Трускавецький вісник № 34 (1769) від 12 березня 2019 р.

 

Трускавецький вісник № 34 (1769) від 12 березня 2019 р.

12.03.2019



У номері: Посвячено меморіальну таблицю в честь Олекси та Романа Різняків; «Криваві вибори» в Дрогобичі; Про голосування за місцем проживання; Скільки громадян і скільки баранів; Не ставаймо на ті ж граблі; У Трускавці пройде Фестиваль «Радуйся, Маріє!»; Короткі новини.

Короткі новини

Громада Трускавця вирішуватиме, чи хоче вона платного входу в бювет

У четвер, 14 березня, в Народному домі Трускавця відбудуться громадські слухання з одного питання – запровадження платного входу в бювет мінеральних вод. Початок слухань о 13.00.

У Трускавці вшанували Шевченка

9-10 березня у Трускавці відбулися заходи з нагоди Шевченківських днів. У день народження Великого Кобзаря біля його пам’ятника пройшов поетичний марафон. А в день спомину поета також біля його пам’ятника відбулася літературно-мистецька програма за участі народного хору «Воля» Народного дому, вихованців дитячої школи мистецтв та Будинку учнівської творчості. З вітальним словом перед трускавчанами та гостями курорту виступив заступник міського голови Олексій Балицький. Також в цей день було відзначено кращих учнів трускавецьких шкіл – стипендіатів міського голови.

Власна інформація

Не згине пам`ять про славетну трускавецьку родину Різняків

Роман Різняк прославив рідний Трускавець і увіковічений у пам’ятнику, котрий був споруджений в місті-курорті за часів міського голови Богдана Матолича, і височіє вище бювету, на вул. Джерельній. Цей пам’ятник роботи скульпторів Володимира Ропецького і Сергія Олешка кількаразово пробували знищити, обливали фарбою, але він стоїть, аби щорічно 11-12 березня приймати шану та знак вдячності від земляків.

Родина Різняків – типово трускавецька багатодітна сім`я з патріархальним устроєм, де і тато, і мама прищеплювали дітям любов до Бога, Церкви, Вітчизни та рідного народу. Найбільш заслуженим для України став син Роман, котрий пов`язав свою долю з націоналістичним підпіллям, став боївкарем ОУН-УПА, взяв у полон самого генерала Сабурова, і місце поховання якого довгий час вважалося невідомим. Хоча є певні підстави стверджувати, що загиблого героя поховали тихцем біля могили його батька Олекси.

Останньою з великої родини, хто добре пам’ятав Романа Різняка, була його рідна сестра Оксана (по чоловікові Дмитречко), котра пережила сталінські концтабори. Померла вона в грудні 2013 р., коли у Трускавці містом керував Р. Козир. Щорічно вона приходила до пам’ятника, встановленого в честь її брата, і завжди розповідала про нього – героя, котрого зродила трускавецька земля.

Вшанувати не лише Романа Різняка, а всю славетну родину, вирішив Почесний громадянин Трускавця, невтомний дослідник та голова місцевого осередку «Меморіалу» Мирон Бучацький. Кілька років знадобилося для того, аби ідея вшанувати всю родину Різняків могла втілитися в життя.

На жаль, могила батька героя – Олекси – не збереглася. Коли на старому трускавецькому цвинтарі в 1990-х рр. споруджувався новий храм Покрови Пресвятої Богородиці, то власне могила Олекси Різняка удостоїлася честі опинитися безпосередньо під церквою. Не виключено, що там теж спочивають тлінні останки і «Макомацького» (бандерівське псевдо Романа Різняка). Тепер про місце їхнього спочинку («Тут поховані борці за волю України…») свідчить таблиця, прикріплена на стіні церкви і освячена місцевим парохом о. Володимиром.

Освячення цієї таблички – це ціла детективна історія. Ще в четвер, 7 березня, було анонсовано, що чин освячення відбудеться у неділю після третьої Служби Божої, орієнтовно о 13.30-14.00. Цю інформацію близько полудня в телефонній розмові підтвердив настоятель храму о. Володимир Бондарчук. Та коли автор цих рядків 10 березня у вказаний час підійшов до церкви, то біля пам’ятної таблиці в честь батька та сина Різняків побачив лише ініціатора її встановлення Мирона Бучацького.

- Так, мали освячувати сьогодні, але прийшов наказ зверху: або освятити тихцем в момент встановлення, без зайвого розголосу, або взагалі не встановлювати і не освячувати, - пояснює Мирон Бучацький. – Прийшов наказ згори, і не було на то ради…

Мирон Бучацький не вдається в деталі, яка ж то влада видала такий наказ – міська, церковна чи з порошенківського штабу. Навряд чи церковна, бо Церква і не в такі складні часи завжди була зі своїм народом. А чи міська, чи, може, з президентської вертикалі – то хай залишиться на совісті тих, хто видавав той «наказ зверху». Видно, Макомацький їм страшний і досі, якщо обливають фарбою його пам’ятник і бояться присутності людей при освяченні таблиці в його честь.

Меморіальну таблицю з висіченими барельєфами батька Олекси та сина Романа Різняків і написами виконав у Львові відомий митець Василь Ярич. Загальний кошт робіт (у тому числі виготовлення таблиці) – близько 65 тисяч гривень, каже Мирон Бучацький. Така сума була б непідйомною для організаторів вшанування пам`яті славної трускавецької родини Різняків, якби не відомий меценат, міський голова Трускавця 2002-2010 рр., член партії «Батьківщина» Лев Грицак.

Володимир Ключак

Трускавець готується до Фестивалю «Радуйся, Маріє!»

На свято Благовіщення, 7 квітня, у Трускавці заплановано проведення міського фестивалю духовної пісні та поезії «Радуйся, Маріє!». Цей фестиваль у Трускавці пройде вже вчетверте, він є культурно-мистецькою акцією, метою якої є поширення і збагачення духовних і культурних цінностей української молоді; популяризації сучасної духовної, релігійної пісні та поезії; відзначення свята Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Організатори фестивалю: Релігійно-просвітницький центр ім. о. І. Валюха, Трускавецький деканат УГКЦ, Будинок учнівської творчості м. Трускавця.

Згідно Положення про фестиваль, змагання проходитимуть в номінаціях: 1) солісти-вокалісти; 2) художнє читання; 3) авторська пісня (написана учасником конкурсу); 4) авторське читання; 5) вокальні ансамблі; 6) групове читання.

До участі у фестивалі «Радуйся, Маріє!» запрошуються діти та молодь, які проживають чи навчаються у м. Трускавці: І вікова категорія 7-11 років; ІІ вікова категорія 12-16 років.

Умови фестивалю

Фестиваль духовної пісні та поезії «Радуйся Маріє!» проводиться у формі фестивалю-конкурсу.

Учасники фестивалю-конкурсу в кожній номінації представляють один твір духовно-релігійного змісту.

Час виконання одного твору – до 5 хвилин.

Вокалісти виконують пісню з інструментальним супроводом, акапельно або під фонограму мінус.

Супроводжуючі особи (учасники інструментального ансамблю, бек-вокалісти, акомпаніатори та інші особи, які допомагають виконавцеві) не нагороджуються.

Заявки на участь у конкурсі подаються до 29 березня 2019 р. на електронну адресу БУТ: truskavets.but@gmail.com

Телефон для довідок: 050-573-52-82 (Роксолана Мартинюк).

Журі фестивалю

Журі визначає та нагороджує кращих виконавців дипломами та призами.

Оргкомітет та журі можуть запровадити додаткові призові номінації, або відзначення а також гран-прі фестивалю-конкурсу.

Критерії оцінювання:

- поєднання мистецького образу з духовним змістом твору;

- майстерність виконання (емоційність виступу, дикція, чистота інтонування…);

- творчий підхід до розкриття пропонованої тематики;

- сценічна культура; костюм; робота з реквізитом;

- відповідність репертуару виконавським можливостям та віку учасника.

Форма заявки:

1. Номінація.

2. Вік.

3. Назва навчального закладу.

4. Прізвище та ім’я.

5. Назва та автор твору.

6. Керівник.

7. Кількість учасників.

8. Контактний телефон.

Вл. інф.

„Kryształowy Lotos” połączył uzdrowiska Karpat

27–28 lutego w hotelowo-zdrojowym kompleksie „Rixos-Prykarpattya” w Truskawcu odbyło się Pierwsze Wschodnioeuropejskie Forum Gościnności i Balneologii.

Przed II wojną światową miejsce to było jednym z bardziej znanych kurortów II Rzeczpospolitej dzięki Naftusi – wodzie mineralnej o lekkim posmaku naftowym, która ma zbawienne działanie dla cierpiących na kamicę nerkową, bóle wątroby, nieżyty przewodów trawiennych, sklerozę i cukrzycę. Można tam jeszcze zobaczyć stare wille i pijalnie w stylu zakopiańskim, odnowiony kościół i pomnik Adama Mickiewicza.

W czasach niepodległej Ukrainy kurort odzyskał swoje znaczenie i przyjmuje też pacjentów z Polski, Niemiec oraz innych krajów. W Truskawcu jest wiele nowoczesnych pensjonatów i nadal trwa budowa hoteli.

– Pierwsze Wschodnioeuropejskie Forum gościnności i balneologii w Truskawcu miało na celu zebrać po raz pierwszy w jednej lokacji ludzi, którzy zajmują się organizacją działalności w zakresie gościnności, rehabilitacji, uzdrowienia i balneologii w Karpackim regionie Europy Wschodniej i od których bezpośrednio zależy późniejszy wzrost wskazanego przemysłu i ogólny rozwój tego regionu – powiedział dla Kuriera Galicyjskiego pomysłodawca i główny organizator Forum Iwan Ceheńko, prezes zarządu Мiędzynarodowego Centrum „Europejska integracja Ukrainy”. – Drugi generalny cel – popularyzacja turystyczno-rekreacyjnego potencjału Karpackiego regionu Europy. Wzorowałem się na konferencjach i sympozjach w Polsce, w których często uczestniczyłem. Tutaj zgromadziło się ponad 300 uczestników z Ukrainy, Polski, Słowacji i Węgier. Na Forum zaprosiliśmy przedstawicieli miejscowego samorządu miast-uzdrowisk, kierowników i właścicieli branży hotelowo-restauracyjnej, rehabilitacyjnych i zdrowotnych zakładów z sąsiednich krajów. Do uczestnictwa dołączyli przedstawiciele organów władzy, dyplomatycznych i poselskiego korpusów, poszczególni ministrowie rządów tych krajów. Mamy tu możliwość omówić różne wspólne problemy. Zostali zaproszeni też samorządowcy. Bardzo się cieszę, że tak liczna delegacja przyjechała z Polski, ponieważ Truskawiec zdobywa coraz więcej popularności wśród Polaków.

Obecnych na sali przywitali burmistrz Truskawca Andrij Kulczyński, deputowany Rady Najwyższej Ukrainy Bogdan Matkiwskyj, przewodnicząca departamentu turystyki i uzdrowisk lwowskiej państwowej administracji obwodowej Natalia Tabaka, greckokatolicki biskup pomocniczy samborsko-drohobycki Hryhorij Komar.

W ciągu dwóch plenarnych dni uczestnicy i goście Forum mieli możliwość omówić problemy branży, która obecnie staje się główną i najbardziej perspektywiczną dla rozwoju w Karpackim regionie, mogli również rozpatrzyć perspektywy i problemy rozwoju miast-uzdrowisk, zakresu gościnności, infrastruktury regionu, a także poznać najnowsze metodyki uzdrowienia i rehabilitacji, przejąć pozytywne doświadczenie.

Gośćmi spotkania byli również posłowie RP Kazimierz Gołojuch i Bogdan Rzońca. W otwarciu Forum uczestniczyła wicekonsul RP we Lwowie Małgorzata Siekierzyńska. Przybyła też grupa dziennikarzy polskich z Rzeszowa i Przemyśla.

– Jest takie piękne miejsce w Europie jak Karpaty, które łączą siedem krajów, wiele kultur, wiele narodów, wiele atrakcji, o ogromnym potencjale gospodarczym dotychczas nie wykorzystanym – mówił Bogdan Rzońca, przewodniczący Sejmowej Komisji Infrastruktury. – I to dotyczy każdego kraju, który jest w Karpatach.

Poseł Rzońca zaznaczył, że rząd i parlament Polski, polscy eurodeputowani i politycy od wielu lat mówią, że Karpaty powinny mieć swoją strategię. Taką strategię, jak mają Alpy, kraje Bałtyckie, jak ma Dunaj, bo te kraje, które są w Karpatach, w stosunku do krajów zachodnich mają potencjał niewykorzystany. Nie tylko dla nich samych, nie tylko dla Karpat, ale także dla Europy. Bogdan Rzońca prosił obecnych, by zwrócili się w tej kwestii do Kijowa, do wszystkich krajów karpackich, że jest potrzebna dobra strategia rozwoju Karpat, żeby można było wspomagać kraje karpackie, które służą Europie.

Poseł na Sejm RP Kazimierz Gołojuch, który wystąpił w plenarnej dyskusji „Perspektywy rozwoju alternatywnych rodzajów energetyki w Karpatach”, podzielił się doświadczeniami nie tylko polskimi, ale również tymi, które funkcjonują w Niemczech i Austrii.

– Do tego tematu trzeba podchodzić z rozsądkiem, trzeba przeprowadzić dokładne badania i tam, gdzie jest możliwość tym się zajmować – zaznaczył.

Wojciech Farbaniec, burmistrz gminy uzdrowiskowej Rymanów, czuje się w Truskawcu prawie jak w domu.

– Jestem z miejscowości, gdzie do II wojny światowej zamieszkiwali Łemkowie i Polacy – powiedział. – Przez setki lat razem ze sobą żyli. Część mieszkańców z moich terenów mieszka teraz w Truskawcu. Są oni potomkami rzeźbiarzy. Kiedyś Anna z Działyńskich Potocka chcąc pomoc Łemkom, którzy mieszkali w górach w tych miejscowościach, założyła szkółkę rzeźbiarską i koronkarską, dla chłopców i dla dziewcząt i ta szkoła przetrwała do dnia dzisiejszego.

Łemkowie przenieśli sztukę rzeźbiarską do Truskawca. Natomiast Wojciech Farbaniec już od lat dzieli się swoim doświadczeniem reformy samorządowej na przykładzie uzdrowiskowej gminy Rymanów.

Ernest Nowak, burmistrz miasta i gminy Zagórz z Podkarpacia, w rozmowie z Kurierem Galicyjskim powiedział o współpracy z kolegami ze Słowacji i Ukrainy:

– Realizujemy wspólne projekty, m.in. rozpoczęliśmy projekt związany z ochroną dziedzictwa naturalnego, który będzie polegał na gruntownej modernizacji i uruchomieniu oczyszczalni ścieków w mieście Dobromil oraz wybudowaniu kolektora sanitarnego, a po naszej stronie będzie to budowa sieci kanalizacji sanitarnej w miejscowości Czaszyn. Projekt jest współfinansowany z programu transgranicznego Polska-Białoruś-Ukraina. Budżet projektu wynosi ok. 2,5 mln euro. Powinniśmy zdiagnozować swoje mocne i słabe strony i budować strategię rozwoju naszych gmin w oparciu właśnie o mocne strony, wykorzystując dziedzictwo naturalne, dziedzictwo historyczne, cały potencjał. W końcu mamy wspólną kulturę słowiańską, wspólne doświadczenia, język, który jest bardzo podobny i jest w zasadzie zrozumiały dla obydwu partnerów bez tłumaczenia. Mamy wiele wspólnego. Dzisiaj poważną barierą jest granica dla turystów polskich czy też ukraińskich i tu powinniśmy zmierzać do różnych rozwiązań, które zwiększą ilość przejść granicznych, również połączenia kolejowe, które będą wpływać na poprawę jakości kontaktów, na zwiększenie częstotliwości, na łatwiejszą, swobodniejszą przepustowość.

Truskawieckie Centrum Rehabilitacji „Elita” zaprezentowało metodę obecnego na sali prof. Włodzimierza Koziawkina. Jest to wysoko skuteczna technologia leczenia pacjentów z dziecięcym porażeniem mózgowym, skutkami organicznego porażenia układu nerwowego oraz patologii wertebrogennej. Z różnych krajów świata przyjeżdżają tam pacjenci. Czasem czekają w kolejce nawet rok.

Burmistrz Truskawca Andrij Kulczyński podkreślił, że najwięcej obcokrajowców przyjeżdża do tego uzdrowiska z Polski i że ta liczba rośnie. – Obliczyliśmy, że może ich być o wiele więcej, jeżeli będzie łatwiejsze połączenie z Polską – wyjaśnił.

Karol Gajdzik, prezes Stowarzyszenia Linia 102.pl stwierdził, że najkrótsza droga dla potoków pacjentów z Polski do Truskawca to droga z Przemyśla, jeżeli zostanie odnowiony ruch kolejowy na Linii 102.pl. do Niżankowic po stronie ukraińskiej. – To pozwoli doprowadzić do bardzo szybkiego połączenia Przemyśl – Niżankowice, a potem skomunikowanie pociągów z Truskawcem przez Sambor. Według mnie, to jest potencjał na jakieś 100 tys. pasażerów. Mam nadzieję, że połączenie przez Niżankowice – Chyrów, potem do Ustrzyk Dolnych wpłynie na rozwój turystyki w Karpatach – powiedział Gajdzik.

Na zakończenie Wschodnioeuropejskiego Forum Gościnności i Balneologii w Truskawcu odbyła się ceremonia wręczenia statuetek „Krzystałowy Lotos” za zasługi w podnoszeniu poziomu usług turystycznych w krajach regionu Karpat, które zostały przyznane w kilku kategoriach. Uhonorowano też szereg osób, które otrzymały obrazy autorstwa Natalii Poliszczuk z Truskawca, członkini Lwowskiego Towarzystwa Przyjaciół Sztuk Pięknych.

Współorganizatorami Forum byli: Międzynarodowe Centrum „Europejska integracja Ukrainy” oraz Lwowska Państwowa Administracja Obwodowa, Rada Miejska Truskawca, Instytut Transgranicznej Współpracy i Europejskiej Integracji, Hotel „Rixos-Prykarpattya”.

Konstanty Czawaga (tekst i zdjęcia), Kurier Galicyjski

Не ставаймо на ті ж граблі!

Січень 2010 року. Президентські вибори. Трускавець. Міський осередок Партії регіонів налічує заледве кілька десятків маловідомих осіб, ця партія не представлена в міській раді. Здавалося б, проукраїнське місто і вибір має бути проукраїнський.

Але який результат показує Трускавець? В другому турі президентських виборів Трускавець дає майже 10% підтримки Януковичу. Десять відсотків! Кожен десятий з тих, хто прийшов 7 лютого 2010 року на виборчі дільниці у Трускавці, проголосував за Януковича. І хоча Юлія Тимошенко набрала тоді 85,65% голосів трускавчан, але за Януковича проголосувало 1 128 трускавецьких виборців. Проти всіх – 571 голос (4,83%).

А потім пам’ятаємо що було і як було. Ґвалтування Конституції, спроби нав’язати російську мову як другу державну, узурпація влади, уряд Азірова. А ще ув’язнення Юлії Тимошенко як головного політичного опонента, згортання прав та свобод, відмова від європейського курсу та братання з Путіним. Завершилася президентура Януковича Революцією Гідності, розстрілами Небесної Сотні, втечею зека і московською окупацією частини української території.

Україна досі платить страшну ціну за помилку 2010 року. Уявімо собі, яке поважне місце в спільноті європейських держав посідала б Україна, якби тоді, дев`ять років тому, до влади прийшла Юлія Тимошенко. Можливо, тоді б до нас на заробітки їхали поляки, румуни та чехи, а не ми до них. Можливо, Україна вже була б у зоні євровалюти, або ж гривня стояла б міцно нарівні з доларом, фунтом стерлінгом чи єною. Але ми перекреслили це майбутнє, обравши зека.

На жаль, у Трускавці за Януковича голосували не лише залишки комуністів чи прихильники «русского міра». Голосували за нього і люто агітували проти Юлії Тимошенко так звані «ура-патріоти». Вони представляли нібито українські партії, хизувалися вишитими сорочками, вивішували на празники жовто-блакитні знамена на балконах чи стінах будинків, але в той же час зготували Україні війну і зубожіння. Їхній голос проти Юлії Тимошенко в 2010 році став подарунком Путіну. Їхня жовч та заклик голосувати проти всіх у другому турі президентських виборів відбилася страшною бідою, смертю тисяч в теперішній українсько-московській війні.

Не лише Трускавець недодав голосів Юлії Володимирівні. В сусідньому Дрогобичі тодішній мер Микола Гук відверто визнав, що буде голосувати проти всіх. На сайті «Трускавецький вісник» так пише про це: «Дрогобицький міський голова Микола Петрович Гук не підтримав ініціативу дрогобицьких депутатів підтримати в другому турі президентських виборів єдиного кандидата від демократичних сил Юлію Тимошенко. Він теж відмовився підтримати звернення, яке депутати ДМР прийняли і без нього. «Я підтримую Ющенка і буду голосувати проти всіх», - сказав п. Гук. Йому напевно приємніше буде бачити на посту Президента України Віктора Януковича…» (http://protruskavets.org.ua/news/010_10_7.html).

Зараз, через дев`ять років після цих фатальних виборів Україна знову може стати на ті ж граблі. З однієї сторони, є Юлія Тимошенко, котра пройшла Качанівську колонію і була головним ворогом для Януковича. З другої сторони, є колишній соратник Януковича, співзасновник Партії регіонів і міністр економіки в уряді Азарова. Є ще клоуни і клони-однофамільці, олігархи і недобитки з Партії регіонів, є і підставні качки, тобто технічні кандидати.

Народе український, маєш їх аж 39. Шановні трускавчани, це не вибори, це Великий Вибір. Від всіх нас залежить, чи станемо на граблі 2010 року і оберемо, а потім жалкуватимемо, каятимемося і проливатиметься кров наших дітей та онуків, а чи помолимося і поставимо галочку у виборчому бюлетені на властивому місці.

Володимир Ключак,

фото з групи «Трускавець за Тимошенко» в мережі Фейсбук

Скільки громадян і скільки баранів

Шановні друзі! 31 березня будуть не вибори, а перепис населення, де буде визначено скільки у нас громадян, а скільки, вибачте на слові, баранів.

Ви знаєте, що реальна вартість українського газу (з транспортуванням) становить близько 3 грн. 55 коп. за 1 м.куб.? Зараз ми платимо по 8 грн. 50 коп. З травня будемо платити по 9 грн. 85 коп. А з січня 2020 року – по 12 грн. 32 коп.

Та це не кінцеве підвищення. Бо ціну на газ для населення хочуть зрівняти з ціною, по якій його споживає промисловість. На сьогодні це близько 16 гривень.

Підвищення ціни на газ неминуче призведе до збільшення вартості електроенергії та росту цін взагалі. А також до інфляції, зменшення купівельної спроможності населення, подальшого зубожіння українського народу.

Які пояснення влади? Вони говорять, що нам (не їм, а нам!) потрібно погасити борг перед Міжнародним валютним фондом. У 2019 році це 11 мільярдів доларів. А тому, щоб отримати нові кредити від МВФ на погашення старих кредитів, влада показала кредиторам, звідки вона візьме кошти, щоб віддати позичені долари. От і беруть різницю між реальною вартістю газу і тією, яку ми платимо, і нібито спрямовують на погашення боргу перед МВФ.

Іншими словами, Порошенко і Гройсман понабирали кредитів, і нічого мудрішого не придумали, аніж те, щоб віддавали ці кредити ми – прості українці.

Це як у вартість бензину закладені кошти на ремонт доріг, так у вартість газу закладають складову на погашення кредитів МВФ.

Формула проста і цинічна: вони беруть, а ми віддаємо. І цей зашморг хочуть на нас натягнути назавжди. Розумієте, назавжди!

Така афера просто знищить середній клас. Ми будемо приречені на статус жебрака.

Таке враження, що існує якась міжнародна змова, результатом якої має стати очищення нашої землі від українців.

Населення вимирає. Мінус 233 тисячі громадян за рік! Вдумайтеся в цю цифру! Це приблизно 11 міст таких як Трускавець щорічно щезає з карти України.

Молодь виїжджає. Приблизно 1 мільйон молодих українців щороку покидає нашу державу. Більшість з них навіть не планують повертатися.

Патріотів знищують в котлах. А тим, хто залишився, створюють неприйнятні умови для проживання.

Підтримувати владу Порошенка суперечить елементарному здоровому глузду.

Що пропонує Юлія Тимошенко? Україна видобуває достатньо газу для потреб населення. Вартість цього газу з прибутком і доставкою становить 3 грн. 55 коп. за метр кубічний. По такій ціні Юлія Тимошенко пропонує продавати газ для потреб населення, в тому числі на опалення і гарячу воду. І таку ціну буде встановлено зразу ж після того, як Юлія Тимошенко стане Президентом України.

А кошти на погашення кредитів будуть брати з доходу від росту економіки, повернення з офшорів вкрадених в держави коштів, з наведення порядку на митниці, виведення економіки з тіні.

Друзі! У нас є тільки два варіанти: або голосувати за справедливу ціну на газ по 3 грн. 55 коп. за 1 м.куб., або за постійне зростання ціни на газ до 16 грн. і вище.

Ще одна дуже важлива тема – це якість, або калорійність газу. Якість газу при видобуванні і якість того газу, який ми споживаємо – це величезна різниця! Ви не задумувалися, що платите не лише за газ, а й за повітря, яке закачується в трубу разом з газом? Тільки на різниці в калорійності газу енергетичні олігархи здирають з нас мільярди. Та це вже зовсім інша розмова.

Пам’ятайте – 31 березня будуть не вибори, а перепис населення, де буде визначено, скільки в нас громадян, а скільки, вибачте, баранів…

Руслан Крамар

 „Krwawe wybory” w Drohobyczu

Od Redakcji: W czerwcu 1911 r. w Drohobyczu odbyły się wybory, które w historii zapisały się jako „krwawe”. W związku z fałszowaniem wyników wyborczych doszło do rozruchów i walk na ulicach miasta. Dla zaprowadzenia porządku wojsko otworzyło ogień do protestujących. Według oficjalnych danych zginęło 26 osób, a 47 odniosło rany. Bruno Schulz obserwował te wydarzenia z okna swojego domu (róg Rynku i ul. Mickiewicza), wywołały one wstrząs w młodym artyście i znalazły odbicie w jego późniejszej twórczości.

Szczegółowy opis wydarzeń zawarł M. Mściwujewski w książce: „Z dziejów Drohobycza. Część II”, Drohobycz 1939, rozdział XXIV „Tuż przed wojną światową”, ss. 184–192.

Z początkiem XX wieku Drohobycz należał do najruchliwszych miast byłej Galicji. Z powodu odkrycia złóż ropy naftowej w Borysławiu i w jego okolicy Drohobycz jako stolica Zagłębia Borysławskiego zaroił się od kapitalistów, inżynierów, adwokatów, lekarzy i wielkiej liczby urzędników prywatnych oraz ludzi żądnych łatwego zarobku. Miasto, które jeszcze w 1900 roku liczyło 17000 mieszkańców, w dziesięć lat później miało już prawie 36000 dusz.

Już w drugiej połowie XIX w. wiele rodzin dorobiło się na ropie grubych milionów, a wśród nich przodowała rodzina Gartenbergów, która doszedłszy do milionowego majątku, osiedliła się na stałe w Wiedniu. Z początkiem XX w. miejsce Gartenbergów, ich przodownictwo, wpływy i przewagę zagarnęła inna rodzina z nimi spokrewniona, a mianowicie Feuersteinów. Jak niegdyś w XVIII w. Zelman Wolfowicz i jego rodzina, tak obecnie Feuersteinowie zawojowali Drohobycz do tego stopnia, że oni to właściwie mianowali burmistrzów, radnych miejskich, prezesów i członków kahału, oni rozdawali dostawy gminne, a co więcej, że nawet rząd austriacki i władze autonomiczne uznały Drohobycz za jakąś domenę Feuersteinów.

Ze sprawozdania wygłoszonego w parlamencie wiedeńskim (26 VII 1911 r.) przez wybitnego posła, Ernesta Breitera, dowiadujemy się, że gdy starosta, urzędnik sądowy czy podatkowy nie podobał się Feuersteinowi, to go natychmiast z Drohobycza przenoszono, a co więcej, iż starostowie drohobyccy, sędziowie i w ogóle urzędnicy państwowi byli zależni materialnie od rodziny Feuersteinów i po prostu [byli] ich sługami. Za to prawo „wolnej ręki” – jak nazywa to Breiter, odwdzięczali się oni w ten sposób, że poleconych przez rząd kandydatów czy to do Rady państwa, czy do Sejmu krajowego, Rady gminnej lub Wydziału powiatowego popierali całą siłą swych wpływów i wybory przeprowadzali w myśl żądań państwowych.

Miała więc rodzina Feuersteinów w swym mieście wszystkich na rozkazy, a wskutek tego nikt się nie umiał jej sprzeciwić, bo każdy opór ich rozkazom był z miejsca i bezwzględnie surowo karany. Apelować można było jedynie do Pana Boga. Namiestnik Andrzej hr. Potocki (1), który jako posiadacz terenu naftowego poznał moc i potęgę rodziny Feuersteinów, usiłował ukrócić jej samowolę, a nawet z tych powodów powstała dość silna opozycja na czele z familią Spitzmanów, występująca ostro przeciwko nim, ale po skrytobójczym zamordowaniu Potockiego we Lwowie [1908 r.] powróciły do Drohobycza dawne stosunki, Feuersteinowie znów odżyli i dopiero teraz starali się wykazać, jak silną posiadali władzę.

Jakub Feuerstein, głowa dynastii, zięć jednego z najbogatszych parweniuszy naftowych, żądny sławy, nie przebierający w środkach do urzeczywistnienia swoich planów, zajmował się głównie polityką. W życiu prywatnym nie był złym człowiekiem, owszem, posiadając olbrzymi majątek, wspierał biednych, nieszczęśliwych, pospólstwu starał się dobrze robić, ale nie miał szczęśliwej ręki. Sypiąc pieniądze na lewo i na prawo, sądził, że dobrze czyni. Ten sam tłum, którego był dobrodziejem, w czasie wojny światowej odpłacił się mu wielką niewdzięcznością, rabując i niszcząc majątek, który pozostawił w Drohobyczu. Feuerstein, będąc prezesem kahału (2), wiceburmistrzem miasta i jego radnym, trząsł Drohobyczem i terroryzował na swój sposób. Władze rządowe pokładały w nim wielkie zaufanie. W roku 1911, przed okresem wyborów do parlamentu, otrzymał nawet generalne pełnomocnictwo od namiestnika Bobrzyńskiego, by popierał kandydaturę Doktora Loewensteina.

Polacy w tym czasie wysunęli jako kandydata na posła Mateusza Michała Balickiego, Rusini sędziego Włodzimierza Kobryna, Żydzi zaś Dr. Gerschona Zippera. Ale z tych kandydatów drwił sobie Feuerstein, bo uważał, że rozkaz z Wiednia nie tylko powinien, ale musi być wykonany, on więc zrobi, co będzie mógł, a rząd go poprze. Tak też się stało. Do listy wyborczej wciągnięto na podstawie reklamacji około 1400 osób nieistniejących i komisja wyborcza je zatwierdziła mimo protestu wielu poważnych mężów, mimo że zwrócono się w tej sprawie do namiestnika Bobrzyńskiego, jak i do prezydenta ministrów, barona Bienertha, sądzono bowiem, że tam znajdzie się sprawiedliwość.

Tymczasem stronnictwo feuersteinowskie nawet nie starało się o upozorowanie swego postępowania nieuczciwego. Tak na przykład powołano do urny wyborczej lokatorów z domów przy ulicy Szpitalnej pod liczbą 68, 84, 115, choć ulica ta miała tylko 32 numery, a przy ulicy Borysławskiej 51, z walącego się domu, posiadającego tylko dwie ubikacje mieszkalne, powołano aż 68 wyborców na poczekaniu wymyślonych. Przy takich oszukaństwach, rzecz jasna, że tak Jakub Feuerstein, jak i rząd mogli być pewni wygranej, a sam kandydat na posła najspokojniej siedział w domu i wcale o wynik wyborów się nie troszczył.

Wybory rozpoczęły się w poniedziałek, dnia 19 czerwca [1911 r.] już o godz. 5 rano przy ulicy Stryjskiej 37 w szopie miejskiej, zwanej szumnie Salą gimnastyczną (3). Naprzeciw lokalu wyborczego, wbrew przepisom wyborczym, bo w oddaleniu 45 m urządzono lokal agitacyjny Dr. Loewensteina. Ludność ogólnie podrażniona nie mogła powstrzymać swego oburzenia na wszelkiego gatunku sztuczki i szacherstwa strony posiadającej siłę, przemoc i popieranej przez rząd zaborcy. Już od samego rana dawało się zauważyć ogólne zdenerwowanie wśród ludności gromadzącej się po placach i ulicach, a około godz. 11 rozpoczęły się awantury pod lokalem agitacyjnym Dr. Loewensteina. Wkrótce potem wybito tam wszystkie szyby, podarto leżące na stołach zapasowe legitymacje wyborcze, połamano wszystkie krzesła i stoły. Wśród takich okoliczności musiało wystąpić wojsko, które też zaraz rozpoczęło oczyszczać ulice i rozpędzać najburzliwszych awanturników. Po trzech atakach huzarów część rozgoryczonej publiczności cofnęła się na Rynek i sąsiednie place, a tymczasem szumowiny miejskie popędziły pod dom Feuersteina na ulicę Mickiewicza, w którym wybiły wszystkie szyby w oknach, a potem to samo uczyniły w lokalu kancelarii kahału.

Przerwa obiadowa, zarządzona w czasie wyborów, tylko pozornie uspokoiła rozgorączkowane mieszczaństwo. Była to jedynie cisza przed burzą. W okolicy lokalu wyborczego pozostało nieco ciekawej publiczności, a reszta grupowała się po domach lub skupiła się po bocznych ulicach. Wojsko nie zeszło z wyznaczonego mu miejsca, piechota rozłożyła się w ogrodzie przy sali gimnastycznej, a konnica na bocznej ulicy. Porządku pilnował komisarz Łyszkowski, któremu towarzyszył burmistrz [Rajmund] Jarosz. Około godziny 2 po południu kilku wyrostków wpadło do lokalu agitacyjnego Dr. Loewensteina i wśród śmiechu i krzyku poczęło rzucać połamanymi krzesłami i urządzać dzikie awantury. Gdy to zauważał komisarz Łyszkowski, wpadł wraz z żandarmami do zdemolowanej sali i dobytą szpadą począł chłostać pierwszego z kraju wyrostka, aż się krew polała, po czym wybiegł na ulicę, gdzie już wojsko zaalarmowane stanęło przygotowane na rozkaz strzelania do cisnącego się tłumu. Powstało dość wielkie zamieszanie tym bardziej, że posypały się skądś cegły i kamienie.

Wkrótce wśród zamieszania i gwaru usłyszano głos trąbki wojskowej, a w chwilę później komendę: „Fertig! An!”. Nikt tłumu nie uspokajał, nikt ostrzeżenia nie wydał, do rozejścia się nie nakłaniał, gdy wtem nagle, na rozkaz komisarza Łyszkowskiego i komendę „Feuer!” rozpoczęło wojsko strzelaninę trwającą kilkanaście sekund. Około stu karabinów wymierzonych w tłum uczyniło straszne spustoszenie wśród ludzi zgromadzonych na ulicy i cofających się do Rynku. Na miejscu padło 26 ludzi ugodzonych śmiertelnie, a przeszło 100 osób zostało ciężko lub lżej rannych. W ogóle liczby rannych trudno było sprawdzić, gdyż w szpitalu opatrzono tylko 46 osób, lżej zaś ranni udali się bezpośrednio do domu i wcale nie mieli zamiaru przyznać się do ran, gdyż prokurator przeprowadzał natychmiast śledztwo i oskarżał każdego o zbrodnię gwałtu publicznego. Lepiej więc było siedzieć cicho w domu i nie podawać nikomu, że w krytycznej chwili było się na mieście (4).

Po tak strasznym mordzie zapanował na ulicach ogromny tumult. Początkowo ten i ów nie chciał wierzyć, że doszło do tak okropnej katastrofy, ale gdy zobaczono pomordowanych, konających i wijących się z bólu, gdy usłyszano ryk, płacz i jęki, powstał szalony popłoch wśród Panu Bogu ducha winnych mieszczan, szał rozpaczy ogarnął wszystkich. Niektórzy obywatele z zimniejszą krwią rzucili się na ratunek wzywającym pomocy, inni załamując ręce i wyrywając sobie włosy z głowy, zaczęli szukać swych krewnych, krzyk i zawodzenie rozlegały się po całym mieście i nie było człowieka, któremu by łzy nie stanęły w oczach, którego by za gardło coś nie ścisnęło. Jedni wzywali na pomoc Pana Boga, inni klęli na czym świat stoi.

Dla przywrócenia normalnego porządku na ulicy żandarmi z najeżonymi bagnetami rozpędzali tłum, groźnie usuwali wszystkich z placu boju, a nawet ostro wystąpili przeciw lekarzom, którzy pospieszyli z pomocą rannym. Dopiero w dobrą godzinę dozwolono przystąpić do leżących na ulicy i zająć się ich ratunkiem. Trupy wywożono wprost na cmentarz, a ciężko rannych do szpitala powszechnego, gdzie urzędownie stwierdzono, że większa ich część otrzymała strzały w plecy lub łopatki. Tymczasem przed lokalem wyborczym komisarz Łyszkowski najspokojniej oznajmiał, że akt wyborczy odbywa się dalej bez przeszkody, a kto chce głosować, może wejść do ogrodu i w sali przystąpić do urny.

W domu Feuersteina zapanował ruch niebywały. Jeszcze przed południem, gdy doniesiono, że gawiedź miejska wybija mu szyby w domu, wyraził swe zdziwienie, że nikt temu nie przeszkodził. Przecież jest wojsko, a dlaczego nie strzela? Obecnie, po rzezi, gdy krewni, przyjaciele i znajomi wyrazili mu swoje obawy, on z flegmą i zimną krwią, jak gdyby to chodziło o najzwyklejsze awanturki uliczne, odpowiedział, że teraz przynajmniej przez lat 25 będzie miał spokój i nikt mu okoniem nie stanie. Nie spodziewał się pan wiceburmistrz miasta, że już w kilka lat później ci sami obywatele też ze spokojem i flegmą zdejmą tablicę z napisem: „Ulica Jakuba Feuersteina” i zawieszą inną, z nazwiskiem Henryka Sienkiewicza, który uczył, „że nie masz takowych terminów, z których by się viribus unitis przy Boskich auxiliach podnieść nie można”.

Według słów posła Breitera „przyczyną masakry było najzwyklejsze pragnienie zemsty, była chęć ze strony kliki feuersteinowskiej i na usługach jej stojących cesarsko-królewskich władz pokazania tłumowi, co te dwie potęgi w Drohobyczu znaczą i czego potrafią dokonać”. To jest jedyna logiczna podstawa. A zamiar ten przekazania swej mocy i wywarcia zemsty nie wystąpił znienacka i nie był dziełem przypadku, ale przygotowywany był z całą rozwagą. Z tej niewinnie przelanej krwi powstaną mściciele, nie podzieleni według pochodzenia i wyznania, ale zjednoczeni jednym celem: wyzwolenia się z morderczego systemu i wywalczenie prawdziwej wolności i równouprawnienia!

Sprawdziły się słowa polityka, powstali mściciele, wprawdzie do zjednoczenia się narodowości i wyznań nie doszło, ale nastąpiło już wyzwolenie się Narodu polskiego, zapanowała wolność i równouprawnienie na ziemiach polskich. W trzy lata bowiem po tych wypadkach huk armat na południu oznajmił światu, że rozpoczęła się wielka wojna światowa, wojna o wolność ludów i ich niepodległość, wojna, o którą modlił się przed laty Adam Mickiewicz: „O wojnę powszechną za wolność Ludów prosimy Cię, Panie! O niepodległość, całość i wolność Ojczyzny naszej prosimy Cię, Panie!”. Również nad Drohobyczem zawisły czerwone łuny, które oznajmiły światu, że i on bierze czynny udział w wykuwaniu się nowej epoki dziejów. Drohobycz jeszcze raz zbroczył się krwią niewinnych, przeszedł wszelkie katusze wojny, ale w czasie tych zmagań się był pełen nadziei lepszych, szczęśliwszych czasów.

Wielu ochotników wyruszyło z Drohobycza w bój z Komendantem Józefem Piłsudskim na czele, by wreszcie po czterech latach ciężkich walk z wrogami powrócić już z wojskiem własnym, bo polskim, do rodzinnego miasta, zaśpiewać uroczyście i z głębi serca Te Deum laudamus i oznajmić wszystkim i każdemu z osobna, że wolnymi już jesteśmy i rządzić się będziemy nie obcym, ale swym prawem, słuchać rozkazów swoich władz, a nie obcokrajowców i żyć Bogu Najwyższemu na chwałę, a sobie i Ojczyźnie na pożytek.

Przypisy:

1 Hrabia Andrzej Potocki (1861–1908) konserwatywny polityk galicyjski, od 1902 r. namiestnik Galicji, poseł do Sejmu Galicyjskiego i Parlamentu Wiedeńskiego. Dążył do ugodowego załatwienia sporów narodowościowych, ale występował przeciwko szowinizmowi części Ukraińców. Zamordowany 12.04.1908 r. we Lwowie przez ukraińskiego studenta Mirosława Siczyńskiego. (Red.)

2 Forma organizacji społeczności żydowskiej. (Red.)

3 Na tym miejscu, po lewej stronie ulicy (Stryjskiej, później Piłsudskiego, obecnie Mazepy nr 9) idąc od Rynku kupiec Rapaport w 1928 r. zbudował dużą Halę Targową. Obecne władze ukraińskie ustawiły tam tablicę upamiętniającą „krwawe wybory”. (Red.)

4 Wśród zranionych bagnetem w bok był drohobyczanin, maturzysta Michał Karaszewicz–Tokarzewski, późniejszy generał, dowódca ZWZ . Nie występuje on w żadnych oficjalnych wykazach. Obszerniejsze relacje o jego przypadku zamieściły: wiedeński „Neue Freie Presse” oraz gazety lwowskie i krakowskie („Nowa Reforma” i „Naprzód”). (Red.)

Literatura:

1. W obronie prawdy (Tragedia drohobycka w świetle faktów), Feliks BOLESŁAWSKI, Lwów 1911, 40 s.

2. Prawda o wyborach drohobyckich odbytych dnia 19. czerwca 1911 r., Kadimyh Lwów 1911, 40 s. [Z imiennym wykazem zabitych i rannych].

3. Krwawe wybory. Telegram. Kurier Lwowski Nr 140, s.4.

4. Mord drohobycki przed Sądem Parlamentu. Mowa posła [Ernesta] Breitera, 1911, druk bmw.

Od Redakcji: O szerokim echu, jakim drohobyckie wydarzenia odbiły się na całym terenie CK Cesarstwa, a szczególnie na Ziemi Lwowskiej (demonstracje i ranni w Samborze), świadczy też powstanie popularnej wówczas piosenki żydowskiej zaczynającej się od słów: „O Hawełe, którą zabił Loewenstein ze swoją komandą. Biedna szła jak co dzień o niczym nie wiedząc...”. Tyle zanotował Julian Stryjkowski w książce „Głosy w ciemności” (Warszawa 1986, Czytelnik, 380 s.). Piosenka przypominająca tę o Zelmanie (I połowa XVIII w.), zainteresowała w swoim czasie Komisję Historyczną SPZD, ale Autor pochodzący ze Stryja, nie mógł już nic na ten temat znaleźć lub sobie przypomnieć. Były też polska i ukraińska wersja tej piosenki.

Mścisław Mściwujewski (1883–1954), Biuletyn Stowarzyszenia Przyjaciół Ziemi Drohobyckiej, 22 (2018), str. 10-13

Чи може проголосувати виборець, який обмежений у пересуванні?

Про це сьогодні ми спілкуватимемося із Марію Николаїшин - директором Стрийського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, сертифікованим Центральною виборчою комісією тренером з виборчого законодавства.

- Виборець, який є у списку виборців на відповідній виборчій дільниці, може проголосувати за місцем свого перебування у межах цієї виборчої дільниці. Наголошую, що право, передбачене частиною першою статті 77 Закону України «Про вибори Президента України», діє для тих виборців, які за віком, у зв’язку з інвалідністю чи за станом здоров’я не здатні самостійно пересуватися. Для організації голосування таких виборців за їх місцем перебування дільнична виборча комісія в останній день перед днем виборів на своєму засіданні виготовляє витяг із списку виборців за відповідною формою, котра встановлена Центральною виборчою комісією. Такий витяг невідкладно після його складення надається для загального ознайомлення у приміщенні дільничної виборчої комісії. Можна так сказати, що є дві категорії виборців, які включаються до цього витягу: без рішення комісії та за рішенням комісії.

- Пані Маріє, у чому різниця між виборцями, які включаються без рішення комісії, та тими, які включаються за рішенням комісії?

- Без рішення комісії включаються виборці, напроти прізвища яких у відповідній графі у списку виборців є відмітка «постійно не здатний самостійно пересуватися». А за рішенням дільничної виборчої комісії включаються виборці, які тимчасово не здатні самостійно пересуватися, на підставі їх заяви та довідки медичної установи про стан здоров’я. Такі виборці самостійно, поштою або через інших осіб подають власноручно написану заяву з проханням забезпечити їм голосування за місцем перебування. Обов’язково у заяві необхідно вказати це місце перебування (адресу).Така заява разом із довідкою медичної установи про стан здоров’я виборця повинна бути надана до дільничної виборчої комісії не пізніше 20 години останньої п’ятниці перед днем виборів. Зауважу, що члени дільничної виборчої комісії мають обов’язок перевірити факт тимчасової нездатності виборця самостійно пересуватися. Якщо ж такий факт не підтвердиться, то комісія приймає рішення, яким відмовляє виборцеві у можливості проголосувати за місцем перебування.

- Чи є у виборця, який голосуватиме за місцем свого перебування, якесь зобов’язання, якого він повинен дотриматися?

- Очевидно, що є. Це прямо вказано у частинах шостій, дванадцятій тринадцятій та чотирнадцятій статті 77 Закону України «Про вибори Президента України». Там зазначено, що заява виборця про забезпечення організації голосування за місцем перебування є його зобов’язанням забезпечити умови для дотримання вимог щодо порядку голосування, які передбачені законодавством. А це означає, що до свого помешкання він впускає трьох членів комісії, які організовують його голосування, а також, за наявності, кандидатів, спостерігачів та довірених осіб. Окрім цього, ми не забуваймо про те, що такий виборець, як і в приміщенні для голосування, має надати свій паспорт, розписатися у контрольному талоні виборчого бюлетеня та у витягу із списку виборців. І волевиявлення повинен здійснювати самостійно та таємно. А на завершення зобов’язаний опустити виборчий бюлетень у малу переносну виборчу скриньку.

Ми продовжимо спілкування із фахівцями з виборчого законодавства та й надалі надаватимемо роз’яснення на цю тему. А наразі нагадуємо, що з вересня 2016 року на Дрогобиччині розпочали діяльність три бюро правової допомоги, вони є відділами Стрийського місцевого центру з надання безоплатної воринної правової допомоги. У разі необхідності Ви можете звернутися до фахівців бюро правової допомоги за консультацією, у тому числі й з виборчого права. Адреси бюро: м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 70, м. Борислав, вул. Адама Міцкевича, 64, м. Трускавець, вул. Данилишиних, 62. Центр знаходиться за адресою: м. Стрий, вул. О. Бачинської, 1а. Прийом громадян здійснюється з 8.00 до 17.00. Разом з тим нагадаємо нашим читачам, що у грудні минулого року Міністерство юстиції України спільно з Центральною виборчою комісією дало старт ініціативі «Я МАЮ ПРАВО ГОЛОСУ!», яка реалізовується в рамках загальнонаціонального правопросвітницького проекту Мін’юсту «Я МАЮ ПРАВО!». До цієї ініціативи також долучилася і система безоплатної правової допомоги, яка включає понад 550 центрів та бюро по всій країні.

Марія Бойко



Создан 12 мар 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником