Трускавецький вісник № 38 (1179) від 5 березня 2016 р.

 

Трускавецький вісник № 38 (1179) від 5 березня 2016 р.

05.03.2016



У номері: Віктор Таран провів семінар-тренінг у Дрогобичі; Дрогобич – земля обітована; Короткі новини регіону.

Короткі новини

У Дрогобичі відійшли у вічність два колишні декани педуніверситету

Минулого тижня Дрогобич попрощався з першим деканом історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Михайло Семеновичем Савчином. Ця людина зробила дуже багато для того, щоб істфак у ДДПУ почав діяти і студенти згадують Михайла Семеновича як хорошу людину, котра завжди розуміла їхні потреби, йшла назустріч, допомагала.

А вчора, 4 березня, Дрогобич знову облетіла сумна звістка – помер Клавдій Олександрович Яскевич, колишній декан філологічного факультету педуніверситету, людина енциклопедичних знань та широкої душі.

Від імені багатьох студентів, особливо тих, які закінчили історичний та філологічний факультет, висловлюємо глибокий сум з приводу смерті цих двох постатей, які творили історію Дрогобицького педагогічного університету. Вічная пам`ять Михайлові Семеновичу та Клавдієві Олександровичу. Нехай спочивають з миром…

У Дрогобичі немає проблем з відкритістю влади

У Дрогобичі немає жодних проблем з відкритістю влади. Про це на семінарі-тренінгу «Громадська організація як інструмент антикорупційного громадського контролю на місцевому рівні», який проходив 5 березня за сприяння Міжнародного фонду «Відродження, сказав міський голова Дрогобича Тарас Кучма.

- У нас не проблема відкритості влади, а проблема використання відкритості влади у своїх інтересах, - зазначив Тарас Ярославович. – Будь-хто може прийти і висловити свою позицію, ми вислуховуємо всіх…

Мер Дрогобича повідомив, що окремі діячі штучно створюють ажіотаж, вишуковуючи проблеми, яких насправді немає. Міського голову підтримав депутат Дрогобицької міської ради Юрій Кушлик, який заявив, що не існує жодних проблем із доступом громадян на засідання комісій ради чи на сесії міської ради. Проте певні громадські діячі так знахабніли, що дозволяють собі відкривати двері кабінетів ногами, образно висловився депутат.

У Трускавці ошукали чоловіка на суму у понад 450 тисяч доларів США

До Трускавецького відділу поліції надійшла заява від місцевого мешканця із повідомленням про те, що його ошукали під час купівлі нерухомості. Про це інформує відділ комунікації ГУ Національної поліції у Львівській області. За словами потерпілого, 31 січня 2008 року один із трускавецьких підприємців заволодів його коштами в сумі у понад 2 250 000 гривень (за тодішнім курсом Нацбанку України – майже 450 тисяч доларів США), які було сплачено за придбання житлових приміщень площею 355 кв.м. Нещодавно заявнику стало відомо, що зазначені квартири продані іншим особам, тому він і звернувся до правоохоронців.

За даним фактом ведеться слідство. Вирішується питання про відкриття кримінального провадження.

Мер Борислава прозвітує про сто днів діяльності на прес-конференції

Міський голова Борислава Ігор Яворський прозвітує про сто днів своєї діяльності на посту очільника міста на прес-конференції. Про це інформує відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради. Прес-конференція мера Борислава пройде у четвер, 17 березня, о 16.00.

В Дрогобицькій РДА обговорювали підходи до стратегії економічного розвитку місцевих громад

В Дрогобицькій райдержадміністрації відбулося обговорення територіально-адміністративної реформи, зокрема в Дрогобицькому районі, інформує прес-служба РДА. Участь в обговоренні взяли депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний, який і виступив ініціатором обговорення, голова Дрогобицької РДА Максим Лісогор, голова районної ради Михайло Сікора, керівник інституту економіки землекористування Західного регіону Ігор Войналович, керівник ГО «Спілка консультантів «Експерт-група» Андріан Фітьо та начальник відділу організаційно-кадрової роботи Любов Кішко.

Слід наголосити, що при створенні спроможних територіальних громад необхідно врахувати, всі фактори: кількість населення, якість транспортного сполучення між населеними пунктами, наявність компактно розташованих поселень, позиції громад, у тому числі, тих населених пунктів сусідніх районів, які виявили бажання об'єднатися з громадами Дрогобицького району і найголовніше економічна спроможність об’єднаних громад.

Михайло Задорожний акцентував увагу на необхідності, у ході реалізації заходів із добровільного об’єднання територіальних громад, проведення діалогу з сільськими, селищними головами та громадами, для того щоб вони могли побачити майбутні перспективи розвитку. Тому експерти до кінця березня підготують економічно обґрунтований план і на зустрічі з головами сільських та селищних рад доведуть доцільності такого об’єднання.

Власна інформація

Найбільша цінність у відносинах між владою та громадою – це довіра

У суботу, 5 березня, в Дрогобичі пройшов семінар-тренінг «Громадська організація як інструмент антикорупційного громадського контролю на місцевому рівні». Захід проходив з ініціативи КУ «Інститут міста Дрогобича» та Моніторингового комітету з раннього попередження корупції, за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» та Центру політичних студій та аналітики. Проводив тренінг голова Національної платформи форуму громадянського суспільства країн східного партнерства, відомий політолог Віктор Таран.

Захід викликав величезне зацікавлення у представників влади та громадських організацій Дрогобича та сусідніх міст.

Так, від влади в семінарі-тренінгу взяли участь міський голова Дрогобича Тарас Кучма та його заступник Олег Дукас, депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний (фракція БПП «Солідарність»), депутат Дрогобицької міської ради Юрій Кушлик (фракція «Народний контроль»), депутати Трускавецької міської ради Зоряна Домбровська (фракція «УКРОП»), Олена Савченко (фракція «Самопоміч»), Святослав Грабовський (фракція «Народний контроль»), член Трускавецького виконкому Віра Савка, директор КУ «Інститут міста Дрогобича» Володимир Кондзьолка.

Громадські організації та політичні партії також були представлені дуже широко: партія «Сила людей», Дрогобицька організація Комітету виборців України, громадські організації «Агенція розвитку курорту Східниця», «Меч Арея», «Арекет» («Рух»), «Дрогобицький Майдан», «Дрогобицька Громада», «Товариство «Юрій Дрогобич», Спілка ветеранів Афганістану, Рух «Чесно», Товариство «Просвіта» та інші. Участь в заході взяли і представники малого та середнього бізнесу, студенти, журналісти.

- Корупціонер – це не лише той, хто бере хабар, а й той, хто його дає, - зазначив у вітальному слові до учасників тренінгу капелан Майдану, волонтер та активний громадський діяч, отець Ігор Цмоканич (УГКЦ). Він зазначив, що корупція з`являється там, де є байдужі люди, де бракує людей та громадських організацій, які б чогось домагалися. Громадські організації повинні давати «животворящий» копняк владі, щоб та не розслаблялася і працювала на благо людей, сказав священик. Також о. Ігор Цмоканич зацитував слова Віталія Портникова про те, що корупція, на жаль, стала хребтом України, а від себе додав, що корупція – це виклик Богові.

Директор Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження» Оксана Дащаківська продовжила тему, підняту отцем Ігорем Цмоканичем:

- Чомусь багато хто вважає, що для боротьби з корупцією обов’язково слід шукати ворога – у владі, у лікарях чи вчителях. Насправді ж ми маємо співпрацювати, спільно діяти на благо системних змін. Ми обираємо владу, а згодом чекаємо від неї виправдань. Але влада – це ми, це частина нас…

- Чиновник повинен жити в «золотій клітці» - бути на виду і служити громаді, - перейшов до основної частини тренінгу директор Центру політичних студій та аналітики Віктор Таран.

Після короткої розповіді про свій досвід громадського діяча, політика та експерта-політолога та історичних моментів щодо законодавства про доступ до публічної інформації Віктор Таран на конкретних схемах та прикладах розповів як потрібно налагоджувати стосунки між громадою та виконавчою і законодавчою гілками місцевої влади, наскільки важливо громадським активістам бути адекватними та компетентними, чому не варто депутатам подавати готові проекти рішень і в чому полягає конфлікт інтересів.

- Теорія суспільного договору передбачає, що ми повинні домовитися про певні правила гри, - популярно роз’яснив присутнім суть відносин на лінії «влада – громада» Віктор Таран. – Ніхто не повинен заважати виконувати ці правила, а за їх порушення має бути передбачена чітка відповідальність. Влада не належить комусь одному. Зі свого середовища громадяни обирають представників, які уособлюють владу. Якщо ці представники починають займатися неправильними речами, то люди мають повне право забрати владу собі і передоручити її іншим.

- Найбільша цінність у відносинах між владою та громадою є довіра, - продовжував Віктор Таран. – Вона повинна ґрунтуватися на принципах відкритості, прозорості, солідарності (співпраці) та прогнозованості. Хто виграє від протистояння між владою та громадою? Ніхто. Це як гра в шахи, коли ми граємо на одній стороні – просто треба знати своє місце на шахівниці і дотримуватися правил. Бо не може кінь ходити так як тура, а офіцер так як королева. І треба пам’ятати про цінність такої шахової фігури як пішак…

Після обіду, який складався зі страв кримсько-татарської національної кухні чорба (вид супу) та бахча (м'ясо, запечене у тісті разом з картоплею) учасники семінару-тренінгу продовжили роботу, зокрема попрацювали в групах. Кожен мав можливість визначити, в якому напрямку він хотів би працювати, а в залежності від цього якими законами слід найчастіше користуватися. Як зазначив Віктор Таран, в першу чергу потрібно враховувати закони України «Про доступ до публічної інформації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про державні закупівлі», а також відкриті реєстри, цивільний та кримінальний кодекси. Але в першу чергу потрібно чітко поставити конкретну ціль, визначитися з пріоритетами, адже не можна бути спеціалістами у всьому.

Серед тем, які були детально проаналізовано на семінарі – звітування влади про свою діяльність, участь громадян в місцевому самоврядуванні, контроль за використанням коштів, онлайн-трансляції сесій та засідань виконкому, електронні петиції та самоорганізація населення, покрокова стратегія щодо внесення змін у регламенти ради, виконкому та положення про діяльність комісій, щоб забезпечити відкритість та прозорість влади.

На конкретному прикладі депутата Трускавецької міської ради, голови земельної комісії та заступника генерального директора ПрАТ «Трускавецькурорт» Анатолія Стародуба було проаналізовано як діяти, коли існує конфлікт інтересів, а депутат не хоче це визнавати. Приклад навів трускавецький депутат Святослав Грабовський і почув у відповідь, що в цьому випадку рішення були прийняті всупереч закону і в кращому випадку депутат, який вступив у конфлікт інтересів, мав би покаятися та піти з посади голови земельної комісії. В іншому випадку його чекає довга процедура слідства – не в прокуратурі, з якої зняли нагляд за законністю, а в Національному Антикорупційному Бюро України. «Має бути персональна політична відповідальність за прийняті рішення», - каже Віктор Таран.

Тематика, піднята на семінарі-тренінгу, була надзвичайно актуальною, про що свідчила висока активність його учасників, зокрема громадських діячів Оксани Мотики, Руслана Солонця, Богдана Юзефіва, Олександри Лисак, Амета Бекірова, Олега Дороша, Богдана Гринчишина, Михайла Ваврина, Андрія Константинова, Галини Коцюби, Богдана Николаїшина, Олени Куртяк та інших.

Семінар-тренінг «Громадська організація як інструмент антикорупційного громадського контролю на місцевому рівні» тривав з 10.00 до 17.00 і завершився заключним словом Оксани Дащаківської з Міжнародного фонду «Відродження», завдяки якому ця цікава та змістовна зустріч активістів Дрогобиччини з Віктором Тараном відбулася.

- Я надзвичайно задоволена, що побувала на цьому семінарі, оскільки мала можливість вдосконалити свої знання. Спілкування з такими особистостями як Віктор Таран дає можливість краще осмислити що ми на місцевому рівні можемо зробити і як це краще зробити, - ділиться враженнями член Трускавецького виконкому, активна громадська діячка Віра Савка.

Володимир Ключак

Дрогобич – земля обітована

Два роки вже початок березня асоціюється в нас з початком процесів, які згодом вилилися у анексію Криму. Саме в ці дні 2014 року російські війська – «зелені чоловічки» без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. Далі був псевдореферендум — і Крим приєднали до Росії. Тоді ж в Україні з’явилося таке поняття, як «вимушено переміщені особи» - кримці, які не в стані були визнати окупацію, тікали на материк. Багато з них переїхали у Галичину. На самій лише Львівщині нині мешкає 3,5 тисячі переселенців з Криму.

“Цифра не зовсім точна, бо вже внутрішня міграція не відстежується. Однак на сьогодні орієнтуємося на ту цифру, яку дають місцеві органи соціального захисту», - пояснює «Z» радниця Міністерства соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб Оксана Яковець.

Життя кримці серед нас складається дуже по-різному. Хтось має проблеми з адаптацією, у когось навпаки – все добре. Найчастіше негаразди трапляються в «житловому питанні». Пані Яковець засвідчує, що майже 90% кримці не мають тепер власного помешкання, тому вимушені його винаймати, а це означає, що, крім комунальних послуг, платити ще й орендну плату. Друга проблема — це працевлаштування. І тут є дуже велика перспектива щодо використання пропозицій міжнародних організацій, які дають гранти на започаткування власної справи. Також є можливість навчитися нового фаху, перекваліфікуватися, щоб заробляти собі на життя. Але маємо розуміти, що зрілій, сформованій уже людині починати все з нуля дуже важко.

Втім, нині «Z» розповість цілком оптимістичну історію. Вона про родину киримли, які забралися із Криму не в перші дні, коли там почалася смута, і не одразу після референдуму, і навіть не після того, як півострів фактично став частиною російської держави. Ця сім’я прожила у себе на Батьківщині аж до кінця літа 2014 року, сподіваючись, що все ще зміниться і Крим залишиться у складі України. Вони свого часу дуже довго прагнули оселитися в Криму і до останнього не вірили що знову доведеться його втрачати…

Дім там, звідкіля не хочеться втікати

Такого висновку дійшла сім’я кримців Бекірових тоді, як після анексії своєї кримської батьківщини опинилася у Дрогобичі. Амет, його дружина Діляра, 16-річний син Мустафа та 6-літня донька Каміла понад рік проживають тут – спершу у гуртожитку “Карітасу”, а згодом почали винаймати однокімнатне помешкання в австрійському будиночку. Перебування тут вони бачать як час нових можливостей для себе й час очікування повернення Криму його корінному населенню.

Виконали адед

Вони народилися, виросли і здобули освіту в Узбекистані, у сім’ях кримських татар, яких депортували з Криму 1944 року. Змалку чули від батьків про свою батьківщину. У сімʼї Діляри дотримувалися традицій і звичаїв свого народу, розмовляли рідною мовою. Рушійною силою цього була бабуся. Вже тут, у Дрогобичі, Діляра розшукала рецепт тістечок курабʼє, які готувала бабуся.

«Я віддаю перевагу стравам нашої національної кухні. Хочу це передати дітям», – пояснює жінка.

Батьки Амета розмовляли різними діалектами, які суттєво різнилися між собою, адже походили з різних регіонів Криму. І якось так мимоволі перейшли на російську. Тому Амет рідної мови майже не знає. Тепер подружжя має мрію – заснувати у Дрогобичі суботню чи недільну школу, де діти вимушених переселенців із Кримського півострова вивчатимуть кримськотатарську мову.

На узбецькій землі Бекірови створили свою родину.

«Я виконав адед (традицію – авт.), – каже Амет, – одружився зі своєю. Отож, наш рід гідно продовжується. Лише так ми зможемо зберегти себе».

Повернутися на батьківщину

Батьки Амета і Діляри чекали повернення в Крим 60 років. І завжди говорили своїм дітям, що саме там їхня батьківщина. Вони знали, що мусять туди повернутися, що Узбекистан – це тимчасовість. Уже після розпаду Союзу Амет виграв конкурс серед учителів англійської мови на тримісячне стажування у США. Це ще більше посилило тугу за батьківщиною. Після повернення зі Штатів уже не міг жити в Узбекистані, адже вже відчував справжній дух свободи. Родина переїхала до Криму. Повернулися туди й батьки. Тато Амета помер і похований на рідній землі. А коли почалася анексія, обидві матері сказали: “Їдьте, рятуйте дітей. А ми повинні померти тут”. Так і залишилися – одна мама у Севастополі, друга – в Алупці. Тепер із дітьми мають короткі телефонні розмови і завжди повторюють: “У нас усе гаразд. Але як добре, що ви поїхали”…

Тепер уже їхні внуки мріють про повернення на батьківщину. 11-класник Мустафа каже: “Хочу вивчитися на політолога або психолога. І повернути Крим”. Хлопцеві особливо припали до душі слова Любомира Гузара: “І ті переселенці, яких ми з серцем приймемо, будуть апостолами єдності України, коли повернуться додому”. І додає: “Ми обов`язково повернемося”.

Каміла, попри те, що лише першокласниця, вже веде щоденник. Там вона описала свою мрію: “Коли мама з татом зістаріються, я повезу їх у Крим”. Одного разу в школі хтось із дітей запитав дівчинку: “Ти росіянка?”, а вона твердо заперечила: “Ні! Я – кримська татарка”.

Вдихали Крим

Після повернення на рідні землі найбільше дивував російський дух, який був присутній усюди.

«В Узбекистані після розвалу Союзу відразу заборонили російську мову, позносили пам’ятники Леніну, ніби хірургічним ножем відрізали все, що нагадувало минуле. А тут – російська мова, – не приховує свого обурення Амет. – Хоча я сам волею долі розмовляю російською. Сподіваюся, що тут цілком перейду на українську, яку чую щодня».

Бекірови оселилися в Бахчисараї. Працювали у школі – Амет викладав англійську, Діляра – інформатику. Вони достеменно вивчали історію свого міста, півострова. Амет проводив у Бахчисараї екскурсії. Усі в сімʼї мали гірські велосипеди, багато подорожували горами. Вивчали все: кожну вершину, кожен камінь. Їздили історичними місцями. Слухали. Дізнавалися. Передавали це дітям. Ніби відчували, що повернення до першоджерел не надовго. Що їм через 13 років перебування на рідній землі, у своєму раю, доведеться втікати від триколорів і силоміць насаджуваного громадянства загарбницької країни. Досі не можуть зрозуміти, чому українська влада так легко здала півострів? Адже саме Україна після того як 1954-го отримала повністю знищений Крим, відновила і розвинула його. Чому так сталося?! І чому стільки людей, серед них навіть деякі українці, почали скандувати “Рас-сі-я”?

Їхали до Львова в нікуди

Усе почалося навесні 2014-го року. Але Бекірови не поспішали. Завершили навчальний рік. Відбули канікули у сподіваннях, це таки закінчиться. На жаль, ситуація лише погіршувалася. Тому наприкінці серпня вирішили їхати. Купили квитки до Львова.

 «Нам було все одно, куди. Я завжди мріяла про Львів, тому що ще не була в цьому місті», – розповідає Діляра.

Отож, взяли квитки і 1 вересня вирушили. У дорозі російські поліцейські перевіряли документи. У 14-річного Мустафи – свідоцтво про народження в Узбекистані. І йому не дозволяють їхати далі. Жодні пояснення батьків, що це їхній син, не стали аргументом. Уже потім Бекірови проаналізували ситуацію, згадали, що в Росії паспорти отримують у 14, Мустафа ж його у Криму не отримав принципово. А в цей момент батькам кажуть: мовляв, ви з меншою дитиною їдьте, а хлопець нехай виходить.

І тут Діляра чи не вперше в житті приймає важливе рішення, яке озвучує чоловікові: “Я з Мустафою повертаюся додому, а ти з Камілою їдеш далі. Тому що якщо ми зараз усі вийдемо, то вже звідтіля не виберемося”. Так і зробили – Діляра зі сином повернулися додому, виробили додаткові довідки і вже за два тижні змогли без перешкод заїхати туди, де опинився чоловік із донькою. Найприкріше те, що тепер уже документів не перевіряли.

Тим часом Амет із Камелією приїхав до Львова. Зателефонував у “Крим SOS”. Їх зустріли волонтери і завезли у Дрогобич.

Нове життя – нові можливості

Спершу мешкали в “Карітасі”. Згодом знайшли однокімнатне помешкання, яке орендують. У цій квартирі привабив дух старовини – як-не-як, австрійський будиночок. Траплялося помешкання з євроремонтом. Не захотіли – гнітили низькі стелі. А тут – простір.

 «У кімнаті зовсім нічого не було, навіть вікна, яке господиня поставила вже коли ми мали сюди перебратися, – пояснює Амет. – Центральне опалення у будинку давно відрізане. Ми встановили електроконвектор. Брати (кримці – авт.) допомогли з ремонтом, меценати – з меблями. Ось цей круглий стіл і крісла (показує) батькам нашого австрійського мецената подарували на весілля. Коли настане час повертатися в Крим, то нічого не братимемо, лише стіл і крісла. Знали б ви, які розмови відбуваються за цим столом! Тут поруч сидять люди різних конфесій і вір. Ми провадимо такі задушевні бесіди, такі питання вирішуємо…»

У Дрогобичі Бекірови легко знайшли себе: вони відкриті світу – і світ відкриває себе їм. Діти успішно навчаються в українській школі (батьки зауважують, що в Криму про причетність до українського класу свідчили лише вишиванки, яку син та його однокласники вдягнули на завершення початкової школи). Мустафа бере участь у різних конкурсах. Зокрема у Міжнародному літературно-мистецькому “Життя – тобі”, за результатами якого став лауреатом. Минулого літа був учасником молодіжного європейського табору “Будуємо мости – не мури”, а восени представляв школу на гала-концерті щорічного фестивалю “Сурми звитяги”, грає у молодіжному театрі “Альтер”, має багато друзів.

Камелія любить співати (навіть має свою улюблену пісню про маму), малювати (бере участь у мистецьких конкурсах) та читати книжки, які їй цього року приніс святий Миколай (а ще дівчинка попросила у святого, щоб закінчилася війна…). Амет і Діляра працюють при “Карітасі”, де реалізовують проекти для кримських татар “Новий відлік”, беруть участь у форумах.

Духовні відкриття

На їхній полиці – Коран українською мовою – подарунок друзів із Кембриджу, з якими познайомилися вже у Дрогобичі. Амет зауважує, що по-справжньому глибоко перейнявся духовними питаннями вже тут:

«Коли я був у пам`ятці ЮНЕСКО – дрогобицькій церкві святого Юра – на екскурсії, то вкінці зрозумів і сказав екскурсоводу, що саме там я утвердився у своїй вірі, відчув, що Він – Всевишній – єдиний для всіх, що Він любить нас».

Амет читає Коран і Біблію, і знаходить у них багато спільного. Щопʼятниці разом із родиною здійснюють намаз (мусульманські молитви). Для цього збираються у помешканнях – жінки та чоловіки окремо.

Тепер Бекірови пізнають Дрогобиччину так, як колись пізнавали Крим. Вони побували в музеях та храмах міста, що стало їхньою другою домівкою. Їх захоплює те, як щонеділі у церквах бʼють дзвони – і туди поспішають люди.

Бекірови не почуваються у Дрогобичі чужими. Сприймають цю землю як обітовану. І щодня відкривають для себе якесь чудо. Мріють, щоб місто стало туристичною меккою. І самі готові до цього докластися. Це їхній дім, адже звідсіля не хочеться втікати. Кажуть, що мають усе необхідне. Захоплюються згуртованістю і взаємодопомогою українців у важкий час кровопролиття на Донбасі. На запитання про те, де кращі люди, відповідають: “Всюди люди різні, адже скрізь є люди-мухи і люди-бджоли».

Ірина Мартин, Збруч



Создан 05 мар 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником