Трускавецький вісник № 5 (548) від 11 січня 2013 р.

 

Трускавецький вісник № 5 (548) від 11 січня 2013 р.

11.01.2013



 

У номері: Ситуація з Дрогобицьким нафтопереробним заводом; Лікарі рекомендують ходити пішки; Корупція по-львівськи; Вісті з Борислава.

 

Вісті з Борислава

Ініціатива Міністерства екології та природних ресурсів України

У понеділок, 14 січня, в залі засідань виконавчого комітету Бориславської міської ради (м. Борислав, вул. Шевченка,42) відбудеться нарада під головуванням заступника Міністра екології та природних ресурсів України Дмитра Мормуля.

Тема наради: вивчення екологічної ситуації, яка склалася у м. Бориславі та в зоні діяльності нафтогазовидобувних підприємств регіону. Початок о 12.00.

Нагадаємо, що ініціатором проведення цієї наради є Віктор Конц.

Борислав в очікуванні Міжнародного турніру з боксу

24-27 січня 2013 року в місті Бориславі відбудеться Міжнародний турнір з боксу серед жінок-молоді та жінок-юніорів на призи СОТ «Гладіатор».

Метою проведення турніру є популяризація боксу в Україні, залучення дітей, молоді та дорослих до занять фізичною культурою та спортом, а також зміцнення дружніх стосунків з міжнародними організаціями.

Змагання відбудуться в приміщенні манежу Бориславської ДЮСШ (вул. Шкільна, 25).

Відповідно до розпорядження міського голови утворено робочу групу з питань організації та проведення Міжнародного турніру. Керівник робочої групи – міський голова Борислава Володимир Фірман, співкерівник – Юрій Флюнт, Президент СОТ «Гладіатор».

Також до робочої групи увійшли заступник міського голови Сергій Оленич, депутат Львівської обласної ради Володимир Голобутовський та депутат Бориславської міської ради Ігор Михаць, начальник відділу освіти Віталій Лесик, начальник відділу гуманітарної політики Роман Тарнавський, начальник відділу внутрішньої політики Наталія Бараняк, головний спеціаліст відділу гуманітарної політики Володимир Рахель, директор Бориславської ДЮСШ Олег Загірський.

Дитяча дружба та велика ціль об’єднали їх у рідному місті…

Повертатися додому завжди приємно. Особливо приємно повертатися додому на свята. Бо ніде так не святкують християнські свята, як вдома: різдвяні вертепи, шопки, перегукування дзвоників з різних куточків міста - саме так асоціюється коляда в Бориславі у його мешканців та вихідців.

Та останнім часом коляда не така... Чи то сучасний світ цифрових технологій загнав людей колядувати в соціальні мережі? Чи, може, вони ставлять вертепи в скайп-конференції?

В будь-якому випадку дзвоників та вертепів по місту вже давно не видно і не чутно. А якщо і якась рідкісна дітвора ще ходить по хатах з колядою, то страшно їй за ту коляду давати гроші. Бо швидше за все, заколядовані кошти вони спустять на цигарки та алкоголь.

Саме тому група молодих людей організувала цього року свій справжній вертеп. Всі учасники – жителі або вихідці з Борислава, тому маршрут їхній пролягав не по трускавецьких санаторіях (адже, багато вертепів організовуються заради «багатих відпочивальників»), а по вулицях рідного міста, даруючи свято коляди його мешканцям, батькам та родичам. Більшість учасників – випускники бориславської державної гімназії і вже тривалий період не проживають в рідному місті. Географія вертепу досить широка: Київ, Львів, Рівне, Вінниця, Трускавець і, власне, Борислав. Дитяча дружба та велика ціль ще раз об’єднали їх у рідному місті.

«Головна ціль – торкнутися до процесу відновлення та розвитку українських традицій, які з кожним роком відходять, – розповідає учасник вертепу Юрій Голубінка, – та принести яскраву коляду і свят о Різдва у рідне місто та свої родини. І цілі було досягнуто на всі 100%. Свідомий та серйозний підхід до справи кожного з нас зробив свою справу: самовіддана акторська гра (нехай не професійна), гітарний супровід та віра у те, що саме сьогодні народився маленький Ісусик справили справжній фурор як на глядачів вертепу, так і на самих учасників.»

Вертеп проходив під гаслом «Різдво – час для добрих справ». Всі його учасники хоч і молоді, та досить успішні та самодостатні, тому наколядовані кошти вони вирішили передати бориславському дитячому будинку «Оріана» у вигляді цінних подарунків. Добрі справи робили не лише колядники, але і їхні родичі, які щедро винагороджували різдвяний театр. Зібрано більше 2000 грн, які потраплять до діток у вигляді комп’ютера чи інших цінних подарунків.

Було б добре, якби таку ініціативу прогресивної бориславської молоді (яка виявляється в нашому місті є) підтримали і інші молоді люди Борислава. Адже, долучитися до відновлення українських та християнських традицій означає долучитися до написання історії свого народу.

Христос рождається!

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

«Шмат Європи» без рекламної паузи

 

Від «Трускавецького вісника». Стаття друкувалася в номерах газети «Голос України» від 9 січня 2013 року (№ 4 (5504)) та від 11 січня 2013 року (№ 6 (5506)). «Трускавецький вісник» подає уривок матеріалу, розміщений в № 6 від 11.01.2013 р. Очікується продовження дослідження цієї теми в наступних номерах «Голосу України»

Реконструкція: від стратегічного підприємства до... перевалки

Дрогобицький нафтопереробний завод з 1 січня нинішнього року мертвий. Звісно, якщо не вважати за ознаки життя перетворення його на склад та «пункт розливу» купленого за кордоном пального. Можливо, ця схема задовольняє власника, оскільки приносить певні фінансові результати. І хоч він не одержує тих колосальних надприбутків, які мав би за нормальної діяльності підприємства, зате нічого і не вкладає. Бізнес — річ специфічна...

— Так сталося, що змінювалися власники нафтопереробного підприємства, — пояснив нам причину паралічу міський голова Дрогобича. — Приходили вони з метою єдиною: викачати якнайбільше, за максимумом, прибутків і жодної копійки не вкласти у розвиток заводу, щоб вивести параметри його діяльності на сучасний рівень, до євростандартів. Також за мовчазної згоди Фонду держмайна, який володіє 25-ма відсотками акцій. Оця недолугість державного управління просто вражає. Вона виходить за межі здорового глузду, але це реальність...

Чому в цю «реальність» не втручається керівництво області і міста, цікавилися ми і в Олексія Радзієвського, і в голови обласної ради Олега Панькевича (нині вже колишнього: пан Панькевич став народним депутатом). Відповіді практично зводилися до однакового змісту: це компетенція не нашого рівня. «Зариту собаку» треба шукати в приватника. Та в нього шукати — справа складна. Приватизацію, як відомо, у дев’яностих роках в Україні проводили непрозоро, неправильно і нечесно. Ще тоді було втрачено можливості впливу на стратегічні для держави підприємства, на економічний розвиток країни. ДНПЗ — один з таких промовистих негативних прикладів приватизації в інтересах окремих осіб, а не в загальнодержавних. І потрібна низка економічних і політичних зрушень на найвищому рівні, аби розірвати ланцюгову реакцію розпаду промислових гігантів на «перевалочні бази».

— Але в приватизаційній угоді до інвесторів висували певні умови...

— А вони, як заведено, наобіцяли золоті гори чи, точніше, нафтові ріки, — каже міський голова. — Повірте, такого пункту, що інвестор чи покупець доведе підприємство до ручки, в угоді точно не було. Гарантували на папері збереження заробітних плат, соціального захисту працівників, навіть збиралися будувати квартири та роздавати інші блага. Одне слово, багато чого обіцяли, і реконструкцію зокрема. Ось і «реконструювали» до перевалки. Вважаю, до громади Дрогобича і до України в цілому вчинено злочин. І таким діянням треба покласти край...

— Як, коли це «не ваша компетенція»?

— Зараз ми готуємо звернення на ім’я Президента і Голови Верховної Ради: розкриємо в ньому всю повноту цієї картини. Жахливої, яка спіткала потужний потенціал мого міста, міста Дрогобича. Сподіваюся, нас почують...

Можливо, почують. Хоча пан Коломойський, який, за даними дрогобичан, став господарем місцевої нафтопереробки, навряд чи повернеться до виконання угоди під добровільно-примусовим тиском на власне сумління. Багато чого він понапідписував: з усіма ділитися — солодкого рангу олігарха позбудешся.

Із Дрогобича ми вирушили до Борислава — єдиного у світі міста, що розташувалося прямо на нафтогазовому родовищі. Зрештою, більшість із нас ще зі школи пам’ятають повість Івана Франка «Борислав сміється», в якій класик уперше в українській літературі описав, як зароджувався цей нафтопромисел, а разом з ним і соціальний конфлікт між експлуатованими робітниками та підприємцями «в модних чорних сурдутах, в пальтотах з дорогих матерій, в блискучих чорних циліндрах, в рукавичках, з лісками в руках і перснями на пальцях», що грабіжницькими засобами нагромаджували власний капітал.

Чи змінилося щось у підходах до розподілу прибутків від видобутку вуглеводнів для теперішнього Борислава порівняно з Бориславом часів Івана Франка та на які часи припадає період найбільшого розквіту міста? Це запитання ми адресували бориславському міському голові Володимиру Фірману.

Чому Борислав не сміється?

«З Борислава усе життя тільки викачували і де завгодно — у Дрогобичі, у Львові, у Відні — будували замки та палаци, а Бориславу залишали одні проблеми... Те саме й тепер, бо «Укрнафта», забираючи від нас майже все, місту віддає дуже мало. Зараз нафтовики наче йдуть на співпрацю та в майбутньому обіцяють фінансувати будівництво доріг і соціальної сфери, але поки ми не побачимо цього хоча б на папері, в такі обіцянки віримо мало», — каже міський голова. А от стосовно періоду найбільшого розквіту, то він, подумавши, додає: «Мабуть, це початок двадцятого століття, саме тоді, коли «Борислав сміявся» за Іваном Франком. Згодом, за радянських часів, теж щось будувалося, а за двадцять років незалежності України в місті не споруджено жодного будинку, жодного садочка, школи або чогось подібного. Розпочали будувати школу і лікарню, та віз і нині там. Не вистачає у нас сил, щоб завершити...»

Така оцінка В. Фірманом минулого та сьогодення Борислава не дивує, бо саме на початку ХІХ століття місцеве родовище давало п’ять відсотків світового видобутку нафти та посідало перше місце у світі за видобутком озокериту (земляного воску).

Соціальну сферу, освіту, медицину треба фінансувати, але де брати гроші, якщо міський бюджет виконується на 60—70 відсотків? Тому й не дивно, що найкращим періодом для розвитку міста місцеві мешканці вважають початок минулого століття, адже зараз бюджетних коштів ледве вистачає на комунальні послуги та на зарплату вчителям і лікарям.

Прикро, але в Бориславі ми побачили типову для багатьох українських міст картину: донедавна потужні підприємства міста лежать, а мале та середнє підприємництво ще не настільки потужне, щоб стати опорою для місцевих бюджетів. Колись, наприклад, одним із головних донорів бюджету Борислава був величезний лакофарбовий завод «Галлак», що в кращі часи давав 25 тисяч тонн продукції. Так само в минулому часі можна говорити про завод штучних алмазів та алмазного інструменту. Очевидно, невдовзі про його існування нагадуватиме хіба що назва провулка — Алмазний. На місці ще однієї колишньої промислової потуги — фарфорового заводу — зараз майже порожня територія, а саме підприємство сьогодні-завтра буде оголошене банкрутом. Нещодавно внаслідок відсутності попиту на вироблювану продукцію призупинило роботу ще одне бюджетоутворююче підприємство — Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод, а це означає, що тільки за податком на доходи фізичних осіб у 2012 році місто втратило близько 360 тисяч гривень. Тож зараз у Бориславі відкриваються лише приватні підприємства, а колишні промислові флагмани, навпаки, зникають у небуття. Добре, що хоч працюють нафтогазовидобувні підприємства, але, знову ж таки, якщо раніше у Бориславі було своє управління бурових робіт, то тепер воно знаходиться в сусідній Долині, а це означає, що й податок на доходи фізичних осіб іде в Долину.

Для Борислава ця тема особливо болюча, адже 2012 року, коли податок на доходи фізичних осіб стали зараховувати за місцем реєстрації підприємств, до міського бюджету тільки від ПАТ «Укрнафта» не надійшло близько 3,6 мільйона гривень. Аналогічна картина з ПАТ «Укртелеком» (мінус 135 тисяч гривень) чи ВАТ «Белмз» (мінус 380 тисяч гривень), низкою інших підприємств. Та, схоже, попри заклики представників місцевого самоврядування, поки що центральна влада не готова змінити підходи до адміністрування податку на доходи фізичних осіб. Це засвідчили й неодноразові дискусії на цю тему під час засідання Комітету Верховної Ради з питань бюджету. «Оскільки податок на доходи фізичних осіб є загальнодержавним та враховується при визначенні міжбюджетних трансфертів, то в разі зміни порядку його зарахування здійснюватиметься й перерахунок міжбюджетних трансфертів», — кажуть у Мінфіні та уточнюють, що в разі зміни порядку зарахування податку на доходи фізичних осіб, для бюджетів, у яких збільшаться надходження, буде зменшено дотацію вирівнювання, або навпаки — збільшаться вилучення коштів до державного бюджету. Однак для представників місцевого самоврядування ці аргументи не переконливі.

«Думаю, що найбільшою помилкою за останні двадцять років керування державою є те, що всі податки забирають у центр. Бюджет має формуватися знизу догори, а не згори донизу, бо коли зараз місту залишають 15 відсотків від того, що воно заробило, то як це місто може жити? Натомість зароблене забирають до Києва, а вже київський «дядя» вирішує, скільки давати, кому давати та чи давати взагалі. Поклонишся, то, може, й дасть, а не захочеш поклонитися, то не отримаєш нічого. Якби нам вдалося це змінити та коли б навіть не половина, а хоча б 40 відсотків від заробленого залишалося в місті, можна було б говорити про можливості для розвитку. Адже Борислав — перший на Львівщині за сплатою податків, ми навіть Дрогобич обійшли. Та поки що маємо те саме, що й за бабці Австрії — нас використовують, а нам з того нічого не перепадає. Одні лише біди від нафтогазовидобутку залишаються... (Із розмови з бориславським міським головою Володимиром Фірманом).

Про дитячі каруселі та нафтові гойдалки

Зрозуміти, про які біди говорить міський голова, неважко — варто просто зайти до міського парку, де поруч із дитячими гойдалками та каруселями розміщені нафтові гойдалки і бурові установки «Укрнафти». Зрозуміло, що таке сусідство здоров’я місцевим мешканцям не додає. А ще ж на території міста, збудованого безпосередньо на нафтогазовому родовищі, є чимало закинутих шурфів-колодязів, з яких раніше видобували нафту. Бо колись як було: викопували колодязь і черпали з нього нафту так, як черпають воду. Згодом усі ці колодязі позакривали дубовими дошками та позасипали, але час від часу вони прогнивають та обвалюються. Біда ще й у тому, що часто просто невідомо, де розташовані ці шурфи. Одним з найнебезпечніших об’єктів є загальноосвітня школа № 7, яку збудовано на 17-ти шурфах. Як розповідають екологи, через постійний вихід нафти на поверхню гази потрапляють до підвалів житлових будинків, тож люди фактично живуть на пороховій бочці. І це аж ніяк не перебільшення, бо в місті пам’ятають, як загазованість призвела до вибуху житлового будинку та загибелі людей. А ще через цю само загазованість у Бориславі дуже поширені хвороби дихальних шляхів, онкозахворювання (якщо середній показник в області за цими захворюваннями становить 5,1%, то в Бориславі — 8,2%).

Крім постійної загрози виходу на поверхню нафти і газу, на території міста також є непрацююча, а отже, ще небезпечніша, озокеритова шахта, в якій також накопичуються гази та яка постійно наповнюється водою. Екологи припускають, що це може призвести до просідання ґрунту на території, що дорівнює цілому житлового масиву.

Тож недарма міський голова переконаний, що територію Борислава варто було б оголосити зоною екологічного лиха. Бо самостійно з цими проблемами бориславцям точно не впоратися. Наразі міська влада покладає великі надії на затверджену в червні 2012 року Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013—2017 роки.

«Наталіє Володимирівно, скільки там у цій програмі для нас передбачено, — уточнює Володимир Фірман у керівника управління внутрішньої політики Бориславської міськради Наталії Бараняк. — Десь 17 мільйонів гривень, з яких на сьогодні підтверджено півтора мільйона...» І хоч порівняно з масштабами проблеми ця сума мізерна, проте для бориславців важливі будь-які зрушення в цьому напрямі. Згадувані 1,5 мільйона гривень місто розраховує отримати від ПАТ «Укрнафта» — щоб вкласти їх у ремонт доріг та мостів, пошкоджених важкою технікою тих самих нафтовиків. Але скільки тих доріг на ці півтора мільйона гривень можна відремонтувати? Про масштаби нагальних потреб свідчить хоча б такий факт: коли у 2008 році повінь забрала два міських мости, то на їх відновлення мали виділити 23 мільйони гривень, але реально надійшло тільки близько 4,5 мільйона. Тож місто й досі залишається без цих мостів. А з 2008 року ситуація навіть ускладнилася, бо через вібрації від руху важкого транспорту руйнується збудований ще за Польщі Барабський міст. «У центрі Борислава є давній Барабський міст, що теж перебуває на межі руйнації. Якщо й він завалиться, то ми ні до Східниці, нікуди не доїдемо. Одні проблеми маємо, більше нічого», — каже Наталія Бараняк. Утім, попри нарікання, бориславці визнають, що майбутнє свого міста все ж таки пов’язують із продовженням нафтовидобутку.

На в’їзді до Червонограда нас зустрічає шахтарський монумент, тож ми підсвідомо очікуємо побачити в місті типові для шахтарських регіонів реалії, однак перед нами постає сучасне місто з розвиненою інфраструктурою. Уже в розмові з міським головою Ігорем Чудновичем з’ясовуємо, що Червоноград — один із переможців Всеукраїнського конкурсу «Місто найкращого благоустрою і громадського порядку» в категорії до 100 тисяч населення. «Ми посіли почесне третє місце і для нас це дуже високий результат, адже всі звикли, що шахтарське місто обов’язково має бути запущеним та депресивним», — ділиться Ігор Іванович.

Кого збагачує збагачувальна фабрика?

У Червонограді ми й справді змогли переконатися, що він геть не схожий на депресивні шахтарські міста, бо всі тутешні підприємства працюють, хоч і не на повну потужність. Проте ще в Києві нам доводилося чути: якщо зараз не розв’язати «рукотворні» проблеми місцевих гірників, то невдовзі не тільки на Червоноград, а й на увесь Львівсько-Волинський вугільний басейн чекає криза та різке зростання безробіття.

«Найуспішніше вугільна галузь працює тоді, коли всі технологічні цикли — видобуток, збагачення, транспортування і, звичайно ж, кінцевий продукт, у нашому випадку — це енергетичне вугілля, перебувають в одних руках. Також має бути надійний взаємозв’язок із ТЕЦ, які використовують вугілля для вироблення електроенергії. Доти, поки все це було в державних руках, така система, хоч і з деякими неузгодженостями, але працювала. Проблеми почалися тоді, коли спочатку в оренду, а згодом у приватну власність було віддано Червоноградську центральну збагачувальну фабрику...» (Із розмови з міським головою Червонограда Ігорем Чудновичем).

Між іншим, скільки ми не розпитували, проте так і не дізналися, кому ж належить та кого збагачує колись найбільша у Європі Червоноградська центральна збагачувальна фабрика, від роботи якої залежить доля щонайменше восьми вугільних шахт. «Якась компанія зі Східної України», — це все, що нам змогли повідомити вугільники. Як наслідок, керівники шахт та місцева влада просто не знають, з ким домовлятися, щоб збагачувальна фабрика нарешті нормально запрацювала, адже її директор не уповноважений вирішувати складні фінансові питання. Показовою стала нещодавня ситуація, коли на фабриці завалилася галерея, по якій подається вугілля на збагачення: оскільки власники фабрики з її відновленням не поспішали, то це були змушені зробити самі вугільники, адже тривала зупинка фабрики неодмінно призвела б до зупинки роботи шахт. Але й після цього фабрика відмовлялася приймати вугілля на збагачення — цього разу вимагаючи від шахтарів коштів на зарплату для своїх працівників.

Чому вугілля везуть зі Сходу, а шахти Західного регіону працюють на склад?

Тільки де їм ці гроші взяти, якщо на складах накопичилося близько 250 тисяч тонн вугілля? А тим часом на західноукраїнських Добротвірській та Бурштинській теплових електростанціях спалюють вугілля, що завозиться зі Сходу України. Чому так відбувається? Бо Добротвірська та Бурштинська ТЕС належать відомій компанії ДТЕК, котра водночас володіє шахтами у Донецькій та Луганській областях. От і везе ця вертикально-інтегрована компанія власне вугілля на ТЕС Західної України з Донбасу, і її власникам, схоже, байдуже, що це може призвести до зупинки шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну.

«Це наша найбільша поточна проблема, яка, на жаль, тривала впродовж усього року. Бо хоч для самої ДТЕК схема, яку вона застосовує, є абсолютно ефективною — у них своє вугілля, свій транспорт, свої електростанції та свої металургійні комбінати, — але як працювати тим, хто до цієї системи не входить? Чи не доцільніше відпрацювати ланцюжок «шахти—збагачувальна фабрика—енергетика» з використанням місцевого вугілля? Адже при цьому збережуться робочі місця та збережеться регіон», — каже І. Чуднович. Ми ж гадаємо, що це не просто доцільніше, а й що загалом налагодження чіткої системи збуту видобутого шахтами Львівсько-Волинського басейну вугілля на теплові електростанції Західної України є питанням національної безпеки держави.

Деякі наші співрозмовники навіть припускали, що така «політика» спрямована на те, щоб ці шахти якнайшвидше загнулися. Мовляв, не хочете добровільно закриватися, то життя вас закриє. Тим паче що про фінансування технічного переоснащення вугільної галузі зараз також майже не йдеться, а державні дотації якщо й виділяються, то виключно «на проїдання». Чи візьмемо нещодавню постанову Кабінету Міністрів про суцільну приватизацію шахт: люди вже зараз, а не колись, хочуть знати — буде у цих приватизованих шахт перспектива, чи, може, приватизацію якраз і затіяли, щоб потихеньку їх позакривати?

 Довідково. Як і на початку минулого століття, провідною галуззю для Борислава є нафтогазовидобуток. Підприємство «Бориславнафтогаз» ПАТ «Укрнафта», здійснюючи свою діяльність на 12 родовищах Львівської області, має близько 450 нафтогазових свердловин безпосередньо на території міста. Крім того, поблизу Борислава відкрито 10 джерел мінеральних вод типу «Нафтуся». У Бориславі є 12 дошкільних закладів, вісім загальноосвітніх шкіл, дві школи-інтернати, державна гімназія, Медичний коледж, Професійний ліцей, лікарня на 16 відділень.

 До речі. Якщо ухвалену 2012 року Загальнодержавну цільову програму захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013—2017 роки буде реалізовано в повному обсязі, то на декілька проблем у Бориславі може поменшати. По-перше, за рахунок коштів держбюджету за межі небезпечної зони буде винесено загальноосвітню школу №7 та Бориславську центральну міську лікарню. По-друге, за рахунок коштів місцевого бюджету буде проведено консервацію Бориславського озокеритового родовища та підготовлено експертний висновок щодо можливості подальшого використання родовища. І, по-третє, «Укрнафта» має взяти участь у фінансуванні робіт з відновлення розбитих важкою технікою доріг та мостів.

Далі буде. Читайте початок статті та продовження в газеті «Голос України»

 Людмила Коханець, Богдан Кушнір, Сергій Лавренюк, газета «Голос України», www.golos.com.ua,

фото Сергія Ковальчука

Примітка. Редакція «Трускавецького вісника» отримала офіційний дозвіл від «Голосу України» на розміщення даного матеріалу в нашому Інтернет-виданні.

 

Лікарі рекомендують ходити пішки?

У Трускавці назріла нагальна потреба змінити маршрут руху міського громадського транспорту. Те, що після п’ятої пополудні (а в деяких випадках і після 16 год.) від санаторіїв південної сторони курорту маршрутка № 1 вже не їде – це нонсенс, абсурд, який виправити не тільки можна, але і треба. Нагадаємо, що мова йде не про якихось кільканадцять чи кількадесят жителів приватного сектору (хоча і про них теж), але в першу чергу про працівників оздоровниць «Молдова», «Військовий», «Батьківщина», «Ріксос-Прикарпаття», «Шахтар», «Карпати», «Південний», «Перлина Прикарпаття», пансіонату «Пролісок», ряду вілл та готелів Трускавця. Мова йде і про відпочивальників, яких потрібно уберегти від такого «сервісу» як їзда громадським транспортом у Трускавці.

Ще кілька років тому Трускавцем курсували тільки «одинички» та «двійки». Щоправда, «двійка» була «звичайна», яка їхала до залізничного вокзалу, і «зелена», яка їхала до міської лікарні. Запровадження маршруту № 3 на базі «зеленої» двійки фактично нічого окрім зміни номеру на маршрутці не дало. А вже тоді вартувало б докорінно модернізувати схему перевезень. Адже якщо на «двійку» нарікають тільки пільговики, яких інколи обмежують у їхніх правах, то щодо «одинички» та «трійки» переважають зауваження іншого характеру – зриви графіку, переповнені авто в години пік, малогабаритність маршруток (№ 1), великий інтервал, а найгірше те, про що йшлося на початку – що після 17 години до санаторіїв південної частини не доїхати і від них не виїхати громадським транспортом.

Чи робить щось міська влада Трускавця для вирішення проблеми? Під час звіту у «Златі» наприкінці 2012 року мер Руслан Козир зронив фразу про «вдосконалення схеми маршрутів із врахуванням інтересів мешканців міста». Якщо під цим він мав на увазі перенесення кінцевої зупинки маршруту «Дрогобич – Трускавець» з території біля залізничного вокзалу до стебницького кільця, то цього недостатньо. На нашу думку, варто подумати і про перенесення кінцевої зупинки маршруту № 2 та дещо відкоригувати схему руху маршруту № 1, щоб хоча б частково домогтися вирішення цієї проблеми.

Отже, наші пропозиції полягають в наступному.

По-перше, схему маршруту № 2 потрібно змінити, продовживши кілометраж та змінивши кінцеву зупинку. «Двійка» є найрентабельнішою, курсує з інтервалом 5-7 хвилин, кінцевою зупинкою є залізничний вокзал. «Дрогобич – Трускавець» забрали з вулиці Воробкевича, мотивуючи скаргами мешканців на шум та загазованість. А який сенс, щоб туди їхала «двійка»? Залізничний вокзал, на жаль, перестав бути важливим транспортним центром. Ми пропонуємо продовжити маршрут № 2 до санаторію «Шахтар», щоб після зупинки біля ринку «двійка» їхала маршрутом «одинички» із зупинками біля БУТ, «Сакури», а розворот здійснювала б біля «Шахтаря». Це було б вигідно дуже багатьом мешканцям, працівникам ряду оздоровниць, відпочивальникам.

В такому випадку вартувало б відкоригувати і маршрут № 1. І в цьому суть нашої другої пропозиції. «Одиничка» могла б їхати за звичною схемою аж до стебницького кільця, відтак не повертати на Стебницьку в напрямку ринку, а їхати вверх вулицею Стуса (до речі, давно цією вулицею міський транспорт і їздив, зупинка була навпроти будинку 5 на Стуса). Згодом вулицями Карпатська та Городище «одиничка» слідувала б із зупинками біля Міжнародної клініки відновного лікування (яка чомусь так несправедливо обділена, що її оминають всі маршрути), «Карпат», «Перлини Прикарпаття» і далі аж до «Молдови» та «Ріксосу-Прикарпаття». До речі, зранку, між 7 та 8 год., від «Молдови» «одиничка» їде саме цим шляхом.

Третя пропозиція логічно випливає з перших двох. Якщо змінити схеми руху «одинички» та «двійки», то цілком необхідно і змінити графік. Інтервал міг би бути від 7 до 10 хвилин для цих двох маршрутів, також чітко потрібно виписати від якої і до якої години здійснюються внутрішньоміські перевезення. Для прикладу, від 7 ранку до 7 вечора. Хоча всі ці питання повинні вирішуватися за участі перевізників, громадськості, розглядатися на профільній депутатській комісії.

Принагідно зауважимо, що у планах міської влади Трускавця є долучити до внутрішньоміських перевезень комунальне АТП. Пропонується долучатися підприємцям для закупівлі низькоплатформенних автобусів. Ці ініціативи варто підтримати. Місто має бути зручним, комфортним – у цьому важко не погодитися з очільником так званої «чесної влади».

Бо, як наразі, пасажири очікують інколи по півгодини на морозі чи спеці. І добре, якщо після четвертої пополудні дочекаються автобуса, щоб добратися, куди потрібно. А на зауваження водії відповідають, що «одна машина поламалася», «нерентабельний цей маршрут № 1», «лікарі рекомендують більше ходити пішки», «наші предки тому й були здорові, що пішки ходили», «та скільки там того Трускавця», «не морочте мені голову» та інші «відмазки» в цьому ж дусі.

Простих людей мало цікавить, чи за пасажирські перевезення у Трускавці відповідає пан Асафат, чи пан Барна, пан Терлецький чи пан Нестерівський. Як не цікавить пересічного пасажира, чи їде він у автобусі від «Транс-екіпажу», «Інтертранстуру», «Витязю», «Транспортника» чи комунального АТП. Ми, пасажири, платимо гроші і хочемо, щоб їхалося в пристойних умовах та згідно графіку. А як це зробити, повинні подумати ті, кого ми обирали депутатами і ті, хто отримує гроші з наших кишень, протираючи штани на чиновницьких м’яких кріслах. Потрібно не лише лобіювати інтереси перевізників, але і подумати про жителів міста та відпочивальників. А в такому випадку без зміни схем руху та без затвердження нормального графіку пасажирських перевезень ніяк не обійтися.

Володимир Ключак

 

Громадські організації та науковці закликали опозицію припинити корупційне освоєння «мовних» коштів

9 січня 2013 р. під час круглого столу у Львові представники ряду громадських організацій та експерти підписали відкритий лист до лідерів опозиції із закликом усунути корупційні правопорушення при освоєнні місцевими представниками опозиційних сил коштів, виділених на захист української мови.

Про це повідомив Олег Яценко, експерт Інформаційно-аналітичного центру «Логос» та учасник антикорупційного моніторингу, що здійснюється за підтримки МФ «Відродження».

Експерт додав, що звернення було підписано за підсумками організованого 9 січня 2012 року у Львові круглого столу “Підсумки та перспективи реалізації на Львівщині Програми щодо розвитку української мови, культури та історичної свідомості” і завтра, у четвер, буде у Верховній Раді України передано лідерам опозиційних сил.

Олег Яценко розповів, що громадською антикорупційною експертизою виявлено тенденцію спрямовування коштів львівської “мовної” програми на малоефективні заходи, серед іншого пов’язані з фінансуванням власних чи партійних проектів депутатів обласної ради. Ці ініціативи депутатів прямо прописано в протоколах профільних комісій обласної ради, зокрема, від 7 липня 2011 р., 19 листопада 2012 року тощо.

Експерт Інформаційно-аналітичного центру «Логос» повідомив, що у зверненні та документах, які до нього додаються, обґрунтовано явний конфлікт інтересів через поєднання представником “Фронту Змін” Орестом Шейкою керівництва профільною гуманітарною комісією львівської обласної ради та бізнесової діяльності, пов’язаної з освоєнням “мовних” коштів Львівщини, розподілених за участі цієї комісії.

Яценко наголосив, що керівників опозиції громадські організації інформують, що за результатами моніторингу встановлено, що ТзОВ “Компанія Гердан” всупереч акту виконаних робіт від 17 серпня 2012 року, досі не виготовила поліграфічні каталоги, які становили більшу частину бюджету профінансованої на суму 99,9 тисяч гривень виставки сучасного мистецтва (захід №4 “мовної” програми), яку в червні 2012 року було безплатно експоновано у Львівському палаці мистецтв.

Також за словами експерта учасники громадської антикорупційної експертизи наводять інший приклад використання О.Шейкою своєї депутатської діяльності у корисливих цілях, стверджуючи, що Орест Шейка у листопаді 2012 року “провів” через свою депутатську комісію, особисто озвучив і пролобіював на сесії рішення обласної ради про збільшення фінансування іншого заходу програми (№14, “Сторінки історії”), який вже виконувала очолювана ним компанія. Громадські організації та експерти стверджують, що «станом на 8 січня 2013 року, попри акт виконаних робіт, відповідальне управління Львівської ОДА досі не отримало від ТзОВ “Компанія Гердан” 1700 комплектів нібито випущених широкоформатних двосторонніх плакатів з історії України, хоча О.Шейка презентував плакати ще 1 листопада 2012 року на заході до річниці ЗУНР».

У листі лідерів опозиції закликали взяти під особистий контроль дотримання антикорупційних стандартів при реалізації місцевих цільових програми щодо розвитку української культури, мови, історичної свідомості; ініціювати припинення позаконкурсного фінансування коштом розвитку української мови власних чи партійних проектів, пролобійованих депутатами місцевих рад; звільнити з посади голову депутатської комісії О.Шейку через конфлікт інтересів і корупційні правопорушення.

Під зверненням підписалися також підписалися Тарас Гривул, кандидат історичний наук, один з упорядників плакатів, які взявся друкувати і досі не випустив О.Шейка, голова ВМГО «Студентське братство» Дмитро Жданов, Святослав Грабовський, представник ВГО «Рух добровольців “Простір Свободи”, голова правління ЛОМГО «Учнівське братство» Віталій Іванов та представниця «Союзу Українок» Віра Боженко.

Прес-служба Інформаційно-аналітичного центру «Логос»

До теми. Відкритий лист лідерам опозиційних сил Арсенію Яценюку, Віталію Кличку та Олегу Тягнибоку

«Щодо усунення корупційних правопорушень при освоєнні місцевими представниками опозиційних сил коштів, виділених на захист української мови»

Шановні лідери української опозиції!

Курс нинішнього уряду в гуманітарній сфері вимагає дієвої відповіді від опозиції та запровадження нею альтернативної політики, принаймні, на рівні усіх тих адміністративних одиниць, де у місцевих радах є опозиційна більшість.

У програмних документах опозиційних партій йдеться про захист української мови, а Опозиційним урядом, ще 6 травня 2010 року, було підтримано запропоновану громадськістю ідею про запровадження місцевих програм розвитку української мови, української культури, історичної свідомості. Львівщина стала єдиним регіоном, де почала діяти така обласна програма.

Вважаємо, що подібні місцеві цільові програми мають включати чіткі цілі та вимірювані завдання, критерії ефективності досягнення цих цілей і завдань, конкурсні механізми для відбору виконавців частини заходів. Розробка та моніторинг реалізації таких програм має здійснюватися із залученням експертів і базуватися на відповідних соціологічних та інших дослідженнях, кількісних та якісних показниках результативності.

Громадською антикорупційною експертизою виявлено тенденцію спрямовування коштів львівської “мовної” програми на малоефективні заходи, серед іншого пов’язані з фінансуванням власних чи партійних проектів депутатів обласної ради. Ці ініціативи депутатів прямо прописано в протоколах профільних комісій обласної ради, зокрема, від 7 липня 2011 р., 19 листопада 2012 року тощо.

Звертаємо Вашу увагу на явний конфлікт інтересів через поєднання Орестом Шейкою керівництва профільною гуманітарною комісією обласної ради та бізнесової діяльності, пов’язаної з освоєнням ним “мовних” коштів Львівщини, розподілених за участі цієї комісії. Адже цей представник “Фронту Змін” є директором Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Гердан”, яка стала монопольним освоювачем “мовних” коштів львівського обласного бюджету за перші 8 місяців 2012 року, і, одночасно, головою постійної комісії Львівської обласної ради з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації. Підписом О.Шейки як голови депутатської комісії погоджуються річні кошториси тих управлінь Львівської облдержадміністрації, які є виконавцями заходів “мовної” програми. Відтак ці ж управління ОДА доручають освоювати бюджетні кошти безпосередньо О.Шейці, через підписання з ним як директором ТзОВ Компанія Гердан” угод про здійснення заходів і актів виконаних робіт, щоправда, як свідчать матеріали громадського розслідування, без виконання значної частини таких робіт! (http://galinfo.com.ua/news/124352.html)

Громадською перевіркою встановлено, що ТзОВ “Компанія Гердан” всупереч акту виконаних робіт від 17 серпня 2012 року, досі не виготовила поліграфічні каталоги, які становили більшу частину бюджету профінансованої на суму 99,9 тисяч гривень виставки сучасного мистецтва (захід №4 “мовної” програми), яку в червні 2012 року було безплатно експоновано у Львівському палаці мистецтв. О.Шейка 18 та 22 жовтня 2012 року зі сторінок преси оголошував про початок заходу №5 програми - всеукраїнського конкурсу “Історія, яка нас об’єднує” (http://zik.ua/ua/news/2012/10/19/374459), але до кінця року зазначений захід проведено не було. Та це не завадило О.Шейці у листопаді 2012 року “провести” через свою депутатську комісію, особисто озвучити і пролобіювати на сесії рішення обласної ради про збільшення фінансування іншого заходу програми (№14, “Сторінки історії”), який вже виконувала очолювана ним компанія. Станом на 8 січня 2013 року, попри акт виконаних робіт, відповідальне управління Львівської ОДА досі не отримало від ТзОВ “Компанія Гердан” 1700 комплектів нібито випущених широкоформатних двосторонніх плакатів з історії України, хоча О.Шейка презентував плакати ще 1 листопада 2012 року на заході до річниці ЗУНР (http://www.irf.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=38939:2013-01-08-12-32-03&catid=23:news-cs&Itemid=64).

Отже виконання львівської “мовної” програми стало проявом низької ефективності, безсистемності та очевидної корупції.

Для виправлення ситуації закликаємо Вас:

- взяти під особистий контроль дотримання антикорупційних стандартів при реалізації місцевих цільових програми щодо розвитку української культури, мови, історичної свідомості на Львівщині та в інших регіонах України;

- ініціювати припинення позаконкурсного фінансування коштом розвитку української мови власних чи партійних проектів, пролобійованих депутатами місцевих рад;

- замінити кращим фахівцем поліграфіста О.Шейку (пов’язаного з конфліктом інтересів і корупційними правопорушеннями) на посаді голови профільної гуманітарної комісії Львівської обласної ради.

Олег Яценко, кандидат наук з державного управління, експерт ІАЦ “Логос”

Дмитро Жданов, голова ВМГО “Студентське братство”

Святослав Грабовський, ВГО “Рух добровольців “Простір Свободи”

Віталій Іванов, голова Правління ЛОМГО “Учнівське братство”

Тарас Гривул, кандидат історичних наук

Ольга Осередчук, кандидат історичних наук

 

Оголошення

В неділю, 13 січня, в с. Урич Сколівського району (фортеця «Тустань») відбудеться фестиваль вертепів «Різдвяна Тустань». Запрошуємо!

 



Обновлен 13 янв 2013. Создан 11 янв 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником