Трускавецький вісник № 147 (1288) від 1 вересня 2016 р.

 

Трускавецький вісник № 147 (1288) від 1 вересня 2016 р.

01.09.2016



У номері: Про корупцію; Антикорупційний форум може претендувати на статус події року в Дрогобичі; Для подолання корупції потрібне рух знизу; Розроблено механізми антикорупційної стратегії; Запрошуємо на осінній відпочинок до Трускавця; Загублена в ідеологіях і світах, полинова моя Батьківщина; В найближчі 300 років Стебнику та Трускавцю нічого не загрожує.

Короткі новини

Вчора у Модричах почали засипати провалля

Як інформує прес-служба Дрогобицької РДА, відповідно до рекомендацій експертів ДП «Західукргеологія», обласного управління Держпраці, затверджених рішенням комісій з питань ТЕБ та НС райдержадміністрації, учора, 31 серпня, в Модричах розпочалися першочергові роботи для попередження подальших руйнівних процесів.

За сприяння голови райдержадміністрації Володимир Шутка, його першого заступника Віталія Скоропада та допомоги Солонського сільського голови Ярослава Дуплики проводиться пломбування активних проваль водонепроникною глиною з Солонського кар'єру. Роботи координує начальник відділу цивільного захисту райдержадміністрації Андрій Ванівський.

Власна інформація

Для подолання корупції потрібен рух знизу, – фахівець

На цьому наголосив Євген Бистрицький, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження», на відкритті Антикорупційного форуму у місті Дрогобич Львівської області.

У серпні 2015 року з ініціативи Міжнародного фонду «Відродження» та Львівської обласної державної адміністрації було оголошено конкурс «Зупинимо корупцію: громадська дія у Львівській області».

31 серпня 2016 року, про результати та перспективи у сфері протидії корупції у Львівській області говорять на Антикорупційному форумі у місті Дрогобич. Серед учасників, представники громадських організацій, органів місцевого самоврядування у Львівській області, журналісти, – повідомляє IA ZIK.

На форумі представлено результати проектів, підтриманих Міжнародним фондом Відродження, які спрямовані на подолання корупції у Львівській області. Зокрема, «Зменшення рівня корупції у лісовому секторі Львівської області» (ГО «Кластер деревообробки та меблевого виробництва»), «Моніторинговий комітет з раннього попередження корупції» (ГО «Товариство Юрій Дрогобич»), «Я не дякую хабарем» (ГО «Інститут масової інформації»), «Розширення спектру послуг «Особистого кабінету львів’янина» (ГО «На часі»).

Перший заступник голови Львівської обласної державної адміністрації Ростислав Замлинський висловив вдячність громадським активістам за їхню систематичну антикорупційну діяльність та наголосив, що викорінення корупції – це справа тільки спільних зусиль, спільної праці влади та громадськості.

Євген Бистрицький, виконавчий директор МФ «Відродження», відмітив, що протидіяти корупції можна і на нормативно-правовому рівні, але необхідним також є рух знизу.

За результатами форуму напрацьовано механізми антикорупційної діяльності за трьома напрямками: публічність використання бюджетних коштів, прозорість у використанні землі та майна.

Виведені механізми можуть реалізовуватися громадянським суспільством та владою в органах місцевого самоврядування у Львівської області. Резолюція форуму містить рекомендації до Антикорупційної стратегії Львівської області.

Олег Михайлович Синютка, голова Львівської обласної державної адміністрації, зазначив, що надалі буде підтримувати антикорупційні ініціативи: «Боротьба з корупцією залежить від того, наскільки сильним є бажання усім об’єднатися навколо цієї мети».

ЗІК

Депутати Борислава вимагають не допустити надзвичайних ситуацій після припинення видобутку нафти

Депутати Борислава вимагають від прокурора області вжити заходів щодо недопущення вибухів у місті у зв’язку з припиненням видобутку нафти.

Депутати Бориславської міської ради звернулися до прокурора Львівської області Юрія Квятківського з проханням вжити заходів щодо вирішення питання запуску свердловин для недопущення різкого підняття рівня загазованості і небезпеки неконтрольованого скупчення газів, що може призвести до вибухів і людських жертв.

«Борислав – єдине місто, яке розташоване на нафтовому родовищі. Нещадна його експлуатація в ХІХ та ХХ століттях не могла минути даром. Нині Борислав розташований на двадцяти тисячах так званих шурфів і копанок і у будь-яку мить може провалитися крізь землю. Раніше шурфи й копанки копали вручну, видобували з них нафту, потім ці отвори засипали, але небезпека проваль залишилася й досі. Періодично ми це спостерігаємо й тепер. Глибокі прірви несподівано утворюються навіть у центральній частині міста – на вулиці Шевченка, на городах у людей. Місцями нафта неконтрольовано виходить на поверхню, попадає в гирло річки Тисмениця та в колодязі і поверхневі води.

За 160 років видобутку нафти у Бориславі теперішня ситуація є найгіршою.

У Бориславі є будинок, який стоїть у прямому розумінні на пороховій бочці. Нафта витікає просто з підвалів 4-поверхового житлового будинку по вул.Чорновола. У 60-х роках минулого століття тут, перевиконуючи план, будували житло для газовиків. Про те, що за часів Австро-Угорщини тут була копанка, будівельники промовчали.

Час від часу у Бориславі трапляються викиди нафти, у 2012 р. таких було аж два. 16.07.2012 р. нафта потрапила у водопровідну мережу, в пошкоджений водогін, в помешканнях вийшла з ладу побутова техніка – водонагрівні котли, пральні машини, бо замість води по трубах текла нафта.

Подекуди нафтові фонтани сягають кількох метрів, наприклад свердловина № 494 що на вул. Нафтовій біля житлових багатоповерхівок вул. Дорошенка була зупинена у 2012 р., після чого утворила грифон, саме з неї у водопровідні мережі потрапила нафта, після цього випадку експлуатація була відновлена. Зараз вона знову в переліку на припинення експлуатації.

Якщо не вирішувати цієї проблеми зараз, то у будь-який момент може повторитися катастрофа 1972 року. Тоді вибух газу у Бориславі зруйнував двоповерховий будинок, загинуло дев’ятеро людей.

Схожа ситуація чи не в більшості будинків центральної частини Борислава. Саме цей газ є причиною багатьох захворювань у місті.

Уже 25 років показник онкозахворюваності у Бориславі є одним з найвищих у Львівській області. Улітку, коли спека сягає 30 градусів, ми просто не маємо чим дихати: випаровується нафта.

Відповідно до наказу начальника НГВУ «Бориславнафтогаз» від 5.03.2016 року № 150,  зупинено видобуток нафти зі свердловин в м.Бориславі та смт Східниця «у зв’язку з економічною неефективністю»: 126 у м .Бориславі, 44 – смт Східниця, желонкових свердловин – 23 Бориславського родовища, 73 – Східницького родовища», – йдеться у зверненні.

ЗІК

Запрошуємо на осінній відпочинок до Трускавця

/Трускавець (Truskavets): цікаві історії та загадкові легенди/

Трускавець. Маленьке курортне поселення, що загубилось посеред карпатських гір, зберігає багато таємниць. Унікальне своєю живою водою, аналогів якій немає в світі. В ХIХ ст. популярний курорт старої Європи. У 1997 році Трускавець прийнято до Міжнародної світової федерації термальних та кліматичних курортів. 2003 рік – організація FEMTEC визнала Трускавець кращим курортом планети.

Трускавець красивий та неповторний. Однак туристам, на жаль, показують бювет з мінеральною водою, зрідка музей та пропонують прогулятися міським парком. Проте будинки та вулички старого міста приховують багато таємниць, а місто-курорт багате своїми оповідями, цікавими історіями та загадковими легендами. Трускавецькі історії дуже різноманітні за жанром: історичні, романтичні, побутові, інколи навіть містичні. Самі ж трускавчани не говіркі, та не дуже хочуть ділитися своїми таємницями. Ми попробуємо розказати вам їх. Отож, читайте та запам’ятовуйте.

Сіль та жива вода – таємниця міста

1429 рік. Королівське село Трускавець взяли в оренду дідичі Гнат з Тустанович та Андрій з Любеничіва для видобутку та випарювання солі. Можливо, і назву свою Трускавець отримав від литовського слова друска (сіль). Звідси походить і назва міста Друскавець чи Трускавець. Один дуже поважний в місті чоловік, що веде свій бізнес на Помірках, навіть стверджує, що назву Трускавцю залишили етруски, які ще задовго до першої згадки про місто торгували сіллю. Правда це чи ні, проте поселення Трускавець пов’язане з сіллю. Не дивно, що місцеві жителі і досі один з районів міста називають Баньки (неглибока криниця, звідкіля черпають солену воду).

В музеї міста Ви знайдете відомості, що назву поселення бере від староукраїнського слова Трушко.

Легенда про назву міста

Місцеві екскурсоводи розкажуть Вам, що на Кам`яному Горбі (район вул. Сагайдачного) стояв оборонний двір, і жила в ньому гарна дівчина-княгиня. Закохалася вона в молодого хлопця, а він пішов захищати край від ворогів, і пропав безвісті на тій війні. А вона кохала хлопця так, що осліпла від того кохання. Молилася вона на кам`яному горбі і почула голос коханого та прошепотіла: «Богове, протрусіть мене, най на хвильку я прозрію». Боги виконали її прохання, та протрусили так, що потекли сльози з її очей. З того часу поселення носить назву Труськів чи Трушків.

Звідси і назва міста Трускавець – поселення тих, кого протрусили боги. А сльози дівчини – то солені джерела землі, джерела живої води.

Паршивці не винні, у всьому винні гуси

Про існування джерела з живою водою знали давно. В глибині парку на пагорбі колись стояла церква св. Іллі, на це місце вказує хрест на пагорбі. А місцеві жителі на празник св. Іллі 2 серпня збиралися біля церкви та святили воду. Про чудодійні властивості тої води знали всі в окрузі. Вода лікувала старих та малих і її берегли як святиню.

Недарма гуси, яких тримав місцевий священик, завжди були великі та красиві, бо пили воду з того джерела. Гуска і по сьогодні зображена на гербі міста.

Воду, ймовірно Нафтусю, дегустували гуси та корови місцевого священика. Спочатку місцеві жителі випробували цілющі властивості вод на свійських тваринах. А у джерелі під назвою «Паршивка» трускавецькі селян із давніх-давен сірчаною водою лікували паршивих коней. Вже пізніше цю воду використовували для ванн, а перших Трускавецьких відпочивальників називали «паршиві» (бо лікували вони паршиві захворювання тіла сірчаною водою).

Жива вода Нафтуся – унікальна, єдина у своєму роді лікувальна вода широкого спектру дії. Гіпоізотонічна (значно нижча питома вага, ніж у звичайної рідини), характеризується дуже легким і швидким всмоктуванням. Нафтуся є живою водою, цілющою її робить необхідна кількість автохтонної мікрофлори, яка переробляє наявні в родовищі бітуми в біологічно активні речовини, що надають воді лікувальні властивості.

Ви ще сумніваєтесь? Не гайте часу,Трускавець чекає на Вас. Жива вода така ж, як і 189 років тому. Приїжджайте, пийте Нафтусю і будьте здорові.

Історичний ракурс. Трускавець кінця ХVIII – початку ХIХ ст.

Підприємницький інтерес до Трускавця прийшов разом з розробкою корисних копалин.

1810 рік. Трускавецьке гірниче товариство «Добра Надія» на чолі з Йосифом Геккером починає промисловий видобуток нафти, озокериту, поклади сірки, окису цинку, глауберової солі. Трускавець та його околиці ввійшли в центр великого Дрогобицько-Бориславського басейну. Це й дало поштовх розвитку поселення.

1860 рік Трускавець отримує спеціальний статус курортного поселення. Лише через 40 років, в 1906 році сформувалась основна мережа вулиць Трускавця (проведено каналізацію, зроблено благоустрій курорту, прокладено нові тротуари, сквери, на вулицях з`явились спочатку гасові лампи, а потім електричне освітлення).

В 1912 р. в Трускавці збудували залізничний вокзал.

Центральна вулиця курорту, так званий Головний тракт, який вів до Дрогобича, перетворилась на місце для прогулянок. Як тільки не називали цю вулицю: Główna Zdrojowa, Головна, Курортна, Сталіна, Леніна, Cонячна, Степана Бандери. Тепер вона розділена на частини: майдан Кобзаря, майдан Січових Стрільців.

Старе місто

Будь-яка примха за Ваші гроші. Саме це гасло слугувало підприємцям-реформаторам в ХIХ ст. Конференції – інструмент маркетингу. Можливо, саме для цього й була побудована одна з найкрасивіших вілл Трускавця, вілла «Ґопляна».

Назва вілли приховує багато таємниць. В перекладі зі шведської «Glop» - дощ зі снігом (слякоть). Ґопляна – поселення у Верхній Сілезії біля міста Ґнєзд (Великопольське воєводство, Польща). Там є заболочене озеро, подібне до нашого Синєвіру. Ще Glopeani (Гопляни) – плем`я західних полян, які заселяли територію на заході Польщі в VIII ст. та поклали початок існування Польської держави.

В кінці ХIХ cт. в Трускавці з`явився новий стиль архітектури модерн. Вілла реформатора курорту Раймонда Яроша «Ґопляна» збудована за проектом архітектора Я. Семковіча в традиційних формах модерну з елементами «закопанського стилю». Це єдина зі збережених вілл зрубної конструкції, cпоруджена з тесаних смерекових колод, зв`язаних між собою. Основними базовими елементами вілли є різьблені стовпи галерей, кронштейни, причілок з оздобленим елементом »сонечко».

Вілла слугувала резиденцією Раймонда Яроша. Тут він приймав високопоставлених гостей: президентів Туреччини і Естонії, посла США та інших.

Будинок, в якому зупинився час. Дуже цікавий інтер`єр центрального фойє, на другий поверх ведуть тримаршеві сходи. Варто оглянути вітраж з зображенням давнього павільйону «Нафтуся», виконаний у 1925 році фірмою Станіслава Желтовського з Кракова.

В вестибюлі фойє першого поверху привертає увагу годинник ХІХ ст. (Німеччина). Годинник ходить вже понад століття, смиренно відмірює час, хриплим дзвоном кожні 15 хв. та щогодини. Працівники музею шукають годинникового майстра, який міг би почистити механізм годинника

Дзеркало ХVІІІ ст., Італія. Різьблена в дереві з позолотою рама дзеркала приховує свої таємниці. Хто зображений на живописному розписі рами? Якщо хочете про це почути більше, приїжджайте в Трускавець.

Дзеркало зберігає ще одну таємницю. Хоча старе скло дзеркала замінили на нове, проте курортники стверджують: якщо стати навпроти дзеркала і подивитись праворуч, то десь в глибині фойє, що віддзеркалюється в дзеркалі, крім свого зображення можна побачити погляд очей господаря будівлі. Його дух оберігає спокій цього дому.

Ще дзеркало має властивість зупиняти час та зберігати красу (запам`ятовувати обриси обличчя). Постояв хвилинку біля дзеркала – дзеркало запам`ятало твій вигляд та вік. Повернувся до Трускавця через 5 років, подивився в дзеркало – ніби нічого не змінилося, а ти і далі молодий. Час зупинився, а дзеркало зберігає молодість та красу. Правда, за однієї умови: неодмінно потрібно повернутися в Трускавець.

Зараз в приміщенні будинку знаходиться Художній музей Михайла Біласа. На другому поверсі варто оглянути експозицію гобеленів (шпалер). Шпалери – це настінні безворсні килими із вовняних або шовкових ниток, виткані особливим способом. Техніка виготовлення надзвичайно складна та вимагає великої майстерності. Роботи виконані кольоровими вовняними та шовковими нитками по наперед заготовлених малюнках. Шпалери ще називають гобеленами від імені знаменитого французького майстра шпалерного ткацтва Гобелена. Серед великої колекції гобеленів музею особливо вражає гобелен «Гуцульське весілля» (ткацтво ручної роботи, вовна).

Трішки ландшафтного дизайну

Далі по головній вулиці курорту, якраз навпроти костелу можна побачити віллу «Русалка», збудовану в 1905 році (власник Григорій Білас). Біля будівлі росте екзотичне дерево плакучий бук, привезене з Відня в 1936 році.

Бук лісовий (лат. Fagus sylvatica) – листопадове дерево. Букові дерева доживають до 500 років. Багатовікові дерева є пам`ятками природи, з ними пов`язано безліч легенд. Бук любить каміння.

Бук європейський використовують в ландшафтному дизайні (багатокультурні форми). Плакучого трускавецького бука колись молодим підстригли, а потім покинули і він років 70 нестрижений, плаче і самотньо чекає, поки в Трускавець повернеться мода на ландшафтний дизайн.

Взагалі бук – символ Зевса і Юпітера, символ мудрості. У друїдів – символ величі та стійкості, повноти життєвих сил. Дерево пов`язують з Фреєю. Фрея (Freyja) (добра дама з французької) була богинею любові та родючості.

Бук краще за інші дерева очищає повітря від пилу. Дуже ламкий і годиться для стрижки. Існує безліч культурних форм та сортів бука: бук лісовий, північний, європейський, карпатський, звивистої форми…

В ландшафтному дизайні існує мистецтво «бонсай» (жива огорожа). Можливо, про все це знав господар вілли Білас і посадив біля вілли дерево як символ родючості, сили, науки та мудрості. До слова, це дерево не єдине в місті, біля пам`ятника Адаму Міцкевичу є ще декілька.

Громадські паркові будівлі

В стилі історизму та формах неоготики будувалися й громадські паркові будівлі, об`єкти, архітектурні форми: надкаптажні споруди, альтанки, будинки, які появились в кінці ХIХ ст. на території курортного парку. До них належать будинки над джерелами «Фердинанд», «Марія», «Едвард», «Юзя».

А ще в Трускавці зупинився час. Місто загублене в просторі та часі. Якщо не вірите, то знайте: курортники в Трускавці запізнюються всюди та завжди. Різниця з Києвом в часі складає 40 хв. (по сонечку). Про це вам розкаже сонячний годинник.

Тому не варто чекати на наступну публікацію, а варто призначити побачення в Трускавці. Приїхати в місто і побачити все на власні очі.

Таємниця міста в тому, що тут зникають проблеми, проблеми зі здоров`ям.

Трускавець – це не лише гарне місто, яке варто відвідати, це незабутня атмосфера курорту, яку варто відчути. Запрошуємо Вас на осінній відпочинок до міста Трускавець.

Віктор Пиців

Загублена в ідеологіях й світах, полинова моя Батьківщина

Одразу скажу, довго збиралася з думками перед тим, як сісти за написання цього матеріалу. За більш як десяток днів, проведених на сході України, емоцій та вражень, назбиралося вдосталь. Однак викласти на папері їх усі виявилося не так просто. Насамперед через те, що дивитися на ситуацію змушена була довгий час через призму нашого телебачення, ключових інформаційних сайтів та дописів із соцмереж. А це – лише одна сторона медалі. Інша, коли ти «варишся» в одному котлі з тими, хто опосередковано чи безпосередньо причетний до ситуації, яка склалася в тому краю. Я їхала, бо сама хотіла почути голос Донбасу. На шляху до моєї малої Батьківщини смт. Новопсков Луганської області було кілька населених пунктів (Красний Лиман, Слов’янськ, Кремінна), де він свого часу лунав. Так голосно, що на всю Україну було чутно. Та захлинувся у вибухах. Тепер там тихо.

Інша ситуація на Новопсковщині, в пшенично-соняшниковому краю, де я провела частину свого життя. Цей голос там майже не чути, його заглушує сільськогосподарська техніка. Споглядаючи мирне синє-синє Слобожанське небо, що десь далеко за небокраєм зливається з безкрайою стернею, засмаглих хліборобів, жвавих дітей із золотистим від всюдисущого сонця волоссям, сама собі не вірила: невже тут поруч війна!? Та не може такого бути!

А війна – поруч

Сьогодні на шляху між Харківською та Луганською областями залишилося декілька блокпостів (кажуть – було вдвічі більше). На одних – жорсткий паспортний контроль, на інших – військові з автоматами щоразу просили пасажирів вийти з автобуса з паспортами і вибірково перевіряли підозрілих осіб. Особливих незручностей через це не виникало. Через перевірки втрачаєш у часі близько півгодини, що для поїздки тривалістю понад 7 годин не так вже й багато. Оскільки у нашому автобусі були діти і жінки, огляд нашого рейсу відбувався швидше, а жіночі паспорти перевіряли лише двічі. Звикання до людей з автоматами на відстані руки відбувається, на диво, дуже швидко. А от від колон військової техніки, котрі можна було спостерігати на кордоні між областями, ще й до сьогодні залишилися моторошні спогади. На екрані телевізора чи моніторі скажімо ті ж пушки-гаубиці не справляють особливого враження. Інше – це коли ти знаходишся поруч. Щоб сказати зрозуміліше – це моторошне відчуття панічного холоду, від якого кожна волосина стає дибки. А в голові – одне: воно ж вбиває!

Як же так сталося! Чи ж ми звірі? Чи ми не вміємо говорити?! Чи не маємо про що? Ми ж колись усі жили в єдиній країні!

Проклята душа

«Говорили-балакали, сіли і заплакали….», – так любила приказувати моя покійна прабабця, на руках якої я зростала у відмежованому від цілого світу безкрайніми степами, Богом забутому селі Сичанське, сусіднього Марківського району. Казала так спересердя, звертаючись до мого прадіда, з яким і справді було вкрай важко говорити через неймовірну впертість і вольовий характер. Прадід був авторитарним та іноді – надто свавільним. Пережив революцію і дві війни, контузію і, доживши до своїх вісімдесят з лишком, знав як краще, чого б це «краще» не стосувалося. Тож рідко зважав на бабусині аргументи і не дослуховувався до її слів. «От проклята душа!», – видавала «на гора» змучена безплідним діалогом з упертим дідом бабця і йшла по своїх справах. А я малою ламала собі голову, чому у діда «проклята душа»?

Прийшов час – зрозуміла. Не мав прадід спокою у своєму житті. Народився у заможній родині, яку «розкуркулили». Під час голодомору втратив родину, друзів, частина його життя минула на війнах. Однак усе життя був категоричним щодо своїх переконань. Бабуся не мала права молитися і згадувати Бога. А фото померлих від голодомору та розкуркулених родичів у хаті не було. Бо вони – за твердженням прадіда – вороги народу. На початку дев’яностих, коли з мапи світу зникла радянська держава, прадід помалу почав втрачати розум. Звісно, не через розвал держави, а так, від старості, бо на той час вже розміняв свій дев’ятий десяток. Кликав покійних, замордованих голодом родичів і перед смертю просив Бога аби швидше забрав туди, до них.

Цього разу я дуже хотіла відвідати стару прабабусину хату та не вдалося. Кажуть, що у тому краю нині – майже пустка. Село – ледве животіє. Навколишні поля ще сіють та все менше, бо виснажені соняшником колись родючі чорноземи вимагають вартісної обробки й відновлення. Та й доїхати туди складно – хіба на таксі. Та й не кожен повезе, бо це – шість десятків кілометрів важких степових  доріг. Доріг, обабіч яких вже більше десятка років мов привид бродить «проклята дідова душа».

Повернутися на Каштанову

Мене не було майже три роки. Відколи почалася війна їхати з дітьми було небезпечно, без дітей – не було змісту. Влітку там на Новопсковщині дуже добре відпочивати. Одні кажуть – не треба моря. Одразу поруч із садибою свекрів – центральний пляж річки Айдар, однієї з найчистіших річок України (саме в честь цієї ріки було названо добробат «Айдар»). Поруч – мальовничі крейдяні гори. Коли піднімаєшся на верхівку – селище як на долоні. А навколо пахнуть трави: степовий лимонник, духмяні молочай та полин. Аромат українського степу – неперевершений. Ним не надихаєшся. Якби можна було заховати його в збанок і привезти із собою…

Найпопулярніше дерево у селищі, окрім абрикос та каштанів – тополя. Старі тополі тут всюди, навколо центрального пляжу, вздовж вулиць, у центрі. Дерево адаптувалося до великого перепаду тутешніх температур (- 40 взимку та майже до + 50 С влітку), а місцевий люд – до тополиного пуху (дерева практично не вирубують через алергіків). Тут взагалі рідко рубають дерева. Немає навали бетону і бруківки. Немає охочих захопити квадратні метри. От і живуть тут собі дерева до глибокої старості. Навіть старі-старі, пошматовані вітрами і покручені від тривалих літніх спек та морозів. Живуть собі й захищають від пекучого сонця такі ж старі і пошматовані часом хатинки-землянки. Підпирають не менш ветхі у більшості своїй дерев’яні паркани. Моя вулиця, яка в дитинстві мені здавалася дуже довгою, ніби зменшилася в просторі. Тут, очевидно, зупинився час. За останній десяток років не змінилося практично нічогісінько. Хіба що назва після декомунізації: була Чапаєва – стала Каштанова. Чому Каштанова – не відомо, бо каштан на вулиці росте хіба один. Старезний сорокарічний велетень під вікнами мого будинку. Місцеві з приводу цих змін обурюються. Особливо старше покоління. Їм такі перейменування – не до душі. Мовляв, чим київським властям Чапаєв не подобався? А молодь навпаки, сприймає зміни, тішиться такій «каштановій» назві. Слава Богу, хоч вона розуміє, що час Чапаєва вже минув.

Чи настав час молодих, вільних, сміливих?

Нинішній селищний голова Новопскова Вадим Гаєв виявився дуже спритним. Свого часу він вдосталь помандрував світом, тож нині це чи не єдиний за останні десятиліття прогресивний посадовець, який не лише прагне змін, він їх втілює наперекір усім незгодам. Це напевно важко бути прогресивним у цьому місці. Але з усього видно – він старається, об’єднує громаду новими ідеями. Минулоріч облаштував загальноміський пляж, поставив смітники, яких там ніколи не було. Поруч силами селищної ради та кількох підприємців облаштував сучасний дитячий майданчик та встановив спортивні тренажери. Нещодавно у селищі, вперше за останні десятиліття, відбувся обласний чемпіонат з волейболу. І цьому передували чималі клопоти та організаторська робота. Мала можливість спостерігати, як здоровенні вантажівки підвозили пісок на майданчики, як монтували спортивний інвентар і всім цим процесом жваво керував сам селищний голова. Цими днями в адміністративному центрі містечка було висаджено велетенський синьо-жовтий прапор з квітів і до процесу висадки долучилися усі небайдужі мешканці.

Перебуваючи там я майже щодня, зранку і ввечері, бачила його авто в різних куточках селища. Клопоту вдосталь: там комунальники разом з небайдужими мешканцями ремонтують пішохідний міст через річку, а за кілька кілометрів встановили вуличні ліхтарі з сонячними батареями. В іншій частині громади – латають дорогу, ще в іншій почалася реконструкція садочка. На фоні суцільного повоєнного зубожіння краю і відсутності розвиненої інфраструктури і, що найважливіше, через брак ресурсів, працю молодого чиновника можна без перебільшення вважати титанічною. Та й, відверто кажучи, не усі новопсковці сприймають молодого службовця через його проукраїнську позицію. Бо прапор синьо-жовтий йому очі не ріже. Іншим – ріже. Прокурорам, керівникам місцевих правоохоронних органів, більшості депутатів, керівництву місцевої райлікарні, очільнику райради та навіть редактору районної газети (і так далі) – усе, що пов’язано з українською державністю, пеком пече. А цей, наглий, ходить у вишиванці! Можливо тому за усі його потуги мало хто з місцевих дякує. Багато хто сичить зміями і погрожує. От, мовляв, прийдуть «наші», тоді й «подякуємо».

Чия біда?

«Наших», тобто «своїх» тут чекають з нетерпінням. Важко сказати скільки їх таких, котрі чекають. Але вони – повсюди. Вони «не панімают» української мови, вони вважають, що ми тут щоранку зігуємо під виконання українського гімну, і переконані, що зараз відбувається насильницька українізація сходу. Розмова з такими викликає лише розпач і огиду. Одним намагалися щось донести, інших – простіше було ігнорувати. Однак є речі неприємні і непопулярні, з якими важко не погодитися. Нині, після дворічної війни, сюди так і не прийшла Україна! Обмаль діючих просвітницьких організацій, жодної української церкви. Дається взнаки і відсутність масштабних освітянських проектів, покликаних виховати повагу та любов до державності. Та що там казати – українську книжку важко знайти, українського слова тут практично не чутно. Роками, десятиліттями не чутно!

Тож чи варто дивуватися, що у місті спокійно живуть і отримують соцвиплати ветерани так званої ЛНР!? Що до Новопскова приїжджають народжувати і отримувати допомогу по народженню дитини громадянки фейкової республіки, тим часом, як батьки новонароджених заряджають «гради», воюючи в «ополчении»!

Майже пошепки один знайомий розповів, що сільський голова сусіднього села на чергових зборах громади чесно зізнався, що не має бажання сидіти в кабінеті, де висить український прапор. Що набридло йому, бідолашному, чекати, коли та Україна розвалиться!

І, знаєте, навіть риторичне запитання, де у цій ситуації СБУ та правоохоронці, немає кому поставити? Бо немає їх тут СБУ і поліції. Не чути і не видно. Про це мені з болем розповідали місцеві мешканці.

Кажуть, що навіть ріст рівня злочинності (чи його спад) ніхто не констатує, бо просто нікому його там констатувати. Кажуть також, що місцевим і зниклу людину, як і викрадений транспорт доводиться розшукувати майже самотужки. Ніхто давно не полошить місцевих наркоманів, а на виклики до дебоширів та хуліганів у місцевому відділку просто не реагують. Мовляв, розбирайтеся самі.

Тому так і хочеться запитати, чия це біда? Чий це клопіт?

Час на висновки

Коли мене запитують, де я відпочивала і як провела час відпустки, важко дати однозначну відповідь. Це була непроста подорож. Мені не довелося відвідати пекло фронту, проте кажу, що побувала у такому собі чистилищі. І цей візит залишив у моїй душі двоякі емоції. І, знаєте, мені вкрай потрібні були такі переживання. Треба було доторкнутися до тієї землі, на якій колись зростала, прийти до могил рідних та знайомих людей. Треба було вдихнути аромат гіркого полину, запах тополь і соснових лісів. Знаєте, буває колись таке «треба».

Сьогодні у цих, мирних степах Слобожанщини тиша. Така заколисуюча, підступна, здавалося б небезпечна тиша. Ніби й немає вибухів і смерті за кілька десятків кілометрів. Ніби й не хоронить щодня Україна кращих свої синів…

…Ось така вона нині, моя спляча і загублена у світах та ідеологіях земля. Змучена важкою хліборобською працею нужденна моя Батьківщина, прекрасний полиновий і забутий Богом край.

 Галина Носова, газета «Трускавецькурорт», ТрускавецьІнфо

Розроблено механізми антикорупційної стратегії

Важливим результатом роботи Антикорупційного форуму органів місцевого самоврядування та громадських ініціатив, який проходив 31 серпня у Дрогобичі за сприяння Львівської ОДА та Міжнародного фонду «Відродження», стала розробка механізмів антикорупційної стратегії. Учасники форуму на практичному занятті динамічної мережі (інші назви – світове кафе, фокус-групи) не лише чітко окреслили основні корупційні ризики в різних сферах, але і запропонували конкретні механізми антикорупційної стратегії.

- За півгодини я почув екстракт вашої денної роботи, - зауважив голова Львівської ОДА Олег Синютка, коментуючи виступи представників груп, які публічно представляли елементи антикорупційної стратегії.

Натомість виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький закликав впроваджувати механізми антикорупційної стратегії на практиці.

- Подумайте, як це зробити з конкретними людьми, з конкретними політиками, для прикладу в Дрогобичі, - сказав Євген Бистрицький.

Конкретні теми, по яких напрацьовано конкретні механізми антикорупційної стратегії – це: 1) земельні ресурси, 2) комунальне майно, 3 використання публічних коштів.

1

Серед корупційних ризиків у сфері земельних відносин було названо:

- відсутність містобудівної документації,

- непрозора діяльність земельних комісій місцевих рад та сесій,

- порушення при зміні цільового призначення землі,

- виділення земельних ділянок за межами населеного пункту,

- відсутність відповідальності за прийняті рішення по факту та інші.

Учасники Антикорупційного форуму запропонували такі механізми антикорупційної стратегії в цій галузі:

- оприлюднення Генерального плану та містобудівної документації на офіційних сайтах органів місцевого самоврядування,

- відкрита та прозора діяльність земельних комісій, повідомлення про час та місце проведення земельної комісії, оприлюднення порядку денного, протоколів та іншої документації, яка дасть змогу громадськості здійснювати ефективний контроль за діяльністю земельної комісії,

- затвердження чіткого зонування території міста і використання земельних ділянок згідно функціонального зонування,

- дотримання законодавства щодо зміни цільового призначення земельних ділянок,

- затвердження чітких меж населених пунктів,

- розробка чіткого механізму притягнення до відповідальності винних у порушенні земельного законодавства.

2

Серед корупційних ризиків у сфері комунального майна було названо:

- корупційні ризики у випадку викупу комунального майна,

- неефективне управління комунальним майном,

- проблема доступу до інформації, яка стосується комунального майна, діяльності комунальних підприємств,

- порушення конкурсної процедури передачі майна та інші.

Порушення у адмініструванні комунальними ресурсами, сприяння у викупі/оренді комунального майна з використанням службового становища є поширеною практикою, яка дозволяє посадовцям органів місцевого самоврядування розпоряджатися громадською власністю на свій розсуд, що безперечно може призводити до корупційних зловживань.

За результатами обговорення учасники груп дійшли згоди, що дієвими механізмами антикорупційної стратегії в цій сфері стануть:

- проведення відкритих та прозорих конкурсів з наданням інформації про майно (чи не є воно в заставі, чи підлягає приватизації, особлива увага темі майна закладів культури, освіти тощо),

- відкриті конкурси на посаду директорів комунальних підприємств (приклад – місто Червоноград),

- проведення громадських слухань та врахування думки громадськості у випадку приватизації комунального майна,

- чітке дотримання Закону України «Про доступ до публічної інформації», дотримання термінів розгляду питань, що стосуються комунального майна,

- «відсіювання» громадських організацій при розгляді питань надання пільгової оренди приміщень задля збільшення надходжень до міських бюджетів,

- введення програмного методу адміністрування комунальними ресурсами.

3

Проблемами при використанні публічних коштів були названі:

- конфлікт інтересів,

- дискреція,

- особисті контакти чиновників із надавачами послуг за рахунок публічних фінансів,

- небажання працювати в системі е-закупівель,

- відсутність об’єктивних критеріїв прийняття рішень,

- неоднозначне трактування законодавства,

- низькі зарплати посадовців, які сприяють корупційним ризикам,

- бюрократизм,

- громадськість не бере участі в обговоренні проекту бюджету, напрямків його формування ат використання коштів, або ж ця участь громадськості дуже формалізована,

- немає обговорення стратегічних планів розвитку міста/села/селища з громадськістю, відсутність опитування,

- непрозорість тендерів та підлаштування вимог тендерів (прописування умов) під конкретного (лобійованого) учасника (підрядника),

- відсутність контролю за цінами, по яких проводяться закупівлі,

- безвідповідальність та безкарність осіб, відповідальних за незаконні дії щодо використання бюджетних коштів,

- «договірні» тендери, відсутність контролю за «договірними» цінами,

Учасники Антикорупційного форуму запропонували такі механізми антикорупційної стратегії в сфері використання публічних коштів:

- електронний документообіг (розширення електронних процедур),

- обов’язкове декларування конфлікту інтересів,

- чіткість формулювання критеріїв,

- конкурси на призначення посад,

- обмін даними між реєстрами,

- проведення інвентаризації майна,

- підвищення зарплати службовцям,

- формування бюджету участі (партиципіального бюджету),

- запровадження обов’язкових громадських слухань та обговорень перед прийняттям бюджету,

- оприлюднення розпоряджень та іншої інформації щодо використання публічних коштів,

- зобов’язати проводити закупівлі через систему ProZorro ( втому числі допорогові, дрібні, 50 – 200 тис. грн.),

- запровадити механізми відповідальності за незаконні дії з публічними коштами (зняття з посади, кримінальна відповідальність з конфіскацією майна тощо),

- допуск громадських активістів на засідання бюджетної комісії, максимальне висвітлення її діяльності (час, місце засідання, порядок денний, протоколи та ін.).

Звісно, що деякі із запропонованих механізмів можуть викликати певні дискусії, а дещо із запропонованого вже регулюється чинним законодавством України. Для прикладу, голова Львівської ОДА Олег Синютка зауважив, що є багато веб-сайтів, з яких можна почерпнути інформацію – за приклад було названо ресурс www.007.org.ua Потрібно популяризувати такі ресурси, які допомагають контролювати владу, каже Олег Синютка.

Описані вище механізми антикорупційної стратегії перегукуються з тими механізмами, що були представлені Моніторинговим комітетом з раннього попередження корупції на круглому столі, який проходив 26 липня в Дрогобицькій міській раді в доповіді «Як зробити антикорупційний контроль органів місцевого самоврядування доступним кожному мешканцю?».

Володимир Ключак

Антикорупційний форум в Дрогобичі може претендувати на статус події року

31 серпня у Дрогобичі відбувся Антикорупційний форум органів місцевого самоврядування та громадських ініціатив. Захід пройшов на надзвичайно високому рівні та виявився досить продуктивним в плані ідей, що відзначили у своїх виступах голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка та виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» в Україні Євген Бистрицький. Організаторами форуму виступили Львівська ОДА, Дрогобицька міська рада та Міжнародний фонд «Відродження».

Форум було розділено на чітких 5 частин – вітальні промови, панельна дискусія, кейси, динамічна мережа та заключна частина. Такий формат заходу дозволив залучити до обговорення максимальну кількість учасників та зробити захід цікавим і результативним. За підсумками узагальнюючих виступів сформовані чіткі пропозиції щодо реального подолання корупції, які влада візьме до уваги, а саме механізми антикорупційної діяльності за декількома напрямками: публічність використання бюджетних коштів, прозорість у використанні землі та майна.

З вітальними виступами перед учасниками Антикорупційного форуму виступили перший заступник голови Львівської ОДА Ростислав Замлинський, народний депутат України Богдан Матківський, міський голова Дрогобича Тарас Кучма, священик Ігор Цмоканич та виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький.

- Боротьба з корупцією – один з пріоритетів Львівської ОДА, - каже Ростислав Замлинський. – Багато зроблено, але ще багато треба зробити. Так, у Львові відкрився перший регіональний офіс Антикорупційного бюро, на прозорих засадах проходять конкурси на посад голів РДА та на інші посади. Львівщину обрано пілотною областю, щоб подолати корупцію і є вже перші результати. Щоб подолати корупцію, потрібні партнери, союзники. Таких союзників ми бачимо у громадських організаціях, які спільно з владою працюють у напрямку подолання корупції.

- Корупція – це явище двостороннє, а боротьба з нею не повинна зводитися до боротьби з наслідками чи конкретними особами, - говорить о. Ігор Цмоканич, капелан громадських організацій в Дрогобичі. – Боротьба з корупцією має полягати у створенні середовища, нетерпимого до корупції, яка є злочином проти правди і проти Бога.

Священик зацитував слова Френсіса Фукуями про те, що правда – це той соціальний капітал, який визначає життєдіяльність суспільства.

- Цей конкурс ми з губернатором Львівської області оголосили рік тому, - пригадує Євген Бистрицький. – На Львівщині дуже потужна громадська активність щодо просвітницьких, культурних починань, але ця активність різко спадає, коли справа доходить до проектів, націлених на конкретну боротьбу з корупцією.

Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» в Україні розповів, що було відібрано 4 проекти по Львівській області, які власне на Антикорупційному форумі здавали своєрідний звіт, екзамен про пророблену роботу.

Друга частина форуму – панельна дискусія на тему «Досвід громадської дії: перемоги та поразки» - передбачала представлення результатів проектів, підтриманих фондом «Відродження», які спрямовані на подолання корупції у Львівській області. Зокрема, мова йде про "Зменшення рівня корупції у лісовому секторі Львівської області" (ГО "Кластер деревообробки та меблевого виробництва"), "Моніторинговий комітет з раннього попередження корупції" (ГО "Товариство Юрій Дрогобич"), "Я не дякую хабарем" (ГО "Інститут масової інформації"), "Розширення спектру послуг "Особистого кабінету львів’янина" (ГО "На часі"). Модератор Олексій Орловський (директор програмної ініціативи «Демократична практика») надавав слово не лише представникам ГО, які реалізували ці проекти, але і іншим учасникам форуму. На адресу деяких проектів лунали побажання бути більш ефективними, зокрема це стосується рівня корупції у лісовому секторі. В цілому ж було зрозуміло, що з поставленими завданнями громадські організації, які реалізували ці проекти, впоралися.

Теми землі, використання публічних коштів та комунального майна стали основними в кейсах та дискусії до обідньої перерви та в динамічній мережі після обіду. Досвідчені модератори Олександра Губицька (журналіст сайту «Наші гроші. Львів»), Юрій Танасійчук (ГО «Наше право») та Тарас Плахтій (ГО «Центр розвитку української культури та самоорганізації») залучили до дискусії представників влади та громадськості. В публічній дискусії на вищезазначені теми взяли участь міські голови Стебника Петро Старосольський та Червонограда Андрій Залівський, громадські активісти Олег Петренко (ГО «Галицька Варта»), Ольга Фарар (ГО «Антикорупційний моніторинг»), Ярослав Бігуняк, Богдан Гринчишин та інші представники громадськості з Бродів, Стрия, Дрогобича, Рівного, Львова та інших міст. Результатом роботи активістів у групах стали реальні напрацювання антикорупційних механізмів, які були представлені під кінець форуму.

Виступаючи на завершення Антикорупційного форуму, голова Львівської ОДА Олег Синютка щиро подякував Міжнародному фонду «Відродження» за формування атмосфери довіри між владою та громадськими організаціями, та закликав активістів до співпраці заради спільного блага.

- Без вашої допомоги позитивний клімат буде творитися значно довше, - зазначив Олег Синютка. – Не мовчіть, якщо бачите проблему. Та ще краще, якщо ви бачите шляхи вирішення цієї проблеми – тоді ласкаво просимо вас в облдержадміністрацію.

Тему продовжив Євген Бистрицький, який зазначив, що в багатьох є вміння фокусувати проблему, робити її дефініцію, але мало хто зосереджується на шляхах її вирішення. Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» в Україні запевнив, що фонд і надалі приділятиме велику увагу тим проектам, які спрямовані на попередження чи подолання корупції в нашій країні.

- Ми будемо розвивати конкурс на підтримку лідерів реформ, - підбив підсумок зустрічі Євген Бистрицький.

Антикорупційний форум органів місцевого самоврядування та громадських ініціатив, який пройшов у Дрогобичі 31 серпня, став без сумніву знаковою подією не лише для міста, а для всієї області. Можливо, для Дрогобича ця подія тягне на статус події року, адже проект «Моніторинговий комітет з раннього попередження корупції» викликав величезний резонанс і привернув значну увагу до теми боротьби з корупцією. Тренінги, семінари, методичні рекомендації, практичне застосування отриманих знань – все це знадобиться активістам в подальшій роботі. Антикорупційний форум став узагальненням, підбиттям підсумків першого етапу антикорупційної діяльності на місцях – підготовчого. Попереду – тривалий процес, який можна реалізувати лише спільними зусиллями влади та громадськості.

Володимир Ключак

В найближчі 300 років Стебнику та Трускавцю нічого не загрожує

Чи був у Стебнику землетрус 22 серпня 2016 року? Наскільки реальними є загрози-страшилки щодо провалення міста Стебника під землю? Чи може це в якийсь спосіб зашкодити Трускавцю, курортній столиці України? Як заспокоїти людей і хто ж сіє паніку серед стебничан, кому це вигідно?

Ці питання стали надзвичайно актуальними після повідомлення ЗМІ, що 22 серпня в Стебнику був землетрус. Руйнувань – ніяких, жертв – ні одної, наслідків теж немає, тож виникає логічне питання, що ж то за землетрус такий, якого ніхто й не відчув?

Тема-страшилка про Стебник, який западеться під землю з будинками, людьми і на його місці виникне величезне солоне Карпатське море, не нова. Очевидно, поширювати ці нісенітниці комусь вигідно. А що маємо насправді? Відповіді на ці запитання спробували дати на черговому засіданні Дискусійного клубу Стебника, яке проходило в останній день літа, 31 серпня. Організувала зустріч громадська організація «Воля громади», в офісі якої і велася дискусія. Участь в заході взяли представники Державної служби з надзвичайних ситуацій, Стебницького ДГХП «Полімінерал», депутати Дрогобицької та Стебницької міських рад, громадські активісти та журналісти.

Шкода, що на засідання не прибув ініціатор обговорення цієї теми, член-кореспондент АГН України Зіновій Варивода, колишній директор «Полімінералу». Його позиція не раз публікувалася на «Трускавецькому віснику», тож і тепер він міг би сказати багато чого цікавого. Натомість свою думку виклали теперішній директор «Полімінералу» Сергій Оринчак та представник гірничо-рятувальної служби Любомир Ялоха. Активну участь в дискусії взяли депутат Дрогобицької міської ради Іван Куць, депутат Стебницької міської ради Павло Побережний, настоятель стебницької парафії Різдва Пресвятої Богородиці о. Михайло Бучинський, громадські активісти Роман Уневич, Руслан Крамар, Йосип Бандура, Тарас Остап`юк, журналіст Анатолій Власюк.

- Приємно, що є спеціалісти, які добре обізнані з цією проблематикою, - каже Роман Уневич, - і це трошки заспокоює. Ми розуміємо, що це наша проблема, яка не хвилює Львів і не хвилює Київ. Тому так важливо, щоб у Стебнику було свідоме та активне громадянське суспільство – і не просто було, а й діяло.

Цю ж думку поділяють Павло Побережний та Іван Куць – проблема мала б серйозно сколихнути громадськість, яка повинна знати всю правду про реальний стан справ зі Стебницьким «Полімінералом». Можливо, варто звернутися у вищі інстанції влади, попередньо обговоривши питання на сесіях Стебницької, Трускавецької, Дрогобицької міських та Дрогобицької районної рад? – висловлюють думку учасники дискусійного клубу.

До речі, на сайті електронних петицій до Президента України вже зафіксовано звернення «Про недопущення техногенної катастрофи (провалення під землю міст Стебник, Трускавець, Дрогобич та ближніх сіл) через бездіяльність «Стебницького гірничо-хімічного підприємства «Полімінерал» та органів державної влади». Це свідчить, що є небайдужі люди, які пробують привернути увагу владної верхівки України до проблем Стебника. Та, на жаль, поки що петицію підписало тільки 47 осіб, а потрібно зібрати 25 тисяч підписів. До кінця збору підписів залишилося 89 днів, так що при можливості можна підписатися під цією петицією: https://petition.president.gov.ua/petition/28271

Експлуатація стебницьких надр триває з 1864 року, розповідає очільник «Полімінералу» Сергій Оринчак. За півтора сотні років утворилися пустоти – не тільки від видобування солі, а й від видобування калію. Луговні (пустоти, заповнені розчинами) є і біля Стебника, і в окремих місцях під містом. Що таке луговні і якого вони розміру? Можна собі уявити площу в волейбольне чи футбольне поле висотою 30 метрів – такі пустоти є від видобутих з-під Стебника речовин на глибині в кількасот метрів. Тому й не дивно, що земля просідає.

Моніторинг, який постійно проводиться на підприємстві, показує, що в найближчі 300 років Стебнику та Трускавцю нічого не загрожує. Неправда, що «Полімінерал» стоїть, там працюють люди, які виконують свої професійні обов’язки. Рудник № 1 – в безпечному стані. З рудником № 2 (в лісі) справи дещо гірші, але навіть в найгіршому випадку не постраждає ні Стебник, ні Трускавець. Обвал може спричинити тільки руйнування частини дороги, ліній електропередач та пошкодження водогону. Звісно, що краще, аби цього не було, та навіть в такому випадку відновити електроживлення за 3-5 днів – не проблема, це довели історії з Кримом. Альтернативна дорога теж є, через Стебник, от тільки вона потребує ремонту, і бажано це питання ремонту дороги лобіювати вже. З водогоном питання стоїть щодо землі.

Як пояснюють спеціалісти, особлива геологічна складова не дозволить підземним водам текти в напрямку Трускавця, отже, курорту Трускавець нічого не загрожує. Це ще раз повторимо для тих, хто пробує лякати з якоюсь метою жителів міста чи потенційних гостей та інвесторів. В найгіршому випадку Трускавець залишиться цілим та неушкодженим. Звичайно, до уваги не беруться катаклізми типу землетрусу в 7-9 балів, хоча це швидше припущення з області фантастики.

Як вирішувати проблеми «Полімінералу»? Сергій Оринчак називає два шляхи. Перший – заповнити шахти твердим матеріалом. Для цього потрібно 15 млн. куб. м. твердої речовини. Це нереально з огляду на кошти. Навіть в часи СРСР за таке ніхто не брався. Сухий рудник – запорука стабільної поверхні, але ціна за це непідйомна не лише для Стебника, а й для держави Україна. Та є інший шлях – огородити найбільш небезпечну зону, яка знаходиться поза межами населених пунктів (у лісі та в полі) і не поширювати плітки про новий землетрус, обвали-провали та апокаліптичне майбутнє Стебника.

Інформація для роздумів – на руднику працює 124 особи. Якщо їх роботи не видно, то це не означає, що нічого не відбувається. Витрати на «Полімінерал» становлять 20 мільйонів гривень в рік. Отже, не така вже й страшна ця проблема, як її змальовують.

Та зовсім інше питання – проблему треба вирішувати, виділення коштів треба лобіювати, спільними зусиллями Стебника, Трускавця та Дрогобича потрібно піднімати та розвивати весь регіон і творити його позитивний імідж. А люди, мешканці наших міст, мають знати правду, якою вона є – без перегинів в ту чи іншу сторону. Так, земля поволеньки може в окремих місцях просідати, але це не привід для паніки. В Італії люди живуть радісно та щасливо і не думають про те, що в один прекрасний день землетрус влаштує їм «останній день Помпеї». І це, напевно, краще, ніж чекати кінця світу кожен день і так до кінця життя…

Володимир Ключак

Всеохопна і всепоглинаюча... Корупція, «псевдо» і пасивність громади – ось вона, система

Якщо вас абсолютно влаштовує усталений стиль життя – чи будете ви його змінювати?

Якщо людина звикла «вирішувати», має зв’язки, знає «ходи» та дуже небідно живе за рахунок цієї своєї «діяльності» – як гадаєте, чи відмовиться вона від цього?

Якщо ви знаєте, що довідку чи диплом ви можете купити, а «якщо що – кум все вирішить» - чи відмовитесь ви від такого «блага»?

Це називається «система». Система, при якій одні звикли «рішати» і брати, а інші – давати, аби лиш вирішено було. А тих, хто незгідний або просто не має що дати, система викидає. Тобто, люди ніби є й, але громадяни вони лише на папері.

А пригадайте 2014-й рік. Після розстрілу на Майдані і втечі Януковича система принишкла. Всі чекали що буде далі. В паніці перебувала уся правоохоронна система – від міліціянтів через прокурорів і аж до суддів. Чиновники-корупціонери подумки вже прощались з насидженими місцями. Але, але… Але затягнулось, притихло, вони вирівняли спини, змінили шапки, стали «непримиренними поборниками зла і палкими патріотами». Словом, вловили тренд та втримались.

І, поза сумнівом, якби не війна з її волонтерами, не активісти з їх принциповістю та не підтримка міжнародних інституцій – все стихло б, повернулося б на круги своя. Адже, погодьтесь, більшості ж не система і Янукович заважали – а обурило побиття студентів. Переважна більшість навіть не вникала, як працює казначейство (а пригадайте – кошти йшли лише по захищених статтях видатків. Все інше – навіть телефонний зв’язок, не говорячи вже про ремонт доріг – банально блокувалось). Більшість не вникала в стан економіки. Більшості було не цікаво як фінансується освіта і медицина, що коїться з золотовалютним резервом та ін.

А потім вибух, Майдан, президент-втікач, міні-перезавантаження, війна. Щит Європи – Україну почало лихоманити. І ось – аби це «розрулити» якось, видерти України зі стану стагнації – допомогу почали надавати міжнародні донори. Зараз не говорю про транші МВФ. Мова йде про гранти громадянському суспільству на своє становлення і свою війну – з всеохопною і всепоглинаючою корупцією.

Кожна свідома людина розуміє: корупція – це теж війна, яка теж пожирає. Рівно так само, як війна на сході. Різниця одна – війна на Донбасі калічить та забирає життя, а корупція знищує душі.

Це душі викладачів, які заліки та екзамени приймають за гроші, які за гроші пишуть дипломні і дисертації… Як наслідок – при надвисокому рівні громадян з вищою освітою – наднизькі фахові знання і вміння. Бо звідки їм взятися – якщо «вчилися» гроші…?

Це душі лікарів, які, якщо не заплатиш, не нададуть допомогу, не врятують.

Це душі правоохоронців, які, замість боротись зі злочинністю, «кришують» наркотрафік і проституцію. Бо ж то є гроші.

Це душі суддів, у яких Феміда за гроші не просто сліпа, а взагалі мертва.

Це душі чиновників,які без грошей видаватимуть вам довідку місяць, або взагалі проігнорують вашу заяву.

Це душі бізнесменів, які, щоб вести власну справу, мають «заплатити» - «криші», податківцям, пожежникам та ін.

Це наші з вами душі, бо якщо у нас занедужає хтось рідний або потрапить у біду – ми смиренно робимо «як усі» - аби лиш врятувати найдорожчих.

І оця вся прогнила система корупційно-хабарницьких вертикалей та горизонталей настільки вросла у наше повсякденне життя, що видерти її звідти – мабуть, навіть важче, аніж перемогти ворога на східних теренах розтерзаної держави.

Втім, насправді, навіть попри те, що система знову випросталась – колосальний прорив уже зроблено. І зроблено його завдяки небайдужості і наполегливості активних громадян України та при підтримці міжнародних фондів.

Це, зокрема, різного роду антикорупційні напрацювання, це поради і методологія, це розписані шляхи покрокової мінімізації корупційної складової при прийнятті рішень, це різного роду просвітницькі програми, актуальна роздаткова література – «посібники борця з корупцією». Це також портали 007.org, e-data, ProZorro. Це насправді дуже і дуже немало! Аби лиш бажання вчитись, користуватись цим, аби лиш «чистоплотність» намірів…

У Дрогобичі Моніторинговий комітет з ранньої протидії корупції напрацював цілий ряд слушних порад щодо мінімізації корупційної складової у владних органах, депутатських комісіях. Але… Усе це не втілюється, не використовується. І якщо ми можемо відмітити те, що чимало з дій влади стало робитись прозоро (достатньо відкрити сайт міськради), водночас ми можемо стверджувати, що далеко не усі двері відкриті. Генплан? Зонінг? Перелік вільних земельних ділянок? Перелік об’єктів комунального майна – яке в оренді чи здається (з вартістю)? План реформування медицини, освіти, житлово-комунального господарства, сфери пасажирських перевезень? Цього, та багато чого іншого в вільному доступі нема. Нема, мабуть, і по факту також. Недопрацювань чимало. Та й одна лишень земельна комісія з її дотепер виділенням землі «під садівництво» і відтак перепрофілюванням чого варта… Є поради як це виправити. А реакції на ці поради – нуль.

31 серпня за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», ЛОДА і ДМР у Дрогобичі пройшов Антикорупційний форум. Його учасники поділились власними напрацюваннями, поговорили про проблеми. Усе це добре описано в матеріалах інших журналістів. Я не дублюватиму, а натомість зосереджусь на тривожних дзвониках.

Отож: нещодавно на Антикорупційному форумі у Львові, а тепер на форумі у Дрогобичі довелось почути, як представники влади кидають стріли в бік громадських активістів. Мовляв, чимало з них використовують «бренд» активіста для власних меркантильних цілей. Модно також стало на акції приводити людей в формі, прикриватись АТОвцями для вирішення власних питань. І таких прикладів безліч… Так, це «псевдо». Псевдоактивісти, псевдоукраїнці. І вони дійсно є. І вони дійсно дискредитують громадські рухи загалом. І вони – це загроза, не менша, аніж варвар Путін. Чому? Бо коли голова ЛОДА, мер Червонограда чи Дрогобича розповідають про власні добрі наміри і недобрі наміри активістів, і коли вони цьому мають підтвердження – повірте, більшість схилиться до думки про святість влади і сатанинські наміри активістів загалом. І потім можна тисячу разів говорити про корупцію в чиновницьких кабінетах – та хто вам повірить, якщо клеймо нечистоплотності до громадських активістів уже «прилипне»?

Насправді цікавий форум, на якому було отримано чимало корисної інформації і посібників, змусив змістити акценти публікації. Сьогодні, аби остаточно не втратити здобуде у 2014-му, варто не просто розповідати про напрацювання, звітувати про заходи та ін. Сьогодні надзвичайно важливо апелювати. Ні, не до влади, не до правоохоронців. Скільки б ви не просили людей, звиклих жити в системі, покинути цю систему, це результату не дасть.

Апелювати слід до громадськості загалом, будити її з летаргічного сну байдужості. За прикладами цього сну далеко ходити не треба. Система електронних петицій, Дрогобич, Трускавець. Надважливі питання, які, аби потрапити на сесію, мають в петиції зібрати 150 голосів, цих голосів не набирають. І це – в містах-десятитисячниках!

Апелювати слід також до громадських активістів з проханням про самоочищення. Не влада, а громадські активісти мають назвати імена тих, хто використовує статус ГА для власних меркантильних цілей. Бо якщо цього не станеться – зовсім скоро зокрема на Львівщині громадська активність сприйматиметься не зовсім правильно і адекватно. А цього допустити не можна. Бо якими б добрими чи недобрими були наміри влади і її дії – це потрібно контролювати. Добрі речі підтримувати, недобрі – присікати. В іншому випадку ми отримаємо новітній «СРСР», де інакомислення буде клеймитись.

Отож, по перше, самоочищення.

По друге, системна робота над зміною системи.

Ключовим завданням має стати не одиночна боротьба з одиночними прізвищами, а системна робота над зміною умов і обставин, за яких би ці прізвища просто не змогли працювати і робити те, що робили досі. У новій системі – прозорій і зрозумілій – прізвище чиновника має стати неважливим. Важливою має бути робота і її результат – для села, міста, країни, а не власних котеджів і «Майбахів».

Справжній активіст має включатись власне у цю роботу – розслідуючи реальність, будувати нове, аби старе в умовах нового просто не могло вижити за жодних обставин.

Можливо, написане тут хтось назве утопією. Але й можливість повалення режиму Януковича і Партії регіонів теж колись так називали.

Марія Кульчицька, Медіа Дрогобиччина



Создан 01 сен 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником