Трускавецький вісник № 176 (1538) від 24 листопада 2017 р.

 

Трускавецький вісник № 176 (1538) від 24 листопада 2017 р.

24.11.2017



У номері: Заправляймося у Трускавці; Проблеми внутрішньо переміщених осіб обговорили на форумі; Українські жінки та миротворча діяльність; Трафунки; Короткі новини регіону.

Короткі новини

Санаторій «Карпати» – серед пріоритетних пропозицій молдовських туроператорів по бальнеологічному туризму

На ім`я генерального директора Трускавецького готельно-курортного комплексу «Карпати» Лева Грицака надійшов лист за підписом голови Асоціації Патронатів Індустрії Туризму в Республіці Молдова Габрієла Мержиняну, в якому він висловлює враження від побаченого сервісу та можливостей санаторію.

«Асоціація Патронатів Індустрії Туризму висловлює вдячність керівництву санаторію «Карпати» за проведення інфо-туру 17-22 вересня 2017 р. для промоції молдовськими туристичними агентствами високоякісного лікувального і оздоровчого відпочинку. Високий сервіс, комфорт та затишок забезпечують постояльцям прекрасні умови для лікування та відновлення сил.

Члени Асоціації Патронатів Індустрії Туризму і колеги, які брали участь в  інфо-турі вперше у Трускавці, залишилися приємно враженими від високого рівня наданого сервісу для відпочивальників у санаторії «Карпати», а також цікавими екскурсіями та презентаціями.

Цей інфо-тур був прекрасним практичним аргументом для туристичних агентств, щоб включити санаторій «Карпати» у власні пропозиції для туристів із республіки Молдова як одну з пріоритетних пропозицій по бальнеологічному туризму», - йдеться в листі.

Репортаж про візит молдавської делегації до Трускавця у вересні цього року можна прочитати за посиланням: https://protruskavets.org.ua/habryel-marhyneanu-vydyt-bolshye-perspektyvyi-kurorta-truskavets/

У Трускавці обговорили проблеми людей з обмеженими фізичними можливостями

Сьогодні, 24 листопада, у центральній міській бібліотеці Трускавця відбувся круглий стіл на тему "Життя і соціальний захист людей з інвалідністю в містах нашого регіону". Участь в заході взяли представники влади міст Трускавця та Стебника, асоціацій інвалідів, громадські діячі, доброчинці. Метою зустрічі було визначення проблем людей з обмеженими можливостями і шляхи їх подолання на місцевому рівні.

У Трускавці рятувальники витягнули чоловіка із водостічної ями.

Як інформує прес-служба ГУ ДСНС України у Львівській області, 22 листопада о 20:10 до Служби порятунку «101» надійшло повідомлення, що в м. Трускавець на вул. І. Франка у водостічну яму, глибиною 1,5 м, впав та не може самостійно вибратись чоловік, 1954 року народження.

На місце події було негайно направлено пожежно-рятувальне відділення 7 ДПРЧ м. Трускавець. Рятувальники витягнули потерпілого на поверхню та передали працівникам швидкої медичної допомоги.

Поїзд «Трускавець-Київ» біля Самбора збив 24-літнього чоловіка

Як інформує департамент з питань цивільного захисту Львівської ОДА, 23 листопада о 21:31 у м. Самборі, при виїзді із залізничної станції “Самбір” Регіональної філії “Львівська залізниця”, машиністом пасажирського поїзду №50 сполученням “Трускавець – Київ” було застосовано екстрене гальмування з метою попередження травмування людини, що перетинала колію у недозволеному місці. Внаслідок події отримав травми мешканець Вінницької області, військовослужбовець, 1993 року народження, якого було госпіталізовано до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону. Затримка руху пасажирського поїзду склала 19 хвилин.

Музика війни: у Дрогобичі учасник АТО Максим Перев’язко організував благодійний творчий вечір

Як інформує прес-служба Львівської ОДА, 22 листопада у Дрогобицькому народному домі відбувся благодійний творчий вечір бійця АТО, учасника проекту "Пісні війни” Максима Перев’язка, присвячений Дню Гідності та Свободи.

Максим Перев’язко - боєць 1-го батальйону Нацгвардії ім. генерала Кульчицького, до війни працював вчителем музики та історії.  Після повернення із зони бойових дій Максим Перев’язко взяв участь у проекті для демобілізованих військових фонду "Відродження", успішно захистив бізнес-план, виграв грант і відкрив мистецьку студію, де тепер навчає дітей музики, учні із соціально незахищених сімей навчаються у нього безкоштовно.

“Ідея відкрити школу була давно, я навчався у бізнес-школі, переміг і отримав кошти, після чого закупив обладнання, і так крок за кроком ця студія розвивається. Я маю свою точку зору щодо навчання і за власною методикою навчаю дітей”, – розповів Максим Перев’язко.

Впродовж чотирьох років Максим Перев’язко разом із бойовим товаришем Зеновієм Медюхом провели більше тисячі концертів. Благодійний творчий вечір організували, щоб патріотичною піснею вшанувати загиблих героїв.

“За чотири роки я познайомився із багатьма композиторами, музикантами, ми виступали на Майдані, у зоні АТО, Львівській опері, Жовтневому палаці, а також  на інших майданчиках, ці пісні, які є повинні чути люди, за чотири роки ми дали більше тисячі концертів, і коли ми бачимо, що зал плаче, усе правдиво, і попри усякі негаразди, які є, не потрібно опускати руки, потрібно далі жити і працювати”, – зазначив Максим Перев’язко.

Під час заходу лунали авторські композиції у виконанні Максима Перев’язка, гурту “Теплий вересень”, Зеновія Медюха та гурту “Кулі”. Зокрема глядачам представили  композицію  “Дорога на схід”, з якою Максим Перев'язко виступив у проекті “Пісні війни”.

"Нині на східних кордонах України точиться війна, ворог надзвичайно лукавий, але ці жертви, які приносить Україна на вівтар, це вівтар свободи і я впевнений, що пісня, яка сьогодні звучить - рятує, допомагає, спонукає жити, вірити і перемагати", - поділився враженнями від концерту голова Дрогобицького осередку спілки письменників України Микола Зимомря.

Зазначимо, 5 грудня Максим Перев’язко  виступатиме із концертною програмою у Києві. Отримані кошти від благодійного творчого вечора у Дрогобичі організатори спрямують на розвиток мистецької студії.

Дрогобицький театр побував на «Зірковому листопаді»

Як інформує прес-служба Львівської ОДА, Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Юрія Дрогобича 21 листопада 2017 року був учасником традиційного театрального фестивалю «Зірковий листопад». З виставою «Звідки беруться діти» Анатолія Крима театр взяв участь у святкуванні 70-річчя  творчої діяльності Мукачівського драмтеатру.

Режисер-постановник спектаклю Олександр Король, народна артистка України Алла Шкондіна, заслужена артистка України Надія Цибульська, актори Катерина Король, Іра Шевчук, Надія Тарасюк та інші учасники вистави ще раз нагадують нам, що народження дитини - це щаслива мить, заради якої варто жити на світі.

Майстерність акторів театру ім. Юрія Дрогобича була відзначена Дипломом фестивалю.

Власна інформація

У Трускавці поліцейські викрили зловмисника, який зняв гроші з банківської картки знайомої

В Трускавецьке відділення поліції звернулася 64-річна місцева мешканка. Вона повідомила, що з її банківського рахунку зникло 4 000 гривень.

Поліцейські встановили, що до правопорушення причетний 24-річний знайомий пенсіонерки. Знаходячись у гостях у жінки, зловмисник викрав банківську картку та мобільний телефон господині. Скориставшись ними, він і зняв гроші з рахунку. А згодом підкинув викрадене власниці.

Як з’ясувалося, чоловік причетний до скоєння ще однієї крадіжки. Відкрито кримінальне провадження за ч.1 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка). Максимальне покарання, передбачене статтею, - позбавлення волі на строк до трьох років. Триває досудове розслідування.

Відділ комунікації поліції Львівської області, за матеріалами Наталії Постойко,  Дрогобицький ВП

Заправляймося у Трускавці

Що таке бюджет? Як він наповнюється? Хто здійснює розподіл коштів, які надійшли в скарбницю міста? Чому в одних містах грошові надходження величезні, а інші живуть в очікуванні дотацій?

На ці та інші питання більшість рядових громадян відповіді не знають, і, правду кажучи, не завжди й намагаються дізнатися. Легше сказати: «Місто гроші має, та їх все одно краде кожна влада» або «А що нам до чужих грошей?». Насправді ж, бюджет міста – це не чужі гроші, це спільна каса трускавецької громади. Громада обирає владу, якій довіряє ключі від цієї каси – депутати затверджують бюджет, а розпорядники бюджетних коштів освоюють їх, витрачаючи на ті чи інші потреби. Які потреби першочергові – це визначають ті ж депутати, кожен з яких обраний певною кількістю голосів і діє від імені своїх виборців.

Сьогоднішня наша стаття – невеличкий лікбез для трускавчан. Особливо тих, які звинувачують владу (теперішню чи попередні) у «дерибані» бюджетних коштів, в неефективному господарюванні та інших гріхах.

Отже, згідно Бюджетного кодексу, основними надходженнями до бюджету міста є податок та збір на доходи фізичних осіб плюс місцеві податки і збори, до яких належить і плата за землю (одне з основних надходжень до бюджету міста). Також до бюджету міста надходять кошти від сплати акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Основна складова бюджету – це є податок та збір на доходи фізичних осіб. Зарахування даного виду податку здійснюється в розмірі 60% від контингенту, який збирається по місту. При попередньому Бюджетному кодексі, який діяв до 2014 року включно, з такого податку зараховувалося до бюджету міста 75%.

Якщо говорити про місцеві податки і збори, то основним видом платежу є плата за землю. Орієнтовно плати за землю у Трускавці надходить близько 20 млн грн. за рік.

Мільйонами вимірюється і «акциз». Про акцизний податок слід сказати трохи більше – він зараховується в місцевий бюджет починаючи з 2015 року. Отримані кошти йдуть на розвиток міста, тоді як раніше бюджет розвитку формувався виключно за рахунок продажу (відчуження) землі чи комунального майна.

Тут слід зупинитися детальніше і зазначити, що в часи міського голови Лева Грицака (2002-2010 рр.) надходження в міський бюджет Трускавця зросли в рази саме завдяки ефективному господарюванню. Оскільки тодішнє законодавство не передбачало продаж землі на аукціонах чи інших джерел надходжень до бюджету, то Леву Ярославовичу не залишалося нічого іншого як максимально ефективно використовувати наявні ресурси та потужності. Для прикладу, здача в оренду 132 гектарів пустирів в районі питного озера дозволила наповнювати бюджет міста в розмірі 1,5-2 мільйони в рік. До речі, до цього весь бюджет міста склала трохи більше півмільйона. А продаж цієї землі, яку ж ніхто нікуди не вивіз і на якій планувалося створення «розумного міста» (нового надсучасного мікрорайону), дало можливість зробити справжній прорив. Тому місто почало стрімко розвиватися, медицина, освіта та міська господарка отримали свіжі грошові вливання, через що Трускавець здійснив різкий стрибок у своєму розвитку та залишив далеко позаду інші міста, зокрема й сусідні. Інше діло, що наступник Лева Грицака замість посприяти у розвитку бізнесу підприємцю, котрий купив цю землю, почав ставити підніжки. Але це вже інша історія…

Можна собі лише уявити, що було б, якби Левові Грицаку довелося працювати за теперішніх тепличних умов, коли настільки збільшилися повноваження місцевого самоврядування, а джерела доходів міського бюджету так урізноманітнилися! Тоді однозначно наш курорт сягнув би висот, про які зараз може лише мріяти.

Але повернемося з небес на грішну землю та погляньмо, чому тема акцизу настільки важлива, що на ній слід акцентувати окрему увагу.

Отже, КОЖНА ГРИВНЯ, яку ми витрачаємо, купуючи на території міста підакцизні товари (пальне, алкоголь, тютюн) – це інвестиція в місто. Кілька мільйонів гривень (від шести і вище), які Трускавець щороку отримує від сплати акцизного податку – це нові спортивні майданчики та шкільне обладнання, це відремонтовані дороги та тротуари, це заходи з популяризації Трускавця як курорту та соціальна підтримка наших трускавчан. Виплати на встановлення індивідуального опалення, допомога воїнам АТО та ветеранам війни і праці, турбота про інвалідів, багатодітні та малозабезпечені сім`ї, чисте та затишне місто – це все фінансується за ті гроші, які водій витратив, заправляючи своє авто бензином, дизпаливом чи газом на одній із заправок міста, або ж купуючи вино або сигарети на території Трускавця.

Ця стаття жодним чином не є заохоченням до шкідливих звичок вживання алкоголю чи паління, проте ті, хто не може кинути курити або ж потребує купити алкоголь для якоїсь урочистої події, мають пам’ятати, що купувати ці товари за межею Трускавця – це обкрадати і самих себе, і своїх власних дітей, і всю громаду.

Що стосується автозаправних станцій, то на території Трускавця їх є три: «ОККО» біля автовокзалу, «WOG» на вул. Мазепи і АЗС на вул. Стебницькій з лівої сторони. Увага:  АЗС від «Укрнафти» на вул. Стебницькій з правої сторони не знаходиться на території Трускавця і акциз від неї в бюджет міста не поступає.

5% від вартості пального та інших паливно-мастильних матеріалів, які є підакцизними, зараховується до бюджету Трускавця виключно в тому випадку, якщо заправляємося на АЗС на території міста. Інакше кажучи, якщо Ви заправилися на 200 гривень, то 10 з них пішло в бюджет міста, якщо заправилися на 500, то пішло відповідно 25 грн.

Між іншим, коли міським головою Трускавця був Лев Грицак, його тодішні опоненти (фракція «Наша Україна», зокрема такі одіозні особи як Іванишин та Шумин) постійно критикували мера за те, що в місті появилися АЗС. Мовляв, автозаправні станції на території курорту – це неприпустима річ, вони мають бути виключно за межами населеного пункту, а не на таких людних вулицях як Мазепи, Дрогобицька, Стебницька. Як бачимо, час все розставив на свої місця і тепер видно, хто має інтуїцію та бачення, а хто виявився недалекоглядним критиканом.

У 2015 році від акцизу на алкоголь у бюджет Трускавця поступило біля 2 млн грн, більша частина з цього – за  лікеро-горілчану продукцію. Близько 600 тис грн. надійшло від акцизу на тютюнові вироби. Натомість від акцизу на паливо та паливно-мастильні матеріали бюджет Трускавця поповнився в 2015 р. на суму близько 3 млн грн.

За два роки ціни на підакцизні товари не зменшувалися, а навпаки – зростали. Не стала меншою і кількість людей, які володіють власними транспортними засобами, а отже, потребують заправлятися. Як кажуть, наше щастя – в наших руках: будемо заправлятися у Трускавці – будемо мати ліпші дороги, більший бюджет та впевненість у завтрашньому дні.

Ця стаття підготовлена в рамках просвітницької роботи серед населення. Наступна публікація цього проекту буде продовженням цієї ж теми (розмова з начальником фінансового управління ТМР Миколою Федоричаком).

Підготував Володимир Ключак

В Орові її обізвали відьмою…

Копчений козячий сир

Історія Катерини Тарасенко (Лісової) є типовою історією успішної жінки типу selfmadewoman. Пропрацювавши 30 років на рідному Донбасі, в тому числі 20 – експертом з маркетингу на потужному промисловому підприємстві, жінка змушена була покинути рідні місця через війну. Прибувши на Західну Україну вже пенсіонеркою, вирішила оселитися в селі. Порахувала, що так буде дешевше – не треба платити комунальні послуги (окрім за електроенергію). Адже дрова – в лісі, вода – в криниці, ЖЕКу немає.

Минає три роки з того дня, відколи Катерина Лісова знайшла нову домівку в селі Орів на Сколівщині. Виживала як могла, добрі люди змилосердилися і подарували стару дванадцятирічну козу – на м`ясо. Відомо, що в козі і м`яса нема як такого, а лише самі кості (та й запах від козячого м`яса нестерпний). Тож пані Катерина вирішила, що це може бути її шансом – почала розводити кіз. За півтора року її ферма вже налічувала близько 40 особин.

Взявши собі в помічницю місцеву жительку Катерину, пані Лісова розпочала реалізацію козячого сиру. Жінки працювали в спартанських умовах – навіть холодильника не було. Тому коли сир почав псуватися, вирішили його … підкоптити. Тепер їхній унікальний копчений козячий сир – фішка міні-ферми «Дві Катерини», делікатес у кращих ресторанах України.

Але люди не люблять успішних. «Вона – відьма!» - почали казати в Орові. Дійсно, приїхала ні з чим, а тут вже цілу ферму кіз має, не інакше, як з чортом знається – пішла поголоска селом. Почалися травля і цькування. Місцевої «бізнес-партнерки» біженки зреклася родина, батько побив. Ні спроби місцевого священика захистити жінок від цькувань, ні спроби їх самих спокійно поспілкуватися з людьми результату не дали.

Місяць тому обидві Катерини перебралися до села Тухля на Сколівщині. Починають звикати до нових умов, а вони теж непрості. Хата в молодшої Катерини валиться, а старша теж розглядається за іншим житлом. Живуть в орендованому, землю під ОСГ взяти не можуть, виживають завдяки участі в грантових проектах від іноземних держав. Катерина Лісова не може розраховувати на участь в українському пілотному проекті «Рука допомоги», бо є пенсіонеркою та ще й інвалідом. Надіється, що її досвід маркетолога знадобиться в новій громаді, але місцеві до внутрішньо переміщених осіб ставляться обережно – з недовірою, а інколи навіть з ненавистю…

Біженці: проблема та підтримка

Історія Катерини Лісової – лише одна з багатьох історій внутрішньо переміщених осіб. Втікачі та втікачки з рідної землі (Донеччина, Луганщина, Крим) по-різному віднаходять себе в Галичині. Хтось розпочинає власний бізнес, хтось влаштовується на низькооплачувану роботу, є й такі, що їдуть далі на Захід у пошуках щастя-долі.

Тему внутрішньо переміщених осіб було обговорено 23 листопада у Дрогобичі на форумі «Я зможу: соціально-правові можливості для самореалізації у громаді». Організували форум у форматі круглого столу ГО «Молодіжна альтернатива» (голова Анна Осадчук) та Стрийський місцевий центр з надання безплатної правової допомоги (директор Марія Николаїшин). Участь в заході взяло близько трьох десятків осіб – депутати міської ради, керівники центрів зайнятості, юристи, підприємці, внутрішньо переміщені особи, журналісти. Тривав круглий стіл дві з половиною години.

Три основні питання, на які пробували знайти відповідь учасники форуму: 1) що влада може зробити для ВПО? 2) що громада може зробити для ВПО? 3) що ВПО можуть запропонувати громаді?

Проблем, з якими стикаються біженці, є чимало – фінансові, матеріальні, психологічні, соціальні, житлові, земельні, адаптаційні. Але приклад Катерини Лісової показує, що ініціатива впорядкувати життя на новому місці повинна виходити власне від ВПО. А вже тоді соціальні служби, біржа праці та громадські організації можуть надавати різноманітну підтримку, в тому числі у формі консультацій.

Отже, ВПО має звернутися в управління праці та соціального захисту та зареєструватися там. В центрі зайнятості можуть такій особі допомогти зробити вибір – хоче вона працевлаштуватися на постійну роботу, працювати на оплачуваних громадських роботах чи відкрити власну справу. Як розповіла заступник начальника відділу «Сколівське бюро правової допомоги» Стрийського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги Віра Андрейків, зараз реалізується проект «Рука допомоги», в рамках якого біженець може отримати на закупівлю обладнання для початку власного бізнесу до 64 тисячі гривень. Є типових 10 бізнес-планів, які пропонують види діяльності, що можуть бути ефективними на Львівщині: розведення курей, вирощування зелені, бджільництво, торгівля непродовольчими товарами, пошиття та ремонт одягу та інші.

Директор Трускавецького міського центру зайнятості Маргарита Роман та директор Стебницького МЦЗ Леся Качмар детальніше зупиняються на тому, як їхні організації працюють з ВПО. Суттєві доповнення в їх розповідь вносять керівники бірж праці Борислава та Дрогобича. Проте і місцеві підприємці, і представники ВПО не впевнені, що бізнес може «піти» і стати вдалим. Що ж тоді робити з позикою, як віддавати її державі? – запитують вони.

Окрім фінансової підтримки важливою є інтеграція в місцеве середовище, а з цим теж часто бувають проблеми. Приклад Катерини Лісової – не єдиний в цьому роді.

Причина конфлікту

Директор Стрийського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги Марія Николаїшин розповідає про конфлікт, який виник між місцевою мешканкою і жінкою зі Сходу. Силами центру з надання безплатної правової допомоги конфлікт було врегульовано, але ця історія показує, наскільки глибинними є причини непорозумінь, що може бути реальним джерелом ксенофобії чи неприязні до біженців.

Мама, котра поховала єдиного сина, який загинув в АТО. І біженка, яка втратила під завалами рідного дому свою маму, і яка досі не знає, де її чоловік. Вони побилися на подвір`ї, рвучи одяг одна одної, тягаючи одна другу за волосся. Перша в глибині душі звинувачувала біженку у причині війни, на якій загинув її син. У другої теж не все було в порядку з нервами. Вони зненавиділи одна одну з першого погляду. І тільки розмова за спільним столом змогла їх примирити. Вони тепер не друзі, але вже й не вороги…

Переселенка Катерина Лісова не соромиться зізнаватися, що теж потребувала допомоги психолога. Телефонувала на різні номери, вказані в буклетах, на соціальних рекламах, в Інтернеті. Одні не відповідали, інші могли прийняти через місяць-два, треті «гнули» неприйнятну ціну. Пані Катерина поїхала в монастир і … все як рукою зняло. Молитва та умиротворення дозволяють впорядкувати хаос в голові, зібратися з новими силами і почати все з чистої сторінки.

Завдяки Центру з надання безоплатної правової допомоги у Дрогобичі надаються послуги психотерапевта (понеділок та середа з 10.00, адреса: вул. Лесі Українки, 70). Часто людина не в змозі сама виборсатися з мережі проблем, створених і нею самою, і оточуючими людьми, і обставинами. Це стосується не лише ВПО чи воїнів АТО, це може стосуватися кожного. Інше питання, що людей з дипломами психологів зараз так само багато, як і дипломованих «юристів» та «медиків», але справжні фахівці – на вагу золота…

Підведення підсумків

Запланованих двох годин для форуму явно не вистачало. Зав’язалася гаряча дискусія, в якій окрім вище згадуваних осіб взяли участь депутат Дрогобицької міської ради Віктор Тюска, голова ГО, яке об’єднує ВПО, Сергій Незвецький, переселенка Інна Кулешова, працівник Дрогобицького відділення центру правової допомоги Петро Габрівський та інші.

Проаналізували результати заповнення порадника за методом «відкритого простору» очільниця дрогобицької Спілки української молоді Ганна Николаїшин та згадувані вище Віра Андрейків і Інна Кулешова. Також присутні подивилися презентацію від директора Львівського обласного молодіжного центру працевлаштування Лесі Довганик.

Після офіційного закриття форуму розмова перемістилася за фуршетний стіл, де дискусія на тему викликів перед ВПО та шляхів їх подолання продовжилася.

Проблема IDP (internally displaced persons), чи, як в Україні кажуть, ВПО (внутрішньо переміщені особи) – це світова проблема.  Війни, голод, розруха, землетруси, виверження вулканів, життя за межею бідності – все це змушує людей зніматися з насиджених місць, залишати могили предків та шукати кращої долі – чи то в межах своєї країни, чи за кордоном.

Хто в Україні ще десять років тому міг передбачити, що матимемо війну і своїх внутрішніх ВПО з Криму та Донбасу? І чи хтось може дати гарантію, що в найближчі 50-100 років галичани, закарпатці чи буковинці не стануть тими ж ВПО? Ніхто…

Отже, місцеві громади мають сприяти ВПО в їхній інтеграції в нове середовище. Це сприяння не полягає виключно у матеріальній підтримці чи наданні праці, але й у творенні сприятливого психологічного мікроклімату, позитивній та душевній атмосфері.

Люди, які втратили свій дім там, хочуть знайти його тут. Будьмо ж для них добрими сусідами. Адже від нас залежить, чи й надалі про галичан говоритимуть, що вони «гірші» від киян та східняків, чи їх ставитимуть за приклад як щирих та доброзичливих Людей з великої літери.

Володимир Ключак

Партнером та консультантом історичного фільму “Захар Беркут” виробництва компанії Kinorob виступить Міжнародний Фонд Івана Франка

/Онук видатного письменника Роланд Франко і продюсер проекту Єгор Олесов підписали меморандум про співпрацю/

 Команда студії Kinorob, яка працює над створенням історичного фільму “Захар Беркут”, зустрілася з онуком видатного письменника, Головою Міжнародного Фонду Івана Франка паном Роландом Франком і підписала меморандум про співпрацю в рамках виробництва стрічки, за мотивами однойменної повісті українського класика.

- Створення картини “Захар Беркут” за мотивами повісті великого Каменяра - це той самий пам’ятник Генію, який поверне його до життя, - зазначає директор Фонду Ігор Курус. - Зі своєї сторони ми докладемо всіх зусиль, аби допомогти команді зануритися в світ повісті, ідей та думок Івана Франка, та зробити чудовий фільм.  

Творча команда проекту, представники Фонду, знавці творчості Івана Франка, культурологи, історики та етнографи об’єднають свої зусилля у роботі над майбутньою екранізацією. Згідно умов Меморандуму Фонд здійснюватиме інформаційну підтримку компанії Kinorob, що необхідна в цілях виробництва фільму, та надаватиме консультації з питань творчості Івана Франка. Крім того, під час всього періоду виробництва стрічки, партнери проводитимуть спільні заходи, що стосуються доведення до публіки інформації про історичний фільм «Захар Беркут».

 - Донести до молоді та зробити зрозумілими для сучасного глядача ідеї громадянського суспільства, єднання, самовідданості й чесності, які закладав класик у своєму творі, показати, що й досі вони не втрачають своєї актуальності - одна з основних цілей нашого фільму, - коментує продюсер стрічки Єгор Олесов. - Ми дуже вдячні пану Роланду Франко й пану Ігорю Курусу за допомогу в роботі над проектом. А першим кроком нашої співпраці стала дослідницька експедиція в Карпати, яка відбулася наприкінці листопада, про яку ми розповімо трохи згодом.

Нагадаємо, стрічка “Захар Беркут” виробництва компанії Kinorob стала переможцем 9-го конкурсного відбору кінопроектів Державного агентства України з питань кіно. Бюджет фільму складає 75 млн гривень, з яких 30 млн гривень - підтримка Держкіно. Режисер - Ахтем Сеітаблаєв, продюсери - Єгор Олесов та Юрій Прилипко. Автор сценарію - Ярослав Войцешек. Художник-постановник - Влад Одуденко. Зйомки історичного фільму  розпочнуться навесні 2018 року.

Прес-служба Міжнародного Фонду Івана Франка

Синопсис: 1241 рік. Монгольська орда на чолі з ханом Бурундою рухається на захід, винищуючи все на своєму шляху. Дійшовши до високих Карпатських гір, військо зупиняється біля підніжжя. Однак вночі кілька місцевих мисливців - брати Беркути потайки пробираються в табір та звільняють полонених. Несамовитий від люті хан вирішує йти навпростець, щоб помститися і знищити карпатські поселення. Для цього він знаходить зрадника серед місцевих, який відкриває йому таємний прохід у горах. Однак невеличка громада гірських мисливців під керівництвом Захара Беркута має свій план, щоб назавжди зупинити багаточисельного ворога.

Участь українських жінок у миротворенні наразі залишається мало запитаною

Жінки та діти найбільше потерпають через воєнні конфлікти в світі. Три з половиною роки тому з цією жахливою істиною стикнулися і в Україні. Багатьом жінкам випало пройти через складні випробування: втрату рідних у зоні бойових дій, насильство та загублене здоров’я, вимушене переселення на інші території. Тож здебільшого вони мріють про те, щоб на нашій землі нарешті запанував мир. І чимало з них готові брати безпосередню участь у його наближенні.

Роль жінок у здійсненні миротворення високо оцінюють міжнародні організації. 2000 року Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію №1325 під назвою «Жінки. Мир. Безпека», яка покликана активізувати такі процеси. Її підписала й наша країна. Яким чином ця Резолюція впливає на українські реалії? Про це ми говоримо з головою правління ГО «Київська школа рівних можливостей» Ларисою Колос.

- Резолюція №1325 ухвалювалася 17 років тому. Чи актуальна вона для України?

- Вона приймалася в той час, коли в ряді країн світу розгорталися воєнні конфлікти, в деяких країнах також існувала їх загроза. Рада Безпеки ООН рекомендувала дієві механізми розв’язання та запобігання таких конфліктів. І логічним було долучити до цієї роботи жінок, бо вони самою природою покликані берегти та відстоювати мир.

За оцінкою міжнародних організацій, участь жінок значно підвищує ефективність виконання мирних угод і знижує ймовірність розриву таких домовленостей. Зростання кількості жінок-миротворців зумовлює більшу довіру до миротворчих місій в цілому. А найшвидше відновлення економіки громад, які потерпіли через конфлікти, відбувається там, де жінкам надані ширші можливості.

Коли Україна підписувала Резолюцію №1325, ми не мали збройних конфліктів. Але були інші – побутові, сімейні, було насильство щодо жінок тощо, і багато з цих негативних явищ вносили напруження в життя суспільства. Їм теж треба було протистояти. Але тепер ситуація загострилася – на нашій території відбуваються бойові дії. Тому роль жінок у миротворенні значно активізувалася.

- Які механізми протидії конфліктам запропонувала Резолюція №1325?

- Цей документ окреслює головні проблеми та напрямки, за якими треба працювати. Але конкретності такій роботі повинні надати національні плани дій, спрямовані на виконання цієї Резолюції.

Треба сказати, що найшвидше їх підготували ті країни, де серйозних конфліктів не виникало вже тривалий час. Можливо, це парадокс, а, можливо, – закономірність. Конфліктам легше запобігати, ніж потому їх ладнати. Йдеться про підготовку національних планів дій у скандинавських країнах, і там у суспільному житті, до речі, також високою є роль жінок. Відтоді вони неодноразово оновлювали ці документи, робили їх ґрунтовнішими.

Стосовно України мушу визнати, що для нашого суспільства Резолюція №1325 практично залишилася непоміченою. Незадовго до її прийняття наші народні депутати якраз провалили ухвалення законопроекту «Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків», тема ґендерної рівності переважно відстоювалася лише громадськими організаціями, влада залишала її поза належною увагою. Тому не випадково, що наш Національний план дій ухвалений лише 2016 року, коли вже в розпалі був воєнний конфлікт з усіма його негативними наслідками – величезною кількістю жертв, вимушеними переселенцями, соціальними проблемами. І навіть у цьому випадку ми маємо завдячувати, насамперед, ентузіастам, які Національний план дій розробляли та відстоювали.

На жаль, є чимало міжнародних документів, які ми підписуємо, ратифікуємо, але ставимося до них формально. Це дивує, бо маємо чималий досвід та авторитет у солідних міжнародних структурах. Україна була співзасновницею ООН, а це означає, що ми не повинні байдуже ставитися до ініціатив цієї організації.

- Які кроки пропонує Національний план дій?

- План дій передбачає головне – збереження та забезпечення прав людини. Це важливо для нас в умовах збройного конфлікту, коли елементарні права людей порушуються. Зокрема, ми отримали 1,7 млн. вимушених переселенців, які фактично навіть не мають права брати участь у виборах. Люди ущемлені в правах на нормальну працю, умови проживання. Багато хто з них втратив серйозний бізнес, а разом із ним – і соціальний статус.

Національний план дій передбачає створення розгалуженої системи захисту для людей, які потерпіли від будь-яких видів насильства. У нас мають розвиватися центри реабілітаційної допомоги для них, різноманітні програми підтримки. До цього мають активно долучатися державні, місцеві органи влади, громадські організації.

Один із розділів Національного плану стосується безпосередньої підготовки жінок до участі в миротворчих організаціях, у переговорних процесах.

Відповідні плани дій складаються і на місцевому рівні. Вони вже розроблені в Мелітополі, Краматорську, Маріуполі, Золотоноші, де, зокрема, втілюється наш проект «Резолюція №1325 як інструмент утвердження рівності, справедливості, миру». Плани розроблені представниками громадянського суспільства, але, на жаль, ще не ухвалені місцевою владою.

Лише в Золотоноші, де такий план був створений за ініціативою місцевих жінок, і це при тому, що вони не мають більшості в міськраді, влада міста сприйняла його серйозно. А чому? Бо тут дуже активна жіноча громадськість, активний жіночий колектив мерії. І сам мер міста всіляко сприяє такій їхній роботі. Отож не випадково, що він підтримав цей план. Мало того, Золотоніський план дій був презентований народним депутатам України, яких він зацікавив своєю чіткістю і реальністю. Згодом Черкаси розробляли обласний план дій, спираючись на золотоніський.

Київ пішов ще далі: Не лише столиця, а й Деснянський район ухвалив власний план дій на виконання національного. Щоправда,такий випадок районної ініціативи наразі, мабуть, залишається єдиним, але саме такі ідеї й активність на місцях є найбільш цінними.

Виконання Національного плану значною мірою залежить від жінок-лідерів, особливо тих, які перебувають на відповідних позиціях і здатні повести за собою решту. У Верховній Раді створене міжфракційне об’єднання «Рівні можливості». В його складі діє кілька робочих груп, зокрема, створена Ґендерна громадська рада, до якої долучилися лідери відповідних громадських організацій, окремі експерти. Створена потужна структура, яка реально та системно працює. Вона безпосередньо лобіює виконання Національного плану дій.

- Ви згадали про вимушених переселенців – внутрішньо переміщених осіб. Вони є справді потерпілою стороною. Але часто зумовлюють і місцеві конфлікти на тих територіях, де оселяються. Як із ними працювати, яка тут роль жінок?

- З переселенцями робота ведеться постійно. Ними опікується Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Воно тісно співпрацює з громадським сектором. І це – на відміну від багатьох інших державних структур.

Міністерство розробляє плани взаємодії з внутрішньо переміщеними особами, плани майбутнього відновлення територій. І в них включаються реабілітаційні програми, які вже сьогодні реально діють в Україні.

Багато такої роботи проводиться в умовах нинішньої децентралізації, коли створюються об’єднані територіальні громади. У багатьох із них встановилися нормальні стосунки з переселенцями. Тут на них дивляться не як на тягар, який з’їдає їх ресурси, а, навпаки, як на новий ресурс, який дасть поштовх для розвитку громади.

І особливого успіху відповідна взаємодія набуває в тих громадах, де в органах влади широко представлені жінки, і де вони активно працюють. Тож ми можемо говорити про миротворчу місію жінок у цих випадках, бо в Резолюції №1325 зазначено, що документ також спрямований на попередження місцевих конфліктів у момент їх зародження.

От чому Національний план дій був потрібен нам ще в 2000 році. Бо у нас уже тоді зароджувалися конфлікти. Вони провокувалися різним ставленням на сході та заході України до процесів державотворення. Це вже потім вони переросли у жорстке протистояння. Тоді все це можна було попередити.

- Трапляється, що під час збройних конфліктів насильство щодо жінок використовується як зброя. Так було, зокрема, у балканських країнах, у Руанді. Чи фіксуються випадки сексуального насильства щодо жінок у зоні конфлікту на сході України?

- Під час збройних конфліктів зростає насильство щодо жінок, зокрема, сексуальне.У нас ці факти сьогодні констатуються, але вони не систематизуються, не аналізуються, і загальної картини ми не знаємо. Часто ми не здогадуємся навіть і про ту роботу, яка в цій царині проводиться. Наприклад, жінки-волонтерки з Донецької області зібрали тисячі фактів порушення прав людини і, зокрема, прав жінок. Вони передали їх до Гааги.

Подібним чином свого часу діяли й жінки, які потерпіли під час конфлікту в балканських країнах. Вони об’єдналися з обох боків, незважаючи на конфесійну чи національну приналежність. А все заради того, щоб подолати війну. Спільно вони почали збирати та поширювати факти про насильство щодо них, їхніх близьких та знайомих. І виявилася така жахлива картина, що ООН змушена була вживати надзвичайних заходів, спрямованих на зупинення цього конфлікту.

Досвід донецьких жінок, так само, як і балканських, має бути використаний на рівні всієї України. Бо ми є центром Європи. Тут розгорівся воєнний конфлікт. І досі всі нам співчувають, але якихось серйозних дій не вчиняють. Через таку нашу пасивність ми в багатьох питаннях щодо збереження прав людини залишаємося сам на сам із своїми проблемами.

- А якою має бути наступальна позиція України на міжнародній арені?

- Ми повинні активніше шукати реальну підтримку, справжніх союзників. І виступати з власними ініціативами, які важливі не лише для України, але й для усієї світової спільноти.

Наприклад, на часі сьогодні не лише реалізація Резолюції №1325 «Жінки. Мир. Безпека» - треба говорити вже і про необхідність розробки та ухвалення Радою Безпеки ООН Резолюції «Діти. Мир. Безпека». На цьому, зокрема, наголошує голова Національної ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська. Ми саме через дітей працюємо сьогодні з жінками.

Долі багатьох дітей в нашій країні скалічені війною. Про них треба подбати, щоб вони входили в доросле життя не озлобленими і не ставали надалі самі носіями конфліктів.

Ухвалення такої резолюції вже назріло, війни йдуть у багатьох країнах світу, і від них потерпають діти.

- Чи може спрацювати в Україні балканський варіант замирення серед жінок, про який ви згадували? Чи можуть тут виступити ініціаторами громадські організації?

- У нас дещо інша ситуація. Свого часу наша організація – ГО «Київська школа рівних можливостей» - мала відділення на території, що нині не підконтрольна українській владі. Такі ж відділення були й в інших громадських організацій. Але, наскільки мені відомо, з часом усі вони перебазувалися звідти – до Краматорська, Маріуполя тощо. Я не виключаю, що вони приїздять до Донецька і проводять там якусь роботу. Але офіційно вони вже на цій території не працюють.

Чи працюють в ОРДЛО інші громадські організації, зокрема, жіночі – такої інформації я не маю. Тож і зв’язків нема з ким встановлювати, нема з ким вести діалог…

- Якою в миротворенні є роль жінок-волонтерів?

- На сьогодні вона є найбільш яскравою. Ми спостерігаємо її з початку конфлікту на Донбасі, і такою ж вона залишається дотепер. Жінки не просто надають гуманітарну допомогу, вони беруть активну участь в обміні полоненими, з’ясуванні долі зниклих безвісти, в налагодженні родинних контактів, які були розірвані через воєнні дії.

Щоправда, останнім часом діяльність жінок-волонтерок менше афішується. Хоча це не означає, що така робота згорнута, вона ведеться активно та масштабно.

- Ми багато говоримо про велику роль жінок у миротворенні. Але наразі треба визнати, що при залагодженні конфліктів вони все-таки перебувають на других позиціях і поступаються чоловікам. Чому так виходить?

- Це правда – на перших позиціях залишаються чоловіки, жінок взагалі мало долучають до цих процесів. За свідченням міжнародних експертів, серед переговорників на мирних переговорах у світі лише 9% жінок. У 2015 році 97% миротворчих місій та 90% персоналу міжнародної поліції складали чоловіки. Кількість жінок у військових місіях ООН дорівнювала лише 3%.

Світові дослідження також показують, що коли представництво жінок у владі складає менше 20%, їх голос суспільство практично не чує. А в нинішній Верховній Раді ми маємо лише 12% жінок-депутатів. Звідси й наслідки: наші депутати охочіше говорять про війну, ніж про мир.

Володимир Доброта, Національний прес-клуб «Українська перспектива»



Создан 24 ноя 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником