Трускавецький вісник № 28 (571) від 25 лютого 2013 р.

 

Трускавецький вісник № 28 (571) від 25 лютого 2013 р.

25.02.2013



 

У номері: Інтерв’ю з Сергієм Оленичем та о. Миколою Пишковичем; З понеділкової наради у Трускавці; Із сесії Бориславської міської ради; Точка неповернення; Лист Любомиру Поливкові/Поливці.

Новини Трускавця та регіону

З понеділкової наради у Трускавці 25 лютого

Розпочалася щотижнева понеділкова нарада при трускавецькому міському голові із інформації про поточне життя міста, яке озвучила завідувач інформаційно-аналітичним відділом ТМР Валентина Гук. Тематика досить широка – від заходів до вшанування річниці від дня народження Лесі Українки до виконаних робіт КП «Трускавецьжитло» та водоканалу. До речі, вшанують нашу велику поетесу завтра, 26 лютого, о 16.00 в Народному домі Трускавця.

Представники міліції та Державної служби з надзвичайних ситуацій Віталій Малицький та Володимир Гординський доповіли, що відділи працюють у звичайному режимі. Про завершення монтажу рентген-апарату доповів головний лікар міської лікарні Андрій Кульчинський, він же повідомив, що розпочалася півторамісячна перевірка лікарні регіональною фінінспекцією (колишнє КРУ).

Мер міста Руслан Козир дав доручення начальнику УЖКГіБ Юрію Терлецькому та керівнику комунального АТП Дмитру Маслянику привести знаки дорожньої інфраструктури до належного стану. Мер наголосив на тому, що пішохідні переходи повинні бути двоколірні і служити як мінімум два-три сезони. Також Юрій Терлецький повинен подбати, щоб ремонт вулиці Стебницької відбувся таким чином, аби після нього на дорозі не стояла вода, котра нищить асфальтне покриття. Вже є проект реконструкції цієї вулиці від церкви Миколая до повороту на Станилю, тож міський голова вимагає, аби були зроблені так звані «похили». Як каже мер, «до цього треба підійти фундаментально». Щоправда, якщо все виконати так, як хоче міський голова, тоді в міській казні забракне коштів на ремонт вулиці Шевченка.

А начальник філії «Ком-Еко» у Трускавці Геннадій Корконішко отримав доручення привести в належний лад майданчики для збору сміття. Справа в тому, що нещодавно встановлені бетонні огорожі досить крихкі і їх ламають як місцеві хулігани, так і великогабаритні авто, котрі занадто близько під’їжджають для забору сміття. Також буде перенесено майданчик для збору сміття на вулиці Річки у більш належне для цього місце.

Про успіхи трускавецьких школярів на обласних олімпіадах доповів начальник відділу освіти ТМР Михайло Шубак. Так, якщо в 2011 році трускавчани не завоювали жодної медалі, у 2012 році – лише одну, то в цьому, 2013, аж дев’ять (одне друге місце і вісім третіх місць). Прикметно, що перемоги в області здобували учні всіх трьох шкіл Трускавця.

Вшануємо пам’ять отця Олекси Пристая

Як інформує наше власне джерело, у неділю, 3 березня, відбудеться посвячення меморіальної таблиці на честь нашого земляка, уродженця Трускавця отця Олекси Пристая, автора тетралогії «З Трускавця у світ хмародерів». Точний час заходів буде повідомлено додатково, а за попередніми даними о 15.00 освячення таблиці відбудеться на обійсті отця Пристая, а інші заходи – о 16.00 в Народному домі.

Власна інформація

Бориславець Павло Василів захистив у Римі третю докторську дисертацію

Місяць тому, 22 січня, в Римі відбулася знакова подія не лише для викладача університету Святого Томи «Анжелікум» та Івано-Франківської богословської академії Павла Василіва, а й для бориславської громади. Наш краянин захистив уже третю докторську і дисертацію. Це своєрідне досягнення сталося незадовго до Павлового тридцятиріччя.

Захист відбувався латинською та італійською мовами, у стінах Папського Східного інституту при Папському університеті «Ґреґоріанум». Тема дисертації стосувалася Кодексу канонів Східних церков, себто церковного права. До речі, теми перших двох докторських дисертацій - із філософії та богослів'я. Захист тривав дві з половиною години. У дискусії взяли участь ректор університету «Ґреґоріанум», отець-єзуїт Джеймс Маккейм, професори Натале Лода, отець-єзуїт Константін Сімон і Даніло Чекареллі-Мороллі.

Павло Василів знає більше десяти мов і послуговується ними навіть у Бориславі, зокрема, італійською, англійською, німецькою, французькою. Знання цих мов нашому краянинові знадобилися, коли він супроводжував відвідувачів храму Святої Анни в ролі гіда. Борислав завдяки Павлові Василіву має перспективи стати міжнародним паломницьким центром. Адже у храмі Святої Анни найбільша кількість мощей святих у світі - близько двох тисяч. А ще одна цікава деталь: наше місто - єдине в Україні, що має прямі угоди з державою Ватикан.

Вітаємо нашого краянина зі ще однією світлою вершиною у пізнанні Христової науки!

Газета «Нафтовик Борислава»

Володимир Фірман: «В тому, що Бориславу стали приділяти більше уваги, - особиста заслуга Президента України і Прем’єр-міністра»

У мешканців Борислава, нарешті, появилася надія, що вже цього року ми побудуємо новий міст, один із шести знищених на території Борислава під час повені 2008 року. Про це заявив нашому кореспондентові міський голова Володимир Фірман. Адже в Державному бюджеті 2013 року закладено десять мільйонів гривень на соціально-економічний розвиток Борислава. І ці кошти власне підуть на будівництво мосту через річку Тисьменицю на вулиці Героїв ОУН-УПА. А ще вісім мільйонів гривень заплановано, так само окремим рядком у Держбюджеті, на розвиток Всеукраїнської оздоровниці Східниці.

Слава Богу, Бориславу виділено значні кошти. І все це результат того, як вважає міський голова Володимир Фірман, що до вирішення проблем нашого міста особисто долучилися Президент України Віктор Янукович і Прем'єр-міністр Микола Азаров. Через міську газету перший керівник Борислава вирішив адресувати добрі слова найвищим керівникам нашої держави. Ми вдячні, сказав він, що найвищі посадові особи України з розумінням поставилися до Звернення Бориславської міської ради.

Цей факт є яскравим прикладом того, що ми не тільки достукалися про наші соціальні проблеми, а й нас почули в Києві, зазначив Володимир Фірман. І є сподівання, що після звернення Міністерств із надзвичайних ситуацій та екології, обласної державної адміністрації, нашої міської влади нам виділять ще п'ять мільйонів на будівництво зруйнованого стихією мосту на вулиці Гірній.

Нам, бориславцям, залишається сподіватися, що так воно і буде.

Роман Соловчук, газета «Нафтовик Борислава»

 

Ego te absolvo

Завжди, коли беруся до роботи, чиню на собі знак хреста. «Господи, благослови!». І працюється мені легко – чи то кошу траву у рідній Ямельниці, чи копаю грядку, чи пишу статтю, чи збираю матеріал з історії, етнографії, або ж інших галузей науки. Я люблю роботу, бо завжди себе віддаю у Божу опіку і прошу Господа провадити мене. Як співається у Te Deum, знаменитому гімні святого Амвросія Медіоланського, «іn Тe, Domine, speravi: non confundar in aeternum» («Тобі, Господи, я довірився, тож повік не буду засоромлений».

Тому з великим жалем та болем беруся за це спростування, яке фактично мав би написати автор статті «Коли виростають крильцята вседозволеності» в Інтернет-версії газети «Джерела Трускавця», одночасно і в.о. редактора цієї газети Любомир Поливко/Поливка. Не хочу, щоб мене звинувачували у зумисному перекручуванні прізвища цієї людини, яка в радянський час була чомусь «Поливко», а за незалежної України стала «Поливка», тому змушений буду використовувати цей подвійний запис.

Отже, найперше уривок зі статті, взятий із сайту цієї газети. «Як твердила геббельсівська пропаганда, чим неймовірнішою є брехня, тим швидше люди вірять у її правдивість. Приблизно такими методами й діють графомани  прогрицаківських ЗМІ. Чим безсоромнішою є брехня, тим більша впевненість, що трускавчани прочитають їхні газети та сайтики, а якщо вже повірять – результату буде досягнуто. Хоч у такий спосіб  можна  відчути себе  вершителями  людських доль…

Але такого роду брехня – не той продукт, на  який можна купитися.  Пригадується, депутат минулого скликання Олег Ковальчин (однофамілець нинішнього керуючого справами міськвиконкому) просто на сесії за брехню мало не побив Володимира Ключака. Той буквально від страху заліз під стіл. Але, на жаль, не сталось. З тих пір пройшло чимало часу. На наклепників просто часто-густо не реагували. А даремно. У них росли крильця безкарності  і вседозволеності.  То ж дозволяли собі все, що хотіли. Правда, з відверто провокаційною інформацією проти Романа Ілика, тоді ще не нардепа, не вийшло. Той подав у суд. Та справу не довів до кінця. Звісно, хіба годиться депутату Верховної Ради сперечатися з провокаторами? А ті вже мало не йдуть по трупах. Істерично кричать і бризкають слиною. Навіть на своїх явних прибічників,  тих, хто хоч на мить засумнівався у їх «кришталевій чесності». Втім, чи завжди вони були такими? Чи з невдоволення життям і власної ущербності всіх оббріхують і топчуть ногами? Виходить  всі негожі, лише вони з Грицаком хороші і чесні?

У передвиборчий час, на конференції у санаторії «Женева»  Володимир Ключак цілував руку Козиру, тоді ще не меру Трускавця, і дякував за наїдки та напитки після вдало проведеної політичної акції. А ще пізніше автору цих слів заявляв, що не може без сміху читати те, що пише про свого патрона Грицака».

Гадаю, що пан Поливко/Поливка не стане заперечувати, що підпис «Павло Гай» є його псевдонімом. Раніше він використовував ще псевдо «П. Любомирчук», особливо у статтях, які возвеличували Комуністичну партію Радянського Союзу та таврували «уніатську церкву» і «так зване» (цитата з газети) «грушівське чудо». Але не маю на меті скомпрометувати чимось пана Поливка/Поливку, бо він це давно зробив своєю діяльністю, а зупинюся найперше на закидах, які цей пан публікує.

Перше. Сесія Трускавецької міської ради, яка проходила 2 лютого 2010 року, дійсно ознаменувалася конфліктом, коли депутат від УНП Олег Ковальчин (адвокат) досить емоційно відреагував на публікацію на «Трускавецькому віснику», в якій стверджувалося, що нібито на президентських виборах УНП підтримує Юлію Тимошенко. Ця подія детально описана у «Трускавецькому віснику» № 12 (135) від 8 лютого 2010 року. Знаємо, що ряд правих політичних сил тоді вирішили краще не підтримувати нікого і в результаті Президентом України став Віктор Янукович. Пан Ковальчин назвав мене, Володимира Ключака, «паскудою та провокатором», після чого я почав вимагати слова. Депутат Володимир Лаврінок нагадав міському голові Леву Грицаку, що згідно регламенту він не може дати слово під час сесії інакше, ніж за згодою депутатів. Питання було поставлене на голосування, але не підтримане, тож виступити на сесії я не зміг. Слава Богу, живі ще більшість тодішніх депутатів, у тому числі і Олег Ковальчин та Володимир Лаврінок, живі і присутні журналісти і багато інших свідків цієї події, так що за цей наклеп можливо прийдеться подавати на пана Поливка/Поливку до суду. Адже до питання своєї честі я ставлюся дуже уважно і видно не мав за що зачепитися пан Поливко/Поливка, що аж таким чином спробував мене зробити боягузом, який заліз під стіл.

Сподіваюся, що автор матиме мужність той же текст, що є в Інтернет-версії газети, без будь-яких скорочень, змін, виправлень чи доповнень і за тим же підписом (а краще все-таки за власним підписом) подати в друкованій версії газети. Хотілося б, щоб показав пан Поливко/Поливка той стіл в кутку зали засідань, за яким буцімто я переховувався від Олега Ковальчина. Втім, тут пан Поливко/Поливка підтверджує свої ж слова «як твердила геббельсівська пропаганда, чим неймовірнішою є брехня, тим швидше люди вірять у її правдивість». Видно, уважно читав він Ґеббельса…

Друге. Відносно «провокаційної інформації» проти кандидата Романа Ілика, то пан Поливко/Поливка прекрасно знає суть справи, тим більше, що особисто був присутній на прес-конференції Миколи Лагодича, яку описали всі місцеві ЗМІ, у тому числі і його газета. Пан Ілик подав у суд за слова, які не я сказав і тому мені було прекрасно відомо, що я обов’язково переможу, адже жодної неправди про пана Ілика мною сказано не було – подано тільки слова, за які людина готова була відповідати  суді і відповідала. Але наклепник – він тому й наклепник, що перекручує факти, зводить наклеп на невинну людину, щоб таким чином приховати власну гнилизну та «ущербність», про яку теж згадує пан Поливко/Поливка. Мені дивно, що він цього разу не заплакав, як це було одного разу, хто ж буде годувати трьох моїх дітей, як я сяду в тюрму. Але не бажай другому те, що тобі немиле! Ще невідомо, чи у в’язниці не опиниться колись сам наклепник Поливко/Поливка.

Третє. «Чи з невдоволення життям і власної ущербності всіх оббріхують і топчуть ногами?» - запитує «борець за справедливість». Те ж саме питання могли б поставити пану Поливкові/Поливці і журналісти з «Галицької зорі», яким він налив гарячого сала за шкіру і покійний Ігор Павлович Сусюк, перший редактор «Франкової криниці», який називаючи цього пана «самбірським безробітним» («ФК» № 52 за 1998 рік), не боявся розповісти людям правду – що ж являє собою ця особа.

Я задоволений своїм життям і дякую Богу за всі Його дари та Його опіку. А чи задоволений життям пан Поливко/Поливка і чи він ущербний чи не ущербний – мене мало цікавить, бо я, на відміну від нього, ніколи не втручаюся у чиєсь приватне, особливо сімейне життя. Брехні у моїх публікаціях немає, чого не скажеш про пана Поливка/Поливку.

Четверте. Пан Поливка згадує, що я «дякував за наїдки та напитки» Руслану Козиру. Очевидно, перелякався тоді цей бідака, щоб я не зайняв його місце, коли в багатьох коментарях до різних статей в Інтернеті він це згадує і тут не стримався, щоб відкрито не написати про таку «подію». Не бійтеся, пане Поливко/Поливка, я на відміну від декого ніколи не переступаю через людей і не йду по трупах. А служити пану Козиру – це ваша доля, не моя. Я ж працюю в Лева Грицака, а ви служіть.

Дві речі, за які варто було «подякувати» тоді пану Козиру – перша, що київський піарщик Денис Богуш привселюдно розкритикував «Трускавецький вісник», вибірково зачитуючи цитати зі статті про «онаніста Сєню і гнилозубу Інночку», яку на «ТВ» було перепубліковано із всеукраїнського сайту www.durdom.in.ua, а друга – намагання мене отруїти під час застілля після цієї передвиборчої політичної акції.

Якщо хтось мені закине, що я аж ніяк не зможу довести спробу отруїти мне Русланом Козиром, то відповім так: «А яким чином пан Поливко/Поливка збирається доводити, нібито я сказав слова, «що не можу без сміху читати те, що пишу про свого патрона Грицака». Лева Ярославовича я не маю звички називати своїм патроном, а з паном Поливком/Поливкою ми ніколи не були в хороших стосунках, щоб балакати про Лева Грицака чи Руслана Козира. Пригадую, що одного разу, коли Лев Грицак подав на «Джерела Трускавця» до суду, я зробив закид пану Поливкові/Поливці, що те, що вони пишуть, інколи смішно читати, бо ж в одній зі статей порівняли імена «Левко та «Бровко». Вловлюєте різницю між закидом пана в.о. редактора і справжнім станом речей?

Хоча мені дивно, як же ж треба було натиснути на цю людину, щоб вона всілякі побрехеньки та вигадки вмістила у своїй статті. Прикметно, що в першопочатковій версії статті пана Поливка/Поливки була назва мого імені як «Володінька» - саме так один із тролів постійно намагався мене принизити. Згодом «Володінька» переправили на щось інше, більш пристойне з їхнього погляду. Тепер стає зрозуміло, хто стоїть за брудними  коментарями на «ТВ», які принижують честь та гідність не лише мою, а й багатьох депутатів (при потребі прізвища депутатів та коментарі проти них у суді будуть додані).

Пасквіль «Коли виростають крильцята вседозволеності» є показником інтелектуального та морального рівня пана Поливка/Поливки. Недаремно на початку своєї статті попри всю мою скромність я згадав про працелюбність – саме ця риса мого характеру так бісить пана в.о. редактора. Не вміючи написати ні швидше, ні тим більше краще, йому залишається хіба що звинувачувати мене у «непрофесіоналізмі», «графоманстві» та плодити наклепи. Причому найчастіше ці наклепи базуються виключно, що хтось десь щось йому сказав, як у випадку з нібито «моїми» словами.

Свідомо уникаю в цьому спростуванні будь-якої образи пана Поливка/Поливки. Знаючи, що у суді він відмовиться від власних слів, які я також не зможу підтвердити, не подаю тут навіть згадки про його можливу шпигунську діяльність на користь іноземної держави, про його слова стосовно Валентини Гук і Валентини Бодак, як і те, що в церкву дехто ходить заради того, аби поставити окремим живим людям свічки за упокій душі. Погрози у мою адресу, що коли я критикуватиму Козира, то мені обов’язково переламають хребет, сказані у свій час дружиною пана Поливка/Поливки, я вже одного разу використав у своїй статті. І що ви думаєте – ця пані одразу написала у прокуратуру, буцімто я погрожую і їй, і її дітям, яких навіть не знаю скільки їх, які вони і де живуть. А те, що ці люди злобні та мстиві, відчули на своїй шкурі В’ячеслав Умнов та Олег Блажівський, які позбулися роботи в міській раді власне через дріб’язкову помсту наших «борців за справедливість».

Наостанок мушу сказати ще кілька слів заочно пану Поливкові/Поливці, адже раніше він уникав мого прямого погляду та відводив свої очі постійно вбік, а зараз після такої публікації я йому і руки не подам.

Пане Поливко/Поливка! Чиє б пищало, а чиє б мовчало! Невже варто на світ Божий мені витягати Ваші статті радянської доби, чи, можливо, нагадати всій чесній трускавецькій громаді, що про вашу особу писали Петро Мацан, Анатолій Власюк, Ігор Сусюк, Ярослав Кіт? Образно кажучи, ви цілували ноги Леву Грицаку за те, що взяв вас редактором у телестудію «Карпати». Звинувачуючи мене, що редагую газету, котру розповсюджуємо безкоштовно (а саме так і є, 1800 примірників газети розповсюджується безкоштовно серед мешканців Трускавця), згадайте, як про вас писав світлої пам’яті Ігор Павлович – про редактора газети-однодневки (малася на увазі «Перспектива»), котру поширювали виключно безкоштовно. Без мене ви знаєте, скільки номерів вашої газети передплачують і скільки купують в кіосках – якщо не знаєте, то я при потребі вам скажу – це я відносно слів пана Козира «хто ви такі і хто вас там читає?».

Коли я при одній розмові із заступницею міського голови Валентини Бодак, котра відбулася нещодавно, сказав, що ніколи я перший не нападаю на журналістів, але не збираюся терпіти образи, то вона пообіцяла передати мої слова і Олегові Дьорці, і Валентині Гук, але не вам з огляду на не дуже хороші відносини з вами.

Тож, пане Поливко/Поливка! Виконуйте якісно свою роботу і якщо маєте за що критикувати, то критикуйте, а не зводьте наклепи і не вигадуйте нісенітниці, що хтось заліз під стіл, щоб звідтам дотягатися, аби поцілувати вашу руку та звіритися вам у сокровенному. Бо не та ви людина, що вселяєте довір’я. Я прощаю вам і нехай Бог вам простить. Наступного разу перш ніж подібне писати, подумайте про загрози для свого психічного здоров’я – це вам кажу як дипломований психолог. Не будьте наклепником – це не личить нікому.

Якщо образив вас – вибачайте, не мав такого наміру. А ви, судячи з усього, вашими «крильцятами вседозволеності», мали за мету саме образити мене. Але, як пише святий Амвросій, «Тобі, Господи, я довірився, тож повік не буду засоромлений». А псалмопівець Давид каже: «Хоча б ходив я долиною смертної темряви, зла не убоюся, бо Ти є зі мною». Всяке випробовування робить мене сильнішим. А ви з цим ніяк не можете змиритися, мій бідний брате во Христі Любомире Львовичу…

Володимир Ключак

Точка неповернення

 

Як відомо, в авіації є такий вислів – „точка неповернення”, коли пілот не розрахував кількість пального, і наслідок катастрофічний, літак не повертається до бази … Я сам служив у Військово-повітряних силах Радянського Союзу, і про такі факти чув з перших вуст військового пілота, майора Володимира Жамойди.

А ще буває „точка неповернення” для депутатів, мерів та політиків. Саме такою точкою стала остання скандальна сесія Трускавецької міської ради. Не буду переказувати хід подій цієї сесії, про це вже багато написано. Думаю, наші „шановні депутати” поступили несправедливо, і не по-християнськи щодо трускавчан. Так, для потреб міської ради виділено 250 тисяч гривень на новий автомобіль. Є приклади, коли в деяких багатих і цивілізованих країнах Європи мери міст, депутати парламентів і навіть прем’єр-міністри їздять на роботу велосипедами. Також 600 тисяч гривень трускавецькими депутатами виділено на ремонт кабінетів наших міських чиновників, адже за словами міського голови Руслана Козира міська рада є обличчям міста. А я думаю, що обличчя міста це є міські дороги, на які, до речі, до проведення футбольного Євро-2012 року було виділено 19 мільйонів гривень.

Окрім цього, виділено 300 тисяч гривень для двох ОСББ, до яких пряме відношення мають деякі депутати нашої міської ради. Я не проти виділення цих коштів для цих двох ОСББ, але можна було подумати і про „хрущовки”, котрі вже по п’ятдесят років без капітального ремонту та потребують належного фінансування для нормального проживання людей.

Моя думка така: перед тим як створювати на основі окремого будинку ОСББ, слід провести його капітальний ремонт. Так говорить закон.

Ну а поки що наші депутати нагадують мені династію Бурбонів на чолі короля Людовика XIV (читай «Р. Козира»), який говорив: „Після нас хоч потоп”.

Я підтримую вчинок депутатів Пілька та Процишина, які покинули сесію в знак протесту проти порушення регламенту головуючим. Правду кажучи, вони мені нагадують декабристів, про яких класик писав: «Слишком далеки они от народа».

P.S. Бажаю м’якої посадки нашим депутатам.

З повагою до громади міста – голова Громадянської мережі „Опора”у м. Трускавці Євген Бродзінський

Сесія у Бориславі пройшла у гострих дискусіях

Минулого понеділка, 18 лютого, завершила роботу 45-та сесія міської ради шостого демократичного скликання. Як знаємо, на попередньому сесійному засіданні пункт третій порядку денного - земельні питання, так і не були заслухані. Тож цього разу депутати розпочали своє засідання саме з довершення запланованого на минулу сесію, зокрема, із земельних питань.

Доповідав голова депутатської комісії з питань охорони навколишнього природного середовища, регулювання земельних відносин, будівництва та архітектури Ігор Михаць. Питань було чимало, але розглянуто їх оперативно і без якихось ускладнень.

Після короткої перерви розпочалася 46-а позачергова сесія міської ради шостого демократичного скликання. Порядок денний - «Різне» і «Фінансові та інші питання».

Секретар міської ради Ігор Мельник нагадав, що минулої сесії депутати доручили виконавчому органу міськради підготувати звернення депутатів Бориславської міської ради щодо зупинки процесу масових вивільнень працівників Прикарпатського управління бурових робіт ПАТ «Укрнафта» та ліквідації Надвірнянської експедиції в його складі, до керівників найвищих державних структур. Це подання підготовлено на основі звернення профкому Прикарпатського УБР і ПАТ «Укрнафта», що було уже зачитано минулої сесії. Тож удруге його не озвучували. Звернення – це дуже важливий документ, що стосується ледь не всіх бориславців. Текст його депутати підтримали одноголосне.

Депутат Володимир Хауляк подав свою точку зору щодо нещодавньої зустрічі з депутатом Верховної Ради від нашого виборчого округу Романом Іликом. Основною темою було вирішення проблем водопостачання міста.

- Як же виглядала ця зустріч? - сказав депутат. - Наша виконавча служба прозвітувала, що працює добре, що у «Бориславводоканалі» ситуація поліпшується, бо зменшилася заборгованість із заробітної плати. Якщо проблеми водоканалу дещо вирішуються, то ситуація з водопостачанням у місті не покращується. І якщо навіть «Бориславводоканал» буде беззбитковим, то це не означає поліпшення водозабезпечення у місті. Просив би і депутатів, і міського голову, щоб ми більше попрацювали над тим, куди ж рухатися Бориславу. Просив би на наступній сесії нашого голову виступити і подати на обговорення пропозиції, що звучали на зустрічі. Адже без корінних змін у цій сфері міського господарства нічого не зміниться на краще...

Міський голова подякував депутатові й одразу ж прокоментував. Ініціатива зустрічі була нашого депутата Романа Ілика. Хотіли запросити керівників громадських організацій, журналістів, депутатів, керівників фракцій. Але наш депутат виявив бажання, щоб наразі проблему обговорити без залучення ЗМІ, а коли вже будуть конкретні накреслення щодо вирішення проблем, винести їх на громадське обговорення... Організатор - помічник нардепа Володимир Кондзьолка, перетелефонував журналістам, вибачився і запросив попередньо до зустрічі, коли буде обговорення вже конкретних кроків щодо вирішення проблем.

А от із зауваженням, що фінансовий стан водоканалу і якість водопостачання міста - це різні речі, міський голова не погодився і зазначив: «Це те саме, що від'єднати проблему лікування людей від забезпечення медпрепаратами для цього лікування. Тобто, ці речі можна ефективно вирішувати тільки комплексно...». А з приводу проблем водопостачання міський голова пообіцяв організувати «круглий стіл» за участю і депутатів, і представників ЗМІ, і керівників комунальних підприємств, і громадськості, щоб більше не було звинувачень, нібито він одноосібне вирішує всі проблеми. Але для цього потрібні також й ініціатива та бажання усіх вищеназваних суб'єктів взяти на себе бодай частку відповідальності за прийняті рішення і за долю нашого міста.

Депутат Василь Піх подякував першому заступникові міського голови Роману Дурбаку, який пообіцяв і допоміг. Адже на вул. В. Івасюка навіть «маршрутка» не могла проїхати. Три машини шутру вирішили проблему, про яку говорилося давно.

Він сказав і про те, що збиткові котельні закриваємо, але є люди, які не в змозі встановити автономне опалення. Люди, які не мають роботи, а отже, й зарплати. Як бути їм?

Відповідав начальник «Бориславтеплоенерго» Богдан Дубас. Він говорив аргументовано, оперуючи конкретними цифрами.

Депутат Дорожовець звернув увагу на страхітливі руїни будівлі на вул. Дрогобицькій навпроти колишнього «Світлячка». Або відремонтувати, або взагалі знести. Адже ці руїни при дорозі «Дрогобич - Борислав» і кожен, хто їде до Борислава, може подумати, що все місто у такому занепаді.

Міський голова пообіцяв, що цю проблему можна вирішити і найближчим часом усе буде зроблено.

Депутат Михайло Лазар знову ж загострив увагу га тому, що і раніше були пропозиції на кожній сесії заслуховувати про виконану роботу кожного із заступників міського голови, керівників найважливіших комунальних підприємств.

Секретар міської ради Ігор Мельник запевнив, що наступної сесії звітуватиме заступник міського голови Андрій Паскевич.

Депутат Василь Чабан звернувся безпосередньо до міського голови і першого заступника з приводу того, що (дослівно): «у кожному виступі у пресі та радіомовленні «ллєте бруд» на керівників попередньої каденції. Останньою краплею у «чашу терпіння» стала остання прес-конференція, що прозвучала по радіомовленню сьомого лютого...».

На запитання міського голови, про які конкретні звинувачення йдеться, Василь Чабан сказав, що радіопередача тривала близько двадцяти хвилин і якщо говорити про неправдиві звинувачення, то сесія затягнеться на годину. Але на наступну сесію він пообіцяв підготувати повну інформацію щодо некоректних звинувачень.

А після цього подав ще один депутатський запит. З приводу того, що всі керівні пости навколо міського голови посіли «пришельці» із Дрогобича чи Трускавця. При тому, що у Бориславі вистачає достатньо розумних людей, які могли б претендувати на ці посади. Дослівно, щоб мене не звинуватили в упередженості: «Перший заступник міського голови - мешканець Трускавця, заступник - мешканець Дрогобича, нещодавно прийняли керівника відділу у справах неповнолітніх - теж із Дрогобича, хоча було кілька бориславських претендентів. Але все перевершила наша освіта. Завідувач відділу освіти - людина з Дрогобича. Методист відділу освіти - теж із Дрогобича. І навіть водій - із Дрогобича. Що, бракує у Бориславі розумних і працьовитих людей, чи, може, у нас менше безробіття, аніж у Дрогобичі»?!

Міський голова аргументував тим, що до ходу конкурсів на заміщення посад він не має жодного стосунку. І що заступники самі формують свою команду. Але ж має бути і в умовах конкурсу зазначено, що пріоритет надавати людині, яка мешкає в Бориславі, а отже, для неї проблеми міста не віртуальні, а цілком конкретні, щоденні. Бо в іншому випадку оберемо собі міську владу десь із Донецька чи з Луганська і скажемо, що все згідно законодавства.

Ця дискусія тривала довго. Далі знову були дискусії з приводу нашої землі, що її загарбали Модричі. Не будемо переповідати, бо про це ми писали вже раніше. Сперечалися, яка ж влада винна у тому, що розтринькали бориславські землі.

Депутати перейшли до другого пункту Порядку денного - «Фінансові та інші господарські питання». Доповідав начальник фінансового управління Юрій Петрів. – про внесення змін у рішення, що стосувалося бюджету і врешті «Про виконання бюджету Борислава за 2012 рік». Суперечок було багато, але депутати проголосували за пропоноване рішення. Так само проголосували і за наступні рішення. Зокрема, щодо затвердження детального плану території під розміщення сонячної електростанції на вул. Дрогобицькій у районі ВАТ «Бориславська фабрика нетканих клеєних матеріалів», «Про розроблення детального плану території під будівництво сміттєсортувального заводу та полігону твердих побутових відходів у районі діючого сміттєзвалища», - доповідав начальник відділу архітектури міської ради Тарас Баумкетнер.

Гостру дискусію викликало останнє питання прядку денного – «Про преміювання міського голови та його заступників». Але після роз’яснення, що з 2008 року зарплату для працівників цієї ланки взагалі не підвищували і вона «зависла» на рівні мінімальної – це рішення проголосували депутати міської ради.

Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»

Сергій Оленич: «Ми не дозволимо закрити жодного закладу соціальної сфери Борислава. Будемо заощаджувати на витратах, а не на людях»

Останнім часом Бориславом повзуть розмаїті чутки про закриття деяких позашкільних закладів, установ охорони здоров'я, культури. Були і дзвінки до нашої редакції, чи є такі наміри у міської влади, аби ми висвітлили цю тему в нашому виданні. Оскільки всі ці об'єкти належать до гуманітарної сфери, ми й попросили прокоментувати ситуацію заступника міського голови з гуманітарних питань Сергія Оленича. Наскільки такі чутки близькі до істини, чи вони взагалі мають під собою якийсь ґрунт. І ось що ми почули у відповідь:

- Я хотів би почати нашу розмову з позитиву, бо комусь дуже хотілося б знівелювати те, що наша команда зробила за перші два роки каденції, особливо минулого, ювілейного, року. Торік ми заклали міцну основу, фундамент під багато добрих справ, були далекі від намірів будь-якої руйнації. Давайте, поміркуємо, підсумуємо разом.

Відбулося урочисте закладення музею-скансена нафтогазоозокеритовидобування м. Борислава. Організовано загальноміську прощу і хресну ходу вулицями міста з нагоди його 625-річчя та відкриття фігури Святої Варвари. Видано історико-краєзнавчий альбом «Борислав - наше місто» та іншу рекламно-поліграфічну продукцію про наше місто, виготовлено сувенірну продукцію. Йде до завершення видання фотоальбому "Сакральний Борислав". Проведено наукову конференцію "Історія і сучасність міста Борислава". Проведено реєстр пам'яток історії та культури. Відкрито пам'ятну дошку відомому вченому Є.Чекалюку.

Ми добре організували оздоровлення учнівської та студентської молоді (травень - серпень) 55 тис. грн. з міського бюджету та 1200 тис. грн. залучених і спонсорських коштів). Уперше за десятиріччя виконано планові показники з оздоровлення дітей (55,6 %).

Щодо культури - передано Будинки «Просвіти» у мікрорайонах міста на баланс відділу гуманітарної політики міської ради, введено дві штатні одиниці для догляду та розвитку будинків «Просвіти». Отже, ці кроки говорять про те, що наша команда, навпаки, вболіває за розвиток гуманітарної сфери.

Останнім часом справді поширюється багато чуток щодо закриття, злиття чи реорганізації закладів, установ освіти, культури, охорони здоров'я. Минулі два роки, коли заговорили про ці проблеми на загальнодержавному рівні, постала низка проблем щодо скорочення освітніх, культурних та медичних закладів. Держава взяла курс на оптимізацію соціальних закладів. Недостатність коштів для оплати праці працівників, енергоносіїв спонукають шукати шляхи економії. Так, за останні два роки значно зросли ціни на енергоносії і вони «з'їдають» левову частку бюджету державних установ.

- І це, можливо, спонукало міську владу зайнятися так званою «оптимізацією»?

- Аж ніяк ні. Я хочу підкреслити: Борислав обрав інший шлях - ми не дамо закрити жодного міського закладу соціальної сфери. Попри те, нам постійно приходять доручення з обласної адміністрації щодо оптимізації мережі та витрат бюджетних установ міста. Для прикладу, останнє доручення від 31 січня цього року, в якому нам доводять про необхідність закриття закладів соціальної сфери. Хочу зазначити: такі дії збурюють громаду.

Ми переконані, що за кожним кроком так званої оптимізації стоять люди, їхні родини. Тому не можна «рубати з плеча» і закривати соціальні заклади. Позиція міської влади була і є завжди співзвучною з громадою. Які б не були важкі часи, ми завжди відстоювали й надалі відстоюватимемо інтереси бориславців. Ми будемо боротися до останнього: підготуємо звернення міської ради до голови обласної державної адміністрації, до Львівської обласної ради, до Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України. Нашу позицію повинні знати всі: ми проти закриття будь-якого закладу соціальної сфери Борислава.

- Але ж у високих урядовців свої засоби впливу. В їхніх руках фінанси. Чи вдасться протистояти чиновницькому тискові?

- У зв'язку з цим я хотів би нагадати ситуацію, що склалася минулого року довкола нашої бориславської медицини: її хотіли тотально скоротити й утворити Дрогобицький шпитальний округ. Але власне завдяки активній позиції міської громади та міської влади цього не вдалось зробити. Більше того, міська влада та адміністрація центральної міської лікарні зробили усе можливе та віднайшли кошти, щоб усунути всі приписи обласної санепідемстанції й відмінити їх. А зроблено чимало. Замінено систему теплопостачання у приміщенні дитячої поліклініки, розпочато заміну вікон. Завершиться заміна каналізаційної системи хірургічного корпусу - після того, як тут буде введено нову котельню. Проведено цілий комплекс ремонтних робіт у харчоблоках і водопостачанні відділень, згідно приписів обласної СЕС. Ремонтуємо каналізаційні мережі терапевтичного відділення і централізованої лабораторії. Введено в експлуатацію дезкамеру і централізовану пральню для БЦМЛ, а також нову паливну котельню в пологовому відділенні.

- А як же ж виглядає в цьому плані турбота про освіту? Чи не є вона ущемленою порівняно з медициною, над якою направду висіла загроза «оптимізації»?

- Думаю, очевидним є зміцнення матеріально-технічного стану закладів освіти. Найвагоміше про це свідчать факти. Замінено вікна ЗОШ №№ 1, 3, 7, Будинку дитячої та юнацької творчості. Придбано 4 мультимедійні комплекси для ЗОШ №№ 3, 4, 6, 9, два нові комп'ютерні класи для ЗОШ №№ 6, 7, а також МНВК. 10 шкільних бібліотек обладнано новими комп'ютерами. У дитячих навчальних закладах №№ 3, 14, 11 поновлено матеріально-технічну базу (закуплено м'який інвентар).Частково капітально відремонтовано дитячо-юнацьку спортивну школу та Будинок школяра. У школах міста відновлено безкоштовне харчування учнів 1 - 4-х класів, якого, до речі, не було з 2005 року.

У всіх ЗОШ, а також у БДЮТ та ДЮСШ відновлено роботу літніх пришкільних таборів. Іде реконструкція газових мереж у дошкільних закладах №№ 2, 3, 6, 17, 18, 19, дитячому будинку «Оріана» із придбанням і встановленням конвекторів та водонагрівачів сучасного типу.

Згідно Програми розвитку освіти м. Борислава на 2013 рік за рахунок коштів бюджету розвитку міста заплановані видатки на капітальний ремонт у третьому, одинадцятому, шістнадцятому і двадцятому дошкільних навчальних закладах. Буде встановлено металопластикові вікна у ЗОШ №№ 3, 5, 6, 8, 9), капітальний ремонт дахів першої, третьої, дев'ятої шкіл, капітальний ремонт системи електропостачання, санвузлів ЗОШ № 6.

- Так наскільки відповідає істині чутка про закриття СЮТ, СЮН, Будинку школяра, дитячо-юнацької спортивної школи? Чи тут справді буде якась «оптимізація»?

- Навіть дивно про це слухати. У міському бюджеті на 2013-й рік по цих об'єктах найбільше передбачено на капітальні ремонти дахів, вікон і тому подібне. Зокрема, у станції юних натуралістів і ДЮСШ плануємо замінити дахи. Металопластикові вікна встановлюємо в СЮТ, СЮН, ДЮСШ. У тій же дитячо-юнацькій спортивній школі плануємо облаштувати лічильник теплової енергії. Влаштуємо міні-котельню для всіх цих позашкільних закладів, у тому числі й міського навчально-виробничого комбінату.

Як бачимо, попри скрутну ситуацію з коштами, ми навпаки намагаємось вкладати їх у розвиток освітньої галузі та у систему енергозбереження, щоб заощаджувати на енергоносіях, а не на людях. І вже маємо перші результати: по освітніх закладах ми зекономили близько 600 тисяч грн. на опаленні внаслідок заміни старих вікон на енергозберігаючі. Яскравим прикладом є влаштування автономної котельні на ТВП для міської ради - тут економія тільки за сезон складає близько 150 тис. грн.

- Декілька слів про те, в чому проявлятиметься турбота про розвиток культури та спортивно-масової роботи. Чи не залишаться вони на залишковому принципі?

- Наскільки ми дбаємо про матеріальну базу культури, можна переконатися на прикладі міського Палацу культури.

У ході підготовки до ювілею тут проведено великий обсяг ремонтних робіт. Палац культури змінився до невпізнання.

Уп'ятеро збільшено фінансування з міського бюджету на спортивні заходи та збори, чим забезпечено участь команд в обласних та республіканських змаганнях. Робимо все можливе, щоб нормально працювали наша спортивна школа, міський стадіон «Нафтовик».

Встановлено сучасний антивандальний спортивний майданчик біля ЗОШ № 1. Цьогоріч плануємо встановити ще два такі майданчики. Робимо усе можливе, щоб уберегти молодь від негативу і дати можливості для реалізації творчого потенціалу. Маємо багато позитивних прикладів, що наші діти добиваються значних успіхів у культурі та спорті. А це захоплює молодь і може стати важливим елементом її виховання.

Підсумовуючи, хотів би зазначити, що ми живемо в час, який сміливо можна назвати важким періодом. У соціальній сфері назбиралось багато проблем, які ніхто не вирішував ще з часів розпаду Радянського Союзу. Усі попередні влади лише обговорювали ці проблеми, а конкретно ніхто нічого так і не робив. Сьогодні ми намагаємось не тільки зберегти усю мережу закладів освіти, культури та охорони здоров'я, а й вкладаємо кошти у розвиток цих сфер. Така наша позиція незмінна.

Розмову вів Роман Соловчук, газета «Нафтовик Борислава»

Отець Микола Пишкович: «Призначення священика – служити Господу і людям»

У ці дні відзначив своє перше шістдесятиріччя настоятель храму Української Греко-Католицької Церкви, що в мікрорайоні Мразниця, отець Микола Пишкович. Його поважає і шанує мразницька громада та увесь Борислав. Тож того дня вистачало і привітань, і побажань довгих років служіння на благо нашої Церкви — і від міської влади, і від громади, і від міських осередків політичних партій. Адже отець Микола вже багато літ бере найактивнішу участь в усіх міських акціях на захист українства, наших моральних цінностей, духовності. Що тут скажеш, повагу і пошану від людей не так легко заслужити. Адже кожен крок священика, кожний вчинок люди оцінюють за найвищими критеріями. Це й зрозуміло, бо отець духовний — не звичайна професія, це радше, покликання, високе життєве призначення. А ще — дуже нелегка щоденна праця, де тиждень не ділиться на будні і вихідні. Будь-якої хвилини дня, чи й ночі за порадою, підтримкою, духовною розрадою можуть звернутися до тебе люди, і згідно свого обов'язку ти зобов'язаний допомогти і підтримати, як наставник, як пастир духовний. І отой авторитет, що має отець Микола Пишкович поміж своїх парафіян, своєрідний підсумок багатолітньої праці на благо громади, на благо нашої Церкви. Адже навіть попри дуже нелегкі обов'язки отця духовного знаходить час і для літературної праці. Його книги — «Смільна — моє рідне село», «Моліться і любіть Україну», «Роль Греко-Католицької Церкви у збереженні українства» та «Правдиві життєві історії» — справді, дуже повчальні.

Їх читають і будуть читати. Бо на сторінках цих видань захоплюють не тільки історичні розвідки, насичені маловідомими документальними фактами минулого, але вміщено багато життєвих притч чи то оповідань, що вчать нас пізнати справжню ціну добра і доброчесності. Мабуть, про доробок отця Миколи, як літератора, розповімо пізніше, а наразі ми попросили його з нагоди ювілею трохи більше розповісти про свій життєвий шлях.

- Отче Миколо, говорять, що співпереживати, зрозуміти чужу біду може та людина, яка й сама багато чого пережила і побачила в тому житті...

- Можливо, і так. Скажу, що мене доля теж не дуже пригладжувала. Довелося «скуштувати» всього. Народився у селі Смільна 1 лютого 1953 року. У сім'ї дванадцятеро дітей. Часи то були скрутні. Але батько Михайло і мама Марія зуміли і навчити, і всіх поставити на ноги. Перша дружина батька померла. А коли 1939 року прийшли російські «визволителі», то батька забрали в армію, а двоє дітей залишилося напризволяще. Батько у тій армії воював, закінчив війну аж у Берліні. Потім повернувся, одружився вдруге.

Яке тоді було життя - самі знаєте. Мама працювала в колгоспі, з людьми та влада зовсім не рахувалася. Коли мама народила дитину, то через два тижні її вже погнали в колгосп на роботу. Це був десь 1957 рік.

А ще мама розповідала про голову колгоспу Логовського. Коли нашу корову, а без корови в селі тоді взагалі неможливо було б вижити, вкусила змія і «годувальниця» згинула, то цей голова колгоспу — Логовський, - дав мамі корівчину з колгоспного стада безоплатно. Адже сім'я багатодітна і потрібно якось виживати. Того голову колгоспу люди згадували тільки добрим словом. Але забрали його енкаведисти, бо виявилося, що він воював в УПА. Десь замордували його - чи то в Дрогобичі, чи у Львові.

А щодо інших колгоспних «повелителів», то були або прислані московською владою, або свої зрадники, які вислужувалися більше, аніж чужі.

- Добре, отче, а батько Ваш воював у їхній армії, то мали б його поставити якимось начальником, навіть у колгоспі...

- Знаєте, батько був занадто порядною людиною. Він так і казав, що вся та влада - самі пияки. Возив молоко по селах. А якось у Підбужі, там був молокозавод, ледве не заарештували. Бо з Берліна батько привіз собі німецький ремінь з куфльою військовою, то причепився тамтешній дільничний, що він, мовляв, «пособник» фашистів. Мусів каменем стирати той відбиток на куфлі. Взагалі, жилося дуже важко. Що таке білий хліб, ми навіть не знали. Добре, що була корова, якийсь свій городець і тяжка праця - від ранку до пізньої ночі.

- А звідки взялося оце покликання, щоб піти все ж у семінарію, вивчитися на священика?

- Найперше - традиції родинні. Ви ж знаєте, як тоді ламали церкви, як будь-який вияв релігійності сприймався, наче державний злочин. Але мама була дуже віруючою. У хаті, в родині ми відзначали кожне свято - Різдво, Великдень. Пригадую, завжди на Миколая на ранок ми знаходили під подушкою оті нехитрі подарунки. Чогось суттєвого не було звідки взяти. Але якісь там печеня чи карамельки мама завжди клала нам під подушку. Та й щовечора, перед сном, запитувала мама не про те, чи ти встиг поїсти, а чи, раптом, не забув помолитися. Та й сама щоранку і щовечора молилася за нас усіх, за долю своїх дітей. Оті традиції, певно, і обумовили мій вибір — присвятити своє життя служінню Господу і людям. Вподовж отих десятиліть було багато складних ситуацій, але жодного разу я не засумнівався у своєму покликанні.

А ще хотів би додати, що коли у нас в селі закрили церкву, власне, моя мама багато разів відвозила заяви сільчан щодо відновлення церкви. Звичайно, заяви приймали, але церкву так і не відкрили. Мама дізналася, що до Стрия повернувся із Сибіру греко-католицький священик, який колись служив у Кропивнику. Поїхали туди і привезли його до нас у село. І він служив від 1964 до 1972 року. І споминав на Службі Божій Папу Римського. Уявляєте, яке у ті часи це було диво! Диво, що його таки не рухали.

А потім, 2 червня 1972 року, дрогобицька влада на чолі з головою радгоспу Плонським і нарядом міліції, що її очолив Василь Д. та інші новорадянські чиновники нашого та інших поближніх сіл (прізвища не будемо називати, бо в них є і діти, і внуки - порядні люди, які не повинні відповідати за злочини своїх дідів і батьків) захотіла зруйнувати церкву. Мені тоді було дев'ятнадцять років і я добре пам'ятаю, як сільчани стали біля мурів церкви і берегли її від погромів. Тоді церкву відстояли. І я ще раз відчув, що моє покликання — служити оцим людям, які так щиро відстоюють свої релігійні святині. Це був уже свідомий вибір. І у двадцять років я поїхав на навчання.

- Але ж тоді духовних семінарій чи академій майже не залишилось?

- Так, були духовні навчальні заклади тільки в Одесі, Ленінграді і в Загорську під Москвою. Але навіть бажання вступити у духовні заклади - то вже було злочином перед тодішньою владою. Дуже пильно за молоддю, яка хотіла обрати для себе священство, слідкували не тільки місцеві партійні органи, а й міліція та КГБ. Про всі ті перипетії можна розповідати дуже довго. Та, врешті, я таки вступив на навчання до Ленінградської духовної академії.

- Отче Миколаю, але трохи детальніше про своє служіння вже в нас, у Бориславі, і про себе, про родину.

- Коли я прийшов до церкви на Мразниці, вся вона була у риштуванні. Щоби довести л до належного вигляду - роботи було справді дуже багато. Але наша громада зробила все, щоб храм набув нинішнього вигляду. Служу своїм прихожанам уже понад двадцять років. Тішу себе думкою, що обов'язки душпастира виконую чесно і справедливо. І що мої парафіяни це належно оцінюють.

А щодо родини - маємо трьох дітей. Спільно із дружиною Анною робили все, щоб зросли вони хорошими людьми. Про це молили Господа, так воно і сталося. Піти у монастир - був добровільний вибір дітей. Дочка Марія вже більш як десять років у монастирі отців-студитів у Львові. Таке бажання вона виявила ще в сімнадцять років. Уже з монастиря її відправили на навчання у консерваторію на відділення хорового диригування. Закінчила консерваторію, диригувала хором у храмі.

А син Миколай вступив у семінарію в Дрогобичі. Тоді було йому шістнадцять років. Провчився три роки у семінарії і теж заявив, що хоче піти в монастир. Зараз він у одному з найвідоміших монастирів УГКЦ – в Уневі. А третій син закінчив інститут міжнародної економіки у Львові. Навчався п’ять років. У нас була розмова, щоб ішов вчитися на священика, але тоді не захотів. І лише у двадцять вісім років вирішив, що таки хоче бути священнослужителем. Зараз навчається у Києві, у семінарії Української Греко-Католицької Церкви.

- Тобто, це справді Боже благословення, що Ваші діти обрали для себе в житті оту світлу дорогу, на яку Ви їх спрямовували ще в дитинстві?

- Звичайно. Адже знаємо, що без Господнього благословення нічого в цьому світі не діється.

- І на завершення нашої розмови, отче Миколаю, як Вам вдалося при такій відповідальній і дуже напруженій праці все ж знайти час і для написання чотирьох книг. Адже це теж нелегка робота?

- Нелегка. Але основний стимул – є речі, про які люди мають пам'ятати, є події, про які не маємо права забути. Чи ті ж листи нашого великого митрополита Андрея Шептицького («Моліться і любіть Україну»), чи ті ж історичні розвідки про Смільну і моїх односельців, чи ті ж «Правдиві життєві історії»... Думаю, це все на користь людям, а отже, тому якось викроював час. Сідав за стіл і викладав на папері свої думки...

- Дякую за розмову, отче. І ще раз хочу привітати із шістдесятилітнім ювілеєм. Як Ви завжди кажете при наших зустрічах: «Нехай Бог благословить!..».

Розмову вів Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»

«Сусідки»: 20 років пісні та жарту

Причому йдеться не про молодіжну команду веселих та кмітливих, а про ансамбль жінок поважного віку, створений 20 років тому при центрі обслуговування пенсіонерів. Ідея створити співочий ансамбль з літніх жінок належить директору центру обслуговування пенсіонерів Олені Пилат, яка багато років пропрацювала в культурі, в Палаці культури ім. Шевченка. Прийшовши в соціальну сферу молодої української держави, Олена Леонідівна вирішила довести, що соціальна робота може бути цікава і творча, а людина поважного віку може бути активна та артистична. Тодішній директор Народного дому Михайло Купчин порадив, що такий колектив може організувати і очолити лише одна людина – Наталія Павлівна Мовчан. Тож саме уродженка Білорусі Наталія Мовчан стала першим художнім керівником ансамблю. Наталія Павлівна запропонувала і назву колективу - «Сусідки» - як символ добрих відносин між людьми та між країнами. Концертмейстером ансамблю став місцевий композитор Євген Конів.

В ансамблі в різні роки на волонтерських засадах співали та активно виступали з концертами на загальноміських заходах та в оздоровницях міста Марія Семенова, Юлія Скобцова, Олександра Скобцова, Юлія Нароєнко, Марія Свищ, Любов Ковалець, Марія Кармелінцева, Ярослав Климко, Микола Голик, Анна Климко, Анна Ємець, Галина Фірман. Та життя не буває без втрат. Багатьох учасників ансамблю, як першого художнього керівника Наталію Мовчан, уже забрала невблаганна вічність, хтось не може брати участі в концертах через вже дуже поважний вік. Та з дня заснування співає в «Сусідках» Марія Семенова. Вірною напарницею їй сьогодні є Галина Фірман, концертмейстер Борис Прохорчук.

- «Сусідки» - це наша радість, натхнення і життя. Ми співаємо, виступаємо з концертами, даруємо людям задоволення, а самі отримуємо наснагу жити і творити далі, - розповідає Галина Фірман. До речі, сьогодні ансамбль відкритий для співпраці та поповнення. «Дівчата» самі пошили собі три сценічні костюми, прикрашені вишивкою, мережкою та гаптуванням. Найяскравіший з них – український народний з галицькими орнаментами, найніжніший – білий, схожий на поліський.

У репертуарі «Сусідок» понад 30 пісень – українські, російські, білоруські, польські. Та найбільше самі учасниці та їх слухачі полюбляють жартівливі: «Стояла під грушков» та власні авторські коломийки про курортне трускавецьке життя. Гумор і пісню «Сусідок» знають і цінують далеко за межами Трускавця. Ансамбль приймав участь в багатьох фестивалях та конкурсах, зокрема, в V обласному фестивалі гумору «Веселі копачі» (м. Миколаїв).

Жінки розповідають, що найбільш вдалі куплети народжуються експромтом і по-філософськи та з іронією ставляться до свого віку: «А тепер я стара баба. Не цілує і не нада», - співають в пісні про стару бабу та її дівочі літа.

Тож вітаємо колектив з ювілеєм та бажаємо «Сусідкам» вдячного глядача, здоров’я і все таки поцілунків – шанувальників, дітей, онуків.

Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір’я»

 



Создан 25 фев 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником