Трускавецький вісник № 184 (1546) від 8 грудня 2017 р.

 

Трускавецький вісник № 184 (1546) від 8 грудня 2017 р.

08.12.2017



У номері: Війна і мир Василя Кулинича; інтерв’ю з Миколою Федоричаком; Гості задоволені відпочинком у Трускавці; В Бориславі зарізали двох продавців; У Стебнику ліквідовано посаду першого заступника міського голови.

Короткі новини

У Бориславі зарізали двох продавців

Вчора ввечері, 7 грудня, скоєно розбійний напад на один із магазинів у Бориславі. Як інформує наше джерело у Бориславському відділенні поліції, під час нападу було скоєно подвійне вбивство – невідомі зарізали двох молодих продавців. Магазин було пограбовано – забрано гроші і товар. Борислав і вся Дрогобиччина в шоці від такого зухвалого злочину. Триває слідство.

На Дрогобиччині вшанують пам`ять Андрія Мельника

У неділю, 10 грудня, в родинному селі українського військового та державного діяча Андрія Мельника Волі Якубовій відбудуться урочистості з нагоди дня його народження. Дрогобицька РДА, Дрогобицька районна рада та музей «Дрогобиччина» запрошують всіх небайдужих на урочисте віче, яке розпочнеться о 13.00 в с. Воля Якубова. Виїзд з Дрогобича о 12.20 (від пам’ятника Т. Шевченку).

Конкурс баяністів в Дрогобичі - на радіо "Культура"!

У п`ятницю, 8 грудня, в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка стартував Х Всеукраїнський Відкритий конкурс баяністів-акордеоністів "Візерунки Прикарпаття-2017". Передувало відкриттю пряме включення на радіо «Культура», де о 14.00 у прямому ефірі своїми враженнями про конкурс поділились голова журі Володимир Мурза (Одеса) та члени журі Ігор Саєнко (Київ) та Ярослав Олексів (Львів). Також у п’ятницю на концерті-відкритті свою виконавську майстерність демонстрували лауреати Всеукраїнських та міжнародних конкурсів Павло Гільченко (Львівська ССМШ-І ім. С.Крушельницької, клас Я.Олексіва) та Ігор Дмитрук (Львівська НМА ім. М.Лисенка, клас доц. С.Карася). Протягом суботи проходили конкурсі прослуховування та майстер-класи, а свято завершилося потужним концертом за участі членів журі. А 10 грудня, Х Всеукраїнський Відкритий конкурс баяністів-акордеоністів "Візерунки Прикарпаття-2017", який приймає гостей з різних куточків України, а також Білорусі та Литви, завершується. Детальнішу інформацію про перебіг та результати конкурсу «Трускавецький вісник» опублікує наступного тижня.

Власна інформація

У Стебнику ліквідовано посаду першого заступника міського голови

29 листопада відбулось 4-е пленарне засідання 27-ї сесії Стебницької міської ради 7-го скликання. Традиційно розглянуто бюджетні та земельні питання.

Однак, одним з основних питань цієї сесії було - "Про внесення змін до рішення сесії / 323 "Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради". При обговоренні зазначеного питання в сесійному залі міста калійників вирували справжні пристрасті. Представники місцевого депутатського корпусу звинуватили мера в ігноруванні їхньої думки.

В результаті обговорення лідер депутатської групи "Єдність" Іван Асафат запропонував компроміс у вигляді скорочення трьох посад: 1-го заступника міського голови; провідного спеціаліста з питань економіки та інвестицій; спеціаліста 1-її категорії з питань благоустрою. Після запеклих дискусій дану пропозицію було підтримано: "За" - 15; "Проти" - 0; "Утримались" - 0. Рішення вступить у дію з 2 січня 2018 року. Відтермінування зумовлено дотриманням Кодексу Законів України про працю.

Нагадаємо, 30-го червня цього року депутати від РУХу та групи "Єдність" ініціювали скорочення апарату СМР, зокрема посади 1-го заступника міського голови, яку обіймав Роман Корпан. Проте тоді мер Петро Старосольський не підписав документ, заветувавши його.

Стебницькі Вісті

Війна і мир Василя Кулинича

Оператор котельні Трускавецького ДЮСК «Спортовець», стебничанин Василь Кулинич – порядна і скромна людина. За простою зовнішністю ховається хоробре серце і наполегливість. Мало хто знає про його подвиги, про його участь у війні в зоні АТО. Він небагатослівний, а до недавнього часу взагалі старався не розказувати про те, що ж сталося в 2014 році. Ще минулого року він відмовився давати інтерв’ю, не бажаючи, щоб страшні миті 2014-го наново постали перед його очима.

Але, як каже Василь Кулинич, час потроху заліковує рани. І ось тепер, коли вже пройшло більше трьох років від тих подій, Василь Кулинич погодився на зустріч з кореспондентом. Спілкуємося з ним на його робочому місці, в приміщенні ДЮСК «Спортовець».

Війна

Ось вона, розповідь людини, котра пережила пекло війни. Подаємо спогади Василя Кулинича без прикрас і без цензури. Їх читати важко, але вони – правдиве свідчення учасника бойових дій, воїна, котрий пережив пекло біля Луганського аеропорту і прорив з кільця, в яке потрапили українські військовики у серпні-вересні 2014 р. Отже, надаємо слово Василеві Кулиничу.

- Коли прийшла повістка, то я не переховувався, а зразу з`явився у військкомат – як і сказали, з речами. Це був травень 2014 року, загострення конфлікту на Донбасі. З військкомату нас запакували в автобус. Два місяці підготовки на Яворівському полігоні, на бліндажі імені Недєліна – найвіддаленіша точка полігону, де займається важка артилерія. Мене призначили командиром 5 гармати, замкомвзводом 2 взводу. До того, під час служби в армії в 1999 році я проходив підготовку в навчальному центрі (7 місяців).

В складі 24-ї окремої механізованої бригади як окремий протитанковий підрозділ 2 липня 2014 р. ми вирушили на Схід.

Моя військова професія – артилерист, на САУ (самохідна артилерійська установка) 122-міліметрову. Але оскільки нас призивали весною і вже всі екіпажі САУ були сформовані, то мене поставили командиром 100-міліметрової «Рапіри» (протитанкової гармати). Це дуже точна зброя, вважається як снайперська артилерія, при гарному наводчику можна за 2 км потрапити в ціль як цинкове відро.

Отже, призначили мене замкомвзводу в кількості 7 чоловік: замковий, три заряджаючі, піднощик патронів, наводчик, згодом прикомандирували ще двох саперів.

Вирушили ми на Схід, почали з Бахмута (раніше Артемівськ), тоді він був під сепаратистами, і Соледар з лівої сторони. Тоді ще брали Лисичанськ, де був батальйон «Прізрак», керував ними Мозговий. Вони гарно укріпилися, залили 4-метровий бетон над собою в башні від танка. Ми під`їжджали на дистанцію 2 кілометри, може навіть 1 км 800 м, або й ближче, пробували ті башти розбити, але ефекту не було. Нам чомусь не надали акумулятивні снаряди, а лише бронебійні осколочно-фугасні. Мені по сьогодні цікаво, чому ж нам тоді не надали акумулятивні снаряди, якими можна і танк пошкодити, і броню зруйнувати. Так що я брав участь у визволенні Лисичанська…

Потім загнали «Урагани», хотіли розбити ці башти, залучили навіть авіацію, але лише як пішла піхота, то ми їх тоді вибили з Лисичанська в Донецьк.

Після Лисичанська ми повернулися на Дмитрівку, де була наша дислокація. А далі наш шлях був на Луганський аеропорт. Зі сторони Росії, бо аеропорт має два в`їзди – один з Волнухіно, де ми стояли, і з Краснодона, звідки привезли той «Бук», що збив малайзійський пасажирський літак, а другий в`їзд зі сторони Луганська.

В Волнухіно ми укріпилися нормально, хоча нас і пробувала вибити артилерія. Було лише кілька ближніх боїв, коли йшла на нас піхота, а так то завжди артилерія стріляла.

Одного разу бачимо – зі сторони Росії виїхала колона броньованої техніки – танки, БМД (бойові машини десанту). Вони їхали попри нас із ввімкнутими фарами, але наше командування не дозволяло нам відкривати вогонь. Ми доповідали, що спостерігаємо техніку без розпізнавальних знаків, але нам погрожували кримінальною відповідальністю, якщо ми будемо стріляти.

В середині серпня прийшов наказ здати ці позиції і відступити. Луганський аеропорт ми об`їхали з іншої сторони – вже зі сторони Луганська (другий в`їзд). Зайняли ми село Георгіївка, де згодом загинуло багато наших хлопців. В Георгіївці нас крила артилерія, звідтам ми відступали з боями.

20 серпня та колона військової техніки, яку ми пропустили, розвернулася в Луганську і поїхала на нас. Там у нас були значні втрати, проходили ближні бої (десь 5 м) з псковськими десантниками. З великими втратами ми відступили в центр села, в школу, але прилетіла наша харківська авіація і допомогла відбити танкову атаку противника. Були підбиті два танки, а БМД було підбито між баштою і корпусом. Заклинило башту, екіпаж втік, а БМД ми взяли як трофей для української армії. З нами до 27-го серпня були штурмовики-одесити, то вони цей БМП забрали при відході.

Бій був дуже запеклим, тривав десь 8 годин, було дуже багато втрат – і вбитих, і поранених. Росіяни полонених не брали, а розстрілювали на очах. Так був розстріляний механік-водій БМП, тілом якого в повний ріст вони прикрили свої танки та техніку, не даючи можливості по них вести вогонь. Ми попросили підмоги в командування, і десь через 5-6 годин на підмогу приїхали БМП з командиром штабу і гармата, але вона була несправна, бо з перебитою тягою, так що її не можна було прокрутити вліво-вправо. Ми зайняли позицію в розбитій хаті і відстрілювалися зі стрілецької зброї.

Коли приїхав начальник штабу, а з ним ще 17 чоловік, то подумали, що нас вже нікого немає в живих. Коли я побачив наших, то вийшов з тої розбитої хати. Але я був у касці, бронежилеті і вони мене не впізнали. Лише один них, з 9-ї роти 24-ї окремої механізованої бригади, впізнав мене по обличчі і закричав: «Свої!». Це був мій однокласник Саня. А так то могли самі свої мене тоді вбити.

Ще нам на допомогу прибув «Айдар», то вони допомогли нам відбивати атаки піхоти. А харківська авіація прилетіла десь через 4 години.

Це був страшний бій, тоді поранило нашого трускавчанина Андрія Андрійціва – гранатою. Йому розтрощило лікоть і сильно пошкодило ногу у стегновій та сідничній ділянках. Зараз він інвалід. І ще там був поранений Іван Бобас з Трускавця – осколком в голову і ще руку прошило. Тоді загинув Сергій з Бабиного, з Хирівської десантно-штурмової бригади. Отакий то був для нас серпень 2014-го…

Як пам’ятаєте, тоді був якраз Іловайський котел – Іловайськ вони зажали, а з нами це їм не вдалося, бо допомогли «Айдар» і авіація. Вже після 25 числа авіація не прилітала – після того як збили наш вертоліт МІГ і літак СУ.

Поранених і покійних ми вивозили самі, належної медичної допомоги не було змоги надати. Ніхто до нас не їхав, ми на здобутих у сепаратистів машинах вивозили наших покійників і поранених. Навіть по патрони і провізію ми мусили їздити самі, ніхто нам це не постачав туди.

16 км за нами стояло Лутугіно, там був генерал, він оточив себе танками, там була 30-та механізована бригада. А ми…

Потім нас прикомандирували до «вісімдесятки». 80-та аеромобільна бригада не мала нічого серйозного крім кулемету, РПК хіба, то на нашу гармату вони мало не молилися, що це серйозна зброя і що ми можемо відбивати танки.

Переді мною зараз тодішні дні – як наяву. Виразно бачу, як трупи складали попри дорогу. Коли вже ті псковські відступили, то ми йшли і збирали покійників – своїх і їхніх. Спочатку треба було перевірити, бо ворог ставив розтяжки, гранату Ф-1 під плечі. Тож ми відтягували покійника за ногу – якщо нічого не вибухало, тоді ми його вже забирали, клали в машину і так вивозили.

В 20-х числах я був поранений, отримав контузію. Десь під 27 серпня вийшов з-під аеропорту наш батальйон 24-ї окремої механізованої бригади, далі спустився «Айдар» - 28 серпня. Ми тоді прикривали відхід наших збройних сил з аеропорту.

«Айдару» ми тоді багато допомагали, я особисто давав їм бензин по 20-30 літрів, бо вони навіть не мали на чому вивозити покійних і поранених.

Далі 29-го і 30-го виходила 80-ка – окремими розбитими групами з боями виривалися з аеропорту. По 7, по 8 чоловік. І відходили ми дорогою на Щастя, на Харків.

Ми були в повному кільці. Якщо говорити про розташування Луганського аеропорту, то з правої сторони Росія, Краснодон, з лівої окупований Луганськ, а дорога на місто Щастя повністю була заблокована росіянами. Це були професійні російські війська, перед собою ми бачили прапор російський, а не сепаратистський. Доказом цьому, що на їхній стороні воювали професійні військові, є й те, як професійно працювала комутаторка – ми прослуховували переговори по рації, так вона чітко і ясно доповідала в трьох-чотирьох словах. Наприклад, «запрос провизии» - це що міномет потребує снарядів, або «чемодан в полете», «казанка три». «ураган два» і так далі.

Вони нас напевно теж прослуховували, але навряд чи все розуміли, бо ми говорили по-західняцькому.

Ну і 1 вересня вже останній спустився Іван зі Стрия, з 80-ки. Сказав, що вже там нікого в живих з наших нема, бо росіяни привезли «Піони» і «Тюльпани» 200-міліметрові і лупили по повній. Була ніч і щоб наші не втекли, то вони молотком по коліні били, розбивали чашку, щоб не відповзали далеко. І удар в пах берцом: «чтоб бандеровская раса не розмножалась».

Ми в аеропорт загнали два танки і стріляли навмання, тож тому Івану вдалося вискочити від росіян. Він заліз у воронку від «Тюльпана», окопався там, а на світанку вже дійшов до наших. Там прийняв його наш Сергій з Болехівців.

1 вересня ми прориваємось, здаємо Лутугіно, Георгіївку, вириваємося з оточення, пробиваємося до Щастя. Далі нас зустріли військові і направили на базу в Дмитрівку. Там ми здали ту зброю, яка залишилася – дві гармати з семи, з восьми НТЛБ два чи три були цілі, решта пошкоджені, а «Урали», «Газони»-66 всі погоріли.

Росіяни нам мстили, бо ми багато їхніх поклали, тож вони вже добивали нас в Дмитрівці – в ніч з 3 на 4 вересня. Перший постріл ракетою був десь біля 3 години, в 3.15 дали поправку, бо коректировщик в них був священик Московського патріархату. Про це є навіть матеріал в Ю-Тубі. Потрапили вони в наш склад боєприпасів, наші снаряди почали вибухати…

Розпочали стріляти з «Градів», з «Ураганів». Нам пощастило, що ми вижили, бо ми були якраз за горою. Вже трава почала горіти, а біля нас було шість ящиків зі снарядами. Попри трасу була канава, тож тою канавою ми й вийшли.

Вийшли ми на Харків, в Башкирівку Чугуївського району. Там нам не надавали жодної медичної допомоги, скинули біля якогось смітника і сказали «Будьте там». А ми ж всі пошкоджені, поранені, контужені. Не дали нам також ні казарми, ні палатки. Волонтери вислали нам три автобуси зі Львова і так частину наших забрали.

Приїхали ми 6 вересня. В Яворові в частині оформили нам звільнення, більшість пішла по госпіталях.

Сім місяців я був по госпіталях, після того мене демобілізували. Але написали в медичному заключенні, що контузію і каліцтво я отримав під час проходження військової служби. А мало б бути, що під час виконання бойового завдання, а не під час проходження військової служби. Бо виходить так, що я ніби служив хіба лише у військовій частині і ніде не виїжджав.

І тепер я не можу навіть групу зробити, бо направляють мене на перекомісію в генеральний госпіталь України, який знаходиться на Печерську в Києві. В мене перебиті задні вени – деформація від вибухів. Цукор вже мені трохи збили – сім місяців пролежав по госпіталях. В туалет мене водили, навіть шнурки на взутті не міг сам собі зав’язати.

Що мене найдужче болить, так це те, що замість подяки порушена карна справа за самовільне залишення частини в Харкові. Суддя з Луганська порушила цю справу, половині дали два роки умовно – для тих, що в госпіталь не потрапили. Ось так то буває…

Гарнізонна прокуратура допитувала мене по 7-9 годин. Питали де я був, що робив. Як орган влади прокуратура навіть не знала з якого виду зброї ми стріляли, запитували де ми подівали покійних і поранених. А покійних вже після того як ми вирвалися з оточення скидали в яму – і наших, і росіян, і там вони й залишилися лежати, під Луганськом…

Мир

Василь Кулинич міг би ще багато чого розказати. Розказує, як вдячний колегам, котрі в «Спортовці» збирали гроші на бронежилет для нього. Вдячний за матеріальну та моральну підтримку, за молитви рідних, за те, що Бог зберіг йому життя.

Але не все можна розказувати, не про все можна писати. Війна ще не закінчилася.

Та навіть з цієї півгодинної розмови зрозуміло, що великі людські втрати України в 2017 році зумовлені помилками (чи свідомими діями) окремих командирів. Чому дозволили зайти в Луганськ колоні ворожої техніки з Росії? Чому наші воїни не отримували належну зброю, чому замість акумулятивних снарядів отримували легші бронебійні, які не могли завдати ворогу належної шкоди? Чому захисники, які вирвалися з оточення, мають тепер проблеми з чиновниками і тиловими військовими, судами та прокуратурою? І таких «чому?» ще є багато.

Війна ніколи не зітреться з пам`яті Василя Кулинича. Але допомагають полегшити страждання воїна такі фактори як робота, хороший колектив, сім`я, а особливо син Микола. Саме про сина хочеться написати кілька слів у цій статті.

Перед нашою розмовою з Василем Кулиничем перекидаємося кількома фразами з його сином Миколою, котрий прийшов в ДЮСК «Спортовець» на тренування. Хлопець зараз в сьомому класі, а спортом (плаванням) займається з другого класу (вже п’ять років). За цей час має серйозні здобутки – лише в цьому році зайняв кілька призових місць на різноманітних турнірах та чемпіонатах.

Так, на Чемпіонаті Львівщини з плавання серед чоловіків, жінок та юнаків 1999-2000 р.н., який проходив у Трускавці 20-12 жовтня ц.р., Микола Кулинич зайняв два треті місця (100 н/с і 50 н/с). На Чемпіонаті України з акватлону (26-28.10.2017) серед учнів молодшої вікової групи син воїна Кулинича виконав ІІ спортивний розряд, зайняв друге місце в особистій першості і ІІ місце в складі команди Львівської області.

В листопаді 2017 р. Микола Кулинич зайняв два перші місця у Всеукраїнському турнірі з плавання «Осінь Прикарпаття», присвяченому 70-річчю заснування Дрогобицької ДЮСШ (50 н/с і 100 н/с), два перші місця у Всеукраїнському турнірі з плавання «Нафтуся-2017» у Трускавці, а за результатами Чемпіонату України з морських багатоборств та акватлону, який проходив 23-25 листопада в Івано-Франківську, ввійшов до складу резерву збірної України з морських багатоборств.

Серед найновіших здобутків Миколи Кулинича – знову два перші місця (50 в/с і 50 н/с на обласному турнірі з плавання, який проходив 26 листопада в Миколаєві).

Батько-воїн може гордитися своїм сином і не приховує цього. Пригадує, як маленьким хлопчиком привів його в «Спортовець». Миколка опирався, боявся, втік з роздягалки. Але Василь Кулинич вмовив сина, переконав.

«Перші тренування тато був біля мене, підтримував морально», - пригадує Микола Кулинич. Тепер хлопець навіть не може себе уявити без плавання, планує подальше життя пов`язати зі спортом. Микола мріє після закінчення навчання в школі поступити в Івано-Франківський коледж фізичної культури. «Завдяки тренерам ДЮСК «Спортовець» Олегу Ігоровичу Кирчею, Андрію Романовичу Жгуті, Богдану Васильовичу Смеречинському, і завдяки моєму татові я досяг таких успіхів», - каже на завершення нашої короткої розмови Микола Кулинич.

Батько, який не є професійним спортсменом-плавцем, гордий, що в нього такий син. Це його надія, його продовження роду, його кровинка. Недаремно він воював на Сході – не за олігархів у владі, не за Президента і Уряд, не за Верховну Раду. Воював за Батьківщину, за рідну землю, за родину, в тому числі за сина…

Дай Боже Кулиничам – і Василеві, і Миколі – щасливої долі, здоров`я і мирного неба. Щоб батькам не доводилося зі зброєю в руках захищати мирне небо України і майбутнє своїх синів…

Володимир Ключак

Про бюджет Трускавця, ідеальний бюджет, субвенції, пільги, чеки та ОТГ

/Інтерв’ю з начальником фінансового управління Трускавецької міської ради Федоричаком Миколою Михайловичем/

Бюджет міста – це грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків міста за певний період часу. На щастя, Трускавець зараз можна назвати процвітаючим, у тому числі в бюджетному плані – доходи вимірюються десятками мільйонів, виконується чимало робіт по благоустрою, порівняно з сусідами Трускавець почуває себе впевнено та забезпечено.

Але чи все так гладко і чому за останні два роки відбувається такий стрибок у зростанні доходів міста? І які проблеми є в бюджетній сфері, про які не знає пересічний трускавчанин? Про це поговоримо з начальником фінансового управління Трускавецької міської ради Миколою Федоричаком.

- Миколо Михайловичу, у 2017 році бюджет Трускавця становить понад 160 мільйонів. Звідки ми маємо такі великі доходи і куди вони в основному спрямовуються?

- Якщо говорити про бюджет 2017 року, то очікуване виконання загального фонду орієнтовно складе 146 мільйонів гривень, спеціального 13 мільйонів гривень з яких 5,6 мільйонів гривень власні надходження бюджетних установ. Разом доходи загального і спеціального фонду становитимуть 159 мільйонів. Сюди необхідно додати субвенції з державного і обласного бюджетів на програми соціального захисту, освітню субвенцію, медичну субвенцію тоді це все разом орієнтовно складе 277 мільйонів гривень.

Щодо джерел надходжень до загального фонду бюджету, то так як було раніше, так і залишається зараз, що основне джерело доходів – це податок та збір на доходи фізичних осіб (ПДФО). Цей податок в структурі доходів загального фонду складає 44,5%, а в сумарному вигляді 65 мільйонів з 156 млн. .

Друге місце займає податок на землю. Очікуване виконання в 2017 році цього податку складе 41 млн. 700 тис. грн., або 28,6% в структурі доходів загального фонду. В загальному податок за землю і податок із заробітної плати дають нам 73,1% доходів загального фонду. Решта доходів поступають від інших податків.

Якщо говорити про податок на майно і про акциз на паливно-мастильні матеріали, тютюн, алкоголь, то вони нам дають в рік 18 мільйонів гривень, або 12,3%.

Структура видатків у нас залишається в основному незмінною. Основні кошти, які йдуть з бюджету міста – це видатки на утримання бюджетних установ: освіти, охорони здоров`я, культури та житлово-комунальне господарство міста.

Якщо ж говорити про структуру видатків загального фонду бюджету то більше як 75% - це видатки на заробітну плату і енергоносії.

- Вже близько десяти років однією зі статей доходів бюджету Трускавця є так звана сплата пайової участі. Розкажіть, будь ласка, детальніше – що це таке, хто платить цю пайову участь на розвиток інфраструктури, скільки грошей поступає в міську казну, куди ці гроші можна використати?

- Так, є такий платіж, він надходить в бюджет розвитку поряд з доходами від продажу землі несільськогосподарського призначення і від продажу комунального майна.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Відповідно до рішення міської ради та інших нормативних документів забудівники сплачують цей платіж до бюджету міста. Ці кошти скеровуються капітальний ремонт та реконструкцію наших бюджетних установ а також капітальний ремонт і реконструкцію вулиць міста.

Якщо говорити про ці доходи, то вони не є великі. У 2017 році в нас очікується надходження 1,5 мільйона таких коштів. У 2016 році таких коштів надійшло 2 млн. 200 тис., в 2015 р., це було 3 млн. 400 тис., в 2014 р. – 995 тис., в 2013 р. – 618 тис. грн. Погоди в бюджеті Трускавця ці кошти не роблять.

- Яка загальна сума бюджету розвитку в цьому році?

- Як я вже говорив, бюджет розвитку складається з трьох джерел надходжень – 1) надходження коштів від продажу об’єктів нерухомості (планувалося 200 тис., але фактично на даний час нічого не надійшло так як майно не продавалось), 2) від продажу землі (планується 4 млн. 830 тис.), 3) пайова участь (1,5 млн.). Отже, бюджет розвитку цього року – 6 млн. 330 тис. грн.

Якщо говорити про капітальні видатки, то орієнтовно вони сягнуть 32 млн. грн. Це маються на увазі кошти, які скеровуються на реконструкцію, на капітальні ремонти і на придбання основних засобів. У валютному еквіваленти це на рівні попередніх років.

- Нещодавно на апаратній нараді в Трускавецькій міській раді прозвучала інформація, що освітяни мають проблеми з субвенціями в класах, де є поділ учнів. Чи можете Ви роз`яснити, що таке субвенції, чому їх дають і чи може місто обходитися без них?

- Субвенції – це міжбюджетні трансфери для використання з певною метою в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Однією з таких субвенцій, наданих державою для міста, є освітня субвенція, цільове призначення якої для виплати заробітної плати педагогам. Однак обсяг такої субвенції не забезпечує потребу в таких коштах, безпідставно зменшено її на 1,9 млн. грн. незважаючи на те, що розмір зарплат зростає, а також при розрахунку даної субвенції не враховано поділ класів при вивченні окремих предметів. Тепер дану різницю доведеться покривати за рахунок своїх коштів.

Зараз всі говорять про децентралізацію влади і про передачу повноважень органам місцевого самоврядування. Були внесені зміни до Бюджетного кодексу, нам дали додаткові доходи, яких у нас не було в попередніх роках – акцизний податок і податок на нерухоме майно. У нас податок на акциз складає 9,5 млн. і податок на нерухоме майно 8,5 млн.

Якщо взяти податок на доходи фізичних осіб, то раніше в нас поступало 75% від контингенту. На даний час зарахування ПДФО до бюджету міста зменшили до 60%.

Якщо проаналізувати, то цих 15% ПДФО – це 16,2 млн. грн. А додали нам акцизу та податку на нерухоме майно 18 млн. Різниця виходить 1,8 млн. грн. Але всі мовчать про додатково передані повноваження фінансування яких проводиться за рахунок коштів бюджету міста, а це не один мільйон гривень, тільки пільги державного значення які планують передати на бюджет міста в 2018 році складуть 2,8 млн. грн.

- Якщо порівнювати бюджети 2016 та 2017 року, то що змінилося для Трускавця? І який прогноз щодо бюджету міста-курорту на 2018 рік?

- Якщо говорити про прогноз бюджету по доходах, то, звичайно, він буде більший від очікуваного виконання 2017 року. Ми плануємо збільшити його орієнтовно на 5 мільйонів. Звичайно, буде збільшення доходів від заробітної плати, бо зростатиме мінімальна заробітна плата, плануємо, що будуть в нас відкриватися нові готелі, які також дадуть нові робочі місця і нові надходження.

Незначний ріст плануємо по податку на землю, який у нас і так досить немалий за показником надходжень. І плануємо збільшення надходжень від туристичного збору за рахунок збільшення кількості відпочивальників, які приїдуть до Трускавця.

Звичайно, зростуть і видатки. Зростуть видатки на заробітну плату, зростуть видатки і на енергоносії, які дорожчають з кожним роком і це не таємниця. І знову вийде так, що зарплата та енергоносії з`їдатимуть більше 75% загального фонду бюджету міста.

Крім того, додаткові навантаження в нас будуть по пільгах державного значення, які передадуть на фінансування до місцевого бюджету.

- Чи за останні два роки, відколи ми з Вами спілкувалися на теми бюджету, нічого не змінилося щодо акцизу? І як трускавчани можуть долучитися до наповнення бюджету міста?

- Абсолютно нічого не змінилося. Звичайно, акциз поступає. Хочеться, щоб і мешканці, і відпочивальники знали, що купуючи підакцизні товари чи не підакцизні, в магазині чи на заправці, беручи чек це унеможливлює продаж необлікованого товару, з якого не сплачуються податки.

Щодо долучення трускавчан до наповнення бюджету міста, то є побажання як до трускавчан, так і до інших осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, а також надають послуги туристично-відпочинкового характеру і не зареєстровані як підприємці – зареєструватись. Не таємниця, що якщо зайти в Інтернет, то є дуже багато міні-вілл, приватних пансіонатів, котеджів, квартир під ключ, але їхні власники не зареєстровані як підприємці, хоча й надають послуги відпочивальникам. Хотілося б, щоб вони проявили свідомість, зареєструвались та вносили до бюджету міста хоч маленьку лепту.

Ну і ще раз наголошу, як і два роки тому, що купуючи бензин, інші паливно-мастильні матеріали, алкоголь та тютюн на території Трускавця, ми сприяємо наповненню бюджету нашого міста-курорту. З кожної такої покупки – це 5% до місцевого бюджету…

- Чи існує ідеальний бюджет? І який він – з великими профіцитом, відсутністю дотацій чи якийсь інший?

- Звичайно, що існує. Бюджет міста – це те саме, що бюджет області, району, держави, зрештою, це те саме, що бюджет сім`ї. Тобто, є планування, є доходи, є видатки.

Ідеальний бюджет для мене як для фінансиста – це збалансований бюджет, в якому передбачені всі необхідні видатки, які потрібні розпорядникам бюджетних коштів, у тому числі й капітальні (реконструкція, нове будівництво, придбання основних засобів та інше). Ну і однозначно, що такий бюджет має мати стабільні джерела доходів.

- Останнім часом активізувалися розмови про адміністративно-територіальну реформу, згідно якої Трускавець став би центром великої об’єднаної територіальної громади. Чи доцільно з точки зору фінансиста брати в цю громаду такі великі за площею і відповідно видатками на дороги, освіту, інфраструктуру села як Орів, Уличне, Доброгостів? Яка Ваша думка?

- Питання децентралізації не є простим питанням, але так чи інакше реформа децентралізації пройде.

Все залежить від того, в яких перспективних планах дане питання розглядати. Якщо говорити на сьогоднішній день, то я відверто скажу як фінансист, що Трускавець – це самодостатнє місто, яке саме може проживати. Ми більш-менш забезпечуємо свої видатки, ми фінансуємо заробітну плату, оплачуємо енергоносії, проводимо роботи. Звичайно, приєднання будь-яких територіальних громад на початках буде тягнути за собою додаткові видатки на утримання інфраструктури тих населених пунктів, які будуть приєднані до міста Трускавця, тобто які входитимуть в ОТГ. Якщо говорити з короткотермінових планів на рік-два, то звичайно, що це буде навантаження.

Але якщо говорити з перспективних планів, тобто з планів розвитку даних територій і розвитку всієї ОТГ, з точки зору ефективного використання ресурсів та іншого, то в загальному воно б дало позитивний результат – я так думаю. Кожен населений пункт повинен працювати так, щоб він був самодостатнім. Якщо будемо працювати в комплексі і використовуватиме всі можливості, які є, з розробленням плану розвитку та залученням інвестицій, то це абсолютно реально. Але це перспективні плани на майбутнє.

Я все-таки надіюся, що наша країна, наш регіон, область будуть розвиватися, і в цьому наше майбутнє.

Спілкувався Володимир Ключак

Кілька слів про відзнаку «Гордість Трускавця-2017»

Написати цю статтю мене змусило неоднозначне ставлення до цієї відзнаки з боку окремих мешканців Трускавця. Найперше хочу написати звідки взялась така ідея і яка мета цього заходу.

Задум появився минулого року, коли я дізнався про проведення відзнаки у Львові, яка називалась «Амбасадор року» і яка вручалась людям, котрі найбільш пропагували це місто в році, що минув. Тоді я і подумав: чому б щось подібне не провести в Трускавці? Невже трускавчани на таке не заслуговують? Це ж відзначить людей, котрі працюють чи здійснюють свою діяльність в місті-курорті, а сама відзнака не буде мати політичного чи замовного забарвлення, а буде сугубо іміджевою і промоційною для Трускавця.

До патронування і висвітлення я залучив поважні інституції, а саме: голову Львівської ОДА і Комітет ВРУ з питань сім`ї, молодіжної політики, спорту та туризму, членом громадської ради якого я є. Допомогли провести церемонію відзначення на високому рівні партнери і спонсори. Не витративши жодної бюджетної копійки, ми провели гарний іміджевий захід. А вже після вручення відзнаки я отримав перші «подяки» у вигляді іронічної статті про саму відзнаку в одному з трускавецьких Інтернет-видань.

Цього ж року, незважаючи на попередній неприємний осад, все ж таки було вирішено провести знову цю Премію. Враховуючи попередні конструктивні зауваження, я максимально постарався, щоб все було відкрито і прозоро. Безліч раз я наголошував, що мета Премії – відзначити людей, заклади і проекти, що популяризують місто-курорт Трускавець в Україні, Європі та світі. Відзначити, а не оцінити їхні ділові, технічні, моральні, професійні, фахові чи інші якості! Безліч раз я наголошував, що це не КОНКУРС, а ВІДЗНАКА, яка відзначає, а не оцінює!

Ще одна мета: щоб люди, які здійснюють діяльність в Трускавці, мали спільний поважний захід, на якому могли б комуні кувати, а не конкурувати. Вирішено було створити Громадську раду, яка б безпосередньо здійснювала громадський контроль і подавала пропозиції. Прийнято було рішення залучити висококваліфікованих експертів, котрі б також висловили свої думки. Також вирішено було провести Інтернет-моніторинг всіх кандидатів на відзнаку. А на фінальній стадії свої голоси мали віддати ще й члени Громадської ради. На сайті ГО «Європейська інтеграція України» були розміщені Положення про відзнаку і Положення про Громадську раду, щоб все було відкрито і зрозуміло всім.

Вже на першому етапі популярність заходу перевершила всі сподівання! За два тижні за кандидатів було віддано 7 885 голосів, переглядів було ще більше. Було багато поширень в соціальних мережах. Про відзнаку в Трускавці стало відомо багатьом людям поза межами Трускавця і взагалі України. Багато людей щиро вболівають за своїх кандидатів та й за місто-курорт. Цього й потрібно було досягнути!

Але я не взяв до уваги те, що буде багато незадоволених. Особливістю будь-якої відзнаки є те, що відзначити можна не всіх. Інші можуть образитися. Або шукати в цьому якийсь підтекст. Як цьому зарадити – я не знаю.

Отож, вже в процесі першого етапу, особливо після нього, знову появились критики і люди, котрі з незрозумілих причин не до кінця усвідомили мету цього заходу. Або які мають до мене якусь особисту неприязнь. На жаль, мабуть, ми ще не готові щось спільно зробити, не пересварившись і не перетворивши щось позитивне в цілковитий негатив. Особисто я не маю бажання читати чи слухати якісь докори чи звинувачення, в декому розчаровуватися. Адже підготовка до такого заходу вимагає значних моїх особистих зусиль, витрати мого особистого часу, а також вишукування можливості і ресурсів все це провести гарно і достойно. І тому дуже мене засмучує, що в нашому суспільстві є дуже багато людей, котрі цього не розуміють і які не бажають, щоб такі заходи були в Трускавці. Я особисто хочу, щоб така відзнака була в Трускавці.

Але також мені цікава думка всіх небайдужих: чи потрібна така відзнака Трускавцю? Чи сприяє вона популяризації і промоції міста? Мені дуже важливо це знати, тому що шквал критики і відвертого обливання брудом у випадку продовження заходу ще попереду, я в цьому переконаний. На жаль, мушу це усвідомити і про це написати. Тому що попереду ще три етапи, і перш ніж до них перейти, мені важливо про це знати, щоб прийняти правильне і зрозуміле для більшості рішення.

Іван Цегенько

Благодарность от гостей Трускавца

Трускавец – город-курорт, куда приезжают на лечение и отдых люди разных национальностей, представители разных государств. Здесь можно встретить азербайджанцев и поляков, американцев и белорусов, молдаван и узбеков, русских и немцев. Но все-таки больше половины отдыхающих – это граждане Украины из разных регионов нашей страны.

В гостинично-курортном комплексе «Карпаты» в этом году было рекордное количество отдыхающих из-за рубежа. Многие гости высказывали свое удовлетворение качеством услуг, невероятной красотой территории здравницы, высоким уровнем сервиса, благодарили за заметное улучшение здоровья. Среди тех, кто хочет поблагодарить руководство «Карпат» за прекрасный отдых – и семья Орманджи из Мелитополя: Петр Георгиевич и Любовь Александровна.

- Мы приехали из Мелитополя Запорожской области, - рассказывает Любовь Орманджи. - Второй год отдыхаем в санатории «Карпаты». Мы хотим выразить благодарность всему коллективу «Карпат», всем работникам гостинично-курортного комплекса, особенно нашему лечащему врачу Грицаку Ярославу Львовичу – очень приятный молодой человек, высококвалифицированный.

Также хотим поблагодарить администратора лечебно-диагностического центра «Карпат» Марьяна Капко, который помогает всем – абсолютно всем, кто бы ни подошел, кто бы ни обратился к нему.

Не хочу никого забыть – здесь все делают свою роботу качественно и на наивысшем уровне – и девушки на ресепшене, и медсестры, и в столовой, словом, все-все. Работники здесь внимательные, отзывчивые, доброжелательные. Мы довольны всем! В «Карпатах» очень хорошо отдыхается, здесь прекрасная лечебная база…

- Я хочу добавить, что начиная со Львова, когда нас сюда везли, и заканчивая всеми здесь на месте – все было прекрасно! – продолжает рассказ Петр Орманджи. - Нас во Львове прекрасно встретили представители этого отеля, привезли, посоветовали что и как лучше, и тому подобное.

Здесь удивительно прекрасная атмосфера – именно для отдыха. Все улыбаются – будь то уколы или какие-то другие процедуры – девушки так настроены. Не знаю как там у них жизнь, но они делают для пациента все, чтобы он ушел от них довольный.

Хочу поблагодарить дирекцию гостинично-курортного комплекса «Карпаты» за то, что они сумели подобрать такие кадры, которые решают все вопросы и с которыми приятно общаться.

Дай Бог, на будущее мы будем сюда приезжать, будем говорить своим друзьям, гостям, кумовьям, знакомым в городе Мелитополе, чтобы ехали сюда на отдых – именно в этот санаторий.

Мы ходим на источник и общаемся с другими отдыхающими – одни говорят, что кормят не так, у других не очень хорошие условия проживания. А здесь кормят прекрасно, отдыхать здесь – само наслаждение.

Дай Бог, чтоб это заведение работало еще многие лета, долгие годы и оздоровляло нацию украинцев.

Я приехал сюда, так у меня была увеличенная печень, другие проблемы – и наш лечащий врач Грицак Ярослав Львович назначил мне все препараты по льготной цене, каждый день приходит, здоровается, спрашивает о состоянии здоровья. Очень приятно, когда к тебе такое отношение. Когда мы лечимся дома у своих врачей, то такого отношения нет. Так что большое спасибо Ярославу Львовичу.

***

Приятно, что гости уезжают из Трускавца довольными, отдохнувшими, поправившими свое здоровье, полными сил, в хорошем настроении. Ведь лучшая реклама – это когда рекламируют курорт те, кто побывал там и всей душой хочет приезжать сюда снова и снова…

Владимир Ключак, газета «Карпаты»



Обновлен 11 дек 2017. Создан 08 дек 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником