Трускавецький вісник № 47 (590) від 3 квітня 2013 р.

 

Трускавецький вісник № 47 (590) від 3 квітня 2013 р.

03.04.2013



 

У номері: Дороги, коні та голова на плечах; Образи: маршрутка «Дрогобич – Стебник»; Міський голова побував на Форумі місцевого самоврядування; Слово на захист Бога; Відбулася урочиста сесія Дрогобицької міської ради; Спортивні новини.

Новини Трускавця та регіону

Вітаємо з нагородою

Як інформує сайт регіональної газети «Джерела Трускавця», оргкомітет «Національного бізнес-рейтингу» відзначив їхнє видання – за результатами 2011-2012 років воно посіло 18-те місце у Львівській області. 19 сходинку зайняла газета «Галицька зоря» (м. Дрогобич). Рейтинг підприємств проводився за такими показниками: прибутковість та ліквідність, масштаб виробництва та платоспроможність, ефективність використання ресурсів, соціальні показники (відрахування до державного бюджету, оплата праці), інвестиційна привабливість.

До речі, в 2012 році Львівська обласна рада та Львівська облдержадміністрація визнали кращою міською газетою комунальної форми власності ще одне видання нашого краю – газету «Нафтовик Борислава».

Нагадаємо, що «Трускавецький вісник» у 2011 році заснував премію імені отця Олекси Пристая, в якій є і номінація «Журналістика». В 2011 році цієї відзнаки удостоєні журналісти Ярослав Кіт (газета «Трускавецькурорт» ) та Андрій Говіщак (газета «Франкова криниця Підгір’я», а у 2012 – журналісти Світлана Швадчак (Трускавецьке міське радіомовлення) та Анатолій Власюк (редактор часопису «Тустань»).

Редакція «Трускавецького вісника» вітає колективи «Джерел Трускавця» та «Галицької зорі» з визнанням їхньої праці та високою нагородою – 18 та 19 позиціями в Національному бізнес-рейтингу по Львівській області. Розділена радість – це подвійна радість. Приємно, що газети Дрогобиччини щороку – серед переможців.

Відбулась урочиста сесія Дрогобицької міської ради

Як інформує прес-служба Дрогобицької міської ради, вчора, 2 квітня, під головуванням міського голови Дрогобича Олексія Радзієвського відбулась урочиста сесія Дрогобицької міської ради, присвячена 23-ій річниці підняття Національного (Державного) прапора України над ратушею міста Дрогобича. Серед запрошених представники духовенства, голова міської ради 1-го скликання, міські голови ІІ, ІV, V скликань, депутати І-го, ІІ-го, ІІІ-го, ІV-го, V-го та VІ-го скликань, керівники відділів, управлінь та служб Дрогобицької міської ради, керівники підприємств, установ та організацій міста, керівники навчальних закладів міста, лідери та представники політичних партій та громадських організацій, представники ЗМІ.

Урочисту сесію розпочали з благословення отця Тараса Гарасимчука – (УГКЦ) та отця Михайла Бачинського (УАПЦ). До почесної президії міський голова О.Радзієвський запросив Мирослава Глубіша – голову міської ради І демократичного скликання, Михайла Лужецького – міського голову П та ІV демократичних скликань. Секретарем сесії обрали Олега Яводчака – депутата Ш, V скликань.

Зі словами привітань до присутніх звернувся міський голова Олексій Радзієвський, наголосивши, що 2 квітня 1990 року було прийнято справді доленосне рішення. «Це був перший випадок підняття національного прапора в Україні за рішенням сесії міської ради і цим рішучим кроком Дрогобич увійшов в історію», - зазначив О.Радзієвський.

Про події 23-річної давнини, про реалії сьогодення, про соціально-економічне становище у Дрогобичі та Україні у своїх виступах говорили голова міської ради 1-го демократичного скликання – Мирослав Глубіш, депутат П, ІІІ-го,V-го скликання Cтепан Яким, депутат ІІІ-го, IV-го, V-го скликаннь Леся Процик, радник міського голови Віра Байса та інші. Вітальну адресу Народного депутата України Романа Ілика виголосив його помічник - Ярослав Комарницький.

На урочистій сесії лунали патріотичні вірші та пісні у виконанні Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні та танцю України “Верховина”, вихованки студії «Любисток» Палацу дитячої та юнацької творчості Діани Грицай, учениці естрадного відділу ДДМШ № 1 Діани Кахнич.

Міський голова побував на Форумі місцевого самоврядування

Як інформує відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради, міський голова Борислава Володимир Фірман взяв участь у Форумі місцевого самоврядування, який відбувся у Львові 28-29 березня. За підсумками роботи Форуму було сформовано резолюцію, яка відображає шляхи вирішення проблем місцевого самоврядування.

Форум підтримав концепцію розвитку місцевого самоврядування і адміністративного-територіального устрою, яка напрацьована у вигляді проекту. З іншого боку, цілий ряд пунктів рекомендації спрямовані на повернення реальних повноважень спроможності місцевого самоврядування, насамперед у сфері облаштування міжбюджетних стосунків, у сфері містобудівної діяльності, у сфері надання відповідних соціальних і адміністративних послуг.

В перший день Форуму відбулись жваві панельні дискусії на теми: «Реформа місцевого самоврядування», «Бюджетний блок», «Містобудування та культурна спадщина». Організатори та партнери Форуму: КУ Інститут міста, Львівська міська рада, Львівське регіональне відділення Асоціації міст України, Офіс Ради Європи в Україні, Програма розвитку ООН в Україні, Фонд Фрідріха Науманна за Свободу, проект Місцевий економічний розвиток міст України, Німецьке товариство міжнародного співробітництва.

Як інформує наше власне джерело, участь в роботі Форуму місцевого самоврядування взяв і міський голова Трускавця Руслан Козир.

Дві природні пам'ятки району мають шанс увійти у природно-заповідний фонд

Як інформує офіційний сайт Дрогобицької РДА, Дрогобицька райдержадміністрація виступила з ініціативою визнати пам'ятками природи столітній дуб біля с. Вороблевичі в урочищі "Старий дуб" та водоспад висотою біля 12-ти метрів поблизу с. Довге Гірське в урочищі "Ясенів".

На виконання відповідного доручення голови РДА директор Дрогобицького ДЛГП "Галсільліс" Богдан Захарко звернувся до управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області про включення в природно-заповідний фонд цих унікальних природних перлин Дрогобиччини.

Власна інформація

Суд зобов’язав готель у Східниці платити за оренду землі 297 гривень в місяць замість 80

Завдяки  рішенню суду Східницька сільська рада підняла орендну плату за землю для чотиризіркового оздоровчого комплексу «Київська Русь», що розташований в селищі з 80 гривень в місяць до 297.

Господарський суд Львівської області задовольнив позов прокурора міста Борислав проти київського ТОВ «Парадіс Сервіс», якому належить готель, і зобов’язав внести зміни у договір оренди між Східницькою сільською радою та підприємством. Договір оренди на ділянку площею 250 кв.м, на якій розташований готель було підписано у листопаді 2007 року, тоді вартість грошової оцінки ділянки становила 9 тисяч 542 гривні, тобто 79, 58 грн. в місяць. В кінці 2010 року сільська рада затвердила нові норми грошової оцінки. Згідно з ними, на сьогодні ділянка коштує 59 тисяч 417 грн.

У рішенні суду зазначено, що селищна рада неодноразово зверталась з листами про необхідність змін договору, проте відповідач лишав їх без відповіді та задоволення. 25 березня зміни в договір зобов’язав внести суд. Тепер готель платитиме в місцевий бюджет Східниці 297 гривень 9 копійок щомісяця.

Мінімальна вартість проживання та лікування в оздоровчому комплексі становить 8 тисяч 369 гривень в тиждень.

www.lviv.nashigroshi.org

Спортивні новини: зональна першість Львівської області з волейболу

31 березня у місті Дрогобич відбулась зональна першість Львівщини з волейболу серед чоловіків. Учасниками змагань стали команди міст: Старого Самбора, Турки, Дрогобича, Борислава. Команди змагались по коловій системі з 3-х партій.

Здобувши перемогу над командами зі Старого Самбора та Турки наші волейболісти зустрілись у вирішальному поєдинку з командою дрогобичан – фаворитом змагань. У важкій, вкрай напруженій та яскравій грі з рахунком 2-1 перемогу і перше місце у зоні вибороли наші волейболісти у складі: Шуба Тарас, Матківський Андрій, Кізмінович Ігор, Кушнір Віктор, Ліцман Віталік, Пеленичак Тарас.

«Перед нашою командою стоїть ще одне завдання – перемогти у фінальній частині змагань 7 квітня 2013 року у м. Львові. Де наші спортсмени зустрінуться з найкращими командами Львівщини.», - прокоментував головний спеціаліст з питань фізичної культури та спорту відділу гуманітарної політики міської ради Володимир Рахель.

Відділ гуманітарної політики міської ради вдячний усім членам нашої команди за проявлену ініціативу та активну участь у змаганнях.

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

Дороги, коні та голова на плечах

Їдучи по справах у Стебник, звернув увагу на те, як змінилася ситуація з дорогами. Ще два-три роки тому стебницькі дороги (зокрема, вулиці Трускавецьку та Мекелити) наводили за приклад жахливого бездоріжжя: яма на ямі, величезні калюжі, ні об’їхати, ні проїхати. Натомість Трускавець пишався відремонтованими вулицями, які виблискували чистотою, добробутом, гладенькою поверхнею. І ось маємо те, що маємо – все змінилося майже до навпаки. У Стебнику дороги підлатали і хоча, звичайно ж, до ідеального стану доріг там ще далеко, та, як кажуть, терпимо і шоферам, і пасажирам, і пішоходам. Що ж твориться у Трускавці – бачимо самі. Відремонтовані у 2011 році до Євро-2012 вулиці починають «сипатися». Біля православної церкви на вулиці Мазепи яма на ямі. Вулиця Шевченка у вибоїнах, вся Воробкевича в ямах, а стебницьке кільце виглядає так жалюгідно, що ні словом сказати, ні пером описати. Навіть фотографії не здатні відобразити реальну картину на вулиці Стебницькій від самої кільцевої розв’язки аж до початку (чи то кінця) Трускавця в напрямку Стебника.

Представники місцевої влади у Трускавці не приховують свого занепокоєння станом вулиць Міський голова Руслан Козир особисто не раз хизувався знаннями, як потрібно ремонтувати дороги, щоб вони служили довго та надійно. Так, потрібно більше займатися будівництвом доріг та їхнім капітальним ремонтом, ніж просто латати ями, адже ямковий ремонт проблеми стану доріг не вирішує, хіба відкладає на короткий час. Нищать дороги вода, піщано-сольова суміш, важковаговий транспорт. При ремонті доріг варто застосовувати новітні, передові технології. Водоприймальні ґратки повинні теж якісно виконувати свою функцію, а в нас вони часто знаходяться вище поверхні дороги. З усім цим важко не погодитися, та ніхто й не хоче сперечатися з мером. Але від міського голови зокрема і влади міста в цілому «заможна» громада очікує не просто слів, а дій, конкретних кроків. А їх наразі немає.

- Чому за Вашої каденції не була відремонтована вулиця Шевченка? – запитуємо міського голову Трускавця 2002-2010 років Лева Грицака. Про інші вулиці не питаємо, бо абсолютну їх більшість, як і внутрішньобудинкові проїзди, залишив Лев Ярославович своєму наступнику у відмінному або ж дуже доброму стані. Виняток становили хіба Воробкевича, Роксолани, Данилишиних і згадувана Шевченка.

- Вулицю Шевченка ми не ремонтували тільки тому, що йшло будівництво «Міротелю» і станом на 2009-2010 роки не було сенсу вкладати кошти в цю дорогу. Зараз, коли будівництво цього об’єкта завершилося, цю центральну вулицю нашого міста-курорту варто б відремонтувати.

Лев Ярославович не уточнює, хто ж саме мав би взятися за відновлення дорожнього покриття на Шевченка, але висловлює власну думку, що навряд чи ідея зробити цю вулицю пішохідною зоною є добрим помислом. На цій вулиці є тільки один великий об’єкт – «Міротель», а закриття дороги для руху машин більше шкодить місту, ніж сприяє його привабливості. Судіть самі: під’їзна дорога до міської ради (а саме такою є вулиця Шевченка) перекрита, тож як під’їхати до мерії? Правильно, об’їжджаючи мало не пів Трускавця. А це означає, що і так перевантажена вулиця Мазепи має прийняти ще потік тих автомобілів, які мусять робити такі нікому не потрібні маневри. А що дає створення такої «пішохідної зони» на вулиці Шевченка? Просто дає можливість не ремонтувати цю вулицю, адже для пішоходів і так зійде. Але ж вулиця для того, щоб нею користуватися, а не для показної «турботи» про пішоходів. Бо пішоходи і так дають собі раду, як давали її з нерозчищеними тротуарами, яких хіба весна розчистила (а не комунальні служби), як дають собі раду з ходінням по узбіччях доріг, щоб уберегтися від бризок брудної води з-під коліс автівок, як дають собі раду з виживанням у нашому місті-курорті.

Свіжий приклад – їдемо зі знайомим з вулиці Річки до «Фуршету». Можна було б напряму попри міську раду та універмаг лиш «блиснути» - і вже там. Так ні, приходиться виїжджати на Стебницьку і потім або всією Городище, або ж по перевантаженій Мазепи об’їжджати реально пів міста.

Якщо б вулиця Шевченка мала бути пішохідною, то вона хоча б віддалено мала нагадувати пішохідну зону в нашому парку. Дійсно, у Дрогобичі, Стрию. Львові є закриті для руху автомобілів вулиці, але вони і виглядають відповідно, а не так, як наша вулиця Шевченка. Але влада Трускавця так старається показати свою «турботу» про жителів та відпочивальників, що навіть забуває запитати тих же жителів та відпочивальників, чого вони хочуть, що їм потрібно.

За таким самим принципом «вирішили» питання з кінними екіпажами, які є реальною промоцією курорту для відпочивальників. Їхні стоянки біля площі Незалежності ліквідували, переселивши рішенням виконкому ці екіпажі в інші місця. А далі представники влади звертаються до надавачів послуги перевезень екіпажами: «просимо Вас ліквідувати стоянку гужового транспорту … біля церкви св. Миколая у зв’язку з численними скаргами прихожан…». Постає питання – невже так потрібно було виселяти ці карети з території, яка не є першою санітарною зоною? І для чого? Для того, щоб на цьому місці понаставляти торгівельних будок в самому центрі курорту? І робити там «великодні» та «різдвяні» ярмарки продажу китайського барахла?

У «кінському питанні» навіть досвід знаменитих європейських курортів, міст та столиць цивілізованих держав не переконує зашорених чиновників, яким політична доцільність важливіша за здоровий глузд. А дійсно, що нам Краків, що нам Відень, що нам Карлові Вари чи Будапешт, де такі кінні екіпажі є окрасою міста, своєрідним символом культури, заможності, естетичного смаку? Видно, красиві карети не підходять до концепції «курорту», в якому двері до адмінкорпусу міської ради металеві, як у тюрмі, в якому вирізають здорові туї з метою … озеленення бульвару Юрія Дрогобича, в якому відпочинкова зона у самому серці курорту перетворена зусиллями місцевої влади у базар з галасливими корчмами, звідки російськомовний шансон лунає навіть у Страсну П’ятницю і в день вшанування пам’яті жертв Голодомор.

Вулиці Трускавця у такому ж стані, як і міська господарка. Переслідуючи незрозумілі громаді цілі, не питаючи в громади, вулицю Шевченка роблять пішохідною, курорт хочуть позбавити привабливого елементу кінних екіпажів, центр міста перетворюють на казна-що. Зарплата в Трускавці залишається однією з найнижчих в Україні, колись процвітаюче місто-курорт має бюджет розвитку менше 5 мільйонів, та й то ще невідомо, чи будуть ці гроші в міській казні.

Коні не винні, як писав Михайло Коцюбинський. Цей вислів давно став крилатим і означає лицемірне небажання бачити дійсних винуватців чогось. Щоб побачити винуватців стану речей у Трускавці, Руслан Козиру та його команді не варто дивитися в далеке чи недалеке майбутнє, не варто кивати на нерозуміння області чи держави, не варто нарікати на уряд чи «папєрєдніків». Варто лише глянути у дзеркало та задуматися, чи голова на своєму місці. І варто пригадати біг-борди зразка 2010 року про «погані дороги» та про те, що «Трускавець потребує змін на краще».

Колись громадський діяч Трускавця Іван Шило видав бюлетень «Бумеранг виборця». Назва дуже влучна, адже до трускавецького виборця його вибір 2010 року дійсно повернувся бумерангом. Та так вдарив, що досі громада не може отямитися від «шокової» діяльності мера та його команди. Пріоритети розставлені – за кошти громади будуються платні туалети, ремонтуються корпуси мерії, виплачується різноманітна надбавка чиновникам, купуються нові авто. Чи може здійснювати розтринькування громадських коштів людина, яка має голову на плечах? Чим думає така/такий голова? Це вже запитання, над якими мав би поміркувати кожен виборець. Щоб і дороги були в нормальному стані, і місто було чистим та зеленим, і щоб вину не звалювали на «папєрєдніків» та коней. Бо коні не винні…

А може, в стані трускавецьких доріг винні автомобілісти? Чи, може, весь Трускавець варто перетворити у пішохідну зону? Нікому не відомо, які думки у голові голови і які ще експерименти над трускавчанами збираються ставити представники обраної влади…

Володимир Ключак

Образи: маршрутка «Дрогобич – Стебник»

Щодня, щогодини ми спостерігаємо стосунки людей, які в кризовий період стають неконтрольовані, нелогічні, інколи смішні, а інколи небезпечні для оточуючих. А оточуючі – це ми, і ми ж усе вищесказане продукуємо. Даний цикл нарисів – спроба відмежуватися від цього коловороту подій і глянути на все це збоку. Отож пропоную образи змальовані з сьогодення.

Зупинка у центрі Дрогобича біля так званого «Молочного магазину». Холодно, натовп зібрався чималенький. Минуло 5 хвилин, 10 хвилин, 15 хвилин, 20 хвилин. Народ колективно шле прокльони на адресу водіїв, які курсують на цьому маршруті. У натовпі починається невдоволення і палкі бесіди на політичну тематику. Підігріває злість той факт, що маршрутки на Трускавець курсують одна за одною і вже за цей період очікування їх було аж три. І ось з-за рогу з’явився фрагмент напіврозваленого ПАЗіка. Він з королівською величчю під’їхав до зупинки, де в суцільній каші юрмився народ. Стара пенсіонерка з задоволеним виразом обличчя тішилась, що, очевидно, буде першою. Та де там, автобус ще не зупинився, а декілька жіночок бальзаківського віку перекрили кисень бабці. Автобус ще на крейсерській швидкості, а вони прилипли до дверей і супроводжували «автобус» до повної зупинки. І дарма, що там люди стоять, і дарма, що доведеться пройтися по чужих ногах – бажання покласти свою гепу на сидіння перемагає усі природні інстинкти.

І десь їх можна зрозуміти. Невипадково у попередньому абзаці слово «автобус» було взято в лапки. Даний транспортний засіб, якщо його без емоцій проаналізувати, виглядає кумедно. Зроблений на платформі вантажного автомобіля, десь так і перевозить пасажирів. Зі скрипом і рипом під’їжджаючи до зупинки, у нього розпочинається завантаження а не посадка пасажирів. В салоні на пасажирів очікують шедеври дизайну. Штори, які водії чіпляють на вікна, у таких «автобусах» ніякого функціоналу не несуть. Темні зі всілякими висульками роблять це диво на колесах схожим на «катафалк» (хай мене пробачать пасажири). Та повертаємось до подій на зупинці.

Автобус нарешті став. «Каша» з майбутніх пасажирів теж зупинилася. Ось-ось мають відкритися двері (хотів сказати ворота). Але ні, як у добрих голлівудських фільмах водій витримує логічну паузу. Далі з постаттю божка він виходить зі своєї «кормушки», тобто кабіни, обходить «автобус», і наближається до вхідних дверей.

Такі ритуали (незрозумілі мешканцям інших міст) покликані для того, щоб не пропустити «зайця» в салон. І тут повільний божок-водій оживає, оскільки розпочинається інший ритуал жертвоприношення – збір оплати за проїзд. Хоча і жертвоприношенням цей ритуал не можна назвати, оскільки він якийсь односторонній. Віддаєш гроші за те, щоб відбути 20-хвилинну каторгу. Ні квитка тобі, ні дякую, що дав заробити водію. Це радше нагадує мазохізм, коли платиш гроші за знущання. Але, як показує практика, мабуть більшість з нас отримує від цього насолоду.

Завантажившись в «автобус» потрапляєш в абсолютно інший світ зі своїми умовностями та неписаними правилами. В процесі завантаження відбувається невербальний контакт поглядів тих, хто уже сидить, і тих, хто лише вантажиться. Сидячі мужчини посилають очима месидж «Лохи, треба було йти на кінцеву зупинку, теж би сиділи. А тепер не вступлю місце, не дурак висіти на перекладині.» Жіночки, що завантажуються, теж з ненавистю поглядають на сидячих: «Знову ті придурки місця позаймали, Нічого, піднімемо, постоять». Кожен переконаний у своїй правоті і перемозі, хоча в кінцевому результаті перемагають сидячі, оскільки знають як стратегічно займати місця. Справді, салон «автобуса» давно має певні стратегічні зони. Заходимо. Сидіння спереду не вигідне, оскільки доведеться бути ще й для водія касиром. Далі йде гетто для пенсіонерів, таких собі «другосортних» пасажирів у царстві маршрутки. Там теж не можна сідати, оскільки як не вилає божок-водій, то зі скандалом попросять пенсіонери, адже крім гетто їм немає куди діватись. Переступивши його поріг, можна накликати гнів божка-водія. Найстратегічнішими місцями виявились останні сидіння і крісла біля вікон. Ймовірність висадки з них є мінімальною. Кому захочеться вас піднімати вас з-під вікна. В переповненому автобусі це занадто складно. Для цього доведеться підняти ще й огрядну жіночку, що сидить біля проходу.

Нарешті після кількаразового перерахування «пожертви» водій займає свій трон. При цьому він ще декілька разів визирне зі своєї «кормушки» в салон, чи бува не пропустив кого і… …І нарешті «трогаємо». Ну, термін «рушаємо» якось у цій ситуації не грає. Допоки «автобус» заведеться, треба декілька разів «потрогати» педаль газу, «потрогати» важіль коробки передач – усе таки «Газон» і в Африці «Газон». Нарешті поїхали. Додаткова опція – музичний супровід у форматі шансону, або якоїсь весільної мелодії. І тут розпочинається дивовижне перетворення божка-водія. На зупинках він починає страждати тимчасовим недочуванням. На звичайне прохання зупинитися на зупинці він просто не реагує. На ненормативну лексику на його адресу, яку пасажир пробубнів собі під ніс божок-водій реагує моментально з військовою виправкою. І знову ж якась дивна гра в одні ворота: на прохання зупинити між зупинками божок-водій відповідає, що не можна, посилаючись на абстракцію «нам заборонено», а на зупинках водій не зупиняє, бо розпочинається хронічне недочування.

Ось рідна бруківка. До речі, унікальна дорога. Такий собі навігаційний елемент, який у переповненому «автобусі» дає інформацію пасажирам про місце розташування. Почало трясти, дві ями – в’їжджаємо в Солець, «автобус» перейшов у позицію ліфта, при цьому продовжує трясти – ми на колпецькій горі і т.д. Скоро Стебник. І ось замість того, щоб звернути на автостанцію, водій повертає в центр. Пасажири з логічними претензіями пристали до божка-водія. Але водій є божок – «куди хочу – туди й їду». Не дурно Стебник називають раєм для водіїв маршруток. Тут вони якнайповніше насолоджуються своєю владою: курсують за своїм бажаним маршрутом, можуть зупинитися в невстановленому місці, щоб поспілкуватися з колегою, вилаяти пенсіонерку, яка попросилася проїхати декілька зупинок.

І ось на фіналі мандрівки починаєш розуміти де ж тут «кайф»: після 20, а іноді 30 хвилин перебування у так званому «автобусі» починаєш розуміти, що життя прекрасне і що у нас ще не все так погано. Отож, втратили ціль у житті – запрошуємо на маршрут «Дрогобич – Стебник».

Майкл Річчі

Слово на захист Бога

Нещодавно політолог Володимир Фесенко на ТВі та тележурналіст Володимир Познер на 5 каналі сказали, що не вірять у Бога.

Мабуть, атеїзм притаманний багатьом людям, особливо політикам, бо коли бачиш їхні діяння, думаєш: не мають Бога в серці. Але давно мені не доводилося чути, щоби атеїзм виставлявся напоказ, як нагорода за заслуги.

З Фесенком і Познером зрозуміло. Принаймні вони щирі у своїх думках і діях. Натомість політики, прикриваючись Богом, у якого, звісно, не вірять, творять свої чорні справи.

Втім, з вірою в Бога у політиків не все так просто, як здається. Вони ж смертні, як і ми всі, і з собою на той світ усього не заберуть. Будучи за натурою атеїстами, все-таки десь у глибині душі сподіваються на прощення від невидимої сили.

За великим рахунком, звичайно, Бог не потребує захисту. Щодня ми наближаємося до нього – щоправда, кожний своєю дорогою. І від кожного з нас залежить, наскільки близько ми підійшли до розкриття найбільшої загадки буття. А тому навіть раціоналісти Фесенко і Познер, не усвідомлюючи, можливо, цього, теж ідуть своєю дорогою до Бога. Як і політики, які часто-густо діють всупереч Божим заповідям.

Найпростіше сказати: “Я не вірю в Бога”. Але віра чи зневір’я не є підтвердженням чи запереченням існування Бога. Наше буття багатогранніше й не замикається лише на цьому, хоча як усі дороги ведуть до Храму, так і наше життя веде до Бога, віримо ми в Нього чи ні.

Мені здається, що віруючий світ усе-таки має більше шансів на виживання. Віруючий по-справжньому, а не лише той, що дотримується канонів релігії. Були часи і, мабуть, ще прийдуть, коли стане просто неможливим сказати, що ти не віриш у Бога, навіть якщо ти справді у нього не віриш. Християнство не має нічого спільного з демократією. Демократія виявляється тупиковою гілкою розвитку людства, яка веде в нікуди. Головне, щоби людство, засвоївши це, знову не скотилося до інквізиції, яка знищувала єретиків. Проминувши  Сциллу і Харибду тоталітаризму, - головне, не втратити пильність на острові Утопії…

Анатолій Власюк, www.tustan.io.ua

До уваги благодійних організацій,

зареєстрованих до набрання чинності Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05 липня 2012 року №5073-VI

Реєстраційна служба Трускавецького міського управління юстиції повідомляє, що відповідно до статті 15 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (далі – Закон), благодійні організації набувають прав та обов’язків юридичної особи з моменту їх державної реєстрації. Державну реєстрацію благодійних організацій проводять державні реєстратори за місцезнаходженням благодійних організацій відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Згідно зі статтею 18 Закону державна реєстрація припинення благодійних організацій здійснюється відповідно до закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Для забезпечення виконання державними реєстраторами виконавчого комітету Трускавецької міської ради своїх повноважень, визначених Законом, та сприяння діяльності благодійних організацій Реєстраційна служба Трускавецького міського управління юстиції зобов’язана передати реєстраційні справи зареєстрованих благодійних організацій до 1 липня 2013 року.

З метою сприяння безперешкодному функціонуванню благодійних організацій до системної передачі реєстраційних справ буде діяти такий механізм передачі реєстраційних справ:

1) Благодійна організація звертається до державного реєстратора виконавчого комітету Трускавецької міської ради з письмовою заявою (зразок заяви можна взяти в реєстраційній службі Трускавецького міського управління юстиції або у державних реєстраторів виконавчого комітету Трускавецької міської ради чи роздрукувати з офіційного веб-сайту Трускавецької міської ради, у рубриці «Реєстраційна служба» підрубриці «Роз’яснення та зразки документів з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»);

2) Державний реєстратор виконавчого комітету Трускавецької міської ради звертається до реєстраційної служби Трускавецького міського управління юстиції з проханням передати реєстраційну справу (відповідальна за передачу реєстраційних справ: Наконечна Ірина Стефанівна – провідний спеціаліст реєстраційної служби Трускавецького міського управління юстиції, електронна пошта – tr_rs@ukr.net, телефон: 6-89-58);

3) Після надходження реєстраційної справи благодійної організації державний реєстратор повідомляє благодійну організацію про можливість подання документів для вчинення реєстраційних дій.

Ірина Наконечна, провідний спеціаліст реєстраційної служби ТМУЮ

 



Создан 03 апр 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником