Трускавецький вісник № 134 (1692) від 12 жовтня 2018 р.

 

Трускавецький вісник № 134 (1692) від 12 жовтня 2018 р.

12.10.2018



У номері: Презентація книги «Гомопарк» Вікторії Андрусів; Не надто захоплюйтеся лебедями; Трускавець може отримати додаткові кошти на модернізацію системи водопостачання; про відумерлу спадщину.

Короткі новини

Трускавець може отримати додаткові кошти на модернізацію системи водопостачання

Цими днями міський голова Трускавця Андрій Кульчинскьий перебуває з офіційним візитом у Федеративній Республіці Німеччина. В місті Фрайбург відбувається третя німецько-українська конференція партнерства між містами, в якій Трускавець представлений власне міським головою. Як повідомив Андрій Кульчинський, Трускавець і ще три міста пройшли погодження по програмі Nakopa в питанні фінансування системи міського водопостачання.

На Дрогобиччині пом'янули загиблих воїнів

З 8 по 11 жовтня військові капелани та місцеві священики УГКЦ за участі воїнів АТО, представниками Дрогобицько-Бориславського військкомату, органами місцевого самоврядування, працівниками Дрогобицького районного територіального центру соціального обслуговування, а також місцевими громадянами, відслужили панахиди на могилах загиблих воїнів АТО, що поховані на кладовищах Дрогобицького району. Про це інформує прес-служба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.

Загалом на Дрогобиччині поховано 28 воїнів, які загинули Сході України, захищаючи рідну землю. 14 жовтня, у свято Покрови Пресвятої Богородиці, коли святкуватимуть День захисника України, у храмах Самбірсько-Дрогобицької єпархії відбудуться поминальні богослужіння за загиблими воїнами.

Власна інформація

Не надто захоплюйтеся лебедями

Останній тиждень у Трускавці спостерігається справжній «бум» на лебедів. Відпочивальники з різних санаторіїв та численні місцеві жителі різного віку приходять на питне озеро подивитися на цих пернатих. В попередні роки лебедів у Трускавці не було, а ось цього року кільканадцять цих птахів облюбували широке водне плесо в затишній місцині під лісом. Їсти їм не бракує – добросердечні відпочивальники годують їх як на забій. Тож не виключено, що питне озеро Трускавця може стати місцем постійного проживання «птахів вірності».

Попри естетичну насолоду якоїсь іншої користі від лебедів мало. Про шкоду й ризики взагалі ніхто не говорить. А вартувало б. Бо тільки одиниці розуміють, що лебеді на озері – це тривожна кнопка, котра свідчить про потребу ґрунтовно почистити питне озеро (не чистилося ще з радянських часів, часткове очищення мало місце хіба в середині 1990-х).

- Люди, це звісно дуже красиво, але!!! Озеро – питне. Качки, лебеді і різне птаство є переносниками різних дуже нехороших хвороб. Там, де в озері живуть птахи, вже не чисто, - б`є на сполох журналістка Галина Носова. Проте її пост залишається голосом «волаючого в пустелі». Всі й далі ходять на дамбу помилуватися лебедями, а про небезпеку ніхто й не думає.

Ось що про лебедів пише міський голова Трускавця 2002-2010 років Лев Грицак. У своїй автобіографічній книзі «Дерева моєї долі», виданої в 2016 році, Лев Ярославович згадує часи своєї праці на Волині, на Шацьких озерах. Він пише:

«Там, на Шацьких озерах, я дізнався, що незважаючи на романтичний ореол, яким наділені лебеді, вони дуже агресивні. Причому до всіх – птахів, звірини, людей. Звісно, лебедина вірність – то тема окрема. Але нікого до себе вони не підпускали. Могли навіть самі напасти й заклювати. Лебідь – птиця могутня й дужа. В крилах надзвичайно сильна. Носа людині точно може зламати.

А найгірше те, що лебеді не вживаються з іншими птахами. Там, де є вони – немає місця нікому. Ось така вона, «лебедина філософія». На Перемуті й Луках вони розігнали геть усіх інших пернатих. А самі облюбували ці казкові місця й досі там живуть. Як і належить, восени відлітають у теплі краї. А весною знову повертаються на Волинь Тепер уже вона точно їхня!».

Вікіпедія зазначає: «У Європі в багатьох містах для пари лебедів у ставках та озерах виділяли спеціальне місце. У багатьох королівських садах лебедів заводили, аби прикрасити ці місця». Та в простому народі до цих птахів ставлення завжди було неоднозначне, що знаходить місце і в народній творчості. Так, визнаючи їхню красу та захоплюючись лебединою вірністю, в казках та легендах лебеді – птахи жорстокі, підступні, злі. Досить згадати хоча б казки різних народів світу – від російської народної «Гуси-лебеді» до літературних «Дикі лебеді» Андерсена чи казок братів Грімм чи Шарля Перро.

На трускавецькому озері оселилися лебеді. Чи надовго? Все-таки відлетять в теплі краї чи залишаться тут на зиму, котра обіцяє бути теплою? Цього не знає ніхто.

А наразі і люди старшого віку, і діти, і молоді леді та джентльмени йдуть на озеро, проходять дамбою аж до його краю, щоб побачити лебедів зблизька, сфотографуватися на їхньому фоні, кинути птахам у воду якусь поживу. Благородні птахи і благородні люди. Але… Як каже народна мудрість, «все добре, поки добре»…

Володимир Ключак

Клітка для людей

Креативнішого способу презентувати книгу в Україні напевно ще не було. 11 жовтня в меденицькому зоопарку «Лімпопо», котрий по праву вважається одним з найкращих звіринців Європи, пройшла презентація книги Вікторії Андрусів «Гомопарк». І не просто в звіринці, а в клітці, куди учасників презентації люб`язно запросила авторка та ще двоє письменників – Василь Кузан та Тетяна П`янкова.

Як воно бути в клітці? Учасники презентації мали можливість відчути це на собі. Коли зверху немилосердно смалить сонце, а навколо бігають галасливі діти і пхають тобі їжу через отвори клітки. У нашому випадку це були кукурудзяні палички, котрі ми отримували з рук тих, хто був поза кліткою. Один необережний крок – і ти можеш бути уражений струмом. До речі, саме так і сталося з авторкою Вікторією Андрусів, котра з необережності зачепила дріт під електричною напругою.

Словом, у клітці – не мед, це тюрма. Але якщо в людському суспільстві у тюрму саджають тих, хто чимось провинився, то чим же провинилися тварини? Особливо ті, які народжуються в неволі? Це риторичне запитання авторка книги ставила всім учасникам зустрічі-презентації, серед яких було чимало як учнів Меденицької школи, так і працівників культури (бо співорганізатором дійства виступив відділ культури та туризму Дрогобицької РДА, який в час декретної відпустки Надії Козар очолює поет та письменник Василь Кузан).

Ідея книги проста – лісова громада карає людей «в`язницею», тобто вміщає їх в клітку. Не всіх, а тільки тих, хто порушує лісові (читай логічні) закони: вбиває звірів, птахів чи комах, вирубує ліс, залишає за собою сміття. Причому людей садять в  клітки тільки в літню пору року, до морозів, щоб вони спокутували та задумувалися над тим, що зробили.

Сюжетна лінія «Гомопарку» розгортається навколо життєвої історії мавпочки Джетти, чию сім`ю браконьєри винищили, а її саму продали в неволю одному українцеві, котрий перебував на відпочинку у США. Хлопчик Руді, для якого купили мавпочку, ставився до неї як до неживої іграшки, а коли вона розпещеному хлопцеві набридла і почала створювати клопоти для дорослих, то з неї вирішили зробити опудало. Тварині нічого не залишалося, як втекти від людей в незнайомий для неї ліс, щоб врятувати своє життя.

Вікторія Андрусів так захоплююче розповідала про книгу, що вже після презентації вишикувалася довга черга, щоб придбати «Гомопарк» (70 грн.) та інші книги письменниці, котра зараз живе в США, в Голлівуді, по сусідству з Арнольдом Шварценегером. Вона переймається долею тварин, і хотіла б, аби в Україні відносини між тваринами та людьми були хоча б наближеними до тих, які вона бачила біля озера Тахоа, де ведмеді можуть заходити до готелю і брати собі їжу, а морські котики плавають поруч з людьми.

Та, на жаль, в Україні існують нелюди. Неподалік закарпатського Міжгір`я та озера Синєвир є реабілітаційний центр для бурих ведмедів, де біля 30 тварин пробують оклигати від «людяного» ставлення. Як розповідає Василь Кузан, серед звірів є величезний бурий ведмідь, котрого цигани використовували для заробляння грошей. Щоб ведмідь не втік, його осліпили, а ще й до того повиривали всі зуби. Ось така «людяність», ось таке ставлення до братів наших менших.

Тож насправді зоопарки потрібні – хоча б для того, щоб зберегти для людства ці види тварин, плазунів чи птахів, які в живій природі є рідкісними. Якщо тварин утримувати у належних умовах, то вони ситі, спокійні, задоволені. Звичайно, неволя – це неволя. Але коли неволя дарує життя, а воля його забирає, то що краще для тварин – як цілих видів, так і окремих особин? І це питання вже не є риторичним, а досить дискусійним.

Зоопарк «Лімпопо» в Меденичах вражає кількістю тварин, тут відчувається дбайливе ставлення до кожного виду і до кожної особини. Леви, уссурійські тигри, гепарди, пуми, сервали, різні види приматів, єноти, страуси, верблюди, величезне різноманіття птахів справляють враження, начебто ти потрапив у Едем, райський сад. Сюди їдуть дорослі та діти (вхідний квиток 80 та 50 грн. відповідно), переважно великими групами, і навряд чи когось залишить байдужим побачена краса природи – Божі сотворіння.

Зоопарк – це не цирк з живими тваринами, коли слона за шматочок цукру заставляють ставати на коліна і виконувати різноманітні трюки, а перевтомлений жираф падає замертво під час виступу. Зоопарк – це навіть не бізнес, адже для годівлі лише одного тигра потрібно 4 кілограми свіжого м`яса, а скільки потрібно коштів для годівлі та обслуговування всіх тварин! Тож утримування тварин в зоопарку – це своєрідне меценатство, вклад у збереження природи, намагання показати людям, що з природою потрібно жити в гармонії. Навіть міні-зоопарк в ландшафтному парку «Підгір`я» біля Трускавецького готельно-курортного корпусу «Карпати»  виконує цю важливу місію, а що вже казати про «Лімпопо», котрий став окрасою Дрогобиччини!

Клітка для людей – це гіпербола. Волелюбні звірі не будуть ув’язнювати людей – це хіба в одній мегапопулярній німецькій пісні 1990-х років звірі виловлювали homo sapiens і знущалися з них та вбивали. Люди протягом всієї своєї історії йшли в наступ на звірів, завойовували їхні території, відвойовували кращі місця для себе, використовували тварин і живих і мертвих, та й роблять це зараз. Але не можна робити це бездумно! – закликає у своїй книзі «Гомопарк» Вікторія Андрусів.

- Я давно не читав казок, а от учора ввечері прочитав книжку Вікторії Андрусів, видану у престижному видавництві "Український пріоритет" (Володимир Шовкошитний). Знаєте, друзі, корисна це справа читати казки. Я після прочитання став добрішим, щирішим, мудрішим, гуманнішим... Ще більше полюбив тварин, диких звірів, усе живе. Ще більше повірив у те, що дітей можна і треба виховувати у любові до світу і світ стане кращим. І ще, що не менш важливо – цієї ночі я добре спав, - каже про книгу «Гомопарк» письменник Василь Кузан.

Хочеться вірити, що діти, котрі прочитають цю книгу Вікторії Андрусів, стануть добрішими, щирішими, мудрішими та гуманнішими – як Василь Кузан після прочитання «Гомопарку».

Володимир Ключак

Відумерла спадщина: скільки землі залишилось на Львівщині без господаря

35 га землі залишилось на Львівщині без господаря після смерті власників паїв, які не мали спадкоємців. Загалом по країні ця цифра складає 25 072 га (майже півтора Львова).

Згідно закону, це називається відумерла спадщина. Ця земля фактично втрачена для громадян, її теоретично може здати в оренду громада, якщо доведе цю справу до суду, але зазвичай нею просто користуються ті, хто обробляє ділянки поруч.

Переважно сільськогосподарські паї отримують такий статус тому, що через існуючий мораторій на продаж землі власники угідь не можуть продати свою землю та не мають іншої можливості розпорядитися нею, крім передачі у спадок. А спадкоємців може не бути, або вони не мають можливості їхати в іншу область та переоформлювати документи на пай. Або навіть не знають, що їх родич мав землю, адже часто виникають випадки, коли місцезнаходження земельної ділянки не співпадає з останнім місцем проживання спадкодавця, і знайти землю доволі тяжко. 

Ще гірше, якщо спадкоємець проживає за кордоном. Якщо він вчасно, за півроку, не подав заяву про прийняття спадщини, йому доведеться в суді доводити своє право на землю. А якщо він ще має іноземне громадянство, то через рік після смерті родича про землю можна забути.

Крім того, що власники та спадкоємці землі, яка потім стала “відумерлою спадщиною”, втратили змогу отримати користь від своїх угідь, донедавна не могла використати їх і громада, на території якої знаходяться такі ділянки. Тому що правом на отримання у власність «відумерлого нерухомого майна» (в тому числі землі) були наділені територіальні громади не за місцем знаходження ділянок, а за останнім місцем проживання померлого. Тобто, фактично, могла скластися ситуація, коли керувати долею паю на Львівщині мали з Харкова чи з Одеси. 

Створювало це складнощі і для агрокомпаній, які орендували землю поблизу того чи іншого села. Раптово в їх, навіть цілком законно орендованих, масивах з’являлися “білі плями”, адже підприємства-орендарі не мали законної можливості продовжити користування такими землями і, у кращому випадку, якщо сільська, селищна чи міська рада змогли оформити спадщину відумерлою, укладали угоди з нею.

З позаминулого року ситуація змінилась: тепер ініціювати в судовому порядку визнання спадщини відумерлою може і керівництво села, де розташована ділянка, і власник або користувач суміжних земельних ділянок. Втім, зазвичай, до судів справи про визнання спадщини відумерлою доходять не часто, орендарі продовжують використовувати землю та чекають майбутнього спадкоємця, фактично самовільно захоплюючи її.

В результаті бюджети громад не отримують за “відумерлі” ділянки податки, а орендарі - ризикують, обробляючи землю, оскільки фактично працюють на чужих полях. За даними Моніторингу земельних відносин, який був започаткований в рамках проекту  Світового Банку, із 25 072 гектарів, які станом на 2017 рік кваліфікувалися як “відумерла” спадщина, законно орендувалися лише 12450 га. І це єдині офіційні цифри, які є по цих землях. Загалом “відумерлих” ділянок, які використовуються “до наступної перевірки”, може бути більше.

Найбільша кількість земельних ділянок у 2017 році була зафіксована у Сумській (998 шт), Черкаській (881 шт.), Полтавській (669 шт.), Кіровоградській (640 шт.), Вінницькій (542 шт.) областях. Найменша - у Чернівецькій (10 шт.), Донецькій (20 шт.), Івано-Франківській (22 шт.) областях.

Найбільша загальна площа земельних ділянок відумерлої спадщини у 2017 році – у Кіровоградській (3 371 га), Херсонській (3 318 га),   Сумській (2 665 га),  Полтавській  (2 547 га),  Черкаській (2 384 га). Найменша площа – у Чернівецькій (8 га), Івано-Франківській (26 га), Львівській (35 га), Донецькій (81 га) областях.

Матеріали підготовлено за інформацією Проекту «Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні»



Создан 12 окт 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником