Трускавецький вісник № 126 (505) від 19 жовтня 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 126 (505) від 19 жовтня 2012 р.

19.10.2012



 

У номері: Партія, яка поїдає власних дітей; Скандальна прес-конференція Михайла Сендака; Із зустрічей кандидата Михайла Янковського; Звітує ТМО Партії регіонів.

Новини Трускавця та регіону

Михайло Янковський зустрівся з викладачами та студентами Дрогобицького музучилища

У п’ятницю, 19 жовтня, відбулася зустріч кандидата в депутати ВРУ від Партії регіонів Михайла Янковського з викладачами та студентами Дрогобицького державного музичного училища імені Василя Барвінського. Кандидат розповів про основні положення своєї передвиборчої програми та відповів на запитання присутніх, зокрема про допомогу таким пам’яткам як Шпихлір та церкви Юра і Воздвиження, про сприяння творчим людям, про бачення гендерної політики, відносно відновлення діяльності промислового потенціалу регіону. Михайло Янковський вже провів зустріч із колективом Дрогобицького театру, творчими колективами педуніверситету, а о 16.00 матиме зустріч із учасниками зразкового ансамблю «Верховина». Такі зустрічі проходять при заповнених залах. Детальніше про зустріч кандидата в Дрогобицькому музучилищі – в одному з наступних номерів вісника.

«Водна» тема має шанс затьмити виборчу

В Дрогобичі, Трускавці та Стебнику в зв’язку з відключенням електропостачання водозабору «Гірне» через заборгованість КП «Дрогобичводоканал» перед ПАТ «Львівобленерго» склалася екстраординарна ситуація із водопостачанням. Як поінформував заступник глави ЛОДА та кандидат у депутати ВРУ Михайло Янковський, ось вже два дні влада працює над вирішенням цієї проблеми і досягнуто попередніх домовленостей. Та головна причина проблем із водопостачанням – не цей борг, який розтермінують, а те, що приватні структури (такі як ПАТ «Львівобленерго» чи ПАТ «Львівгаз») є монополістами, в зв’язку з чим існує енергетична залежність від власників.

Власна інформація

Партія, яка поїдає власних дітей

В давньогрецькій міфології є розповідь про бога Хроноса (Крона), сина Урана-Неба, котрий поїдав власних дітей. Мати дітей, богиня Рея, врятувала одне зі своїх шести чад – Зевса. Коли Зевс виріс та змужнів, то примусив виригнути Хроноса своїх сестер та братів Гестію, Деметру, Геру, Аїда та Посейдона. Гадаємо, кожен учень знає, що Зевс – верховне божество стародавніх греків.

Ця історія з істотою, котра поїдає власних дітей, приходить нам завжди на гадку, коли чуємо про одну українську партію, а саме про всеукраїнське об’єднання «Батьківщина».

Починаючи від моменту утворення партії, а фактично починаючи від хрещеного батька Павла Лазаренка, від «Громади» якого Юлія Тимошенко вперше стала народним депутатом, аж до сьогоднішніх днів, жертв «Батьківщини» така величезна кількість, що навряд чи хтось в Україні зміг би їх всіх порахувати (в тому числі і в самій партії). Серед тих, хто сам покинув цю політичну силу чи змушений був втечею рятуватися з «Батьківщини», є чимало народних депутатів, зокрема Дмитро Чобіт, автор славнозвісної «Макухи». Це й Іван Денькович, засновник та незмінний до 2009 року лідер львівської «Батьківщини», а також велика кількість тих, кого ми звикли називати «тушками», не задумуючись над причинами їхньої так званої «зради».

Коротко історію «Батьківщини» можна викласти так. Павло Лазаренко з Дніпропетровська, один із прем’єр-міністрів України часів президента Леоніда Кучми першої каденції та «газова принцеса» Юлія Тимошенко, керівник «Єдиних енергетичних систем України», розуміють, що вирішувати великі справи можна тільки у великій політиці. Як, до речі, дещо пізніше це саме зрозуміють і їхні одвічні конкуренти «донецькі». Ніхто не скаже точну цифру, скільки в результаті оборудок втратила держава Україна, скільки конкретно втратив пересічний українець, а скільки здобули кровопивці. Велика політика для Павла Лазаренка коштувала волі – опальний екс-прем’єр і зараз сидить в американській в’язниці, де з правосуддям справи кращі, ніж в Україні.

Та йдемо далі. Рух «Україна без Кучми». Прем’єрство Віктора Ющенка після блискучої перемоги на виборах-2002 «Нашої України». В ті часи Юлія Тимошенко набирає ваги, її авторський проект – партія «Батьківщина» - починає набирати потуги. А згодом Тимошенко стає другим після Степана Хмари політичним в’язнем високого рангу. Це пішло їй тільки на користь, бо люди люблять «несправедливо скривджених та ображених». А ще ж така жінка! Приємної зовнішності, з традиційною українською косою, з гарним українським прізвищем, яке закінчується не на «ман», «ян» чи «берг», а саме на «енко». Люди почали до неї тягнутися, горнутися, бо подібної жінки в тогочасній (та і в теперішній) українській політиці не було. Тоді взагалі хіба Наталія Вітренко була знаною жінкою в українській політиці. А тут ще й гасло – «Справедливість є, за неї варто боротися!». Шевченко писав: «Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають…»

Наближався 2004 рік. Співоче поле співало, Україна підтримувала дійсно народного кандидата Віктора Ющенка, на якого покладалися великі надії. Ясне сонечко визирало з-за хмар, логотип «Нашої України» став впізнаваним на сході та заході, півночі та півдні нашої молодої держави. Активно розбудовувала свої лави і партія «Батьківщина». Вже тоді вона пожирала своїх дітей, але про це – пізніше.

Помаранчева революція. Юля поряд з Ющенком. Ющенко – Президент! Як, невже він не нашу Юлю, а когось іншого поставить прем’єром? Вона ж не йшла на ці вибори, вона ж його підтримувала всім серцем! Та ви послухайте, як дзвінко вона сміється, яка вона вродлива, як вміє одягатися, яка розумна – школу закінчила із золотою медаллю! Та ні, все-таки розумний наш Віктор Андрійович, поставив Юлю Володимирівну прем’єр-міністром. За рік часу чого тільки не було під акомпанемент всенародного збудження та ейфорії від Помаранчевої революції – і виїзні засідання Кабміну на льоду, і такі відважні кроки з подолання корупції Юрієм Луценком, і такі приємні для вуха заяви. А як хвалив Президент Юлю Володимирівну за рік роботи. А не пройшло і місяця часу – поміняв Прем’єр-міністра.

Можна було б написати по-іншому – пригрів змію за пазухою. Чим більше балів набирала Тимошенко, тим стрімкіше падав рейтинг Ющенка. Та так падав, що прийшлося витягнути майже з повного забуття Віктора Януковича. На виборах 2006 формується новий парламент, який проіснував тільки до 2007. У 2007 знову вибори. Юля – Прем’єр-міністр, але дружби з Ющенком вже немає. Це вимушене співіснування в тераріумі. В 2010 вибори Президента. Юлія Тимошенко програє їх з мінімальним відривом. Державу очолює Віктор Янукович. А потім – судовий процес, який для Тимошенко завершується в’язницею. Ось так коротко про Леді Ю. Та «Батьківщина» живе, діє і продовжує поїдати власних дітей. А від цього місця – детальніше, як казав класик.

Юрій Мацюрак став першою жертвою трускавецької «Батьківщини». Людина, котра сформувала партійну організацію у Трускавці та об’єднала навколо зовсім нової політичної сили менше десятка однодумців, тепер живе і працює в Дрогобичі. Нам доводилося бачити його, спілкуватися з ним, слухати, хоча розмова була зовсім не про «Батьківщину». Дуже розумна людина, цей Юрій Мацюрак. Та мав він необережність дозволити вступити в партію цілій сім’ї – з метою збільшення партійних рядів. Отримавши більшість, ця сім’я обрала нового голову партії – свого. Дарма, що жоден з цих «сімейних» партійців не проживав у Трускавці.

Як ви думаєте, що об’єднує Руслана Крамара, Андрія Кульчинського, Володимира Возняка, Лева Грицака, Олександра Грищенка, Володимира Павлишина, Юрія Врублевського, Ігоря Стасика, Олену Пилат, Олега Блажівського, Володимира Ключака, Ігоря Кісака, Наталію Пономаренко, Андрія Пристая, Миколу Федоричака та багатьох-багатьох інших людей з такими різними поглядами? Якщо не вгадали, то знайте – об’єднує їх саме «Батьківщина», безпосередній стосунок до якої вони мали чи мають (це вже залежно від того, з’їла їх партія вже чи ще з’їсть в майбутньому).

У 2006 році «Батьківщина» була у владі в Трускавці, а не опозиції. Після 2010, коли все помінялося, вона теж у владі. Бо саме влада, а не якийсь міфічний добробут якихось міфічних громади чи народу, є метою цієї політичної сили без ідеології. Заради неї потрібно приносити все нові і нові жертви – не тільки з числа ворогів, а й із числа своїх членів, своїх дітей. Бо добра половина із списку, наведеного в попередньому абзаці, а якщо бути точнішим, то 13 з 15 осіб (!!!) стали жертвами «Батьківщини». Не будемо вдаватися в деталі, бо навіщо порпатися в брудній білизні. П’ятеро з цих тринадцяти були позбавлені депутатства ( а всього семеро людей втратили депутатство), на яке вони заслужили, бо саме вони привели цю силу до влади у Трускавці. Позбавив їх цього депутатства, грубо кажучи, голова Львівської обласної організації «Батьківщини» Іван Денькович, якого через два роки ця ж партія так само проковтнула. Бо братам Дубневичам потрібний був свій голова партії в області і такого знайшли – Романа Ілика. Та не будемо про це, щоб нас не звинуватили, що це пишеться під вибори.

До речі, наступні семеро осіб, котрі мали поповнити депутатські ряди у Трускавці, теж стали жертвами «Батьківщини». Ігор Стасик, Андрій Пристай, Володимир Сьорак, Михайло Яворський, Віктор Марченко мали стати депутатами, та «Батьківщина» їх здала, образно кажучи, «з’їла». Нові люди в раді не були вигідні Леву Грицаку, якого на той час вже позбавили членства в «Батьківщині» і – о парадокс – не були вигідні голові ТМО ВО «Батьківщина» Руслану Крамару. Ось такі закрути та викрутаси! А постраждали цілком реальні люди, котрі могли оновити затхле болото трускавецької політики.

Жертвою «Батьківщини» став дрогобичанин Михайло Ваврин, який фактично сформував цю політичну силу в Дрогобичі. Тепер він хоча і залишається в партії, але – не керівник. Чесна людина поплатилася за нечесних користолюбців, які і тепер продовжують засідати від цієї політичної сили.

Михайло Задорожний в 2006-2010 роках був депутатом Львівської обласної ради від «Батьківщини». Скільки бруду тепер виливається на нього. Вимагали знятися «заради «Батьківщини»… Так він же йде в український парламент заради свободи батьківщини, а не заради «Батьківщини»!

Микола Тустановський, колишній мер Борислава, який теж тепер балотується у Верховну Раду України. Скільки міг би цей чоловік розповісти про «Батьківщину».

А які жертви були після виборів-2010. Для прикладу, у Трускавці «Батьківщина» просто-напросто кинула всіх своїх найактивніших членів, коли подала від себе (квота) у склад трускавецького міськвиконкому червоноградця, не-члена «Батьківщини» Володимира Корната, рідного брата голови підвладного тепер «Батьківщині» львівського НРУ Андрія Корната.

А як постраждала львівська «Батьківщина», скількох своїх дітей пожер цей сучасний український Хронос! Не називаємо прізвищ, бо все одно когось оминемо.

В яке містечко не заїдь, в яку парторганізацію не заглянь, де тільки не колупнеш – всюди жертви «Батьківщини». Іноді здається, що цих жертв більше, ніж жертв Голодомору, світових воєн чи жертв Чорнобиля чи Афгану. А якщо задуматися, то фактично жертвою цієї політичної сили є кожна українська сім’я. Україна могла б давно зробити якісно новий стрибок вперед, якби не вуздечка від Леді Ю, якби не популізм та демагогія, якби не проросійська політика під маскою українства. Газові угоди не кращі від Харківських, а кокетування з Путіним викликало огиду у справжніх патріотів, які з жахом дивилися на зомбування людей. Саме «Батьківщина» нівелювала сенс Помаранчевої революції, звела до мінімуму її результати – спробами творити коаліцію ПРіБЮТ, постійними інтригами проти дійсно українського і дійсно демократичного президента.

Колись Вінстон Черчілль сказав, що кращий аргумент проти демократії – це спілкування протягом п’яти хвилин з пересічним виборцем. І це говорив той самий Черчілль, який висловив знамениту думку, що демократія має багато недоліків, та чогось кращого людство ще не придумало. А видатний українець В’ячеслав Липинський обстоював ідею аристократизму в політиці, бо добре знав, на що здатен люмпен. Тож не дивно, що Україна ніяк не може вилізти з вигрібної ями – люмпену в цій ямі добре. І «Батьківщина» як жодна інша політична сила стала прихистком незліченної кількості цих люмпенів, нечесних осіб та пройдисвітів, котрі вміло ховаються за плечима справжніх патріотів. І чомусь саме нормальні та порядні люди стають жертвами, а покидьки здобувають щораз вищі місця в суспільній ієрархії. Наївні люди вірять палким промовам та бухканню в груди, вірять у чесність, опозиційність, правдивість, незаангажованість, патріотизм тих, хто в думці метикує, кого б обрати черговою жертвою, кого б кинути, обманути, принизити, на кому б нажитися.

В Україні давно пора заборонити комуністичну ідеологію та її промоутера – Компартію. Але цього замало. Як деструктивну політичну силу, а фактично як антидержавницьке корумповане угрупування треба ліквідувати партію, котра привласнила ім’я батьківщини. І чим швидше це буде, тим краще. Яценюк, Турчинов, Кожем’якін, Мартиненко, Донець, Кубів, Соболєв, Кужель – хіба це наша батьківщина? В іншому випадку кількість жертв зростатиме вже не в геометричній, а в арифметичній прогресії. Пора зупинити цього Хроноса, котрий поїдає власних дітей, власний народ. Але чи знайдеться Зевс? А може, він вже є?

Володимир Ключак

P.S. Оскільки по сьогодні я не отримав офіційного повідомлення про виключення з партії «Батьківщина», то заявляю, що принципово не вважаю себе членом будь-якої партії і тому віддаю пану Крамару публічно цей партійний квиток для уникнення будь-яких інсинуацій чи непорозумінь відносно моєї партійної приналежності.

Михайло Сендак: «Я собі не позволю, щоб хтось по мені їздив»

Прес-конференція Михайла Сендака, кандидата в народні депутати по 121 Дрогобицькому виборчому округу, пройшла у п’ятницю, 19 жовтня. Якщо порівняти її з попередньою зустріччю в тій же залі десь місяць тому, то впадало в око по-перше, мізерна кількість присутніх журналістів (тільки сім осіб), а по-друге, 180-градусний поворот від похвали діючої влади до її критики. Причина зрозуміла – губернатор області Михайло Костюк приїхав особисто представити виконуючим обов’язки глави Дрогобицької райдержадміністрації Михайла Винницького (до речі, кума Михайла Сендака, котрий працював його першим заступником) та особисто дав вказівки «зупинити Сендака». А якщо конкретніше – то не повернутися вже Михайлук Сендаку в крісло голови ДРДА. Тому кандидат під час свого спічу слів не добирав – дісталося всім – і губернатору Михайлу Костюку, і його заступнику Івану Грунику, і кандидатам-опонентам Янковському, Ілику, Задорожному, Курусу, Гукові, і модрицькому війту Флюнту, і попереднику Михайла Дмитровича на посаді голови ДРДА Михайлу Кравцю, і екс-губернатору Миколі Кмітю, і навіть журналісту Богдану Процишину з телеканалу «Алсет», самому телеканалу та всім місцевим журналістам. Після таких страшних слів аж страшно було пити дорогий коньяк, але хіба відмовиш такій людині, котра творила Помарачеву революцію та вигнала з області Медведчука (згідно слів кандидата)? Тож подаємо пряму мову кандидата в депутати, котру можна назвати і лебединою піснею, і черговим скандалом цих виборів на Дрогобиччині, і задуманою політтехнологією, і відчаєм, і бойовим духом, і впевненістю, що є люди непотоплювані, що може вкотре справдитися вже після цих виборів.

- На носі фініш і ми бачимо, що боротьба загострюється з кожним днем. Я довго дивився і нікому не заважав. Оцінку ж давати виборцю.

Ми мали і маємо багато претензій до влади. Влада на Львівщині під керівництвом голови Львівської облдержадміністрації Михайла Костюка застосувала до мене бандитські методи. Це йому не залізниця і не шпали ставити, тож я собі не позволю, щоб хтось по мені їздив. У мене з цього приводу буде о 15.00 зустріч із прокурором області.

Костюк приїхав представляти виконуючого обов’язки. В законі чітко записано, що в разі відсутності керівника автоматично виконує його обов’язки перший заступник. Коли я зареєструвався кандидатом у депутати, то думав, що влада поставиться до цього з розумінням. Але коли в районному народному домі зібрали весь бомонд району та міста, а губернатор наказав, щоб «кабінет Сендака опломбувати і не пускати його на поріг», а після того незаконно звільнили в. о. начальника відділу освіти району, то як з цим миритися? Костюкова диктатура – це не приватна фірма і не залізниця. Була особиста вказівка Костюка меру Борислава зняти мої банери: не знімеш – заблокуємо місто. Хіба такими мають бути методи влади?

Прикро, що мій заступник проявив безхарактерність, взагалі прикро, що в мене такі заступники-підлабузники, яким кинули цукерку, а вони готові лизати. Мені стидно, що той, хто тримав мою дитину до хресту, пішов лизати, слизнячок він такий. Я не хочу, щоб моя дитина спілкувалася з ним і навіть бачила його…

Далі Михайло Сендак розповів, що фактично жоден з його підлеглих працівників РДА не відповідає на його телефонні дзвінки, що він і продемонстрував у присутності журналістів. Також Михайло Сендак різко розкритикував свого опонента на виборах, кандидата від Партії регіонів, заступника глави ЛОДА Михайла Янковського, про якого висловився коротко «мєнт мєнтом». Михайло Сендак заявив, що буде домагатися від ЦВК зняття з виборів Михайла Янковського. Та дісталося не тільки одному кандидату від Партії регіонів. Набагато більше стріл полетіло у сторону Михайла Задорожного, якого не вперше Михайло Сендак назвав «есдеком та жуліком, котрий розікрав весь район», Ігоря Куруса, якого було названо креатурою Каськіва, Льовочкіна та Фірташа. Згадав Михайло Сендак і про Віктора Конца, який буцімто сидів у Польщі в тюрмі, про Романа Ілика, який «перший буде тушкою» і є фактично кандидатом від партії влади як людина братів Дубневичів та Михайла Костюка. Про останнього Михайло Дмитрович висловився ще в такому дусі – якщо, мовляв, за нього ручаються Яценюк та Турчинов, то нехай напишуть заяву про складення своїх повноважень у випадку переходу Ілика до регіональної більшості. Втім, майже одразу про того ж Яценюка було сказано, що він щопонеділка здає звіти про виконану роботу Президенту.

Більшість того, що сказав Михайло Сендак про Миколу Кметя, Романа Ілика, Михайла Лужецького, Михайла Винницького, Івана Груника, пана Флюнта, першого депутата від Дрогобиччини Євгена Гриніва залишиться поза межами цієї публікації. Бо навіть сенсаційні заяви Миколи Лагодича – ніщо в порівнянні з тим, що озвучив Михайло Сендак. Якщо це не біла гарячка, а правда, то залишається спакувати свої манатки та виїхати з цієї країни, в якій одна й та сама людина може роками (!) бути у владі і водночас так цю владу критикувати, робити з себе полум’яного опозиціонера. При всій повазі до Михайла Сендака не можемо опублікувати його гидкі слова на адресу телекомпанії «Алсет» та конкретно журналіста Богдана Процишина, якого з невідомих причин кандидат постійно називав або Гнида, або пан Гнида, доводячи, що так йому представили цю людину. Бо можна не любити цього депутата Трускавецької міської ради, можна мати щось проти нього, але ображати людську гідність, принижувати її таким способом – це вже нижче плінтуса. Як і називати регіональне телебачення «примітивними дрібними заробітчанами, які якраз не дають розвивати Україну».

І заявляти про своїх підлеглих, яких же сам приймав на роботу, що «я аж тепер зрозумів, з ким я працював», підтверджувати чутки, що Михайла Винницького називають «стодоларовою купюрою» (на прес-конференції Микола Лагодич вжив інше слово – «сотка»), говорити про непорядність там, де ти працював не оди рік – це ще треба вміти. Не кожному дано так рвати сорочку на своїх грудях і критикувати тих, з ким ще вчора були «любими друзями». Бо пригадується вереснева прес-конференція, коли Михайло Сендак та Михайло Янковський говорили таким суголоссям, таким дуетом, що здавалося – ця дружба навіки, а єдність владних рядів ніщо не зможе розколоти.

Тим, що Михайло Сендак озвучив факт ставки партії влади саме на Романа Ілика, Америки він не відкрив. Це відомо багатьом. Для прикладу, автор цих рядків (ви зауважили це?) жодного разу своїми словами особисто не покритикував пана Ілика – на чиє прохання, як ви думаєте? КОЖЕН з тих, хто має реальні шанси перемогти, влаштовує чинну українську владу. Інше діло, що ставка дуже велика.  Двозначно сприйнявся і вислів кандидата «чує грішок, що морда в ПУХУ». «Подивитеся, яка тушка буде перша з Львівщини і згадаєте мене», - каже Михайло Сендак, чим неначе заперечує свої інші слова про впевненість у власній перемозі («Я не вічний кандидат, як Олександр Чебаненко, я йду у Верховну раду перший і останній раз»). Дарма Михайло Дмитрович так пожартував із Олександром Івановичем, не сумніваємося, що це не піде йому на користь. А те, що Михайло Сендак у Верховну раду йде перший та останній раз – абсолютна правда.

А хочеться закінчити цей дивний звіт із цієї дивної прес-конференції словами ревізорівської Ольги Фреймут – ми не рекомендуємо вам це. Тобто, нема бажання порекомендувати нашим виборцям включити Михайла Сендака до переліку тих осіб, з кола якого обиратимемо, за кого ж голосувати 28 жовтня.

Володимир Ключак

Твори добро

/Звітує Трускавецька міська організація Партії регіонів/

У переддень виборів варто не тільки слухати обіцянки, а й подивитися на добрі справи кожного з кандидатів чи кожної з політичних сил. Бо обіцяти можна золоті гори, зірку з неба, світле майбутнє та прекрасне життя. Та якби кожен виконував хоча б половину обіцяного, то наскільки б дійсно кращим було життя кожного з нас, наскільки б пішла у своєму поступальному розвитку вперед наша українська держава.

Партія регіонів у Трускавці, як і в цілому на Заході України, не користується дуже великою симпатією виборців. Наші галичани люблять вухами – їм подавай гасла, розмови про патріотизм, демократію. А якщо кандидат ще й одягне вишивану сорочку, візьме в руки червоно-чорний прапор та процитує Бандеру – тоді такому й ціни нема. І ніхто не спитає – а що ти, чоловіче, зробив доброго для громади?

Голова ТМО Партії регіонів Лев Грицак попросив мене написати статтю про добрі справи Партії регіонів у нашому місті-курорті за останній період. Думав, що вийде невеличка замітка, а вийшло набагато більше. Судіть самі. І то нами проаналізовано не всі добрі справи, а тільки ті, які мали суспільний резонанс, та й то менше, ніж за рік часу.

Грудень 2011 року. Грандіозне свято Миколая в санаторії «Карпати». Подарунки отримало кілька сотень дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей Трускавця. І не тільки, бо подарунок отримала кожна дитина, котра прийшла на це свято.

Початок січня 2012 року. Для поїздки до Львова по Вифлеємський вогонь миру та доставки його у храми Трускавця та Стебника надано мікроавтобус трускавецькій станиці «Пласту». Партія регіонів Трускавця допомогла вирішити транспортні проблеми і для поїздки громадських активістів нашого міста-курорту до Львова на презентацію книги «Ув’язнена юність» Михайла Шевеля. Підтримка фестивалю «Яскрава країна», благодійний Різдвяний обід для членів Ради ветеранів та Трускавецької міської асоціації інвалідів – це теж січень-2011. Подяка за добро від трускавчан була своєрідна – пошкоджені щити від Партії регіонів.

Лютий 2012 року запам’ятався лютими морозами. У Трускавці Партія регіонів виявилася єдиною політичною силою, котра розгорнула пункти обігріву – два намети (на вулиці Сагайдачного та на Стебницькому кільці), які діяли цілодобово впродовж більше двох тижнів. Заходили зігрітися, випити гарячого чаю та з’їсти гарячий обід не тільки бездомні, але і звичайні перехожі, торгівці, всі, хто потребував порятунку від небувалої холоднечі. Замість подякувати, міська влада звинуватила Партію регіонів в тому, що та «піариться».

Окрім того, силами міської парторганізації було надано спонсорську допомогу Трускавецькій міській лікарні – відремонтовано хірургічне відділення та коридор. Влітку тут було відремонтовано  і терапевтичне відділення. Допомогу отримала і Стебницька лікарня – там було відремонтоване ЛОР-відділення. Було надано допомогу і Майстру спорту України з великого тенісу, Чемпіонці України в парному та одиночному розрядах Марті Гнатишин. Спортсменка має можливість безкоштовно займатися в спортзалі. Для своїх потреб для організації Дня святого Валентина був безкоштовно наданий зал і міській станиці «Пласту». А ветерани до Дня захисників Вітчизни 23 лютого теж завдяки Партії регіонів не залишилися обділеними.

Не встигли пройти люті морози, як стало гаряче – у переносному значенні цього слова. Трускавецька влада приймає рішення про підвищення тарифів з обслуговування будинків та прибудинкових територій. Партія регіонів одна з перших різко критикує таке рішення, котре було прийнято всупереч заявам Президента та Прем’єр-міністра і мало на меті дискредитувати вищу владу держави. Спільні дії Партії регіонів з іншими політичними силами та громадськими активістами міста дозволили добитися суттєвої поступки трускавецької влади.

Організація свята до Міжнародного жіночого дня, фінансова підтримка Чемпіонату міста Трускавця з шахів серед чоловіків, організація Великоднього обіду для малозабезпечених, постійна співпраця з Асоціацією інвалідів міста була оцінена на рівні області – голова ТМО ПР Лев Грицак отримав подяку від голови ЛОАІ Леоніда Тарасенка «за розуміння проблем людей з інвалідністю, сприяння їх соціальній реабілітації та активну життєву позицію». Забігаючи наперед, скажемо, що в серпні Партія регіонів долучилася до фінансової допомоги для організації проведення І Спартакіади інвалідів Трускавця, а в кінці вересня для інвалідів міста було організовано безкоштовний святковий обід, надано допомоги в рамках відзначення Міжнародного дня людей похилого віку. І хоча від заполітизованої мерії подяки не дочекаєшся, та головне, що Добро крокує світом, а воно партійної ознаки не має.

В час, коли трускавецькі підприємці захищали свої права та палили партійну символіку «Фронту змін», який зараз при владі у Трускавці, міська організація Партії регіонів виступила із підтримкою справедливих вимог підприємців до міської влади щодо забезпечення для всіх суб’єктів господарювання рівних умов. Поки що похвалитися особливими успіхами в цьому плані не можна, незважаючи навіть на те, що справу утисків підприємництва у Трускавці взяв під свій особистий контроль заступник глави Львівської ОДА Михайло Янковський. Але є надія, що після виборів справу вдасться зрушити з мертвої точки і права місцевих підприємців не будуть ущемлятися чиновниками.

Значну увагу приділяють в міській організації Партії регіонів і підростаючому поколінню. І це не тільки нові дитячі майданчики, а й розвиток спорту, думка про безпечне дозвілля наших трускавецьких дітей. Мова йде про облаштування ряду дитячих та спортивних споруд в різних мікрорайонах міста та різноманітні акції, організатором яких виступила міська організація Партії регіонів (наприклад, нещодавнє відкриття спортивного комплексу на вулиці Довженка, встановлення дитячого майданчика на Івасюка, організація свята-турніру для молоді в червні, масштабне святкування Дня державного прапора та Дня Незалежності України та інші заходи). Звичайно, все це потребує немалих грошей, але такі заходи здійснюються за рахунок спонсорських коштів, тож вхід на всі акції, атракції та заходи ЗАВЖДИ є безкоштовним.

Окремим пунктом можна було б виокремити допомогу різним християнським конфесіям. Фактично кожна з них, яка зверталася по допомогу, таку допомогу отримала. Як отримують її і пересічні мешканці – хто на операцію, хто для вирішення складних життєвих обставин, хто для подальшого вдосконалення у навчанні чи спорті. Не будемо називати прізвищ, але повірте, що папка із проханнями про допомогу та резолюцією голови партії «надати» із вказуванням суми, є переповнена.

Кінець літа ознаменувався у Трускавці скандалом із поваленням погруддя Франка. Скажімо собі правду – якби не Партія регіонів та ініціативна група «За відродження пам’ятника Івану Франку», якби не пильний моніторинг всіх дій влади, то не було б у місті пам’ятника Великому Каменяреві, а на ділянці на розі вулиць Франка та Бандери, у скверику вже виростав би готельчик власності іноземних громадян. А так маємо вже два пам’ятника нашому славетному генію-земляку і в цьому теж немала заслуга трускавецьких регіоналів. Як і в тому, що нарешті залатано ями на вулиці Помірецькій, а то вона вже виглядала на танкодром, а не на дорогу в європейському курорті.

Осінь – пора підбиття підсумків. Хто що посіяв – те й буде жати. Наша місцева влада сіє вітер, підвищуючи тарифи, утискаючи підприємців, поширюючи неправду про Партію регіонів, яку інакше ніж «антиукраїнською силою» в мерії не називають. А добрих діл команди «Фронту змін», за які хотілося б сказати «Слава!», щось не видно. То може саме «Фронт змін», лідер якого Арсеній Яценюк напередодні виборів переметнувся в «Батьківщину», і є тією «антиукраїнською силою»? Думайте, виборці, головою, а не заднім місцем! Тому й пожне цей «фронт» на виборах бурю. Адже виборець сам вміє розібратися, за кого йому голосувати – за балакуна, котрий тільки обіцяє, чи за того, хто чинить добрі справи впродовж всього свого життя.

Пройде осінь, настане зима. У круговерті життя ми часто не помічаємо добрі справи, не вміємо оцінити хороші вчинки людей, забуваємо подякувати, піддаємося впливу неправди чи пропаганди. Ми нарікаємо, що в нас погане життя, що Україна не є такою, якою хотіли її бачити наші предки, скаржимося, що влада погана, не думає про людей. Але ж ми самі її обираємо, цю владу. І якщо ми повіримо обіцянкам про золоті гори, молочні ріки та кисільні береги, то керуватимуть нами Кіт Базіліо та Лисиця Аліса з косою, які виманюватимуть наші кровно зароблені гроші з кишень, як це успішно робить у Трускавці ось вже останні два роки шляхом підвищення тарифів, урізанням заробітків, через що різко знижується рівень життя. А може вже пора перестати вірити пройдисвітам та обманщикам та подивитися, хто ж реально захищатиме наші інтереси у Верховній Раді України. Бо, як сказав народний депутат Петро Писарчук, «якою б грішною не була Партія регіонів, поки що кращої в Україні немає».

І дивлячись на добрі справи цієї політичної сили у Трускавці, робімо висновки.

Степан Гнатків

 



Создан 19 окт 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником