Трускавецький вісник № 136 (515) від 8 листопада 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 136 (515) від 8 листопада 2012 р.

08.11.2012



 

У номері: Вісті з Борислава, Дрогобича та Дрогобицького району; Трускавецькі вчителі та школярі у Чехії; Інтерв’ю з Лесем Подерв’янським; Чому Трускавець досі не має статусу курорту державного значення.

Новини Трускавця та регіону

Дрогобицький район не встигає освоїти кошти на ремонт комунальних доріг

Як інформує відділ внутрішньої політики Дрогобицької РДА, 8 листопада заступник голови райдержадміністрації Іван Мізерник провів робочу нараду з питань використання органами місцевого самоврядування коштів на ремонт комунальних доріг. У нараді, на яку були запрошені 12 сільських, селищних голів, взяли участь представники управління економіки, фінансового управління та управління Державного казначейства. На нараді відзначалося, що більшість сільських голів зуміла вчасно провести роботи та освоїти кошти. На даний час питання є до 12 сільських, селищних рад, де роботи гальмуються. Основна проблема, на яку посилаються сільські голови — затримка з казначейською проплатою. Більшість із присутніх голів запевнили, що до кінця року роботи будуть завершені.

Найбільш критичною була названа ситуація у Меденицькій селищній, Попелівській, Рибницькій та Летнянській сільських радах. Іван Мізерник наголосив, що найближчим часом райдержадміністрація проведе зустрічі з громадами, де буде дана принципова оцінка роботі голів, які не зуміли використати готових грошей, щоби хоча б частково поліпшити стан сільських доріг. Надалі, при надходженні наступної черги коштів на ремонт доріг гроші отримають ті сільські ради, які вміють ними ефективно розпорядитися.

До речі, як повідомила керівник управління економіки Ярослава Ковтик, готується обласна програма ремонту комунальних доріг на 2013-2015 роки, пропозиції до якої потрібно подати вже найближчим часом.

Власна інформація

З початку року у Дрогобичі та Стебнику семеро батьків позбавлені батьківських прав

 Захист прав та законних інтересів дітей, що залишились без батьківської опіки є пріоритетним напрямком роботи виконавчої влади Дрогобича. Нині у Дрогобичі та Стебнику налічують сто дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які знаходяться на обліку служби у справах дітей Дрогобицької міської ради. З них 79 проживає у сім’ях опікунів-піклувальників, четверо – у прийомних сім’ях, сімнадцятеро виховується у державних установах. Частина з цих дітей є сиротами при живих батьках.

Службою у справах дітей Дрогобицької міської ради постійно проводяться засідання комісії з питань захисту прав дитини. Зі слів начальника відділу Ореста Лобика, з початку року семеро батьків позбавлені батьківських прав, зокрема, через безвідповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків, жорстоке поводження з дитиною, вживання батьками алкоголю, наркотиків тощо. Кожна справа розглядається дуже уважно, адже йдеться про долю дітей. А дитина може бути щасливою тільки в родині. Щоб не зробити непоправної помилки, комісія неодноразово дає батькам терміни для виправлення стану справ.

6 листопада під головуванням секретаря міської ради Тараса Метика відбулося чергове засідання комісії. На порядок денний виносились питання: про доцільність позбавлення батьківських прав, про визначення способу участі батька у вихованні дитини, про захист майнових прав 3-х неповнолітніх дітей тощо. Окрім того, комісія заслухала звіт про стан виховання, розвитку, утримання дітей у 2-х прийомних сім’ях. Після детального вивчення матеріалів справ по кожному з розглянутих питань були прийняті відповідні рішення.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

Вісті з Борислава

Приємні новини. З метою введення в дію водозабору «Ріпне» у місті Бориславі Львівською обласною радою прийнято рішення щодо змін меж заказника місцевого значення «Бориславський». Відповідне подання зробило Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області, адже водозабір розташований на території заказника. Рішення з цього приводу було прийняте на сесії Львівської обласної ради 23 жовтня.

Новини медицини. Як повідомив головний лікар Бориславської ЦМЛ Віталій Головчак Бориславська центральна міська лікарня пройшла Міністерську перевірку на додержання ліцензійних умов з провадження господарської діяльності та медичної практики. У протоколі перевірки близько 40 позицій, востаннє така перевірка відбувалась у 1990 році. За результатами перевірки складено відповідний акт, в якому зазначені виявлені недоліки. Для усунення недоліків міністерство охорони здоров'я визначило термін – три місяці. Як розповідає Віталій Степанович, з усіма недоліками ми можемо справитися: «Звісно, не все у нашій лікарні ідеально, але перевіряючі з міністерства відзначили, що за умов мінімального фінансування, у медичних закладах Борислава робота вже ж проводиться, персонал старається якісно виконувати свої посадові обов’язки, а у закладах намагаються підтримувати хоча б елементарний порядок». На черговій нараді міський голова Борислава Володимир Фірман подякував всім працівникам медицини, адже від цієї перевірки залежала доля нашої ЦМЛ. У значній фінансовій скруті місто все-таки намагається іти в ногу з вимогами часу. В наших відділеннях здійснюються заходи з покращення перебування в них пацієнтів, відкрито пункт сімейної медицини, проводяться заходи з енергозбереження, придбалось нове устаткування. Звичайно цього явно недостатньо, але ми й надалі будемо відстоювати нашу медицину та всіляко її підтримувати.

Штрихи із життя молоді міста. 3 листопада в приміщенні Бориславської станиці ПЛАСТу, що по вулиці Трускавецькій, відбувся камерний вечір. Відвідувач, переступивши поріг домівки бориславських пластунів, миттєво опинявся в прекрасно оформленій залі. Вечір відбувався при запалених свічах. Переважну більшість складала молодь. Виступ змінювався за виступом, на зміну поезії приходили музичні твори у виконанні молодих людей. І кожен виступ відкривав автора вдячному слухачеві. Враження від самого вечора якнайкращі – було таке враження, що ти п’єш чисту джерельну воду, вдихаючи свіже повітря. Особливо сподобалось те, що юні учасники вечора випромінювали оптимізм та любов до міста, людей, країни в якій вони живуть. Подаємо прізвища учасників: Святослав Турканик та Юлія Соломко (бардівське виконання), Юлія Климів (поезія), Ярослав Шевців (гітара), Максим Журавчак (фортепіано, Оля Козир (поезія), Ігор Пиріг (поезія), Квітка Садова і Святослав Турканик (гітара), Квітка Садова та Орест Гавак (гітара), Оксана Романців (гітара, поезія), Віталій Мицак і Роман Стахнів (баян та акордеон), Юхим Дишкант і Дмитро Москалець (поезія під фортепіано), Михайло Федорко (джазове виконання). У другій половинні заходу перед глядачами виступив театр тіней.

Ювілей. 3 листопада в міському Палаці культури міста Борислава відбулося святкування з нагоди 50-річчя Бориславської спецшколи-інтернату. Під час урочистостей прозвучали щирі вітання, спогади про життя школи. Ведучі Світлана Троян та Назар Гірчак. Із вітальним словом виступили директор спецшколи-інтернату Наталія Тіщенко, одна з перших працівниць закладу Софія Літинська, колишні директори Антон Шифурко та Петро Шийка, колишній викладач основ християнської етики, о. Микола Пишкович. Особливі слова подяки за натхненну працю колективу висловив депутат Львівської обласної ради Володимир Голобутовський та подарував для бібліотеки школи трьохтомник А. Шептицького. Концертні номери учні школи, випускники та працівники, танцювальний гурт «Перлинки» /кер. Леся Сосенко/.

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

Лесь Подерв’янський: «У цій країні всі кассандри облажались»

Лесь Подерв’янський: «Колись мене спитали: «Хто вас фінансує?». Я їм сказав, що Якудза. Вони запитали: «Чому?». А я там у ролі самурая виступав – кажу, що Якудза зацікавлена у поширенні в Україні самурайських ідей і самурайського духу. Вони ох*їли…»

Ексклюзивно на ZAXID.NET – про ненависть до совка, матюки у житті та мистецтві, про кунг-фу і те, чому Україна цікавіша за Росію, читайте в інтерв’ю зі скандальним українським письменником та художником Лесем Подерв’янським.

«Сучасне мистецтво не має гладити тебе по голівці. Воно має шокувати»

- Чому взагалі виникла ідея сценізувати Ваші твори? Адже велика частина їх привабливості – це власне Ваш голос, інтонації. Люди звикли саме так сприймати. На сцені цього не передати, в принципі.

- І такої мети немає. Тому що між текстом і тим, що на сцені, є величезна прірва. Просто різні речі. На сцені можна поставити будь-що. Можна поставити, наприклад, буквар або телефонну книгу. Це залежить від режисера. Це зовсім різні речі, тому я б цього не плутав.

А ідея дуже проста. Крітенко Андрій (режисер, який поставив п’єси Подерв’янського, – ред.) – мій друг. І я є сценографом спектаклю, відповідаю за весь візуальний ряд. Донька моя робила костюми. Всі ми – близькі люди. Те, що ми робимо, нам просто в кайф. От і все. Ми отримуємо насолоду від творчого процесу і намагаємося цю насолоду віддати ще й залу. Щоб це поставити, невеличкої дрібнички бракувало – грошей. Один мій друг сказав: «Я хочу це побачити на сцені» – і дав гроші. От і все.

- Ви якось сказали, що не вмієте читати свої тексти. Здається, в Андруховича чи то в Жадана була фраза, що Подерв’янський не вмів писати, тому читав.

- Можливо, там трошки перекручено. Я не те, що не вмію. Я не актор у своїй природі. В мене немає ніяких акторських амбіцій. Тягнуть мене весь час на сцену, і все. Я кажу: «Чуваки, без мене. У мене є своя робота»… Ну, колеги заздрять. Я насправді вмію писати і пишу дуже добре. Думаю, я пишу ліпше, ніж Жадан і Андрухович.

- На творчій зустрічі у Львові вже багато говорили про ненормативну лексику у Ваших творах. Ви казали, що якщо мат є в житті, то має бути й у мистецтві. У Вашому житті мат часто стоїть?

- Як у всіх. Ми займаємося тим, що називається сучасне мистецтво, contemporary. І одна з фішок сучасного мистецтва, по-перше, у тому, що мистецтво не має гладити тебе по голівці. Воно має шокувати. І воно не має бути окремим від життя. Є люди, які вважають, що життя – це одне, а мистецтво – інше. Ми не заперечуємо такої позиції – є оперета, будь ласка. Це не має ніякого стосунку до життя. Але у нас інша концепція, ми займаємося іншим мистецтвом. Ми вважаємо, що життя є прекрасне, брутальне, жорстоке, солодке, яке завгодно. Але іншого немає. І ми маємо його акцептувати і полюбити, інакше виходу нема. І полюбити його таким, яким воно є. Адже у нього є перевага над усім пластмасовим і картонним – воно існує насправді. І ми не маємо ігнорувати його…

- А в оперету не ходите?

- Ну чому, можу піти в оперету. Я не заперечую інших видів мистецтва. Мао Цзедун колись казав: «Хай розквітає сто квіток». Хай буде таке мистецтво, таке, таке і таке. Остання річ, якої б я хотів, – щоб хтось вказував, яке має бути мистецтво. Таке вже було за совка.

- Коли Ви говорили про лайку, згадалися фільми, які в нас перекладають і цензурують…

- Не трохи, а дуже сильно. Це просто вказує на нашу провінційність. Тому що світ давно вже це проїхав. У мистецтві сучасному, я вже казав про це, існує тільки два табу: вбивство і дитяче порно. Всього іншого серед табу нема. І взагалі, якщо ми вважаємо себе цивілізованою країною, я це питання би зняв. Тому що воно дикувато виглядає.

- У Ваших творах взагалі мало слів іншомовного походження. Ви їх в принципі відкидаєте?

- Я відчуваю мову. Там же говорю не я, а персонаж. І певна мова характеризує певного персонажа. Треба просто мати вухо…

- Якось вичитали у Вашому інтерв’ю, що Ви пишете, коли пишеться, коли «в голові щось свербить»…

- Ну да.

- Чи часто свербить останнім часом?

- Пишеш взагалі, коли не можеш не писать. Для написання тексту мало просто знати, як добре писати. Я вмію писать, але не робитиму цього, коли у мене немає месиджу. Я можу написати дуже добре оповідання, і все це буде файно зроблено, але якщо немає месиджу – я не бачу сенсу. А месидж – це не така річ, яку ти народжуєш щодня. Ти маєш із чимось вийти абсолютно оригінальним, чого ніхто не казав до тебе. А інакше нашо?

- Коли Ви говорили про те, як малюєте, то скептично відкликалися про натхнення. А тепер кажете, що не можете просто так писати. Це є свого роду натхнення?

- Є вила між цими речами. Я приходжу в майстерню щодня і працюю. А натхнення – це категорія дилетанта. Фахівець працює, от і все. З текстами у мене так не відбувається. Я не Флобер, який приходив і з дев’ятої писав. У мене не так.

«Покоління, яке користується Інтернетом,.. вони мають більше знати. А це не так»

- Щодо Інтернету. Якось ви порівняли його з «общєственним сральником». Частково з Вами можна погодитися. З іншого боку, Ваші блоги на «Правді», Ваші спектаклі розрекламовані в Інтернеті передусім. Можливо, не такий уже і «сральник»…

- Я не хотів би, щоб думали, що я – проти Інтернету. Сам я ним не користуюся, але це ще нічого не означає. Інтернет – дуже могутня річ, її можна застосовувати, наприклад, для самоосвіти. А люди цілий день сидять, клацають у Фейсбуці якусь х**ню. І я цього не розумію. Це те саме, що моєму онуку подарували б електронний мікроскоп, і він би ним забивав цвяхи у підлогу.

Тобто сральня не Інтернет, а методи його застосування… Здавалося б, оце покоління, яке користується Інтернетом, має величезні можливості. Вони мають бути більш освіченими, ніж я, більше знати. А це не так. Вони ніх*я не знають, вони неосвічені… І нафіг цей Інтернет тоді!

- З іншого боку, вони знають Вас…

- Ну шо я… Я просто не бачу сенсу. Я бачив вже багато людей – залежність є, вони не можуть відійти від цього: сидять, клацають, а життя кудись уходить тим часом. Замість щось зробить, він там сидить… Важко зіскочити з цього. Тут я бачу проблему.

- Однак у тому ж таки Інтернеті можна знайти ролик на підтримку Олеся Донія, зроблений за Вашої участі. В одному з попередніх інтерв’ю Ви казали, що українці – занадто заполітизовані, що політики цієї уваги взагалі не вартують, а тут Лесь Подерв’янський виступає на підтримку якогось політика…

- Він – не політик, він – мій друг. Я не можу допустити, щоб мого друга якесь чмо цькувало.

- Тобто прямого стосунку до політики воно не мало?

- Ну, мало, так чи інакше… Це був такий проект, який ми вже закрили тимчасово. Ми просто в це гралися з моїм другом, вистьобували всіх політиків. Вони ж усі думають конспірологічними теоріями: кому це вигідно, хто нас фінансує. І не могли зрозуміти, адже мочили ми всіх, всіх, хто підставився: і опозицію, і владу, і лівих, і правих. Нам просто було цікаво: хто підставився з політиків – ми його мочимо. Але вони цього не розуміли… Колись мене спитали: «Хто вас фінансує?». Я їм сказав, що Якудза. Вони спитали: «Чому?». А я там в ролі самурая виступав – кажу, що Якудза зацікавлена в поширенні в Україні самурайських ідей і самурайського духу. Вони ох*їли…

«Коли держава втручається в мораль – це або Третій Рейх, або Північна Корея, або Сталін»

- Ви колись казали, що мораль і мистецтво – різні речі, але Ваші праці на «Українській правді» – не без моралі. Але це – мистецтво. Колізія?

- Та ні, правда, мистецтво не займається мораллю. Мораллю займається церква, батьки, отаке… Наприклад, держава не має ніякого права цим займатися – це не її компетенція.

- А займається зараз…

- А дуже погано. Коли держава втручається в мораль – це або Третій Рейх, або Північна Корея, або Сталін. У нормальній демократичній країні мораль і держава – різні сфери.

- Забороняють мультики, «Сімпсонів», наприклад. Як до цього ставитеся, Ви їх дивилися?

- Я просто знаю дебілів, котрі це роблять. Абсолютні ідіоти. Комісія з питань моралі… Ми з Миколою колись прийшли туди, нас довго не хотіли пускати, але потім пустили на засідання. Це так проходить: вони сидять, такі підтоптані мужички, і дивляться якусь порнуху. Весь цей час вони отримують зарплату із наших з вами грошей – не безплатно ж вони працюють. Коли вони вже надивилися – «Ну, досить, виключіть цю гидоту!». І сперечаються, чи побачене – секс, чи порнографія… Отак вони працюють. Просто смішно.

- Ви сказали, що мораллю має займатися Церква. Наскільки Ви взагалі віруюча людина?

- Можливо, я – віруюча людина, але не церковна. Я не ходжу в церкву. Не бачу ніякого сенсу у цьому посереднику.

- Ви – кунгфуїст. Кунг-фу – це ж не тільки бойове мистецтво, а й стиль життя. Ваша творчість – також кунг-фу?

- Звичайно. Принципи кунг-фу – це і є принципи творчості. Головний принцип – бути самим собою.

- Якщо ще трохи повернутися до політики, то чи ходили Ви голосувати, з якими очікуваннями?

- Як громадянин, я ходжу голосувати. Нічого такого… Особливих очікувань я зараз не маю. Але в цій країні цікаво тому, що тут всі кассандри облажалися. Тут неможливо щось передбачити. От, наприклад, в Росії можна передбачити, що не буде нічого, буде так, як завжди, а тут постійно щось нове. Тому цікаво.

- Ну, в китайців є таке лайливе прислів’я: «Щоб тобі жити в цікаві часи».

- Так-так. Тут постійно так відбувається. Що ми можемо зробити? Це – Україна, воно так і є.

«Я ненавидів совок усе життя і тому ніколи не був совковою людиною»

- Як би там не було, Ви більшу частину свого віку прожили і сформувалися у совку. Чому в Вас є якесь вільніше бачення мистецтва?

- Я ненавидів совок з дитячого садку, з п’яти років, я його ненавидів усе життя.

- А з чим Ви його порівнювали, на противагу чому його ненавиділи?

- Просто я цього всього не любив. У мене з дитинства дуже розвинуте відчуття фальші. Я фальш просто відчуваю шкірою. Я ненавидів совок все життя і тому ніколи не був совковою людиною. Хоча мене особливо ніхто не виховував у такому антирадянському дусі, але я відчував, що я – чужий.

- З якого віку Ви займаєтеся творчістю?

- Малюю я з двох років, пишу – з чотирьох-п’яти. Перший твір був пасквіль на дідуся з бабусею: я намалював комікс з похабними віршами, де бабуся і дідусь були у вигляді чортів з хвостами. Їм це не дуже сподобалося…

- А вірші пишете досі?

- Ні, я вірші не пишу зовсім, не вмію писати вірші. Я добре пишу прозу.

- Чому так мало ваших нових творів з’являється?

- Просто поза увагою пройшло кілька прозових творів, оповідань… Я не читаю їх. Вони у друкованому вигляді.

- А плануєте щось найближчим часом читати?

- Я взагалі не люблю читати. Їздити, читати… Я це роблю тільки тоді, коли мені дають гроші за це все, коли я не можу відмовитись.

- Коли пишете якийсь твір, Ви задумуєтеся над тим, що ось у цьому місці треба, щоб люди сміялися, а тут – плоско…

- Я не хотів би взагалі нікого смішити. Я не люблю гумору, не люблю, коли мене смішать, не люблю цих дебільних гумористів. У мене все смішно настільки, наскільки смішне саме життя. Життя набагато смішніше, ніж гумор. От ти щось підслухав на вулиці… Якщо спілкуватися з людьми, там таке почуєш… А в мене вухо добре.

- Але ж Ви фарби згущуєте у своїх творах?

- Звичайно. Не можна ж просто співати, як акином верблюд пішов. Наприклад, у мене є п’єса «Діана». Насправді я мало що придумав там – після невдалої бійки я лежав у щелепно-лицьовому відділенні лікарні. Там усі були, як я – поранені. Попри свій не досить добрий стан, я падав з ліжка від сміху.

Кожна людина, яка пише, знає, що придумати нічого неможливо – можна тільки обробити те, що є.

Довідка ZAXID.NET. Лесь Подерв’янський, творчий псевдонім Лесь Подерв’янський, народився 3 листопада 1952 року у Києві. Український художник, автор сатиричних п’єс. Почав писати перші п’єси наприкінці 1970-х рр. і зараз має їх понад 50. Участь у виставках бере з 1976 року. Картини зберігаються у Національному художньому музеї та багатьох приватних колекціях України, Росії, Німеччини, США, Швеції.

Закінчив Київський художній інститут (спеціальність станковий і монументальний живопис, графіка, театральний живопис). Служив в армії, там почав писати історії з вигаданими героями й істотами у листах до товаришів. П’єси написані суржиком із широким використанням нецензурної лексики. Подерв’янський колоритно змальовує проблеми сучасного суспільства: радянські реалії («Цікаві досліди», «Утопія», «Дохуя масла»), життя богеми («Піздєц», «Місце встрєчі ізменіть ніззя, блядь!», «Сноби», «Нірвана…»), міжнаціональні конфлікти («Кацапи», «Гамлєт, або Феномен дацького кацапізму»…), абсурдність життя («Рух життя або Динамо», «Іржик») та ін.

Член Спілки художників України з 1980 року. Дід і батько Леся також були художниками.

Лілія Кузік, Данило Мокрик, www.zaxid.net

Статус гальмує село?

Насправді йдеться не про модні тепер статуси в соціальних мережах, а про статус курорту державного значення для колись «всесоюзної здравниці» Трускавця. Про це вже багато років говориться, ніби ведуться переговори, пишуться листи, готуються документи у профільні київські комітети та кабінети, але Трускавець, тим не менше, досі без цього державного статусу. Тому, що не все так просто та однозначно. Тому, що гордий статус курорту державного значення, як і будь-який інший гордий статус – це не лише плюси, пафос та визнання, це – відповідальність, постійна увага з боку держави та потреба підтримувати високу планку.

Надання статусу курорту державного значення надає можливість забезпечити належні умови для збереження та охорони природних лікувальних ресурсів курорту, отримати пряме фінансування з Державного бюджету на поліпшення комунальної інфраструктури міста тощо. Але з іншого боку, питання продажу чи надання в оренду земельних ділянок буде можливим лише за погодженням центральних органів виконавчої влади, стане неможливою безконтрольна та хаотична забудова території.

Сьогодні державний статус мають шість курортних населених пунктів в Україні. З початку року два закони по присвоєнню статусу курорту державного значення були прийняті - по Слов'янську та Хмільнику, на підході вже Миргород і Скадовськ. Наразі такого статусу з різних причин не удостоєно жоден із семи курортів Львівщини.  На цей шлях ніби намагається вийти Східниця, та чи справді вигідно це владі молодого курорту, є великі сумніви.

А от те, що міжнародний курорт Трускавець, який має вже 185-літню історію оздоровлення мільйонів людей, не має статусу курорту державного значення багаторічний керівник міста-курорту зі статусом «всесоюзная здравница» Болеслав Петровський вважає приниженням гідності Трускавця. Затягування процесу отримання державного статусу, недостатню наполегливість в цьому принциповому питанні Болеслав Денисович називає містечковим підходом місцевої влади, бажанням самим розпоряджатися державними ресурсами, якими є земля, мінеральні води курорту. Через цю захланність самі і весь курорт вовтузяться в болоті елементарних побутових проблем та браку коштів. І говорять на зустрічах та брифінгах, що Трускавець – це курорт європейського рівня. Як курорт європейського рівня не має статусу курорту державного значення? А цей статус – це статус державної одиниці, це підтримка з державного бюджету, це залучення інвестицій та впровадження нових технологій. Але й виділення комусь навіть метру землі через Київ. Тому що всі ресурси курорту – це надбання держави, в розпорядженні якими повинен бути державницький системний підхід. Такий же підхід має бути до планування забудови території та лікування відпочивальників.

Заступник міського голови Трускавця Юрій Яворський в свою чергу запевняє, що жодного затягування процесу отримання статусу курорту державного значення з боку міської влади нема: «Чого боятися контролю держави? Яку землю ділити? У нас землі вже нема»,- доволі відверто коментує ситуацію Юрій Михайлович. Набуттю статусу курорту державного значення передує певна тривала процедура. Перше – це затвердження Генплану. Це завдання Трускавець успішно виконав. Документи описового характеру про джерела та інші ресурси Трускавця також зібрані та готові до відправки. А третій важливий пункт – погодження меж курорту, згідно Генплану з сусідніми сільськими Модрицькою та Станильською радами. Тут і виникла проблема – сільські ради принципово не погоджують розширених меж Трускавця. Хоча голова Модрицької сільської ради був на сесії Трускавецької міської ради, коли приймали Генплан, і жодних заперечень не мав. Хоча цілий так званий четвертий мікрорайон Трускавця – будинки за Стебницьким кільцем до лікарні – за теперішніми межами юридично належить до Станилі.

Юрій Яворський запевнив, що влада Трускавця готувала і надсилала листи з проханням вплинути на сільські ради і попередньому, і нинішньому керівнику Львівської облдержадміністрації, та жодного результату поки нема. Тобто сьогодні все впирається в погодження меж, без нього в Києві про присвоєння Трускавцю статусу курорту державного значення ніхто не захоче говорити.

Юрій Михайлович також не поділяє думки, що статус курорту державного значення – це панацея від усіх бід і повне щастя для Трускавця. Все одно в десять разів більше інвестицій та дотацій йдуть в Донецьку область – констатує чиновник.

Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір’я»

Vivat, ЄС!

Четвертий рік поспіль в Трускавці проходить міський конкурс на краще представлення країн Євросоюзу серед учнів 8-11 класів. Цього року НВК “СЗШ № 2 – гімназія” представляла Чехію. Конкурс відбувся на високому організаційному рівні. І знову ми отримали перше місце. Школярі творчо підійшли до поставлених завдань конкурсу, показали високу майстерність, знання фактичного матеріалу про ЄС. Учні демонстрували творче перевтілення на сцені, декламували, танцювали. Барвисті костюми, вишукане вбрання героїв різних епох вражали красою і достовірністю. Фінал виступу вразив глядачів прямим включенням із Чехією (живим скайп-спілкуванням з учнями української недільної школи у Празі). Неочікуваним для всіх було запрошення директора цієї школи до Праги на екскурсію учнів та вчителів НВК «СЗШ№2-гімназія».

…На шкільному подвір’ї пожвавлений рух. Зібралася група з 40 туристами. Сьогоднішній дощовий вечір обіцяв здійснення давньої мрії. Ми (15 учнів та 25 педагогів) побачимо Будапешт і Прагу. Схвильовані батьки дають останні настанови-благословення. Отже, вирушаємо!

 Величезний автобус з водіями-професіоналами мчить по ужгородській трасі до кордону Чоп. Перевірка документів, перші ускладнення, дзвінок за допомогою до батьків, швидке вирішення проблеми - і ми знову в дорозі.

Ранковий Будапешт зустрів нас сонечком і квітами. Неперевершений екскурсовод Золтан, великий патріот своєї країни, невтомно показував нам красу величавого Будапешта. Вид на ланцюговий міст, королівська фортеця, парламент, мозаїчна стелла з часів Римської імперії, церква св. Матіаса, базиліка св. Іштвана. Ми розглядали красу Пешту та Буди. Екскурсія завершилася прогулянкою по нічному Дунаю на затишному кораблику при свічках. Відпочинок у готелі «Берлін». Завтра нас чекає Злата Прага.

Описати Прагу неможливо, треба побувати в цьому чарівному містичному місті. Вражаюча готика XIII сторіччя, дивовижна архітектура за правління Карла ІV, який був не тільки чеським королем, але й римським імператором. Прага - одне з найбагатших міст Європи. Ще в 1348 році у Празі був заснований університет, названий на честь Карла. Нам було приємно зустрітися з випускницею нашої школи, яка студіює у Празі.

Прогулянки по Карловому мосту і загадування заповітних бажань біля пам’ятника Яну Непомуцену, кафедральний собор св. Віта, Лоретта (копія дому Діви Марії), Страйвський монастир зі знаменитою бібліотекою, Градчанська площа, костел св. Миколая, зміна караулу біля президентського палацу, ратуша Старого міста і куранти, виготовлені майстром Ганушем у 1490 році. Та хіба ж можливо усе це описати?!

Мандрівка залишила незабутні враження. До наступної зустрічі з країною ЄС.

Учнівське самоврядування НВК «СЗШ№2-гімназія»

 

Оголошення

Міжнародна компанія відкрила представництво в Україні і запрошує на роботу менеджера Інтернет-магазину. Довідки за телефоном 097 90 50 423 (Василь Петрович), або в Інтернеті http://glopart.ru/affiliate/21230

 

 



Создан 08 ноя 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником