Трускавецький вісник № 118 (1676) від 12 вересня 2018 р.

 

Трускавецький вісник № 118 (1676) від 12 вересня 2018 р.

12.09.2018



У номері: Трускавець на межі краху; Повага до Президента; Булінг у школах Львівщини; Анонси; Короткі новини.

Короткі новини

Komunikat dla kuracjuszy z Polski

W niedzielę 16 września w Truskawcu w kościele pw. Wniebowzięcia Najświętszej Marii Panny odbędzie się koncert dziecięco-młodzieżowego chóru „Lilia” (kierownik Halina Wójcicka) z Sądowej Wiśni. Koncert zorganizowany przez parafię Wniebowzięcia NMP w Truskawcu, Kulturalno-oświatowe Centrum im. Rajmunda Jarosza w Truskawcu i Towarzystwo Kultury Polskiej Ziemi Lwowskiej oddział w Sądowej Wiśni w ramach obchodów 100-letniego jubileuszu Niepodległości Rzeczypospolitej Polski. Początek koncertu – 10.00 czasu ukraińskiego (po Mszy Św. o 9.00).

З нагоди Дня батька у Трускавці виступить театр “Еммануїл”

В неділю, 16 вересня, в рамках традиційного відзначення Всеукраїнського Дня батька, до Трускавця завітає Львівський християнський театр “Еммануїл”. Святкування відбудеться в Народному домі. Окрім святкової вистави, на гостей чекатимуть цікаві розіграші. Початок о 17.00. Вхід вільний.

Початок святкуванню Дня батька поклала у США Сонора Смарт, яка жила в місті Спокан (штат Вашингтон). У неї було п’ятеро братів і сестер. Після народження шостої дитини, її мати померла, тому батько, Вільям Джексон Смарт, самостійно піклувався про всіх дітей. Він не міг замінити їм матір, але зробив все можливе, щоб діти були оточені турботою, розумінням та любов’ю.

Пізніше Сонора пішла до міськради і запропонувала заснувати нове свято — День батька. Місцева влада схвалила її ідею. Перше свято хотіли відзначити 5 червня в день народження Вільяма Смарта, але часу на підготовку забракло, тому його перенесли на 19-е червня. Ідею підтримали і в інших містах штату, а національним святом в Америці цей день став у 1966-му році, тоді ж встановили і загальнонаціональну дату свята — третю неділю червня.

Загалом на сьогоднішній час день батька відзначають у близько 40 країнах світу. В Україні це свято пропонували зробити офіційним, – у 2013 році з’явилась пропозиція зробити День батька державним святом і відзначати його у третю неділю вересня. Однак її не втілили у життя і вона залишилась на розгляді у президента.

Власна інформація

В Дрогобичі правоохоронці затримали неповнолітнього, причетного до пограбування студентки

В Дрогобицький відділ поліції звернулася 19-річна студентка місцевого вишу. Дівчина повідомила, що увечері 7 вересня на вулиці Ковальській невідома особа заволоділа її гаманцем, в якому було близько 1000 гривень та мобільний телефон «iPhone 6».

Зловмисник, раніше судимий 17-річний місцевий мешканець, втік з місця події. Проте його невдовзі затримали працівники Дрогобицького відділу поліції та військовослужбовці Нацгвардії України, котрі спільно патрулювали на вулицях міста. Речові докази у юнака вилучено. За фактом відкрите кримінальне провадження за ч.2 ст. 186 Кримінального кодексу України (грабіж). Скоєння цього злочину карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років. Зловмисник затриманий в порядку ст. 208 КПК України. Проводиться досудове розслідування.

Відділ комунікації поліції Львівської області

Трускавець на межі краху?

Відомий іще 100 років тому на весь світ курорт, схоже, опинився на межі занепаду. Сюди все менше приїжджає туристів, усе менше ходить поїздів, усе більше санаторіїв пустує. Жодних планів порятунку, жодних дзвонів на сполох. Що далі?

Куди котимося?

Науковці знають, що істоти, які населяють наш світ, мають лише своє поле зору. Скажімо, найдрібніші організми бачать свій мікросвіт, який невидимий для людей. Зате ми сприймаємо світ у рамках свого поля зору, який невидимий для найменших, але неспроможні охопити ні зором, ані навіть уявою всього всесвіту, мислячи категоріями лише своєї планети. Подібна ситуація і з часом. Ми не можемо бачити процесів, що тривають частки мілісекунди, а також через свій обмежений вік не помічаємо, як світ змінюється сторіччями. Людям не притаманно бачити великі зміни. Лише завдяки сторічним фотографіям можна порівняти довжелезні черги перед бюветами колись та зазвичай поодиноких відпочивальників у тих самих місцях нині.

Майже непомітно, але, схоже, Трускавець котиться до колапсу. Якщо колись до бюветів стояли довжелезні черги – тепер зазвичай там поодинокі відвідувачі. Профспілки, що заповнювали санаторії, уже неспроможні робити це хоча б на кілька відсотків колишніх обсягів. Потяги, які фактично щодня привозили сюди туристів, скасували.

З початком бойових дій у Трускавця з’явився ще один сюрприз – відпали потоки туристів з Росії, натомість з’явилися перші надії – відпочивальники з Польщі, але ці сподівання відразу ж почали розбиватись об радянську архітектуру та сервіс, що не змінювався тут років 30. Хоча курорт має запас міцності й інерцію бренду всесвітньо відомого центру бальнеології, ці переваги поволі згасають.

Хто винен?

Винних шукати ми вміємо. Особливо, коли стає гірше. Якщо переглянути активність останніх років, побачимо, що таких винних безліч – місцеві політики чубляться одне з одним, заганяючи загальний імідж міста у ще глибшу прірву. Та що там політики! Якщо почитати місцеву пресу – винні всі. Одні газети «мочать» інших, інші звинувачують у смертних гріхах перших. Винні й мер, і політики, і влада, і навіть бізнеси, які так-сяк іще можуть платити податки в місцевий бюджет. «Мочать» фактично всіх, якщо переглянути місцеві сайти чи газети, складеться враження, що місто – центр світового гріха: директор приватного підприємства не вийшов на роботу, мер згрішив, сівши в «Тойоту», санаторії крадуть, торговці б’ються, безпритульні пси кусають туристів, бо в цьому винен якийсь там кандидат у місцеві депутатики.

Здається, ніхто навіть не уявляє, що може подумати турист, який вибирає між Трускавцем і, скажімо, Карловими Варами. Схоже, більшість місцевих ЗМІ – це не медіа для підвищення добробуту міста, а радше зброя для топтання конкурентів, більшість політиків – це не презентатори міста, а люті вороги. Місцеві сесії в раді – поле для театрів, де вже є традицією влаштовувати перфоманси чи то інсталяції, сваритись і кричати. Можливо, це не єдина причина, але без її виправлення насамперед курорт залишиться в наявному стані: відсутність курсу на Європу, брак стратегії, хаотичність розвитку, яка проглядається усюди – від розпорошеного розвитку місцевих сервісів до забудови міста загалом.

Що робити?

Поправте в коментарях, якщо це не так, але курорт має лише два виходи – далі плисти за течією у глибоку, можливо, нині ще не видиму в межах людського поля зору прірву або терміново ставати європейським містом. Передусім відкинувши все комуністичне – від сервісу до схем і навіть вигляду міста.

Для багатьох це може бути новиною, але комунізм можливий і під жовто-синім та навіть червоно-чорним прапором. Наприклад, коли ура-патріоти ламають чужі турнікети, захищаючи вільний доступ до радянського інтер’єру бювету, який уже давно повинен бути платним і на виручені кошти перебудованим для європейського туриста. Або ж вимагати відбудови нерентабельних радянських санаторіїв, пропихаючи свою кандидатуру в мерію. І начхати, що турист з Європи не жив би в них, якби вони працювали. Є ще одні патріоти, які несуть комуністичні цінності – зграйки маргіналів, що гордо називають себе «громадою міста» і вимагають відкриття зачиненого з міркувань безпеки бювету. Все в найкращих радянських звичаях: начхати на десятки життів, нам потрібен монументалізм! Для чого він європейському туристу, який може годувати і розвивати Трускавець, – не цікаво.

Звісно, більшість трускавчан це, можливо, і розуміє, але тихо чекає на ці зміни. Схоже, всі мають надію на владу. Але проблема є в грошах та повноваженнях. Влада не має ресурсів та повноважень для таких змін. Це не ремонт доріг чи освітлення вулиць, а порятунок курорту. Деякі політики пропонують альтернативу, збирають різні віча, що пишуть псевдостратегії, ради старійшин з узагалі незрозумілим функціоналом тощо, але зазвичай усе завершується тим, що всі ці зібрання знову стають інструментами їхніх ініціаторів чи спонсорів – і лише на виборах стає зрозуміло чиїх саме.

І тут напрошується висновок: рятувати себе зможемо лише самі. Не кандидати в депутати з обіцянками, не дядьки з мерії, Львова чи навіть Києва. Лише місцевий бізнес, за умови відсутності палиць у колесах, буде спроможним домовитись і взяти на себе ініціативу та відповідальність за порятунок. Посудіть самі: бізнеси, що працюють у Трускавці, – це єдині суб’єкти, які одночасно зацікавлені в розвитку курорту, збільшенні потоків туристів, а також мають кошти для реалізації таких програм. Кажуть, таким шляхом пішла сусідня Східниця, де бізнесмени складаються коштами, таким шляхом за небагато років розвинувся Львів, що з облупленого міста став європейською Меккою для туриста. Це шлях багатьох відомих міст, брендів та людей. Потрібно його лише розпочати!

Галина Ярчук, для Leopolis.News

Повага до Президента

Я добре пам`ятаю 2013 рік. Тоді Україну накрила бурхлива хвиля акції «Бойкот партії регіонів». Дуже похвальна справа, коли економічними методами народ висловлював своє «фе!» мордатим спонсорам режиму Януковича. Але… Бойкотуючи бізнес регіоналів, активісти забули про російський бізнес. На товари московського виробництва ніхто не ліпив наліпки «Бойкот!», ЗМІ оприлюднювали списки товарів та послуг до бойкотування (приклад тут: http://protruskavets.org.ua/uvaha-os-povnishyj-spysok-tovariv-ta-posluh-do-bojkotuvannya-dyakujemo-andriyu-kosetskomu-za-doslidzhennya/), але в них були відсутні фірми сусідньої держави, котра потім стала агресором. Чи ж вже тоді, напередодні Революції Гідності, у когось був сумнів, що Янукович маріонетка Московії? Хіба доцільно братися виключно за знешкодження малих пристосуванців-боягузів, не чіпаючи головного ворога?

До речі, про це я писав ще 9 грудня 2013 року у статті «Люстрація forever» (посилання: http://protruskavets.org.ua/lyustratsiya-forever-abo-piketuj-ne-piketuj-rezultatom-bude-schos/). Бо будь-який бойкот має бути продуманий, а будь-яка хвиля народного гніву має бути спрямована в ворога №1, а не його замінника. Замінником, на якого в 2013-2014 рр. впав народний гнів, була партія регіонів, а головним ворогом – той, що й зараз, себто Московія.

Сьогодні, в 2018, можна провести певні паралелі до 2013 року. В соціальних мережах, та і в суспільстві загалом, оголошується певний бойкот чинному Президенту України. Петра Порошенка хочуть зробити основним винуватцем затяжної війни на Сході, звинувачують у наживі на війні, у кумівстві та призначенні на важливі державні посади явних непрофесіоналів, хоча б таких як Луценко, Аваков, Турчинов. Людей з його команди звинувачують у махінаціях, а його самого в диктаторських замашках, дбання в першу чергу про особисті меркантильні інтереси, а не про державні. Ланцюжок звинувачень можна продовжувати, кожен міг би додати щось своє.

Я явно не прихильник Порошенка. Хоча б тому, що у Трускавці намагаються його вибілювати люди з оточення Козира, а щодо них та їхнього фінансування у мене особисто сумніву немає. Для мене це та ж Московія, котра вбиває наших людей тайно і явно, поодинці та групами. На жаль, міжнародний терорист №1 Московія міцно запускає свої щупальця, в тому числі і в невеликому, але значному в багатьох аспектах місті-курорті.

Так от, не будучи прихильним до Петра Порошенка як до політика, потрібно визнати, що не він є ворогом №1. Не він! Все-таки в 2014 році його обрав український народ, причому більшістю голосів в першому турі! Якщо Порошенко програє вибори в 2019 році, і буде проведене незалежне розслідування його діянь, і він буде визнаний винним у якихось правопорушеннях чи навіть злочинах, то він за це має відповісти. Але зараз він є Українцем №1, обличчям України в світі, тим, хто має єднати народ проти ворога. Зрештою, він є Головнокомандувачем нашої армії! Звинувачувати главу держави в час війни і не мати доказів його вини – це злочин. Принижувати людську гідність само по собі є аморально, а принижувати гідність президента рідної держави – це гидко та підло. Так і хочеться запитати: «На кого працюєте?».

Якщо немає пошани до влади, то чи може бути пошана від влади? Важко уявити, що президента держави можуть так знеславляти в США, Китаї, Франції, Чехії, Польщі. Якщо це хтось і робить, то переважно маргінальні сили, з якими ніхто не рахувався, не рахується і рахуватися не буде. А в нас? Кожен старається вдарити главу держави своїм бичем, кинути в нього камінь, вбити цвях, розпинаючи. А заслужено чи ні – про це не замислюються.

І ніхто навіть не подумає: «А що би я робив на його місці?». І «Чи міг би я щось зробити краще?». А дійсно, може на цьому посту хтось буде справлятися краще? То дочекаймося виборів, вони вже не за горами, та й даймо шанс іншій людині. Хоча б Юлії Тимошенко, тим більше, що вона готова скласти свої повноваження через 100 днів, якщо не виконає передвиборчих обіцянок.

Теперішнє українське суспільство з його «Розіпни!», «Не так!», «Зрада!», «Геть!» нагадує юрбу в Єрусалимі двотисячолітньої давності. Так само підбурюване, так само готове продатися за гроші чи посади, так само мінливе, непередбачуване, аморфне, яким легко маніпулювати. Замість єднатися навколо обраних ним же осіб, воно скидає з п`єдесталу за чиєюсь намовою чи підшептам і ставить туди негідників. Замість стабільності воно пропагує «козацьку вольницю», забуваючи чи спеціально замовчуючи про жорстку дисципліну серед козаків. Замість вдаритися в груди «Mea culpa!», воно з божевільними очима вдивляється в надуманих ворогів і вимагає їхньої смерті. А справжній ворог тихцем сміється та потирає руки.

 Можна би писати ще дуже багато, можна б цитувати Шевченка, Франка та Симоненка, можна б розмірковувати, чи зміниться щось через рік чи десять. Але навіщо? Чи не краще просто якісно робити СВОЮ роботу на СВОЄМУ робочому місці і вносити свою малесеньку, практично невидиму, але ж яку важливу лепту у стабільність та розбудову держави? Навіть якщо не в розбудову, то хоча б просто в збереження…

Дім, розділений надвоє, не встоїться. Хто яму копає, той сам в неї впаде. Біда, коли сліпий веде сліпого. Камінь, який відкинули будівничі, стане наріжним каменем…

Поки Порошенко наш президент, маймо ж повагу до нього…

Володимир Ключак

Булінг у школах Львівщини

 «Друзі, як не прикро це озвучувати, але булінг на Львівщині існує», - зазначив головний юститор Львівщини Тарас Грень.

Провівши соцопитування населення Львівщини щодо проблемних питань районів, самими школярами було озвучено про те, що існує проблема булінгу в школах.

Булінг – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо.

Досліджуючи проблему існування булінгу у школах стало очевидним, що серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми по відношенню одне до одного.

За даними дослідження UNICEF Україна за 2017 рік, 67% дітей стикалися з булінгом. Чверть із них безпосередньо зазнали цькувань. 48% цих дітей нікому не розповідали про пережите.

Окрім того, за даними ВООЗ у 2016 році, Україна займає 9 місце серед 42 досліджуваних країн по відсотку жертв булінгу серед 15-ти річних (9% дівчат та 11% хлопців).

Через наявність великої кількості дітей які стикаються із залякуванням Міністерство юстиції України виступило з ініціативою проведення в рамках проекту «Я маю право!» загальнонаціональної кампанії «Стоп булінг», за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та за сприяння з Національною поліцією України.

Як зазначається, в рамках кампанії «Стоп булінг» розроблено інформаційні матеріали, з яких можна дізнатися як діяти в ситуації, якщо ви стали свідком або жертвою булінгу, що найбільш розповсюдженим видами булінгу є психологічний і фізичний, проте як наслідок поширення ролі комунікаційних технологій: телефонного зв'язку, Інтернету та соціальних мереж, з'являється новий вид цькування – кібер булінг – особлива форма взаємин між дітьми, що за відсутності реагування може перерости в насильство.

У матеріалах також міститься інформація для батьків, чиї діти стали жертвами цькування або ж самі вчиняють насилля щодо інших дітей, як діяти якщо ваша дитина стала жертвою боулінгу, якщо ви стали свідком булінгу, якщо ваша дитина агресор, надано телефон Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103, куди можна звернутись за консультацією.

Працівниками Головного та районних структурних підрозділів Головного територіального управління юстиції у Львівській області протягом вересня проводяться заходи щодо роз’яснення поняття булінг, що робити якщо дитина стала жертвою або свідком булінгу, також роздаються інформаційні буклети та плакати.

«Важливим при проведенні таких заходів є думка самих дітей з цього приводу», - повідомив начальник Головного територіального управління юстиції у Львівської області Тарас Грень.

Головне територіальне управління юстиції у Львівській області



Создан 12 сен 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником