Трускавецький вісник № 6 (1741) від 15 січня 2019 р.

 

Трускавецький вісник № 6 (1741) від 15 січня 2019 р.

15.01.2019



У номері: За кого (не) голосувати; Короткі новини.

Короткі новини

Запрошують музеї Трускавця

У середу, 16 січня, в Художньому музеї Михайла Біласа пройде мистецька різдвяна акція «Коляда-колядниця". У програмі – дитячий різдвяний концерт, вірші та віншівки про Різдво, знайомство з новими різдвяними виставками музею, частування солодощами. Початок о 17.00.

Натомість в четвер, 17 січня традиційна різдвяна зустріч "Від Різдва до Йордану всюди чути коляду. Музей в колі друзів" пройде в музеї міста-курорту Трускавця. Тут будуть засівати, щедрувати і багато колядувати. Початок о 17.00.

Цими двома культурними подіями цей тиждень у Трускавці не обмежиться. У суботу, 19 грудня, на саме Водохреща, свій другий день народження відзначатиме УРБАН-бібліотека (початок о 15.00). А в неділю, 20 грудня, пройде обласний фестиваль зимового фольклору «Нова радість стала» (12.00 – відкриття біля нижнього бювету, 15.00 – гала-концерт в ПК ім. Шевченка).

Помер парох села Уличне

14 січня після важкої недуги на 79-му році життя і 51-му році священства відійшов у вічність митрофорний протоієрей Євген Кохан, парох храму святої мучениці Параскевії УГКЦ с. Уличне Дрогобицького району Львівської області. Про це повідомили в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії УГКЦ.

Сьогодні, 15 січня, о 17.00 відбудеться священичий парастас (церква св. Параскеви, с. Уличне). Чин похорону та Архиєрейська Божестванна Літургія пройдуть завтра, 16 січня, о 11.00 (церква св. Параскеви, с. Уличне).

Отець Євген Кохан народився 7 січня 1941 року в м. Бурштин Івано-Франківської обл. У 1965 р. о. Євген закінчив навчання в Одеській духовній семінарії, а в 1969 р. – в Московській духовній академії. 28 серпня 1968 року в м. Загорськ (Росія) отримав священичі свячення з рук владики Філарета (Вєтрова).

Душпастирське служіння о. Євген здійснював на наступних парафіях:

1. Настоятель храму Стрітення Господнього РПЦ с. Мельнич Жидачівського району Львівської області 1969-1971 рр.

2. Настоятель храму святої мц. Параскевії с. Уличне Дрогобицького району Львівської області 1971-1999 рр.

3. Парох храму святої мц. Параскевії с. Уличне Дрогобицького району Львівської області з 1999 р. по 2019 р.

Вічная йому пам`ять…

Стартував прийом робіт на здобуття Міжнародної премії ім. Івана Франка у 2019 році

15 січня Міжнародний фонд Івана Франка розпочав приймати наукові роботи на здобуття Міжнародної премії ім. Івана Франка у 2019 році. Про це інформує прес-служба фонду.

Премія, як і в попередні роки, вручатиметься у двох номінаціях: за вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики та за вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук.

Комітет Премії приймає наукові праці з 15 січня до 1 березня 2019 року. Подання на здобуття Премії прийматимуть від академічних установ, вищих навчальних закладів України та країн світу, з якими Україна має дипломатичні відносини, а також від лауреатів премії попередніх років. На здобуття Премії приймаються лише наукові праці, які були опубліковані у 2016-2018 роках і які мають ISBN.

З умовами участі у конкурсі на здобуття Премії можна ознайомитися на сайті Фонду: www.frankoprize.com.ua. Друковані екземпляри наукових праць слід надсилати на поштову адресу: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 48а, оф. 15; супровідні документи – на електронну адресу: frankoprize@ukr.net

Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно. Лауреати Премії отримують грошову винагороду (у 2016 і 2017 роках преміальний фонд становив 500 тисяч гривень, у 2018 році – 400 тисяч гривень) та золотий знак лауреата.

Урочиста церемонія нагородження лауреатів відбувається 27 серпня – у День народження Івана Франка.

Нагадаємо, що Міжнародну премію імені Івана Франка започаткував Міжнародний фонд Івана Франка в 2015 році. Щорічна Премія є почесним визнанням наукових відкриттів, вагомих здобутків і значних заслуг науковців світу в галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. Ініціатором створення фонду став онук Івана Франка – Роланд Франко.

Лауреатами Премії були: у 2016 році – Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви Любомир Гузар. У 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом став професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів Міхаель Мозер, а в номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук” нагороду здобув академік, почесний професор Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій. У 2018 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом стала професор Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник, а у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” переміг Йоганнес Ремі - помічник професора Колумбійського університету (США).

Власна інформація

За кого (не) голосувати?

Питання кого підтримати на виборах Президента України хвилює більшу частину українського суспільства. Так-так, більшу, бо тих, що визначилися твердо та остаточно ще вчора чи позавчора, замало для ясності картинки куди ж йтиме чи котитиметься наша держава в найближчі п’ять років. Близько третини українців ще й уяви не мають кого підтримають на цих виборах, а інша третина сумнівається між двома-трьома прізвищами.

В цій ситуації варто виходити не так з питання «За кого голосувати», як з протилежного «За кого не голосувати?». Кожен сам для себе формує цей перелік. Гадаємо, такі прізвища як Бойко, Рабинович, Мураєв чи Симоненко знайдуться в переліку галичан  «За кого не голосувати?» точно. Подальший «відсів» значно цікавіший – навіть в одній сім`ї хтось до того переліку додасть прізвище чинного президента Порошенка, хтось Тимошенко, хтось Зеленського, Садового чи Гриценка. Найчастіше суб`єктивно, бо аргументація типу «олігарх, популіст, клоун, лис, пияк» є не чим іншим як підняттям з глибини душі (чи підсвідомості) пластів заздрості, роздряпуванням невиправданих сподівань, повторюванням нав`язуваних кліше.

Кожна подія, котра відбуватиметься в перші три місяці 2019 року, так чи інакше сприйматиметься українцями через призму виборів. Проголошення томосу, вбивство мера Ґданська, привітання зі святами, нова обкладинка в соцмережах, ситуація з полоненими моряками, нові деталі в розслідуванні вбивства Катерини Гандзюк, смерть громадського активіста, можливе підвищення ціни на газ – кожен інформаційний привід експлуатується політиками, причому в однаковій мірі як представниками діючої влади, так і опозиціонерами. Мета – нав’язати своє бачення, свою точку зору, що є сходинкою до переконання, що «наш кандидат найкращий». Бо війна йде за кожен голос – як-не-як, дві третини суспільства ще й близько не визначилися за кого вони.

Хвиля популізму, котра заливає Україну, не може не турбувати. Популізмом займаються всі – і крайні праві, і ліберали, і червоно-чорні, і колишні біло-голубі, і уряд, і парламентські партії, і позапарламентські сили. Людям говорять те, про що вони хочуть чути, і то максимально спрощено, примітивно, з використанням  різних «штучок», змішуючи елементи правди з відвертою брехнею, годуючи інформаційно отруйними стравами, не гребуючи ніякими засобами. Бо ж ціль виправдовує всілякі засоби, особливо коли та ціль – влада, найвища влада.

Кандидат в подачі тих чи інших ЗМІ подається як герой чи зрадник, як муж стану чи популіст, як захисник інтересів народу чи олігарх-грабіжник, як реальний незалежний кандидат чи ставленик Москви, як вмілий досвідчений політик чи вічний інтриган, як свята людина чи як чорт з ратицями. Тобі підсовують вибір – чорне або біле, третього не дано. На фоні протистояння плюса та мінуса всі решта подаються як щось сіре, безлике, як такий собі фон для кращого ефекту спостереження за битвою Добра та Зла, яке на цих виборах уособлюють … і тут кожен штаб підсовує свого кандидата та опонента, котрий йому найбільш вигідний.

Істерія нагнітатиметься та наростатиме, плітки сягнуть неймовірних розмірів та масштабів, зчиниться така круговерть та каламуть, в якій і тверезо мисляча людина може легко втратити голову та піти за покликом лукавого, а не за здоровим глуздом. В цій ситуації найкращим виходом буде вміння ставити бар`єр, вміння не допускати політиці та політикам отруювати нашу щоденність та впливати на нашу здатність мислити (при умові якщо така здатність є).

Звісно, члени партій змушені будуть голосувати за своїх лідерів і агітувати за них, що вони вже й почали робити. Зрозуміло, що кожен з них плекає свої потаємні надії – якщо Президентом стане наш кандидат, отоді я… І починається фантазування. В когось мрія не сягає вище керівника відділу чи зеленого світла для бізнесу, а хтось має амбіції на голову ОДА чи й у міністерство. В голові звучить «Алілуя», а уява малює образ відкритого соціального ліфту з червоною доріжкою власне для мрійника. Тому дехто так пнеться зі шкіри, щоб всім показати свій вибір та свою лояльність власне до того, а не іншого кандидата.

Всі решта, тобто нормальні люди, обмежуються розмовами чи суперечками, але аж так не демонструють свою палку прихильність до того чи іншого кандидата. Найчастіше доводиться чути, що «приходиться вибирати з двох зол», а після цього більшим злом називають такого-то кандидата, а меншим – свій вибір. На жаль, частка правди в такому підході є. Серед кандидатів нема жодного, хто б користувався всенародною симпатією, повагою, любов`ю та довірою. Як не парадоксально, не через особистий шлях у політиці, а через команду однодумців, в якій негідників найчастіше не бракує.

Норма закону про передвиборчу тишу в день перед голосуванням і в самий день виборів – це благо для психіки українців і дуже правильна річ для суспільства. Виборець має нарешті унікальну можливість струсити з голови всю ту полову, котрою його обсипали, зняти полуду з очей і подивитися на все по-іншому, з перспективи здорового глузду. Але до цього дня скільки мук прийдеться витерпіти, дивлячись на брехливі біг-борди, слухаючи пропаганду з радіо чи телебачення, влізаючи в нетрі безплідних дискусій у соцмережах та не менш безплідних розмов в черзі з оплати комунальних послуг.

За кого голосувати? Відходячи від протилежного, варто зі списку кандидатів найперше викреслити тих, за кого Ви не проголосуєте за жодних обставин. Щодо решти кандидатів, то кожного з них можна оцінити за тим, що вже ним/нею було зроблено і які люди в команді, наскільки вони варті довіри. З часом список зменшуватимуться і десь ближче до березня в ньому будуть тільки два-три «симпатичні» кандидати, наприклад, Гриценко-Садовий, Тимошенко-Кошулинський, Порошенко-Ляшко чи Зеленський-Вакарчук. Останнім кроком буде розпізнати того кандидата, за підтримку якого мені/тобі точно не буде соромно. Кинувши свій бюлетень у виборчу урну, кожен з нас творитиме історію новітньої України, долучиться до демократії в нашій державі, візьме відповідальність за майбутнє своє, своїх родини, міста, держави.

Головне – не жаліти, що вибір був неправильним. Ті, що в 2010 році активно агітували проти Тимошенко, привели до влади Януковича – про це не варто забувати.

Володимир Ключак, фото рейтингу кандидатів з мережі Інтернет



Создан 15 янв 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником