Трускавецький вісник № 144 (1879) від 5 листопада 2019 р.

 

Трускавецький вісник № 144 (1879) від 5 листопада 2019 р.

05.11.2019



У номері: «Справа Каті Гандзюк» може бути завершена; Про купівлю картин до музею міста-курорту; Ентеробіоз; Короткі новини.

Короткі новини

З 15 листопада стартує Всеукраїнський учнівський конкурс «Стежками Каменяра»

За підтримки Міністерства освіти і науки України, Львівського національного університетуімені Івана Франка та ГО «Львівське товариство» у м. Києві Міжнародний Фонд Івана Франка втретє проводить Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра».

Прийом конкурсних робіт розпочнеться з 15 листопада і триватиме до 15 грудня 2019 року.

Переможців Конкурсу і дипломанти визначатимуть у чотирьох номінаціях: «Проза», «Поезія», «Драматургія» та «Краща ілюстрація до творів Івана Франка». Кожна номінація має дві вікові категорії: учні віком 6-11 років і 12-16 років відповідно.

Обов’язковою вимогою для участі у конкурсі є заповнення електронної форми: (https://docs.google.com/forms/d/1JsimMceYgSSskr_aOpSVg21LgszxoRe6y867ghlkHW8/prefill).

З однієї електронної адреси можна заповнити лише одну електронну форму і лише один раз.

Крім того, організатори конкурсу звертають увагу на вимоги до робіт у номінаціях «Проза», «Поезія», «Драматургія»: обсяг роботи має бути не більше 5 сторінок друкованого тексту на папері формату А4, шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5.

Конкурсна робота, яка подається на конкурс у номінацію «Краща ілюстрація до творів Івана Франка» виконується у вигляді зображення, яке супроводжує і доповнює тексти до творів Івана Франка (малюнки, гравюри, графіка), на 1 сторінці формату не більшого за «А2» і,крім заповненої електронної форми,оригінал малюнку надсилається на поштову адресу Міжнародного фонду Івана Франка (01030, м. Київ, вул. Володимирська, 48 а, оф.15), з позначкою «На конкурс «Стежками Каменяра».

Нагородження переможців відбудеться наприкінці травня 2020 року у м. Києві.

З Положенням про конкурс можна ознайомитися за посиланням: (https://docs.google.com/document/d/1WM78SsMOiGTFgHuL-pDfk8IbVrOYczpWIQUtGEcJ7Gc/edit?usp=sharing)

Нагадаємо, що у минулому році у конкурсі взяли участь 1756учнів з усіх областей України. Повний список переможців розміщено на сайті Міжнародного фонду Івана Франка.

Конкурс має на меті посилити творчу мотивацію вивчення у закладах загальної середньої освіти творчості Івана Франка через створення літературно-мистецьких творів у різних жанрах, у яких працював Іван Франко, та дослідити його літературну спадщину, наукову, культурологічну та громадську діяльність.

Власна інформація 

Вирішення питань з довгобудами та створення механізмів захисту інвестицій можливе за комплексної роботи всіх ланок державного управління

Врегулювання ситуації з довгобудами, а також створення правових механізмів надійного захисту інвестицій – питання, яким сьогодні на державному рівні приділяється підвищена увага. Так, проблематика житлового інвестування в Україні стала темою слухань, що проходили 4 листопада у Комітеті Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування під головуванням очільника Комітету Андрія Клочка. У заході взяв участь в.о. Голови Держархбудінспекції Олександр Строкач, а також представники інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, експертного середовища, правозахисники, забудовники, фінансові установи та громадяни.

За експертними оцінками на сьогодні майже 200 тис. родин інвестували в будівництво житла та не отримали його. За узагальненими даними Міністерства розвитку громад та територій України станом на 1 жовтня 2019 року в Україні вважаються проблемними 150 об’єктів житлового будівництва. Найбільше – в Києві, Київській та Одеській областях.

Згідно з проведеним ДАБІ аналізом, основною проблемою переважної більшості «довгобудів» на сьогодні є відсутність права власності або користування земельною ділянкою, невідповідність намірів будівництва цільовому призначенню землі, а також істотні порушення державних будівельних норм та інших законодавчих вимог.

Фактично підґрунтя виникнення таких проблем пов’язано із законодавчим регулюванням, що діяло до 2017 року. На той час був передбачений декларативний принцип отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт. Замовник заповнював та подавав органу держархбудконтролю декларацію, без підтвердження внесених даних відповідними документами. Орган держархбудконтролю мав лише право перевірити повноту заповнення даних та вносив їх до Реєстру. Тож недобросовісні забудовники маніпулювали отриманими можливостями та вносили у декларації завідомо недостовірну інформацію – щодо наявності землі, проектної документації тощо. А в результаті й будували з порушення норм.

У рамках засідання учасники погодились, що для ефективного врегулювання ситуації її потрібно вирішувати у двох напрямках – це вироблення алгоритму розв’язання вже наявних проблем інвесторів, а також розробка механізмів для подальшого унеможливлення таких випадків.

При цьому, відповідна робота має бути проведена на всіх рівнях державного управління – починаючи від ґрунтовної статистичної аналітики, більш глибокого вивчення проблематики, узагальнення судової практики, створення робочих груп (комісій) для вирішення можливих проблем на місцях до розробки відповідної стратегії на рівні Уряду, а також розробки необхідних законопроектів та винесення їх на розгляд Верховної Ради України.

Прес-служба ДАБІ України

Президент України Володимир Зеленський пообіцяв знайти та покарати вбивць Катерини Гандзюк

«Рік без Катерини Гандзюк. Усіх замовників буде знайдено й покарано. Обіцяю».

Такий короткий пост на своїй сторінці в мережі Фейсбук в річницю  смерті громадської активістки написав Президент України Володимир Зеленський.

Хто така Катерина Гандзюк? Це не просто громадська активістка, напад на яку було здійснено 31 липня 2018 року. Це людина, котра займала високі посади і в той же час займалася викривальною діяльністю, не боячись входити в конфлікт з олігархами, корупціонерами, політичними «елітами», «правоохоронними» органами. В різний час вона була депутаткою Херсонської обласної та міської рад від партії «Батьківщина» (в 2015 її виключили з цієї політичної сили), була радником мера Херсона та в.о. керуючої справами Херсонської міськради, займала активну позицію під час двох українських революцій (Помаранчевої та Гідності), працювала в різних волонтерських, журналістських та спортивних проєктах.

Катерина Гандзюк через свою принципову громадянську позицію мала різні конфлікти. З  начальником Управління захисту економіки в Херсонській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України. З проросійськими силами регіону, серед яких організація «Український вибір» Медведчука, КПУ, КОБ, Рух Екстериторіальних Громад. З очільником Соцпартії на Херсонщині Кирилом Стремоусовим і очільником СПУ Іллею Кивою. Політики від «Батьківщини та БПП «Солідарність» Мангер, Рищук, Гордєєв зараз особливо на слуху в тих, хто цікавиться «справою Гандзюк».

І ось 31 липня 2018 року Катю вбили. Ні, вона не померла в той же день, коли її облили сірчаною кислотою. Вона мучилася ще довгих три місяці, страждала, терпіла невимовні болі. До стану її здоров`я була прикута увага свідомих українців  і небайдужих європейців, американців, світової спільноти. Катя померла 4 листопада. Торік.

А потім були вибори. Президентські в березні-квітні та парламентські в липні. Низькі рейтинги партій «Батьківщина» та БПП «Солідарність» певною мірою пояснюються і тим, що вони не змогли чи не захотіли довести свою непричетність до замовного вбивства активістки. Поразка Петра Порошенка теж має своє пояснення, чому дехто за нього не голосував. Бо вбита не лише Гандзюк, вбито набагато більше людей, котрі хотіли зміни системи, котрі хотіли правди, справедливості та припинення засилля корупції, кланів, олігархату, домовленостей на шкоду інтересам держави.

4 листопада цього року, тобто вчора, акції «Рік без Каті» проходили не лише в Херсоні чи Києві. Вони пройшли по всій Україні і за її межами.

Маленький Трускавець з його 20 тисячами населення теж не став осторонь цієї сумної річниці. Активісти зібралися на майдані перед музеєм Біласа і знаком «Трускавець», запалили лампадки, здійснили флеш-моб та спом`янули Катю – жертву захланних політиків і бездіяльних «правоохоронців».

Наш Президент Володимир Зеленський почув організаторів та активістів акцій «Рік без Каті». Сам факт, що він виставив постер від активістів і пообіцяв знайти та покарати винних, робить йому велику честь. Хай би чимшвидше виконав свою обіцянку, щоб покарані були справжні винуватці вбивства, його замовники, а не офірні цапи. Тоді він виявиться людиною діла, котра тримає дане слово.

Рік без Каті. Життя триває. Але країна вже не та. Смерть Каті змінила її…

Кожне зло мусить бути покараним. І воно не має ховатися за мішками доларів, статусом депутата чи зв’язками у кримінальних та правоохоронних колах. Вбивці Каті мали б бути теж облиті сірчаною кислотою. Привселюдно, на Софіївському майдані. Або хоча б у закамарках темних підвалів якоїсь непримітної української в’язниці…

Володимир Добрий

Хто правий: Крамар чи Кульчинський?

«Громада Трускавця набула у власність дюжину картин». Новинка під такою назвою на офіційному сайті Трускавецької міської ради вивела з себе політика, очільника Трускавецької міської організації партії «Батьківщина» Руслана Крамара. Його коментарі відносно цього банального випадку, коли місто через відділ культури робить якусь покупку для одного зі своїх підрозділів, відверто вразили. Не професійністю чи правдою, радше навпаки – бажанням зробити піар у сфері, в яку дописувач не мав би лізти взагалі. При всій повазі до пана Руслана, з яким ми свого часу не один пуд солі з`їли, і при моєму принципі, що не критикую тих, з ким колись працював, в даному випадку промовчати не можу. Як колись польські єпископи в радянські часи сказали свою знамениту фразу «Non possumus», так і я не можу змовчати, коли йдеться про шкідливі ідеї, які завдають удару по нашій культурі, а тим більше по Трускавцю.

Отож, спочатку сама новинка, без будь-яких змін та доповнень.

 «До музею міста-курорту придбано картини на трускавецьку тематику авторства художника Степана Пісьо. Про це 4 жовтня на щотижневій апаратній нараді в Трускавецькій міській раді повідомив міський голова Андрій Кульчинський. На картинах зафіксовано об’єкти архітектурної спадщини, завдяки яким Трускавець є впізнаваним у всьому світі: вілли «Ягуся», «Олімпія», «Старий Відень», «Під Матір`ю Божою», «Світязянка», церква св. Миколая та інші.

 Всі роботи були виконані художником Степаном Пісьо в період 2015-2018 рр. Формат картин різний: 40х50 см, 30х40 см, 40х60 см, 50х70 см. Твори виконано в техніці олійного живопису (олія на полотні).

"Роботи художника Степана Пісьо чудово вписалися в інтер'єр холу музею міста-курорту. І було б прикро втратити ці картини, адже вони показують яким красивим є наше місто. Тому вирішено зберегти ці картини для нащадків, викупивши їх у автора. Тож відтепер громада міста стала повноправним власником цих полотен", - зазначив міський голова Андрій Кульчинський».

А зараз пряма мова Руслана Крамара.

«Шановні міські голови міст України, голови ОДА, голови РДА! Купуйте картини, за бюджетні кошти, які зафіксують об'єкти архітектурної спадщини вашого регіону. Вчіться у винахідливості війта Трускавця.

Не так давно, щоб зберегти балет в Україні, Трускавецька міська рада купила паркет для балету за 5........ тис грн.

Ви уявляєте, меру сподобався балет. Депутати проголосували, фінвідділ профінансував паркет на якому раз в рік танцює балет. Меру сподобалась картина. Депутати проголосували, фінвідділ профінансував..

А журналісти написали: громада купила паркет, громада купила картини. Яка громада??? Чим не Північна Корея?»

Відчуваєте різницю у стилі подачі інформації? В першому випадку в спокійному тоні повідомляється про надбання для міста, причому досить вигідне (про це згодом). У другому – істеричний заклик до міських голів, голів РДА та ОДА наслідувати дії «війта», тобто сільського голови. Не мера, а саме війта.

У самому слові «війт» немає нічого поганого, і нормально говорити про війта Модрич, Доброгостова, Орова, Станилі чи Болехівців, але аж ніяк не пасує називати війтом селищного голову, наприклад Східниці, Підбужа чи Меденич. А називати війтом міського голову, тим більше голову міста, в якому ти виріс і де поховані твої предки – це не дуже добре.

Ідемо далі. Пан Руслан у своїй звичній манері подає дуже спрощену картинку як що відбувається у Трускавці – мовляв, є поганий мер-диктатор на зразок Кім Чен Іра в Північній Кореї чи його наступників, який робить все, що захоче. Захотів картину – ось тобі картина, захотів сцену для балету – ось тобі сцена, захотів чиюсь голову на тарелі – ось тобі голова у крові, захотів мільйон чи мільярд – ось тобі, маєш, «депутати проголосували, фінвідділ профінансував».

Порівняння Трускавця з Північною Кореєю не додає балів Русланові Ярославовичу, тим більше, що він разом з очолюваною ним політичною силою теж певною мірою приклалися до теперішнього розкладу сил у Трускавці. Ставити під сумнів демократичність виборів у Трускавці направду смішно, а принижувати міського голову – це те, за що в тій же Північній Кореї по голові не погладили б. От за що дійсно можна дорікнути Андрієві Кульчинському, так це за те, що той занадто м`який і не відповідає злом за зло. Бо якби такі тексти були написані паном Русланом за попередніх мерів, то невідомо чи було б кому відписувати, адже покійникам не відповідають.

Але то таке, ліричний відступ. А зараз до суті справи.

Отже, місто, себто громада Трускавця придбала для музею (!) картини. Факт перший – для музею!!! Вони висітимуть в музеї, поки той музей буде там стояти. Якщо в 2025 році Андрія Кульчинського не оберуть міським головою, то він не забере ті картини до хати, не продасть їх на аукціоні Сотбі, не подарує своєму найкращому другові, як і не забере сцену для балету чи бруківку та водогони. Це перше. Картини залишаться для міста, для громади (!).

Друге. Відділ культури купує чимало основних засобів і просто товарів чи послуг. Для школи мистецтв купуються музичні інструменти, для музею Біласа підсвітка, для Народного дому жалюзі, для організації концертів чи фестивалів послуги звукорежисера, оплата виступу артистів, для бібліотек книги. Книги, Карле, книги! І не на якусь одну тисячу, а на значно більші суми. За останні чотири роки книг до бібліотек Трускавця куплено на більшу суму, ніж за всі попередні 20 років! От за що треба критикувати Кульчинського, і то нещадно – що вкладає в культуру! А критикувати за якихось пару картин, де намальовані вілли Трускавця чи церква святого Миколая – то явно не рівень політика. Так може робити хіба хтось, хто дуже а дуже далекий від культури.

Третє. Ціна питання. Менше тисячу у.о. отримав художник Степан Пісьо за 13 (!!!) картин. Кожна з картин (а малювалися вони впродовж чотирьох років) обійшлася місту (а не Північній Кореї) в менш ніж 100 доларів. А точніше, менш ніж в 2 тисячі гривень. Хто розуміється в мистецтві, той широко відкриє очі, а хто не розуміється – хай подивиться які насправді ціни на картини на вернісажі неподалік курортного туалету, біля бювету чи в творчих студіях, які є в місті.

Якщо б я був підлою людиною, то я б підняв ті суми, за які голосував дописувач, щоб їх виділити для КП «Наше місто», чи які гроші отримувало підприємство, яке очолював Руслан Ярославович, від замовлень міської ради в різні періоди – з 2011 по 2017 рік. Тож 25 тисяч гривень на картини, які багато-багато років висітимуть в музеї і тільки зростатимуть у вартості – це не та сума, за яку варто робити бурю в склянці води, тобто «шорох» в Інтернеті. Це так дріб’язково, якщо не сказати ницо та гидко. Не треба було цю тему піднімати, Руслане Ярославовичу, воно Вам особисто і партії в цілому не додасть жодних балів. Жодних!

Четверте. Депозит. Розумні люди, багаті люди вкладають гроші в те, що зростатиме в ціні. Навіть в 20-річну дівчину не варто інвестувати, якщо вона красива, але дурна. Бо за 20-30 років від її краси нічого не залишиться, а розуму не прибуде. А от інвестувати у розумну, хоч і не дуже красиву, явно оплатиться. Це так, для прикладу.

Хто колись, за життя Сальвадора Далі, Пабло Пікассо, Рубенса чи Рембрандта придбав його картини, той напевно не пошкодував. А нащадки покупця стали мільйонерами. Отож кожна з картин скромного Степана Пісьо в майбутньому ніколи не стане дешевшою від тієї ціни, яку місто заплатило в 2019 році. Ніколи! Тож якщо припустимо, що в 2025 році Руслан Крамар стане міським головою Трускавця, то він тоді може продати і ті всі 13 картин, і придбані книги та музичні інструменти, і обладнання Народного дому – ото вже заробить! І не треба буде бути диктатором Північної Кореї.

І останнє, п’яте. Митець Степан Пісьо оцінив свої картини задешево. Він отримав тільки за матеріали (полотно, олійні фарби, рами) та роботу (малювання, оплата виготовлення рам). За чотири роки, коли він малював ці картини, він «заробив» на Трускавці менш ніж 521 (!) гривню на місяць. Я б ніколи не писав цю статтю, якби не знав пана Степана особисто. Дуже талановитий, спокійний і надзвичайно скромний. Принижувати таку людину натяками на якісь меркантильні інтереси – це недостойно для політика. Повірте, дорогий Руслане Ярославовичу, це не той випадок, коли можна вдало попіаритися. Тут Ви попали пальцем в небо.

А зараз хочу запитати шановну громаду Трускавця. Хочу почути щиру відповідь на одне-єдине запитання. Хто правий: Крамар чи Кульчинський? Руслан Ярославович, котрий так жорстко розкритикував невеличку інвестицію міста в культуру, чи Андрій Богданович, котрий погодився на пропозиції відділу культури придбати книги для бібліотек, інструменти для школи мистецтв, картини та підсвітку для музеїв? Чи правий Руслан Крамар, котрий посадову особу, обрану громадою, називає війтом, а Трускавець прирівнює до Північної Кореї, чи правий Андрій Кульчинський, котрий ніяк не реагує на ці укольчики?

Якою б не була відповідь високодостойної та шанованої трускавецької громади, точно можна сказати одне. Хто правий, а хто неправий, розсудять Бог та час. Якщо хтось зловживав своїм посадовим становищем, то за це відповідальність настане як не на землі, то на небі. А за наклепи та оббріхування теж є відповідальність, не конче адміністративна чи кримінальна, але в першу чергу моральна.

І наостанок про дружбу. Неодноразово мені доводилося брати інтерв’ю і в Руслана Крамара, і в Андрія Кульчинського. І один, і другий є патріотами свого роду, свого міста, своєї держави. І один, і другий мають як позитивні, так і негативні риси (бо так влаштована людина). Колись вони були хорошими друзями, навіть партійними соратниками. Колись вони знаходили порозуміння, переступали через амбіції та образи, подавали собі руку і йшли далі. Зараз Руслан Ярославович жорстко б`є Андрія Богдановича, нещадно критикуючи та висміюючи кожен його крок. А Андрій Богданович слідує принципу «вдарили по правій щоці – підстав ліву, відібрали плащ – віддай грабіжникам ще й сорочку». Чи правий він? Не знаю, не знаю.

Є багато чого не до кінця ясного та незрозумілого в цьому світі. У випадку з картинами ж ясно одне – вони у власності громади, вони будуть в музеї. Якщо ви, шановні трускавчани, не ходите до музею, то подивіться на 7 з 13 картин художника Степана Пісьо на трускавецьку тематику. І дайте відповідь вже не на те, хто правий, чи міський голова, чи політик, котрий його критикує. Дайте відповідь, чи подобаються вам ці картини і чи їм місце в якихось приватних колекціях, чи все-таки в музеї міста-курорту?

Володимир Ключак

P.S. Якщо хтось колись продаватиме твори Михайла Біласа, нашого славного трускавчанина, Народного художника України, то я буду першим, хто рекомендуватиме міському голові, депутатам та фінвідділу викупити їх. Бо це теж буде той випадок, коли я як мешканець Трускавця та виборець буду «за», щоб «депутати проголосували, фінвідділ профінансував». У рідне та в культуру варто інвестувати! І ніхто мене не переконає в зворотному…

P.P.S. Русланові Ярославовичу та Андрієві Богдановичу хочу побажати добра, миру, відновлення дружби та успіхів. Першому в бізнесі, другому в політиці.

Актуальність проблеми ентеробіозу серед дітей

Всесвітня організація охорони здоров’я оприлюднила статистичні дані, згідно з якими більше 80% населення нашої планети страждає від паразитарних хвороб. Гострики (Enterobius vermicularis) є найбільш поширеною інфекцією. На неї хворіють мільйони дітей, всіх соціально-економічних шарів, кожен рік.

Гострики – маленькі білі черв’ячки з гострими кінчиками, довжиною від 0,5 до 1 см. Не можна миритися з думкою, що гострики не шкідливі. Це далеко не так. Живуть вони в нижньому відділі тонкого і в товстому кишечнику людини, звичайно у великій кількості. Хоч життя гостриків в організмі людини недовгочасне – всього один місяць, люди виявляють їх у себе і у своїх дітей протягом декількох років. Відбувається це в результаті самозараження. Гострики-самки для відкладання яєць виповзають із прямої кишки назовні, відкладаючи на шкірі безліч яєць, викликаючи при цьому сильне свербіння, особливо вночі під час сну. При розчухуванні сверблячих місць яйця гостриків прилипають до шкіри пальців хворого, потрапляють під нігті і з немитих рук заносяться безпосередньо в рот, викликаючи повторне зараження. Яйця гостриків забруднюють тіло, білизну, постіль, попадають на підлогу і разом з пилом заносяться на різні предмети і харчові продукти.

Найчастішими ознаками ентеробіозу є свербіння в ділянці заднього проходу і промежини.

Із-за сильного свербежу виникають, знову ж таки, розчухи. Згодом розчухи можуть бути доповнені симптомами у вигляді вторинних інфекцій. Вони ж, у свою чергу, провокують дерматит і парапроктит (при якому запалюється параректальна клітковина), сфінктерит (характеризується запаленням тканин сфінктера), а також вульвовагініт (у дівчаток, що виникає внаслідок попадання в статеву щілину паразитів).

Тривале зараження викликає погіршення апетиту у дитини, при цьому виснаження настає не виключно лише через відмову приймати їжу і характерних порушень травлення, але і із-за отруєння, яке провокують продукти життєдіяльності гельмінтів.

В цілому ж, чим інвазія значніше, тим більш інтенсивний свербіж, який проявлятися у дітей може не тільки вночі, але і в денний час. Болі також набувають велику інтенсивність, виникає здуття живота, стілець стає рідким і прискореним. Позиви до акту дефекації стають болючими, а посилення свербежу може виступати в якості причини порушення сну і часті сечовипускання в нічний час.

Нервова система також по-своєму реагує на наявність в організмі гельмінтів. Так, неврологічні порушення проявляються у головних болях, запамороченнях, можливе падіння пам'яті. Діти стають примхливими і плаксивими, виникають проблеми з концентрацією уваги.

При підозрі на наявність ентеробіозу необхідно звертатись до лікаря. Якщо у дитини виявлені гострики, необхідно суворо дотримуватись таких гігієнічних правил:

- старанно мити руки з милом перед їдою, після відвідування туалету і після сну;

- вранці і ввечері підмиватися теплою водою з милом;

- щоденно змінювати натільну і постільну білизну, прасувати її або кип’ятити;

- частіше купатись;

- не можна спати з хворим в одному ліжку;

- тримати в чистоті нігті;

- не брати пальців до рота, не гризти нігті, боротися з цими звичками у дітей;

- частіше проводити вологе прибирання приміщень.

Виходячи з вищезазначеного, важливо відзначити, що своєчасна діагностика, лікування та профілактика – необхідна умова збереження вашого здоров’я та здоров’я ваших дітей на багато років.

При наявності наведених клінічних проявів або підозри на ентеробіоз рекомендуємо провести лабораторні обстеження!!!

Л. Янківська, завідувач відділення організації епіддосліджень Дрогобицького ММВ ДУ «ЛОЛЦ МОЗ України»



Создан 05 ноя 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником