Трускавецький вісник № 141 (520) від 16 листопада 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 141 (520) від 16 листопада 2012 р.

16.11.2012



 

У номері: Помаранчева революція: вісім років, вісім фраз; Казка про лисичку в рясі та зайчика-інваліда; Нові можливості лікування сечокам’яної хвороби у Трускавці; Трускавецьких собак стерилізуватимуть у Львові; Працівники заводу мінвод протестують у Львові; Презентація «Руслаки Дністрової» у Дрогобичі; Олександру Коростильову могли відтяти голову.

Новини Трускавця та регіону

 

Петро Шумин та Юрій Яворський можуть бути звільнені

Як інформує наше джерело, 29 листопада відбудеться чергова сесія Трускавецької міської ради. Не виключено, що на ній буде обговорюватися і доцільність перебування на займаних посадах секретаря Трускавецької міської ради Петра Шумина та заступника міського голови Юрія Яворського. До останнього найбільше запитань з приводу відсутності результатів його діяльності, та відсутності роботи як такої. Стосовно секретаря ради, то його фігура не задовольняє багатьох депутатів, особливо у світлі ігнорування депутатських запитів (відповіді-відписки) та маніпулювання депутатами.

Нагадаємо, що Юрій Яворський вже звітував перед депутатами цього скликання. Прозвітував він і на останньому засіданні виконавчого комітету, 15 листопада. А Петро Шумин був призначений секретарем ради тільки з другої спроби. Особливо незадоволений діями пана Шумина ЗАТ «Трускавецькурорт».

Працівники трускавецького заводу мінвод вирушили до Львова

 

Як інформує наше власне джерело, працівники заводу мінеральних вод «Аква-Еко», що у Трускавці, сьогодні, 16 листопада, вирушають до Львова на акцію протесту проти рейдерського захоплення підприємств компанії «IDS Groupe Ukraine», якій належать заводи мінеральних вод не тільки в Трускавці, але і у Моршині, Миргороді та інших містах.

Собаки їздитимуть безкоштовно до Львова і назад

Як інформує наше джерело, знаменита фірма «Лев» котра займалася відловом бродячих собак у Трускавці, знову матиме роботу в нашому місті-курорті. Нещодавно начальник УЖКГіБ ТМР Юрій Терлецький взяв участь в нараді, на якій було досягнуто домовленості, що «Лев» забиратиме трускавецьких собак до Львова на стерилізацію, після чого зобов’язується повертати їх назад до Трускавця. Контроль за тим, чи всі собаки повернуться до міста, покладається на зоозахисників.

Виконком зобов’язав ЗАТ «Трускавецькурорт» знести огорожу

Вчора, 15 листопада, відбулося чергове засідання виконавчого комітету Трускавецької міської ради. Одним із питань, яке прийняли на виконкомі – зобов’язати ЗАТ «Трускавецькурорт» демонтувати огорожу на території навпроти мерії. Нагадаємо, що цю територію ЗАТ «Трускавецькурорт» огородив після похолодання стосунків Товариства з міською владою Трускавця. Офіційна причина – проведення там робіт із демонтажу фундаменту споруди, які виконуються на вимогу того ж міськвиконкому.

На 20 листопада заплановані громадські слухання щодо місця встановлення пам’ятника Івану Франку, а одним із місць, де можна було б поставити скульптуру, є власне огороджена територія між міською радою та музеєм Біласа, на розі вулиць Шевченка та Бандери.

Власна інформація

Не дамо згасити свічку пам’яті

24 листопада – День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій - щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. У Дрогобичі з нагоди цієї скорботної дати відбудеться низка заходів.

22 листопада. Впродовж дня у читальному залі міської центральної бібліотеки імені В.Чорновола проходитиме експрес-інформація по книзі «Великий голод в Україні 1932-33 років: свідчення очевидців»

23 листопада. В усіх загальноосвітніх навчальних закладах міст Дрогобича та Стебника з метою виховання в учнівської молоді патріотизму, глибокого усвідомлення причин та наслідків геноциду українського народу пройдуть «Уроки пам’яті».

23 листопада о 15.30 у м. Стебнику на майдані Шевченка відбудеться скорботне віче пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.

24 листопада о 16.00 у церквах міста пролунають поминальні дзвони. Відтак, розпочнеться скорботна хода від церкви Пресвятої Трійці до Меморіалу «Тюрма на Стрийській», де відбудеться панахида та віче-реквієм «Великі твої жертви, Україно» до Дня пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій за участю священнослужителів усіх конфесій, влади та громади міста. У цей же день відбудеться запалення свічок на могилах жертв політичних репресій.

У центральній бібліотеці міста відкриється виставка-діалог: «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Львівська область».

У відділі історії музею «Дрогобиччина» працюватиме постійно діюча виставка «Голодомор 32-33 р.р – геноцид українського народу». Упродовж тижня (з 19.11 до 26.11) згадана виставка буде експонована у ц. Пресвятої Трійці.

У цей же день з нагоди відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій відбудеться загальноукраїнська акція «Запали свічку пам'яті», під час якої дрогобичани зможуть долучитися до мільйонів українців та запалити свічки на вікнах своїх домівок.

24 листопада на території Дрогобича обмежать проведення розважальних заходів. Для цього спеціально внесуть відповідні зміни до програм місцевого радіо і телебачення.

26 листопада о 16.30 у Центрі Душпастирства молоді відбудеться вечір-реквієм до 80-ї річниці Голодомору, відтак – скорботна хода з лампадками вулицями Дрогобича.

Низка просвітницьких заходів відбудеться впродовж тижня у навчальних закладах міста. Зокрема, пройде краєзнавча акція учнівської молоді «Колосок пам’яті»; театралізовані інсценізації, видання шкільних тематичних газет, читацькі конференції для учнівської молоді за книгою Василя Барки «Жовтий Князь»; вечори – реквієми для учнівської молоді «Голодомор 1932 – 1933 років. Україна пам’ятає»; перегляд учнями загальноосвітніх навчальних закладів документальних фільмів, присвячених Голодомору 1932-1933 років тощо. Окрім того, в усіх загальноосвітніх навчальних закладах запланована акція «Незабудки пам’яті», під час якої кожен учень прикріпить символічні квітки - незабудки до чорного панно, яке своїми контурами нагадує територію України, в пам’ять про жертви Голодомору 1932 – 1933 років в Україні.

 Свою громадянську позицію щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору зможуть засвідчити користувачі Інтернету, виставивши на свої інтернет-сторінки листівки із зображенням свічки, що горить.

Голодомор та політичні репресії — явища, які навіки викарбувані в книзі буття українців. Ці трагічні сторінки нашої історії — національне нещастя, яке поглинуло мільйони безневинних, а, значить, - не підлягає забуттю.

Прес-служба Дрогобицької міської ради

Як голосували стебничани

Стебничани голосували так, як розуміли. А як розуміли, показують факти. Перш за все загальна кількість виборців у Стебнику становить 14 574 чоловік. У голосуванні взяло участь - 9183 виборців. Як розподілили свої вподобання? А так - за пана Ілика проголосувало 4904 стебничан. За свого земляка Куруса, який чимало зробив доброго для міста, і ще більше був би зробив, бо як кажуть в народі: свій як не заплаче, то хоч скривиться – проголосувало 2102 виборці.

По загальнопартійному списку впевнено перемогла у Стебнику «Свобода» - за неї віддало свої голоси 4359 стебничан. На другому місці ВО «Батьківщина» - 3451 голос, за «УДАР» - 901 виборець, за Регіони – 319 чоловік, за КПУ – 121 прихильник партії.

Андрій Говіщак

Провідні параолімпійці Львівщини оздоровлюються в санаторіях Східниці

З ініціативи та за сприяння Львівського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, а також активної підтримки Львівської обласної державної адміністрації для усіх параолімпійців Львівщини, які змагалися на XIV літніх Параолімпійських Іграх в Лондоні, організовано безкоштовний відпочинок та оздоровлення на базі санаторіїв смт. Східниці. Про це повідомили в управлінні з питань фізичної культури та спорту облдержадміністрації.

Зокрема, в санаторії «Східницькі Карпати» вже пройшли 18-денний відновлювальний курс учасники XIV Параолімпійських ігор 2012 року: володар чотирьох нагород Лондонської Параолімпіади, заслужений майстер спорту України з легкої атлетики Роман Павлик; срібний призер Параолімпіади, майстер спорту України міжнародного класу з фехтування на візках Антон Дацко, майстер спорту України міжнародного класу з фехтування на візках Андрій Демчук, майстер спорту України міжнародного класу зі стрільби з лука Павло Назар та майстри спорту України з цього ж виду спорту  Тарас Чопик та Роман Чайка. На базі східницького санаторію «Стожари» санаторно-курортне лікування провели ще двоє учасників Лондонської Параолімпіади: майстер спорту зі стрільби з лука Юрій Копій та майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики Орися Ільчина.

Інші представники «Інваспорту» Львівщини – учасники XIV літніх Параолімпійських Ігор: Антон Стабровський, Мар’ян Квасниця, Ігор Засядкович та Роксолана Дзьоба-Балян, відповідно до індивідуальних графіків реабілітації та тренувальних зборів, зможуть оздоровитися в Східниці ще до кінця цього року.

Довідка. Курорт Східниця відомий неповторними родовищами слабомінералізованих вод типу «Нафтуся». На території курортної зони Східниці відкрито 38 лікувальних джерел та понад 17 свердловин, більшість з яких за своїм складом не мають аналогів у світі. Цілюща вода Східниці наповнена розчиненими органічними речовинами та мікроелементами, вміст яких у сто разів більший, ніж в океанічній та звичайній питній воді.

У смт. Східниця ефективно діє ціла низка санаторіїв та оздоровчих комплексів, що здійснюються санаторно-курортне лікування людей з особливими потребами.

Зокрема, одним із найбільших лікувально-профілактичних центрів Східниці є оздоровчий комплекс «Східницькі Карпати», який першим серед багатьох здравниць Східниці у 2000 році отримав статус санаторію. Щомісяця санаторій «Східницькі Карпати» гостинно приймає понад 120 відпочиваючих.

Санаторій «Стожари» громадської організації інвалідів «Велес» – ще один з унікальних лікувальних закладів в селищі Східниця, який щомісяця приймає на оздоровлення до 100 відпочиваючих.

Прес-служба Львівської ОДА

Помаранчева революція. Вісім років, вісім фраз

22 листопада святкуватимемо восьму річницю Помаранчевої революції. Добре, що святкуватимемо, бо, слава Богу, вже не заноситься на нову революцію чи навіть громадянську війну, як це виглядало на початку цього місяця. У цивілізованому світі вміють визнати свою поразку, в Україні – ні. І це одна з тих відмінностей, які чітко відрізняють нашу країну від більшості демократичних держав Європи та світу.

Та як би там не було в майбутньому, а Помаранчева революція 2004 року продовжує впливати на наше сьогодення. Можливо, це парадокс, можливо, для декого це навіть святотатство, та Віктор Янукович і Партія регіонів, які є зараз при владі, продовжують втілювати в життя ідеї «помаранчевих», тобто, більшості нас з вами. Теперішню ситуацію в державі важко оцінити однозначно, але факт залишається фактом – Помаранчева революція настільки серйозно скоригувала вектор розвитку, настільки змінила свідомість українців, настільки посунула нас вперед до цивілізації, що гріхом було б не згадати про цю подію у восьму річницю «оранжевого неба».

Навряд чи всім до смаку прийдуться ці короткі розмірковування над тими гаслами, які в кінці 2004 були у всіх на вустах та в серцях. А все-таки насмілюємося наші суб’єктивні думки подати на розгляд тверезомислячих людей…

1. Ющенко – ТАК!

Очікування змін в українському суспільстві 2004 року було просто нестерпним. Два терміни правління Леоніда Кучми виглядали майже на диктатуру, хоча тільки тепер стає зрозуміло, що насправді Кучма був дійсно Президент з великої літери, Президент з позицією державницькою, проукраїнською, хоча й без особистого українського духу. Та в 2004 на зміни чекали всі – і простий люд, і бізнесмени, і політики, і олігархи. Уособленням прийдешніх змін став Віктор Ющенко. Цілком можливо, що якби Ющенко йшов на Президента з поста Прем’єр-міністра (як ішов тоді Віктор Янукович), то цих екзальтованих вигуків «Ющенко!!! Ющенко!!! Ющенко – так!!!» і не було б. А так в очах українців Ющенко став тим довгоочікуваним месією, котрий покликаний врятувати Україну. Його промови слухали з величезною увагою, від одного погляду на його понівечене ворогами обличчя наверталися сльози, йому вірили, довіряли, його майже обожнювали. З Ющенка український народ сотворив собі кумира.

Пройшло вісім років. Вже в 2010 році, коли проходили наступні після Помаранчевої революції вибори Президента, Ющенко не пройшов у другий тур. Перемогу здобув – хіба ж не парадокс! – той самий Віктор Янукович, який в 2004 був мало що не уособленням зла. Хоча якщо розібратися по суті, то конкретно проти Януковича як людини в 2004 було дуже мало закидів. В 2010 році ідеї Помаранчевої революції вже настільки були зачовгані та замусолені, що народ вирішив владу дати в руки не Ющенку, не його соратниці на Майдані, а потім головній опозиціонерці Тимошенко, а саме Януковичу. 2012 рік показав, що Віктор Ющенко поволі переходить до категорії «політичні трупи». Замість «Ющенко – ТАК!» вийшло «Ющенко – НІ!». Будь-який молокосос тепер може дозволити собі назвати екс-президента «зрадником», «регіоналом», чи іншими принизливими словами. Але те, що саме ця людина відіграла величезну роль у переломі нашої свідомості, якось замовчується. Інакше шукали б голів та тіл тих молокососів по таращанських та інших лісах.

2. Любі друзі!

Ключова фраза Помаранчевої революції, фраза, з якою щовечора Віктор Ющенко звертався до учасників Майдану. Спочатку в ній було стільки тепла та затишку! Кожен міг уявити себе другом Віктора Андрійовича, захисником України, людиною, до котрого влада ставитиметься відтепер з любов’ю, турботою. Це вже потім була інша фраза, від Віктора Януковича, «почую кожного!». Вона, як і «любі друзі!», була спрямована на заклик повірити та довіритись особистості політика.

Розчарування цією фразою відбулося найшвидше. Ще чекали, коли ж бандити сядуть у тюрми, коли ж зітреться внутрішній бар’єр між Східною та Західною Україною, коли ж міліція дійсно буде народна. Але вже знали, що звертання «любі друзі» – це не до нас, а до тих вибраних, кумів, особистих приятелів, фінансових спонсорів, інших дійсно «любих друзів», але друзів не народу, а конкретно Віктора Андрійовича.

3. Ці руки нічого не крали.

Головне очікування від Помаранчевої революції – влада буде чесною! Руки, які нічого не крали, стали символом тої майбутньої чесності, якої народ так і не дочекався. Ба, гірше – замість Медведчуків, Суркіса, Звягільського та інших кучмівських знаменитостей появилися цілі клани нових «знаменитостей». Вже не кучмівських, а кумівських. Петро Порошенко, Юрій Павленко, Оксана Білозір, Віра Ульянченко, Петро Ющенко, Андрій Ющенко, Микола Мартиненко, Олександр Третьяков, Владислав Каськів, Роман Безсмертний – це далеко не повний перелік тих «нових», котрі є віддзеркаленням правління «помаранчевих». І хоча не нам судити, крали ці руки, чи дійсно не крали, але ігнорування думкою людей, превалювання власних, сімейних та кланових інтересів над громадськими чи не найдужче обурило українців.

Після восьми років історії про руки, які не крали, переважно стараються не згадувати. Ідея чесної влади неодноразово проскакувала в тій чи іншій мірі у подальших українських виборах – парламентських, президентських, місцевих. Але так гучно про руки, які не крали, більше ніхто не заявляв. Можливо, тому, що в нашій державі чисті руки чиновника – це велика рідкість, навіть нонсенс.

4. Свободу не спинити.

Коли в холодні листопадові дні Майдан вирував, то важко було окреслити, наскільки вільніше буде дихати в країні, де спертий дух чиновницьких кабінетів ставав щораз нестерпнішим. Після Помаранчевої революції свободи в Україні стало явно більше і навряд чи хтось оспорюватиме цю тезу, котра стала аксіомою. Але й переоцінювати саму роль події не варто. Бо разом з тритижневою Помаранчевою в Україні пройшла і Інтернет-революція. Дещо пізніше вона розпочалася і значно довше тривала, але зробила не менше. Кожен, хто хоче висловити думку, може зробити це не тільки на кухні чи в колі друзів за склянкою чогось-там, але й на всю Україну. Блоги, соціальні мережі, коментарі на веб-ресурсах, а навіть обмін думками між друзями за посередництвом власне комп’ютера навчили нас бути вільними людьми. Звичайно ж, не всіх, бо є тролі, є боягузи, котрі пишуть тільки під ніками, боячись, що прийдуть по їхню душу. Але відсоток внутрішньо вільних людей зріс в рази, навіть в десятки разів! Студенти, науковці, священики, робітники, інтелігенція, не кажучи вже про журналістів, стали відкрито писати про те, що думають. І починаючи від жартів про яйце в Івано-Франківську та ігор на тему політики, Інтернет дійшов до того, що саме тут, у віртуальній павутині вдалося зробити ту державу, якої ще нема насправді – демократичну, вільну Україну. От тільки правовою вона ще не стала.

Через вісім років фраза «Свободу не спинити» набуває й іншого значення. Радикалізація суспільства створила попит на партію з однойменною назвою, партію, котра в 2012 році пройшла до українського парламенту, взявши вдвічі більше голосів, ніж їй прогнозували. «Свобода» Олега Тягнибока, від якої в 2004 різко відмежовувався Віктор Ющенко, стала набагато популярнішою від «Нашої України». Та повертаючись до теми свободи у її первинному значенні, не можна замовчати той факт, що всі ці вісім років свобода зазнавала різноманітних випробувань. Бо проти повної свободи в однаковій мірі виступали як Ющенко, так і Янукович, як Тимошенко, так і Азаров, як політики та чиновники високого рангу, так і дрібні клерки. Прозорість, чесність та відкритість завжди не подобалися тим, хто звик до каламутної водички, де краще рибка ловиться. Але ситуація з законопроектом про наклеп показала, що свободу дійсно не спинити. І саме з часу Помаранчевої революції цей процес і покотився, як снігова лавина.

5. Схід і Захід разом.

Міф про те, що Україна – єдина, так і залишився міфом. Бо хіба можна за десять-двадцять років змінити те, що творилося століттями. Різниця між Галичиною та Слобожанщиною, Волинню та Донецьким краєм, Закарпаттям та Кримом – не тільки географічна, але і ментальна. Якщо навіть між Галичиною, Буковиною та Закарпаттям, які довший час спільно існували в єдиній Австро-Угорській імперії, є величезні розбіжності, то що вже говорити про різницю між крайніми точками держави. Схід залишився сходом, а захід аж ніяк не став дужче європейським від одної тільки географічної близькості з тією Європою, до якої він колись належав, органічною частиною якої був не одне десятиліття чи століття. Різниця між Сходом та Заходом України не менша, ніж вона була між Північчю та Півднем США напередодні Громадянської війни. Проукраїнська політика проукраїнського Ющенка потерпіла фіаско, бо проводилася непослідовно, як і багато чого іншого в часи його правління, а з іншої сторони, відверто саботувалася чиновниками на місцях. Бо проводити українізацію в Галичині не було сенсу, а українізувати Донбас чи Крим не було бажання та сміливості. Протиставлення Донецька всій Україні призвело до мобілізації антиющенківських сил. У боротьбі між Сходом та Заходом переміг явно масовіший за кількістю населення Схід. Хоча краще перемога донецьких, ніж перемога сєверодонецьких.

Вісім років після Помаранчевої революції загроза розколу України (або в крайньому випадку посилення сепаратистських настроїв у Галичині) є сильнішою, ніж за всі роки незалежності держави. Вибори 28 жовтня 2012 року показали, що з однієї сторони у всіх регіонах України є прихильники і «Свободи», і Партії регіонів, і «УДАРу», і комуністів, і інших загальноукраїнських політичних сил. З іншої сторони, Захід побачив, що становить явну меншість на рівні держави, що ці вибори опозиція, яка чомусь асоціюється переважно з Заходом, все ж програла. Чому так – це вже інше питання. Зараз Захід знову, як і в 1990-ті, намагається стати П’ємонтом, очолити якийсь «національно-визвольний рух», але це вже не ті часи. Наступні роки Україну знову трястиме по лінії Схід-Захід. Хочеться вірити, що не буде війни, в тому числі громадянської, і що Україна збережеться в її теперішніх кордонах.

6. Бандити сидітимуть в тюрмах.

Загострене почуття справедливості народу вимагало від новообраного народного президента негайних дій. Можна було почекати з покращенням добробуту, як то кажуть, терпіли скільки, то потерпимо ще трошки. Можна було почекати з тим ЄС та НАТО, адже ще ж до тих стандартів іти та й іти. Можна було розтягнути задоволення від реформ, які принесуть нам суцільні вигоди, плюси та дивіденди, а державі могутність та славу. Але не можна було чекати, коли йшлося про бандитів, кровопивців, сволочів, «козлів», котрі «мєшалі нам жить». Чи не в кожного з учасників Помаранчевої революції був свій список, за яким треба було садити і то негайно. В тому списку часто були місцеві князьки, фальсифікатори результатів виборів 21 листопада 2004 року на місцях, місцеві активісти Партії регіонів, міські голови чи голови РДА та ОДА, керівники чи чиновники різноманітних відділів та управлінь, податківці, митники, міліціонери, директори заводів і багато хто ще. Але були прізвища, які значилися у цих умовних списках дуже багатьох. Це Кушнарьов, Ківалов, Герман, Повалій, Азаров, Тігіпко, Клюєв, Кучма, Гавриш, Литвин, Симоненко, Янукович Віктор і Янукович Людмила (за «наколоті апельсини»), Медведчук, Кравченко та багато інших. Людей тішило, що американське правосуддя посадило в тюрму Павла Лазаренка і чекали масових репресій зверхників попереднього кучмівського режиму. Бо як не крути, а народ наш мстивий та злопам’ятний. Але гірке розчарування чекало всіх. Особливо після 2007. Або навіть після так званого Меморандуму, коли Віктора Януковича Віктор Ющенко витягнув фактично із небуття. Найбільш образливо, що за часів Ющенка палка обіцянка знайти та покарати винних у смерті журналіста Георгія Ґонґадзе так і залишилися однією з багатьох невиконаних обіцянок.

Зате після приходу до влади Віктора Януковича поскаржитися на відсутність гучних кримінальних справ не можна. Чого вартує тільки справа Юлії Тимошенко, це ж було шоу на всю країну. Та й періодично беруть на гарячому то заступників міського голови, то викладачів, то міліціонерів, то податківців. Хоча сумнів у тому, чи дійсно садять тих, кого треба, залишається. Та все ж факт, що саме Янукович реалізовує гасло Помаранчевої революції «Бандити сидітимуть в тюрмах!», важко оспорити.

7. Разом нас багато – нас не подолати.

Фраза стала особливо популярною після виходу однойменної пісні «Ґринджолів», котрих за неї по блату навіть на Євробачення-2005 випустили. Майдан дійсно на короткий час сотворив ту єдність народу, якої досі не було. Навіть «революція на граніті» не може йти в жодне порівняння з Помаранчевою революцією. Кожен, хто вдома зберігає посвідчення «Учаснику...», з ностальгією згадує дні не такого вже й далекого минулого. Зав’язувалися нові знайомства, появлялися нові друзі, навіть з протилежного, біло-голубого табору. До столиці дійсно з’їхалося дуже багато людей з різних регіонів України і всі разом вони відчували себе силою, здатною щось змінити, здатною переламати систему. Але, на превеликий жаль, проводирі навіть і гадки не мали ту систему ламати. Чергова зміна влади. Чергове перетасування карт. Чергова заміна одних фігур на інші. Чергова фікція, приправлена високопарними словами.

Але є й результат, який ще довго залишатиметься актуальним в Україні. Це усвідомлення, що можна чогось досягти силою, на гур-ра, зібранням народу. Це показали пізніші майдани підприємців проти податкового кодексу, майдани афганців та чорнобильців, інші майдани та майданчики. Силовий варіант застосовували і до Помаранчевої революції, варто хоча б пригадати походи шахтарів на Київ із касками чи акції «Україна без Кучми!». Але відтепер погроза владі новим Майданом має зовсім інше смислове навантаження. І нічого, що другого такого, як був у 2004, вже в Україні не буде. Бо навіть якщо б зібралося і більше людей, навіть якщо б події розгорталися в більш страшний спосіб, з кровопролиттям чи розстрілами, це вже була б просто спроба копії того єдиного та неповторного Помаранчевого Майдану, якому і присвячуємо ці роздуми.

8. Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно!

Ці слова – з популярної пісні. Їх не говорили, їх співали. Говорили багато інших фраз. Повторювали одкровення Людмили Янукович про «наколотые апельсины», скандували «Міліція з народом!», ревли «Юля! Юля!», мантрою лунали назви міст та містечок від патріотів свого краю, котрі приїхали сюди, до української столиці. Оплесками вітали Валенсу та Квасневського, вигукуючи «Польска!», підспівували «Диким танцям» свіжої переможниці травневого Євробачення-2004 Руслани, захоплювалися присутністю Кличка, плакали від радості від рішення суду про третій тур. І поїхали додому. І поділилися враженнями. Ділилися-ділилися, раділи, співпереживали, а потім вже мовчки спостерігали за тим, що ж відбувається у помаранчевій країні з помаранчевою владою. Та й заснули. Та й досі спимо. Принаймні велика частина з нас.

Сприйняли як належне прем’єрство Єханурова, змирилися з розпуском в 2007 Верховної Ради, обраної в 2006. Проголосували за Віктора Януковича. Стерпіли дивну поведінку, яку дехто називає зрадою, і Олександра Мороза, і Володимира Литвина. Як належне сприйняли факт фактично рейдерського захоплення «Батьківщини» Арсенієм Яценюком, яке нам подали як формальну заміну ним дійсно харизматичного лідера  Юлії Тимошенко. Проголосували в 2012 році за скинутих нам з Києва осіб від ОО, «бо так треба». Інакше кажучи, розучуємося думати. А зараз можемо повестися на заклики знову стати гарматним м’ясом у війнах за владу. І не задумуємося, а чи була від моменту Помаранчевої революції, або ні, краще від моменту проголошення Незалежності України, ця влада нашою, моєю і твоєю. Яка б відповідала за свої обіцянки та свої дії перед мною і перед тобою. Обираємо котів у мішку, акуратно не виходячи за рамки написаного іноземними технологами сценарію. Стрясаємо кулаками та гаслами повітря, надуваємо щоки, тішачись нашою важливістю, нашою «участю» в «розбудові держави», у розбудові демократії та свобод, хизуємось політичною свідомістю, зрілістю та активністю і аж зубами скрегочемо, дивлячись політичні шоу від знову ж таки іноземних виробників. А коротше кажучи, насправді спимо, сопемо і думаємо, що все це з нами відбувається наяву. Що ми дійсно беремо якусь активну участь в громадському чи державному житті, що ми такі важливі та безцінні і що з нами хтось сильно рахується…

Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно! Хочете нової революції? Треба було перше Помаранчеву в собі довести до логічного кінця. Якщо довели, тоді з Вами можна про щось і поговорити. А якщо так і залишитеся на рівні тролів, то й державу збудуєте тролячу, чи трольську чи як там правильно. Але це Ваша держава: таку маєте, на яку заслуговуєте. А Наша держава буде сильною, могутньою, процвітаючою, європейською, демократичною, правовою, справедливою, направду ідеальною, як мріялося в часи Майдану, в часи «оранжевого неба». Вірте! Мрії збуваються!

Володимир Ключак

Нові можливості допомоги хворим сечокам’яною хворобою на нашому курорті

З другого півріччя 2012 року на курорті Трускавець розширився спектр допомоги хворим на сечокам’яну хворобу. Для відділення урології Трускавецької міської лікарні придбано пневматичний літотриптор «Calcusplit» з використанням уретеропіелоскопа фірми «KARL STORZ». Обладнання дозволяє провадити літотрипсію (дроблення) каменів у нижній та середній третині сечоводу. Використання стентування і катетеризації сечоводів після контактної літотрипсії значно знижує кількість пієлонефритів у післяопераційному періоді, суттєво скорочується час перебування хворого в стаціонарі.          

Застосування спеціальних приладів – уретероскопів невеликого діаметру сприяє підвищенню ступеня руйнування каменів сечоводів від 90% (середня і верхня третина сечоводів) до 97-98% (нижня третина). Також зменшується кількість ускладнень та знижується вартість операції.

Пацієнти нашого курорту мають унікальну можливість позбутися каменів сечоводу малоінвазивним методом. При цьому, практично на другий день після процедури пацієнт повертається до активного життя!

Показами для контактної уретеролітотрипсії є:

1. Камені нижньої та середньої третини сечоводу (понад 0,8 см).

2. Пацієнти з надлишковою масою тіла з каменем у сечоводі.

3. Наявність великих каменів сечоводів, тривало «стоячих», «вколоченних» каменів, які погіршують функцію нирок і порушують уродинаміку.

2. Неефективність дистанційної літотрипсії (ЕУХЛ) каменів сечоводів (1-2 сеанси).

3. Наявність «кам'яної доріжки» після ударнохвильової літотрипсії (ЕУХЛ), яка не піддається руйнуванню консервативними способами.

4. Невдалі спроби уретеролітоекстракції.

Контактна літотрипсія протипоказана при:

1. Некорегуючих порушеннях системи згортання крові.

2. Стриктурах сечоводу нижче розташування каменю.

3. Відсутності видільної функції нирки.

4. Пієлонефриті в активній фазі запалення.

5. Захворюваннях хребта, які не дозволяють укласти пацієнта в кріслі.

6. Хронічній нирковій недостатності 3-4 ст.

7. Вагітності.

8. Туберкульозі.

Контактна літотрипсія займає одне з провідних місць у лікуванні нефролітіазу. Подальше вдосконалення цих операцій дозволить виконувати їх на будь-якому рівні сечоводу, скоротити терміни втручання і зменшити кількість післяопераційних ускладнень.

Ольга Петришин, лікар-уролог Трускавецької міської лікарні

Казка про лисичку в рясі та зайчика-інваліда

Гадаємо, що всім відома казка про лисичку, яка заволоділа підступним способом зайчиковою хаткою і бідний зайчик змушений був поневірятися, просити друзів-тварин, щоб допомогли йому позбавитися непроханої гості та звільнити свій дім від лисиці. А хто не знає цієї казки, то напевно пам’ятає про Козу-Дерезу, котру тільки рак зміг вигнати з хатки завжди бідного у казках зайчика.

Подібну історію ми почули на ХХІІІ засіданні Дискусійного клубу Дрогобича, котре проходило у четвер, 15 листопада. Цього разу засідання було виїзним – в приміщенні добровільного товариства дітей-інвалідів «Надія», що у Дрогобичі на вулиці Чорновола, 4. Ми завжди чомусь думали, що це власність «Карітасу», але виявилося, що будівля в центрі міста та немаленька прилегла територія була передана «Надії». А історію про те, як так сталося, що «Надія» опинилася в ролі зайчика, розповіла перший директор товариства «Надія» Ірина Павлішак.

Отже, Дрогобицьке добровільне товариство дітей-інвалідів було створене в далекому 1990 році, офіційно зареєстроване 25 квітня 1991. Перший демократичний мер Дрогобича Мирослав Глубіш конфліктував із товариством, розповідає пані Павлішак, але тільки перші два роки. Весь наступний час і всі наступні роки влада не надто допомагала, але й не перешкоджала. Принаймні, ніхто не смів зробити зле неповносправним дітям та тим, хто опікується їхньою долю, було розуміння і зі сторони різних підприємств, організацій. Приміщення на Чорновола, 4 «Надія» займала, але не сплачувала за комунальні послуги аж до 2000 року – завжди знаходилися благодійники, які брали на себе тягар оплати. Коли ж почали надходити рахунки, а товариство грошей не мало, тоді й вирішила пані Ірина Павлішак звернутися за допомогою до Церкви. Тепер цей свій вчинок вона називає найбільшою своєю помилкою та великим гріхом. А тоді, в 2003-2005 роках, навіть і слухати не хотіла тих, які застерігали, що віддає майно «Надії» в кабалу. А застерігали і добрі люди, і міська влада, і навіть податкова. Вона ж думала: духовність, Церква, святі люди, добро, милосердя, авторитет, повага, євангельські принципи. А згодом «Надія» опинилася в ролі зайчика. Юридично не було оформлено, що ж належить «Надії», а що «Карітасу», який прийшов сюди взамін за опіку над «Надією». Тож тепер від «Надії» мало того, що вимагають оплати за комунальні послуги, але, як то кажуть, господар опинився у ролі слуги – там не стань, туди не йди, це не роби. Пані Павлішак каже, що тепер не має навіть бажання переступати рідний колись поріг. Тим більше, що замість прекрасного колись парку «Надіївка» та просто райської місцини тепер тут автопарк, кіоски, банк, каже пані Ірина.

В залі Дискусійного клубу після цих слів панувала гнітюча тиша, чи не кожен переосмислював сказане, думав – невже це все правда? Не знаємо. Але є факти. Перший: Церква та бізнес – речі невіддільні. Другий: довіряй, але перевіряй. Третій: є закон, а тому його треба дотримуватися. Четвертий: тепер потрібно шукати не хто винен, а що робити.

Оскільки тепер товариством «Надія» керує інша людина, пані Ірина Дзюрах, то вона й була головним експертом на цьому засіданні Дискусійного клубу. На даний час тривають перемовини щодо полюбовного вирішення спірних питань з «Карітасом», а «Надія» діє. Хоча й отримує рахунки за виконані будівельні роботи, де мав би бути вже давно будинок для дітей-інвалідів, отримує рахунки і за комунальні послуги.

Як зазначила пані Ірина Дзюрах, на даний час товариство об’єднує 186 чоловік, це діти та молодь з вадами опорно-рухового апарату (а взагалі у Дрогобичі з 78 тисяч населення біля 5 тисяч – інваліди, з них до восьми сотень – діти). По-різному їх називають – інваліди, неповносправні, з обмеженими можливостями, з особливими потребами. Але суть залишається одна – ці діти хочуть бути такими ж, як усі. Але в Дрогобичі нема окремих класів для таких дітей, тому нам ще далеко до Стрия, де, як розповідає пані Ірина, в одній зі шкіл для таких дітей виділили ціле крило. Тим не менше товариство працює, пробує навіть отримувати якісь грантові кошти, хоча основне джерело – це власні складки та добрі люди Дрогобича. Такі є, але на жаль, їх небагато. Підтримує Посольство США, Корпус Миру, інші благодійні організації світу. Отак і живуть діти-інваліди.

Головне для них – не бути ізольованими. Пані Ірина Дзюрах розповідає, що нещодавно вони прийняли до своїх лав двох хлопців-близнюків із села Залужани. Обидвом по 18 років, закінчили Бориславську школу-інтернат, звикли бути між дітьми, а зараз просто не витримують ізоляції. Та і взагалі, в районі ситуація ще гірша, ніж у місті, можна сказати - катастрофічна. Розповідає пані Ірина, що дітей, які не вміють себе самостійно обслуговувати, ніхто не хоче. А вони стараються і чогось досягають. Переважно з ними займаються їхні батьки чи брати та сестри, які мають можливість відвідувати школу, тож ці дітки самостійно вдома опановують ази науки. Вразила розповідь про хлопчика, який не володіє руками, але навчився пальцями ніг користуватися клавіатурою і працює на ноутбуці. Десять чи дванадцять тисяч в рік, які товариство «Надія» в силах зібрати – це фактично малесенький відсоток від потреб, від того, що хотілося б зробити. В залі, де ми знаходимося – затишно, ошатно, м’які іграшки, різноманітні вироби, виготовлені руками дітей-інвалідів.

Наближається свято Миколая. Діти радіють, що таке свято є, надіються, чекають. Діти-інваліди двічі в рік мають свято – на Миколая і на День інвалідів, 3 грудня. Товариство дітей-інвалідів ніколи не забуває про ці дні. А чи пам’ятаємо ми, що поряд із нами, можливо навіть у сусідній квартирі, є діти-інваліди? Чи пам’ятаємо про тих дітей, які живуть в інтернатах Дрогобича чи Борислава, чи задумуємося, що ж принесе Миколай дітям з багатодітних чи незаможних сімей. Всі вони мають право на щасливе дитинство, на усмішку і на щасливе закінчення казки, де хитру лисичку все ж виганяють і зайчик повертається у свій дім.

Володимир Ключак

В Дрогобицькій духовній семінарії відбулася презентація «Русалки Дністрової»

У четвер, 15 листопада, від 16.00 до 18.00 в приміщенні Дрогобицької духовної семінарії блаженних Віталія, Северина та Якима проходила презентація нового, дрогобицького видання «Русалки Дністрової», першого альманаху русинською (українською) мовою на теренах Галичини та і всієї Західної України. Як зауважив упорядник та видавець альманаху Михайло Шалата, професор Дрогобицького педуніверситету, в час, коли на Наддніпрянщині вже були видні твори Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки-Основ’яненка, на українських землях у складі Австрії саме три молоді семінаристи (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький) стали першими, хто започаткував письменство народною мовою. Професор пригадав слова отця Олекси Бобикевича, пароха зі Стрия, які той сказав під час відзначення 100-річчя виходу альманаху: «Не штука тепер поїхати в Америку, а штука було зробити це до Колумба». Те, що презентація відбувається в духовній семінарії, є символічним, зауважив професор Шалата та подякував Церкві за її роль у національному та духовному відродженні нашого краю та нашого народу. Після «Русалки Дністрової» професор Михайло Шлата має намір видати повне зібрання творів Маркіяна Шашкевича.

На презентації виступили також отець-ректор Дрогобицької семінарії Мирон Бендик, професор Львівського Національного університету Богдан Якимович, директор фірми «Коло», де вийшла дрогобицька «Русалка…», Микола Походжай, голова товариства «Україна – Світ» Тимофій Бордуляк та інші небайдужі люди світського та духовного стану. А окрасою заходу стали виступи Ірини Кліш, котра виконала знамениту шашкевичівську «Веснівку» («Цвітка дрібная молила неньку, весну рідненьку»), та сестер Галини та Світлани Дицьо, яким за чудове виконання українських пісень зал аплодував чи не найдовше.

Видання «Русалки Дністрової» в Дрогобичі приурочене до 175-річчя видання альманаху в Буді (частина сучасної столиці Угорщини Будапешту). Автентичних примірників альманаху на даний час залишилося менше, ніж, для прикладу, Острозької Біблії чи знаменитого «Апостола» Івана Федоровича. Цікавий факт: «Русалка Дністровая» була видана три роки перед шевченковим «Кобзарем», а Маркіян Шашкевич був на три роки старшим від Тараса Шевченка.

Володимир Ключак

Дрогобицький ніндзя самурайським мечем хотів убити першого заступника міського голови Олександра Коростельова

Минулої п'ятниці, 9 листопада, в самому центрі Дрогобича трапився дивний трафунок.

Вулицями міста бігав чоловік з самурайським мечем. Очевидці стверджують, що він погрожував відтяти голову першому заступникові дрогобицького міського голови Олександрові Коростельову, називаючи його "жидом".

Декілька міліціонерів намагались упіймати дивного чоловіка, але це їм не вдавалось, аж поки він не зашпортався і не впав. Аж тоді його вхопили, відібрали небезпечну зброю і повели до міського відділу міліції.

Вже за декілька годин відомий у Дрогобичі пан Степан розгулював вулицями міста. Свого часу не менш відомий у Дрогобичі художник, який Нині бомжує, зобразив його у вигляді Адольфа Гітлера.

Ще довго міліціянти в центрі міста брали свідчення у людей, які бачили цю сцену. Тепер їм доведеться або довести, що це саме самурайський меч був у руках пана Степана, за допомогою якого легким помахом руки можна стяти голову людини, як качан капусти, або це якась безневинна забавка, за яку не передбачене тюремне ув'язнення.

Що стосується Олександра Коростельова, то це не перший екзотичний замах на його безцінне життя. Подейкують, що декілька місяців тому під його робочим кабінетом у ратуші знайшли якийсь пакунок, а в ньому -речі, спрямовані на те, аби за допомогою чорної магії вкоротити життя можновладцеві.

В Дрогобичі багато нарікань на роботу місцевої влади. Мешканці міста кажуть, що Олексій Радзієвський уже не той, що був під час попередньої каденції. Дехто стверджує, що саме Олександр Коростельов фактично керує Дрогобичем. Подейкують, що Олексієві Радзієвському вже пропонували позбутися Олександра Коростельова, але наразі він не зважується на такий радикальний крок. Можна лише здогадуватися чому ...

Анатолій   Власюк, часопис «Тустань»

 



Обновлен 19 ноя 2012. Создан 16 ноя 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником