Трускавецький вісник № 38 (581) від 15 березня 2013 р.

 

Трускавецький вісник № 38 (581) від 15 березня 2013 р.

15.03.2013



 

У номері: Чи є Громадська рада у Трускавці; Складні погодні умови - надзвичайна ситація із снігопадами в краї; У Дрогобичі трьох осіб позбавлять депутатства; Найдавніший Дрогобич у світлі писемних згадок та легенд; Трускавецький садизм стосовно собак; Нова виставка в музеї історії міста; У Трускавці – окупація; Олексій Радзієвський проти Миколи Лагодича.

Новини Трускавця та регіону

У Трускавці складні погодні умови

Сьогодні, 15 березня, Трускавець буквально засипало снігом. Сильні снігопади почалися ще вчора, проте безперервність опадів протягом цілої ночі спричинила вкрай складну ситуацію на вулицях. Подібна метеорологічна ситуація була у березні 2010 року, коли впродовж доби випала майже місячна норма опадів у вигляді снігу.

Варто відзначити жертовну та самовіддану роботу комунальників, яких стихія «запрягла» до підвищеної праці в їхній професійний день. Магістральні вулиці міста перебувають у доброму стані, а «другорядні» у задовільному, хоча й не всі. Тротуари наразі залишаються нерозчищеними. Найгірше у міжбудинкових проїздах – подекуди власники авто, особливо з низькою платформою, реально не можуть виїхати через снігові замети. Втім, може воно й на краще, адже відділення ДАІ Трускавецького МВ ГУМВСУ закликає без крайньої необхідності не виїжджати на дороги в таку непогоду.

Додалося роботи і працівникам санаторіїв, вілл та готелів міста. Традиційно задля комфорту відпочивальників території біля оздоровниць прибираються дуже добре. Вийшли на маршрути і автобуси громадського транспорту. Так що незважаючи на складні погодні умови, ласкаво просимо в Трускавець!

Копен-дупен для трьох депутатів

Як повідомив під час засідання Дискусійного клубу Дрогобича помічник народного депутата Романа Ілика Володимир Кондзьолка, до руху «Чесно» надійшла інформація, що троє депутатів Дрогобицької міської ради від Партії захисників Вітчизни будуть відкликані за діяльність, несумісну зі статутом партії. Іван Лепкий, Галина Дівчур та Іван Ільницький, які у 2010 році стали депутатами Дрогобицької міської ради, можуть бути позбавлені депутатства. Ці депутати послідовно підтримують політику чинного дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського, а це негативно впливає на імідж партії. Головою дрогобицького осередку Партії захисників Вітчизни є Орест Загродський.

Нагадаємо, що у 2008 році депутатства були позбавлені семеро депутатів Трускавецької міської ради від партії «Батьківщина», а саме Андрій Кульчинський, Юрій Врублевський, Наталія Хом’як, Володимир Возняк, Олександр Грищенко, Володимир Щигель та Микола Федоричак.

У Дрогобичі є ряд запитань і до депутатів від «Фронту змін», які замість відстоювати інтереси громадян, теж «лягли» під мера, говорилося на засіданні ДК. Серед інших називалися прізвища Юрія Росохи, Ростислава Росохи та Богдана Николаїшина.

Олексій Радзієвський проти Миколи Лагодича

Мер Дрогобича Олексій Радзієвський відреагував на події, які мали місце в Дрогобичі 12 березня, а саме щодо руйнування огорожі біля молочного ринку. З приводу цього міський голова опублікував на офіційному сайті мерії своє звернення, з яким і пропонуємо ознайомитися.

«12 березня у нашому місті відбулася так звана «громадянська акція непокори», яка проходила під орудою благодійного фонду «Лагодич та сини».

Дрогобичани стали свідками акції, на яку зібралось близько 30-ти молодих хлопців, які самі добре не розуміли, чого їх туди покликали. Вражала неадекватна та цинічна поведінка її організатора. Поширюючи неправдиві, наклепницькі відомості, кидаючи абсурдні звинувачення на адресу влади, погрожуючи фізичною розправою, закликаючи до непокори, він паплюжив честь, гідність та ділову репутацію посадових осіб місцевого самоврядування.

Акція носила відвертий хуліганський характер. Молодики за командою організатора нищили майно, не задумуючись про наслідки своїх дій. Серед її учасників розпочалась бійка, до якої спричинився сам Микола Лагодич - керівник благодійного фонду «Лагодич та сини».

Окрім цього, у середу, 13 березня, М. Лагодич, прибувши до Ратуші, вчиняв хуліганські дії, погрожував представникам влади, чинив перешкоди при виконанні їх посадових обов’язків.

Переконаний, що правоохоронні органи дадуть належну правову оцінку та належно відреагують на події, що мали місце 12-го та 13-го березня під орудою благодійного фонду «Лагодич та сини» та всіх, хто брав участь у цих хуліганських діях.

Подія, що відбулася породжує стурбованість та занепокоєння нашої територіальної громади. Отож закликаю усіх мешканців міст Дрогобича та Стебника дати об’єктивну та справедливу оцінку неправомірним та хуліганським діям організатору акції – Миколі Лагодичу та її учасникам, а також не піддаватись на його провокації, які сіють нестабільність та розбрат у наших громадах».

Чи скаржитиметься у прокуратуру на депутатів Андрій Пристай?

Як було повідомлено під час засідання Дискусійного клубу Дрогобича 14 березня, рух «Чесно» спрямував звернення у прокуратуру на дії депутата Дрогобицької міської ради Богдана Звіра, котрий відмовився надати відповідь на письмовий запит руху. Цим депутат порушив чинне законодавств України, зокрема закон «Про статус депутатів місцевих рад», який зобов’язує його надати таку відповідь, а також Закон України «Про звернення громадян», в якому чітко вказано термін, коли повинна бути надана відповідь (в тому числі проміжна).

Нагадаємо, що у березні 2013 року мешканець Трускавця Андрій Пристай скерував звернення від свого імені на ім’я депутата-мажоритарника Михайла Кіселичника (згідно адреси заявника) та на ім’я голови фракції «Батьківщина» в ТМР депутата Юрія Беднарчука з приводу ситуації, що склалася із відстрілами та отруєннями тварин у Трускавці. Отже, депутати ще мають час для надання відповіді мешканцю Трускавця А. Пристаю, інакше теж можуть стати об’єктами подання в прокуратуру щодо порушення двох вищезгадуваних законів України.

Збереження народних традицій

 Як інформує відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради, 12 березня в загальноосвітній школі № 7 відбулось свято під назвою “Українські обереги”, присвячене традиціям українського народу. Учасники дійства, учні 3-го класу, розповіли присутнім про українські обереги: вишивку, рушники, піч, хліб, калину.

Для всіх присутніх в святково прибраній залі прозвучали пісні: ”Любіть свою хату”, ”Мамина сорочка”, ”Рушники”, ”Червона калина” та інші. Група учнів класу виконала танець “Українська полька”. Організатор свята: завідуюча бібліотекою Оксана Кожухар.

Велику допомогу в проведенні і підготовці заходу надали заступник директора з навчально-виховної роботи Гірняк Л.Ф., класний керівник Шитець О.А., вчитель музики Лаврик С.Р., вчитель фізкультури Федорок А.Г. та батьки. На святі були присутні представники відділу освіти міської ради, завідуючі бібліотеками шкіл міста, адміністрація школи, батьки.

Власна інформація

Бориславська міська рада не буде надавати згоди на демонтаж колій

 «Самбірська дистанція колії» ДТГО «Львівська залізниця» звернулася до Бориславської міської ради щодо надання згоди на демонтаж під’їзних залізничних колій, які знаходяться на території міста.

Як поінформував нас в.о. міського голови, секретар міської ради Ігор Мельник: "Бориславська міська рада не буде надавати згоди на демонтаж колій. Відповідно до законодавства, міська рада повинна мати письмову згоду підприємства, в якого хочуть демонтувати залізничні колії та пропозиції щодо подальшої експлуатації. Окрім того, під’їзні колії є власністю підприємств, яким вони були підведені. Без згоди цих підприємств ніяких дій неможливо проводити. Укрзалізниця має надати відповідні документи, які підтверджуватимуть їх власність на під’їзні колії до підприємств."

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

 

ЗВЕРНЕННЯ. У зв’язку зі складними погодними умовами усі комунальні служби міста переведені в режим підвищеної готовності

У ніч з 14 березня на 15 березня активним циклоном, який зумовив сильні опади у вигляді мокрого снігу з переходом у снігопад у місті Бориславі випало близько 50-70 см. снігового покриву. Станом на 9:00 годину снігопад не припиняється.

За інформацією першого заступника міського голови Романа Дурбака комунальні служби міста спільно зі Службою цивільного захисту м. Борислава ГУ ДСНСУ (керівник О.Кобилецький) з 02:00 години борються з наслідками стихії, основні транспортні артерії міста придатні для руху автотранспорту. Гірша ситуація з пішохідними доріжками та тротуарами. Для боротьби зі стихією не вистарчає ні людських ресурсів, ні спецтехніки.

Керівництво міста звернулось по допомогу до установ та організацій, приватних підприємців. На даний час нам допомагають - НГВУ «Бориславнафтогаз», Бориславська філія УЕГГ «Львівгаз», приватні підприємці міста, а також всі комунальні підприємства.

Але зусиль спецтехніки та людей вкрай недостатньо. Тому ми просимо мешканців з розумінням поставитись до ситуації та по можливості надати допомогу комунальним службам міста.

Окрім того, за інформацією Головного управління ДСНС України у Львівській області, впродовж доби 15 березня активний циклон зумовить на Львівщині сильні опади у вигляді мокрого снігу з переходом у снігопад. в Карпатах та Передкарпатті дуже сильні снігопади. Налипання мокрого снігу на лінії електропередач та зв’язку, подекуди ожеледь. Вітер північно-східний 17-22 м/с, місцями 25 м/с, хуртовини. На дорогах ожеледиця та снігові замети.

16 березня очікується поступове припинення опадів, зниження температури повітря.

Відтак, за умов недостатньої видимості (снігопад, туман) та ожеледі на дорогах, Головне управління ДСНС України у Львівській області звертається до мешканців міста й області, а особливо до водіїв бути максимально обережними на автошляхах. Уникайте ризикованих маневрувань, дотримуйтеся безпечної дистанції. Будьте особливо обережними на спусках та підйомах, шляхопроводах, наближаючись до пішохідних переходів, біля шкіл. За умов недостатньої видимості (у дощ, снігопад, туман) обов’язково рухайтеся із ввімкненим ближнім світлом фар.

Пам’ятайте: безпека на дорозі – це життя.

У зв’язку зі складними погодними умовами, усі комунальні служби міста переведені в режим підвищеної готовності.

В.о. міського голови Борислава, секретар Бориславської міської ради Ігор Мельник

«Хочу, щоб картини були такими живими, як і поезії Тараса Шевченка»

 

12 березня 2013 року в музеї міста-курорту Трускавця відбулася презентація мистецької виставки «Кобзареві думи» та творча зустріч з автором - львівською вишивальницею, майстром народної творчості Олександрою Зробок.

Відзначивши 199 роковини з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, ми поступово наближаємося до 200 ювілею генія світової культури, гордості українського народу.

Шевченків Кобзар… Це Біблія нашого народу, якій судилося стати безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар» – безсмертний. У творах поетах переплелися долі кріпачок з долею неньки – України, боротьба гайдамаків та козаків із боротьбою народу за щастя і волю. Духовну велич і красу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Вишивальниці Олександрі Зробок є чим пишатися, адже вона створює роботи на тему Шевченкіани, які милуватимуть око не одному поколінню українців і не тільки. Імпульсом і натхненням для п. Олександри стала невеличка ілюстрація до вірша Т. Шевченка «Не називаю її раєм», випадково знайдена серед стосів журналів. «Коли я спинила погляд на цій хатині, мене охопило таке почуття, яке не можливо було описати словами, - говорить майстриня. – Чомусь промайнула думка, що з цього треба робити щось величне». Хатинка, вишита за мотивами вірша Великого Кобзаря стала першою в творчому доробку п. Олександри. Сьогодні в мисткині на Шевченківську тематику налічується не один десяток творів, більшу частину з яких можна оглянути в музеї міста-курорту Трускавця.

Зі словами захоплення творчістю вишивальниці виступила завідувач відділу культури Тетяна Татомир, а про спільну творчу діяльність в Львівському обласному центрі народної творчості донесла присутнім наша землячка Ірина Бердаль-Шевчик.

Мистецька акція з п. Олександрою Зробок була переплетена творчими номерами учасників дитячого сектору Народного Дому та ДШМ. Літературну композицію «Тополя» читала Мар’яна Мінчак (кер. Георгіна Янів), «Дівчина дитина» прозвучала у виконанні учасників дитячого гуртка театру-пісні Юлії Цайтлер та Анастасії Кудрявцевої (кер. Олександра Лисак), пісню «Така її доля» виконала Оксана Мізунська, а маленька представниця від ДШМ Анастасія Михайляк під власне акомпанування заспівала «Над Дніпровою сагою» (кер. Леся Кісь).

В основному дитяча аудиторія БУТ (гурток бісероплетіння) та НВК «ЗСШ №2-гімназія» були зачаровані незвичною тематикою вишивки та душевно-теплою аурою самої ЖІНКИ.

Галина Коваль, директор музею міста-курорту Трускавця

Чи є Громадська рада у Трускавці?

14 березня в Дрогобичі відбулося чергове, ХХХІІІ, засідання Дискусійного клубу, присвячене діяльності громадських рад, які повинні б функціонувати при органах місцевого самоврядування. Участь в засіданні взяли та свою позицію висловили заступник голови Громадської ради при Дрогобицькій РДА Наталія Микитяк (голова осередку Національної спілки журналістів України в Дрогобичі), член Громадської ради при Дрогобицькій РДА Ярослав Янишин (голова Асоціації фермерів Дрогобиччини), заступник голови Громадської ради при міському голові Дрогобича Олексієві Радзієвському Святослав Сурма (голова ГО «Небайдужі дрогобичани»), член Громадської ради при міському голові Дрогобича Олексієві Радзієвському Богдан Юзефів (голова ГО «Дрогобицька громада»). Виступили також такі політики та активісти як Михайло Ваврин, Юрій Мацюрак, Хосе Турчик, Лідія Надкернична, Володимир Кондзьолка, Василь Лялюк, Анатолій Власюк, Ярослав Бігуняк.

Дискусія не була надто гострою, бо зрозуміло, що громадські ради виконують лише дорадчу функцію. От тільки чому в районі така рада діє при райдержадміністрації, а в Дрогобичі – при міському голові? Чи чув хтось про діяльність таких рад, які є обов’язковими згідно Постанови Кабміну (2010 рік), у Бориславі чи Трускавці? Мешканець Борислава Анатолій Власюк та мешканець Трускавця Володимир Ключак (обидва – редактори місцевих газет) зауважили, що жодної інформації про діяльних таких рад в цих двох містах у них немає.

Громадська рада тільки показово бере участь в управлінні, насправді ж складається в більшості випадків із підконтрольних владі людей. І ці люди просто-напросто виконують вказівки влади, хоча насправді самі мали б вказувати владі на її помилки та прорахунки – говорили дискусанти. Бо всі ініціативи від влади спрямовані на перехоплення ініціативи, зазначив Юрій Мацюрак. Втім, такий орган – це ширма заради збереження лиця перед Європою, а ніякий не демократичний орган, який на щось впливає, погоджувалися присутні.

Чотирнадцять осіб, які взяли участь в дискусії – явно замало, щоб можна було говорити про валідність, надійність та репрезентативність дискусії як громадського обговорення проблеми. Громади як такої немає ні в Дрогобичі, ні в Трускавці, ні в Бориславі, а якщо точніше, то вона ніби й є, проте немає громадянського суспільства, зародковий стан якого триває вже не один рік і не одне десятиліття. Головами громадських рад у місті Дрогобичі призначив мер Івана Швадчака, в районі вдруге (і при Михайлові Сендаку, і тепер при Михайлові Винницькому) головою цієї ради став директор школи Степан Макар (під час виборів довірена особа Михайла Янковського).

Про те, як шляхом маніпуляцій влада Дрогобича урізала і так куці функції Громадської ради, нівелювала її значимість, розповів Михайло Ваврин, член депутатської комісії з питань етики та законності ДМР. Проблема не так у міському голові, як у його підхалимах, і Михайло Васильович назвав їхні прізвища. Свої зауваження висловили і інші присутні і теж було назвати осіб, котрі заради особистої вигоди вірно служать і в місті, і в районі – але не громадам, а керівникам адміністрацій. Та ми не будемо тут називати цих людей, оскільки з ними повинен розібратися Степан Кубів, лідер львівського «Фронту змін», під час свого приїзду на «розбір польотів» до Дрогобича. Адже опозиційні сили мали б єднатися, а у Дрогобичі восени 2012 року вони навіть не спромоглися прийняти якесь рішення про політичну ситуацію в державі.

Млява дискусія завершилася досить жвавим виступом Ярослава Бігуняка, котрий риторично запитав, а звідки ж взявся Олексій Радзієвський. Хіба не такі панове як Гук, Іванців і їм подібні доклалися до того, що Олексій Васильович тріумфальною ходою ввійшов у Ратушу в листопаді 2010? «Нагадили, то прибирайте», - багатозначно звернувся до цих та інших діячів пан Бігуняк.

А наостанок залишилося питання, як і надалі шкребе душу: якщо місто Дрогобич та Дрогобицький район мають хоча й маріонеткові, та все ж «Громадські ради», то чим гірший Трускавець? Сподіваємося, що відповідь надасть якийсь із сайтів, підконтрольних меру Трускавця – чи є в Трускавці така Громадська рада, якщо є, то який її кількісний та персональний склад, хто її очолює і якщо вона проіснувала вже два роки, то коли буде створена нова…

Володимир Ключак

Особливо небезпечний трускавчанин

/На «Трускавецькому віснику» публікуємо уривок зі статті «На гачку у грабіжника»/

Поки галичани святкували у своїх оселях Різдво Христове, свій перший робочий день у кримінальному середовищі розпочав 17-річний житель Трускавця Віктор Перченко (ім’я та прізвище затриманого з етичних міркувань змінено). Полювання на свою жертву зловмисник влаштував після нічних розваг у престижному дискоклубі Львова. Підійшовши до 22-річної дівчини, котра вулицею Ференца Ліста поспішала до церкви на ранкове Богослужіння, він спершу вдарив її в обличчя, а відтак порадив спокійно передати йому вміст власної сумочки. Злякавшись нападника, дівчина віддала йому престижний мобільний телефон марки «iPhone» та кредитну картку. Щоправда, скористатися електронним документом злочинець не зумів, оскільки забув… дізнатися у потерпілої пін-код.

За три дні Віктор знову подався на полювання до Львова. Щойно на горизонті почало світати, як він натрапив на свою наступну жертву. Бідолашну 50-річну жінку він надибав на вул. Арсенальній. Спершу Перченко вдарив жертву в голову. Втім, пані мужньо витримала удар злочинця й почала пручатися. Це лише розізлило нападника. Намагаючись відібрати сумку у потерпілої, він почав щосили бити її кулаками в обличчя та інші частини тіла. Натомість жінка не здавалася. Це не зупиняло й злочинця. Лише через чотири хвилини знесилена жінка випустила з рук свою сумку.

Відбігши подалі від місця скоєння злочину, лиходій почав нишпорити у чужій сумочці. Яким же було його здивування, коли він знайшов серед речей потерпілої лише… 13 гривень! Щоправда, натрапивши на кредитну картку, він набрався зухвальства й повернувся до місця скоєння злочину. Цього разу – аби дізнатися у жертви пін-код. Побоюючись за власне життя, бідолашна назвала йому усі чотири цифри. Цієї ж миті, злочинець кинувся шукати банкомат. Комбінація виявилася вірною. Однак, на картці не виявилося навіть кількох гривень.

Невдоволений ранковим «уловом», Перченко подався у пошуках нової здобичі. Чимчикуючи площею Вічевою, він помітив миловидну не молоду жінку. Кинувшись на неї з кулаками, він намагався відібрати у неї сумочку. Наступна жертва теж виявилася не з боязких. Проте, теж не спромоглася дати відсіч нападнику. Віктор не на жарт розлютився. Він почав щосили бити бідолашну. Витягнувши з її сумки мобільник марки «Нокія», він вирішив замести сліди злочину. Перченко затягнув непритомну жінку під легковик, який стояв обабіч вулиці.

Цю приголомшуючу картину помітила літня жінка, котра цієї хвилі прямувала вулицею. Пані одразу здійняла галас. Однак, злочинець не кинувся втікати. Підбігши до свідка, він кількома влучними ударами повалив жінку на землю. Лише тоді Перченко дременув з місця події. Ледве жива, жінка щосили почала кликати на допомогу. Її крики долинули до стін монастиря, розташованого неподалік місця події, куди жертва зуміла дістатися ледь не навколішки.

До місця події викликали «швидку». Обох потерпілих було госпіталізовано. Щоправда, врятувати життя 46-річної львів’янки, котру злочинець першою надибав на площі Вічевій, не вдалося. Не приходячи до тями, жінка померла у лікарні.

Віктора Перченка було затримано лише через три дні після скоєння злочину. Заступник начальника Галицького райвідділу внутрішніх справ майор міліції Василь Фучило та оперуповноважений сектору карного розшуку Юрій Левків виявили молодика на одну з горищ у житловому будинку центральної частини міста Львова. Поки хлопця везли до райвідділу міліції, він помітно нервував. Уже тут він зізнався правоохоронцям про свої подвиги. Йому було інкриміновано скоєння розбійних нападів та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті потерпілої. Майор міліції Василь Конечний також завдячує за участь у розкритті цих злочинів, скоєних жителем Трускавця також старшому оперуповноваженому сектору карного розшуку майору міліції Роману Росипу, завдяки котрому вдалося оперативно вийти на слід розбійника…

Юрій Скобало, газета «Міліцейський кур’єр»

 

Найдавніший Дрогобич у світлі писемних згадок, легенд, топонімії, артефактів

Уявлення про найдавніший Дрогобич сформувалися на підставі не дуже великого комплексу джерел другої половини XIV – першої половини XV ст. У різний час дослідники висловлювали різноманітні гіпотези про час виникнення міста та походження його назви, аналізували перші писемні згадки, легендарні свідчення тощо.

Наприклад, раніше майже безапеляційно стверджувалося, що начебто «аналіз всього комплексу джерел тієї доби» підтверджує функціонування середньовічного міста наприкінці XIV – на початку XV ст., яке сформувалося, вочевидь, раніше. Таким чином, початки поселення/міста упевнено відносили до часу раніше перших писемних згадок, хоча, зрозуміло, якісь достовірні свідчення і більш-менш точний час заснування Дрогобича не обумовлювалися.

Нагадаю коротко «засади» пріснопам’ятної концепції 900-річчя Дрогобича, яка вже встигла покритися товстим шаром пороху. Вона базувалася на двох припущеннях: перша писемна згадка про галицьку сіль у Києво-Печерському патерику (кін. ХІ ст.) має відношення до дрогобицької солеварні, однієї із найдавніших і найбільших на Прикарпатті; перебування половців під Перемишлем у 1099 р. на чолі з ханом Боняком, має відношення до пожежі Старого (Першого) Бича, на місці чи поруч котрого був заснований Другий Бич, тобто Дрогобич (ця легендарна версія ототожнила татарського хана Шолудивого Буняка з половецьким Боняком). Спростування наукової невмотивованості версії, яка була «розкручена» в науково-популярній літературі кінця 80-х – початку 90-х рр., не вимагає сьогодні спеціальних аргументів[1].

З огляду на те, що протягом останнього десятиріччя з’явилися нові досить цікаві і різнорідні дані щодо початкового етапу розвитку міста та його околиць, а також відбувся приріст матеріалів, у тому числі й за рахунок проведення кількох археологічних експедицій (2001 – 2011 рр.), актуальним є повернення до проблеми початків міста.

Досить серйозним аргументом на користь концепції існування міста в давньоруський час є наявність в Дрогобичі та його околицях давніх джерел соляної ропи. Нагадаю відомі, досить цікаві і цінні свідчення. Так, Києво-Печерський патерик зафіксував історичну подію під 1106 р.: коли під час усобиці між Святополком Ізяславичем і Давидом Ігоровичем припинився довіз солі з Прикарпаття (з Галича і Перемишля), то не стало солі у всій Руській землі[2]. Наступні літописні згадки про руську сіль датуються 1164, 1241 і 1254 рр.[3] Проте дрогобицька солеварня згадується вперше лише в джерелах кінця XIV ст.

Першою найбільш авторитетною писемною згадкою про місто «Другабець» вважається літописне свідчення у синхронному переліку руських міст (дослідники Дрогобича цитували джерело за Воскресенським літописом і загально датували його 1377-1382 рр.). Тут зауважимо, що джерело має точну назву «А се имена градом всем русскым, далним и ближним», однак воно є окремою статтею значно більшої кількості літописних списків. Найдавніший перелік міст уміщений в Комісійному рукописі Першого Новгородського літопису молодшого ізводу середини XV ст.; затим ідуть Новоросійський список Четвертого Новгородського літопису останньої чверті XV ст.; Уваровський список ізводу 1518 р.; Воскресенський (Академічний ХІІ-й) і Карамзінський списки Воскресенського літопису 40-х рр. XVI ст.; збірник Новгородського Софійського собору 1602 р.[4] Якщо не так давно вчені приймали думку М. Тіхомірова і датували список періодом до 1387 р., то тепер їх думки розходяться. Так, наприклад, академік В. Янін пропонує датувати його більш точно:1375 – 1381 рр.

Більшу частину міст, згаданих у джерелі, вчені давно локалізували на карті. Однак принцип створення «Списка…» не був встановлений внаслідок того, що опис міст подано безсистемно (у списку поруч стоять міста, які знаходяться на величезній відстані один від одного). Водночас, досить переконливо стверджується, що ініціатором такого роду свідчень про давньоруські міста був митрополит Кипріан, який претендував на розширення сфери церковного впливу Київської митрополії. Тривалий час місце створення джерела відшуковували на Київщині чи Волині, тепер дослідники називають і Смоленськ[5]. Цікавою є думка А. Поппе, який вважає, що список галицько-волинських міст, у якому згадано Дрогобич, відображає становище в цих землях у першій третині ХІІІ ст., відтак, учений висловлює здогад про існування дуже ранньої редакції списка, можливо літературного характеру[6]. Погляди А. Поппе, проте, не впливають на загальновизнаний погляд щодо хронології джерела[7].

 

Цікаво, що за Новгордським четвертим літописом (точніше, його статті «А се имена всимъ градомъ Рускымь, далнимъ и ближнимь»), Дрогобич під назвою «Другабоць», згадується у списку волинських (галицько-волинських) міст останнім після Зудечова (Жидачова) і Холма. Сусідні Перемишль, Галич і Самбір названі пізніше, після Львова і згадки Волині[8]. Практично ту ж послідовність віднаходимо і в Воскресенському списку, однак назву Дрогобича дещо змінено: «Другабець»[9].

6.11.1387 р. у львівських гродських актах згадано якогось Марціна з Дрогобича[10]. 1390 р. Володислав Опольчик обдарував галицьке архієпископство десятиною солі з Дрогобича[11]. За привілеєм Володислава Ягайла від 16.12.1392 р. закладено костьол, будівництво якого було забезпечено грунтами з Медведьовим дворищем (здогадно локалізується на пізнішому Лішнянському передмісті)[12]. У згаданому привілеї, знаходимо цікаве застереження: «перш ніж дійде до локації міста в Дрогобичі у відповідний час, [необхідно] визначити або виміряти лани або манси»[13], тобто, осадження міста (магдебурзького середмістя) лише передбачалося. Починаючи з 1407 р. у львівських міських актах зустрічаються згадки про дрогобицьких райців і війта, що дозволяє говорити про певний рівень і організацію міського самоврядування (свідченням сказаного є, передовсім, привілей на магдебурзьке право 1422 р., а також найдавніші міські книги Львова: в актах за 1407 і 1408 рр. згадуються радники з Дрогобича, а в акті 1413 р. – дрогобицький війт; у 1419 р. міщанами Львова стали Юрко Рус і Петро, війт із Дрогобича)[14].

У літературі розглядалось питання про існування в Дрогогобичі якихось об’єктів до писемних згадок кінця 80-х – 90-х рр. XIV ст. Так, наприклад, ведеться дискусія про «передісторію» дрогобицького костьолу[15]. Чи не найбільшою проблемою є на сьогодні з’ясування найдавнішого періоду в історії об’єкта. У зв’язку з тим, що джерела чітко вказують на найдавнішу резиденцію та час побудови костьолу: 1392 р., fabrica ecclesiae[16]; люстрація 1683-1684 рр., «książęta ruskie, potym królowie, biskupi rezydowali»[17], Г. Полячкувна, яка уважно проаналізувала ранні джерела, не мала сумніву, що 1392 р. нова будівля постала на фундаментах старого замочка, можливо, лише дерев’яного оборонного типу, з часів Людвика Угорського (Володислава Опольчика), а може, ще з раніших часів[18]. Т. Трайдос, фактично, це заперечує, бачачи в системі укріплень костьолу лише «будинки на валах з часів перед 1392 р.»[19] Експедиція 80-х рр. ХХ ст. висунула найбільш обгрунтовану на сьогодні версію, яка фіксує в фундаментах і стінах костьолу споруду, названу «теремом воєводи». Про це нібито свідчать: фундаменти та цоколь 1,6 м з плескатого великого каміння на вапняному розчині з вкрапленням деревного вугілля, фрагменти давніх стін з брускової цегли на вапняному розчині з доданням цементівки; система кладки: поперечник-довжик, яка збереглась на різну висоту: північна – 18,5 м, південна – бл. 4 м, фрагментарно доверху. Давнішу споруду, яка мала форму т. зв. «живого» квадрата, локалізовано у вівтарі костьолу. Вона була високою (триярусною), з перекриттям дерев’яними сволоками, на третьому ярусі – цегляне склепіння. На думку дослідників, абсолютні розміри терема, характер розбивки квадрата, розміри цегли та швів, рисунок мурів та хімічний склад розчинів, принцип виведення фундаментів та цоколів – ідентичні з іншими давньоруськими спорудами ХІІ-ХІІІ ст. (Лаврів, Львів)[20].

Цікавою виглядає і версія Л. Скопа, котрий, також базуючись на численних обстеженнях костьолу, вважає, що виявлені експедицією архітектурні елементи належать давній церкві Пречистої Діви у Дрогобичі, перетвореної в часі приходу польської адміністрації на польську святиню (на це вказує, передовсім, романський стиль давньої конструкції)[21].

Тепер відомо і про досить ранню вістку «Хроніки собору в Констанці» Ульріха Ріхенталя, яка засвідчила у складі руської делегації на цьому соборі у 1418 р., представника Дрогобича (саме так дослідники відчитали топонім Trochenbitsch)[22]. З літописних джерел раннього часу, варто виділити хроніку Гваньїні, яка згадує Дрогобич у зв’язку з турецьким нападом під 1498 р. Проте в джерелі є й цікавіший короткий і досить характерний опис міста у складі Перемишльської землі: «Дрогобич. Місто оточене водою, воно славне соляними криницями»[23].

Суттєві зміни в розвитку міста пов’язуються, передовсім, із запровадженням 12.06.1422 р. магдебурзького права[24], коли влада магістрату поширилася на все місто. Місце війта-міщанина зайняв привілейований спадковий війт, яким став магнат Ян Менжик. Водночас, до міста було приєднане село Грушів, засноване війтом Миколою Рішем. 8.07.1427 р. Дрогобич відвідав король Володислав, який, властиво, й надав місту магдебургію. Про його відвідини Дрогобича відомо з дуже скупої інформації про місце надання грамоти на заснування парафії в Коропці[25], однак саме в червні 1427 р. в Галичі відбулася важлива подія – з’їзд шляхти, в реєстрі якої находяться практично перші писемні згадки багатьох прикарпатських населених пунктів, а також їх власники. Хоча в згаданому списку Дрогобич відсутній, проте вперше згадується сусідній Трускавець, який належав шляхтичу Коритку[26].

31.03.1460 р. король Казимир IV, поновлюючи привілеї про магдебурзьке право[27], підтвердив одночасно право дрогобицьких міщан рубати деревину в королівських лісах, борах і гаях, а в 1469 р. дав розпорядження самбірському старості не перешкоджати дрогобицьким міщанам користуватись лісами[28]. Позаяк перша магдебурзька грамота 1422 р. містила привілеї для війта і міської громади, це виявилося незручним, тому в 1460 р. були видані окремі грамоти для війта і міщан. В останній підтверджувалося усунення «всіх польських і руських законів та різних звичаїв, які суперечать німецькому магдебурзькому праву». Звільняючи міщан від суду і влади королівських урядників, привілей вказував, що міщани повинні підлягати лише суду війта і судитися згідно з магдебурзьким правом. У привілеї 1460 р. не говорилося про раду міста, однак він був виданий «на прохання … райців» (членів ради). Привілей підтвердили королі Александр в 1506 р. і Сигізмунд в 1515 р.[29]

На зламі XV-XVI ст. поблизу костьолу та його укріплень (здогадно, давнє замчище, чи «терем воєводи») з’являється новий центр міста з площею Ринок і ратушею. Навряд чи облаштування нового центру відбулося раніше, оскільки після ординських спустошень кінця XV ст. Дрогобич на 10 років був звільнений від усіляких податків, а 1501 р. звільнення було підтверджене двічі[30]. 1493 р. було загрожено, під королівською карою 14 гривень, тим, хто противився відновленню гроду[31].

До відомої в літературі давньої прикарпатської легенди, записаної ще І. Вагилевичем, про зруйнування татарами на чолі з Батиєм міста Бич під Бескидами, сьогодні варто додати розширений переказ, поданий у версії С. Мсцівуєвського (публікація 1935 р.)[32]. Отже, у Передгір’ї з давніх давен проживало плем’я Велетів, або Вовків, які будували замчища, послуговуючись підтримкою злих духів. Їх панування перервали загони татар на чолі зі звіроподібним, але розумним Шолудивим Буняком. На шляху ординців було місто Бич, збудоване над р. Тисьменицею, неподалік Тустанович. Мешканці Бича мужньо і вміло боронили свій град, однак місто таки впало в результаті застосованих хитрощів: татари відступили, взявши як невеликий викуп по одному голубу від кожної родини, потім випустили птахів з тліючими губками, які повернулися під солом’яні домівки. Внаслідок пожежі, місто було жорстоко пограбоване і вимордуване. Шолудивий Буняк осів неподалік у яру над солоним потоком, осадивши своїх невільників, яким проте дозволив збудуватися. У такий спосіб і постав другий Бич чи Дрогобич. Затим Буняк заредизував в Урицькому замку, відбудувавши його і зміцнивши вежами зі стрільницями. Награбовані скарби переховував у підземеллях фортеці, марнуючи життя в бенкетах, забавах і танцях. Дрогобичани не марнували часу і жили заможно, збудувавши зручні будинки, займаючись варінням солі, яку видобували з-під землі, а також ткали препишні тканини, продаючи їх в далекі краї. М. Мсцівуєвський також пригадав оповіді, які повідомляли, що в околицях Дрогобича між Стебником і Болеховом начебто існувало поселення Бич, яке направду колись спалили татари.

Водночас, легенду у 1936-1937 рр. зафіксував в зображувальній формі дрогобичанин Фелікс Ляхович. Отже, йдеться про перший розділ його ілюстрованої візії історії Дрогобича та околиць під назвою «Урич у легендах»[33]. Насправді тут зібрано легенди про заснування Дрогобича: у зв’язку із нападами ординців зображено Шолудивого Буняка під Бичем (малюнки 4, 5); фігурує також відома легенда про пожежу Бича, будову нового замчища, появу «Другого Бича» (малюнки 6, 7, 8). Отже, в легендах найдавніший період в історії Дрогобича часто пов’язується з наскельною фортецею Тустань, а також прилеглими населеними пунктами. До відомих фактів Ф. Ляхович додає: легенди про «Великого жупана Велетів» (малюнок 2) і про «Вовка, закутого в скелі» (малюнок 3). «Жупан Велетів» (він же – Вовк) жив протягом віків на Урицькому замку, оточений таємними духами, з молодою дружиною в щасті і достатках. Замок був збудований злими духами за розпорядженням Вовка, коштом укладення угоди-застереження, щоб банкети на замку (саме ними супроводжувалось щасливе подружнє життя) закінчувались до сходу сонця. Однак Вовк порушив угоду, за що був разом з дружиною навічно закутий/заклятий в камені (саме їх постаті й побачив художник в Урицьких скелях). Малюнок 1 зображує пастушка з сопілкою, який грає на тлі заклятих в скелях Вовка і його дружини.

У тлумаченні Ф. Ляховича, Шолудивий Буняк, який був татарським ханом, здобув Бич, а його мешканців-невільників змусив відбудувати зруйнований духами Урицький замок. Замок був обраний садибою Буняка, який проте дозволив вцілілим мешканцям Бича закласти над солоним потоком нове місто, назване «Другим Бичем» в пам’ять про знищене. За іншим розпорядженням Шолудивого, довкола Урицького замку постали осади, в яких ткачі виробляли цінні тканини. Доход з промислу йшов на збагачення Буняка. Далі легенда переповідає сценарій, викладеній в переказі з рукописного путівника ХІХ ст.[34]

Походження назви Дрогобич витлумачувалося дослідниками і краєзнавцями по-різному. Версія «Бич – Другий Бич – Дрогобич», яка деякий час побутувала в краєзнавчій літературі про місто, давно не знаходить серйозних аргументів. Останнім часом з’явилися нові гіпотези, які дещо розширюють попередні уявлення. Так, славіст Євген Мельник вважає, що для пояснення прадавньої історії краю варто застосувати хорватський чинник, згідно з чим топонім Дрогобич потрібно розкласти на дві частки: дрог і обич, причому перша означає дорогу, друга – обійстя, поселення, обиватель, мешканець, житло та ін. Отже, зауважає Є. Мельник, ідеться про дорогу до дому, якою верталися з Хорватії. Водночас, він вказує, що слово драгоба походить від загальнослов’янського драгати, тобто тягнути, волочити (буквально: з ями драгали відра із соленою водою)[35].

Отже, в гіпотезі Є. Мельника є спроба поєднати назву з термінологією, яка відтворює реалії місцевого солеварного промислу, що може мати в кінцевому рахунку вирішальне значення. Так само, у версії В. Кирія і Л. Сікори Дрогобич виводиться з архаїчної кореневої назви соляних криниць – драгобів. Однак далі автори дійшли дещо несподіваного висновку про те, що йдеться про драгоб – дорогу заглибину[36]. Ще більше непорозуміння пов’язане з тим, що автори не мають хронологічного відчуття часу, датуючи «Список городів руських», в якому вперше подається руськомовна назва міста (Другобец), кінцем XV ст.

Найбільшою ж «оригінальністю» відзначається версія відомого київського лінгвіста К. Тищенка, який досліджуючи топоніми України іншомовного походження, в числі іранських називає й Дрогобич, однак, без жодного пояснення, топонім виводиться від назви «біблії» зороастрійців Авести (згідно з методикою автора, топонім слід писати «ДрогОБИЧ», частина ОБИЧ і є, начебто, похідною від Авести/Абести)[37].

На моє переконання, усім згаданим дослідникам, які хочуть здивувати наукову громадськість розмаїттям версій та оригінальністю тлумачень, варто, передовсім, познайомитись з підставовою літературою предмету. До фундаментальних праць з топоніміки належить дослідження О. Купчинського про походження назв населених пунктів на –ичі[38], яких на території Дрогобицько-Самбірського Підгір’я аж занадто багато, щоб це ігнорувати. Крім того, найбільш авторитетною в науковому плані є версія українських і польських мовознавців про відантропонімне походження назви Дрогобич, згідно з якою перші різноманітні форми назви слід трактувати як похідні від давньоруського імені Дорогобит[39]. Тобто, перед тим, як відшуковувати в назві Дрогобич іншомовне коріння (нехай і загальнослов’янське), спочатку потрібно врахувати всі версії про місцеве давньоруське коріння.

Джерела останньої третини XIV – XV ст. дозволяють реконструювати початковий урбаністичний розвиток Дрогобича. Отже, в XIV ст. існували солеварний промисел (з ремісничим посадом), «Медведьове дворище» (колишній князівський/війтівський двір ?), комплекс давньоруських споруд невідомого призначення, на місці (фундаментах) котрих 1392 р. Володислав Ягайло заклав латинський костьол. Наявність будь-яких органів влади на час приходу поляків у місті не фіксується, хоч і вважається, що руському праву був властивий, наприклад, середньовічний принцип гірничої регалії, а також інші його інститути, які інтегрувалися в польське право. Назагал, у джерелах XIV ст. чітко проглядається долокаційне (так зване квазі-місто) з елементами ознак майбутнього розвинутого міста на магдебурзькому праві.

Згідно з дослідженням О. Олійник, Дрогобич XIV ст. мав риси східноруського (візантійського) типу міст з відкритою системою центру[40]. Ландшафтні умови місцевої території, зумовили планувальний тип східчастого поселення, яким властиво і був долокаційний Дрогобич, що розкинулося на схилах р. Тисьмениці, за аналогією до Ужгорода, Заліщиків, Сокаля та ін. Так, забудова посаду витягувалася уздовж річки (в даному випадку – потоку Побук) і лише пізніше освоювалася територія уздовж радіусів, що виходили в поле. Для такого типу поселень характерна чітка моноцентричність, зонування структури, розкриття внутрішнього простору на річку та ін. Довкола солеварного промислу, який був центром найдавнішого Дрогобича, розміщувалося три давні міські (пізніше передміські чи заміські) церкви: Св. Юрія, Воздвиження Чесного Хреста і П’ятницька, які мали чіткі оборонні функції. Таке скупчення трьох сакральних об’єктів майже вичерпно пояснює концентрацію давнього населення міста довкола солеварного промислу – одного з найважливіших осередків життєдіяльності давніх мешканців. Згадані найдавніші дрогобицькі церкви, початкові свідчення про які збереглися у фрагментарному вигляді, обросли в літературі чималою кількістю легенд, походження яких встановити непросто.

За даними археологічної розвідки, проведеної в околицях міста О. Ратичем і В. Козаком, біля селища Стебник, в урочищі Метищі, існують рештки городища, яке загинуло від пожежі (культурний шар Х – ХІ ст.). Біля с. Солець, в урочищі Рички, в кар’єрі знайдено уламки давньоруської кераміки ХІІ – ХІІІ ст., випалену глину, шматки каміння і залізних шлаків, які були кваліфіковані, як рештки чотирьох сиродутних горнів. Гіпотетично, знахідки могли бути розміщеними в якомусь посаді. Назагал, дослідники підтвердили лише те, що в околицях сучасного Дрогобича в Х – ХІІІ ст. існували укріплені городища і ремісничий осередок. Водночас, О. Ратич і В. Козак висловили припущення про те, що начебто об’єкт можна ототожнювати з легендарним Бичем[41].

У 1989 р. на території стебницького городища стаціонарні розкопки проводив В. Шишак. Відтак, було виявлено вал з ровом довкола городища, у перерізі рову – перепалену глину (перепалені «глиняні плитки»), зроблено докладні виміри об’єкту (розміри укріпленої території – 140 на 80 м). Дослідження підтвердили попереднє датування городища (Х – ХІ ст.)[42].

Новий етап в археології Дрогобича та його околиць пов’язаний з зусиллями В. Петрика. Так, 2001 р. було проведено розвідкові роботи на території давнього Дрогобича (церквище Пресвятої Богородиці, XVI ст.). На території об’єкта виявлено більше 2 тис. знахідок, деякі з них датовані кінцем ХІІ – ХІІІ ст., проте культурний шар давньоруської і ранньомодерної доби в цьому місці практично відсутній, виявлений комплекс пізньосередньовічного могильника датується, здогадно, XVII-XVIII ст. Лише гіпотетично можна говорити про існування на цій ділянці (тобто, приблизно посередині між магдебурзьким центром і солеварнею) поселення ранішої доби[43].

2003 р. проводились охоронні археологічні дослідження на території солевиварювального заводу. Найкращі результати дали роботи в шурфі біля найстарішої шахти (так зв. королівської шиби), в ході яких виявлено численні рештки виробництва солі XVIII – ХІХ ст., кераміку XVII – ХІХ ст., на глибині 3,5 м. – сліди обгорілої дерев’яної конструкції, на глибині 2,8 мі глибше – фрагменти кераміки ХІІ – ХІІІ ст., фрагмент кераміки VIII – VI ст. до н.е. З різних причин, експедиція 2003 р. не змогла дослідити всю товщину культурного шару, потужність якого, за попередніми даними, сягає 7 м.[44] Водночас, вірогідність припущень про те, що саме територія жупи є ділянкою, яка була центром (чи, принаймні, одним із центрів) давньоруського Дрогобича, практично доведена. В. Петрик висловив досить цікаве припущення щодо існування ще одного центру життєдіяльності міста в точці перетину давніх торгових шляхів, однак в археологічному плані гіпотеза не підтверджена.

2010 і 2011 рр. під керівництвом Р. Миськи проводились археологічні дослідження городища в урочищі Кіптяж/Тептюж (територія с. Модричі під Дрогобичем)[45]. Дослідження 2010 р. показали, що городище має овальну форму (63 на 44 м), з напільного боку оточене валом і ровом (загальний перепад висоти від дна рову до вершини валу сягає 4 м). Важливо, що в товщі валу виявлено випалений грунт, фрагменти перепалених колод, а також рештки обвугленої дерев’яної конструкції висотою до 0,8 м. У центрі об’єкту на невеликій глибині виявлено вимощену камінням ділянку, площею близько 9 кв. м. У результаті аналізів проб деревини з валу, а також датування фрагментів кераміки, попередньо встановлено хронологію функціонування городища як оборонного об’єкта (до пожежі, в результаті якої воно могло бути знищене) – Х – ХІІІ ст. За попередніми даними, розкопки 2011 р. розширили уявлення про структуру валу як найважливішого оборонного елементу городища. На мою думку, важливим є висновок Р. Миськи про те, що досліджуване городище є оборонним спостережним пунктом у системі укріплень Карпатської лінії оброни, який контролював стратегічні, в тому числі й торговельні шляхи, що вели з Прикарпаття в Угорщину[46].

Проведений аналіз джерел, а також оглянуті дослідження, розширюють уявлення про об’єкти життєдіяльності давніх мешканців у районі солеварні (найдавнішої заселеної частини міста) та середмістя Дрогобича, а також в його околицях у період до XIV ст., проте вони, вочевидь, не можуть розглядатися як підтвердження існування в цей період пізньосередньовічного міського організму. Вочевидь, дописемний Дрогобич був все-таки доміським поселенням ремісничого і оборонного типу, з солеварним промислом у центрі. Наявність на території солеварні аж трьох церков дозволяє говорити про вірогідність сакральної функції поселення.

Водночас, варто виділити елементи реалізму в історії найдавнішого Дрогобича, зафіксовані у легендах. На мою думку, людська пам’ять зберегла протягом віків два моменти, що могли мати місце в давнину: часті набіги ординців чи інших войовничих сусідів з відповідними руйнівними наслідками (на це вказують майже синхронні в часі пожежі городищ поблизу міста), а також зв’язок давнього Дрогобича з прилеглими оборонними городищами і укріпленнями.

На мою думку, типологія найдавнішого (дописемного) поселення на місці пізнішого міста Дрогобич може бути встановлена тільки в результаті продовження археологічних досліджень території соляної жупи, а також інших центрів протоміської забудови (наприклад, довкола парафіального костьолу кінця XIV – XV ст.). Тому крапку в давній дискусії ставити рано.

Леонід Тимошенко, професор, декан історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Посилання

[1] Проблема розглянута мною в декількох публікаціях: Тимошенко Л. В. Початки Дрогобича в контексті утворення міст галицької землі // 900 років Дрогобичу: історія і сучасність. Тези доп. міжвуз. краєзнав. наук.-практ. конф. Дрогобич, 18-19 грудня 1991. – Дрогобич, 1991. – С. 8-10; його ж. Спроба створення моделі початкового етапу формування середньовічних міських структур Дрогобича // ДКЗ. – Вип. 1. – Дрогобич, 1995. – С. 11-16; його ж. Проблеми історичної топографії та планувально-просторового розвитку давнього Дрогобича / Цикл культурологічних бесід. – Бесіда 8 / Українське богословське наукове товариство. – Дрогобич, 2004; його ж. Проблеми історичної топографії давнього Дрогобича // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя / Наукове Товариство Шеченка. – Т. І. – Київ-Львів, 2004. – С. 727-745; Нариси з історії Дрогобича. Від найдавніших часів до початку ХХІ ст. / Наук. ред. Л. Тимошенко. – Дрогобич, 2009. – С. 23-28. Цікаво, що для обгрунтування концепції “900-річчя Дрогобича” було некритично використано праці Я. Ісаєвича, який ще в 60-х рр. припускав, що Дрогобич склався в ХІ-ХІІІ ст., а в 1978 р. стверджував, що в цей час в околицях міста існувало лише укріплене поселення, ремісничий посад, а в місті – соляний промисел. – Брик М., Исаевич Я., Надемьянов В., Савчин М., Тарасюк В., Хонигсман Я., Черненко А. Дрогобыч // История городов и сел Украинской ССР. Львовская область. – К., 1978. – С.254-255. Фактично, учений в жодній своїй праці не наполягав на тому, що місто було засноване саме в ХІ ст.

[2] Києво-Печерський Патерик. – К., 1991. – С. 151-152.

[3] Див.: Літопис руський. – К., 1989. – С. 286, 399, 414 (тут ідеться про сіль з Удеча/Жидачева, Коломиї, з міста Солі та ін.).

[4] Перелік списків див.: Янин В. Л. К вопросу о дате составления обзора “А се имена градом всем русскым, далним и ближним // Янин В.Л. Новгород и Литва: пограничные ситуации XIII – XV веков // http://litopys.org.ua/rizne/spysok/spys01.htm

[5] Подосинов А.В. О принципах построения и месте создания «Списка русских городов дальних и ближних» // Восточная Европа в древности и средневековье. – М. 1978. – С. 40-48. Тут же подано вичерпну історіографію проблеми.

[6] Див.: Poppe A. Gród Wołyń // Studia Wczesnosredniowieczne. – Т. IV. – Wrocław –Warszawa, 1958. – S. 253-255.

[7] Див. капітальні праці з проблеми: Тихомиров М.Н. «Список русских городов дальних и ближних» // Исторические записки. – М., 1952. – Т. 40. – С. 214-259; Наумов Е.П. К истории летописного «Списка русских городов дальних и ближних» // Летописи и хроники. Сборник статей1973 г. – М., 1974. – С. 150-163.

[8] Новгородская четвертая летопись // Полное собрание русских летописей. – Том IV. – Часть 1. – М., 2000. – С. 623-624.

[9] Летопись по Воскресенскому списку // Полное собрание русских летописей. – Том VІІ. – Спб., 1856. – С. 240-241.

[10] Площанский В. М. Королевский вольный город Дрогобыч. – С.168; PSG. – S. 415.

[11] Pomniki dziejowe miasta Lwowa z archiwum miasta. Wyd. A.Czołowski. – Lwów, 1896. – T.1. – № 536.

[12] Gątkiewicz F. Z archiwum Drohobycza. Zbiór przywilejów, aktów granicznych, lustracji, memoriałów ipt. – Drohobycz, 1906. – № І. – S. 9-11.

[13] «…quod dum succedente tempore pro locatione civitatis Drohobicz laneos sive mansos enumerare et dimensurare contigerit…». – Gątkiewicz F. Z archiwum Dohobycza. – N I. – S.10.

[14] Księga radziecka miasta Drohobycza 1542-1563. Z papierów pośmiertnych ś. p. Stefana Sochaniewicza, wydała Helena Polaczkówna (Zabytki Dziejowe. – T. IV. – Z. 1). – Lwów, 1936. – S. XXXI.

[15] Останнім часом активізувалося його вивчення в польській історіографії. – Див.: Trajdos T.M., Brzóstkowska A., Kulewski A. Inskrypcje Historyczne fary w Drohobyczu. – Kraków, 1996; Zaucha T. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii, Sw. Krzyźa i Sw. Bartłomieja w Drohobyczu // Materiały do dziejów sztuki sakralnej. – Cz.1. – T.6. – Kraków, 1998. – S. 31-78; Trajdos T. M. Ołtarze fary drohobyckiej w świetle dawnych wizytacji // Płaj. – T.13. – 1996. – S.114-130; Trajdos T. M. Uposażenie fary w Drohobyczu // Płaj. – T.13. – 1996. – S. 86-113; Trajdos T. M. Fara drohobycka – dwa uzupełnienia // Płaj. – T.15. – 1997. – S.188-190.

[16] Acta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. – T. IV. – S.7-8; Gąkiewicz F. Kościoł w Drohobyczu. Szkic historyczny // Sprawozdanie Dyrekcji C.K. Wyższego Gimnazjum w Drohobyczu za rok szkolny 1903, 1904. – Drohobycz, 1903, 1904 / Drohobycz: Druk. Bresia, 1903. – S. 9-11; MRPS. – T. IV. – Vol. 3. – № 359.

[17] Lustracja województwa ruskiego 1661-1665. – Cz. I. Ziemia przemyska i sanocka. Wyd. K. Arlamowski, W. Kaput. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1970. – S.153.

[18] Księga radziecka miasta Drohobycza 1542-1563. – S. XVI.

[19] Trajdos T. M., Brzóstkowska A., Kulewski A. Inskrypcje Historyczne fary w Drohobyczu. – S. XLI.

[20] Могитич І. Сторінки архітектури Галичини і Волині ХІІ-XIV ст. – С.15, 16-18.

[21] Скоп Л. Церква Пречистої Діви у Дрогобичі // Сакральне мистецтво Бойківщини. Другі наукові читання пам’яті Михайла Драгана. Матеріали виступів 19-20 листопада 1997 р. – Дрогобич, 1997. – С. 79-81. Автор подає і схематичний проект графічної реконструкції тієї давньої церкви.

[22] Загальні відомості про «Хроніку» та її списки, а також гіпотези щодо представництва на соборі делегата від Червоної Русі, подав Л. Войтович. – Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. ХІІІ. – Дрогобич, 2009. – С. 24-31. На згадку в джерелі Дрогобича звернув увагу І. Скочиляс. – Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ-ХVІІІ століть: організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 167. В обох згаданих працях подана підставова література предмету.

[23] Гваньїні О. Хроніка Європейської Сарматії / Упор. та переклад з польської о. Ю. Мицика. – К., 2007. – С. 350, 415.

[24] Див. зауваги щодо процесу локації міста на німецькому праві Е. Дибек, яка відсуває його до початку століття, вважаючи, що відштовхуватись потрібно від появи війтівської влади. – Dybek E. Lokacje na prawie niemeckim w ziemie przemyskiej w latach 1345 – 1434. – Lublin, 2004. – S. 54, 170-171. Перша магдебурзька грамота для Дрогобича тривалий час була відома лише за регестовим записом: Matricularum Regni Poloniae Summaria, ed. Wierzbowski. – Varsoviae, 1915. – T. IV. – Supl. 3. – N. 559. – Р. 378. Автентичну публікацію грамоти 1422 р. здійснено лише 1975 р., у зв’язку з віднайденням пергаментного оригіналу джерела в Краківському державному архіві (збірка Русецьких, № 111). Існує також копія джерела в AGAD у Варшаві (Коронна метрика, т. 29, с. 96-103). – Zbiór dokumentów małopolskich / Wyd. I. Sułkowska-Kuraś i St. Kuraś. – Cz. VII: Dokumenty króla Władysława Jagiełły z lat 1418 – 1434. – Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1975. – N 1925. – S. 95-99.

Цікаво, що про текст грамоти 1522 р. не було відомо в Дрогобичі, звідки мали йти прохання до короля про підтвердження старих чи затвердження нових локаційних привілеїв. Наприклад, всі наступні локаційні грамоти підтверджували не привілей 1422 р., а привілей 1460 р. При ревізії міста 1568 р. привілей 1522 р. навіть не згадується у збірці правових актів міста “Priwilegium Oppidi Drohobicz”. – Archiwum Główne Akt Dawnych (Warszawa). – T. zw. Metryka Litewska. – Dz. IV B. – N 22. – K. 517-518. У першій австрійській збірці документів, в якій акумульовано надання прав Дрогобичу, джерело також не згадується. – Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 146. – Оп. 88. – Спр. 236 «Справа про підтвердження привілеїв м. Дрогобича» (1786). – Арк. 59 – 62 зв. Вочевидь, невипадково М. Мсцівуєвський у 1935 р. описав в популярній формі зусилля міщан щодо здобуття німецького права, а також урочистості в місті після його отримання, під 1460 р. – Mściwujewski M. Z dziejów Drogobycza. – Cz. I. – Drohobycz, 1935. – S. 32-39. Наведений опис, який є, зрозуміло, плодом фантазії автора, не позбавлений деяких цікавих реалій. Так, наприклад, урочисте оголошення тексту привілею в місцевому костьолі могло мати місце, позаяк саме парафіальні костьоли і церкви виконували під ту пору такі функції. Навіть, у храмах проводились засідання шляхетських сеймиків.

[25] Tylus St. Findacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. – Lublin, 1999. – S. 158-161.

[26] Список опублікований: Halecki O. Z Jana Zamoyskiego Inwentarza archiwum koronnego. Materyały do dzjejów Rusi i Litwy w XV wieku // Archiwum Komisji Historycznej. – T. XII. – Cz. I. – Kraków, 1919. – S. 146-218.

[27] Gątkiewicz F. – Op. cit. – N IV. – S. 17-20.

[28] Gątkiewicz F. – Op. cit. – N VI. – S. 22-23.

[29] Gątkiewicz F. – Op. cit. – N X. – S. 30-32.

[30] MRPS. – Pars IV. – Vol.1. – N 6915.

[31] Acta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. – T. IV. – N 2485, 2542.

[32]Mściwujewski M. Z dziejów Drogobycza. – Cz. I. – Drohobycz, 1935. – S. 9-13.

[33] Drogobycz Fekiksa Lachowicza. – Olszanica, 2009. – S. 24-37.

[34] Частина путівника, присвячена Уричу, опублікована в: Тимошенко Л. Опис замку Тустань в Уричі за рукописним путівником «Przewodnik po Drogobyczu i okolicy» // Фортеця. Збірник заповідника «Тустань»: на пошану Михайла Рожка. – Львів, 2009. – Кн. 1. – С. 630-635.

[35] Мельник Є. У пошуках втраченої пам’яті. Шкіц до критики вітчизняної концепції Давньої Руси. – Дрогобич, 2011.

[36] Див.: Кирій В., Сікора Л. Давня Русь – неоміфи і реалії. – Дрогобич, 2011. – С. 156-158. Не можу не втриматися від рефлексії про інше досить дивне уявлення згаданих авторів, які вважають бойків «субетносом доіндоєвропейського походження». – Кирій В., Сікора Л. Дописемний період села Гаї Нижні (спроба реконструкції): Етногенеза субетносу бойків у контексті етнокультурних реалій давньої історії Європи. – Дрогобич, 2010. Видається, що шановані на Дрогобиччині автори працюють деколи «вхолосту», витрачаючи зусилля на дискусію про автентичність «Велесової книги» – відомого (й доведеного в джерелознавстві) фальсифікату. – Кирій В., Сікора Л. «Велесова книга» – аргументи «за» і «проти». – Дрогобич, 2010.

[37] Тищенко К. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. – Тернопіль, 2010. – С. 41.

Позаяк тексти Авести датуються в проміжку між І – VI ст. н. е., виникає справедливе запитання про відображення назви в писемній топоніміці нашого краю, яка датується не раніше XIV ст. Водночас, звертаю увагу прихильників «методики» К. Тищенка, що Авеста хоч і вважається писемним джерелом релігії давніх іранців, все ж написана на спеціальній мові, так зв. авестійському діалекті, який не повторюється в жодних інших писемних джерелах. Крім того, Авеста була пізніше переписана середньоіранською мовою, причому, назва джерела/твору зазнала трансформації. Цікаво, що Авеста дослівно перекладається як «встановлене», «основи», «канон», «схвалення». Який зв’язок семантики Авести з Дрогобичем, залишається здогадуватися.

[38] Див.: Купчинський О. А. Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень: (Географічні назви на –ичі). – К., 1981. Монографія стала наслідком дослідження автора, за яким він захистив дисертацію з лінгвістики. – Купчинский О. А. Украинские географические названия на –ичі XIV-XX вв. (История возникновения, семантико-структурный анализ, статистика и география): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Одесса, 1974. – 33 с. Водночас, О. Купчинському належить кількадесят публікацій зі згаданої проблематики.

[39] Див. докл.: Худаш М. Л., Демчук М. О. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). – К., 1991. – С. 68; Makarski W. Nazwy miejscowości dawnej ziemi Przemyskiej. – Lublin, 1999. – S. 73-74. Наголошую, що жодному зі вказаних авторів нових версій про походження назви Дрогобич, згадані праці невідомі.

[40] Олійник О. Містобудівний розвиток західних земель України: між Сходом та Заходом // Архітектурна спадщина України. – Вип.1: Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування / За ред. В. Тимофієнка. – К., 1994. – С. 58-61. Інвективи М. Долинської проти моєї спроби розглянути планувально-просторовий розвиток давнього Дрогобича в «Нарисах з історії Дрогобича», не виглядають виваженими, адже «Нариси…» писалися зовсім з іншою метою, в форматі науково-популярного видання. Це зумовило відсутність покликань на літературу предмету. Критикуючи «Нариси…» , М. Долинська не зробила жодної спроби викладення іншої версії початкового планувально-просторового розвитку давнього Дрогобича. Єдине, з чим можна погодитись з дослідницею – у «Нарисах…» таки потрібно було докладніше розглянути процес локації міста на німецькому праві. – Див.: Долинська М. Проблеми з проблемами територіального розвитку Дрогобича: Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.) / Наук. ред. Л. Тимошенко. – Дрогобич: Коло, 2009 // Український гуманітарний огляд. – Вип. 14. – Київ, 2009. – С. 160-167.

[41] Козак В.И., Ратич А.И. Разведка в районе Дрогобыча // Археологические открытия 1974 года. – М., 1975. – С. 294.

[42] Матеріали розкопок опубліковано лише тепер: Шишак В., Ляска В. Городище Стебник у Передгір’ї Карпат // ДКЗ. – Вип. XIV-XV. – Дрогобич, 2011. – С. 29-36.

[43] Див.: Петрик А., Петрик В., Тимошенко Л. Розвідкові археологічні дослідження церквища Пресвятої Діви Марії в Дрогобичі у 2001 році // ДКЗ. – Дрогобич, 2001. – Вип. V. – С. 7-19; їх же. Розвідкові археологічні дослідження церквища Пресвятої Діви Марії в Дрогобичі // Археологічні дослідження Львівського університету / ЛНУ ім. І. Франка. – Вип. 5. – Львів, 2002. – С. 305-315.

[44] Петрик В.М., Петрик А.М. Археологічні дослідження в м. Дрогобичі Львівської області // Археологічні дослідження в Україні 2002-2003 рр.: збірка наукових праць / За ред. Н.О.Гаврилюк. – К., 2004. – Вип. 6; їх же. Дрогобицька жупа (солеварня) в світлі історичних та архітектурно-археологічних досліджень // Фортеця: збірник заповідника «Тустань». На пошану Михайла Рожка. – Львів, 2009. – Кн. 1. – С. 475-489.

[45] Миська Р. Археологічні дослідження середньовічного городища Модричі І у Передгір’ї Карпат // ДКЗ. – Вип. XIV-XV. – Дрогобич, 2011. – С. 19-28.

[46] Там само. – С. 24.

Від «ТВ». Текст історичного дослідження професора Леоніда Тимошенка публікується в нашому виданні з його ініціативи з метою показати всю абсурдність підготовки до так званого «925-річчя» Дрогобича. Святкування 900-річчя Дрогобича не базувалося на жодних серйозних історичних дослідженнях, проте очільники міста вперто продовжують дотримуватися думки, що Дрогобич заснований у кінці ХІ століття, що жодним чином не відповідає дійсності. Наступного тижня плануємо у «Трускавецькому віснику» оприлюднити звернення з цього приводу.

Кому собака — не друг

 

/У Львові та Трускавці й далі жорстоко винищують тварин/

Зневажливе, а подекуди і нелюдське, ставлення до безпритульних собак і котів уже стало нормою в українському суспільстві. Чотирилапі потерпають не лише від погодних умов, нестачі їжі й затишку, з ними борються представники влади й «догхантери».

Львівська бездіяльність

До редакції газети «Ратуша» звернувся віце-президент Західноукраїн¬ського товариства захисту тварин Юрій Микитюк і поскаржився: за останні два роки чорної діяльності «догхантерів» у Львові ні міліція, ні ветеринарний лікар Львівської міської ради Олег Юзьків не зробили нічого, аби виявити та покарати цих негідників.

«Догхантери» — це особи, що на волонтерських засадах винищують безпритульних псів, вони створили власне співтовариство, дотримуються анонімності й вирізняються жорстокістю. Цей рух прийшов до нас із Росії, якій більш вигідне таке негуманне ставлення до тварин, аніж демократизація та перейняття європейського досвіду.

«Випадки трагічної загибелі безпритульних тварин уже стали систематичним явищем, — говорить зоозахисник. — Перед «ЄВРО-2012» відбувалися масові отруєння собак. За два останні місяці різко пожвавилося знищення тварин. Прикладом цього може стати нещодавній випадок у Стрийському парку, де за невідомих обставин було отруєно 12 домашніх собак. Дуже ймовірно, що винуватцями смерті чотирилапих були, так звані «догхантери». На жаль, визначити точну причину смерті собак майже неможливо, оскільки належних експертиз узагалі не проводили. Потрібних доказів про винуватість догхантерів ніхто не збирає». Юрій Микитюк наголосив, що для посилення боротьби з «догхантерством» готують новий закон, який має замінити статтю 299 Кримінального кодексу України, що збереглася ще з часів СРСР і де, фактично, не була вказана відповідальність за отруєнння чотирилапих.

До пана Юзьківа у зоозахисників є й інші претензії. «19 лютого мешканку будинку на вулиці Сірка, 21, яка опікувалася безпритульними котами, було залякано штрафом і міліцією, буцімто коти створюють негігієнічну ситуацію в підвалі житлового будинку. Фактично, пан Юзьків може стати причиною того, що коти просто помруть голодною смертю», — обурювався захисник тварин. З цього приводу і жінка-опікун, і сам пан Микитюк звернулися із заявами в прокуратуру.

Через бездіяльність ветлікаря у ситуації з «догхантерами» і неєвропейський підхід чиновника до опікунства над вуличними тваринами Західноукраїнське товариство захисту тварин оголосило про початок кампанії проти пана Юзьківа. «У нас серйозні наміри, якщо цієї людини не знімуть із посади, ми будемо пікетувати Львівську міську раду. Поки він там є — ні про який рух до створення муніципального притулку, до європейських методів поводження з бездомними тваринами не може й бути мови», — заявив зоозахисник. Сам головний ветлікар усі звинувачення відкидає, каже, що жінці не погрожував, а лише проводив роз’яснювальну роботу, та й зрештою, масового скупчення котів у підвалі будинку не виявив.

Трускавецький садизм

Значно трагічнішою виглядає ситуація із тваринами-безхатьками в Трускавці: тут роль «догхантерів» виконує сама міська влада. Впродовж останніх двох років «Ратуша» систематично отримувала скарги від трускавецького захисника тварин Лідії Буги. Спершу Трускавецька міська рада уклала договір на відловлення собак з ЛКП «Лев», але коли це наробило багато галасу, перейшли на приватні послуги з відстрілювання тварин, надані однією людиною. Причому знищують їх брутально посеред білого дня.

Ситуація в цьому курортному містечку загострюється зазвичай навесні. І цей рік винятком не став. Якщо в січні-лютому редакція отримувала фотодокази поодинокого відстрілювання собак, то два тижні тому в мальовничому містечку в передгір’ї Карпат почалися вже масові отруєння тварин. Як розповіла Лідія Буга, до вольєрів, де захисники тварин утримують уже стерилізованих собак, підходили двоє молодиків у камуфляжному одязі й гумових чоботях та кидали отруєну їжу. За кілька днів таким чином жорстоко знищили понад два десятки собак. Ті, які залишилися живі, — у важкому стані й бояться навіть підходити до опікунів, не вживають їжі. Бродячих собак на вулиці після знищення чоловіки в камуфляжі спершу фотографують, а потім закидують в пакети і — в свій мікроавтобус, розповіла пані Ліда. Не одну заяву з цього приводу написала зоозахисниця в міський райвідділ міліції, та безрезультатно. До речі, чимало людей стають свідками цього садизму, зокрема й відпочивальники, задля яких міська влада і «розчищає» місто. Так ось, можливо, міським райцям буде цікаво дізнатися, що іноземні туристи зовсім не в захваті від такого розв’язання проблеми. Одна шокована громадянка Німеччини сфотографувала в парку отруєних цуциків, яких ще вчора власноруч підгодовувала, і пообіцяла звернутися до зоозахисного руху в себе на Батьківщині. Інша туристка, з Росії, описала побачене в листі й дала свої контакти, аби в разі потреби виступити свідком. Жінка написала, що зустрічала в парку руду собаку з цуценятами, люди їх годували і милувались ними, а потім за чиїмось звірячим рішенням їхню маму отруїли.

Голова Київського товариства захисту тварин Ася Серпінська знає, що коїться на Львівщині: «На мою думку, у Трускавці саме влада міста зацікавлена у ліквідації безпритульних тварин. Що менше містечко, то більше у ньому порушують закони. У Львові діє програма гуманного вирішення проблем безпритульних собак і котів, тому є підстави вважати, що у Львові діють саме «догхантери». На жаль, в Україні законними юридичними методами боротися з вбивствами беззахисних тварин практично не можливо. Бо міліція або взагалі не приймає належних заяв, або ж рекомендує провести дорогу експертизу, що не по кишені простим громадянам».

Торік, коли в Трускавці собак відстрілювали, «Ратуша» зверталась до їхньої міської ради із запитом, на що отримала відповідь за підписом міського голови. «Трускавецькою міськрадою укладена на 2012 рік угода з благодійним фондом «Життя для тварин» м. Дрогобича, який буде займатися утриманням та стерилізацією відловлених безпритульних тварин», — написав у листі великий тваринолюб, міський голова Трускавця Руслан Козир. Цього року листа ми не писали, позаяк справедливо повважали, що ще одна відписка нам без потреби...

Ірина Юзик, Оксана Бабенко, Катерина Воронова, газета «Ратуша», www.ratusha.lviv.ua

У Трускавці – окупація

/Напівфейлетон/

Днями до редакції газети «Франкова криниця Підгір’я» зателефонував представник однієї з туристичних фірм Трускавця. «Допоможіть, - волав на тому кінці телефонної лінії, - якнайшвидше звільнити місто від цього окупаційного режиму».

Далі чоловік розтлумачив причини свого неспокою й тривоги. За його словами, нинішня влада зовсім хліб відбирає – не дає працювати. У рідному місті зовсім життя нема, хоч виїжджай кудись на заробітки. А куди? Такого за жодного керівника не було, цілковита окупація «чесної влади». А «заможній громаді» хіба з торбою по світу. Місцеві підприємці навіть анекдота склали на цю тему.

Приходять, значить, представники дрібного бізнесу у Трускавці до колишнього мера Лева Грицака й кажуть:

- Леве Ярославовичу, зовсім життя нема з тим Козиром. Або ви вертайтеся, або ми тікаємо з міста щонайдалі. Аби нас ніде вже не дістали, то ми си подумали, що полетимо на Місяць. Але то далека дорога, нам не вистачить грошей, то може ви нас підкинете, ви ж маєте вертольота.

- Гаразд, - відповів Лев Грицак, - але вертоліт - то не ракета. Можу вас хіба до хмар підвезти, а далі підете пішки?

То така ось ситуація у Трускавці. Теперішня влада зовсім виїдає усіх, хто й так ледь зводить кінці з кінцями, задля себе влаштувала режим окупації. Діє за принципом: усьому, що заважає, приписує статус «неестетичного вигляду» й змітає. Днями на бульварі у центрі міста за підписом самого Козира люди позрізали кремезні туї, яким було років 40-50, а минулим літом було звалено погруддя Івана Франка, встановлене ще другими совітами. Навіть попередня окупаційна влада будувала, а ця руйнує, бо, бачте, там комусь захотілося земельки, тут замість туй могли б стояти яточки з крамом і приносити комусь прибуток до кишені.

Словом, трускавецькі трударі, котрим ця влада зовсім не дає на хліб щоденний заробити, радять Русланові Козиру і його команді приписати собі «неестетичний вигляд» і вимітатися з Трускавця. Але не на місяць, а назавжди.

Кирило Василевський, газета «Франкова криниця Підгір’я»

Привітання з Днем працівників житлово-комунального господарства

Шановні працівники житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення!

Щиро вітаю Вас з професійним святом.

Саме Ви створюєте гарний настрій у людей. Від Вашого ставлення до справи великою мірою залежать працездатність людей, їх настрій, атмосфера в суспільстві, затишок і комфорт.

Сподіваюся, що Ви й надалі з відчуттям відповідальності будете працювати над поліпшенням умов життя мешканців міста, подальшого благоустрою Борислава та підвищенням якості побутових послуг.

Прийміть у цей святковий день слова щирої вдячності за Вашу самовіддану працю і найщиріші побажання доброго здоров'я та чудового весняного настрою.

Бажаю щастя, добробуту, віри у власні сили Вам та Вашим родинам, міцного здоров'я і, звичайно, подяки та поваги від людей.

 З повагою, в. о. міського голови Борислава, секретар Бориславської міської ради Ігор Мельник

 



Обновлен 16 мар 2013. Создан 15 мар 2013



  Комментарии       
Всего 1, последний 4 года назад
Олександр Магльона 15 мар 2013 ответить
На жаль, не зміг прийти ни дискусклуб. Хотів сказати шановним учасникам -членам ГР ПРИ..., що свого часу кожен з них прагнув очолити цю структуру. За субєктивіних та обєктивних причин. Мають на це повне право. АЛЕ. Для обрання найдостойнішого кандидата існує інструментарій так званого переважного голосування ( рейтингове голосування). Воно має переваги та ризики. Переваги - ніколи головою ГР ПРИ... не стане особа із сумнівною репутацією, бо вже давно відомо: хто є ху... А саме такі потрібні сьогодні нашим владцям ( придивіться, хто біля очільників крутиться, так звана "каманда") - авантюристи, шахраї, маніпулятори, список можна продовжити. Позитив: ризик бути опонентом отій "каманді" та й особисто першим особам від влади. Але ж, панове, ви чого прагнули, коли записувалися у члени отих злощасних Рад?! Коли мер Дрогобича добродій Радзієвський обав собі голову ГР, то безальтернативно зіявив, що інша кандидатура буде сидіти в його приймальніф 3 місяці. Куди подівся ваш гонор та гідність, панове, члени ГР? Треба було демонстативного залишити оте фарисейське "обрання" голови Громадської ради при.... А тепер скиглити, що ГР жодного разу за два роки не зібралася задля обговорення соціально- важливих питань, як на мене, блюзнірство. Або лицемірство: хрін від ріпи не солодший. Тому й не було гострої дискусії та конструктивних рішень. Допоки кожен з нас шукатиме власні компроміси із недоброчесною владою, як це роблять деякі "лідери" громадських організацій, доти не матимемо довіри від громади та впливів на владні рішення.З цим переконанням і бажаю всім нам дружити з рівними собі ( у кого можна чогось навчитися ) та не критикувати ситуацію, на яку не маєш впливу. Щиро, гараздів! Олександр Магльона.
Дл редакцій ТВ: щиро дякую за оперативну та неупереджену поінформованість наших краян стосовно ситуації в м. Дрогобичі. На жаль, Дрогобич сьогодні немає такого незаангажованого джерела в мережі.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником