Трускавецький вісник № 78 (1440) від 16 травня 2017 р.

 

Трускавецький вісник № 78 (1440) від 16 травня 2017 р.

16.05.2017



У номері: Підпільний єпископ Йосафат Федорик та Трускавець; Інтерв`ю з мамою полоненого бійця Тараса Гап`яка; Короткі новини регіону та анонси.

Короткі новини

В «Оскарі» поговорять про пенсійну реформу

19-20 травня в ресторані «Оскар» (м. Трускавець, пров. Тихий, 7) пройде семінар на тему «Робота в сфері пенсійної реформи». Про це інформує наше власне джерело. Мова піде про запровадження в Україні обов’язкового другого пенсійного фонду на основі досвіду Республіки Польща. Зустріч організовує компанія «NPZ Life», з інформацією про діяльність якої можна ознайомитися на сайті www.npz.life.

Зустрічі в «Оскарі» відбуватимуться в п’ятницю, 19 травня, о 19.30, та в суботу, 20 травня, о 11.30.

Співак-трускавчанин презентуватиме свою книгу

Фронтмен групи «МЕРІ» трускавчанин Віктор Винник презентуватиме свою книгу «90/60/90». Про це співак повідомив на своїй сторінці в мережі Фейсбук. Презентація пройде в Києві в книгарні «Є» (вул. Лисенка, 3) у середу, 24 травня, о 18.30.

- Друга назва цієї книги "Без імен", бо там йдеться про різних людей, - привідкриває завісу таємниці Віктор Винник. - Тож щоб нікого не образити, нікого і не названо.

А на четвер, 25 травня, заплановано презентацію книги у Львові. Є інформація, що презентацію книги трускавчанина Віктора Винника буде проведено і в місті-курорті.

Три виставки в один день: запрошує музей історії міста Трускавця

У п’ятницю, 19 травня, в музеї історії міста-курорту Трускавець відбудеться відкриття одночасно трьох фотовиставок. Про це інформує адміністрація музею. Так, до уваги відвідувачів буде представлено виставку графічних зображень «Курорт Трускавець» та галицька літографія сер. ХІХ ст.» від Львівського історичного музею, фотовиставку «Трускавець очима романтика» нашого земляка-фотомитця Петра Закусила та фотовиставку «Краєвиди озер у Дравську Приморському» (в рамках Фестивалю польської культури у Трускавці». Початок заходу – о 19.30.

Власна інформація

24 травня у Дрогобичі, Стебнику та Трускавці не буде води

24 травня з 02.00 у зв’язку з планово-ремонтними роботами на водогоні Гірне-Доброгостів та на водопровідній мережі Дрогобича і Стебника, буде припинено водопостачання Стебника та частини Дрогобича, що споживає воду з Гірнянського водозабору.

А саме: вул. Спортивна, вул. Трускавецька, вул. Війтівська Гора, вул. Бориславська та прилеглі вулиці, вул. Горішня Брама, вул. М. Грушевського, вул. Стрийська, вул. Вол. Великого, Будівельна, вул. Нафтовиків, майдан Ринок та прилеглі вулиці.

Вода не надходитиме й до Трускавця.

Відновлять водопостачання 25 травня з 10.00, – передає власкор IA ZIK з посиланням на речницю КП «Дрогобичводоканал» Лесю Ясюру.

ЗІК

Підпільний єпископ Йосафат Федорик та Трускавець

Єпископ Йосафат Федорик прожив 82 роки. Уродженець міста Ярослава (нині Польща) священичий сан прийняв у 31 рік, а два роки перед тим прийняв монаший постриг. Тоді, в 1926 році, приймаючи довічні обіти у Чині Святого Василія Великого, майбутній єпископ і подумати не міг, які випробування готує йому доля. Гоніння, ув’язнення, підпільне служіння і нарешті смерть від руки «милосердного» кагебіста, який в лікарні припинив страждання старенького єпископа.

За даними Вікіпедії, Йосиф Федорик народився 20 грудня 1897 р. в Ярославі у сім'ї залізничника Романа Федорика та Розалії Раделіцької. Незабаром родина переїхала до Стрия. У 1918 р. Йосиф закінчив Стрийську гімназію і того ж року вступив до Львівської духовної семінарії, яку закінчив у 1921 р. Йосиф Федорик також вступив до Василіянського Чину, в якому прийняв чернече ім'я Йосафат.

Брат Йосафат Федорик проходив новіціат у Крехівському монастирі. У 1924—1928 рр. вивчав теологію в Римі, здобув ступінь доктора богослов'я. 18 квітня 1926 р. склав довічні чернечі обіти, а 1 січня 1928 р. прийняв священиче рукоположення з рук єпископа Ісаї Пападопулоса. Викладав філософію і богослов'я в Добромильському (1928-1930) і Кристинопільському (1931) монастирях. У 1931-1936 рр. провадив місійну діяльність на Підляшші (був парохом неоунійної парафії в м. Городло та в довколишніх селах). У 1937-1938 рр. був катехитом при Лаврівському монастирі. З 1939 р. - ігумен у Перемишлі. З 1941 р. по 1944 р. був катехитом в українській гімназії у Холмі. З березня 1944 р. - ігумен Золочівського монастиря.

Виступав проти «возз'єднання» УГКЦ з РПЦ, автор листа до Раднаркому УРСР від духовенства Золочівського деканату. 4 чи 5 вересня 1945 р. був заарештований і засуджений на 6 років виправно-трудових робіт (вирок за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР). Це стаття, яка передбачала за антирадянську пропаганду і агітацію позбавлення волі на строк не менш як 6 місяців аж до розстрілу або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства.

Отець Йосафат Федорик опівночі, коли всі вже спали, відчиняв церкву й починав відправу. Через городи під плотами тінню прокрадались до нього вірні. Але переслідувачі Греко-Католицької Церкви цинічно стверджували, що о. Й. Федорика судили не за те, що він правив Святу Літургію, а за політику. І це правда, бо совєти не змогли пробачити отцю Федорику його заяву до уповноваженого в справах РПЦ п. Ходченка (серпень 1945 р.), в якій священик послідовно, використовуючи богословські аргументи, а також конституцію СРСР, обґрунтував неправомочність і недоцільність об’єднання УГКЦ з Російською Православною Церквою.

Спочатку отця Федорика тримали в тюрмі у Львові, а потім вивезли разом з іншими в'язнями на Донбас в каменоломні. Там під кінець листопада 1946 року під час великих морозів в'язнів тримали в наметах. Від виснажливої праці й надзвичайно тяжких умов життя багато з наших людей, як пізніше писав Владика, помирало. Він також лежав потовчений камінням. У листах до своєї родички сестри Служебниці благав якоїсь помочі в харчах та одягу.

Покарання отець Йосафат Федорик відбував у Донлагу МВД м. Сталіно. 25 березня 1947 р. Верховний Суд СРСР скасував вирок. У 1948 р. священик повернувся до Львова, пройшов бухгалтерські курси, працював бухгалтером у с. Жабиня Зборівського району Тернопільської області. Водночас він підпільно душпастирював до 1950 року і налагодив контакти з греко-католицьким та римо-католицьким духовенством, надсилав пакунки ув'язненим священикам. У 1950 році знову повернувся до Львова, де працював бухгалтером.

28 березня 1952 р. — другий арешт отця Федорика, вирок за ст. 54-1а КК УРСР («зрада Батьківщини») на 25 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Воркуті, Новокузнецьку Кемеровської обл. 18 березня 1960 р. отець Йосафат Федорик був звільнений зі спецпоселення у м. Бішкек (Киргизстан) та прибув до Караганди (Казахстан).

Тобто, десятиріччя свого життя отець Йосафат Федорик відбув в сталінсько-хрущовських тюрмах.

У 1964 році отець Йосафат Федорик був таємно хіротонізований єпископом Олександром Хірою як екзарх на Центральну Азію. Як зазначає у своїй монографії «Керівництво Української Греко-Католицької Церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля» ректор Українського Католицького Університету, доктор, єпископ Борис Ґудзяк, Йосафата Федорика екзархом на Центральну Азію призначив ще Йосиф Сліпий, тож можна зрозуміти, що хіротонія з рук єпископа Олександра Хіри була для о. Федорика лише фактичним довершенням інституційних формальностей.

У 1967 році (через сім років після звільнення) таємно висвячений єпископ УГКЦ Йосафат Федорик повернувся до України і оселився в місті Трускавці. Своє повернення на Батьківщину він пояснював тим, що його активна діяльність у Караганді, Фрунзе та інших населених пунктах Середньої Азії неодноразово переривалась органами радянської влади. Свій екзархат Йосафат Федорик залишив під опікою владики Хіри.

Спецслужби мали свою версію на рахунок повернення Владики Федорика: “Його перекинули для активізації уніатства в західних областях України... Кардинал Сліпий не останню скрипку відводить йому в своїх планах створення Києво-Галицького патріархату”.

На Західній Україні в цілому і на Дрогобиччині зокрема єпископ Федорик діє задля збереження структур підпільної тоді УГКЦ. 1 травня 1974 р. в с. Вільхівці Жидачівського району Львівської області єпископ Йосафат Федорик таємно хіротонізував Павла Василика, який дочекався незалежності України і вже тоді міг дати свідчення про подвижництво єпископа Федорика (помер владика Павло Василик в 2004 році). А в 1968 році прийняв в лоно УГКЦ отця Павла Кіндратишина з Дрогобича, який на той час був настоятелем церкви Покрови в Добрівлянах Дрогобицького району (УПЦ).

У жовтні 1970 року єпископ Федорик у селі Вільхівцях рукоположив на священиків Миколу Сивика, Любомира Матуру, Макарія Флячка, Августина Дзюрбана. Ще одним священиком, заслуженим для УГКЦ, якого висвячував єпископ Йосафат Федорик, був отця Ілля (монаше ім`я Йосафат) Лесів ЧСВВ. Висвячував його єпископ у тих же Вільхівцях на Жидачівщині на свято Благовіщення (7 квітня) в 1979 році.

Ось як згадує про єпископа отець Микола Сивик (дружина отця Сивика була рідною племінницею єпископа Федорика): «У нашій хаті він відправляв Службу Божу, сповідав. Якось владика Йосафат каже мені: «Миколо, ти можеш бути священиком бо є здібний, але, напевно, боїшся або соромишся». «Та вже застарий», - відповідаю я. «Ні, це не причина, - напосідав владика, обов'язково вчися». І давав книжки, перевіряв знання з катехизму, пояснював чимало незрозумілих речей».

Доклав єпископ Йосафат Федорик і багато старань до розвитку Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії. Владика купив для сестер чотири будинки: три у Львові та один у м. Самборі. В той час сестри працювали на державних роботах, але нелегально допомагали священикам: готували і переносили (з одного місця до іншого, де можна було зібратися вірним) всі необхідні речі до Служби Божої, катехизували дітей, молодь та старших, готували наречених до тайни Подружжя. Згромадження розвивалося і в час виходу з підпілля налічувало 28 сестер.

Але переїзд активного єпископа-василіянина з Казахстану на Західну Україну окрім позитивів мав і свій негативний момент – намічається розкол в самій УГКЦ між «групою Федорика» (радикальніші греко-католики, вплив отців-василіан) та «групою Стернюка» (поміркованіші греко-католики, чий напрям отримав перемогу після легалізації УГКЦ). Але це тема зовсім іншого дослідження.

Дванадцять років, проведених таємним єпископом Йосафатом Федориком на Західній Україні в цілому та у Трускавці зокрема – найменш досліджена частина його життя. Прибувши до «всесоюзної оздоровниці» у віці 70 років, духовний наставник не сидів склавши руки. Таємно відправляв Службу Божу, освячував домівки вірних, які горнулися до нього, підтримував у горі та розпачі, вселяв надію на краще.

А роки йшли. КГБ стежило за непокірним єпископом, вичікуючи слушного моменту. І такий момент настав, коли одна з задавнених хвороб пастиря загострилася. Помер єпископ Йосафат Федорик в лікарні у Стрию 28 грудня 1979 р.

Є велика підозра, що старенького пастиря отруїли. І ця версія заслуговує на увагу. Бо досить лише згадати блаженного єпископа Теодора Ромжу, якого отруїли в Мукачівській лікарні після спланованої автомобільної аварії. А ще варто пригадати отруєння в санаторії у Кисловодську відомого історика Михайла Грушевського. А скільки ще випадків вдало виконаних операцій КГБ є досі нерозкритих!

Політичні діячі, духовні лідери, письменники, митці та прості звичайні патріоти України – скільки ж їх винищено в тоталітарному суспільстві, яким був Радянський Союз! Щупальця КГБ проникали всюди, агенти КГБ проникали і в націоналістичне середовище, і до інтелігенції, вони одягали білі халати лікарів, костюми науковців, ряси священиків. В багатьох селах досі живуть спогади про засланого попа-кагебіста. Для прикладу, в селі Ямельниця Сколівського району (неподалік Трускавця) старші люди і сьогодні згадують попа Шпака, який одного разу, будучи п`яним, хизувався пістолетом, витягнувши його з-під ряси.

Але підпільна УГКЦ діяла незважаючи на заборону. Вірні слухали Службу Божу з Ватикану, незважаючи на глушіння, на неприємності, на які могли наразитися. Таємно висвячувалися священики та єпископи. Серед цих єпископів, які служили своїй Церкві і своєму народові до кінця, був і Йосафат Федорик ЧСВВ.

Зараз прикро спостерігати за непорозуміннями, які існують в УГКЦ стосовно Чину Святого Василія Великого. У свій час саме отці-василіяни внесли неоцінимий вклад у збереження греко-католицької церкви. З середовища отців-василіян виводився і митрополит Андрей Шептицький, пам’ятник якому споруджено у Трускавці в 2010 році з ініціативи та за кошти мецената Лева Грицака.

Зараз у Трускавці планують поставити пам’ятник подвижнику Української Греко-Католицької Церкви Патріархові Йосифові Сліпому (до 125-річчя від дня його народження). Це ініціатива настоятеля парафії Покрови Пресвятої Богородиці у Трускавці отця Володимира Бондарчука, міської організації партії «Батьківщина» та міського голови Трускавця 2002-2010 років, генерального директора ГКК «Карпати»  Лева Грицака.

Віриться, що і світлої пам`яті єпископ-василіянин Йосафат Федорик, який у Трускавці прожив останні дванадцять років свого життя, удостоїться хоча б меморіальної дошки. Тому редакція «Трускавецького вісника» буде вдячна за отримання будь-якої інформації про єпископа Йосафата Федорика, яку можна надсилати на електронну скриньку anda_panda@ukr.net Ця людина вартує, щоб про неї не забували. Тим більше, що в 2017 році минає ювілейна дата – 120-річчя від дня народження єпископа Федорика.

На фото: 1) отець Йосафат Федорик (лектор філософії) з братами студентами філософії в Добромилі. 1929-1930 рр, 2) єпископ Йосафат Федорик після заслання. Фото радіо «Воскресіння»: https://www.rr.lviv.ua/albom.php?type=2&item=2279&z=1&p=6 та з соцмережі Твіттер https://twitter.com/pan_zugzwang/status/681512697347883008  

Підготував Володимир Ключак

P.S. Автор статті висловлює щиру подяку панові Маркові Вариводі за ідею вшанування пам`яті єпископа Йосафата Федорика у м. Трускавці.

Література:

1. Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B0%D1%84%D0%B0%D1%82_(%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA)

2. Інтернет-ресурс «Католицька ієрархія» https://www.catholic-hierarchy.org/bishop/bfedoryk.html

3. Радіо «Воскресіння» https://www.rr.lviv.ua/albom.php?type=2&item=2279&z=1&p=6

4. Сайт Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ https://sde.org.ua/home/archive/item/2681-vidijshov-u-vichnist-o-pavlo-kindratyshyn.html?tmpl=component&print=1

5. Фейсбук, допис від 09.05.2017 https://www.facebook.com/groups/1505638109741731/?fref=ts

6. о. д-р Борис Ґудзяк, «Керівництво Української Греко-Католицької Церкви під радянським режимом, 1946-1989: сучасні підходи вивчення релігійного підпілля» https://religion.gif.ru/ukr/gudzyaka.html

7. Михайло Козак, «Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах» на Інтернт-ресурсі Vox Populi https://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/represiie-proti-cerkvi/spisoksvasenikivakibulivbitizakatovaniabopomerlizgoloduvsibirskihtaborahprodovzenna8avtorkozakmihajlo

8. «Львівський псевдособор – відповідь ченців-василян», Інтернет-ресурс «Католицький оглядач» https://catholicnews.org.ua/lvivskiy-psevdosobor-vidpovid-chenciv-vasiliyan

9. «Нова Зоря» https://novazorya.if.ua/04042013/1293-2013-04-09-16-36-04

10. Інформаційний ресурс УГКЦ https://news.ugcc.ua/news/v%D1%96dnovlennya_chernechih_ob%D1%96t%D1%96v_u_sester_presvyatoi_yevharist%D1%96i_60562.html

 

Нам відповіли російською: "Він у нас у полоні. Слухавку ми йому не дамо"

/Світлана Шемеляк, мама Тараса Гап'яка, про якого у штабі АТО заявили, що він начебто добровільно здався у полон, вказала на розбіжності між заявами сина на відео та реальністю/

Минулого тижня, 11 травня, на каналі "Народної міліції" терористичної "ЛНР" оприлюднили відео допиту невідомими особами бійця ЗСУ Тараса Гап'яка.

12 травня на відео відреагували у штабі АТО, оприлюднивши заяву, в якій йшлося про те, що наприкінці березня цього року 22-річний Гап'як самовільно залишив місце служби, а самого бійця позбавили звання "сержант" після ретельного вивчення деталей інциденту.

Чимало запитань викликали як заяви бійця на відео, так і взагалі ймовірність того, що він міг здатися в руки бойовиків добровільно.

Тож ТСН.ua зв'язався з мамою військового Світланою Шемеляк, яка в інтерв'ю вказала на розбіжності між заявами сина та реальністю, що вказує на очевидно постановочний характер відеозапису. Зокрема, Гап'як на відео каже, що 23 березня посварився з хлопцями та пішов з військової частини, після чого потрапив у полон. Проте достеменно відомо, що 24 березня військовий ще снідав із товаришами.

22-річний Тарас Гап'як практично всю війну провів на передовій. Він вступив на службу ще у мирний час, а з початком російської агресії підписав контракт та відправився на фронт. У військовій частині поблизу міста Попасна в Луганській області Гап'як перебував приблизно з грудня 2016 року на посаді командира відділення.

Зараз родина Тараса, яка мешкає у місті Борислав Львівської області, намагається зробити все можливе, щоб повернути хлопця. Адже спочатку, коли про зникнення Тараса тільки стало відомо, військові командири відмовлялися спілкуватися з родиною, звинувачуючи Гап'яка у дезертирстві.

До речі, розбіжності є і в заявах військового командування. Так, у частині наполягають, що хлопець зник 26 березня. Але в результаті невеличкого розслідування, яке Світлана провела разом із волонтерами, стало очевидно, що Тараса ніхто більше не бачив вже після обіду 24 березня.

- Пані Світлано, розкажіть своє бачення ситуації. Що сталося?

- Насамперед я звинувачую військову частину в тому, що сталося. Тільки їхня провина в тому, що вони спустили його з уваги і нічого не робили задля його пошуків. А коли ми туди приїхали з волонтерами, вони не йшли на жодний контакт.

- Що ви маєте на увазі – "спустили його з уваги"?

- З'ясувалося, що коли частина подала, що він зник 26 березня (це подали як самоволку, самовільне залишення частини, дезертирство), вони просто виключили його з частини, зі списків. Вони зробили так, наче взагалі такого солдата більше немає. І вони, відповідно, не збиралися розслідувати і робити щось для його пошуків. Тому я сама була змушена з допомогою волонтерів щось робити.

Про останнє спілкування з сином

- Коли ви востаннє спілкувалися з сином?

- Останній контакт, що я його бачила особисто, ми говорили Скайпом ще 23 березня вечором. Після 9-ї години вечора. Я бачила, що він сидів у бліндажі. А вдень у п'ятницю, 24 березня, до обіду, десь о пів на дванадцяту, моя рідна сестра з ним розмовляла. Вони там з хлопцями снідали, макарони з сардинами. Як потім сказав нам його товариш, це була його улюблена страва. І все. Потім після обіду його вже не бачили. (На знятому бойовиками відео Тарас говорить, що 23 березня вже нібито пішов з частини, - ред.)

- Виходить, що він зник ще 24 березня, але у частині стверджували, що 26-го?

- Так. Чому частина прикрила? Де поділася ціла субота 25 березня? Чому вони сказали, що він 26 березня зник, і сказали, що його ще зранку міняв хлопець, - невідомо. І вони далі притримуються цієї версії.

Його не було вже з обіду 24 березня. Вночі проти 25 березня, близько 2-ї ночі, мені пролунав дзвінок з невідомого номера. Це був мій син. Говорив зі мною, стурбовано: "Мамо, мамо, то я". Я його декілька разів перепитала стривожено: "Що сталося?". На що він відповідав: "Все добре, все добре". Я знову: "Точно все добре?" - "Точно все добре". Потім друге моє запитання було, чому дзвонить так пізно. Він мені сказав, що не звернув уваги, що так пізно. Але як він міг не звернути уваги, коли ніколи в житті вночі він би не подзвонив. І третє запитання було, чому він телефонує з чужого номера. "А що ти не знаєш, який тут поганий зв'язок". - "І що ти далі будеш робити?" - "Я йду зараз спати". - "Як ти йдеш спати?" А перед тим ми ще з ним говорили, то він казав, що вночі вони не сплять, що тільки вдень можна трошки десь передрімати, а вночі навпаки вони стоять на позиціях.

- Вийшла дуже дивна розмова…

- Так, це була така дивна розмова. До ранку я вже заснути не могла. В суботу я протягом дня дзвонила на його номер. А про той невідомий номер якось вилетіло з голови.

А в неділю (26 березня, - ред.) до нас зі Львова подзвонив майор Тарас Андрійович Задеревський, який на початку навіть не хотів представитися, повівся некоректно і по-хамськи, одразу зі звинуваченнями. Перші його слова були, чи не дзвонив нам хтось щодо нашого сина? Сказав: "Не панікуйте, але вашого сина декілька годин немає в частині".

Після цієї розмови я згадала про той номер телефона і ми почали дзвонити. Запитали, куди ми потрапили. Там російською мовою сказали, що це Луганська область. Ми напряму сказали: "Нам Тараса Гап'яка". То там спочатку говорили, мовляв, ні, такого не знаємо, а потім відповіли російською: "З ним все добре. Він у нас у полоні. Слухавку ми йому не дамо".

- Невідомо, чий це був номер?

- Після того я одразу тому майору Задеревському передзвонила, дала цей номер. Вони пробили його і сказали, що цей номер дійсно є на тому боці, місто Стаханов. Вони по тому номеру зв'язувалися, але їм не сказали ні "так", ні "ні" (не підтвердили, що Гап'як у полоні, - ред.).

Про візит до військової частини

- Ви розповіли, що їздили у частину…

- Так, вже потім ми поїхали з волонтерами у місце розташування частини у Попасній. Були там 5-7 квітня. Адже жодного номера ми не мали, не було з ким зв'язатися, з частини ніхто зі мною розмовляти не хотів, ні командир батальйону, не кажучи вже про інших людей. Тому ми вимушені були поїхати туди самі. Але і там від нас також тікали, зустрітися не хотіли. Ми поїхали до штабу, повз нас поїхав командир бригади Шевченко. Ми зупиняли його, але він нас просто проігнорував.

Також у штабі нам подали неправдиву інформацію. На той час справою мого сина займався виконувач обов'язків завідувача відділом з особового складу Олександр Олександрович (прізвища не згадаю). І він сказав, що зараз речі і документи Тараса не віддадуть, тому що його справа зараз перебуває у військовій прокуратурі і нею займається Новіцький Віктор Анатолійович. Як з'ясувалося, на той момент, коли ми там були (5-7 квітня), ні справи в прокуратурі не було, ні такої людини взагалі там немає.

- Яка це прокуратура і як ви дізналися, що справи немає?

- Військова прокуратура у Рубіжному. Звідти людина нам повідомила, що справи щодо мого сина немає. Вже коли вдома були, то дізналися, що справа з'явилася і датована ще 3 квітня. Як це сталося – для мене велике питання.

Тоді я вже напряму подзвонила до того Олександра Олександровича і спитала, для чого ж ви дали нам таку інформацію. Він сказав: "Ну, мені так сказали сказати".

- Вам вдалося хоч з кимось поспілкуватися у частині?

- 7 квітня ми зустрілися із заступником командира батальйону, майором Анатолієм Федунем. На той час ми не знали, що це він особисто з самого початку займався цією справою, як тільки зник мій син. Він нам не хотів про це сказати, я про це дізналася вже тут. І єдине, що ми змогли допроситися у нього, це зустрічі хоча б з двома хлопцями. Один з них – Юрків Олег, який начебто зміняв мого сина 26 березня.

- Він зізнався, що не міняв Тараса на посту?

- Юрків до останку не хотів говорити правду, потім він все ж таки визнав, що вже в суботу (25 березня, - ред.) не було Тараса. Поспілкувавшись з двома хлопцями, ми з'ясували, що Тараса не було 24 березня після обіду. І навіть, коли хлопці заявляли про те, що його немає, то командування жодним чином на це не відреагувало. Можливо, вони думали, що дійсно, може, десь пішов і зараз вернеться. Я не знаю.

Про зняте бойовиками відео

- На відео Тарас говорить про вживання алкогольних напоїв, після чого він мав конфлікт із хлопцями та пішов від них у бік бойовиків.

- Це нонсенс, не розпивали вони спиртні напої. Принаймні, коли я з ним розмовляла. А розмовляла я з ним якщо не кожен день, то через день. Ніколи його не бачила у нетверезому стані. І конфлікту 24 березня у нього не було з хлопцями. Конфлікт у нього був лише з командиром опорного пункту Миколою Дорошковим. Не знаю, який саме. Ну так цей Дорошков, коли ми зустрічалися, сказав, що Тарас пішов до дівчини.

- І куди до дівчини? На територію бойовиків?

- Я не знаю. Ви розумієте, коли цей майор Федунь віз на зустріч до нас хлопців з позицій, ми його чекали майже півгодини. То як він (Тарас, - ред.) міг собі піти туди до дівчини, я не уявляю.

І ще одне. Як я вже сказала, у штабі нам спочатку повідомили, що справа у прокуратурі і нам нічого не повернуть, то коли ми приїхали у цей пункт на Попасну на зустріч з майором Федунем, то він віддав нам все - його гаманець, картки, військовий білет, паспорт, телефон. Хоча, наскільки я розумію, вони не мали права цього робити.

- Ви відтоді взагалі ніяк не спілкувалися з сином? Бойовики з вами не виходили на зв'язок?

- Абсолютно. Перший зв'язок із сином, відколи він зник, побачила вся країна (мається на увазі відео допиту Гап'яка, яке розповсюдили бойовики, - ред.).

- На відео Тарас каже, що пішов через невдоволення умовами служби. Він висловлював вам раніше щось подібне?

- Як ви думаєте, коли мій син в АТО з 4 липня 2014 року, то за декілька днів до відпустки і менше ніж за півмісяця до ротації йому би так зірвало? Це нонсенс. Крім того, там є нестиковка. На початку він каже, що він на службі з листопада 2016 року, далі каже, що його начебто забрали. Потім вже ближче до кінця він говорить, задерши голову догори: "Якби я сюди не попав, я би зараз дома жив і не тужив". Це як назвати? Тут якась стиковка є?

- Він зник за кілька днів до відпустки?

- Так.

- А до того його без проблем відпускали на відпочинок?

- Так, звичайно. Він був. Й у тому відео велика нестиковка у тому, що він каже, що більше року не дають відпусток. Можливо, він про когось іншого говорив, бо за себе такого не міг сказати. Не можу точно сказати, але він там явно не рік перебуває, у Попасній.

Далі. Він ніколи в житті вітчима не називав вітчимом. З перших днів він був тато для нього. То це взагалі нонсенс.

- То він наче сигнали подавав, що ці його слова - неправда?

- Відео монтоване. Це одразу видно. Я дивлюся, лице опухле, я бачу свіжий шрам на голові... Я бачу в нього затонований синець під лівим оком... А коли я дзвоню до того майора Федуня два дні тому, а він мені говорить, що ваш син одужав. Це шо? Я не розумію. І коли я кажу: "Ви вважаєте, що це нормально, коли майже два місяці нічого не знати про нього, він перебуває в полоні, і тут з'являється таке відео". А він мені каже: "А звідки мені знати, де ваш син гуляв цих два місяці". Ви мені скажіть, як це називається?

Коли він же ж (майор, - ред.) мені говорить, що Тараса немає у списках заручників і списках з обміну полоненими, а я розмовляю з центром СБУ, що при Києві, і мені кажуть, що мені вже відправили замовним листом, що він є в списках, що командування подало його ще 26 березня. То як я маю на все це реагувати? Що думати?

Про байдужість військових чиновників

- Тобто його внесли у списки заручників одразу, як він зник?

- 26 березня - це коли вони вважають, що він зник. А ще один момент. Усі дані були точні, але прізвище чомусь було не Гап'як, а Гапчак.

- Виходить, що у той час як у частині казали, що він у самоволку пішов, в СБУ вже мали його в списках заручників?

- Так, виходить.

- А чи відомо вам про стан справи, яку відкрила військова прокуратура?

- Ні, вони нічого не кажуть. Вчора до мене подзвонила людина, наскільки я зрозуміла, з Генштабу, повідомила, що в частині нібито проводиться розслідування, що вони його назад до складу військовослужбовців включили. Тобто вони тепер вірять, вони бачать, що відео змонтоване. Вже виявляється, що він великий патріот.

Я хочу лише запитати, чому за ці три роки ні я, ні він особисто не отримали жодної довідки, що він є учасником бойових дій, не кажучи вже про якісь пільги і про те, що йому щось належить за це.

- Згідно з офіційним повідомленням від штабу АТО щодо цієї справи, Тараса позбавили звання сержанта.

- Я не маю жодного офіційного підтвердження, що його позбавили звання. Тільки телебачення. Але я хочу запитати: яке право мав прес-центр штабу АТО подавати таку неперевірену інформацію і довіряти фактам, які виставили злочинці? То може вони від чогось хотіли відвернути увагу і прикривати когось там?

- Як на вашу думку, що там насправді сталося?

- Я впевнена, що він був на позиції, коли його взяли в полон. І він не був п'яний. Можливо, хтось інший був, що вони не помітили за півтори доби, що його немає. Нехай вони вже там розбираються. Чого вони його зникнення записали 26-м березня, чому вони досі не знають, де він перебуває і що трапилося і як.

Про сина

- Розкажіть більше про Тараса. Чому він пішов служити? Скільки йому було тоді років?

- Він пішов служити ще у мирний час. Йому було 19 років. Він не захотів вчитися. Він провчився рік в Івано-Франківському університеті нафти і газу. І вже на другому курсі сказав, що це не моє.

- А на кого він вчився? Інженер?

- Щось такого типу. Він взагалі досить творча людина і розумний хлопець. Вступив сам на державну форму навчання. Вчився добре. Але потім сказав, що це не його. Ну я кажу: "Тарас, тоді підеш в армію". - "Так, мамо, я піду в армію". Він пішов в армію ще 2013 року. 8 червня 2013 року у нього була присяга.

- Ви сказали, що він був творчою дитиною. А як він проявляв це?

- Він і вірші складав, і брав участь у різних конкурсах КВК. І фізично він був добре розвинутий, часто їздив на змагання з пожежною частиною. І, власне, ми його готували до вступу до Львівського пожежного училища, але трохи запізнилися з документами.

- А як давно він служив у зоні АТО?

- Підписаний контракт з 4 липня 2014 року. Справа в тому, що до кінця серпня ми нічого про це не знали. Потім просто поставив перед фактом: "Це мій вибір. Хто, як не ми. А ти, мамо, маєш мене зрозуміти і прийняти те, що я роблю".

- Він пішов на війну з ідейних переконань?

- Я думаю, що так. Я не знаю, чому він приховував. Можливо, щоб мене не хвилювати. Бо я дуже була проти. Тим більше, що рік строкової служби минув, і він міг спокійно повернутися до хати. Але він лишився. Сказав, що буде далі продовжувати військову кар'єру. Він казав: "Це є моє. Це мені найбільше подобається". Єдине, що нам лишалося, молити Бога, щоб він його охороняв і оберігав.

Розмовляла Ольга Скичко, ТСН



Создан 16 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником