Трускавецький вісник № 102 (1464) від 26 червня 2017 р.

 

Трускавецький вісник № 102 (1464) від 26 червня 2017 р.

26.06.2017



У номері: Енкаведисти вчора та сьогодні; Вісті з Старого Самбора; Провальний сезон; Батьки відмовляються робити капремонт класу; Премія імені Івана Франка; Короткі новини регіону; Анонси.

Короткі новини

Мистецтво як всюдисуще дзеркало

 Цифровий живопис – новий вид мистецтва, в якому традиційні техніки живопису, такі як акварель, олія, імпасто та інші, імітуються за допомогою комп'ютера, графічного планшету, стилуса та програмного забезпечення. В музеї міста-курорту Трускавця цифровий живопис представить дрогобичанин Василь Лялюк зі своєю виставкою "Входження в суєту".

Цифрове мистецтво автора робіт має в своїй основі глибоке філософське бачення світу, тому спонукає до прискіпливого споглядання, роздумування та осмислення буття...

Вперше свої творчі роботи Василь Лялюк подав на розгляд художньої комісії для участі у Всесвітній виставці United Nations at Expo Milan 2015 "Art for a better future" та став її учасником з картиною "Жінки пустелі". Згодом були виставки в рідному Дрогобичі (2014) – участь в арт-проекті "Ерос у Дрогобичі" та виставка художніх робіт, присвячена 200-тій річниці від дня народження Тараса Шевченка.

На даний час авторський доробок Василя Лялюка складає біля 400 цифрових мистецьких робіт, які плануються до експонування в Україні та за її межами.

Відкриття виставки творів Василя Лялюка в музеї міста-курорту Трускваця відбудеться у неділю, 2 липня, о 16.00.

У Дрогобичі презентують Інтернет-радіо «Котермак»

У Дрогобичі започатковує свою роботу Інтернет-радіо «Котермак». Про це на своїй сторінці в мережі Фейсбук повідомила одна з засновниць нового проекту Роксолана Буяк, яка до недавнього часу була ведучою програми «Публічний вечір з Роксоланою Буяк» на ФМ-станції «Твоє радіо». Співзасновниками радіо «Котермак» є Єва Райська, Олександр Максимов та Роксолана Буяк.

Презентація Інтернет-радіо «Котермак» відбудеться у суботу, 1 липня, о 19.00, в «Gustav Klimt Cafe» у Дрогобичі (вул. І. Франка, 18). Адреса радіо: www.radiokotermak.com

В Дрогобицькій ВК №40 триває підготовка до відкриття виробничих ліній компанії «Fujikura»

Про відкриття компанією «Fujikura» виробничих ліній у виправних колоніях та фестиваль художньої самодіяльної творчості засуджених «Червона калина» говорили сьогодні, 26 червня, під час зустрічі голова Львівської ОДА Олег Синютка та Міністр юстиції України Павло Петренко. Про це інформує прес-служба Дрогобицької РДА.

Як повідомив начальник управління Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції Михайло Дзюдзь, майже 400 ув’язнених працюватимуть на виробничих лініях компанії «Fujikura» у виправних колоніях. Так, за його словами, уже відкрили виробництво у Личаківській ВК №30. Триває підготовка до відкриття виробничих ліній у Дрогобицькій ВК №40 та у Збаразькій виправній колонії №63 мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання жінок.

Крім того, сторони обговорили оптимізацію праці, підвищення заробітних плат у структурах, підпорядкованих Міністерству юстиції, та стан реалізації проекту «Шлюб за добу». Так, Павло Петренко зауважив, що за півтора роки послугою «Шлюб за добу» в Україні скористалися 15 тис пар, з них розлучилося лише 2-3%.

Власна інформація

На Львівщині експертів та підприємців ознайомили із законодавчими змінами у містобудуванні

Державна архітектурно-будівельна інспекція в Львівській області разом з Львівською ОДА організували зустріч щодо законодавчих змін, які відбулися у сфері містобудування після 10 червня. Серед них – нововведення в частині отримання дозвільних документів.

У заході під головуванням очільника Львівщини Олега Синютки взяли учать експерти будівельної галузі, підприємці, представники територіальних органів виконавчої влади, керівництво області та органів держадрбудконтролю.

Під час зустрічі директор Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області Роман Желих ознайомив присутніх із головними змінами, які відбулися у зв’язку з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності». Обговорили скасування визначення «категорії складності об’єктів будівництва», введення поняття «оцінки об’єктів за класами наслідків (відповідальності)» та дозвільні документи необхідні для кожного типу наслідків.

«Наразі відбувся перехід від триступеневої на двоступеневу дозвільну систему, що має на меті забезпечити прозорість ринку будівництва як для громадян, так і для будівельних компаній, а також оптимізувати діяльність органів держархбудконтролю. Значно спрощено старт для будівництв незначних об’єктів, і в той же час посилено відповідальність щодо будівництва значущих соціальних, промислових та житлових об’єктів. Вони зводитимуться лише на основі дозволу, що передбачає наявність повного пакету дозвільних документів», - наголосив директор Департаменту ДАБІ у Львівській області.

Крім того, було презентовано зміни правил подачі документів для отримання дозволів на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також введення закінчених об’єктів в експлуатацію.

Прес-служба ДАБІ України

Енкаведисти вчора та сьогодні

Щоразу, коли проходжу повз цей хрест в селі Ямельниця, згадую собі осередок путіністів у Трускавці. І згадую «політтехнолога-біженця» Мезеріна, згадую бізнес-партнера росіян Козира, військового журналіста Радянської Армії Гука, комсомольського ватажка Іванишина з його зятем, екс-керівником виконавчої служби на Полтавщині часів Януковича Качмарем, згадую продажних писак, які відбілюють московсько-пітерських «десантників» у Трускавці, згадую «громадських активістів», для яких «гроші не пахнуть» і всіх тих, хто не дивиться, за які гроші він працює і для кого поняття «Вітчизна» є пустим звуком…

1945 рік. На зміну одним окупантам, німецьким, прийшли інші, совєтські. Вони вже тут були в 1939-1941. В Саліні мордували, в Дрогобичі мордували, у Львові мордували, перелік можна продовжувати. Про себе перші совіти лишили хіба той «позитивний» відгук, що були недовго, лише два роки. Але лиха наробили як за двісті.

Мій родич Василько Ключак (брат моєї бабусі по батьковій лінії) у квітні 1945-го йшов чи біг до школи. Історію його вбивства у своїй статті «Червоні кати не щадили нікого» (текст додається нижче) добре описав мій земляк, депутат Львівської обласної ради першого демократичного скликання Ізидор Гнатів. Десятирічний хлопчик, здібний і спраглий науки, впав, скошений кулею енкаведиста. По сьогодні ніхто не знає, чи це був постріл заради розваги московського виродка, чи той дійсно в малому хлопчикові побачив «бандєровца».

Сьогодні нащадки енкаведистів, катів мого народу, та нащадки сексотів, їхніх прислужників, дуже вільно та прекрасно почуваються на українській землі. Вони перефарбувалися, добре прилаштувалися і висмоктують кров та всі життєві соки з мого народу. Народу, якого вони виганяли з насиджених місць, над яким знущалися, якого розстрілювали, депортували, над яким проводили нелюдські експерименти.

Люстрації не було. Ні після проголошення незалежності України в 1991 році, ні після Помаранчевої Революції 2004 року, ні, що найдужче прикро, після Революції Гідності. Москвини ставили своїх посіпак не лише в міністерства оборони, закордонних справ, адміністрацію президента тощо, але і на ключові пости в місцевому самоврядуванні. На Західній Україні посіпаки прикривалися національним синьо-жовтим та бандерівським червоно-чорним знаменами, гучними гаслами, вишиванками та популістськими обіцянками. Народ їм вірив і обирав. Інші пролазили до влади шляхом фальсифікацій, маніпуляцій, домовленостей, іншими нечесними шляхами.

Нинішні енкаведисти лютують, коли чують про «агентів Кремля». Вони подібні до диявола, котрий намагається втовкмачити людям, що його не існує, як не існує ні пекла, ні раю, отже, все дозволено. «Роби, що хочеш – відповідальності не буде», – шепче диявол.

«Немає жодних агентів Кремля. А якщо є, то не тут», - нав’язують вони громадськості думку. Вірні путінці, які після 2014 року раптом стали «біженцями». Сексоти, які зрадили своїх репресованих батьків. Пристосуванці, котрі заради грошей та кар`єри готові були лизати задницю Яценюку, Лавриновичу і багатьом іншим «впливовим політикам».

72 роки тому в гірському селі Ямельниця енкаведисти вбили 10-річного хлопчика. Під час облави були вбиті десятки воїнів УПА, їхні родини були вивезені на Сибір. Мою бабусю по материнській лінії, чоловік і брат якої загинули в листопаді 1944 р. на радянсько-німецькому фронті, позбавили всієї землі, котра була в нашій власності. Її сестру (мою тітку Юлію Яцків, котрій зараз 96 років) вислали до Сибіру на 10 років. Брата мого дідуся (стрика Степана Ключака) вислали на Сибір без права повернення в Україну (помер у Казахстані). Моя сім`я була затаврована як «вороги радянської влади», зрештою, як і багато інших ямельницьких родин, для яких був закритий шлях до успішної кар`єри та й нормального життя взагалі.

Коли мені вказували на мою безкомпромісність та небажання йти на якісь поступки «козирним» (були при владі у Трускавці в 2010-2015 рр.), я завжди згадував того маленького хлопчика Василька Ключака, який був вбитий енкаведистами. Сучасні енкаведисти нічим не ліпші – як ті, хто започатковував «ЛНР/ДНР», так і ті, хто в Західній Україні ліпить з себе патріота.

Енкаведисти вчора та сьогодні – ті ж самі. Вони – вороги. І яке може бути примирення чи домовленість з ворогом? Дивуюся, що цього не розуміють деякі нібито розумні люди…

Володимир Ключак

До теми. Червоні кати не щадили нікого

Мальовниче село Ямельниця, що на Сколівщині. Особливо прекрасний краєвид відкривається з гори Данилової, до якої притулилося декілька хатин ямельничан.

З однієї хатини вийшов хлопчина і стежиною по тій горі біг до школи від рідних батька-неньки 6 квітня 1945 року. Це був Василько Ключак. Біг назустріч весні, вдихав її пахощі, всміхався веселим горам, що обступили довкола своїми верхів'ями рідне село, немов вічна сторожа Божа. В школі чекали його друзі та улюблена вчителька Ганна Коцур, що кожного дня дарувала ласку, несла міцні знання та сердечну любов І свого краю, до України, до рідного слова і пісні.

Не думалось, що не зустріне друзів-школяриків, не почує більше ласкавого голосу матері і вчительки своєї...

Раптом ранкову тишу прорізало якесь торохтіння, наче скрегіт зубів невідомого хижого звіра, і щось пекучо-боляче впилось в дитяче тіло, вогнем обпекло серце...

Василько падає, не тямлячи, що це? Чому? Хто і за віщо так тяжко карає?

- Мамо!!! Мамо!!! Ма...! Ще згарячу трішки проволік зранене смертельно тіло, обливаючи кров'ю стежину та зелену травичку з росою, що тільки— тільки потягнулась назустріч сонцю і весні, востаннє окинув зором свої веселі гори і небо голубе...

- Ма..., - - прошепотів востаннє, і застигли уста з німим докором-запитанням: за що, кати, ви мене вбили? Очі задивились у безмежну синяву рідного неба, шукаючи відповіді.

- За що стільки мук? За що стільки смертей в Україні? За що віками кати мордують її народ, її красу, гублять її цвіт? За що я гину в своїх неповних десять літ?

Та ніхто не дав відповіді на ті запитання. Не відповів той кат червоний, що прийшов з облавою на українських повстанців б квітня 1945 року в Ямельницю, в якого піднялась рука на невинне дитя... Мовчать і ті сексоти, що привели облаву московських душогубів у село.

Кати московські не щадили нікого, їх ремесло вбивати і вбивати, нищити фізично і духовно українців і Україну.

Не добіг Василько до школи, не повернувся до батька-неньки. Ця стежина пролягла йому у вічність...

Аж через 47 років ямельничани змогли гідно вшанувати невинно убієнного іродами-окупантами хлопчину.

2 серпня 1992 року зібралась громада, відправили панахиду над могилою Василька, а потім і на горі Даниловій.

На тому місці, де пролилась його невинна кров, встановлено пам'ятний хрест і таблицю, які будуть вічно нагадувати прийдешнім поколінням про трагічну смерть хлопчика від рук московських окупантів.

Ізидор Гнатів, стаття в газеті «Бойківська думка» та в книзі «Сповідь нашої душі», джерело

Провальний сезон

/Трускавецькі відпочивальники: хто, звідки і скільки (літо-2017)/

В розпалі літо. Але вже можна стверджувати, що до літнього сезону Трускавець виявився неготовий. Від деяких депутатів Трускавецької міської ради можна було навіть почути таке визначення «провальний сезон для міста». Загальна кількість відпочивальників станом на кінець червня 2017 р. є не надто високою. Це видно неозброєним оком, досить підійти до нижнього бювету десь о 13 годині і видно, що парк напівпустий. А верхній бювет взагалі закритий. Готельєри та жителі міста бідкаються, що в Трускавці курортників наполовину менше, ніж минулоріч.

Трускавець і далі в пошуках свого шляху розвитку. Курорт чи туристичне місто? Поки що два в одному.

В місті в червні місяці на відпочинку десь біля 8 тисяч чоловік. Загальна частка відпочивальників виглядає так: 75/25, де 75 – це відпочивальники з України і 25 – іноземці.

Географія прибулих з міст України виглядає так: Полтава, Суми, Київська область, Вінницька область, Дніпропетровська область, Кіровоградська область (тепер Кропивницький) і Запорізька область. Зарубіжні гості в основному прибули з Азербайджану, Білорусі, Молдови та Польщі. Зустрічаються поодинокі групи прибулих зі Словенії, Італії, Словаччини, навіть є з Угорщини. Але їхня частка невелика.

Зарубіжних гостей в основному приймають ГКК «Карпати», санаторій «Шахтар», «Південний», «Дніпро-Бескид», «Міротель», «Ріксос-Прикарпаття», «Віктор» та готель «Золота корона».

Тішить те, що в Трускавці побільшало туристів з Польщі. В цьому заслуга Івана Цегенька, міського голови Андрія Кульчинського і спроби заповнити місто адміністрації окремих санаторіїв. Польські туристи прибувають на термін 7-10 днів. Вік польського туриста 45-80 років, зустрічаються навіть такі, яким за 90. Поляки здивовані відсутністю в місті мапи польською мовою, яка просто не існує. Побажання поляків до адміністрації приймаючих санаторіїв – покращити трошки сервіс, особливо це стосується сан. «Дніпро». Якщо менеджери там працюють нормально, то загальний інтер`єр в «Дніпрі» залишився в радянському часі. Це можна і треба виправляти. Але обслуговуючим персоналом приймаючих сторін всіх санаторіїв поляки задоволені.

Бракує польськомовних гідів. В інформаційному центрі і надалі коли звертаєшся польською, отримуєш мовчання. Мовчання ягнят.

Середній вік всіх відпочивальників у Трускавці складає 35-50 років. В порівнянні з минулим роком молоді стало більше. Як завжди, більше Трускавець подобається жінкам – їх у Трускавці більше, десь в пропорції 65/35.

Для подорожі на наш курорт більшість туристів вибирають поїзд, жителі дальнього зарубіжжя користуються авіа перельотами та автобусами. Станом на кінець червня у Трускавці можна поселитися в будь-якому з готелів від 250 гривень і вище. «Алмаз» та «Кристал» взагалі пропонують знижки. Харчування у Трускавці в середньому 60-70 гривень обід.

Екскурсійні бюро і надалі пропонують одні й ті ж екскурсії, кількість їх не міняється протягом 20 років. Це Карпати, Славське, Закарпаття, Львів, Почаїв. Сервіс цих екскурсій вимагає кращого – це слова самих відпочивальників. Тут недопрацьовує міська рада. Вона має навести порядок в екскурсійному обслуговуванні.

Готель «365» впевнено займав нішу на екскурсійному та туристичному ринку. В місяць вони приймають більше тисячі людей і фактично вони залишили з носом санаторії «Кристал» та «Алмаз», переманивши їхнього клієнта доступною ціною і якісними послугами.

Натомість у Трускавці і надалі відсутній проект щодо створення інформаційно-туристичної інфраструктури. Місто численних можливостей для бізнесу, культурного збагачення, відпочинку і оздоровлення – таким мав би виглядати Трускавець. Натомість курортну сферу у Трускавці підтримують ГКК «Карпати», санаторії «Шахтар», «Перлина Прикарпаття», «Віктор», військовий, «Молдова», «Трускавець», «Дніпро-Бескид». На них тримається Трускавець як курорт. Дорогі п’ятизіркові готелі Трускавця також заповнені наполовину.

Трускавець заповнений на 30% від своїх можливостей. Місто-курорт може прийняти 25 тисяч відпочивальників щомісяця. Курортники в місті є, але термін їхнього перебування тільки 7-10 днів.

Тішить те, що у Трускавці провели День міста. Правда, для промоції міста це свято майже нічого не дало, бо було замало прорекламоване. Жителі навколишніх міст та сіл приїхали на 190-річчя Трускавця, послухали концерт, наповнили кишені місцевим підприємцям на ринку в парку. Місту на згадку залишилися біг-борд біля музею Біласа, картини з дитячого пленеру, буклет, книжка про проведення конференції в музеї, спомини-фотосесії про свято та сміття. Правда, згодом сміття прибрали.

І далі промоція міста є нульова. Не на своєму місці ні начальник управління розвитку міста, ні заступник міського голови з гуманітарних питань, ані нові працівники інформаційно-курортного центру. Це не є образа для перерахованих осіб – це факт, який важко заперечити. Не знаєте як, то спитайте, вчіться і врешті робіть щось.

Для початку вартувало б поїхати хоча б у сусідній Дрогобич, подивитися, як виглядають інформаційні вказівники, встановлені в місті, розібратися в роботі дрогобицького інформаційного центру, або запросити керівника дрогобицького ТІЦу, щоб він поділився з ними досвідом.

Невже важко депутатам Трускавецької міської ради знайти та виділити на сесії 20-30 тисяч гривень і розробити в електронному та паперовому вигляді туристичну схему Трускавця? Невже в бюджеті не знайдеться 30-50 тисяч гривень для встановлення інформаційних туристичних вказівників по місті? На Тіну Кароль гроші знайшлися! Дрогобич це зробив, Львів зробив, це є в Яремче, Ворохті, Луцьку, навіть в Хусті, районному центрі… І нема в Трускавці.

В місті відсутній простий план загальноміських заходів, які повинні стати візиткою Трускавця. Перші кроки в цьому плані вже зроблені: на вулиці вийшла виставка ретро-автомобілів, ралі, фестивалі, пленери. Але цього мало, місто повинно розвивати цілу мережу таких заходів. Відсутня туристична афіша міста! Цю афішу винесли до Дня міста, а потім забрали. Кожен тиждень у Трускавці має щось бути, щоб приваблювати сюди людей.

Де рекреаційно-пішохідні маршрути? Де вело маршрути околицями Трускавця? Хто врешті-решт відновить теренкури і чи виконає міський голова свою обіцянку відновити Дептак?

Що би зараз не робив міський голова, він повинен пам’ятати, що він лікар. То чому він як лікар займається туризмом? Цим повинні займатися його зами! Невже важко знайти відповідних людей?

Місто має бути привабливим для туриста. Приватні підприємці, готельєри, ресторатори в Трускавці роблять ці спроби, їм просто треба не заважати і знайти з ними спільну мову. У Львові ж Садовий знайшов спільну мову. І він не їздить по виставках та форумах. А туристи у Львові є. Щоби в Трускавці як курорті появилися туристи, місто має надавати послуги по доступній ціні і вони повинні бути якісні. Місто повинно бути привабливим для туриста.

Провальний сезон. Це думка зі сторони. Всі, хто читає цю статтю, повинен зрозуміти, що час вимагає змін.

Віктор Пиців

У Трускавці батьки першачків відмовляються робити капремонт класу за власний кошт

У Трускавці, що у Львівській області, у ЗОШ №3 виник скандал через те, що батьки відмовилися здавати гроші на капітальний ремонт класу, в якому уже у вересні мають навчатися їхні діти. Батьки звинувачують директорку школи «у розкраданні коштів», які були виділені державою на поточний ремонт школи. Вони готові писати листи у прокуратуру та інші установи, щоб зрозуміти, чому їхнім дітям виділили такий не придатний для навчання клас?

Голова батьківського комітету Марія Єващук, котра першого вересня поведе свою доньку Іринку у перший клас, розповіла, що у школі №3 склалася якась «нездорова ситуація». Вчителька запросила батьків, пояснила, що клас потребує суттєвого ремонту і потрібно, щоб батьки здали як мінімум по 500 грн за дитину.

«У класі 25 дітей. Більшість батьків не згідні із цим. Одні кажуть, що просто не мають грошей, бо і так потрібно книжки і багато чого іншого, а другі – принципово відмовляються, адже вважають, що це неправильно. Ми звернулися до директорки школи, яка вже багато років обіймає цей пост. Та Умнова Галина Іванівна сказала нам: «Я не говорила вам давати гроші! Якщо не хочете, то хай діти навчаються у такому класі». А клас схожий на стайню. Люстри падають, розетки відвалюються, штукатурка висипається, парти, на яких я ще певно навчалася 20 років тому назад. Плюс у класі навіть грибок з’явився. Тобто стан класу жахливий. Та директорка залишає цей клопіт на вчительку, яка відповідала за клас до того, і на вчительку, яка зараз за нього взялася. Але до чого тут вчителька? Ми ж знаємо, що на школу було виділено достатня кількість грошей державою. У місцевій нашій газеті писалося про п’ять мільйонів гривень на три школи Трускавця. Так де вони? Чому ми, батьки, повинні цим займатися? Звісно, я розумію, що така ситуація зараз по всій країні, однак це нездорова ситуація, коли гроші виділяються, а батьки все рівно мають робити ремонт. Це корупція», – розповіла Марія Єващук.

Серед тих батьків, хто проти давати свої гроші, також Ольга Хейфец Голда. Вона каже, що батьки готові навіть писати заяву у прокуратуру, щоб дослідити це питання.

 «Це якийсь совок, який ніяк не може зникнути із нашої освіти. Всі про це знають, та чомусь мовчать і бояться говорити. Однак це неправильно! Потрібно міняти систему, один клас відмовиться, потім інший і так далі. Потрібно, щоб державні кошти скеровувалися за призначенням. Я особисто чула від інших вчителів та батьків про те, що в інших школах ще більше за ремонт вимагають і 700 грн, і 1000 грн, і ще більше! Але чому батьки мають це робити? Немає ніякої документальної фіксації про це, все на «чесному слові», і щороку повторюється така практика, а то й щосезону. Адже весною клас був більш-менш, а вже зараз він розвалюється, а директорка нічого не знає», – повідомила Ольга Хейфец Голда.

Завідувач відділу освіти Трускавецької міської ради Орест Лобик у телефонному коментарі запевнив, що це «нормальна ситуація», коли батьки хочуть привести у порядок класи, де навчаються їхні діти, і не розуміє, чому стільки галасу. Він запевнив, що коштів є достатньо, і до 1 вересня цей проблемний клас приведуть у порядок за кошти бюджету міста. А сама ситуація склалася так, бо вчителька, яка працювала до того, пішла, і разом із батьками попереднього класу «позабирали» те нове, що вони «вклали» у цей проблемний клас.

«В цілому без заробітної плати, енергоносіїв і харчуванням на школу №3 виділено 1 млн 45 тис. грн. З них: мультимедійна техніка – 100 тис. грн, комп’ютерний клас – 150 тис. грн, капітальний ремонт освітлення – 50 тис. грн, музичні інструменти – 40 тис. грн, збут інвентар – 5 тис. грн, посуд – 5 тис. грн, стелажі – 5 тис. грн, дитячі майданчики – 30 тис. грн, спортивний майданчик із штучним покриттям (завершення будівництва) – 40 тис. грн, реконструкція даху – 500 тис. грн, фарба – 20 тис. грн., капітальний ремонт сходів – 100 тис. грн. Це великі суми, які ми виділяємо на освіту і, зокрема, на цю школу. Всі недоліки, які виникли стосовно умов навчання, ми виправимо і за рахунок міського бюджету зробимо ремонт у цьому класі. Тому до першого вересня цей клас буде готовий приймати у хороших умовах першачків. Звісно, якщо батьки захочуть долучитися і допомогти, то немає проблем, не захочуть, то ми самі зробимо все як має бути. Я не вважаю, що це корупція з боку директорки, оскільки все строго документовано, можливо, дійсно коштів не вистачило саме на цей клас, будемо розбиратися», – запевнив Орест Лобик.

Самі ж батьки настроєні йти «до кінця», і готові писати відповідні листи й звернення, бо розуміють, що в процесі навчання ще неодноразово стикнутися із такою ситуацією. Тому уже 4 липня о 14:00 батьки планують «штурмувати» мерію по цьому питанню на особистій зустрічі із мером Трускавця.

Юра Мартинович, ІА ЗІК

Оголошено імена Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка

У суботу, 24 червня 2017 року, в Інституті славістики Віденського університету відбулося засідання журі Міжнародної премії Івана Франка, в ході якого було визначено цьогорічних лауреатів.

У номінації “За вагомі досягнення у галузі україністики” перемогу здобув професор Віденського університету Міхаель Мозер. Його монографія "Нові причинки до історії української мови" (2016) була визнана найкращою у цій номінації.

Як зазначив рецензент монографії польський професор Роман Мніх, праця професора М. Мозера є дуже важливою для піднесення міжнародного престижу української мови, а самого автора можна назвати своєрідним адвокатом українства у світі: “монографія презентує широкий спектр української мови від початків Київської Русі до лінгвістично-політичних дискусій сьогодення.”

У номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом визнано академіка Олега Шаблія з його науковою роботою “Суспільна географія”. Як наголосив рецензент проф. О.Топчієв: “Ця монографія відображає методологічні зміни до української суспільної географії, як наукової дисципліни, та її послідовну інтеграцію у світову географічну науку”.

Підсумовуючи засідання, директор Міжнародного Фонду Івана Франка Ігор Курус висловив щиру подяку членам міжнародного журі за їхню плідну роботу, а також за обрання беззаперечних Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка у 2017 році.

Зазначимо, що цього року до складу міжнародного журі увійшло 12 вчених з університетів України, Австрії, Чехії, Польщі та США.

Переможці Міжнародної премії ім. Івана Франка отримують грошову винагороду (цього року преміальний фонд становить 500 тисяч гривень) та золотий знак лауреата.

Церемонія нагородження лауреата Міжнародної премії ім. Івана Франка відбудеться 27 серпня 2017 року на батьківщині І. Франка у Дрогобичі на Львівщині.

Нагадаємо, що Міжнародну премію імені Івана Франка започаткував Міжнародний фонд Івана Франка у 2015 році. Щорічна премія є почесним визнанням наукових відкриттів, вагомих здобутків і значних заслуг науковців світу в галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. Ініціатором створення фонду став внук Івана Франка Роланд Франко.

Минулого року лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка (у номінації "За визначний особистий внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук") став кир Любомир Гузар, Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-католицької церкви, кардинал Католицької церкви за монографію "Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901–1944) – провісник екуменізму".

Ольга Нижник

Ukrainian Gran Fondo в Старому Самборі

Старий Самбір стає дедалі популярніший для туристів і взагалі – мешканців України. Цьому сприяє можливо непомітна, але результативна робота інформаційного відділу Старосамбірської міської ради при повній підтримці і розумінні міського голови Ігоря Трухима. До промоції міста долучилась також і ГО «Європейська інтеграція України», голова правління якої Іван Цегенько спільно з керівником інформаційного відділу міської ради Юрієм Леусом минулого року в липні організували і провели регіональний туристично-презентаційний семінар «Старий Самбір – центр туризму, розваг і рекреації Верхньодністровських Бескидів» і з того часу постійно працюють над втіленням стратегії промоції, заявленої на семінарі. Зростаючій популярності Старого Самбора сприяє також його вдале географічне розташування, мальовнича та ще не до кінця знищена природа, а також відбудована автомобільна траса Львів – Сянки.

Отож, 24 червня в Старому Самборі відбувся черговий захід – один із найпопулярніших веломарафонів в Україні Ukrainian Gran Fondo. Приємно, що організатори (Львівський велосипедний клуб) виявили бажання провести ці престижні і популярні велосипедні змагання саме в Старому Самборі. До організації також долучились представники міської ради Старого Самбора. Отож місто зранку нагадувало олімпійське містечко з відповідною святково-спортивною атмосферою. До участі у змаганнях заявились понад 180 учасників з різних міст і регіонів України. Багато з них були в Старому Самборі та Карпатах вперше. Передувало старту відкриття марафону, на якому з вітальними словами виступили заступник міського голови Старого Самбора Володимир Хітчак та голова правління ГО «Європейська інтеграція України» Іван Цегенько.

Старт відбувся і спортсмени в супроводі поліцейських і суддівських автомобілів помчали по автомобільній трасі в сторону Ужоцького перевалу. Змагання проходили в трьох дистанціях: 120 км: Старий Самбір – Сянки – Старий Самбір; 90 км – Старий Самбір – Турка – Старий Самбір і 60 км – Старий Самбір – Сянки.

Сам веломарафон відбувався дуже динамічно, адже в змаганнях брали участь зокрема і професійні спортсмени, котрі виступали на найсучасніших і недешевих велосипедах, мали дуже хорошу фізичну та технічну підготовку і тримали дуже високу швидкість по всій трасі, незважаючи на затяжні підйоми. Цікаво, що на спусках спортсмени розвивали швидкість до 90 км за годину! Але все ж таки рівень учасників перегонів відрізнявся і попереду, звісно ж, одразу опинились спортсмени, які їхали на дистанції 120 км. Вони спочатку їхали щільною групою, яка з часом почала поволі розтягуватись. На зворотному шляху з Сянок визначились три явні лідери, які і створили інтригу за 10 кілометрів до фінішу і фінішували майже одночасно. Сам фініш відбувся під бурхливі оплески мешканців і гостей Старого Самбора. Найкращий результат 120-тикілометрової дистанції 2 години 38 хвилин!!! Його показав спортсмен з Києва Теслер Артем. Згодом фінішували учасники інших дистанцій і в 16.00 почалась церемонія нагородження. Всі учасники веломарафону отримали пам’ятні медалі, а переможці були нагороджені кубками і призами від спонсорів та футболками з гербом Старого Самбора.

- Я вперше у вашому місті, але багато про нього чув від мого товариша Івана Цегенька, - розповідає учасник змагань Харчук Сергій з Києва. - Мені сподобалось місто, чудесні краєвиди, гарна автомобільна траса і найголовніше – бажання старосамбірчан популяризувати свій регіон і прививати любов до здорового способу життя.

До розмови долучився голова правління ГО «Європейська інтеграція України» Іван Цегенько:

- Мені приємно, що Старий Самбір проводив черговий захід. Приємно, що цей веломарафон був видовищний і популяризує як наше місто, так і здоровий спосіб життя. Приємно, що натхненником цього та інших заходів є керівник інформаційного відділу Старосамбірської міської ради Юрій Леус, який дуже багато робить для свого міста. Тішить, що цей захід не був заполітизований і проводився без зайвого пафосу і присутності якихось політиків. Можливо, їм таке просто нецікаве. Радий, що всім учасникам сподобалось наше місто і сподіваюсь, що ми спільно в подальшому зможемо ще більше робити для того, щоб і такі заходи в нас проводились, і туристи до нас мали б чого приїжджати. Трохи дивує пасивність мешканців міста, яких хотілося б бачити на таких заходах більше. Та сподіваюсь, що ми це врахуємо і в подальшому будемо робити більше для того, щоб такі заходи були цікавішими для містян і гостей міста.

Ці змагання, їхня організація справили неабияке враження на учасників змагань і організаторів. Отож наступного року веломарафон знову завітає до Старого Самбора і проводитись він буде ще більш захоплююче і видовищно.

Степан Іванків

Екскурсія старосамбірчан в зоопарк «Лімпопо»

В листопаді минулого року ГО «Європейська інтеграція України» організувала поїздку для неповносправних дітей та їх опікунів з міста Старого Самбора та Старосамбірського району до Трускавця, де вони мали змогу побувати на виставі в дельфінарії «Оскар» та ознайомитись з містом. Голова правління ГО «ЄІУ» Іван Цегенько тоді пообіцяв наступну екскурсію для дітей в зоопарк «Лімпопо» в Меденичах. І ось 24 червня така екскурсія відбулась. Діти та їх опікуни разом з головою асоціації інвалідів Старосамбірщини Галиною Литвак приїхали до «Лімпопо», де їх зустрів один із власників парку Сергій Костів та розповів про історію його створення. В подальшому старосамбірчани оглянули дуже велику експозицію цього чудового осередку природи, де звірі мають можливість жити в достатньо хороших умовах.

- Дітям та їх опікунам дуже сподобався зоопарк, його звірі і птахи, котрі там живуть, а також теплий прийом адміністрації. Більшість вперше в такому місці і я хочу подякувати організаторам і всім причетним до цієї поїздки: голові правління ГО «Європейська інтеграція України» Івану Цегеньку, міському голові Старого Самбора Ігорю Трухиму за наданий транспорт ну і, звичайно ж, керівництву зоопарку «Лімпопо», - розповідає голова асоціації інвалідів Старосамбірщини Галина Литвак,

- Мені приємно, що організація, яку я очолюю, має хороших партнерів і друзів, завдяки яким такі заходи є можливими, - розповідає Іван Цегенько. - Адже громадські організації, якщо вони не якісь антикорупційні чи провладні, в нашій країні не мають ніякого бюджетного фінансування як це є в Європі, а також якоїсь суттєвої підтримки від влади. Також не мають якогось адміністративного ресурсу. Отож в своїй діяльності розраховуємо тільки на себе і своїх друзів, які без якогось владного тиску йдуть нам назустріч і з радістю долучаються до організації подібних заходів для людей, яким дуже необхідна наша увага і турбота. На завершення хочу сказати, що я б порадив багатьом менше «боротись», обливати один одного брудом, а просто робити якісь добрі справи і тоді ми дійсно поборемо все і будемо жити в нормальній країні.

Степан Іванків



Создан 26 июн 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником