Трускавецький вісник № 121 (500) від 10 жовтня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 121 (500) від 10 жовтня 2012 р.

10.10.2012



 

У номері: Із прес-конференції Ігоря Куруса; Інтерв’ю з Віктором Концом та Романом Дурбаком; Серце – не камінь; Нова виставка в Художньому музеї Михайла Біласа; Із сесії Бориславської міської ради; Спортивні новини; Чоловік край дороги.

Новини Трускавця та регіону

Михайло Янковський вручив ключі від нового автомобіля

Як інформує прес-служба Дрогобицької міської ради, 8 жовтня заступник голови Львівської облдержадміністрації Михайло Янковський вручив ключі і документи від нового автомобіля «Таврія» дрогобицькій сім’ї Климків, яка перебувала на черзі в головному управлінні соціального захисту населення Львівської ОДА. Урочистості відбулися у сесійній залі Дрогобицької Ратуші.

Міський голова Олексій Радзієвський, звертаючись до присутніх, наголосив, що пріоритетне завдання влади – допомагати тим людям, які справді цього потребують, сприяти соціальному залученню громадян з обмеженими фізичними можливостями у суспільне життя. Відтак відбулася урочиста та хвилююча мить вручення ключів. Зі сльозами на очах родина Климків, у якій троє інвалідів, дякувала за цей подарунок та здійснення їхньої мрії. У церемонії вручення автомобіля також взяли участь начальник головного управління соціального захисту населення Львівської ОДА Василь Мартиняк, секретар Дрогобицької міської ради Тарас Метик, начальник управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради Іван Терлецький. До речі, напередодні Дня Незалежності троє дрогобичан з обмеженими фізичними можливостями вже отримали з рук заступника голови Львівської облдержадміністрації Михайла Янковського ключі від нових транспортних засобів.

Говоритимуть про УПА

Чергове засідання Дискусійного клубу Дрогобича відбудеться в четвер, 11 жовтня, о 15.00, повідомив ведучий ДК Анатолій Власюк. Тема зустрічі буде приурочена до 70-ліття утворення Української Повстанської Армії.

Виплата зарплати бюджетникам – на контролі у влади

Як інформує прес-служба Дрогобицької міської ради, у Дрогобичі немає жодної заборгованості із виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Про це на оперативній нараді у Ратуші повідомив міський голова О. Радзієвський. Незважаючи на фінансові труднощі, дрогобицькій владі вдається тримати ситуацію під контролем. Що стосується погашення заборгованості із заробітної плати працівникам промислових підприємств нашого міста, то міський голова О. Радзієвський особисто веде перемовини з керівниками підприємств щодо вирішення згаданої проблеми.

На нинішній день найбільша заборгованість із виплати зарплати є на підприємстві ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів»(1млн. 995 тис. грн.) та КП «Берізка» (548 тис. грн.). Щодо останнього, то сесією Дрогобицької міської ради прийнято рішення внести зміни до бюджету міста і, таким чином, розпочати процес виплати заборгованості із заробітної плати працівникам КП «Берізка».

У Дрогобичі розпочнеться термомодернізація закладів охорони здоров’я

Як інформує прес-служба Дрогобицької міської ради, у Дрогобичі найближчими днями очікують на початок фінансування робіт з термомодернізації закладів охорони здоров’я нашого міста. Про це повідомив на оперативній нараді у Ратуші перший заступник міського голови Олександр Коростельов. Завдяки клопотанню влади, зокрема, міського голови Олексія Радзієвського на державному рівні затверджений проект термомодернізації чотирьох лікарень нашого міста. Зі слів О. Коростельова, у цих будівлях планується провести весь спектр робіт з термомодернізації: заміна вікон, вхідних дверей, встановлення водостоків, утеплення покрівель тощо. Ці роботи будуть проведені за рахунок 100% державного фінансування. Впровадження енергозберігаючих технологій дозволить не лише заощадити кошти на комунальних платежах, а й підвищити якість надання медичних послуг.

До речі, зі слів О.Коростельова, на нинішній день вже готові 26 проектів, в основному з термомодернізації закладів освіти. У наступному році їх планується подавати в область, щоб згідно з діючим законодавством, мати можливість отримати гроші з державної скарбниці на впровадження енергозберігаючих технологій на згаданих об’єктах.

 

900 тис. гривень – на ремонт гуртожитків на вул. Фабричній 61/8 та 61/15

Як інформує прес-служба Дрогобицької міської ради, 900 тис. гривень виділено з державного бюджету на ремонт гуртожитків комунальної власності на вул. Фабричній 61/8 та 61/15. Завдяки клопотанню міського голови Олексія Радзієвського наше місто єдине в області, яке включене в реалізацію заходів цільової програми, згідно з якою виділено ці кошти. Про це повідомив на оперативній нараді у Ратуші перший заступник міського голови Олександр Коростельов. З його слів, при умові, якщо казначейство профінансує ці кошти, то до кінця року вдасться провести реконструкцію згаданих будівель, а саме: провести ремонт дахів та фасадів, замінити вікна та двері у під’їздах, відновити водопостачання тощо.

Нагадаємо, нещодавно гуртожитки на вул. Фабричній 61/8 та 61/15 в аварійному, напівзруйнованому стані передані у комунальну власність міста Дрогобича.

Власна інформація

Бориславські «регіонали» влаштували справжнє свято до Дня вчителя

7 жовтня 2012 року під патронатом кандидата у народні депутати України від Партії регіонів Михайла Янковського Бориславським міським виборчим штабом Партії регіонів було проведено святковий концерт до Дня вчителя. З вітальним словом до вчителів міста звернувся Михайло Янковський, який побажав їм здоров’я, щастя та успіхів у нелегкій праці по вихованню підростаючого покоління.

Виступи для вчителів підготували колективи художньої самодіяльності середніх шкіл №3, 4, санаторної школи-інтернату, дитячого садочка №2, спецшколи-інтернату «Оріана». Учасники концерту подарували своїм педагогам вірші, пісні, народні та сучасні танці. Присутні глядачі щирими оплесками дякували усім учасникам концерту, від першокласників до учнів старших класів шкіл міста.

Прес-служба Бориславської міської організації Партії регіонів

Ігор Курус: «Я не хочу, щоб 121 округ у Верховній Раді представляв злодій та бандит»

Основна тема прес-конференції кандидата в народні депутати по 121 Дрогобицькому виборчому округу Ігоря Куруса, яку він провів 9 жовтня – збір ним вимог та пропозицій виборців. Робиться це з тою метою, щоб наш депутат, незалежно від того, кого обере Дрогобиччина, знав реальні проблеми як всього регіону, так і проблеми, які болять кожного з мешканців. Тому готується книга «Наказ виборця», де окрім вимог виборців будуть розміщені їхні адреси та номери телефонів, щоб депутат міг зв’язатися з людиною та або уточнити завдання виборця, або ж прозвітувати про зроблене чи про причини невдачі. На сьогодні вже зібрано понад 600 заяв від виборців. Такий підхід є новаторством і він посилює відповідальність обраного перед тими, хто його обирав, вважає Ігор Курус.

На запитання кореспондента «Трускавецького вісника», чи готовий він у випадку невдачі на цих виборах співпрацювати з переможцем перегонів щодо реалізації Стратегії розвитку краю, Ігор Курус відповів ствердно. Бо дійсно, незважаючи на те, чи виграє вибори Михайло Янковський, Михайло Задорожний, Роман Ілик, Віктор Конц чи будь-хто інший, після 28 жовтня потрібно буде забути про всі образи та баталії, а взятися за роботу – лобіювання інтересів нашого регіону. Це наша думка, та склалося враження, що Ігор Курус поділяє її, адже каже, що галицьке лобі не просто потрібне – воно необхідне. За приклад наводить факт: коли в аеропорту приземляється літак з Донецька, то з автобази Верховної Ради посилають одне авто, коли ж зі Львова – три, бо кожен з наших галицьких депутатів часто не розмовляє з земляками. Як це відбивається на розвитку нашого краю, гадаємо, пояснювати не потрібно.

Мало того, не тільки майбутній депутат отримає матеріали Стратегії розвитку краю, яку розробили на замовлення Ігоря Куруса, але й органи місцевого самоврядування, виконавчі органи місцевої влади.

Ігор Курус запевнив журналістів, що не збирається знімати свою кандидатуру на чиюсь користь, адже має всі шанси перемогти. Рейтингам не вірить (хоча йому і дають високі позиції), каже: «В Дрогобицькому окрузі соціології немає, бо я знаю процеси, які тут відбуваються». А під цими процесами Ігор Курус розуміє і підкуп членів дільничних виборчих комісій, і те, що ті ДВК по сьогодні не працюють в нормальному режимі через велику кількість в їх складі членів партій-примар типу «Руський блок» чи «Родіна». За приклад наводить Уличне, де з 26 членів ДВК реально є на місці та працюють 11 членів комісії.

На закиди, що він багато грошей витрачає на виборчу кампанію, Ігор Курус відповідає, що це гроші і його особисто, і членів сім’ї, і друзів. Якщо він не стане депутатом ВРУ, то це для нього не стане трагедією, він повернеться до Києва і там продовжуватиме працювати, як працював і до того, але що ж буде з Дрогобиччиною? «Чи новообраний депутат помахає ручкою, як Димінський, чи буде працювати?» - запитує кандидат. Ігор Курус каже, що буде допомагати людям і після виборів, але в нього нема таких фінансових можливостей, щоб «взяти на свої плечі» утримання регіону. Якщо ж люди повірять Ігореві Курусу та довірять йому представництво своїх інтересів у ВРУ, то кандидат обіцяє жорстко контролювати розподіл коштів, щоб їх не розкрадали (і за приклад такого розкрадання приводить ситуацію із стадіоном «Галичина» в Дрогобичі). Свою місію депутат Ігор Курус вбачає і у створенні таких умов в регіоні, щоб сюди захотів прийти інвестор, а після приходу інвестора щоб тут йому не викручували руки.

Багато уваги Ігор Курус приділив так званому «економічному націоналізму», висловив своє бачення можливості відродження потенціалу регіону, розвитку сільського господарства. «Де сади під Ріпчицями, в Попелях, Бориславі? Немає. То про що нам дальше говорити…», - каже кандидат, наводить він і приклади невигідності утримувати молочну велику рогату худобу та за копійки здавати це молоко, розповідає, яким чином нібито просто мовно-культурне питання (дублювання фільмів російською) перетворюється в питання економічне, адже без роботи сидять українські актори, бюджет від цього втрачає мільярди. Якщо поряд з україномовною продукцією є й іншомовна, то це ще можна зрозуміти, але якщо нашим громадянам пропонують винятково чужомовний продукт, то це не може не викликати занепокоєння, каже кандидат.

Про інших кандидатів Ігор Федорович старається не говорити нічого поганого, каже, що з більшістю має нормальні стосунки та називає формулу 5+1. Це означає, що з решта 20 осіб тільки один кандидат різко виступає проти нього і займається застосуванням проти Ігоря Куруса брудних піар-технологій, ще п’ятеро просто не виходять на контакт, а з усіма іншими він спілкується в нормальному режимі. Ігор Курус каже, що готовий до діалогу зі всіма, розповідає про свою ініціативу на захист вибору дрогобичан, який може бути сфальсифікований і це не голослівні заяви – кандидат наводить факти та аргументи, чому він так думає.

Кандидату доводиться вкотре відповідати на ті ж запитання – про свою політичну біографію (був членом ПРП до серпня 2012 року), про стосунки з Миколою Княжицьким та телеканалом ТВі, про свою діяльність в Національній раді з питань телебачення та радіомовлення. Кожного разу випливають цікаві факти політичної «кухні» високого рівня, але навряд чи цікавими вони будуть пересічним виборцям Дрогобиччини.

«Я доказав своїм політичним життям, що стою на демократичних засадах, - говорить Ігор Курус. – Іван Франко писав про «патентованих патріотів», я ж не купив «патент», Олесь Доній не купив «патент». Коли я брав участь в акції «Україна без Кучми», що тоді робив Микола Княжицький? Вихваляв президента Кучму, а згодом спільно з теперішнім регіоналом Володимиром Сівковичем творили телеканал СТБ. З партії «Реформи і порядок» мене вигнали тільки за те, що я скористався своїм конституційним правом і «посмів» балотуватися у Верховну Раду. Де була опозиція, коли приймали закон про банк землі, закон про право приватизації землі іноземними громадянами? Опозиція їздила в Дрогобич і розказувала, який хороший «єдиний» кандидат».

А от сенсаційну заяву Миколи Лагодича Ігор Курус намагається коментувати обережно, каже, що в його штаб звертався колишній бізнес-партнер Романа Ілика, мешканець Кривого Рогу, який тепер є інвалідом. Тут Ігор Курус одразу ж уточнює, що така інформація завжди потребує перевірки та уточнення. Втім, це не заважає кандидату повторити всім відому істину, що злодіїв та бандитів нам у Верховній Раді не потрібно. Дослівно про це Ігор Курус сказав так: «Я не хочу, щоб 121 округ у Верховній Раді представляв злодій та бандит. Якщо він не такий, то повинен вийти на дебати, а окрім того подати на Лагодича в суд і виграти цей суд». Ігор Курус пропонує тим, хто дійсно став жертвою бандитів 1990-х років, телефонувати безпосередньо в столичний офіс Об’єднаної опозиції «Батьківщина» і розповідати про ці факти, якщо це правда. Це, на думку Ігоря Куруса, потрібно для того, «щоб в Києві знали, що тут, на Дрогобиччині, як і на стрийському окрузі, йде людина, яка має темне минуле».

Володимир Ключак

Освіта: реалії та перспективи

Сьогодні Міністерство освіти України, звітуючи про досягнення, з-поміж найбільш значущих говорить про те, що Україна посідає 56 місце у світовому рейтингу серед 139-ти країн світу (для порівняння Польща - 62 місце, Росія 78 місце). Але кожного разу, оцінюючи, де ми зараз є, нам треба оцінювати, де ми були і куди прагнемо.

Про освіту і не тільки ведемо діалог із кандидатом у народні депутати України Віктором Концом.

- Вікторе Ярославовичу, маючи сина школяра, що можете сказати про освітню політику в Україні?

- Ефективність освітньої політики треба оцінювати через різні точки споглядання: думка держави, думка самих учасників навчального процесу - педагогів та учнів, думка громади. Баланс цих думок і може свідчити про ефективність освітньої галузі. В Україні, попри декларацію державно-громадського типу управління, громада, на жаль, має мінімальний вплив і на якість навчального процесу, і на фінансування освіти. Так само як і школа не може впливати на вибір навчальних програм чи підручників, дослухаючись до думки громади. Утворюється парадокс: школа покликана виконувати замовлення держави, яка встановлює державні стандарти, та не завжди може виконати очікування громади.

- Однак сьогодні всі говорять про пріоритетний розвиток освіти...

- Сьогодні тему пріоритетності освіти просто «заговорили». Красиві міністерські звіти на можуть приховати проблем, що, на жаль, існують. Візьмемо, для прикладу, гасло «рівний доступ до якісної освіти». Усім абсолютно зрозуміло, що це порожня декларація, бо сьогодні дитина з гірського села і учень мегаполісу не мають рівних стартових можливостей і рівного доступу до якісної освіти. Певною мірою це вирішує програма «Шкільний автобус», відповідно до якої здійснюються довезення учнів до шкільних округів. Але варто собі поставити запитання: «Шкільний автобус» - це досягнення чи диверсія? Скільки автобусів потрібно, щоб підвозити всіх дітей до шкіл, які все ще продовжують закривати? Скільки автобусів треба закупити, щоб знищити село? Ми добре розуміємо, село живе доти, поки в ньому є школа.

- Але, мабуть, для дитини краще, коли вона їде навчатися до опорної школи — навчального закладу, що забезпечений кваліфікованими працівниками, має сучасну матеріально-технічну базу, аніж вчитиме в неопалювальній школі всі предмети з одним педагогом.

- Істина завжди десь посередині. Однак закривати школи — це означає позбавити село майбутнього, залишити без перспектив. Треба, навпаки, думати про те, як створити умови для якісної освіти в селі, бо географічний чи соціальний фактори у 21 столітті взагалі не мають впливати на якість освітніх послуг. Тому треба формувати місцеві освітні програми, створювати у селах школи-комплекси, наприклад, школа-садок, у позаурочний час організовувати роботу гуртків, тобто виходити на повний спектр освітніх послуг. Для цього необхідна не лише воля громади, а й відповідне формування місцевих бюджетів, які акумулюватимуть кошти на місцях. Усі ці зміни я ініціюватиму у Верховній Раді.

- Комп'ютеризація освіти — той крок, що покращить її якість?

- Сьогодні вже не треба так ставити питання: комп'ютеризація — не розкіш, просто необхідність. А за умови якісного програмного забезпечення, швидкісного Інтернету шкільні комп'ютерні класи мають перетворити школу на інформаційно-просвітницький центр для усієї громади. І взагалі, коли громада знатиме, як ефективно використати комп'ютерний клас, спортивний майданчик, актову залу, тоді вона буде зацікавлена у збереженні й розвитку школи.

- Актуальною є тема здоров'я, збережних технологій в освітньому процесі.

- Здоров'я школярів починається насамперед з належного харчування. Можна ініціювати безліч програм із поліпшення навчально-виховного процесу, але доки на державному рівні не будуть затверджені єдині стандарти харчування, доти ми виховуватимемо хвору націю. Сьогодні маємо парадокс: вартість харчування для однієї дитини в одному місті складає 10 грн., в іншому - сім гривень, в третьому 2 гривні. Навіть у таких простих речах не створено рівних умов для учнів. Сьогодні освіту фінансують у розмірі 75% від потреб і то лише на захищені статті, тому й маємо такий стан речей. Здоров'я учнів - це і якісно організоване дозвілля, а в умовах, коли позашкільні заклади фінансуються з місцевих бюджетів і за залишковим принципом, важко створити й утримувати ту мережу позашкільних закладів, що є необхідною. Законодавець це питання має врегулювати.

- Окремі політичні сили виступають за відміну Зовнішнього незалежного оцінювання. Прокоментуйте це, будь ласка.

- Зовнішнє незалежне оцінювання - це передовсім яскрава мотивація до навчання кожного учня. Отримавши за результатами ЗНО високі бали, учень зможе вступити до будь-якого вишу. Окрім цього, ЗНО - це форма боротьби з корупцією, а намагання будь-кого відмінити ЗНО - спроба повернути старі корупційні схеми потрапляння абітурієнтів до вишів. Я багато спілкуюся з людьми, батьки учнів старших класів, особливо ті, котрі не мають змоги навчати дітей за контрактом, вбачають у ЗНО шанс для своїх дітей здобути безоплатну освіту в тих вищих навчальних закладах, що раніше були для них недосяжними.

- Ми багато з Вами говорили про реалії та перспективи освітньої галузі. А «школа, — як казав Іван Франко, — вчителем стоїть».

- Я схиляю голову перед подвижницькою працею вчителя, розумію, що лише справді покликані люди в наших умовах працюють педагогами. Знаю про багато соціальних проблем учителя. До кінця року у зв'язку з державним недофінансуванням працівникам освіти Львівщини не вистачає близько 170 млн. грн. тільки на заробітну плату, не виконуються гарантії держави в оплаті праці та наданні пільг на комунальні послуги педагогам сільської місцевості — все це впливає на низький життєвий рівень освітян та стан їхньої соціальної захищеності. Віддавши своє життя дітям, учитель, виходячи на пенсію, не отримує пенсійне забезпечення на рівні 80-90% від заробітної плати, як декларує держава. Я гарантую, що ініціюватиму у Верховній Раді ті зміни та законопроекти, які піднімуть престиж учительської праці і забезпечать педагогам достойне життя.

- З нагоди Дня вчителя, що хочете побажати педагогам?

- Не буду говорити патетично. Хочу просто і щиро подякувати за ту працю, котру вклали в мене вчителі Бориславської середньої школи № 1, вкладають у мого сина Сашка вчителі Дрогобицької школи № 10, за частину свого серця, яке віддали іншим дітям всі вчителі нашого краю. Ваша праця - націєтворча, Ваші науки дадуть рясні плоди, Ваша жертовність, оцінена людьми і Богом, хай буде належно пошанована і державою. Здоров'я і наснаги, добробуту і гармонії Вам і Вашим родинам, дорогі вчителі!

Розмовляла Наталка Данилишин, газета «Нафтовик Борислава»

Мистецтво: від Калуша до Трускавця через В`єтнам

У вівторок, 9 жовтня, в трускавецькому Художньому музеї Михайла Біласа відкрилася нова виставка – художниці з Калуша Тетяни Чаборик. Щоправда, відкриття відбулося з півгодинним запізненням – «завдяки» працівникам ДАІ, які під Стриєм затримали автомобіль мисткині. Та хто хотів дочекатися спілкування з калуською художницею і дочекався цієї миті, той не пошкодував, адже захід пройшов хоча й у вузькому колі шанувальників мистецтва, зате щиро, гарно, з душею.

Ось як про себе розповідає пані Тетяна Чаборик: «Народилася в місті Калуші на Прикарпатті. Порівняно з теперішнім часом це була інша планета, інша епоха, інші люди, взаємини. Доброзичливості, відкритості, старанності і гідності було незрівнянно більше.

Людина – це її покликання. Тому основна задача людини – розгадати своє покликання, а потім докласти всіх можливих зусиль для його реалізації. Вважаю, що моїм покликанням було стати художником. Проте кажуть, що художник – не професія, а стан закоханої у красу і гармонію душі.

Шлях до художньої творчості був прямий і настирливий. Після закінчення в 1975 році Харківського художнього училища працювала в Художньому Фонді м. Івано-Франківська до 2002 року в ділянці монументального, станкового та рекламного малярства. Одночасно декілька років викладала живопис та композицію на образотворчому відділі в Калуському коледжі культури та мистецтва.

Проект – ескізи інтер’єрів, панно, поліграфія, книжкова ілюстрація, театральні декорації, костюми сценічних вистав, розпис по тканині, декоративно-прикладна творчість – повсякденність мого життя.

Мій ідеал – це життя й творчість найріднішої людини – мого батька Михайла Прокоповича Коломійця. Понад 50 років прагну досягти тої завершеності, яка була у нього, любові, гармонії, істинної свободи. Мій батько чудово малював, писав вірші і прозу, у свій час товаришував з Олександром Довженком, він зачаровував всіх своїм словом, голосом, постаттю.

На конкурсній основі була відряджена в 1984 році до В`єтнаму художником при консульстві. Два роки в тропічній країні залишили незабутні враження на майбутні роки творчості.

Чотири персональні виставки в Україні і дві за кордоном (Сербія). Міжнародні пленери: 2003 і 2004 рр. – Сербія. Учасниця багатьох колективних виставок з 1973 року. Роботи знаходяться у приватних та державних колекціях в Україні, Австрії, Польщі, Чехії, Німеччині, Сербії, В`єтнамі, США.

Тематика моїх робіт: портрет, натюрморт, світ квітів, дерев, пластика жіночих образів.

З 2002 року завідувала Арт-галереєю в рідному Калуші. Сьогодні, в недавно відкритій Школі Мистецтв займаюся малярством з дітьми, які мріють стати художниками.

І завжди, коли в руках моїх пензель, завжди й присутній мій вчитель, мій батько. Хоча вже 30 років, як його немає з нами. А я залишаюся у своїй студії з новими ідеями, захопленнями, враженнями і … творами».

Ось так мисткиня окреслює своє минуле та сьогодення. Під час відкриття виставки в Художньому музеї Біласа Тетяна Чаборик багато розповідала про В`єтнам, як їй доводилося малювати Хо Ші Міна і одного разу вона його змалювала безпосередньо на портреті такого ж худорлявого радянського члена Політбюро Суслова. Розповіла про те, як китайці в «Чорному кварталі» величезного міста Сайгон показували їй татуювання на грудях (російською): «Лєн-цо (діти Леніна – прим. авт.), геть звідси!». Та хоча перебування в цій екзотичній країні і справило на неї сильне враження, та все ж в її картинах бачимо окрім східних мотивів знайомі маки, велику кількість квітів, природу. Однією з технік малювання пані Тетяни є малюнок на шовку, та вона каже, що володіє цією технікою хоча й дуже добре, але не так, як окремі в’єтнамські митці, котрі вміють малювати на тканині, не натягуючи її, а прямо на розгорнутому сувої шовку.

Відкриття виставки Тетяни Чаборик було цілісною композицією завдяки вмінню директора Художнього музею Михайла Біласа Олени Білас-Березової зачаровувати публіку, вставивши потрібну репліку, додавши відповідне зауваження чи допомігши митцям правильніше висловити власну думку. Про пані Тетяну Чаборик, свою подругу з давніх літ, розповідала і пані Уляна з Калуша.

Виставка робіт калуської мисткині Тетяни Чаборик проводиться в цокольному приміщенні музею Михайла Біласа у Трускавці.

Володимир Ключак

Роман Дурбак: «Пріоритет один – маємо зробити і робимо усе, щоб відродити місто…»

Як ми вже повідомляли, до виконання своїх посадових обов’язків приступив новий перший заступник міського голови Борислава Роман Дурбак. Враховуючи дуже складну ситуацію із бюджетом, із економікою міста, з дуже проблемною комунальною сферою, - йому не позаздриш. Але саме такі енергійні, цілеспрямовані особистості, які об'єдналися у єдину команду однодумців, і можуть змінити щось до кращого, принаймні, роблять для цього усе.

- Отже, пане Романе, трохи детальніше про себе, про те, що для вас означає Борислав...

- Перше - Борислав для мене рідне місто. Тут я вперше побачив світ 9 вересня 1972 року: мешкав із батьками у квартирі по нинішній вулиці Шевченка. А далі - все звично. Навчався у першій середній школі, що теж дуже дорога для мене. Адже це ніби символ дитинства і юності. Батьки були робітниками - батько працював майстром у НДІ «Синтез». Звичайна бориславська родина, а отже, від армії «відкупитися», як тоді робили ті, хто мав загашник грошей, не було можливості. Хоча про армійські будні згадую завжди тільки добре.

На мою думку, кожен юнак має спробувати отої армійської «каші». Саме там вчимося переборювати труднощі й залишатися собою.

А далі - юридичний факультет Львівського держуніверситету. Розкошів у родині не було, а отже, мусив думати сам за себе. І ще коли був студентом, працював комерційним директором у агрофірмі «Оріяна» у Старому Кропивнику. Фідма ставила собі за мету відродити тваринництво на Дрогобиччині, збудувати великий тваринницький комплекс і сучасний молокозавод. А отже, дати роботу і перспективу для наших поближніх сіл. Але це були оті, дуже складні, дев'яності роки, тож реалізувати хорошу ідею не вдалося. Тому перейшов на роботу у ТзОВ «Вектор», це бориславська фірма, що нею керував Зеновій Гарасимів - людина, яка дуже багато зробила для Борислава. До останнього часу працював я там юрисконсультом. І от зараз перейшов на роботу в міську раду.

- Наскільки знаю, пане Романе, Ви брали активну участь у громадському, політичному житті реґіону?

- Так, 2005 року став депутатом Дрогобицької районної ради. А, окрім того, був заступником міськрайонної організації Народного Руху України. Знову ж, з 2005 року, працював помічником депутата Верховної Ради Ярослава Кендзьора, якого всі у нашому реґіоні добре знають як чесну і порядну людину, справжнього патріота нашого краю...

- І нарешті, - родина...

- Одружений. Дружина - Наталя. Виховуємо двох дітей. Синові Владиславу — 13 років, навчається у ЗОШ № 2 у Трускавці, а донечці ще тільки два рочки. Проживаємо у Трускавці. Але у Бориславі мешкає мама. І підкреслю ще раз - це було і є моє рідне місто.

- Ви щойно приступили до виконання обов'язків першого заступника міського голови. Чи встигли вже окреслити коло проблем, вирішення яких є, на Вашу думку, найважливішим?

- Вважаю, що так. Дуже важливо, щоб вирішити проблему з водою, на чому завжди наголошує міський голова і для чого уже дуже багато чого здійснено. Інше — чистота. Не повинно бути у місті завалених непотребом сміттєвих майданчиків. Повірте, побував у багатьох країнах Європи, ну, але там не побачиш такого, як твориться у нас. Міська влада, міський голова дуже багато уваги приділяють вирішенню цієї проблеми. Але ж не можна все зробити за кілька місяців, коли два десятиліття у цій справі не робилося нічого.

Інше - водопостачання. Наші ж мешканці заборгували водоканалу понад два мільйони гривень. І з-поміж найбільших боржників далеко не найбідніші люди. То за які ж кошти маємо відновлювати кілометри старезної проржавілої водомережі? Самі мешканці міста мали б зрозуміти, що їхні інтереси не закінчуються порогом власної домівки. Що не можна викидати в ту каналізаційну мережу все, що потрапить під руку, а потім вимагати, аби хтось це все прочищав, і скаржитися на низький рівень життєвого комфорту. Потрібно врешті зрозуміти, що ми господарі усієї міської інфраструктури. А отже, самі й повинні дбати, щоб вона нормально функціонувала?

А хіба нормально, коли від минулої весни говоримо, що немає іншого виходу, і задля економії бюджетних коштів, ми змушені закрити оту котельню по Данила Галицького, а народ все ж сподівається на якесь диво? Не станеться дива. Бо ця котельня висмоктує з міського бюджету такі кошти, що скоро залишаться без зарплат й наші освітяни, і наші медики. А при тому всьому, наші мешканці заборгували за тепло підприємству «Бориславтеплоенерго» понад чотири мільйони гривень. Ну, і хто їх повинен компенсовувати? Розумієте, в людях знищено оте розуміння приналежності до громади, відповідальності за долю міста. Натомість, отаке споживацьке ставлення - для нас міська влада має зробити все, але без нашої участі. І це проявляється у всьому. Подивіться, півроку тому всі лавочки у парку були полагоджені. Що зараз - одні друзки. Хто зробив? Звичайно ж, не приїжджі «варяги», а наші нібито нормальні бориславські підлітки. І повернути оте почуття відповідальності за долю міста - адже це, насправді, наш спільний великий дім, - не так легко. Але з цього треба розпочинати...

- Добре, пане Романе, а що основне, які пріоритети визначили Ви для своєї подальшої роботи?

- Знаєте, певно для кожного промислового центру, а Борислав завжди і був містом розвинутої промисловості, це власне робота підприємств. На жаль, у нас більшість із них знищена. Чи можна їх реанімувати? Навряд. Але підстави для економічного відродження міста є. Маємо думати, як залучити інвесторів. Щоб приносили у місто капітал, щоб будували нові підприємства. І в цьому напрямку міська влада працює дуже потужно. Є перспектива будівництва заводу на місці колишньої фабрики нетканих матеріалів, цим проектом зацікавилися справді надійні іноземні інвестори. Є й інші перспективні напрацювання.

А що не менш важливо для бюджетного наповнення, - провести повний облік земель Борислава. Саме оренда землі й нова нормативно-грошова оцінка цієї землі мала б бодай частково покривати дефіцит міського бюджету. А ми, наразі, є заручниками старих нормативно-грошових оцінок. На всіх колишніх підприємствах є давні державні акти, облік землі не проведено... Хоча власне ота орендна плата за користування землею і мала б суттєво поповнити міський бюджет.

Та що там казати, проблем і складнощів вистачає. Наразі входжу в курс справ і переконаний, що наша команда, керівництво міської ради, наш міський голова, — мають бажання і в силі змінити багато що на краще. Для усіх нас пріоритет один — маємо зробити і робитимемо все, щоб відродити Борислав.

Розмову вів Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»

Із сесії Бориславської міської ради: такі різні проблеми «Різного»

Минулої середи, 3 жовтня, відбулася чергова 41 сесія міської ради шостого демократичного скликання. Після полагодження усіх регламентних моментів перейшли до порядку денного. Перший пункт -«Різне», депутатські запити з приводу звернень бориславців.

Василь Піх («Наша Україна») ще раз звернувся до міського голови посприяти у вирішенні проблем із водопостачанням. Як він сказав, на вул. Івана Мазепи вода надходить лише у перші будинки. Є витоки біля лікарні. Маса води просто стікає в потічок і тече аж до озера. Треба щось робити. Бо коли настане зима, там не можна буде навіть проїхати. А після звернень у водоканал - завжди чутно: приїде машина, все зробимо. Але нема ані машини, ані ремонтників.

І ще одне: отой підйом від центру до лікарні. Його мали б уже давно об лаштувати. Говорилося про те, щоб поставити там бетонні плити. Нема ані плит, ані асфальту.

І ще одне, як сказав Василь Піх, - освітлення. Не можна пройти до тієї ж лікарні, бо все потопає в темряві.

Міський голова зауважив, що невідомо куди поділися оті 132 лампи, що їх передав у ДКП «Бориславсвітяо» кандидат у народні депутати Віктор Конц. І тому він запропонував керівникові «Бориславсвітла» подати у відставку. Чи змінить це щось у освітленні вулиць Борислава - побачимо.

Депутат Володимир Хауляк озвучив запит мешканців знову ж щодо проблеми водопостачання. Навпроти газової контори, як він сказав, - цей район повністю без води. Особливо кінцеві будинки, касарні... Треба хоча, б підвозити туди питну воду. Друге питання - щодо надлишку води. Біля садочку на Коваліва - витік. І попри те, що там ходять щоранку на роботу багато працівників виконкому, нікому не спало на думку бодай спробувати вирішити цю проблему. І коли почнеться зима, там буде льодяна ковзанка.

Третє, що сказав депутат, і це направду дуже суттєво: керівники комунальних підприємств мають бути присутні на кожній сесії міської ради. Бо, власне, до їхнього господарства найбільше претензій, а коли б вони роз'яснили все, то може б народ зрозумів, що проблема не у наших комунальниках. А в тому, що держава забула про проблеми звичайних громадян і вирішує проблеми своїх верхніх керманичів - десь там, нагорі. Тому при всьому бажанні міська влада не може вибити кошти навіть на ремонт наших вулиць, хоча ідеться про вулиці історичного міста, описаного ще нашим генієм Іваном Франком. Що знає про Борислав та про Івана Франка наша нинішня верховна влада? Та нічого. Це для наших верхніх керівників і не потрібно. Мусимо зрозуміти, що допоки не навчимося захищати самі себе, ніхто нас не захистить.

Чи може у цій ситуації щось змінити міське керівництво? Все, що може - робить. Але, коли, як сказав міський голова, вісімдесят відсотків усіх грошових надходжень іде у державний бюджет, а тільки двадцять залишається для міста, коли бюджет забезпечений тільки на 59 відсотків, то як же, можна відремонтувати дороги, що десять літ не ремонтовані, як можна реанімувати водні мережі, встановлені ще за цісаря.

Депутат Михайло Лазар ще раз звернувся із запитом, що у лікарні на Бані немає води, про що він говорив уже неоднораз. Але дотепер у харчоблоці лікарні води немає. А наносити воду у відрах неможливо.

Депутат Микола Станько звернувся із запитом і як депутат, і як голова профспілкового комітету медиків, запитав щодо погашення заборгованості з виплати відряджень за 2009 рік.

На всі запити відповідав міський голова Володимир Фірман, який ще раз роз'яснив, що у бюджеті грошей просто немає. Виконання бюджету - на 59 відсотків. А зарплата з минулого року виросла десь на 30 відсотків, дуже суттєво. Дав чіткі відповіді міський голова і щодо мосту побіля РЕМА, де справді треба завезти ще кілька машин шутру, і щодо доріжки від центру міста на Потік, і щодо всіх інших висловлених запитів.

А після цього, коли депутати висловили всі свої зауваження, перейшли до наступного пункту порядку денного, - «Фінансові та інші господарські питання». Майже всі з них проголосовані. Трішки суперечок було із приводу надання міській організації ветеранів України в безоплатне користування приміщення по вул. Шевченка, 3. Приміщення хороше, але дуже занедбане.

І була пропозиція, щоб надати приміщення у міському Палаці культури. Тим більше, що будинок на Шевченка, 3 (загальна площа понад 150 кв. метрів) цілком придатний для передачі в оренду якійсь комерційній структурі, з чого міська громада мала б якийсь прибуток. Адже організації ветеранів України достатньо однієї чи двох кімнат, якщо вони не прагнуть реалізувати там якісь комерційні проекти. Після тривалої дискусії, попри те, що за передачу будинку в безоплатне користування проголосував навіть міський голова, більшість депутатів «утрималися », а отже це питання вирішуватиметься у перспективі.

Розглянуто також після фінансових і чимало питань земельного регулювання.

Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»

Чоловік край дороги

“А Ісус відповів і промовив: Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його” (Лук. 10:30).

Так важко, я спіткнувся, я впав. Болить душа, розірвана на частинки, не може заспокоїтись.

Лежу край дороги, лежу у поросі, болоті та крові. Напали розбійники та пограбували мене. Роздягнуто мене і побито. Забрано найцінніше, що було в моєму житті забрано надію та мрії. Так важко, швидше б померти. Але так ще хочеться жити. Не знаю, що краще: життя чи смерть. Для чого, Господи, Ти дав мені життя? Лежу в канаві при дорозі. Холодно та моторошно. Болить все тіло. Мухи сідають на криваві рани. Господи, я так хочу жити! Я ще навіть не жив! Пошли когось Господи, щоб перев’язав мої рани. Не залишай мене тут край дороги. Я ще хочу жити. Боже мій, почуй мене. Зціли, о Господи! Прости, що пішов до Єрихону, залишивши Єрусалим... Не залиши мене, пошли Свого слугу. Знаю Господи, що тут ходять священики та люди богобійні.

Знаю, що вони можуть допомогти мені. Це люди, які бояться Тебе та служать Тобі. Хоча би хтось підійшов та дав крапельку води. Вуста пересохли, язик від спраги прилипає до піднебіння. Мені здається, ще не довго мені залишилось...

“Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув” (Лук. 10:31-32).

Ось чую кроки. Хтось іде. Це той, хто мені допоможе. Мабуть, це священик, важко роздивитись. Допоможіть! Допоможіть! Чому він не підходить? Напевно, від мене не добре пахне та й вигляд мій мабуть його відштовхнув. Господи, він пройшов повз мене, навіть не спитавши нічого, навіть не промовивши ні слова. Серце стискається від болю, ще гірше печуть рани на щоках від солоних сліз. Господи, можливо я сам не раз проходив повз людей, які потребували моєї допомоги. Можливо, була в мене змога зробити щось для них. Прости Господи, прости, за те, що думав тільки про себе. Знаю, що не раз Ти говорив до мене, говорив у самісіньке серце, але я соромився підходити до людей.

Знову чую кроки. А може це мені вже просто причулося? Так, хтось іде! Може, змилується наді мною. Одного дуже хочеться - пити. Господи, невже Ти почув мене! Кроки наближаються. Потрібно подати признаки життя, щоб він не подумав, що я мертвий. Не можу поворухнутись. О, він стоїть і роздивляється мене, щось говорить, напевне думає, як допомогти мені. Але що це? Він іде геть! Невже немає людини, яка б мені допомогла? Невже я нікому більше не потрібний. Знаю, Господи, що потрібний Тобі, знаю, що любиш мене такого, яким я є. Та невже доведеться отак померти у канаві при дорозі? Я би ще так хотів повернутися до Єрусалиму, прийти в храм і поклонитися Тобі.

Батьку Небесний, дай мені ще один шанс виправити своє життя та жити. Ти бачиш, що сили залишають мене. В очах темніє. Прошу, пошли когось. Я потребую людину, яка б допомогла мені підвестися, встати...

“Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся” (Лук. 10:33-35)

Що це? Де я? Лежу на постелі. Чий це дім? Як я тут опинився? Пам’ятаю, що пішов з Єрусалиму у Єрихон. На мене напали розбійники, побили, роздягнули і покинули лежати край дороги. Пам’ятаю, що просив Господа про допомогу, просив, щоб Він помилував мене. О Слава Тобі, Отче Небесний, Ти почув мене. Ти послав мені поміч...

Але, хто цей добродій, що допоміг мені? Чи є він тут, в цьому домі?...

Тепер я знаю, що я у гостиниці. Господар сказав, що мене сюди привіз чоловік-самарянин і заплатив за мене два динарії. Господи, я щиро тобі дякую за доброго самарянина, який допоміг мені. Шкода, що навіть не бачив його, не знаю, як його звати. Велике та любляче серце ти дав цьому чоловікові. Зовсім не знаючи мене, він допоміг мені та ще й заплатив за мене. Господи, я радію і славлю Тебе. Знаю тепер, що буду слухатись Тебе. Не буду проминати тих, котрі потребують моєї допомоги.

“Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?

А він відказав: Той, хто вчинив йому милість. Ісус же сказав йому: Іди, і роби так і ти!” (Лук. 10:36-37)

Руслан Цехмейстер

Серце – не камінь...

Нещодавно увесь світ відзначав День серця. Це ще один шанс нагадати людям про одну з найбільших проблем сучасної медицини - серцево-судинні захворювання. Щороку в Україні з цим діагнозом помирає майже пів мільйона людей. Це значно більше, ніж від раку, туберкульозу і СНІДу разом узятих.

Зважаючи на гостроту проблеми, я попросив лікаря-кардіолога філії ЗАТ «Трускавецькурорт» БОЛ №1 Мар'яну Парикваш розповісти про ситуацію, що склалася. А також про те, як звести до мінімуму ризик отримати серцево-судинне захворювання.

- Ситуацію із серцево-судинними захворюваннями інакше, як загрозливою, не назвеш, - каже Мар'яна Любомирівна. - За офіційною статистикою, понад 60 відсотків смертей українців спричинені саме ними. Щороку у нас реєструють майже 50 тисяч випадків інфаркту міокарда, 100-120 тисяч інсультів, а понад 5 тисяч малюків народжуються з тими чи іншими вадами серця. Сьогодні кожен другий дорослий українець страждає від підвищеного кров'яного тиску - хвороби небезпечної! підступної, здатної спровокувати інші захворювання, які відбирають людські життя. Кількість хворих з кожним роком зростає.

- Серцево-судинних захворювань, як відомо, багато. Які з них найбільше дошкуляють українцям?

- Хвороб, які так чи інакше зачіпають серцеву діяльність, дійсно вистачає: стенокардія, інфаркт міокарда, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, яка є найбільш розповсюдженою (за інформацією Національного інституту кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска АМН України, на неї в Україні хворіють майже 8 мільйонів чоловік). Ішемічною хворобою серця або, як її ще називають, стенокардією, вражено 30-40 відсотків дорослого населення. Ішемія - захворювання коронарних судин, і виникає вона через недостатнє постачання киснем серцевого м'яза. На їх стінках утворюються атеросклеротичні бляшки, що заважають їм працювати, звужується прохід, і кров не може вільно надходити до серця.

Це захворювання зазвичай провокується неправильним харчуванням, зокрема, наляганням на жирні харчі, - утворюється надлишковий холестерин, а той, у свою чергу, утворює атеросклеротичні бляшки.

- Які симптоми цієї хвороби? Чи можна їх розпізнати?

- Звичайно. Бо це захворювання супроводжується нападами болю за грудиною або у ділянці серця, який, як правило, виникає під час фізичних навантажень і швидко проходить після їх припинення.

- Чи можна позбутись цього захворювання, і якщо так, то як саме?

- Якщо в артеріях не надто багато накопичилося холестерину, то людина лікується медикаментозне. А коли занадто, то без хірургічного втручання не обійтись: хворому вставляють в артерію спеціальний стент, розширюючи її просвіт, або роблять шунтування, створюючи додатковий шлях, який обходить місце звуження артерії. Людям, які відчувають симптоми, про які вже казала, я би радила негайно звернутись до лікаря-кардіолога.

- А що скажете про інфаркт міокарда, який у багатьох відбирає життя?

- Виникає він раптово, і часу, щоб врятувати людину, залишається дуже мало. Ця хвороба уміє «маскуватись» під інші. Наприклад, під зубний біль чи біль у ділянці нижньої щелепи, шиї, лівої руки і навіть лівої лопатки. Відчуваються приступи болю - по 10-15 хвилин. Перед інфарктом може початися приступ, схожий на приступ астми, коли людині не вистачає повітря.

Є чимало й інших симптомів, на які, як правило, люди не звертають особливої уваги.

- Від чого найчастіше потерпають серця наших співвітчизників?

- Ми звикли в усіх проблемах і негараздах, пов'язаних з нашим здоров'ям, звинувачувати медицину. Вона, звичайно, не ідеальна, але ж не треба забувати, що багато залежить і від нас. Нагадаю, що за висновками Всесвітньої Організації охорони здоров'я, на 50 відсотків здоров'я людини залежить від її способу життя, на 20 - від стану навколишнього середовища, ще на 20 - від генетичної схильності і лише на 10 - від медичної галузі тієї країни, де вона проживає. На 10 відсотків! А у нас більшість чомусь вважає, що на всі 90, а то й 100!

- Що б ви порадили відпочивальникам, які приїхали до Трускавця та мають проблеми з серцево-судинною системою?

- Для цього не потрібні якісь неординарні заходи і шалені гроші. Головна порада - ведіть здоровий спосіб життя. Якщо не маєте можливості робити ранкові пробіжки, більше ходіть протягом дня. Не поспішаючи, розміреним кроком, не менше 7 тисячі кроків.

Уникайте стресових ситуацій, їх дуже побоюється серце. Стреси здатні спровокувати інсульти, обширні інфаркти. Час від часу відвідуйте психолога, «виливайте» свою душу друзям, знайомим.

Слідкуйте за своїм харчуванням. Вчені довели, що правильно підібравши продукти, можна значно зменшити ризик серцево-судинних захворювань. Потрібно уникати надмірного споживання висококалорійної жирної їжі, смаженини, обмежте споживання солі. Вона провокує підняття кров'яного тиску, а це може призвести до гіпертонії.

Варто вилучити зі свого раціону соління, копченості, страви швидкого приготування та консерви. Або хоча б обмежите їх споживання власне на курорті.

Я б радила не вживати напої та продукти, що збуджують центральну нервову систему і серце. Наприклад, міцний чай і каву, гострі приправи. Пийте «Нафтусю» і будете здорові!

Підготував Віктор Стецько, газета «Трускавецькурорт»

Футбол: оптимістичний старт

Двадцять дев'ятого вересня стартував чемпіонат Львівської області з футболу серед дитячо-юнацьких команд. Наше місто представлене футболістами ФК «Трускавецькурорт».

У першому турі підопічні Івана Павлика грали на виїзді з принциповим суперником - футболістами ДЮСШ м. Дрогобича. Обидва поєдинки, серед спортсменів 1997-98 років народження та 1999-2000 р. н., видалися прямо-протилежними один одному. Відкривали сезон хлопчаки молодшої вікової групи.

Срібні призери минулого сезону, трускавчани, виходили на поле у піднесеному настрої та новій, подарованій їм на День незалежності України, футбольній формі. Пішли ж з поля трохи пригніченими. Адже вони поступилися господарям з рахунком - 1:3. Програючи по ходу матчу - 0:2, гості зуміли зібратися та відповісти влучним ударом Романа Рурського, однак третій пропущений м'яч остаточно розвіяв їх надії на позитивний результат цієї гри.

А ось старші футболісти ФК «Трускавецькурорт» навпаки мали протягом матчу повну та беззаперечну перевагу над дрогобичанами, що й довели рахунком на табло - 2:1 - перемога трускавчан, голи на рахунку Романа Павлічка. Хоча за увесь поєдинок гості створили стільки гольових моментів, що їх вистачило б на кілька ігор вперед. Проте знову підвела реалізація. Сподіватимемося, що в наступних матчах трускавецькі майстри шкіряного м'яча будуть більш результативні та приноситимуть до скарбнички тільки перемоги.

У принципі задоволеним залишився й тренер команди Іван Павлик, який зазначив, що на вдалий старт він сподівався саме від підопічних старшої групи, а молодшими награватиметься основний склад на перспективу. Хоча боротися на полі до останнього тренер навчає кожного тренувального дня.

Наступні матчі трускавецькі футболісти проведуть на власному полі проти ФК «Юність» м. Борислава. На ці поєдинки спортсмени запрошують батьків, друзів та усіх небайдужих до футболу, хоч і дитячого, трускавчан і гостей міста-курорту. Ваша підтримка - гарантія впевненості юних талантів та перемоги на зеленому килимі центрального міського стадіону!

Підготував Віктор Стецько, газета «Трускавецькурорт»

Трускавчани вибороли три золоті медалі

4-5 жовтня в Червонограді в оздоровчо-лікувальному комплексі «Ровесник» відбулася XXV ювілейна Спартакіада інвалідів Львівщини. Це незабутнє враження на все життя! В Спартакіаді брало участь понад 300 осіб різних нозологій. Під час Спартакіади відбувся семінар голів і головних бухгалтерів міських і районних осередків ЛОАІ ВОІ СОІУ.

Трускавецька МАІ змагалася в складі 11 учасників в 8 видах спорту: шашки, шахи, легка атлетика (біг на 60 метрів, метання медицинболу), армрестлінг (рукоборство), важка атлетика (пауерліфтінг), дартс, художньо-естетичний конкурс (пісня, танець, художнє читання, в тому числі власні твори, художні твори, а також твори прикладного і ужиткового мистецтва).

Члени Трускавецької міської асоціації інвалідів повернулися додому з грамотами та цінними подарунками та з трьома золотими медалями і однією бронзовою: Марія Циган (перше місце – шашки), В’ячеслав Умнов (перше місце – пауерліфтинг (штанга)), Тарас Мадяк (перше та трете місце – армрестлінг). Поверталися ми додому з прекрасними враженнями і гордістю, що додали іміджу і прославили рідне місто Трускавець.

А боротьба була не легкою, бо в Спартакіаді брали участь і параолімпійці Львівщини, які нещодавно повернулися з Олімпіаді в Лондоні.

Захоплюєшся, якими різностороннімии талантами володіють люди з особливими потребами!

В’ячеслав Умнов пробує себе в багатьох видах спорту, творить неповторні шедеври з каменю, дерева.

Тарас Мадяк крім участі в багатьох видах спорту, вишиває бісером неоціненний іконопис.

Марія Циган вже багато років завойовує золото і бере участь в міжнародних, всеукраїнських, обласних змаганнях, не дарма їй присвоєно титул «Шашкова королева».

Трускавецька МАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ вдячна всім, хто віднісся з розумінням та сприяв участі команди асоціації інвалідів в XXV Спартакіаді інвалідів Львівщини, а саме п. Наталії Маголі, підприємцям Головатому та Наконечному, а також владі міста Трускавця (за надання транспорту).

Надія Заблоцька, голова Трускавецької міської асоціації інвалідів

 



Создан 10 окт 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником