Трускавецький вісник № 73 (616) від 27 травня 2013 р.

 

Трускавецький вісник № 73 (616) від 27 травня 2013 р.

27.05.2013



 

У номері: Демонізація опозиції; Дві стратегічні помилки української опозиції; Баба Маня, або Сплюнь через ліве плече; Кримінальні новини.

Новини Трускавця та регіону

У Трускавці планують створити рок-клуб

Як інформує наше джерело, прихильники рок-музики у Трускавці планують створити рок-клуб, зареєструвавши його як громадську організацію. Приємно, що в місті більшає активних людей, які збираються в громадські організації не лише політичного напрямку, але і культурного, зокрема музичного.

Нагороди вручатиме Роланд Франко

Як інформує наше джерело, завтра, 28 травня, о 13.00 в актовій залі головного корпусу Дрогобицького педуніверситету відбудеться нагородження переможців конкурсу "Стежками Каменяра!".  Нагороди вручатиме онук Івана Франка Роланд Франко.

Власна інформація

«Антикорупційне бюро» тепер і у Дрогобичі

25 лютого 2013 р. Міністерство юстиції України зареєструвало ГО «Антикорупційне бюро України», яка стрімко розгортає свої структурні підрозділи. 11 квітня начальником Львівського обласного управління. АБУ призначений Ростислав Афанасьєв.

8 травня у Дрогобичі відбулася презентація офісу організації та були вручені службові посвідчення начальникам територіальних підрозділів та працівникам.

Як розповіли Ростислав Афанасьєв та гість з Києва Руслан Пікашев – заступник Голови «Антикорупційного бюро України», метою організації є реалізація в межах компетенції АБУ національної антикорупційної стратегії на 2011-2015 рр., схваленої Указом Президента України від 21 жовтня 2011 р №1001 на території Львівської області. Запобігання, виявлення і протидія корупційним правопорушенням, злочинам, пов’язаним із зловживанням владою або службовим становищем.

Громадяни, права яких порушені, тепер мають можливість звертатися безпосередньо до Львівського управляння «Антикорупційного бюро України» за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Пилипа Орлика б14/1 та за тел..: 41-03-89.

Євген Виноградов, газета «Вільне слово»

У Трускавці правоохоронці викрили «кубло»

Працівниками Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків ГУМВС спільно з оперативниками Трускавецького МВ ГУМВС припинили діяльність ще одного наркотичного «кубла».

Як розповів очільник Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків ГУМВС України у Львівській області Олексій Душейко, оперативники отримали оперативну інформацію про те, що в одній із квартир, розташованій у Трускавці, 27-річний місцевий мешканець впродовж року організував так зване «кубло» для незаконного вживання, виготовлення та збуту наркотичних засобів.

У ході перевірки отриманої інформації було встановлено, що зазначену квартиру постійно відвідують наркозалежні особи з метою незаконного придбання та вживання наркотиків.

У ході документування протиправних дій наркоторговця було проведено ряд оперативних закупок та здійснено обшук у вказаній квартирі. Із помешкання правоохоронці вилучили наркотичні засоби, які скеровано для проведення експертизи до НДЕКЦ при ГУМВС. За скоєння наркозлочинів даного громадянина затримано та обрано міру запобіжного заходу – тримання під вартою.

За цими фактами відкриті кримінальні провадження, проводиться подальша перевірка.

Окрім цього, завдяки злагодженим діям працівників УБНОН ГУМВС та Жовківського РВ ГУМВС, днями було затримано організовану злочинну групу у складі 5 осіб, які на протязі тривалого часу займались виготовленням та розповсюдженням наркотичних засобів.

Організував групу 41-річний львів’янин, а затримані «ділки» виявились мешканцями міста Львова та Жовківського району.

«До складу групи входили особи віком від 28 до 41 року, усі раніше судимі, а «ватажок» виявився неодноразово судимий за декількома статтями Кримінального кодексу України, у тому числі і за ст. 307 КК України(незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів)» - розповів Сергій Душейко, очільник Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків Головного управління МВС України у Львівській області.

Проведеними оперативно-розшуковими заходами оперативники встановили, що злочинна група діяла з чітким розподілом функцій: одні вишукували наркосировину та доставляли її, а інші виготовляли наркотики та збували їх наркозалежним особам. Усі епізоди їх злочинної діяльності задокументовані.

Під час санкціонованих обшуків у членів групи було виявлено та вилучено ряд наркотичних засобів та грошові кошти здобуті від продажу наркотиків.

Асортимент у наркоділків був різноманітний, зокрема, макова соломка, ацетильований опій, марихуана, субітекс та інші наркотичні засоби.

На даний час усіх учасників злочинної групи затримано та проводиться досудове розслідування.

УБНОН ГУМВС України у Львівській області, МВС

Прокуратура вимагає повернути громаді Східниці землю вартістю понад 1,2 млн. грн.

Прокуратурою Львівської області в Бориславський міський суд пред’явлено п’ять позовних заяв в інтересах Східницької селищної ради до п’яти жителів смт. Східниця про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, загальною площею 0,38 га.

Крім того, прокуратура вимагає внести зміни в земельно-кадастрові та земельно-облікові відомості щодо вказаних ділянок, привести їх у попередній стан та повернути землі в розпорядження селищної ради.

Підставою для пред’явлення даних позовів стало те, що вказані земельні ділянки вони отримали відповідно до підроблених рішень органу місцевого самоврядування. Це, в свою чергу, підтверджено матеріалами досудового розслідування про оголошення підозри колишньому посадовцю Східницької селищної ради у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2 ст. 364 КК України.

 Прес-служба прокуратури Львівської області

Обвинувальні акти щодо посадовців, які завдали державі збитків під час ремонту доріг скеровані до суду

Прокуратурою Львівської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України щодо службових осіб філії «Жовківська дорожньо-експлуатаційна дільниця» ДП «Львівський облавтодор». Доведено, що вказані посадовці, зловживаючи службовим становищем, внесли в акти виконаних робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного (“Львів-Рава-Руська”) та місцевого значення (“Ковель-В.Волинський-Червоноград-Жовква”) завідомо неправдиві відомості, чим завищили вартість їх виконання на 122 тис. грн. Це призвело до незаконних видатків з Державного бюджету України.

Крім того, скеровано до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 367 КК України щодо службових осіб Служби автодоріг у Львівській області.

Останні, будучи відповідальними за контроль правильності визначення вартості робіт по капітальному і поточному ремонтах, а також експлуатаційному утриманню автомобільних доріг місцевого значення (“Нижанковичі-Самбір-Дрогобич-Стрий”) та державного значення (“М-10 Львів- Краковець”), прийняли виконані роботи без перевірки якості та повноти їх виконання. Внаслідок цього, державним інтересам спричинено шкоду в розмірі понад 169 тис. грн.

Зазначимо, що в обидвох провадженнях підозрювані свою вину визнали повністю, збитки, завдані Державному бюджету України відшкодовані.

Підтримання державного обвинувачення у зазначених кримінальних провадженнях здійснюється управлінням правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Львівської області.

Прес-служба прокуратури Львівської області

25-річний чоловік побив свою матір: жінка померла у лікарні

До приймального відділення Дрогобицької міської лікарні 22 травня 2013 року машиною швидкої допомоги доставлено 49-річну жінку з початковим діагнозом «забій головного мозку».

До чергової частини Дрогобицького міського відділу міліції поступило телефонне повідомлення від чергового лікаря міської лікарні про поступлення мешканки Дрогобицького району з тілесними ушкодженнями у вигляді черепно-мозкової травми, забій головного мозку.

Правоохоронці з’ясували, що тілесні ушкодження жінка отримала за місцем проживання під час сімейного конфлікту з 25-літнім сином. Того вечора молодик був на підпитку. Захмелілий хлопець вдарив в обличчя рідну матір. Від удару в обличчя, жінка впала і втратила свідомість. Внаслідок падіння остання отримала черепно-мозкову травму.

Горе-син зателефонував до лікарні лише наступного дня. Непритомну жінку медики доправили до лікарні, але шансів на життя у неї уже не було. Від отриманих тілесних ушкоджень жінка померла. Зрозумівши, що накоїв, хлопець кинувся втікати.  

Навіть докори совісті чи відчуття власної провини не дошкуляли юнакові, лише страх перед відповідальністю за вбивство неньки. На мить молодик повірив у відчуття власної безкарності і в те, що зможе уникнути відповідальності, але даремно. Через кілька годин дільничні інспектори міліції відшукали вбивцю.  

На цей час співробітники слідчого відділення Дрогобицького міського відділу міліції відкрили кримінальне провадження за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України.

Наталія Постойко, Дрогобицький міський відділ міліції, МВС

Демонізація опозиції

Чи є в Україні опозиція? Якщо є, то кого нею можна вважати? Три партії в парламенті («Свобода», «Батьківщина» та «УДАР») чи хіба одну «Свободу»? Чи може опозицію представляють власне непарламентські політичні сили? А може зовсім не політики, а весь народ є в опозиції? Якщо так, то в опозиції до кого – до Партії регіонів чи влади як такої?

Чи потрібна Україні опозиція? Якщо так, то чи така, як зараз? Якщо ні, то хто має контролювати владу – як на рівні столичному, загальнодержавному, так і на рівні областей, міст та районів?

Що буде, як нинішня опозиція прийде до влади – чи не повертатиметься все на круги своя, а народ і далі залишатиметься ні з чим? Як дізнатися, хто є хто і чи можна вірити кожному, хто рве сорочку на своїх грудях та кричить про опозиційність? І чому вчорашні опозиціонери, коли їм дати хоча б трішечки владних повноважень, раптово стають настільки склерозними, що забувають про 90-95% своїх обіцянок?

Непрості це запитання, але потрібні. Ставлячи їх та пробуючи дати хоча б якусь відповідь, вчимося не лише логічного мислення, але й можемо певним чином спрогнозувати майбутнє. Бо якщо приходиться обирати між добром та злом, то ми ніби не вагаємося, а от коли між більшим та меншим злом?

Подібно як в Україні демонізують Партію регіонів, так само демонізують і опозицію. Тобто, намагаються накинути їй різноманітні ярлики, звинуватити у найтяжчих гріхах, які волають до неба о пімсту, показують опозиціонерів або як недолугих клоунів, або як підлих інтриганів, або як безсердечних визискувачів нещасного народу. Тут, до речі, варто зауважити, що проходить і протилежний процес – сакралізації. Одні називають Януковича «цар і Бог наш», а Партію регіонів рятівною силою для України, котра виведе державу з хаосу, натомість інші вішають портрети Юлії Тимошенко, Олега Тягнибока, Віктора Ющенка (перелік можна продовжити, але недовго) поряд з іконами. І попробував би хтось покритикувати кумира – вб’ють! Втім, питання сакралізації ми сьогодні не розглядаємо, колись, може, до нього ще повернемося.

Отже, хто в Україні опозиція і хто найголовніші опозиціонери? Кожен другий українець (якщо не кожен) скаже вам, що зараз найбільш опозиційними силами є «Батьківщина» та «Свобода». І хоча перша партія має ідеологію, котра не сильно й відрізняється від ідеології ПР, але сам факт перебування Юлії Тимошенко за ґратами виводить цю політичну силу в статус опозиційної № 1. Зі «Свободою» дещо інакше – її радикалізм та чітка націоналістична ідеологія дужче подобаються людям, які більш тверезо дивляться на життя, ніж емоційні фанати біло-сердечних. Оскільки партія Віталія Кличка «УДАР» не встигає так бурхливо демонструвати свою опозиційність, як названі вище дві сили, то вона відповідно займає третє місце в рейтингу «головних опозиційних сил».

Не будемо вдаватися в розлогу аналітику, наскільки всі ці три політичні сили є дійсно проукраїнськими, зазначимо лише, що – о парадокс! – в Україні дійсно проукраїнські сили впродовж двадцяти років незалежності чомусь постійно перебувають в опозиції. Починаючи від Народного Руху України, який воював проти «Групи 239» і закінчуючи тою ж «Свободою», яка фактично ніколи при владі в Україні не була. Хтось може заперечити – а як же часи президентства Віктора Ющенка? Не заперечуючи проукраїнськість Віктора Андрійовича, не можемо проте погодитися з тим, що політика його урядів була проукраїнською – незалежно чи це прем’єрство Єханурова, чи Тимошенко, чи Януковича.

Вимальовується такий ланцюжок: 1) Кравчук – комуністи теперішні та колишні при владі, а РУХ в опозиції; 2) Кучма – до влади приходять люди, для яких українська ідея така ж чужа, як комуністам, а політики типу Чорновола залишаються в опозиції; 3) потім з’являється «опозиція» типу Тимошенко-Лазаренко (чи навпаки, Лазаренко-Тимошенко), вимальовується Ющенко, а українців з націоналістичними поглядами зараховують до маргіналів (як перші, так і другі); 4) Ющенко – боротьба між різними олігархічними кланами ще більше посилюється, а проукраїнська політика реалізовується (спроби!) суто в гуманітарній політиці; 5) Янукович – як у владі, так і в опозиції превалюють безідейність та безпрограмовість, а Українська Ідея відійшла на другий план, затінена битвами лідерів-особистостей.

Політичний калейдоскоп настільки ж набрид українцям, наскільки і подобається, якщо вони і надалі стають на ті самі граблі, обирають одних і тих самих людей, котрі вже навіть не пробують приховати свої справжні наміри. Але кого обирати? – запитає пересічний українець. Поза партіями-важковаговиками нема на кого й глянути. Може на проекти типу Озиме-покоління, Тигипко чи Королевська? Після виборів завжди ставала зрозуміла вартість цих проектів. Може, ідейний «Фронт змін»? Бачимо ідейність його лідера, який тепер є лідером зовсім іншої політичної сили. Може, КУН? О-о-о, якби ж то жила ще Ярослава Стецько… Після приходу Олексія Івченка, якого ЗМІ чомусь дуже не любили і назвали «Льоша-Мерседес», КУН, м’яко кажучи, не надто набрав моці у політиці. Пам’ятаючи різноманітні проекти типу Блок Костенка-Плюща чи різні «треті сили», або ж свіжий приклад спроби об’єднання проукраїнських сил Віктором Ющенком (2012 рік), якось не віриться, що на політичному небосхилі раптом появиться опозиція зовсім іншого типу, яка б виростала з народу. Хіба що якась добра сила простимулює розвиток громадянського суспільства та різкий стрибок громадянської та національної самосвідомості і жодна гречка та жодні 100-150-200 чи скільки там гривень не зможуть і далі впливати на результат виборів.

Народ в Україні переважно до влади ставиться негативно, але по інерції продовжує за неї голосувати, «чтобы не было войны». Напружувати свої мізки над тим, що часто опозиція наверху є владою внизу і навпаки, якось не хочеться. Боронь Боже комусь сказати, що у Львові чи Тернополі влада належить до «Свободи», або ж що в міських радах правлять бал «Батьківщина» чи «Фронт змін». Саме на місцях окремі «опозиційні діячі» прикривають свою недолугість, зажерливість, показують своє справжнє обличчя. І тим самим завдають шкоди самій ідеї опозиції. Бо, як наприклад, можна вірити людям, чиї представники через власні фірми «освоїли» величезні кошти під прикриттям турботи про українську мову? Це було у Львові, а скільки ж можна навести прикладів з малих міст, де керує опозиція?

Бачите, хоч-не-хоч довелося сказати правду і таким чином теж певним чином долучитися до демонізації опозиції. А це неправильний крок. Правильним є сприяння формуванню громадянського суспільства, вимога прозорості влади, щоб народ міг бачити всі її дії, незалежно чи це влада Партії регіонів, «Свободи», «Батьківщини» чи іншої політичної сили. Поіменне голосування у кожній раді, відкрита інформація про відвідування сесій, кількість депутатських запитів, інформація про доходи, яку чиновники зобов’язані подавати згідно чинного законодавства. Бо як вірити опозиції, якщо для прикладу мер маленького міста Трускавець, представник «Фронту змін» якщо й подав свою декларацію про доходи за минулий 2012 рік, то так вміло, що не знати, де її й знайти. Це ж стосується всієї його команди, яка складається виключно з «опозиційних». Тому щоб все не поверталося на круги своя і сьогоднішня опозиція не діяла так, як діє зараз влада, потрібно вже відтепер ставити пастки на чиновників, на пройдисвітів, на тих, для кого влада не засіб допомогти народу, громаді, а спосіб заробити, вибитися в люди самому і потягнути всю свою родину, для кого влада – самоціль, а опозиційність – тільки для прикриття шкурних інтересів.

В народі кажуть, що одна паршива вівця всю отару псує. Стосується це і влади, і опозиції. Через таких паршивих овець і відбувається демонізація і влади, і опозиції, і Партії регіонів, і «Свободи», «Батьківщини» та інших політичних сил. Але видно, ці «паршиві вівці» мають якусь цінність, що керівники вищих органів політичних партій не хочуть позбуватися цих людей. Можливо, тут питання у фінансуванні партій, у бізнес-інтересах, у родинних, приятельських зв’язках чи чомусь іншому.

На жаль, говорячи про ту опозицію, яку сьогодні маємо в Україні, говоримо не про найкращий її варіант, не про щось, наближене до ідеалу, а всього-навсього про менше зло – за принципом, що там «паршивих овець» менше на тисячу поголів’я. Заміна одних політиків іншими без заміни системи та без встановлення чітких правил гри не на рік-два, а на віки, як це є, для прикладу, в США чи окремих країнах Європи, ні до чого доброго не призведе. Україна вже й так засиділася в болоті, просмерділася гнилизною невиконаних обіцянок та популістських лозунгів і, на жаль, молоде покоління замість витягнути матінку з багнюки, ступає в слідочки своїх попередників. Тотальна зневіра простого народу до влади та політики підтримується на найвищому рівні – комусь вигідно, аби побільше говорило фразу «Всі вони одним миром мазані». В середовищі опозиції є немало тих, хто лише чекає, аби йому свиснули і тут же побіжить до влади. Приклад виборів-2012 з «кришталево чистими кандидатами», які клялися на Біблії і за яких ручалися сам пан Арсеній чи пан Олександр, показує, що опозиція, справжня опозиція, має формуватися знизу і не до влади в цілому, а до тих чи інших дій, які влада вчиняє всупереч інтересів громади. І таку народну опозицію, яку вже давно пробують вкласти в рамки різні політтехнологи, треба викристалізовувати, аби з неї з часом могла сформуватися нова владна еліта. Але чи діждемося того в Україні – один Бог знає…

Володимир Ключак

Дві стратегічні помилки української опозиції

У багатьох, хто спостерігає за двобоєм між владою й опозицією, складається враження, що опозиція грає у піддавки. Надто вже багато чого шито білими нитками, і це стає видно навіть непосвяченим. Або опозицію залякали, або підкупили, дозволивши про людське око критикувати владу, але не виходити за рамки гри, в якій перемога опозиції не передбачена.

Проґавили фашизацію режиму Януковича

Влада уповні використала міф про “фашистську” сутність опозиції. Натяки про це робилися давно, але опозиція мляво реагувала на спічі, скажімо, Вадима Колесніченка, воюючи на “інших фронтах”. Коли стала зрозумілою задумка влади, особливо у зв’язку з проведенням так званого Антифашистського маршу на противагу акції “Вставай, Україно!” в Києві, - було вже пізно. Заперечення опозиції щодо своєї вдаваної “фашистськості” нагадувало дитяче “хто прозивається, той сам так називається”.

В очах електорату Сходу та Півдня України не лише “Свобода”, а й “Батьківщина” і навіть “УДАР” стали “фашистськими” з легкої руки регіоналів, а особливо на тлі Дня Перемоги. Опозиція може зараз скільки завгодно проводити з цього приводу контрпропагандивних заходів, доводячи – і не безпідставно! – що саме влада і Партія регіонів у значній мірі підпадають під означення “фашистський режим”, але час втрачено. У кінцевому результаті це може призвести до втрати декількох відсотків голосів на президентських виборах. Що це означає для України, ми бачили на прикладі тих, хто свого часу голосував “проти всіх”.

Попри позірну об’єднаність опозиції, в її лавах знаходяться ті, хто викриває внутрішніх “фашистів” і закликає від них відмежуватися. Союз між “Свободою”, з одного боку, і “Батьківщиною” та “УДАРОм”, з іншого, тримається лише на політичній волі лідерів опозиції, тоді як чимало народних депутатів України воліли би обійтись без націоналістів. Яскравий приклад – спіч Едуарда Гурвіца на шоу Савіка Шустера. “Свобода”, своєю чергою, теж дає багато приводів до того, аби до неї ставилися саме так, а не інакше. При цьому слід зауважити, що націоналістам важко діяти демократичними методами, але “Свобода” повинна розуміти, що вона теж є парламентською партією, а не орденською організацією.

Ідеологам опозиції слід визнати, що вони проґавили фашизацію режиму Януковича, не надали буцімто безневинним звинуваченням на свою адресу належної уваги. Аж тепер цю небезпеку починають добачати політологи та соціологи, окремі несміливі заяви яких раніше майже ніхто не брав до уваги. Фашизація режиму Януковича, окремі паростки якої ми побачили на прикладі тих, хто намагався завадити проведенню акції “Вставай, Україно!”, вимагають консолідації зусиль з боку опозиції. Зростаюча авторитарність влади загрожує не лише демократії, а насамперед незалежності України. Тому за час, що залишився до президентських виборів, слід звести до мінімуму ймовірні електоральні втрати і більш ретельно придивлятися до наступних ідеологічних потуг регіоналів. Недооцінювати суперника, “поборювати” його гаслами – значить наражати на смертельну небезпеку не лише самих себе, а й український народ.

Можуть проґавити президентські вибори

Під час суботнього мітингу в Києві опозиція запевнила, що кожна з її складових сил підтримуватиме свого кандидата на посаду Президента України, а якщо Віктор Янукович задумає провести вибори в один тур, то відразу буде висунутий єдиний кандидат від опозиції.

Олег Тягнибок узагалі висуває гасло, щоби не допустити Віктора Януковича до другого туру, але навряд чи можна всерйоз сприймати цю тезу. Турбує інше: а раптом ніхто з опозиціонерів не пройде до другого туру, а конкурентом Януковичу стане Симоненко, який уже був конкурентом Кучмі в 1999 році? Тоді за кого голосуватиме опозиція?

Імовірність того, що ніхто з опозиціонерів може не стати конкурентом Януковичу, є дуже високою. Нинішні три лідери опозиції розтягнуть між собою електорат. Їхні відсотки можуть бути меншими, ніж у лідера комуністів Петра Симоненка, тим паче на тлі економічної ситуації, що погіршується з кожним днем. Чим гірше живеться людям, тим більше вони голосують за комуністів. З іншого боку, навіть якщо хтось з опозиціонерів вийде у другий тур з Януковичем, сума доданків інших опозиційних сил не завжди зможе перевищити кількість голосів, набраних нинішнім Президентом України. Ми це вже бачили на парламентських виборах, а особливо на довиборах до обласних рад, коли мали би перемагати представники об’єднаної опозиції, а насправді перемога діставалася регіоналам.

Опозиції слід визнати, що нині вона не здатна висунути єдиного кандидата на президентську посаду. Причин багато, і насамперед мова йде про амбіції лідерів. Але тоді вони повинні розуміти, що разом із ними балотуватиметься когорта провладних технічних кандидатів і тих кандидатів, яких ми нині звично відносимо до опозиції, але які насправді працюють на владу, бо їхня амбітність аж зашкалює. Кожен із цих кандидатів відбере від декількох десятків відсотка до декількох відсотків голосів – і саме від лідерів опозиції, які балотуватимуться порізно. Натомість Янукович і Симоненко мають сталий електорат, який голосуватиме за них за будь-яких обставин. Не виключено, що в першому турі завдяки адміністративному ресурсу дещиця голосів відстібуватиметься саме Симоненкові, аби він склав “конкуренцію” Януковичу в другому турі.

На жаль, нинішні дії опозиції не дозволяють думати про стратегічне мислення в її рядах. Арсеній Яценюк на мітингу в Києві останньою точкою дій опозиції на найближчий час назвав повалення режиму Януковича. Як на мене, це мало би стати лише першою відправною точкою стратегічних дій опозиції. Захист газової труби, підписання Асоціації з Європейським Союзом, те ж повалення режиму Януковича є похідними на довгому шляху до утвердження справжньої – економічної та політичної – незалежності України. Доки люди не відчують цих посилів з боку опозиції, вважатимуть, що мова йде справді про гру в піддавки на користь влади, а ще декілька стратегічних помилок узагалі зметуть опозицію з політичної шахівниці України.

Анатолій Власюк, часопис «Тустань»

Баба Маня, або Сплюнь через ліве плече

Якось повертаючись з села, де народилася моя мама (село Терло Старосамбірського району) в Трускавець, мій племінник Марко відкрив для себе, що розумні люди здебільшого непрактичні. Він поклав переді мною малюнок Дюрера "Святий Ієронімус у келії", ну і аби довго мене не мучити, пояснив: "Святий тримає перо в правій руці, а чорнильницю - ліворуч".

Мені чомусь пригадалася моя баба Маня, в якої малим проводив свої літні канікули. У своєму селі Маня була непересічною жінкою хоча б через те, що у війну переховувала євреїв; через те, що палила файку; через те, що мала одне око зелене, а друге - сіре; через - у хорошому розумінні цього слова - свій інфантилізм.

Пам'ятаю, як вона, вже зовсім стара та згорблена, з паличкою в руці, стоячи перед великим дзеркалом, спитала мене, чому, коли вона піднімає праву руку, її відображення підіймає ліву.

Наші зустрічі з лівим та правим починаються рано. З царевича, що чухає на роздоріжжі потилицю: "Ліворуч підеш - коня згубиш, праворуч підеш...". Від казки до дійсності в житті - рукою подати.

Так, в 90-х "Аeрофлотом" з Мінська до Берліна після літніх канікул в Білорусі поверталася група німецьких піонерів та їхніх вчителів. На підході до Берліна "земля" (на міжнародних лініях диспетчери і пілот спілкуються англійською) проінформувала мінський екіпаж, що сідати він повинен не на праву полосу, яка ремонтувалася, а на ліву.

Льотна комісія, яка потім займалася причиною катастрофи, що трапилася, пояснила, що пілот переплутав команду left (лівий) з right (правий). Десь лише на висоті ста метрів, коли пілот побачив під собою бульдозери, він зрозумів помилку.

Замість того, щоб описати над аеродромом ще одне коло, льотчик спробував сходу сісти на ліву полосу. Але, як у тій казці, "наліво підеш...".

 Ви ніколи не задумувалися, чому Попелюшка мусила згубити саме ліву туфельку? Чому злодієві, розп'ятому праворуч від Ісуса, далось Царство Небесне, а злодієві по ліву руку - пекло? Чому за наліво одягнуту сорочку битимуть? Чому ми встаємо іноді не з тої, тобто з лівої ноги? Чому спльовуємо через ліве плече? Чому товар буває лівим? Чому саме "ліві гроші" нехороші? Чому в мусульман лівій руці відведена роль післятуалетної гігієни....

Чому, чому, чому... Майже як у баби Мані перед тим великим дзеркалом...

Думаю, культурно-біологічна еволюція правої руки, представника людської більшості, що у свою чергу живе за принципом "більшість завжди права", і сформувала нашу мову.

Трохи придивитися - і зрозумієш, що зовнішня схожість тут між правою рукою та правдою, правильним, правилом, правом, православ'ям, справедливістю зовсім невипадкова.

Нині ліворукому жити легше. В школі вже не змушують «лівшу» писати правою рукою. І ще, коли ти йдеш до свого шефа, а його кабінет знаходиться ліворуч, то тебе обов’язково зустріне привітна секретарка, яка є його правою рукою. Та незважаючи на те, правша ти чи лівша, всім нам потрібно залишатися людьми.

Євген Бродзінський

 



Создан 27 мая 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником