Трускавецький вісник № 92 (1827) від 10 липня 2019 р.

 

Трускавецький вісник № 92 (1827) від 10 липня 2019 р.

10.07.2019



У номері: У Дрогобичі презентували книгу про Василя Іванишина; Автобіографія кандидата Євгена Кулика; 933 дні без сонця (про ув’язнення Юлії Тимошенко); Короткі новини.

Короткі новини

На місце голови Дрогобицької РДА претендують нові люди та старі політики

Вчора, 9 липня, Президент України своїми розпорядженнями звільнив біля 70 голів райдержадміністрацій. Серед звільнених – і голова Дрогобицької РДА Андрій Шевкенич. Його обов’язки наразі виконує Руслан Щерба.

Але цілком очевидно, що вже найближчим часом буде призначено нових голів РДА. На місце голови Дрогобицької РДА є ряд претендентів, причому як з числа молодих людей, які досі не займалися політикою, так і старих кадрів. Так, за нашою власною інформацією, серед тих, хто може очолити Дрогобицьку РДА з числа «нових», називають Ореста Саламаху, Володимира Наконечного, Миколу Лагодича, Сергія Чурбанова. Не виключено, що ДРДА може очолити хтось з її попередніх керівників – Михайло Сендак, Михайло Винницький чи Степан Рудницький. Називаються й інші прізвища, зокрема тих, хто пробував домовлятися про посаду голови ДРДА в минулі роки з середовищами попереднього глави держави та попереднього очільника облдержадміністрації.

Наступного тижня у Трускавці пройде міжнародний туристичний форум

Як інформує управління туризму та курортів Львівської ОДА, 18-19 липня в Трускавці відбудеться Верхній форум в межах Міжнародного туристичного форуму «Дністер: 1362 км прибутків». Форум орієнтований на представників малого та середнього бізнесу, що будують свою справу у сфері медичного, оздоровчого, рекреаційного та спортивного туризму навколо однієї з найбільших річок України – Дністра.

Метою заходу є привернути увагу бізнесу до можливостей міжрегіональної співпраці для розвитку туристичної екосистеми у верхній частині басейну Дністра.

Форум покликаний стати майданчиком для обговорення найактуальніших і найгостріших питань щодо розвитку туристичної привабливості територій та дестинацій.

Організаторами міжнародного туристичного форуму «Дністер: 1362 км прибутків. Верхній форум» є Центр інформаційної підтримки бізнесу у м. Львові за підтримки Львівської облдержадміністрації, Європейського банку реконструкції та розвитку  в межах ініціативи EU4Business Європейського Союзу.

Детальніша програма та умови участі у форумі: https://dnister.biz.ua/

Для участі у заході необхідна попередня реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdJ8y2kPPzetcFNv6Tx4vAkOaPOso3PYM2wldMmDpPoKhjmiw/viewform

Власна інформація

«Про Батька, Учителя, Провідника»: в Дрогобичі презентували книгу спогадів про Василя Іванишина

Вчора, 9 липня, у Дрогобицькій центральній бібліотеці ім. В.Чорновола презентували книгу спогадів про Василя Іванишина.

Книга «Мислитель. Воїн. Учитель» вийшла з нагоди 75-річчя від дня народження Василя Іванишина під редакцією сина – Петра Іванишина, професора, літературознавця, політолога та публіциста. Ідея написання книги з’явилась понад 10 років тому, після смерті Василя Петровича, а реалізували тільки тепер, коли з’явилась підтримка меценатів.

Науковець, філософ, націоналістичний ідеолог, громадський діяч, публіцист Василь Іванишин своєю діяльністю відомий далеко за межами Дрогобиччини.

«Постать Василя Іванишина новітня Україна щойно відкриває для себе. Кожен читач, пізнаючи глибинні національні ідеї цього видатного ідеолога сучасного українського націоналізму, неминуче стане причетним до національної справи», - згадує про відомого дрогобичанина Дмитро Ярош. На його думку книга про Василя Іванишина сприятиме утвердженню української національної держави, в ім’я якої жив та творив Василь Іванишин.

Книга складається з чотирьох частин. У першій відомі письменники та громадські діячі розкривають постать Василя Іванишина в різний час та в різних життєвих обставинах. Ми дізнаємось про Василя Петровича, як про центральну постать української національної революції, як письменника, засновника видавництва, хорошого друга та співрозмовника. Друга частина присвячена книгам, які написав Василь Іванишин. Третя та четверта видається найцікавішою, бо складається з віршів та цитат Василя Петровича. Його твори спонукають задуматись про Батьківщину, віру, суспільство, вибір. В них він об’ємно розповідає про національні ідеї та завдання, мову та культуру.

«Василь Іванишин багатогранна та дуже творча людина, мав унікальний талант, наприклад, сказати тезу щодо проблеми і враз створити афоризм з цілісним баченням. Це філософський талант. Ми відчували, що ця книга потрібна, щоб сукупно представити велику спадщину Василя Іванишина», - зазначає Олег Баган, один з авторів книги, публіцист, політолог, літературознавець.

До слова, меценатами видання виступили Дмитро Ярош, - був учнем Василя Іванишина, Юрій Сиротюк та Роман Ілик, державний діяч, який підтримує державотворчі та національні ініціативи.

«Щедра людина, яка повністю долучилась до цього видання – Роман Ілик. Він повністю зрозумів потребу суспільства у цій книзі, яка так довго не могла вийти через відсутність фінансування», - розповідає Олег Баган.

 Книгу «Мислитель. Воїн. Учитель». Спогади про Василя Іванишина» можна знайти у місцевих книгарнях Дрогобиччини, а також придбати як подарункове видання в упорядників.

Валерія Ворончук

Автобіографія кандидата в народні депутати України Євгена Кулика

Я,  Кулик Євген Володимирович, народився 11 вересня 1956 року у місті Самборі, Львівської області. Громадянин України. 

Освіта вища: з 1973 по 1978 рік навчався у Львівському політехнічному інституті, на радіотехнічному факультеті, спеціальність інженер-конструктор-технолог радіоелектронної апаратури (диплом з відзнакою).

З 1978 по 1981 рік навчався у стаціонарній аспірантурі Львівського політехнічного інституту.

Трудова діяльність: з 1981 по 1984 рік працював у Львівському політехнічному інституті на радіотехнічному факультеті, інженером науково-дослідного сектору, а потім асистентом кафедри. В 1983 році захистив кандидатську дисертацію в Ленінградському електротехнічному інституті. З 1984 по 2004 – доцент, з 2005 по 2006 професор в Дрогобицькому педагогічному університеті. З 1994 по 2004 рік працював деканом  інженерно-педагогічного факультету Дрогобицького педагогічного університету. З 2006 року  доктор педагогічних наук, з 2007 року професор.  З 2004 по 2005 рік працював начальником управління з питань внутрішньої політики Львівської обласної державної адміністрації. З 2007 по 2008 рік головний консультант Інституту законодавства Верховної ради України. З 2009 року по теперішній час завідувач кафедри основ виробництва Полтавського національного педагогічного університету. Член двох спеціалізованих вчених рад. Автор 4 винаходів, 4 монографій, понад 100 наукових  праць, 2 Державних науково-технічних програм. Під моїм керівництвом захищено 1 докторська і 5 кандидатських дисертацій.

  Склад сім’ї: дружина – Татомир Галина Євгенівна, 19.12. 1958 р.н., викладач Трускавецької школи мистецтв; син – Кулик Юрій Євгенович 26.11.1983 р.н. – доцент Київського національного економічного університету (міжнародна економіка); донька – Кулик Надія Євгенівна 24.06.1985 р.н. – працівник  «Райфайзенбанку» м. Київ.

Євген Кулик, кандидат в народні депутати України по 121 Дрогобицькому виборчому окрузі від партії «Сила і Честь»

933 дні без сонця

 Той скупий на сонце й тепло  день 11 жовтня 2011 року ще й досі стоїть у мене перед очима. На Хрещатику, поблизу Печерського суду, вирує розбурхане, багатотисячне, многолике і многоголосе людське море. А в прилеглих вулицях і провулках, як чорні привиди, клубочаться безликі тіні. Спецпризначенці!  До того судного «Юлиного дня» ніхто  не підозрював,  скільки цієї хижої нечисті – «Беркутів», «Грифонів», «Барсів», «Леопардів», як мошкарі в дощове літо, розплодилося в Україні. Сотні міліцейських автобусів, на яких і злетілось-сповзлось до Києва це «звіро-птаство», запрудили центр столиці від Бессарабки аж до Європейської площі. За  номерами «це-ментовозів» можна вивчати географію України: Львів, Донецьк, Житомир, Хмельницький, Дніпропетровськ, Одеса.. Відчувалось майже фізично: на Київ, на Україну,  насуває чорна біда. Провісником її був «воронок», який  ще завидна «прилетів» із Лук’янівського СІЗО й угніздився під будівлею «печерного суду».

- Автозак? –  жахнулись люди .- Невже посміють «яничари» третю за впливовістю жінку планети (за версією журналу «Форбс») і «Людину року Центрально-Східної Європі», яку їй присудив економічний форум у Криниці Гурській, безневинно запроторити за грати?

Посміли!

Позбавити Тимошенко волі терміном на 7 років! – тремтячим голосом (у народі про такий  «тембр» кажуть: як у курокрада!) виніс на заході сонця свій вердикт «Пілат – Кіреєв».

Скажи хто у цю мить, що  старезний Дніпро-Славута змінив свій одвічний плин, і  від мосту Патона узяв «цоб-цабе» і поплив  у зворотному напрямку - на Валдай, це не викликало б таких  емоцій, як цей нахабний за своєю цинічністю, безсовісний і безсоромний вердикт.

- За що?

- Янучари!

- Юлі  - во-о-лю-ю! – Завирувало людське море.

Не забуду зойк однієї жіночки в терновій хустці, яка, почувши вирок українського «кривосуддя», аж за серце схопилася: «Що ж  тепер з нами буде?».

Дідусь, якому – літ і літ, у вицвілій, ще мабуть - повстанській мазепинці, у відповідь лиш скрушно зітхнув: «Репресії – повертаються! Знов будемо співати, як за комуняків: «Хто не був – той буде, Хто був – не забуде Той день, що провів у тюрмі!»…

«Сьогодні в Україні остаточно померло правосуддя» – пригадую реакцію Левка Лук`яненка.

Не день, не добу - 933 дні і ночі була «заживо похованою» вона у Качанівській колонії під Харковом. Без ковтка свіжого повітря. Без сонця. Під недремним оком наглядачів. Щоб доморощений тиран, шапкокрад і ґвалтівник із своєю межигірською камарильєю  міг спокійно «царствоваті і всєм владєті»!

За що?

А хоча б за те, що не змогла стерпіти  «пітьму Єгипетську», в яку, на порозі третього тисячоліття, занурили Україну своїми «віяльними» відключеннями  доморощені хапуни і скоробагатьки.  А тут такий «облом»: тендітна віце-прем`єрка із «Лесиною зачіскою», і, як виявилося - з Лесиною відчайдушністю, сказала тверде й рішуче – «Ні!»  їхнім оборудкам на енергоринку.  І не просто сказала, а повернула «досвітні вогні», вкрадені  енергопройдисвітами в обмін на свої огидні бартерні срібняки в галичан і слобожанців, донечан і волиняків, жителів Приазов`я і степової Таврії. Як таке стерпіти? Як пробачити таке «віроломство»?

Отут-то й знайшовся, як сокирка під лавочкою, печерський «Кірюха»! 

- Що найстрашніше було для вас у тюрмі? - запитав якось у «рекордсмена» по в’язничних термінах (33 роки тюрем за «інакомисліє»), політв’язня Миколи Кучика.

- Відчуття несправедливості, - відказав він - Це мучило більше всяких тортур...

Думаю, коли так, то не дев`ять, як у Данте, а дев`ятсот дев`ять пекельних мук довелось пережити їй, аж поки 14 квітня 2014 року Верховний Суд України в ході спільного засідання всіх палат, рішенням 42 суддів із 48, закрив так звану «справу Юлії Тимошенко». За відсутністю в її діях складу злочину! Що було очевидним для більшості українців від першого дня її судової Голгофи.

Та і за ґратами Юля була найвільнішим громадянином світу, не лишень України. А нари? Вони здалися не менш  комфортними за кабмінівську розкладачку, до якої звикла леді Ю за два коротких, як спалах вогню, своїх прем`єрства. Коротких за часом, та не за теплом, який, в прямому і переносному значенні цього слова, відчули українці за кожен день її урядування.

Хочете пересвідчитись? Тоді  вийдіть на будь-яку вулицю і, як пароль, скажіть два слова: «Юлина тисяча». У відгук на цей «пароль», мільйони стареньких, знедолених й ошуканих батьків наших – вкладників ще радянського «Ощадбанку» розкажуть вам, як упору прийшлася їм та виплата. І додадуть: «Як жаль, що лідеру «Батьківщини» не дали довести задумане до кінця!».

Вимовте - «Юлина швидка», і в поліській глибинці чи Олешкинських пісках, вдячні люди щиро розкажуть, як виручили їх не раз у нелегкий час  меткі і верткі австрійські «Опель-комбі».

Обмовтеся - «Юлині діти», і вам покажуть цілі вулиці щасливих родин, які за три неповні роки її другого пришестя на Грушевського, по двоє діток народили, ще й третє «запланували». Бо знали, вірили, навіть переконалися: Юлине слово - криця! Саме тому  виплати, запроваджені урядом Тимошенко - по 50 тисяч на першу дитину, 100 тисяч – другу і по 150 тисяч  на третю й наступні, зустріли в суспільстві на «ура!». Що й породило справжнісінький «бебі-бум» в Україні.

- Популізм! - ніби чую у відповідь від невмирущого «юлефоба».

- Гай-гай! Побільше б такого «популізму»! - гірко думаю, навідуючись вряди-годи на рідне моє Полісся – в село Яцулі. Над яким, замість звичних у цих краях лелек, давно вже кружляють ворони. Бо за десять останніх літ у ньому – жодного крику немовляти. Жодної ноти з маршу  «Мендельсона». Лише - похоронна  мідь духового оркестру.

Школа, і та – на ладан дихає. У переносному, поки що, Богу дякувати, сенсі. Бо десятирічка, в якій колись стіни дзвеніли від дитячих голосів, аж гуде. Від… вітру, що гуляє її класами і коридорами! Минулого першовересня,  із чотирьох сіл, аж  два першачки прийшло.

Зате стендові, облаштованому при вході в учбовий заклад – «Ними гордиться школа», позаздрила б будь-яка міська десятирічка. А все тому, що запроваджена за прем`єрства Тимошенко система ЗНО – зовнішнього незалежного оцінювання, розчистила від корупційної «корости» систему вступу до ВУЗів,  відкривши дорогу у «вищий світ» не одному нашому випускнику.

- Не знаю як де, а у нас Юлю Володимирівну за це  прозвали  всенародною мамою! -  зазначає директорка школи із нотками суму в голосі.

- А чому так нерадісно це кажете? - цікавлюся.

- Не допускають її до влади олігархи, от що біда! – скрушно зітхає співбесідниця. - Та хіба це чудасія? Дивно було, як би чорт до церкви йшов, а не тікав від неї! Так і тут. Бо Юля в прем`єрському кріслі для них, це як ладан для рогатого дідька! Занадто сала залила вона їм за шкіру. От і бісяться! І зі всіх олігархічних телеканалів брудом її поливають. І така вона, і – сяка! Що свідчить лише про одне: не забули і не пробачили їй ні «Криворіжсталі», забраної у зятя Кучми і проданого з публічного аукціону, ні усунутого з енергоринку Фірташа з його «Росукренерго», ні сотні, якщо не тисячі інших незаконних оборудок можновладних злодюг, лавочку яких, як у нас кажуть – прикрила Юля!

Подумав: так, не пробачили! І - не пробачать! Дарма! Як писав незабутній Тичина, «нехай собі як знають, божеволіють, конають. Нам – своє робить!».

Тож «зробімо», як тепер модно стало казати, їх - РАЗОМ!  Причому – раз і – НАЗАВЖДИ. Як? А дуже просто: проголосуймо за Юлю і її партію на парламентських виборах. І наш бюлетень стане тою маленькою осиновою шпичкою, яку прем`єр Тимошенко  перетворить у всеукраїнський «осиновий кілок». Який Тимошенко – очільник уряду, зажене у серце вітчизняних «ватних» і «вишиватних» олігархів. Котрі, немов ті  вампіри, десятиліттями п`ють і ніяк не нап`ються «живущої» крові.  З України. Її народу. Кожного з нас!

Петро Воробей, письменник, м. Хмельницький,

газета «Франкова криниця Підгір`я»



Создан 10 июл 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником