх незаперечні лікувальні властивості. Найвідомішою є легенда про дивовижну силу джерела Юзя. Вважають, ніби щоденне вмивання цією водою дуже омолоджує людину - не лише її шкіру, але й вік. Жартуючи, кажуть, щоб лишень не «переборщити», аби не стати немовлям.

Шкода, що люди не вірять у допомогу Всевишнього, який створив їх самих і який чує молитви. Шкода, що вірять наші люди у камінці, дерево та воду. Вірування у різні забобони - це звичайне поганство, тому хочеться, щоб люди забули про всілякі амулети й талісмани, а також не вірили у магічну силу інших предметів. На противагу цьому є Бог, Біблія та Божі Заповіді.

Руслан Цехмейстер, газета «Добра Новина»

 



Создан 14 сен 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником