Трускавецький вісник № 115 (494) від 28 вересня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 115 (494) від 28 вересня 2012 р.

28.09.2012



 

У номері: Інтерв’ю з Михайлом Янковським та Тарасом Курчиком; Сенсаційні повідомлення Миколи Лагодича; Трускавчани здійснили сходження на гору Маківка; За кого голосував би Василь Стус; Лікнеп для Руслана Козира; Розпочався турнір з футболу «Золота осінь».

Новини Трускавця та регіону

Розпочався турнір з футболу «Золота осінь»

Футбольний клуб «Стебник» запрошує на турнір з футболу «Золота осінь». Подаємо програму турніру.

28 вересня, (п’ятниця): 15.00 – відкриття (м. Моршин, міський стадіон); 16.00 – «Скала-2» (Моршин) – «Нафтовик» (Долина) (в м. Моршин); 16.30 – ФК «Стебник» – «Україна-2012» (в м. Стебник).

29 вересня (субота): 12.00 – ФК «Стебник» – «Нафтовик» (Долина) (в м. Стебник); 12.00 – «Скала-2» (Моршин) – «Україна-2012» (в с. Доброгостів).

30 вересня (неділя): 13.00 – «Україна-2012» – «Нафтовик» (Долина) (в с. Доброгостів); 14.00 – ФК «Стебник» – «Скала-2» (Моршин) (в м. Стебник); 16.00 – закриття турніру (м. Трускавець, міський стадіон).

Турнір проходить за сприяння газети «Каменярі».

Власна інформація

Микола Лагодич: «В 1990-х банда Пуха-Ілика вкрала в мене машину»

Кандидат у народні депутати по 121 Дрогобицькому одномандатному виборчому округу Микола Лагодич – відома в нашому краї людина. Бізнесмен, котрий досяг успіху завдяки власній наполегливості. Меценат, котрий воліє давати гроші на церкви та на реальну допомогу людям, ніж витрачати їх на замовні статті чи на біл-борди. Мільйонер, котрий найбільшим своїм багатством називає своїх трьох синів. Син, котрим можуть гордитися його батьки, бо він готовий захистити і честь, і гідність себе та своєї родини. Уроджений дрогобичанин, а його батьки походять з с. Підгородці Сколівського району.

Такий образ цієї людини складається після його виступу на Дискусійному клубі Дрогобича 27 вересня. До речі, на засідання ДК пан Лагодич запізнився, бо мав поважну причину – потрібно було терміново надати допомогу для важко хворого мешканця Кропивника на операцію 28 вересня. Подяками від мешканців краю для мецената рясніють регіональні часописи. Не афішує він і фактів допомоги церквам, та знаємо з надійних джерел, що пан Микола жертвував на храми давно і щедро і це зовсім не через вибори, адже фактично з 2006 року він абсолютно усунувся від політики. До того перебував у Народній партії, та тепер різко засуджує політику Литвина, з політичною силою якого порвав у тому ж 2006. До речі, в 2006 Микола Лагодич ішов на вибори, та з перегонів його зняли рішенням суду. Судив суддя Василь Калічак, котрого через дуже короткий проміжок часу після цього випадку затримали на хабарі. До речі, тоді на виборах 2006 мером Дрогобича став Микола Гук, якого фактично лобіював «меценат» Остап Чайківський. Пан Микола вжив інший термін замість «меценат».

Бог є і він відплачує по справедливості, вважає Микола Лагодич, зазначаючи: «Всі ми живемо по законам Бога і якщо вчинимо зло, то воно повернеться до нас і примножиться, якщо ж зробимо добро, то воно теж повернеться до нас та примножиться». Кандидат є глибоко віруючою людиною, тому його ворогам не позаздриш – кожен, хто пробує кривдити таких людей, зазнає справедливої кари. Так було і з вище згадуваним паном Чайківським, котрий підступним способом забрав у пана Лагодича «Прометей» (підкупивши юриста пана Миколи). Так було і в 1995, коли в Миколи Лагодича вкрали машину та пакостили іншим способом. Та життя розставило крапки над «і».

«В мене було надзвичайно багато ворогів, та більшість з них вже померли, - каже кандидат. – У 1995 році банда Пуха-Ілика вкрала у мене машину, причому машину я взяв у родичів. З цієї «бригади» залишився тільки Ілик, та ще Язловський, якого нещодавно затримали на хабарі». На запитання, про якого Ілика йде мова, Микола Лагодич, каже, що про «єдиного», згідно слів пісні «Натуральный блондин на всю страну такой один». Пан Микола продовжує: «Такої ганьби я не міг пережити, я готовий був перестріляти всіх цих гадів, навіть зброю роздобув. В день вони викрадали по 3-4 машини, здійснювали по 2-3 розбійні напади. Бізнесменів вивозили в ліс і там катували. Коли я пішов у міліцію, мені сказали, що якщо напишу заяву, то машину точно спалять, а якщо ні, то буде можливість викупити її за півціни. Золото вони закопували в трилітрових банках, так, що деколи забували і місце». Ось такі були часи, такі були 90-ті. Дозволимо собі пожартувати, що якби тоді Микола Лагодич здійснив задумане і вбив бандита, то зараз ми мали б на окрузі не двадцять одного кандидата, а менше.

Хоча не все гладко і зараз. Микола Лагодич озвучив факт, що в Трускавці таксисти і тепер, в 2012, платять по 500 гривень на місяць кримінальному авторитету.

Коли ведучий Дискусійного клубу Анатолій Власюк пробує жартувати, що якби закон про наклеп вже діяв, то всі присутні мали б сидіти в тюрмі, Микола Лагодич відповідає цілком серйозно: «За кожне сказане мною слово я готовий відповідати на Біблії, в суді чи прокуратурі».

Запитань до кандидата було багато і на всі він пробував відповісти конкретно, без ухилянь чи загравань з публікою. Квітучий Дрогобич перетворюється в депресивний район і пан Микола не може спокійно на це дивитися. Він любить свій край і хоч має великі гроші (за останні 15 років його сім`я включно із батьками та сестрою заробили більше 15 мільйонів гривень), та не їздить відпочивати на море, бо йому комфортно тут, на батьківщині.

Його лозунг «Віра – Справедливість – Майбутнє» не придумали якісь політтехнологи, це стиль його життя. Вірить в Бога, добивається справедливості, думає про майбутнє свого краю. А щоб у краю було майбутнє, потрібно цей край розвивати. Для цього потрібні кошти, інвестиції, тож бачить свою місію в парламенті Микола Лагодич виключно в бюджетному комітеті, щоб лобіювати інтереси краю, а не грати в незрозумілі політичні ігри. Йому близькі і радикальні погляди «Свободи», і європейський демократизм «УДАР»у Віталія Кличка. Одна з причин цього – люди з цих політичних сил ще не заплямовані. «Решта вже двадцять один рік тусуються як карти в колоді один поза одним», - каже кандидат. Його ображають висловлювання представників ОО «Батьківщина» про самовисуванців як самозванців. «Хто така апазіція? Москаль Соболєв, баптист Турчинов, єврей Яценюк і кагебіст Кожем`якін, чий тато арештовував Стуса. Де там український дух? Це вони здали українську мову, за це на другий день звільнили одного з родичів Кожем`якіна, начальника митниці. Вони спекулюють цим питанням, насправді ж ніхто з них вдома українською не розмовляє, а діти їхні ходять в російськомовні школи». Озвучив кандидат і те, про що давно пишуть в Інтернеті та говорять на телебаченні – про купівлю місць у списках опозиції та про усунення зі списку справжніх патріотів (це на прикладах Олеся Донія, Тараса Стецьківа, Ігоря Осташа, Андрія Шкіля).

Не завжди Микола Лагодич був багатим. З дитинства запам`ятав квартиру на 17 кв. м., де жили четверо – мама, тато, він та сестра. Коли вийшов з армії, не завжди були гроші, щоб зайти на каву з приятелем. В армії теж було нелегко – лише прийшов, а там дідівщина. Та хлопець взяв у руки металевий прут і одному зламав руку, а другому ребро. Коли його запитують, чи він готовий зламати руку Чечетову, то він відповідає, що розуміє це питання як жарт, а насправді кожній наволочі він готовий зламати не лише руку, а й хребет. У сейфі пан Микола зберігає рушницю (дозвіл має), тож якщо ситуація заставить, то він готовий взятися і за зброю. Але в парламент іде, щоб до цього не дійшло, щоб відстояти інтереси громади, щоб хоча на 21-му році незалежності України Дрогобич отримав свого депутата, місцевого, котрий би тут жив, знав проблеми краю і вирішував їх.

Нові люди в парламенті однозначно потрібні. «Треба очистити ці Авгієві конюшні», - образно каже кандидат Лагодич та цитує Булгакова, що найбільшим ворогом людини є страх. «Вовка боятися – в ліс не ходити. Ніхто в Дрогобичі мені не закине, що я під когось лягав, чи що хтось мене нагнув. Тож чому ви кажете, що на мене можна натиснути чи вплинути у Верховній Раді? Я був у радикальній опозиції до колишнього комуніста Лужецького в роки мого депутатства і я не брав хабарів, як інші. Треба заставити чиновників перестати красти і брати хабарі. Треба створити такий клімат, щоб люди хотіли вести прозорий і чесний бізнес. Я відстоюватиму інтереси краю, а якщо якісь питання громада сприйматиме неоднозначно, то проводитиму місцевий референдум», - розповідає кандидат.

Багато із сказаного залишається поза цією статтею. Про розпродування за безцінь земельних ділянок у містах та селах, про надприбутки постачальників ліків в районі (на 20-30% вищі, ніж в інших аптеках, постачає ліки підприємство, яке виграло тендер), про можливості збільшення надходжень у бюджет (депутати місцевих рад більше думають про розподіл коштів, а не про наповнення бюджету – ця риса характерна не лише для нашого регіону), про те, що Трускавець повинен стати курортом державного значення, щоб не місцеві клерки і чиновники розпоряджалися земельними ресурсами, про багато іншого. Але сподіваємося, шановні читачі «Трускавецького вісника», що і так, без вникань у ці подробиці, приблизили вам постать цієї непересічної людини, кандидата-дрогобичанина Миколи Лагодича. Знаючи довірених осіб пана Миколи, можна вже сказати – результат у нього буде значно вищий, ніж прогнозують замовні «рейтинги». Бо Микола Лагодич належить до списку тих кандидатів, про яких кажуть «голосуйте – не пошкодуєте». Таких серед 21 на нашому окрузі – 5-6, не більше.

Володимир Ключак

Тарас Курчик: «Я хочу, щоб виборець мав вибір»

Він – людина, котра має дуже позитивний імідж. Він – глибоко віруючий, добрий, чутливий, розумний (закінчив «Львівський Ставропігіон»), незаплямований. Він – депутат обласної ради від Дрогобича та Стебника і стебничани не шкодують, що голосували за нього. Він – знаменитий УКРАЇНСЬКИЙ співак, відкритий для спілкування з виборцями, готовий прийти на допомогу. Він – людина культури. Гадаємо, ви вже здогадалися, що мова йде про кандидата в народні депутати по 121 Дрогобицькому виборчому округу Тараса Курчика. Саме він був гостем Дискусійного клубу 27 вересня. Тож коротко – про пана Тараса та його «похід у парламент».

Розпочав пан Тарас свою розмову із привітання з великим святом Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього. 26 вересня він був на зустрічі із В. Кириленком, нардепом. Це й не дивно, бо обидва причетні до Народного Руху України. Що найдужче вразило кандидата – це вислів Кириленка «вам не треба думати». «Це що, партія за нас вже подумала?» - риторично запитує Тарас Курчик та каже, що категорично не згідний з такою постановкою питання.

«Я хочу, щоб виборець мав вибір!» - Тарас Курчик пояснює на прикладі магазину, що покупець, котрий хоче придбати собі чорний костюм, не погодиться, коли йому запаковують сірий костюм. Серед 21 депутата, що складають цей великий список, виборець обирає собі кілька прийнятних, відштовхуючись від того, за яких осіб він у жодному випадку не проголосує. Тут можемо із паном Тарасом погодитися на 100%, недарма ж у нього освіта практичного психолога. І відкидаючи завідомо неприйнятні кандидатури, залишаємо від сили 5-6 осіб, з яких можна обирати. Пан Тарас не має за собою дійсно ЖОДНОГО негативу і міг би повторити поетове «ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою». Кандидат вважає, що його шлях як політика розпочався нещодавно і що люди обирають не лише політиків, а й індивідуальності, особистості і це теж правда.

«Чи я хоча б раз оступився під час голосування в обласній раді?» - запитує (знову-таки риторично) кандидат та розповідає про свою діяльність і щодо вибивання коштів на ремонт доріг, і щодо допомоги неповносправним, і щодо охорони культурної спадщини. Фактично гострих запитань у сторону цього кандидата не було, він теж не озвучував якихось сенсацій, які б могли сколихнути громадську думку. Можливо причиною цього є стратегія, яку обрав Тарас Курчик – нікого обливати брудом він не буде. У випадку пана Тараса ця стратегія має значний плюс – досі, як ми зауважили, жоден з інших 20 кандидатів жодного поганого слова не сказав про політика-співака.

А щоб більше наблизити читачам «Трускавецького вісника» постать кандидата Тараса Курчика, пропонуємо ознайомитися із текстом інтерв`ю, яке він дав п. Мартину Гайовому із газети «Вільне слово» після поїздки до Бразилії, де депутат перебував на запрошення тамтешнього парламенту.

- Пане Тарасе, це був ваш перший візит такого рівня у зарубіжну країну?

- Так, я вперше мав можливість представляти Львівщину й Україну у парламенті іноземної держави. У своєму виступі я розповів про сьогодення України, ті зміни, що відбулися за 21 рік нашої незалежності, відповів на численні запитання. У Бразилії дуже велике зацікавлення нашою країною і я цьому дуже радий.

- Виступаючи у бразилійському парламенті, ви, мабуть, говорили про майбутні вибори до Верховної Ради України, про те, що є кандидатом у народні депутати України.

- Справа в тому, що запрошення я отримав ще минулого року, як депутат Львівської обласної ради. На зустрічах я говорив, що кандидую до Парламенту. Це викликало зацікавлення насамперед в української діаспори в цій країні. Я їм пообіцяв, що ми не забуватимемо про українців Бразилії, всіляко підтримуватимемо з ними зв'язок. Це -люди, це ж ті, хто живе Україною, популяризують її в світі, створюючи хороший міжнародний імідж нашій державі.

Що найцікавіше - коли дітей, які є четвертим поколінням українських емігрантів, запитували: «Ким ви себе вважаєте - бразильцями чи українцями?», то вони відповідали «Ми - українці». Це було відкриттям і для самих бразилійців, що діти людей, які народилися і виросли у Бразилії, все одно вважають себе українцями.

- Думаю, що ваш візит також посіяв золоті зерна українства на бразилійському ґрунті.

- Знаєте, в один момент я подумав, що нам самим ще треба брати приклад з них, як оберігати свою мову і культуру. Також я думаю, що такі візити допомагають об'єднувати українців, де б вони не були. Разом з тим я висловив пропозицію, щоб місто Дрогобич, і одне з міст Бразилії стали містами побратимами, на що вони з великим задоволенням погодились. Звичайно ми це ще обговорюватимемо і думаю в наступному році це станеться. Надіюсь, що це братерство принесе велику користь для наших міст.

- Ви щось їм заспівали?

- (сміється). Коли я приїхав, то в першу чергу заспівали мені, чим був дуже вражений. Вийшов на трибуну хлопець, який, до речі, не розмовляє українською мовою, але заспівав українською, пісню «Боже, дякую Тобі», яку я колись давно написав. У багатьох українців на очах заблистіли сльози.

- Ви завжди повертаєтесь з-за кордону не з порожніми руками. Можливо є певні домовленості, якісь напрямки співпраці...

- Важливо, щоб розвивалось для обох сторін взаємовигідне співробітництво не лише з Бразилією, а й з іншими країнами світу.

- Тепер хотілося б торкнутися питання наступних виборів до Верховної Ради України. Як вже йшлося вище, ви є кандидатом у народні депутати України по виборчому округу № 121. Ви вже мали зустрічі з виборцями, які враження?

- У цілому враження позитивні - люди із зацікавленням беруть участь в дискусіях щодо того, яким повинен бути народний обранець Дрогобиччини у Верховній Раді України. Хоча, деколи і дехто, спеціально нав'язує людям таку думку: «чи митець, співак може щось зробити у парламенті, туди треба обирати професійних політиків, бізнесменів». З цього випливає, що митець, співак має лише займатись мистецтвом, лікар має лише лікувати, журналіст лише писати? Ну це ж абсурд. Хочу зауважити, що ми вже бачимо, як політики дополітикувалися і як бізнесмени допродують нашу державу. Але загляньмо в історію. Я не хочу прирівнювати себе до людей, яких зараз назву, бо це були дійсно генії. Але хочу просто навести приклад. Іван Франко класик української літератури, поет, вчений, теж балотувався до австрійського парламенту і галицького сейму. Але йому не дали перемогти, використавши проти нього різні передвиборчі маніпуляції та провокації. Сьогодні ми це називаємо виборчими технологіями. Ще приклад. Один з найкращих президентів США Рональд Рейган - був кіноактором. Наступним прикладом може служити президент Чехії Вацлав Гавел, який змінив життя і напрям розвитку цієї країни. Ким він був? Драматургом. Візьмемо сьогоднішній час. Ми бачимо, як зростає рейтинг Віталія Кличка. Він також не був політиком, він же спортсмен. Отож, вважаю, що не важливо, яка в людини професія, важливо інше - що може зробити ця людина для свого міста, для людей і для своєї держави. І, найважливіше, чи ми довіряємо цій людині.

- Пане Тарасе, ви сформували свою передвиборчу програму. Що в ній домінує?

- Сьогодні найбільше мене цікавить соціальна підтримка населення. І тому на запитання: у разі обрання мене до Верховної Ради України у якому Комітеті працюватиму, відповідаю: у комітеті з питань соціального захисту (соціальної політики) та праці. Тому в Раді мають бути люди, які повинні думати не лише про свій бізнес, якісь інші справи, а насамперед про українців і Україну, про тих, хто найбільше потребує допомоги.

Багато політиків, у Верховній Раді України по 15-20 років. І сьогодні знову стоїть питання: кого обрати? Ці люди мали б показати, що вони зробили за цей час для свого міста, країни. На жаль, вони не мають що показати.

На початку року я, як депутат Львівської обласної ради, виступав на радіо «Франкова земля» із звітом про зроблене за 2011 рік. Потім цей звіт опублікували дрогобицькі друковані засоби масової інформації. Чи багато зроблено чи мало – судити людям. Але це був лише рік моєї праці.

Під гаслом «Іду служити громаді» будую свою передвиборчу агітацію як кандидат у народні депутати України. Бо я це робив і роблю, будучи депутатом Львівської обласної ради. Але хочу сказати і таке, що люди, які приходять у Парламент, забувають, що обіцяли виборцям, про те, що мають там робити. Вони забувають про своє місто, про округ, про свою країну. І це сумно. Разом з тим хочеться сказати, що сьогодні є багато людей, яких поважають і вони балотуються в депутати. Але доводиться чути й таке, що хтось з кандидатів їздить і роздає «подарунки» чи гроші, щоб задобрити виборців. Виникає запитання: а звідки взялися ці кошти? Хтось скаже, бачите, він допомагає людям. Добре, що допомагає. Але чому він не допомагав два, три роки тому? Чому не робив тих справ, яких люди потребують 20 років.

Пригадалась розповідь львівського товариша, якого декілька разів поспіль обирали депутатом міської ради. Він завжди допомагав людям, особливо дітям -садочкам, школам, одним словом, старався виконувати свій обов’язок. І ось перед виборами у нього з'явився конкурент, який лише останній місяць ходив від хати до хати і запитував: люди, що вам потрібно? Двері. Вставив двері. Вікно? Вставив вікно, і т.д. Врешті-решт він переміг на виборах. А як обрали - забув про людей свого округу - їх проблеми його вже не цікавили.

Як бачимо, ми самі винні в тому, що є такі депутати і такі ради. Для чого депутатові щось робити 4 чи 5 років на окрузі, коли він розуміє, що за місяць до виборів знову прийде, зробить так само як у попередній раз, і його знову оберуть. Таким чином, ми самі продаємо своє майбутнє і майбутнє наших дітей. І як тут не пригадати мудрі слова: ми маємо таку владу, на яку заслуговуємо…

Отож, що сьогодні важливо для людей? Насамперед необхідно обрати до Парламенту людину, яка не стане зрадником і запроданцем. І, друге, крім написання і прийняття законів, щоб він працював на Україну, підносив її престиж у світі, та основне, що часто було, щоб не забув про свій округ, свою громаду і тих людей, які його обрали. Хай у нашому виборі нам допоможе Господь!

Підготував Володимир Ключак

Михайло Янковський: «Бориславу конче потрібен статус особливого. Це головний пункт моєї програми»

Михайло Янковський - один із 21 кандидата, зареєстрованого в одномандатному Дрогобицькому виборчому окрузі № 121. Він – не тільки представник діючої влади (працює заступником голови Львівської облдержадміністрації), а й іде на вибори від правлячої нині Партії Регіонів. З ним і зустрівся наш кореспондент і мав цю тривалу розмову.

- Михайле Петровичу, Вас добре знають не тільки в реґіоні, а й області. І все-таки – коротко про себе.

- Мені 58 років. Народився в центральній частині України, біля історичного міста Умань. Там пройшло моє дитинство. Так склалося, що все свідоме життя, від молодості, я прожив на Івано-Франківщині та Львівщині. Тут вчився, працював, тут формувалася моя сім'я, зростали мої діти й онуки. На Дрогобиччині й тепер чимало моєї родини. Пройшов шлях від курсанта до генерал-майора. Горджуся тим, що служив людям і державі чесно. Маючи таку непросту роботу, мені не соромно дивитися людям в очі. Я йду вулицями й, не опускаючи очей, вітаюся зі знайомими.

Доводилося працювати на Івано-Франківщині, у Львові, Трускавці, знову у Львові, а далі - в Міністерстві внутрішніх справ, на дипломатичній роботі - в Болгарії та в Москві, де представляв інтереси України. Мені прийшлося працювати поруч і з людиною, яку знала вся Україна - Георгієм Кирпою. І до всього, що тоді під його керівництвом робилося доброго в Україні, я теж був причетний. Набуті навики й досвід у роботі та житті сьогодні можна віддати служінню людям і державі.

- Ви цим хочете сказати, що готові до відповідальної і складної депутатської роботи. І практично, й теоретично?..

- Думаю, що так. Коли працював у Міністерстві внутрішніх справ, не раз бував співавтором законодавчих ініціатив та проектів законів, брав участь у розробленні цікавих програм. Мені доводилося працювати не тільки в силових структурах, а й таких галузях як «Укрзалізниця» - на керівних посадах. Сьогодні можна з повною мірою реалізувати багато задумок заради людей, заради добра.

- Що Вас пов’язує із Бориславом, із нашим краєм?

- Тут народилися мої діти, які й донині проживають у Трускавці, та й дружина із Нагуєвич. Признаюся щиро: 37 років тому я одружився і мріяв тоді жити в Бориславі. Місто тоді було перспективним, все крутилося і працювало. Прожив тут десятки років, які не пройшли безслідно — маю багато друзів. Настільки серцем і душею прив'язаний до цього краю, що й відірвати неможливо.

- Ви були свідком і учасником святкування 625-річного ювілею Борислава. Ваші особисті враження, як високопосадовця і людини?

- Я брав участь у святкуванні, зокрема в роботі Міжнародного форуму нафтовиків, що вивчав екологічні проблеми Борислава. Нині ці проблеми хвилюють не тільки бориславців. Та якщо брати саме святкування, віку містові додалося, а проблем, на жаль, побільшало. Сьогодні складна ситуація із поповненням міського бюджету, з комунальним господарством, медициною, освітою. Звідси море проблем комунального характеру, зокрема, у водопостачанні. Але, попри все, в бориславців переважав святковий настрій. Люди думають, яким буде завтрашній день. У розмовах із ними я акцентую увагу на тому, як маємо жити далі. Це людей цікавить більше. Цього святкового дня я вітав бориславців і, зокрема, нафтовиків, вручив високі нагороди облдержадміністрації. Я з радістю відзначаю, що гарно відремонтовано міський Палац культури та інші об'єкти, від цього виграє все місто. А незадовго до свята відбулося урочисте відкриття пам'ятника Святій Варварі. Введено в дію новий водозабір. Хотілося б, аби таких добрих справ було більше. Люди живуть надією на завтрашній день, який має бути кращим.

- Якщо говорити про міські проблеми, зокрема, комунальні, найбільше на слуху розмови про зруйнований міст, що його відновлюють уже більш як чотири роки. Дещо вдалося при підготовці до «Євро-2012» поліпшити дороги, але то хіба часткове вирішення проблеми. Чим Ви можете посприяти не тільки як кандидат у народні депутати, а й керівник високого рангу?

- Я побував на багатьох об'єктах Борислава, зокрема, на водозаборі «Ріпне», добре знаю стан доріг. Ми сприяємо ремонту певно найгіршого відрізку, що веде до курорту Східниці. Але я хочу наголосити ось на чому – в моїй програмі є важливий пункт: законодавче закріпити за містом Бориславом статус «особливого».

- Ви це задекларували ще на передвиборчій прес-конференції у Трускавці.

- Статус цей дає можливість особливого фінансування, зокрема, екологічних проблем. Потрібно знайти джерела фінансування. Якби вдалося законодавче це питання вирішити, а я надіюся, що нам вдасться цього добитися, це у значній мірі полегшить вирішення цих проблем, у тому числі загазованості.

Щодо мосту, розмитого стихією. На вирішення цієї проблеми потрібно більше десяти мільйонів. Місто самотужки такої суми не знайде. Своїми силами міській господарці не те, що міст – місток складно спорудити. То ж потрібно виходити на вирішення цієї проблеми на рівні уряду, міністерств. Із цього приводу я мав розмову із керівництвом міста. Є в нас нормальне бачення, як спільно можна її вирішувати. І тут першочерговою є не лише проблема загазованості, яка особливо гостра, вона перевершила всі допустимі норми. Друге, не менш важливе: не можна зупиняти чи обмежувати видобування нафти і газу. Бо ж Борислав - єдине у світі місто, розташоване просто на родовищі. За всі роки нафтовидобування у Бориславі пробурено 2300 свердовин. Тобто практично порушено надра більшої частини міста. Можна собі уявити: єдина у світі нафтовидобувна шахта тривалий час діяла в Бориславі.

- Але ж є й озокеритна шахта, яка, можливо, таїть у собі набагато більшу небезпеку, ніж наслідки безсистемного нафтовидобування. Що Ви можете сказати з цього приводу?

- Затоплена озокеритна шахта справді несе для міста проблеми. Що треба, аби її відновити? Озокерит сьогодні ще дуже потрібний. Не тільки для виробництва, а й для оздоровлення людей.

- Але ж держава сьогодні на це особливих коштів не віддасть – з огляду на економічну ситуацію…

- Отже, потрібно шукати інвесторів і не тільки вітчизняних, а й інших країн. Створити такі умови, аби ділові люди вкладали сюди кошти, все-таки відновили продуктивну роботу озокеритної шахти. Потрібно, аби змінив політику щодо Бориславського нафтового родовища НАК «Нафтогаз України». Потрібні серйозні джерела фінансування міста. Це - вагомі аргументи для зміцнення енергобезпеки й енергетичної незалежності України.

- Проблеми такого міста, як Борислав, не в Бориславі народжені. Все починається з формування бюджету. Поки що його формують зверху донизу, а не навпаки. Якщо Вас оберуть народним депутатом, як Ви будете вирішувати це питання, захищаючи інтереси свого регіону?

- Зрозуміло, формуються бюджети місцеві й державний узгоджено. І наповнення міського бюджету йде за рахунок відрахувань і місцевих зборів. Потрібно врахувати для цього всі можливості бюджету. Треба передовсім, аби працювали підприємства Борислава, аби збільшувалася кількість робочих місць. Але ж деякі з них працюють навіть не на половину потужності. Завод лакофарбовий давно не працює. Експериментальний - тут задіяна незначна кількість людей. Звідки буде наповнюваність? Із державного бюджету можна закладати якісь програми по Бориславу. Але, в першу чергу, потрібне відродження промислового виробництва. Зрозуміло, на рівні Борислава цих проблем не вирішити, їх потрібно вирішувати на рівні держави. І, відповідно, розробляти і продумувати комплексні програми. На часі ставити, наприклад, питання про створення єдиного нафтопереробного комплексу на основі НПК «Галичина» і НГВУ «Бориславнафтогаз». І Борислав, і Дрогобич від цього тільки виграли б. До речі, так співпало, що нафтовикам я вже посприяв у виділенні земель під буріння.

Але ми стикаємося із проблемами політичного протистояння. Деякі наші опозиціонери скоро стануть в опозицію до самого народу. Сьогодні, навіть на рівні області, потрібно, щоб влада та опозиція такі проблемні питання вирішували спільно.

- Михайле Петровичу, яким чином Ви хотіли б привернути увагу до політичної сили, яку Ви представляєте? Вас, щоправда, ніхто не може звинуватити, що станете «тушкою». Бо йдете від нині діючої влади. А вона сьогодні в окрузі не вельми популярна. Яким чином Ви хотіли б змінити таке ставлення?

- Щодо моїх опонентів: багато з них побувало у двох-трьох партіях, що їхні партійні позиції, що змінюються під подувами вітрів, важко і сказати. Багато з них уже побувало, а дехто й далі є депутатом обласної ради, себто при нині діючій владі. Деякі побували в СДПУ(о), «Батьківщині», були у Партії регіонів, але перебігли до інших сил, а тепер знову готові примкнути до нашої партії.

Я себе позиціоную перед виборцями як державний чиновник. Але мені не соромно перед людьми. Бо роблю свою справу відповідально, де б не працював. Давайте, запитаємо опонентів: чого зробила для Львівщини Партія регіонів більше: шкоди чи добра? А хто сьогодні при владі у Львівській області? В обласній раді - «Свобода», «БЮТ», в Бориславі - «Фронт змін», у Трускавці - «Фронт змін».

- Але ж опоненти Вам відразу закинуть: а в чиїх руках фінанси? У виконавчої влади, себто в держадміністрацій...

- Тут ще потрібно розібратися. Хто приймає рішення про розподіл фінансів під ту чи іншу програму? Ми тільки так і використовуємо кошти: під програми, що їх затверджує обласна рада. Так само в районах і містах. На кого ж тоді показуємо пальцем, кого критикуємо? Влада, яку я сьогодні представляю, зробила в умовах економічної кризи дуже багато. Ми серйозно підготувалися до «Євро-2012». За минулі два роки які ми зробили дороги! Скільки споруджено під цю програму важливих об'єктів. Зокрема, автобани Київ – Чоп, Київ – Одеса. Хай трохи, але зросли пенсії для пенсіонерів. Хай трохи, але зросли стипендії для студентів.

Я не хочу ні на кого показувати пальцем. Якщо б опозиція переймалася проблемами народу, то ставала б поруч із нами. Вона ж - тільки критикує, а критикувати мало. Покажіть, як треба робити.

- Як Ви ставитеся до отого «лакмусового папірця» — мовного закону, що розділив, поляризував Україну? Бо ж усі бачимо парад українофобії в деяких південних і східних областях. Як Ви ставитеся до такої антиукраїнської вакханалії, спричиненої вашою політичною силою?

- На цьому питанні спекулює опозиція. Хай би краще сказали, що зробили вони за п'ять років свого перебування у владі. Скільки попередники обіцяли вирішити питання візового режиму? А що зробили?

Політика нашої партії залишається незмінною: євроінтеграція. Але треба було менше слів, більше діла. Є хартія про мови, потрібно прийняти відповідний закон.

Потрібно уважно читати Закон про мови. Там першим пунктом записано: єдиною державною залишається українська мова. Сьогодні багато кричать про українську мову, а вдома вони українською не розмовляють. А я, на відміну від них, українською не тільки всюди розмовляю, а й мислю нею. Навіть послуговувався рідною мовою в Росії та Болгарії. Бо я в душі й серці українець.

- Чи поділяєте Ви тривогу, що над Україною нависла загроза стати кількома губерніями північного сусіда?

- Скажу так. Я не поділяю цієї тривоги, бо трохи більше знаю від пересічних громадян. Які підстави для такої тривоги? Якщо хтось грає в політику на наших святих почуттях, патріотичних і національних, то це всього-навсього політичні спекуляції. Наша політична сила хоче бачити Україну великою і сильною державою. Але для цього треба не говорити, а робити. Україна - велика країна. Та ж у різних районах нашої держави - різний уклад, різні традиції. Як славно, наприклад, пройшли в нас цього літа Всесвітні бойківські фестини. А в інших реґіонах - інші традиції. Ми повинні поважати одні одних, рахуватися з реаліями, що склалися. Інтриги, політичне шахрайство ще нікому не приносили добра.

- Ви обіцяєте Бориславу статус «особливого». А які ще головні моменти Вашої передвиборчої програми?..

- Я не обминув проблем реформи в медицині та освіті. Держава мала б узяти на себе вирішення проблеми першого робочого місця для кожного випускника. Сьогодні в нас активно готують економістів, юристів, а майже цілковито зруйнована система професійно-технічної освіти. В нас мало вчать зварювальників, токарів, будівельників. А хто ж створюватиме матеріальні блага? Тут держава має навести порядок. І гарантувати створення отого першого робочого місця для кожного випускника! Якщо ми це зробимо, наші діти матимуть надії на завтрашній день.

Або ж візьмемо реформи в медицині: це питання так само на часі. Передовсім, поставити на новий рівень ті ж фельдшерсько-акушерські пункти, аби вони могли надавати людям першочергову допомогу.

Викликає стурбованість стан здоров'я наших дітей. Влада має витрачати кошти не так на охорону здоров'я, як на профілактику, на здоровий спосіб життя. Люди мали б тверезо оцінити, хто реально працює, а хто займається популізмом. Це головне, що я хотів сказати в нашій розмові.

Розмову записав Роман Соловчук, газета «Нафтовик Борислава»

Трускавецьких депутатів теж розводять, наче кошенят?

У четвер, 27 вересня, розпочалася ХХІІ сесія Трускавецької міської ради. І хоча депутат Павло Швець і нагадав при святі: «мама казала, що сьогодні взагалі працювати не можна», та міський голова йому відповів: «робити не гріх», тож обранці народу попрацювали плідно.

Міський голова та депутати висловили свої співчуття депутату Олегу Яремі в зв’язку зі смертю його батька, потім було представлено нового прокурора міста Лонгіна Мігоцького. Затвердивши порядок денний зі змінами та доповненнями, перейшли до запитів. Серед доповнень до порядку денного зокрема було питання, яке цікавило ТзОВ «Альфа Плюс» (озвучив депутат Володимир Возняк) – влада міста чомусь блокує розвиток земельної ділянки в 130 га, викупленої фірмою (за неї податок в місто йде солідний – 3 млн. грн. щороку), таким чином стримуючи розвиток нашого курорту загалом. Під дулами об`єктивів телекамер «Алсету» та у присутності представників фірми Віктора Возняка та Віктора Марченка питання все ж до порядку денного включили, але останнім, не виключено з тою метою, щоб до часу його розгляду щось та й викомбінувати супроти фірми. Також були включені питання затвердження статутних фондів комунальних підприємств «Трускавецьжитло» і «Трускавецьтепло», а також затвердження положення про відділи міської ради та інші. Такі часті зміни у порядку денному на перших скликаннях фактично кожної сесії у Трускавці депутат Ігор Пілько назвав неповагою до депутатського корпусу та закликав брати приклад з обласної ради минулого скликання, де головою був його приятель Мирослав Сеник. Ігор Федорович нагадав меру Трускавця, що перед ним «не натовп депутатів, а депутатський корпус», чим дуже розізлив Руслана Ярославовича. Та останнє слово все ж було за нашоукраїнцем: «З наступної сесії перестаньте грати в ігри, коли депутати просто махають руками».

Під час запитів Ігор Пілько знову взяв слово – цим разом, щоб висловити своє обурення спусканням на гальмах питання вибору мешканцями послуг, які надають житлово-експлуатуючі організації. Пояснення керівника комунального підприємства Олександра Ткаченка та заступника мера Петра Нестерівського, що була якась одна публікація на сайті міської ради і що засідала комісія, Ігоря Федоровича не влаштувало. «Руслане Ярославовичу, якщо ви хочете в азартні ігри, то на здоров`я. Невже хочеться знову дестабілізувати роботу? Пробують розвести депутатів, особисто мене». Таке обурення можна зрозуміти, адже питання вибору мешканцями комунальних послуг не втратило актуальності. Депутати, котрі пробували якось врегулювати весняне напруження громади через підвищення тарифів, зараз можуть виявитися обманщиками з точки зору тієї ж громади, а насправді так не є. Ці депутати спробували знайти компроміс, а влада далі гне своєї, та ще й робить вигляд, що все гаразд, все по закону. Тож тема тарифів обов’язково випливе у Трускавці – якщо не до виборів, то після них точно.

На сесію прийшла група з міської Асоціації інвалідів. Люди попередньо просили Петра Шумина, секретаря ради, щоб влада міста посприяла їм у передплаті газети «Благовіст» та в участі у ювілейній 25 Спартакіаді на рівні області. За словами окремих активістів інвалідської асоціації, секретар ради сказав їм приблизно таке: «Приходьте на сесію «з капелюхом», може депутати скинуться». Це добре, що цей поважний старший чоловік пенсійного чи передпенсійного віку не послав їх іти «з капелюхом» у парк, на жебри, або що взагалі їх не послав. Тож інвалідам пообіцяли, що депутати якщо побажають, то хай зголошуються для допомоги ТМАІ у оргвідділ. Запитуємо, чому не йшли інваліди просити допомоги у Лева Ярославовича, він би не відмовив.

«Та соромно вже ходити в «Карпати», Лев Ярославович і так нам багато допомагає, тож думали, що і влада чимось посприяє», - каже одна з активісток ТМАІ. А передплата одного примірника «Благовісту» на рік – біля 40 гривень. Потрібно передплатити хоча б 200 інвалідам цю газету, всього ТМАІ нараховує близько 600 членів. Принагідно інваліди просили через ЗМІ нагадати міській владі їхню обіцянку, що платні туалети для інвалідів та пенсіонерів (хоча б місцевих) будуть безкоштовні). Та ця обіцянка так і залишилася невиконаною, як і минулорічна хвальба пана Козира, що хто вчасно сплачує комунальні послуги, той матиме знижку 10%.

Та повернімося до сесії. Потрібно терміново знайти кошти на заміну труб теплопостачання в будинку 36 на Мазепи (депутат Михайло Малащак), посприяти у спорудженні спортивного майданчику неподалік котельні на Івасюка, де через комунікації жодної будови не можна проводити, бо діти ряду будинків на Стебницькій грають у футбол просто на вулиці, б’ють вікна в помешканнях та автомобілях (депутати Михайло Хомич та Олександр Ткаченко), раз і назавжди зробити справу із постійними потоками води, які затоплюють підвали Стебницької, 76, а також ліквідувати тріщину в цьому будинку (депутат Михайло Хомич), відремонтувати зруйнований люк між «Лісовою піснею» та будинком 12 на Сагайдачного, бо він несе загрозу життю та здоров’ю мешканців (депутат Ігор Пілько), відремонтувати ліфт у І під’їзді на Стуса, 1 (депутат Іван Герльовський), впорядкувати дорожні знаки у місті (депутат Павло Швець). Подискутували депутати і відносно необхідності світлофора на вулиці Сагайдачного. Дехто каже, що це був піар Лева Грицака перед виборами в 2010 році, але міський голова Руслан Козир зауважив, що світлофор все ж потрібен, бо коли він не працював півтора місяця, то мерію завалювали заявами з цього приводу. На захист світлофору виступили і депутати Іванна Спурза, Анатолій Стародуб та інші. Тут – школа, багато мешканців-пенсіонерів, інтенсивний автомобільний рух.

В категорії «депутатські запити» пролунала і заява «Фронту змін» та «Батьківщини, яку озвучив депутат Сергій Мицик. В ній говорилося, що Партія регіонів у Трускавці проводить дестабілізацію суспільної думки, дискредитує місцеву владу, постійно заграє з громадою, підбурює до публічної непокори, провокує підприємницьке середовище на акції протесту, в чому бере участь і кандидат Михайло Янковський. Словом, трускавецькі регіонали роблять все те, що робить об’єднана опозиція на загальноукраїнському рівні. «Діяльність Партії регіонів носить антиконституційний характер», - зауважив Сергій Орестович від імені двох політичних сил та закликав припинити нечесні методи агітації.

Після запитів розпочалася сесія, перше питання було бюджетне, доповідав начальник фінансового управління ТМР Микола Федоричак. Депутати передали на баланс КП «Трускавецьтепло» дитячий та спортивний майданчики, який зараз ремонтує ТМО Партії регіонів (на Довженка), затвердили децентралізацію теплопостачання в місті, поговорили про пам’ятник Франка, розглянули окремі земельні питання, словом, почали працювати плідно та конструктивно. ХХІІ сесія ТМР продовжить свою роботу.

Володимир Ключак

За кого голосував би Василь Стус?

/Ненависть до українського як критерій вибору/

Минає 27 років, коли в карцері табору ВС-389/36 Пермської області в ніч із 3 на 4 вересня помер Василь Стус, вдруге арештований у травні 1980 року і засуджений до десятирічного ув'язнення та п'яти років заслання. Незважаючи на протести і відмови Стуса, на суді був присутній призначений КДБ захисником адвокат Медведчук, який у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують на покарання...

Відбувся суд-фарс у присутності «спецпубліки». «Кати! Ви мені й останнього слова не дали сказати!» — вигукнув Стус.

Останнє побачення з рідними — весна 1981-го, а 1983 рік Стус провів у камері-одиночці. Василь знав, за що його катували — про те він писав 18.07.1976 р. у заяві до Президії Верховного Совєта СРСР: («Ведь я украинский патриот, а с такой атрибуцией мне гарантирована пожизненная опека сыскных служб».

Перечитав я збірник Стуса «Листи до сина». Лейтмотив: «Дорогий сину!., знай, що Твій батько віддав усе життя, аби людям жилося краще — всім людям, на всій землі. І рости чесним, а не яловим хахлом... Научися саморозцвітання і мерехтіти радістю навчись »...

Мене вражає вміння Василя декількома словами показати суть людини, її нутро: «Іноді видається, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири. Як можна розуміти їх спокій?... коли мусить бути гнів, і гнів, і гнів!.. Павлич-ко — це ж тільки плач і нічого більше... Культ бездарних яворівських, їхній час, їхня година».

Думка про те, за кого би голосував сьогодні Стус, виникла в мене, коли прочитав вислів дворічної давнини львівської письменниці Ірини Калинець – політв'язня радянських часів: Стус «був би прикладом для нас: виступив проти табачниківства, паплюження Голодомору, мови, культури, історії». Від себе доповню, що підтримав би героїзацію Шухевича і Бандери, єдину помісну українську православну церкву, єдину державну мову, примирення вояків Червоної Армії і УПА, протистояв би осквернителям Мазепи.

Ще замислився, прочитавши статтю Олександри Тамкової в «Експресі»: «Як відомо, Володимира Сацюка з Віктором Медведчуком пов'язують давні стосунки. Зокрема, за однією з версій, у справі отруєння кандидата в президенти Ющенка, саме Сацюк спотворив обличчя Віктора Андрійовича діоксином — на замовлення Медведчука». Чи не тому Медведчук запевняв у 2004 році, що Ющенко ніколи не стане Президентом ? Після звинуваченого «захисту» Стуса, темників «сірого кардинала» за президентства Кучми, кумівства з недругом України версія про отруєння кандидата в президенти цілком логічна...

Отож я дійшов висновку, що Стус підтримав би Ющенка і тих патріотів, що залишилися з ним. Письменник-філософ Євген Сверстюк (йому я вірю, як собі) сказав про Стуса: «Лише час від часу Бог посилає таких людей — світлі промені очищення і надії, інакше світ задихнувся б у ненависті й самознищенні». І про Ющенка: «Очевидно, багато ворогів у Ющенка — не за його м'ягкість, а за твердість у постановці стратегічних національних питань, і до ворогів різних категорій».

Здається, що Драчу, Пав-личку, Яворівському завжди до вподоби ті політичні сили, які формують владу (КПРС, ПР, БЮТ-КОД) та розколюють суспільство. Та не тільки їм. Іван Гель у березні 2009-го назвав кілька прізвищ із величезної шеренги зрадників-«тушок»: «Перевертні – Яворівський, Стретович, Кармазін, Мовчан, Тарасюк, Коваль, Черноволенко, Косів, Давимука, Шкіль, Стецьків». Був би живий, Іван Гель і сьогодні поповнив би цей список новими прізвищами — геращенки, наливайченки, парубії, інші перебіжчики, які з корисливих інтересів завжди готові на нові «тушкування».

Часткову відповідь на все це находжу в Стуса: «Київ — це набір холуїв від літератури, обозних маркітанток естетики, які на національній трагедії шиють собі розмальовані шаровари блазнів-танцюристів, що на трупі України витанцьовують хвацького гопака. Введена в систему держави, інтелігенція не чує жодного обов'язку перед народом, який так і не забув індивідуального обличчя».

Я впевнений, що Союз патріотичних сил «Наша Україна» підтримають Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Оксана Забужко... Підтримає, мабуть, і мій земляк Левко Лук'яненко, який свого часу клюнув на «Юлину макуху», та, відчуваю, — виправився. Це ж про нього Стус писав: «Левкові, звичайно, я дав оцінку як людині, свято відданій ідеалам гуманізму, добра й справедливості».

Підтримають і мислячі українці, які не піддаються маніпуляціям і розуміють, що лідер «Нашої України», як писав Вахтанг Кіпіані, — носій козацької національної ідеї; він ніколи не ділитиме людей на «східняків», «бандерівців», на україномовних і російськомовних; він шанує в сім'ї народні традиції, поважає древні звички свого народу; він ніколи не сквернословить матом, «фєнєй» і не назве свій народ «козлами»; він єдиний із політиків знає, хто такий Василь Стус, чим знаменитий Іван Світличний, що зробила в житті Алла Горська і як загинув Валерій Марченко; він слухає Тараса Петриненка, «ВВ», «Кому вниз», «Океан Ельзи », « Гайдамаків»...; він був найуспішнішим головою Національного банку України і Прем'єр-міністром, його ненавидять ті, хто ненавидить і обманює всіх нас. Упевнений, що Василь Стус голосував би тільки за Союз патріотичних сил «Наша Україна».

Олександр Рачек, газета «Україна молода»

Лікнеп для мера або Роз’яснення щодо «Роз’яснення міського голови»

26 вересня на офіційному Трускавецької міської ради була розміщена інформація з довгою назвою: «Роз’яснення міського голови Руслана Козира приводу звернень у різні інстанції групи трускавецьких підприємців, незадоволених діяльністю Трускавецької міської ради щодо винесення господарської діяльності за межі Першої санітарної зони суворої охорони мінеральних джерел».

Зі змісту викладеного у цьому дописі зрозуміло, що таким чином Руслан Козир намагається виправдати свої утиски підприємців, на які останні відреагували акціями протесту. Попри те, так зване «роз’яснення» є не на користь Руслана Козира, адже, з його змісту випливає, що міський голова Трускавця неправильно тлумачить Закон України «Про курорти» і, відповідно, усі вчинені ним дії щодо витіснення підприємців з відпочинкової зони курорту є незаконними. Цитата з «Роз’яснення міського голови»: «Уся законодавча база, на яку спирається міська рада, вимагає заборони на проведення будь-якої господарської діяльності, в тому числі роздрібної торгівлі, туристичної і рекламної діяльності, на території, яка лежить в межах Першої санітарної зони.» Руслан Козир має та увазі 31-у статтю Закону України «Про курорти», однак, неправильно її тлумачить. Розділ VI цього закону, у якому є згадана стаття, дає визначення «Санітарна зона курорту» і все що з ним пов’язане. У статті 27, зокрема, говориться про мету санітарної охорони курортів. «Метою санітарної зони курорту є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони», - йдеться у статті.

Стаття 30 Закону України «Про курорти» визначає зони округу санітарної охорони. Серед трьох таких зон є перша зона (зона суворого режиму).

Стаття 31 визначає режим першої зони. Зокрема, йдеться, про обмеження діяльності у її межах. Цитата: «На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: користування надрами, не пов’язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс».

Саме за цю статтю вхопився міський голова Трускавця Руслан Козир для запровадження своєї політики витіснення усякого бізнесу з відпочинкової зони курорту. Насправді ж, мер вирвав з контексту фрагмент про «провадження будь-якої господарської діяльності» і ним спекулює. Йдеться ж про «провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс». Тобто, мається на увазі така діяльність, яка може зашкодити джерелам Трускавця, а не усе, чого не хоче бачити Руслан Козир та його оточення. Це, ще раз акцентуємо, визначає й 27-а стаття: «Метою санітарної зони курорту є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів».

Василь Кирилич, газета «Франкова криниця Підгір’я»

Сходження молоді Трускавця на гору Маківку

З метою відзначення 120-річчя з дня народження Олени Степанів-Дашкевич - вченої, громадської діячки, невтомного борця за українську державність і незалежність та з метою національно-патріотичного виховання молоді 18-20 вересня 2012р. відбулося сходження учнівської молоді Львівщини на гору Маківку, на якій знаходиться меморіальний військовий цвинтар Українських Січових Стрільців, відбудований у 1999р. на честь героїв УСС, що полягли тут у квітні-травні 1915р. під час Першої світової війни у битві з військами царської Росії. На базі «Трембіта» смт. Славське, звідки відбувалося сходження, для двадцяти однієї команди з міст та районів Львівської обл. була організована конкурсна програма на знання стрілецьких пісень, історії УСС. У читанні власної поезії про Олену Степанів, першої в історії України жінки-офіцера українського Січового Стрілецтва, перше місце отримала команда м. Трускавця (вірш «Памяті УСС» Оксани Черняк,11-А, СШ№2). Команду представляли вихованці будинку учнівської творчості Бойко Юлія, Гайко Кароліна, Лещенко Валерія, Бородін Іван, Гарасим’як Богдан та керівники туристсько-спортивних гуртків Олександр Бляхарський та Григорій Долик.

Створення в Галичині легіону УСС - першого регулярного військового формування галичан XX ст. - визначна подія! Бо з часу останнього самостійного формування галичан минуло майже 600 років, коли галицький полк із золотим левом на синій хоругві громив татар під Синіми Водами в 1362 р. та німецьких лицарів під Грюнвальдом у 1410 р. До складу УСС увійшли 18-20 річні юнаки, більшість з яких отримали військове навчання в різних національно-патріотичних організаціях. Протягом майже 60-ти днів з перемінним успіхом відбувалися бої між московськими військами та стрільцями навколо Маківки-вершини Сколівських Бескидів. Повне оволодіння горою дало б можливість російському командуванню відкрити шлях в долину річки Опір та сіл Орява, Головецько, Риків. Проте останній наступ царських військ зазнав поразки, він розбився об фізично і морально міцну стіну українського молодого вояцтва. На вівтар перемоги було покладено життя п’ятдесяти і рани сімдесяти шести ще зовсім юних хлопців. В боях на Маківці УСС проявили всі прикмети ідейних борців: дисципліну, совісність, гарт духу і тіла. Дали приклад геройства і самопожертви та залишили собі щиру вдячність сучасних і наступних поколінь. Вічна їм пам’ять! Слава Героям!

Григорій Долик, вчитель НВК «СШ№2-гімназія»

 



Обновлен 01 окт 2012. Создан 28 сен 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником