Трускавецький вісник № 181 (909) від 13 грудня 2014 р.

 

Трускавецький вісник № 181 (909) від 13 грудня 2014 р.

13.12.2014



У номері: Інтернет-допомога Вашому бізнесу; Стаття про Дрогобич; Кримінальні новини; На вулицях Борислава встановлять камери відеоспостереження.

Новини Трускавця та регіону

«Крутелики» вбили брата воїна АТО

Цього тижня в с. Урiж Дрогобицького району вбили 16-рiчного юнака, брат якого нещодавно повернувся з АТО. За неперевіреною поки що інформацією, зробили це мiсцевi "крутелики". Родичі загиблого, та і всі мешканці села, переживають, щоб справу часом не "замнули", як це інколи буває в подібних випадках. Кажуть, що хлопця били – i забили до смертi. Дiсталось i брату вбитого – учаснику АТО.

В міліції стверджують, що за вказаним фактом проводиться перевірка. Також міліція просить зголоситися свідків вказаної події.

Журналісти Дрогобиччини вже звернулися з проханням до депутата ВРУ від Дрогобиччини, депутатів місцевих рад та посадових осіб органів місцевого самоврядування, Самооборони Майдану, Автомайдану з проханням підключитися до розкриття цієї резонансної справи, яка стала ганебною плямою на репутації нашого краю. Свiдками події є двоє хлопців, які теж були побиті до втрати свідомості, один з них – учасник АТО. В селі бояться щось розповідати, адже за цим вбивством можуть стояти дуже багаті люди. А від часів Майдану фактично майже нічого не змінилося, вважають селяни…

Бесплатный концерт Виктора Павлика

Известный украинский певец Виктор Павлик даст 3 января 2015 г. свой концерт в Трускавце. Концерт будет бесплатным для гостей, отдыхающих в гостинично-курортном комплексе «Карпаты» (г. Трускавец, ул. Карпатская, 2 тел. 62-000) и пройдёт в киноконцертном зале «Карпат».

На вулицях Борислава встановлять камери відеоспостереження

Як інформує відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради, 9 грудня директор ТОВ «НЕТ-ЗАХІД» Михайло Хомич передав в користування комунальному підприємству «Бориславсвітло» 12 камер відеоспостереження та 3 канальні цифрові відеореєстратори. Це нове обладнання у відмінному та працездатному стані буде встановлено на вулицях та площах Борислава. Благодійна допомога надійшла в рамках виконання Програми «Чисте місто», яка розроблена на 2013-2017 роки та передбачає встановлення відеокамер. Ці заходи проводяться з метою забезпечення суспільного правопорядку, безпеки мешканців міста, контролю за чистотою та недопущенням незаконної вирубки зелених насаджень.

Власна інформація

У Дрогобичі двоє раніше судимих зловмисників пограбували на вулиці чоловіка

Правоохоронці встановили особи підозрюваних та вилучили у них викрадений мобільний телефон. За фактом грабежу працівники міліції відкрили кримінальне провадження за статтею 186 Кримінального кодексу України.

До Дрогобицького міського відділу міліції, 11 грудня, звернувся 35-річний місцевий мешканець, котрий повідомив, що близько дев’ятої години вечора, біля бару, двоє невідомих чоловіків забрали у нього мобільний телефон.

Правоохоронці встановили, що до скоєння грабежу причетні 21-річний та 20-річний мешканці Дрогобицького району, які ніде не працюють і вже були раніше судимі. Викрадений мобільний телефон у зловмисників працівники міліції вилучили.

За цим фактом відкрито кримінальне провадження за ознаками ч.1 ст. 186 (грабіж) КК України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

ВЗГ ГУ МВС України у Львівській області

Дрогобицькі правоохоронці оголосили про підозру зловмиснику, який побив чоловіка та вчинив розбійний напад на двох дівчат

Працівники міліції викрили 23-річного чоловіка, котрий разом зі своїм братом заподіяли тілесні ушкодження чоловікові та побили двох дівчат і забрали у них мобільні телефони.

У липні, двоє братів, у одному зі сіл Дрогобицького району, разом з трьома своїми знайомими, біля ресторану, побили чоловіка. Потерпілому заподіяли тілесні ушкодження середньої важкості.

Крім цього, у жовтні брати, близько шостої години вечора біля однієї зі шкіл міста, нанесли тілесні ушкодження двом дівчатам та забрали у них мобільні телефони.

23-річному зловмисникові правоохоронці оголосили про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.296 (хуліганство) КК України та ч.2 ст.187 (розбій) КК України.

ВЗГ ГУ МВС України у Львівській області, за матеріалами Наталії Постойко, помічника начальника Дрогобицького МВ

Намисто грудневих свят

Грудень дивовижно щедрий і на християнські свята, і на звичаї та традиції, і на молодечі забави, веселощі й світлі сподівання на майбутнє. Взимку майже щодня – свято. Кожне з них так чи інакше стосувалося вечорницьких дійств. У читальній залі центральної бібліотеки відбулася студія «Намисто грудневих свят». Літературою даної тематики знайомила книжкова виставка «Грудневі вечорниці, дівочі таємниці…».

Свято – це радість у наших душах. Не шкодуймо задля цього ні часу, ні зусиль. Добрі справи прикрасять чиюсь знедолену старість, зігріють самотнє серце. А святість – справа не одного дня, та вона можлива й досяжна.

Олександра Пфайфер, провідний бібліотекар Трускавецької МЦБС

Бібліотека радить, інформує, пропонує

Для реклами та популяризації бібліотечних послуг вже стало традицією у бібліотеках міста розповсюджувати, серед присутніх на масових заходах, закладки-візитівки та буклети. Виготовлена провідним бібліографом продукція містить інформацію про літературу, що є на поличках бібліотек. Крім цього подано інформацію, де знаходяться бібліотеки міста та які послуги надають. Все це робиться для того, щоб привернути увагу мешканців міста до книги, залучити їх до участі в масових заходах, що проводяться у бібліотеках. В час інформаційних технологій бібліотеки прагнуть стати місцем відпочинку з книгою в руках.

Ярослава Волчанська, провідний бібліограф Трускавецької МЦБС

Інтернет-допомога Вашому бізнесу

Те, що зараз Ви не переглядаєте газету і не дивитеся телевізор, а читаєте цю статтю на «Трускавецькому віснику», є свідченням того, що Інтернет – невід`ємна частинка нашого життя. Ще якихось п'ятнадцять-двадцять років тому це слово для нас було цілком невідомим, а зараз без Інтернету дехто не може прожити і дня. В цьому є і плюси, і мінуси. Про один з плюсів говорили на цікавій зустрічі, яка проходила 12 грудня в трускавецькому готелі «Міротель».

- Сьогодні ми пропонуємо Вашій увазі дві цікаві теми, - розпочав зустріч директор компанії «Google-Україна» Олег Кравчук. – Перша – це «Успіх готельно-ресторанного бізнесу», а друга – «Віртуальні мандри з Google-Maps». Наша компанія працює над підвищенням цифрової грамотності для бізнесу, освітніх установ та державних службовців. Сьогоднішня зустріч – для першої категорії…

Дійсно, абсолютну більшість присутніх на цій навчальній зустрічі складали представники санаторно-курортних та відпочинкових закладів міста Трускавця. Витрачені три години часу можуть стати для кожного учасника семінару добрим стимулом для здійснення кроку у напрямку покращення власного бізнесу. А безкоштовна участь у семінарі – це свідчення того, що співорганізатори заходу провели потрібну соціальну акцію в нашому місті-курорті.

Першу тему представила Юлія Курилова, уродженка Маріуполя, мешканка Києва, яка любить багато подорожувати і багато працювати. Та працювати не тільки в офісі – епоха Інтернету дала можливість дистанційної праці, навіть в себе вдома. Не обов’язково витрачати час на доїзд на роботу і не конче треба сидіти в офісі вісім годин – можна зробити якісно роботу і за меншу кількість часу, зекономивши і час, і нерви, проте підвищивши коефіцієнт корисної дії.

Пані Юля розпочала тему «Успіх готельно-ресторанного бізнесу» з того, що часто на відпочинку наші очікування не співпадають з реальністю. Коли ми обираємо з багатьох пропозицій, звертаємо увагу на картинки (переважно фото), на відгуки тих, хто вже там побував, тож відповідно хочемо на місці отримати те, на що очікували, або й більше. На жаль, інколи отримуємо щось явно протилежне. Завданням санаторно-готельного бізнесу є не надто перебільшувати власну привабливість – краще, якщо клієнт буде приємно вражений, аніж коли він буде шокований тим, що потрапив не туди, де хотів.

Інтернет – це бізнес без кордонів, - каже Юлія Курилова і наводить численні приклади, як можна шукати і знаходити потенційного клієнта у всесвітній мережі. А це і хороший власний сайт, на якому мають бути ціни, контакти, фотогалерея, відео, форма заявки на бронювання, це і просування продукту через соціальні мережі, через постійне оновлення інформації, це і коригування акцентів відповідно до цільової аудиторії. На жаль, власники бізнесу віком «45+» ще не надто орієнтуються в тому, наскільки потужним є Інтернет, але з кожним роком ситуація стає все кращою, - оптимістично дивиться в майбутнє Юля.

В епоху Інтернету легше збудувати власний бізнес, ніж знайти роботу, - запевняє доповідач. І немов на підтвердження її слів на екрані появляється знаменита фраза Ротшильда, яка стала мотто «Трускавецького вісника»: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Проте Юлія Курилова і застерігає від надмірного захоплення всесвітньою інформаційною системою. Дійсно, дехто бачить Інтернет суто як джерело новин, як ігри та соціальні мережі, в яких цікаво сидіти та ділитися там чимось. Насправді ж Інтернет треба використовувати розумно, заробляючи на ньому гроші, формуючи свій статус та вплив, розвиваючи свій бізнес. Втім, можна в Інтернеті і відпочивати, для прикладу, здійснюючи віртуальні подорожі, про що йшлося у другій частині зустрічі.

- Хто Ваші клієнти? – запитує Юлія Курилова учасників семінару. - Ви знаєте це?

Менеджери та маркетологи, які зібралося на семінар, відповідь знають. Адже Трускавець попри намагання насильно позиціонувати його як цікавинку для туристів (а цікавинок якраз і бракує…), все ж залишається (і слава Богу!) в першу чергу бальнеологічним курортом. І жодні безглузді базікання про те, що сюди їхатимуть виключно розважатися чи оглядати якісь об`єкти (цікаво, які?!!), не здатні приглушити таємничого звучання цього магічного слова «Нафтуся», яке і є основним брендом нашого курорту.

- Я – не клієнт Трускавця! – каже Юля і ніхто їй не заперечує. Молода здорова дівчина, яка шукає екзотики і цікавих вражень, не приїде сюди на три тижні пити «Нафтусю» і гуляти бюветом, парком та «пішохідною зоною вулиці Шевченка». А от вже в старшому віці можна сюди привезти дітей, можна приїхати, щоб тут розслабитися, відпочити, підлікуватися…

Також Юля практично показала, як можна розвивати власну справу через сервіс «Google – Мій бізнес», які переваги можуть дати Instagram та Tripadviser, які мають бути і які не мають бути звичайні статті та PR-статті, якою має бути структура сайту. Простота та зрозумілість, чітке позиціонування бізнесу, конструювання сайту, ремаркетинг, програма Google-Analytics – ці та інші теми викликали цікавість присутніх на зустрічі.

А після брейк-кофе учасникам навчального семінару запропонували тему «Віртуальні мандри з Google-Maps», яку представив Ярослав Ярошевський. Street View, фототури, долучення до цікавого світу мандрів у реалі та віртуалі – словом, було цікаво. Якщо маєте хороший смартфон (не бюджетний – акцентує увагу пан Ярослав), Android чи дзеркальну камеру, то можна створювати панорами, які опиняться на Google-Maps. Спільнота українських картографів від квітня по грудень створила 1111 панорам, кількість переглядів яких вимірюється сотнями тисяч. Трускавець теж має шанс показати свої панорами на Google-Maps – спеціально обладнане авто проїде вулицями міста та зніме те, що найкраще. Щоправда, вулицею Шевченка це авто явно не проїде. Дозволимо собі висловити ще таку суб`єктивну думку – краще для Трускавця все-таки було б здійснювати зйомку в літній період, а не в вітряний грудневий день, коли вся сірість та бруд повилазили наверх. Втім, в Google-Maps є функція «історичні панорами», тобто якщо хтось зробить нову панораму, то ця, за грудень 2014 року, опиниться вже в цій опції.

- Нам приємно, що цей соціальний проект, який ПрАТ «Трускавецькурорт» проводить спільно з готелем «Mirotel Resort and Spa» та компанією «Google-Україна», викликав таке зацікавлення, - зазначила в кінці зустрічі представниця ПрАТ «Трускавецькурорт» Олена Якубенко (керівник відділу продаж у Києві). За словами Олени Павлівни, проект покликаний сприяти поліпшенню туристичної привабливості нашого курорту та дозволить гостям скористатися зручною навігацією при пошуку об’єктів Трускавця на мапах Google.

Від імені органу місцевого самоврядування заключне слово вдячності виголосив заступник міського голови Трускавця Юрій Яворський.

Володимир Ключак

Drohobycz

Drohobycz swoje powstanie nie zawdzięcza żadnemu władcy, a wyłącznie sam sobie. I to jest honorowe!

Legenda głosi, że dawno, dawno temu, na terenie obecnego Drohobycza w otoczeniu słonych źródeł znajdowało się malownicze osiedle Bycz – dziś jest to przedmieście. W czasie kolejnych najazdów Tatarów osiedle zrujnowano, świątynię sprofanowano, a ludność wymordowano. Gromadka uciekinierów uratowała się w pobliskich lasach karpackich, prawdopodobnie w skałach Tustań. Gdy Tatarzy odeszli, gromadka powróciła i ujrzała ruiny. – O Boże! Nie ma naszego Bycza! Gdzie będziemy żyć? Co będziemy robić? – pytali się nawzajem.

– Zakładajmy drugi Bycz – zawołał jeden z sąsiadów-optymistów. I zbudowali Drugi Bycz. Z biegiem lat ta nazwa uprościła się do obecnego brzmienia – Drohobycz.

Oczywiście, jest wiele wersji powstania i nazwy miasta, ale przytoczona wyżej jest najciekawszą i najbardziej romantyczną.

Ludzie w Drohobyczu od dawien dawna zajmowali się rolnictwem, hodowlą bydła, polowaniem i warzeniem soli. Sól w tamtych czasach była artykułem strategicznym za sól można było wymienić rozmaite towary, a nawet świątynię. Tak w XVII wieku spod Stanisławowa (obecnie Iwano-Frankiwska) do Drohobycza za 15 wozów soli dostarczono materiał z rozbiórki starej drewnianej cerkwi na budowę nowej p.w. św. Jura. Dziś cerkiew św. Jura jest zabytkiem drewnianej sztuki sakralnej i została wpisana na listę UNESCO. Drohobycz w dawnych czasach był głównym ośrodkiem warzenia i eksportu soli na całą Ruś Halicką.

Ale sól nie była jedynym bogactwem tej ziemi. W okolicznych wioskach i przy ul. Stryjskiej (jeszcze przed jej zabudowaniem) były obfite pola smacznej cebuli, sprzedawanej na rynkach Lwowa, Starego Sambora i dalej. Z tego powodu mieszkańcowi Drohobycza popularnie nazywano „cebulnikami”, podobnie jak lwowiaków – „batiarami”, a borysławiaków – „małachami”.

Mijały lata. I jak powiadał pewien dowcipny Francuz: „Czas tak szybko leci, że jeden kalendarz wystawcza mi na dwa lata!”. Nadszedł wiek XIX. Odkrycie ropy w pobliskim Borysławiu (10 km na południe od Drohobycza) i powstanie lampy naftowej w 1853 roku przyśpieszyły rozwój Drohobycza, który, jak pisze Andrzej Chciuk w swojej „Atlantydzie” – „był cichy i senny”. Nafta inspirowała przemysł Drohobycza. Tutaj powstały potężne fabryki-rafinerie do przeróbki nafty na benzynę, parafinę i oleje napędowe pierwotnie „Galicja”, a następnie „Polmin” (Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych), które obecnie, niestety, są w głębokim letargu. Ale powróćmy do ówczesnych czasów – do Drohobycza napłynął kapitał zagraniczny, inwestycje. Powstawały kunsztowne kamienice, pałace, rezydencje, wille, ośrodki kultury i edukacji, obiekty użyteczności publicznej, świątynie, które do dziś świadczą o bogatej historii i specyficznej kulturze dawnego i dzisiejszego Drohobycza, na którego obszarze 35 km² mieszka niespełna 80 tys. mieszkańców.

Wiadomo, że każde stare miasto ma swoją starówkę. Drohobycz również. Wędrówkę zacznijmy więc stąd. Na rynku stoi ratusz – siedziba władz miasta. Wchodząc po 150 stopniach na 40-metrową wieżę i spacerując po ozdobnym krużganku można obejrzeć panoramę całego miasta. Tuż pod krużgankiem wieża była okolona przez cztery gryfony, które czuwały nad miastem – dziś można je zobaczyć jedynie na starych pocztówkach. Ratusz zbudowany został w 1930 roku według projektu lwowskiego architekta Mariana Nikodemowicza. Po wojnie Marian Nikodemowicz mieszkał nadal we Lwowie, po śmierci spoczął na cmentarzu Janowskim. Jego syn Andrzej, kompozytor, mieszka w Lublinie i od czasu do czasu przyjeżdża do Drohobycza i ogląda dzieło swego tatusia. Pan Andrzej Nikodemowicz w styczniu 2015 roku ukończy 90 lat.

Spacerując dalej po mieście wychodzimy na centralną ulicę, noszącą dawniej nazwę ul. Mickiewicza (ob. Tarasa Szewczenki), gdzie skupiły się najokazalsze obiekty. Możemy tu zobaczyć rezydencję Rajmunda Jarosza – burmistrza Drohobycza i właściciela uzdrowiska Truskawiec-Zdrój w okresie międzywojennym. Dziś stosowna tablica zdobi jego willę, w której obecnie mieści się Wydział Biologii Państwowego Uniwersytetu Pedagogicznego im. Franki. Przy tej ulicy stoi też barokowa willa lekarza-rentgenologa Zeemana, a w wyobraźni Brunona Schulza – słynna „Willa Bianki”. Gmach obfituje w dekoracje, zarówno malarskie, jak i rzeźbiarskie; antyczne wazony ustawione są obok barokowych elementów. Obecnie mieści się tutaj Pałac Sztuki Muzeum Ziemi Drohobyckiej („Drohobyczczyna”). Jest tu duża kolekcja obrazów malarzy europejskich z XVIII-XX wieków, w tym zbiór rodziny hr. Lanckorońskich, zachowane freski Brunona Schulza (1892-1942) z willi Landaua, odbywają się tu także różne imprezy kulturalne: wystawy, prezentacje książek, obrazów, spotkania autorskie.

Przy tej ulicy stoi również Dom Sokoła (obecnie Centrum Duszpasterstwa Młodzieży Greckokatolickiej) i była siedziba Towarzystwa Strzelców-Legionistów (obecnie sala koncertowa Podkarpackiego Zespołu Pieśni i Tańca Ukrainy „Werchowyna”). Zachował się dom Gartenbergów – właścicieli pól i szybów naftowych w Borysławiu (ob. Dyrekcja Przemysłu Naftowego), a w okresie sowieckim mieściło się tu Muzeum Przyjaźni („Drużby Narodów”).

Przy dawnej ul. Sienkiewicza (obecnie Iwana Franki) znajdziemy dom adwokata Herszderfera, w ogrodzie zachowały się takie egzotyczne rośliny jak magnolia chińska i drzewo octowe (obecnie Centrum rehabilitacji szpitala miejskiego).

Przy wylocie ulic Żupnej i Jurija Drohobycza (dawn. ul. Floriańskiej) stoi willa Jana Niewiadomskiego – burmistrza Drohobycza sprzed I wojny światowej, będąca przykładem wiedeńskiej secesji. Naprzeciw na kolumnie stał niegdyś św. Florian – gasił ogień i chronił miasto przed pożarami. Dziś już niepotrzebny, bo w Drohobyczu już nic (i nikt) się nie pali.

Przedwojenny Drohobycz był też centrum edukacji. Były tu liczne szkoły: państwowe gimnazjum im. Króla Władysława Jagiełły (obecnie siedziba rektoratu Uniwersytetu Pedagogicznego), żeńska szkoła im. królowej Jadwigi (obecnie wydział filologii Uniwersytetu), prywatne szkoły i gimnazja ukraińskie i żydowskie.

Społeczność żydowska miasta ufundowała dla swych sierot sierociniec – Żydowski Dom Sierot.

Drohobycz obfituje w liczne pomniki i miejsca pamięci narodowej.

W 1894 roku z okazji 100 rocznicy Insurekcji Kościuszkowskiej społeczność miasta wystawiła pomnik Adama Mickiewicza. Jako pomnik bitwy pod Grunwaldem można zaliczyć portal dawnego wejścia do farnego kościoła św. Bartłomieja. Tu na ścianie są wykute dwa stylizowane miecze odebrane krzyżakom przez Jana Mężyka herbu Wadwicz, sekretarza króla Jagiełły i późniejszego wójta Drohobycza, w intencji Jana Mężyka nazwana została ulica – Wójtowska Góra.

Do współczesnych należą pomniki Jerzego z Drohobycza – uczonego z epoki Odrodzenia, żył w czasach Kopernika. Według projektu autorki pomnika lwowskiej rzeźbiarki Teodozji Bryż na cokole powinien znaleźć się napis: „Jurij Drohobycz (Kotermak)”. Minęło już 15 lat od odsłonięcia pomnika, a napisu do tej pory brak. Nic dziwnego, że turyści z Polski już z daleka radośnie wołają: „O! Nasz, Kopernik”.

Atrakcyjny pomnik ma wybitny ukraiński poeta-kobziarz Taras Szewczenko. Przed Domem Ludowym stoi pomnik jego patrona – Iwana Franki, który uważany jest za „drugie skrzydło po Tarasie Szewczence, które wzniosło ukraińską literaturę do poziomu światowej sławy”. W śródmieściu obecnie stoją pomniki: ofiar faszyzmu – plac boleści, smutku i refleksji; poległym w Afganistanie w latach 80-90 XX wieku. Do pomników można też zaliczyć skwer Niebiańskiej Sotni – nazwany tak ku czci poległych w Kijowie uczestników Majdanu.

Na dawnym domu Feliksa Lachowicza (1885-1941) przy ob. ul. 22 Stycznia umieszczono stosowną tablicę upamiętniająca tego mieszkańca Drohobycza, rzeźbiarza, malarza, autora cyklu akwareli „Historia miasta Drohobycza” i „Urycz w legendach”. Pamięć o Brunonie Schulzu upamiętniono dwoma tablicami: na jego domu rodzinnym, gdzie Schulzowie mieszkali przed wojną (ob. ul. Jurija Drohobycza) i na miejscu jego tragicznej śmierci w 1942 roku przy obecnej ul Tarasa Szewczenki. W gabinecie profesorskim pisarza w dawnym Gimnazjum im. Króla Władysława Jagiełły urządzono „izbę pamięci”. Jedną z ulic w mieście nazwano też jego umieniem.

Do obiektów o szczególnym znaczeniu należy kościół farny św. Bartłomieja erygowany w grudniu 1392 roku przez króla Władysława Jagiełłę. Jest to jeden z najstarszych zabytków sakralnych obok lwowskiej katedry Wniebowzięcia NMP. Potężna bryła obronna, osobno ufortyfikowana, o czym świadczy majestatyczna bramna wieża obronna z XVI wieku. We wnętrzu świątyni znajdowały się przepiękne freski, okna świątyni zdobiły witraże wykonane według szkiców Matejki, Wyspiańskiego, Mehoffera. W niszy północnej ściany znajduje sie renesansowy nagrobek Katarzyny Ramułtowej – żony drohobyckiego żupnika, właściciela warzelni soli. Jest to dzieło wybitnego lwowskiego rzeźbiarza Sebastiana Czeszka. We Lwowie na kamienicy Szolc-Wolfowiczów, naprzeciwko katedry też jest jego dzieło – chrzest Jezusa. W prezbiterium kościoła umieszczone są cztery drewniane tablice w barokowych ramach:

- opis prawny założenia kościoła i jego poświecenia;

- tablica poświęcona ks. Marcinowi Laternie (1552-1598);

- tablica upamiętniająca cztery wieki kościoła (1393-1792);

- bogato zdobiona tablica na cześć cesarzy austriackich Józefa II i Leopolda II (synów cesarzowej Marii Teresy).

Organy niestety zostały zniszczone w okresie, kiedy kościół był zamknięty w czasach sowieckich.

Interesującym zabytkiem jest cerkiew św. Jura z obronną wieżą drewnianą. Cerkiew jest dwukondygnacyjna, jakby „cerkiew w cerkwi” – każda z nich ma odrębny ikonostas. Cerkiew na piętrze jest pod wezwaniem Wprowadzenia NMP do świątyni. Zabytek jest filą Muzeum Ziemi Drohobyckiej.

W Drohobyczu są też inne dawne kościoły i cerkwie obrządku wschodniego: greckokatolickie, autokefaliczna ukraińska, prawosławna kijowskiego patriarchatu i prawosławna moskiewskiego patriarchatu. Nie sposób pominąć tu i synagog żydowskich, których w mieście było wraz z bożnicami – 20. Do dziś pozostały trzy gmachy: Wielka Chóralna przy ul. Pyłypa Orlika (dawna ul. Leona Rejcha.). Synagoga była systematycznie dewastowana w czasach niemieckich i sowieckich – przez jakiś czas był tu nawet magazyn i sklep meblowy. Obecnie synagoga jest w stanie generalnego remontu i jej elewacja pięknie już się prezentuje.

Dwie inne pozostałe synagogi przy ul. Mazepy i Podwalnej zamienione zostały na sale sportowe.

Nie sposób nie wspomnieć tu o drohobyckiej nekropolii przy ul. Truskawieckiej z 1790 roku – starym zabytkowym cmentarzu.

Na cmentarz prowadzi brama zwieńczona figurą symbolizującą Galicję – „twarz ma zasmuconą, ale z ufnością w Zmartwychwstanie”. Cmentarz posiada historyczne i wartościowe nagrobki: grób-pomnik powstańców listopadowych i styczniowych; mogiły burmistrzów Jana Niewiadomskiego (1844-1914) i Rajmunda Jarosza (1875-1937), a także „lekarza ludowego” Bronisława Kozłowskiego (1869-1935). Tu też spoczął Eugeniusz Dąbrowski (1951-2003) – założyciel w latach 90 XX wieku towarzystwa skupiającego społeczność polską Drohobycza i Truskawca, udekorowany medalem „Zasłużony dla Kultury Polskiej”.

Na cmentarzu są dwie monumentalne i majestatyczne kaplice grobowe drohobyckich patrycjuszy Nahlików i Neumannów, swą architekturą godne Łyczakowa. Niedawno na grobowcu rodziny Lerchów, z której pochodziła matka generała broni Michała Tokarzewskiego-Karaszewicza (1892-1964) staraniem pana Adama Chłopka wymieniona została pamiątkowa tablica „Memento Mori”. Spoczywają na tym cmentarzu również dziadkowie wybitnych drohobyckich „cichociemnych” i pisarzy – braci Chciuków.

Aktywni działacze polskiej społeczności miasta Adam Chłopek i Jerzy Katryniak mają w zamyśle sporządzenie w kaplicy cmentarnej Nahlików Panteonu wybitnych i zasłużonych w przeszłości mieszkańców Drohobycza. Wzmocni to status tego cmentarza jako zabytkowego i historycznego.

W chwili obecnej Drohobycz jest centrum polskiego szkolnictwa na Ukrainie. Tu, w gmachu dawnej restauracji pani Celińskiej przy ul. Truskawieckiej rezyduje Centrum Metodyczne nauczania Języka Polskiego i przewodniczący Zjednoczenia Nauczycielstwa Polskiego na Ukrainie. W tym budynku ma również swój lokal Regionalne Towarzystwo Kultury polskiej Ziemi Drohobyckiej, prezesem którego jest Jerzy Katryniak. Towarzystwo owocnie współpracuje z Centrum Metodycznym na rzecz ochrony zabytkowych nagrobków i porządkowaniu terenu starego cmentarza i aktywnie rozwija działalność sekcji sportowej i turystycznej.

Zbigniew Zawałkiewicz, Kurier Galicyjski



Создан 13 дек 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником