Трускавецький вісник № 44 (587) від 26 березня 2013 р.

 

Трускавецький вісник № 44 (587) від 26 березня 2013 р.

26.03.2013



 

У номері: Слово на захист влади та опозиції; Трускавецька влада: жодної підтримки багатодітній сім’ї; В дитячих садках нема що на хліб намастити; Здобутки наших спортсменів на Чемпіонаті України з хортингу; Романа Ілика обрано співголовою депутатської групи "Львівщина"; Місячник озеленення; Трускавець грошей не потребує; Чи потрібні карети для Трускавця; Позов прокурора в інтересах Східницької селищної ради задоволено; Всі тротуари мають бути посипані піском; У Сікори старшого є мрія.

Новини Трускавця та регіону

Всі тротуари міста мають бути посипані піском

Як інформує прес-служба Дрогобицької міської ради, для запобігання слизькості на тротуарах покриття має бути посипане піском. Таке завдання поставив перед комунальними службами вчора, 25 березня, на оперативній нараді міський голова Олексій Радзієвський. Очільник міста розпорядився не жаліти піскосуміші і до кінця дня посипати не лише тротуари головних вулиць, а й внутрішньоквартальних. Виконання цих завдань на особистому контролі керівників КП «ЖЕО» та КП «Комбінат міського господарства». Окрім того, поставлено завдання не припиняти очищення від снігу та бурульок покрівель будинків. Для цього небезпечні місця на тротуарах, переходах мають бути огороджені.

Чи потрібні карети для Трускавця?

Як стало відомо «Трускавецькому віснику» з власних джерел, у міській раді вирішили ліквідувати стоянку гужового транспорту неподалік церкви святого Миколая. Це буде зроблено, повідомляє наше джерело в мерії, на прохання кількох парафіян церкви святого Миколая. Але куди «переселять» візників, наразі невідомо.

Нагадаємо, що у 2011 році одним із рішень виконавчого комітету Трускавецької міської ради було вирішено ліквідувати місця стоянок кінних екіпажів біля центральної площі міста. Такі стоянки були перенесені в інші місця, зокрема на стику вулиці Бандери та площі Незалежності та на стику площі Січових Стрільців і вулиці Бандери. Саме на цих двох місцях і надають свої послуги перевезенням на кінних екіпажах кілька підприємців. Ні в місцевого населення, ні в представників трускавецької влади немає однакової позиції щодо розташування місць стоянок гужового транспорту в місті Трускавці.

Цього тижня – свята у євреїв, свідків Єгови та римо-католиків

Як інформує наше джерело, сьогодні, 26 березня, розпочинається Свято Пасхи (Песах) в євреїв. Вчора, 25 березня, у вірян Мойсеєвого віровизнання пройшла вігілія (седер). Єврейські свята триватимуть цьогоріч до 2 квітня.

Відзначають сьогодні, 26 березня, річницю Ісусової смерті і в релігійних спільнотах свідків Єгови. У Трускавці урочисте зібрання свідків Єгови пройде в санаторії «Весна» (вулиця Суховоля, 33), початок о 20.00. А 7 квітня о 10.30 свідки Єгови проведуть у своїй спільноті на Бориславській, 31, спеціальну біблійну промову на тему «Чи смерть – це кінець усього?».

Трідуум Сакрум відзначають у четвер, п’ятницю та суботу римо-католики в Україні та світі. У Трускавці урочиста Свята Літургія в Страсний Четвер пройде в місцевому костелі о 19.00, у Страсну П’ятницю Хресна Дорога о 15.00, а Богослужіння о 19.00. В суботу вірні латинського обряду посвячуватимуть паску, а урочиста Великодня Свята Меса розпочнеться в суботу о 22.00. В день Воскресіння Христового, 31 березня, Свята Літургія в трускавецькому костелі о 9.00 польською мовою та о 16.00 українською мовою.

Натомість у греко-католиків та православних триває другий тиждень Великого Посту. Як зазначив у своїй проповіді 24 березня в першу неділю Великого Посту правлячий архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав Приріз, «час Великого посту – це особлива нагода, щоб прийти до Божого храму і подивитись очима душі на те, що зробив Ісус для того, щоб нас спасти». Свято Світлого Христового Воскресіння за юліанським календарем цього року припадає на 5 травня.

Власна інформація

Дрогобицькі комунальники купили будматеріалів на 400 тисяч у першого заступника міського голови

Комунальне підприємство Дрогобицької міської ради «Житлово-експлуатаційне об’єднання» закупило будівельні матеріали у фірми,  яка належить першому заступнику мера міста Олександру  Коростильову.

Як повідомляє Вісник державних закупівель, у тендері на закупівлю єврорубероїду за кошти державного бюджету перемогло Дочірнє підприємство «Моноліт». Протягом року воно буде постачати комунальному підприємству будматеріали на суму 382 тисячі грн. З ким саме змагалось підприємство на торгах залишається невідомим, оскільки протокол розкриття пропозицій відсутній. Як і ціна за одиницю продукції.

Засновником ДП «Моноліт» є ТОВ «Холдингова компанія «Доброта». А от засновниками ТОВ є Коростильов Олександр Михайлович, Коростильова Марина Ігорівна, Лисий Василь Богданович та Рудавська Оксана Іванівна. З 4 млн. грн. статутного фонду родині першого заступника міського голови Дрогобича належить 82%.

www.lviv.nashigroshi.org

Позов прокурора Борислава в інтересах Східницької селищної ради задоволено. Фірмі екс-депутатів через суд збільшили в 49 разів орендну плату за землю

Господарський суд Львівської області задовольнив позов прокурора Борислава в інтересах Східницької селищної ради до ПАТ “Українське-Канадське спільне підприємство “Погар інтернешнл” про внесення змін до договору оренди землі. Про це повідомляється в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Як стало відомо з рішення суду, у 2008 році “Погар інтернешнл” взяло в оренду земельну ділянку площею 0,3001 га для будівництва та обслуговування господарських споруд, яка знаходиться у смт. Східниця на вул. Зарічна, 9а. На час укладання договору землю оцінили у 23,4 тис. грн., тому річна орендна плата становила лише 2,8 тис. грн.

У кінці 2010 року Східницька селищна рада затвердила нову грошову оцінку земель, тому змінилася і орендна плата. Компанію просили звернутися до управління держкомзему для підписання додатків до договору, однак “Погар інтернешнл” не давало відповіді.

Відтак суд вирішив внести зміни до даного договору оренди землі. Так як грошова оцінка земельної ділянки становить майже 1,15 млн. грн., то “Погар інтернешнл” в рік сплачуватиме за оренду майже 138 тис. грн. Рішення ще може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.

Акціонерами ПАТ “Українське-Канадське спільне підприємство “Погар інтернешнл” є Корпорація “Гай Касл Клабс Iнтернешнл Корпорейшн”, Віктор Доскiч та Дем’ян Малярчук, які були депутатами Львівської облради.  Окрім того, за аналогічним рішенням суду від 14 березня “Погар інтернешнл” платитиме за оренду ще однієї земельної ділянки площею 0,3879 га в Східниці не 3,6 тис. грн. в рік, а понад 74 тисячі.

www.lviv.nashigroshi.org

 

 

 

У Дрогобичі в одному з готелів горів номер: виявили загиблого чоловіка

На Львівщині у Дрогобичі в готелі «Тустань» сьогодні, 26 березня, близько 13.00 виникла пожежа в одному з номерів. Як повідомив у коментарі IA ZIK помічник начальника ГУ ДСНС у Львівській області Віталій Туровцев, під час гасіння в номері підрозділи ДСНС виявили тіло загиблого чоловіка. Зі слів Туровцева, займання було незначним. «Пожежа незначна, буквально півметра дивана горіло, на якому чоловік знаходився», – додав він. Пожежу ліквідували упродовж п’яти хвилин після прибуття першого підрозділу ДСНС, зазначив Туровцев.

Причини пожежі встановлюються. Чи загинув чоловік від пожежі, покаже розтин, підкреслив помічник начальника ГУ ДСНС у Львівській області. «Причини встановлює міліція. Оскільки є загиблий – буде кримінальна справа», – зауважив Туровцев.

www.zik.ua

Роман Ілик: «Зміни до схеми теплопостачання Дрогобича потрібно винести на широке громадське обговорення»

 

Ухвалення змін до схеми теплопостачання м. Дрогобича, яке розглядається на сьогоднішній сесії Дрогобицької міськради, може спричинити значну соціальну напругу в місті. Проект рішення необхідно винести на широке громадське обговорення та доопрацювати, аби зміни було ухвалено в інтересах споживачів.

Про це йдеться у зверненні народного депутата України Романа Ілика до міського голови Дрогобича та Дрогобицької міської ради, оприлюдненого на сьогоднішній сесії, повідомляє офіційний сайт політика.

«На чергове засідання ХХХІ сесії Дрогобицької міської ради виноситься проект рішення “Про затвердження енерго- та екологоефективної схеми теплопостачання м. Дрогобича Львівської області”. Це рішення торкається інтересів значної кількості мешканців міста, бюджетних установ та організацій, а саме:

п. 3 цього проекту рішення скасовує рішення сесії від 29.05. 2012 року за № 650 “Про надання дозволів на встановлення індивідуального опалення в житлових будинках м. Дрогобича”;

п. 2.2 обмежує право мешканців на відключення від центрального теплопостачання при одночасній відмові всіх споживачів житлового будинку згідно поданої колективної заяви, пропонуючи це робити шляхом внесення змін у схему теплопостачання міста у встановлені законом терміни перегляду схем теплопостачання. Такий термін складає 5 років (стаття 6 Закону України “Про теплопостачання”)», - сказано у зверненні народного депутата.

На думку Романа Ілика, таке рішення може спричинити значну соціальну напругу в місті. «Необхідних документів для вивчення стану забезпечення захисту прав та інтересів споживачів, як цього вимагає стаття 6 Закону України “Про теплопостачання”, я не отримав. Депутати міської ради, наскільки мені відомо, також отримали лише анотацію до Пояснювальної записки», - вважає Роман Ілик.

Роман Ілик стверджує, що таке важливе для громади міста рішення має бути завчасно оприлюднене і пройти процедуру громадського обговорення. «Широка дискусія із розвитку теплопостачання нашого міста сьогодні дуже потрібна. Адже, багато міст України пішли іншим, альтернативним шляхом, віддавши перевагу впровадженню схем автономного опалення. Місцева влада має аргументовано переконати громаду у ефективності пропонованої схеми теплопостачання, врахувати зауваження, і лише тоді ставити це питання на голосування», - йдеться у зверненні парламентаря.

Народний депутат пропонує відкласти розгляд цього питання, провести широке громадське обговорення схеми теплопостачання міста Дрогобича, і лише за результатами цих слухань, ухвалити необхідні рішення.

«Водночас, залишаю за собою право, за необхідності, звернутись у відповідні інстанції щодо правової оцінки прийнятих рішень сесії Дрогобицької міської ради», - сказано у зверненні Романа Ілика.

Прес-служба Львівської обласної організації ВО "Батьківщина"

Романа Ілика обрано співголовою парламентської групи «Львівщина»

У Києві відбулось п’яте засідання депутатської групи «Львівщина», на якому обрали чотирьох співголів групи. Ними стали Роман Ілик, Ірина Сех, Степан Кубів та Ярослав Гінка (керівники обласних опозиційних партійних організацій - “Батьківщина”, «Свобода», “Фронт змін” та “УДАР”).

З організаційних питань народні депутати обговорили основні пріоритети в роботі групи «Львівщина» на найближчий час. Робота депутатської групи стосуватиметься не лише питань соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області, а й співпраці з іншими регіонами України.

Також прийняли рішення обрати Секретаріат парламентської групи «Львівщина». Співголові Роману Ілику доручили доопрацювати Положення групи і винести його на розгляд на наступне засідання.

Окрім того, участь у засіданні взяв голова Львівської обласної державної адміністрації Віктор Шемчук. Народні депутати обговорили питання залучення інвестицій в регіон, сприяння розвитку підприємництва, нагальне вирішення проблеми аварійного стану доріг області, а також питання чесного і прозорого розподілу коштів державного бюджету між усіма регіонами України та Фонду регіонального розвитку.

Роман Ілик нагадав голові ЛОДА, що Львівська область має угоду з Кабміном до 2015 року. «В ній визначено ключові програми, які повинні фінансуватися, зокрема, з державного бюджету. Тому не потрібно нічого нового вигадувати, а просто виконувати цю угоду. На жаль, угода виконувалася лише до того часу, доки на посаді прем’єра була Юлія Тимошенко. Впродовж трьох років уряд нічого не робив для виконання документу”, - сказав народний депутат.

Також Роман Ілик передав голові ЛОДА копії своїх депутатських звернень, більшість з яких стосується вирішення проблем Дрогобиччини. “Це буде невеличкий тест для очільника Львівщини. Якщо на звернення надійдуть формальні відповіді, відписки, тоді немає сенсу у подібних зустрічах, імітації якоїсь роботи, чи імітації налагодження конструктивних стосунків опозиційними народними депутатами від Львівщини”, - пояснив представник Дрогобиччини у Верховній Раді України.

Засідання депутатської групи «Львівщина» відбуватиметься кожного пленарного тижня.

Прес-служба народного депутата України Романа Ілика

Голова райдержадміністрації доручив оновити в'їзні знаки

 

Голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Винницький дав вказівку впорядкувати в'їзні знаки у Дрогобицький район та у населені пункти. Завдання отримали сільські, селищні голови, особливо ті, чиї села знаходяться на основних автошляхах і є візитівкою району. Оновити знаки "Дрогобицький район" Михайло Винницький доручив лісогосподарським підприємствам, які мають виготовити та встановити естетичні стилізовані вказівники, виконанні відповідно до місцевих народних мотивів.

Прес-служба Дрогобицької районної державної адміністрації

 

Слово на захист влади

Плач та риданіє українського народу над своєю долею чимось нагадує такий собі національний мазохізм. Напевно ніхто в світі так не вміє прибіднятися як ми, українці. Напевно, нікого так не побила «лиха доля», як нас, нащадків трипільців, кіммерійців, скіфів, сарматів, аріїв та інших знаних племен вкупі. Вже двадцять років Україна ніби незалежна, а тої незалежності ні видати, ні слихати. Бо першим президентом став не Чорновіл, а хитрий лис, ідеолог комунізму, а далі теж не було такого як треба очільника держави. Пам’ятаєте рухи «Україна без Кучми»? От ніби й стала Україна без Кучми, вибрали, відвоювали свого, з Хоружівки, а він зрадив. А тепер маємо Януковича і нема на то ради.

В такому контексті нарікають українці від Сяну до Дону, від поліських лісів до синього Чорного моря. Нарікають у власних помешканнях та на лавочках біля під’їздів, у маршрутках та електричках, на Фейсбуку та Однокласниках. А більш «інтелектуальні» наші співгромадяни не забувають долучити до цих «треносів» ще й згадки про Крути та Голодомор, про вбитих січових стрільців та воїнів УПА, які проливали кров за «неньку», але не таку, як маємо, а самостійну, соборну, словом, ідеальну Україну для українців.

Анекдоти про Януковича та Азарова, тотальне співчуття до «бідних» Юлі та Юри, які «незаслужено» сидять в тюрмі, гучне стрясання повітря закликами до нових революцій та прикладами погромів у Європі, які нібито варто наслідувати нам в Україні – все це не вартувало б жодної уваги, якби не одне «але». І це «але» полягає в тому, що багато у всьому вище написаному є правди, АЛЕ … кому вигідно постійно повторювати все це, повертатися, «неначе пес до своєї блювотини» (2 Пт. 2:22)? Гадаю, що однозначно не українцям, а ворогам, які люто ненавидять все українське і тільки й чигають на нашу незалежність, яка все ж існує не тільки де-юре, але й де-факто.

Всі проблеми є для того, аби їх вирішувати. Було б дивно, якби в Україні єдиній зі всієї світової спільноти не було жодних проблем. Кожен український уряд вирішує проблеми як може, незалежно чи це уряд Тимошенко чи Азарова, Лазаренка чи Масола, Януковича чи Ющенка, Єханурова чи Фокіна. Інше питання, що інколи ці проблеми загострювалися, але український корабель пливе по цьому житейському морі і сам цей факт стає кісткою поперек горла нашим недоброзичливцям. І замість того, аби підтримати владу в рідній неньці-Україні (нагадаємо, що згідно Біблії всяка влада є від Бога), наш народ ведеться на популістські заклики та лозунги тих, хто сам не проти чимшвидше цю владу прибрати у власні руки. Згідно Конституції в Україні – демократія і народ є джерелом влади. Постає питання – якщо народ обрав цю владу, то чому невдоволені з цим не можуть змиритися? Якщо народ обирав собі Президентом Кучму, Ющенка чи Януковича, то переможені в цивілізований спосіб мали б привітати переможця і допомогти йому працювати на благо України. А якщо є бажання самим зайняти цю посаду, то потрібно не лише критикувати, а й самому щось робити задля покращення ситуації в державі. На жаль, зараз опозиція працює за принципом «чим гірше (для держави), тим краще (для неї)». А наш піпел хаває це все, не задумуючись, що антиурядова пропаганда може бути вигідна якраз ворогам нації і фінансуватися з не-українських коштів. Така правда.

Чи не подібна ситуація з українським парламентом? Нещодавно, менше року тому, пройшли парламентські вибори. Скільки було розмов, стрясань повітрям, обіцянок та закликів. І що? Партія регіонів здобула більшість. Велику підтримку набрала партія «Свобода». Дві сили, які могли б стати взірцем української демократії. Не закликаю до копіювання американської моделі, але все ж напрошується аналогія з республіканцями та демократами. То може, варто йти в цьому напрямку? Так ні, знову амбіції окремих представників нетитульної нації беруть верх. І знову повівся наш люд, бо не дав мандат довіри «Свободі» в такій мірі, як це мало б бути. Віддали українці свої голоси «Батьківщині», «УДАР»у, КПУ. І що може «Свобода» зі своїми менш ніж півсотні штиків? Наразі кричать «Україна», коли окремі депутати виступають російською – і то добре, бо давно пора припинити виступи в українському парламенті недержавною мовою. А де решта опозиції? Далі плодить «тушки». Приклад братів Табалових, які стали депутатами за списком «Батьківщини і де-факто переметнулися до провладного табору, є яскравим свідченням, за кого не слід голосувати в майбутньому.

Та повернімося до наших «голосінь» щодо становища України. Хіба не гріхом є нарікати на убожество наших громадян? Звичайно, що грошей ніколи не буває забагато, та все ж – хіба розміри пенсій та заробітних плат, навіть мінімальних, не дозволяють жити українцям більш-менш пристойно? Ні в Європі, ні в Америці нема таких застіль під час весіль, хрестин, уродин, поминок. У котрій українській сім’ї голодні діти простягають рученята і просять кусочок черствого хліба? Якщо йти за логікою ворогів нашої держави, які так пристойно маскуються під «рятівників України», то спочатку треба «повалити «режим» Януковича», а далі все буде добре. Але знову залишається «але» – але що буде далі?

Спочатку Бог дарував нам незалежну Україну. Та ті, хто мав владу, її народу не віддав, залишив собі. Комуністи перефарбувалися на демократів і загарбали собі державне та колективне майно. Хто винен у цьому?

Потім «повалили» «режим» Кучми, але кучмісти залишилися при владі. Чому?

Прийшов Віктор Ющенко, наше «сонечко», в цей же час засіяла зірка Юлії Тимошенко. І що? Чим все закінчилося? Розсварилися наші голуб’ята, залишилася після них лише ностальгічна згадка про Помаранчеву революцію та реальні газові угоди, які закабалили Україну не менше, ніж пізніші Харківські.

В 2010 році народ зробив свій вибір. Мудрий чи не дуже, правильний чи неправильний, але вибір зроблено. І дивним чином під нового президента Віктора Януковича переформатувалася більшість в парламенті. Це проблема депутатів чи наша проблема?

Пройшло два роки і колесо історії повертається на круги своя, вступаємо в ту саму річку, наступаємо на ті ж граблі.

У чому проблема? У владі, яку уособлюють Янукович, Азаров, Королевська? У владі, яку уособлюють Чечетов, Тягнибок, Яценюк, Турчинов, Кличко, Симоненко? В опозиції, яку уособлюють ті ж Кличко, Яценюк та Тягнибок? А може, у місцевій владі? Чи все-таки у нашій незрілості, схильності до навіювання від злих відьом та відьмаків української політики? Мені здається, що проблема в нас самих. Наше суспільство не випродуковало, не згенерувало ще того типу політика, якому можна було б беззаперечно довірити владу. Духовність наших політиків така ж показово-показушна, як і їхня благодійність, чесність, турботливість про всіх нас. Мене млоїть від самої згадки про всілякі шоу а ля Шустер, від ток-шоу та «свобод слова», від нескінченних диспутів, в яких червоною ниткою йде турбота про народ та нарікання на наше складне становище. Ті, хто ускладнює наше становище, самі ж намагаються показати, як вони його виправляють. Нашою головною проблемою є лицемірство та фарисейство української політики, а не конкретно Янукович, Азаров, Тимошенко, Тягнибок чи будь-хто інший. Ніхто з сучасних українських політиків не готовий поміняти цю систему, не готовий розірвати це зачароване коло, хоча всі понад двадцять років говорять нам про реформи – починаючи від Пинзеника та Ланового і закінчуючи Азаровим та Яценюком. Ніхто не візьметься за кардинальне очищення держави від зрощеного криміналу та капіталу, ніхто не здійснить санацію всіх ланок управлінського апарату, який просяк корупцією, ніхто не підрубає коріння нашому політичному невігластву. Бо для цього потрібен час, багато часу. Для цього потрібна не лише зміна влади і навіть не зміна еліт, а й зміна устрою. Демократія навряд чи найбільш підходяща форма для України, на жаль. Ще В’ячеслав Липинський відстоював ідею аристократичного правління, а гетьманство було своєрідною (за змістом) формою конституційної монархії – але це лише так, ліричний відступ.

Помаранчева революція вкотре довела прописну істину, що роблять революції герої, та плодами її користуються ниці та підлі люди. Тож та революція, до якої закликають-підбурюють надто радикальні користувачі соцмереж, абсолютно нічого б не змінила. Насмілюся висловити думку, що сценарій поширення революційних настроїв в українському суспільстві пишеться поза межами нашої держави. Як і фінансується, до речі…

Якщо хтось мені закине, що надто багато песимізму в моїх роздумах, то відповім: песиміст – це добре поінформований оптиміст. І все ж я не є песимістом, я вірю, що в Україні не так погано, як це намагаються подати представники української опозиції. На це вказують різні чинники як-то стабільність валюти, стабільний розмір зарплат та пенсій, рівень свободи слова, рівень купівельної спроможності українця. Якщо ж порівняти з минулими часами, то можна сказати, що живемо ми досить добре. Хіба легко жилося нашим дідусям та бабусям у колгоспах? Які були затримки зарплат у 1997? А цукрова, бензинова та інші кризи семирічної давності? Держава є, а держава це ми, тож заклики до повалення «режиму» особисто для мене співзвучні із закликом ліквідації України як держави. Карта поділу України, карта розпалювання ворожнечі між Заходом та Сходом, між україномовним та російськомовним населенням, карта перманентного неспокою в державі, перманентної революції задля самої революції та інтересів окремих падких на владу ділків – ці та інші карти вже давно розігрувалися. Революцію варто починати із себе, зі свого місця в державі, зі свого усвідомлення вибору під час виборів, а не із закликів трощити вітрини, палити авто та виганяти Президента. Який би він не був, цей Янукович, які б помилки не робив, але його вибрав народ, український народ і саме цей народ зможе в 2015 або вигнати його, або переобрати знову.

Я розумію, що наражаюся на шквал критики. Я розумію, що читач, можливо, хотів би прочитати щось інше. Але це моя позиція, яку хочу викласти в таких пунктах:

- незважаючи ні на що, Україна є і буде;

- наші предки і конкретно ми переживали значно гірші часи, ніж є зараз, тож замість скиглити, потрібно дякувати Богу за те, що маємо;

- не революційний, а еволюційний шлях має обирати Україна і не піддаватися на провокації тих, хто прагне допастися до влади в будь-який спосіб;

- кожен з нас, українців, повинен на своєму місці не лаяти владу, а допомагати їй розбудовувати Україну, замість розхитувати наш корабель, маємо дружньо протистояти навалі штормових викликів;

- кредо кожного українця повинно звучати «А що ти зробив для України?» а не «що Україна зробила для мене?».

І ще одне – не забуваймо, що нарікаючи, що нам погано, можемо допроситися, що буде значно гірше. Бо не завжди зміни означають покращення. Приклад деяких малих міст України, як і деяких світових держав – яскраве цьому підтвердження…

Володимир Ключак

P.S. Іншу позицію можна прочитати у статті Анатолія Власюка «Слово на захист опозиції», яку теж публікуємо на «Трускавецькому віснику».

Слово на захист опозиції

Нині опозицію не лає хіба що лінивий: і не така вона, і не те робить, і не так, і взагалі – жах!

Все це нагадує мені анекдот про докучливу дружину, яка постійно критикує свого чоловіка: і цвях він не так забив, і підлогу не так помалював, а люстру взагалі повісив жахливо. Нарешті чоловік не витримав і запитує: “Якщо я роблю не так, то скажи, як має бути?”. А дружина відповіла: “Я не знаю як, але не так”.

Критикуючи опозицію, що вона робить не те і не так, ми чомусь упевнені, що саме наша порада допоможе, скажімо, змести режим Януковича. При цьому не даємо собі звіту, а чи справді такі геніальні у своїй впевненості й святій простоті. З іншого боку, дистанціюючи себе від опозиції, чи не ллємо ми воду на млин того самого режиму Януковича, в необхідності повалення якого переконані?

Говорячи про сучасну українську опозицію, повинні мати на увазі принаймні три речі.

Перше. Українська опозиція є такою, якою є, й іншої наразі у нас нема і не передбачається. Хочемо ми цього чи ні, але саме їй на даному етапі Української Революції відводиться головна роль у поваленні режиму Януковича.

Друге. Ні в кого не викликає сумнівів, що режим Януковича треба повалити. Хочемо ми цього чи ні, але саме нинішня опозиція має прийти йому на зміну, бо, здається, гіршого, ніж нині, вже просто не може бути.

І третє, найістотніше. Нинішня опозиція є перехідною майбутньою владою. Ми повинні вже зараз думати, щоби нинішня опозиція, ставши владою, не узурпувала її й підготувати тих, хто прийде на зміну нинішній опозиції, яка стане владою.

 Щоби досягнути кінцевої мети – побудови справді незалежної Української держави за формою і змістом – слід пройти декілька етапів. Про перші три, які є тактичними, але аж ніяк не стратегічними, я тільки що сказав. При цьому слід мати на увазі, що чим слабшим є громадянське суспільство, тим сильнішим видається нам режим Януковича і тим більші надії ми покладаємо на опозицію. Тому саме опозиція в ущерб своїм меркантильним інтересам як єдиного представника знедоленого народу повинна бути зацікавлена в тому, аби в Україні розвивалось громадянське суспільство. Це треба робити хоча би з однієї простої причини: рано чи пізно настане час, коли опозиція зрозуміє, що без масової підтримки народу не зможе змести режим Януковича. Якщо й далі лише бавитися в лідерство, то можна услід за Юрієм Луценком та Юлією Тимошенко потрапити до в’язниці.

За великим рахунком, опозиція не має чіткої стратегічної лінії, в’язнучи у тактичному болоті. З одного боку, це зрозуміло, бо опозиційні сили є різними й завдання їхні різні. Але, з іншого боку, вони повинні зрозуміти, що вже давно все слід зводити до спільного знаменника, бо режиму Януковича простіше розбити їх поодинці, враховуючи амбіції та непорозуміння.

“Лінива” робота Верховної Ради України розхолодила опозиціонерів. Вона не змушує їх займатися щоденною, непомітною, чорновою роботою, яка передбачає насамперед утвердження українського в нашому житті в різних формах і проявах. Акції непокори, блокування трибуни, персональне голосування – це добре, але це тактика, яка, можливо, дасть плоди у майбутньому, а, можливо, й не дасть, якщо опозиція, прийшовши до влади, “проспить омріяну волю”. Стратегія – це коли назад дороги немає, коли звернути з Великого Українського Шляху ніхто не зможе, незалежно від влади, яка перебуває при керівництві Україною.

Нині опозицію звинувачують у всіх смертних гріхах, і, мабуть, для цього є вагомі підстави. Довести свої підозри наразі не можна, але послуговуються народною мудрістю: диму без вогню не буває. Чи працюють лідери опозиції фактично на владу, отримуючи від неї гроші за надані послуги? Чи відрізняється опозиція від влади, чи мова йде просто про різних людей, які найняті обслуговувати Систему, а перед народом розігрують спектакль непримиримої боротьби між опонентами чи вже навіть ворогами? Чи здатна опозиція поміняти саму Систему в принципі, чи стала невід’ємним її гвинтиком і мова йде лише про косметичний ремонт у рамках спецоперації “керована демократія”? І таких запитань більше, ніж відповідей на них, особливо у людей, які вірять у теорію змов чи шукають чорну кішку в темній кімнаті, навіть коли цієї розумної тваринки там нема.

Значна частина людей, яка розуміє, що так далі жити не можна, що режим Януковича треба змести, разом із тим відсторонено дивиться на опозицію, бо не довіряє їй. Звичайний здоровий глузд підказує, що, справді, опозиції довіряти не треба. Але міфи про третю силу, яка буцімто прийде на зміну владі й опозиції, вже настільки приїлися, що в це вірять хіба що відчайдушні оптимісти. На жаль, сучасне життя вкотре не дає нам вибору: або ти з владою, або ти проти неї. Відсидітися на кухні не вдасться.

Чимало чільних діячів опозиції – це пташки з гнізда Кучми. Вони несуть на собі родові плями тодішнього режиму, а тому, за великим рахунком, мало чим відрізняються від Януковича. Змусити їх діяти розумно і в українському річищі може лише інстинкт самозбереження. І на це слід сподіватися нам усім. Янукович, здається, вже перетнув межу неповернення, тому опоненти, які стали йому ворогами, дихають в потилицю. Розв’язка може настати навіть швидше, ніж ми сподіваємося, бо більш гнилого режиму в нас ще ніколи не було. Або ми своїми мудруваннями забезпечимо Януковичу брежнєвський період застою і стабільності – як на цвинтарі…

Анатолій Власюк, www.tustan.io.ua

P.S. Іншу позицію можна прочитати у статті Володимира Ключака «Слово на захист влади», яку теж публікуємо на «Трускавецькому віснику».

 

Місячник озеленення?

 

 

Стало відомо, що мер Трускавця Руслан Козир підписав минулого тижня розпорядження про проведення місячника озеленення, прибирання та благоустрою. «Місячник проводиться з метою поліпшення стану довкілля, озеленення та впорядкування місць загального користування та відпочинку», - сказано в розпорядженні.

В цьому не було б нічого дивного, адже щороку навесні кожне місто готується до Великодня, прибирає територію. Благоустрій – така річ, що про неї не варто забувати ніколи, та все ж весна має свою специфіку – після танення снігу бачимо наслідки нашої «культури» - папірці, целофанові пакети, недопалки, використані презервативи, пляшки скляні та пластикові, і багато подібних «перлин».. А крім «культури» – пісок, намул, словом – непривабливий стан доріг, тротуарів, узбіч, зелених зон, правду кажучи, всього, що нас оточує.

Байдужість багатьох мешканців до благоустрою рідного міста вражає і проявляється хоча б у позиції, що моє – це те, що в межах моєї квартири чи приватного будинковолодіння. А загальний коридор, під’їзд, прибудинкова територія чи те, що за ворітьми мого особнячка – це вже чуже, тож чого мене має боліти голова, що там бардак, безлад, хлам, що там неприбрано? Така, на жаль, правда життя. Тому «Трускавецький вісник», як і минулого та позаминулого років, просить підтримати ініціативу міського голови та посприяти у проведенні місячника благоустрою власною активністю, реальними діями по наведенні ладу в місті – хоча б на прибудинковій території чи в лісі «загального користування». Варто звернути увагу і на стан дитячих майданчиків, кладовищ, побілку бордюрів, складування твердих побутових відходів, гілок від дерев та іншого сміття у відповідне місце.

Але є одне «але»… Якщо з прибиранням та благоустроєм більш-менш зрозуміло, то як бути з озелененням? Міська влада на власному прикладі показала, що слово у неї розходиться з ділом. Маємо на увазі фарс із «озелененням» бульвару Юрія Дрогобича. Цілком здорові дерева, туї, котрі ще іменуються «деревом життя», були впень вирізані. Жовтий неприглядний самшит вже «тішить око» на бульварі Юрія Дрогобича – від сторони площі Незалежності. Чи такого «озеленення» потребує Трускавець? Чи можна собі уявити більший цинізм, ніж заклик до озеленення в час, коли йде масова вирізка кількох десятків зелених насаджень в самому центрі курорту? Чи права рука не знає, що робить ліва? Знає-знає, добре знає, як і чому це робиться…

Тому акція «Посади дерево і збережи його» (цілком нормальна назва) могла б викликати виключно підтримку, якби не оце «але» - дії міської влади, УЖКГіБ та КП «Парк курортний» щодо «збереження» дерев, яких не вони садили…

Та як би там не було, а варто зробити Трускавець чистим містом і зеленим містом. Бо пан Козир прийшов і піде (можливо, повернеться назад до Києва), а нам тут жити. І якщо ми не зробимо порядок у власному домі, то сподіватися на заїжджих варягів марно…

Володимир Ключак

P.S. Матеріал буде актуальним виключно після танення снігу :-)

Трускавецька влада: жодної підтримки багатодітній сім’ї!

У Трускавці народилася трійня! «Експрес», «Високий Замок», «Львівська газета», не кажучи вже про всі трускавецькі та дрогобицькі газети, написали про цю подію, яка мала місце в липні 2011 року. Напередодні свята Верховних Первоапостолів Петра та Павла сім’я Володимира та Роксолани Гаєвичів поповнилася на сина Павла і донечок Христинку та Діанку. Породілля почувається добре, діти теж. А далі – крапка. Тобто, далі влада Трускавця зовсім перестала цікавитися життям родини Гаєвичів. А сім’я, між іншим, вже майже два роки тулиться в орендованій (!) однокімнатній (!) квартирці на вулиці Стуса житловою площею 17 кв. м. (!).

«В такій малій квартирі дуже важко з трьома дітьми, тому що немає можливості навіть зберігати одежу для всіх, не кажучи вже про нормальні умови життя, в тому числі й сну», - каже пані Роксолана.

«Незважаючи на доручення Президента України (ще Віктора Ющенка – прим. авт.) № 1-1/1198 від 10.11.2006 року щодо підтримки сімей, в яких народилася трійня, яке зобов'язує державні органи влади та органи місцевого самоврядування вирішувати питання забезпечення житлом сімей, в яких народилася трійня, керівництво Трускавецької міської ради не вживає жодних заходів для забезпечення житлом нашої сім'ї. Не прийнята жодна програма сесією Трускавецької міської ради на відміну від інших міст в Україні. Таке пасивне ставлення до проблем громади міста не вирішить нашого питання, бо нам дають тільки формальні відписки, одночасно не бажаючи вирішувати питання по суті.

Мої неодноразові звернення до керівництва міста Трускавця, Львівської обласної держадміністрації, депутатів міської та Львівської обласної ради, а також Верховної Ради України не дали жодного результату, на які я отримувала формальні відписки. Всі наші звернення скеровуються на ім'я міського голови, а він в свою чергу переводить "стрілки" на обласну раду і чекає на вирішення нашого житлового питання нею.

Про яку допомогу можна думати і сподіватись, коли після народження моїх дітей ніхто з керівників міста не прислав навіть вітальної відкритки. На відміну від інших міст, де мер такій родині вручає ключі від квартири ще в пологовому будинку. На всі мої звернення шукаються аргументи для мого переконання, що таке питання для міської влади є не під силу, а по місту поширюються чутки про те, що нібито нам виділили земельну ділянку, а від квартири нібито відмовились. Все це робиться для того, щоб сформувати таку неправдиву думку громади міста Трускавця. В кінцевому результаті вона буде вигідна для теперішнього керівництва міста на майбутніх виборах.

Вже понад десяток років в житловому будинку № 15 про вул. В. Стуса в місті Трускавці не функціонує дитяча молочна кухня, зроблена з двох квартир. Зрозуміло що таке приміщення тримається (пообіцяне) для певної особи чи двох осіб. Тому мені і тут мабуть нічого «не світить». Коли моя сім’я запропонувала падати нам це приміщення з умовою, що ми самі доведемо його до належного стану, відповідно до існуючих житлових норм, то нам сказали, що для влади буде дуже великою проблемою перевести з нежитлового приміщення в житлове. Тобто членам виконавчого комітету важко буде підняти (проголосувати) руки за переведення. Нам незрозумілі такі пояснення, а ще більше мотиви, чому у президії виконавчого комітету не зможуть піднятися руки і що для цього потрібно???

В кожній відповіді міський голова Р. Козир посилається на те, що в місті нічого не будується та існує проблема в забезпеченні житлом мешканців ветхих та аварійних будинків, тобто розписується в своїй безпорадності. Стверджує, що знає про наші проблеми та має намір запропонувати нам квартиру, яку ще потрібно відсудити, однак не вказує про яку саме квартиру йдеться.

В черговий раз згадується про невідоме нам співфінансування будівництва будинку, яке ми розпочали, однак через брак коштів зупинили. І в даному випадку жодних конкретних пропозицій немає.

Також у відповідях говориться, що наша сім'я перебуває під соціальним супроводом та одержує допомогу продуктами харчування. За півтора року таке трапилося аж чотири рази, якщо б зібрати все дане нам, то вистарчило б на два дні проживання.

Такі випадки в місті Трускавці трапляються дуже рідко (один раз на п'ятдесят років), а тому сподіваємося на Вашу підтримку, у зв'язку з чим просимо Вашого сприяння у покращенні наших житлових умов».

Листа такого змісту надіслала пані Гаєвич керівнику однієї з політичних сил Трускавця з надією, що їй допоможуть зрушити справу з місця. Не вказуємо, яка саме це політична сила, бо це не так важливо. Якщо допоможуть – можна буде тоді подати назву партії. Хоча, зрозуміло, що партійні організації на місцях навряд чи можуть вирішувати такі питання. Тим більше, якщо місцева влада прихильна до інших партій, хоча спрямування політичних сил подібне – патріотичне.

Відповіді з міської ради від 19 березня 2012 року, від 14 листопада 2012 року, від 25 лютого 2013 року… Незалежно, чи за підписом Руслана Козира, чи Валентини Бодак, а суть одна і та ж – ми про Вас знаємо, ми про Вас думаємо, але наразі, на жаль, нічого для Вас зробити не можемо. Чекайте.

Від «ТВ» можемо теж сказати родині Гаєвичів: «Чекайте. Чекайте, коли прийде інша влада в Трускавці. Чекайте часу, коли дійсно, а не декларативно-демагогічно, буде чесна влада та заможна громада. Тоді, можливо й дочекаєтеся розуміння та зрушення Вашої справи з мертвої точки».

А наразі подаємо уривок зі статті Анатолія Власюка «Трійня для трускавецького мера», опублікованої в часописі «Тустань» №18 (599) від 24 - 30 травня 2012 року, тобто майже річної давності. Але цей уривок актуальний донині…

«Народження трійні в Трускавці - не таке вже й часте явище. Кажуть, що востаннє це трапилося років сорок тому. Здавалось би, це мало стати подією для Трускавця, а влада повинна була не лише привітати молоду сім’ю, а й надати їм квартиру, як це передбачено чинним законодавством.

Нині Гаєвичі винаймають однокімнатне помешкання в центрі міста. Дружина, звісно, сидить у декретній відпустці, чоловік працює. Щоправда, допомагають батьки, але грошей ледве вистачає, аби зводити кінці з кінцями.

Вже скоро малятам мине рік, а міський голова Трускавця Руслан Козир і досі не привітав сім’ю Гаєвичів з цією небуденною подією не лише в їхній родині, а й у місті-курорті.

Володимир був на прийомі в заступника мера, говорив про відповідний Указ Президента України щодо позачергового надання помешкання для сім’ї, в якої народилася трійня. Той лише розвів руками і сказав, що наразі мерія нічим не може допомогти. Правда, їх поставили на чергу, але, зважаючи на те, якими темпами зводиться житло в Трускавці, Гаєвичі можуть отримати квартиру тоді, коли Христинка, Діанка і Павлик ... закінчать школу.

Неподалік від того місця, де живе багатодітна родина, пустує приміщення колишньої молочної кухні. Володимир Гаєвич пропонує трускавецькій владі самотужки переобладнати це приміщення під квартиру, але не знаходить відгуку в трускавецькій мерії. Подейкують, що тут мешкатиме один трускавецький міліціонер.

Крім обов’язкової державної допомоги, сім’я Гаєвичів не отримала жодної копійки від трускавецької влади, хоча соціальні служби напередодні Різдва та Пасхи зібрали всі необхідні документи.

Можливо, після цієї публікації міський голова Трускавця Руслан Козир переступить через власні амбіції, завітає до родини Гаєвичів (сподіваємось, не з порожніми руками) і бодай внесе ясність, коли молода сім’я отримає помешкання. Бо якось не пасує мерові вдавати, що в Трускавці нема сім’ї з трьома дітьми і що цієї проблеми взагалі не існує...»

Яка свята простота, яка наївність. Та куди там пану Козиру до проблем звичайної багатодітної сім’ї. У нього ж такі стратегічні завдання та плани здобуття енергетичної незалежності Трускавця, вирішення енергетичної безпеки міста-курорту і ще багато інших заготовлених фраз в запасі. А тут якась одна сім’я з двох виборців…

«Просимо Вас не надсилати для розгляду наше звернення до міського голови міста Трускавця, бо в нього є заготовлені відповіді на такі питання, які постійно є однакові», - пише пані Роксолана Гаєвич в листі до голови Трускавецької організації однієї з партій. Схоже, що багатодітна мама повністю розчарувалася в міському голові та його команді. І приємно, що таких людей як пані Гаєвич, які розчарувалися в міському голові, у Трускавці багато. Їх кількість зростає з кожним днем.

Гадаю, що коли у Трускавці оберуть нового мера, треба буде влаштувати масові гуляння. День, коли «Трускавець без Козира» стане доконаним фактом, повинен бути святковим у місті-курорті як день усвідомленого вибору громади та як символ народження в місті громадянського суспільства. Суспільства, де народження трійні буде визначною подією, а не головним болем. І де доручення Президента влада не ігноруватиме, а виконуватиме. І де поняття «відписка» стане рудиментом сумної та трагічної для міста-курорту «козирної» сторінки історії, яку потрібно буде просто вирвати з трускавецького підручника.

Володимир Ключак, фото Анатолія Власюка

Трускавець грошей не потребує!

«На Вашу заяву № 131 від 19.02.2013 року щодо надання дозволу на розміщення рекламних біл-бордів на парапетах огорожі повідомляємо наступне.

Згідно Концепції розміщення зовнішньої реклами у м. Трускавець, затвердженої рішенням виконавчого комітету № 245 від 25.08.2011 року, рекламні біл-борди не можуть бути розміщеними на парапетах огорожі, оскільки основними критеріями розміщення зовнішньої реклами є впорядкування перенасиченого рекламного простору міста з метою зменшення інформаційного тиску на гостей і мешканців міста та формування зовнішнього рекламного оформлення міста відповідно до сучасних вимог дизайну на підставі врахування різноманіття елементів простору міста-курорту, архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних, громадсько-політичних і соціально-психологічних чинників…»

Таку відповідь № 18/25 – 683/4 від 11.03.2013 р. з Управління розвитку курорту Трускавецької міської ради отримав генеральний директор ГКК «Карпати» Лев Грицак. Відповідь підписав заступник міського голови Трускавця з питань діяльності виконавчих органів Юрій Яворський.

Звичайна відписка з банальним словоблуддям та фразами типу «врахування різноманіття елементів простору міста-курорту, архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних, громадсько-політичних і соціально-психологічних чинників». Зрозуміло, що навряд чи міг розраховувати Лев Грицак на якусь позитивну відповідь на своє звернення, враховуючи тенденційність теперішньої трускавецької влади. Здавалося б, нема про що й говорити, адже Концепція розміщення зовнішньої реклами у Трускавці ніби врегульовує все від А до Я. Але насправді не все так просто. Бо досить лише уважно ознайомитися з цією Концепцією, як стають очевидними неузгодженості між текстами та непрофесіоналізм її творців. Бо укладена вона таким чином, що міська рада в цілому і окремі її відділи зокрема самі ж порушують цю Концепцію.

Якщо до першої частини Концепції зауважень як таких немає (бо які можуть бути зауваження до здертих з Інтернету шаблонів), то до механізмів реалізації так званої «єдиної політики міської ради щодо розміщення зовнішньої реклами» таких зауважень є багато.

Перше, що впадає у вічі: можливість розміщення рекламних конструкцій та місця конструкцій «визначає у кожному конкретному випадку Управління розвитку курорту, рекреації та туризму за погодженням з управлінням архітектури і містобудування, згідно погодженої схеми розміщення рекламоносіїв». Це відкрите зізнання в тому, про що говориться вже давно: відбулася монополізація рекламного бізнесу у Трускавці. Приклад «східницького телевізора» в парку, витіснення одних з ринку реклами та тепличні умови для інших, маніпуляція поняттями типу «громадсько-політичні та соціально-психологічні чинники» - все заради повного контролю в царині реклами у Трускавці. Недолугі пояснення, що реклами в місті забагато, стали причиною її зменшення, а відтак і зменшення надходжень до бюджету. Проте дивним чином зросла кількість реклами, яка рекламує відпочинок у Східниці. Влітку 2012 року такої реклами було надто багато – і на території залізничного вокзалу, і в центрі міста, а навіть неподалік міської ради. На центральній площі міста закликали не лише відвідати ресторан азербайджанської кухні, а й поїхати на відпочинок у Східницю. Ось вам й «історико-культурні та громадсько-політичні чинники». А довершували свою чорну справу ті, хто розпускає плітки про розбавляння трускавецької «Нафтусі» чи забирає потенційних відпочивальників прямо з … вокзалів, автобусного та залізничного. Та й везуть тих гостей у Східницю. Влада міста натомість бореться з рекламою Трускавця. Заради справедливості слід зазначити, що на даний час реклами Східниці у Трускавці поменшало – очевидно, в мерії все ж дослухалися до наших закликів покінчити з таким неподобством. Але прийде літо і, можливо, знову реклама, розміщена у Трускавці, вабитиме на відпочинок до Східниці…

«Передбачити місця та конструкції (тумби, дошки об’яв) для розміщення на території міста безоплатної інформації громадян і юридичних осіб (оголошення і реклама)» - йдеться в Концепції, проте це всього лише слова. Достатньо пройтися містом і побачити, що реклама та оголошення різноманітних заходів у нічних клубах, виставок-ярмарків, пропозицій купівлі-продажу, афіш з анонсами подій – повсюдно! Поруч із рекламою від комерційних структур, оздоровниць та розважальних центрів – оголошення про нові виставки в музеї історії міста, Єпархіальному музеї, Художньому музеї Михайла Біласа, анонси заходів у Народному домі, заходів із вшанування отця Пристая, Тараса Шевченка, Романа Різняка-Макомацького. Жодним чином не критикуємо тут відділ культури чи підпорядковані йому музеї та Народний дім, адже мета оголошень – залучити якомога більше учасників. А те, що Концепція розміщення реклами йде всупереч з інтересами громади, якось відходить на другий план. Де ті обіцяні місця для розміщення безоплатної інформації? А нема їх. Бо не принесуть вони чиновникам жодного доходу – ось в чому причина…

Інше питання – ніхто й далі не звертає увагу на чужомовну рекламу, якої за останні два роки явно побільшало. Вивіски та афіші російською, англійською – і то без жодного дубляжу українською державною. Депутати від «Свободи», КУНу, «Нашої України», чому не піднімаєте це питання знову і знову на сесіях міської ради? Хіба Трускавець перестав бути містом Біласа, Данилишина та Макомацького? Бо як наразі в музеї історії міста поряд з повстанською криївкою розміщена «выставка восковых фигур с Санкт-Петербурга». Для кого? Напевно, для «политтехнологов господина Козыря … с Питера».

В час, коли бюджет розвитку у Трускавці в 2013 році менший в десять разів, ніж у 2007 чи 2008 роках, влада взяла дивний курс на відмову від додаткових надходжень до міської скарбниці. Нормативну грошову оцінку землі спочатку підняли, потім знизили, бо це зачепило інтереси впливових осіб. Підприємці і так стогнуть під податковим гнітом. В той же час недофінансування відчувають заклади освіти, медицини, культури. Не те, щоб була катастрофа, але нема тих грошей, які вкладалися в розвиток цих галузей за часів Лева Грицака. Скорочення персоналу, бідує комуналка, гостро стоїть житлова проблема. Але гроші на новий автомобіль та ремонт чиновницьких кабінетів все ж знайшовся.

Цікаво, скільки втрачає міський бюджет Трускавця від такого «господарювання», коли відмовляються від живих грошей, які могли б поступати від додаткових рекламних конструкцій? Нехай рахують бухгалтери та економісти. Але зрозуміло, що це ті гроші, які можна було б використати ефективно. Та влада в особі пана Яворського та дорогоцінного для громади Управління розвитку курорту «гонорово» каже: «Нам грошей не треба!». З одного боку їх, цих чиновників, можна зрозуміти – у них гроші є. Є високі зарплати, є доплати за доступ до таємниці, мають гроші за відрядження та по багатьох інших пунктах. Хтось скаже: «Не будемо рахувати чужі гроші». Чому чужі? Це ж кошти із наших кишень, відрахування з наших зарплат та пенсій, це міські гроші, якими останні два роки розпоряджаються вкрай неефективно, виділяючи їх на проект та будівництво платних туалетів, купуючи в складний економічно час нові автомобілі, роблячи ремонти в міській раді, щоб заробляли їхні фірми, освітлюючи місто – знову ж таки, аби заробили їхні ж фірми. А Трускавець не має права себе прорекламувати у Трускавці, бо Баба Яга (читай – Управління «розвитку») проти!

Не треба грошей – не просіть їх в області ні в держави. Бо виходить парадокс – відмовляємося від власних надходжень і жебраємо співфінансування області в різних проектах.

…Відмову Леву Грицаку надіслали, бо, мовляв, розміщення реклами на парапетах огорожі суперечить Концепції розміщення зовнішньої реклами. Рекламних щитів на стебницькому та дрогобицькому кільцях поменшало – відповідно зменшився дохід міста від цієї реклами. А от з кількістю та змістом реклами при в’їзді в місто-курорт це так зване «управління розвитку» чомусь не може собі дати ради. Привід – це не наша територія. То може «управління розвитку мало б подбати про розширення нашої території, а не про обмеження реклами міста? А то вже дійшло до абсурду, що на парапетах огорожі біля міської ради красиву промоцію міста (вивіски «Трускавець – 185») зняли, замінивши безликими зеленими бляшками. Воістину, застав дурня молитися – він лоба розіб’є.

Володимир Ключак

P.S. Продовження теми – в наших наступних публікаціях.

 

 

В дитячих садках нема що на хліб намастити

І така ситуація не в Стебнику, чи в іншому місті з повністю зупиненою промисловістю, а в місті-курорті Трускавці. Принаймні про це прийшла повідомити на прийом до міського голови Руслана Козира представник батьківського комітету однієї з дошкільних установ міста пані Тетяна. Правду сказати, молода жінка, мати двох дітей, вела себе дуже спокійно, не сипала жодними звинуваченнями. Пані Тетяна просто висловила хвилювання, що в дитячому садку, куди ходить її п’ятирічна донька, уже тривалий час немає в раціоні харчування дітей молока, м’яса і навіть масла – буквально нема що дитині на хліб намастити, що ж тоді їсти? Міський голова Руслан Козир вибачився за незручності і зазначив, що це чисто бюрократична проблема. Мовляв, тендери на закупівлю продуктів харчування для дошкільних установ не відбулися через відсутність учасників – коли відбулося відкриття пропозицій, виявилося, що подав заявку лише один учасник, з яким за законодавством не можна заключити угоду. Бо буде звинувачення у корупційних діях. Завідуючий відділом освіти Михайло Шубак додав, що справді, у 2012 році не виконувались норми наявності в раціоні дітей чотирьох продуктів харчування: фруктів, меду, сиру твердого і какао. Але з січня місяця постійно шукаються можливості виправити ситуацію: в меню з’явилися яблука, молоко замінили згущеним, знайшли шляхи постачання м’яса. Відбулися також повторні конкурсні торги, і вже з 10 квітня має відновитися нормальне постачання дошкільних установ продуктами харчування. Пані Тетяна з розумінням подякувала за роз’яснення і сповнена надії, що настануть кращі часи в місті та в дитячих садках зокрема, що мине похолодання й ця бюрократично-тендерно-харчова криза, покинула зал засідань органу місцевого самоврядування.

Не я для держави, а держава для мене

Таку глобальну думку висловила інша відвідувачка - літня пані, яка вимагала в міського голови відновлення історичної справедливості – повернення їй земельної ділянки, яку забрали у 80-х роках, в час стрімкого будівництва курорту Трускавця. За цю землю вам надали квартиру – роз’яснювали жінці адвокати, до яких зверталася, таку основну думку почула й від міського голови.

Що держава, точніше державний нотаріус, не виконує свої обов’язки перед ним, переконаний і пан Святослав, який уже другий місяць не може взяти свідоцтво про спадщину, а ще в середині лютого пройшли всі можливі терміни. Форс-мажорні обставини - нотаріус захворів, точніше зламав ногу, два місяці на лікарняному – пояснювали чоловікові. «Захворів? Чесно кажучи, не дуже вірю. Хоч одну падлюку шляк трафив! То має хтось замінити! Чому я маю страждати?! Пишіть до Лавриновича, що державний нотаріус у Трускавці не виконує свої обов’язки»,- сипав не знати чи серйозними чи все-таки трохи жартівливими пропозиціями чоловік.

Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір’я»

Тринадцять медалей для спортсменів нашого краю

22-23 березня 2013 року у м. Київ в найбільшому спортивному комплексі України "Палац Спорту" відбувся чемпіонат України з хортингу серед чоловіків та жінок у розділах "Двобій" та "Показовий виступ" в рамках проведення олімпіади з бойових мистецтв. Львівську обласну команду на змаганнях представляли СОЦ "ЕНЕЙ", Дрогобицький осередок хортингу та ГО "Школа з рукопашного бою Віталія Плеханова".

Виступ наших спортсменів приніс Львівській області 13 медалей - три золоті, дев'ять срібних та одну бронзу в розділі "Показовий виступ" (вихованці тренерів Андрія Шевчука та Дениса Іваницького). Дві золоті медалі та норматив майстра спорту виборола Оксана Городинська в особистому та парному виступі з Віталіною Коссак, яку вже можна привітати з присвоєним званням майстер спорту України з хортингу. Також вітаємо Дениса Іваницького та Віталія Плеханова з присвоєнням звання майстер спорту України. Другі місця посіли - Каріна Спариняк, Анна Слесарчук, Павло Руденко, Анатолій Холівенков та Віталіна Коссак, бронзу здобула Анна Слесарчук в особистому виступі.

Висловлюємо подяку нашим спонсорам, котрі допомогли здійснити поїздку на престижні змагання - Володимиру Іллічу Козявкіну ("Клініка відновного лікування" м. Трускавець).

Вл. інф.

 

У Сікори старшого є мрія…

/Щоби задовільнити забаганки старшого брата, Сікора-молодший порушує Закон і вводить в оману колег-депутатів/

Дивина та й годі: як тільки повертає на весну, в Любомира Сікори, котрий є депутатом Дрогобицької районної ради від «Фронту змін», прокидається загострене бажання створити свою газету.

У принципі, в тому, що кожну двоногу істоту, яка не втратила природних інстинктів, весна надихає на звершення і кличе на подвиги, нема нічого дивного. Проте, якщо переважна більшість смертних, які наділені почуттям відповідальності і здорового глузду, передусім, висловлюючись фігурально, думають над тим, як виорати і засіяти (у найширшому розумінні цього висловлювання), то вершиною мрій Любомира Сікори є створення газети. Воістину, як писав колись пролетарський письменник Дем’ян Бєдний, «...какой мужик, разлучен с полем, валять не будет дурака...».

Торішньої весни з того «яйця», яке виношував Любомир Миколайович, так нічого й не вилупилося. Позаяк депутати второпали, звідки ноги ростуть. Втім, пан Сікора, котрого важко запідозрити в дипломатичних здібностях, сам видав таємницю. На одному з засідань депутатської комісії ім’ярек сказав, що лобіюючи створення газети, він виконує партійне завдання. Михайло Сікора, голова ради, котрий всіляко намагався закамуфлювати необачні одкровення старшого брата, не зміг нічого вдіяти. Отож ідея створення газети була провалена.

Цьогорічної весни брати Сікори майже один до одного «розіграли» торішній сценарій. Майже – щодо форми і змісту. А ось щодо способу, в який брати прагнуть втілити свою ідею, то він у рази перевершує їхні торішні «досягнення».

Наприклад, якщо торік хоча би зробили спробу збалансувати свої бажання із законними економічними інтересами «Галицької Зорі», співзасновником якої є районна рада, то цього разу Сікори вирішили, м’яко кажучи, наплювати не тільки на Закон, але й на елементарні правила людських взаємин. Тобто те, що в повідомленні про скликання сесії, яке опубліковане в «ГЗ» за 15 березня ц.р., від депутатського загалу було приховано низку важливих питань порядку денного, в т.ч. про створення газети, це одне. Однак те, що під час наших перемовин з головою ради п.Сікорою, яке відбулося за три дні до сесії, урядовець цинічно лицемірив, хоча достеменно знав, що питання про створення газети не тільки внесено до порядку денного, але вже є навіть проект рішення щодо її створення, це вже цілком інше.

Перша обставина означає, що голова ради, опублікувавши «обрізаний» варіант порядку денного сесії, не тільки не рахується із Законом, але й не поважає своїх колег-депутатів, думкою яких у такий примітивний спосіб – приховування від них інформації – мали намір зманіпулювати під час голосування. Не випадково ж добродій Сікора уклінно просив минулого четверга депутатів, які покидали сесійну залу, залишитися, щоби проголосувати питання щодо створення часопису. Як мовиться, шило вилізло із мішка.

Власне цей штрих є додатковим промовистим аргументом щодо характеристики іншої обставини – можливості ведення перемовин із добродієм Сікорою. На наше переконання, із теперішнім головою ради, котрого старший брат, очевидно, «призначив» своїм реґентом на території Дрогобицького району, не варто не те що домовлятися про якісь важливі речі, але вкрай ризиковано навіть грати в карти. У його рукавах є не тільки п’ятий, але, мабуть, і шостий туз.

Чи є щось неприродного у тім, що рада хоче створити свій часопис? Вочевидь, нема. Але є одне важливе «але». Є Закон «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», який регулює взаємини між представницькою і виконавчою гілками влади та ЗМІ, а відтак створює механізм забезпечення конституційного права громади на отримання згаданої вище інформації. Відповідно до ст.7 цього Закону, органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право засновувати або бути співзасновниками друкованих засобів масової інформації в порядку, встановленому законодавством України, і в межах коштів, що виділяються з державного чи місцевого бюджетів на висвітлення їх діяльності, або за рахунок перерозподілу коштів, що виділяються на забезпечення функціонування цих органів.

Позаяк у районному бюджеті, котрий перебуває на дотаційній «голці», не те що не знайшлося коштів на висвітлення в ЗМІ діяльності органів влади в 2013 році, але навіть нема чим розрахуватися за надані інформаційні послуги торік, питання щодо створення нової газети є не тільки правовим нігілізмом, але й цілковитим абсурдом. Тим паче, що не кожен здогадується, в яку «копійчину» платникам податків обійдеться це «задоволення».

Отже, «межі коштів», про які йдеться в ст.7 згаданого вище Закону, унеможливлюють таку «розкіш» як створення часопису.

Залишається другий варіант, передбачений цим же Законом, себто створення часопису за рахунок перерозподілу коштів, що виділяються на забезпечення органів влади. Це означає, що якщо, скажімо, голова ради готовий до такої смиренності і жертовності як новообраний Папа Франциск І, котрий радикально оптимізував видатки на своє утримання, то ще з горем пополам можна стягнутися на якийсь «бойовий листок».

Проте, як засвідчив перебіг першого засідання ХХІІІ сесії, Михайло Сікора не має найменшого наміру переміщуватися по району на маршрутках, розраховуватися за «хліб-сіль» з власної кишені та відмовлятися від інших благ. Він радше воліє обмежити матеріальні інтереси інших, приміром, зарплати війтів та всіх працівників (секретарів, бухгалтерів, фельдшерів, зав. народними домами), які фінансуються з сільських бюджетів.

Якби в цій авантюрі, яку затіяли брати Сікори, проглядався хоча б якийсь громадський інтерес і якби це робилося відповідно до Божих і людських Законів, то «Галицька Зоря» не зронила б жодного поганого слова. Але ж неозброєним оком видно, яким чином і заради чого це робиться.

Є у Сікори-старшого мрія, яка, вочевидь, недалеко втекла від горезвісної мрії Наталії Королевської. Та й, зрештою, не збирається нікуди втікати від мрії зверхника «Фронту змін» Арсенія Яценюка, котрий нахабно прагне зіпхнути свого майбутнього конкурента на президентських виборах Віталія Кличка на київську «каналізацію».

І останнє. 22 березня ц.р. офіційне інтернет-представництво Президента України опублікувало доручення Президента щодо роздержавлення друкованих засобів масової інформації. У ньому йдеться про те, що «з метою виконання зобов’язань України перед Парламентською Асамблеєю Ради Європи щодо роздержавлення друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також дальшого впровадження європейських стандартів у цій сфері: М.Азарову забезпечити прискорення доопрацювання за участю Національної спілки журналістів України, фахових об’єднань, трудових колективів редакцій проекту Закону України про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації та подати його Президентові України для внесення на розгляд Верховної Ради України як невідкладного. Термін – 5 квітня 2013 року».

Відтак створення державних чи комунальних ЗМІ є не тільки вчорашнім, але позавчорашнім днем, позаяк Україна щодо вирішення питання роздержавлення ЗМІ вже, як мовиться, доганяє потяг.

Редакція газети «Галицька зоря»

Р.S. 26 березня сесія райради таки проголосувала (48 голосів "за", якщо довіряти підрахунку) за створення комунального підприємства районної ради Народний часопис «…». Яке саме КП створила райрада – залишається загадкою для всіх, адже в рішенні про це не сказано - народні обранці проголосували за порожні лапки ("..."). Прийнятий документ, очевидно, має лише декларативний характер. Бо над назвою часопису, складом редколегії, приміщенням для редакції і найголовніше – над фінансуванням проекту ще має думати робоча група. Доповідач з цього питання Любомир Сікора просто відкинув всі зауваження депутатів, які висловлювали сумніви в доцільності створення комунальної газети. Він запропонував два варіанти назви: «Бойків світ» або «Франковий край», редактором видання хоче бачити Івана Шведа, а з коштами нібито обіцяють допомогти бізнесмени. Що усього цього вийде – покаже час. Що ж, як кажуть, мрії здійснюються. Але чомусь за гроші платників податків…

 

Участь у міжнародних туристичних виставках як складова промоції курорту і напрямок розвитку міста Трускавця

 

 

/Прес-реліз/

На Міжнародній туристичній виставці «МІТТ-2013», яка з 20 до 23 березня проходила у Москві, Трускавець отримав нагороду (статуетку) за найкращу презентацію свого туристичного регіону. Організатором поїздки та підготовки рекламного стенду виступило Управління розвитку курорту міської ради.  У виставці узяв участь міський голова Трускавця Руслан Козир.

Міжнародна туристична виставка «MITT» – найбільша в Росії міжнародна туристична виставка, яка входить до п'ятірки провідних туристичних виставок світу. Ця виставка одержала широке визнання міжнародного туристичного співтовариства і щорічно значиться в переліку значущих подій в галузі світового туристичного бізнесу. У виставці узяли участь 3 тисячі компаній зі 189 країн та регіонів світу.

На виставці «МІТТ-2013» курорт Трускавець уперше за багато останніх років був представлений єдиним стендом площею 40 кв. м. з презентацією унікальних властивостей «Нафтусі», потенційних можливостей санаторно-курортного лікування, оздоровлення, медичного туризму, рекреації. Своє захоплення з приводу оформлення стенду, його масштабів, змістової наповненості висловили багато учасників та відвідувачів виставки, зокрема президент Всесвітньої асоціації курортів М. Стороженко.

Трускавець – єдине українське місто-курорт, представлене на виставці комплексно. Це був унікальний проект, реалізований завдяки співпраці Трускавецької міської ради і санаторно-курортних закладів, зацікавлених в рекламі своїх медичних і туристичних потужностей. Трускавець на виставці представляли санаторно-курортні заклади, готелі та туристичні агенції, в тому числі: «Ріксос-Прикарпаття», «Шале-грааль», «Міротель», «Перлина Прикарпаття», «Шахтар», «Карпати», «Тур-Галичина».

Збільшення кількості відпочивальників – одне з найвагоміших джерел поповнення міського бюджету. Для збільшення наповнюваності санаторно-курортних закладів потрібна системна робота щодо промоції курорту. Трускавець і надалі планує брати участь у міжнародних туристичних виставках. Невдовзі така виставка відбудеться у Києві.

Інформаційно-аналітичний центр Трускавецької міської ради

 



Обновлен 27 мар 2013. Создан 26 мар 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником