Трускавецький вісник № 144 (523) від 22 листопада 2012 р.

 

Трускавецький вісник № 144 (523) від 22 листопада 2012 р.

22.11.2012



 

У номері: У втраченій довірі не залатаєш діри, або Як мер дороги поновлював; Нова виставка в Єпархіальному музеї; Свято поезії в дитячій бібліотеці; Запрошує Палац культури імені Шевченка; Інтерв’ю з головою благодійного фонду Антоном Левицьким.

Новини Трускавця та регіону

У Стебнику готуються до сесії

Як інформує наше джерело, в наступну середу, 28 листопада, відбудеться чергова XXIV сесія Стебницької міської ради. Депутати повинні затвердити розпорядження міського голови, внести зміни у структуру Стебницької міськради, розглянуть питання, які стосуються ПАТ «Львівгаз», ДКП «Стебниктеплокомуненерго» та інші. З восьми питань одне стосується преміювання мера та його заступників. Але найбільше часу, прогнозують експерти, займуть земельні питання.

Нагадаємо, що у Трускавці сесія міськради запланована на четвер, 29 листопада.

Власна інформація

Запрошує Палац культури імені Шевченка

23 листопада, 20.00 - концерт народного артиста України Миколи Гнатюка.

24 листопада, 20.00 - концерт Антона Казимира.

26 листопада, 20.00 - концерт народного артиста України Павла Зіброва.

27 листопада, 16.00 - концерт ансамблю «Лейся песня».

28 листопада, 16.00 - концерт народного фольклорного ансамблю «Джерела Карпат».

29 листопада, 20.00 - концерт заслуженої артистки України Лілії Сандулеси.

30 листопада, 20.00 - концерт заслуженого артиста України Анатолія Костенка.

Примітка: у програмі можуть бути зміни та доповнення.

Газета «Трускавецькурорт»

У втраченій довірі не залатаєш діри, або Як мер дороги поновлював

Нині настали такі часи, коли зневіра народу у справедливості будь-якої влади досягла свого апогею. І погодьтеся, чимало «зусиль» для цього приклала у першу чергу влада на місцях. Божки, царки та князьки «місцевого розливу», які свого часу обіцяли громадам підтримку та прозорість дій, часто-густо, прийшовши до влади, власними діями вкотре переконують людей, що вони глибоко помиляються. При чому так глибоко, що іноді прірва між людськими проблемами та чиновницькими посадами сягає нечуваної глибини. Вона щодня збільшується, бо вимірюється вже кілометрами брехні, байдужості та порожніх обіцянок. Так, на жаль, сталося і в Трускавці. А згодом сумніви і розчарування громади дістали фактичні підтвердження.

Перші «діри» у обіцяній довірі траплялися і раніше. Згадаємо хоча б резонансні події навколо спроби закриття однієї з міських шкіл та розформування будинку учнівської творчості з подачі чиновництва міськради. Згодом громада сказала своє категоричне «ні» завищеним комунальним тарифам, а пізніше «виплили» негативні моменти на кшталт незаконних оборудок із землею, падіння погруддя І. Франка (коли владу опосередковано задіяли у процес ліквідації скверу), а крім того - війни з туроператорами, грубе порушення будівельних норм і правил під час будівництва так званого дерев'яного ринку та сцени у центрі міста (їх, як ми вже неодноразово розповідали, збудували якраз над діючими тепло- та електромережами) тощо. Але був і ще один резонансний момент, на якому варто було б зупинитися і розповісти про нього докладніше, враховуючи той факт, що справи тих «давно забутих днів» нині разюче вдарили не лише по довірі громади.

Мати справу з тими, хто не дотримує обіцянок і нівелює на публіці усі хороші справи, украй важко - переконалася не одна діюча у місті бізнес-структура, не одна відомча контора та організація. Є серед них і ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт». Змучене нахабством та некомпетентністю чиновництва мерії керівництво товариства врешті-решт заявило: допомоги і підтримки така непослідовна і відверто непрофесійна влада аж ніяк не заслуговує.

А довіра і підтримка, скільки 6 цього не заперечували міські очільники, таки була. І була вона хоч і не афішованою, проте доволі суттєвою. Узяти хоча б той факт, коли у відповідь на пропозицію Львівської обладміністрації і Трускавецької міської влади ЗАТ «Трускавецькурорт» запропонував власні ідеї щодо участі у підготовці і проведенні в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Зокрема товариство зобов'язалося до початку чемпіонату відкрити новий санаторно-курортний комплекс «Каштан» (сьогодні «Міротель»), реконструювати санаторій «Весна» та декілька вілл, залучити, за необхідності, інші санаторії та забезпечити розміщення понад 3,5 тисяч уболівальників. До програми підготовки чемпіонату «Євро-2012» приєдналися деякі інші організації і заклади курорту. Згодом Кабінет Міністрів України схвалив внесені пропозиції державних інститутів, місцевих органів влади, інвесторів і прийняв спеціальну постанову № 793 від 21 липня 2009 року, у котрій було враховано і клопотання керівництва ЗАТ «Трускавецькурорт» про реконструкцію та відновлення існуючих автошляхів у регіоні.

Як відомо, кошти у сумі 45 мільйонів гривень на вказані цілі таки були виділені. Частина з них - у сумі 17 мільйонів - дісталися Трускавцю. Але замість того, аби використати їх належним чином на ремонт найпроблемніших доріг (вулиць С. Воробкевича, С. Бандери, Т. Шевченка та ін.), влада несподівано почала «відновлювати» перед тим вже відремонтовані дороги на вулиці Суховоля, Дрогобицька та Героїв УПА. Ремонт цих доріг здійснювався 2-3 роки тому, тож, згідно Закону України про благоустрій міст, ці дороги не підлягали реконструкції протягом подальших 5 років. І керівництво про це знало, як знали про це окремі мешканці міста. Звісно, обуренню людей, котрі одразу усвідомили, що насправді відбувається у Трускавці, не було меж.

Проти такого марнотратства та дурості повстав чи не увесь депкорпус міста. Дійшло до того, що під колеса спеціалізованої техніки кидалися люди. Та незважаючи на такий справедливий спротив активістів, «закатування» бюджетних коштів у заздалегідь відремонтовані дороги не припинилося.

Справа закінчилася тим, що тодішнього голову Львівської ОДА було знято, а ситуацію на міському рівні втихомирили запевнення міського голови Трускавця Руслана Козира у тому, що рішення про перелік доріг, котрі потребують ремонту, йому «спустили» згори. Тобто міський голова обрав позицію «жертви» цієї оборудки. Повірили йому тоді чи ні, але ситуацію тихцем «зам'яли» і, як годиться, забули. Актуальною ця тема стала знову саме сьогодні, коли колективу ЗАТ «Трускавецькурорт» вкотре нав'язують проблеми міської господарки. Мовляв, погана дорога по вулиці Т. Шевченка - це ваша печаль, бо там є збудований ваш «Міротель».

Про намагання перекласти проблеми, як то кажуть, з хворої голови на здорову, свідчить протокол засідання містобудівної ради Трускавця від 5 квітня 2012 року, в котрому чорним по білому прописаний фактичний спротив інвестуванню у благоустрій міста, іншими словами у його добробут. Мало того, про принципове несприйняття ініціатив товариства свідчать скеровані наряди міліції, складені акти про порушення та фактичну заборону розміщення скверу для відпочинку гостей і мешканців міста. Витрати на запланований сквер планувалися у сумі понад 5 млн. гривень. Зрештою на ці кошти товариство мало намір зробити чимало робіт, в тому числі: демонтаж підвальних приміщень колишнього 2 корпусу санаторію «Берізка», вивезення ґрунту, облаштування скверу та, власне, ремонт дорожнього полотна вулиці Т. Шевченка. Демонструючи мешканцям позицію «вправного господаря», міська влада принципово відмовляється від згаданих інвестицій, тим самим усіляко перешкоджаючи розвитку курорту. Саме тоді припиняється важливий для міста і його мешканців діалог бізнесу та влади, а місцеве чиновництво навіть не намагається діяти прозоро, замовчуючи важливі факти навколо існування важливих проектів, що мали б сприяти розвитку та розквіту курорту.

Узяти хоча б ситуацію зі замовчуванням факту навколо виконання чи не найважливіших зобов'язань. Точніше, Львівська ОДА від 18 квітня 2012 року видала розпорядження, котрим зобов'язала міську раду Трускавця розробити певний перелік заходів, необхідних для оголошення Трускавця курортом державного значення. Чи приступили у місті до виконання цього зобов'язання - не відомо. Швидше за усе - ні, бо власного зиску від цієї марудної роботи ніякого, а ще дасться взнаки відсутність доступу до реалізації останніх ласих шматків курортної землі. І у відповідь на запитання, чи ведеться робота щодо підготовки необхідної документації на згадане розпорядження - лише слабкі запевнення, що ведеться. А слідом в офіційних коментарях міське чиновництво запевняє, що такий статус курортові лише на збитки. Хоч тут вони відверті: дерибанити залишки трускавецької земельки через Київ буде вкрай важко!

Але знову повернемося до згаданої теми доріг і довіри. Нещодавно редакція отримала копії актів обстеження вулиць Суховоля, Дрогобицької та Героїв УПА від 23.03.2011 року за підписами начальника управління архітектури та містобудування О. Грищенка, начальника УЖКГ і Б Ю. Терлецького та двох інженерів служби автодоріг у львівській області. Ці акти також затвердив своїм підписом Трускавецький міський голова Руслан Козир, і саме ці документи проливають світло на невідому організацію, котра «займалася ремонтом» трускавецьких доріг. Це документи, у яких є свідоме порушення - відсутність важливих пунктів у процесі первинного обстеження та інша не менш важлива інформація. Іншими словами, завізовані міським чиновництвом документи, м'яко кажучи, не відповідають дійсності.

Тож, напевне, у цих великих «господарів» прийшов час запитати, де вони були тоді, коли «ремонтували» майже ідеальне покриття по вулиці Суховоля? Де були, коли мільйони гривень катком закатали у дорожнє полотно вулиці Героїв УПА, якому теж нічого не бракувало? Куди дивилися, коли зрізали шар нового асфальту на вулиці Дрогобицькій? Кого нині змусять за власний кошт відремонтувати багатостраждальну дорогу на С. Воробкевича? Напевне добре чужими руками господарювати? А ще легше у власних проблемах звинувачувати інших. Бо нині вже важко сказати, чи осіли кошти від «асфальтних» оборудок у кишенях міського чиновництва. Проте можна із впевненістю заявити: такі «господарі» місту навряд чи потрібні!

Післяслово: вищенаведені факти повинні зацікавити мешканців Трускавця, котрі, обираючи владу, очікували від неї якщо не стовідсоткової дієвості, то хоча б прозорості дій. До того ж цей матеріал повинен був би викликати певну реакцію у правоохоронних органів.

Яна Липнева, газета «Трускавецькурорт»

«Різдвяна зірка»: нова виставка в Єпархіальному музеї

У Єпархіальному музеї м. Трускавця 22 листопада 2012 року відкрилась виставка ікон на склі «Різдвяна зірка» Наталії Хацко. Молода львів’янка закінчила навчання на відділі художнього розпису у коледжі декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша та на відділі художнього скла Львівської національної академії мистецтв.

Склом живе уже років п'ятнадцять та хоче працювати в цьому напрямку і надалі. «Я щаслива, що я – художник, - сказала авторка. – Чекаю на кожен день як на Божий дар, бо зможу щось передати чи то на склі, чи на полотні». Однак переважна більшість її творів присвячена релігійній тематиці. Свого часу обравши для творчих експериментів матеріал, який дзвенить, дуже чистий і чудово тренує руку, Наталія Хацко-Чулкова сьогодні привчила себе дуже багато думати перед тим, як покласти на площину черговий мазок. І їй це не важко - цікаво.

"Мені важливо, щоб думала не лише я, коли малюю, - каже мисткиня, - а й думала людина, яка дивиться на мої твори. Не люблю беззмістовних речей - усе має мати ідею. Тільки якщо ця ідея є, усе набуває сенсу".

Різдвяна виставка триватиме два місяці, отож усіх охочих радо запрошуємо до нашого музею, помилуватися та відчути насолоду справжнього мистецтва.

Тарас Шафран, директор Єпархіального музею

Майстри поетичного слова

Поезія… Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність.

У міській бібліотеці для дітей пройшла зустріч “Майстри поетичного слова”. Гостями були В’ячеслав Васильович Умнов, Стефанія Шумило та юні поети активу “Трускавецькі дзвіночки”.

Учні 5-А класу СЗШ№3, класний керівник Ольга В’ячеславівна Гончарик, та 6-А класу СЗШ№3, класний керівник Лариса Олексіївна Босак, поспілкувались з поетами Трускавця. З задоволенням і цікавістю вони слухали В’ячеслава Васильовича, який розповів про важку долю нашої рідної мови. Він звернувся до присутніх: “Де б Ви не були, завжди пам’ятайте, що Ви є діти України і шануйте свою рідну мелодійну мову.”

Учні 5-А класу заспівали пісню “Вишийте сорочку мені мамо” на слова В’ячеслава Умнова, музика Лесі Цісінської. Учні 6-А класу заспівали пісню “Рідна мова” слова Софії Шумило, музика Лесі Цісінської. Своєю власною піснею “Падолист” привітала гостей Леся Цісінська.

Обдаровані діти: Наталія Сирватка, Світлана Пономаренко, Діана Біжик, Олег Городиський, Андрій Скольський, Максим Щерба, Христина Максимець, Діана Мельник, зачитали свої власні вірші, які чують, як шепоче дощ, співає квітка, сміється небо. Все це народжується в юних серцях. До них приходить прекрасна муза Поезії, вічно молода і юна.

Закінчилась зустріч мелодійною грою на скрипці Володимиром Горічком, учнем 7-А класу СЗШ№3.

Зіновія Мазур, завідуюча бібліотеки для дітей Трускавецької ЦБС

Кожному благодійнику притаманна частка здорового егоїзму

Триває співпраця благодійного фонду «За розвиток міста Трускавця - курорту європейського рівня» з Донецьким благодійним фондом соціального захисту та милосердя.

У своїй діяльності Фонд з Донбасу виходить з того посилу, що доброта та діяльне милосердя властиве у тій чи іншій мірі майже кожній цивілізованій людині.

Місія Фонду - боротьба з бідністю шляхом відродження цивілізованої благодійності та розвитку соціального партнерства. Схожість за духом та задумами й призвели до тісної співпраці Трускавця та Донецька.

Хто ж вони - сучасні добродійники, кому допомагають? На ці питання ми шукали відповіді у розмові з директором благодійного фонду м. Трускавця Антоном Левицьким.

- Антоне Богдановичу, що для Вас особисто означає поняття «благодійність»?

- Благодійність - це певний прояв альтруїзму. Проте, на моє переконання, в кожному альтруїсті-благодійнику закладена частка здорового егоїзму. Адже, зізнаймося відверто, чому ми допомагаємо нужденним? Бо самі хочемо жити у кращому середовищі, де не поширюються бідність, хвороби, агресія та інші негаразди. Прагнемо, аби наші сини й дочки спілкувалися з дітьми, у яких немає проблем. А для цього маємо вкладати певні ресурси, якими володіємо, - не тільки кошти, а й знання, час, увагу, турботу й тепло душі у тих, хто цього потребує.

- На Вашу думку, яких доброчинців більше в Україні - вітчизняних чи закордонних? Чи звітують вони про свою діяльність державі?

- Покладати надто великі надії на допомогу ззовні - не є стандартом для розвиненої країни. Тож насамперед маємо розраховувати на власні ресурси, у тому числі й у Сфері благодійності. Вважаю, що допомагати бідним мають, передусім, їхні співвітчизники. Адже вони краще розуміють потреби тих, хто живе поряд. А допомагаючи їм, роблять і своє життя кращим.

Звісно, перед органами державної влади про свою діяльність ми звітуємо. Хоча, по-правді, робити це інколи досить складно, адже цю допомогу слід спочатку порахувати чи виміряти. А якщо її надають не в грошах, як маємо чинити?

Багато вітчизняних компаній надають підтримку власною продукцією. Але за нашим законодавством на доброчинність вони мали б відраховувати від 2% до 5% власного прибутку. Невеликі компанії не завжди можуть це собі дозволити.

А вся допомога, що надходить в Україну з-за кордону, обов'язково обліковується та відображається в усіх належних офіційних документах. Тому інколи здається, що у нас її більше, ніж вітчизняної.

- Вважаєте, що вітчизняні філантропи мають переймати досвід іноземних колег, чи є сенс "винаходити власний велосипед"?

- Нині саме в нашій державі поширений досвід, коли відомі люди - провідні бізнесмени, зірки естради та спорту - створюють власні благодійні фонди. З одного боку, це добре, адже, по-перше, вони небайдужі до нужденних та знедолених, а по-друге, чимало їхніх шанувальників дійсно їм довіряють, а отже, вкладатимуть гроші у добрі справи. Проте погляньмо, що відбувається далі. "Зірка", яка збирає кошти, потім сама вирішує, куди, на її власну думку, їх краще спрямувати. Але кожен фахівець у своїй справі, і не завжди співак чи футболіст може розібратися, кому ці гроші на той момент найпотрібніші. За кордоном роблять інакше. Якщо відома людина популяризує певний благодійний проект, вона закликає своїх прихильників вносити кошти саме до конкретної організації чи на певну акцію, а не до свого фонду. За міжнародною практикою благодійництва, великі корпорації взагалі створюють фонди, куди і перераховують гроші. А далі оголошують конкурс серед організацій, які як фахівці у цій справі точно знають, хто і де саме на той час найбільше потребує допомоги. Переможці конкурсу отримують ці кошти і вже впроваджують конкретні доброчинні проекти. Тобто кожен займається своєю справою. Такий підхід, на мою думку, практичний та ефективний. Переконаний, що наші філантропи невдовзі також до цього прийдуть.

- Що цього разу ви отримали від Донецького БФ соціального захисту та милосердя і для якої категорії населення?

- Чоловічий та жіночий одяг. Цього разу немає ролаторів та іншої медичної апаратури, але є медичні окуляри для усіх бажаючих та слухові апарати.

Стосовно категорії населення - це речі для малозабезпечених.

- З якими проблемами стикаються нині благодійники?

- Найбільша проблема - у бюрократизації нашої системи. А ще відсутність бажання надавати благодійну допомогу. Це має йти від серця.

Віктор Стецько, газета «Трускавецькурорт»

 



Создан 22 ноя 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником